https://www.vatican.va/content/francesco/es/motu_proprio/documents/papa-francesco-motu-proprio-20190930_aperuit-illis.html

 

APERUIT ILLIS

переклав о. Олег Кривобочок ТІ

неофіційний переклад для особистого вжитку

АПОСТОЛЬСЬКИЙ ЛИСТ

У ФОРМІ «MOTU PROPRIO»

СВЯТІШОГО ОТЦЯ

ФРАНЦИСКА

ВІДКРИВ ЇМ

ЯКИМ ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ

НЕДІЛЯ БОЖОГО СЛОВА

 

  1. «Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання» (Лк. 24, 45). Це один з останніх жестів Воскреслого Господа перед Вознесінням. Він з’являється учням, коли вони збираються разом, ламає з ними хліб і відкриває їхній розум для розуміння Святого Письма. Цим переляканим і розчарованим людям він відкриває сенс пасхальної таємниці, що, згідно з одвічним планом Отця, Ісус мав постраждати і воскреснути з мертвих, щоб запропонувати навернення і прощення гріхів (див. Лк. 24, 26.46-47); і обіцяє їм Святого Духа, який дасть їм силу свідчити про таїну спасіння (див. Лк. 24, 49).

Зв’язок між Воскреслим, спільнотою віруючих і Святим Письмом дуже важливий для нашої ідентичності. Без Господнього втаємничення неможливо зрозуміти глибину Святого Письма, але протилежне також вірне: без Святого Письма місія Ісуса і Його Церкви в світі буде незрозумілою. Св. Єронім написав правильно: «Незнання Писань – це незнання Христа» (Тлумачення Книги Ісаї, Пролог: PL 24, 17).

  1. На завершення Надзвичайного Ювілею Милосердя я запропонував виділити «неділю, повністю присвячену Божому слову, щоб оцінити невичерпне багатство, яке міститься в цьому постійному діалозі між Господом і Його людом» (Апостольський Лист Misericordia et misera, 7). Присвячуючи одну неділю літургійного року Божому слову, Церква може наново пережити, як воскреслий Господь відкриває для нас скарбницю свого Слова і дає можливість звіщати його невичерпне багатство усьому світові. У зв’язку з цим мені пригадується навчання св. Єфрема: «Хто здатний, Господи, зрозуміти розумом хоча би одне твоє речення? Подібно як спраглі, які п’ють із фонтану, ми віддаємо набагато більше, ніж приймаємо. Бо Слово Господа має стільки аспектів, скільки є тих, які його вивчають. Господь розфарбував Своє Слово різноманітними кольорами, щоб кожен, хто вивчає його, міг бачити в ньому те, що йому до вподоби. Він сховав у Своєму Слові різні скарби, щоб кожен з нас міг збагатитися тим, над чим роздумує» (Коментар до Діатессарону, 1, 18).

Тому цим Листом я хочу відповісти на численні прохання, які надійшли до мене від Божого Люду, щоб уся Церква могла святкувати Неділю Божого Слова з тією ж метою. Для християнської спільноти зосереджуватися на Божому Слові та його цінності в буденному житті стало звичайною практикою. В різних помісних Церквах є багато ініціатив, які роблять Святе Письмо більш доступним для віруючих, щоб вони відчували вдячність за такий великий дар, жити ним у щоденному житті відповідально і гармонійно про нього свідчити.

ІІ Ватиканський Собор у Догматичній Конституції Dei Verbum дав великий імпульс до поновного відкриття Божого Слова. Зі сторінок Конституції, яка заслуговує на те, щоб над нею роздумувати і втілювати в життя, виразно проступає природа Святого Письма, його передача з покоління в покоління (розділ ІІ), його божественне натхнення (розділ ІІІ), яке охоплює Старий і Новий Завіт (розділ IV і V), і його значення для Церкви (глава VI). Для доповнення цього навчання Бенедикт XVI у 2008 скликав Асамблею Синоду Єпископів на тему «Боже Слово в житті та місії Церкви» і пізніше опублікував Апостольську Адгортацію Verbum Domini, яка становить фундаментальне навчання для наших спільнот[1]. Ця Адгортація, зокрема, поглиблює перформативний характер Слова Божого, особливо коли його специфічно сакраментальний характер проявляється в літургійному дійстві[2].

Тому потрібно, щоб у житті нашого люду ніколи не бракувало цих вирішальних зв’язків із живим Словом, яким Господь невтомно промовляє до своєї Обручниці, щоби вона могла зростати в любові й свідченні віри.

  1. Отож постановляю, щоб III Звичайна Неділя була присвячена святкуванню, роздумуванню та поширенню Божого Слова. Ця Неділя Божого Слова буде приурочена до того періоду року, коли нас запрошують зміцнювати зв’язки з визнавцями юдаїзму та молитися за єдність християн. Це не просто часовий збіг, адже святкування Неділі Божого Слова має екуменічну цінність, бо Святе Письмо вказує тим, хто його слухає, шлях, яким потрібно йти, щоб досягти справжньої і міцної єдності.

Спільноти знайдуть спосіб пережити цю Неділю в урочистий спосіб. У будь-якому разі важливо інтронізувати священний текст у євхаристійне священнодіяння так, щоб нормативна цінність Божого Слова була очевидною для зібрання. Цієї неділі важливо в особливий спосіб проголошувати слово і пристосувати гомілію так, щоби підкреслити служіння Слову Господа. Єпископи можуть звершувати обряд поставлення лектора або доручати йому подібне служіння, щоб нагадати про важливість проголошення на літургії Божого Слова. Суттєво, щоби ніколи не забракло зусиль для належного приготування деяких вірних до справжнього проповідування Слова, як це зазвичай відбувається з аколітами чи надзвичайними служителями Євхаристії. Парафіяльні священники можуть також роздати Біблію або одну з її книг усім присутнім, щоб підкреслити важливість читання, поглиблення та молитви зі Святим Письмом у повсякденному житті, приділяючи особливу увагу lectio divina.

  1. Повернення ізраїльського народу на батьківщину після вавилонського вигнання було позначено публічним читанням Книги Закону. Біблія зворушливо описує цей момент у Книзі Неємії. Народ зібрався в Єрусалимі на площі біля Водяних воріт слухати Закон. Народ, який під час депортації був розпорошений, тепер зібрався довкола Святого Письма «як один чоловік» (Неєм. 8, 1). Під час читання «прихиливсь увесь народ вухами до книги закону» (Неєм. 8, 3), розуміючи, що в її словах може знайти значення пережитих подій. Реакцією на ці слова були емоції та сльози: «[Левіти] читали книгу закону Божого виразно та викладали значення, щоб читане було зрозумілим. Тоді начальник Неємія, священик та Езра й левіти, що вчили народ, сказали до свого народу: «Цей день – святий Господові, Богові вашому; не сумуйте й не плачте!» – бо ввесь народ плакав, слухаючи слова закону. […] не журіться, бо радість у Господі це ваша сила» (Неєм. 8, 8-10).

Ці слова містять велике вчення. Біблія не може бути надбанням небагатьох, тим більше – збіркою книг для вибраних. Вона належить, насамперед, людям, покликаним слухати Боже Слово і пізнавати себе в цьому Слові. Часто з’являється тенденція монополізувати священний текст, резервуючи його певним вибраним колам чи групам. Так бути не може. Біблія – це книжка Божого люду, який, слухаючи Божий голос, переходить від розпорошення до єдності. Боже Слово об’єднує віруючих і робить із них один народ.

  1. У цій єдності, породженій слуханням, пастирі несуть основну відповідальність за пояснення Святого Письма і допомогу кожному в його розумінні. Оскільки це книга народу, то той, хто покликаний бути служителем слова, повинен відчувати нагальну потребу зробити її доступною для своєї спільноти.

Проповідь, зокрема, має дуже особливу функцію, адже вона має «майже сакраментальний характер» (Апостольська Адгортація Evangelii gaudium, 142). Допомагаючи поглибити Слово Боже простою мовою, доступною для слухача, священник також показує красу «образів, які Господь використовував для того, щоб заохотити чинити добро» (там само). Таку душпастирську нагоду потрібно використовувати.

Насправді для багатьох наших вірних це єдина можливість відчути красу Божого Слова і побачити, як воно пов’язане з їхнім повсякденним життям. Тому для приготування гомілії потрібно присвятити достатньо часу. Пояснення священних читань не може бути імпровізацією. Проповідників просять докладати зусиль, щоби не виголошувати довгі й педантичні проповіді і не відволікатися на сторонні теми. Коли ми зупиняємося, щоби молитися і роздумувати над священним текстом, то можемо говорити від серця і у такий спосіб досягати сердець тих, хто нас чує, передаючи те, що важливе і здатне принести плід. Постійно присвячуймо час на молитву Святим Письмом, щоби приймати його «не як слово людське, а як воно є справді – як Боже слово» (1 Сол. 2, 13).

Добре, що катехити, допомагаючи людям зростати у вірі, відчувають нагальну потребу оновлення через вивчення Святого Письма, що допомагає їм вести справжній діалог між їхніми слухачами і Божим Словом.

  1. Перед тим як зустрітися з учнями, які зібралися за зачиненими дверима, і відкрити їхній розум на розуміння Святого Письма (див. Лк. 24, 44-45), Воскреслий з’являється спочатку двом учням, які йдуть з Єрусалима до Емауса (див. Лк. 24, 13-35). Євангеліст Лука зазначає, що це сталося в день Воскресіння, тобто в неділю. Ці два учні дискутують про останні події страстей і смерті Ісуса. Вони сумні та розчаровані трагічним закінченням життя Ісуса. Вони надіялися, що Він – Месія-визволитель, а пережили сором Розп’ятого. Сам Воскреслий непомітно наближається і йде поруч, але вони не впізнають Його (див. в. 16). Під час подорожі Господь їх розпитує, усвідомлюючи, що вони не зрозуміли значення його муки і смерті; називає їх «безумними й повільними серцем» (в. 25) і, «почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього» (в. 27). Христос – перший екзегет! Стародавні Писання не тільки передбачили те, що Він мав здійснити, але Він Сам хотів бути вірним цьому Слову, щоб зробити явною унікальну історію спасіння, яка осягнула свою повноту в Христі.
  2. Отже, Біблія, як Святе Письмо, говорить про Христа і проголошує Його як Того, хто повинен вистраждати, щоб увійти у славу (див. в. 26). Про Нього говорить усе Святе Письмо, а не тільки його частина. Без Святого Письма Його смерть і воскресіння незрозумілі. Тому одне з древніх визнань віри наголошує, що Христос «умер за наші гріхи згідно з Писанням; що був похований, що воскрес третього дня за Писанням; що з’явився Кифі» (1 Кор. 15, 3-5). Оскільки Святе Письмо говорить про Христа, то воно допомагає нам вірити, що його смерть і воскресіння належать не до міфології, а до історії, і лежать в основі віри його учнів.

Між Святим Письмом і вірою віруючих існує глибокий зв’язок. Бо віра від слухання, а слухання зосереджується на словах Христа (див. Рим. 10, 17); запрошення, яке виникає з цього зв’язку, нагальне та важливе, і віруючі повинні присвячувати відповідний час слуханню Божого Слова та літургічним діям, таким як молитва і особисті роздуми.

  1. «Подорож» Воскреслого з учнями з Емауса закінчується вечерею. Таємничий Подорожній задовольняє наполегливе прохання двох чоловіків: «Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився» (Лк. 24, 29). Сідаючи за стіл, Ісус бере хліб, молиться, ламає його і роздає учням. Тоді їхні очі розплющуються і вони Його впізнають (див. в. 31).

Ця сцена допомагає нам зрозуміти нерозривний зв’язок між Святим Письмом і Євхаристією. ІІ Ватиканський Собор навчає: «Церква завжди свято шанувала Божественні Писання, як і саме Тіло Господнє; вона ніколи не припиняє, особливо в літургії, приймати хліб життя із трапези слова Божого і Тіла Христового й подавати його вірним» (Догматична Конституція Dei Verbum, 21).

Регулярне читання Святого Письма та участь у Євхаристії дають нам змогу побачити себе частиною одне одного. Як християни, ми є одним народом, що крокує історією, зміцнений присутністю Господа посеред нас, який промовляє до нас і живить нас. Біблії потрібно присвятити не «один день в році», а кожний день, бо до цього нас спонукає потреба пізнавати Святе Письмо й наближатися до нього і до Воскреслого, який постійно ділиться Словом і Хлібом зі спільнотою віруючих. Для цього нам потрібно постійно вивчати Святе Письмо, інакше серце залишатиметься холодним, а очі заплющеними, враженими незліченними формами сліпоти.

Святе Письмо і Таїнства нероздільні. Коли Таїнства вводяться і висвітлюються Словом, то вони ясніше проявляються як мета подорожі, в якій сам Христос відкриває розум і серце для визнання Його спасительної дії. У цьому контексті слід пам’ятати навчання Книги Одкровення, в якій говориться, що Господь стоїть біля дверей і стукає. Якщо хтось почує Його голос і відчинить двері, то Він увійде і вечерятиме разом із ним (див. 3, 20). Ісус Христос стукає в наші двері через Святе Письмо; якщо почуємо Його і відчинимо двері нашого розуму і серця, то Він увійде в наше життя і залишиться з нами.

  1. Святий Павло в Другому Посланні до Тимотея, яке певним чином є його духовним заповітом, рекомендує своєму вірному співробітникові постійно читати Святе Письмо. Апостол переконаний, що «все Писання – надхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти, виховувати у справедливості» (3, 16). Ця порада Павла Тимотею конституює основу, на якій соборова Конституція Dei Verbum займається великою темою натхнення Святого Письма, фундаментом, з якого походить спасительна мета, духовний вимір і принцип втілення Святого Письма.

Нагадуючи передовсім про пораду Павла Тимотею, Dei Verbum наголошує, що «книги Писання впевнено, вірно і непомильно навчають правди, яку Бог для нашого спасіння захотів помістити у Святому Письмі» (n. 11). Оскільки вони навчають про спасіння через віру в Христа (див. 2 Тим. 3, 15), то правди, які в них містяться, служать нашому спасінню. Біблія – це не збірка історичних книжок та літописів, вона повністю присвячена інтегральному спасінню людини. Безперечний історичний фундамент книжок Святого Письма не повинен прикривати їхню первісну мету: наше спасіння. Все спрямоване до цієї мети, вписаної в саму природу Біблії, яка сформована історією спасіння, в якій Бог промовляє і діє, аби зустрітися з усіма людьми і спасти їх від зла і смерті.

Аби осягнути цю спасительну мету, Святе Письмо під дією Святого Духа слово людини, записане у людський спосіб, трансформує в Боже Слово (див. Догматична Конституція Dei Verbum, 12). У Святому Письмі роль Святого Духа фундаментальна. Без Його дії завжди існував би ризик залишитися зачиненими у самому письмовому тексті, що сприяло б фундаменталістській інтерпретації, якої слід уникати, щоб не зрадити натхненний, динамічний і духовний характер, яким володіє священний текст. Як говорить апостол: «буква убиває, дух же оживлює» (2 Кор. 3, 6). Отож Святий Дух перетворює Святе Письмо в живе Слово Бога, яке живе і передається у вірі Його святого люду.

  1. Дія Святого Духа стосується не тільки формування Святого Письма, але й тих, які слухають Боже Слово. Важливим є твердження Отців Собору, що «треба читати і тлумачити Святе Письмо в тому Дусі, в якому воно було написане» (Догматична Конституція Dei Verbum, 12). В Ісусі Христі Боже об’явлення досягає своєї кульмінації та повноти, але Святий Дух продовжує свою дію. Справді, було би спрощенням обмежувати дію Святого Духа тільки до божественного натхнення Святого Письма і його авторів. Ми повинні довіряти дії Святого Духа, який продовжує по-своєму надихати щоразу, коли Церква навчає Святого Письма, коли Магістеріум автентично тлумачить його (пор. там само, 10), а кожний віруючий робить його нормою свого духовного життя. У цьому сенсі ми можемо зрозуміти слова, сказані Ісусом своїм учням, коли вони сказали йому, що тепер розуміють сенс його притч: «Ось чому кожний книжник, навчений про Небесне Царство, подібний до господаря, який виймає із свого скарбу нове і старе» (Мт. 13, 52).
  2. Dei Verbum стверджує, що «Божі слова, виражені людськими мовами, стали подібними до людського мовлення – так само, як колись Слово Одвічного Отця, прийнявши неміч людської плоті, уподібнилося до людей» (n. 13). Це так, ніби сказати, що Втілення Божого Слова надає форму і значення зв’язкам між Божим Словом і людською мовою з її історичними та культурними обставинами. Саме в цій події формується Традиція, яка також є Божим Словом (див. там само, 9). Часто існує ризик відокремити Святе Письмо від Передання, не розуміючи, що разом вони становлять єдине джерело Об’явлення. Письмовий характер Святого Письма в жодному разі не применшує того, що воно є повністю живим словом, подібно як живе Передання Церкви, яке постійно передається з покоління в покоління упродовж століть, має священну книгу «найвищим правилом своєї віри» (там само, 21). З другого боку, Боже Слово, перед тим як стало написаним текстом, передавалося усно і було живим через віру люду, який прийняв його як свою історію і принцип ідентичності серед інших народів. Отож, біблійна віра основується на живому Слові, а не на книжці.
  3. Коли Святе Письмо читається в тому самому Дусі, в якому воно було написане, то воно завжди залишається новим. Старий Завіт ніколи не старий, оскільки він є частиною Нового, бо все перетворює єдиний Дух, який його надихає. Увесь священний текст виконує профетичну функцію, він стосується не майбутнього, а теперішнього життя тих, які живляться цим Словом. Сам Ісус це ясно стверджує на початку свого служіння: «Сьогодні збулось це писання у вухах ваших» (Лк. 4,21). Той, хто щодня живиться Божим Словом, стає, як Ісус, сучасний людям, яких зустрічає; він не піддається спокусам потрапити ані в безплідну тугу за минулим, ані в утопічне майбутнє.

Святе Письмо здійснює свою профетичну функцію передовсім у тих, які його слухають. Воно викликає у слухачів солодкість і гіркоту. На думку спадають слова пророка Єзекиїла, коли на запрошення Господа з’їсти сувій книги він говорить: «І був він устам моїм солодкий, як мед» (3, 3). Також євангеліст Йоан на острові Патмос переживає той самий досвід Єзекиїла зі споживанням книги, але додає дещо конкретніше: «І була в устах моїх, мов мед, солодка; а коли з’їв її, то гірко стало в животі моїм» (Одк. 10, 10).

Солодкість Божого Слова спонукає нас ділитися ним з тими, яких зустрічаємо в своєму житті, щоби виразити впевненість у надії, яка міститься в ньому (див. 1 Пт. 3, 15-16). З другого боку, гіркоту часто відчуваємо тоді, коли усвідомлюємо, як важко ним жити послідовно, або коли не приймаємо його, бо вважаємо, що воно не надає сенсу нашому життю. Тому важливо ніколи не призвичаюватися до Божого Слово, а живитися ним, щоб щораз глибше відкривати й переживати наш зв’язок з Богом і з ближніми.

  1. Ще один виклик, який походить із Святого Письма, стосується любові. Боже Слово постійно нагадує нам про милосердну любов Отця, який просить своїх дітей, щоби жили любов’ю. Життя Ісуса – це повне і досконале вираження цієї божественної любові, яка нічого не залишає собі, а дарує себе кожному безумовно. В притчі про вбогого Лазаря знаходимо цінну вказівку. Коли Лазар і багач вмирають, то багач, бачачи убогого на лоні Авраама, просить, щоби його послали до його братів, аби напутити їх жити любов’ю до ближнього, щоби вони уникнули страждань, які він сам переживає. Відповідь Авраама дуже різка: «Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають» (Лк. 16, 29). Слухати Святе Письмо і практикувати діла милосердя – це для нас великий виклик. Боже Слово здатне розплющити наші очі, щоб ми могли вийти з індивідуалізму, який веде до асфікції та безпліддя, відкриваючи шлях до єдності та солідарності.
  2. Одним із найважливіших епізодів у стосунках між Ісусом та учнями є подія Преображення. Ісус піднімається на гору помолитися разом із Петром, Яковом і Йоаном. Євангелісти розповідають, що коли обличчя і одяг Ісуса стали білими і блискучими, двоє чоловіків розмовляли з Ним: Мойсей та Ілля, які уособлюють Закон і Пророків, тобто Святе Письмо. Реакція Петра на цю подію – здивування і радість: «Наставниче, добре нам тут бути! Зробимо три намети: один тобі, один Мойсееві й один Іллі» (Лк. 9, 33). У цей момент хмара їх покрила і учнів огорнув страх.

Преображення нагадує нам свято Кучок, коли Ездра і Неємія читали народу священний текст після повернення з вигнання. Водночас воно вказує на славу Ісуса, яка готує учнів до скандалу страстей; на цю божественну славу вказує також хмара, яка огортає учнів як символ присутності Господа. Це Преображення подібне до преображення Святого Письма, яке виходить за свої межі, коли живить життя віруючих. Verbum Domini стверджує: «У відновленні зв’язку між різними значеннями Святого Письма вирішальне значення має зрозуміння переходу від літери до духа. Це не автоматичний та спонтанний перехід; необхідно піднятися понад літерою» (n. 38).

  1. На шляху слухання Божого Слова нас супроводжує Матір Господа, визнана благословенною, бо повірила у сповнення того, що сказав їй Господь. (див. Лк. 1, 45). Благословення Марії випереджує всі благословення, проголошені Ісусом для вбогих, терплячих, тихих, миротворців і переслідуваних, бо це необхідна умова для кожного іншого благословення. Жодний бідний не буде благословенним тільки через свою бідність; він стає благословенним, коли, як Марія, вірить у сповнення Божого Слова. Нам про це нагадує великий учень і вчитель Святого Письма – св. Августин: «Хтось із натовпу із захопленням промовив: «Блаженне лоно, що Тебе носило», а Він: «Блаженні ті, які слухають і виконують Боже Слово». Це тотожне таким словам: також моя мати, яку називаєш блаженною, блаженна саме тому, що виконує Боже Слово, а не тому, що в ній Слово стало тілом і оселилося між нами, бо зберігає Боже Слово, яким була створена» (Коментарі на Євангеліє від св. Йоана, 10,3).

Нехай Неділя Божого Слова допоможе Божому людові зростати в релігійному та глибокому пізнанні Святого Письма, як навчав святий автор уже в древні часи: «Це слово дуже близько до тебе, воно в тебе на устах і у твоєму серці, щоб його виконувати» (Втор. 30, 14).

 

Рим, Базиліка св. Йоана на Латерані, 30 вересня 2019.

Літургічний спомин св. Йоана в 1600 роковини його смерті.

 

ФРАНЦИСК

 

[1] Див. AAS 102 (2010), 692-787.

[2] «Сакраментальність Слова стає зрозумілою за аналогією до реальної присутності Христа під видами освячених хліба та вина. Приступаючи до престолу та беручи участь у євхаристійному бенкеті, ми справді стаємо учасниками Христового тіла і крові. Проголошення Слова Божого у богослужінні веде до визнання, що це сам Христос є присутній та звертається до нас, щоб бути прийнятим» (Апостольська Адгортація Verbum Domini, 56).