VULTUM DEI QUAERERE

 

переклав о. О. Кривобочок ТІ

неофіційний переклад для особистого вжитку

 

ФРАНЦИСК

 

АПОСТОЛЬСЬКА КОНСТИТУЦІЯ

 

ШУКАТИ БОЖЕ ОБЛИЧЧЯ

 

ПРО ЖІНОЧЕ СПОГЛЯДАЛЬНЕ ЖИТТЯ

 

ЗМІСТ

 

Пошана, похвала і вдячність для богопосвяченого

життя і для чернечого споглядального життя

Супроводження і керівництво Церкви

Суттєві елементи споглядального життя

Питання, які потребують розпізнавання і перегляду норм

Вишкіл

Молитва

Центральне місце Божого Слова

Таїнства Євхаристії та Сповіді

Братерське життя у спільноті

Автономність монастирів

Федерації

Затвор

Праця

Мовчання

Засоби комунікації

Аскеза

Свідчення черниць

ЗАКІНЧЕННЯ І НОРМИ

 

  1. Пошуки обличчя Бога в історії людства, завжди покликаного до діалогу любові з Творцем[1]. Справді, людина володіє незгладимим релігійним виміром, який спрямовує її серце на пошуки Абсолюту, на Бога, потребу якого відчуває – хоча не завжди усвідомлено. Ці пошуки спільні для всіх людей доброї волі. Навіть багато тих, які вважають себе невіруючими, визнають це глибоке прагнення серця, яке присутнє у кожній людині й оживляє кожну людину, спраглу щастя й повноти, захоплену, але ніколи не насичену радістю.

Святий Августин у Сповіді висловив це дуже влучно: «Господи, Ти створив нас для себе, і неспокійне наше серце, поки не спочине в Тобі»[2]. Неспокій серця походить із глибокої інтуїції, що Бог перший шукає людину, притягуючи її до себе у таїнственний спосіб.

Динаміка пошуків об’являє, що ніхто не самодостатній, а змушений стати на шлях, в світлі віри, «виходу» зі свого егоцентризму, притягнутий обличчям святого Бога і «святою землею іншої людини»[3], аби ще глибше досвідчити сопричастя.

Це паломництво в пошуках справжнього Бога, властиве кожному християнинові й кожному, посвяченому силою Таїнства Хрещення, стає через дію Святого Духа sequela pressius Christi – дорогою уподібнення до Господа Христа, яку чернече посвячення виражає дуже ефективно й особливо в монастичному житті, яке з самого початку вважалося особливою формою реалізації Таїнства Хрещення.

  1. Богопосвячені особи, які через своє посвячення «наслідують Господа в особливий, профетичний спосіб»[4], покликані розпізнавати знаки присутності Бога в щоденному житті, бути мудрими співрозмовниками, здатними зрозуміти питання, які Бог і людство їм задають. Для кожної богопосвяченої особи великим викликом є постійний пошук Бога «очима віри в світі, який ігнорує Бога»[5], постійно пропонуючи сучасним людям чисте, вбоге й послушне життя Ісуса як вірогідний та надійний знак, щоб вони ставали у такий спосіб «живою екзегезою Божого Слова»[6].

Вже від початку постання богопосвяченого життя в Церкві чоловіки і жінки, покликані Богом і закохані в Бога, вели життя, повністю спрямоване на пошуки Божого обличчя, прагнули знайти і споглядати Бога в серці світу. Присутність спільнот, які виглядали як місто на горі або як свічки в світильнику (див. Мт. 5, 14-15), простотою свого життя наочно показують мету, до якої прямує вся спільнота Церкви, яка «йде стежками часу, вдивляючись у майбутнє відновлення всього в Христі[7] і заповідаючи у такий спосіб небесну славу»[8].

  1. Якщо для всіх богопосвячених осіб слова апостола Петра: «Господи, добре нам тут бути!» (Мт. 17, 4) мають особливе значення, то ще більше значення мають для осіб контемплятивного покликання, які в глибокій єдності з усіма іншими покликаннями християнського життя «є промінням єдиного світла Христа, яке світить на обличчі Церкви»[9], і «з огляду на свою особливу харизму багато часу присвячують наслідуванню Матері Бога, яка ревно роздумувала над словами й ділами свого Сина (див. Лк. 2, 19.51), як і Марії з Витанії, яка сиділа у стіп Господа і слухала Його слова (див. Лк. 10, 38)»[10]. Їхнє життя, «поховане з Христом у Бозі» (див. Кол. 3, 3), стає у такий спосіб образом безумовної любові Господа, першого споглядальника, і показує теоцентричне налаштування всього їхнього життя до тої міри, що вони можуть сказати разом із апостолом: «Для мене бо життя – Христос» (Фил. 1, 21), і виражає тотальний характер, який конституює глибокий динамізм покликання до споглядального життя[11].

Як чоловіки й жінки, вкорінені в людську історію, споглядальники, приваблені сяйвом Христа, «найкращого на вроду між людськими синами» (див. Пс. 45, 3), перебувають у самому серці Церкви і світу[12], і в нескінченних пошуках Бога знаходять знак і критерій автентичності свого богопосвяченого життя. Святий Бенедикт, батько західного чернецтва, наголошує, що чернець – це той, хто шукає Бога все своє життя, і в кандидата до чернечого життя шукає підтвердження: «si revera Deum quaerit» – чи він справді шукає Бога[13].

Незліченна кількість богопосвячених жінок упродовж століть і аж до наших днів в особливий спосіб присвячували і далі присвячують «усе своє життя і діяльність спогляданню Бога»[14]; це знак і пророцтво Церкви діви, обручниці й матері; це живий знак і свідчення вірності, з якою Бог підтримує свій народ у земній історії.

  1. Монастичне життя як елемент єдності з іншими християнськими конфесіями[15] формує власний стиль пророцтва і знаку, який «повинен ефективно приваблювати всіх членів Церкви до сумлінного виконання обов’язків християнського життя»[16]. Спільноти молитви, особливо споглядальні, «які, відокремлюючись від світу, тісніше з’єднуються з Христом – серцем світу»[17], не пропонують досконалішу реалізацію Євангелія, а, виконуючи вимоги Хрещення, стають інстанціями розпізнавання і покликання до служіння всій Церкві: знаком, який вказує дорогу, пошуки, і нагадує Божому народові перший і остаточний сенс того, чим він живе[18].

 

Пошана, похвала і вдячність для богопосвяченого

життя і для чернечого споглядального життя

  1. Із перших століть свого існування Церква проявляла велику пошану й щиру любов до чоловіків і жінок, які, послушні поклику Отця й порухам Святого Духа, вирішили бути «ближче» Христа[19] і віддалися Йому з неподільним серцем (див. 1 Кор. 7, 34). Зворушені безумовною любов’ю до Христа і до людей, передовсім до вбогих і стражденних, вони покликані відтворити у різних формах – посвячені діви, вдови, пустельники, ченці й черниці – земне життя Ісуса: чисте, вбоге й послушне[20].

Споглядальне монастичне життя, переважно жіноче, закорінене в мовчанні затвору, де воно видає цінні плоди благодаті й милосердя. Споглядальне жіноче життя завжди представляло в Церкві й для Церкви її молільне серце, сторожа безкорисливості й багатої апостольської плідності, і було наочним свідком таємничої і багатогранної святості[21].

Із початкового індивідуального досвіду дів, посвячених Христові, – спонтанної відповіді любові на любов Христа-Обручника, швидко постав визначений і впорядкований стиль життя, визнаний Церквою, в якій почали публічно приймати обіт дівоцтва. З плином століть більшість богопосвячених дів об’єдналися у монастирі – спільнотне життя, яке Церква старанно охороняє, давши йому відповідні норми, які передбачають затвор як сторожа духу для суто споглядальної мети, яку собі ставили монастирі. Поступово через співпрацю між Духом, який діє в серцях віруючих і постійно збуджує нові форми наслідування, і материнською й турботливою опікою Церкви формувалися нові форми життя – частково споглядальні і повністю споглядальні[22], які сьогодні знаємо. У той час, як на Заході споглядальний дух проявився у різноманітності харизм, на Сході збереглася велика єдність[23], яка завжди свідчила про багатство й красу життя, повністю відданого Богові.

Упродовж століть досвід цих сестер, зосереджених на Господові як на першій та єдиній любові (див. Ос. 2, 21-25), дав рясні плоди святості. Яку ж апостольську дієвість випромінюють монастирі через молитву й посвячення! Яку ж радість і пророцтва проголошує світові мовчання затворів!

За плоди святості й благодаті, які Господь завжди давав через жіноче монастичне життя, піднесімо до «найвищого, всемогутнього і доброго Господа» гімн подяки: «Laudato si’ – Славен будь!»[24].

  1. Дорогі споглядальні сестри, як би виглядала Церква без вас і без тих, які живуть на периферіях людства й стоять в авангарді євангелізації? Церква дуже цінить вашу повну самопосвяту. Церква розраховує на вашу молитву і вашу жертву, аби нести добру новину Євангелія сучасним людям. Ви потрібні Церкві.

Цьому світові, який у великій мірі підданий логіці послуху владі, економіці й споживацтву, не легко зрозуміти ваше особливе покликання і вашу приховану місію, але, безперечно, ви йому дуже потрібні. Як мореплавець у відкритому морі потребує маяка, який показує напрямок до порту, так само світ потребує вас. Будьте маяками для тих, хто близько, і ще більше для тих, хто далеко. Будьте факелами, які темної ночі освітлюють людям дорогу. Будьте сторожею світанку (див. Іс. 21, 11-12), яка сповіщає про схід сонця (див. Лк. 1, 78). Своїм преображеним життям і простими словами, продуманими в мовчанні, вкажіть нам Того, хто є дорогою, правдою і життям (див. Йо. 14, 6), єдиного Господа, який дає повноту нашому існуванню і життя в надмірі (Йо. 10, 10). Крикніть до нас так, як Андрій до Симона: «Ми знайшли Месію» (див. Йо. 1, 41); звіщайте, як вранці воскресіння звістила Марія Магдалина: «Бачила я Господа» (Йо. 20, 18). Підтримуйте живим пророцтво про ваше віддане життя. Не бійтеся жити радістю євангельського життя згідно зі своєю харизмою.

 

Супроводження і керівництво Церкви

  1. Соборне і папське навчання завжди проявляло особливу турботу про всі форми богопосвяченого життя, видаючи важливі документи. Серед них на особливу увагу заслуговують великі документи ІІ Ватиканського Собору: догматична конституція про Церкву Lumen gentium і декрет про оновлення чернечого життя Perfectae caritatis.

Перший документ вводить богопосвяченне життя в еклезіологію Божого Народу, до якого воно належить по праву загального покликання до святості й вкорінення в посвячення Таїнства Хрещення[25]. Другий документ вимагає від богопосвячених осіб оновлення відповідно до сучасних умов, пропонуючи необхідні критерії цього оновлення: вірність Христові, Євангелію, власній харизмі, Церкві й сучасній людині.

Не слід також забувати про Післясинодальну Апостольську Адгортацію Vita consecrata мого попередника св. Йоана Павла ІІ. Цей документ, який зібрав у собі багатство Синоду Єпископів про богопосвячене життя, містить елементи, які дуже важливі для продовження оновлення богопосвяченого життя і оживлення його євангельського значення в наш час (особливо nn. 59 і 68).

Також не можемо забувати про ці документи, які є доказом того, що Церква постійно й натхненно супроводжує вас у споглядальному житті:

– Директивні норми Potissimum Institutioni, видані 2 лютого 1990 Конгрегацією у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя, значна частина яких присвячена вашій особливій споглядальній формі богопосвяченого життя (IV, 78-85).

– Міждикастерійний документ Sviluppi з 6 січня 1992, який піднімає проблему браку покликань до богопосвяченого життя взагалі і до споглядального життя зокрема (n. 81).

Катехизм Католицької Церкви, промульгований Апостольською Конституцією Fidei depositum 11 жовтня 1992, дуже важливий для пізнання і зрозуміння усіма вірними вашого стилю богопосвяченого життя; nn. 915-933 присвячені всім формам богопосвяченого життя; n. 1672 говорить про ваше несакраментальне посвячення і про благословення абатів і абатис; n. 1974 і 2102 говорять про зв’язок між десятьма заповідями і обітами євангельських рад; n. 2518 показує тісний зв’язок між чистотою серця шостого блаженства, гаранта оглядання Бога, і любов’ю до правд віри; nn. 1691 і 2687 хвалять витривалу молитву заступництва до Бога, яка виходить із споглядальних монастирів, незамінних місць для поєднання індивідуальної і спільної молитов; n. 2715 говорить про привілей споглядальників – задивлені в Ісуса і в таїни Його життя й діяльності.

– Інструкція Конгрегації у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя Congregavit nos за 2 лютого 1994, де в nn. 10 і 34 поєднується мовчання і самотність із великими вимогами спільного братерського життя і наголошується на зв’язку між віддаленням від світу та щоденною атмосферою зосередження.

– Інструкція Конгрегації у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя Verbi Sponsa за 13 травня 1999, у art. 1-8 подає чудовий історичний і систематичний синтез усього навчання Учительського Уряду Церкви про місіонерське й есхатологічне значення життя в затворі споглядальних черниць.

– Врешті, Інструкція Конгрегації у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя Caminar desde Cristo за 19 травня 2002, яка наполегливо заохочує безустанно споглядати обличчя Христа; показує черниць і ченців на вершині хорової молитви прославлення і безмовної молитви Церкви (n. 25), і водночас хвалить їх за те, що вони завжди віддають перевагу Літургії Годин та Євхаристії, які стоять у центрі їхнього життя.

  1. Через п’ятдесять років після ІІ Ватиканського Собору, після потрібних консультацій і уважного розпізнавання, я вирішив, що потрібно представити Церкві, з особливим посиланням на монастирі латинського обряду, цю Апостольську Конституцію, яка бере до уваги як інтенсивну й плідну дорогу, яку Церква пройшла останніми десятиліттями в світлі навчання ІІ Ватиканського Собору, так і нові соціально-культурні обставини. Це був час швидких змін в історії людства, які вимагають діалогу, аби забезпечити фундаментальні цінності, на яких базується споглядальне життя, яке, зі своїми вимогами мовчання, слухання, поклику до інтеріоризації, сталості, може й повинно бути викликом для сучасної ментальності.

Цим Документом маю намір підтвердити як свою особисту вдячність, так і вдячність усієї Церкви цій особливій формі sequela Christi (наслідування Христа), якою живуть споглядальні черниці, для багатьох з яких – це повністю споглядальне життя і безцінний та незамінний дар Святого Духа Церкві.

У випадках, коли це виявиться потрібним і слушним, Конгрегація у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя вивчить справу і узгодить рішення з Конгрегацією євангелізації народів і з Конгрегацією Східних Церков.

 

Суттєві елементи споглядального життя

  1. Від перших століть і до наших днів споглядальне життя в Церкві завжди було живим, почергово змінюючи періоди великої ревності періодами занепаду завдяки постійній присутності Господа і властивій для самої Церкви здатності оновлюватися й пристосовуватися до змін у суспільстві, завжди підтримуючи живі пошуки обличчя Бога і безумовну любов до Христа як специфічний і характерний елемент.

Богопосвячене життя – це історія пристрасної любові до Господа і до людства. У споглядальному житті ця історія розгортається день за днем через пристрасні пошуки обличчя Бога й у глибокому зв’язку з Ним. Господові Христові, який «перший полюбив нас» (1 Йо. 4, 19) і «видав себе за вас» (Еф. 5, 2), ви, споглядальні жінки, відповідаєте жертвою всього свого життя, живучи в Ньому і для Нього, «на хвалу його величі» (Еф. 1, 12). У цій динаміці споглядання ви – голос Церкви, яка невтомно прославляє Бога, дякує Йому і просить за все людство, і за посередництвом своєї молитви ви взаємодієте з Богом і підтримує хитких членів Його невимовного тіла[26].

В особистій та спільній молитві ви відкриваєте Господа як скарб свого життя (див. Лк. 12, 34), як своє добро, як «все добро, найвище добро», як своє «достатнє багатство»[27], а віра вас переконує, що «достатньо тільки Бога»[28], що ви вибрали кращу частку (див. Лк. 10, 42). Ви зосередили свій погляд на Господові, віддали Йому своє життя і відійшли до келії свого серця (див. Мт. 6, 5), до самотності затвору й сестринського життя у спільноті. У такий спосіб ви є образом Христа, який йде на гору шукати Отця (див. Мт. 14, 23).

  1. Упродовж століть Церква завжди показувала нам Марію як summa contemplatrix (найкращу споглядальницю)[29]. Від Благовіщення до Воскресіння, йдучи дорогою віри, яка осягнула свою вершину у стіп хреста, Марія споглядала Таїну, яка жила в Ній. В Марії ми розпізнаємо містичну дорогу богопосвяченої особи, утвердженої в покірній мудрості, яка смакує таїну остаточного сповнення.

На взірець Діви Марії, споглядальна особа – це особа, яка зосереджена на Бозі, особа, для якої Бог є unum necessarium (див. Лк. 10, 42), перед лицем якого все стає таким, яким є, бо дивиться на все новими очима. Споглядальна особа розуміє важливість речей, але вони не крадуть її серце і не блокують її розум, навпаки, вони – драбина до Бога, вони «вказують»[30] на Всевишнього. Той, хто занурюється у таїну споглядання, дивиться на все духовними очима, які дають можливість споглядати світ і людей очима Бога – на противагу тим, які «мають очі, але не бачать» (Пс. 115, 5; 135, 16; пор. Єр. 5, 21), бо дивляться очима тіла.

  1. Отож, споглядати – це мати в Ісусі Христі, обличчя якого постійно звернене до Отця (див. Йо. 1, 18), погляд, преображений Святим Духом, погляд, в якому розцвітає захоплення Богом і Його чудами; мати чистий розум, у якому звучать вібрації Слова і голос Святого Духа як подув лагідного вітерцю (див. 1 Цар. 19, 12). Не випадково споглядання народжується з віри, яка є дверима і плодом споглядання: тільки через довірливе «ось я» (див. Лк. 1, 38) можливо ввійти в Таїну.

У цю мовчазну і глибоку тишу розуму й серця можуть входити різні спокуси і чинити ваше споглядання простором хороброї духовної боротьби в ім’я усієї Церкви і для її добра – що чинить вас вірними вартовими, сильними й витривалими в битві. Серед спокус, найбільш небезпечних для споглядальника, згадаймо одну, яку Отці Пустелі називали «полудневим демоном»: спокуса, що призводить до апатії, рутинності, відсутності мотивацій, паралізуючої ацедії. В Апостольській Адгортації Evangelii gaudium я писав, що це помалу веде нас до «психологія гробу, яка поступово перетворює християн в музейних мумій. Розчаровані реальністю, Церквою і собою, вони живуть у постійній спокусі піддатися єлейному смуткові, позбавленому надії, який опановує серце як «найдорогоцінніший еліксир диявола»»[31].

 

Питання, які потребують розпізнавання і перегляду норм

 

  1. Щоб допомогти споглядальним жінкам осягнути мету свого особливого покликання, описану вище, запрошую до роздумів і розпізнавання стосовно наступних дванадцяти тем богопосвяченого життя взагалі і, особливо, стосовно монастичної традиції: вишкіл, молитва, Боже Слово, Євхаристія та сповідь, сестринське життя у спільноті, автономність, федерації, затвор, праця, мовчання, засоби комунікації, аскеза. Ці теми пізніше будуть вводитися у життя й адаптуватися до особливостей харизматичних традицій різних монастирських спільнот згідно з нормами останньої частини цієї Конституції і з частковими нормами, які пізніше видасть Конгрегація у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя.

 

Вишкіл

  1. Вишкіл богопосвяченої особи – це процес уподібнення до Ісуса Христа і присвоєння Його почуттів у повній самопожертві себе Отцеві; цей процес ніколи не закінчиться, його мета – охопити всю особу й глибоко в неї проникнути, щоб усі її постави й дії об’являли повну й радісну приналежність до Христа – а це вимагає постійного навернення до Бога. Цей процес формує серце, розум і життя, полегшуючи інтеграцію людського, культурного, духовного і душпастирського вимірів[32].

Конкретніше: вишкіл богопосвяченої споглядальниці спрямований до гармонійної єдності з Богом і з сестрами в атмосфері мовчання, яке захищає щоденний затвор.

  1. Бог Отець – вихователь у найвищій мірі, але в цій «ремісничій» праці Він використовує посередників: вихователів і виховательок, старших братів і сестер, головна місія яких – показувати «красу наслідування Господа і цінність харизми, яка це здійснює»[33].

Вишкіл, особливо постійний, «внутрішньо властивий чернечому посвяченню»[34], відбувається у спільноті й у щоденному житті. І тому сестри повинні пам’ятати, що звичайним місцем вишколу є монастир і що сестринське життя у спільноті повинно підтримувати цей вишкіл у всіх його проявах.

  1. Беручи до уваги актуальний соціокультурний і релігійний контекст, монастирі повинні звернути велику увагу на розпізнавання покликання і на духовне розпізнавання, і не піддаватися спокусам кількості та ефективності[35]; повинні забезпечити кандидаткам індивідуальне супроводження і відповідні для них навчальні програми, розуміючи, що на початковий вишкіл і на час тимчасових обітів «потрібно відвести багато місця і часу»[36]: якщо можливо, то не менше дев’яти і не більше дванадцяти років[37].

 

Молитва

  1. Літургійна та особиста молитва – це основна вимога для підтримки вашого споглядання: якщо «молитва – «серцевина» богопосвяченого життя»[38], то тим більше – споглядального життя. Сьогодні багато людей не вміють молитися. І багато людей просто не відчувають потреби молитися або зводять свій зв’язок з Богом до прохань у важкі хвилини, коли більше нема до кого звернутися. Інші тільки прославляють Бога в моменти щастя. Рецитуючи і співаючи пісні прослави Господу під час Літургії Годин, ви стаєте голосом цих людей і, подібно як пророки, просите про спасіння всього людства[39]. Особиста молитва допоможе вам бути в єдності з Господом так, як гілки перебувають в єдності з лозою, і у такий спосіб ваше життя дасть щедрі плоди (див. Йо. 15, 1-15). Але пам’ятайте, що молитва і споглядання не повинні зосереджувати вас на вас самих, а повинні розширювати серце так, щоб воно могло охопити все людство і, особливо, стражденних.

Через молитву заступництва ви виконуєте в Церкві фундаментальну роль. Ви молитеся й просите за багатьох братів та сестер, емігрантів, біженців і переслідуваних, за зранені родини, за безробітних, убогих, хворих, узалежнених – це лише деякі ситуації, які з кожним днем стають щораз важчими. Ви подібні до тих, які приносять до Господа паралітика, аби його зцілив (див. Мр. 2, 1-12). Через молитву вдень і вночі ви приносите до Господа багато братів і сестер, які через різні причини не можуть до Нього прийти, аби досвідчити Його рятівне милосердя, в той час як Він на них чекає, аби уділити їм свої благодаті. Своєю молитвою ви лікуєте рани багатьох людей.

Споглядання Христа Дівою Марією – це неперевершений взірець. Обличчя Сина належить їй у винятковий спосіб. Мати і Вчителька досконалого уподібнення до Сина, через зразкову й материнську присутність, є великою допомогою у щоденній вірності молитві (див. Ді. 1, 14), особливо синівській молитві[40].

  1. Книжка Вихід показує нам, як молитва Мойсея вирішує долю народу, гарантуючи перемогу над ворогом, коли він тримає свої руки піднесеними, благаючи допомоги в Господа (див. 17, 11). Цей текст видається мені дуже виразним образом сили й ефективності вашої молитви в намірах усього людства і Церкви, особливо в намірах найслабших і потребуючих. Можна вірити, що сьогодні, як і тоді, доля людства вирішується у молільних серцях і піднесених руках споглядальниць. І тому заохочую вас бути вірними, згідно з вашими Конституціями, літургійній та особистій молитві, яка є приготуванням до літургійної молитви і її продовженням. І тому заохочую вас, щоби ніщо не «ставити понад opus Dei»[41], щоби ніщо їй не перешкоджало, щоби ніщо від неї не віддаляло, щоби ніщо не втручалося у вашу послугу молитви[42]. У такий спосіб через споглядання ви стаєте образом Христа[43], а ваші спільноти стають справжніми школами молитви.
  2. Усе це вимагає духовності, основаної на Божому Слові, на силі сакраментального життя, на навчанні Церкви і на творах ваших засновників і засновниць; духовності, завдяки якій стаєте дочками неба і дочками землі, ученицями і місіонерками – згідно з вашим стилем життя. Також вимагає поступового навчання особистої та літургійної молитви – аж до споглядання, не забуваючи, що саме споглядання живиться в основному «скандальною красою» Хреста.

 

Центральне місце Божого Слова

  1. Одним із найсуттєвіших елементів монастичного життя взагалі є центральне місце Божого Слова в особистому й спільнотному житті. На цьому наголошує св. Бенедикт, коли просить своїх співбратів охоче слухати святі тексти: «lectiones sanctas libenter audire»[44]. Упродовж століть монастицизм зберігав lectio divina, яке й сьогодні рекомендується всьому Божому народові й вимагається від усіх богопосвячених[45], а ви покликані, щоб учинити з lectio divina поживу для свого споглядання й щоденного життя й щоб могти ділитися цим досвідом Божого Слова, яке перемінює, зі священниками, дияконами, іншими богопосвяченими і мирянами. Вважайте це ділення справжньою еклезіяльною місією.

Безсумнівно, що молитва і споглядання – найвідповідніші способи прийняття Божого Слова, але як молитва, так і споглядання народжуються зі слухання Слова. Вся Церква в цілому й спільноти, повністю віддані спогляданню, потребують поновно відкрити центральне місце Божого Слова, яке, як нагадав мій попередник, св. Йоан Павло ІІ, є «першим джерелом будь-якої духовності»[46]. Потрібно, щоб Слово живило ваше життя, вашу молитву, споглядання, щоденний шлях, і ставало принципом сопричастя ваших спільнот і сестринств. Ці спільноти покликані приймати Слово, роздумувати над ним, жити ним разом, передавати його й ділитися його плодами, які народжуються з цього досвіду. У такий спосіб зростатимете у справжній духовності сопричастя[47]. І тому я вас заохочую «уникати ризику індивідуалістичного підходу, розуміючи, що Боже Слово дане нам саме для побудови сопричастя, для об’єднання нас у Правді на нашій дорозі до Бога. […] І тому ми повинні зглиблювати святий текст у єдності з Церквою»[48].

  1. Lectio divina або молитовне читання Слова – це мистецтво, яке допомагає перейти від біблійного тексту до життя, це екзистенційна герменевтика Святого Письма, завдяки якій можемо зменшити відстань між духовністю і щоденністю, між вірою і життям. Процес lectio divina повинен вести нас від слухання до розуміння, від розуміння до любові.

Завдяки біблійному рухові, який набрав нової сили передовсім після проголошення Догматичної Конституції Dei Verbum ІІ Ватиканського Собору, сьогодні всім пропонують постійно присвоювати Святе Письмо через молитовне і сумлінне читання біблійного тексту так, щоб для Божого народу діалог з Богом ставав щоденною дійсністю. Lectio divina повинно допомагати нам плекати послушне, мудре і розумне серце (див. 1 Цар. 3, 9.12), здатне розпізнати те, що походить від Бога, і те, що може від Нього віддаляти, і допомагати набувати своєрідний надприродний інстинкт, який допоміг вашим засновникам і засновницям не піддатися ментальності світу, а оновити свій розум так, «щоб вміти розпізнавати Божу волю: те, що добре, що подобається Богові, що досконале» (Рим. 12, 2)[49].

  1. Нехай перебіг вашого дня – особистий і спільнотний – визначатиметься Божим Словом. Тоді ваші спільноти й сестринства стануть школами, в яких ви слухатимете Слово, житимете ним і проголошуватимете його всім, кого зустрічаєте.

Врешті, пам’ятайте, що «процес lectio divina не закінчиться, поки не дійде до дії (actio), яка перемінює життя віруючої людини в дар для іншого в любові»[50]. У такий спосіб це принесе щедрі плоди на шляху уподібнення до Христа – мети всього нашого життя.

 

Таїнства Євхаристії та Сповіді

  1. Євхаристія в найвищій мірі – це таїнство зустрічі з особою Ісуса: в ній «міститься все духовне благо Церкви, тобто сам Христос»[51]. Євхаристія є серцем життя кожної охрещеної особи і богопосвяченого життя, і в особливий спосіб – споглядального життя. Справді, жертва вашого життя прищеплює вас у особливий спосіб до пасхальної таїни смерті і воскресіння, яка здійснюється в Євхаристії. Спільне ламання хліба повторює і уприсутнює дар, яким Ісус зробив себе: «Поламав себе і ламається для нас» і просить, щоб ми «давали себе, ламалися для інших»[52]. Щоби ця багата таїна здійснилася і об’явилася життєдайно, Євхаристію потрібно приготувати старанно, гідно і розсудливо, і брати в ній повну участь з вірою й розумінням того, що здійснюється.

В Євхаристії серце розпізнає Ісуса[53]. Св. Йоан Павло ІІ нагадує нам: «Споглядання Христа зумовлює вміння розпізнати Його там, де Він об’являється у різноманітний спосіб, але передовсім у живому таїнстві свого тіла й крові. Церква живе євхаристійним Христом, Ним живиться і Ним освітлюється. Євхаристія – це таїна віри і водночас «таїна світла». Кожного разу, коли Церква целєбрує Євхаристію, вірні можуть у якийсь спосіб відновити досвід двох учнів, які йшли до Емаусу: «Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали» (Лк. 24, 31)[54]. І тому Євхаристія вводить нас у таїну любові, яка є подружньою любов’ю: «Христос є Нареченим Церкви як Відкупитель світу. Пресвята ЄВХАРИСТІЯ є ТАЇНСТВОМ НАШОГО ВІДКУПЛЕННЯ, Є ТАЇНСТВОМ НАРЕЧЕНОГО, НАРЕЧЕНОЇ»[55].

І тому підтримується традиція продовжувати целєбрацію євхаристійною адорацією – упривілейованим способом присвоювання хліба Слова, розламаного під час целєбрації, і продовжувати благодарення.

  1. З Євхаристії випливає обов’язок постійного навернення, яке знаходить своє вираження у Таїнстві Примирення. Постійне прийняття Таїнства Примирення чи Покути нехай буде для вас упривілейованою нагодою для споглядання милосердного обличчя Отця, Ісуса Христа[56], для відновлення сердець і очищення стосунків з Богом у спогляданні.

Із радісного досвіду прощення, отриманого від Бога в цьому Таїнстві, випливає благодать ставати пророками і служителями милосердя та знаряддями примирення, якого так потребує сучасний світ.

 

Сетринське життя у спільноті

  1. Сестринське життя у спільноті – це суттєвий елемент чернечого життя взагалі і монастичного зокрема, хоча в різноманітності харизм.

Зв’язок сопричастя є вираженням любові, яка випливає з серця Отця і наповнює нас через Святого Духа, якого нам дає Ісус. Якщо ця дійсність стає видимою, то Церква, Божа родина, стає знаком глибокої єдності з Богом і домом, у якому цей досвід стає можливим і життєдайним для всіх. Христос, Господь, коли кличе деяких людей наслідувати Його життя, то створює спільноту, в якій видно «здатність реалізовувати проєкт життя й діяльності, оснований на запрошенні наслідувати Його з великою свободою й бути до Нього ближче»[57]. Богопосвячене життя, згідно з яким богопосвячене особи намагаються сформувати «одне серце й одну душу» (Ді. 4, 32), наслідуючи приклад перших християнських спільнот, стає «вимовним тринітарним визнанням»[58].

  1. Сестринська спільнота є відображенням того, як Бог існує і як дає себе, є свідченням, що «Бог – любов» (1 Йо. 4, 8.16). Богопосвячене життя сповідує віру і життя любов’ю Отця, Сина і Святого Духа, і тому сестринська спільнота стає відображенням благодаті Тройці Любові.

На відміну від пустельників, які живуть «у мовчанні усамітнення»[59] і також тішаться великою пошаною Церкви, монастичне життя означає життя у спільноті в процесі постійного зростання, яке веде до справжнього досвіду сестринського сопричастя – koinonia. Це вимагає, щоб усі члени спільноти відчували себе будівниками спільноти, а не тільки споживачами добра, яке від неї можуть отримати. Спільнота існує, бо народжується і будується усіма членами – кожним згідно з його дарами, культивуючи сильну духовність сопричастя, яке веде до відчуття і переживання взаємної приналежності[60]. Тільки у такий спосіб життя у спільноті стане взаємною допомогою у реалізації покликання, властивого кожному члену спільноти[61].

  1. Ви, які вибрали монастичне життя, завжди пам’ятайте, що сучасна людина очікує від вас свідчення справжнього сестринського сопричастя, яке в суспільстві, позначеному поділами й нерівністю, дуже виразно показує, що жити разом можливо і що таке життя красиве (див. Пс. 133, 1), незважаючи на відмінності у віці, освіті й, часом, культурі. Нехай ваші спільноти будуть вірогідними знаками, що ці відмінності – не перешкода, а збагачення спільного життя. Пам’ятайте, що єдність і сопричастя не означають одноманітності, а живляться діалогом, діленням, взаємодопомогою і глибокою емпатією, особливо до найслабших і потребуючих членів спільноти.
  2. Насамкінець, пам’ятайте, що сестринське життя у спільноті – це також перший вид євангелізації: «З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо. 13, 35). І тому наполягаю, щоб ви не нехтували засобами, які її зміцнюють, так як це пропонує і здійснює Церква[62], постійно піклуючись цим делікатним і важливим аспектом монастичного життя. Ділячись Словом і досвідом Бога, розпізнаючи спільно, «не можна також забувати про сестринські напімнення, перегляд життя та інші подібні традиційні форми. Це конкретні способи служіння іншим людям і уділення спільноті дарів, які Святий Дух щедро дає для її побудови і місії в світі»[63].

Як я недавно сказав під час зустрічі з богопосвяченими особами у Римі на закінчення Року Богопосвяченого Життя[64], старанно піклуйтеся про близькі стосунки з сестрами, яких Господь дав вам як дорогоцінний дар. З другого боку, як говорив св. Бенедикт, у спільнотному житті дуже важливо «шанувати старших і любити молодших»[65]. Від цього намагання гармонізувати пам’ять і майбутню обітницю також залежить плідність сестринського життя у спільноті.

 

Автономність монастирів

  1. Автономність сприяє сталості життя і внутрішній єдності кожної спільноти, гарантуючи найкращі умови для споглядання. Але автономність не означає незалежності чи ізоляції, особливо від інших монастирів того самого Ордену чи харизматичної родини.
  2. Розуміючи, що «ніхто не будує майбутнє в ізоляції, ані виключно власними зусиллями, але розпізнаючи себе в істині сопричастя, завжди відкритого на зустріч, діалог, слухання, взаємодопомогу та охороняє нас від хвороби замкненості у собі»[66], намагайтеся берегти себе «від хвороби замкненості у собі»[67] і плекати цінність сопричастя між різними монастирями як дорогу, яка відчиняє майбутнє, реалізуючи у такий спосіб утривалені й унормовані цінності вашої автономності[68].

 

Федерації

  1. Федерація – це важлива структура сопричастя між монастирями з однаковою харизмою, щоби монастирі не були між собою відокремлені.

Основна мета федерацій – розвивати споглядальне життя у монастирях федерації згідно з вимогами власної харизми, гарантувати початковий і постійний вишкіл й допомагати йому, також допомога у різних потребах, обмін черницями і матеріальним добром; для цієї мети федерації слід створювати й підтримувати[69].

 

Затвор

  1. Відокремлення від світу, потрібне для тих, які йдуть за Христом у чернечому житті, для вас, споглядальні сестри, виражається в особливий спосіб у затворі, який є інтимним місцем Церкви-Обручниці: «Знаком виняткової єдності Церкви-Обручниці зі своїм Господом, якого вона любить понад усе»[70].

Канонічно затверджено чотири різні види та рівні затвору[71]: окрім затвору, спільного для всіх чернечих інститутів, існують ще три види споглядальних спільнот: папська, конституційна і монастична. Папський затвор заснований «згідно з нормами, даними Апостольською Столицею»[72] і «виключає участь у різних пастирських служіннях»[73]. Конституційний затвор визначають норми власних Конституцій; монастичний затвор, хоча характеризується «строгішою дисципліною»[74] від спільної дисципліни, але дозволяє поєднувати основні функції Божого культу з ширшими формами прийняття людей ззовні й гостинності – але завжди згідно з власними Конституціями. Спільний затвор найменше закритий з усіх чотирьох[75].

Різноманітність способів збереження затвору в одному Ордені слід вважати не перешкодою до сопричастя, а багатством, яке гармонізує різні чуттєвості у єдність на вищому рівні[76]. Таке сопричастя може конкретизуватися у різних формах зустрічей і співпраці, особливо під час початкового та постійного вишколу[77].

 

Праця

  1. Також для вас праця – це участь у ділі, яке Бог Творець здійснює в світі. Така діяльність вводить вас у тісний зв’язок з тими, які відповідально живуть плодами праці своїх рук (див. Бут. 3, 19), роблять свій внесок у діло створіння і служать людству; у особливий спосіб праця солідаризує вас з убогими, які не можуть вижити без праці і які часто, незважаючи на те, що працюють, потребують провіденційної допомоги братів.

Щоби ваша праця не згасила духа споглядання – як нас вчать великі святі-споглядальники – і щоби ваше життя було «вбогим матеріально і духом, працьовите й помірковане»[78], працюйте сумлінно й віддано, щоб не піддатися ментальності ефективності й активізму сучасної культури. Щоби для вас сьогодні й завжди актуальним було бенедиктинське гасло «ora et labora», яке вчить шукати рівновагу між прагненням Абсолюту й щоденними обов’язками, між тишею споглядання і ревністю у служінні.

 

Мовчання

  1. У споглядальному житті й, особливо, у повністю споглядальному житті, на мою думку, важливо звернути увагу на мовчання, наповнене Присутністю, як на необхідний простір для слухання і ruminatio (роздумування) над Словом і як на обов’язкову умову для того, щоб оком віри помітити присутність Бога в особистому житті й у житті людей, яких Господь нам дає, і в житті сучасного світу. Мовчання – це очищення себе від свого «я», аби могти прийняти інших людей; у внутрішньому гаморі неможливо прийняти нікого й ніщо. Ваше повністю споглядальне життя вимагає «часу й вміння осягнути мовчання, аби могти слухати»[79] Бога й волання людства. Отож, нехай замовкне мова тіла й говорить мова Духа, зворушена любов’ю до Господа[80].

Нехай у цьому взірцем для вас буде мовчання Пресвятої Марії, яка могла прийняти Слово, бо була жінкою мовчання – не безплідного й порожнього, а навпаки – повного й багатого. Мовчання Діви Марії було також наповнене любов’ю, яка дає можливість прийняти Іншого й інших.

 

Засоби комунікації

  1. У сучасному суспільстві цифрова культура має вирішальний вплив на формування мислення, на спосіб нав’язування стосунків зі світом і, особливо, з особами. Ця культурна аура впливає також і на споглядальні спільноти. Правда, що ці засоби можуть бути корисними для навчання і спілкування, але заохочую вас до розторопного розпізнавання, щоби вони справді слугували розвитку споглядального життя й потребам комунікації, а не були причиною розпорошень і втечею від сестринського життя у спільноті, і не чинили шкоди вашому покликанню й не ставали перешкодою для вашого життя, повністю відданого спогляданню[81].

 

Аскеза

  1. Разом із усіма засобами, які Церква пропонує для осягнення самовладання і для очищення серця, аскеза звільняє нас від усього, що «світське», аби жити логікою Євангелія, яка є логікою дару, особливо дару себе самого як відповіді на першу та єдину любов вашого життя. У такий спосіб зможете також відповісти на очікування братів і сестер і на моральні й духовні вимоги, властиві трьом євангельським радам, до яких ви зобов’язалися, складаючи урочисті вічні обіти[82].

Під цим оглядом ваше повністю віддане життя набирає потужного профетичного значення; поміркованість, неприв’язаність до речей, послух, прозорі стосунки – все це для вас радикальне і вимагає також зречення «простору, контактів і матеріального добра […] як особливого способу жертвування “тіла”»[83]. Вибір стабільного життя стає вимовним знаком вірності для нашого зглобалізованого світу, призвичаєного постійно, швидко й легко переміщатися з місця на місце, ризикуючи, що ніде й ніколи не запустить коріння.

Так само царина сестринських стосунків дуже вимоглива у затворі[84], бо зобов’язує до тривалих і близьких стосунків у спільноті. Ви можете бути прикладом і допомогою для Божого Народу і сучасного людства, часто позначеного багатьма поділами, як залишатися поруч із братом і сестрою навіть там, де слід поєднати протилежності, примирити напруження і конфлікти, прийняти слабкість. Аскеза – це також засіб для підтримування контакту зі своєю слабкістю і для піддавання її милосердю Бога і спільноти.

Врешті, аскеза потрібна, щоби з любов’ю та вірністю виконувати щоденні обов’язки як нагоду розділяти долю багатьох людей у світі, і як мовчазна і плідна жертва ради них.

 

Свідчення черниць

  1. Дорогі сестри, все, що я написав у цій Апостольській Конституції, нехай буде для вас, які вибрали споглядальне життя, цінною допомогою для віднови вашого життя і місії в Церкві і в світі. Нехай Господь здійснить у ваших серцях своє діло і повністю перемінить вам у Себе – що є остаточною метою споглядального життя[85]; і щоб ваші спільноти чи сестринства були справжніми школами споглядання і молитви.

Світ і Церква потребують вас як «маяків», які освітлюють дорогу сучасним людям. Нехай це буде вашим профетичним свідченням. Ваш вибір – це не втеча зі страху перед світом, як дехто думає. Ви перебуваєте в світі, хоча ви не від цього світу (див. Йо. 18, 19), і хоча ви відокремлені від світу, але через знаки, які виражають вашу приналежність до Христа, не перестаєте постійно заступатися за людство, представляючи Господові його страхи та надії, його радості й страждання[86].

Не позбавляйте нас вашої участі у побудові більш людянішого, і тому більш євангельського світу. З’єднані з Богом, слухайте волання ваших братів і сестер (див. Вих. 3, 7; Як. 5, 4), які стали жертвами «культури відкинення»[87] або просто потребують світла Євангелія. Вправляйтеся в мистецтві слухання, «а це більше, ніж тільки чути»[88], і практикуйте «духовність гостинності», приймаючи в своєму серці й підносячи в своїй молитві те, що стосується людини, створеної на образ і подобу Бога (див. Бут. 1, 26). Як я написав у Апостольській Адгортації Evangelii Gaudium: «Молитва заступництва не віддаляє нас від справжньої споглядальної молитви, бо споглядальна молитва, в якій немає місця для інших людей, – це обман»[89].

У такий спосіб ваше свідчення буде потрібним доповненням до свідчення тих споглядальників, які перебувають у серці світу й проголошують Євангеліє, повністю занурені в дійсність й побудову земного міста.

  1. Дорогі споглядальні сестри, ви добре знаєте, що ваш вид богопосвяченого життя, як і кожний інший, «є даром для Церкви, народжується у Церкві, розвивається у Церкві й повністю спрямований на Церкву»[90]. І тому живіть у глибокому сопричасті з Церквою, щоби бути в ній живим продовженням таїни Діви Марії, Обручниці й Матері, яка приймає і зберігає Слово, аби передати його світові, у такий спосіб допомагаючи народженню і розвитку Христа у серцях спраглих людей, часто несвідомо, Того, хто є «дорогою, правдою і життям» (Йо. 14, 6). Як і Марія, будьте «драбиною», по якій Бог сходить зустріти людину, а людина піднімається зустріти Бога і споглядати Його обличчя в обличчі Христа.

 

ЗАКІНЧЕННЯ І НОРМИ

У світлі вищесказаного постановляю наступне:

Art. 1. Згідно з каноном 20 ККП і після ретельного розгляду цих 37 пунктів через оприлюднення і публікацію цієї Апостольської Конституції Vultum Dei quaerer скасовуються:

  1. Канони ККП, які хоча би частково суперечать якомусь із пунктів цієї Конституції;
  2. і конкретніше – нормативно-правові пункти:

– Апостольської Конституції Sponsa Christi Пія ХІІ за 1950 рік: Statuta Generalia Monialium;

– Інструкції Inter Praeclara Конгрегації у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя за 23 листопада 1950 року;

– Інструкція Verbi Sponsa Конгрегації у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя за 13 травня 1999 року про споглядальне життя і затвор черниць.

Art. 2 §1. Ця Конституція стосується як Конгрегації у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя, так і до жіночих споглядальних і повністю споглядальних монастирів – об’єднаних і не об’єднаних у федерації.

  • 2. Ця Апостольська Конституція нормує питання, підняті в пункті 12 і пізніше розвинути в пунктах 13-35.
  • 3. Конгрегація у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя у випадках, коли це буде потрібно, узгодить з Конгрегацією євангелізації народів і з Конгрегацією Східних Церков різні способи застосування цих норм – згідно з різними монастичними традиціями і різними харизматичними спільнотами.

Art. 3 §1. Кожний монастир з особливою увагою опрацює за допомогою відповідних структур проєкт спільнотного життя, постійний вишкіл, який становить humus кожного етапу вишколу, починаючи від початкового.

  • 2. Для забезпечення відповідного постійного вишколу, федерації підтримуватимуть співпрацю між монастирями через обмін дидактичного матеріалу й використання цифрових засобів комунікації, завжди зберігаючи потрібну розторопність.
  • 3. Окрім забезпечення вибору сестер, покликаних бути учительками кандидаток на дорозі особистого дозрівання, кожний монастир і федерація забезпечать вишкіл учительок і їхніх співробітниць.
  • 4. Сестри, покликані виконувати делікатну функцію учительок, можуть – servatis de iure servandis – брати участь у спеціальних навчальних курсах поза власними монастирями, але згідно з вимогами власної харизми. Конгрегація у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя видасть у цій справі відповідні норми.
  • 5. Монастирі нададуть особливу увагу духовному розпізнаванню і розпізнаванню покликання, забезпечивши кандидаткам індивідуальне супроводження й відповідні навчальні матеріали, завжди маючи на увазі, що на початковий вишкіл слід відвести багато часу.
  • 6. Хоча створення міжнародних і багатокультурних спільнот показує універсальність харизми, потрібно повністю уникати приймання кандидаток з інших країн з єдиною метою – забезпечення виживання монастиря. Для цього потрібно опрацювати відповідні норми.
  • 7. Для забезпечення якісного вишколу створювати, згідно з обставинами, спільні для кількох монастирів новіціяти.

Art. 4 §1. Беручи до уваги, що молитва – це серце споглядального життя, кожний монастир нехай перегляне свій план дня, щоб перевірити, чи Господь є в центрі.

  • 2. Слід перевірити спільнотний культ, чи він справді є живою зустріччю з Господом.

Art. 5 §1. Беручи до уваги важливість lectio divina, кожний монастир повинен визначити час і спосіб реалізації читання/слухання, ruminatio, молитви, споглядання і ділення у спільноті Святим Письмом.

  • 2. Беручи до уваги, що ділення досвідом Слова, яке перемінює, зі священниками, дияконами, богопосвяченими й мирянами є справжнім вираженням еклезіяльного сопричастя, кожний монастир повинен усталити способи цього духовного випромінювання ad extra.

Art. 6 §1. Опрацьовуючи спільнотний і сестринський проєкт, окрім старанного приготування целєбрації євхаристії, кожний монастир нехай відведе відповідний час для поклоніння Пресвятим Дарам, надаючи також можливість брати в цьому участь вірним місцевої парафії.

  • 2. Беручи до уваги специфіку власної харизми і вимоги сестринського життя у спільноті, особливу увагу слід приділити вибору капеланів, сповідників і духовних керівників.

Art. 7 §1. Ті, які покликані керувати спільнотами, окрім турботи про власний вишкіл, повинні керувати в дусі справжнього сестринства і служіння, сприяти атмосфері радісної свободи і відповідальності й особистому й спільнотному розпізнаванню, і також передавати в правді те, що кожний член спільноти робить, думає і відчуває.

  • 2. Проєкт спільноти радісно прийме й заохочуватиме обмін людськими й духовними дарами кожної сестри для взаємного збагачення й розвитку сестринства.

Art. 8 §1. Юридична автономність повинна відповідати дійсній автономності життя, що вимагає: окресленої мінімальної кількості сестер, більшість з яких ще не осягнула похилого віку; потрібну вітальність для практикування і передачі харизми; справжню здатність навчати й керувати; гідне й якісне літургійне, сестринське й духовне життя; вагому присутність у місцевій Церкві; можливість матеріального самоутримання; відповідна будівля монастиря. Ці критерії повинні розглядатися в повному обсязі і як цілість.

  • 2. У випадку невиконання умов, потрібних для дійсної автономності монастиря, Конгрегація у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя розгляне можливість створення комісії ad hoc, сформованої з місцевого ординарія, президентки федерації, асистентки федерації й абатиси чи настоятельки монастиря. У будь-якому випадку мета такого втручання: розпочати процес супроводження спільноти в її оновленні або зачиненні монастиря.
  • 3. Цей процес міг би передбачувати приєднання до іншого монастиря або передання справи президентці федерації, якщо монастир належить до федерації, та її раді. У будь-якому разі остаточне рішення належить до Конгрегації у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя.

Art. 9 §1. В принципі всі монастирі повинні належати до якоїсь федерації. Якщо з якихось причин монастир не може приєднатися до федерації, то після голосування капітули повинен просити дозволу в Апостольської Столиці, яка розгляне справу і видасть чи не видасть дозвіл залишитися поза федерацією.

  • 2. Федерації можуть створюватися не тільки за географічними критеріями, але на основі спільного духа й традиції. Конгрегація у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя вкаже відповідні способи реалізації цієї вказівки.
  • 3. Згідно з розпорядженнями Конгрегації у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя, яка окреслить компетенції президентки і ради федерації, буде забезпечена допомога у навчанні й конкретних потребах через обмін черницями і розподіл матеріального добра.
  • 4. Буде заохочуватися, також юридично, об’єднання в асоціації з відповідними чоловічими орденами. Також буде заохочуватися створення конфедерацій і міжнародних комісій, які складатимуться з різних орденів і зі статутами, схваленими Конгрегацією у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя.

Art. 10 §1. Кожний монастир, після старанного розпізнавання, шануючи власну традицію і вимоги Конституцій, проситиме Апостольську Столицю про такий вид затвору, яким прагне жити, у випадку, якщо він відмінний від того, який тепер обов’язковий.

  • 2. Після вибору і затвердження конкретного виду затвору, кожний монастир піклуватиметься про дотримання його вимог.

Art. 11 §1. Навіть якщо деякі монастирі мають, згідно з власним правом, доходи, то це не звільняє їх від праці.

  • 2. У випадку споглядальних спільнот плоди їхньої праці слугуватимуть не тільки забезпеченню їм гідних умов життя, але також як допомога убогим людям і потребуючим монастирям.

Art. 12. План дня кожного монастиря повинен передбачати час мовчання – для сприяння атмосфері молитви і споглядання.

Art. 13. Кожний монастир у спільнотному плані повинен передбачити засоби, які виражатимуть аскетизм моністичного життя, щоби він був більш профетичним і вірогідним.

 

Останні розпорядження

Art. 14 §1. Конгрегація у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя оприлюднить нову Інструкцію щодо питань, озвучених у пункті 12, згідно з духом і нормами цієї Апостольської Конституції.

  • 2. Пункти Конституцій чи Правила кожного інституту, прийняті й адоптовані до нових положень, повинні бути представлені для затвердження Апостольській Столиці.

 

Дано в Римі на площі Святого Петра, 29 червня 2016, в Урочистість святих Петра і Павла, четвертий рік мого Понтифікату.

 

Франциск

 

[1] Див. ІІ Ватиканський Собор, Пастирська Конституція Gaudium et spes, 19.

[2] I, 1, 1: PL 32, 661.

[3] Див. Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), 169: AAS 105 (2013), 1091.

[4] Апостольський Лист A todos los consagrados з нагоди Року Богопосвяченого Життя (21 листопада 2014), II, 2: AAS 106 (2014), 941.

[5] Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 68: AAS 88 (1996), 443.

[6] Бенедикт XVI, Післясинодальна Апостольська Адгортація Verbum Domini (30 вересня 2010), 83: AAS 102 (2010), 754.

[7] Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 59: AAS 88 (1996), 432.

[8] Див. CIC c. 573/1.

[9] Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 16: AAS 88 (1996), 389.

[10] Бенедикт XVI, Післясинодальна Апостольська Адгортація Verbum Domini (30 вересня 2010), 83: AAS 102 (2010), 754.

[11] Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 18: AAS 88 (1996), 391-392.

[12] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium, 44; Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 3.29: AAS 88 (1996), 379-402.

[13] Правило 58, 7.

[14] Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 8: AAS 88 (1996), 382-383.

[15] Id., Апостольський лист Orientale lumen (2 травня 1995), 9: AAS 87 (1995), 754.

[16] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium, 44.

[17] Бенедикт XVI, Післясинодальна Апостольська Адгортація Verbum Domini (30 вересня 2010), 83: AAS 102 (2010), 754.

[18] Див. ІІ Ватиканський Собор, Perfectae caritatis, 5.

[19] Там само, 1.

[20] Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 14: AAS 88 (1996), 387.

[21] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium, 46; Декрет Christus Dominus, 35; ID., Декрет Perfectae caritatis, 7.9; CIC c. 674.

[22] Див. CIC c. 667 § 2-3.

[23] Див. Йоан Павло II, Апостольський лист Orientale lumen (2 травня 1995), 9: AAS 87 (1995), 754.

[24] Франциск з Ассізі, Гімн створінь, 1.

[25] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium, 44.

[26] Див. Клара з Ассізі, III лист до Інеси Богемської, 8.

[27] Франциск з Ассізі, Хвала Богу Всевишньому, 3. 5.

[28] Teresa de Ávila, Obras completas. Poesías, Editorial Monte Carmelo, Burgos 2011, 1368.

[29] Див. Dionigi il Certosino, Enarrationes en cap. 3 Can. Cant. XI, 6, en Doctoris Ecstatici D. Dionysii Cartusiani Opera Omnia, VII, Typis Cartusiae, Monstrolii 1898, 361.

[30] Франциск з Ассізі, Гімн створінь, 4.

[31] Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), 83: AAS 105 (2013), 1054-1055.

[32] Див. Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 65: AAS 88 (1996), 441; CIC c. 664.

[33] Там само, 66: AAS 88 (1996), 442.

[34] Там само, 69: AAS 88 (1996), 444; cf. CIC c. 661.

[35] Конгрегація у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя, Інструкція Caminar desde Cristo. Un renovado compromiso de la vida consagrada en el Tercer Milenio (19 травня 2002), 18.

[36] Див. Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 65: AAS 88 (1996), 441.

[37] Див. CIC cc. 648/1 y 3; 657/2.

[38] Привітання в кінці Святої Меси, 2 лютого 2016: L’Osservatore Romano, 4 лютого 2016, ст. 6; див. CIC c. 673.

[39] Див. ІІ Ватиканський Собор, Конституція Sacrosanctum Concilium, 83; CIC cc. 1173; 1174/1.

[40] Див. Бенедикт XVI, Catequesis (28 грудня 2011): Insegnamenti VII/2 (2011), 980-985; CIC c. 663/4; Конгрегація у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя, Інструкція El servicio de la autoridad y la obediencia, 11 травня 2008, 31.

[41] Св. Бенедикт, Правило, 43, 3.

[42] Див. Св. Франциск з Ассізі, Незатверджене правило, XXIII, 31.

[43] Див. Клара з Ассізі, III лист до Інеси Богемської, 12.13.

[44] Правило, 4, 55.

[45] Див. Бенедикт XVI, Післясинодальна Апостольська Адгортація Verbum Domini (30 вересня 2010), 86: AAS 102 (2010), 757; CIC c. 663/3.

[46] Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 94: AAS 88 (1996), 469; cf. CIC c. 758.

[47] Див. Конгрегація у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя, Інструкція Caminar desde Cristo. Un renovado compromiso de la vida consagrada en el Tercer Milenio (19 травня 2002), 25; Йоан Павло II, Апостольський Лист Novo millennio ineunte (6 січня 2001), 43: AAS 93 (2001), 297.

[48] Див. Бенедикт XVI, Післясинодальна Апостольська Адгортація Verbum Domini (30 грудня 2010), 86: AAS 102 (2010), 758; CIC cc. 754-755.

[49] Див. Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 94: AAS 88 (1996), 470.

[50] Бенедикт XVI, Післясинодальна Апостольська Адгортація Verbum Domini (30 вересня 2010), 87:AAS 102 (2010), 759.

[51] ІІ Ватиканський Собор, Декрет Presbyterorum Ordinis, 5; cf. CIC c. 899.

[52] Гомілія на Урочистість Пресвятого Тіла і Крові Христа (26 травня 2016): L’Osservatore Romano, 27-28 травня 2016, ст. 8; див. CIC c. 663/2.

[53] Див. Йоан Павло ІІ, Гомілія на Урочистість Пресвятого Тіла і Крові Христа (14 червня 2001), 3: AAS 93 (2001), 656.

[54] Id., Енцикліка Ecclesia de Eucharistia (17 квітня 2003), 6: AAS 95 (2003), 437.

[55] Id Апостольський Лист Mulieris dignitatem (15 серпня 1988), 26: AAS 80 (1988), 1716.

[56] Див. Булла Misericordiae Vultus, 1: AAS 107 (2015), 399; CIC cc. 664; 630.

[57] Конгрегація у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя, Інструкція La vida fraterna en comunidad. Congregavit nos in unum Christi amor (2 лютого 1994), 10.

[58] Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 21: AAS 88 (1996), 395.

[59] CIC, c. 603.

[60] Див. Йоан Павло ІІ, Апостольський Лист Novo millennio ineunte (6 січна 2001), 43: AAS 93 (2001), 296-297.

[61] Див. ІІ Ватиканський Собор, Декрет Perfectae caritatis, 15; CIC, c. 602.

[62] Див. Конгрегація у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя, Інструкція La vida fraterna en comunidad. Congregavit nos in unum Christi amor (2 лютого 1994); CIC cc. 607/2; 608; 665; 699/1.

[63] Там само, 32; cf. CIC cc. 619; 630; 664.

[64] Див. Промова до учасників Ювілею богопосвяченого життя, 1 лютого 2016: L’Osservatore Romano, 1-2 de febrero de 2016, p. 8.

[65] Св. Бенедикт, Правило, IV, 70-71.

[66] Апостольський Лист До всіх богопосвячених з нагоди Року Богопосвяченого Життя (21 листопада 2014), II, 3: AAS 106 (2014), 943.

[67] Там само.

[68] Див. там само; CIC, cc. 614-615; 628/2-1; 630/3; 638/4; 684/3; 688/2; 699/2; 708; 1428/1-2.

[69] Див. CIC, cc. 582; 684/3.

[70] Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 59: AAS 88 (1996), 431.

[71] Див. там само, 59; CIC c. 667.

[72] CIC, c. 667 § 3.

[73] Там само, c. 674.

[74] Там само, c. 667 § 2.

[75] Див. Там само, c. 667/1.

[76] Див. J.M. Bergoglio, Intervención del 13 de octubre de 1994 en el Sínodo de los Obispos sobre la vida consagrada y su misión en la Iglesia y en el mundo (en: «Vida Religiosa» 115, n. 7, julio-septiembre 2013).

[77] Див. Апостольський лист A todos los consagrados y consagradas con ocasión del Año de la Vida Consagrada (21 листопада 2014), II, 3: AAS 106 (2014), 942-943.

[78] Див. CIC c. 600.

[79] Послання на XLVIII Міжнародний день Соціальних Комунікацій (1 червня 2014): AAS 106 (2014), 114; див. Конгрегація у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя, Інструкція La vida fraterna en comunidad. Congregavit nos in unum Christi amor (2 лютого 1994), 10 y 34.

[80] Див. Клара з Ассізі, III лист до Інеси Богемської, 35.

[81] Див. CIC, c. 666.

[82] Див. Привітання після Святої Меси для богопосвячених осіб, 2 лютого 2016: L’Osservatore Romano, 4 лютого 2016, p. 6; CIC, cc. 599-601; 1191-1192.

[83] Йоан Павло ІІ, Післясинодальна Апостольська Адгортація Vita consecrata (25 березня 1996), 59: AAS 88 (1996), 431.

[84] Конгрегація у справах Інститутів Богопосвяченого життя і Товариств Апостольського життя, Інструкція La vida fraterna en comunidad. Congregavit nos in unum Christi amor (2 лютого 1994), 10.

[85] Див. Клара з Ассізі, III лист до Інеси Богемської, 12-13; IV лист до Інеси Богемської, 15.16.

[86] Див. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes, 4.

[87] Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), 53: AAS 105 (2013), 1042; див. там само 187ss: AAS 105 (2013), 1098ss.

[88] Там само, 171: AAS 105 (2013), 1091.

[89] Там само, 281: AAS 105 (2013), 1133.

[90] J. M. Bergoglio, Intervención del 13 de octubre de 1994 en el Sínodo de los Obispos sobre la vida consagrada y su misión en la Iglesia y en el mundo (en: «Vida Religiosa» 115, n. 7, julio-septiembre 2013).