САМОПІЗНАННЯ. П’ята медитація

о. О. Кривобочок ТІ

САМОПІЗНАННЯ

П’ята медитація

Розгляньмо першу спокусу Ісуса Христа в світлі психології. Зигмунт Фрейд, батько психоаналізу, спочатку твердив, що причиною людських неврозів є подавлення статевого інстинкту (лібідо) – головного людського інстинкту. Пізніше поняття лібідо він розширив до поняття Ерос – інстинкт життя, з якого випливають усі наші підсвідомі прагнення і бажання. Людиною керує неусвідомлене прагнення відчувати приємність – це основна засада життя.

Бт. 25, 29-34: „І зварив був Ісак їжу, а з поля прибув Ісав, і змучений був. І сказав Ісав до Якова: Нагодуй мене отим червоним, червоним отим, бо змучений я. Тому то назвали ймення йому: Едом. А Яків сказав: Продай же нині мені своє перворідство. І промовив Ісав: Ось я умираю, то нащо ж мені оте перворідство? А Яків сказав: Присягни ж мені нині. І той присягнув йому, і продав перворідство своє Якову. І Яків дав Ісавові хліба й сочевичного варива. А той з’їв, і випив, і встав та й пішов. І знехтував Ісав перворідство своє”.

Ісав – це людина, яка керується виключно потребами тіла, інстинктами, пристрастями, людина, яка легко впадає у гнів, яка спочатку реагує на зовнішній чи внутрішній подразники, а вже потім думає, аналізує. Фізичні потреби в нього на першому місці, отож першій спокусі Ісуса Христа – спокусі хлібом він би піддався відразу.

У цій медитації стараймося глибше увійти в своє життя та зрозуміти його під оглядом першої спокуси та основної засади життя за Фрейдом.

Довго я не хотіла коритись весні,
Не хотіла її вислухати,
Тії речі лагідні, знадні, чарівні
Я боялась до серця приймати.
«Ні, не клич мене, весно, – казала я їй, –
Не чаруй і не ваб надаремне.
Що мені по красі тій веселій, ясній?
В мене серце і смутне, і темне».
А весна гомоніла: «Послухай мене!
Все кориться міцній моїй владі:
Темний гай вже забув зимування сумне
І красує в зеленім наряді;
Темна хмара озвалася громом гучним,
Освітилась огнем блискавиці;
Вкрилась темна земля зіллям-рястям дрібним;
Все кориться мені, мов цариці;
«Хай же й темнеє серце твоє оживе
І на спів мій веселий озветься,
Бо на нього озвалося все, що живе,
В тебе ж серце живе, бо ще б’ється!»
Тихо думка шепоче: «Не вір тій весні!»
Та даремна вже та осторога, –
Вже прокинулись мрії і співи в мені…
Весно, весно, – твоя перемога!