о. О. Кривобочок ТІ

(The Game, 1999, в головній ролі Майкл Дуглас) – символічне представлення ігнатіанських реколекцій

  1. Реколекції, динаміка духовних вправ

Кожний християнин знає, що прощення є суттєвим елементом духовного життя.

Мт. 6, 12: «І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

Лк. 11, 4: «І прости нам наші гріхи, бо й самі ми прощаємо кожному боржникові нашому».

Отож, наскільки ми будемо прощати іншим людям їхні провини супроти нас, настільки Бог буде прощати нам. Прощати означає не відповідати злом на зло, терпіти кривди, образи. Але це – перший і самий поверхневий рівень прощення, рівень етики, моралі, норм і заборон. Масове християнство, парафіяльне душпастирство діє саме на цьому рівні – роби добро, уникай зла. Християни, а особливо духовні особи – чернецтво і духовенство – повинні бути добрим прикладом моральності, бездоганні своєю поведінкою і чеснотами, світлом і сіллю. І тому невтомно грають ролі, відведені їм суспільством.

Динаміка духовного життя людини вимагає йти далі. Другий етап – прощення собі самому, третій – прощення Богові. Щоби пройти етапи прощення, треба пройти етапи ненависті – до навколишнього світу, до себе самого, до Бога.

Більшість християн перебуває на поверхні християнства – на рівні етики. І тому сказане вище викликає лише замішання, бунт і протест. У церквах від своїх душпастирів вони чують лише про любов до Бога і ближнього.

Мт. 22, 36-40: «Учителю, котра заповідь найбільша в Законі? Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять».

1 Кор. 13, 13: «А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!»

Ненависть до ближнього ще можна зрозуміти – це реалії нашого повсякденного життя, – хочемо ми цього чи ні. Але ненависть до Бога – це страшний гріх, християнин і близько не може допускати до себе такі думки.

Динаміка духовних вправ св. Ігнатія Лойоли – це проходження цих етапів. Від самої людини залежить – до якого пункту вона дійде і якою буде якість цього проходження.

Перший крок у духовних вправах – пробудитися. Що це означає? Пробудити свої почуття, почати сприймати свою дійсність на глибшому емоційному та почуттєвому рівні. Практично – це пробудження ненависті до навколишнього світу, людей, які мене кривдили, і людей, які мені близькі. Це пережиття першої духовної кризи.

На реколекції приїжджають різні люди.

Перша небезпека – людина сама створює собі образ реколекцій, як вони мають відбуватися і що з нею тут буде діятись. І звичайно, що все відбувається не так як треба, навиворіт. Приїхали шукати внутрішньої тиші, спокою, наповнюватись Божою благодаттю, стяжати Святого Духа тощо, а тут великі психічні навантаження, постійний стресовий стан, теоретична інформація про молитву і духовність абсолютна протилежна загальнознаній і загальноприйнятній, повне запаморочення і нерозуміння. Реколектант намагається вийти з цього стану, не усвідомлюючи, що все так і має бути.

Друга небезпека – зачинитися у собі, про свої переживання не розмовляти з духовним керівником, який може все пояснити і прояснити.

Реколектантові дуже допоможе, якщо він увійде у виконання вправ з великою відвагою і великодушністю (щедрістю) щодо свого Творця і Господа, жертвуючи Йому всю свою волю й свободу – щоб Бог по своїй волі міг послуговуватись як його особою, так і всім тим, чим він володіє (Духовні Вправи 5).

Що означає відвага і великодушність?

Бт. 12, 1: «І промовив Господь до Аврама: Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу».

Дорога віри – шлях в незнане,

Навчи нас віри, Аврааме,

Свободи духа і спокóю

Серед біди, терпіння, бою.

Навчи правдивої покори –

Без нарікань долати гори.

Довкола голий степ, пустеля,

Нема води – каміння, скелі,

Виття шакалів, шепіт Сари:

«Ти в божевіллі своїм мариш.

Вже з тебе кожний раб сміється –

Куди старий придурок преться?»

Дорога в незнане, непізнане, відмінне від зрозумілого, ясного й очевидного, входження в інший світ, задзеркалля, вихід з матриці. Наскільки людина спроможна відірватися від того, що її прив’язує до свого світу, настільки ввійде в інший світ. В Боже Царство спочатку ввійде той, хто не прив’язаний до цього світу, потім той, хто лише трішки прив’язаний ітд. Хто більше, а хто менше прив’язаний до свого світу, і що прив’язує?

Мт. 21, 31-32: «… Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство. Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а митники та блудодійки йняли йому віри».

Отож знаємо вже, хто прив’язаний найменше. А хто прив’язаний найбільше? Той, хто є протилежністю того, хто прив’язаний найменше. Це люди твердих моральних, релігійних і національних принципів, переконань. Еліта і цвіт будь-якої нації. Вони намертво прив’язані до своїх ідей, принципів, переконань, релігії. Це ті, які ніколи не хворіють сумнівами щодо своїх принципів, своєї віри, свого Бога. Вони досконалі, і тому відразу глушать будь-які внутрішні сумніви як бісівську спокусу.

Ці люди перебувають на поверхні своєї самості, свого «Я». Вони ніколи не конфронтують своїх переконань, тому що їхні переконання досконалі – як і вони самі. Вони закриті на інші світогляди, які завжди гірші від їхнього власного.

Але живого Бога не можливо ввіпхати в границі будь-якої богословської системи і релігійного світогляду. Він інший, і завжди буде іншим, незалежно від того, як близько ми до нього підійдемо.

Під час ігнатіанських реколекцій досконалі та найбільш богомільні взагалі не спроможні ввійти в динаміку духовних вправ, у духовну кризу – їхнє богомільне ідолопоклоніння своїм уявленням про Бога не дозволить цього зробити. Що відбувається з тими, які входять у реколекції, пробуджуються? Що робити з великою ненавистю до навколишнього світу? Багатьох це лякає, намагаються від цього втекти.

Ненависть, яка пробуджується в людині, не народжується тепер, не приходить нізвідки. Ця ненависть присутня в нас постійно, тільки ми її не відчуваємо, не знаємо про її існування. Вона знаходиться у глибинних покладах наших душ і сердець. Ми входимо в свою підсвідомість, в глибинні структури своєї душі, свого «Я». На цьому рівні я звинувачую в своїх бідах інших людей – батьків, які були недосконалими, і рани дитинства і сім’ї тепер вилазять і стають більш видимими і зрозумілими, суспільство, яке також недосконале тощо. Я – жертва світу, який мене породив і створив таким поганим. Я в цьому не винен.

Цю ненависть не треба в собі гасити, нищити. Ми її не знищимо і не викинемо з себе, а лише запхаємо глибше, і час від часу вона буде вилазити. Навпаки, її треба витягнути з себе – наскільки це можливо, отож зненавидіти світ повністю. Знання класичного психоаналізу Фрейда допоможе духовному керівникові провести реколектанта через цей етап, а знання аналітичної психології Юнга – ввести його в світ біблійних символів. Метод медитації св. Ігнатія Лойоли все це гармонічно поєднає.

Цей етап дуже болючий, і важливо, щоб реколектант не зійшов з дороги. Найбільш важким є третій день. Саме на третій день реколектанти не витримують і втікають з реколекцій.

Мінімальний термін будь-яких реколекцій – три дні. За цей час людина спроможна торкнутися духовного світу.

Вих. 19, 11: „І нехай вони будуть готові на третій день, бо третього дня зійде Господь на гору Синай на очах усього народу”.

Вих. 19, 16: „І сталося третього дня, коли ранок настав, і знялися громи та блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми! І затремтів увесь народ, що був у таборі….

Три дні – мінімальний термін, щоб люди змогли приготувати свої душі на зустріч з Богом.

Вих. 10, 22-24: „22 І простяг Мойсей свою руку до неба, і сталася густа темрява по всій єгипетській землі три дні. 23 Не бачили один одного, і ніхто не вставав з свого місця три дні! А Ізраїлевим синам було світло в їхніх садибах. 24 І покликав фараон Мойсея, та й сказав: Ідіть, служіть Господеві!.

Три дні фараон роздумував над тим, що відбувається, тобто відбув своєрідні реколекції з духовним розпізнаванням і зробив з цього належні висновки.

Необхідно опиратися пригніченню, приділяючи більше уваги і часу молитві, іспиту совісті та покуті (319 ДВ).

Бт. 40, 8-19: „8 А вони сказали йому: Снився нам сон, а відгадати його немає кому. І сказав до них Йосип: Чи ж не в Бога відгадки? Розповіджте но мені. 9 І оповів начальник чашників Йосипові свій сон, і сказав йому: Бачив я в сні своїм, ось виноградний кущ передо мною. 10 А в виноградному кущі три виноградні галузки, а він сам ніби розцвів, пустив цвіт, і дозріли грона його ягід. 11 А в моїй руці фараонова чаша. І взяв я ті ягоди, і вичавив їх до фараонової чаші, і дав ту чашу в руку фараона. 12 І сказав йому Йосип: Оце відгадка його: три виноградні галузки це три дні. 13 Ще за три дні підійме фараон твою голову, і верне тебе на твоє становище, і ти даси чашу фараона до руки його за першим звичаєм, як був ти чашником його. 14 Коли ти згадаєш собі про мене, як буде тобі добре, то вчиниш милість мені, коли згадаєш про мене перед фараоном, і випровадиш мене з цього дому. 15 Бо я був справді вкрадений із Краю єврейського, а також тут я не вчинив нічого, щоб мене вкинути до цієї ями. 16 І побачив начальник пекарів, що він добре відгадав, і промовив до Йосипа: І я в сні своїм бачив, ось три коші печива на голові моїй. 17 А в коші горішньому зо всякого пекарського виробу фараонове їдження, а птах їв його з коша з-над моєї голови. 18 І відповів Йосип і сказав: Оце відгадка його: три коші то три дні. 19 Ще за три дні підійме фараон голову твою з тебе, і повісить тебе на дереві, і птах поїсть тіло твоє з тебе.

Бог устами Йосифа дає можливість цим людям час для покаяння і навернення. Другий використав цей час. Три дні – цілком достатній час для свого внутрішнього оновлення.

Сто дзеркал спрямовано на мене,

В самоту мою і німоту.

Справді – тут? Ти справді – тут? Напевне,

Ти таки не тут. Таки не тут.

Де ж ти є? А де ж ти є? А де ж ти?

Урвище? Залом? А чи зигзаг?

(Василь Стус)

Ді. 9, 3-18: „3 А коли він ішов й наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло із неба його, 4 а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? 5 А він запитав: Хто Ти, Пане? А Той: Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку! 6 А він, затрусившися та налякавшися, каже: Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив? А до нього Господь: Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити! 7 А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та нікого не бачили. 8 Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплющені мав, нікого не бачив… І за руку його повели й привели до Дамаску. 9 І три дні невидющий він був, і не їв, і не пив. 10 А в Дамаску був учень один, на ймення Ананій. І Господь у видінні промовив до нього: Ананію! А він відказав: Ось я, Господи! 11 Господь же до нього: Устань, і піди на вулицю, що Простою зветься, і пошукай в домі Юдовім Савла на ймення, тарсянина, ось бо він молиться, 12 і мужа в видінні він бачив, на ймення Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видющий… 13 Відповів же Ананій: Чув я, Господи, від багатьох про цього чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм! 14 І тут має владу від первосвящеників, щоб в’язати усіх, хто кличе Ім’я Твоє. 15 І промовив до нього Господь: Іди, бо для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім’я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля. 16 Бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім’я Моє. 17 І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: Савле брате, Господь Ісус, що з’явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видющий, і наповнився Духа Святого! 18 І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став… І, вставши, охристився.

Савло не був приготований до безпосередньої зустрічі з Ісусом Христом. Благодать досвіду воскреслого Христа перевищувала його духовні й інтелектуальні пізнавальні здібності. Бог позбавив його зору, а разом з тим можливості сприймати зовнішній світ. Савло зосередився на собі, на своєму серці, зумів глибоко ввійти у свою глибину, переосмислити свої релігійні переконання. Стара людина вмерла, народилась нова. Жорстокий переслідувач християн за три дні перетворився в апостола народів. Савле брате, Господь Ісус, що з’явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видющий, і наповнився Духа Святого! 18 І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став. Савло став видющим у духовному плані – отримав нові очі, якими почав бачити довколишню дійсність у зовсім іншому світлі.

Пригляньмося іншим текстам Святого Письма.

Вих. 15, 22: „І повів Мойсей Ізраїля від Червоного моря, і вийшли вони до пустині Шур. І йшли вони три дні в пустині, і не знаходили води”.

І. Н. 2, 16: „І сказала вона їм: Ідіть на гору, щоб не спіткала вас погоня. І ховайтеся там три дні, аж поки не вернеться погоня, а потому підете своєю дорогою”.

І. Н. 2, 22: „І вони пішли, і вийшли на гору, та й сиділи там три дні, аж поки вернулася погоня. І шукала погоня по всій дорозі, та не знайшла їх”.

1 Цар. 12, 5: „А він відказав їм: Ідіть ще на три дні, і верніться до мене. І пішов той народ”.

2 Хр. 10, 5: „А він відказав їм: Ідіть ще на три дні, і верніться до мене. І пішов той народ”.

Ез. 8, 32: „І прийшли ми до Єрусалиму, і сиділи там три дні”.

Неєм. 2, 11-12: „11 І прийшов я до Єрусалиму, і був там три дні. 12 І встав я вночі, я та трохи людей зо мною, і не розповів я нікому, що Бог мій дав до мого серця зробити для Єрусалиму”.

Три дні – це час духовних пошуків. Людина шукає виходу з ситуації. Внутрішнє психічне напруження підсилюється і через три дні набирає кризової гостроти – виникає ніби тупикова ситуація, з якої людина не спроможна вийти з допомогою свого дотеперішнього мислення та світогляду. Вона повинна вчинити велике зусилля волі, щоб вийти на вищий рівень свідомості, що на рівні досвіду або внутрішніх переживань виглядає як стрибок у незнане, у прірву.

„Канадські психологи провели експеримент, метою якого було встановити, як впливає цілковите припинення сприймання подразнень, що надходять з навколишнього середовища, за допомогою зору, слуху й дотику. Добровольці з-поміж студентів вищих навчальних закладів, які брали участь в експерименті, повинні були лежати на зручному ліжку в маленькій звукоізольованій кімнаті. На очах вони мали окуляри, які розсіювали світло і не давали змоги бачити форми предметів, на руках – рукавички, що закривали руки від ліктів до кінчиків пальців, а в вухах – гумові подушечки. За винятком короткого часу, призначеного для прийняття їжі та відвідання туалету, студенти повинні були цілими днями нерухомо лежати. Вже через кілька годин вони не могли зосереджуватися. Нудьга зростала без упину. Почали просити, щоб їм дали розв’язувати якісь завдання. А коли дістали такі завдання, то не могли вже зібратися з силами, щоб ними займатися. Їх здатність розв’язувати навіть прості завдання різко знижувалася, і це зниження тривало ще від півдня до одного дня після ізоляції. І хоча студенти одержували добру платню, більшість з них не витримала перебування в ізоляції довше, ніж три дні. У тих, що продовжували брати участь в експерименті, почались галюцинації і порушення мислительних процесів” (Томан І. Мистецтво говорити. – Київ: 1989. – С. 24-25).

Я думаю, що якби люди, які брали участь у таких експериментах, володіти техніками самопізнання та медитації, то такий психічний стан виявився б для них великим благом. Вони б зуміли використати його для зосередження усіх своїх здатностей і входження у стан глибокої внутрішньої тиші – «безмолвия», тиші, в якій немає нічого створеного, а присутній лише Бог.

„В звичайних умовах людині не доводиться скаржитись на брак вражень. Перед її очима кожного дня відкриваються сотні і тисячі різних картин. На органи слуху безперестанку діють різноманітні звуки і створюють постійний акустичний фон. Шкіра відчуває зміну температури і рух повітря. Органи чуттів сприймають різноманітні природні явища, і нервові імпульси акуратно доставляють у мозок інформацію. Щоправда, далеко не всі подразники усвідомлюються людиною, але вони необхідні для нормального функціонування мозку.

Якщо ж постійні подразники відсутні, то це може спричинити серйозні порушення в організмі…

І. П. Павлов провів в „башті мовчання” багато дослідів на собаках і дійшов висновку, що для нормального функціонування головного мозку необхідно зарядження зовнішніми нервовими імпульсами, що йдуть з органів чуттів у кору головного мозку. Одноманітність і монотонність вражень при відсутності достатнього припливу зовнішніх подразнень різко зменшує енергетичний рівень (тонус) кори мозку, і це може призвести до порушення психічних функцій.

У космічній психології існує поняття сенсорного голоду, тобто недостатності подразнень, що йдуть в мозок із зовнішнього середовища. Як показали досліди, проведені в сурдокамерах, цей голод піддає психіку людини важкому випробовуванню…

Встановлено, що проти сенсорного голоду чудово допомагає музика. Володіючи великим емоційним впливом вона покращує настрій і підвищує працездатність…

Вплив музики в умовах сенсорного голоду нами вивчався. В сурдокамері раптово лунали уривки музикальних творів і одночасно проводилася реєстрація фізіологічних функцій піддослідних…

Одному з учасників експерименту включили арію Сусаніна… Пізніше він розповідав, що музика викликала дуже виразний образ, що відповідав його розумінню музичного твору. Він ніби наяву бачив сцену і акторів…

Одній жінці включили Перший концерт Рахманінова… Після закінчення експерименту вона написала: „Мій стан був дуже незвичним. Я відчувала як мене душать сльози. Переді мною ніби пронеслися сім’я, друзі, все попереднє життя і мрії. Важливо, що пронеслися не самі образи, а пробудилася вся та складна гамма почуттів, що відображає  моє ставлення до життя

Щоб повністю ізолювати людей від зовнішнього світу їх розташовували на зручних кушетках в особливих камерах. На очі накладали окуляри, що розсіювали світло, на вуха – аудіофони, які не дозволяли чути навіть власну мову, на руки – рукавиці, що позбавляли можливості користуватися чуттям дотику.

Якою була їхня реакція на такий стан? Виявилось, що людина дуже швидко починає відчувати своєрідний „голод”, – їй бракує зовнішніх вражень. Щоб якось задовольнити себе в цій потребі дехто починав стукати у стіну камери. Піддослідних також непокоїла відсутність виразного усвідомлення – сплять вони чи ні. Цікаво, що більшість з них відмовлялися продовжувати експеримент після 24-72 годин. У тих, що залишалися в камері більше двох діб, з’являлися галюцинації (Гагарин Ю., Лебедев В. Психология и космос. – Москва: 1981. – С. 24-26, 161-162).

Поміркуймо уважно. Людину відтинають від навколишнього світу, від усіх зовнішніх подразників, які вона повинна мати для нормального розвитку. Вона всім своїм єством намагається отримати якесь подразнення, якусь інформацію ззовні. Згодом їй дають один подразник: в даному випадку – музику. І вся увага і зосередженість, які в нормальному стані розпорошувались на багато різних речей, тепер сконцентровані тільки на одному подразнику, на одній речі. І бачимо результат: мобілізація всіх внутрішніх сил на чомусь одному допомагає дуже добре зрозуміти і цю річ, і себе.

Є різні види й методи медитації, базовані на різних релігійних традиціях і поза релігійними традиціями. Є також різні визначення медитації. У світлі сказаного можна дати просте визначення, спільне усім видам та методам медитації: медитація – це максимальне, наскільки можливо, зосередження на чомусь.

Лк. 10, 41-42: «Господь же промовив у відповідь їй: Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато чого, а потрібне одне».

Що далі? Хто не втік, а відмучив цей етап – ненависть до світу, входить глибше в себе самого, починає бачити свою душу. І що він там бачить – пекло. Біда не в зовнішньому світі, а в мені. Християнськими поняттями це називається пізнанням своєї гріховності, про яку багато балакають, але мало що в цьому тямлять. Спочатку я починаю бачити виразніше своє минуле, свої особисті гріхи і їхні наслідки, потім входжу в глибшу реальність гріха як чогось, що існує незалежно від моїх вчинків – того, з чим я народжуюсь і приходжу в цей світ.

Пс. 51, 5: «Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя».

Лк. 18, 10-14: «Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!… Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться».

Богомільний знаходиться на поверхні духовного життя. Все його релігійне життя дійсно бездоганне, він нічого поганого не вчинив. То в чому ж проблема? Він не бачить своєї душі, гріховності, з якою він народився. Що, в свою чергу, породжує гордість, зарозумілість, порівняння себе з іншими людьми і осудження їх. Сучасна психологія описує негативні наслідки такого порівняння. Св. Ігнатій Лойола, який за чотириста років до Фрейда був досконалим психоаналітиком, у своїй геніальності вчить нас єдиного способу такого порівняння – шукати в інших добро, а в собі – зло. Отож повернути людський спосіб порівняння себе з іншими людьми, після якого я завжди кращий, в протилежну сторону – я завжди гірший.

Роздумувати про те, ким я є, упокорюючись через наступні порівняння.

Перше – який я у порівнянні з іншими людьми?

Друге – ким є люди у порівнянні з усіма ангелами і святими в раю?

Третє – чим є всі створіння у порівнянні з Богом? А я сам чим можу бути?

Четверте – усвідомити своє зіпсуття і фізичну потворність.

П’яте – поглянути на себе, як на якусь рану і виразку, з якої виплило стільки гріхів, стільки злих вчинків і вся та отрута (58 ДВ).

Боже, будь милостивий до мене грішного! Зрозуміти – що робилося в душі й серці митника означає зрозуміти суть Ісусової молитви, дуже популярної в Православній Церкві. Ісусова молитва – це молитва митника, людини, яка глибоко увійшла в свою душу, пізнала свою гріховність, усвідомила, що сама себе не врятує побожним і богомільним життям, просить про прощення як дар Божої любові й милосердя.

Сьогоднішній фарисей не просить Божого прощення, а спасає себе сам стаханівською богомільністю – чим більше Ісусових молитов або молитов вервиці чи розарія, тим краще – більше заслуг перед Богом.

Входження в свою гріховність – це зростання ненависті до себе і прощення іншим. Але це прощення цілком відмінне від загального розуміння прощення. Прощення в широкому християнському розумінні – прощати іншим їхні провини. Я прощаю грішникові, але факт його гріха залишається – він не перестає бути грішником і моїм кривдником. Коли ж я входжу в глибинні структури своєї душі, то причину своїх бід починаю бачити по-іншому. Я сам є причиною моїх бід, гріх інших людей не існує – це витвір моєї духовної сліпоти. Ставати зрячим – бачити зло у собі і добро в інших. Це можливо лише при глибокій зміні свідомості. Хто цього не пройшов на власній шкурі – не зрозуміє, про що йдеться. Я це пишу не для того, щоб пояснити – це неможливо, а щоб заохотити розпочати цей шлях. Отож по суті – я не прощаю винуватцям, а виправдовую їх – вони невинні, несправедливо мною осуджені.

Мт. 7, 1: «Не судіть, щоб і вас не судили…»

Ми живемо у двох світах, матеріальному і духовному, одночасно, і повинні жити згідно з законами духа і матерії. Ця заповідь дана для духовного світу, а не матеріального. В матеріальному світі її виконувати не можливо й шкідливо. Любов і не осудження – це наш внутрішній світ. Справедливість і осудження – це наш зовнішній світ. В наших головах часто відбувається плутанина цих світів.

Чим глибше входжу в себе, тим більше себе ненавиджу. Починаю бачити свою справжню суть – ким я є насправді. До цього моменту я вважав, що моя душа створена білою, чистою, і лише зло інших людей і мої власні гріхи забруднили її. Але я можу її очистити, вибілити своїми зусиллями і з Божою допомогою, отож можу очиститись від гріхів. Тепер все постає в іншому світлі: моя душа не забруднена, вона сама – бруд, нічого іншого в ній нема. Усунути бруд – знищити саму душу, припинити своє існування. Це досвід пекла і первородного гріха, той момент, коли теоретичні абстрактні знання про первородний гріх, які ми називаємо вірою, стають реальністю мого життя – я знаю, що це правда вже не тому, що вірю вченню Церкви, а тому, що сам до цього дійшов, побачив і пережив, неймовірне навантаження на психічні й духовні структури людини.

Вигук, повний подиву і великої любові, що всі створіння дозволили мені жити і підтримували мене у житті. Як ангели, хоч вони є мечем Божої справедливості, могли терпіти мене, охороняти і молитися за мене. Як святі могли турбуватись і молитись за мене? А небо, сонце, місяць і зірки? А природа, рослини, птахи, риби і звірі? А сама земля – чому не розступилася і не поглинула мене, утворюючи нове пекло, на вічні тортури? (60 ДВ)

Що відбувається далі? Бажання самогубства. Я хочу себе покарати за свою гріховність, зупинити і знищити зло, яким я є. Я називаю це пережиття каяттям Іуди. Зрада Іуди була для нього тим, що Церква називає felix culpa – щаслива провина. Саме цей гріх і наступні події, які поточилися не по сценарію Іуди, відкрили його духовні очі, він прозрів, побачив нарешті в Ісусі справжнього Месію. І побачив себе, своє справжнє нутро і свій злочин. І повісився – сам себе покарав. Іуда не був гіршим від Петра. Петро пережив це саме і був за крок до самогубства. Але Петро спромігся зробити наступний крок – припасти до Божого милосердя і прощення.

Є ще один етап. Людина намагається йти далі, шукає причину цього всього. Світ і я в цьому світі – не причина, а наслідок. Першопричина всього – Бог.

Бт. 3, 12: «А Адам відказав: Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв».

Єва, звичайно, стерва. Але вона не причина – Ти її мені підсунув, і вчинив це навмисно. Отож причина в тобі, Боже. Ти все це створив таким, як воно є. Тому вони ховаються від Бога.

Ненависть до Бога, бажання вбити Його. І водночас повне усвідомлення, що це неможливо, що я сам загину. І це буде не тільки фізична смерть, але екзистенційна – смерть душі, неіснування. Одиниці доходять до цього етапу, а лише одиниці з тих одиниць не зупиняються, а йдуть далі – вступають в нерівну боротьбу з Богом і гинуть в пекельному вогні. Пережиття – справжнє духовне самогубство, знищення себе як особи, терпіння за будь-якими межами людських спроможностей.

Мт. 24, 13: «А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений!»

Стара людина вмерла, знищила всі свої прив’язання до світу, навіть своє найглибше «Я». Бог відроджує, дає нове життя, народжується нова людина.

  1. Фільм «Гра»

Розглянемо суттєві елементи фільму. Ніколас, успішний бізнесмен, перебуває в духовно-психічній сплячці, як і більша частина світу. Брат Ніколаса вирішує збудити його. «Гра» – чудовий спосіб пробудження, як нашатирний спирт під ніс, як ігнатіанські реколекції. Починається все з маленьких пакостей, які з кожним днем збільшуються. Це повинно пробуджувати в ньому негативні почуття – незадоволення, гнів, ненависть. Його послідовно в примусовому порядку відривають від прив’язань до світу, позбавляють усього, що він має.

Наступний елемент: манекен на тому місці, де батько покінчив життя самогубством, і в тій самій позі. Ніколас був тоді маленьким хлопчиком, і це відбулося на його очах. Ця сцена систематично виринала з пам’яті. Манекен в даному випадку – символ входження в своє минуле, особливо в найболючіші моменти, які залишили в душі глибокі рубці і рани. Постійне входження в своє минуле, в найболючіші моменти, переживання болю ще раз, осмислення і очищення ран минулого – суттєва частина ігнатіанської духовності і реколекцій.

У драмі людській небагато дій:

дитинство, юність, молодість і старість.

Роби, що хоч, ридай або радій.

Неси свій хрест. Все інше – позосталість,

Настане час, і піде все в архів.

Уламки долі винесе на сушу.

Життя – спокута не своїх гріхів,

життя – це оббирання з реп’яхів,

що пазурями уп’ялися в душу.

(Ліна Костенко)

Наступний елемент: розмова зі служницею. Ніколас ніколи в житті не розпитував її про свого батька. І ось тепер запитує – яким був мій батько? І в який момент свого життя він починає цікавитись батьком? Коли його пограбували і намагаються убити. Момент біди й нещастя, коли людина повинна мобілізувати всі свої сили для захисту, думати про те, що треба робити, щоб виправити ситуацію. Тобто повинна бути спрямована вперед, а не назад, в майбутнє, а не минуле. Це означає, що він починає змінюватись на психічному і духовному рівні, входить у «Гру» або динаміку духовних вправ.

Як часто мені доводиться зустрічатися з людським нерозумінням важливості входження в минуле: «Отче, я приїхала молитися до Бога, а не копирсатися у своєму минулому, займатися Богом, а не собою, минуле хочу забути ітд.». І як важко людям пояснювати, що часові категорії – минуле, сучасне, майбутнє – це атрибути матеріального світу. Наші душі належать до духовного світу, де весь часовий континуум нашого життя присутній тут і тепер. Очищати минуле означає очищати сучасне і майбутнє. Ще важче пояснювати, що треба також очищати минуле своїх предків – наскільки ми спроможні це зробити, бо воно не вмерло разом з ними, а передається з покоління в покоління.

Буває часом дивне відчуття, —

що час іде, а я собі окремо.

Мені п’ять років. Я іще дитя.

Люблю цукерки і читаю Брема.

Все щось майструю, думаю, дивлюсь,

таке мале, уперте і шалене.

Росту. Сміюсь. Нічого не боюсь.

А це мій син. І схожий він на мене.

(Ліна Костенко)

Наступний момент – зустріч з колишньою дружиною. Ніколас став зовсім іншою людиною. Він просить в неї прощення за минуле – це знак глибоких внутрішніх змін.

Кульмінаційний момент – він на даху. Він утратив усе майно, його ось-ось можуть убити, єдине, що він ще має – рідного брата. І ось тут стається найбільша трагедія – він вбиває брата. Це момент входження в глибоку депресію, страшну духовну кризу, його позбавили всього, що він мав, усіх прив’язань до світу.

У цій ситуації можливі два варіанти. Перший – пробудження ненависті і помсти до тих людей, він має в руках пістолет, може стріляти в них. Другий – втрата сенсу життя, досвід пекла, самогубство. Що він і вчинив – убив себе.

Кінець фільму – хеппі енд. Гра вдалася, він нічого не втратив, тільки глибоко змінився, прозрів на багато речей.

Ів. 9, 25: “… я був сліпим, а тепер бачу!..”

Запрошую на ігнатіанські реколекції тих, хто готовий на екскурсію до пекла.