Джерело: польський портал Więź.pl: https://wiez.pl/2023/12/06/czy-papiez-franciszek-zmienia-doktryne/?fbclid=IwAR29CyXXo96LTDPwoHRe1U1pzzkrlwXureEZikbm7ojl9W99scAdWOMg2HQ
о. Ян Сломка
Чи папа Франциск змінює доктрину?
переклав о. О. Кривобочок ТІ
Хоча багатьом здається, що за сьогоднішнього понтифікату розвалюється все, але насправді розвалюється тільки певна прогнила форма, відкриваючи дорогу до відновлення фундаментів нашої віри.
Відредагований і доповнений текст виступу 16 листопада 2023 в Вищій Духовній Семінарії в Лодзі під час IV Всепольської Наукової Конференції з циклу „Evangelii gaudium”.
10 липня 2023 п’ять кардиналів – Вальтер Брандмюллер, Раймонд Лео Берк, Хуан Сандоваль Іньїґес, Роберт Сара та Джозеф Зен Зе-кіун – написали до папи так звані «сумніви» стосовно його висловлювань і дій. Франциск відповів, а кардинали, незадоволені відповіддю, 21 серпня опублікували критичний коментар і оновили свої «сумніви». 2 жовтня кардинали оприлюднили повідомлення до вірних стосовно своїх «сумнівів». Наступного дня Франциск відповів публічно.
Ця полеміка добре відображає богословський аспект суперечок і поділів, які сьогодні переживає наша Церква. Або краще сказати: їхній богословський фундамент, бо без розуміння богословського виміру цієї суперечки не зрозуміємо самої суперечки; не зрозуміємо, чому вона така глибока й важка. І тому добре, що ці тексти були опубліковані.
Богословам слід коментувати й описувати богословську природу суперечки між кардиналами і Франциском і відмінності, які в дуже стислій формі виражені в цій кореспонденції. Тут я обмежуся тільки одною темою: чим є доктрина. Вважаю, що це – фундаментальне питання, і добре розуміння цієї теми уможливить дискусії в інших питаннях.
Не тільки або-або
«Сумнів» №1 з 10 липня: «Чи Боже Об’явлення в Церкві повинно переосмислюватися згідно з культурими змінами в часі та новою антропологією, якій сприяють ці зміни, чи воно незмінне, несуперечливе і зобов’язує назавжди?»
Після першої відповіді Франциска кардинали у заяві з 21 серпня вже не посилаються на незмінне Об’явлення, але далі рухаються всередині тієї самої парадигми, що підтверджують у «Повідомленні до вірних» з 2 жовтня: «Познайомившись з його листом, який не відповідав практиці відповіді на «сумніви», ми їх оновили, щоби отримати чіту відповідь, яка спирається на вічну доктрину й дисципліну Церкви».
Наголошена «вічна доктрина» ще більше підкреслює незмінний спосіб мислення кардиналів. У їхньому розумінні вже не тільки Об’явлення, але й сама докрина отримує прикметник, який в схоластиці належить, по суті, тільки Богові – «споконвічний», незмінний.
3 жовтня 2023 Франциск подав довгу відповідь. Кардинали розчарувалися, бо насправді Франциск відмовився прийняти перспективу, яку вони хотіли накинути. І тому я затримаюся на першій відповіді.
Кардинали виразно вказують тільки дві можливості, а проста відповідь на питання означала би прийняття однієї з них: або вірність незмінному Об’явленні або піддання духові наших часів і зміна доктрини під примусом актуальної антропології.
Франциск відкидає цю альтернативу. Відкидає перспективу, яку йому накидають.
Охоронці незмінного Об’явлення?
Відповідаючи, папа використовує словництво з кардинальських «сумнівів». Конкретно: не відкидає слово «незмінність», але інтерпретує його. Нагадує, що незмінність стосується тільки Бога. Бо в Бозі є повнота. Також повнота Об’явлення – «на стороні» Бога.
Натомість ми, люди, Церква зростаємо в розумінні й прийнятті Об’явлення. Цей зріст не є зміною, яка змінює суть, а переміною, дозріванням, розвитком всередині безмежної повноти Божого Об’явлення. В границях цієї переміни можливі зміни в окремих питаннях, і багаторазово в історії Церква змінювала окремі пункти свого авторитарного навчання. Франциск нагадує про такі зміни й наголошує, що вони стосувалися важливих проблем.
Отож Франциск відповідає, звертаючись до традиційних богословських і доктринальних категорій. Це слушний підхід, бо рефлексія про розвиток християнської доктрини не нова. Про це вже в V столітті писав Вінсент Лерінський, а в ХІХ столітті – Джон Генрі Ньюман.
Згідно з таким розумінням, ніхто з людей – також і ті, кому в границях Учительського Уряду Церкви довірено вірно передавати навчання Христа – не може стверджувати, що має доступ до повноти незмінного Об’явлення. Ця повнота є тільки в Богові.
Франциск не пише цього безпосередньо, але це виникає з його аргументації: кардинали, які беруть на себе роль охоронців незмінного Об’явлення, натякають, що саме вони мають доступ до цього незмінного Об’явлення. Це несанкціонована узурпація.
Зі сказано можна виснувати, що те, що кардинали називають незмінним Об’явленням, є тільки однією формою, частковим аспектом цього Об’явлення. Сам по собі цей частковий аспект мабуть не помилковий, але не може претендувати на роль цілого незмінного Об’явлення.
Слід додати, що «кардинальський» спосіб звертатися до незмінного Об’явлення спирається на у закостенілу неосхоластику ХІХ століття, яка підтримувала віру в те, що правда Об’явлення міститься в букві окремих доктринальних визначень.
Якщо натомість приймемо коментар Франциска, то висловлені в «сумнівах» закиди втрачають свою силу. В Церкві ми зростаємо в розумінні Об’явлення, отож можемо сперечатися, чи та або інша зміна конкретного пункту церковного навчання узасаднена, чи вона не є відхиленням від вірності депозитові віри. Теологічно невиправданим є використовування аргументу з незмінного Об’явлення з метою виключити дискусію про те, як Церква сьогодні розуміє Об’явлення.
Філософська абракадабра?
Тут слід повторити: відповідаючи, папа використовує словництво з кардинальських «сумнівів». Не відкидає слово «незмінність», а інтерпретує його.
Але слово «незмінний» щодо Бога і його активності не є поняттям, яке Франциск використовує в своїй рефлексії та навчанні. Достатньо подивитися, як часто і в який спосіб це слово з’являється у „Evangelii gaudium”. Франциск кілька разів використовує його щодо чужих думок і тільки один раз – у дуже специфічномуі контексті – щодо власної рефлексії.
Отож можемо припустити, що, відповідаючи, Франциск використовує це слово виключно з огляду на текст «сумнівів», пристосовуючись до словництва кардиналів. Хоче своє розуміння подати «всередині» способу мислення і словництва «сумнівів».
І тому тепер слід розібратися зі словом «незмінний» як з богословським поняттям. До богослов’я воно прийшло з філософії Аристотеля і ми його зрозуміємо тоді, коли візьмемо до уваги аристотелівське розуміння стосунків між метафізикою і фізикою.
Поняття «незмінність» створене як протилежність змінності, бо Аристотель вважав рух, зміну атрибутом фізичних, матеріальних речей. Метафізичне, позаматеріальне не підпадає змінам, рухові. Час – як міру зміни – Аристотель помістив у фізику, а метафізика поза часом. Трансценденталії – bonum, verum, pulchrum, ens [правда, добро, краса, буття] – не підпадають змінам, часові.
Зміна, по суті, належить фізиці. За Аристотелем, зміна – це перехід від потенції до акту. Потенція – недосконалість, акт – повнота. Бог – чистий акт, в Богові немає жодної потенції, тобто чогось недосконалого, що могло би змінюватися. Тому в Богові нема зміни. Бог незмінний.
Для людей, які вивчали схоластику, такі міркування – це повторення основних і очевидних питань. Але для тих, які зі схоластикою не мали контакту, – це мертвий, дивний текст, гра словами, ніби абракадабра…
Розрив з Аристотелем
Читач сам може посмакувати вираз «Бог незмінний» і перевірити, як він звучить: як прославлення величі Бога чи інакше.
Мабуть підтвердиться теза, що слово «незмінний» стосовно Бога розуміють тільки ті, які знають схоластичне богослов’я. Для них це слово виражає щось дуже важливе – трансценденцію Бога: відрізняє Бога від змінного, недосконалого світу, вказуючи на Його досконалість і повноту.
Але вираз «Бог незмінний» дивний і незрозумілий для людей, які не мали контакту з філософією Аристотеля. Незмінність у них поєднується з каменем, нерухомістю чогось неживого. В жодному разі це слово не пасує, щоб виражати повноту і досконалість живого Бога Біблії.
Франциск знає схоластику, отримав освіту всередині цієї парадигми. Але, як папа, кілька разів згадував, що такий спосіб мислення стає непридатним для теології.
Оскільки він знає схоластику досконало, розуміє її поняття і вміє ними користуватися, то без проблем відповідає кардиналам на «сумніви» їхнім словництвом.
Слід додати, що Франциск у своєму богослов’ї відкинув не тільки словництво, але й філософію Аристотеля як ancilla theologiae, служницю богослов’я. Це розрив з тисячолітньою богословською традицією.
Бог не змінюється / Бог змінюється
Але розрив – це не дорога в невідоме. Франциск міцно спирається на Августина. Коротко цю зміну філософської парадигми можна представити так: св. Фома стверджує, за Аристотелем, що agere sequitur esse, дія походить із існування. Натомість Франциск вважає, за Августином, що esse sequitur amare, існування походить із любові.
Отож, Франциск читає Боже Об’явлення в зовсім інших категоріях, ніж кардинали. Ця різниця дуже глибока, стосується основних структур мислення. І тому безпосередня дискусія про окремі питання «сумнівів» неможлива. Спершу слід зрозуміти великі відмінності між філософськими парадигмами, які розділяють обидві сторони.
Образно це можна показати на популярному фільмі «Два папи». Там багато розмов і дискусій між папою Бенедиктом і кардиналом Хорхе Бергольйо. Він побачив світ у 2019, отож сценарист вже знав основні документи Франциска і дискусії довкола його навчання. У деякі розмови він помістив теми, споріднені з навчанням Франциска і з дискусіями, які вони спричинили.
До прикладу, у фільмі чуємо, як Бенедикт говорить, що не можна «змінювати об’явлену істину». Кульмінацією є дві фрази. Бенедикт сильно наголошує: «Бог не змінюється», а Бергольйо рішуче говорить: «Бог змінюється».
Подальша їхня розмова – це дискусія, яка сьогодні відбувається в Церкві. «Сумніви» показують, що ця дискусія ще актуальна.
Суть доктрини міститься не в словах
Як Франциск розуміє термін «доктрина»? Потрібно пригадати фрагмент промови Йоана ХХІІІ на відкритті ІІ Ватиканського Собору 11 жовтня 1962:
«Обов’язок Вселенського Собору – передовсім зберігати святий депозит християнського навчання і подавати його найбільш ефективно. Наш обов’язок – не тільки зберігати цей цінний скарб так, ніби ми займаємося тільки минулим, але й охоче й відважно присвятити себе завданням, які вимагає наша епоха, продовжуючи дорогу, якою Церква йде вже двадцять століть.
Punctum saliens (стартовою точкою) цього собору є не дискусія над постановами основних доктрин Церкви. […] Собор потрібний не для цього. Християнський, католицький і апостольський дух усього світу очікує нового імпульсу завдяки оновленому, мирному й спокійному дотриманню повного й незміненого навчання Церкви. […] Суть древнього навчання, яке є скарбом віри, – це щось одне, а спосіб його вираження – це щось інше».
Йоан ХХІІІ наголошує, що йдеться не про дискусії щодо якихось пунктів доктрини, а про глибоке переосмислення доктрини, depositum fidei. Стартова точка цього переосмислення – це слова: «Суть древнього навчання, яке є скарбом віри, – це щось одне, а спосіб його вираження – це щось інше».
Можна би поверхнево припустити, що вираз «спосіб його вираження» стосується тактики, певного тимчасового словництва, пасторального підходу в поверхневому розумінні як пояснення змісту доктрини мовою, зрозумілою для тих, хто не має класичного богословського вишколу. В такій інтерпретації, за промовчанням, приймають, що суть доктрини (ipsum depositum fidei) міститься у словах, до прикладу, в словах догм.
На мою думку, таке розуміння слів Йоана ХХІІІ редукує його послання до такої міри, що повністю обминає його глибокий зміст. Це тривіалізація.
Я переконаний, що Йоан ХХІІІ закликав учасників Собору до найбільшого зусилля, щоб увійти в саме серце місії Церкви й послання Євангелія. Це серце знаходиться в Духові, в Божому Слові, і воно глибше від будь-якого людського слова. Жодна людська думка не охопить депозиту віри, а суть святої доктрини лежить глибше чи вище від людських слів, також і слів догм.
Суперечок неможливо уникнути
Про те, що sensus fidei лежить глибше від будь-якого слова, вже писав Вінсент Лерінський у 434 в „Commonitorium”: «…і для точності розуміння не новий сенс віри називати новим виразом» [… et plerumque propter intellegentiae lucem non novum fidei sensum novae adpellationis proprietate signando].
Таке розуміння depositum fidei дає можливість читати слова Йоана ХХІІІ про спосіб його вираження доглибинно. У цих «способах вираження», які потребують оновлення, міститься мова і людська структура мислення, яку богослов’я і доктрина Церкви черпали і черпають з філософії. І тому кожне слово і кожне речення піддається інтерпретації, кожний спосіб мислення підпадає під критику.
Ключем до тлумачення і опорою в критиці є віра і глибоке прагнення вірності Слову, яке оживляло учасників собору і повинно оживляти всіх, хто в Церкві відповідає за проголошення Євангелія. Суперечок щодо розуміння, інтерпретації чи критики неможливо уникнути і не треба соромитися. Вони належать до логіки дії Духа в Церкві.
Проте кожну суперечку потрібно колись і якось закінчити. Традиційна структура Католицької Церкви надає ці повноваження Учительському Уряду Церкви на чолі з папою. Але Франциск розуміє свою роль діалогічно, синодально. Вірить, що такий спосіб діяльності сьогодні найкращий для Церкви і для виконання її місії.
До речі: у цитованій промові Йоана ХХІІІ звучить пересторога, щоб Церква не стала музеєм. Ця пересторога дуже важлива, Франциск її часто повторює, про що я вже писав: див. „Kościół to nie muzeum. Franciszek o Tradycji”.
Я переконаний, що Йоан ХХІІІ, говорячи про depositum fidei i sacra doctrina, вказував на те саме, на що тепер вказує Франциск, коли в „Evangelii gaudium” пише про керигму (проголошення Доброї Новини), яка «повинна займати центральне місце в євангелізації і у всіх спробах церковного оновлення» (EG 164).
Отож маємо поняття: kerygma – depositum fidei – sensus fidei – doctrina sacra. Всі ці окреслення вказують на живий дар Бога Церкві й кожному віруючому: Слово, яке спонукає і годує нашу віру, яку переживаємо серцем в Духові й у Церкві.
Буква вбиває, дух оживляє
Я хотів би закінчити свою думку ефектною фразою: Франциск не змінює доктрину, він змінює розуміння доктрини. Але ця фраза була би фальшивим висновком. Вже Вінсент Лерінський писав, що йдеться не стільки про зміну, скільки про зростання. В границях цього зростання змінюються слова, але не змінюється ідентичність.
Отож Франциск не стільки змінює, скільки оновлює розуміння доктрини. Поняття «зміна» означає перехід до чогось нового, чого ще не було; може передбачати довільність і свавілля, відкинення того, що було. Натомість в «оновленні» йдеться про плекання того, що оновлюємо, повернення первісного блиску, поглиблення ідентичності.
Тому Франциск оновлює те, що закостеніло, оживляє і освіжає те, що застигло. Також витягує те, що було приховане.
Іншими словами: папа показує, що суть доктрини – керигми – депозиту віри полягає в духові, а не в букві. Тут найкраще пасують слова св. Павла, що буква вбиває, а дух оживляє (2 Кор. 3, 6).
Що розвалюється?
Але «сумніви» кардиналів не виникли в порожнечі. Багато католиків, які серйозно ставляться до своєї віри, щиро прагнуть жити згідно з заповідями віри і шукають у Церкві опору, фундамент, на який можуть оперти своє життя віри, глибоко занепокоєні. Відчувають, що Франциск розвалює цей фундамент, відбирає в них опору, яку шукають у Церкві.
Очевидно, що ці католики не повинні бути освіченими богословами, не повинні знати схоластику, не повинні вміти розрізняти… Але вони сформовані всередині інтелектуальної та духовної формації, яка спирається на схоластику. Приймають її як певну очевидність, на яку спирається подане їм розуміння доктрини й незмінності Об’явлення. Така їхня віра.
Але жива християнська і католицька віра завжди – незалежно від безпосередньої форми богословської формації – базується на Слові, на Ісусі Христі, який відкриває Бога Отця в Дусі. І хоча перше враження може бути таким, що розвалюється все, навіть сам фундамент, але насправді розвалюється тільки певна і вже прогнила форма. У такий спосіб відкривається дорога до відновлення і очищення самих фундаментів нашої віри і нашого життя вірою.
А чи не можна все залишити так як було? На жаль, ні. Метафізика Аристотеля, її словництво і пізнавальні категорії стали музейними категоріями. Так стається з кожною ідеєю та людською думкою. В цьому немає нічого незвичайного. Тільки Боже Слово триває віками.
Зняти музейний костюм
Віра, щоби сьогодні бути живою і ставати фундаментом життя сучасних людей, світлом у темряві й містом на горі, повинна зняти музейний костюм.
Такий історичний костюм – віра на рівні твердої доктрини, вираженої незрозумілими словами – зачиняє не тільки на рівні мови, яка перестала бути комунікативною для людей «ззовні», а зачиняє також ментально й духовно, тяжіє до ментальності обложеної фортеці, втрачає місіонерську силу. Отож позбавляє віруючих внутрішньої євангелізаційної динаміки й сили притягання, яка належить до самої суті віри в Христа, Божого Сина.
Переконання, що погане богослов’я, тверда занепадницька схоластика спричиняє велику духовну шкоду, було основним імпульсом для єзуїта Анрі де Любака розвивати богослов’я. Він говорив, що тільки вороги Церкви прагнуть, щоб вона не змінювалася. У богословському плані Франциск багато завдячує Любакові. Мабуть почерпнув від нього також сильне переконання про важливість доброго богослов’я для духовного життя Церкви і кожного віруючого.
Ми, богослови й душпастирі, повинні розуміти богословські тонкощі поточних змін і допомогти вірним, які не мають богословської освіти, оновити підтримку в живому Слові вірного Бога, показати, що в мінливому світі саме така підтримка найпевніша, бо її нам дарує Бог Отець через Ісуса в Духові.
Сьогоднішня промована адресована богословам. Отож наголошую, що неможливо добре пояснити кожному віруючому чи невіруючому різниці між схоластикою, яка спирається на Аристотеля, і іншими способами мислення і розуміння слів. Але щоби богослов чи душпастир міг добре пояснити і якісно утвердити вірних у вірі, сам повинен розуміти ці богословські тонкощі.
Пасторальний чи доктринальний собор?
І ще одне зауваження. Після прочитання свого реферату я взнав, що вийшла друком дуже потрібна книжка: „Żywe dziedzictwo Soboru. Komentarz do tekstów Vaticanum II”, pod red. księży Roberta Woźniaka i Piotra Roszaka (Znak, Kraków 2023).
Я болісно відчував відсутність такого великого коментаря до документів ІІ Ватиканського Собору, особливо під час лекцій на богословському факультеті і в духовній семінарії. Зазвичай я відсилав студентів до введень першого видання польського перекладу документів собору за 1968.
Проте я хотів би звернути увагу на одне речення з введення редакторів тому. «Цей собор, згідно з думкою св. Йоана ХХІІІ, мав бути не стільки доктринальним, скільки пасторальним, практичним» (ст. 14). Тут повторили певну інтерпретацію вже процитованої промови Йоана ХХІІІ на відкритті ІІ Ватиканського Собору.
Така інтерпретація вже стала locus communis, очевидною думкою. Я вважаю, що така інтерпретація слів Йоана ХХІІІ не очевидна, навпаки, однобока і редукує думку папи. Аргументи я подав вище.
Пасторальний чи доктринальний синод?
Але це ще не все. Кардинал Ґжеґож Рись недавно в інтерв’ю Католицькому Інформаційному Агенству наголосив: «Натомість цей Синод був не про все, і взагалі – не про доктрину». Це речення співзвучне з поданим вище твердженням, що ІІ Ватиканський Собор був пасторальним, а не доктринальним. З другого боку, факт, що Синод про синодальність – це синод про доктрину, дуже добре розуміють противники самої ідеї такого синоду, в тому числі кардинали, які підписали «сумніви».
Але я стверджую, що цей синод про доктрину, як і ІІ Ватиканський Собор був про доктрину. Це слід прийняти. Не вийдемо з окопів, не порозуміємося в Церкві, якщо не визнаємо, що сперечаємося про справи, які для нас, католиків, фундаментальні, доктринальні. Сперечаємося про спосіб розуміння – чим є доктрина, яка дуже сильно окреслює нашу католицьку ідентичність.
Пишу: «католицьку», бо саме таке, а не інше розуміння доктрини говорить про специфіку католицизму серед інших Церков і християнських спільнот. Спосіб розуміння доктрини окреслює спосіб переживання нашої католицької ідентичності. Отож, поки доглибинно не продумаємо, чим є католицька доктрина, будемо постійно рухатися по лінії: консерватизм – прогресизм, тяглість – розрив, ригоризм – лібералізм тощо.
Дехто вживає різні метафори для опису цієї проблеми, до прикладу, тверде ядро та м’які зовнішні шари. Однак такі порівняння неминуче ведуть до щораз детальнішого аналізу того, де проходить межа між твердим, незмінним і м’яким, домовленим. Це дорога в нікуди.
Думаю, що добрим способом вийти з пастки представлених альтернатив будуть роздуми над тим, що Франциск написав про керигму в „Evangelii gaudium”. Якщо керигму вважати ядром доктрини, то в керигмі немає нічого твердого. «Керигма тринітарна. Це вогонь Святого Духа під видом різних мов спонукає нас вірити в Ісуса Христа, який через свою смерть і воскресіння об’являє і розповідає нам про безмежну любов Отця» (EG 164).
Про автора:
Кс. Ян Сломка народився у 1959 році, священник Лодзінської архідієцезії, професор богословських наук, викладач богословського факультету Сілезького університету в Катовіце та Вищої семінарії в Лодзі. У 2011–2015 роках був членом Комітету богословських наук Польської академії наук. Спеціаліст з патрології, автор книг, серед яких «Історія духовності. Час отців ЦерквиЄ. В даний час займається теологічним прочитанням постмодернізму та теології Папи Франциска.
Фото: Вікіпедія
