Теорія і практика Духовних Вправ. Частина 10
Зовнішнє навернення
Після довгої хвороби Ігнатій встає з ліжка і розпочинає нове життя. Які в нього прагнення: проща до Єрусалима, вбоге покутне життя. Його внутрішній стан: відраза до своїх минулих гріхів. Це зовнішнє навернення, дуже поверхневе, яке він сам пізніше оцінить так:
Отже, він дійшов висновку, що повинен здійснити великі вчинки покаяння, прагнучи радше догодити Богові й потішити Його, ніж спокутувати свої гріхи.
Тож коли йому доводилося відбувати певну покуту, до якої вдавалися святі, він неодмінно вирішував зробити не тільки те саме, але й ще більше.
З таких думок він черпав усю свою втіху, й гадки не маючи про якісь внутрішні властивості, не відаючи, що таке смирення, милосердя чи терпіння або ж проникливість, яка дає змогу керувати згаданими якостями і належним чином їх вділяти.
Весь його задум полягав у тому, аби звершити такі великі зовнішні діяння з тих міркувань, що святі чинили так задля Божої слави; при цьому він не надто замислювався над своїми подальшими планами.
Зовнішньо Ігнатій повністю змінився, а внутрішньо? Читаємо далі його автобіографію:
Коли він, отже, просувався своєю дорогою, до нього наблизився верхи на віслюку якийсь мавр. Вони поїхали далі разом, бесідуючи, і, зрештою, повели мову про Божу Матір; мавр сказав, що, на його думку, Діва могла зачати без чоловіка, але він не міг повірити, що і після народження дитини вона зосталася незайманою. Обґрунтовував він це, наводячи природні причини, які спадали йому на думку.
Хоч прочанин і подав чимало різних аргументів, переконати свого співрозмовника у протилежному йому не вдалося.
Мавр вирушив вперед так швидко, що незабаром зник з поля зору, і йому не залишалося нічого іншого, як розмірковувати про те, що ж, властиво, відбулося у нього з цим мавром.
Тут його поглинули різні почуття, які викликали невдоволення в його душі, позаяк йому здавалося, що він не виконав свого обов’язку.
Це спричинило в ньому обурення супроти мавра, оскільки йому здавалося тепер, що вчинив неправильно, дозволивши якомусь маврові говорити таке про Божу Матір, коли натомість мав би стати в обороні її чести.
Тож він відчув спокусу вирушити на пошуки згаданого мавра і віддячити йому за так слова добрячим ударом кинджала. Ця боротьба бажань тривала у нього всередині доволі довго, і йому так і не вдалося зрештою дійти якогось рішення стосовно того, що ж, тепер робити.
Мавр, який подався вперед, сказав йому, що прямує до одного місця трохи далі по тій же дорозі, зовсім недалеко від битого шляху, хоче цей битий шлях там і не проходив.
Тож, стомившись врешті-решт гадати про те, що робити, і не дійшовши якогось однозначного висновку, він прийняв таке рішення: відпустити повіддя і дати віслюкові самому дійти до роздоріжжя.
Якщо віслюк поверне на сільську дорогу, то він розшукає мавра і почастує того кинджалом; якщо ж віслюк не піде до села, а попрямує битим шляхом, то маврові доведеться дати спокій.
Як задумав, так і вчинив; Господь же наш розсудив, щоб віслюк пішов битим шляхом, а не до села, хоч до нього залишалося якихось тридцять чи сорок кроків і вела туди вельми широка і добра дорога.
Ігнатій замінив служіння якійсь знатній дамі служінням Богородиці. Але служіння яким способом: за образу Богородиці він готовий убити кривдника.
Зовнішні орієнтири змінилися радикально: на місце світу й світської слави, честі й подвигів став Бог і Божа слава. Але внутрішні орієнтири на рівні почуттів, підсвідомості, глибоких мотивацій залишилися такими самими. Навернення охопило лише свідому сферу особи Ігнатія.
Зовнішні та внутрішні орієнтири
Якщо людина не намагається пізнати себе глибше, ввійти в свої глибинні постави, орієнтири, прагнення, тобто все те, що приховане, невидиме, не проявлене, а зосереджена тільки на зовнішньому, видимому, то зміни у зовнішньому, видимому буде сприймати як дійсність, як автентичність, як справжність. І щиро радіє зовнішнім змінам, які вважає добрими, наприклад, «жити по-новому». Але вона також дуже боляче переймається змінами, які вважає поганими, наприклад, коли «жити по-новому» не вдалося.
Погляньмо на нашу українську дійсність і на зміни в релігійному світогляді, спричинені політичними змінами. Зовнішні зміни великі: свобода слова, свобода віровизнання. Релігійне відродження, відкриваються церкви, будуються нові храми. Храми переповнені. Раптове масове навернення народу, алілуя.
Пройшло 20 років, і що маємо тепер? За 20 років релігійної свободи є якийсь відчутний вплив релігії на суспільство, мораль, етику? Український народ став духовним і віруючим?
Зміна зовнішніх орієнтирів не змінює внутрішні орієнтири автоматично. Комуністичного вождя замінили Ісусом Христом, портрети політбюро – іконостасом, паради з комуністичною символікою – церковними процесіями і прощами з хоругвами. Кричимо тепер не «Слава КПРС», а «Слава Ісусу Христу». Недільна церковна проповідь – це не політінформація по вівторках, але чи в глибині людського єства ментальність багатьох проповідників чимось відрізняється від ментальності політруків, і чи деякі сільські парохи не виглядають як копії голів місцевих сільрад чи колгоспів – великий місцевий начальник, крутий перець?
о.Олег Кривобочок, ТІ
