DRAWING NEW MAPS OF HOPE
переклав о. О. Кривобочок ТІ
неофіційний переклад для особистого вжитку
АПОСТОЛЬСЬКИЙ ЛИСТ
НАКРЕСЛИТИ НОВІ МАПИ НАДІЇ
ПАПИ ЛЕВА XIV З НАГОДИ
60-ї РІЧНИЦІ ДЕКЛАРАЦІЇ СОБОРУ
Gravissimum educationis
ЗМІСТ
- Передмова
- Динамічна історія
- Жива традиція
- Компас Gravissimum educationis
- Центральне місце особи
- Ідентичність та субсидіарність
- Споглядання створіння
- Освітнє сузір’я
- Проходження через нові простори
- Полярна зірка Освітнього Пакту
- Нові мапи надії
- Передмова
1.1. Накреслити нові мапи надії. 28 жовтня 2025 виповнюється 60 років декларації Собору Gravissimum educationis про важливість та сучасну актуальність освіти в житті людини. Цим текстом ІІ Ватиканський Собор нагадав Церкві, що освіта – це не другорядна діяльність, а основа євангелізації, це конкретний спосіб, у який Євангеліє стає виховним жестом, стосунками, культурою. Сьогодні, в умовах швидких змін та дезорієнтуючої невизначеності, ця спадщина демонструє дивовижну еластичність. Там, де освітні спільноти починають керуватися словом Христа, вони не занепадають, а відроджуються, будують мости, а не стіни, проявляють креативність, відкривають нові можливості для передачі знань та сенсу в школах, університетах, професійній та суспільній формації, у шкільному та молодіжному служінні, а також у дослідженнях, бо Євангеліє не старіє, а робить «все новим» (пор. Одк. 21, 5). Кожне покоління слухає Євангелія як оновлюючу новизну. Кожне покоління повинно відкривати основоположну й розмножувальну силу Євангелія.
1.2. Ми живемо у складному, фрагментованому і диджиталізованому освітньому середовищі. І тому буде розсудливо зупинитися і глянути на «космологію християнської paideia», системи, яка упродовж століть була здатна оновлюватися та позитивно надихати всі багатогранні аспекти освіти. З самого початку Євангеліє породжувало «освітні сузір’я»: скромний та потужний досвід, здатний інтерпретувати знаки часу, зберігати єдність між вірою та розумом, між думкою та життям, між знаннями та справедливістю. В буремні часи вони були рятувальними колами, в спокійні часи – розгорнутим вітрилом, вночі – маяком, який показував напрямок.
1.3. Декларація Gravissimum educationis актуальна ще й сьогодні. З моменту свого прийняття вона породила багато проєктів та харизм, які й сьогодні вказують шлях: школи та університети, рухи та інститути, об’єднання мирян, релігійні згромадження, національні та міжнародні мережі. Разом ці живі організми консолідували духовну та педагогічну спадщину, здатну пройти через XXI ст. та відповісти на найнагальніші виклики. Ця спадщина не скам’яніла, це компас, який продовжує показувати дорогу й говорити про красу подорожі. Очікування сьогодні не менші ніж ті, з якими Церква стикалася шістдесят років тому. Навпаки, вони розширилися й стали складнішими. Як ми можемо бути байдужими, коли мільйони дітей у всьому світі не мають доступу до початкової освіти? Як ми можемо не відчувати нагальної потреби відновити наші обов’язки, зіткнувшись із драматичними ситуаціями в освіті, спричиненими війнами, міграцією, нерівністю та різними формами бідності? Освіта, як я зазначив у моїй Апостольській Адгортації Dilexi te, є «одним із найвищих проявів християнської любові»[1]. Ця надія потрібна світові.
- Динамічна історія
2.1. Історія католицької освіти – це історія діянь Святого Духа. Церква є «матір’ю і вчителькою»[2] не через панування, а через служіння: вона супроводжує розвиток свободи, беручи на себе місію Божественного Вчителя, щоб усі «мали життя – щоб достоту мали» (Йо. 10, 10). Освітні стилі, що змінювали один одного, демонструють бачення людини як Божого образу, покликаного до істини та добра, а також різноманітність методів, що служать цьому покликанню. Освітні харизми – це не тверді формули, а оригінальні відповіді на потреби кожної епохи.
2.2. У перші століття Отці пустелі навчали мудрості за допомогою притч та апофтегматів. Вони знову відкрили шлях до суті, до дисципліни язика та уважності серця; вони передали педагогіку погляду, який впізнає Бога всюди. Св. Августин, прищеплюючи біблійну мудрість до греко-римської традиції, розумів, що справжній учитель пробуджує прагнення до істини, виховує свободу у читанні знаків та слуханні внутрішнього голосу. Монастицизм продовжував цю традицію в найнедоступніших місцях, де упродовж десятиліть вивчали, коментували та викладали класичні твори настільки, що без цієї мовчазної праці на служінні культурі багато шедеврів не збереглися б до наших днів. «З серця Церкви» народилися перші університети, які від самого початку були «незрівнянними центрами творчості та поширення знань на благо людства»[3]. У їхніх залах спекулятивна думка знайшла, за посередництва жебрацьких орденів, можливість міцно структуруватися та просуватися до меж різних наук. Багато релігійних згромаджень зробили свої перші кроки в цих галузях знань, збагачуючи освіту педагогічно інноваційним та соціально далекоглядним способом.
2.3. Вони робили це у різні способи. У Ratio Studiorum багатство схоластичної традиції поєднується з ігнатіанською духовністю, адаптуючи навчальну програму, яка настільки ж чітко сформульована, наскільки й міждисциплінарна та відкрита до експериментів. У XVII ст. в Римі св. Йосип де Каласанс відкрив безкоштовні школи для бідних, відчуваючи, що грамотність та вміння рахувати є питанням гідності ще до того, як вони стають питанням компетентності. У Франції св. Жан-Батист де Ла Салль, «усвідомлюючи несправедливість, спричинену виключенням дітей робітників та простих людей з освітньої системи»[4], заснував «Братів християнських шкіл». На початку XIX ст., також у Франції, св. Марселін Шампанья «усім серцем присвятив себе місії освіти та євангелізації дітей та молоді, особливо тих, хто найбільше цього потребував тоді, коли доступ до освіти був привілеєм небагатьох»[5]. Подібно св. Йоан Боско завдяки своєму «превентивному методу» трансформував дисципліну в розум і доброзичливість. Відважні жінки, такі як Вісента Марія Лопес-і-Вікунья, Франческа Кабріні, Жозефіна Бахіта, Марія Монтессорі, Кетрін Дрексель та Елізабет Енн Сетон, відкрили двері для дівчат, мігрантів та маргіналізованих верств населення. Я повторюю те, що виразно ствердив у Dilexi te: «Для християнської віри навчання бідних – це не послуга, а обов’язок»[6]. Ця генеалогія практичної дії свідчить про те, що в Церкві педагогіка ніколи не є безтілесною теорією, а є плоттю, пристрастю та історією.
- Жива традиція
3.1. Християнська освіта – це колективна праця: ніхто не навчає самотужки. Освітня спільнота – це «ми», де вчителі, студенти, сім’ї, адміністративний та обслуговуючий персонал, душпастирі та громадянське суспільство об’єднуються, щоб створювати життя.[7] Це «ми» запобігає застою води в болоті «так завжди робилося» і змушує її текти, живити, зрошувати. Фундамент залишається тим самим: особа, образ Божий (Бт. 1, 26), здатна пізнати істину та зав’язати стосунки. Отже, питання про зв’язок між вірою та розумом не є чимось другорядним: «Релігійна Істина – це не лише частина, а й умова загального знання»[8]. Ці слова св. Джона Генрі Ньюмена, якого я з великою радістю проголошую співпокровителем освітньої місії Церкви разом зі св. Фомою Аквінським у контексті цього Ювілею Всесвітньої Освіти, є запрошенням відновити нашу відданість знанню, яке є настільки ж інтелектуально відповідальним і суворим, наскільки й глибоко людським. Ми також повинні бути обережними, щоб не потрапити в пастку просвітництва fides, яке виключно протиставляється ratio. Нам потрібно вийти з мілководдя, відновивши емпатичне та відкрите бачення, і краще зрозуміти, як людство розуміє себе сьогодні, щоб розвивати та поглиблювати наше вчення. Ось чому прагнення та серце не можна відокремлювати від знання: це означало б розбиття людини. Католицькі університети та школи – це місця, де проблеми не замовчуються, а сумніви не виганяються, а супроводжуються. Там серце розмовляє з серцем, а методом є слухання, яке вважає іншого добром, а не загрозою. Cor ad cor loquitur стало девізом кардинала св. Джона Генрі Ньюмена, взятим з листа св. Франциска Сальського: «Серця людей зворушує не надмір слів, а щирість серця».
3.2. Навчання – це акт надії та пристрасть, яка оновлюється, бо втілює обіцянку, яку ми бачимо в майбутньому людства[9]. Специфіка, глибина та широта освітньої діяльності – це така ж таємнича, як і реальна праця «для процвітання буття […], це піклування про душу», як ми читаємо в Апології Сократа Платона (30a–b). Це «професія обітниць»: вона обіцяє час, довіру, майстерність; вона обіцяє справедливість і милосердя, вона обіцяє мужність правди та бальзам розради. Навчання – це праця любові, яка передається з покоління в покоління, лагодить розірвану тканину стосунків і повертає словам вагу обітниці: «Кожна людина здатна пізнати істину, проте дорога до істини набагато легша, коли йдеш вперед з допомогою іншого»[10]. Істину шукають у спільноті.
- Компас Gravissimum educationis
4.1. Декларація Собору Gravissimum educationis підтверджує право кожної людини на освіту та вказує на сім’ю як на першу школу людства. Церковна спільнота покликана підтримувати середовища, які інтегрують віру та культуру, поважають гідність кожної людини та ведуть діалог із суспільством. Документ застерігає від зведення освіти до функціонального навчання чи економічного інструменту: людина – не «профіль навичок», її не можна звести до передбачуваного алгоритму, а обличчя, історія, покликання.
4.2. Християнська формація охоплює всю людину: духовну, інтелектуальну, емоційну, соціальну і фізичну сфери. Християнська формація не протиставляє практичні та теоретичні навички, науку та гуманізм, технологію та совість, а радше вимагає, щоб професіоналізм спирався на етику, а етика була не абстрактним поняттям, а щоденною практикою. Освіта вимірює свою цінність не лише ефективністю, а й відповідно до гідності, справедливості, здатності служити спільному добру. Це цілісне антропологічне бачення має залишатися наріжним каменем католицької педагогіки. Згідно зі св. Джоном Генрі Ньюменом, це суперечить суто споживацькому підходу, який часто змушує оцінювати освіту сьогодні з точки зору функціональності та практичної користі[11].
4.3. Ці принципи – це не спогади про минуле. Вони – путівні зірки. Вони кажуть, що істину шукають разом; що свобода – це не примха, а відповідь; що влада – це не панування, а служіння. В освітньому контексті ніколи не можна «претендувати на монополію на істину як в аналізі проблем, так і в пропозиції конкретних рішень»[12]. Замість цього «важливіше знати, як найкраще підійти до проблем, ніж відразу відповідати на запитання, чому щось відбувається або як з цим боротися. Мета – навчитися вирішувати проблеми, адже вони завжди різні, оскільки кожне покоління інше та стикається з іншими викликами, мріями та питаннями»[13]. Мета католицької освіти – відбудувати довіру в світі, позначеному конфліктами й страхом, нагадувати, що ми – сини й дочки, а не сироти; з цього усвідомлення народжується братерство.
- Центральне місце особи
5.1. Поставити людину в центр – це навчати її бачити з далекоглядністю Авраама (Бт. 15, 5), допомагати їм відкривати сенс життя, свою невід’ємну гідність та відповідальність перед іншими. Навчання – це не тільки передача знань, але й виховання чеснот. Воно формує громадян, здатних служити, та віруючих, здатних свідчити, чоловіків і жінок, які більш вільні, ніж самотні. Формацію не можна імпровізувати. Я радо згадую роки, проведені в улюбленій дієцезії Чіклайо, відвідування католицького університету Сан-Торібіо-де-Могровехо, можливості звернутися до академічної спільноти, кажучи: «Ми не народжуємося професіоналами; кожен університетський маршрут прокладають крок за кроком, книгу за книгою, рік за роком, жертву за жертвою»[14].
5.2. Католицька школа – це середовище, в якому переплітаються віра, культура і життя. Це не просто установа, а радше життєве середовище, в якому християнське бачення пронизує кожну дисципліну та кожну взаємодію. Учителі покликані до відповідальності, яка виходить за рамки трудового договору, їхнє свідчення має таку ж цінність, як і їхні лекції. Тому вирішальне значення має наукова, педагогічна, культурна і духовна формація учителів. Спільне виконання освітньої місії також вимагає спільної формації, «початкового та постійного проєкту формації, здатного прийняти освітні виклики сьогодення та надати найефективніші інструменти для їх вирішення… Це означає, що освітяни повинні хотіти навчатися та збільшувати свої знання, бути відкритими до оновлення та нових методологій, але також відкритими до духовної та релігійної формації та обміну досвідом»[15]. Технічних оновлень недостатньо, потрібно розвивати серце, яке слухає, погляд, який підбадьорює, та інтелект, який розпізнає.
5.3. Сім’я залишається першим місцем виховання. Католицькі школи співпрацюють з батьками; вони не замінюють їх, оскільки «обов’язок виховання, особливо релігійного… передусім на них покладено»[16]. Освітній альянс вимагає цілеспрямованості, уважного слухання та спільної відповідальності. Його будують за допомогою процесів, інструментів, спільних оцінювань. Це важка праця і водночас благословення: коли вона дає результати, то вселяє довіру; коли вона зазнає невдачі, все стає більш крихким.
- Ідентичність та субсидіарність
6.1. Gravissimum educationis вже надає великого значення принципу субсидіарності та тому, що обставини відрізняються залежно від різних місцевих церковних контекстів. Однак ІІ Ватиканський Собор сформулював право на освіту та його основоположні принципи як загально чинні. Він наголосив як на відповідальності батьків, так і на відповідальності держави. Собор зазначив, що «правильно судити про моральні цінності»[17] – це «святе право» студентів, і закликав цивільну владу поважати це право. Він також застерігав від підпорядкування освіти ринку праці та часто жорсткій та негуманній логіці фінансів.
6.2. Християнська освіта нагадує хореографію. Світлої пам’яті мій попередник Папа Франциск сказав: «Працюйте над створенням нової “хореографії”, яка поважатиме “танець” життя, ставлячи людську особу в центр»[18]. Формування «цілісної» людини означає уникання розділених підходів. Істинна віра – це не додана «тема», а дихання, яке збагачує киснем кожну «тему». У такий спосіб католицька освіта стає закваскою в людській спільноті: вона породжує взаємність, долає редукціонізм і відкриває шлях до соціальної відповідальності. Сьогодні завдання полягає в тому, щоб наважитися займатися цілісним гуманізмом, який відповідає на питання нашого часу, не втрачаючи з поля зору його джерела.
- Споглядання створіння
7.1. Християнська антропологія – це основа освітнього стилю, який сприяє повазі, персоналізованому супроводу, розпізнаванню та розвитку всіх вимірів людини. Серед цих вимірів духовне натхнення не другорядне, воно здійснюється та зміцнюється також через споглядання Творіння. Цей аспект не новий у християнській філософській та богословській традиції, в якій вивчення природи також мало на меті показати сліди Бога (vestigia Dei) у нашому світі. У Collationes in Hexaemeron св. Бонавентура з Баньоріджо пише, що «весь світ – це тінь, стежка, слід. Це книга, написана ззовні (Єз. 2:9), бо в кожному творінні є відображення божественного взірця, але змішане з темрявою. Отже, світ – це стежка, подібна до непрозорості, змішаної зі світлом; у цьому сенсі він є стежкою. Як ти бачиш, як промінь світла, що проникає крізь вікно, переливається різними кольорами відповідно до різних частин скла, так само божественний промінь по-різному відбивається в кожному створінні та набуває різних властивостей»[19]. Це стосується також пластичності навчання, адаптованого до різних характерів, які, в будь-якому разі, сходяться навколо краси Творіння та його захисту. Це вимагає «міждисциплінарних і трансдисциплінарних… реалізованих мудро і творчо»[20] освітніх проєктів.
7.2. Забування нашої спільної людської природи породжує розбрат і насильство; і коли земля страждає, бідні страждають найбільше. Католицька освіта не може мовчати, вона повинно поєднувати соціальну та екологічну справедливість, сприяти поміркованому та врівноваженому способу життя, формувати совість, здатну вибирати не лише вигідне, але й справедливе. Кожен маленький жест – уникнення марнотратства, відповідальний вибір, захист спільного добра – становить культурну та моральну грамотність.
7.3. Екологічна відповідальність не обмежується технічними даними. Вони потрібно, але їх недостатньо. Існує потреба в освіті, яка охоплює розум, серце та руки: нові звички, стилі життя в спільноті та доброчесні практики. Мир – це не відсутність конфлікту, а лагідна сила, яка відкидає насильство. Виховання для «беззбройного і роззброюючого»[21] миру вчить нас відкласти зброю агресивних слів і осуджуючий погляд, щоби вчитися мови милосердя і примиреної справедливості.
- Освітнє сузір’я
8.1. Я говорю про «сузір’я», бо світ католицької освіти – це жива плюралістична мережа: парафіяльні школи і колегіуми, університети й вищі школи, центри професійної підготовки, рухи, цифрові платформи, ініціативи service-learning та шкільні, університетські й культурні душпастирські програми. Кожна «зірка» має свою яскравість, але разом вони прокладають певний шлях. Де в минулому було суперництво, тепер ми просимо інституції об’єднуватися: єдність – це наша найбільша пророча сила.
8.2. Методологічні та структурні відмінності – це не тягар, а ресурси. Різноманітність харизм, якщо вони добре скоординовані, створює цілісну та плідну картину. У взаємопов’язаному світі гра відбувається в локальній та глобальній площинах. Потрібно обмінюватися вчителями й студентами, створювати спільні міжконтинентальні проєкти, взаємно визнавати добрий досвід, співпрацювати в місіонерській та академічній сферах. Майбутнє вимагає, щоб ми вчилися співпрацювати краще і разом зростати.
8.3. Сузір’я відображають власне світло у безконечному всесвіті. Їхні кольори переплітаються як у калейдоскопі, створюючи подальші кольорові варіації. Саме це відбувається в католицьких навчальних закладах, які відкриті для зустрічей та вислуховування громадянського суспільства, політичної та адміністративної влади, а також представників виробничих секторів та професійних категорій. Католицькі навчальні заклади повинні ще активніше співпрацювати з ними, щоб ділитися освітніми шляхами та вдосконалювати їх, аби теорія могла бути підкріплена досвідом і практикою. Історія також вчить, що наші заклади радо приймають студентів та сім’ї, які не вірять в Бога або сповідують інші релігії, але прагнуть справді людської освіти. З цієї причини – як це вже відбувається – ми повинні продовжувати сприяти створенню освітніх спільнот, що базуються на загальній участі, в яких миряни, богопосвячені особи, сім’ї та студенти несуть відповідальність за освітню місію разом із державними та приватними установами.
- Проходження через нові простори
9.1. Шістдесят років тому Gravissimum educationis сповістила про початок сезону довіри і заохочувала до оновлення методів і мов. Сьогодні ця довіра випробовується цифровим середовищем. Технології повинні служити людині, а не замінити її; вони повинні збагачувати процес навчання, а не збіднювати стосунки та спільноти. Університет і католицька школа, які цього не бачать, ризикують піддатися бездушній ефективності, стандартизації знань – що веде до духовного зубожіння.
9.2. Щоб заповнити ці простори, потрібна душпастирська креативність, покращення вишколу вчителів, зокрема в цифровій сфері, покращення активного викладання, сприяння service-learning та відповідальному громадянству, а також уникнення будь-якої технофобії. Наше ставлення до технологій ніколи не може бути ворожим, адже «технологічний прогрес є частиною Божого плану творіння»[22]. Але це вимагає розпізнавання в дидактичному плануванні, оцінюванні, платформах, захисті даних та рівному доступі. У будь-якому разі жоден алгоритм не може замінити те, що робить освіту людською: поезію, іронію, любов, мистецтво, уяву, радість відкриттів і навіть навчання на помилках як нагоду для зростання.
- Полярна зірка Освітнього Пакту
10.1. Серед зірок, які скеровують наш шлях, є Глобальний Освітній Пакт. Я з вдячністю приймаю цю пророчу спадщину, довірену нам Папою Франциском. Це запрошення створити альянс та мережі для виховання вселенському братерству. Його сім доріг залишаються нашим фундаментом: поставити людину в центр; слухати дітей та молодь; сприяти гідності та повноцінній участі жінок; визнати сім’ю першим вихователем; відкритися для гостинності та прийняття; оновити економіку та політику на службі людству; піклуватися про наш спільний дім. Ці «зірки» надихнули школи, університети та освітні спільноти по всьому світу і започаткували конкретні процеси гуманізації.
10.2. Через шістдесят років після Gravissimum educationis та через п’ять років після Пакту історія ставить перед нами нові нагальні завдання. Швидкі та глибокі зміни роблять дітей, підлітків та молодь дуже вразливими. Недостатньо зберігати, потрібно перезапустити. Я прошу всі освітні установи розпочати етап, який промовлятиме до сердець нових поколінь, відтворювати знання та сенс, компетентність і відповідальність, віру і життя. Пакт – це частина ширшого Глобального Освітнього Сузір’я: харизми та інституції, хоча різні, але формують єдиний і прозорий проєкт, який вказує напрямок у темряві сьогодення.
10.3. До семи доріг я б додав три пріоритети. Перший пріоритет стосується внутрішнього життя. Молоді люди прагнуть глибини, потребують простору тиші, розпізнавання, діалогу зі своїм сумлінням і з Богом. Другий пріоритет стосується цифрової людини. Потрібно навчати розумному використанню технологій та штучного інтелекту, ставити людину вище за алгоритм та гармонізувати технічний, емоційний, соціальний, духовний та екологічний інтелект. Третій пріоритет стосується беззбройного і роззброюючого миру. Потрібно навчати ненасильницькій мові, примиренню, будуванню мостів, а не стін. «Блаженні миротворці» (Мт. 5, 9) – нехай це стане методом і змістом навчання.
10.4. Ми усвідомлюємо, що католицька освітня мережа має унікальне охоплення. Це сузір’я, яке охоплює всі континенти, воно присутнє в районах з низьким рівнем доходу, це конкретна обітниця освітньої мобільності та соціальної справедливості[23]. Це сузір’я вимагає якості та відваги: якості в педагогічному плануванні, формації вчителів і управлінні; відваги у забезпеченні доступу до освіти для найбідніших, у підтримці крихких сімей, у просуванні стипендій та інклюзивної політики. Євангельська безкорисливість – це не риторика: це стиль стосунків, це метод і мета. Там, де доступ до освіти залишається привілеєм, Церква повинна відкривати двері та знаходити нові шляхи, оскільки «втрата бідних» рівнозначна втраті самої школи. Це стосується і університетів: інклюзивний підхід та увага до людських душ рятують нас від стандартизації; дух служіння відроджує уяву та розпалює любов.
- Нові мапи надії
11.1. У шістдесяту річницю Gravissimum educationis Церква святкує плідну історію освіти, але також стикається з необхідністю оновлення своїх пропозицій у світлі знаків часу. Католицькі освітні сузір’я – це надихаючий образ того, як традиція та майбутнє можуть переплітатися без суперечностей: жива традиція, яка поширюється на нові форми присутності та служіння. Сузір’я не зводяться до нейтральних та інертних поєднань різних видів досвіду. Давайте наважимося думати не про ланцюги, а про сузір’я, їхнє переплетення, сповнене дива та пробудження. Вони мають здатність долати виклики з надією, але також із відважною ревізією, не втрачаючи довіри до Євангелія. Ми усвідомлюємо труднощі: гіперцифровізація може розпорошувати увагу; криза стосунків може ранити психіку; соціальна невпевненість та нерівність можуть гасити прагнення. Але саме тут католицька освіта може бути маяком: не ностальгічним притулком, а лабораторією розпізнавання, педагогічних інновацій та пророчого свідчення. Накреслити нові мапи надії – це нагальне завдання.
11.2. Я прошу освітні спільноти: роззбройте слова, підніміть погляд та оберігайте серця. Роззбройте слова, бо освіта просувається не полемікою, а лагідністю, яка вміє слухати. Подивіться вгору. Бог сказав Авраамові: «Глянь же на небо і злічи зорі» (Бт. 15, 5): запитайте себе – куди ви йдете і чому. Оберігайте серця, бо стосунки важливіші, ніж думки, люди важливіші, ніж програми. Не марнуйте час і можливості: «Цитуючи Августина: наше сьогодення – це інтуїція; нам потрібно скористатися часом, у якому ми живемо, перш ніж він вислизне з наших пальців»[24]. Насамкінець, дорогі брати й сестри, я приймаю як свої напоумлення апостола Павла: «Сяєте, немов світила у світі, зберігаючи слово життя» (Фил. 2, 15-16).
11.3. Я ввіряю цю мандрівку Діві Марії, Sedes Sapientiae, і всім святим учителям. Я звертаюся до душпастирів, богопосвячених осіб, мирян, відповідальних за установи, вчителів та студентів: будьте слугами світу освіти, хореографами надії, невтомними шукачами мудрості, гідними довіри творцями проявів краси. Менше ярликів, більше історій; менше безплідних контрастів, більше гармонії в Духові. Тоді наше сузір’я не лише світитиме, але й показувати дорогу до істини, яка визволяє (див. Йо. 8, 32), до братерства, яке зміцнює справедливість (див. Мт. 23, 8), до надії, яка не розчарує (див. Рим. 5, 5).
Базиліка святого Петра, 27 жовтня 2025
Надвечір’я 60-ї річниці
ЛЕВ XIV
[1] ЛЕВ XIV, Апостольська Адгортація Dilexi te (4 жовтня 2025), no. 68.
[2] Див. ЙОАН XXIII, Енцикліка Mater et Magistra (15 травня 1961).
[3] ЙОАН ПАВЛО II, Апостольська Конституція Ex corde Ecclesiae (15 серпня 1990), no. 1.
[4] ЛЕВ XIV, Апостольська Адгортація Dilexi te (4 жовтня 2025), no. 69.
[5] ЛЕВ XIV, Апостольська Адгортація Dilexi te (4 жовтня 2025), no. 70.
[6] ЛЕВ XIV, Апостольська Адгортація Dilexi te (4 жовтня 2025), no. 72.
[7] КОНГРЕГАЦІЯ КАТОЛИЦЬКОЇ ОСВІТИ, Інструкція “Ідентичність католицької школи для культури діалогу” (25 січня 2022), no. 32.
[8] JOHN HENRY NEWMAN, The Idea of a University (2005), p. 76.
[9] Див. КОНГРЕГАЦІЯ КАТОЛИЦЬКОЇ ОСВІТИ, Instrumentum laboris Освіта сьогодні та завтра: відновлювана пристрасть (7 квітня 2014), Введення.
[10] ЄПИСКОП РОБЕРТ Ф. ПРЕВОСТ, O.S.A., Проповідь у католицькому університеті Святого Торібіо де Могровехо (2018).
[11] Див. JOHN HENRY NEWMAN, Writings on the University (2001).
[12] ЛЕВ XIV, Аудієнція з членами Фонду Centesimus Annus Pro Pontifice (17 травня 2025).
[13] Там само.
[14] ЄПИСКОП РОБЕРТ Ф. ПРЕВОСТ, O.S.A., Проповідь у Католицькому університеті Сан-Торібіо де Могровехо (грудень 2016).
[15] КОНГРЕГАЦІЯ КАТОЛИЦЬКОЇ ОСВІТИ, Циркулярний лист Educating Together in Catholic Schools (8 вересня 2007), no. 20.
[16] ІІ ВАТИКАНСЬКИЙ СОБОР, Душпастирська Конституція про Церкву в сучасному світі, Gaudium et spes (29 червня 1966), no. 48.
[17] ІІ ВАТИКАНСЬКИЙ СОБОР, Декларація Gravissimum educationis (28 жовтня 1965), no. 1
[18] ПАПА ФРАНЦИСК, Звернення до студентів університету з нагоди Всесвітнього Дня Молоді (3 серпня 2023).
[19] СВЯТИЙ БОНАВЕНТУРА З БАНЬОРІДЖО, Collationes in Hexaemeron, XII, в Opera Omnia (edited by Peltier), Vivès, Paris, t. IX (1867), стт. 87-88.
[20] ПАПА ФРАНЦИСК, Апостольська Конституція Veritatis gaudium (8 грудня 2017), no. 4c.
[21] ЛЕВ XIV, Вітання з Центральної лоджії базиліки Святого Петра після його обрання (8 травня 2025).
[22] ДИКАСТЕРІЙ ВІРОВЧЕННЯ І ДИКАСТЕРІЙ КУЛЬТУРИ ТА ОСВІТИ, Note Antiqua et nova (28 січня 2025), no. 117.
[23] Див. Statistical Yearbook of the Church (оновлено 31 грудня 2022).
[24] ЄПИСКОП РОБЕРТ Ф. ПРЕВОСТ, O.S.A., Послання до Католицького університету Санто-Торібіо-де-Могровехо з нагоди 28-ї річниці його заснування (2016).
