У неділю, 11 лютого, в базиліці Святого Петра у Ватикані Папа Франциск очолив Службу Божу, під час якої проголосив святою свою співвітчизницю – Марію Антонію від св. Йосифа, широко відому як “Мама Антула”. Ця мирянська катехитка, яка жила у 18 столітті, була невтомною місіонеркою, популяризаторкою та проповідницею ігнатіанських реколекцій в часи, коли Товариство Ісуса не могло діяти, а всі його члени були вигнані з Південної Америки. Це була перша канонізація 2024 року, а “Мама Антула стала першою аргентинською, канонізованою Католицькою Церквою.
Марія Антонія де Пас-і-Фігероа народилася в 1730 році в селі Сіліпіка поблизу Сантьяго-дель-Естеро на півночі Аргентини. Про її дитинство майжке нічого не відомо, окрім того, що у віці 15 років вона склала приватну обітницю чистоти, додавши до своїх імен ім’я святого Йосифа як свого духовного покровителя. Найбільший вплив на її вибір мали єзуїти та духовність святого Ігнатія Лойоли, з яким вона була пов’язана з раннього дитинства.
Саме під впливом єзуїтів, після відповідної духовної підготовки, вона склала обітницю чистоти, ставши – згідно з тогочасною лексикою – “блаженною” (beata), що відповідає сьогоднішнім богопосвяченим особам-мирянам. Разом з іншими жінками, як дівами, так і вдовами, мешкала у так званому “беатріумі” – домі, де вони могли не тільки жити, але й проводити свої духовні вправи. Під духовним керівництвом єзуїта о. Гаспара Хуареса вони допомагали священникам, виховували дітей, готували їжу, вишивали, доглядали за хворими та роздавали милостиню. Таким чином, значною мірою виконували ті завдання, які в Європі виконували діючі релігійні ордени та згромадження, яких на той час в Аргентині ще не існувало.
Усе змінилося в 1787 році, коли король Іспанії (Аргентина тоді була частиною іспанської корони) Карл III Бурбон наказав вигнати єзуїтів з усієї Південної Америки. Марія Антонія від Святого Йосифа, якій на той час виповнилося 37 років, задумалася, що може зробити в цій ситуації, і незабаром відчула в собі покликання розповсюджувати Духовні Вправи. Переконана, що це було натхнення згори, вона довірила свої наміри о. Дієго, який після єзуїтів перебрав на себе душпастирську опіку над “блаженними”. Отець не тільки підтримав її, але й запропонував співпрацю в духовній сфері. Поступово почала визрівати ідея створення реколекційного дому.
Марія Антонія, боса, вирушила в дорогу, “озброєна” лише великим дерев’яним хрестом, який несла на плечі, як Ісус на шляху до Голгофи, та іконою Скорботної Матері Божої. Спочатку відвідала околиці свого рідного міста, але потім, в короткому часі, подолала понад 2 000 кілометрів. В Кордобі зустріла добрий прийом, заслужила велику повагу, а її проповідь і місіонерська ревність принесли великі плоди у вигляді численних навернень. Менш ніж за рік перебування там вона організувала вісім команд по 200-300 осіб кожна, відданих духовній праці та євангелізації.
Однак, коли Марія Антонія прибула до Буенос-Айреса на початку вересня 1779 року в компанії інших “блаженних”, пройшовши майже 1400 кілометрів босоніж, її зустріли неохоче. Її вважали божевільною, п’яницею, фанатиком і навіть відьмою. Місцевий єпископ також кілька місяців не довіряв їй, але, переконавшись у її методах, став її великим захисником і помічником.
З іншого боку, великим противником майбутньої святої був віце-король Хуан Хосе де Ветріз-і-Сальседо, який, до того ж, був одержимо антиєзуїтом. З огляду на це, жінка, яку ще на початку своєї реколекційної діяльності називали “мама Антула” протягом двох років здійснювала свою діяльність у підпіллі. Не маючи можливості проповідувати реколекції публічно, вона зустрічалася з людьми в будинках, які єпископ винаймав для родин, пов’язаних з Церквою. Успіх цієї діяльності був таким, що все більше і більше людей відвідували духовні вправи, аж поки це не стало загальновідомим фактом. Тож у 1780 році мама Антула купила ділянку землі в передмісті Буенос-Айреса (сьогодні в межах міста) і побудувала там Реколекційний Дім. Не маючи власних грошей, але довіряючи Провидінню і ходячи від дому до дому “просити”, їй вдалося отримати необхідні кошти для зведення “дому Божого і для Бога”.
Вплив цієї мирянської катехитки і проповідниці був настільки великим наприкінці 18 століття, що єпископ Буенос-Айреса рекомендував, щоб кожен семінарист перед висвяченням на священика отримував від неї підтвердження того, що він добре поводився під час реколекцій, які вона проповідувала. Важливу роль відіграли також її листи до друзів-єзуїтів у Європі, перекладені різними мовами, які навіть призвели до реформування деяких монастирів у Франції.
Марія Антонія померла у своєму Святому Домі в Буенос-Айресі 7 березня 1799 року в опінії святості. Її беатифікаційний процес розпочався 1905 року і завершився через рік, але початок двох світових воєн затримав подальший прогрес справи, який відновився лише 1999 року. 2010 року Бенедикт XVI затвердив декрет про героїчність чеснот Мами Антонії, а після визнання чудесного зцілення за її заступництвом Папа Франциск 3 березня 2022 року затвердив декрет, призначивши 27 серпня датою беатифікації.