SABAUDIAE GEMMA
переклав о. Олег Кривобочок ТІ
неофіційний переклад для особистого вжитку
АПОСТОЛЬСЬКИЙ ЛИСТ
У ЧОТИРЬОХСОТІ РОКОВИНИ
НАРОДЖЕННЯ СВ. ФРАНЦИСКА САЛЬСЬКОГО
УЧИТЕЛЯ ЦЕРКВИ
ПЕРЛИНА САБАУДІЇ
Апостольський лист до Кардиналів, Архієпископів, Єпископів та інших Ординаріїв Франції, Швейцарії та П’ємонту
ПАВЛО VI
ДОРОГІ НАШІ СИНИ І ПРЕОСВЯЩЕННІ БРАТИ,
МИР ВАМ І АПОСТОЛЬСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ
Безсмертна слава Аннесі
Св. Франциск Сальський, перлина Савойї та Швейцарії, є великою славою Аннесі, міста, відомого своїми горами, озером та околицями, але ще більше – сакральними та історичними пам’ятками, оскільки село Торенс, розташоване неподалік, пишалося тим, що він народився у ньому. Оскільки цього року виповнюється чотириста років від дня його народження, то було прийнято рішення вшанувати його пам’ять публічними урочистостями та різними заходами.
Високопреосвященний Брат Джованні Соваж, єпископ Аннесі, завчасно сповістив Нам про ці урочистості, повідомивши також, що, враховуючи велич постаті святого та важливість події, він має намір запросити якнайбільше єпископів Франції та інших країн взяти участь у спільному вшануванні та святкуванні.
Слідами Пія ХІ
Ми повністю схвалюємо те, що постановив старанний Пастир. За прикладом Нашого Попередника, світлої пам’яті Пія ХІ, який вшанував трьохсоті роковини смерті св. Франциска Сальського Енциклікою Rerum omnium, Ми також, наші люби Сини і Всечесні Брати, хочемо цим Листом показати всім, що, згідно з бажанням єпископа Аннесі, Ми охоче візьмемо участь у цьому святкуванні й відтепер сподіваємося на найплідніший результат. І зробимо це щирим серце, бо з раннього дитинства і потім в міру зростання Ми в особливий спосіб шанували знаменитого єпископа Женеви, і тому Нам дуже приємно додати слави до його імені.
Тому ми гаряче заохочуємо вас при цій радісній нагоді вшанувати Вчителя божественної любові та євангельської солодкості мудрими роздумами та ревною справжньою побожністю.
Лампада, яка горить і світить
На ваших землях святий Учитель Церкви завжди був світильником, який горить і світить (Див. Йо. 5, 35); звідти це небесне світло випромінювалося ясніше і ще сьогодні пропонує багато матеріалу для вивчення. І це тому, що він був передовсім вашим, бо залишив багато спогадів про себе в Парижі, Ліоні, Бургундії, Женеві, Швейцарії, Турині, але насамперед у Савойї. Завдяки природному зв’язку з цими прославленими землями він впливав на почуття та рівень християнського життя навіть найпобожніших людей як мало хто чи, мабуть, ніхто інший його та наступних століть. Немає сумнівів, що приклад його побожності, розсудливі поради і аскетичне вчення як учителя духовенства у Франції сприяли розквіту справжнього священицького духу; він заохотив святого Вікентія де Поля заснувати Згромадження Священників Місіонерів та Дочок Милосердя; він допоміг і випередив своїм великим авторитетом і творчим геніальним полум’ям трьох вихованців цього духовенства: П’єра де Берюллє, св. Джованні Еудеса і Жана Ольє.
Справді, у ваших краях авторитет св. Франциска Сальського великий, а духовність і моральність перебувають під впливом його солодкості.
Тепер, у ці роковини, пам’ять про нього з’являється як зірка й притягує до себе погляд і думки. Чи ця зірка не буде щедро дарувати світло, тепло, мудрість і ніжність? Безсумнівно, бо з різних причин він здається актуальним для сьогоднішніх потреб.
Розсудливе навчання для пособорної епохи
Церковна історія виразно свідчить, що Вселенські Собори були дуже ефективними і відповідали сподіванням тоді, коли під час або після їх проведення святі священники та пастирі, які відзначалися непересічними чеснотами, намагалися стати живими і вимовними нормами і виконувати бажання і рішення Соборів.
Усі найкращі християни сьогодні ревно прагнуть, щоб такі люди небуденної святості прийшли і боролися. І може ви ось-ось зустрінете світанок цього прекрасного дня.
У всякому разі потрібно мати довіру, бо маємо провідника, порадника, вчителя, який допоможе й підкаже вам і багатьом співбратам у єпископстві. Йдучи перед вами, він допоможе вам повністю виконати місію спасіння і освячення.
Ми впевнені, що правда, яку приємно знати, переконає всіх, хто її вивчатиме. Серед останніх Учителів Церкви ніхто не зміг краще від св. Франциска Сальського глибокою інтуїцією своєї проникливості випередити обговорення, якими займатиметься Собор. Він допоможе прикладом свого життя, надміром чистих і здорових доктрин, надійним методом духовності, відкритим для християнської досконалості людей у будь-якому стані та життєвих ситуаціях. Пропонуються три речі: наслідувати, приймати, продовжувати. Якщо потім розглядаємо природу і форму чеснот св. Франциска Сальського, то їх важко описати, бо на перший погляд виразно не бачимо, яка їхня природа і найкращі риси. Зірка відрізняється від зірки, перлина – від перлини, дерево – від дерева, і кожна краса має свої якості.
Краса сяє найкраще і є досконалою, коли гармонійно поєднує різноманітність багатьох красот. Так у багатому саду трави, дерева і квіти відрізняються ароматами і кольорами; але він здається красивішим, якщо правильні пропорції та відповідне розташування додають красу до краси в досконалій гармонії, так що більше виділяються витонченість і чарівна грація різних видів краси.
Подібне поєднання і комплекс чеснот нам подобається і викликає захоплення у св. Франциска Сальського.
Спонтанно приходить думка застосувати це до палкої проповіді св. Григорія з Назіянзу про св. Атанасія: «Звеличуючи Атанасія, я звеличую чесноту, оскільки говорити про нього означає звеличувати чесноту, якою він володів або, точніше, володів всіма чеснотами разом. Бо всі живуть для Бога, якщо живуть згідно з Божими заповідями, навіть ті, які відійшли з цього життя» (GREGORIO NAZIANZENO, Oratio XXI, In laudem magni Athanasii episcopi Alexandrini, 1: PG 35, 1082-1083.).
Гостра інтуїція ума, сильний і ясний інтелект, проникливе судження, неймовірна уважність і доброта, усміхнена солодкість обличчя і мови, тиха ревність постійно працьовитого духу, рідкісна простота життя не без скромного вихваляння свого походження, безтурботний і спокійний мир, незмінна і впевнена поміркованість, поєднана з міццю, бо ніжність походить від сили, тому він умів ніжно любити і бути твердим у своїх намірах, високе піднесення розуму та любов до краси, бажання давати найкраще добро іншим, небо і поезія, майже безмежна ревність до душ і любов до Бога, яка в ньому сяє як сонце і випереджує інші чесноти, і всі ці якості божественна благодать очищала і збільшувала – це основні риси, які, разом із іншими подібними, окреслюють велич св. Франциска Сальського.
Багатогранна пастирська ревність
З цими природними дарами і Божою благодаттю він повністю посвятив себе Церкві і різноманітною працею зробив урожайною довірену йому ниву. Він виконував пастирське служіння навіть серед небезпек і пасток, писав книги, сповнені мудрості, відновив священне красномовство і поширив його як широку річку, відновив у багатьох монастирях утрачену дисципліну, повноту релігійних обрядів і разом зі святою Жанною Францискою де Шанталь, з’єднаною з ним узами надприродної духовної дружби, заснував Згромадження Візиток Пресвятої Діви Марії. Це Згромадження, його найвидатніша заслуга та слава, з допомогою божественної благодаті процвітало настільки чудово, що, коли він помер, воно мало вже багато монастирів і черниць.
Він спрямував свою ревність на культивування і підтримку святості, щоб якнайкраще допомагати Церкві у морально зіпсутому столітті, й залишив нащадкам приклад і свідчення, над якими вони можуть постійно роздумувати.
Але не менш величним, ніж святість його життя, є навчання, дуже відповідне потребам нашого часу, яке він залишив нам. Ось головні пункти його навчання, які є наріжним каменем для інших.
Церква упродовж століть не могла сіяти святістю без святих священників. А священник більше від будь-якого християнина є другим Христом, його святість виходить із Христа, вічного священника, який вдосконалює віру. Отож священник є живим знаком благодаті Христа. Щира побожність до Діви, Матері Бога, потрібна кожному віруючому, але священнику найбільше, бо Вона, окрім різних чеснот, є взірцем нашої любові до Бога, до Христа і до Церкви; Вона, наймиліша з усіх, Матір благодаті, взірець усіх чеснот, найвиразніше представляє ідеал євангельської досконалості.
Першість любові
У хорі чеснот першість належить любові не тільки тому, що вона найважливіша, а також тому, що вона пожвавлює і гармонізує інші чесноти, бо вони стоять в своєму порядку за нею. За законом Творця душа панує над тілом, а серед здатностей душі першою є воля, бо її керівником і автором є любов. З любов’ю, коли вона сіяє, є ревною і дієвою, ми досягаємо вершини євангельської досконалості, тісно з’єднуємося з Богом, найбільшим добром і джерелом блаженства, і, оскільки Бог є любов’ю, уподібнюємося до Нього, розділяючи Його природу. З Тілом Христа, тобто з Церквою на небі й на землі, нас супроводжує і об’єднує любов. Знаменитий Трактат про Божу любов можна підсумувати цим відомим визначенням любові: «Любов – це любов дружби, дружби доброзичливості, доброзичливості надання переваги, але незрівнянної, найвищої та надприродної переваги, яка сяє у душі як сонце, щоби прикрасити своїм промінням всі її духовні якості й вдосконалювати їх, щоб керувати всіма здатностями душі. Але любов перебуває у волі як у своєму осідку, щоби жити там і спонукати вибирати Бога й любити Його понад усе. Блаженна душа, насичена святою доброзичливістю, бо з неї походить усе добро» (ST. FRANÇOIS DE SALES, Œuvres (édition complète), t. IV (Annecy, 1984), p. 165: Traité de l’amour de Dieu, livre II, chap. 22).
Нове процвітає на старому
Здається, що тут доцільно пояснити, чому св. Франциск Сальський є сучасним Учителем і дуже підходить до теперішнього часу. Його слід називати оригінальним і сучасним Учителем не тому, що він розриває тяглість із минулим, а тому, що його доктрина радикально з’єднана з вірою Церкви, з Традицією, з вченням святих Отців; у царині аскетики й містики він багато черпає опосередковано від св. Ігнатія Лойоли, блаженного Йоана Авільського, св. Терези Авільської, св. Йоана від Хреста і від італійських учителів аскетизму.
Однак він намагається представити стародавню доктрину в новому світлі, мудро поставити її на службу сучасному життю, відповідним чином пристосовуючи її до його численних потреб. Немає сумніву, що він також користується мистецтвом, щоб перейти від істини до добра дорогою, вкритою квітами чистої краси. Він вчився в школі Жана Малдонадо в Парижі й у школі Антоніо Поссевіно в Падові, отримавши там блискучу гуманітарну освіту.
Христоцентричний сопрагуманізм (Sopraumanesimo cristocentrico)
Тому він уміє поєднувати гуманізм з дослідженнями і з містичним піднесенням, і розвивати в собі й у своїх учнях поступове гармонійне поєднання усіх людських якостей («Я людина і нічого більше»: Œuvres, t. XIII (Lyon, 1904), p. 330; лист від 2 листопада до баронеси де Шанталь; див. Œuvres, t. XX (Lyon, 1918), p. 216: «Мені здається, що немає на світі такої душі як моя, яка би так сердечно, ніжно, добросовісно, любляче плекала; бо Богові сподобалося зробити моє серце таким… я найчутливіша людина в світі»). Це не означає, що культ краси спонтанно розквітає у саду містицизму, але що Божа любов, сходячи згори, не руйнує природні якості, а підносить, упорядковує та гармонізує їх, виражаючи живучість кожної форми краси і всієї досконалості людської природи.
Отож його гуманізм слід називати не «побожним гуманізмом», а «христоцентричним сопрагуманізмом», який під кожним аспектом наближається до інтегральної святості, потрібної кожній людині. Говорячи про святість, слід коротко сказати й виправити думку тих, які вважають, що справжня святість, яку пропонує Католицька Церква, зобов’язує не всіх християн, а тільки деяких, які склали індивідуальні чи чернечі обіти.
Ця стара помилка знову з’являється в туманних і відкритих звинуваченнях тих, які самі збентежені та бентежать інших і хибно відділяють християнську досконалість від євангельської, встановлюючи абсурдні дистанції між ділами любові ченців, священників та мирян, або фальшиво інтерпретують постанови останнього Вселенського Собору, де виразно стверджено і дуже бажано, щоб також усі вірні та всі класи мирян прямували до святості життя (Див. CONC. VAT. II, Догматична Конституція про Церкву Lumen gentium, cap. V, n. 40: AAS 57, 1965, pp. 44-45; Декрет Apostolicam actuositatem, cap. I, n. 4: AAS 58, 1966, pp. 840-842; Душпастирська Конституція Gaudium et spes, parte II, cap. I, n.48: AAS 58, 1966, pp. 1067-1069), бо божественна благодать дає їм таку можливість.
Універсальне покликання до святості
Святий єпископ Женеви називає побожністю різноманітні види святості, які він пропонував. «Побожністю називається любов до Бога, яка спонукає нас підніматися до Нього часто, швидко та з ентузіазмом» (Œuvres, t. III (Annecy, 1893), p. 15: Introduction à la vie dévote, partie I chap. 1).
Св. Франциск Сальський наполегливо заохочує і спонукає усіх людей, які відрізняються між собою статтю, багатством і умовами життя, запалити в собі святе прагнення відчувати цю побожність і жити нею.
Святість – не прерогатива того чи іншого стану; до всіх християн скероване це нагальне запрошення: «Друже, сідай вище!» (Лк. 14 ,10); всі зобов’язані зійти на Божу гору, хоча різними шляхами. «Шляхтич, ремісник, слуга, князь, вдова, молода жінка, наречена живуть побожністю по-різному. Що-більше, побожність потрібно пристосувати до можливостей, справ і обов’язків кожної людини. Скажи мені, Філотеє, чи було б доречно, щоб єпископ хотів жити самотньо, як картузіанець? І якби чоловіки не хотіли відкладати більше грошей, ніж капуцини, якби ремісник цілими днями сидів у церкві як чернець, а чернець щодня проводив всілякі зустрічі заради служіння ближньому як єпископ, чи не була б ця побожність смішною, невпорядкованою і нестерпною?… Ні, Філотеє, справжня побожність нічого не псує, а все вдосконалює, а коли суперечить обов’язкам кожної людини, то вона фальшива» (Œuvres t. III. (Annecy, 1893), pp. 19-20: Introduction à la vie dévote, partie I, chap. 3).
На цю тему слід пригадати його інше прекрасне повчання, яким він алегорично пояснює Божий наказ землі рясно родити зелень, плодовиті дерева, які дають різні плоди (Бут. 1, 11). «Хіба ми не знаємо з власного досвіду, що рослини й плоди набирають відповідний зріст і зрілість тоді, коли видають зерна і насіння, з яких проростають такі ж самі рослини? Так само наші чесноти не мають потрібної міри і дієвості, доки не народжують у нас прагнення прогресу, яке, як духовне насіння, служить для народження нових ступенів чесноти. І мені здається, що ґрунту наших сердець доручено проростати травами чеснот, які приносять плоди святих справ відповідно до своєї якості; кожна річ має своє місце в порядку народження бажань і намірів зростати щодня в досконалості. Чеснота, яка не має зерна і насіння цих бажань, не дієва і не зріла» (Œuvres, t. V (Annecy, 1894), p. 82: Traité de l’amour de Dieu. lib. VIII, chap. 8).
Метод екуменізму
В Декреті про екуменізм читаємо: «Спосіб і методи викладання католицької віри у жодному разі не мають стати перешкодою для діалогу з братами. Дуже важливо, щоб усе віровчення подавалося ясно. Ніщо не є таким чужим екуменізмові, як той фальшивий іренізм, який завдає шкоду чистоті католицького віровчення й затемнює його первісний і справжній сенс. І водночас треба католицьку віру викладати глибше і правильніше, таким способом і такою мовою, які могли б бути справді зрозумілими для відділених братів. Крім того, коли в екуменічному діалозі католицькі богослови, дотримуючись віровчення Церкви, разом із відділеними братами досліджують божественні таїни, вони повинні керуватись любов’ю до правди, доброзичливістю і смиренням» (CONC. VAT. ІІ, Декрет про екуменізм Unitatis redintegratio, cap. II, n. 11: AAS 57, 1965, p. 99). У спілкуванні з іновірцями св. Франциск Сальський на століття випередив наші часи і звичаї; його метод – це освітлений шлях, яким слід йти і сьогодні. У ньому знаходимо найповнішу цілісність життя, найвищу ніжність і доброзичливість. Він ніколи не агресивний у диспутах, любить тих, хто помиляється, виправляючи їхні помилки; і якщо їхні позиції відмінні, то він ніколи не полемізує, а лампаду наближає до лампади; він наполегливий у любові, молитві та просвіті, він вміє бути терпеливим, вміє поступово приводити блукачів до повноти істини, з якої нікому не дозволено збитися і яку нікому не дозволено применшити. І якими були плоди? Завдяки його праці сімдесят дві тисячі чоловіків лише в одній провінції Шалон-сюр-Сон повернулися до єдності з Апостольським Престолом.
Взірець католицьких письменників
Він мав особливу схильність не тільки до дискусій, але і до писання. Яке багатство навчання в його книгах, яка ясність думки, яка рідкісна граціозність і золота елегантність! Аргументація проходить гармонійно, читання приємне, повчальне і стимулююче.
Коли пише, як і коли проповідує, його читачі, як і його слухачі, бояться тільки одного: щоби не закінчив швидко. Його слово володіє найвищим даром мистецтва, постійною живучістю, яку Піндар чудово виразив: «Якщо чиєсь красномовство досконале, то його слова відлунюються вічно, вони перетинають найродючіші землі і моря, а світло славетних діянь – це промінь, який ніколи не згасне» (PINDARO, Isth., Od. IV, vv. 45-47).
Щоби католицькі письменники і журналісти, маючи такого дієвого небесного заступника, надихалися його прикладом, керувалися його авторитетом, ніколи не лукавили заради матеріальної вигоди, не піддавалися упередженням, а проймалися духом Христа, чесно захищали істину, виконували свої обов’язки ради загального добра і були гідними католицької віри, слугами якої вони є. Якщо вони так чинитимуть, то добре виконуватимуть Декрет про засоби суспільної комунікації ІІ Ватиканського Собору і не зрадять надію й очікування, які на них покладаються.
Еклезіологія
Справжній образ святого єпископа Женеви не був би повним, якби ми не згадали про його чудове та багате вчення про таїну, широту, природу та владу Церкви. Яким люблячим було його благоговіння – загальний дар усіх святих – і якою постійною та доброзичливою ревністю була наповнена пошана до Церкви, матері й учительки, де на катедрі єдності стоїть вчення про істину.
Про підвалини Церкви і їх місце він висловився так упевнено, що це може дуже допомогти виразному поясненню Догматичної Конституції Lumen gentium ІІ Ватиканського Собору. Пропускаючи інші тексти, подаємо цей: «Наш Господь – фундамент і засновник, фундамент без іншого фундаменту, фундамент природної, Мойсеєвої та євангельської Церкви, вічний і нетлінний фундамент, фундамент воюючої та тріумфуючої Церкви, фундамент самої себе, фундамент нашої віри, надії, любові й цінності Таїнств. Св. Петро – фундамент, але не засновник усієї Церкви, фундамент, заснований на іншому фундаменті – нашому Господі, фундамент тільки євангельської Церкви, фундамент із наступництвом, фундамент воюючої, але не тріумфуючої Церкви, фундамент через участь і служіння, а не через панування, і жодним чином не фундамент нашої віри, надії, любові й цінності Таїнств…
Підвалини Церкви
Однак у владі та правлінні св. Петро перевершував усіх так, як голова перевершує члени, бо він був призначений звичайним пастирем і верховним главою Церкви. Інші були пастирями, посланими до різних частин Церкви з владою над усією Церквою, такою ж повною, як і в св. Петра, хоча св. Петро був їхнім загальним главою і пастирем так, як і для всіх християн.
Отож, стосовно навернення душ і стосовно доктрини, вони були фундаментом Церкви разом із ним і на рівні з ним; але стосовно влади і правління, то вони були не рівними з ним, бо св. Петро був звичайним главою не тільки різних частин усієї Церкви, але й главою апостолів. Наш Господь збудував на Петрі всю свою Церкву, а вони були не тільки її частинами, а головними і найшляхетнішими частинами» (Œuvres, t. I (Annency, 1892), pp. 237-238 e 239: Controverses, pars II, cap. VI, art. 2).
Авраам і св. Петро
Також дуже доречно розумно і глибоко поміркувати над подібністю, яку св. Франциск подає, між Авраамом і св. Петром. Обидва вони – камені, отці віруючих, отці чисельного люду – за походженням і за обітницею, як нагорода за віру у Христа, одному дана обіцянка, що його потомство буде як морський пісок і як зірки на небі, іншому – як величезна отара овець і ягнят.
«Бо Авраам був названий так тому, що мав стати батьком багатьох народів, а св. Петро тому, що на ньому, як на твердій скелі, мало триматися багато християн. За цю схожість св. Бернард називає св. Петра патріархом Авраама» (Див. там само, p. 230; SAN BERNARDO DI CHIARAVALLE, De consideratione, lib. II, cap. 8, n. 15: PL 182, 751).
Цими глибокими прагненнями, цими життєвими постановами, цим повним утвердженням цілісності католицької віри якнайкраще вшануйте четверте сторіччя від дня народження святого Франциска Сальського. У сопричасті зі святими великий Учитель, джерело світла для святої Церкви, відповість на наше вшанування своїми заслугами та сильною й побожною молитвою до Бога.
Остання молитва
Нехай цей наймудріший провідник душ випросить для нас солодку лагідність у божественного Відкупителя, Який вчив нас бути лагідними та смиренними серцем, і такими володіти землею.
Учитель духовного керівництва виводить багатьох своїх учнів на чудові й святі дороги, які він проклав відповідними нормами, викликав гаряче полум’я любові, запалив у людях прагнення вічного життя, навчаючи своїх відданих щиро любити не словом, а ділами (Див. 1 Йо. 3, 18), нехай він допомагає єпископам сумлінно виконувати свої обов’язки, бо він – їхня гордість і взірець; нехай дбайливо допомагає Згромадженню Сестер Візиток, яке він заснував, і люб’язно оберігає Салезіянську родину святого Івана Боско та інших, які перейняли від нього методи, принципи та форму духовного життя; нехай заохочує католицьких письменників та журналістів якомога ближче підходити до правди з чистою совістю та бездоганною чесністю; нехай він своєю потужною молитвою буде заступником Аннесі та Савойї, своєї милої батьківщини, щоб вона могла знову процвітати благословенною древньою побожністю, а для Женеви, осідку його єпископської гідності, для Швейцарії та П’ємонту нехай він випросить більше світла і євангельський мир; врешті в тих, які вшанують цю дату, нехай він пробудить, згідно з його навчанням, «дерево прагнення святості» (Œuvres, t. XXII (Annency 1902), p. 264: лист від 3 травня 1604 до баронеси де Шанталь); і нехай для всіх випросить вдосталь найкращих небесних дарів.
З гарячим бажанням, щоб св. Франциск Сальський з властивою йому добротою допомагав нам виконувати наше служіння чесно, стійко та лагідно посеред багатьох труднощів і несподіваних нововведень, вам, наші любі сини та преосвященні брати, духовенству та людям, ввіреним вашій опіці, сердечно уділяємо Апостольське Благословення, обіцяємо опіку, щедру благодать та небесну солодкість.
Рим, Базиліка св. Петра, 29 січня 1967, четвертий рік Нашого Понтифікату.
ПАВЛО VI
