The Examen Prayer
Ignatian Wisdom for Our Lives Today
Timothy M. Gallagher, O.M.V.
переклав о. О. Кривобочок ТІ
(The Crossroad Publishing Company дала офіційний дозвіл виставити український переклад на сайт Єзуїтів в Україні на три роки)
Тімоті М. Галлагер OMV
ІСПИТ СУМЛІННЯ
ОДИНАДЦЯТА ЧАСТИНА
ЗМІСТ
- Ближчий контекст іспиту сумління
Початок і закінчення іспиту сумління
«Де можна молитися іспитом сумління?»
«Чи маю час для іспиту сумління?»
Іспит сумління і духовний щоденник
Періодична віднова іспиту сумління
- Ближчий контекст іспиту сумління
Бог чекає як жебрак, який непорушно
і мовчазно стоїть біля когось,
хто, можливо, дасть йому кусок хліба.
Час є цим очікуванням.
Час є очікуванням Бога, яке просить в нас любові.
Сімона Вейл
Початок і закінчення іспиту сумління
У попередньому розділі ми обговорювали загальні умови, які сприяють іспиту сумління. Тепер перейдемо до кількох «додаткових» умов, які допомагають при виконанні іспиту сумління. Як і в попередньому розділі, тут також слід наголосити, що говоримо про умови, які слід адаптувати до індивідуальних потреб так, щоб практика іспиту сумління проходила якнайефективніше. Кожна умова заслуговує нашої уваги і може допомогти зростати в молитві іспиту сумління. Перша група умов стосується періодів переходу: як духовно розпочинаємо і закінчуємо цю молитву.
Початок іспиту сумління
Іспит сумління можемо виконувати безпосередньо після дуже великої активності або після періоду внутрішнього спокою. У кожному з цим випадків – більше в першому, ніж у другому – відповідний спосіб перейти до молитви в значній мірі впливає на її якість. Оскільки, як вже неодноразово наголошувалося, іспит сумління має суттєво характер зв’язку, то ідеальний перехід полягає у виразному усвідомленні присутності Бога, який з нами під час молитви іспиту сумління.
Сам св. Ігнатій розпочинав молитву від живого усвідомлення люблячої присутності Бога біля нього. Наочний свідок говорить про те, як Ігнатій зазвичай молився на відкритій терасі монастиря в Римі:
«Він приходив, знімав капелюх, якийсь час нерухомо вдивлявся в небо. Потім клякав і кланявся, віддаючи почесть Богові. Потім сідав на лавку – з огляду на слабкість тіла. Сидів там з непокритою головою, залитий сльозами, які крапля за краплею спливали по обличчі, охоплений блаженством і занурений в тишу, що не чути було жодного зітхання, жодного звуку, не видно було жодного поруху тіла»[1].
Св. Ігнатій розпочинає свою молитву від короткого приготування, під час якого просто вбирає в себе радісну дійсність присутнього біля нього Бога. Усвідомлення люблячого погляду Бога наповнює його «блаженством і тишею», вводить глибоко в молитву, яку зараз розпочне.
Заохочуючи так входити в молитву в Духовних вправах, св. Ігнатій, очевидно, звертається до свого багатого досвіду молитви. Заохочує, щоби перед початком молитви упродовж одного Отченашу «піднестися розумом та подумати про те, що Господь Бог стежить за кожним моїм кроком» (ДВ 75). Цей момент перехідної рефлексії не повинен бути довгим; св. Ігнатій говорить, щоби він тривав «кілька хвилин, достатніх, аби промовити «Отче наш». Далі читаємо, що в цьому часі ми роздумуємо про те, як Бог стежить за кожним моїм кроком. Як це часто буває в ігнатіянській молитві, акцент кладемо не на свої дії, а на дії Бога: тут йдеться про те, що Бог робить тепер, коли починаю молитися. Цей перехід має характер глибокого зв’язку: передовсім просто усвідомлюємо, що ми з Богом, який за нами стежить[2].
Як «Бог стежить за кожним моїм кроком», коли починаю молитися іспитом сумління? Якщо невидимий Бог об’являється в Ісусові (Йо. 1, 18), то це питання можемо сформулювати так: Як Ісус дивиться на тих, які приступають до Нього з покірним і щирим серцем? Ісус дивиться на Натанаїла, і Натанаїл знає, що Ісус доглибинно його пізнав і любить; цей погляд змінив його життя (Йо. 1, 48). Ісус дивиться на Леві – Його погляд надає новий сенс життю майбутнього апостола Матея (Мр. 2, 14). Ісус дивиться на жінку, яка плаче – і її сльози перемінюються в радість із відновленого життя (Лк. 7, 13). До Ісуса підходить юнак – і Євангеліє говорить, що «поглянув на нього» з любов’ю (Мр. 10, 21). Ісус глянув на жінку, яка вісімнадцять років важко хворіла, жінка зцілюється і прославляє Бога (Лк. 13, 12-13). Ісус глянув на Петра після його падіння – і цей погляд викликає в Петра сльози й пробуджує в ньому любов, яка вже ніколи не похитнеться (Лк. 22, 61). Все це можна стисло висловити словами св. Йоана від Хреста: «Божий погляд – це любов і благодать»[3].
Як «Бог стежить за мною» тепер, коли починаю молитися іспитом сумління? Чи є якийсь кращий спосіб входження в цю молитву від коротких роздумів, як це робить св. Ігнатій, аби споглядати Божий погляд, який є «любов’ю і благодаттю»[4]? Досвід об’явить нам багатство і благословення, які цей вступний крок вносить у наш іспит сумління.
Вірний своїй педагогіці молитви, св. Ігнатій просто говорить нам, який досвід – його та інших людей – був корисним, не описуючи детально, що з такими вказівками слід робити на практиці.
– Якась жінка відмовляє коротку молитву – Отче наш, Душе Христова чи молитву Томаса Мертона – і бачить, що у такий спосіб входить у живу присутність Святого Духа.
– Якийсь мужчина просто усвідомлює собі присутність Отця, Сина і Святого Духа, помалу промовляючи їхні імена – і у такий спосіб входить у спілкування з живим Богом.
– Ще хтось згадує слова Євангелія про юнака, на якого Ісус «поглянув з любов’ю» (Мр. 10, 21) – і відчуває цей люблячий погляд на собі, підносячи серце до Бога в молитві.
У який спосіб кожний з нас, розпочинаючи іспит сумління, відчуває на собі люблячий погляд Бога? Яку форму роздумів виберемо під час входження в молитву? Креативність і рефлексія над досвідом допомагають відкрити власний і неповторний спосіб переходу через цей духовний поріг, який веде до плідної молитви іспиту сумління.
Закінчення іспиту сумління
Представляючи іспит сумління у виді п’яти пунктів, св. Ігнатій взяв також до уваги час виходу з іспиту сумління і повернення до щоденної активності. Також цей елемент описав дуже стисло, при цьому згадуючи лише про молитву Отче наш (ДВ 42). Як і в інших частинах Духовних Вправ, так і тут Ігнатій пропонує, аби сердечну «бесіду» з Богом, яка відбувається після медитації, закінчити однією з класичних молитов (ДВ 54, 63 тощо). Ця коротка класична молитва допомагає нам перейти від спокійного спілкування під час молитви до активнішого налаштування. У такий спосіб час, проведений на молитві, не закінчується раптово; завершуємо його лагідно, шануючи нашу потребу перехідного етапу, який закінчує спілкування з коханою особою. У випадку іспиту сумління згадка св. Ігнатія про Отче наш, яким він закінчується, натякає, що збагатимо свій іспит сумління, якщо розглянемо духовний спосіб виходу з часу, призначеного на цю молитву. Сама молитва Отче наш, про яку св. Кипріян говорить, що вона «багата в духовну силу», що «стислими словами» підсумовує науку Господа і не обминає «нічого, що, з точки зору небесної науки, повинно міститися в наших молитвах і проханнях», може допомогти нам перейти до щоденної праці. Це, безсумнівно, дуже реляційний спосіб закінчення молитви, яка сама має глибоко реляційний характер.
Ми можемо, як і Ігнатій, вибрати або класичну молитву, яка промовляє до нас, коли закінчуємо іспит сумління[5]. Ми також можемо вибрати інший спосіб, який допомагає пройти цей перехідний етап.
– Якийсь чоловік закінчує іспит сумління короткою молитвою прославлення.
– Якась жінка, закінчуючи іспит сумління, повторює кілька разів фразу, яка виражає її любов до Бога і наповнює її почуттям люблячої присутності Бога; потім відмовляє молитву прослави.
– Якийсь священник в серці дякує Богові за благословення іспиту сумління, який він щойно закінчив робити.
Тут ще раз застосовується педагогічний принцип св. Ігнатія, що слід покладатися не тільки на досвід, але й на рефлексію над цим досвідом. Його коротка згадка про вихід з молитви іспиту сумління натякає, що цей перехідний момент заслуговує на нашу – навіть коротку – креативну рефлексію.
«Де можна молитися іспитом сумління?»
Ми вже говорили про різні місця, в яких можна плідно виконувати іспит сумління: в церкві після святої меси, в трамваї, поїзді, автобусі, на прогулянці, в бібліотеці, в каплиці, в офісі, під час обідньої перерви, в своїй кімнаті, в автомобілі, чекаючи на когось. Можливості необмежені.
– Якийсь священник виконує іспит сумління у фотелі й з горням кави.
– Духовний керівник порадив підопічній, матері малих дітей, виконувати іспит сумління в ванній кімнаті за зачиненими дверима. Це єдине місце, де вона може знайти спокійний час.
– Офісний працівник, якому бракує фізичного руху, вирішив виконувати іспит сумління під час прогулянки. Хтось інший, який працює в постійному русі, вирішує виконувати іспит сумління в тиші своєї кімнати.
– Якась жінка в своїй кімнаті впорядкувала закуток з іконою і свічкою. Там молиться іспитом сумління.
– Інша жінка виконує іспит сумління в тиші храму, натхнена євхаристичною присутністю Господа.
– Якийсь священник після вечірньої літургії годин роздумує перед Господом над прожитим днем.
– Дуже зайнята людина виконує іспит сумління на перехрестях вулиць перед червоним світлом або під час автомобільних заторів.
– Чоловік з дружиною разом виконують іспит сумління, лягаючи спати.
Жульєн Грін у своєму щоденнику записав, що «палаючий вогонь – це чудова присутність. Допомагає медитувати, сіяє, світить, є біля нас»[6]. Жозеф Тєтлов ТІ описує свій досвід рефлексії:
«Місцевість у Бунгалов, засклена веранда на піщаному березі Тангіпаоа. Рік 1971, весняний прилив. Жозеф Тєтлов сидить і вдивляється у воду через сірі гірлянди іспанського моху, який звисає зі смарагдових кипарисів… Після раптового запалення легенів він регулярно приходить на веранду над річкою Тангіпаоа, дивиться у простір, намагається знайти Бога й те, що найважливіше у ньому самому»[7].
Мартін Бубер описує «молитву забіганої людини»:
«Баальшем сказав: «Пригляньтеся до людини, яка цілий день бігає зі своїми справами по базарі й по вулицях – майже не пам’ятає, що є Творець світу. Коли наступає час післяобідніх молитов, згадує: «мушу помолитися!» – і зітхає в глибині серця, що день проминув марно, біжить у закуток, зупиняється і молиться; Бог дуже цінить цю людину, і її молитва проникає у склепіння небес»[8].
Кімната з каміном, який заспокійливо потріскує і дає тепло палаючого дерева; веранда, на якій можна сісти, дивлячись на річку через дерева на березі; завулок рухливої вулиці – це місця, в яких можна зустріти Бога в молитві іспиту сумління. Кожний знайде місце, яке йому пасує найліпше.
Запитуючи: «Де можу молитися іспитом сумління?», я навмисно вжив першу особу однини. Відповідей буде стільки, скільки буде життєвих ситуацій, в яких живемо. Найкращим місцем для іспиту сумління буде те місце, в якому мені найкраще вдається знайти те, чого – як часто повторює св. Ігнатій – «хочу і прагну» в молитві, місце, в якому мені найкраще вдається в молитовному спілкуванні з Богом роздумувати над прожитим днем. Подібно як у випадку інших видів і етапів молитви, креативність, яка керує моїми виборами, спонукана прагненням, яке не дозволить мені вибрати менш корисну форму, якщо маю можливість вибрати іншу, яка краще допоможе виконати іспит сумління.
Яке місце мені найкраще відповідає? Чи я його знайшов? Чи знайшов його в буденних обставинах мого життя?
«Чи маю час для іспиту сумління?»
Це суттєве питання. Ним повинні задатися багато читачів, які живуть під тиском часу і життєвих завдань. Молитва іспиту сумління дуже гарна – але чи маю для неї час? Чи виділятиму систематично час для іспиту сумління? Чи ця молитва зарезервована тільки для тих, яких час так не підганяє, чи також знайдеться для неї час і в моєму житті? Це важливе питання. У деяких випадках ці питання можуть бути найсуттєвішими, від яких залежить практика іспиту сумління.
Св. Ігнатій, описуючи іспит сумління, не згадує про час, який слід присвятити цій молитві (ДВ 43)[9]. Ще раз переконуємося, що Ігнатій, подаючи вказівки щодо іспиту сумління, дає нам свободу пристосувати цю практику до індивідуальних умов і потреб. Незважаючи на це, багато людей до нас задавали ті самі питання і відповідали на них. Короткий огляд цих відповідей – як минулих, так і сучасних – може допомогти нам знайти власну дорогу.
Огляд традиції
Хоча іспит сумління призначений для людей усіх видів покликання й усіх станів, але наші роздуми почнемо від короткого перегляду відповідей на згадані питання, базованих на єзуїтській традиції, і у такий спосіб отримаємо основу для подальших роздумів, в яких намагатимемося адаптувати їх до різних ситуацій і покликань. У 1975 Товариство Ісуса так підсумувало свою традицію іспиту сумління:
«Двічі на день потрібно проводити іспит сумління; згідно із задумом св. Ігнатія, це неабияк сприяє розпізнаванню всього, пов’язаного з нашим апостольським життям, чистоті серця та близькості з Богом у житті, сповненому різноманітної діяльності. Відповідно до прийнятої у Товаристві традиції рекомендовано витрачати на такий іспит сумління чверть години»[10].
Отож, єзуїти, «згідно із задумом св. Ігнатія», повинні молитися іспитом сумління два рази на день по п’ятнадцять хвилин. Одна з інтерпретацій фрагменту Духовних Вправ Ігнатія стосовно іспиту сумління (ДВ 43, пункт 3) радить виконувати його після обіду, а другий раз – ввечері[11]. Поданий опис цієї практики, безсумнівно, вимовно свідчить про значення, яке традиція ордену єзуїтів надає іспиту сумління. Йому відводять так багато місця тому, що він «сприяє розпізнаванню всього, пов’язаного з нашим апостольським життям». Його плодами є «чистота серця» і «близькість з Богом у житті». Очевидно, що багатство цих плодів бажане у житті всіх учнів Господа.
Додаткове підтвердження вартості іспиту сумління як важливого засобу підтримування благодаті Вправ у щоденному житті знаходимо в традиції практики Духовних Вправ, яка охоплює всіх, які їх виконують. Дієго Міро незадовго до смерті св. Ігнатія радить мирянам, які виконали Духовні Вправи, «щодня п’ятнадцять хвилин відводити іспиту сумління»[12]. Офіційний Директорій з 1599, який містить «Поради для реколектантів», радить «щоденний іспит сумління п’ятнадцять хвилин»[13]. У ближчий до нас час один автор виражає загальну думку про іспит сумління:
«Св. Ігнатій Лойола радить молитися іспитом сумління щодня від десяти до п’ятнадцяти хвилин наприкінці дня або в якийсь інший спокійний час, який нам вдасться виділити з щоденної праці»[14].
Інші просто радять щоденний іспит сумління, опускаючи тривалість і коли його слід виконувати[15].
Огляд дійсності, в якій живемо
У всіх цих інтерпретаціях є певна мудрість. Їхня різноманітність відображає багатство покликань у Церкві й різноманітність обставин, в яких вони здійснюються. Традиція, про яку ми говорили, зумовлює потребу здійснювати конкретні особисті вибори щодо часу, присвяченого іспиту сумління. Якщо цього не робитимемо, то, ймовірно, не витриваємо в цій формі молитви; ці вибори відчиняють перед нами багатство благодаті, яку в наше життя вносить іспит сумління.
Найважливішим є прагнення. Особи, які зустріли Бога, який любить «їх більше, ніж вони самих себе» і щодня об’являє їм свою любов за посередництвом різних дарів, особи, які досвідчили «найвищого спізнання Христа Ісуса» (Фил. 3, 8) і тужать за життям у щоденному спілкуванні з люблячим Господом і прагнуть жити «великодушно і щедро» (ДВ 5) заповіддю любові (Мт. 12, 28-31), будуть – як і їх брати й сестри з попередніх епох – знаходити час для щоденної молитви іспиту сумління. Такі особи, ведені любов’ю, на питання: «Чи маю час для іспиту сумління?» відповідатимуть просто: «Так».
Яку практичну форму у щоденному житті прийме це «Так», промовлене з глибини серця? Як завжди, відповідь на це питання залежатиме від індивідуальних обставин. Як завжди, у прийнятті рішень допоможе розмова з духовним керівником. Пам’ятаючи про ці зауваження й намагаючись керуватися ними в своєму житті, тепер можемо подати кілька загальних зауважень щодо часу молитви іспиту сумління.
——————————————————–
Їхня різноманітність відображає багатство
покликань у Церкві й різноманітність обставин,
в яких вони здійснюються.
———————————————————
Якщо ми не впевнені в тому, що робити, то найкраще розпочинати від коротшого, а не довшого часу молитви. Один чоловік розповів про те, як вчився іспиту сумління під час ігнатіянських реколекцій. Після реколекцій присвячував йому пів години щодня, стверджуючи, що ця практика дає йому блаженні плоди. У такий спосіб виконував іспит сумління півроку, після чого, що можна було передбачити, його ревність зменшилася. Скільки часу слід присвячувати щоденному іспиту сумління, аби розсудливо надіятися, що продовжуватимемо цю практику? Найкраще розпочинати від того, що нам підказує здоровий глузд. Потім, поглиблюючи практику іспиту сумління, можемо присвячувати їй більше часу, якщо вважатимемо, що її продовження відповідатиме нашим потребам.
Але, беручи до уваги молитовне багатство п’яти кроків, яке ми вже обговорювали – послідовних етапів вдячності, прохання, роздумів над перебігом дня, прохання про прощення і постанову поправи, – бачимо, що ігнатіянський іспит сумління вимагає від нас більше, ніж кілька хвилин поспішної рефлексії. Цю тезу підтверджує духовна традиція, про яку ми вже говорили. Насправді існує спосіб знаходження Бога в коротких моментах свідомого розпізнавання упродовж дня, і в наших подальших роздумах ми звернемося до цієї благословенної практики. Ці короткі хвилини різноманітні й залежать від спеціально відведених для цього спокійних періодів дня, під час яких щоденно молимося іспитом сумління так, як це було описано. Між згаданими двома крайнощами – дуже довгим і дуже коротким часом виконання іспиту сумління – лежить бажана золота середина, яка забезпечує практичну духовну рівновагу, яку кожен повинен знайти сам.
Тут слід задатися іншим питанням щодо часу молитви: Чи найкращим часом для іспиту сумління є останні хвилини дня? Для частини людей так може бути. Для інших це може бути тільки нагодою виконувати іспит сумління. Для інших найкращим часом може бути пізній післяобідній час, коли вони ще не дуже втомлені[16]. Як завжди, вирішальним має бути досвід і рефлексія над ним. Можливостей багато. Жорж Вашінгтон Карвер, християнин глибокої віри, чия безкорислива відданість науці сприяла підвищенню рівня життя багатьох людей, пише:
«За моєю лабораторіє є малий гай. Одне дерево зрубали. Його пень використовую як вигідне крісло. Регулярно о четвертій вранці я виходжу, сідаю на ньому і питаю доброго Бога, що маю сьогодні робити. Потім встаю і починаю діяти»[17].
– Подружня пара щовечора присвячує іспиту сумління 7-8 хвилин.
– Черниця виконує п’ятнадцятихвилинний іспит сумління в різні періоди дня – залежно від своїх обов’язків.
Подібних прикладів багато. Подані приклади говорять про різні можливості вибору часу для іспиту сумління. Особи, віддані молитовному життю, знайдуть відповіді в залежності від специфіки свого покликання.
Іспит сумління і духовний щоденник
При храмі, в якому я часом служив святу месу, допомагала жінка, яка відкривала двері, коли я дзвонив. Вона мала сімдесят років, їй вже важко було ходити. Була жінкою глибокої віри, завжди усміхнена. Одного дня я набрався хоробрості й спитав її, як їй вдається завжди щиро посміхатися. Посміхнулася, почувши моє питання.
Розповіла мені, що кілька років тому почала робити щось, що дуже змінило її життя. Це було дуже просте. Її знайома розповіла їй про свою звичку щовечора записувати п’ять речей, за які цього дня дякувала Богові[18]. Їй це сподобалося й вирішила сама так робити. Спочатку знайти п’ять причин дякувати Богові було важко. За кілька місяців стало легше. Тепер, – додала зі своїм характерним усміхом, – помічаю їх безліч. Щоденно.
Анна Морров Ліндберг пояснює, чому вирішила записувати думки, з яких пізніше виникла книжка Дар моря:
«Спочатку я писала все це для себе, аби продумати певні схеми, які постійно повторювалися в моєму житті, і знайти свій індивідуальний пункт рівноваги в житті, в праці й у стосунках з іншими людьми. Оскільки я найкраще думаю з пером в руці, то почала писати спонтанно»[19].
В обох поданих свідченнях, як і в багатьох інших, знаходимо той самий принцип: записування свого внутрішнього досвіду допомагає краще його зрозуміти. Така звичка записування може також допомогти відкрити деякі взірці й структури досвіду, які ми в перебігу дня не помічаємо, але які за деякий час виразно вимальовуються в нашій свідомості. Одна жінка, яка записує в духовному щоденнику рефлексію над щоденними іспитами сумління, говорить: «Записування допомагає мені подивитися назад і через читання того, що я записала, задуматися над своїм духовним досвідом. Особливо допомагає мені тоді, коли приймаю якесь важливе рішення або помічаю певні тенденції, які щораз виразніше з’являються в моєму житті. Але пишу передовсім для того, щоб у такий спосіб впорядкувати свої думки».
Запис в Духовному Щоденнику св. Ігнатія за 12 березня 1544 багато говорить про його практику ведення таких записів. У двох зошитах Духовного Щоденника Ігнатій описує свій духовний досвід річного періоду. Людовик Гонзальвес да Камара, якому св. Ігнатій диктував Автобіографію, пише, що бачив Ігнатій з великою купою особистих нотаток в руках; Ігнатій прочитав йому тільки частину, але не дав йому їх в руки[20]. Це свідчення показує, що сам Ігнатій вважав ведення духовного щоденника допомогою в розпізнаванні свого духовного досвіду.
Деякі записи Духовного Щоденника дуже великі; в інші дні Ігнатій записував ледве кілька рядків, навіть один. Часом вживав скорочень. Але він не лише записував свій досвід; його редагування Духовного Щоденника показує, що він уважно й багаторазово перечитував записи щодо суттєвих питань і рішень – як, до прикладу, ці записки за 12 березня 1544. Перекреслені або замінені слова, місця з підкресленими фрагментами, які він хотів добре запам’ятати, копії текстів, які він записував на окремих листках, – усе це свідчить про уважне читання Духовного Щоденника автором. Сам факт ведення щоденника, як і постійне перечитування його, свідчать про важливість цієї практики для св. Ігнатія і про роль, яку вона відігравала в його устремлінні до постійного розпізнавання Божої волі й до постійного усвідомлення дії Бога в його житті[21].
——————————————————–
Духовні практики, з усім своїм багатством,
дуже користають з періодичного відновлення.
———————————————————
Коментуючи Духовні Вправи, св. Ігнатій пише, що «тому, хто виконує вправи, потрібно порадити записувати свої думки й порухи»[22]. По-суті, такою була загальна практика давання й виконання ігнатіянських Вправ. Хосе Кальверас ТІ пише, що рефлексія над власною молитвою має велике значення для духовних Вправ (ДВ 77), і стверджує: «Просвічення, натхнення, плани і схильності можна записувати стисло, після попереднього глибокого продумання»[23].
Чи ведення щоденника корисне всім, які виконують іспит сумління? Ще раз слід наголосити, що на це питання неможливо дати одну, загальну відповідь. Тут відповідь також залежатиме від конкретних випадків. Але це питання заслуговує нашої уваги з огляду на досвід багатьох поколінь і свідчення традиції.
Чи моя молитва іспиту сумління буде багатшою, якщо «записуватиму стисло» «просвічення, натхнення, плани і схильності», які переживаю, роздумуючи перед Господом над перебігом дня? Чи повернення до цих записів допоможе мені краще побачити, куди мене веде Бог в даний період життя? Чи ясніше помічатиму перешкоди, які можуть позбавити мене духовної енергії, потрібної, щоби йти за покликом Бога? Чи записування свого досвіду і читання цих нотаток допоможе мені вибирати засоби, завдяки яким зможу на них відповісти? Чи така практика покаже як духовному керівникові, так і особі, яку він супроводжує, на що слід звернути увагу в духовних розмовах?
Відповідаючи на ці запитання, можемо звернутися до відомих нам джерел, вказаних св. Ігнатієм: до досвіду, рефлексії над досвідом, розмов із тими, які нас супроводжують у духовній мандрівці.
Періодична віднова іспиту сумління
Останні роздуми – над досвідом людей, відданих поглибленню духовного життя, які витривало моляться іспитом сумління вже багато років. Дехто з моїх співрозмовників, наголошуючи на значенні цієї молитви, водночас висловив прагнення продовжити її з новою, свіжою енергією. Однією з причин цього прагнення, інспірованою благодаттю, може бути бажання зростати в молитві іспиту сумління й факт, що вони тепер готові молитися іспитом сумління на глибшому рівні.
До цієї ситуації можна застосувати певний загальний принцип, який стосується всього життя молитви: духовні практики, з усім своїм багатством, отримають користь від періодичної віднови. Особливий час реколекцій, читання або слухання духовних текстів, участь у молитовних групах, розмова з друзями, ділення своїм досвідом з духовним керівником: існує багато способів такої періодичної віднови, яка підтримує постійний зріст життя молитви. Якщо час від часу вибираємо якийсь духовний метод, який в особливий спосіб сприяє відновленню нашої молитви іспиту сумління, то це допоможе їй зберігати живучість й поглиблюватися. Мігуель Анхель Фіоріто ТІ радить, щоби принаймні раз у житті виконати реколекції, повністю зосереджені на молитві іспиту сумління в світлі всього багатства ігнатіянської традиції[24]. Це лише одна з багатьох можливостей відновлення молитви іспиту сумління.
Під час такої віднови можемо відкрити різні виміри іспиту сумління або поглибити свої знання на цю тему. Роздумуючи над своїм іспитом сумління, можемо помітити нові перспективи й отримати нову енергію, потрібну для росту цієї молитви. Один із повчальних досвідів, який я отримав під час розмов, зв’язаних з працею над цією книжкою, було відкриття, що всі мої співрозмовники після закінчення розмови звірялися, що вже саме озвучення свого іспиту сумління дало їм нове бачення цієї молитви і знову збуджувало прагнення її практикувати. Чи ми можемо знайти спосіб для періодичної віднови, яка зміцнить нашу молитву іспиту сумління? Не виключено, що креативні роздуми над такими можливостями сприятимуть розвитку іспиту сумління.
[1] Свідчення Дієго Лайнеза, другого генерала Товариства Ісуса. Цитата з: Charles O’Neill SJ, Acatamiento: Ignatian Reverence in History and in Contemporary Culture, “Studies in the Spirituality of Jesuits” 8 (197), p. 7.
[2] Черпаючи з власного досвіду, описаного в поданому вище свідченні, св. Ігнатій також натякає, що усвідомлення, що Бог слідкує за кожним нашим кроком, виразити також за допомогою тіла, і радить «поклонитися чи виразити своє смирення у якийсь інший спосіб» (ДВ 75). Цей тілесний жест виражає і доповнює приховане в серці усвідомлення люблячої присутності Бога. Подібно як і в випадку інших порад св. Ігнатія щодо молитви, цю пораду слід пристосувати до індивідуальних потреб і умов.
[4] Деякі автори вважають цей перехід таким важливим, що вважають його першим кроком самого іспиту сумління. За Джоном Гованом ТІ, усвідомлення присутності Бога – це перший із чотирьох кроків іспиту сумління. John Govan SJ, The Examen: Living and Growing with Christ, p. 6. Див. також Miguel Angel Fiorito SJ, La conciencia y su examen, “Stromata” 35, nr 1\2 (1979), p. 20-23. Також за Фіоріто, усвідомлення присутності Бога стає окремим, першим із шести кроків іспиту сумління. Див. також Robert Marsh SJ, Looking at God Looking at You: Ignatius’ Third Addition, “The Way” 43 (2004), p. 19-28.
[5] В інших випадках Ігнатій згадує Радуйся, Маріє чи Душе Христова (ДВ. 63, 147, 248).
[6] Julien Green, Diary, selected by Kurt Wolft (New York: Harcourt, Brace & World, 1964), 280.
[7] Joseph Tetlow SJ, The Most Postmodern Prayer: American Jesuit Identity and the Examen of Consciousness, 1920-1990, “Studies in Spirituality of Jesuits” 26 (1994), p. 42-43.
[8] Martin Buber, Tales of the Hasidim: The Early Masters (New York: Schocken Books, 1968), 69.
[9] Св. Ігнатій уточнює, як довго слід роздумувати над кожною темою в Духовних вправах (ДВ 77). В описі першого з «трьох способів молитви», який сам є видом іспиту сумління, Ігнатій натякає, щоб ми роздумували, як дотримувалися окремих заповідей, «уділивши на ці роздуми стільки часу, скільки достатньо для того, щоб тричі промовити “Отче наш” і тричі – “Богородице Діво”» (241). Але відразу додає, що це «правило» слід застосовувати гнучко, в залежності від того, в чому знаходимо більше матеріалу для роздумів (ДВ 242).
[10] Конституції Товариства Ісуса та їх додаткові норми, VI 229.
[11] «Духовні Вправи (43) містять опис виконання загального іспиту сумління у п’яти пунктах. Можна здогадатися, що іспит сумління слід виконувати принаймні два рази на день: «вимагати від своєї душі звіту насамперед про думки, потім про слова, а тоді про вчинки, подумки переглядаючи годину за годиною або одну пору дня за іншою, від моменту пробудження до хвилини поточного іспиту» (ДВ 43) і «у тому ж порядку, що й під час часткового іспиту» (ДВ 43). Вираз «у тому ж порядку» натякає, що загальний іспит сумління слід виконувати принаймні два рази на день, і, можливо, водночас із частковим іспитом сумління… Також читаємо…, що частковий іспит сумління слід виконувати після обіду і після вечері. Можливо, що так само слід виконувати загальний іспит сумління». David Townsend SJ, The Examen Re–examined, Centrum Ignatianum Spiritualitatis, Rome 1987, p. 17-18.
[12] Martin Palmer SJ, On Giving the Spiritual Exercises: The Early Jesuit Manuscript Directories and the Official Directory of 1599, Institute of Jesuit Sources, St. Louis 1996, p. 190. Пор. також подібний текст четвертого генерала Товариства Ісуса Еверарда Меркуріана, там само, ст. 112-113.
[13] Там само, ст. 349. Жорж Ашенбреннер ТІ у 1972 писав для богопосвячених осіб про «одну або дві чверть години в різних порах дня», звертаючись до цієї самої традиції. Див. George Aschenbrenner SJ, Consciousness Examen, p. 5. Багато чернечих згромаджень виробили власну практику іспиту сумління на основі Духовних Вправ св. Ігнатія.
[14] Joseph Koterski SJ, The Ignatian Examen. Джон Вікхам ТІ пише: «Іспит сумління слід виконувати коротко (інакше в ньому не будемо витривалими). Він може тривати десять хвилин, і не повинен тривати довше, ніж п’ятнадцять хвилин». John Wickham SJ, Prayer Compations Handbook, Ignatian Centre Publications, Montreal 1991, p. 173.
[15] Так діється в інспірованих ігнатіянською духовністю Спільнотах Християнського Життя (СХЖ), де в Загальних Принципах описується «стиль життя» членів, який охоплює «розпізнавання через щоденну ревізію життя», але не подаються подробиці, як це слід виконувати.
[16] Св. Ігнатій радить виконувати іспит сумління після обіду і після вечері (ДВ 25-26).
[17] Lawrence Elliot, George Washington Carver: The Man Who Overcame, Prentice-Hall, Englewood Cliffs, NJ 1996, p. 200.
[18] Див. Sarah Ban Breathnach, The Simple Abundance Journal of Gratitude (New York: Warner Books, 1996).
[19] Anne Morrow Lindbergh, Gift from the Sea, Pantheon Books, New York 1955, p. 9.
[20] Автобіографія, 100. Да Камара говорить, що бачив Ігнатія з un fajo muy grande de escritos, «велика пачка списаних листків». Це набагато більше від двадцяти п’яти сторінкового Щоденника, який ми маємо сьогодні.
[21] Ignacio Iparraguirre SJ, Candido de Dalmases SJ (red.), San Ignacio de Loyola: Obras Completas, p. 338-340; Miguel Angel Fiorito SJ, La lucha en el Diario Espiritual, “Boletin de Espiritualidad” 59 (1978), p. 7-8.
[22] Second Directory of St. Ignatius, в: Martin Palmer SJ, On Giving the Spiritual Exercises: The Early Jesuit Manuscript Directories and the Official Directory of 1599, p. 13. Пор. також пораду, яку у 1587 дав Лоренс Ніколай ТІ: «Заохочую їх записувати свої святі рішення, просвічення й побожні почуття разом із раціями й мотивами. Вони повинні кількома словами схопити найважливіші плоди вправ, аби пізніше використовувати їх для віднови духу». Слід також зауважити, що в своїх «додаткових настановах» щодо щоденного часткового іспиту сумління св. Ігнатій виразно заохочує записувати досвід за допомогою спеціальних ліній, вважаючи, що це допоможе реколектантові в молитві (ДВ 28-31).
[23] José Calveras SJ, Práctica de los Ejercicios Intensivos, Editorial Balmes, Barcelona 1952, p. 120.
[24] Miguel Angel Fiorito SJ, La conciencia y su examen, p. 41.
