о. О. Кривобочок ТІ
Γνῶθι σεαυτόν – nosce te ipsum
Грецький вираз пізнай самого себе, написаний на храмі Аполлона в Дельфах, де була піфія, у сучасній культурі ототожнюється або розуміється переважно як психологічне самопізнання.
Погляньмо на історію цього виразу. У грецькій традиції його приписують Фалесу з Мілету, який увійшов у канон «Семи грецьких мудреців», як і його вислів «пізнай самого себе». Діалоги Платона роздумують над «пізнай самого себе», самопізнання – усвідомити свої людські обмеження. У Прометеї закутому Есхіла «пізнай самого себе» – це порада, яку Океан дає Прометеєві, а мета самопізнання – не бунтувати проти богів, прийняти їхні правила і жити згідно з ними, тобто визнати вищість богів. «Пізнай самого себе» проходить через твори різних грецьких філософів, переходить у римську, а потім у європейську культури. У Томаса Гоббса «пізнай самого себе» перейшло у «читай самого себе», і це вже сучасне психологічне пізнання – як емоції впливають на мислення, думки, мотиви, вибори.
Але історія виразу «пізнай самого себе» древніша. Він прийшов у Грецію з Єгипту, з древнього храму Луксор (стародавні Фіви). Храм складався із двох частин: Зовнішній і Внутрішній Храм. У Зовнішній Храм пускали тих, яких вважали початківцями. Їм говорили: «Людино, пізнай саму себе». Пізнання повинно було дійти до усвідомлення, що «Тіло – житло бога». Досвідчених пускали у внутрішній храм, де самопізнання переходило на вищий рівень: «Людино, пізнай саму себе, і ти пізнаєш богів». У Єгипті це період Нового царства, коли відбулася релігійна революція – введення монотеїзму. Цей період характеризується великим економічним та культурним розвитком – згадати хоча би про храм «Священний зі священних», шедевр архітектурного мистецтва, подібний до афінського Парфенону, але набагато величніший і побудований на 1000 років раніше; таке враження, ніби відбувався, хоча би короткочасний, вибух духовності, який поширився на різні сфери людського життя.
«Людино, пізнай саму себе, і ти пізнаєш богів». Це вже дуже близьке ігнатіянській духовності, якщо ввести деякі християнські поправки. У ігнатіянській духовності пізнання Бога неможливе без самопізнання, ці два види пізнання тісно з’єднані, переплетені, одне неможливе без другого. У другому тижні Духовних Вправ св. Ігнатія Лойоли, призначених пізнанню Ісуса Христа, усвідомлення цього, глибше пізнання своєї людської природи, здобуте вже в першому тижні, переходить у внутрішній досвід глибшого розуміння Боголюдини: «Ісус ставав Богом у міру того, як ставав людиною», хоча таке формулювання не виражає і не може виразити самого досвіду, а якщо його розглядати суто в інтелектуальній площині, порівнюючи з формулюваннями християнських правд віри, то воно може викликати звинувачення в єресі.
У ігнатіянській духовності пізнай самого себе означає набагато більше від психологічного самопізнання. Психологічне самопізнання – це лише поверхня; глибина – побачити себе в світлі Божого Слова, а це вже рівень благодаті, дару. Це рівень контакту з Богом, і лише на цьому рівні Богопізнання можливе як досвід Бога, життя в Бозі, а не як роздуми і знання про Бога. Святий Ігнатій Лойола не відкрив нічого нового, не став Учителем Церкви чи навіть посереднім богословом. Духовні Вправи – це плід особистого досвіду, але цей досвід існував у Церкві давно, порозкиданий у різних святих та містиків, часто фрагментарний або описаний незрозумілою мовою. Християнське духовне подвижництво розпочалося як практичне слідування за Христом. Теоретичне осмислення приходило поступово, з часом, коли досвід духовного життя поглиблювався і щораз більше людей докладати свою лепту до цього досвіду і своє розуміння та пояснення.
Вони описували свій духовний досвід, але пояснювати досвід і ввести у досвід – це різні речі. Духовні Вправи св. Ігнатія – це втаємничення у досвід, осмислення приходить пізніше. Але в світлі досвіду Духовних Вправ усі суттєві елементи досвіду св. Ігнатія можемо знайти у християнських духовних подвижників, а заглиблення у їхній досвід допомагає краще розуміти Духовні Вправи.
Один із найдревніших текстів про християнське подвижництво Життя Антонія: «Він розпочав поза своїм домом аскетичні вправи (ἀσκή), пізнаючи себе (προσέχων ἑαυτῷ) і терпеливо тренуючись». Два ключові слова ἄσκησις і προσέχω.
προσέχω = πρός (рух вперед) + ἒχω (я маю, я тримаю). Найповніше це слово передають англійські словники:
I turn my mind, thoughts, attention to a thing;
I give heed to myself;
I am on my guard against;
I attach myself to a thing, cling or cleave to it;
I devote myself to a thing.
Септуагінта вживає це слово в таких значеннях:
Втор. 4, 23: «Стережіться (προσέχετε), щоб не забули ви заповіту Господа, вашого Бога, якого склав з вами, щоб не зробили ви собі боввана на подобу всього, як наказав тобі Господь, Бог твій».
Прип. 4, 1: «Послухайте, діти, напучення батькового, і прислухайтеся (προσέχετε), щоб навчитися розуму».
Підсумовуючи: προσέχω – пильную себе, чуваю над собою, прислуховуюсь до себе. Або пізнаю себе. Климентій Олександрійський і Оріген позначали цим словом розвиток духовного життя. Самопізнання у ширшому контексті значення цього слова і в контексті християнського подвижництва – це постійне усвідомлення Божої присутності та перебування в ній. Самопізнання – це постійна чуйність на Божі знаки, якої в ігнатіянській духовності нас вчить загальний іспит сумління. Ранньохристиянське πρόσεχε σεαυτόν стало відповідником філософського γνῶθι σεαυτόν – ПІЗНАЙ САМОГО СЕБЕ.
Оріген уже відрізняє моральне самопізнання (гріхи) від духовного самопізнання, яке містить у собі й духовне розпізнавання.
Друге ключове слово у цьому тексті: ἄσκησις. Воно ввійшло в нашу мову як аскеза, аскетика, аскетизм. У християнській літературі цей термін уживають дуже часто в різноманітних значеннях і трактуваннях – як кому заманеться. Марк Шерідан OSB у праці Духовність раннього єгипетського монастицизму досліджує значення цього слова у ранньохристиянській літературі. Якщо підсумувати його працю й вловити суть цього слова, то ἄσκησις – це духовні вправи майже в визначенні св. Ігнатія Лойоли: «Під назвою духовних вправ маємо на увазі кожен спосіб виконання іспиту совісти, розважання, споглядання, словесної чи мисленної молитви та інших духовних дій, про які піде мова нижче. Оскільки, як гуляння, ходіння та бігання є вправами тілесними, так вправами духовними зветься і будь-який спосіб, за допомогою якого душа готується і налаштовується на те, аби позбутися всіляких невпорядкованих схильностей, а щойно їх усунуто, шукає та осягає Божу волю стосовно такого устрою нашого життя, який сприяв би спасінню душі».
Роздумуючи про самопізнання, слід звернути увагу на роль уяви в нашому житті. Уява тісно пов’язана з нашими бажаннями, пристрастями, мріями. Те, що ми бачимо довкола себе, діє на нас, спочатку на уяву, а через неї – на емоції, психіку, духовну сферу.
У байках про джинів, які виконують людські бажання, джин робить не те, що в нього просять. Щасливий кінець – це повернення до початкового стану речей. Такі байки об’являють глибшу правду, яку треба ще відкрити і зрозуміти. На місце джина поставмо якийсь технічний прилад майбутнього, який поки що існує лише у фантастичних фільмах, який сканує нашу уяву, думки, бажання і матеріалізує їх, і приступімо до реалізації своїх бажань. Бачу красивий автомобіль, прагну мати такий самий, підключаюся до цього приладу і натискаю кнопку матеріалізації або виконання бажання. Що отримую на виході? Автомобіль? Ні, малюнок або фотографію автомобіля. Поміркуймо уважно – що я маю в голові, що може прочитати і точно відтворити прилад? Зовнішню картинку автомобіля; бажання мати такий самий автомобіль не зафіксоване у якійсь картинці, це абстракція, яку прилад з мене не зчитає і не відтворить. Якщо маю ще картинки салону чи інших частин автомобіля, то отримаю якусь купу металолому. Щоб отримати справжній автомобіль, я повинен мати в уяві точну схему автомобіля з усіма найдрібнішими деталями. Практично, я зможу отримати лише найпростіші речі, і то з великим зусиллям уяви.
Тепер замінімо матеріальний предмет своїми реальними бажаннями, які вибігають далеко поза матеріальні речі, бажаннями змінити щось у своєму житті на краще. Що ми у своїх бажаннях маємо чи розуміємо конкретно? Лише те, що в нашій уяві. Бачимо якусь картинку, яка нам не подобається, але маємо туманне уявлення про весь механізм, який створює реальну дійсність цієї картинки, і хочемо замінити її іншою, не маючи найменшого поняття, що змінювати потрібно весь механізм дійсності, який мусить її реалізувати. Виразно це видно у мисленні революціонерів та реформаторів – стару картинку знищили, а нова сама по собі не з’являється, суттєво мало що змінюється відразу й одними бажаннями.
Тепер повернімося у древнє християнство. Християни, які хотіли бути неподільними для Христа, почали усвідомлювати, що довколишній нехристиянській світ діє на уяву, на емоції, почуття, бажання тощо, відволікає та відтягує від наслідування Христа. Найревніші почали втікати в пустелю. Відокремлення від світу і самотність сприяли як молитві, так і самопізнанню. Почали пізнавати роль уяви в своєму житті. Уява – думки – бажання тощо. Те, що ми сьогодні називаємо головними гріхами, вони називали по-мислами – тим, що приходить по мислі, по думці, а думка тісно зв’язана з уявою. Духовне розпізнавання допомогло відкрити, що навіть добрі думки можуть походити від диявола, і розпізнати їх часто дуже складно. І тому простий шлях – усувати будь-які думки, усунути уяву, зосередившись лише на короткий висловах Святого Письма. Повністю звільнити розум і серце від усього, що там є, наскільки це можливо, і тоді Бог зможе увійти в чисте серце.
Пройшли століття, епоха св. Ігнатія Лойоли – це епоха християнської культури, епоха християнського мистецтва, світ християнський, принаймні у його зовнішніх проявах. Він розпочав духовний шлях із самопізнання – усвідомлення, як уява діє на бажання, пристрасті, у яку сторону може спрямувати життя. І пішов іншим шляхом – не зменшувати й усувати уяву, а зменшувати й усувати негативні картинки й наповнювати їх біблійними, тобто добра уява повинна поступово витісняти погану. Духовне розпізнавання поступово вчило його шукати Божу волю у щоденному житті. Сучасною мовою це можна сказати так: не втікати від світу, а зменшувати негативний вплив світу на свою уяву і потім на все інше, тобто бути відпорним на картинки світу; шукати Бога, Божу присутність у актуальному світі; розпізнавати своє покликання, чого Бог хоче від мене тут і тепер; не спрощувати зовнішнє бачення світу до чорних і білих картинок, в нашій українській ситуації до «слава і ганьба», «перемога і зрада», а намагатися проникнути глибше, наскільки це можливо, бо в основі всього стоїть Бог, отож «знайти Бога в усьому».
Самопізнання – це невичерпна тема, яку можна розглядати з різних ракурсів, точок зору, аспектів тощо.
