Станіслав Зємяньскі ТІ

переклав о. О. Кривобочок ТІ

До багатьох титулів Марії, які містяться в лоретанській літанії й виражаються в літургійних обрядах на її честь, випадало би додати ще один титул, який відповідає народній побожності. Те, що цей титул близький шанувальникам Марії, видно хоча би з текстів деяких марійних пісень, до прикладу, „Nie opuszczaj nas, Matko nie opuszczaj nas i w sieroctwie, w opuszczeniu”[1]; „Więc wierzymy, my sieroce dzieci, że dotrzymasz, co nam przyrzekł Bóg”[2]; „Serdeczna Mato, Opiekunko ludzi, niech Cię płacz sierot do litości wzbudzi”[3]; „Panno święta, my sieroty”[4]. У цих текстах слово «сирота» трактується переносно і охоплює всіх самітних і позбавлених опіки. Знаємо, що Марія піклується усіма людьми, бо вони – Божі діти й брати Ісуса, і ще на дорозі до небесної батьківщини. У доведенні цієї тези слід ще показати, що Марія є Матір’ю сиріт у буквальному значенні. Те, що вона турбується дітьми, особливо з бідних родин, видно хоча би з марійних об’явлень. Вона об’являється найчастіше простим, щирим хлопцям і дівчатам (Люрд – Бернадетта Субіру, дочка млинаря, Ля Салєт – Максимін і Меланія, пастушки, Фатіма – Франциск, Гіацинта, Люсія, пастушки). Але особливою опікою Марія повинна огортати дітей, які взагалі не мають батьків, бо померли, або суспільні сироти, яким забракло любові батьків, які забули про свої батьківські обов’язки.

Для обґрунтування цього титулу слід заглянути до Святого Письма. Доля сиріт дуже турбувала авторів святих текстів, натхнених Богом. Ось кілька текстів: Ані вдови, ані сироти не будеш утісняти (Вих. 22, 21); Не кривосудь приходня й сироту (Втор. 24, 17). Залишки збіжжя на полю потрібно залишити чужим, вдовам і сиротам (пор. Втор. 19-21). Проклят, хто кривосудить приходня, сироту й вдову! (Втор. 27, 19); Сиротам будь за батька (Сир. 4, 10); Почув єси, о Господи, бажання вбогих, їх серце підбадьорив, прихилив твоє вухо, щоб захистити право сироти й пригніченого, щоб земнородний не лякав уже більше (Пс. 10, 17-18); Господь захожих захищає, підтримує сироту й удову (Пс. 146, 9); чужинця, сироту й удову не утискатимете (Єр. 7, 6); не утискайте, не чиніте кривди чужинцеві, сироті й удовиці (Єр. 22, 3); не вдирайся в поля сирітські (Прип. 23, 10); Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу (Як. 1, 27). Мабуть Марія знала ці тексти і брала їх до серця, а при нагоді втілювала їх, допомагаючи сиротам, яких в часи заворушень, воєн і неспокою в Святій Землі було немало.

Спокусливою є думка, що Марія піклувалася напівсиротами після смерті Йосипа, Її чоловіка. Існувала традиція на основі так званого Протоєвангелія Якова, згідно з якою згадані в Євангелію від св. Марка «брати» Ісуса – це діти Йосипа з попереднього подружжя. За цією традицією пішли Климентій Олександрійський, Оріген, Єфрем, Епіфаній, Іларій з Пуатьє і Амврозій. Але ця традиція не згідна з автентичними Євангеліями. Можна довести, що Симон і Юда були синами Клеофи, брата Йосипа. […] Це саме слід сказати про сестер Ісуса[5]. У ІІ ст. після Христа палестинець Хегезип (Euz. H. K., IV, 22, 4) братів Ісуса, згаданих у Йо. 19, 25, вважає дітьми Марії, дружини Клеофи. Цю «сестру», а точніше кузину Пресвятої Матері, Мр. 15, 40, вважає матір’ю Якова і Йосипа. Натомість Хегезип двох інших братів у Мр. 6, 3, а саме – Симона і Юду, вважає синами Клеофи. […] За думкою Мр. 15, 40 і згідно з інтерпретацією Хегезипом Мр. 6, 3 ми би мали дві пари братів від різних батьків. Отож, мати Якова і Йосипа, «сестра» Матері Ісуса не була би дружиною Клеофи[6]. У такому разі ця спроба доведення не береться до уваги.

Існує також інша можливість біблійного обґрунтування титулу «Марії сиріт», а саме на основі Євангелія від св. Йоана. Ключовою проблемою, яку слід вирішити, є ідентифікація ніби анонімного «учня, якого любив Ісус». Якщо вдасться довести, що ним був Лазар, брат Марії та Марти, і що вони були сиротами, і що саме Лазареві Ісус віддав свою Матір у заповіті на хресті, то титул Марії: «Мати сиріт» матиме міцне підґрунтя. Отож спробуємо зважити аргументи за і проти тези, що улюбленим учнем був Лазар, а не Йоан – як загально вважають.

 

  1. Ісус любив Лазаря

Одинадцятий розділ Євангелія від св. Йоана розпочинає опис останнього етапу земного життя Ісуса. В Єрусалимі Ісус зустрічає великий опір і ненависть єврейської старшини. Тимчасово ухиляється від безпосереднього зіткнення з ворогами і віддаляється до Витанії над Йордан, там, де недавно хрестив народ Йоан, син Захарії. Про місце Його перебування знали тільки найближчі друзі. Залишити місце, в якому Він ховався, могла спонукати тільки якась важлива подія. Його знайшов посланець із звісткою, яка була настільки важлива, що Ісус повернувся туди, де діяли Його вороги. Що це за важлива звістка? Вона містилася в одному короткому реченні: Господи, той, що любиш ти його, слабує (Йо. 11, 3). Ісус не допитувався, про кого йдеться, бо вираз: той, що любиш ти його був однозначним. Його не треба було пояснювати. Йшлося про Лазаря, брата Марти і Марії, з іншої Витанії – села, розташованого за 3 км. від Єрусалиму, на схід від Оливної Гори. Ім’я Лазар було дуже популярним серед євреїв. В єврейські мові воно звучало: El-azar – Бог допоміг. В Євангелію воно з’являється у скороченій формі: Λάζαρος. Це сестри послали звістку про хворобу брата. В ній було приховане прохання (пор. прохання Марії в Кані Галілейській, Йо. 2, 3). Не треба було багато слів, бо Ісус був їхнім добрим знайомим. Що більше, як пише євангеліст, Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря (Йо. 11, 5). Називає Лазаря товаришем. Слово «товариш» (в грецькому оригіналі φίλος) містить щось більше від товариша в сучасному розумінні й означає: коханий, улюблений. Отож Лазар – учень, якого Ісус любив. Чому його так вирізняв?

 

  1. Лазар як сирота

Можемо припустити, що Лазар був малолітнім хлопцем, сиротою чи принаймні напівсиротою. На це є кілька доказів. В Євангеліях немає жодних згадок про його батьків. Якщо в інших випадках про зцілення дитини просять батьки: Яір, хананейка, батько епілептика, то тут з проханням до Ісуса звертаються сестри Лазаря. Синоптики згадують про Симона Прокаженого з Витанії та учту в його домі для Ісуса, на якій були присутніми Марія Магдалина і Лазар (пор. Мт. 26, 6-13; Мр. 14, 3-9). Деякі апокрифи навіть вважають Симона батьком Лазаря. Але якщо Марія Магдалина «прийшла» на цю учту, то мабуть не жила в домі Симона, а була сусідкою, як і Марта. У сцені, описаній св. Лукою (пор. 10, 38), Марта «прийняла його в хату». Якщо би її батьки жили, то це був би їхній дім, а не Марти. Після смерті Лазаря євреї прийшли до Витанії втішити його сестер, а не батьків, бо, ймовірно, вони вже не жили. Лазар мусить бути наймолодшим, бо не він запрошує і вирішує про себе, а ним піклуються його сестри. Отож Ісус у природний спосіб любив Лазаря як батько. Марта і Марія були впевнені, що якби Ісус прийшов раніше, то не допустив би його смерть, бо серце не дозволило би Йому байдуже приглядатися мукам дитини.

Тут виникає певна трудність: якщо Ісус любив Лазаря і його сестер, то чому відразу не пішов до Витанії або не зцілив хлопця на відстані своїм всемогутнім словом так, як колись слугу сотника (пор. Мт. 8, 5-13; Лк. 7, 2-10)? Якщо любив Лазаря, то не повинен був дозволити йому вмерти. Так би вчинила звичайна людина. Але Ісус був Месією і чудотворцем. Проявлення своєї сили і підтвердження навчання перед учнями й іншими свідками було важливішим від особистих почуттів[7]. І тому Ісу не дав однозначну відповідь посланцям Марти. Згадаймо, що в Кані Галилейській відповідь Ісус на прохання Марія була не дуже ввічливою: Що мені, жінко, – а й тобі? (Йо. 2, 4). Але все-таки перемінив воду в вино[8].

Прибувши до Витанії, Ісус разом із Мартою і Марією та іншими особами пішли до гробу Лазаря. Сьогодні близько здогадного гробу цього учня розташоване село Ель-Азарі, співзвучне з іменем Лазаря. Коли Ісус почув плач Марії та крики євреїв, то в Його серці пробудилися різні почуття. Євангеліє пише про якесь неясне збудження. Ісус почувається як людина, яка робить незворотне рішення. Він знав, що воскресіння Лазаря – це вирок смерті собі самому. Усвідомлення цього не могло залишити Його байдужим. Він переживав ще й інші почуття: біля гробу заплакав. Євреї прокоментували: Бач, як він його любив! (Йо. 11, 36). Так вчетверте в Євангелію від св. Йоана з’являється окреслення Лазаря як «учня, якого любив Ісус». Потім наказ: Лазарю, вийди сюди! (Йо. 11, 43) і останній великий знак месіанської сили Ісуса. В таборі ворогів усе заклекотіло. Вирішили остаточно покінчити з грізним пророком. Ісус на деякий час відійшов в околиці Ефраїма. Євреї мали намір вбити також і Лазаря як головного свідка й учасника чуда.

Деякі критики[9] вважають, що оповідання про воскресіння Лазаря вигадане, бо синоптики про нього нічого не згадують, а воно виняткове й дуже вимовне. Це було чудо, яке, згідно зі св. Йоаном, було ключовим у рішенні архієреїв позбутися невигідного рабина. На цю трудність можна відповісти твердженням, що Євангеліє від св. Йоана, згідне в загальних обрисах з іншими Євангеліями, черпає з іншої традиції. Синоптики не перечать тому, що одне з чуд могло буде вирішальним про вирок смерті на Ісуса. Але вони наголошують, що вся діяльність Ісуса не подобалася синедріону, який почав Його переслідуватися[10].

Учень, якого любив Ісус, знов з’являється під час Останньої Вечері. Господар, яким цим разом був сам Ісус, міг посадити біля себе по правій стороні найближчого товариша, а ним був Лазар (пор. Йо. 11, 11: приятель наш). Хоча місце по правій стороні не було найпочеснішим (таким було місце по лівій стороні), але й Петро не займав місця зліва, бо між ним і Ісусом був улюблений учень. Під час пасхальної учти зазвичай були також і діти. Одна дитина, найчастіше син, задавала запитання, яке значення має незвичайна учта: «Ма ніштана?» Чому сьогоднішній вечір так відрізняється від інших? Відповідаючи на це ритуальне запитання, батько родини проголошував хаггаду про вихід з єгипетської неволі[11]. Чи роль дитини, яка запитує, цього разу не припала Лазарю?

Сцена виявлення зрадника також вказує, що улюбленим учнем, притуленим до грудей Ісуса, був Лазар. Нікому з дорослих апостолів не випадало так притулюватися. Цим учнем не міг бути Йоан, син Заведея, бо він був апостолом, а не тільки учнем. Апостолом міг бути тільки хтось дорослий, мати принаймні тридцять років. А поведінка Петра, який звертається до улюбленого учня з проханням запитати Вчителя, хто зрадник, вказує на те, що він звертався до малого хлопця. Наївний хлопець, на відміну від дорослого апостола, міг поставити неделікатне запитання. Апостоли не зрозуміли відповідь Ісуса. Євангеліст пише: Та ніхто з тих, що при столі були, не збагнув, до чого він йому це мовив (Йо. 13, 28). Можна також взяти до уваги й те, що дорослі дуже не рахувалися з молодими, і тому відповідь Ісуса Лазарю не справила враження.

Євангеліст Марко пише, що після арешту Ісуса в Оливному Саду всі, лишивши його, повтікали (14, 50). Тільки Петро разом із іншим учнем намагалися довідатися про результат допиту Ісуса синедріоном. Ким був цей другий учень? Можна припустити, що він не був з Галілеї, бо слуги архієрея не вловили в його мові галілейський акцент. Чи це не Лазар? Скоріше ні. Євангеліє не говорить, що це був улюблений учень. Петро не взяв би з собою хлопця, до того ж того, якому загрожував синедріон. Ним міг бути якийсь інший учень, до прикладу, хтось з прихованих учнів Ісуса з оточення архієпископа, таких як Нікодим.

 

  1. Лазар як свідок страстей і смерті Ісуса

Улюбленого учня знову зустрічаємо під хрестом Ісуса (Йо. 19, 26). Зауважмо, що крім групи жінок, серед яких є Мати Ісуса, Її сестра Марія, дружина Клеопи, Марія Магдалина, сестра Лазаря і мати синів Заведея (Якова і Йоана), нема згадки про апостолів. Вони втекли і десь ховаються (Мт. 26, 56; Мр. 14, 50). Не насмілилися наблизитися до Ісуса. Тіло Ісуса після Його смерті хочуть також отримати інші впливові учні: Нікодим і Йосип з Ариматеї. Це вони просять у Пилата дозволу зняти Тіло з хреста і шанобливо поховати в гробі, щоби не спалили чи викинули на смітник. Євангеліє не згадує апостолів. На Голгофі їх нема. Натомість там стоїть улюблений учень як основний свідок мук і смерті Ісуса. Чому тільки він? Бо був малим хлопцем, якого, як і жінок, солдати не побоювалися. Якщо би до хреста наблизився дорослий мужчина, то солдати би відразу відреагували: арештували чи побили. А хлопець міг безперешкодно підійти й дивитися. Проблема в тому, чи взагалі можна було дитині дозволити бути присутнім при такій страшній картині як розп’яття? Відповідь може бути такою: якщо жінки були там присутні й це витримали, то чому там не міг бути хлопець? У Палестині хлопці дозрівали скоріше, вже дванадцятирічний хлопець вважався самостійним. Лазар був загартований життям: смерть батьків і його власна смертельна хвороба приготували його до граничних ситуацій. Також його підтримувала, як і жінок, любов до Христа.

І цього улюбленого учня Ісус побачив у гроні жінок. В Його голові виникла думка: «Після моєї смерті Марія повинна мати опіку. Улюблений учень, сирота, повинен мати маму». Сказав Мамі: «Жінко, ось син твій», а учневі: «Ось матір твоя» (пор. Йо. 19, 25-27). Тим учнем не міг бути Йоан, бо це викликало би багато непорозумінь. Мати синів Заведея (Якова і Йоана) також стояла під хрестом. Чому Ісус мав би відібрати в неї сина й віддати його своїй Мамі? Окрім того важко зрозуміти, в який спосіб Ісус з прибитими до хреста руками міг би пояснити, про яку маму Йому йдеться? Кивком голови, рухом очей? Жінки з улюбленим учнем стояли відносно далеко, щоби такі жести були однозначними. Ісус сказав тільки загально «жінко», «син». Усе інше мало вийти з контексту й логіки. Не мало би сенсу віддавати Марію апостолові, який мав залишити батьківщину і проголошувати Євангеліє, не маючи постійного місця і систематично наражуючись на різні небезпеки й труднощі. Сам Ісус заповів Йоанові майбутнє, наповнене стражданнями: Чи спроможні ви пити чашу, яку я маю пити? […] Чашу мою питимете (Мт. 20, 22-23). Жоден люблячий син не готуватиме своїй мамі таку непевну долю. Але ситуація Лазаря була інакшою. Був сиротою. Потребував маму. Був багатим, мав свій дім у Витанії. Там Маму Ісуса охоче приймуть і створять для Неї відповідні комфортні умови на лоні люблячої родини: Марти, Марії і Лазаря. Лазарю вже не загрожуватиме небезпека смерті, бо вороги задовольнилися помстою, розпинаючи Ісуса. Зауважмо, що коли Ісус після сорока днів мав вознестися на небо, то останній раз відвідав Витанію (пор. Лк. 24, 50), місце, де Його Мати, виконуючи довірену Їй роль, жила спокійно і безпечно. Можна припустити, що взяв із собою цю нову родину разом із апостолами і учнями на Оливну Гору, де на прощання благословив усіх (пор. Ді. 1, 12).

 

  1. Великодній ранок

Перейдімо до великоднього ранку. Вранці Марія Магдалина спішить до гробу, щоби доповнити похоронний обряд, який не змогли виконати ввечері у Велику П’ятницю: намастити Тіло Ісуса пахощами, які приготувала. Несподіванка – камінь від гробу відсунутий, гріб порожній. Ангели говорять, що Христос воскрес. Марія повідомила Петра і «другого учня, якого Ісус любив», і розповіла про те, що бачила. Формулювання, що Марія повідомила Петра і другого учня, вказує, що між ними була різниця. Якщо загалом йшлося про апостолів, то достатньо було би повідомити Петра. Наголошення на другому учні має якесь особливе значення. Воно натякає, що він не належав до тісного грона дванадцятьох. Те, що в цих обставинах він був другорядною особою, видно з тексту Лк. 24, 12, де про другого учня взагалі не згадується. Чоловіки, яким Марія розповіла про зникнення Тіла, ким би вони не були, не повірили їй, бо жінка не могла бути вірогідним свідком. Повинні були самі піти й перевірити те, що сталося, і тому вони відразу пішли до гробу – Петро і другий учень, якого Ісус любив (Йо. 20, 2). Цей учень випередив Петро, бо мабуть був молодшим. Коли прибіг до гробу, то не відважився зайти першим. Чи боявся, чи хотів поступитися старшому? Коли Петро ввійшов до гробу, то за ним ввійшов і учень. Коли заглянув до відкритого гробу й побачив хустки й полотно (а Лазар з власного досвіду знав, як вони виглядають), то повірив, що Ісус насправді воскрес. Кому повірити легше, як не тому, хто сам це пережив? На Лазаря як на часткове джерело відомостей про останні події в житті Ісуса вказує також і особливий опис зустрічі Марії Магдалини із воскреслим Ісусом при порожньому гробі. Природно, що рідна сестра детально розповіла своєму братові про все, що пережила, і в молодій пам’яті Лазаря міцно закарбувався її діалог з Христом.

 

  1. Той, який мав залишитися

Нові подробиці щодо улюбленого учня подає євангеліст Йоан у додатковому двадцять першому розділі. Сцена подій – берег Тиверіядського моря, а dramatis personae – група з п’яти апостолів-рибаків та двох інших учнів, які належать до грона апостолів. Одним із них був улюблений учень. Щойно побачили постать на березі й почули запитання: Дітоньки, чи маєте що з’їсти? (Йо. 21, 5), а пізніше виконали наказ таємної Постаті кинути сіті в море й отримали чудесний улов, то улюблений учень першим впізнав Ісуса й сказав Петрові: То – Господь! (Йо. 21, 7). Чому саме він перший впізнав у незнайомцю Христа? Чи, як молода людина, мав кращий зір, чи може досконалу інтуїцію, характерну для людей, які з кимось почуттєво зв’язані?

Після імпровізованого сніданку Ісус розпочинає розмову з Петром. Трикратним запитанням: Чи любиш Мене? дає йому можливість реабілітувати себе. Петро трикратно відповідає: Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе. Потім Ісус пророкує його мученицьку смерть. Врешті говорить: Іди за Мною! (пор. Йо. 21, 15-19). Петро зрозумів це речення буквально й пішов за Ісусом вздовж берега. Оглянувшись, помітив, що за ними йде учень, якого Ісус любив, той самий, наголошу Євангеліє, який спочивав на грудях Ісуса під час Останньої Вечері. Побачивши його, Петро запитав Христа: Господи, а цей що? Запитання можна розуміти подвійно: «Чому він йде за нами?» або: «Якою буде його доля?» Звернімо увагу на саме запитання: а цей що? Так говорять про когось, на кого дивляться зверху. Може також виражати нетерплячість до когось, хто перешкоджає і надоїдає: чому нам перешкоджає та підглядає за нами, коли розмовляємо про справи, які стосуються тільки нас самих?! З другого боку, це запитання може мати позитивне значення. Почувши від Ісуса, що його чекає в житті, Петро міг поцікавитися також долею улюбленого учня. Така цікавість мала підстави. Чи Лазар, який вже був мертвим і повернувся до життя, вмре знову? Ісус не дав Петрові ясну й однозначну відповідь: Якщо я хочу, – відрікає йому Ісус, – щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло? (Йо. 21, 2). Вираз аж поки я прийду нагадує подібний вираз у першому Листі до Коринтян: аж поки я прийду. Євангеліє говорить, що християни були переконані, що улюблений учень не помре. Але правдоподібно, що він помер після того, як було написане Євангеліє від Йоана. У цій ситуації можна би дорікнути, що пророцтво Ісуса: Якщо я хочу, – відрікає йому Ісус, – щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло? не здійснилося. Автор (а може редактор) цього фрагменту відкидає закид, наголошуючи, що Ісус не сказав, що цей учень не помре. Вираз щоб залишився може означати також довге життя, тобто, що улюблений учень переживе Петра; а вираз аж поки я прийду означає не окреслений час (пор. 1 Кор. 11, 26). Правдоподібно, що Ісус мав на увазі саме це. Він прорік важке життя Петра як голови Церкви, закінчене мученицькою смертю на хресті в Римі. Тим часом Лазар мав вести звичайне та відносно спокійне життя, яке закінчиться природною смертю в старечому віці. Вираз яке тобі до того діло? вказує на деяку нетерплячість. Ісус делікатно дорікає Петрові через брак пошани для учня, який Йому дорогий.

Наприкінці епілогу євангеліст (автор або редактор тексту) стверджує вдруге, що улюблений учень був наочним свідком подій і його свідчення вірогідне (Йо. 19, 35). Чому виділяє саме цей факт? Тому що в тамті часи юридично жінки не могли бути свідками. Отож не могли офіційно свідчити, що Ісус помер і воскрес. Єдиним мужчиною, який стояв під хрестом і був вірогідним свідком мук Христа, міг бути Лазар. Ймовірно, що його побожність і особливі стосунки з Христом викликали довіру. Перші християни його дуже цінили не тільки як улюбленого учня, але і як прибраного сина Марії, Матері Ісуса. І тому св. Йоан євангеліст і його спільнота покликуються на нього.

 

  1. Улюблений учень у вирі полеміки

Деякі екзегети – як Рудольф Бультман і Альв Крагеруд – вважають улюбленого учня символічною постаттю. Бультман бачить у ньому символ християн язичницького походження; Крагеруд – символ ранньохристиянського профетизму як протиставлення урядовій владі Петра. Ще інші – як Р. Махоні[12] – трактують цю постать в категоріях літературної фікції. Але жодний з цих поглядів не переконує. Якщо Петро – реальна особа в Євангелію від св. Йоана, то і улюблений учень, з яким Петро зв’язаний, повинен бути реальним. За таку інтерпретацію говорить фрагмент Йо. 21, 20-24[13]. Якщо християнська спільнота покликується на улюбленого учня як на свідка, то він повинен бути історичною особою. Але в дивний спосіб на основі цього фрагменту доводять протилежну тезу[14]. Твердять, що з тексту: Це той учень, який оте свідчить і який оте написав, і знаємо, що його свідчення – правдиве (Йо. 21, 24) виникає, ніби був тільки один свідок і автор Євангелія. Але опонент відповідає, що неможливо, щоби був тільки один автор, бо багато відмінностей у стилях різних частин. У такому разі улюблений учень – фіктивна постать. На таку аргументацію можна дати наступну відповідь: улюблений учень не мусів сам усе бачити. Достатньо, що був свідком мук і воскресіння Ісуса, бо даний фрагмент стосується тільки цього. Решту дописав автор або редактор Євангелія. Улюблений учень сам себе не називав улюбленим учнем. Євангеліст тільки подякував тому, від кого багато почув і якого знали у колі учнів Христа.

Окрім того протестантські богослови, до прикладу, Д. Д. Тьєн чи Оскар Кульман, бачать у євангельському описі суперництво між улюбленим учнем і Петром, і не на користь апостола. Вони аргументують, що Петро зрікся Ісуса, а улюблений учень до кінця стоїть під хрестом і помираючий Ісус передає свою останню волю йому. Улюблений учень перший повірив у воскресіння (пор. Йо. 20, 8), перший впізнав Воскреслого на березі Тиверіядського моря (пор. Йо. 21, 7). Здогадне «суперництво» може виявитися ілюзорним, а подані факти можна вияснити простіше. Улюблений учень перегнав Петра по дорозі до гробу, бо був молодшим. Окрім того він ніби «пильнував», щоби попередити, якщо з’являться солдати: хлопець міг безкарно перебувати біля гробу, а для Петра це могло бути небезпечним: його би арештували чи побили. У сцені біля Тиверіядського моря улюблений учень першим помітив Господа, бо мав молодий зір[15].

Пізніші церковні свідчення, які ототожнюють улюбленого учня з апостолом Йоаном, сином Заведея і братом Якова, – це тільки поверхневі висновки з Євангелія від св. Йоана, які не ґрунтуються на ранішній традиції[16].

Багато сучасних екзегетів також бачать улюбленого учня в анонімній постаті другого учня, який виступає в Євангелію від св. Йоана біля Андрія (1, 40). До прикладу, в коментарі Біблії Тисячоліття до цього місця читаємо: «Другим мабуть був сам євангеліст – Йоан». Подібно у Вступі до Євангелія від св. Йоана маємо речення, що Йоан став – як сам визнає – учнем, якого Ісус любив (13, 23; 19, 26; 21, 7. 20) і якому, вмираючи на хресті, віддав в опіку свою Маму (19, 27). Промовчуючи своє ім’я, автор Євангелія від св. Йоана посередньо підтверджує дані традиції, що це саме він є улюбленим учнем і наочним свідком слів і вчинків Ісуса. У цьому висловленні бачимо суперечність: Йоан раз «сам визнає», другий раз «старанно промовчує». Аргумент з мовчання є слабким аргументом. Що більше, аналіз сцен покликання апостолів натякає, що цей «другий учень» не міг бути Йоаном, сином Заведея. Сцена, описана в Йо. 1, 35-40, мала місце на півдні. Другий учень, улюблений, перейшов від Йоана Хрестителя до Ісуса. Натомість сцена покликання Йоана, сина Заведея (Мт. 4, 21-22), відбувається на півночі, над Галілейським морем[17]. Інші аргументи за Йоана також не переконують. Якщо би під псевдонімом улюбленого учня приховувався сам євангеліст Йоан, то дивно, що він не подав свого імені, яке серед перших християн було добре відоме. Окрім того з опису об’явлення Ісуса над Тиверіядським морем можна виснувати, що Йоан і улюблений учень – це дві різні людини. Євангеліст пише, що в групі семи окрім Петра, Фоми, Натанаїла, Якова і Йоана були ще два анонімних учні. Одним із них був улюблений учень. Якщо вже раніше (пор. Йо. 21, 2) сини Заведея були названі, то навіщо Йоан мав би приховувати улюбленого учня під псевдонімом[18]? Лазаря улюбленим учнем вважає також Й. Н. Сандерс[19].

 

  1. Лазар, прибраний син Марії

З поданого аналізу виникає, що найбільш логічна й підтверджена гіпотеза – улюбленим учнем був Лазар. Позитивні аргументи, які її підтверджують, наступні: в одинадцятому розділі чотири рази сказано, що Ісус любив Лазаря. Під хрестом не міг бути жоден апостол, бо всі втекли і жоден мужчина не міг підійти близько. Натомість там міг бути хлопець Лазар. Матері Ісуса не підходила опіка бездомного, мандрівного апостола, який мав свою маму, натомість Нею міг опікуватися багатий сирота, який мав свій дім. У Євангелію від св. Йоана близькість оповідань про воскресіння Лазаря і страсті Христа сприяють інтерпретації, що улюбленим учнем під час Останньої Вечері (пор. Йо. 13, 1-30) був той самий Лазар, про якого говорилося в одинадцятому розділі.

Цю тезу можна підсилити й захистити, розбиваючи протилежні аргументи. Євангеліє не згадує, що євангеліст Йоан був улюбленим учнем. Називає його «Сином грому» (пор. Мр. 3, 17). Йоан не ототожнюється з улюбленим учнем, бо належить до двох учнів, відмінних від синів Заведея (пор. Йо. 21, 2). Постать улюбленого учня не символічна, бо з’являється біля найбільш історичної постаті Петра. Тільки на таку постать могла покликуватися християнська спільнота, щоби гарантувати автентичність опису мук, смерті та воскресіння Ісуса. Аргумент з мовчання, який подають деякі екзегети[20], не переконує: чому Йоан мав би вживати псевдонім і приховувати своє ім’я, яке християни і так знали? Традиція, яка ототожнює улюбленого учня й апостолом Йоаном досить пізня і не спирається на жодні попередні свідчення. Це тільки поверхова інтерпретація тексту Євангелія.

Визнати Лазаря улюбленим учнем Ісуса особливо корисно для маріології. Ставить в новій перспективі роль Марії як Матері сиріт. Показує новий вимір стосунків Ісуса з Марією. Ісус віддає Матір в опіку членові близької родини, запевняючи Їй спокійне і безпечне життя серед близьких і доброзичливих осіб. Ми бачимо Ісусову турботу і розторопність. Якщо приймемо таку аргументацію, то роль Марії постане в новому світлі як милосердна опікунка позбавлених родинного тепла, природного родинного середовища і передовсім любові матері й батька. Це би дозволило доцінити в свідомості християн постать Лазаря, яким нехтують в літургії. Виявляється, що тут більше місце займає Марія Магдалина, хоча її Ісус любив так само як і Лазаря. Непотрібне ототожнення улюбленого учня з євангелістом Йоаном позбавило Лазаря належної йому пошани й додало величі Йоанові, який і так має гідність апостола і є автором найглибших богословських творів: четвертого Євангелія і листів.

Очевидно, що нелегко подолати багатовікові звички, то залишається розібратися з психологічною стороною теми. Як відбувається, що всупереч очевидності певний спільний погляд утримується і бездумно передається автоматично з покоління в покоління і закріплюється у проповіді й мистецтві? Чи це питання комфорту йти протореною дорогою, чи може за цим приховується побоювання, що, підваживши одну думку, світоглядно незначну, прокладаємо шлях критиці важливіших справ? Очевидно, що наше спасіння не залежить від того, визнають чи не визнають Лазаря улюбленим учнем. У наші часи, коли дуже дбають про імідж відомих людей і або їх дискредитують, або цінують, варто задуматися, чи слушно Лазареві, про яке Євангеліє виразно кілька разів говорить, що Ісус його любив, відбирають титул улюбленого учня? Варто також подумати про те, чи правильно визначена роль Марії в древній Церкві та продовження у сучасній Церкві. У кожному разі здається, що новий титул Марії «Мати сиріт» ще більше приблизив би нам Її постать і виразив те, що приховується у побожності вірних[21].

 

[1] J. SIEDLECKI, Śpiewnik kościelny, wyd. 40, Kraków 2001, 346.

[2] Там само, 356.

[3] Там само, 373.

[4] J. ŁAŚ SJ, Radośnie śpiewajmy Panu, Kraków 1984, 78.

[5] Ewangelia według św. Marka, opr. H. LANGKAMMER OFM, Poznań-Warszawa 1977, 170.

[6] Там само, 135.

[7] Пор. L. MORRIS, The Gospel according to John, Michigan 1995, 480.

[8] Пор. J. BECKER, Das Evangelium nach Johannes, Kapitel 11-12, Gutersloch-Wurzburg 1981, 350-351; J. J. HUCKLE, P. VISOKAY, The Gospel according to St. John, vol. 1, New York 1981, 157.

[9] Пор. A. RICHARDSON, An Introduction to the Theology of the New Testament, London 1958, 102.

[10] Пор. L. MORRIS, The Gospel according to John…, 474; A.M. HUNTER, The Gospel according to John. The Cambridge Bible Commentary, Cambridge 1965.

[11] Пор. S. Ph. De VRIES, Obrzędy i symbole Żydów, Kraków 1999, 183-185.

[12] R. MAHONEY, Two Disciples at the Tomb, Bern 1974.

[13] Пор. J. BECKER, Das Evangelium nach Johannes…, 436; R. SCHNACKENBURG, Das Johannis Evangelium, t. II, Leipzig 1971, 453 i 457.

[14] Пор. R. BULTMANN, Das Evangelium des Johannes, Gottingen 1968, 369.

[15] Пор. J. BLANK, Das Evangelium nach Johannes, cz. 3, Dusseldorf 1977, 197; H. STRATHMANN, Das Evangelium nach Johannes, ubersetzt und erklart von Hermann Strathmann, Gottingen 1963, 256.

[16] Пор. P. SCHNACKENBURG, Das Johannis Evangelium…, 449 i 459; D.M. SMITH, Beloved Disciple, w: The Harper Collins Bible Dictionary, red. P ATEMEIER, San Francisco 1996.

[17] Див. V ELLER, The Beloved Disciple. His Name, His Story, His Thought, Grand Rapids, Mi. 1987.

[18] Пор. P. SCHNACKENBURG, Das Johannis Evangelium…, 459; A. WIKENHAUSER, J. SCHMIDT, Einleitung in das Neue Testament, Freiburg 1973, 314.

[19] J. N. SANDERS, Those whom Jesus loved. John XI, 5, „New Testament Studies” 1(1954-1955) 29-41.

[20] Пор. L. MORRIS, The Gospel according to John…, 555.

[21] W opracowaniu tego artykułu posłużono się w dużej mierze tekstem: S. ZIEMIAŃSKI SJ, Umiłowany Uczeń Chrystusa, „Życie Duchowe” 47(2006) nr 2, 65-76.

 

Титульне фото: https://brovary.net.ua/v-ukraini-zapratsiuvav-derzhavnyj-portal-rozshuku-dity-vijny-video/