C’EST LA CONFIANCE

переклав о. Олег Кривобочок ТІ

 неофіційний переклад для особистого вжитку

АПОСТОЛЬСЬКА АДГОРТАЦІЯ

ДОВІРА

СВЯТІШОГО ОТЦЯ

ФРАНЦИСКА

ПРО ДОВІРУ ДО МИЛОСЕРДНОЇ ЛЮБОВІ БОГА

З НАГОДИ 150-их РОКОВИН НАРОДЖЕННЯ

СВЯТОЇ ТЕРЕЗИ ВІД ДИТЯТИ ІСУС І ПРЕСВЯТОГО ОБЛИЧЧЯ

 

  1. « C’est la confiance et rien que la confiance qui doit nous conduire à l’Amour»: «Довіра і тільки довіра повинна вести нас до Любові»[1].
  2. Ці потужні слова св. Терези від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя говорять усе, підсумовують геніальність її духовності й їх достатньо для розуміння, чому вона проголошена Учителькою Церкви. Довіра, і «тільки довіра», немає іншого шляху, яким ми можемо прийти до Любові, яка дає все. Через довіру благодать вливається в наше життя, Євангеліє втілюється в нас і перетворює нас у канали милосердя для наших братів.
  3. Довіра підтримує нас щодня й допоможе нам стати перед лицем Господа, коли Він нас покличе до Себе: «Під вечір цього життя я з’явлюся перед Тобою з порожніми руками, адже прошу Тебе, Господи, не рахувати моїх учинків. Усі наші праведності мають вади в Твоїх очах. Я хочу приоздобити себе Твоєю власною Праведністю й отримати від Твоєї Любові вічне володіння Тобою Самим»[2].
  4. Тереня – одна з найвідоміших і найулюбленіших святих у світі. Її, як і св. Франциска з Ассізі, люблять нехристияни й невіруючі. ЮНЕСКО визнало її однією з найвизначніших постатей сучасності[3]. Потрібно поглибити її послання, відзначаючи 150-і роковини її народження в Алансон 2 січня 1873 і сторіччя її беатифікації[4]. Але я не хотів оприлюднювати цю Адгортацію в якусь із цих дат чи в день її літургійного спомину, щоби це послання вийшло поза цими урочистостями і було прийняте як частина духовного скарбу Церкви. Дата оприлюднення припадає на літургійний спомин св. Терези Авільської, і у такий спосіб хочемо представити св. Терезу від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя як зрілий плід реформи Кармелю і духовності великої іспанської святої.
  5. Її життя було коротке, заледве двадцять чотири роки, і просте – як будь-яке інше: спочатку родина, потім Кармель у Лізьє. Незвичайна сила світла й любові, яку вона випромінювала, проявилася відразу після її смерті й публікації її творів, як і через незчисленні благодаті, отримані вірними, які молилися до неї про допомогу.
  6. Церква дуже швидко визнала надзвичайну цінність її свідчення та самобутність її євангельської духовності. Під час прощі до Риму у 1887 році Тереня зустрілася з папою Львом ХІІІ і попросила дозволу вступити в Кармель у віці п’ятнадцяти років. Невдовзі після її смерті св. Пій Х усвідомив її духовну велич і заявив, що вона стане найбільшою святою сучасності. У 1921 році Бенедикт XV проголосив її Преподобною Божою слугинею (venerable), вихваляв її чесноти, наголошуючи на «малій дорозі» духовного дитинства[5]; сторіччя тому її беатифікували, а 17 травня 1925 року Пій ХІ канонізував її й подякував Богові за те, що «дав Нам радість уперше вписати до каталогу Святих Дівицю, яку на початку Нашого Понтифікату Ми піднесли до слави Блаженних»[6] – Терезу від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя. Той самий папа у 1927 році проголосив її покровителькою місій[7]. Преподобний Божий слуга Пій ХІІ у 1944 році проголосив її покровителькою Франції[8] і при різних нагодах поглиблював тему її духовного дитинства[9]. Павло VI охоче згадував, що був охрещений 30 вересня 1897 року, в день смерті св. Терені, а з нагоди сторіччя її уродин написав єпископові дієцезії Байо і Лізьє лист про її доктрину[10]. Св. Йоан Павло ІІ під час першої апостольської подорожі до Франції, у червні 1980 року, відвідав присвячену їй базиліку, а в 1997 році проголосив її Учителькою Церкви[11] і назвав «фахівцем у scientia amoris»[12]. Бенедикт XVI повернувся до теми «науки любові», пропонуючи її як «путівник для всіх, особливо для богословів Божого люду»[13]. Врешті, я з радістю канонізував її батьків, Людовика і Зелію, у 2015 році під час Синоду на тему родини, і недавно присвятив їй катехезу з циклу катехез про апостольську ревність[14].

 

  1. Ісус для інших

 

  1. Чернече ім’я, яке вона собі вибрала: Ісус – «Дитя», яке виявляє таїну Втілення, і «Пресвяте Обличчя», обличчя Христа, який повністю себе віддає – аж до смерті на Хресті. Вона «св. Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя».
  2. Тереза постійно дихає Ім’ям Ісус як актом любові – аж до останнього подиху. У своїй келії вона написала: «Ісус – моя єдина любов». Це її інтерпретація найважливішого послання Нового Завіту: «Бог – любов» (1 Йо. 4, 8.16).

 

Душа місіонера

 

  1. Цей досвід віри, як і кожна справжня зустріч з Христом, кликав її до місії. Тереня змогла описати свою місію цими словами: «В Небі прагнутиму того, що й на землі: Любити Ісуса й допомагати іншим любити Його»[15]. Вона писала, що прийшла в Кармель, «щоби спасати душі»[16]. Іншими словами, не уявляла свого посвячення Богові без пошуків добра для ближніх. Вона ділилася милосердною любов’ю Отця до блудного сина і Доброго Пастиря до загублених, далеких і зранених овець. І тому стала покровителькою місій, учителькою євангелізації.
  2. Останні слова Історії однієї душі[17] – це місіонерський заповіт, вони виражають її розуміння євангелізації через заохочення[18], а не через примушування чи прозелітизм. Варто привести її слова як підсумок її самої: «”ПРИТЯГНИ МЕНЕ, ПОБІЖИМО за запахом твоїх пахощів“. О, Ісусе, отже, навіть не потрібно говорити: “Притягаючи мене, притягни душі, які я люблю!” Цих простих слів “Притягни мене” достатньо. Господи, я це розумію, коли душа дозволила захопити себе п’янкому запахові Твоїх пахощів, то не може бігти сама, всі душі, які вона любить, притягаються за нею; це стається без примусу, без зусилля, це природний наслідок притягання її до Тебе. Як потік, який обривається в океан, забирає із собою все, що зустрічає на своєму шляху, так само, о мій Ісусе, душа, що занурюється у безкрайньому океані Твоєї любові, притягає з собою всі скарби, які в неї є»[19].
  3. Тут вона цитує Пісню Пісень (1, 3-4), коли наречена говорить до нареченого – згідно з поглибленою інтерпретацією двох Учителів Кармелю: св. Терези від Ісуса і св. Йоана від Хреста. Наречений – Ісус, Божий Син, який з’єднався з людством через Втілення і відкупив його на Хресті. Там з Його пробитого боку народилася Церква, Його кохана Наречена, за яку Він віддав Своє життя (див. Еф. 5, 25). Вражає факт, що Тереня, свідома наближення смерті, переживає цю таїну, не зачинившись у собі, не шукаючи втіх, а з ревним апостольським духом.

 

Благодать, яка звільняє від егоцентризму

 

  1. Щось подібне відбувається тоді, коли вона звертається до дії Святого Духа, яка відразу набирає місіонерського значення: «Ось моя молитва, прошу Ісуса, щоб притягнув мене в полум’я Своєї любові, щоб з’єднав мене тісно з Собою, щоб жив і діяв у мені. Відчуваю: що більше вогонь любові розпалить моє серце, то більше казатиму: Притягни мене, а також душі, які наблизяться до мене (вбогого, непотрібного шматка заліза, якби віддалилася від божого вогню), то швидше ці душі побіжать за запахом пахощів їхнього Улюбленого; адже душа, розпалена любов’ю, не може залишатися бездіяльною»[20].
  2. В серці Терені благодать хрещення стає стрімким потоком, який впадає в океан любові Христа, захоплюючи з собою багато братів і сестер – що в особливий спосіб сталося після її смерті. Це її обітниця «дощу із троянд»[21].

 

  1. Мала дорога довіри й любові

 

  1. Однією із найважливіших знахідок Терені для добра всього Божого Люду є її «мала дорога», дорога довіри й любові, відома також як дорога духовного дитинства. Кожний може йти нею в будь-якому стані й у будь-який момент свого життя. Це дорога, яку небесний Отець об’являє маленьким (див. Мт. 11, 25).
  2. В Історії однієї душі[22] Тереня розповідає, як відкрила свою маленьку дорогу: «Попри свою малість, я можу йти до святості; йти до величі – неможливо, отже, мушу зносити себе такою, якою я є, з усіма моїми недосконалостями, але хочу знайти спосіб піти до Неба малою дорогою, дуже прямою, дуже короткою, абсолютно новою малою дорогою»[23].
  3. Описуючи свою дорогу, використовує образ ліфта: «Ліфт, який має підняти мене на Небо, – це Твої обійми, о Ісусе! З цією метою я не мушу рости, навпаки, треба мені залишитися маленькою, треба ставати дедалі меншою»[24]. Маленька, нездатна вірити в себе саму, але твердо вірить у силу люблячих обіймів Господа.
  4. Це «прекрасна дорога Любові»[25], яку Ісус відкрив для маленьких і вбогих, для всіх. Це дорога справжньої радості. Всупереч пелагіанському розумінню святості[26], індивідуалістської й елітарної, більше аскетичної, ніж містичної, розумінню, яке наголошує на людських зусиллях, Тереня завжди наголошує на першенстві Божої дії, благодаті. І так приходить усвідомлення: «Відчуваю ту довірливу сміливість, що стану великою Святою, адже не розраховую на свої заслуги, не маючи жодної, а покладаю надію на Того, Хто є Силою, Самою Святістю, – це Він Сам, задовольнившись моїми слабкими зусиллями, піднесе мене до Себе і, вкриваючи Своїми нескінченними заслугами, вчинить Святою»[27].

 

Поза будь-якими заслугами

 

  1. Цей спосіб мислення не суперечить традиційному католицькому вченню про зростання в благодаті, тобто, що, безкорисливо виправдані через освячуючу благодать, ми преображені й здатні співпрацювати своїми добрими вчинками на дорозі зростання у святості. У такий спосіб ми так піднесені, що можемо мати справжні заслуги для розвитку отриманої благодаті.
  2. Безсумнівно, що Тереня намагається наголосити на першенстві божественної дії й запросити до повної довіри, споглядаючи любов Христа, який віддав нам себе повністю. По суті, вона вчить, що, оскільки не можемо мати певності в собі[28], то також не можемо мати певності у власних заслугах. Отож, не можна довіряти своїм зусиллям і досягненням. Катехизм цитує св. Тереню, коли вона говорить до Господа: «З’явлюся перед Тобою з порожніми руками»[29], щоби висловити, що «Святі завжди ясно усвідомлювали, що їхні заслуги були чистою благодаттю»[30]. Це переконання пробуджує в ній радісну й ніжну вдячність.
  3. Отож найвідповідніша постава – покладати надію серця не в собі, а в безмежному милосерді Бога, який любить без обмежень і все віддав у Хресті Ісуса Христа[31]. І тому Тереня ніколи не вживатиме вираз, дуже поширений у її часи: «зроблю себе святою».
  4. Безсумнівно, її безмежна довіра додає відваги тим, які почуваються слабкими, обмеженими, грішними, щоби дозволити вести себе, перемінити, щоб вони могли осягнути висоти: «Ах! якби всі слабкі й недосконалі душі відчували те, що відчуває найменша з усіх душ, душа твоєї Терези, жодна не втрачала б надії дійти до вершини гори любові, адже Ісус не вимагає великих звершень, а тільки довіри й подяки»[32].
  5. Це наголошування Терені на ініціативі Бога проявляється ще тоді, коли вона говорить про Євхаристію; на перше місце ставить не прагнення прийняти Ісуса у святому Причасті, а прагнення Ісуса з’єднатися з нами й замешкати в наших серцях[33]. В акті Принесення себе в жертву Милосердній Любові, страждаючи, що не може щодня приймати Причастя, говорить до Ісуса: «Залишися у мені, як у дарохранильниці»[34]. Центром і об’єктом її споглядання є не вона сама, а Христос, який любить, шукає, прагне й мешкає в душі.

 

Щоденне зречення

 

  1. Довіру, яку пропагує Тереня, не слід розуміти тільки стосовно особистого освячення і спасіння. Вона інтегральна, охоплює все існування індивіда й прикладається до всього нашого життя, в якому ми часто піддаємося страхам, прагненням людського почуття безпеки, спокусі все контролювати. І тут з’являється запрошення до святого «зречення».
  2. Повна довіра, яка трансформується у зречення в Любові, звільняє нас від нав’язливих розрахунків, постійної тривоги за майбутнє, страхів, які позбавляють нас спокою. В останні дні свого життя Тереня наполягала: «Думаю, що ми, які йдемо дорогою Любові, не повинні думати про те, які страждання переживатимемо в майбутньому, бо це буде браком довіри»[35]. Якщо перебуваємо в обіймах Отця, який любить нас безмежно, то це буде завжди, незважаючи на зовнішні обставини та ситуації, в нашому житті здійсниться Божий проект любові й повноти.

 

Вогонь вночі

 

  1. Тереня найсильніше й найпевніше переживала свою віру в темряві ночі, особливо в темряві Кальварії. Її свідчення досягнуло кульмінаційної точки в останній період життя у великому «випробуванні проти віри»[36], яке розпочалося на Пасху 1896 року. У своїх творах[37] вона показує це випробування у безпосередньому зв’язку із тодішнім атеїзмом. Вона жила наприкінці ХІХ ст., яке було «золотою епохою» тодішнього атеїзму як філософської та ідеологічної системи. Коли писала, що Ісус дозволив, щоби її душу «огорнула найгустіша темрява»[38], то вказувала на темряву атеїзму і відкинення християнської віри. В єдності з Ісусом, який прийняв на себе всю темряву гріха людства, коли випив келіх Страстей, Тереня приймає у цій темній ночі зневіри порожнечу нічогості[39].
  2. Але темрява не може подолати світло; її подолав Той, який прийшов у світ як світло (див. Йо. 12, 46)[40]. Твори Терені показують героїзм її віри, її перемогу в духовній боротьбі з найсильнішими спокусами. Вона відчуває себе сестрою атеїстів і сидить, як Ісус, за столом із грішниками (див. Мт. 9, 10-13). Вона заступається за них, постійно відновлює визнання віри, і завжди в любовній єдності з Господом: «Біжу до мого Ісуса, кажу Йому, що готова пролити останню краплю крові, щоб визнати, що Небо існує. Кажу Йому, що я щаслива, що не тішуся цим прекрасним Небом на землі для того, щоб Він відкрив його у вічності бідолашним невіруючим»[41].
  3. Разом із вірою Тереза інтенсивно переживає безмежну довіру до нескінченного Божого милосердя: «Довіра повинна вести нас до Любові»[42]. У темряві вона живе повною довірою дитини, яка без страху кидається в обійми батька й матері. Для Терені Бог об’являється передовсім через милосердя, яке є ключем для розуміння всього іншого, що про Нього говорять: «Мені Він дав Своє нескінченне Милосердя, й через нього я споглядаю із захватом інші досконалості Божі!…. Тоді всі здаються мені променіючими любов’ю, навіть Справедливість (а може, ще більше, ніж усі інші) здається мені вкрита любов’ю»[43]. Це одне з найважливіших відкриттів Терені, один із найбільших дарів для всього Божого Люду. У надзвичайний спосіб вона проникла у глибини божественного милосердя і звідси принесла світло своєї безмежної надії.

 

Незламна надія

 

  1. Ще до Кармелю Тереня досвідчила особливу духовну близькість із дуже нещасною людиною, злочинцем Анрі Пранціні, засудженим до страти за потрійне вбивство, за яке він не проявляв жодної скрухи[44]. Вона жертвує за нього Месу й молиться з повною довірою за його спасіння, не маючи сумнівів, що веде його до зустрічі з Кров’ю Ісуса, і говорить Богові, що впевнена, що в останній момент Він йому пробачить, і що вона в це би вірила, «навіть якщо він не висповідається й не подасть жодного прояву розкаяння». Пояснює: «Настільки я покладалася на безкінечне милосердя Ісуса»[45]. І що вона відчувала, коли прочитала, що Пранціні, зійшовши на ешафот, «раптом, захоплений якимось несподіванним натхненням, повертається, хапає Розп’яття, яке подавав йому священик, і тричі цілує його святі рани!»[46]. Досвід такої сильної надії без будь-якої надії був для неї фундаментальним: «Від самої цієї милості моє прагнення спасати душі зростало щодня»[47].
  2. Тереня усвідомлює драму гріха, хоча завжди бачимо її зануреною в таїну Христа і переконаною, що «де збільшився гріх, там перевершила ласка» (Рим. 5, 20). Гріх світу величезний, але не безмежний. А милосердна любов Відкупителя безмежна. Тереня – свідок остаточної перемоги Ісуса над усім силами зла через страсті, смерть і воскресіння. Під впливом довіри насмілюється просити: «Ісусе, дозволь мені врятувати багато душ, щоб сьогодні жодна душа не загинула […]. Ісусе, пробач мені, якщо я сказала щось, чого не мала права говорити, я лише хочу, щоб Ти радів і втішався»[48]. Це дає нам можливість перейти до наступного аспекту свіжого послання св. Терези від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя.

 

  1. Я буду любов’ю

 

  1. Любов ніколи не минає, бо вона «більша» від віри й надії (див. 1 Кор. 13, 8-13). Є найбільшим даром Святого Духа і «матір’ю й корінням усіх чеснот»[49].

 

Милосердя – постава любові

 

  1. Історія однієї душі – це свідчення милосердя, в якому Тереня коментує нову заповідь Ісуса: «Щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!» (Йо. 15, 12)[50]. Ісус прагне відповіді на Свою любов. Справді, «не боїться жебрати трохи води у самарянки. Відчував спрагу…. Але, кажучи “дай мені пити”, Створитель всесвіту домагався любові від Свого створіння. Відчував прагнення любові…»[51]. Тереня прагне відповісти на любов Ісуса, віддати любов за любов[52].
  2. Символіка подружньої любові виражає взаємний дар нареченого і нареченої. Під натхненням Книги Пісень (2, 16) вона пише: «Я думаю, що серце мого Обручника належить лише мені одній, як моє – лише Йому єдиному, і я розмовляю з Ним у розкішній самотності серцем до серця, очікуючи на ту мить, коли зможу споглядати Його обличчям в обличчя!…»[53]. Хоча Господь любить усіх нас як Люд, але водночас милосердя діє особисто – «від серця до серця».
  3. Тереня глибоко переконана, що Ісус любив її і особисто пізнав під час Страстей: «Полюбив мене й видав себе за мене» (Гал. 2, 20). Споглядаючи Ісуса в агонії, говорить Йому: «Ти бачив мене»[54]. Так само вона говорить до Дитяти Ісуса в обіймах Матері: «Своєю маленькою рукою, яка пестила Марію, Ти підтримував світ і дав йому життя. Ти думав про мене»[55]. Так само на початку Історії однієї душі вона споглядає любов Ісуса до всіх і до кожного зокрема так, ніби він був єдиним у світі[56].
  4. Акт любові «Ісусе, люблю тебе», яким Тереня живе постійно як диханням, є її ключем до розуміння Євангелія. З цією любов’ю вона занурюється у всі таїни життя Христа, стає їх учасницею, живучи у Євангелію разом із Марією і Йосипом, Марією Магдалиною і апостолами. Разом з ними вона входить у глибини любові Серця Ісуса. Ось приклад: «Коли бачу, як Магдалина у присутності багатьох гостей обмиває слізьми ноги свого улюбленого Вчителя, якого вона торкається уперше; відчуваю, що її серце зрозуміло глибини любові й милосердя Серця Ісуса, і оскільки вона – велика грішниця, то Серце з любов’ю готове не тільки її пробачити, але також обдарувати її благодатями божественної інтимності й піднести її на вершини споглядання»[57].

 

Найбільша любов у найбільшій простоті

 

  1. Наприкінці Історії однієї душі Тереня дарує нам Принесення себе в жертву Милосердній Любові[58]. Коли вона повністю піддалася дії Святого Духа, то отримала без галасу й зовнішніх ефектів в надмірі живу воду: «Ріки, чи краще сказати океани дарів, які надійшли залити мою душу»[59]. Це містичне життя, позбавлене надзвичайних феноменів, пропонується усім вірним як щоденний досвід любові.
  2. Тереня живе милосердям у мализні, у найпростіших справах щоденного життя, і її супроводжує Діва Марія, від якої вона вчиться, що «любити – це віддавати все разом із самою собою»[60]. У той час, коли проповідники тих часів часто говорили про велич Марії тріумфалістично – як далеку від нас, Тереня на основі Євангелія показує Марію як найбільшу в Небесному Царстві тому, що вона найменша (див. Мт. 18, 4) і найближча до Ісуса в Його покорі. Вона бачить, що Євангелія, на відміну від апокрифів, повних дивовижних подій та чудес, показують її покірне й убоге життя, яке проходить у простоті віри. Сам Ісус прагне, щоби Марія була прикладом душі, яка Його шукає в простій вірі[61]. Марія перша йшла «малою дорогою» з чистою вірою й покорою; і тому Тереня не вагається написати:

«Знаю, що в Назареті Мати, повна благодаті,

Жила вбого, нічого не бажаючи.

Ні слава, ні чудеса, ні надзвичайні стани

Не прикрашали твоє життя, Царице Обраних!…

Багато маленьких на землі вигнання

Могли без страху дивитися в твої очі

Й іти разом з тобою, незрівнянна Мати.

А ти радо вела їх до Неба»[62].

  1. Тереня також залишає нам спомини про окремі моменти благодаті, які вона зазнає кожного дня, до прикладу, раптове натхнення, яке вона відчула, допомагаючи хворій сестрі з важким характером. Але цей досвід великого милосердя вона переживала у найбуденніших ситуаціях: «Одного зимового вечора, своїм звичаєм, я виконувала свої дрібні обов’язки, було холодно, темно…. раптом я почула у віддаленні гармонійний звук музичного інструмента, тому яскраво уявила собі освітлений салон, сяючий позолотою, елегантно вбраних дівчат, які робили компліменти й світські знаки уваги одна одній; потім мій погляд перенісся на хвору, яку я підтримувала; замість мелодії я чула нещасне постукування, замість позолоти бачила цеглини нашого суворого монастиря, слабко освітленого тьмяним світлом. Не можу висловити, що діялося у моїй душі, знаю тільки, що Господь освітив її променями істини, які так рішуче брали гору над мороком блискучих світських раутів на землі, що я не могла повірити своєму щастю»[63].

 

В серці Церкви

 

  1. Тереня успадкувала від св. Терези Авільської велику любов до Церкви й зглибила цю таїну. Це можемо побачити в її відкритті «серця Церкви». В довгій молитві до Ісуса[64], написаної 8 вересня 1896 року, в шосту річницю її вічних обітів, свята визнає Господові, що відчуває величезне прагнення, таку пристрасть до Євангелія, яку жодне покликання не зможе наситити. Отож, шукаючи своє «місце» в Церкві, перечитує 12 і 13 розділи Першого Листа св. Павла до Коринтян.
  2. У 12-ій главі апостол вживає метафору тіла і його членів, щоби пояснити, що Церква – це велика різноманітність харизм у ієрархічному порядку. Але для Терені цього недостатньо. Вона продовжує пошуки, читає «Гімн любові» в 13-ій главі, в якій знаходить велику відповідь і записує ці пам’ятні слова: «Розмірковуючи над містичним тілом Церкви, я не впізнавала себе в жодному з членів, описаних Св. Павлом, тобто, точніше, хотіла розпізнати себе в усіх… Любов дала мені ключ до мого покликання. Я зрозуміла, що якщо Церква має тіло, складене з різних членів, то не бракує йому найнеобхіднішого, найшляхетнішого з усіх, зрозуміла, що Церква має Серце і що це Серце ПАЛАЄ ЛЮБОВ’Ю. Зрозуміла також, що тільки Любов робить можливою діяльність членів Церкви, що якби згасла Любов, Апостоли не проголошували б Євангелія, Мученики відмовилися б проливати кров…. Зрозуміла, що ЛЮБОВ МІСТИТЬ У СОБІ ВСІ ПОКЛИКАННЯ, ЩО ЛЮБОВ Є УСІМ, ОБІЙМАЄ ВСІ ЧАСИ Й УСІ МІСЦЯ…. ОДНЕ СЛОВО, ВОНА ВІЧНА!…..

Тоді, з надміру своєї шаленої радості я закричала: О, Ісусе, Любове моя….. моє Покликання, нарешті я знайшла його, МОЇМ ПОКЛИКАННЯМ Є ЛЮБОВ!….

Так, я знайшла своє місце в Церкві, і це місце, о, Боже мій, дав мені Ти…. в Серці Церкви, моєї Матері, я буду Любов’ю… в такий спосіб я буду всім… у такий спосіб моя мрія здійсниться!!!»[65]

  1. Це серце не тріумфальної, а люблячої, смиренної і милосердної Церкви. Тереня ніколи не ставить себе на перше місце, а завжди на останнє разом із Божим Сином, який ради нас став слугою і впокорив Себе, ставши послушним аж до смерті на хресті (див. Фил. 2, 7-8).
  2. Таке відкриття серця Церкви – це також велике світло для нас сьогодні, щоб ми не спокушалися обмеженнями і слабостями церковної інституції, позначеної темрявою і гріхами, а ввійшли в її серце, яке палає любов’ю, запаленою в день П’ятидесятниці Святим Духом. Вогонь цього серце розпалюється кожним нашим учинком милосердя. «Я буду любов’ю» – це радикальна постава Терені, її остаточнй синтез, її особиста духовна ідентичність.

 

Дощ з троянд

 

  1. Упродовж багатьох століть стільки святих з великим запалом і красою висловлювали прагнення «піти до неба», а св. Тереня з великою щирістю визнає: «Я відбувала тоді тяжкі внутрішні випробування, усілякого роду (такі, що іноді навіть роздумувала, чи є взагалі Небо)»[66]. Іншим разом говорить: «Коли я співаю про щастя Неба, вічне володіння Богом, не відчуваю жодної радості, адже співаю просто про те, у що ХОЧУ ВІРИТИ»[67]. Що сталося? Вона більше слухала заклик Бога розпалити серце Церкви, ніж мріяти про власне щастя.
  2. Внутрішня трансформація дала їй можливість перейти від ревного прагнення неба до постійного й гарячого прагнення добра для всіх, кульмінацією якого стала мрія продовжувати в небі свою місію – любити Ісуса й допомагати іншим Його любити. В одному з останніх листів вона написала: «Розраховую на те, що в Небі не буду бездіяльною, моє прагнення – продовжувати працювати для Церкви і для душ»[68]. І тими днями сказала безпосередньо: «Моє Небо буде на землі аж до кінця світу. Так, я хочу жити в Небі так, щоби чинити добро на землі»[69].
  3. У такий спосіб Тереня виразила найглибше переконання як відповідь на винятковий дар Господа – дивовижне світло, яке Бог дав їй. Вона дійшла до остаточного особистого синтезу Євангелія, який розпочався від повної довіри і закінчився цілковитим даром для інших. Вона не сумнівалася в плідності цього посвячення: «Думаю про добро, яке хотіла би чинити після смерті»[70]. «Добрий Бог не дав би мені на землі це бажання чинити добро після смерті, якщо я не хотіла би його здійснити»[71]. «Це буде як дощ із троянд»[72].
  4. Коло зачиняється. «C’est la confiance». Саме довіра веде нас до Любові й так звільняє від страху, саме довіра звільняє нас від егоцентризму, саме довіра дозволяє нам віддати в руки Бога те, що лише Він може зробити. Довіра дає нам величезний потік любові й енергії для пошуку добра для ближніх. Отож, в агонії останніх днів Тереня змогла сказати: «Розраховую лише на любов»[73]. В остаточному розрахунку значення має тільки любов. Завдяки довірі розквітають її троянди, які вона посилає як повінь божественної любові. Просімо про довіру як про безкоштовний і цінний дар благодаті, який у нашому житті відкриє дороги Євангелію.

 

  1. В серці Євангелія

 

  1. У Evangelii gaudium я наголошував на заохоченні повернутися до свіжості джерела, щоби звернути увагу на суттєве і незамінне. Вважаю, що тепер відповідний момент повернутися до цього заохочення.

 

Учителька синтезу

 

  1. Ця Адгортація, присвячена св. Терені, дає можливість нам згадати, що в місіонерській Церкві «проголошення зосередиться на суттєвому, на найкрасивішому, на найбільшому, на найпривабливішому і водночас на самому необхідному. Воно стане простішим, але не втратить через це своєї глибини й правди, а стане переконливішим і виразнішим»[74]. Сіяючим ядром є «краса спасительної любові Бога, об’явлена у розп’ятому й воскреслому Ісусі Христі»[75].
  2. Не все однаково важливе, бо існує ієрархія між істинами Церкви, і «це стосується як догм віри, так і всієї доктрини Церкви, включно з моральною доктриною»[76]. В центрі християнської етики стоїть милосердя як відповідь на безумовну любов Пресвятої Тройці, завдяки якій «діла любові щодо ближнього – найдосконаліше зовнішнє вираження внутрішньої благодаті Святого Духа»[77]. Остаточно значення має тільки любов.
  3. Конкретний внесок Терені як святої і як Учительки Церкви не аналітичний, як, до прикладу, св. Фоми Аквінського. Її внесок скоріше синтетичний, бо її геніальність полягає в тому, що веде нас до центру, до того, що суттєве й необхідне. Її твори й досвід показують, що хоча все навчання й усі норми Церкви мають своє значення і цінність, своє світло, але деякі з них важливіші й краще структурують християнське життя. Саме на них Тереня зосередила свою увагу й серце.
  4. Ми – як богослови, моралісти, дослідники духовності, священники й віряни – кожний у своєму середовищі – повинні присвоювати цю геніальну інтуїцію Терені й витягувати з неї теоретичні, практичні, доктринальні, пасторальні, особисті й спільнотові висновки. Для цього потрібна відвага і внутрішня свобода.
  5. Часом цитують її другорядні вислови або згадують теми, спільні іншим святим: молитва, посвята, євхаристична побожність й інші красиві свідчення, але так ми можемо проґавити її дуже особливий дар для Церкви, забуваючи, що «кожний святий – це місія; це план Бога по відображенню і втіленню у кожному визначеному моменті історії якогось аспекту Євангелія»[78]. І тому, «щоби розпізнати слово, яке Господь хоче сказати через святого, не треба вдаватися в деталі, бо там також можуть бути помилки і падіння. Не все, що святий говорить, повністю відповідає Євангелію, не все, що він чинить, – автентичне й досконале. Споглядати потрібно його життя як цілість, усю його дорогу до святості, його постать, яка відображає якісь риси Ісуса Христа і об’являється, якщо вдасться зрозуміти значення особи як єдине ціле»[79]. І це ще більше стосується св. Терені, яка є «учителькою синтезу».
  6. З небес і до землі актуальність св. Терези від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя триває у всій своїй «маленькій величі».

В епоху, яка заохочує нас зачинятися у власних справах, Тереня показує нам красу життя як дарунку.

Тоді, коли домінують поверхневі потреби, вона свідчить про євангельський радикалізм.

В епоху індивідуалізму вона допомагає нам відкрити цінність любові через заступництво.

Тоді, коли людина захоплена величчю й новими видами влади, вона показує дорогу малості.

В епоху маргіналізації багатьох людей вона показує красу турботи, відповідальності за інших.

У складні часи вона може допомогти нам відкрити наново простоту, абсолютне першенство любові, довіру і зречення, долаючи логіку легалізму чи моралізаторства, яка наповнює християнське життя правилами й наказами і заморожує радість Євангелія.

В епоху байдужості й замкнутості Тереня заохочує нас захопитися привабливістю Ісуса Христа, Євангелієм і вийти на місію.

  1. Через сто п’ятдесят років після народження Тереня жива як ніколи в мандруючій Церкві, в серці Божого Люду. Подорожує з нами, чинить на землі добро – як того прагнула. Найкрасивішим знаком її духовної життєдайності є незчисленні «троянди», які вона посилає, тобто благодаті, які Бог нам уділяє через її заступництво, наповнене любов’ю, щоби підтримувати нас на життєвій дорозі.

 

Дорога свята Тереня,

Церкві потрібно, щоби засіяли

кольори, пахощі й радість Євангелія.

Зішли нам свої троянди!

Допоможи нам завжди довіряти

так як ти

великій любові Бога до нас,

щоби ми могли щодня йти

твоєю малою дорогою святості.

 

Амінь.

 

Дано в Римі в базиліці св. Йоана Латеранського 15 жовтня 2023 року в день спомину св. Терези Авільської, в одинадцятий рік мого Понтифікату.

 

ФРАНЦИСК

 

Цитати з Історії однієї душі за виданням: Свята Тереза, Історія однієї душі. Кайрос 2010.

[1] Лист 197, До сестри Марії від Пресвятого Серця (17 вересня 1896): https://teresastory.oleh-sj.pp.ua/L-191-200.html

[2] Принесення себе в жертву Милосердній Любові, ст. 277.

[3] ЮНЕСКО внесло св. Терезу від Дитяти Ісус до осіб, яких вшановуватимуть у 2022-2023 роках – з нагоди 150-их рокових її народження.

[4] 29 квітня 1923.

[5] Див. Decreto de Virtudes (14 серпня 1921): AAS 13 (1921), 449-452. https://teresa.oleh-sj.pp.ua/P/BenedyktXV.html

[6] Див. Homilía para la canonización (17 травня 1925): AAS 17 (1925), 211. Texto italiano en D. Bertetto, Discorsi di Pio XI, vol. I, Torino 1959, 383-384. https://teresa.oleh-sj.pp.ua/P/PijXI.html

[7] Див. AAS 20 (1928), 147-148.

[8] Див. AAS 36 (1944), 329-330.

[9] Див. Carta a Mons. François-Marie Picaud, obispo de Bayeux y Lisieux (7 agosto 1947). Texto francés en Analecta OCD 19 (1947), pp. 168-171. Texto español en Revista de Espiritualidad 24 (1947), pp. 241-245. Radiomensaje para la consagración de la Basílica de Lisieux (11 julio 1954): AAS 46 (1954), 404-407.

[10] Див. Lettre à Mgr Jean-Marie-Clément Badré, Évêque de Bayeux et Lisieux, à l’occasion du centenaire de la naissance de Sainte Thérèse de l’Enfant Jésus (2 janvier 1973) : AAS 65 (1973), pp. 12-15.

[11] Див. AAS 90 (1998), 409-413, 930-944. https://teresa.oleh-sj.pp.ua/P/JoanPavloII.html

[12] Апостольський лист Novo millennio ineunte (6 січня 2001), 42: AAS 93 (2001), 296.

[13] Catequesis (6 квітня 2011): L’Osservatore Romano, ed. semanal en lengua española (10 квітня 2011), p. 12.

[14] Catequesis (7 червня 2023): L’Osservatore Romano (7 червня 2023), pp. 2-3.

[15] Лист 220, До отця Белльєра (24 лютого 1897), https://teresastory.oleh-sj.pp.ua/L-211-220.html

[16] Ms A, 69v, ст. 149.

[17] Див. Ms Г, 33v-37r, стр. 240-245.

[18] Див. Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), 14; 264: AAS 105 (2013), 1025-1026.

[19] Ms Г, 34r, ст. 241.

[20] Там само, 36r, ст. 244.

[21] Жовтий зошит (9 червня 1897, 3), https://teresastory.oleh-sj.pp.ua/Zz-3-2.html

[22] Див. Ms Г, 2v-3r, стт. 194-196.

[23] Там само, 2v, стт. 194-195.

[24] Там само, 3r, ст. 195.

[25] Див. Ms A, 84v, ст. 178.

[26] Див. Апостольська Адгортація Gaudete et exsultate (19 березня 2018), 47-62:  AAS 110 (2018), 1124-1129.

[27] Ms A, 32r, ст. 79.

[28] Це пояснив Тридентський Собор: «Кожний, хто дивиться на себе самого і на свої слабкості й немочі, може тремтіти й боятися за свою благодать» (Декрет про виправдання, ІХ: DS 1534). Це підтверджує Катехизм Католицької Церкви, навчаючи, що не можна бути впевненим, дивлячись на себе і на свої вчинки (див. n. 2005). Певність довіри не знаходимо в собі, наше розуміння не є фундаментом для цієї певності, яка не базується на інтроспекції. Св. Павло виражає це так: «Сам себе я не суджу. Бо я не почуваю себе винним ні в чому, але я тим не виправданий. Хто мене судить – це Господь» (1 Кор. 4, 3-4). Св. Фома Аквінський пояснює це так: бо благодать «не зцілює людину повністю» (Summa Theologiae, I-II, q. 109, art. 9, ad 1), «в розумінні залишається певна темрява незнання» (там само).

[29] Історія однієї душі, ст. 277.

[30] Катехизм Католицької Церкви, 2011.

[31] Це також виразно стверджує Тридентський Собор: «Жодна побожна людина не може сумніватися в Боже милосердя» (Декрет про виправдання, IX: DS 1534). «Усі повинні непохитно надіятися на Божу допомогу» (там само, XIII: DS 1541).

[32] Ms М, 1v, ст. 255.

[33] Див. Ms A, 48v, стт. 109-110; Лист 92, До Марії Герен (30 травня 1889), https://teresastory.oleh-sj.pp.ua/L-91-100.html

[34] Принесення себе в жертву Милосердній Любові, ст. 276.

[35] Жовтий зошит (23 липня 1897, 3), https://teresastory.oleh-sj.pp.ua/Zz-4-6.html

[36] Ms Г, 31r, ст. 237.

[37] Див. там само, 5r-7v, стт. 198-203.

[38] Там само, 5v, ст. 199.

[39] Див. там само, 6v, ст. 201.

[40] Див. Енцикліка Lumen fidei (29 червня 2013), 17: AAS 105 (2013), 564-565.

[41] Ms Г, 7r, стт. 201-202.

[42] Лист 197, До сестри Марії від Пресвятого Серця (17 вересня 1896), https://teresastory.oleh-sj.pp.ua/L-191-200.html

[43] Ms A, 83v, ст. 176.

[44] Див. там само, 45v-46v, стт. 103-106.

[45] Там само, 46r, ст. 104.

[46] Там само, 46r, ст. 105.

[47] Там само, 46v, ст. 105.

[48] Молитва 2 (8 вересня 1890), https://teresastory.oleh-sj.pp.ua/Mol.html

[49] Summa Theologiae, I-II, q. 62, art. 4.

[50] Див. Ms Г, 11v-31r, стт. 208-237.

[51] Ms М, 1v, p. 255.

[52] Див. там само, 4r, p. 262.

[53] Лист 122, До Селіни (14 жовтня 1890), https://teresastory.oleh-sj.pp.ua/L-121-130.html

[54] Вірші.

[55] Вірші.

[56] Див. Ms A, 3r, ст. 29.

[57] Лист 247, До отця Белльєра (21 червня 1897), https://teresastory.oleh-sj.pp.ua/L-231-250.html

[58] Історія однієї душі, ст. 275.

[59] Ms A, 84r, ст. 178.

[60] Вірші.

[61] Вірші.

[62] Вірші.

[63] Ms Г, 29v-30r, стт. 234-235.

[64] Див. Ms М, 2r-5v, стт. 257-270.

[65] Там само, 3v, стт. 261-262.

[66] Ms A, 80v, ст. 170. Це не брак віри. Св. Фома Аквінський навчає, що в вірі діють воля і розум. Заангажування волі може бути міцним і глибоким, в той час як розум може бути затемненим. Див. De Veritate 14, 1.

[67] Ms Г, 7v, ст. 203.

[68] Лист 254, До отця Роланда (14 липня 1897), https://teresastory.oleh-sj.pp.ua/L-251-266.html

[69] Жовтий зошит, (17 липня 1897), https://teresastory.oleh-sj.pp.ua/Zz-4-5.html

[70] Там само. (13 липня 1897, 17), https://teresastory.oleh-sj.pp.ua/Zz-4-4.html

[71] Там само. (18 липня 1897, 1), https://teresastory.oleh-sj.pp.ua/Zz-4-5.html

[72] Там само. (9 червня 1897, 3), https://teresastory.oleh-sj.pp.ua/Zz-3-2.html

[73] Лист 242, До сестри Марії від Пресвятої Тройці (6 червня 1897), https://teresastory.oleh-sj.pp.ua/L-231-250.html

[74] Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), 35: AAS 105 (2013), 1034.

[75] Там само, 36: AAS 105 (2013), 1035.

[76] Там само.

[77] Там само, 37: AAS 105 (2013), 1035.

[78] Апостольська Адгортація Gaudete et exsultate (19 березня 2018), 19: AAS 110 (2018), 1117.

[79] Там само, 22: AAS 110 (2018), 1117.