https://www.vatican.va/content/paul-vi/es/apost_exhortations/documents/hf_p-vi_exh_19710629_evangelica-testificatio.html

 

EVANGELICA TESTIFICATIO

 

переклав о. Олег Кривобочок ТІ

неофіційний переклад для особистого вжитку

АПОСТОЛЬСЬКА АДГОРТАЦІЯ

СВЯТІШОГО ОТЦЯ

ПАВЛА VI

СВІДЧЕННЯ ЄВАНГЕЛІЯ

ПРО СВЯТІСТЬ

ПРО ОНОВЛЕННЯ БОГОПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ

ЗГІДНО З НАВЧАННЯМ СОБОРУ

 

 

  1. Євангельське свідчення богопосвяченого життя виразно показує людям верховенство любові Бога з такою силою, що ми повинні за це дякувати Святому Духові. З усією простотою, як це вже зробив Наш шановний попередник Йоан ХХІІІ напередодні Собору[1], Ми хотіли би розказати вам, яку надію пробуджує в нас – усіх Пастирів і вірних Церкви – духовна щедрість чоловіків і жінок, які віддали своє життя Господові в дусі й практиці євангельських рад. Ми також хочемо допомогти вам наслідувати Христа, дотримуючись навчання Собору.

 

Собор

 

  1. Ми хочемо відповісти на неспокій, невпевненість і нестабільність, які дехто проявляє, і підбадьорити тих, які шукають справжнього оновлення богопосвяченого життя. Деякі сміливі довільні зміни, перебільшена недовіра до минулого, навіть якщо воно свідчить про мудрість і ревність церковних традицій, ментальність, надмірно стурбована намаганням швидко пристосуватися до великих змін, які стрясають нашу епоху – все це спонукало декого вважати деякі форми богопосвяченого життя застарілими. Чи не було образливого звернення до Собору поставити на обговорення навіть самі принципи богопосвяченого життя? Однак добре відомо, що Собор визнав «цей особливий дар» місцем вибору в житті Церкви, бо він дає можливість тим, які його прийняли, більше наближатися «до того життя в чистоті й убогості, що його вибрав собі Христос-Господь і прийняла його Діва-Мати»[2]. Собор також вказав способи оновлення життя згідно з Євангелієм[3].

 

Традиція Церкви

 

  1. Чи потрібно нагадувати, що церковна традиція від самих початків пропонує нам це упривілейоване свідчення постійних пошуків Бога, унікальної та неподільної любові до Христа, цілковитої відданості розвитку Його Царства. Любов, яка оживляє всю Церкву, без цього конкретного знаку ризикує охолонути, рятівний парадокс Євангелія – втратити свою живучість, «сіль» віри – розчинитися в секуляризованому світі.

З перших століть Святий Дух, разом із героїчним сповідуванням віри мучеників, пробуджував дивовижну стійкість учнів і дів, пустельників і анахоретів. Богопосвячене життя зароджувалося і поступово відчувало зростаючу потребу розвиватися і виражатися у різних формах спільнотного чи усамітненого життя, щоби відповісти на наполегливе запрошення Христа: «Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства, і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне»[4].

Хто насмілиться стверджувати, що такий заклик сьогодні вже не має такої самої цінності й сили, що Церква може обійтися без цих неординарних свідчень трансцендентності любові Христа або світ може собі дозволити згаснути цим вогням, які проголошують Боже Царство зі свободою, яка не знає перешкод і якою постійно живуть тисячі синів і дочок Церкви?

 

Пошана і симпатія

 

  1. Дорогі сини й дочки, які вибрали євангельські ради, бо прагнули вільно і вірно йти за Христом і наслідувати Його, присвятивши своє життя Богові особливим посвяченням, яке бере початок у Таїнстві Хрещення і виражає його в усій повноті. Якби ви могли зрозуміти, яку пошану і симпатію Ми відчуваємо до вас в ім’я Ісуса Христа! Ввіряємо вас нашим дорогим братам у єпископстві, які, разом із пресвітерами, своїми співпрацівниками у священстві, відчувають відповідальність за богопосвячене життя. І Ми просимо всіх мирян, яким «властиво виконувати мирські обов’язки і завдання»[5], зрозуміти, якою ви є цінною допомогою для них у пошуках святості, до якої вони також покликані силою Хрещення у Христі ради слави Отця[6].

 

Оновлення

 

  1. Звичайно, що частина зовнішніх форм, рекомендованих засновниками релігійних Орденів чи Конгрегацій, сьогодні виглядає застарілою. Деякі надмірності чи ригоризми, які накопичувалися упродовж століть, потрібно усунути. Треба щось змінювати, треба шукати та запроваджувати, після схвалення Церквою, нові форми. Це завдання вже роками виконує більшість релігійних установ, експериментуючи, іноді занадто сміливо, з новими видами конституцій і правил. Ми це добре знаємо і уважно слідкуємо за цими зусиллями оновлення, якого бажав Собор[7].

 

Необхідне розпізнавання

 

  1. У середовищі цього динамічного процесу, в якому існує постійний ризик, що світський дух змішається з дією Святого Духа, як допомогти вам робити потрібне розпізнавання? Як захистити чи осягнути те, що суттєве? Яку користь можна отримати з досвіду минулого і з роздумів над сучасністю, щоби зміцнити цю форму богопосвяченого життя? Відповідно до особливої відповідальності, яку Господь довірив Нам у своїй Церкві: «Утверджуй своїх братів»[8], Ми, зі свого боку, заохочуємо вас йти дорогою, яку ви вибрали, з більшою впевненістю і з більш радісною довірою. В «пошуках досконалої любові»[9], яка керує вашим життям, яку іншу поставу ви можете мати окрім повного віддання себе Святому Духові, який діє в Церкві й кличе вас до свободи дітей Божих?[10]

 

БОГОПОСВЯЧЕНЕ ЖИТТЯ

 

НАВЧАННЯ СОБОРУ

 

  1. Дорогі сини і дочки, вільною відповіддю на поклик Святого Духа ви вирішили наслідувати Христа, віддавши Йому себе повністю. Євангельські ради чистоти, вбожества і послуху, складені Богові, – це вже закон вашого життя. «Церковна влада під проводом Святого Духа подбала про те, щоб дати тлумачення цих рад, регулювати дотримання їх, а також установити на їхній підставі сталі способи життя»[11]. У такий спосіб Церква визнає і підтверджує стиль життя на основі євангельських рад: «Через обіти або інші священні зобов’язання, прирівняні до обітів з огляду на їхній особливий характер, якими християнин зобов’язується до згаданих трьох євангельських рад, він цілковито віддає себе у владу того, кого найбільше любить, – Бога; так він у новому й особливому званні віддається служінню Богові та прославі Його. Охрестившись, християнин вмирає для гріха і посвячується Богові; але щоб благодать хрещення могла принести ще багатші плоди, через обіт перед Церквою про дотримання євангельських рад він наміряється звільнитися від перешкод, які могли б відвертати його від ревності в любові й від досконалості в богопоклонінні, тому ще глибше присвячує себе служінню Богові. І ця посвята буде тим досконалішою, чим міцнішим і стійкішим буде зобов’язання, яке є образом Христа, злученого з Церквою непорушним зв’язком»[12].

Це навчання Собору виразно показує велич вашої жертви, даної у повній свободі на взір жертви Христа для Своєї Церкви, і – як і Його жертви – цілковитої і безповоротної. Саме ради Божого Царства ви великодушно і беззастережно віддали Христові енергію любові, потребу щось мати і свободу керувати власним життям – те, що для людини таке цінне. Таким є ваше посвячення, яке здійснюється в Церкві через служіння її представників, які склали чернечі обіти, або через християнську спільноту, любов якої визнає, приймає, підтримує і обіймає тих, які своєю жертвою стали «знаком, який кожного члена Церкви може і повинен діяльно спонукати до ревного виконання обов’язків християнського покликання… краще являє всім вірним і небесні блага, присутні вже в цьому світі»[13].

 

  1. ВИДИ БОГОПОСВЯЧЕНОГО ЖИТТЯ

 

Споглядальне життя

 

  1. Деякі з вас покликані до життя, яке називають «споглядальним». Непереборна сила тягне вас до Господа. Віддавши себе Богові, ви піддаєтеся Його вищій силі, яка піднімає вас до Нього і преображає в Нього, готуючи до вічного споглядання – нашого спільного покликання. Як би ви могли йти цією дорогою і бути вірними благодаті, яка вас надихає, якщо би не відповіли всією своєю душею через динамізм, рушійною силою якого є любов, на цей поклик, який постійно спрямовує вас до Бога? Тому думайте про іншу діяльність, якою ви повинні займатися: стосунки з братами, безоплатна чи оплачувана праця, необхідний відпочинок – як свідчення Господові про ваш внутрішній зв’язок із Ним, щоб Він дав вам чистий намір єдності з Ним, так потрібний у момент самої молитви. У такий спосіб ви вноситимете свою лепту в розширення Божого Царства свідченням свого життя і «глибинною апостольською плідністю»[14].

 

Апостольське життя

 

  1. Інші присвячують своє життя основній апостольській місії: проголошенню Божого Слова тим, кого Бог поставив на їхній дорозі, щоби привести їх до віри. Така благодать вимагає глибокої єдності з Господом, яка дасть вам можливість передавати послання мовою, яку світ може зрозуміти. І тому потрібно, щоби все ваше життя брало участь у страстях, смерті й славі Господа![15]

 

Споглядання і апостолят

 

  1. Коли ваше покликання вимагає інших функцій для служіння ближнім: душпастирство, місії, навчання, діла милосердя тощо, то чи передусім не інтенсивність вашої єдності з Господом чинить їх плідними в міру цієї єдності «в таїні»[16]? Якщо хочете бути вірними навчанню Собору, то «члени кожного інституту, виключно і понад усе шукаючи Бога, мають поєднувати споглядання, через яке вони з’єднуються з Ним розумом і серцем, з апостольською любов’ю, через яку намагаються взяти участь у ділі Ізбавління й поширювати Царство Боже»[17].

 

Харизма засновників

 

  1. Тільки так ви зможете пробудити свої серця до істини і до божественної любові згідно з харизмою ваших засновників, вихованих Богом у своїй Церкві. Так Собор слушно наполягає на обов’язках богопосвячених осіб бути вірними духові своїх засновників, їхнім євангельським намірам, прикладу їхньої святості, ставлячи це одним із найпевніших критеріїв діяльності кожного Інституту[18]. Насправді харизма богопосвяченого життя далека від спонук, породжених «тілом і кров’ю»[19] чи світоглядом, «уподібненим до цього світу»[20], а є плодом Святого Духа, який завжди діє в Церкві.

 

Зовнішні форми і внутрішні стимули

 

  1. Саме тут міститься джерело динамізму, властивого кожній богопосвяченій спільноті, бо якщо поклик Бога оновлюється і змінюється відповідно до обставин місця і часу, то все-таки вимагає постійних орієнтирів. Внутрішній стимул, який відповідає цьому поклику, породжує в глибині екзистенції деякі фундаментальні постави. Вірність цим поставам є пробним каменем автентичності богопосвяченого життя. Не забуваймо, що кожній людській інституції загрожує склероз і формалізм. Зовнішнє регулювання само по собі недостатнє для гарантування цінності богопосвяченого життя і його внутрішньої цілісності. Тому потрібно постійно оновлювати зовнішні форми внутрішніми стимулами, без яких вони швидко перетворяться на надмірні тягарі. Через різноманітність зовнішніх форм, які надають кожному інститутові притаманний йому вигляд і сягають корінням у повноту благодаті Христа[21], найвищим правилом богопосвяченого життя і його остаточною нормою є наслідування Христа згідно з навчанням Євангелія. Чи не ця турбота пробуджувала в Церкві упродовж століть вимогу життя в чистоті, вбозтві й послуху?

 

  1. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ

 

Обіт чистоти

 

  1. Тільки любов до Бога – і це потрібно повторювати – рішуче кличе до богопосвяченої чистоти. Окрім того ця любов наполегливо вимагає братерської любові, щоб богопосвячена особа глибше жила разом зі своїми сучасниками у серці Христа. За цієї умови дар самопосвяти, складений Богові й ближнім, стане джерелом глибокого миру. В жодному випадку, не знецінюючи людську любов і подружжя, – бо, згідно з вірою, чи воно не є образом участі в єдності любові, яка об’єднує Христа і Церкву?[22] – богопосвячена чистота викликає цю єдність у більш безпосередній спосіб і реалізує цю досконалість, до якої повинна стреміти кожна людська любов. Отож, сьогодні, коли людській любові щораз більше загрожує «руйнівний еротизм»[23], богопосвячену чистоту потрібно приймати як ніколи раніше і жити нею чесно й великодушно. Богопосвячена чистота, будучи однозначно позитивною, засвідчує пріоритетну любов до Господа і символізує у надзвичайний і абсолютний спосіб таїну єдності Містичного Тіла зі своєю Головою, Обручницю – зі своїм Обручником. Врешті, вона досягає, преображає і пронизує людину до найбільших глибин через таїнственну подібність до Христа.

 

Джерело духовної плідності

 

  1. Тому вам, дорогі брати й сестри, потрібно повернути християнській духовності богопосвяченої чистоти всю її ефективність. Коли нею живуть по-справжньому, вдивляючись у Небесне Царство, то вона звільняє людське серце і стає «знаменом і стимулом любові, особливим джерелом духовної плідності у світі»[24]. Навіть якщо світ не завжди її розуміє, вона завжди залишається містично дієвою в ньому.

 

Божий дар

 

  1. Що стосується Нас, то Ми повинні бути твердо й впевнено переконані, що цінність і плідність чистоти, якої дотримуються ради любові до Бога в богопосвяченому целібаті, стоїть на міцному фундаменті Божого Слова, навчанні Христа, житті Його Матері-Діви, апостольській традиції – що Церква безперервно повторює. Йдеться про цінний дар, який Отець декому уділяє. Цей дар, крихкий і вразливий через людську слабкість, залишається відкритим протиріччям для чистого розуму й частково незрозумілим тим, кому світло Втіленого Слова не відкрило, що «той, хто втратить своє життя» ради Нього, «його отримає»[25].

 

Обіт убожества

 

  1. Наслідуючи Христа в чистоті, ви також захотіли, за Його прикладом, жити бідно у використанні матеріального добра, потрібного для щоденного життя. Наші сучасники наполегливо ставлять вам запитання щодо цього. Зрозуміло, що релігійні Інститути виконують важливе завдання в сфері діл милосердя, допомоги вбогим і соціальної справедливості; і при виконанні цих завдань повинні бути уважними до вимог Євангелія.

 

Волання убогих

 

  1. Гостріше, ніж будь-коли, ви відчуваєте «крик убогих»[26], який виходить із їхньої особистої біди й колективного нещастя. Хіба не для того, щоб відповісти на їхнє волання як упривілейованих Божих створінь, прийшов Христос[27] і дійшов так далеко, що ототожнив Себе з ними?[28] У світі, який йде вперед великими кроками, постійна присутність великої кількості нещасних людей – це наполегливий заклик до «зміни способу мислення й поведінки»[29], зокрема для вас, які перебуваєте «ближче» до Христа[30] в Його земних умовах самозречення. Цей заклик – не ігноруємо його – резонує у ваших серцях так потужно, що часом дехто відчуває спокусу до ґвалтовних дій. Будучи учнями Христа, чи ви можете жити не так, як Він? Ви добре знаєте, що це не політичне чи тимчасове спрямування, а заклик до навернення сердець, до звільнення від усіх дочасних перешкод, до любові.

 

Вбогість і справедливість

 

  1. Отож, як це волання бідних відіб’ється у вашому житті? Воно повинно, передовсім, заборонити компроміс із будь-якою формою соціальної несправедливості. Ви зобов’язані пробуджувати сумління стосовно існуючих бід і вимог соціальної справедливості, які висувають Євангеліє і Церква. Це спонукає декого з вас жити разом із убогими й розділяти їхні болючі турботи. З другого боку, це спонукає ваші Інститути переорієнтувати діяльність на користь бідних, і деякі це вже роблять із великою великодушністю. Врешті, виконання функцій, до яких ви покликані, обмежує використання матеріального добра для власних потреб. Потрібно, щоби в щоденному житті ви були прикладом справжньої вбогості.

 

Використання матеріального добра

 

  1. Цивілізації та світові, який характеризується приголомшливим рухом до необмеженого матеріального росту, яке свідчення може дати богопосвячена особа, яка піддалася нестримному пошуку власного комфорту і вважає нормальним без розпізнавання необмежено користуватися всім, що їй пропонують? У той час, коли для багатьох зросла небезпека піддатися ілюзорній безпеці володіння, знань і влади, Боже покликання ставить вас на вершину християнського сумління як нагадування людям, що справжній і повний прогрес полягає у відповіді на їхнє покликання «дітей розділяти життя живого Бога, Отця всіх людей»[31].

 

Праця

 

  1. Ви також можете зрозуміти стогін багатьох людей, втягнутих у безперервну працю заради грошей, прибутку, споживання, що часто спричинює майже нелюдську втому. Суттєвим аспектом вашої вбогості має бути свідчення людського значення праці, яка виконується у свободі духу, повертається до своєї природності як спосіб підтримки й служіння. Хіба Собор не наголосив прямо, що вам слід підпорядковуватися «загальному законові праці»[32]? Ваш обов’язок – заробляти на своє життя і життя інших та допомагати своєю працею бідним. Але ваша діяльність не може відходити від харизми ваших Інститутів і включати працю, яка замінює їхні конкретні завдання. Вона в жодному разі не повинна вести вас до секуляризації на шкоду богопосвяченому життю. Отож уважно слідкуйте за духом, який вас надихає. Бо поразка буде тоді, коли почнете відчувати, що вас «цінять» тільки згідно з винагородою за світську працю, яку ви виконуєте.

 

Братерське ділення

 

  1. Нагальна сьогодні потреба ділитися по-братньому повинна зберігати свою євангельську цінність. Дідахе говорить: «Якщо ви ділитеся між собою вічними благами, то тим більше повинні ділитися тлінними благами»[33]. Бідність, яка включає спільне добро і спільну заробітну плату, свідчитиме про духовну єдність між вами, буде добрим заохоченням для всіх багатих і принесе якусь користь вашим потребуючим братам і сестрам. Слушне прагнення реалізувати особисту відповідальність виражатиметься не в задоволенні власним добром, а в братерському діленні спільним добром. Форми вбозтва кожної особи і кожної спільноти залежатимуть від виду Інституту і форми послуху, яка там практикується. У такий спосіб реалізуватиметься, згідно з особливостями покликання, характер залежності, властивий усім видам убозтва.

 

Євангельські вимоги

 

  1. Ви розумієте, дорогі брати й сестри, що потреби сучасного світу, якщо ви їх переживаєте в тісному зв’язку з Христом, роблять вашу вбогість більш нагальною й глибшою. Очевидно, що потрібно брати до уваги людське оточення, в якому ви живете, щоб пристосувати до нього свій стиль життя, бо ваша вбогість не може бути тільки копією звичок цього оточення. Цінність убозтва як свідчення випливатиме з великодушної відповіді на вимоги Євангелія як повної вірності покликанню, а не з турботи тільки виглядати вбогими, що було би надто поверхневим, але в будь-якому разі слід уникати надмірності й марнославства. Усвідомлюючи, що деякі ситуації можуть виправдовувати відсутність габіту, не можемо замовчувати факт, що простота чернечого габіту має бути, як того хоче Собор, знаком посвячення[34], отож відрізнятися від відверто світського одягу.

 

Обіт послуху

 

  1. Хіба це не та сама довіра, яка надихає ваш обіт послуху в світлі віри і згідно з динамізмом, властивим любові Христа? Завдяки цьому обіту ви повністю віддаєте свою волю і рішуче і впевнено входите у Божий план спасіння. За прикладом Христа, який прийшов сповнити волю Отця, і в єдності з Ним, який «через страждання навчився послуху» і «служив братам», ви «тісніше приєднуєтеся до служіння Церкві» й своїм братам[35].

 

Євангельське братерство і жертва

 

  1. Собор наголосив на євангельському прагненні братерства. Церква визначила себе як «Божий Люд», у якому ієрархія служить членам Христа, з’єднаним між собою однаковою любов’ю[36]. Богопосвячені, як і всі в Церкві, живуть тою самою пасхальною таїною Христа. Глибоке значення послуху об’являється у повноті таїни смерті та воскресіння, у якій у досконалий спосіб здійснюється надприродне призначення людини: через самопожертву, страждання і смерть осягається справжнє життя.

Тому керувати братами означає служити їм[37] як Той, хто «дав життя своє на викуп за багатьох»[38].

 

Влада і послух

 

  1. Отож, влада і послух здійснюються як служіння спільному добру і як два комплементарні аспекти тієї самої участі в жертві Христа. Ті, які керують, служать братам за замислом любові Отця; ті, які підпорядковуються, наслідують Учителя[39] і співпрацюють у Ділі спасіння. У такий спосіб, не будучи суперечними, влада та свобода індивіда йдуть разом у виконанні Божої волі, яку шукають разом у довірливому діалозі між настоятелями й підвладними – якщо йдеться про індивідуальну ситуацію, або через загальну згоду – якщо йдеться про всю спільноту. У таких пошуках богопосвячені особи знатимуть, як уникати надмірної заклопотаності й турботи, щоб тимчасові рації переважали над глибоким значенням богопосвяченого життя. Обов’язок кожного, а особливо настоятелів і тих, які несуть відповідальність за своїх братів і сестер, пробуджувати в спільноті певність віри, яка повинна ними керувати. Потрібно підсилювати цю певність і втілювати її у щоденне життя згідно з потребами моменту, і в жодному разі не робити темою дискусій. Ця спільна праця повинна закінчитися рішенням настоятеля, чия присутність і авторитет потрібні кожній спільноті.

 

Потреби щоденного життя

 

  1. Природно, що сучасні умови життя впливають на форму вашого послуху. Багато з вас, насправді, частково працюють за межами чернечих будинків і виконують роботу, в якій є фахівцями. Інші працюють у групах, які мають власний ритм праці. Хіба ризики таких ситуацій не спонукають підтвердити і поглибити значення послуху? Щоби це справді було корисним, потрібно виконати деякі умови. Передусім слід переконатися, що дана праця відповідає харизмі Інституту. Також потрібно виразно окреслити два аспекти. Насамперед потрібно вміти переходити від зовнішньої активності до вимог життя у спільноті, щоби гарантувати ефективність усіх елементів автентичного богопосвяченого життя. Один із головних обов’язків настоятелів – гарантувати, щоб члени спільноти мали необхідні умови для духовного життя. Як вони могли би це виконувати без довірливої співпраці всієї спільноти?

 

Свобода і послух

 

  1. Слід додати наступне: чим більше ви реалізуєте свою відповідальність, тим більше потрібно оновлювати повне значення дару своєї самопожертви. Господь накладає обов’язок «втратити своє життя» на кожного, хто прагне йти за Ним[40]. Ви виконуватимете цю заповідь, приймаючи розпорядження настоятелів як гарантію чернечих обітів, якими богопосвячені особи «повною мірою віддають свою волю Богові на знак жертвування себе самих»[41]. Християнський послух – це безумовне підкорення Божій волі. Але ваш послух більш суворий, бо ви зробили його об’єктом особливого посвячення, тому горизонт ваших можливостей обмежений вашими обов’язками. Це повний акт свободи, яка лежить в основі вашого актуального стану. Ваш обов’язок – постійно оживляти цей акт як через власні ініціативи, так і через добровільну згоду виконувати розпорядження настоятелів. Отож Собор включає до переваг богопосвяченого стану «свободу, зміцнену послухом»[42], наголошуючи, що такий послух «не тільки не применшує гідності людської особи, а приводить її до повної зрілості, тому що збагачує її свободою дітей Божих»[43].

 

Сумління і послух

 

  1. Чи не можуть виникати конфлікти між владою настоятеля і сумлінням, «найпотаємнішим осердям і святилищем людини, де вона перебуває наодинці з Богом, голос якого промовляє у глибинах її душі»[44], підлеглого? Потрібно повторити, що сумління само по собі не є суддею моральної цінності дій, до яких надихає, а потрібно звертатися до об’єктивних норм і, при необхідності, змінювати й виправляти сумління. За винятком наказу, який виразно суперечить Божим заповідям чи конституціям Інституту або передбачає велике й серйозне зло – у цьому випадку обов’язку послуху немає, – рішення настоятеля стосується царини, в якій оцінювання кращого добра може варіюватися згідно з різними точками зору. Бажання зробити висновок, що даний наказ здається об’єктивно менш добрим, що він неправильний і суперечить сумлінню, означало би нереалістично ігнорувати неясності й амбівалентність багатьох людських ситуацій. Окрім того відмова послуху спричинює шкоду, часом дуже велику, всій спільноті. Богопосвячена особа не може швидко висновувати, що між судженням її сумління і сумлінням настоятеля існує протиріччя. Такі виняткові ситуації часом викликають справжнє внутрішнє страждання – як у самого Христа: «Навчився з того, що витерпів, значення послуху»[45].

 

Хрест – доказ найбільшої любові

 

  1. Це говорить про те, якого рівня зречення вимагає богопосвячене життя. Тому ви повинні відчувати частину тягаря, який притягнув Господа до хреста, це «хрещення, яке Він мав прийняти» і яким розпалив вогонь, який охопив і вас[46]; щось від тої «глупоти», яку св. Павло бажав усім нам, бо тільки вона робить нас мудрими[47]. Нехай хрест буде для вас, як колись був для Христа, випробуванням найбільшої любові. Хіба немає таємничого зв’язку між зреченням і внутрішньою радістю, між жертовністю і великодушністю, між дисципліною і духовною свободою?

 

III. СТИЛЬ ЖИТТЯ

 

Свідчити

 

  1. Слід визнати, брати і сестри в Христі, що в сучасному світі важко знайти стиль життя, який би відповідав цим вимогам. Багато протилежних стимулів спонукають вас вибирати передусім дії, ефективні в людському розумінні. Але чи не вашим обов’язком є подавати приклад радісної і врівноваженої аскези, приймати труднощі, властиві праці й суспільним стосункам, терпеливо зносити життєві випробування з їх болісною невизначеністю і зреченнями, потрібними для повноти християнського життя? Богопосвячені особи «простують вужчою дорогою до святості»[48]. В горнилі усіх великих і малих проблем внутрішня ревність дає вам можливість відкривати хрест Христа і приймати його з вірою і любов’ю.

 

Наслідування Христа

 

  1. За цієї умови ви зможете дати свідчення, яке очікує Божий Люд: що ви чоловіки й жінки, здатні прийняти непевність убогості, жити скромно і покірно, любити мир, бути готовими до різних завдань, бути спонтанними і наполегливими, м’якими і твердими у переконаннях віри. І цю благодать Ісус Христос дасть вам пропорційно до повної самопожертви, яку ви дали назавжди. Недавня історія багатьох богопосвячених осіб, які жертовно страждали для Христа в різних країнах, – вимовне підтвердження цього. Коли ми виражаємо Наше захоплення ними, то показуємо їх як приклад для всіх.

 

Зміцнювати внутрішню людину

 

  1. На цій дорозі цінну допомогу вам пропонують різні форми життя, натхнені й прийняті досвідом, вірним харизмам різних Інститутів. Під впливом досвіду були прийняті різні синтези, пропонуючи нові зміни. Не залежно від змін, ці синтези ведуть до формування внутрішньої людини. І ваше завдання – зміцнювати внутрішню людину тим, що допоможе вам серед різних можливостей вибрати найвідповіднішу форму життя. Надмірне прагнення гнучкості й спонтанної творчості може викликати підозри у нехтуванні тим мінімумом постійних звичок, яких зазвичай вимагає життя спільноти й зрілість осіб. Безладні заклики до братерської любові чи того, що може вважатися натхненням Святого Духа, також можуть руйнувати спільноту.

 

Важливість довколишнього оточення

 

  1. Не можна недооцінювати важливості довколишнього оточення як у звичайному спрямуванні всієї особи, такої складної і розділеної, туди, куди її кличе Бог, так і в духовній інтеграції усіх її схильностей. Хіба серце часто не захоплюється тим, що проминає? Тепер багато з вас будуть змушені жити, принаймні частково, в світі, який має тенденцію вигнати людину з неї самої й поставити під загрозу як її духовну цілісність, так і її єдність з Богом. Тому потрібно вчитися знаходити Бога в умовах, які характеризуються прискореним життям, галасом і звабливістю ефемерних речей.

 

Зміцнення в Бозі

 

  1. Хто не бачить допомоги, яку для осягнення цієї єдності вам надає братерська атмосфера врегульованого життя з добровільно прийнятими нормами? Вони видаються все більш потрібними для того, хто «входить у своє серце»[49] у біблійному значенні, яке виражає щось глибше від почуттів, ідей та прагнень, і просякнуте ідеєю безмежного, абсолютного і нашого вічного призначення. У сучасному неспокійному світі богопосвячене життя повинно бути прикладом, як життєве устремління до мети, до живого Бога, цілісне й відкрите через інтеграцію всіх людських здатностей, очищення думок, одухотворення почуттів досягло глибини і витривалості життя в Бозі.

 

Необхідне відсторонення від світу

 

  1. В тій самій мірі, в якій ви виконуєте зовнішні обов’язки, потрібно вчитися переходити від внутрішньої активності до внутрішнього життя, яке оновлює душу. Якщо ви справді сповнюєте Божу волю, то самі відчуєте, коли прийшов час для внутрішнього оновлення, який разом із своїми братами чи сестрами перетворите на час духовного наповнення. З огляду на надмірну зайнятість і напруженість сучасного життя, доцільно надавати особливого значення, разом із ритмом щоденної молитви, продовженій молитві, розподіленій на інтервали в різні періоди – відповідно до можливостей і характеру вашого покликання. Якщо, відповідно до ваших конституцій, доми, в яких ви живете, широко практикують братерську гостинність, то її частоту і «стиль» слід регулювати, щоби уникати непотрібного замішання й полегшувати вашим гостям стосунки з Богом.

 

Духовне втаємничення

 

  1. Таке значення мають норми, які позначають ритм вашого щоденного життя. Чуйне сумління сприймає їх не тільки як обов’язок дотримуватись якогось правила, а дивиться на користь, яку вони несуть для забезпечення більшої духовної повноти. Слід ствердити, що богопосвячений послух вимагає набагато більше, ніж раціональне підтвердження чи формування волі, це справжнє втаємничення – глибока християнізація особи згідно з євангельськими блаженствами.

 

Життєва доктрина

 

  1. Собор вважає «Схвалене вчення про досягнення досконалості»[50] спадком релігійних Інститутів і найбільшим добром, яке вони можуть вам гарантувати. Оскільки ця досконалість полягає у розвитку любові до Бога і до ближніх, то потрібно розуміти це «вчення» конкретно, тобто як доктрину життя, якою потрібно плідно жити. Це означає, що пошуки, яким присвячують себе Інститути, повинні полягати не тільки у адаптації до змін, які відбуваються у світі, а у знаходженні ефективних засобів, необхідних для життя, повністю просякнутого любов’ю до Бога і до людей.

 

Формування нової людини

 

  1. І тому виникає потреба – як для спільнот, так і для членів спільноти – переходити від «психічного» стану до справді «духовного» стану[51]. Хіба «нова людина», про яку говорить св. Павло, не є еклезіяльною повнотою Христа й водночас участю кожного християнина у цій повноті? Таке спрямування зробить ваші богопосвячені спільноти життєдайним середовищем, яке розвиватиме зерно божественного життя, засіяне в Хрещенні кожного з вас, і якому ваше посвячення, здійснюване у повноті, дасть можливість принести великі плоди.

 

Привітна простота життя спільноти

 

  1. Незважаючи на те, що ви недосконалі, як і всі християни, ви намагаєтеся створити середовище, сприятливе для духовного розвитку кожного члена спільноти. Як цього досягти, як не поглибленням у Господі стосунків, навіть звичайних, зі своїми братами? Слід пам’ятати, що любов повинна бути активною надією на те, чого можуть осягнути інші завдяки нашій братерській допомозі. Ознакою її автентичності є привітна простота, з якою всі намагатимуться зрозуміти те, чого прагнуть інші[52]. Якщо деякі богопосвячені особи виглядають так, ніби життя у спільноті їх руйнує, замість того, щоб розвивати, то чи це відбувається не тому, що бракує сердечного розуміння, яке живить надію? Немає сумнівів, що дух спільноти, братерські стосунки, спільна праця в апостольських ділах, взаємна підтримка у спільноті, вибраній для кращого служіння Христові – це цінні елементи допомоги в щоденному житті.

 

Малі спільноти

 

  1. З цієї точки зору виникають тенденції створення менших спільнот. Своєрідна спонтанна реакція проти анонімності великих урбанізованих міст, потреба адаптувати житло спільноти до вимог сучасних тісних міст, потреба мати умови життя, подібні до людей, яких слід євангелізувати, – це мотиви, які спонукають деякі Інститути планувати спільноти з малою кількістю членів. Такі спільноти сприяють розвитку тісніших стосунків між членами спільноти і взаємному й більш братерському прийнятті обов’язків. Проте, якщо певна модель спільноти може сприяти створенню духовного клімату, то наївно вважати, що цього достатньо для її розвитку. Малі спільноти, замість того, що полегшити форму життя, навпаки – більш вимогливі до своїх членів.

 

Великі спільноти

 

  1. З другого боку, правда, що великі спільноти вигідні для багатьох богопосвячених осіб. Вони потрібні з огляду на характер харитативної діяльності, для виконання окреслених інтелектуальних завдань, для споглядального чи монастичного життя. Нехай у них панує досконала єдність сердець і душ у повній відповідності з духовною і надприродною метою, до якої вони прямують. З іншого боку, великі чи малі спільноти, без огляду на їхню чисельність, зможуть допомагати своїм членами тільки тоді, коли їх постійно оживлятиме дух Євангелія, коли їх годуватиме молитва, коли вони вмертвлятимуть стару людину, коли дотримуватимуться дисципліни, потрібної для формування нової людини, коли з самопосвятою прийматимуть свої хрести.

 

  1. ОНОВЛЕННЯ І ДУХОВНИЙ РОЗВИТОК

 

Прагнення Бога

 

  1. Дорогі богопосвячені особи, чи можливо, щоби ви не прагнули краще пізнати Христа, якого хочете показати людям? З Ним вас єднає молитва! Якщо ви втратили смак молитви, то відновите його, покірно повернувшись до неї. Не забувайте свідчення історії: вірність чи невірність молитві – критерій живучості чи занепаду духовного життя.

 

Молитва

 

  1. Відкриття присутності Бога, необхідність адорації, потреба молитви заступництва – досвід християнського благочестя показує нам плідність молитви, в якій Бог промовляє до душ і сердець своїх слуг. Господь відкривається нам у вогні любові. Є багато дарів Святого Духа, але вони не завжди допомагають внутрішньо і по-справжньому відчути Господа. А без цього відчуття ми не могли би ні йти вперед, ні розуміти цінність християнського і богопосвяченого життя, ні отримати силу розвиватися з радістю надії, яка не підводить.

 

Дух молитви оживляє братерське життя

 

  1. Звичайно, що Святий Дух також дає вам благодать побачити обличчя Господа в серцях людей, любити яких як братів Він сам вас навчає. І Бог допомагає вам побачити прояви його любові в різних подіях. Якщо ми покірно зосереджуємося на людях і на подіях, то Дух Ісуса просвічує нас, збагачує своєю мудрістю – і дух молитви глибоко в нас проникає.

 

Потреба у внутрішньому житті

 

  1. Хіба однією з бід наших часів не є дисбаланс «між обставинами колективного життя і вимогами особистого мислення та світогляду»[53]? Багато людей – включаючи молодь – втратили сенс свого життя і неспокійно шукають споглядальний вимір свого існування, не розуміючи, що Христос через свою Церкву може дати відповідь на їхні очікування! Такий стан речей повинен спонукати вас серйозно задуматися над тим, чого люди можуть очікувати від вас, які повністю віддали себе на служіння Слову: «Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину»[54]. Отож, усвідомлюйте важливість молитви в своєму житті й учіться великодушно їй віддаватися. Вірність щоденній молитві завжди буде для кожного з вас фундаментальною потребою, молитва повинна займати перше місце у ваших конституціях і у вашому житті.

 

Мовчання

 

  1. Внутрішня людина вважає мовчання вимогою божественної любові, й зазвичай, щоби відчути, як Бог «промовляє до серця»[55], потрібне певне усамітнення. Слід наголосити, що мовчання, як просто відсутність слів, під час якого душа не може оновитися, позбавлене духовної цінності й могло би шкодити братерській любові, якщо у момент мовчання потрібно би було терміново ввійти у контакт з іншою людиною. Натомість пошуки близькості Бога мають у собі справжню життєву потребу в мовчанні всіх вимірів особи – як для тих, які повинні знайти Бога серед гамору, так і для тих, які покликані до споглядального життя[56]. Віра, надія і любов до Бога, налаштовані на прийняття дарів Святого Духа, як і братерська любов, відкрита на таїну інших, вимагають мовчання.

 

Літургічне життя

 

  1. Врешті, чи слід нагадувати, що особливе місце в житті ваших спільнот займає літургія Церкви, центральним місцем якої є Євхаристійна Жертва, в якій внутрішня молитва поєднується з зовнішнім культом?[57] Під час чернечих обітів Церква віддала вас Богові в тісній єдності з Євхаристійною Жертвою[58]. День за днем ця жертва повинна ставати реальністю, переживатися конкретно і постійно. Причастя – це первісне джерело цього оновлення[59]; воно постійно зміцнюватиме ваше прагнення любити по-справжньому – аж до пожертвування власного життя.

 

Євхаристія – серце спільноти і джерело життя

 

  1. Ваші спільноти, об’єднані в імені Христа, в центрі свого життя мають Євхаристію, «таїнство любові, знак єдності, сув’язь милості»[60]. І тому природно, що спільнота збирається в каплиці, де присутність Пресвятої Євхаристії виражає і водночас втілює те, що повинно бути фундаментальною місією як кожної чернечої спільноти, так і будь-якого зібрання християн. Євхаристія, завдяки якій ми не припиняємо проголошувати смерть і воскресіння Господа і готуватися до Його славного повернення, постійно нагадує нам про фізичні й моральні страждання, які Христос переживав і добровільно прийняв аж до страстей і смерті на хресті. Випробування, з якими зустрінетеся, будуть нагодою єднатися з Господом і жертвувати Отцеві біди й несправедливі страждання, які ранять наших братів і яким тільки жертва Христа може дати сенс у вірі.

 

Духовна плідність для світу

 

  1. І тому, як сильно наголосив Собор, світ також присутній у центрі вашого молитовного життя і жертви: «Нехай ніхто не вважає, що ченці через свою посвяту стають чужими для людей або не приносять користі земній громаді. Бо хоч часто вони не стоять у прямому сенсі пліч-о-пліч зі своїми сучасниками, однак глибшим чином співприсутні з ними у любові Христовій і духовно з ними співпрацюють, щоб розбудова земного суспільства завше ґрунтувалась на Господові й до Нього була спрямована, щоб не марним був труд будівничих»[61].

 

Участь у місії Церкви

 

  1. Собор наголошує, що участь у місії Церкви не може відбуватися без відкритості й спільних «ініціатив й намірів у таких ділянках, як біблійна, літургійна, догматична, душпастирська, екуменічна, місійна і соціальна»[62]. Дбаючи про те, щоб душпастирство проводилося одностайно, потрібно завжди «зберігати характер свого інституту», пам’ятаючи, що звільнення від таких праць стосується передусім внутрішньої структури і не звільняє від підпорядкування юрисдикції єпископів «відповідно до приписів права, як цього вимагає виконання їхнього пастирського служіння і належно впорядковане душпастирювання»[63].

Зрештою, чи ви не повинні невтомно згадувати, що дія Церкви продовжує дію Спасителя ради добра людей тільки тоді, коли входить у динамізм Христа, який все віддає Отцеві: «Усе ваше, ви ж Христові, а Христос – Божий»[64]? Насправді поклик Бога веде вас найпрямішим і найефективнішим способом до вічного Царства. Через духовні напруження, не уникненні для будь-якого справді духовного життя, ви даєте «преславне і виняткове свідчення того, що неможливо преобразити світ і дарувати його Богові без духу євангельських блаженств»[65].

 

ОСТАННІЙ ЗАКЛИК

 

До автентичного оновлення богопосвяченого життя

 

  1. Дорогі брати й сестри в Христі, богопосвячене життя для свого оновлення повинно адаптувати другорядні форми до деяких змін, які швидко розширюються і впливають на всі сфери людського життя. Але як це зробити, підтримуючи «сталі способи життя»[66], визнані Церквою, як не через оновлення справжнього та інтегрального покликання ваших Інститутів? Для живої істоти адаптація до довколишнього середовища не означає відмовитися від своєї справжньої ідентичності, а зміцнити себе своєю життєвою силою. Добре розуміння тенденцій і вимог сучасного світу повинно відкрити у вас свіжі джерела ревності. Це завдання пропорційне труднощам, які виникають.

 

Потреба євангельського свідчення в сучасному світі

 

  1. Сьогодні нас хвилює важливе питання: Як євангельське послання передати сучасній цивілізації? Як проникнути на рівні, на яких розвивається нова культура, створюється новий тип людей, який не вірить у потребу спасіння? Покликані до споглядання таїни спасіння, ви повинні усвідомлювати серйозність викликів, які такі питання повинні породжувати у вашому житті й стимулювати апостольську ревність.

Дорогі богопосвячені особи, відповідно до способів, у які Бог кличе ваші релігійні спільноти, ви повинні тримати очі розплющеними на потреби людей, на їхні проблеми, пошуки, даючи їм свідчення – молитвою і працею – про ефективність Доброї Новини любові, справедливості й миру. Прагнення людства до більш братерського життя – на рівні індивідів і націй – вимагає передусім переміни звичаїв, ментальності й свідомості. Така місія, спільна всьому Божому Людові, ввірена вам в особливий спосіб. Як її виконувати, якщо бракуватиме відчуття абсолютного – плоду певного досвіду Бога? Це показує – наскільки справжнє оновлення богопосвяченого життя є важливим для оновлення Церкви і світу.

 

Живе свідчення любові Господа

 

  1. Цей світ сьогодні, як ніколи, прагне бачити в вас чоловіків і жінок, які повірили в Слово Господа, в Його Воскресіння, у вічне життя так, що присвятили своє земне життя свідченню про цю любов, яка віддає себе всім людям. Упродовж своєї історії Церква постійно оживлялася і раділа багатьма ченцями й черницями, які різноманітними способами свідчили про безмежну любов до Ісуса Христа. Чи для сучасної людини ця благодать не є життєдайним подихом, який приходить із безмежності як звільнення самого себе в перспективі вічного й абсолютного блаженства?

Відкриті на цю божественну радість, оновлюючи реальність віри й пояснюючи в світлі християнського вчення потреби світу, ви великодушно живете обов’язками вашого покликання. Прийшов момент із усією серйозністю перевірити своє сумління і, якщо потрібно, також усе своє життя, щоб бути більш вірними своєму покликанню.

 

Заклик до всіх богопосвячених осіб

 

  1. Дивлячись на вас з ніжністю, з якою Господь назвав своїх учнів «малою отарою» і оголосив, що Отцеві сподобалося дати їм Царство[67], ми благаємо вас зберігати простоту «найменших» Євангелія. Вмійте її знаходити у особистих і сердечних стосунках з Христом і в безпосередніх стосунках зі своїми братами. Тоді ви «відчуєте радість дії Святого Духа» на тих, які втаємничені в таїни Царства. Не намагайтеся стати «мудрими і розумними», кількість яких, як видається, збільшується, і для яких ці таїни закриті[68]. Будьте справді вбогими,тихими, спраглими справедливості, милосердними, чистими серцем; тими, завдяки яким світ пізнає мир Бога[69].

 

Плідне випромінювання радості

 

  1. Радість безумовно належати Богові – це незрівнянний плід Святого Духа, який ви вже скуштували. Натхнені радістю, яку Христос зберігатиме в вас навіть у випробуваннях, вчіться з довірою вдивлятися у прийдешнє. Ця радість, у тій мірі, в якій випромінюватиметься з ваших спільнот, завжди буде доказом для всіх, що вибраний вами стан життя з трьома обітами зречення допомагає вам до максимально можливих границь розширити своє життя у Христі. Дивлячись на вас і на ваше життя, молоді люди зможуть краще зрозуміти поклик Ісуса, яких в них ніколи не вщухає[70]. І Собор про це говорить: «Приклад їхнього власного життя – це найкраща рекомендація їхнього інституту і найбільш вдале заохочення до обрання чернечого життя»[71].

Більше того, немає жодного сумніву, що, проявляючи до вас велику пошану й симпатію, єпископи, священники, батьки і християнські вихователі у багатьох пробудять бажання йти вашими слідами, відповідаючи на поклик Христа, який постійно відлунюється в Його учнях.

 

Молитва до Марії

 

  1. Нехай найулюбленіша Мати Господа, за прикладом Якої ви посвятили Богові своє життя, випросить для вас незгасаючу радість, яку може дати тільки Ісус. Нехай ваше життя, наслідуючи Її, буде свідченням «того материнського почуття, яке має надихати всіх, хто співпрацює в апостольській місії Церкви для відродження людини»[72].

 

Ватикан, Урочистість Святих Апостолів Петра і Павла, 29 червня 1971, дев’ятий рік Нашого Понтифікату.

 

ПАВЛО VI

 

[1] Адгортація Il tempio massimo, 2 липня 1962, AAS 54, 1962, стт. 508-517.

[2] Догматична Конституція Lumen Gentium, cap. VI, 46, AAS 57, 1965. ст. 52.

[3] Декрет Perfectae caritatis, AAS 58, 1966, стт. 702-713.

[4] Лк. 18, 29-30.

[5] Див. Душпастирська Конституція Gaudium et spes, 43, AAS 58, 1966, ст. 1062.

[6] Пор. Догматична Конституція Lumen Gentium, 5, AAS 57, 1965, стт. 44-49.

[7] Пор. Motu proprio Ecclesiae Sanctae від 6 серпня 1966, в AAS 58, 1966, стт. 757 ss.; Інструкція Renovationis causam від 6 січня 1969, в AAS 61, 1969, стт. 103 ss.

[8] Лк. 22. 32.

[9] Пор. Декрет Perfectae caritatis, I AAS 58, 1966, ст. 702.

[10] Пор. Гал. 5, 13; 2 Кор. 3, 17.

[11] Догматична Конституція Lumen Gentium, 43, AAS 57, 196S ст. 49.

[12] Догматична Конституція Lumen Gentium, 44. AAS 57. 1965 ст. 50.

[13] Догматична Конституція Lumen Gentium, 44, AAS 57, 1965, стт. 50-51.

[14] Декрет Perfectae caritatis, 7, AAS 58, 1966, ст. 705.

[15] Пор. Фил. 3, 10-11.

[16] Пор. Мт. 6. 6.

[17] Пор. Декрет Perfectae caritatis, 5, AAS 58. 1966, ст. 705.

[18] Пор. Догматична Конституція Lumen Gentium, 45. AAS, 57, 1965, pp. 51-52; Декрет Perfectae caritatis, 2, AAS 58, 1966, ст. 703.

[19] Пор. Йо. 1, 13.

[20] Пор. Рим. 12, 2.

[21] Пор. 1 Кор. 12. 12-30.

[22] Див. Душпастирська Конституція Gaudium et spes, 48, AAS 58, 1966, pp. 1067-1069; пор. Еф. 5, 25 і 32.

[23] Пор. Discurso a los Grupos «Notre Dame», 4 травня 1970, AAS 62, 1970, ст. 429.

[24] Пор. Догматична Конституція Lumen Gentium, 42, AAS 57, 1965, ст. 48.

[25] Пор. Мт. 10, 39; 16, 25; Мр. 8, 35; Лк. 9, 24; Йо. 12, 25.

[26] Пор. Пс. 9, 13; Іов 34, 28; Прип. 21, 13.

[27] Пор. Лк. 4, 18; 6. 20.

[28] Пор. Мт. 25, 35-40.

[29] Душпастирська Конституція Gaudium et spes, 63. AAS 58, 1966, ст. 1085.

[30] Пор. Мт. 19, 21; 2 Кор. 8, 9.

[31] Енцикліка Populorum Progressio, 21, AAS 59, 1967, ст. 268.

[32] Декрет Perfectae caritatis, 13, AAS 58, 1966, ст. 708.

[33] Didaché, IV, 8; пор. Ді. 4. 32.

[34] Пор. Декрет Perfectae caritatis. 17, AAS 58, 1966, ст. 710

[35] Пор. Там само, 14, ст. 709; Йо. 4, 34; 5, 30; 10, 15-18; Євр. 5, 8 ;10, 7; Пс. 40 (39), 8-9.

[36] Пор. Догматична Конституція Lumen Gentium, cap. I-III, AAS 57, 1965, стт. 5-36.

[37] Пор. Лк. 22, 26-27; Йо. 13, 14.

[38] Мт. 20, 28; Пор. Фил. 2, 8.

[39] Пор. Лк. 2, 51.

[40] Пор. Лк. 9, 23-24.

[41] Декрет Perfectae caritatis, 14, AAS 58, 1966, ст. 708.

[42] Догматична Конституція Lumen Gentium, 43, AAS 57, 1965, ст. 49

[43] Декрет Perfectae caritatis, 14, AAS 58, 1966, ст. 709.

[44] Душпастирська Конституція Gaudium et spes, 16, AAS 58, 1966, E 1037.

[45] Євр. 5, 8.

[46] Пор. Лк. 12, 49-50

[47] Пор. 1 Кор. 3. 18-19.

[48] Пор. Догматична Конституція Lumen Gentium, 13, AAS, 57, 1965, ст. 49.

[49] Пор. Іс. 46, 8.

[50] Пор. Догматична Конституція Lumen Gentium. 43, AAS 57, 196. ст. 49,

[51] Пор. 1 Кор. 2, 14-15.

[52] Пор. Гал. 6, 2.

[53] Душпастирська Конституція Gaudium et spes, 8, AAS 58, 1966, ст. 1030.

[54] Йо. 1, 9.

[55] Пор. Ос. 2, 14.

[56] Пор. Інструкція Sobre la vida contemplativa Venite seorsum від 15 серпня 1969, AAS 61, 1969 стт. 674-690; Mensaje de los religiosos contemplativos al Sínodo de Obispos, від 10 жовтня 1967, в La Documentation Catholique, 64, París 1967. col. 1907-1910.

[57] Пор. Конституція Sacrosanctum Concilium, AAS 56, 1964, стт. 97-134.

[58] Пор. Ritual de la Profesión religiosa.

[59] Пор. Декрет Perfectae caritatis, 15, AAS 58, 1966, ст. 709.

[60] Конституція Sacrosanctum Concilium, 47, AAS 56. 1964, ст. 113.

[61] Догматична Конституція Lumen Gentium, 46, AAS 57, 1965, ст. 52.

[62] Декрет Perfectae caritatis, 2, AAS 58. 1966, ст. 703.

[63] Див. Декрет Christus Dominus, 35, AAS 58, 1966, ст. 691.

[64] 1 Кор. 3, 22-23; див. Пасторальна Конституція Gaudium et spes, 37, AAS 58, 1966; ст. 1055.

[65] Догматична Конституція Lumen Gentium, 31, AAS 57, 1965, ст. 37.

[66] Пор. Догматична Конституція Lumen Gentium, 43, AAS 57, 1965, ст. 49.

[67] Пор. Лк. 12, 32.

[68] Пор. Лк. 10, 21.

[69] Пор. Мт. 5, 3-11.

[70] Мт. 19, 11-12; 1 Кор. 7, 34.

[71] Пор. Декрет Perfectae caritatis, 24, AAS 58, 1966, ст. 712.

[72] Догматична Конституція Lumen Gentium, 65, AAS 57, 1965, ст. 65.