The Examen Prayer
Ignatian Wisdom for Our Lives Today
Timothy M. Gallagher, O.M.V.
переклав о. О. Кривобочок ТІ
(The Crossroad Publishing Company дала офіційний дозвіл виставити український переклад на сайт Єзуїтів в Україні на три роки)
Тімоті М. Галлагер OMV
ІСПИТ СУМЛІННЯ
ДВАНАДЦЯТА ЧАСТИНА
ЗМІСТ
ІV. ВІДВАГА
- Іспит сумління і відвага любові
«Я посланий, щоб порахувати твої сліди»
Початки
Рани серця
ІV. ВІДВАГА
- Іспит сумління і відвага любові
Ми ніколи не знаємо, які ми високі,
поки нам не скажуть встати.
Тоді наша постать росте до неба,
якщо прагнемо з себе дати все.
Емілі Дікінсон
«Я посланий, щоб порахувати твої сліди»
Серед Апофтегматів Отців Пустелі, які приховують у собі глибокі духовні правди, є також розповідь про чоловіка, який пішов у пустелю, аби віддати своє життя Богові. Жив там довгі роки, ревно служив Богові молитвою й простим та убогим життям. До найближчого джерела було кілька миль, отож щоденно повинен був долати цю відстань, аби набрати воду, потрібну для життя. Роки минали, він старів у служінні Богові.
Але з плином часу його серце втомлювалося більше: його вичерпали фізичні невигоди, важка праця і монотонні дні. Символом цієї втоми став щоденний похід по воду; якось по дорозі він перший раз подумав про те, аби припинити довголітнє служіння Богові. За деякий час, пересуваючись по пустелі, відчув, що серце зупиняється. Читаємо:
«Одного дня, коли він йшов по воду, зламався і сказав: «Чи мушу так важко працювати? Прийду й поселюся біля води». Щойно промовив це, то обернувся і побачив чоловіка, який йшов за ним і рахував його сліди. Спитав: «Хто ти?». «Я – Божий ангел, посланий порахувати твої сліди й винагородити тебе». Щойно це почув, швидко набрав силу духу і переселився ще далі від води»[1].
Чи в нашому житті прийде подібний час, якщо витривало молитимемося іспитом сумління? Чи звикнемо до цієї молитви, чи буде вона бажаною, чи приноситиме радість? Чи може на початку або пізніше з’являться труднощі? Якщо так, чи триватимуть довго? Чи прийде час, коли відчуємо, що щось нас відпихає від іспиту сумління? Чи після місяців і років цієї практики виявиться, що мусимо боротися, аби в ній витривати – як у випадку згаданого пустельника?
Якщо так станеться, то добре знати, що «Божий ангел» посланий порахувати наші сліди на дорозі вірності; добре знати, що наші зусилля молитви іспиту сумління цінні в Божих очах і варті нагороди. Але ця книжка була би неповною, якщо би в ній бракувало обговорення труднощів у практиці цієї молитви, часу, коли вона вимагатиме від нас відваги любові[2]. Св. Павло говорить, що любов «довготерпелива… все зносить… все перетерпить» (1 Кор. 13, 4-7). Св. Павло також повчає нас про терпеливість і вірність, які є плодами Святого Духа (Гал. 5, 22). Можна сподіватися, що туга за Богом, яка змушує нас молитися іспитом сумління, часом вимагатиме відваги любові й згаданих плодів Святого Духа.
Ми вже багаторазово говорили, що іспит сумління – це передовсім зв’язок: суттєвим у ньому є наше ставлення до Бога, любов якого приймаємо з вдячністю, прагнучи щодня відповідати на неї всім серцем. Кожний справжній, глибокий і тривалий зв’язок любові часом вимагає відваги. Мати встає вночі, аби доглядати хвору дитину; син щоденно після роботи відвідує хворого батька, турбуючись про його потреби; священник перериває відпочинок і їде в лікарню до хворого; учитель після дня важкої праці залишається, щоб допомогти відстаючому учневі; чоловік опікується дружиною, яка не може ходити… Прикладів вірної любові є багато. Справжня любов, яка дає нам справжнє щастя, часом вимагає також відваги.
Жан Ваньє, говорячи про періоди випробування людських стосунків, пише: «Випробування, які розбивають поверхневе почуття безпеки, часто визволяють нові, приховані енергії»[3]. В молитві іспиту сумління, як і в інших видах молитви, – яка просто є зв’язком любові – бувають моменти, коли ми покликані любити вірно й відважно з відвагою, яка «визволяє нові, приховані енергії».
Переконання, що іспит сумління – це скоріше Божий дар, ніж наш здобуток, дає нам надію, про яку пише св. Павло: «Я можу все в тому, хто укріплює мене» (Фил. 4, 13). А досвід, як говорить св. Тереза з Лізьє, вчить, що «Бог ніколи не відмовляє першої благодаті, яка дає нам відвагу діяти; потім серце стає міцним, і ми здобуваємо одну перемогу за другою»[4].
У цій частині наших роздумів ми займемося ситуаціями, в яких молитва іспиту сумління може вимагати від нас терпеливої та вірної любові. Розглянувши їх, зможемо пройти через подібний досвід впевненіше, з більшою духовною користю. Роздуми цієї частини книжки беруть до уваги все, що до цього моменту було сказано про іспит сумління: ґрунтовне знання п’яти кроків, вміння гнучко їх застосовувати й знання різних умов і обставин, які нам допомагають практикувати цю молитву.
Початки
Для багатьох з нас відкриття іспиту сумління є досвідом, який в духовному вимірі додає сил. Під час розмови з духовним керівником, під час реколекцій, в молитовній групі, під час парафіяльної зустрічі, під час розмови з товаришем чи читаючи якусь книжку, таку як ця, довідуємося про вид молитви, яка ефективно вводить нас у глибшу щоденну єдність з Богом, якої прагне наше серце (Пс. 63, 1); також відкриваємо, що цей засіб духовного зростання доступний для нас.
У нашому досвіді іспиту сумління наступає тоді час «першої любові» (Одк. 2, 4); відкриваючи цей метод духовного поступу, відчуваємо приплив свіжих сил, захоплюємося тим, що переживаємо. Піднесення серця може супроводжувати поновне відкриття іспиту сумління, коли його краще розуміння знову розпалює в нас прагнення практикувати цей вид молитви. У деяких випадках, може навіть у випадку більшості з нас, захоплення цією «першою любов’ю» призводить до того, що починаємо так витривало молитися.
——————————————————–
Що робити, якщо молитва іспиту сумління
викликає біль?
———————————————————
Навіть у таких випадках може виявитися потрібним креативне зусилля, щоб ми могли вирішити, коли і де виконуватимемо іспит сумління і що цьому допоможе. Може нам треба буде витривалості й рішучості, аби на цій новій дорозі молитви знайти якусь духовну допомогу: групу, компетентного товариша, систематичні або спорадичні зустрічі з духовним керівником. Початковий етап може вимагати від нас волі витривати на території, на якій почуваємося невпевнено, з надією, що – як говорить св. Тереза – «Бог ніколи не відмовляє першої благодаті, яка дає нам відвагу діяти».
Дехто спочатку може вважати, що іспит сумління менш дієвий від того, що обіцяє ведення щоденника і досвід інших. Тоді вони можуть засумніватися в ефективності іспиту сумління або принаймні виснувати, що в їхньому випадку він не діє. Якщо переживаємо такі сумніви, то неоціненною допомогою може виявитися розмова з компетентним духовним керівником. Причини початкових труднощів можуть бути різними, і такі розмови допомагають їх долати.
У подібному досвіді слід пам’ятати про певний основний принцип стосовно всього духовного життя. Св. Йоан від Хреста виразив це дуже просто: «Аби дійти до мети, по цій дорозі треба завжди йти вперед»[5]. Кожне зростання людини підлягає законам часу, і молитва іспиту сумління – не виняток. Щось подібне діється тоді, коли перший раз торкаємо клавіші піаніно, коли перший раз вимовляємо слова іноземної мови, коли – це влучніше порівняння – перший раз розмовляємо з новим товаришем: це початок плідної практики, в якій розвиватимемося, якщо тільки витривало входитимемо в нові навички чи ситуації. По суті, «аби дійти до мети, по цій дорозі треба завжди йти вперед».
Наш перший досвід – важкий або перспективний, або важкий і перспективний водночас – це вже благословенна обітниця майбутнього зросту, якщо тільки витривало, вірно й з любов’ю молитимемося іспитом сумління. Відвага любові, про яку говоримо, якою розпочинається наш іспит сумління, – це родюча земля, на якій у майбутньому проросте зерно щоденного спілкування з Тим, хто нас любить тут, сьогодні, безмежно і завжди.
Рани серця
Але що робити, якщо молитва іспиту сумління спричинює біль? Що робити, коли хтось, хто щиро ангажується в життя молитви, переконаний у вартості іспиту сумління і щиро хоче ним молитися, але постійно має відчуття поразки, а не близької присутності люблячого Бога? Чи це означає, що тоді слід відмовитися від іспиту сумління? Як розуміти такі ситуації?
Одна жінка розповіла мені, що почула колись фразу, яка їй дуже сподобалася і про яку часто думає, виконуючи іспит сумління: «Коли переживаєш важкі хвилини, коли почуваєшся повністю відокремленою від Бога, здійми взуття – ти стоїш на святій землі». І справді, може більше, ніж будь-коли, під час рефлексії земля, на якій стоїмо, свята (Вих. 3, 5). До боротьби, про яку говоримо, слід підходити з великою пошаною до таїни, чуда, багатства і болю людського досвіду.
Один мужчина любить Бога і намагається вмістити Його в центрі свого життя. Щоденно присвячує час на молитву. Знаходить духовного керівника й регулярно з ним зустрічається. На роботі старається пам’ятати, що служить Господові. Він інтелігентний, обдарований і приємний. Люди люблять бути в його товаристві, відчувають його щиру віру й дивуються його сумлінності в праці.
Довідується про іспит сумління і про те, що його виконувало багато святих, і сам вирішує практикувати його щоденно. Серйозно до цього ставиться і сумлінно практикує.
Але цей чоловік має свою таємницю. Страждає від певного узалежнення, яке підштовхує його до поведінки, з якою не може погодитися його сумління. Ніхто цього не бачить, ніхто про це не знає. Велике почуття сорому не дозволяє йому відкрито говорити про цю проблему; не виявив її навіть духовному керівникові. Часом хоче щось сказати, але сором стримує його; духовний керівник не знає про тягар, який цей чоловік приховує в своєму серці. Зовні, в очах усіх, які його знають, виглядає радісним, йде простою дорогою до мети, живе з Богом і успішний у професійному житті. А в глибині душі його давить почуття сорому й провини.
Кожного разу, коли він виконує іспит сумління, повторюється той самий досвід. Його розум цінить цю молитву. Розуміє сенс п’яти кроків і знає, як ними молитися. Але за кожним разом його охоплює почуття сорому; завжди переживає те саме. Завжди зосереджується на чомусь, що погано зробив упродовж дня, і не може йти далі. Говорить: «Роздумуючи над перебігом дня, мучуся самозвинуваченнями. Не можу глянути на минулі події й погодитися з ними». Видається, що іспит сумління йому не допомагає. Не є позитивним досвідом. Це скоріше час, коли проявляється приховане почуття сорому й провини перед Богом. Його серце болить.
Цей стан триває вже роками. Часом він повністю нехтує іспитом сумління. Потім знову до нього повертається. Бувають хвилини, коли в молитві відчуває близькість Бога. Без цих хвилин він не міг би йти далі, але вони трапляються рідко. Проходять, і він піддається узалежненням. Повертається почуття сорому й нерішучість під час іспиту сумління.
Якось, коли біль був дуже сильним, приходить момент благодаті. Він усвідомлює, що так жити вже не може. Молиться про допомогу в доланні узалежнення й пов’язаною з ним поведінкою. Припиняє мовчання і звіряється компетентній духовній особі. Пристає до групи людей, які борються з таким самим узалежненням, і регулярно з ними зустрічається. Перший раз здатний відверто розмовляти зі своїм духовним керівником про проблему, яка гнітить його довгі роки. Узалежнення помалу слабне.
Помалу в ньому проходять духовні зміни. Починає розуміти, що є, як сам говорить, «грішником, якого люблять», якого Бог не відкидає, а спасає й обнімає під час його боротьби за внутрішній розвиток[6]. Під час зустрічей і розмов його біль починає допомагати іншим через співчуття і зрозуміння, яке їм проявляє. Помалу змінюється і молитва іспиту сумління. Часом ще повертається давній сором і знеохочення. Іншим разом добре виконує перший крок іспиту сумління; вміє відчути справжню вдячність до Бога. Говорить: «У такі дні помічаю рятівну дію Господа в моєму житті й навернення. Знаю, що Господь справді любить мене в усьому, що переживаю».
Останнім часом під час іспиту сумління його опановує знеохочення: щовечора відчуває ту саму тяжкість на серці, ті самі сумні емоції, почуття безпорадності, не може цього позбутися. Розповідає про все це духовному керівникові. Духовний керівник уважно слухає, подає можливі вирішення, які він не брав до уваги, й заохочує його «вчитися і шукати». Розмова додала йому запалу й сил до продовження молитви іспиту сумління.
Я дуже вдячний йому за ділення досвідом, в якому він, напевно, не один. Скільки людей, стаючи в тиші перед Богом, тримають у серці таємниці? Скільки людей відчувають подібний сором, знаючи, що стають перед Богом негідно, що виражається також і в іспиті сумління? Якщо носимо в серці такі таємниці, то може бути, що хоча й цінимо іспит сумління й пробуємо ним молитися, але відчуватимемо сором, який нас здолає; важко буде відчувати вдячність, а рефлексія над пережитим днем буде болісним досвідом. Іспит сумління може тоді бути нагодою помітити в собі щось, чого не помічаємо в забіганні дня, але воно ховається в нашому серці.
Особи, які переживають подібні труднощі під час іспиту сумління, повинні знати, що – як доводить попередня розповідь – існує надія. Повинні знати, що можна позбутися постійних і болісних станів, які переживають під час молитви, і що можуть користуватися людськими й духовними засобами зцілення. Повинні знати, що в їхньому житті може статися чудо благодаті, як і в житті особи, свідчення якої ми приводили; чудо хвилини, коли зможуть зламати духовне мовчання і розпочати процес навернення.
Але що робити, якщо зараз вони не здатні відчинитися на дію Бога? Що робити, якщо озвучення таємниць серця здається понад сили? Навіть тоді можуть молитися про благодать, просити Бога, який обіцяє, що «кожний, хто просить, отримає» (Мт. 11, 29). Вже саме усвідомлення, що існує дорога виходу з цієї ситуації і що інші пройшли її перед нами, може започаткувати нову надію, яка відчинить дорогу духовного визволення. Тоді боротьба, яка супроводжує іспит сумління, справді стає «святою землею», місцем, де «тихий і покірний серцем» (Мт. 11, 29) Бог волає до нас: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11, 28)[7].
Що станеться у житті цієї людини, якщо вона витримає на дорозі людського й духовного зросту, сумлінно використовуючи засоби, які має в своєму розпорядженні? Зростатиме, і цей зріст супроводжуватиме щораз плідніший іспит сумління. «Кращі дні» приходитимуть частіше, а нова надія на добрий іспит сумління матиме кращі підстави»[8].
Подана історія – це драматичний приклад болісної боротьби з іспитом сумління, яка сягає корінням у почуття сорому; минуло багато років, поки людина не відчинилася, що започаткувало процес зцілення. Подібні труднощі в молитві іспиту сумління можна переживати також і в менш драматичному вимірі.
Не так болісно, але дуже реально, також інші особи можуть переживати поважні духовні сумніви. Їх можна відчувати під час іспиту сумління, і тому особа, яка молиться, може відчути якийсь дискомфорт. Тоді може прийти думка, що має перед собою дві недобрі дороги: припинити виконувати іспит сумління або молитися ним далі, відчуваючи зростання неспокою серця.
Вийти з цієї важкої ситуації допоможе розмова з компетентним духовним провідником (ДВ 326); це можливо у випадку осіб, які переживають такі труднощі, хоча це поєднане з певним, але не дуже великим, зусиллям. Визнати неспокій – це часто перший крок, щоб його позбутися, завдяки чому ми з новою енергією можемо повернутися до молитви іспиту сумління. Якщо, визнаючи труднощі, вчимося у якийсь спосіб застосовувати ігнатіянські правила розпізнавання[9], то отримуємо новий засіб для ефективної відповіді на подібні духовні проблеми.
У такий спосіб наша боротьба з іспитом сумління стане нагодою до нового зросту. Тоді ми справді будемо йти по «святій землі».
[1] Benedicta Ward, The Saying of the Desert Fathers (Kalamazoo, MI: Cistercian Publications, 1975), 89.
[2] Див. Timothy Gallagher, O.M.V., “The Courage to Be Spiritually Aware”, in The Discernment of Spirits: An Ignatian Guide for Everyday Living (New York: Crossroad, 2005), 18-20. Відвага шукати духовне усвідомлення – це та сама відвага, яка дає нам можливість молитися іспитом сумління.
[3] Jean Vanier, Community and Crowth (New York: Paulist Press, 1996), 120.
[4] St. Thérèsa of Lisieux: Her Last Conversations, ICS Publications, Washington, DC 1977, p. 142.
[5] The Ascent of Mount Carmel, I, 11, 6.
[6] Мовою св. Ігнатія, це зцілюючий досвід першого тижня Духовних Вправ (ДВ 53, 61).
[7] Якщо не маємо прагнення повністю відкритися Богові, то св. Ігнатій радить, щоб ми за нього молилися (ДВ 157, 168, 180). Всі можуть так молитися.
[8] Досвідчений реколекціоніст говорив, що «найкраще іспит сумління виконують ті, які пережили в житті якісь падіння».
[9] Чотирнадцяте правило духовного розпізнавання св. Ігнатій присвятив людям з такими проблемами.
