У лютому цього року спільнота єзуїтів у Львові приймала о. Крістіана Марте SJ, ректора єзуїтського коледжу в Інсбруку, Австрія. Отець Марте відвідав Україну в рамках триденного візиту, який він здійснив разом з о. Бернгардом Бюрглером SJ, Провінціалом Центрально-Європейської Провінції.

Результатом цього візиту стала стаття о. Крістіана Марте “Коли говорити про примирення? Роздуми про війну в Україні” („When to Talk about Reconciliation? Reflections on the War in Ukraine”), опублікована в індійському часописі Ордену Єзуїтів „Pax Lumina” . У цій публікації автор розмірковує про конфлікт, примирення, позицію жертви і винуватця насильства. Крім того,  зазначає, що процес примирення є важливим для подолання наслідків травми і шоку.

З 1992 по 1999 рік о. Марте працював у Червоному Хресті в Австрії. У цей час багато подорожував Боснією і вже тоді отримав свій перший досвід контакту з жертвами війни.

Пропонуємо ознайомитися з перекладом статті українською мовою.

Оригінальний текст можна знайти на сайті “Pax Lumina”. Метою часопису є сприяння миру і примиренню в усьому світі. Для виконання цієї місії “Pax Lumina” залучає низку видатних науковців, письменників і та інших діячів.

 

Коли говорити про примирення?

Роздуми про війну в Україні

На абстрактному рівні більшість людей сприймають конфлікти як частину життя і вважають їх неминучими. Конфлікти трапляються в сім’ях, у стосунках, на роботі, між організаціями та бізнесом, а також між державами. Як правило, конфліктні ситуації носять невпорядкований характер. Різниця між жертвами і винуватцями не завжди чітка. Емоції зашкалюють, а очевидного рішення немає.

Більшість людей у світі не мають безпосереднього досвіду війни, і це хороша новина. Але більшість людей знають про домашнє насильство від членів своїх родин або від сусідів. Якщо конфлікти тривають, коли можна говорити про примирення? Коли ви чуєте, що в сусідній квартирі побили жінку, що ви робите?

З християнської точки зору, в таких ситуаціях ми любимо говорити про примирення. Про примирення з собою, з іншими людьми, з тими, хто нас оточує, і з Богом. Ми знаємо з досвіду і традиції, що процес примирення є важливим для подолання наслідків і виживання після травми і шоку. Однак примирення – це складний процес, і це більше процес, ніж одномоментне рішення.

Україна розташована дуже близько до Австрії, яка знаходиться на відстані 600 км. Так само до Боснії, до якої лише 400 км. Відстані в Європі невеликі, порівняно з Азією. До того як я приєднався до єзуїтів, з 1992 по 1999 рік я працював в Австрійському Червоному Хресті. Я багато подорожував Боснією під час і після війни. Зовсім недавно, в лютому 2023 року, я поїхав в Україну на три дні разом з нашим провінціалом Бернгардом Бюрглером SJ, щоб відвідати п’ятьох єзуїтів у Львові.

В Україні я відчував, що говорити про примирення було б недоречно. У день нашого приїзду місто Львів (750 000 жителів плюс 250 000 внутрішньо переміщених осіб) було обстріляне крилатими ракетами. Протягом дня ми чули сирени в місті, а в обідню пору почули вибухи. Як ми могли говорити про примирення, коли насильство було настільки поширеним?

Мій досвід роботи в Боснії в 1990-х роках навчив мене важливості миру, мирного вирішення конфліктів і примирення. Але що ми можемо зробити під час триваючого збройного конфлікту між державами?

Пропоную п’ять порад:

  1. Ознайомтеся з ситуацією. Поїдьте туди, якщо це можливо. Говоріть з людьми. Читайте. Дізнавайтеся інформацію навіть на військові теми.
  2. Долучайтеся до гуманітарної допомоги. У кожного з нас є способи і засоби допомогти. Організуйте житло для біженців. Збирайте кошти на медичну допомогу. Використовуйте свої контакти з владою для підтримки переселенців. Організуйте невеликий мовний курс або концерт.
  3. Будьте поруч з жертвами насильства. Ваша позиція залежить від того, де ви стоїте. Намагайтеся стати на бік жертв. Говоріть, коли жертв звинувачують. Втішайте так, як це робив Ісус. “Помітьте, як Христос, Господь наш, виконує служіння утішителя, і порівняйте це з тим, як друзі звикли втішати один одного” (св. Ігнатій, Духовні вправи, 224).
  4. Зберігайте свою душу вільною від ненависті та образи. Знайте свої слабкі місця. Майте співрозмовників.
  5. Моліться за мир і примирення. Запитуйте Бога, як така ситуація могла статися. Вступайте в глибоку розмову з Ісусом про те, що ви бачите, думаєте і відчуваєте.

Натомість ось п’ять речей, яких слід уникати:

  1. Не сидіть склавши руки, коли жертвам потрібна підтримка. Мовчання допомагає кривдникам. Не змішуйте жертв і кривдників, коли докази очевидні.
  2. Не закликайте до милосердя. Вимагайте правосуддя для злочинців. А також компенсації за завдану шкоду та збитки.
  3. Уникайте загальних коментарів, які не відповідають вашим інтелектуальним стандартам, наприклад, щодо геополітичних поглядів. Вивчайте історію. Читайте статті. Використовуйте кілька джерел інформації. Не підтримуйте імперське мислення (наприклад, про “законні сфери впливу”).
  4. Не думайте, що вас це не стосується. Страждання інших впливає на нас. Фраза “невігластво – це блаженство” не є прийнятною стратегією для християн. Так само, як і фраза “залиште мене в спокої”.
  5. Не варто недооцінювати силу релігійних переконань, церковних структур і громадянського суспільства. Вони близькі до людей, діють на низовому рівні і дуже часто є частиною міжнародної мережі.

Війна в Україні кидає темну тінь на моє життя. Мені важко жити нормальним життям, так, ніби за кілька кілометрів від мого дому нічого не відбувається. Я намагаюся впоратися зі своїми емоціями і внутрішнім напруженням, допомагаючи жертвам цієї війни.

Коли я запитав людей в Україні, про що ми повинні молитися, їхня відповідь була однозначною: за справедливий мир, за свободу нашої країни і за полеглих.

Крістіан Марте, ректор єзуїтського коледжу в Інсбруку, Австрія.

 

Фото: https://www.christianmarte.org/english/

На фото: о. Крістіан Марте SJ (перший ліворуч), о. Олексій Бредєлєв SJ (другий ліворуч), о. Бернгард Бюрглер SJ (перший праворуч)