У зв’язку з беатифікацією архієпископа Едуарда Профіттліха SJ (1890–1942) о. Артуро Соса SJ, генеральний настоятель єзуїтів, звернувся до співбратів-єзуїтів із листом, у якому пригадує постать Слуги Божого та наводить уривки з його листа, де він повідомляє родину про своє рішення залишитися з естонським народом у важкі часи совєтизації.

 

Дорогі співбрати!

У цьому ювілейному році, який відзначає Церква, я маю приємність повідомити, що 6 вересня в Таллінні (Естонія) буде беатифікований Едуард Профіттліх, мученик (†1942), архієпископ і член Товариства Ісуса.

Едуард Профіттліх народився 11 вересня 1890 р. у селі Бірресдорф (Німеччина) як восьма дитина з десяти в чесній і працьовитій родині фермерів із Рейнлянду. Щоденне життя в їхньому скромному домі було глибоко закорінене в католицькій вірі та її вираженні через таїнства, богослужіння й інші практики. Хоча батьки сподівалися, що Едуард успадкує господарство, він відповів на Боже покликання до священства й у 1912 році, у віці 22 років, вступив до семінарії в Трірі. Його старший брат Петер, який дванадцятьма роками раніше вступив до новіціату єзуїтів, був направлений до Сан-Леопольдо (Бразилія), де прийняв священство і помер у віці 37 років, віддавши життя місії далеко від батьківщини. Без сумніву, він був прикладом для Едуарда, котрий у 1913 році також відчув покликання до Товариства Ісуса і розпочав формацію в Нідерландах. Відтоді дієцезія Тріра зберігає вдячну пам’ять про цього майбутнього блаженного.

Оскільки Товариство Ісуса було вигнане з Німеччини, складна політична ситуація змусила єзуїтів продовжувати формацію за кордоном. Едуард Профіттліх вивчав філософію та богослов’я у Валкенбурзі (Нідерланди), але в 1916–1917 роках, у розпал Першої світової війни, змушений був перервати навчання й рік працювати у військовому шпиталі у Вер’є (Бельгія). Багато років по тому німецький уряд відзначив його нагородою за жертовну допомогу жертвам війни в цьому шпиталі.

27 серпня 1922 р. у Валкенбурзі він прийняв священство, а через три дні відслужив свою першу Святу Месу на батьківщині. У 1922–1924 роках продовжив студії з філософії та догматичного богослов’я в Collegium Maximum Пресвятого Серця Ісуса у Кракові (Польща). Його здібності до мов і любов до літератури допомогли йому оволодіти кількома мовами, зокрема польською, яка була корисною у навчанні та щоденному житті. Він також поглиблював побожність до Марії та Пресвятого Серця Ісуса – духовність, яку згодом поширював в Естонії. Після Третьої пробації він служив в Ополі (1925–1928) та Гамбурзі (1928–1930). Вічні обіти склав 2 лютого 1930 р. Наприкінці того ж року отримав остаточне місце служіння – Естонію, де почав як парох церкви святих Петра й Павла в Таллінні.

Невдовзі, у 40-річному віці, о. Профіттліх став очільником Католицької Церкви в Естонії. 31 травня 1931 р. папа Пій XI призначив його другим в історії країни апостольським адміністратором. Тоді «Земля Марії» – як здавна називали Естонію – налічувала лише близько тисячі католиків. Едуард Профіттліх невтомно працював над розвитком Церкви: будував храми, поширював книги та релігійні матеріали, займався пресою і заснував журнал, підтримував єдність християн із протестантами та православними, дбав про сім’ї та молодь, провадив катехизацію дорослих. Його проповіді, богословські та пасторальні твори зробили його добре відомим.

У 1935 р. він отримав естонське громадянство. У 1936 р. Апостольська Столиця вирішила, що «Земля Марії» повинна мати архієпископа. Пій XI призначив ним Профіттліха, і 27 грудня того ж року він прийняв єпископські свячення. Його девізом було Fides et pax («Віра і мир»). Трохи більше 3000 католиків отримали нового пастиря. Покращилося сакраментальне життя, соціальне служіння, зросла кількість покликань. Як архієпископ, він подорожував країною та шукав підтримки за кордоном.

У 1940 р. для невеликої католицької спільноти та її архієпископа почалася Голгофа. Дві радянські окупації (1940–1941 і 1944–1991), перервані німецькою (1941–1944), кардинально змінили долю народу. Через своє походження архієпископ міг повернутися до Німеччини. Що мав робити пастир у такій ситуації? Після довгого розпізнавання, консультацій із Римом і залишеної Пієм XII остаточної свободи вибору, він вирішив залишитися з вірними в Естонії. 8 лютого 1941 р. повідомив про це родину в Німеччині. Ось уривок з його листа:

Навіть якщо майбутнє з людської точки зору не виглядає райдужним, я вирішив залишитися. Адже пастир має бути зі своєю отарою, розділяючи її радості й біди. (…) Я хочу сказати всім, який добрий Бог, коли ми цілковито віддаємося Йому; якими щасливими можемо бути, коли готові пожертвувати всім – свободою і життям – заради Христа. (…) Моє життя і – якщо так буде – моя смерть будуть життям і смертю для Христа. Це було б найпрекрасніше завершення мого життя.

У ніч з 27 червня 1941 р. архієпископа Профіттліха заарештували й депортували до Кірова (Росія). Після тортур і виснажливих допитів його звинуватили у шпигунстві та контрреволюційній діяльності проти СРСР і засудили до смерті. Апеляцію відхилили. Як стало відомо пізніше, він помер 22 лютого 1942 р. від жорстокого поводження ще до виконання вироку.

Дякуємо Богові за життя і дар цього нового блаженного для Церкви та просимо Марію, Царицю Товариства Ісуса, з’єднати нас із Її Сином, який несе хрест, і супроводжувати своїм заступництвом на дорозі миру й примирення.

З братнім привітанням,
Артуро Соса SJ
Генеральний Настоятель

 

Рим, 22 серпня 2025
(оригінал іспанською мовою)