https://press.vatican.va/content/salastampa/it/bollettino/pubblico/2023/12/18/0901/01963.html?fbclid=IwAR1JPcNwYRx7p3Qjq9gA9A1y4daG588Lr4TfXUrZElNYwpa282qz8q-7jN4

Fiducia supplicans

Декларація

БЛАГАЮЧА ДОВІРА

Про душпастирське значення благословення

переклав о. Олег Кривобочок ТІ

неофіційний переклад для особистого вжитку

Презентація

Ця Декларація займається різними питаннями, поданими на розгляд як у минулі роки, так і в останній період. У процесі підготовки документа, як завжди, проводили консультації з фахівцями, ретельно опрацьовували та обговорювали текст на Засіданні Доктринального Відділу Дикастерія. Упродовж цього часу не бракувало розмов із Святішим Отцем. Декларацію представили Святішому Отцю, який затвердив її своїм підписом.

Під час опрацювання поданих тем була оприлюднена відповідь Святішого Отця на Dubia деяких кардиналів, яка дуже допомогла прояснити запропоновані тут роздуми і стала вирішальним фактором у праці Дикастерія. Оскільки «Римська Курія – це, перш за все, знаряддя для служіння наступника Петра» (Апостольська Конституція Praedicate Evangelium, II, 1), то наша праця повинна допомогти зрозуміти вічну доктрину Церкви і навчання Святішого Отця.

Як у згаданій відповіді Святішого Отця на Dubia двох кардиналів, так і в цій Декларації ми твердо дотримуємося традиційної доктрини Церкви про подружжя, не допускаючи будь-якої форми літургічного обряду чи благословення, подібного до літургічного обряду, яке могло би викликати непорозуміння. Цінність цього документу в тому, що він пропонує специфічне та інноваційне доповнення до душпастирського значення благословення, що дає можливість розширити й збагатити класичне розуміння благословення, тісно з’єднане з літургічним виміром. Така богословська рефлексія на основі душпастирського бачення папи Франциска передбачає справжній розвиток того, що було сказано про благословення Учительським Урядом Церкви і в офіційних документах Церкви. Це пояснює, чому документ написаний у формі «Декларації».

І саме в цьому контексті можемо зрозуміти можливість благословення пар у неврегульованих стосунках і одностатевих пар без офіційного підтвердження їхнього status чи зміни у будь-який спосіб вічного навчання Церкви про подружжя.

Ця Декларація також хоче бути даниною вірному Божому Люду, який поклоняється Господові багатьма жестами великої довіри до Його милосердя і з таким налаштуванням постійно благає матір Церкву про благословення.

Віктор Мануель Кард. ФЕРНАНДЕС

Префект

Введення

  1. Благаюча довіра вірного Божого Люду отримує дар благословення, який випливає з серця Христа через Його Церкву. Як вчасно нагадує папа Франциск, «Ісус Христос – велике благословення Бога, Син – великий дар Бога. Це благословення для всього людства, це благословення спасло всіх. Син – вічне Слово, яким Отець благословив нас, «коли ми ще були грішниками» (Рим. 5, 8), – говорить св. Павло: Слово стало тілом і вмерло за нас на хресті»[1].
  2. Підбадьорений такою великою і втішною істиною, цей Дикастерій почав розглядати різні формальні й неформальні питання про можливість благословляти одностатеві пари і про можливість запропонувати нові пояснення, в світлі батьківської і душпастирської постави папи Франциска, до Responsum ad dubium[2], сформульованої Дикастерієм віровчення і опублікованої 22 лютого 2021.
  3. Згадана Responsum викликала багато різних реакцій: одні радісно прийняли цей чіткий і згідний з постійним навчанням Церкви документ; інші не прийняли негативну відповідь на питання або вважали недостатньо ясними формулювання і мотивації, додані в Nota esplicativa. Щоби з братерською любов’ю відповісти останнім, здається доречним повернутися до цієї теми й представити точку зору, когерентну з доктринальними й душпастирськими аспектами, бо «будь-яке навчання повинно відбуватися через євангелізаційну поставу, яка пробуджує і притягує серце через близькість, любов і свідчення»[3].

І. Благословення у Таїнстві Подружжя

  1. Відповідь Святішого Отця Франциска на друге з п’яти запитань, поставлених двома кардиналами[4], пропонує можливість для подальшого вивчення цього питання, особливо його душпастирське застосування. Слід уникати «визнання подружжям того, що не є подружжям»[5]. Тому неприпустимі обряди й молитви, які можуть спричинити непорозуміння між тим, що конституює подружжя як «винятковий, стабільний і нерозривний союз між чоловіком і жінкою, природно відкритий на народження дітей»[6], і тим, що цьому суперечить. Це переконання ґрунтується на вічній католицькій доктрині про шлюб. Тільки в такому контексті статеві стосунки мають природне, відповідне і повністю людське значення. У цьому питанні доктрина Церкви залишається незмінною.
  2. І таке розуміння подружжя подає Євангеліє. Отож щодо благословень Церква має право й обов’язок уникати будь-яких обрядів, які можуть суперечити цьому переконанню і спричинити непорозуміння. Такий сенс Responsum тодішньої Конгрегації Віровчення, в якому стверджується, що Церква не має права благословляти зв’язки осіб однієї статі.
  3. Слід наголосити, що у випадку Таїнства подружжя йдеться не про будь-яке благословення, а про дії, зарезервовані для рукопокладеного священнослужителя. У цьому випадку благословення священнослужителя безпосередньо поєднане із специфічним зв’язком чоловіка і жінки, які за своєю згодою встановлюють винятковий і нерозривний союз. Це дає нам можливість краще показати ризик змішати благословення, дане будь-якому іншому союзові, з обрядом Таїнства подружжя.

ІІ. Значення різних благословень

  1. З другого боку, згадана відповідь Святішого Отця запрошує нас чинити зусилля для розширення і збагачення значення благословень.
  2. Благословення можна розглядати як найпоширеніші сакраменталії, які постійно розвиваються. Справді, вони спонукають нас відчувати Бога в усіх життєвих подіях і нагадують, що людина запрошена шукати Бога, любити Його й вірно Йому служити навіть у користуванні створеними речами[7]. І тому благословення звернені до осіб, предметів культу та побожності, святих ікон, місць життя, праці й страждання, плодів землі й праці людських рук, і до всією створеної дійсності, яка вказує на Творця і прославляє та благословляє Його своєю красою.

Літургічне значення обряду благословення

  1. Із суто літургічної точки зору благословення вимагає, щоб те, що благословляють, відповідало Божій волі, вираженій у навчанні Церкви.
  2. Насправді благословення уділяють силою віри для Божої прослави й духовного пожитку Божого люду. Римський Ритуал пояснює: «Щоб цей намір був більш очевидним, формули благословення, згідно з древньою традицією, ставлять своєю метою передовсім прославлення Бога за його дари, прохання Божої благодаті й подолання зла у світі»[8]. Тому ті, які призивають Боже благословення через Церкву, запрошені зміцнити «своє налаштування й піддатися вірі, для якої все можливо», і довіряти «любові, яка спонукає виконувати Божі заповіді»[9]. І тому, якщо, з одного боку, «завжди і всюди є нагода прославляти, призивати Бога й дякувати Йому через Христа в Святому Духові», то, з другого боку, є занепокоєння, що «це не стосується речей, місць чи обставин, не згідних з нормами і духом Євангелія»[10]. Це літургічне розуміння благословень, які стають обрядами, офіційно запропонованими Церквою.
  3. Виходячи з цих міркувань, Nota esplicativa згаданої Responsum тодішньої Конгрегації Віровчення нагадує, що коли під час відповідного літургічного обряду благословляють якісь людські стосунки, то потрібно, щоб те, що благословляється, відповідало Божому планові, вписаному у Творіння і повністю об’явленому в Христі Господові. Враховуючи, що Церква завжди вважала морально легітимними тільки статеві стосунки в шлюбі, то вона не має права літургічно благословляти тоді, коли таке благословення матиме форму моральної легітимізації зв’язку, який претендує бути подружжям, або позашлюбних стосунків. Суть цієї заяви Святіший Отець повторив у Respuestas на Dubia двох кардиналів.
  4. Потрібно також уникнути ризику звести значення благословення тільки до цієї точки зору, бо тоді для простого благословення треба би було вимагати таких самих моральних умов, як і для отримання Таїнств. І тому потрібно розширювати цю перспективу. Насправді існує небезпека, що такі бажані й поширені душпастирські жести будуть піддані надмірним моральним умовам, які, вимагаючи контролю, можуть затьмарити безумовну силу Божої любові, на якій ґрунтується жест благословення.
  5. Саме в цьому сенсі папа Франциск закликав не «втратити душпастирське милосердя, яке повинно пронизувати всі наші рішення і постави», і не бути «суддями, які тільки заперечують, відкидають, виключають»[11]. Отож відповімо на його заклик, розвиваючи ширше розуміння благословення.

Благословення в Святому Письмі

  1. Роздумуючи про благословення і збираючи різні точки зору, спочатку звернімося до Святого Письма.
  2. «Нехай Господь благословить тебе і охороняє тебе! Нехай Господь світить обличчям своїм до тебе та милує тебе! Нехай Господь оберне обличчя своє до тебе і дасть тобі мир!» (Чис. 6, 24-26). Це «священницьке благословення», яке знаходимо в Старому Завіті у книзі Чисел, має «низхідний» характер, бо закликає до благословення, яке від Бога сходить на людину і є одним із найдревніших текстів божественного благословення. На сторінках Біблії ми знаходимо також інше благословення, яке «піднімається» із землі до неба, до Бога. Тут благословення еквівалентне прославленню, святкуванню, дякуванню Богу за милосердя, вірність, чудеса творіння і за все, що сталося з Його волі: «Благослови, душе моя, Господа і все нутро моє – його святе ім’я» (Пс. 103, 1).
  3. Богові, який благословляє, ми також відповідаємо благословенням. Мелхіседек, цар Салема, благословляє Авраама (див. Бут. 14, 19); Ревеку родина благословляє на шлюб з Ісааком (див. Бут. 24, 60), вона, в свою чергу, благословляє свого сина Якова (див. Бут. 27, 27). Яків благословляє фараона (див. Бут. 47, 10), своїх внуків Ефраїма і Манасію (див. Бут. 48, 20) і своїх дванадцять синів (див. Бут. 49, 28). Мойсей і Аарон благословляють народ (див. Вих. 39, 43; Лев. 9, 22). Батьки благословляють своїх дітей на шлюб, благословляють перед подорожами чи перед смертю. Ці благословення виглядають багатим і безумовним даром.
  4. Благословення Нового Завіту мають те саме значення, що й благословення Старого Завіту. Знаходимо божественний дар, який «спускається», людську вдячність, яка «піднімається», і благословення людини, яке «поширюється» на інших людей. Коли до Захарії повернувся дар мови, то він почав благословляти Господа за дивовижні діла (див. Лк. 1, 64). Старець Симеон, тримаючи в руках новонародженого Ісуса, благословляє Бога за благодать бачити Месію-Спасителя і благословляє батьків дитини – Марію і Йосипа (див. Лк. 2, 34). Ісус благословляє Отця, звертаючись до Нього знаменитим гімном хвали й прославлення: «Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі» (Мт. 11, 25).
  5. У тяглості зі Старим Завітом благословення Ісуса не тільки висхідні – до Отця, але й низхідні – до інших людей як жести благодаті, захисту й доброти. Сам Ісус впроваджував цю практику і заохочував до неї. До прикладу, благословляє дітей: «І обнявши їх, поклав на них руки і благословив їх» (Мр. 10, 16). І земне життя Ісуса перед відходом до Отця завершується останнім благословенням Одинадцятьох: «Знявши руки свої, благословив їх. А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо» (Лк. 24, 50-51). Останній образ Ісуса на землі – підняті руки в акті благословення.
  6. У таїні любові Бог передає своїй Церкві через Христа владу благословляти. Благословення, дане Богом людині й передане нею іншим людям, перетворюється у приєднання, солідарність і умиротворення. Це позитивне послання втіхи, піклування і підбадьорення. Благословення виражає милосердні обійми Бога і материнство Церкви і запрошує вірних мати такі самі почуття, як Бог, до своїх братів і сестер.

Богословсько-душпастирське розуміння благословення

  1. Кожний, хто просить благословення, виражає потребу спасительної присутності Бога в своєму житті; кожний, хто просить благословення у Церкви, визнає її таїнством спасіння, даним Богом. Шукати благословення в Церкві означає визнавати, що церковне життя випливає з лона Божого милосердя і допомагає нам йти вперед, краще жити і відповідати на волю Господа.
  2. Щоби допомогти зрозуміти цінність більш душпастирського підходу до благословення, папа Франциск запрошує нас дивитися з позиції віри й батьківського милосердя на факт, що «коли просять благословення, то просять про Божу допомогу, щоб жити краще з довірою до Отця, який може допомогти жити краще»[12]. У будь-якому разі таке прохання потрібно доцінити, підтримати і прийняти з вдячністю. Люди, які спонтанно приходять просити благословення, цим самим показують щиру відкритість на трансценденцію, довіру до свого серця, яке не довіряє власним силами, потребу в Бозі та прагнення вийти з вузьких рамок світу, зачиненого в своїх обмеженнях.
  3. Св. Тереза від Дитяти Ісуса навчає, що поза цією довірою «немає іншого шляху, яким ми можемо прийти до Любові, яка дає все. Через довіру благодать вливається в наше життя […]. Найвідповідніша постава – покладати надію серця не в собі, а в безмежному милосерді Бога, який любить без обмежень […]. Гріх світу величезний, але не безмежний. А милосердна любов Відкупителя безмежна»[13].
  4. Коли ці прояви віри розглядаємо поза літургічним обрядом, то потрапляємо в простір більшої спонтанності й свободи, але «другорядність побожних вправ не повинна означати нехтування ними чи знецінення їх. Поступ полягає в тому, щоб правильно та мудро оцінити багатство і потенціал народної побожності»[14]. Отож, благословення тоді стають душпастирським ресурсом, а не ризиком чи проблемою.
  5. З точки зору народного душпастирства благословення оцінюють як акти побожності, які «знаходять своє місце поза Євхаристією та іншими Таїнствами […]. Мова, ритм, проходження, богословські наголоси народної побожності відмінні від відповідних літургічних актів». І тому «потрібно уникати впровадження «літургічних форм» у побожні практики, які повинні зберігати свій стиль, простоту й мову»[15].
  6. Окрім того Церква повинна відмовитися від базування своїх душпастирських практик на деяких застиглих доктринальних чи дисциплінарних схемах, особливо тоді, коли це «породжує нарцистичний і авторитарний елітаризм, де не євангелізують, а аналізують і осуджують інших, не полегшують доступ до благодаті, а витрачають енергію на контролювання»[16]. І тому, коли хтось просить благословення, не треба проводити вичерпний моральний аналіз як умову для благословення. Не потрібно вимагати попередньої моральної досконалості.
  7. У такій перспективі Respuestas Святішого Отця допомагають краще зглибити, з душпастирської точки зору, формулювання Конгрегації віровчення за 2021, бо запрошують розпізнавати можливість «форм благословення, які просить одна чи кілька осіб, які не передають хибної концепції подружжя»[17] і беруть до уваги факт, що в морально несприйнятливих з об’єктивної точки зору ситуаціях «душпастирське милосердя вимагає не ставитися до людей як просто до «грішників», чия провина чи відповідальність може бути зменшена чинниками, які впливають на суб’єктивну відповідальність»[18].
  8. У катехезі, цитованій на початку цієї Декларації, папа Франциск запропонував визначення цього виду благословень, які можна уділяти всім без жодних вимог. Варто відкритим серцем прочитати ці слова, які допоможуть зрозуміти душпастирське значення благословень без жодних вимог: «Благословляє Бог. На перших сторінках Біблії постійно повторюються благословення. Благословляє Бог, але благословляють також і люди, і швидко відкриваємо, що благословення має особливу силу, яка з тим, кого благословили, перебуває все життя і налаштовує серце, щоб дати Богові його змінити […]. Отож ми для Бога дуже цінні, незважаючи на всі поповнені гріхи, бо Бог – батько, мати, чиста любов, Бог благословив нас навіки. І ніколи не перестає нас благословляти. Сильний досвід – читання цих біблійних текстів благословення у в’язниці чи в групі реабілітації. Дати цим людям відчути, що їх благословляють, незважаючи на важкі гріхи, що небесний Отець постійно бажає їм добра, надіятися, що вони врешті відчиняться на добро. Бог вважає їх своїми дітьми, навіть якщо найближчі їх покинули, бо вважають їх безнадійними»[19].
  9. Люди спонтанно просять благословення при різних нагодах: під час паломництв, в санктуаріях, на вулиці, коли зустрічають священника. До прикладу, може звернутися до літургічної книжки De Benedictionibus, яка подає низку видів благословення для осіб: старих, хворих, учасників катехез чи молитовних зустрічей, прочан, тих, які вирушають в дорогу, волонтерських груп і об’єднань тощо. Такі благословення передбачені для всіх, нікому не можна в них відмовити. У вступі до Чину благословення людей похилого віку, до прикладу, стверджується, що мета благословення – «виразити людям похилого віку братерське свідчення пошани й вдячності і разом з ними дякувати Господові за отримані дари й добрі вчинки, виконані з Його допомогою»[20]. У даному випадку об’єктом благословення є людина похилого віку, для якої і разом із якою дякуємо Богові за вчинене Ним добро і за отримані благодаті. Нікому не можна заборонити дякувати і кожний, навіть якщо живе у ситуації, не передбаченій планом Творця, має щось позитивне, за що може дякувати Господові.
  10. З точки зору висхідного виміру, коли віруючий усвідомлює дари Господа і Його безумовну любов, навіть перебуваючи у стані гріха, особливо коли молиться, то його серце прославляє і благословляє Бога. Така форма благословення нікому не забороняється. Всі – індивідуально чи спільно – можуть прославляти Бога й дякувати Йому.
  11. Але сенс народного благословення містить також низхідну цінність благословення. Якщо «для якоїсь дієцезії, Конференції Єпископів чи іншої церковної структури не сприйнятливо вводити постійні та офіційні процедури чи ритуали для всіх можливих випадків»[21], то душпастирська розсудливість і мудрість, уникаючи гучних скандалів чи непорозумінь серед вірних, може підказати рукопокладеному священнослужителеві об’єднатися в молитві з особами, зв’язок між якими не можна прирівняти до подружнього, але які прагнуть довіритися Господові і Його милосердю, просити в Нього допомоги, бути спрямованими до кращого розуміння Його любові й правди.

ІІІ. Благословення пар у неврегульованих стосунках і одностатевих пар

  1. В окресленому тут горизонті з’являється можливість благословення пар у неврегульованих стосунках і одностатевих пар, але церковна влада не повинно вводити якийсь ритуал такого благословення, щоб не викликати плутанину з благословенням, властивим для Таїнства подружжя. У цих випадках уділяється благословення, яке має не тільки висхідну цінність, але також є інвокацією низхідного благословення від самого Бога на тих, які, визнаючи себе безпорадними і потребуючими Божої допомоги, не претендують на легітимність власного status (стану), а благають, щоб усе справжнє, добре і по-людському значуще у їхньому житті та стосунках було огорнуте, освячене та ушляхетнене Святим Духом. Такі форми благословень виражають благання до Бога надати допомогу, яку просять, спонукані імпульсами Його Духа, які класичне богослов’я називає «актуальною благодаттю», щоби людські стосунки могли дозрівати й розвиватися у вірності Євангелію, звільнятися від недосконалостей та крихкості й виражатися у вимірі щораз більшої божественної любові.
  2. Насправді Божа благодать діє в житті тих, які не вважають себе праведними, а смиренно визнають себе такими ж грішниками, як і всі. Благодать може спрямувати все згідно з таємничими і непередбаченими планами Бога. Тому Церква з невтомною мудрістю й материнською поставою приймає всіх, хто приходить до Бога зі смиренним серцем, і надає духовну допомогу, яка допоможе зрозуміти й повністю здійснити Божу волю в їхньому житті[22].
  3. Це благословення не входить до літургічного обряду[23], але поєднує молитву заступництва з проханням допомоги в Бога тих, які покірно до Нього звертаються. Бог ніколи не відштовхує того, хто до Нього приходить! Зрештою, благословення пропонує людям засіб для збільшення їхньої довіри до Бога. Прохання про благословення виражає і живить відкритість на трансценденцію, на побожність, на зближення з Богом у багатьох конкретних життєвих обставинах, а в нашому світі це не малозначні речі. Благословення – це зерно Святого Духа, яке потрібно культивувати, а не перешкоджати його проростанню.
  4. Літургія Церкви запрошує нас до такої довірливої постави, навіть коли ми в гріхах, не маємо заслуг, слабкі та збентежені, про що свідчить прекрасна молитва колекти Римського Месалу: «Всемогутній, вічний Боже, щедрість Твоєї любові перевершує заслуги та сподівання тих, що Тебе благають; яви нам своє милосердя, прости гріхи, які непокоять наше сумління, і дай нам також те, чого ми не осмілюємося просити» (XXVII Неділя Звичайного Періоду). І справді, як часто через просте благословення душпастиря, який у цьому жесті не претендує щось санкціонувати чи узаконити, люди можуть відчути близькість Отця «поза всякими бажаннями і заслугами».
  5. Отож, потрібно також виховувати душпастирську чутливість рукопокладених священнослужителів, щоб вони спонтанно уділяли благословень, яких немає в Літургійній Агенді.
  6. У цьому сенсі важливо зрозуміти турботу папи, щоб ці неритуалізовані благословення не виходили за межі простих жестів, які ефективно збільшують довіру до Бога осіб, які про це просять, і не робити з них літургічних чи напівлітургічних жестів, подібних до жестів Таїнств, бо це би призвело до їх великого зубожіння, оскільки дуже цінні жести народної побожності піддавало би надмірному контролю і позбавляло священнослужителів свободи і спонтанності в душпастирському супроводженні цих людей.
  7. У зв’язку з цим пригадуються інші й вже частково цитовані слова Святішого Отця: «Рішення, які в певних обставинах можуть бути результатом душпастирської розсудливості, не обов’язково повинні ставати нормою. Тобто, для якоїсь дієцезії, Конференції Єпископів чи іншої церковної структури не сприйнятливо вводити постійні та офіційні процедури чи ритуали для всіх можливих випадків […]. Церковне Право не повинно і не може охопити все, як і Конференції Єпископів не можуть претендувати на це різноманітними документами і протоколами, бо життя Церкви проходить різними шляхами, також і відмінними від норм»[24]. У такий спосіб папа Франциск нагадує, що все, «те, що є частиною практичного розпізнавання, в конкретних обставинах не можна підносити до рівня норми», бо це «привело би до нестерпної казуїстики»[25].
  8. З цієї ж причини не слід ні сприяти ритуалові благословення пар у неврегульованих стосунках, ні передбачати цей ритуал наперед, але також не можна перешкоджати чи забороняти Церкві підходити до кожного випадку, коли просять у Бога допомогу через просте благословення. У короткій молитві перед спонтанним благословенням рукопокладений священнослужитель може просити для них мир, здоров’я, духа терпіння, діалогу й взаємодопомоги, як і Божого світла й сили повністю виконувати Його волю.
  9. У будь-якому разі, щоби уникнути всіх непорозумінь і скандалів, коли благословення просить пара у неврегульованих стосунках, то це благословення повинно братися не з літургічних ритуалів і уділятися поза цивільними ритуалами шлюбу та не мати до них жодного відношення. Також одяг, жести і слова не можуть нагадувати весільну церемонію. Це саме стосується благословення одностатевих пар.
  10. Натомість таке благословення може мати місце в інших контекстах, таких як відвідування санктуарію, зустріч зі священником, молитва в групі чи під час прощі. Ці благословення, які не мають ритуалів, властивих літургії, – вираження материнського серця Церкви, вони подібні до тих, які випливають із лона народної побожності. Немає наміру ними щось легітимізувати, тільки відкрити дорогу до Бога, просити в Нього допомогу для кращого життя, закликати Святого Духа, щоб допоміг жити цінностями Євангелія з більшою довірою.
  11. Того, що було сказано в цій Декларації стосовно благословення одностатевих пар, достатньо, щоб рукопокладені священнослужителі могли в цих питаннях проводите розсудливе й батьківське розпізнавання. Не слід очікувати, що окрім поданих уже вказівок будуть подальші відповіді на можливі способи регулювання чи на практичні аспекти таких благословень[26].

  1. Церква – Таїнство безмежної Божої любові
  1. Церква продовжує молитися і просити так як сам Христос, який дуже голосно і зі сльозами молився під час свого земного життя (див. Євр. 5, 7), і саме тому такі молитви мають особливу ефективність. У такий спосіб «церковна спільнота не тільки любов’ю, власним прикладом і актами покаяння, але також з допомогою молитов виконує свою материнську функцію ведення душ до Христа»[27].
  2. Отож Церква – Таїнство безмежної любові Бога. І навіть якщо зв’язок з Богом затемнений гріхом, то завжди можна просити благословення, протягуючи до Бога руки так як Петро, який під час бурі волав до Ісуса: «Господи, рятуй мене!» (Мт. 14, 30). У деяких ситуаціях прагнення і отримання благословення може бути добром. Папа Франциск нагадує нам, що «один маленький крок серед великих людських обмежень може подобатися Богові більше, ніж правильне зовнішнє життя без зіткнення із значними труднощами»[28]. Таким чином «сяє краса спасительної любові Бога, об’явлена у розп’ятому й воскреслому Ісусі Христі»[29].
  3. Кожне благословення буде нагодою для оновленого проголошення керигми, для запрошення постійно наближатися до любові Христа. Папа Бенедикт XVI навчав: «Церква, подібно до Марії, – посередниця між Божим благословенням і світом: вона приймає благословення, приймаючи Ісуса, і передає благословення, несучи Ісуса. Церква – милосердя і мир, яких світ сам не може дати, але яких завжди потребує, навіть більше від хліба»[30].
  4. Беручи до уваги сказане і йдучи за авторитетним навчанням Святішого Отця Франциска, цей Дикастерій нагадує, що «це – корінь християнської лагідності, здатності відчувати благословення і здатності благословляти […]. Цей світ потребує благословення, і ми можемо давати і приймати благословення. Отець нас любить, і ми можемо радіти, благословляючи Його і дякуючи Йому, і вчитися в Нього благословляти»[31]. Тому кожний брат і кожна сестра може в Церкві завжди відчувати себе прочанином, жебраком, любленим і, понад усе, тим, хто отримує благословення.

Віктор Мануель Кард. ФЕРНАНДЕС

Префект

Монс. Армандо МАТТЕО

Секретар Доктринального Відділу

На аудієнції 18 грудня 2023

Франциск

[1] Франциск, Катехези про молитву: благословення (2 грудня 2020), L’Osservatore Romano, 2 грудня 2020, ст. 8.

[2] Див. Дикастерій віровчення, «Responsum» ad «dubium» de benedictione unionem personarum eiusdem sexus et Nota esplicativa, AAS 113 (2021), 431-434.

[3] Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), n. 42, AAS 105 (2013), 1037-1038.

[4] Див. Франциск, Відповіді Святішого Отця на Dubia двох кардиналів (11 липня 2023).

[5] Там само, ad dubium 2, c.

[6] Там само, ad dubium 2, a.

[7] Див. Rituale Romanum ex decreto Sacrosancti Oecumenici Concilii Vaticani II instauratum auctoritate Ioannis Pauli PP. II promulgatum, De Benedictionibus, Editio typica, Praenotanda, Typis Polyglottis Vaticanis, Civitate Vaticana 1985, n. 12.

[8] Там само, n. 11: «Quo autem clarius hoc pateat, antiqua ex traditione, formulae benedictionum eo spectant ut imprimis Deum pro eius donis glorificent eiusque impetrent beneficia atque maligni potestatem in mundo compescant».

[9] Там само, n. 15: «Quare illi qui benedictionem Dei per Ecclesiam expostulant, dispositiones suas ea fide confirment, cui omnia sunt possibilia; spe innitantur, quae non confundit; caritate praesertim vivificentur, quae mandata Dei servanda urget».

[10] Ibidem, n. 13: «Semper ergo et ubique occasio praebetur Deum per Christum in Spiritu Sancto laudandi, invocandi eique gratias reddendi, dummodo agatur de rebus, locis, vel adiunctis quae normae vel spiritui Evangelii non contradicant».

[11] Франциск, Відповіді Святішого Отця на Dubia двох кардиналів (11 липня 2023), ad dubium 2, d.

[12] Там само, ad dubium 2, e.

[13] Франциск, Апостольська Адгортація C’est la confiance (15 жовтня 2023), nn. 2, 20, 29.

[14] Конгрегація Богослужіння і дисципліни Таїнств, Довідник з народного благочестя і літургії, n. 12.

[15] Там само, n. 13.

[16] Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), n. 94, AAS 105 (2013), 1060.

[17] Франциск, Відповіді Святішого Отця на Dubia двох кардиналів (11 липня 2023), ad dubium 2, e.

[18] Там само, ad dubium 2, f.

[19] Франциск, Катехези про молитву: благословення (2 грудня 2020), L’Osservatore Romano, 2 грудня 2020, ст. 8.

[20] De Benedictionibus, n. 258: “Haec benedictio ad hoc tendit ut ipsi senes a fratribus testimonium accipiant reverentiae grataeque mentis, dum simul cum ipsis Domino gratias reddimus pro beneficiis ab eo acceptis et pro bonis operibus eo adiuvante peractis.”; en la edición española de la Comisión Episcopal de Liturgia, Bendicional, Coeditores litúrgicos, Barcelona 1986, n. 260.

[21] Франциск, Відповіді Святішого Отця на Dubia двох кардиналів (11 липня 2023), ad dubium 2, g.

[22] Див. Франциск, Апостольська Адгортація Amoris laetitia (19 березня 2016), n. 250, AAS 108 (2016), 412-413.

[23] Див. Конгрегація Богослужіння і дисципліни Таїнств, Довідник з народного благочестя і літургії, n. 13: «Об’єктивна відмінність між побожними вправами і практиками та Літургією повинна виражатися в культі […] побожні акти мають своє місце поза Євхаристією та іншими Таїнствами».

[24] Франциск, Відповіді Святішого Отця на Dubia двох кардиналів (11 липня 2023), ad dubium 2, g.

[25] Франциск, Апостольська Адгортація Amoris laetitia (19 березня 2016), n. 304, AAS 108 (2016), 436.

[26] Див. там само.

[27] Officium Divinum ex decreto Sacrosancti Oecumenici Concilii Vaticani II instauratum auctoritate Pauli PP. VI promulgatum, Liturgia Horarum iuxta Ritum Romanum, Institutio Generalis de Liturgia Horarum, Editio typica altera, Libreria Editrice Vaticana, Città del Vaticano 1985, n. 17: «Itaque non tantum caritate, exemplo et paenitentiae operibus, sed etiam oratione ecclesialis communitas verum erga animas ad Christum adducendas maternum munus exercet».

[28] Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii Gaudium (24 листопада 2013), n. 44, AAS 105 (2013), 1038-1039.

[29] Там само, n. 36, AAS 105 (2013), 1035.

[30] Бенедикт XVI, Гомілія під час св. меси з нагоди Урочистості Пресвятої Марії, Матері Бога. XLV Міжнародний День Миру, Базиліка Ватикану (1 січня 2012), Insegnamenti VIII, 1 (2012), 3.

[31] Франциск, Катехези про молитву: благословення (2 грудня 2020), L’Osservatore Romano, 2 грудня 2020, ст. 8.