“Жовтий зошит”. Останні слова Терези, записані Поліною

Жовтий зошит

 

Останні слова Терези, записані Поліною

Текст звідси:

https://archives.carmeldelisieux.fr/oeuvres-de-therese/dernieres-paroles-de-therese/carnet-jaune-bis/

Передмова і посилання з польського видання.

переклав о. О. Кривобочок ТІ

Передмова

У нормандському монастирі босих кармеліток у Лізьє були чотири сестри Мартен: Марія, Поліна, Селіна і Тереза. Всі вони були різні: Марія – побожна, тиха, ніколи не виділялася. Поліна – амбітна та енергійна, водночас дуже емоційна, легко впадала в депресію. Селіна – єдина із сестер, яка прийшла в монастир після довгого перебування «в світі» і подолання деяких спокус, вона довго займалася собою і не дуже розуміла Терезу в період агонії молодшої сестри. Тереза, черниця з п’ятнадцятого року життя, дівчина зі справжнім чоловічим характером; з одного боку, улюблениця Згромадження, з другого боку, її легковажили з огляду на її вік і деяку «повільність» в праці (безсумнівно, що це було першою ознакою хвороби).

Монастирем керувала владна мати Марія Гонзага. У 1893 році кермо влади в монастирі перейшло в руки Поліни – матері Агнеси від Ісуса. Потім у 1896 році знову повернулося до матері Гонзаги.

Тереза в монастирі вела приховане життя. Насправді ніхто її не знає. Ніхто не помічає великі духовні зміни, які упродовж дев’яти років чернечого життя відбуваються у її душі. Тереза багато страждає. Переймається хворобою любого тата. Переносить сухість у молитві. Опрацьовує свою доктрину «малої дороги» – любові й довіри. Віддає себе Ісусові як цілопальну жертву, прагне вмерти з любові. Зазнає великих спокус внутрішньої «темряви». Якогось дня – коли ще нічого про це не говорить – починає передчувати, що скоро помре. В монастирі знають, що вона не дуже здорова, але ніхто цим надмірно не переймається. З властивим собі почуттям гумору Тереза напише: «Славний лікар Корньєр, якому я мала приємність бути представлена вчора в розмовниці… змірявши мене поглядом, вирішив, що я добре виглядаю…» Про дворазовий крововилив, який був весною 1896 року, мати Гонзага наказала їй мовчати.

Наступного року в червні раптом всім стало ясно, що Тереза безнадійно хвора на сухоти. Щойно тепер мати Агнеса довідалася про приховані крововиливи. Байдужість і легковаження поступаються вибухам любові й водночас розпачу. Поліна починає розуміти що занедбала свою «донечку» (яку виховувала і для якої була «мамою» в дитинстві), що, зайнята своїми справами, не помітила ні хвороби, яка розвивалася, ні зростаючої святості Терези. Це відкриття спричинює в Поліні докори сумління, її любов вимагає винятковості і підтвердження. Розпач так переплітається з почуттям прив’язання, що врешті це Тереза повинна підтримувати на дусі Поліну, а не мати Агнеса – Терезу.

Тереза вмирає свідомо, без страху перед смертю. Але дуже болісно. Сухоти з’їдають її тіло. Ця хвороба – це одна мука. Від липня до останніх днів вересня смерть очікують з дня на день, але організм вперто бореться.

Разом із хворобою Тереза досвідчує внутрішню темряву – темряву відсутності Бога. Щораз ближче ми підходимо до думки, що Тереза, переносячи нестерпний біль і темряву, платить за трагедію тих, які не здатні вірити. Майже одночасно з записками «Жовтого зошиту» в червні і липні 1897 року постав останній твір Терези – так званий рукопис Г, присвячений матері Гонзазі, який описує досвід Терези за роки чернечого життя.

Тереза там написала:

«Я насолоджувалася тоді такою живою, такою світлою вірою, що думка про Небо була всім моїм щастям, я не мог ла повірити, що існують безбожники, які не мають віри. Думала, що, заперечуючи існування Неба, прекрасного Неба, де Сам Бог хотів би бути їхньою вічною нагородою, вони говорять всупереч тому, що думають. У такі радісні дні великоднього часу Ісус дав мені відчути, що справді існують душі, які не мають віри, які через надуживання милостей втрачають цей коштовний скарб, єдине джерело чистої й істинної радості. Він дозволив, щоб мою душу огорнула найгустіша темрява й щоб думка про Небо, така солодка для мене, стала вже тільки об’єктом боротьби й страждання….. Це випробування не повинно було тривати кілька днів, кілька тижнів – воно повинно було згаснути в годину, визначену Господом, і….. ця година ще не настала….. Я хотіла б могти висловити те, що відчуваю, але, на жаль, гадаю, це неможливо. Треба пройти цей тунель мороку, щоб осягнути його темряву… Господи, твоя дитина зрозуміла Твоє божественне світло, просить прощення в Тебе за своїх братів, погоджується їсти хліб болю так довго, як Ти захочеш, і зовсім не хоче до дня, який Ти визначиш, вставати з-за того столу, повного гіркоти, за котрим їдять бідні грішники… О, Ісусе, якщо треба, щоб стіл, засмічений ними, очистила душа, яка Тебе любить, я хочу сама їсти там хліб страждання так довго, аж поки Ти зволиш впровадити мене до Твого світлого царства…

…Коли хочу дати відпочинок своєму серцю, змученому темрявою, що його оточує, згадуючи світлу країну, до якої я прагну, моє страждання подвоюється, мені здається, що темрява голосами грішників говорить мені, насміхаючись з мене: – “Ти мрієш про світло, про край, сповнений найприємніших пахощів, мрієш про вічне володіння Сотворителем усіх цих чудес, думаєш, що одного дня вийдеш з туману, який тебе оточує, – ну ж бо, ну, радій смерті, яка дасть тобі не те, на що ти очікуєш, а ще глибшу ніч, ніч небуття”.

…Не хочу довше писати про це, бо боюся сказати блюзнірство….. Боюсь навіть, що вже й так забагато сказала…

…Не маючи радості Віри, я намагалася принаймні виконувати її вчинки… З кожним новим приводом до боротьби… біжу до мого Ісуса, кажу Йому, що готова пролити останню краплю крові, щоб визнати, що Небо існує. Кажу Йому, що я щаслива, що не тішуся цим прекрасним Небом на землі для того, щоб Він відкрив його у вічності бідолашним невіруючим…

…мій Боже, але якби, що неможливо, Ти сам не знав мого страждання, я була б так само щаслива, якби завдяки ньому могла стримати хоча б один гріх проти Віри або відкупити його…

Люба Матінко, зараз мені здається, що ніщо не заважає мені злетіти, адже в мене вже немає великих прагнень, хіба що тільки те, щоб любити так, щоб аж померти від любові…»

Терез вмирала свідомо. Хотіла вмерти. Це була не втеча від життя, а стан любові – який нам так важко осягнути, – коли всі земні принади бліднуть перед прагненням зустрічі з Ісусом. «Для мене життя – це Христос, – писав св. Павло, – а смерть – це зиск… Прагну відійти і бути з Христом, бо це набагато краще…» Тереза також «прагне смерті не для того, щоби позбутися фізичного страждання чи життєвої боротьби, а тому, що її з’їдає гаряче прагнення неба. Аби осягнути те, чого прагне, потрібно вмерти…» (E. Rênault, L’Epreuve de la foi)

Але між брамою смерті, за якою чекав Ісус, і життям лежав поріг страшних страждань. Їх треба було прийняти і перенести. Перенести, погоджуючись із ними.

Сімнадцять місяців хвороби, три місяці в ліжку, тридцять сім годин агонії. За три дні до смерті Тереза сказала сестрі Марії від Пресвятої Тройці: «Якщо би я не мала віри, то не змогла би знести таких страждань. Аж дивуюся, що лше стільки невіруючих позбавляють себе життя…»

Слабкості, болі, блювання, крововиливи, постійні тілесні проблеми, кашель, задуха, лікарства, не кращі від хвороби: пиявки, банки, болісні надтинання. Окрім фізичних ще й моральні страждання. Постійне переконання, що своєю хворобою руйнує монастир. Постійні сумніви, коли ще була здоровою, до останніх хвилин щодо існування хвороби. Її легковажили роками і постійно підозрюють, що «пестить себе». Потреба користуватися щораз більшими послугами, які впокорюють. Настирлива спокуса лакомства. Постійно чигає спокуса розпачу. Мати Агнеса напише: «Я просила, щоби біля неї не ставили сильних ліків для зовнішнього вжитку, і радила, щоби таких ліків ніколи не залишати біля хворих, які переносять подібні терпіння, з огляду на те, що хворі можуть втратити розум і несвідомо позбавити себе життя. Що вона сама, якщо би не мала віри, не вагалася би ні на мить і позбавила себе життя». Відчуття близькості диявола… І водночас неможливість приймати Причастя.

Рівень страждань Терези потрібно міряти не тільки її хворобою, але також її вразливістю, чуйністю серця і великою делікатністю, рисами, які характеризували все її життя.

Але Тереза знала, чому страждає. «Ох, як я страждаю! – говорила матері Марії від Пресвятого Серця (своїй сестрі Марії). – Не можу рухатися, відчуваю, ніби мене притискає залізна рука. Моліться за мене! Я впевнена, що це диявол збільшує мої болі, аби підштовхнути мене до розпачу. Страждаю не за себе, а за іншого… А він того не хоче…»

Часто біля невиліковно хворої і страждаючої людини стоять люди – які навіть дуже її люблять – і уявляють собі, що, підсуваючи їй ліки, які могли би скоротити їй життя, роблять це для її добра. Часом навіть лікарі переконані, що чинять так з почуття гуманізму. Насправді милосердяться тільки над собою: хочуть перестати дивитися на біль, позбутися клопоту.

Очевидно, що чимось іншим є відданість і турбота про хворого, намагання зменшити його страждання, жертовна праця при помираючому. Але християнин повинен знати, що страждання має свій сенс. Ніколи не знаємо, чи страждаємо за себе, чи за інших. І не можна забувати, що коли страждаємо добре – разом із Ісусом, то стаємо диспонентами великого добра.

Для всіх, які так хотітимуть переживати біль, хворобу і смерть, «Жовтий зошит» може стати безцінною допомогою. І не тільки своїм змістом, але й тому, що переживаючи свої страждання, св. Тереза – покровителька наших часів – хотіла допомогти «іншому» – нам.

Сидячи біля ліжка помираючої Терези, мати Агнеса – раптово усвідомивши, ким стала ця мала, кохана, але злегковажена сестричка – дуже ревно записувала кожне її слово. Через багато років (у 1930 році) написала, що ще в переддень смерті «ми намагалися видобути щось з неї, якесь нове слово». Часом Терезі це дуже докучало. Але завдяки такій наполегливості постав цей незвичайний документ.

Мати Агнеса записувала слова на листках старого календаря з 1895 року, яким сестри користувалися як записником. У монастирі збереглася тільки один з таких листків. Можна припустити, що мати Агнеса переписувала ці записки до записника. Пізніше – під час різних етапів беатифікаційного і канонізаційного процесів – користувалася своїми нотатками, постійно озвучуючи нові слова Терези. Щойно між 1921 і 1924 роками всі записані нею слова зібрала в зошиті, який, з огляду на колір обкладинки, носить назву «Жовтий зошит».

Знаємо, що мати Агнеса – давня «матінка» і вчителька Терези – любила виправляти, «коригувати», покращувати те, що писала її «донечка». В результаті було багато виправлень творів св. Терези, перероблених на так звані Дії душі, і щойно в п’ятдесятих роках ми повернулися до властивого тексту. Коли в 1925 році в переддень канонізації шанувальники св. Терези тиснули на мати Агнесу, щоби вона опублікувала нотатки, які мала, то вона з великою неохотою погодилася зробити вибір – також повний виправлень і пропущень, – який вийшов під назвою Novissima Verba (книжка стала дуже популярною, в Польщі вийшла у 1930 році). Про Novissima Verba мати Агнеса писала в листі до своєї сестри Леонії, візитки: «Я була змушена до цієї публікації всупереч своїй волі, але все в мене забрали нетактовні люди, які ці слова бачили в актах процесу. Прийшов час показати, що вони належать нам…»

У 1926 році вона писала сестрі Леонії: «Цей добрий священник (Лєпетіт) має манію вимагати, щоби опублікувати все, що походить від Терези, без змін і пропущення жодного слова!… Я сама зробила вибір… Не даю нікому те, що маю. В не опублікованих листах Терези є речі, про яку чужі не мають права знати і використовувати, треба зберігати деякі родинні інтимності… Ти знаєш, сестричко, що завжди думатиму, що не слід писати про «людські цінності» святих… Я завжди вважала, що наша Свята була такою далекою від маленькості завдяки особливій Божій благодаті, що тремчу, коли чую, що говорять про її слабкості… Це правда, що її зусилля були героїчними, аби подолати себе, але ніхто ніколи при жодній нагоді не помітив у ній навіть найменшу недосконалість, про яку слід би було згадати…»

Мати Агнеса виходила з двох положень: деякі слова Терези «зменшують» святу і мають дуже «родинний» характер.

Але сьогоднішній читач не хоче опрацювань, допасованих до смаків – часто посолоджених – того, хто займається опрацюванням. Прагне всієї правди про те, хто живе як звичайна людина і говорить як звичайна людина, але зі своєю людською природою перейшов через поріг святості.

Чи в «Жовтому зошиті» є справжні слова Терези? Слід вважати, що так. Якби це не були автентичні слова, то Поліна не приховувала би тих листків так заздрісно. Мати Агнеса до кінця свого життя не розставалася із «Жовтим зошитом». Мала його завжди з собою, без кінця вносила до нього додатки і виправлення. Останнє виправлення зробила в серпні 1940 року. Щойно у 1950 році, за рік до смерті дозволила матері Женевьєві (сестра Селіна) після своєї смерті опублікувати матеріал, присутній у «Зошиті». Завдяки цій згоді у 1971 році у Франції вийшов текст «Жовтого зошита».

Тим не менше слід пам’ятати, що записані слова Святої були пропущені через фільтр схильної «прикрашувати» і «одухотворювати» матері Агнеси. Простота слів Терези дуже відрізняється від сентиментальних зауважень, доданих Поліною. Але трапляється, що в деяких випадках маємо сумніви, чи це справді слова Терези. Але загалом здається, що це її слова, наповнені простотою і делікатним гумором, який не можливо приховати, так характерним для творів великих святих.

Jan Dobraczyński. Przedmowa. Żółty zeszyt. Instytut Wydawnictwa Pax, Warszawa 1997

КВІТЕНЬ 1897

Здоров’я Терези

З 3 квітня Тереза дуже хвора. Її щодня лихоманить, розлад травлення, вона починає часто кашляти. Її лікують припарками, які залишають на шкірі болючі пухирі 12 годин. 6 квітня Мати Агнеса починає записувати її останні слова на маленьких клаптиках паперу, які пізніше стануть відомими як Жовтий Зошит.

6 квітня 1897

1. Коли нас не зрозуміли й несправедливо осуджують, то що доброго в тому, щоб захищатися і виправдовуватися? Нехай осуджують – не говорімо нічого, це так солодко нічого не говорити і дати іншим можливість говорити про нас що завгодно! Ми не бачимо в Євангелію, щоб Марія виправдовувалася, коли сестра звинувачує її, що вона сидить в ногах Ісуса й нічого не робить. Вона навіть не говорить: «О Марто, якби ти знала, яку радість я переживаю, якби ти чула слова, які я чула! І це Ісус сказав мені бути тут». Ні, вона воліє мовчати. О блаженне мовчання, яке дає душі стільки миру!

2. «Щоби меч Духа, який є Божим словом, перебував вічно в наших устах і в наших серцях»[1]. Якщо входимо в конфлікт з неприємною особою, то не відштовхуймо й ніколи не залишаймо її. Завжди тримаймо «меч духа» в устах, аби виправляти її помилки; ніколи не залишаймо справу ради свого спокою; борімося навіть тоді, коли немає надії на перемогу. Чи успіх має якесь значення? Добрий Бог вимагає від нас не припиняти боротьбу через труднощі, не знеохочуватися, говорячи: «Так ще гірше! Тут уже нічого вдіяти не можу, треба цю особу залишити». Ох! Це малодушність; свій обов’язок потрібно виконувати до кінця.

3. Ах! Ми ніколи не повинні осуджувати на землі. Ось що зі мною трапилося на рекреації кілька місяців тому. Це дрібниця, але вона мене багато навчила:

Два рази пролунав дзвінок, дверниці не було, отож із сестрою Терезою від св. Августина ще хтось повинен був піти. Зазвичай, це нудне заняття, але цього разу я спокусилася на нього, бо треба було відчинити важкі двері, щоби занесли дерево для ясел.

Сестра Марія від св. Йосипа була біля мене, і я здогадалася, що вона поділяє моє дитяче бажання. «Хто мені допоможе?» – запитала сестра Тереза від св. Августина. Я відразу почала розв’язувати фартух, але так повільно, що сестра Марія від св. Йосип випередила мене – ось що сталося. І тоді сестра Тереза від св. Августина, дивлячись на мене, сказала, усміхаючись: «Отож, це сестра Марія від св. Йосипа взяла цю перлину для своєї корони. Ти така повільна». Я відповіла, посміхаючись, і продовжила роботу, промовляючи до себе самої: «О мій Боже, як твої судження відрізняються від людських! У такий спосіб ми на землі робимо помилки, вважаючи в своїх сестрах недосконалістю те, що Ти вважаєш заслугою!»

7 квітня

Я дала їй можливість побачити мої страхи і спитала, якою смертю помру. Вона, ніжно усміхаючись, відповіла:

«Добрий Бог всмокче тебе як крапельку роси…»[2]

18 квітня

1. Вона щойно звірилася мені в деяких болючих впокореннях, які зазнала від сестер.

«У такий спосіб добрий Бог дає мені все для того, щоб я залишалася маленькою; але саме цього й потрібно; я завжди задоволена; я завжди вмію, навіть посеред бурі, зберегти внутрішній мир. Якщо якась сестра розповідає мені про свої бої з сестрами, то я намагаюся не гніватися на ту чи іншу сестру. До прикладу, слухаючи якусь сестру, я можу дивитися через вікно й внутрішньо насолоджуватися небом, деревами… Розумієш? Тепер, під час битви з сестрою Х. я з задоволенням споглядала, як красиві сороки бавляться на поляні, і відчувала такий мир, як під час молитви… Я добре билася з… я дуже втомилася! Але я не боюся війни. Добрий Бог хоче, щоб я билася аж до смерті. Ох! Мамцю, молися за мене!»

2. … Коли я молюся за тебе, то не відмовляю ні «Отче наш», ні «Богородице Діво», а в пориві серця просто говорю: «О мій Боже, дай моїй Мамусі всі благодаті, і якщо можеш – люби її ще більше».

3. Я була маленькою, коли тітка дала мені прочитати оповідання, яке мене дуже здивувало. Я побачила, що в ньому хвалили вчительку пансіонату, бо вона вміла вийти з будь-якої ситуації і нікого при цьому не скривдити. Особливо мені запам’яталися ці фрази: «Вона сказала одній учениці: Ти не помиляєшся; а другій: Ти маєш рацію». І я подумала: Це не добре! Ця вчителька не повинна боятися сказати дітям, що вони не праві, якщо це правда.

І навіть тепер я залишаюся при своїй думці. І зізнаюся, що це мені приносить багато проблем, бо так легко звинувачувати тих, кого тут немає, і це заспокоює того, хто скаржиться. Так, але… я роблю все навпаки. Якщо мене не люблять, то це також погано! Я говорю всю правду, якщо не хочете її знати, то не приходьте до мене.

4. Доброта ніколи не повинна перетворюватися у слабкість. Якщо ми когось скартали, то все треба так і залишити, і не дорікати собі за те, що комусь зробили боляче, що хтось страждає і плаче. Потішання після картання принесуть цій особі більше шкоди, ніж добра. Залишити її саму – це спонукати її звернутися до доброго Бога, щоб побачити свої прогрішення і впокоритися. В іншому разі, призвичаєна до втіх після заслуженого картання, вона в подібних обставинах завжди буде поводитися як вередлива дитина, тупати ногами й верещати, поки не прийде мама й не витре їй сльози.

ТРАВЕНЬ 1897

Здоров’я Терези

В травні 1897 Тереза часто кашляє. Їй дають сироп від кашлю. Знову лихоманка. Її лікують припарками.

Її звільняють від усіх обов’язків, вона не ходить на хор, припиняє навчання новичок.

Листи за травень нічого не говорять про стан здоров’я Терези. Кілька деталей з «Жовтого щоденника» показують, що кашель продовжується й вичерпує її, особливо вночі. До болючого лікування шкірнонаривними засобами додали сеанси, названі «pointes de feu» (припікання від туберкульозу – шкіру постійно кололи гарячими голками). Тереза дуже ослабла, і в середині місяця перестала ходити на хорові молитви, рекреацію тощо.

Але надія на зцілення не вмерла. Під час цього періоду невпевненості свята підпорядковується Божій волі в найвищій мірі. Це основна подія цього місяця. У травні Тереза написала вісім листів і чотири поеми, між якими марійний заповіт: Чому люблю Тебе, Маріє.

1 травня

1. Це не «смерть» прийде мене шукати, а добрий Бог. Смерть – не привид і не страшне зображення, як її малюють на картинках. У катехизмі написано, що «смерть – це розділення душі й тіла», і це те, чим вона є.

2. Сьогодні моє серце повністю наповнилось небесним миром. Вчора ввечері я ревно молилася до Пресвятої Діви, думаючи про те, що її красивий місяць щойно розпочався!

Ввечері ти не була на рекреації. Наша Мати розказала, що один місіонер, який плив разом із о. Роландом, помер під час подорожі. Цей молодий місіонер прийняв на кораблі Причастя з гостій, які Кармель подарував о. Роланду… І тепер він помер… не ставши апостолом, не взявши на себе якийсь тягар, такий як вивчення китайської мови. Добрий Бог дав йому вінець бажання; дивися, як Бог не має потреби в нікому.

 

Я тоді ще не знала, що Мати Марія від св. Гонзаги довірила їй о. Роланда як другого духовного брата. Те, що вона сказала, їй написав о. Роланд, але оскільки Наша Мати заборонила їй відкрити це мені, то вона розповіла мені лише те, що чула на рекреації.

Мовчати майже 2 роки про свої стосунки з місіонером – для неї це була велика жертва…

Наша Мати попросила її намалювати для нього образ на пергаменті. Оскільки я відповідала за знаряддя для малювання, то вона, з огляду на обставини, могла би попросити в мене поради й відкрити свій секрет. Вона ж, навпаки, ховалася від мене так добре, як могла, навіть потаємно, як я пізніше взнала, позичила полірувальний інструмент для золота, який лежав на столі. І повернула його, коли мене не було.

Щойно за три місяці до смерті Наша Мати дозволила їй вільно розповідати мені про все.

7 травня

1. 7.00

Сьогодні вільний день[3], і я, вдягаючись, співаю «Моя Радість»[4].

2. Наша родина не залишиться довго на землі… Коли буду в Небі, то швидко вас покличу… Ох! Якими щасливими ми будемо! Всі ми народилися з вінцями…

3. Я кашляю! Я кашляю! Роблю це як локомотив, який прибуває на станцію. Я також прибуваю на станцію; нею є Небо, і я про це звістую!

9 травня

1. Ми можемо сказати без хвалькуватості, що отримали особливі благодаті й світло. Ми перебуваємо в правді; ми бачимо речі у властивому їм значенні.

2. Стосовно деяких почуттів, які ми часом не можемо контролювати, коли зробили щось для когось і нам за це не подякували.

Запевняю тебе, що також маю почуття, про які ти мені говориш; але не піддаюся їм, бо на землі не очікую жодної нагороди: все роблю для доброго Бога, і тому нічого не можу втратити, і завжди отримую добру нагороду за прикрощі, які отримую від того, кому допомагаю.

3. Це неможливо, але якщо би добрий Бог не бачив моїх добрих учинків, то я би цим не турбувалася. Я Бога так люблю, що хотіла би робити Йому радість, навіть якщо Він би не знав, що це я. Якщо Він це знає і бачить, то зобов’язаний «винагородити мені», я би не хотіла, щоб Він цим турбувався…

15 травня

1. Я дуже щаслива, що скоро буду в Небі, але коли роздумую над цими словами доброго Бога: «Моя нагорода при мені, аби дати кожному по його ділах»[5], то кажу собі, що зі мною матиме клопоти. Я не маю жодних діл! Отож Бог не зможе дати мені «по моїх ділах»… Добре! Він дасть мені «по своїх ділах…»

2. Я створила собі такий величний образ Неба, що часом думаю, що добрий Бог зробить у хвилину моєї смерті, щоб мене здивувати. Моя надія така велика, приносить мені стільки радості – не через почуття, а через віру, що потрібно щось, що виходить поза все людське розуміння, щоб мене задовольнити повністю. Щоби не розчаруватися, я краще зберігатиму вічну надію.

Врешті я думаю, що якщо достатньо не здивуюся, то буду вдавати, що здивувалася, аби зробити приємно доброму Богові. Нічого страшного в тому, якщо покажу Йому своє розчарування; я зроблю це так, що Він нічого не помітить. Зрештою, я завжди щось вигадаю, щоб бути щасливою. Щоб осягнути це, я маю свої маленькі штучки, і ти знаєш, що вони бездоганні… І, якщо добрий Бог буде щасливий, то і я буду щасливою.

3. Я говорила їй про деякі побожні й духовні практики, які радили святі і які мене знеохочують.

Щодо мене, то я не знаходжу нічого корисного в книжках, за винятком Євангелія. Мені його достатньо. Я з задоволенням слухаю слова Ісуса, який говорить, що я маю робити: «Навчіться від Мене, бо я лагідний і покірний серцем»; і тоді знаходжу мир згідно з його солодкою обітницею: «І знайдете спокій душам вашим»[6].

Вона повторила останню фразу, її очі світилися небесним блиском; вона додала слово «маленький» до слів Нашого Господа, надаючи їм більшої чарівності:

«І знайдете спокій маленьким душам вашим».

4. Їй дали новий габіт (той, який зберігся). Вона одягнула його вперше на Різдво 1896. Цей габіт, її другий, не пасував їй. Я запитала, чи вона не нервується.

Ні скільки! Не більше ніж якби це був габіт китайця за 2000 льє від нас.

5. Я кидаю своїм пташенятам[7] направо і наліво добрі зерна, які добрий Бог вклав у мою маленьку руку. І тоді все діється як діється! Я цим уже не турбуюся. Часом це так, ніби нічого не кидаю; іншим разом усе добре; але добрий Бог сказав мені: «Давай, давай завжди і не переймайся результатами».

6. Я справді хотіла би поїхати до Ханою – аби багато страждати для доброго Бога. Я хотіла би туди поїхати, щоб бути зовсім самою і не мати жодної земної втіхи. Щодо думки бути там корисною, то вона навіть не приходить мені до голови, я добре знаю, що нічого не вдію.

7. Зрештою, мені однаково – жити чи померти. Я справді не знаю, що можу отримати по смерті з того, чого не маю в цьому житті. Я побачу доброго Бога, це правда! Але я разом із Ним повністю уже на землі.

18 травня

1. Мене звільнили з усіх обов’язків; я думала про те, що моя смерть не спричинить якихось проблем у Спільноті.

Я запитала її: «Чи тобі не боляче бути серед сестер безпомічним членом?»

Ох! Щодо цього, то мене це не хвилює, мені однаково!

2. Коли я побачила, що вона важко хвора, то зробила все можливе, щоб Мати Преориса звільнила її з Офісу для мертвих. Вона сказала:

«Прошу тебе, не перешкоджай мені відмовляти мої «маленькі» молитви для Мертвих. Це все, що я можу робити для сестер в чистилищі, і це мене зовсім не втомлює. Часом наприкінці мовчання я ловлю мить; це мене дуже розслабляє».

3. Я завжди повинна щось робити; тоді я нічим не турбуюся і не марную свій час.

4. Я просила доброго Бога, щоб дозволив мені робити все, що робить спільнота, аж до смерті; але Він не захотів!

Я впевнена, що могла би ходити на всі хорові молитви[8], і я би не померла навіть на хвилину раніше. Часом мені здається, що якщо би я нічого не сказала, то ніхто би не зауважив, що я хвора.

19 травня

Я запитала її: «Чому ти сьогодні така весела?»

Бо сьогодні вранці я мала два «маленькі» болі. Ох! Дуже відчутні!… Ніщо мені так не приносить «маленьких» радостей, як «маленькі» болі…

20 травня

1. Хтось мені сказав, що я боятимуся смерті. Це може бути правдою. Тут немає нікого, хто би не довіряв своїм почуттям так, як я їм не довіряю. Я ніколи не покладаюся на свої ідеї; я знаю яка я слабка; але я хочу радіти почуттям, яке добрий Бог дає мені зараз. Завжди прийде час, коли відчуватиму щось протилежне.

2. Я показала їй її фотографію.

Так, але… це конверт; коли ми побачимо лист? Ох! Якби я хотіла побачити лист!…

21-26 травня

1. Теофан Венард[9] мені подобається більше, ніж св. Алойзій Гонзага, бо життя св. Алойзія Гонзаги надзвичайне, а життя Теофана Венарда звичайне. Окрім того, він сам говорить про себе, а про святого говорить хтось інший і говорить замість святого; отож, ми майже нічого не знаємо про його «маленьку» душу!

Теофан Венард дуже любив свою родину; я також дуже люблю мою «маленьку» родину.

Я не розумію святих, які не люблять своїх родин… Моя маленька теперішня родина, ох! Я її дуже люблю! Дуже, дуже люблю мою Мамцю.

2. Я скоро вмру; але коли? Ох! Коли?… Так не годиться! Я як маленька дитина, якій завжди обіцяють солодощі: їх показують здалека; потім, коли вона підійде, аби їх взяти, рука з солодощами відсувається… Але, в глибині, мені однаково – жити, вмерти, вилікуватися, і їхати до Кошіншіні[10] – якщо добрий Бог захоче.

3. Після моєї смерті не треба мене обставляти вінками – як Матір Геновефу[11]. Тим, які схочуть це зробити, скажи, що я хотіла, щоб ці гроші віддали на викуп з неволі малих негренят. Цим зроблять мені приємність.

4. Раніше мене турбувало, що мушу приймати дорогі ліки; тепер мене це зовсім не турбує, навпаки. Це сталося тоді, коли я прочитала в життєписі св. Гертруди, що вона цим раділа й говорила, що це піде на користь тим, які чинять нам добро. Її надихнули слова Нашого Господа: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили»[12].

5. Я переконана, що ліки мене не вилікують; але домовилася з добрим Богом, що вони будуть корисні бідним хворим місіонерам, які не мають ні часу, ні грошей на лікування. Я прошу Бога, щоб замість мене вилікував їх ліками, які я приймаю, й відпочинком, до якого мене зобов’язали.

6. Мені багато разів говорили, що я відважна, але це таке далеке від правди, що я собі сказала: «Але ж не можна дозволити, щоб усі говорили неправду!» І почала, з допомогою благодаті, здобувати цю відвагу. Я поводилася як воїн, якого хвалять за відвагу, але він добре знає, що боягуз, відчуває сором за ці похвали й хоче їх заслужити.

7. Коли буду в Небі, скільки ж благодатей проситиму для вас! Ох! Я так надоїдатиму доброму Богові, що навіть якщо би Він захотів мені відмовити, то моя надокучливість змусить Його сповнити мої бажання. Про це написано в Євангелію…

8. … Якщо святі любитимуть мене менше, ніж мої сестрички, то мені буде тяжко… і я піду в якийсь куточок плакати…

9. Святі Невинні не будуть в Небі малими дітьми; матимуть тільки невимовний шарм дитячості. Ми їх уявляємо як «дітей», бо потребуємо образів для розуміння духовних справ.

… Так, надіюся приєднатися до них! Якщо вони захочуть, то буду їхнім маленьким пажом, носитиму за ними їхні шлейфи…

10. Якби не це духовне випробування[13], яке неможливо зрозуміти, то думаю, що вмерла би з радості від думки, що скоро покину землю.

11*. Цього вечора я трошки сумувала й думала, чи добрий Бога справді задоволений мною. Я думала, що сестри би говорили про мене, якщо би їх запитали. Одна сказала: «Це добра маленька душа, вона може стати святою». Друга: «Вона дуже ніжна, дуже побожна, але тут… але там…» Але інші сестри можуть мати інші думки; деякі можуть вважати мене дуже недосконалою, і це правда… А моя Мамуся так мене любить, що нічого не бачить, отож я не можу їй вірити. Ох! Що ж добрий Бог думає і скаже мені? Мої роздуми перервала твоя записка. Ти сказала, що повністю задоволена мною, що добрий Бог любить мене в особливий спосіб, що Він визначив для мене не важкий підйом по сходах досконалості, а помістив мене в ліфт, який мене швидко до Нього підніме. Я була зворушена, але постійна думка, що твоя любов бачить те, чого немає, перешкоджала радіти в повноті; тоді я взяла моє маленьке Євангеліє і попросила доброго Бога потішити мене, дати мені відповідь… і натрапила на слова, які ніколи не помічала: «Посланець Бога говорить від імені Бога, бо Бог дав йому свого Духа без міри». Ох! І тоді я заплакала з радості, й цього ранку, коли пробудилася, то ще була наповнена радістю. Це тебе, моя Мамцю, Бог послав до мене, це ти мене виховала, це ти привела мене до Кармелю; усі великі благодаті свого життя я отримала від тебе; отож, ти говориш від імені Бога, і тепер я вірю, що добрий Бог дуже задоволений мною, бо ти мені це говориш.

26 травня

Навечір’я Вознесіння

Вранці під час процесії я була в скиті св. Йосипа і дивилася через вікно на спільноту в саду. Це так прекрасно – процесія черниць у білих мантіях; це мені нагадало процесію дів у Небі. На повороті алеї каштанів ви були напівзакриті високою травою і пуп’янками жовтецю. Це мене щораз більше захоплювало. Раптом я побачила, як одна з них, наймиліша черниця, дивиться в мою сторону, схиляється, усміхається і дає знак, що впізнала мене. Це була моя Матуся! Я відразу згадала свій сон: усмішку й ласки Матері Анни від Ісуса, і мене огорнуло це саме почуття блаженства. Я сказала собі: Це так святі мене знають, так мене люблять, так мені усміхаються зверху й запрошують приєднатися до них!

Я почала плакати… вже багато років так не плакала. Ах! Це були солодкі сльози.

27 травня

Вознесіння

1. Я дуже хочу мати «некролог»[14], бо завжди вважала, що мушу віддячити за Офіс за померлих, який кожна кармелітка відмовлятиме за мене. Я не дуже розумію, чому деякі сестри не хочуть мати свій некролог; це так мило знати одна одну, знати щось про тих, з якими житимемо в вічності.

2. Я нітрохи не боюся ні останньої боротьби, ні страждань від хвороби, якими би великими вони не були. Добрий Бог завжди мені допомагав; Він допомагав мені й вів за руку з самого раннього дитинства… я розраховую на Нього. Я переконана, що допомагатиме мені до кінця. Я сама не зможу витримати більше страждань, але впевнена, що їх ніколи не буде забагато.

3. Я не знаю, коли помру, але вірю, що незабаром; маю багато причин так думати.

4. Я не бажаю смерті більше, ніж життя; тобто, якщо би я могла вибирати, то вибрала би смерть; але оскільки за мене вибирає добрий Бог, то я хочу те, що хоче Він. Люблю те, що Він робить.

5. Не треба думати, що якби я одужала, то це збило би мене з толку й знищило би мої маленькі плани. Зовсім ні! Вік для доброго Бога нічого не значить, і я би змогла залишатися дитиною, навіть упродовж довгого життя.

6. Я завжди бачу добру сторону справи. Інші дивляться так, що в усьому бачать проблеми для себе. Я ж навпаки. Коли не маю нічого, крім страждання, коли небо таке чорне, що не бачу найменшого просвітку, то це добре! Це мене радує… Я стаю гордою! Так само як страждання тата зробили мене такою гордою, якою би не зробила навіть королівська корона.

7. Чи ти зауважила під час читання в трапезній листа св. Алойзія Гонзаги до мами, в якому він пише, що вже більше нічому не зможе навчитися, ні стати більшим святим, навіть якщо доживе до віку Ноя?

 

Вона це сказала тому, що деякі говорили, що в служінні Богові потрібне довге життя.

 

8. Щодо своєї смерті.

Я подібна до людини, яка має лотерейний білет і шанс виграти більше, ніж той, хто не має білета; але все ще не впевнена, що виграє. Отож, я маю білет – хворобу, і тому маю добру надію!

9. Пригадую маленьку трирічну сусідку з Буісонне, яка чула як інші діти її кличуть і говорила своїй мамі: «Мамо! Вони хочуть мене! Дозволь мені піти до них, прошу тебе… вони хочуть мене!…»

Отож, мені здається, що сьогодні маленькі ангели мене кличуть, і я говорю тобі як та дівчинка: «Дозволь мені піти, вони хочуть мене!»

Я їх не чую, але відчуваю.

10. Чи ти пригадуєш, коли у листопаді планували мій виїзд до Тонкіну, то, щоб отримати від доброго Бога знак, ми розпочали дев’ятницю до Феофана Венарда? Тоді я повернулася до всіх спільнотних духовних вправ, навіть до Утрені. Отож! Саме під час дев’ятниці я почала кашляти, і потім мені ставало гірше й гірше. Це він мене кличе. Ох! Я дуже би хотіла мати його портрет; це душа, яка мені подобається. Св. Алойзій Гонзага був серйозним, навіть під час рекреації, а Феофан Венард був завжди веселим.

Саме в цей час в трапезній читали життєпис св. А. Гонзаги.

29 травня

Їй знову призначили «pointes de feu». Ввечері я була сумною і відкрила перед нею Євангеліє, аби себе втішити. Мій погляд упав на слова, які я їй прочитала: «Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали»[15].

Так, це правда! Фактично, я вже не піддаюся, як у дитинстві, кожному болю; я ніби воскресла, мене немає там, де, як думають, я перебуваю… Ох! Не переймайся мною, я дійшла до того стану, що вже не можу страждати, бо будь-яке страждання солодке для мене.

30 травня

1. Цього дня їй дозволили розповісти мені про крововилив, який вона мала в Велику П’ятницю 1896. Коли я їй сказала, що мене дуже болить, що мені про це не сказали відразу, вона мене почала втішати як могла, і ввечері написала мені записку:

«Дорога Матусю, не переймайся тим, що твоя донечка ніби щось від тебе приховувала, бо добре знаєш, що якщо і приховала маленький кусочок конверта, то ніколи не приховувала навіть одного рядка листа. Хто ж краще від тебе знає цей маленький лист, який ти так любиш? Іншим можна показувати конверт із усіх сторін, бо вони лише це можуть бачити; але тобі!!!… Ох! Дорога Мамо, тепер ти знаєш, що в Велику П’ятницю Ісус почав розривати маленький конверт твого маленького листа; чи ти не рада, що Він готоврий прочитати лист, який ти пишеш уже 24 роки? Ах! Якби ти знала, як цей лист усю вічність говоритиме Ісусові про твою любов!»

2. Може перед смертю дуже страждатимеш!…

Ох! Не турбуйся цим, я дуже цього прагну!

3. Не знаю, що в Небі робитиму без вас!

ЧЕРВЕНЬ 1897

Здоров’я Терези

На початку червня здоров’я Терези різко погіршилося. 5 червня, в навечір’я П’ятидесятниці, напруження було дуже велике, пріориса і перелякана спільнота розпочали дев’ятницю до Пресвятої Переможної Діви.

Щоби доповнити нестачу в їжі, лікар приписав їй молочну дієту. До 15 червня Тереза часто говорила про наближення смерті, але пізніше її здоров’я покращилося. Червень був місяцем болючого очікування.

Мати Агнеса від Ісуса отримала від матері Марії від св. Гонзаги дозвіл для Терези завершити автобіографію, і хвора віддала останні сили написанню манускрипта Г – з 4 червня. Ніхто не підозрював, що вона пише духовний заповіт, який через рік завоює багато сердець.

У понеділок після П’ятидесятниці, 7 червня, сестра Женевьєва (Селіна) фотографувала сестру у трьох різних позах. Вона робила це перед іменинами матері Марії від св. Гонзаги і, як Тереза написала в листі, «в наближенні моєї смерті». Ці три світлини стали важливим історичним документом. У червні свята написала шістнадцять листів.

4 червня 1897

1. 1. Вона прощалася[16] з нами в келії сестри Женевьєви від Пресвятого Обличчя, яка виходила на терасу від сторони залу, де збиралася капітула. Вона лежала на сіннику сестри Женевьєви. Цього дня вона виглядала так, ніби не страждає, а її обличчя ніби преобразилося. Ми не могли відвести від неї своїх очей і перестати слухати її милі слова.

Я просила Пресвяту Діву відігнати від мене стан сонливості й відстороненості, в якому я перебувала цими днями; я відчувала, що спричинюю вам біль. Цього вечора Вона мене вислухала.

Ох! Мої сестрички, яка ж я щаслива! Я знаю, що скоро помру, тепер я в цьому впевнена.

Не дивуйтеся, якщо не з’явлюся вам після смерті і якщо не побачите чогось надзвичайного – знаку мого щастя. Пам’ятайте, що «моя мала дорога» – не бажати бачити нічого. Ви знаєте, що я багато разів говорила доброму Богові, ангелам і святим,

Що моє бажання –

Не бачити їх тут, внизу…

 

За тобою прийдуть ангели, – сказала сестра Женевьєва. Ох! Як ми хотіли би їх побачити!

Не думаю, що ви їх побачите, але це не заважатиме їм тут бути…

Але я хотіла би мати добру смерть – аби вам зробити приємно. Просила про це Пресвяту Діву. Я не просила про це доброго Бога, бо хочу, щоб Він робив так, як хоче. А просити Пресвяту Діву – це не те саме. Вона добре знає, що робити з моїми маленькими проханнями, чи говорити про них Богові, чи ні… зрештою, це від Неї залежить – змушувати доброго Бога вислухати мене чи дозволити Йому здійснювати свою волю.

Цього вечора я змогла вас трошки потішити, і була дуже милою, але не думайте, що побачите мене такою в момент смерті… Я не знаю! Зараз Пресвята Діва змогла це зробити сама, не питаючи доброго Бога, але це нічого не говорить про те, що буде пізніше.

Я не знаю, чи піду в чистилище, але це мене зовсім не турбує; зрештою, якщо туди піду, то не жалітиму, що нічого не зробила, аби цього уникнути. Я ніколи не жалітиму, що працювали тільки ради спасіння душ. Як я зраділа, коли взнала, що наша Мати, Свята Тереза, думала так само[17].

Дорога Матусю, якщо колись знову станеш пріорисою, то не переймайся цим; побачиш, що вже не матимеш тих проблем, які мала раніше. Ти їх переростеш. Дозволиш іншим думати й говорити те, що вони хочуть, але сама виконуватимеш свої обов’язки в мирі… тощо… тощо.

Але ніколи не роби нічого для того, щоб стати чи не стати нею… Окрім того, обіцяю, що не дозволю тобі нею стати, якщо це мало би нашкодити твоїй душі.

Коли я її поцілувала:

Я сказала все! Матусі ще щось скажу пізніше…

Не турбуйтеся мої сестрички, якщо сильно страждатиму і ви не побачите в мені, як я вже говорила, жодного знаку щастя в момент смерті. Наш Господь вмер як Жертва Любові, і ви знаєте, якою була його агонія!… Це ще ні про що не говорить.

2. 2. Пізніше, коли я була наодинці з нею і бачила, що вона знову дуже страждає, я їй сказала: «Отож, ти хотіла страждати, і добрий Бог не забув про це».

Я хотіла страждати й була вислухана. Сильно страждаю вже декілька днів. Якось вранці під час подячних молитов після Причастя я відчула ніби агонію смерті… і це без жодної втіхи!

3. Я приймаю все ради любові до Бога, навіть усі екстравагантні думки, які приходять мені до голови.

5 червня

1. 1. (Під час Утрені)

Дорога Мамусю, я бачила, що любиш мене безінтересовною любов’ю. Добре! Так, я знаю, що ти – моя матуся, колись ти побачиш, що я – твоя донечка! Ох! Як я тебе люблю!

2. Я ще раз перечитала мою п’єсу про Жанну д’Арк. Побачиш там мої почуття щодо смерті; вони добре виражені й сподобаються тобі. Але не думай, що я подібна до Жанни д’Арк, коли вона налякалася… Вона виривала своє волосся!.. Я не вириваю моє «маленьке» волосся…

3. 3. Це ти, дорога матусю, готувала мене до першого Причастя, приготуй мене тепер до смерті…

4. 4. Якщо якогось поранка знайдеш мене мертвою, то не переймайся цим: це означатиме, що Отець, добрий Бог, прийшов за мною. Безсумнівно, що велика благодать – отримати Таїнства; але якщо добрий Бог цього не дозволяє, то це також добре, все є благодаттю.

6 червня

1. 1. Я тобі дякую за те, що ти просила, щоби мені дали частичку святої Гостії. Але і її мені було важко проковтнути. Але якою щасливою я була, що маю доброго Бога в моєму серці! Я плакала як у день мого першого Причастя.

2. 2. Отець Юф сказав про мої спокуси проти віри: «Не думай про це, це дуже небезпечно». Почути таке не дуже втішно, але, на щастя, я цим не переймаюся. Будь спокійною, не ламай мою «маленьку» голову і не муч мене.

3. 3. Отець Юф ще запитав: «Ти змирилася зі смертю?» Я відповіла: «Ах! Отче, я вважаю, що змиритися потрібно з життям. Щодо смерті я відчуваю радість».

Я запитую себе, як я помру. Хотіла би це зробити «гідно»! Зрештою, це залежить не від мене.

(Вона думала про нас).

4. 4. У дитинстві великі події мого життя здавалися мені недосяжними горами. Коли я бачила як маленькі дівчата приймають перше Причастя, то говорила собі: Як я прийматиму перше Причастя?… І пізніше: Як вступлю до Кармелю?… І пізніше: Як одягну габіт? Як складу Обіти? А тепер: Як помру?

5. 5. «Я сфотографую тебе, щоби зробити приємність Нашій Матері». Вона жартівливо усміхнулася:

Скажи, що це скоріше для тебе!… «Вітерцю, перестань дмухати! Це не для мене, а для мого товариша, який не має теплого одягу…»

У такий спосіб вона нагадала мені про байку з Овернь, яку нам розповідав тато. Вона це сказала відповідною інтонацією, бо цей товариш, милосердний з виду, насправді робив це для себе.

6. 6. Ми не хотіли їй говорити, щоб не викликати огиду, що сироп, який вона приймає, з равликів, але вона це помітила і тільки сміялася з наших побоювань.

Яка мені різниця, чи це сироп з равликів, якщо не бачу їхніх ріжків! Сьогодні їм равликів як маленькі каченята! Вчора я їла сирі яйця як страуси!

7. 7. Я тебе дуже, дуже люблю!

8. 8. Я їй сказала: «Бо ангелам своїм він повелить про тебе, щоб не спіткнулася нога твоя об камінь»[18]. Вона відповіла:

Ах! Це добре тепер, бо пізніше, після смерті, це мене не турбуватиме!!!

9. Після візиту лікаря Корньєра, який ствердив в неї покращення, я сказала їй: «Ти сумна?»

Ох! Ні… Я розгорнула Євангеліє: «Скоро ви побачите людського Сина, що сидить на небесних хмарах»[19].

Я спитала: «Господи, коли?» І на попередній сторінці прочитала: «Сьогодні»[20].

Але все це… нічим не турбуватися, не прагнути ні життя, ні смерті…

Через кілька хвилин:

Але я справді хочу піти! Говорю це Пресвятій Діві, яка зробить із цим те, що захоче.

7 червня

1. Неділя

Деякий час вона сиділа біля мене на лавці в глибині цвинтаря. Врешті ніжно поклала голову на моєму серці й тихо заспівала:

Чи я забуду тебе, кохана мамо?

Ні, ні, ніколи!………………………….[21]

Спускаючись сходами, вона побачила справа під мушлою маленьку білу курочку з усіма курчатами під її крилами. Деякі висували свої маленькі голівки. Вона зупинилася і задумливо розглядала їх. Через кілька хвилин я подала їй знак, що вже час повертатися. Її очі наповнилися слізьми. Я сказала: «Плачеш!» Вона закрила очі руками, заплакала ще більше і відповіла мені:

Зараз не можу тобі сказати, чому; я дуже схвильована…

Увечері в своїй келії вона мені сказала з небесним виразом обличчя:

Я плакала, думаючи, що добрий Бог ужив таке порівняння, щоби ми повірили в його ніжність. Все моє життя Він був для мене саме таким! Він повністю сховав мене під своїми крилами!… Тоді, коли я залишала тебе, то плакала, піднімаючись по сходах, я вже не могла себе стримувати, і хотіла якнайшвидше повернутися до нашої келії; моє серце переповнювали любов і вдячність.

2. 2. Сьогодні минає 10 років з того дня, коли тато дав мені цю маленьку білу квітку, коли я вперше розповіла йому про моє покликання.

(Вона показала мені маленьку квітку)

3. 3. Якщо би ти не виховала мене добре, то бачила би сумні речі… А я би сьогодні не плакала, дивлячись на білу курочку…

8 червня

1. 1. Дуже скоро ви всі підете за мною, це не буде довго!

До сестри Марії від Пресвятої Тройці, яка просила пам’ятати про неї в Небі:

Ви бачили тільки шкаралупу, скоро побачите маленьке курча.

2. 2. Я сказала їй, що на землі не маю жодної підтримки.

Але ж ні, ти маєш підтримку, це я!

[3. Подивіться відновлені слова

Ми говорили про довготривалі хвороби, які часто втомлюють медсестер, і це велике страждання для хворих, які це усвідомлюють.

Я хочу залишатися такою до кінця дуже довгого життя; я також хочу викликати «антипатію» – якщо цього захоче добрий Бог]

9 червня

1. Євангеліє говорить, що добрий Бог прийде як злодій. Він прийде, щоб вкрасти мене дуже ніжно. Ох! Як би я хотіла допомогти цьому Злодієві!

2. 2. Яка щаслива я сьогодні!

– Отож, твоє випробовування вже пройшло?[22]

Ні, воно ніби підвішене. Потворні гадюки вже не шиплять у моїх вухах…

3. 3. З яким спокоєм я дозволяю говорити тим, хто довкола мене, що мені краще! Минулого тижня я стала на ноги, а вони думали, що я дуже хвора. Цього тижня я вже не можу встати, я вичерпана, а вони говорять, що найгірше вже позаду! Але яке це має значення!

– Але все одно надієшся на близьку смерть?

Так, надіюся скоро відійти; певно, що мені не стає краще; мене дуже болить в боці. Але завжди говоритиму, що якщо добрий Бог мене зцілить, то це мене не розчарує.

Сестрі Марії від Пресвятого Серця, яка сказала: «Як нам буде сумно, коли нас покинеш!», вона відповіла:

Ох! Ні, побачите, це буде як дощ із троянд.

4. 4. Я не боюся Злодія… Бачу його здалека, але не кричу: Злодій! Навпаки, кличу його: Сюди! Сюди!

5. 5. Я як маленька дитина на залізничному вокзалі, яка чекає, коли батьки всадять її до вагону. На жаль вони не прийшли, а потяг від’їхав! Але прибудуть інші потяги, не пропущу їх усіх…

10 червня

1. Вона почувалася краще, і це її дивувало; мусила тримати себе в руках, щоби не засмучуватися.

… Пресвята Діва добре виконала мої прохання, попрошу в неї ще щось!

Я постійно говорю їй:

«Скажи Йому, щоби не турбувався мною».

Він це почув і зробив. Я вже не розумію моєї хвороби. Почуваюся краще! Але я піддаюся цьому і все одно почуваюся щасливою. Що би було зі мною, якщо би я плекала надію на близьку смерть! Яке би було розчарування! Але я не зазнала жодного, бо задоволена усім, що робить добрий Бог, я прагну тільки виконати Його волю.

11 червня

1. Вона кидала квіти до фігури св. Йосипа в саду (в кінці алеї каштанів) і по-дитячому й велично викликувала:

«Тримай!»

Чому кидаєш квіти св. Йосипові? Хочеш отримати якусь благодать?

Ах! Ні! Щоби зробити йому приємність. Не хочу щось давати, щоби щось отримати взамін.

2. 2. Коли я пишу мою «маленьку» дорогу[23], то не прикладаю зусиль; це ніби я ловлю рибу вудкою; пишу те, що само приходить.

12 червня

1. 1. Ніхто не думає, що я така хвора. І тому ще важче бути позбавленою Причастя і Офіціуму. Але це навіть краще, що мною ніхто не переймається. Я дуже страждала від цього і просила Пресвяту Діву так усе влаштувати, щоби ніхто від цього не терпів. Вона мене вислухала.

Але яке для мене значення має те, хто що думає чи говорить про мене. Не бачу підстав турбуватися цим.

2. Завтра я не прийму Причастя! А скільки малих дівчат приймуть доброго Бога!

(Це було перше Причастя в парафії св. Якова)[24]

13 червня

1. 1. (В саду)

Я почуваюся як тканина, натягнута на рамку, щоб на мені вишивали; і ніхто не приходить вишивати! Я чекаю і чекаю! Даремно!… Зрештою, нічого дивного – маленькі діти самі не знають, чого хочуть!

Говорю це, бо думаю про маленького Ісусика, це Він натягнув мене на рамку страждань, щоби з задоволенням вишивати на мені, а потім зняти мене й показати вгорі свій витвір.

Коли говорю про Злодія, то маю на увазі не маленького Ісусика, а «великого» доброго Бога.

14 червня

Останній день новенни. Вона почувалася краще, що було для неї новою причиною для розчарування, але з усмішкою сказала мені:

Я зцілена дівчинка!

Чи це тебе засмучує?

Ох! Ні… з хвилини на хвилину можна багато витерпіти.

15 червня

1. Дев’ятого я виразно побачила здалека маяк, який заповідав моє прибуття до порту Неба; але тепер не бачу нічого, мої очі ніби зав’язані. Тоді я бачила Злодія, а тепер нічого не бачу. Те, що мені говорять про смерть, уже не доходить до мене, а сповзає як по плитці. Це кінець! Надія на смерть згасла. Мабуть добрий Бог не хоче, щоб я думала про неї так само, як перед хворобою. Тоді ця думка була мені потрібною і корисною – я це добре відчувала. Але тепер усе навпаки. Добрий Бог хоче, щоб я піддалася так, як маленька дитина, яка не турбується тим, що з нею робитимуть.

2. 2. Чи тебе втомлює те, що твій стан продовжується? Мусиш сильно страждати!

Так, але це мене «радує».

Чому?

Бо це «радує» доброго Бога.

(Вона використовувала це слово й інші, не притаманні її простому звичайному стилю висловлювання, коли хотіла приховати свою думку формою, яка нас відволікала.

Також вона використовувала деякі прості висловлювання, які вживала в приватних розмовах і які в її устах набирали чарівності)

3. 3. Я не знаю, коли помру; я вже не довіряю моїй хворобі. Навіть якщо би я отримала Таїнство Єлеопомазання, то ще би вірила, що можу вилікуватися. Я не буду впевнена, поки не зроблю останній крок і не опинюся в обіймах доброго Бога.

4. 4. (Ввечері)

Якби я хотіла сказати тобі щось приємне!

Тільки скажи мені, чи не забудеш мене, коли будеш у Небі.

Ах! Якби забула про тебе, то думаю, що всі святі вигнали би мене з Раю як бридку сову. Мамцю, коли буду там, то «прийду і заберу тебе до себе, щоби ти була там, де я»[25].

5. Я щаслива, що взагалі не ображаю доброго Бога. Коли пишу про любов (в автобіографії), то часто хтось приходить і перешкоджає мені, тоді намагаюся не нервуватися і практикувати те, що написала.

[Подивіться відновлені слова

19 червня

Наша кузина, Мати Маргарита (Головна Настоятелька черниць-помічниць медичних сестер), прислала мені красивий кошик зі штучними ліліями на 21 червня – свято Матері Марії Гонзаги. Я принесла їй цей кошик і радісно сказала: «Головна Настоятелька черниць-помічниць медичних сестер мені це прислала!»

Вона відразу мені відповіла з ентузіазмом і любов’ю:

Ех! Добре, це ти Головна Настоятелька мого серця]

20 червня

Я показала їй маленькі образки Діви Марії, які намалювала на свято Нашої Матері. Вона поклала свої долоні на мініатюрах, розкладених перед нею, і розчепірила пальці так, щоби кожний торкався голівки Дитяти Ісуса. Потім сказала мені:

Я над ними всіма паную.

22 червня

Вона була в саду в інвалідній колясці[26]. Коли я прийшла до неї після обіду, вона мені сказала:

Як добре я розумію слова Нашого Господа до Нашої Матері Святої Терези: «Чи знаєш, моя доню, хто мене любить насправді? Ті, які визнають, що все, що не стосується Мене, є обманом»[27].

Ох, моя Мамуся, як я відчуваю, що це правда! Так, поза добрим Богом усе є марнотою.

23 червня

Я сказала їй: «На жаль, я нічого не дам доброму Богові, коли помру, мої руки порожні! Це мене дуже засмучує.

Добре! Ти як «bébé (немовля)» (часом вона себе так називала)[28], яке все-таки перебуває в тих самих умовах… Навіть якби я зробила все те, що зробив св. Павло, то все одно почувалася би «непотрібним слугою»[29], але саме це справляє мені приємність, бо, не маючи нічого, отримаю все від доброго Бога.

25 червня

1. 1. Свято Пресвятого Серця Ісуса.

Її перенесли до бібліотеки, бо в її келії було багато сонця. Під час проповіді вона взяла в руки книгу про поширення віри. Потім показала мені уривок, де говориться про появу біля новоохрещеної дитини красивої Пані в білій одежі, і сказала мені:

Пізніше я також приходитиму до охрещених дітей…

2. 2. Під час проповіді я прогуляла урок, бо мені здавалося, що це вечірка. В інші дні я собі цього не дозволяю. Я вважаю мій зошит (автобіографію) моїм маленьким обов’язком.

26 червня

Вчора я відчувала великий біль у боці! Потім… вранці все пройшло! Ах! Коли врешті піду до доброго Бога! Як би я хотіла піти до Неба!

27 червня

Коли буду в Небі, то розповім усім святим багато доброго про мою Мамусю, так що вони захочуть забрати тебе. Я завжди буду з моєю Мамусею; я попрошу святих ходити разом зі мною до жахливих підвалів захищати тебе, а якщо вони не захочуть, то ходитиму сама.

Ці слова стосуються маленької події, яка зі мною трапилася у підвалі біля захристії.

29 червня

1. … Ось що сталося: Я вже мала померти, і малі ангеляти робили добрі приготування для мого приходу; але вони втомилися і заснули. На жаль, маленькі діти сплять довго! Ми не знаємо, коли вони прокинуться…

(Вона часто розповідала нам такі маленькі історії, щоби відволікти нас від її душевних і тілесних страждань)

2. 2. Якою ж нещасливою я була би в Небі, якщо не могла би робити маленькі радощі на землі тим, кого люблю!

3. 3. Ввечері її душевні муки збільшилися, і деякі думки викликали біль. Сказала мені:

Моя душа на вигнанні, Небо зачинене для мене, і від землі також приходять випробування.

… Я добре бачу, що в мою хворобу не вірять, але добрий Бог допускає це.

4. 4. Буду щасливою в Небі, якщо ти укладеш для мене гарні вірші; мені здається, що це радує святих.

30 червня

1. 1. Я говорила їй про деяких святих, які вели надзвичайне життя, як св. Симеон Стовпник. Вона відповіла:

Я більше люблю святих, які нічого не бояться, як св. Цецилія, яка не боялася вийти заміж…

2. 2. Мій дядько попросив, щоби вона прийшла разом з нами до розмовниці, а вона, як зазвичай, майже нічого не говорила.

Якою несміливою я була в розмовниці з моїм дядьком! Повертаючись назад я суворо скартала одну новичку, сама себе не впізнавала. Скільки контрастів є в моєму характері! Моя сором’язливість походить від надзвичайного збентеження, яке я відчуваю, коли хтось піклується мною.

ЛИПЕНЬ 1897

Здоров’я Терези

На початку 1897 року Тереза була дуже виснажена. Гемоптізис (кровохаркання) відновився 6 липня і тривав майже щодня аж до 5 серпня. 7 липня вона задихалася, була дуже слабкою, мала високу температуру. Вона виглядає як при смерті. Вона страждає, «але не для того, щоб кричати». Її лікували «щадними засобами»: льодом для зупинки гемоптізису, панкреатином для перетравлення молока, припарками (на основі гірчичного борошна), банками тощо. Лікар Корнієр виявив пошкодження правої легені й заборонив їй рухатися.

8 липня вона перебралася в інфірмерію. Втрачаючи вагу день у день, вона терпить біль у животі, головні болі, болі в серці і діарею. Вона вже не може їсти фрукти. Лікар діагностує в неї застій у верхній частині правої легені аж до плеча: воно вже втрачене, якщо не станеться чудо.

25 липня вона ще встає на дві години на день, але 28 липня починаються «великі страждання». Окрім постійного кровохаркання вона задихалася і була дуже пригніченою, щоби розмовляти. 30 липня канонік Мопа уділив їй Таїнство Оливопомазання і Причастя.

2 липня 1897

Після обіду вона останній раз пішла до каплиці до Пресвятих Дарів; але була сильно виснажена. Я бачила, як вона довго вдивлялася Гостію, і здогадалася, що вона робила це без жодної втіхи, але з великим спокоєм серця.

Я згадала, що вранці, після Меси, коли спільнота пішла до каплиці для благодарення, ніхто не подумав її підтримати. Вона помалу йшла біля стіни. Я не осмілилася взяти її за руку.

3 липня 1897

1. 1. Одна з наших приятельок померла, і лікар Корньєр в присутності Терези говорив про її хворобу – вид пухлини, який він не міг ідентифікувати. Цей випадок дуже цікавив його з медичної точки зору. «Як жаль, – сказав він, – що я не міг зробити автопсію!»

Потім вона мені сказала:

Ах! Як на землі люди байдужі одне до одного! Чи говорилося би таке, якщо мова йшла би про маму чи сестру! Ох! Як я хочу піти з цього сумного світу!

2. Я звірилася їй зі своїх сумних думок і знеохочення після якоїсь помилки.

… Ти не робиш так як я. Коли роблю якусь помилку, яка мене засмучує, то добре знаю, що цей смуток – це наслідок моєї невірності. Але чи думаєш, що я на цьому зупиняюся?! Ні! Я не така дурна! Поспішаю сказати доброму Богові: Мій Боже, я знаю, що заслужила на почуття смутку, але дозволь мені жертвувати його Тобі як випробування, яке Ти мені послав з любові. Я жалію за мій гріх, але я рада, що можу це терпіння пожертвувати Тобі.

3. Як ти прагнеш померти зі своєю безустанною спокусою проти віри?

Ах! Але я справді вірю в Злодія! Це стосується тільки неба. Яке це дивне і незвичайне!

4. Оскільки молоко їй шкодило, а вона тоді не могла їсти нічого іншого, то лікар Корньєр приписав їй конденсоване молоко, яке можна було знайти в аптеках під назвою «гуманізоване молоко». Цей рецепт з різних причин засмутив її, і коли вона побачила пляшку, то гірко заплакала.

Після обіду вона відчула потребу розвіятися і сумним та лагідним голосом попросила нас:

Маю потребу в поживі для душі; прочитайте мені життєпис якогось святого.

Хочеш життя св. Франциска з Ассізі? Його розмова з пташками відволіче тебе.

Ні, не хочу відволіктися, хочу прикладів смирення.

5. 5. Коли помреш, то в твої руки вкладуть пальмову гілку.

Так, але мені доведеться відкладати її вбік, коли захочу вільними руками роздавати благодаті моїй Мамці. Потрібно, щоб я могла робити те, що мені подобається.

6. 6. (Ввечері)

Навіть святі мене залишають! Під час Утерні я просила св. Антонія допомогти мені знайти нашу хустку, яку я загубила. Думаєш, він мене вислухав? Не зробив нічого! Але це не має значення, я йому все одно сказала, що люблю його.

7. Під час Утрені я бачила яскраві зорі, потім слухала офіціум і відчувала радість.

(Вікно в келії було відчинене)

4 липня

1. Добрий Бог мені допоміг, і я подолала нехіть до гуманізованого молока…

2. 2. (Ввечері)

Наш Господь помер на Хресті, в агонії, а це ж була найкрасивіша смерть ради любові. Це єдина смерть, яку бачили, бо ніхто не бачив смерті Пресвятої Діви. Померти ради любові – це не померти в стані захоплення. Говорю тобі щиро, що мені здається, що переживаю саме це.

3. 3. Ох! Як я передчуваю, що страждатимеш!

Яке це має значення! Страждання може бути найбільшим, але я впевнена, що добрий Бог мене ніколи не залишить.

4. Я дуже вдячна отцю Олексію, він зробив мені багато добра. Отець Пішон ставився до мене як до дитини; але й він втішив мене, коли сказав, що я ніколи не поповнила жодного смертного гріха.

5 липень

1. 1. Я розповідала їй про мої недоліки, вона відповіла:

Я також маю недоліки, але радію ними. Я також часто не можу подолати марноту землі; до прикладу, мене непокоїть глупота, яку я вчинила чи сказала. Тоді повертаюся до себе й говорю: На жаль! Я ще перебуваю на тому самому місці! Але говорю собі це з великою ніжністю і не засмучуюся. Це так солодко почуватися слабкою і маленькою!

2. 2. Не засмучуйся моєю хворобою, моя Мамусю, бо бачиш, як добрий Бог робить мене щасливою. Я завжди радісна і задоволена.

3. 3. Вона дивилася на образок Нашого Господа з двома дітьми, менше сиділо в Нього на колінах, більше стояло на ногах і цілувало Його в руку:

Я – той малюк, який викарабкався на коліна Ісуса, ніжно витягує свою ніжку, витягує свою голівку і притулюється до Нього без страху. Друге мені подобається менше. Воно стоїть як дорослий; йому щось сказали… воно знає, що повинно проявляти пошану до Ісуса…

6 липня

1. 1. Вона кашляла з кров’ю. Я спитала її: «То все-таки покинеш нас?»

Алеж ні! Отець абат[30] мені сказав: «Для тебе покинути сестер – це велика жертва». Я йому відповіла: «Але, отче, вважаю, що не покину їх; навпаки, після смерті буду ще ближче до них».

2. 2. Думаю, що до своєї смерті мушу ставитися так терпеливо, як і до інших великих подій мого життя. Подивися: я вступила в Кармель юною, і навіть після того, як усе вирішилося, чекала ще 3 місяці; так само було з облечинами; так само було з обітами. І так само буде зі смертю, вона скоро прийде, але потрібно ще почекати.

3. Коли буду в Небі, то підійду до доброго Бога так, як мала племінниця сестри Єлизавети до гратів у розмовниці. Знаєш, коли вона виголосила похвалу, закінчила реверансом, опустила руки й сказала: «Щастя всім тим, кого люблю».

Добрий Бог запитає мене: «Чого ти хочеш, моя дівчинко?» І я відповім: «Щастя всім тим, кого люблю». Це саме скажу всім святим.

Ти сьогодні радісна, відчуваю, що ти бачила Злодія.

Так, бачу його щоразу, коли здоров’я погіршується. Але навіть якщо би Його не бачила, то люблю Його так сильно, що завжди задоволена тим, що Він робить. Навіть якщо Він не прийде і не вкраде мене, то не любитиму Його менше, навпаки… Коли Він мене обманює, то говорю Йому різні компліменти, Він вже не знає, що робити зі мною.

4. 4. Я прочитала гарний уривок із Роздумів про Наслідування. Це думка отця Ламенне – на жаль! – але все-таки красива. (Вона, як і ми, вірила, що абат Ламенне помер нерозкаяним).

Наш Господь в Оливному саду радів усіма благами Пресвятої Тройці, але Його агонія від того не була менш жорстокою. Це таїна, але запевняю тебе, що трошки її розумію, бо сама її переживаю.

5. Я поставила свічку біля фігури Діви Марії Усміхненої з інтенцією, щоби припинилося кровохаркання.

Отож ти вже не радієш, що я вмираю! Ах! Щоби радіти, я повинна продовжувати кашляти з кров’ю. Але сьогодні це закінчилося!

6. 6. 15. Я принесла їй лампу, яку забули їй принести. Допомогла зробити їй деякі дрібні справи. Вона була дуже зворушена і сказала:

Ти завжди була зі мною такою… Не вмію виразити тобі мою вдячність.

Витираючи сльози:

Я плачу, бо дуже зворушена тим, що ти для мене робила ще з дитинства.

Ох! Скільки я тобі завдячую! Але коли вже буду в Небі, то скажу правду, скажу святим: Ось моя Мамуся, яка дала мені все те, що вам у мені подобається.

7. 7. Коли вже буде Страшний суд? Ох! Як я би хотіла тоді там бути! І що буде потім?!

8. 8. Роблю багато малих жертв…

7 липня

1. Після кровохаркання:

Маля скоро побачить доброго Бога…

Чи не боїшся смерті, коли вона так близько від тебе?

Ах! Щораз менше!

Чи не боїшся Злодія? Він уже стоїть під дверима!

Ні, Він уже не під дверима, Він уже ввійшов. Але що ти говориш, моя Мамусю! Що я боюся Злодія? Як я можу боятися того, кого так люблю?!

2. Я попросила її ще раз розповісти, що з нею сталося після того, як вона принесла себе в жертву Милосердній Любові[31]. Спочатку сказала:

Моя мамусю, я звірилася тобі того самого дня, але ти не звернула на це увагу.

(Справді, здається, що я не надала цьому жодного значення).

Добре, я розпочала Хресну Дорогу, і раптом мене охопила така любов до доброго Бога, що не можу її описати інакше як повне занурення в вогонь. Ох! Який вогонь і водночас яка солодкість! Я палала любов’ю і відчувала, що ще хвилина, ще секунда – і не витримаю цього й помру. Тоді я зрозуміла, що говорять святі про стани, які часто переживають. Я пережила це тільки один раз і одну хвилину, потім повернулася до мого звичайного стану сухості.

Пізніше:

Від 14-го року життя я зазнавала поривів любові. Ах! Як я любила доброго Бога! Але це було не те, що трапилося після моєї жертви Милосердній Любові, мене не палило справжнє полум’я.

3. Слова праведного Йова: «Навіть коли захочете мене вбити, я не здригнуся»[32] захоплювали мене з дитинства. Але потрібно було багато часу, щоби я змогла дійти до такого рівня самозречення. Тепер я там; добрий Бог помістив мене туди – взяв своїми руками і заніс туди…

4. Я попросила її сказати кілька повчальних і дружніх слів лікарю Корньєру.

Ах! Моя Мамусю, це не мій стиль… Нехай лікар Корньєр думає те, що хоче. Я люблю тільки простоту, ненавиджу «вдавання». Запевняю тебе, що якщо би зробила те, про що ти просиш, то вчинила би погано.

5. Нарешті, я показала, що насправді хвора. Ніколи не забуду сьогоднішню ранкову сцену кровохаркання; лікар Корньєр був приголомшений.

6. Бачиш, це через тебе добрий Бог ставиться до мене так ніжно. Жодних наривних пластирів, тільки щадні засоби. Я страждаю, але не так, щоби кричати.

Через хвилину з лукавим поглядом додала:

Але все-таки Він посилав нам випробування, від яких «кричать»… але ми все одно не «кричали»…

(Це був натяк на велике випробування нашої родини)[33].

І щодо «щадних засобів»: вони не завжди були такими, і вона тяжко страждала.

7. Я як нещасний «маленький сірий вовчик», який хоче повернутися до лісу, а його змушують жити в будинку.

(Наш добрий тато в Буісонне часом називав її «мій маленький сірий вовчик»)

8. Я щойно побачила на стіні маленького горобчика, який терпеливо очікував, час від часу тихо цвірінькаючи, коли прилетять батьки й нагодують його; подумала, що я подібна до нього.

9. Я сказала їй, що люблю приємні слова:

Пам’ятатиму про це в Небі…

8 липня

1. Її стан був такий, що вже говорили про останнє Оливопомазання. Цього дня її перенесли з келії до інфірмерії. Вона вже не могла стояти на ногах, її треба було нести. Ще в своїй келії, розуміючи, що всі думають про останнє Оливопомазання, вона сказала з радісним здивуванням:

Мені здається, що я марю!… Зрештою, вони не божевільні…

(Абат Юф і лікар Корньєр)

Я тільки боюся, що це зміниться.

2. Вона хотіла, щоб ми шукали гріхи, які вона поповнила органами чуття, щоби висповідатися перед останнім Оливопомазанням. Коли говорили про нюх, то вона сказала:

Пригадую, що під час останньої подорожі з Алансон до Лізьє я користувалася одеколоном, який мені дала пані Тіфонне, і це мені подобалося.

3. Усі ми хотіли розмовляти з нею.

Стільки людей, і кожна хоче щось сказати!

4. Вона була дуже радісною і хотіла передати цю радість нам.

Якщо, будучи в Небі, не зможу приходити до вас і робити маленькі «радості» на землі, то піду і поплачу в маленькому «куті».

5. До мене:

Маєш довгий ніс, завдяки йому пізніше зможеш краще передчувати…

6. Дивлячись на свої висохлі руки:

Стаю скелетом, це мені «подобається»

7. Ти не знаєш: скоро я буду «помираючою».

… Це мені нагадує травневий стовп (mât de Cocagne)[34]; ще раз сповзла, але потім я вже на вершині!

8. Я краще хотіла би перетворитися в порох, ніж зберігатися як св. Катерина Болонська. Я знаю, що тільки св. Кріспін шляхетно вийшов із гробниці.

Тіло цього святого в чудесний спосіб зберігається у францисканському монастирі в Римі.

9. Говорячи до себе самої:

Перебувати в агонії щось означає!… Але зрештою – що це таке! Я часом мучилася через дрібні справи…

10. З серйозним і солодким виразом обличчя, я вже не пригадую, при яких обставинах, але її не зрозуміли:

Пресвята Діва ховала все у своєму «маленькому» серці… Ви не можете мені дорікати, що хочу робити так як Вона…

11. Маленькі ангелятка добре бавилися, жартуючи з мене… Вони ховають від мене світло, яке показувало мій близький відхід.

Чи вони також ховають Пресвяту Діву?

Ні, Пресвяту Діву ніколи не сховають від мене, бо я Її дуже люблю.

12. Дуже прагну прийняти останнє Оливопомазання, навіть якщо пізніше з мене будуть сміятися.

(Якщо би вона вилікувалася, бо знала, що деякі сестри не вважали її смертельно хворою)

13. Ох! Напевно я заплачу, побачивши доброго Бога!… Ні, мабуть у Небі не можна плакати… Але ж так, бо Він сказав: «Витру кожну сльозу з очей їхніх»[35].

14. Жертвую тобі маленькі радості, які мені дарує добрий Бог.

У Небі отримаю багато благодатей для тих, які чинили мені добро. Для Мамусі – все. Буде більше, ніж ти потребуєш, для «радості» буде багато чого.

15. Якби ти тільки знала, яким солодким добрий Бог буде для мене! Але навіть якщо буде трошки не солодким, то все одно вважатиму Його солодким… Якщо піду до Чистилища, то буду дуже щасливою; буду подібною до трьох юдеїв у печі, ввійду у полум’я, співаючи пісню Любові. Ох! Якою щасливою я би була, якби, йдучи до чистилища, могла звільняти душі, страждати замість них, чинила би добро, звільняючи в’язнів.

16. Вона мене попередила, що пізніше багато молодих священників, знаючи, що для двох місіонерів вона стала духовною сестрою, будуть для себе вимагати того самого привілею. Вона мене застерегла, що це може бути дуже небезпечно.

Кожна могла би писати те, що я пишу, і отримувати такі самі похвали й довіру. Для Церкви ми можемо бути корисними тільки молитвами й жертовністю. Листування повинно бути дуже обмеженим, і його не можна дозволяти деяким черницям, які би цим переймалися й вірили, що роблять чудеса, а насправді би тільки шкодили своїм душам й могли би впадати в хитрі пастки диявола.

З іще більшою наполегливістю:

Мамо, те, що тобі говорю, дуже важливе, і прошу тебе пам’ятати про це в майбутньому. В Кармелю не можна виробляти фальшиві монети для купування душ… А часто красиві слова, які пишуть, і красиві слова, які читають взамін – це фальшиві монети.

17. Щоби нас розсмішити:

Я хотіла би, щоби мене поклали в маленьку коробку (boîte à Gennin), а не в труну.

Вона гралася зі словом «bière» (труна/ пиво)[36]. Хтось прислав до Кармелю красиві штучні квіти, добре запаковані в довгі дерев’яні коробки з Maison Gennin в Парижу.

18. … Добре відчувати біль, це робить нас постійними і милосердними.

9 липня

1. Вона не хотіла, щоби через неї сумували, навіть у родині мого дядька.

Я хочу, щоби всі вони влаштували «весілля» в Мьюссе[37]. В мене духовне весілля триває цілий день.

Вона не радісна на цьому весіллі.

Я вважаю, що дуже радісна.

2. Моя Сестра Женевьєва потребуватиме мене… Але все одно я повернуся.

3. Після візиту Отця Суперіора я їй сказала, що вона не дуже старалася, щоби отримати останнє Оливопомазання, і коли приймає відвідувачів, то не виглядає дуже хворою.

Я на цьому не розуміюся!

4. … Я хотіла би вже піти!…

5. Безсумнівно, що ти помреш 16 липня, у свято Діви Марії з Гори Кармель, або 6 серпня, у свято Пресвятого Обличчя.

Їжте «фініки», скільки захочете, я їх більше не хочу їсти… Дати мене вже не раз підводили[38].

6. Чому я мала би боятися смерті менше від інших? Не говорю як св. Петро: «Не відречуся тебе»[39].

7. Ми розмовляли про святе вбозтво:

Святе Вбозтво! Який смішний святий, який не піде до Неба!

8. У мене була проблема:

Мою любов потрібно втішити.

До присутніх:

Залагоджу справи з моєю Мамусею.

Ввечері, тільки до мене:

… Ох! Але ж я не помиляюся, знаю, що все, що робиш для мене, робиш з любові…

9. В інфірмерії зловили мишу; з цієї нагоди вона розповіла нам цілу історію, попросила принести їй поранену мишу, сказала, що покладе її біля себе і попросить лікаря обстежити її. Ми щиро сміялися, а вона була щаслива, що відволікла нас.

10 липня

1. … Малі діти не будуть осуджені.

2. Те, що пишеш, колись можуть показати Святішому Отцю.

Сміючись:

Et nunc et semper !

3. Показуючи мені дитячим жестом образок Пресвятої Діви, яка годує грудьми Ісуса:

Тільки це добре молоко (lolo[40]), це треба сказати лікареві Корньєрові.

4. Це була субота, а опівночі в неї було кровохаркання.

Злодій зробив свою маму злодійкою… Отож вона прийшла опівночі змусити Злодія показати себе; або прийшла сама, бо Злодій не захотів прийти.

5. Якщо Злодій не захоче, то моє життя не продовжиться ні на хвилину.

6. тільки до мене

Ти надмірно переймаєшся справами, які цього не варті.

7. сміючись

… Коли ти робиш щось таке, то набагато гірше, що боїшся наслідків цього…

8. Ти як маленька ляклива пташка, яка ніколи не жила серед людей, ти завжди боїшся, що тебе піймають. Я ніколи нікого не боялася; я завжди йшла туди, куди хотіла… Я могла прослизнутися між їхніми ногами…[41]

9. О третій годині, поцілувавши розп’яття, тримала його в руках і виглядала так, ніби хотіла зняти з нього корону і повитягувати цвяхи[42].

10. Повертаючись до випадку вночі, вона, дивлячись на образок Діви Марії, причеплений до занавіски на її ліжку, чарівним голосом сказала:

Пресвята Діва не має природи злодія… але її Син навчив її цього ремесла…

За якийсь час:

Але Ісусик ще занадто маленький, щоби мати такі ідеї… Він не дуже думає про крадіки, притулений до грудей Матері… Але ж ні! Він уже про це думаю, Він добре знає, що прийде мене вкрасти.

У якому віці?

У віці 24-ох років.

11. Говорили про смерть і про судоми на обличчі в момент смерті. Вона сказала:

Якщо це станеться зі мною, то не засмучуйтеся, бо відразу буду посміхатися.

Моя Сестра Женевьєва розглядала кришку коробки для хрещення і говорила, що там красива голівка, яка може стати взірцем для голівки ангела. Наша Терезка хотіла побачити її, але ніхто не здогадався показати їй, а вона не попросила. Я про це довідалася пізніше.

12. Про що я маю думати, дивлячись через вікно твоєї келії, коли ти вже покинеш землю? На серці буде дуже важко.

Ах! Думатимеш, що я вже дуже щаслива, що там я багато боролася і страждала… Я була би щаслива там померти.

13. (Під час Утрені)

Їй прийшла гадка, що вона не важко хвора, що лікар помиляється щодо її стану. Вона довірила мені свої переживання й додала:

Якби моя душа заздалегідь не була повністю віддана волі доброго Бога, якби вона піддавалася почуттям радості й смутку, які на землі швидко змінюються, то це був би гіркий потік болю, який я би не витримала. Але такі відчуття торкають тільки поверхню моєї душі… Ах! Але все-таки це великі випробування!

14. Не думаю, що це Пресвята Діва так мене розігрує!… Це добрий Бог змушує Її до цього… Отож… Він сказав Їй, щоби випробовувала мене так, щоби я могла дати Йому більше доказів зречення й любові.

15. тільки мені

… Ти завжди тут, щоби мене потішати… Наповнюєш солодкістю мої останні дні.

11 липня

1. Вона зацитувала весь абзац:

«Оскільки Божий Син хотів, щоб його Мати»

Була піддана ночі й сум’яттям серця,

Отож, чи добре страждати на землі?[43]

etc. . . . . . . . .. . . . . . . . . .

Чи ти вже не бачиш «Злодійку»?

Але ж ні, я бачу Її! Ти не розумієш! Вона може мене не красти… Ах! «Я подивилася направо… там не було нікого, хто знав мене»[44]… тільки добрий Бог може мене зрозуміти.

2. Під час Утрені

Вона розповідала мені про свої минулі молитви у літні вечори під час мовчання і сказала, що тоді на основі власного досвіду зрозуміла, що таке «політ духа»[45]. Вона розповіла мені про іншу подібну благодать, яку отримала в гроті св. Магдалини в липні 1889[46], після якої кілька днів перебувала в стані «спокою»[47].

… Це було так, немов усі земні речі були від мене закриті вельоном… Я була повністю схована під вельоном Пресвятої Діви. У той час я займалася трапезною, і пригадую, що все робила так, ніби не робила це, відчуття було таке, ніби в мене позичене тіло. В такому стані я перебувала весь тиждень.

3. Я говорила їй про манускрипт її Життя, яку користь він принесе людським душам.

… Але, як побачимо, все походить від доброго Бога; слава, яку я від цього отримаю, буде подарунком, який мені не належить; усі це виразно побачать…

4. Вона розповідала мені про Сопричастя Святих і пояснювала, як добро одних стане добром інших.

… Як мама гордиться своїми дітьми, так ми будемо гордитися одні одними без тіні заздрощів.

5. На жаль! Як мало я прожила! Життя мені завжди здавалося таким коротким. Дні мого дитинства… здається, що це було вчора.

6. Можна подумати, що це тому, що я не согрішила[48], що маю велику довіру до доброго Бога. Скажи виразно, моя Мамо, що якщо би я вчинила всі можливі злочини, то завжди мала би ту саму довіру, відчуваю, що весь цей безмір гріхів був би як крапля води, вкинута в палаючу піч. Пізніше розкажеш історію про навернену грішницю, яка померла з любові; душі це відразу зрозуміють, бо це яскравий приклад того, що я хочу сказати, але це неможливо висловити.

7. Ввечері вона декламувала вірш, мабуть під назвою «Молода сухотниця». Робила це з радісним виразом обличчя…

… Мої дні закінчуються, залишаю землю.

Прощаюся з вами без надії на повернення.

Ти, яка мене любила, добрий Ангеле-охоронцю,

Поглянь на мене солодким поглядом любові.

Коли побачиш, як опадає мертве листя,

Ти, яка мене любила, моли Бога за мене.

8. … В моїй душі великий мир… Мій човник знову пустили на хвилі. Знаю, що вже не повернуся, але я змирилася з тим, що хворітим ще довгі місяці – скільки захоче добрий Бог.

9. Як тебе обдаровує добрий Бог! Що ти думаєш про цю ласкавість?

Думаю, що «Божий Дух віє туди, куди хоче»[49].

12 липня

1. Вона мені розповіла, що колись пережила важку боротьбу, бо повинна була приготувати нічну лампу для родини Матері Марії від св. Гонзаги, яка приїхала несподівано і мала ночувати у сестер-воротарок. Боротьба була такою сильною і до неї приходили такі думки проти влади, що, щоби їм не піддатися, вона мусила ревно молитися до доброго Бога. Водночас вона доклала максимум зусиль до того, що від неї вимагали. Це було під час вечірнього мовчання. Вона тоді працювала в приймальні біля барабану і підпорядковувалася сестрі Рафаелі.

Щоби подолати себе, я собі навіювала, що готую нічну лампу для Пресвятої Діви й Дитяти Ісуса; то ж я робила її з неймовірною старанністю, щоби не було жодної пилинки, і помалу почала відчувати велике полегшення і велику солодкість. Задзвонили на утреню, але я не могла піти відразу, бо була в такому стані, отримала таку благодать, що якби прийшла сестра Рафаеля і сказала мені, до прикладу, що я зробила не таку лампу і потрібно зробити іншу, то я би з радістю її послухала. Цього дня я зробила постанову ніколи не роздумувати над тим, чи те, що наказано робити, корисне для мене чи ні.

2. Сестра Марія від Пресвятої Євхаристії сказала, що я викликаю захоплення…

… Мати викликає захоплення! Ох! Ні, радше любляча Мати, бо любов краща від захоплення.

3. До Мати Марії від св. Гонзаги:

Нічого не маю в руках. Все, що маю, все, що здобула, це для Церкви і для душ. Якщо би навіть я жила до 80 років, то все одно була би вбогою.

13 липня

1. Я добре бачу, що коли буду в Небі, то стерегтиму плоди на деревах, але не вбивайте маленьких пташок, бо вам не дадуть милостиню.

Ніжно витягуючи руки до образка маленького Ісуса:

Так, так!…

2. Добрий Бог муситиме сповнювати мою волю в Небі, бо я її не реалізовувала на землі.

3. Будеш на нас дивитися з Неба, правда?

Ні, буду сходити вниз!

4. Вночі вона написала вірш на Причастя:

Ти, яка знаєш, etc.

Про це вона мені сказала:

Я його написала легко, це дивно; я думала, що вже не зможу писати вірші.

5. Я не говорю: «Якщо в Кармелю жити важко, то в ньому вмирати солодко», а: «Якщо в Кармелю жити солодко, то в ньому вмирати ще солодкіше».

6. Лікар ствердив, що їй тепер краще, ніж зазвичай.

Тримаючись за бік, який її дуже болів:

Так, так, краще, ніж зазвичай!…

7. Мені здавалося, що вона засмучена, незважаючи на те, що виглядала радісною і задоволеною, і я їй сказала:

Намагаєшся бути радісною і говорити веселі слова, щоби нас не засмучувати, чи не так?

… Я ніколи не «вдаю»…

8. Їй запропонували вино з Бодону.

Я не хочу вже пити земне вино… хочу пити нове вино в царстві мого Отця[50].

9. … Коли моя сестра Женевьєва прийшла до розмовниці, то за пів години я не змогла розказати їй все, що хотіла. Отож, серед тижня, коли до мене приходило якесь натхнення або жаль, що я забула їй щось сказати, то я просила доброго Бога дати їй пізнати й зрозуміти те, що я думала, і під час наступної розмови вона мені говорила саме те, про що я просила доброго Бога дати їй зрозуміти.

… Спочатку, коли вона мала якусь проблему, а я не могла її потішити, то я відходила з розбитим серцем, але пізніше я зрозуміла, що це не в моїх силах потішати душі; і я вже не переживала, коли вона відходила засмученою. Я просила доброго Бога доповнити мою нездатність і відчула, що Він мене вислухав; потім це підтверджувалося у розмовниці… Відтоді, коли я комусь мимоволі завдавала біль, то просила доброго Бога виправити мій вчинок, і вже цим не турбувалася.

10. Прошу тебе вчинити акт любові до доброго Бога й інвокацію до всіх святих; усі вони – мої «маленькі» родичі нагорі.

11. … Я хочу, щоби хтось купив мені трьох маленьких дикунів: маленького Марію-Людовика-Мартена, маленького Марію-Теофана; і маленьку дівчинку, яка би називалася Марією-Цицилією.

За хвилинку:

І ще маленьку Марію-Терезу.

(Замість купування вінків після її смерті).

12. Вона мені ще говорила про Сопричастя Святих.

… З дівами ми будемо як діви; з учителями будемо як учителі; з мучениками будемо як мученики, бо всі святі – наша родина; але ті, які йшли дорогою духовного дитинства, назавжди збережуть чарівність дитинства.

(Вона розвинула цю думку для мене)

13. … У ранньому дитинстві добрий Бог вклав у мене глибоке передчуття, що вмру молодою.

14. … Ніжно дивлячись на мене:

Маєш такий вираз обличчя!… «гірше»… такий завжди матимеш… Я тебе відразу впізнаю, справді!

15. Добрий Бог завжди змушував мене прагнути те, що Він хотів дати мені.

16. До нас трьох:

Не думайте, що коли буду в Небі, то буду кидати в ваші уста печених жайворонків… Я цього не мала і не хотіла мати. Може переживатимете великі випробування, але посилатиму вам світло, яке допоможе вам їх оцінити й полюбити. Ви будете змушені говорити, як я: «Господи, ти наповнюєш нас радістю в усьому, що чиниш»[51].

17. Не думай, що до смерті я відчуваю живу радість, яку відчувала, до прикладу, коли виїжджала на місяць до Трувіль чи Аленсон; я вже не знаю, що таке жива радість. Окрім того я не насолоджуюся радістю, мене притягує не це. Я не можу багато думати про щастя, яке мене очікує в Небі; одне тільки очікування пришвидшує биття серця, і любов, яку отримаю і яку зможу давати. І потім я думаю про добро, яке хотіла би чинити після смерті: спонукати христити дітей, допомагати священникам, місіонерам, усій Церкві…

… але передовсім потішати моїх сестричок…

… Ввечері я чула далеку музику і подумала, що невдовзі чутиму незрівнянну музику, але це було миттєве почуття радості.

18. Я попросила її перерахувати її праці в Кармелю.

Після вступу до Кармелю мене послали до пральні разом із Матір’ю заступницею настоятельки (Sous-prieure) (Сестра Марія від Ангелів)[52], мені також доручили підмітати сходи і дорміторій.

… Пам’ятаю, що мені важко було просити в учительки новіціяту дозволу вмертвлятися у трапезній, але я ніколи не знеохочувалася, мені здавалося, що розп’яття на внутрішньому дворі, яке я бачила через вікно у пральні, повертається до мене, щоби попросити про цю жертву.

Тоді я ходила о пів на п’яту вранці в сад косити траву – що не подобалося Нашій Матері.

Після облечин я опікувалася трапезною аж до вісімнадцятого року життя, я її підмітала і ставила воду й пиво[53]. Під час сорокагодинного набожества у 1891 мені й сестрі Станіславі доручили ризницю. З червня наступного року я два місяці нічого не робила, тобто малювала в молільниці ангелів і допомагала сестрі економці. Після цих двох місяців мені й сестрі Рафаелі доручили займатися барабаном у приймальні й далі малювати. Ці два завдання я виконувала аж до виборів у 1896, коли попросила дозволу допомагати сестрі Марії від св. Йосипа[54] в пральні – всі обставини ти знаєш…

Потім вона мені розповіла, якою її вважали повільною, недбалою в обов’язках, що навіть і я в це повірила; ми разом згадали, як сильно я її скартала за обрус з трапезної, який вона довго тримала в кошику і не полагодила. Я звинувачувала її в недбалості й помилялася, бо їй бракувало часу. Тоді вона не виправдовувалася, тільки багато плакала, бачачи мене засмученою і дуже незадоволеною… Як це можливо???

Вона ще розповіла, як сильно страждала, працюючи зі мною в трапезній (тоді вона підпорядковувался мені), і не могла, як раніше, розповідати про свої дрібні справи, бо не мала на це дозволу, і з інших причин…

Вона додала:

Дійшло до того, що ти мене вже взагалі не знала.

Вона розповіла мені, яке насильство над собою повинна була робити, щоби витерти павутину в ніші св. Олексія під сходами (вона відчувала відразу до павуків) і про багато інших деталей, які доводили, як сумлінно вона все робила і як страждала, хоча ніхто про це не здогадувався.

14 липня

1. Колись я читала, що ізраїльтяни будували мури Єрусалима, працюючи однією рукою, а в другій тримали мечі. Ось що ми повинні робити: не віддаватися праці повністю… тощо.

2. Якщо я би була багатою, то не могла би дивитися на бідну голодну людину й не дати їй щось з того, що маю. Так само, здобуваючи духовні багатства й водночас відчуваючи, що деяким душам зараз загрожує небезпека потрапити в пекло, я віддаю їм усе, що маю; ще не прийшла хвилина, щоби я могла собі сказати, що тепер працюватиму для себе.

3. Вона почала велично повторювати вірш «Пам’ятай», який розпочинається словами:

Пам’ятай, що Твоя свята воля –

Це мій відпочинок, моє єдине щастя.

4. Не має значення, як це виглядає (вмерти з любові), аби так було!

5. Мені завжди подобалося те, що мені давав добрий Бог, і навіть якщо я могла би вибирати, то вибрала би те саме, навіть якщо вибране здавалося би мені гіршим від того, що отримали інші.

6. Ох! Скільки отрути похвал я чула на адресу Матері Настоятельки! Як душа має бути відірвана від себе і піднята понад себе, щоби не зазнала шкоди!

7. Лікар, оглянувши її, дав нам трошки надії, але це її не засмутило, і вона нам сказала:

До цього я вже звикла! Що з того, що буду хворіти довго! Тільки щоби позбавити вас страждання, я хотіла, щоби це було скоро.

8. Ох! Як сильно я тебе люблю, моя Мамусю!

9. Моє серце наповнене волею доброго Бога, отож, якщо щось у нього вливають, то воно не входить усередину; це щось дрібне, яке легко сковзає – як олія, яку неможливо змішати з водою. Я завжди перебуваю в глибокому мирі, який ніщо не може порушити.

10. Дивлячись на свої висушені руки:

Ох! Яку радість я відчуваю, коли бачу, як руйнуюся!

15 липня

1. Ти можеш померти завтра (свято Пресвятої Діви з Гори Кармель) після Причастя.

Ох! Це би не виглядало як моя маленька дорога. Чи я би мала її залишити ради смерті? Вмерти з любові після Причастя – це занадто прекрасно для мене; маленькі душі не могли би мене наслідувати.

Сподіваюся, що завтра вранці зі мною нічого не станеться[55]! Бо зі мною це може трапитися. І тому не можна мені давати Причастя, добрий Бог має повернутися назад; ти це розумієш?

2. Вона розказала мені про блаженного Феофана Венарда, який не зміг прийняти Святе Причастя в момент смерті, і глибоко зітхнув…

3. Ми готувалися до її Святого Причастя наступного дня. Небіж сестри Марії Філомени після своєї першої меси в Кармелю мав увійти і дати їй Причастя; але бачачи, що їй стало гірше, ми почали боятися, що опівночі в неї почнеться кровохаркання, і просили її молитися, щоб нашим планам ніщо не завадило. Вона відповіла:

Ви добре знаєте, що я не можу нічого просити… але ви просіть за мене… Зрештою цього вечора я просила доброго Бога зробити приємність моїм маленьким сестрам, щоби Спільнота не була розчарованою, але в глибині душі я говорю Богові протилежне, говорю, щоб Він робив усе, що Йому захочеться…

4. Бачачи, як ми прикрашаємо інфірмерію:

Ах! Скільки потрібно докласти зусиль, щоби приготувати все, що треба! Якими добрими є земні свята! Малим першопричасницям вранці приносять красиві білі сукні, вони тільки мають їх одягнути; вся праця, яку для них зробили, прихована від них, вони відчувають тільки радість. А коли підростають, то вже все по-іншому…

5. Вона розказала мені про подію, яка залишилася в її пам’яті як отримана благодать:

Сестра Марія від Пресвятої Євхаристії[56] хотіла запалити свічки для процесії; вона не мала сірників, але, побачивши лампаду, яка горіла біля реліквій, підійшла до неї. На жаль вона вже дотлівала, обгорілий гніт ледве блимав. Але вона змогла запалити від нього свою свічку, а від неї – всі свічки Спільноти. Отож ця маленька лампада, яка ледве блимала, але запалила багато вогнів, в свою чергу, може запалити безконечне число інших і навіть запалити весь світ. Але першопричиною цієї пожежі є маленька лампада. І як ці красиві вогні можуть хвалитися, що вони запалили інші вогні, знаючи, що їх запалила маленька іскра?…

Це саме стосується Сопричастя Святих. Часто ми не знаємо, що отримуємо благодаті й просвічення від якоїсь прихованої душі, бо добрий Бог хоче, щоби святі передавали собі благодаті через молитву, аби в Небі вони любили одне одного великою любов’ю, яка навіть більша від родинної любові найідеальнішої земної родини. Скільки разів я думала, що всі отримані благодаті завдячую молитвам якоїсь душі, яка молилася за мене до доброго Бога і яку я пізнаю щойно в Небі.

Так, одна маленька іскорка може запалити багато вогнів у всій Церкві – учителів і мучеників, які, безсумнівно, будуть понад нею в Небі; але чи хтось може думати, що їх слава не буде її славою?

…………..

У Небі ми не зустрінемо байдужих поглядів, бо всі вибрані пізнають, що завдячують одне одному благодаті, завдяки яким заслужили вінки слави.

(Розмова була дуже довгою, і я не змогла записати все слово в слово).

16 липня

1. – Боюся, що перед смертю будеш сильно страждати…

– Чому ти боїшся наперед? Почекай, поки це станеться, і тоді вже переживай. Подумай, якщо я почну себе мучити, думаючи про майбутні переслідування і різанини – як це пророчили, – і що тобі можуть виколупати очі!

2. Я склала цілопальну жертву з сестри Женевьєви, але не можу сказати, що її вже не прагнула. Часто влітку під час години мовчання перед Утренею, сидячи на терасі, я собі говорила: Ах! Якби моя Селіна була поруч зі мною! Але ж ні! Це би було дуже великим щастям для землі!

… І це мені здавалося нездійсненною мрією. Але це було не природне прагнення щастя, а для її душі, щоб вона пішла нашою дорогою… І коли я побачила, що вона прийшла сюди, і не тільки прийшла, а її довірили мені повністю, щоб я могла її вчити всього; коли я побачила, як добрий Бог це зробив, перевершуючи мої прагнення, то зрозуміла, якою безмежною любов’ю Він мене любить…

… Отож, Мамусю, якщо ледве висловлене бажання було сповнене, то неможливо, щоби всі мої великі прагнення, про які я часто говорила Богові, не були сповнені повністю.

3. Вона з великим переконанням повторила слова з книжки «Маленькі Квіти» абата Бурбе.

Новітні святі перевищують перших святих так, як кедри перевищують інші дерева.

4. Тільки ти знаєш усі закамарки моєї душі…

5. З виглядом пустотливої дитини:

Я хотіла би дати тобі таке свідчення любові, які ніхто тобі ніколи не давав…

Я думала, що вона хоче зробити… І ось [Мати Агнеса видряпала написане!][57]

6* Якщо добрий Бог сказав би мені: Якщо ти помреш сьогодні, то отримаєш велику славу; якщо помреш у віці 80 років, то отримаєш набагато меншу славу, але Мені це подобатиметься більше. Ох! Я відразу відповім: «Мій Боже, хочу померти у віці 80 років, бо шукаю не свою славу, а твою радість».

Великі святі подвизалися ради слави доброго Бога, але я маю маленьку душу і подвизаюся тільки для радості Бога, і я з радістю переноситиму найбільші страждання, якщо це викличе навіть одну Божу посмішку.

17 липня

Субота. О 2 вночі вона блювала кров’ю.

Відчуваю, що вхожу у стан спочинку… Але передовсім відчуваю, що розпочинається моя місія, місія спонукання любити доброго Бога так, як я Його люблю, дати душам мою маленьку дорогу. Якщо добрий Бог сповнить мої бажання, то моє Небо буде на землі аж до кінця світу. Так, я хочу жити в Небі так, щоби чинити добро на землі. Це можливо, бо навіть ангели в стані блаженного споглядання чувають над нами.

Не можу собі дозволити радіти, не можу відпочивати, поки є душі, які потребують спасіння. Але коли ангел промовить: «Час закінчився!»[58], тоді я спочиватиму, тоді радітиму, бо число вибраних буде повним і всі зможуть радіти й відпочивати. Моє серце тремтить від цих думок…

18 липня

1. … Добрий Бог не дав би мені на землі це бажання чинити добро після смерті, якщо я не хотіла би його здійснити; дав би мені скоріше бажання спочити в Ньому.

2. Я переживаю тільки незручності, а не страждання.

19 липня

1. – «Ввечері піду підливати» (Це був початок рекреації).

… Але… Чи ти не повинна також і мене підлити?

– А хто ти?

– Маленьке зерно, яке ще не знає, чи виросте…

2. Я дуже хотіла запитати сестру Марію від Пресвятого Серця, яка поверталася з розмовниці від о. Юфа, що він говорив про мій стан після того, як приходив до мене. Я думала: «Це буде добре для мене, це мене втішить; але трошки поміркувавши, сказала собі: Ні, це цікавість, не хочу її питати; якщо добрий Бог не вчинив, щоб вона сама мені про це розказала, то це знак, що Він не хоче, щоб я це знала. І я уникала розмов на цю тему, побоюючись, щоби сестра Марія від Пресвятого Серця не почувалася змушеною про це говорити; тоді я би не була щасливою…

3. Вона мені сказала, що витирала обличчя більше, ніж було потрібно, щоби сестра Марія від Пресвятого Серця помітила, як сильно вона потіє.

20 липня

1. (О 3 ночі вона блювала кров’ю).

«Що би ти робила, якщо би одна з нас хворіла замість тебе? Чи ти би прийшла до інфірмерії під час рекреації?»

– Я би відразу пішла на рекреацію, ні про що не питаючи, але зробила би це так, щоби ніхто не помітив мою жертву. Якщо я би пішла до інфірмерії, то щоби зробити приємність хворій, а не для власного задоволення.

… і це для того, щоби виконати мій маленький обов’язок і притягнути до тебе благодать, яку би не притягнула, якби шукала саму себе. І від цієї жертви я би отримала велику силу. Якщо би колись через слабкість я зробила би щось протилежне тому, що бажаю, то я би не зневірилася, я намагалася би виправити свої недоліки, ще більше зрікаючись себе самої, але так, щоби цього ніхто не бачив.

2. Добрий Бог проявляє себе через тих, кого хоче, але це не має значення… До тебе були би ще й людські почуття; але я хотіла би, щоби були тільки божественні. Так, говорю тобі це з глибини мого серця, я була би щасливою вмерти в обіймах Нашої Матері[59], бо вона представляє доброго Бога.

3. … Навіть смертний гріх не відбере в мене довіру.

… Передовсім не забувай розповідати історію про грішницю! Це буде доказом, що я не помиляюся.

4. Я сказала їй, що боюся її передсмертної агонії.

Якщо ти розумієш під передсмертними агоніями жахливі страждання, які в останній момент лякають присутніх, то тут я ніколи такого не бачила в тих, які вмирали на моїх очах. Мати Геновефа переживала духовні, а не тілесні муки.

5. Ти не знаєш, як сильно я тебе люблю, і тобі це доведу…

6. Мене турбують запитаннями, і мені пригадалася Жанна д’Арк перед трибуналом! Думаю, що відповідаю щиро.

21 липня

1. Дивлячись на тебе, Мамусю, наповнююся щастям; ти мене ніколи не втомлюєш, навпаки. Я вже говорила, що те, що так часто даю іншим, отримую від тебе…

2. Якщо добрий Бог буде мене картати, навіть трошки, я не плакатиму з розчулення… але якщо Він зовсім мене не картатиме і прийме мене з посмішкою, я заплачу…

3. Ох! У Небі я хотіла би пізнати життя всіх святих; але так, щоби мені не розповідали, бо це займе багато часу. Я хотіла би, наблизившись до святого, почути його ім’я і пізнати його життя за одну мить.

4. Я ніколи не поводилася як Пилат, який відмовився почути правду[60]. Я завжди говорила доброму Богові: О мій Боже, я хочу Тебе слухати, прошу Тебе, не мовчи, коли смиренно Тебе запитаю: Що таке істина? Дай мені благодать бачити речі такими, якими вони є, щоб ніщо не змогло мене обдурити.

5. Ми їй говорили, що вона має бути щасливою, що добрий Бог вибрав її, щоби показати душам дорогу довіри. Вона відповіла:

Яка різниця – я чи хтось інший покаже цю дорогу душами; важливо, щоб її показали, знаряддя не має значення!

22 липня

1. Сестра Марія від Пресвятого Серця сказала їй: «Тобою піклуються з великою любов’ю…»

Так, бачу це… Це образ любові доброго Бога до мене. Я Йому завжди давала тільки любові, і Він мені відповідає любов’ю, і це ще не все – і скоро Він мені дасть ще більше…

Я дуже зворушена, це як промінь або, скоріше, блискавка в моїй темряві… але тільки як блискавка!

2. Усміхаючись, вона повторила те, що отець Юф сказав їй під час сповіді:

Якщо ангели замітали би Небо, то пилюка була би діамантовою.

23 липня

1. Ми розмовляли з нею про різні організації:

Я так близько Неба, що це все видається сумним.

2. Одна з нас прочитала їй якийсь фрагмент, думаючи, що це її дуже втішить і розвеселить у її великих стражданнях.

– Чи твої страждання припинилися хоча б на хвилину?

– Ні! Це було так, ніби ви співали!

3. Я постійно говорила їй, що мене не покидає страх на думку, що вона страждатиме ще більше.

Думаю, що ми, які йдемо дорогою Любові, не повинні думати про те, які страждання переживатимемо в майбутньому, бо це буде браком довіри й втручанням у створіння.

4. … Коли тато страждав, то в мені прокинулося велике прагнення страждати… Якось увечері, коли я знала, що він дуже хворий, сестра Марія від Ангелів побачила, що я дуже сумна, і потішала мене як могла; але я їй сказала: «О, сестро Маріє від Ангелів, відчуваю, що можу страждати набагато більше!» Вона здивовано поглянула на мене і ще багато разів нагадувала мені про мої слова.

Насправді сестра Марія від Ангелів ніколи не забула про цей вечір. Наша маленька свята, ще як постулянтка, готувалася до сну, сиділа на своєму сіннику в нічній сорочці з красивим розпущеним по плечах волоссям. Сестра Марія говорила: «Її вигляд і вся особа мала в собі щось таке шляхетне і красиве, що мені здавалося, що бачу діву з Неба».

5. Пригадую, як якогось дня, в гарячий період наших випробувань, підмітаючи сходи спальні (від пральні), я побачила сестру Марію від Пресвятого Серця. Ми могли розмовляти, і вона мене затримала. Я їй сказала, що маю багато сили і саме роздумувала над словами пані Свечін (Swetchine), які мене так вразили, що я аж горіла: «Зречення відрізняється від волі доброго Бога; різниця між ними така, як між з’єднанням (union) і єдністю (unité). У з’єднанні ще є два, в єдності – тільки одне».

(Не знаю, чи зацитувала дослівно)

6. Мене зобов’язали в день моїх вічних обітів[61] молитися за зцілення тата; але я могла молитися тільки так: Мій Боже, прошу Тебе, нехай буде Твоя воля, щоб тато вилікувався!

7. … «In te Domine speravi!» Під час наших великих страждань для мене було щастям співати в хорі цей вірш!

24 липня

1. Їй прислали красиві фрукти, але вона не могла їх їсти. Вона їх брала одне за одним, ніби подаючи комусь, і сказала:

Я добре почастувала Пресвяту Родину. Св. Йосип і маленький Ісус отримали по персику і по дві сливки.

Тихо мене запитуючи:

Може це недобре, що я брала їх з задоволенням? Для мене велике задоволення – доторкатися до фруктів, особливо до персиків, і бачити їх біля себе.

Я її заспокоїла, а вона продовжувала:

Пресвята Діва також отримала свою частку. Коли мені дають молоко з ромом, то я його пропоную св. Йосипу; я говорю собі: Ох! Як добре буде бідному св. Йосипові!

У трапезній я завжди бачила, що кому слід подати. Солодке було для маленького Ісуса, тверда їжа – для св. Йосипа, також я ніколи не забувала про Пресвяту Діву. Але коли мені чогось бракувало, до прикладу, коли мені забували подати підливу чи салат, то я ще більше раділа, бо мені здавалося, що віддала те, що не отримала, Пресвятій Родині.

2. … Якщо добрий Бог хоче нас чогось позбавити, то на це немає ради, потрібно це прийняти. Часто сестра Марія від Пресвятого Серця ставила мою тарілку з салатом так близько від сестри Марії від Втілення, що я не знала, чи це моя тарілка і не рухала її.

Ах! Мамцю, які «підошви» мені подавали в моєму житті як омлет! Вони думали, що я люблю висушений омлет. Після моєї смерті на це слід звернути увагу, щоби не давати таке паскудство бідним сестрам.

25 липня

1. Я їй сказала, що вже прагнула її смерті, щоби не бачити її мук.

… Так, але не треба так говорити, Мамцю, бо страждання – це саме те, що я люблю в житті.

2. Чи вже настав сезон персиків? Чи на вулицях вже продають сливи? Я вже не знаю, що діється.

«Коли наближається кінець,

Втрачаємо пам’ять і голову».

3. Дядько прислав їй виноград. З’їла трошки і сказала:

Який добрий цей виноград! Але я не люблю те, що мені присилає родина… Раніше, коли мені присилали квіти для мого маленького Ісусика[62], я ніколи не хотіла їх прийняти, спершу не переконавшись, що така воля Нашої Матері.

4. На її прохання я дала їй поцілувати її Розп’яття, і у звичайний спосіб[63].

… Ах! Але я цілую обличчя!

Потім, дивлячись на образок Дитяти Ісуса, який сестра Марія від Пресвятої Трійці привезла з Кармелю в Мессіні:

Мені здається, що маленький Ісусик хоче мені сказати: «Говорю тобі: підеш до Неба!»

5. А де тепер Злодій? Про нього вже не говорять. Вона поклала руку на серце й сказала:

Він тут! В моєму серці.

6. Я їй говорила, що смерть виглядає дуже сумною і я страждатиму, коли вона помре. Вона ніжно відповіла:

Пресвята Діва тримала на колінах свого мертвого, спотвореного і скривавленого Ісуса! Ти такого не побачиш! Ах! Не знаю, як вона це пережила!… Але уявімо, що мене принесуть до тебе в такому стані, що ти відчуватимеш? Responde mihi (лат. Відповідай мені (Мі. 6, 3))…

7. Вона визнала кілька дрібних речей, за які картала себе, і запитала мене, чи цим образила доброго Бога. Я відповіла, що ці дрібниці не були гріхами і що вона зробила мені добре, що про це розповіла; вона виглядала дуже зворушеною і пізніше мені сказала:

Слухаючи тебе, я згадала отця Олексія: твої слова також проникнули в моє серце.

Вона почала плакати; я витерла її сльози хусточкою (Сестра Женевьєва зберігає її як реліквію).

8. Сестра Женевьєва дала їй маленьку герань, яка дуже довго лежала на столі, щоб вона кинула її до образків, прикріплених до завіси ліжка.

… Ніколи не кидай малі зів’ялі квіти… тільки малі «свіжі» квіти.

9. Їй запропонували якусь дуже галасливу забаву. Вона відповіла, усміхаючись:

… Ніяких хлоп’ячих забав!… Ніяких дівчачих забав; тільки забави маленьких ангелів.

10. … Дивлюся на виноград і говорю собі: Красивий і виглядає смачним. Потім їм одну виноградину; я не даю її маленькому Ісусику, Він дає її мені.

11. Під час хвороби я поводжуся як справжня маленька дитина; ні про що не думаю; я радо піду до Неба – це все!

12. … Коли вперше мені дали в інфірмерії виноград, я сказала маленькому Ісусикові: «Який добрий виноград! Не розумію, чому Ти так довго мене не забираєш, бо я – маленьке гроно винограду, і кажуть, що вже дозріле!

13. Стосовно духовного керівництва:

… Думаю, що потрібно бути чуйною і не шукати себе саму, бо пізніше серце буде зраненим і може сказати правду: «Сторожа здерла з мене одяг, вони мене побили… відійшовши від них, я знайшла мого Улюбленого»[64].

Я думаю, що якби душа покірно запитала сторожу, де її Улюблений, то їй би відповіли, де його шукати, але вона хотіла, щоби захоплювалися нею, і тому з нею трапилася біда, бо вона втратила простоту серця.

14. … Ти – моє світло.

15. Послухай коротку смішну історію. Якогось дня після моїх облечин сестра від св. Вікентія а Паоло побачила мене в Нашої Матері й вигукнула: «Ох! Як гарно вона виглядає! Яка сильна ця велика дівчина! Яка вона повна!» Я відійшла, засоромлена компліментом, а біля кухні мене затримала сестра Магдалина і сказала: «Що з тобою трапилося, моя бідна маленька сестро Терезо від Дитяти Ісус! Ти худнеш на очах! Якщо так буде продовжуватися, то в такому стані, ти вся тремтиш, не зможеш довго дотримуватися правила!» Я постійно згадувала ці протилежні судження. З цього часу я вже не надавала великої ваги людським судженням, і така постава так вкорінилася в мені, що тепер усі дорікання і похвали проходять повз мене, не залишаючи найменшого сліду.

26 липня

1. Цієї ночі мені снилося, що я була з татом на базарі й побачила гарні маленькі білі кульки, в які хотіла впихати шпильки; але потім сказала собі, що такі самі роблять в Кармелю, і попросила для себе музичну шкатулку[65].

2. Вона мені сказала, що близько 8 грудня 1892 року піклувалася сестрою Мартою; а в 1893 році допомагала Матері Марії від св. Гонзаги в новіціяті, і після останніх виборів у 1896 році їй довірили новіціят повністю.

3. … Чеснота сяє у природний спосіб, і коли її вже немає, я її бачу.

27 липня

1. Вона не хотіла, щоби я забула прийняти ліки, які мені виписали.

… Ох! Ти повинна набрати сили; 30 крапель увечері, не забудь!

2. Ми тебе втомлюємо?

Ні, бо ви дуже милі.

3. Вона зі сміхом розповіла нам про свій сон, коли на іменини нашого тата її несли до рекреаційної кімнати між двома факелами.

4. Усе згромадження працювало в пральні.

… Біля першої години я собі сказала: «Вони дуже втомилися у пральні! Я молилася до доброго Бога, щоб допоміг вам, щоб ви працювали в мирі й любові. Відчуваючи себе дуже хворою, я відчувала радість, що можу страждати так як ви.

5. Ввечері вона нагадала мені слова св. Йоана від Хреста:

«Зірвіть заслону цієї солодкої зустрічі»[66]. Я завжди відносила ці слова до смерті з любові, якої прагну. Любов не зітре заслону з мого життя, а раптово її зірве.

З яким прагненням і з якою втіхою я повторювала з самого початку мого чернечого життя інші слова Нашого Отця св. Йоана від Хреста: «Дуже важливо, щоби душа багато вправлялася в Любові, й швидко себе споживши, не затримувалася тут, внизу, а швидко пішла оглядати Бога лицем в лице»[67].

Повторюючи останні слова, вона підняла палець і прийняла небесний вигляд.

6. Стовно труднощів з публікацією її біографії, які я передбачала.

… Добре, говорю я Жанна д’Арк: «… Божа воля сповниться незважаючи на людську заздрість».

7. – Скоро вже не побачу твоє кохане личко! Бачитиму тільки твою маленьку душу.

– Вона набагато красивіша!

8. – Коли думаю, що втратимо тебе!

– Але ти мене не втратиш… крапка!…

9. До сестри Женевьєви, яка плакала:

– Те, що в неї перед носом (смерть), тепер її лякає!

10. Пожертвувавши гроно винограду Дитятку Ісус:

Я віддала Йому це гроно, щоби Він забажав забрати мене, бо вважаю, що я того самого ґатунку…

Шкірочка не тверда і колір золотистий – на смак як зерно:

Так, я того самого ґатунку…

11. Мамуся – мій телефон; заледве наставлю вушко, коли вона приходить, і вже все знаю!

12. … Я не егоїстка, люблю доброго Бога, а не себе.

13. … Через схильності моєї природи я хотіла вмерти, але я радію зі смерті тільки тому, що це воля доброго Бога щодо мене.

14. Я ніколи не просила доброго Бога вмерти юною, отож я впевнена, що в цю хвилину Він сповнює свою волю.

15. Вона задихалася, а я проявляла співчуття і смуток.

Не переймайся цим! Якщо задихнуся, то добрий Бог дасть мені силу. Люблю Його! Він мене ніколи не залишить.

16. Вона мені розказала, що довго носила свій маленький залізний хрестик і що через це розхорувалася. Вона мені сказала, що для неї це було доказом, що її й наші великі вмертвлення не були волею доброго Бога.

17. Щодо надтинань, які їй приписав лікар:

Ах! Бути такою «подряпаною» як я – це саме найгірше!

18. … З 9 червня я була переконана, що скоро помру.

29 липня

1. … Я хотіла би піти!

– Куди?

«Вгору, до блакитного Неба!»[68]

2. Одна сестра розповіла їй про те, що говорили під час рекреації: «Чому про сестру Терезу від Дитяти Ісуса говорять як про святу?! Вона практикувала чесноти, це правда, але ці чесноти не були набуті смиренням і, що більше, стражданням». Вона мені на це сказала:

… А я стільки страждала з раннього дитинства! Ах! Як добре для мене слухати думки створінь про мене в момент моєї смерті!

3. Ми думали, що порадуємо її, якщо принесемо їй якийсь предмет, але реакція була протилежною[69]. Вона проявила незадоволення, припускаючи, що в когось забрали цей предмет, але потім розкаялася і зі сльозами попросила прощення.

Ох! Прошу у вас прощення, я піддалася своїй природі, моліться за мене!

І трошки пізніше:

Ох! Яка я щаслива, коли бачу свою недосконалість і потребу милосердя доброго Бога в хвилину смерті!

4. Вона кашляла кров’ю вранці і о 3 після обіду.

5. Ми висловили їй свої побоювання, що вона вночі помре.

Не помру вночі, повірте мені; я бажала вмерти не вночі.

6. … Через два дні після вступу сестри Марії від Пресвятої Тройці почали лікувати моє горло… Добрий Бог дозволив новичкам виснажувати мене. Сестра Марія від Пресвятої Тройці сказала мені, що зі мною сталося те саме, що стається з проповідниками.

7. … Ти можеш приготуватися, щоби бути моїм біографом.

8. Отож «bébé» помре! Я вже сильно страждаю три дні, а цього вечора перебуваю в чистилищі.

9. Дуже часто, коли тільки можу, повторюю моє жертвоприношення Любові.

10. Я звірилася їй в своєму неспокою.

… Це ти посіяла в моїй душі зерно довіри, не пам’ятаєш цього?

11. Я підтримувала її, коли поправляли її подушки.

Схиляю голову на серце моєї Мамусі.

12. Вона не просила про полегшення, ми думали, що це через чесноту, але тоді вона не думала про вмертвлення. Коли ми дивувалися її поведінці, вона сказала:

Я втомилася від землі! Нас хвалять тоді, коли ми на це не заслуговуємо, і дорікають тоді, коли ми також на це не заслуговуємо. Саме так!… саме так!…

13. Те, що є нашим упокоронення тепер, пізніше стане нашою славою вже в цьому житті.

14. Я не вмію радіти, так було завжди; але дуже вмію страждати. Раніше, коли я дуже страждала, то в трапезній мала апетит, але коли раділа, то навпаки – не могла їсти.

30 липня

1. … Моє тіло завжди мені заважало, я почувалася в ньому погано… я соромилася його ще в дитинстві.

2. За дрібну послугу:

Дякую, мамцю![70]

3. Я би не підняла навіть шпильку, щоби уникнути чистилища. Все, що я робила, – це щоби задовольнити доброго Бога, спасати для Нього душі.

4. Дивлячись на фотографії отців Белльєра і Роланда:

Я красивіша від них!

5. Їй обіцяли купити маленьких китайців.

Хочу не китайців, а негрів!

6. Мені гірко, коли на мене не дивишся.

7. Мухи їй дуже докучали, але вона не хотіла, щоби їх вбивали.

Я завжди їм дякую. Тільки вони докучають мені під час хвороби. Вони – мої єдині вороги, але якщо добрий Бог наказав прощати своїм ворогам, то я рада, що маю таку маленьку можливість це робити.

8. Важко так сильно страждати, це не заважає тобі думати?

Ні, я ще можу сказати доброму Богові, що люблю Його, мені цього достатньо.

9. Показуючи на склянку з дуже неприємними ліками, які виглядали як смачний лікер зі смородини:

Ця склянка – образ мого життя. Вчора сестра Тереза від св. Августина сказала мені: «Надіюся, що п’єш добрий лікер!» Я відповіла їй: «О, сестро Терезо від св. Августина, це найгірше, що я пила!»

Ох, моя Мамусю, так це виглядає в очах створінь. Їм завжди здавалося, що я п’ю вишукані лікери, а це гіркота. Говорю, що це гіркота, але ні! Моє життя не було гірким, бо я вміла всю гіркоту перетворювати в радість і солодкість.

10. Якщо хочеш дати лікареві Корнієрові якусь пам’ятку по мені, то зроби образок з такими словами: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили»[71].

11. Їй дали віяло, прислане з Кармелю в Сайгоні; вона ним відганяла мух. Коли було дуже жарко, вона повернулася до образків, пришпилених до фіранки ліжка, і почала обмахувати їх, а потім нас.

Замість себе обмахую святих; і вас також, щоби вам було добре, бо ви також святі.

12. Лікар Корнієр приписав їй 5 чи 6 ложок води Тіссеранд (Tisserand)[72]. Вона попросила мою сестру Женевьєву давати їй тільки 5 ложок, потім повернулася до мене:

Завжди найменше, правда, мамцю?

13. Не говоріть о. Дусельєру, що мені залишилося ще кілька днів; я ще не така слабка, щоби померти, і якщо хтось ще живий, то це по-дурному.

14. (4 година) Коли одна сестра вийшла, вона усміхнулася до мене. Я їй сказала: «Тепер відпочни, заплющ очі».

… Ні, Я так люблю дивитися на тебе!

15. Я хотіла зловити муху, яка їй докучала.

Що ти хочеш зробити з нею?

Забити її.

– Ох! Ні, прошу тебе.

16. Приготуєш мене до Останнього Оливопомазання?

Дивлячись на мене з усмішкою:

Ні про що не думаю!

17. Розповідала мені, що їй говорив наш духівник перед церемонією:

… «Будеш як маленька дитина, яку охрестять». Потім говорив мені тільки про любов. Ох! Як це було зворушливо!

18. З великим пієтизмом показувала нам свої руки після Останнього Оливопомазання.

Зазвичай я знімала шкірку з її пересохлих губ; але цього дня вона мені сказала:

Сьогодні ковтаю мою шкірку, бо отримала Останнє Оливопомазання і святий Віатик.

Це було після обіду. Щойно вона закінчила коротке благодарення, як прийшли сестри поговорити з нею. Ввечері вона мені сказала:

Як прийшли мене турбувати після Причастя! Заглядають мені під ніс… але, щоби не нервуватися, я думала про Нашого Господа, який відходив у пустелю, але не міг перешкодити людям йти за Ним. І не відсилав їх назад[73]. Я хотіла Його наслідувати, приймаючи добрих сестер.

31 липня

1. Ще припускали, що вона помре в якесь свято, до прикладу, 6 серпня – Преображення чи 15 – Успіння.

Не говоріть про дату, це завжди буде святом!

2. Розповівши нам байку Лафонтена (1): «Мірошник і три його сини».

… Маю два чоботи, але ще не маю мішка! Маю на увазі, що я ще далеко від смерті.

(1) Це байка «Кіт у чоботях», а не байка Лафонтена.

3. Зняли її сінник, щоби положити її на ньому після її смерті. Коли відчинили двері до келії біля інфірмерії, вона побачила його й радісно заволала:

Ах! Це наш сінник! Він вже готовий для мого тіла.

… Моє передчуття мене не підвело!

4. Як вмиратиме дитина? Але від чого помре?

5. … Так, я крастиму… В Небі зникне багато речей, які я принесу вам… Буду малою злодійкою, братиму все, що мені сподобається…

6. Дивлячись на фігуру Пресвятої Діви й вказуючи на свою мисочку[74]:

Коли це сталося цієї ночі (великий крововилив), я думала, що ти прийдеш мене забрати!

7. Ми заснули біля неї:

… Петро, Яків і Йоан![75]

8. … Кажу вам, що це ще триватиме довго, якщо Пресвята Діва не докладе зусиль!

9. Люб’язно:

… Не будемо сперечатися, досить сперечатися!

10. Злодій прийде

І забере мене.

Алілуя!

11. Говорили, що їй залишилося жити кілька днів.

Але хвора знає найкраще! Відчуваю, що це ще триватиме довго.

12. Я думала, що маю бути дуже доброю і люб’язно чекати на Злодія.

13. Я знайшла на землі щастя і радість, але тільки в стражданнях, бо тут, внизу, багато страждала; душі повинні це знати…

Від мого першого Причастя, коли я просила Ісуса перемінити для мене всі земні втіхи в гіркоту, я мала постійне прагнення страждати. Але я++ не думала зробити це моєю радістю; ця благодать була мені дарована пізніше. До того моменту це була ніби іскра, схована в попелі, або як квіти дерева, які в свій час стануть плодами. Але бачачи, що мої квіти завжди опадають, тобто, страждаючи, я заливалася сльозами, і зі здивуванням і смутком говорила собі: це завжди будуть тільки прагнення!

14. Ввечері, коли ти мені сказала, що лікар Корньєр вважає, що я проживу ще місяць і більше, я не могла отямитися; це була велика різниця з вчорашнім днем, коли він говорив, що мені потрібно якнайскоріше уділити останнє Оливопомазання! Але я залишилася в глибокому спокою. Яка різниця – скільки часу я ще залишатимуся на землі! Якщо страждатиму ще більше й страждання зростатимуть, то не боюся цього, добрий Бог дасть мені силу й не залишить мене.

15. Якщо житимеш ще довго, то ніхто цього не зрозуміє.

Яке це має значення? Всі можуть погорджувати мною, я завжди цього прагнула; отримаю це наприкінці життя!

16. … Тепер добрий Бог зробив те, що хотів зробити, й обдурив усіх… Він прийде як злодій о годині, яку ніхто не знає; так думаю.

СЕРПЕНЬ 1897

Здоров’я Терези

5 серпня 1897 року кровохаркання припинилося, а фізичні терпіння збільшилися. Болі в боці, в плечі й у правій руці стають щораз сильнішими, їй важко дихати з 11 ранку до півночі. Перед відпусткою лікар помічає, що ліва легеня починає працювати гірше.

Стан Терези був стабільним до 15 серпня, потім хвороба розвивається по-новому: важче дихати, в лівому боці біль стає сильнішим, ноги набрякають, починає відчувати болі в районі ребер, лихоманка, вона вже не може встати сама.

17 серпня сухоти переходять в останню стадію: ліва легеня вражена на третину, права – повністю, біль з обох боків. До 30 серпня Тереза кашляє годинами, що спричинює сильні головні болі. Водночас через втрату ваги з’являються рани. Її сон погіршується, вона не може дихати, починаються «кричущі» болі в кишечнику, виникає страх гангрени. Її сильно болить кожний подих, її пече спрага, живіт твердий і роздутий, сеча дуже червона.

30 серпня, ліва легеня вражена наполовину. Її вже не лихоманить, дихати легше, але вона дуже бліда, слабка й голодна.

1 серпня

1. Щодо великої благодаті, яку вона колись отримала, коли її месал закрився на образку Нашого Господа на Хресті й було видно тільки одну Його руку. Вона сказала мені, що тоді подумала:

Ох! Не хочу, щоби змарнувалася жодна крапля цієї цінної крові. Усе життя збиратиму її для душ.

2. Під час Утрені, щодо її автобіографії:

Після моєї смерті ні з ким не говори про мій манускрипт аж до його публікації; говори тільки з Нашою Матір’ю. Якщо чинитимеш інакше, то диявол поставить не одну пастку, щоби зіпсувати діло доброго Бога… дуже важливе діло!

3. Нічого вже більше не напишу!

4. Ох! Яка я хвора!… Бо ти знаєш… з тобою!

Бо вона вже не могла розмовляти зі мною.

5. … Я справді покинута, чекатиму стільки, скільки Він захоче.

6. … Як добре сказав добрий Бог: «В домі Отця мого багато жител»[76].

(Про дуже аскетичного священника, який відмовився навіть від ліків, які би зменшили нестерпний свербіж)

… Я волію вмертвлюватися інакше і не в таких прикрих справах; я би не змогла так триматися.

7. Були проблеми з отриманням льоду, і я розплакалася. Я запитала її, чи це було невластиво, вона відповіла, щоби мене втішити:

Ти завжди виглядаєш чарівно!

8. Чи думаєш про своїх братів місіонерів?

Я думала про них часто; але відколи хвора, не можу про них часто думати.

9. Один із цих місіонерів обіцяв відслужити месу в її намірі на Різдво 1896. Вона розповіла мені про своє розчарування, коли довідалася, що він не зміг цього зробити.

… А в ту годину я з такою радістю з’єдналася з ним! Ах! На землі немає нічого певного!

2 серпня

1. Я справді хочу зберегти твоє серце – так як ми зберегли серце Матері Геновефи.

Роби як хочеш!

Я змінила думку, бо це здавалося мені дуже відразливим, і сказала це їй. Вона виглядала сумною. Я здогадувалася, про що вона думає: Ми би позбавили себе втіхи, яку би вона нам не дала чудесним способом, добре знаючи, що її тіло не збережеться. Врешті сказала:

Ти часто сумніваєшся, мамусю, я помічала це багато разів у моєму житті…

2. Ми задушевно говорили про те, як мало помічаємо приховані чесноти.

… Мене це вразило у життєписі Нашого Отця св. Йоана від Хреста, де про нього говорять: «Брат Йоан від Хреста!» Але ж він не звичайний чернець!

3. Не відчуваю великого прагнення Неба; буду рада піти туди, це все!

4. Про мене вже ніхто не зможе сказати: «Вона вмирає, щоби не вмерти». Я вам уже говорила: так, Небо для моєї природи! Але благодать у моїй душі повністю опанувала природу, і тепер можу тільки повторювати доброму Богові:

Я хочу ще довго жити,

Господи, якщо така Твоя воля.

У Небі я хотіла би йти за Тобою,

Якщо це Тобі подобається.

Любов – цей вогонь Батьківщини –

Не перестає мене палити.

Яка різниця – вмерти чи жити?

Моє єдине щастя – Тебе любити.

5. До сестри Женевьєви:

Усе минає в цьому тлінному світі, навіть «bébé», але воно повернеться…

Сестра Женевьєва цілувала стопи Розп’яття.

Ти не дотримуєшся науки «bébé»! Хутко поцілуй його в обидві щічки та обніми.

6. Я відчуваю велику радість не лише тоді, коли хтось помічає мою недосконалість, а передовсім тоді, коли сама її відчуваю. Це краще від компліментів, які мене дратують.

3 серпня

1. Як ти змогла осягнути цей незмінний спокій, у якому перебуваєш?

Я забула про себе і не намагалася ні в чому себе шукати.

2. Я сказала, що їй треба було багато боротися, щоби дійти до досконалості.

Ох! Це не те!…

3. Вона мала проблеми з якоюсь сестрою й сказала мені серйозно і ніжно:

Говорю тобі щиро: потребую бачити тебе біля мене в останні дні мого життя.

4. Мої сестрички, моліться за нещасних вмираючих хворих. Якби ви знали, що вони переживають! Як мало треба, щоби втратити терпіння! До кожного потрібно ставитися з любов’ю… Раніше я про це не думала.

5. Я говорила їй про умертвлення покутними інструментами.

… У цьому слід бути дуже поміркованими, бо часто це стосується природи, а не чогось іншого.

6. До нас трьох:

Потрібно уважно дотримуватися правила. Після розмовниці не затримуйтеся і не розмовляйте між собою, бо це ніби ви вдома й не зрікаєтеся нічого.

Звертаючись до мене:

Так, Мамо, це корисніше від усього іншого.

7. Ох! Як би ти знала, як сильно мене болить плече!

Обкладемо його ватою.

Ні, не треба позбавляти мене мого малого хреста.

8. Страждаю вже довший час, але це були малі страждання. А 28 липня почалися великі страждання.

9. Ми вже нічого не розуміли про перебіг її хвороби й одна з нас запитала її: «Отож, від чого помреш?»

Помру від смерті! Чи ж добрий Бог не це сказав Адамові про його смерть: «Помреш від смерті»?[77] Це так просто.

4 серпня

1. Минулої ночі мені снилося багато страшних кошмарів, але в найгірший момент прийшла ти, і я вже не боялася.

2. … Ні, не вважаю себе великою святою! Вважаю себе маленькою святою; але думаю, що добрий Бог захотів вкласти в мене благодаті, які чинять добро мені й іншим.

3. Їй принесли сніп колосків, вона вибрала найкрасивіші й сказала мені:

Цей колосок, Мамо, – це образ моєї душі: добрий Бог наповнив мене благодатями для мене й інших людей…

Потім, побоюючись зарозумілих думок:

Ох! Як би я хотіла, щоби мене принижували й погано зі мною поводилися, щоби побачити, чи моє серце справді смиренне!… Бо коли раніше мене впокорювали, я почувалася щасливою… Так, мені здається, що я смиренна… Добрий Бог показує мені правду; я дуже добре відчуваю, що все походить від Нього.

4. Як легко впасти духом, коли ти дуже хвора!…

Ох! Я добре відчуваю, що впала би духом, якщо би не мала віри чи не любила доброго Бога.

5. Тільки в Небі ми пізнаємо всю правду. На землі це неможливо. Чи це не сумно, що навіть у перекладах Святого Письма бачимо відмінності. Якщо я би була священником, то би вивчила єврейську і грецьку мови, не задовольнилася би латиною, а знала би автентичний текст, продиктований Святим Духом.

6. На хвилину я заснула під час молитви. Снилося, що на війні бракує солдат.

Ти сказала: «Потрібно послати сестру Терезу від Дитяти Ісус. Я відповіла, що хотіла би, щоби це була священна війна. Але врешті я пішла.

Ох! Я би не боялася піти на війну. До прикладу, з якою радістю я би воювала з єретиками під час хрестових походів. Вперед! Я би не боялася куль!

7. Я так прагнула мучеництва, чи це можливо, щоби тепер вмерла в ліжку?

8. Як ти тепер впорядковуєш своє маленьке життя?

Моє маленьке життя – це страждання, і це все! Я не можу сказати: Мій Боже, це за Церкву, це за Францію тощо… Добрий Бог добре знає, що з цим робити; я віддала Йому все, щоби задовольнити Його. Для мене було би важко говорити Йому: Дай це Петрові, це – Павлові. Я це роблю дуже швидко, коли якась сестра мене про це просить, і вже про це не думаю. Коли молюся за моїх братів-місіонерів, то не жертвую їм свої страждання, а просто говорю: Мій Боже, дай їм усе те, що прагну для себе.

5 серпня

1. Було дуже гаряче, і захристіян пожалів нас за грубі габіти.

Ах! У Небі добрий Бог винагородить нас за те, що ради любові до Нього на землі ми носили грубі габіти.

2. Стверджуючи, що вона вже не могла рухатися:

Давид говорив у псалмах: «Я наче саранча, яка постійно змінює місце»[78]. Я так не можу сказати! Я хотіла би ходити, але прив’язана за ногу ниткою!

3. … Коли святі зачинять за мною двері Неба, то заспівають:

Нарешті тебе тримаємо,

Маленька сіра мишко.

Нарешті тебе тримаємо

І вже не відпустимо!

(Пісня, яку вона згадала)

4. Сестра Марія від Пресвятого Серця сказала, що коли вона помре, то прийдуть ангели, які супроводжуватимуть Нашого Господа, і вона побачить їхній блиск і красу.

… Всі такі образи не приносять мені жодної користі, я годуюся тільки правдою. І тому я ніколи не прагнула видінь. На землі не можемо бачити Небо і ангелів такими, якими вони є. Я волію чекати до смерті.

5. Під час Вечірні я думала, моя Мамусю, що ти – моє сонце.

6. Я заснула, мені снилося, що ти нахилилася наді мною, щоби мене поцілувати; я також хотіла тебе поцілувати, але відразу пробудилася і здивувалася, що мій поцілунок попав у порожнечу!

7. Її ліжко ще не перенесли на середину інфірмерії, воно стояло в куті під стіною. Наступного дня, 6 серпня, було свято Преображення Нашого Господа. Ми принесли з хорів ікону Пресвятого Обличчя, яку вона дуже любила, прикрасили її квітами й вогнями й повішали на стіні справа. Дивлячись на ікону, вона сказала:

Наш Господь добре зробив, що опустив очі, даючи нам свій портрет! Якщо очі – дзеркало душі, то якби ми побачили Його душу, то би вмерли від щастя.

Ох! Скільки добра в моєму житті зробив цей образ Пресвятого Обличчя! Коли я писала пісню: «Жити Любов’ю», він дуже полегшував мою працю. Я написала з пам’яті 15 куплетів, які уклала під час дня, біля чернетки. Того дня, йдучи до трапезної після іспиту сумління, я придумала строфи про прощення грішників.

Я їх повторювала Йому з великою любов’ю. Дивлячись на цей образ, я плакала з любові.

8. Повторюю за Іовом: «Вранці мені здається, що не доживу до вечора, ввечері – що не доживу до ранку»[79].

9. … Слова Ісаї: «Не було в ньому ні виду, ні краси»[80] – це основа моєї побожності до Пресвятого Обличчя, чи точніше – основа всієї моєї побожності. Я також хотіла би не мати краси, сама товкти виноград в пресі, нікому не відома…

10. Я їй зізналася в деяких справах, вона мені сказала:

Настоятелька завжди повинна робити вигляд, що не має проблем. Замовчування своїх проблем дає багато добра й сили! До прикладу, потрібно уникати таких висловлювань: ти маєш такі проблеми й труднощі, я маю такі самі й ще більше тощо.

6 серпня

1. Вона надіялася, що вночі помре, і вранці мені сказала:

Я чувала всю ніч як маленька дівчинка з пісні про різдвяну туфельку…

Я постійно дивилася на Пресвяте Обличчя… Подолала багато спокус… Ах! Зробила стільки актів віри…

Можу також сказати: «Поглянь праворуч і подивися: нема нікого, хто за мене дбав би»[81]. Маю на увазі, що немає нікого, хто би знав хвилину моєї смерті… Права сторона – це сторона, по якій ти є для мене.

Потім вона глянула на фігуру Пресвятої Діви й ніжно заспівала:

Коли прийдеш, моя ніжна Мамо,

Коли прийдеш у чудовий день,

Коли з земного вигнання

Полечу до вічної Батьківщини?

2. Цієї ночі припинився сильний біль у боці. Після обстеження лікар Корньєр ствердив, що вона ще важко хвора, але вона сумнівалася у близьку смерть.

Я як нещасний маленький Робінзон на своєму острові. Поки мені нічого не обіцяли, я почувалася вигнанцем, але не думала залишити мій острів. Але тепер мене запевнили, що припливе човен, який забере мене до моєї Батьківщини. Сиджу на пляжі, дивлюся в далечінь, постійно вдивляюся… і на горизонті нічого не бачу, говорю собі: Обдурили мене! Я нікуди не попливу!

3. Вона показала мені в малому бревіарії Пресвятого Серця слова Нашого Господа до св. Маргарити Марії, на яких розгорнула книжку в свято Вознесіння:

«Хрест – ложе моїх обручниць, на ньому досвідчиш розкіш моєї любові».

Вона розповіла мені, що одна сестра спонтанно розгорнула цю саму книжку й натрапила на дуже тверді слова, потім попросила її розгорнути книжку. Вона натрапила на ці слова:

«Довірся мені…»

4. … Я ні на що не можу покладатися, на жоден мій вчинок, щоби мати впевненість. Хотіла би собі сказати: я відмовила всі мої намірення за померлих. Але це вбозтво – це для мене справжнє світло, справжня благодать. Подумала, що я ніколи в житті не могла сплатити жодного боргу доброму Богові, але це було моїм справжнім багатством й силою – якщо хотіла цього. Отож я уклала молитву: Мій Боже, благаю Тебе, сплати мій борг перед душами в чистилищі, але зроби це по-Божому, щоби це було безмежно кращим від моїх молитов за померлих. І з великим задоволенням згадала слова пісні св. Йоана від Хреста: «Сплатить всі борги»[82]. Я завжди застосовувала це до Любові… Відчуваю, що ця благодать уже не повториться… Це було дуже солодко! Який великий мир відчуваємо, коли ми повністю вбогі й можемо розраховувати тільки на доброго Бога.

5. … Ох! Як мало є досконалих черниць, які свої обов’язки виконують не будь-як або трошки, говорячи собі: Взагалі я це не зобов’язана робити… Не велика проблема – розмовляти тут ради свого задоволення… Як мало тих, які намагаються усе робити якнайкраще! Але вони найщасливіші. Щодо мовчання, то скільки добра воно приносить душі, скільком запобігає занедбанням щодо милосердя і різним терпінням. Говорю передовсім про мовчання тому, що його нам найбільше бракує.

6. Якою гордою я була, коли була тижневою[83] під час Офіціуму й голосно відмовляла молитви посеред хору! Бо я думала, що священник відмовляє ті самі молитви під час меси і що я маю таке саме право, як і він, голосно молитися перед Пресвятими Дарами, благословляти, відпускати гріхи, читати Євангеліє – коли я була першою канторкою.

… Але мушу сказати, що Офіціум був моїм щастям й водночас стражданням, бо я дуже хотіла рецитувати добре, без помилок; але часом траплялося, що хоча хвилину назад знала, що говорити, то відволікалася й не могла відкрити рота. Але не думаю, щоби хтось мав більше бажання, ніж я, досконало рецитувати під час Офіціуму й бути в хорі.

… Завжди захищаю сестер, які забувають або чинять помилки.

7. Сестра Станіслава, її перша інфірмерка, лишила її саму й пішла на Вечірню, залишивши двері й вікно інфірмерії відчиненими; був сильний протяг. Наша Мати, побачивши це, виразила своє незадоволення і вимагала пояснень. Вона мені сказала:

Я розповіла Нашій Матері всю правду, але коли говорила, то мені до голови прийшов лагідніший вираз від того, який я хотіла вжити спочатку і який не був поганим; я пішла за натхненням і добрий Бог винагородив мене великим внутрішнім миром.

8. Ввечері під час Утрені я запитала її, що вона мала на увазі під «залишатися маленькою дитиною перед Богом». Вона відповіла:

Вважати себе нічим, очікувати все від доброго Бога – як маленька дитина очікує все від свого тата; ні про що не турбуватися, не ганятися за багатством. Навіть у бідних родинах дитині дають усе необхідне, але коли вона виросте, то батько вже більше не хоче її годувати й говорить їй: Тепер працюй, можеш сам на себе заробляти.

Щоби цього не почути, я ніколи не хотіла рости, я відчувала, що нездатна заробляти на себе, на вічне життя в Небі. Отож я завжди залишалася малою, і єдине, що робила, – збирала квіти, квіти любові й зречення, і дарувала їх доброму Богові, щоби зробити Йому приємність.

Бути малою – це також не приписувати собі чесноти, які практикуєш, це вірити, що ти щось вмієш, але визнавати, що добрий Бог вкладає цей скарб у руки маленької дитини, щоби вона використовувала його при потребі; але скарб завжди належить доброму Богові. Врешті, це не знеохочуватися через свої падіння, бо діти часто падають, але вони замалі, щоби зробити собі велику шкоду.

7 серпня

1. Сестра Х…, яка вже пішла, хотіла мені в чомусь звіритися, хоча я вже не була настоятелькою.

… Ніколи її не слухай, навіть якщо вона буде як ангел; ви обидві були би нещасливі, бо не виконали би свого обов’язку; це було би проявом слабкості, яка би не сподобалася доброму Богові.

2. … Ох! Як доброго Бога на землі мало люблять!… навіть священники і богопосвячені… Так, доброго Бога не дуже люблять…

3. Вона показала мені образок Пресвятої Переможної Діви, до якого приклеїла маленьку квітку, яку тато дав їй в Буісонне в день, коли вона розказала йому про своє покликання; корінь був відірваний, здавалося, що маленький Ісусик тримає його в своїй руці і сміється разом із Пресвятою Дівою.

… Те, що маленька квіточка втратила коріння, говорить, що я в Небі… Ось чому вони такі милі зі мною… (Пресвята Діва й Дитятко Ісус).

4. Ох! Якщо би я була невірною, якщо би була невірною навіть у чомусь дуже малому, то відчуваю, що це би спричинило великі проблеми і я би вже не змогла прийняти смерть. І тому постійно говорю доброму Богові: «О мій Боже, прошу Тебе, захисти мене від гріха невірності».

Про яку невірність ти говориш?

Про добровільно підтримувану думку про гордість. До прикладу, якби я собі сказала: Я набула таку чесноту, я впевнена, що можу її практикувати. Це би означало покладатися на власні сили й ризикувати впасти у прірву. Але якщо я буду покірною і маленькою, то матиму право, не ображаючи доброго Бога, робити маленькі дурниці аж до смерті. Подивися на маленьких дітей: вони постійно щось ламають, рвуть, падають, хоча дуже-дуже люблять своїх батьків. Коли я так падаю, то краще бачу свою малість і говорю собі: Що би я робила, ким би я була, якщо би покладалася на власні сили?!…

Я дуже добре розумію падіння св. Петра. Цей бідний св. Петро, замість того, щоб у всьому довіритися тільки силі доброго Бога, покладався на себе самого. Отож, якби я говорила: «О мій Боже, Ти знаєш, що я дуже сильно Тебе люблю, щоби затриматися навіть на одній думці проти віри», то мої спокуси тільки би підсилювалися і я би піддалася їм.

Я впевнена, що якби св. Петро покірно попросив Ісуса: «Прошу Тебе, дай мені силу йти за Тобою аж до смерті», то відразу би її отримав.

Я також упевнена, що Наш Господь говорив своїм апостолам через повчання і видиму присутність не більше, ніж тепер нам говорить через добрі натхнення благодаті. Він міг би сказати св. Петрові: «Проси в мене силу зробити те, що хочеш». Але ні, Він хотів показати Петрові його слабкість, щоби перед тим, як той почне керувати всією Церквою, наповненою грішниками, сам досвідчив – чого варта людина без Божої допомоги.

… Перед його падінням Наш Господь сказав йому: «А ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів»[84]. Це означає: На основі власного досвіду переконуй їх у слабкості людських сил.

5. Я би хотіла, щоби ти завжди була зі мною, бо ти – моє сонце.

8 серпня

1. Я їй сказала, що пізніше пропагуватиму її чесноти:

Почитати потрібно тільки єдиного доброго Бога, бо в моїй маленькій нічогості немає нічого для пропагування.

2. Через вікно інфірмерії вона дивилася на небо, сестра Марія від Пресвятого Серця сказала їй: «З якою любов’ю ти дивишся на небо!» Тоді вона була дуже втомленою і тільки посміхнулася. Пізніше вона мені сказала, про що думала.

Ах! Вона думала, що я дивлюся на небозвід, думаючи про справжнє Небо! Але ні, я просто захоплююся матеріальним небом; інше небо для мене щораз міцніше зачинене. Потім я сказала собі з великою радістю: Ох! Але ж так, з любов’ю дивлюся на небо, так, з любов’ю до доброго Бога, бо все, що роблю після мого пожертвування[85], – рухи, погляди, все – роблю з любов’ю.

3. Сьогодні я думала про минуле, про акт відваги, який колись зробила на Різдво[86], і згадала похвалу Юдиті: «Ти діяла з хоробрістю мужчини, і твоє серце зміцніло». Багато душ говорить: Але я не маю сили для такого зречення. То ж нехай вони роблять те, що я зробила: велике зусилля. Добрий Бог ніколи не відмовляє у першій благодаті, яка дає відвагу діяти; після цього серце зміцнюється і йде від перемоги до перемоги.

4. Якби Наш Господь і Пресвята Діва ніколи не ходили на учти, то я би ніколи не зрозуміла звичаю запрошувати друзів на учту. Мені здавалося, що їсти потрібно самому або принаймні з родиною. Запрошувати одне одного, так, але для того, щоби розмовляти, розповідати про подорожі, про спомини, про справи духа.

Я жаліла людей, які прислуговували при великих учтах. Якщо, на жаль, траплялося, що хтось із них упускав кілька крапель на скатертину чи на гостей, то я бачила, що господиня дому суворо на них дивилася, і ці бідні люди червоніли з сорому, а я внутрішньо обурювалася і говорила собі: Ох! Як ці різниці тут, внизу, між панами і слугами, добре доводять існування неба, в якому кожний займе місце згідно зі своїми внутрішніми заслугами і в якому всі сидітимуть на учті Отця родини. І якого Слугу тоді будемо мати, якщо Ісус сказав, що прийде і служитиме нам[87]? Це буде момент, особливо для бідних і маленьких, щедрої нагороди за їхні впокорення.

9 серпня

1. Я сказала про неї: Наша войовниця впала!

Я войовниця, яка воює не земною зброєю, а «мечем духа, яким є Боже слово»[88]. Отож хвороба не може мене звалити з ніг, і вже вчора ввечері я вжила мій меч проти однієї новички. Я сказала їй: помру зі зброєю в руках.

2. Про свій манускрипт:

Тут буде щось для кожного, окрім тих, які йдуть незвичайними дорогами.

3. Ти стала для мене знову тою, якою була в моєму дитинстві… Не вмію висловити – ким ти є для мене!

Їй говорили, що вона свята:

Ні, я не свята; я ніколи не робила те, що робили святі. Я – дуже маленька душа, яку добрий Бог наповнив благодатями – ось хто я. Я говорю правду, побачите це в Небі.

10 серпня

1. Вона дивилася на образок Феофана Венарда, пришпилений до фіранки її ліжка. На ньому місіонер, який пальцем показує в Небо.

Як ти гадаєш – він мене знає? Глянь, що він мені показує… Він міг би бути в іншій позі…

2. Говорили, що душі, які дійшли, як вона, до досконалої любові, бачать свою красу, і вона – одна з них.

Яку красу?… Я не бачу ніякої краси, бачу тільки благодаті, отримані від доброго Бога. Ви завжди помиляєтеся, бо ви не знаєте, що я – тільки маленька кісточка… маленька мигдалинка…

(Мене відволікли і я не змогла записати її пояснення)

3. З веселим і приємним виглядом, дивлячись на образок Ф. Венарда:

… Ах! Але ж!…

Сестра Женевьєва запитала: «Чому говориш Ах!»?

Бо коли на нього дивлюся, він також дивиться на мене, і мені здається, що стежить за мною краєм ока хитруватим поглядом.

4. Їй показали образок Жанни Д’арк у в’язниці.

У моїй в’язниці святі також додають мені відваги. Вони мені говорять: поки ти в ланцюгах, не можеш виконувати свою місію; але потім, після смерті, прийде час на твою працю і твої здобутки.

5. Думаю про слова св. Ігнатія Антіохійського. «Потрібно, щоби мене також через страждання перемололи, щоби я стала мукою Бога»[89].

6. Під час Утрені:

Якби ти знала, що значиш для мене! Але я тобі повторюю завжди це саме.

7. Я говорила їй про Небо, про Нашого Господа, про Пресвяту Діву, які там перебувають з тілом і душею.

Вона глибоко зітхнула з таким вигуком:

Ах!…

Даєш мені так зрозуміти, що дуже страждаєш через свої випробування?

Так!… Чи це можливо – любити доброго Бога і Пресвяту Діву й мати такі думки?… Але я на них не затримуюся.

11 серпня

1. … Я завжди вважала, Мамусю, що дуже ревно ставишся до своєї праці – (щодо миття).

2. Я їй сказала, що після її смерті нам буде дуже добре і що спільнота відновиться:

… «Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе»[90].

3. Я не очікувала, що страждатиму саме так; страждаю як маленька дитина.

… Я ніколи би не хотіла просити доброго Бога про ще більші страждання. Якщо Він їх збільшить, то прийму їх з задоволенням і радістю, бо вони походять від Бога. Але я занадто мала, щоби мати свої сили. Якщо би я просила про страждання, то це були би мої страждання, повинна би була терпіти їх сама, але я ніколи нічого не могла зробити сама.

4. … Пресвята Діва не має Пресвятої Діви, яка би Її любила, Вона не така щаслива, як ми.

(Вона сказала це мені колись під час рекреації)

5. Часто прошу щось у святих, але вони мене не слухають, і чим глухіші вони до моїх молитов, тим більше їх люблю.

Чому?

Бо я більше прагнула не бачити доброго Бога та святих і залишатися в ночі віри, а інші прагнуть бачити і розуміти.

6. Вона розповідала нам різні історії з часів епідемії грипу[91]. Врешті я їй сказала: Скільки труду ти собі завдала! А якою милою й ніжною ти була! Напевно вся ця веселість не щира, твоя душа і тіло сильно страждає.

Сміючись:

Я ніколи не «вдаю», я не подібна до жінки Єровоама[92].

12 серпня

1. (Вона прийняла Причастя)

… «Прощайте, мої сестри, відходжу в далеку подорож»[93].

(Натяк на мій «від’їзд» на реколекції перед вічними обітами)

2. Дивлячись на фотографія отця Белльєра в солдатському мундирі:

… І цьому солдатові з таким бойовим виглядом я даю поради як маленькій дівчинці!

Показую йому дорогу любові й довіри.

3. З часу роздумів про колосок[94] я про себе думаю ще гірше. Але яку велику благодать я отримала сьогодні вранці, коли священник розпочав Confiteor перед тим, як уділити мені Причастя, а всі сестри продовжували співати. Я бачила там доброго Ісуса, якого мала зараз прийняти, і це визнання гріхів здавалося мені дуже потрібним упокоренням. «Сповідаюся Богові, Пресвятій Діві Марії, всім святим, що безмірно согрішила я…» Ох! Так, говорю собі, як добре, що зараз прошу прощення в Бога і у всіх святих… Я почувалася як митник, великою грішницею. Я усвідомила, що добрий Бог такий милосердний! Я усвідомила, що це так зворушливо звертатися до всього Небесного Хору, щоби через їхнє заступництво отримати прощення в Бога. Ах! Я мало що не розплакалася, і коли відчула Святу Гостію в своїх устах, то була дуже зворушена.

… Під час Confiteor я відчула щось надзвичайне! Думаю, що це через мій теперішній стан; я почуваюся такою знедоленою! Але моя довіра не зменшується, навпаки, а слово «знедолена» не властиве, бо я багата всіма божественними скарбами; і саме тому я ще більше впокорююся. Коли думаю про всі благодаті, які добрий Бог уділив мені, то мушу стримуватися, щоби постійно не проливати сльози вдячності.

… Думаю, що сльози, які я проливала сьогодні вранці, були сльозами досконалої скрухи. Ах! Такі почуття в собі самій збудити неможливо! Їх дає Святий Дух, який «дує, куди хоче».

4. Ми говорили їй, як вона колись опиралася, коли ми просили її берегти себе, не вставати вранці разом із спільнотою, не йти на Утреню. Вона відповіла:

Ви не розуміли, чому я опиралася, бо відчувала, що намагаєтеся чинити тиск на Нашу Матір. Я хотіла Нашій Матері розказати всю правду, щоби вона сама прийняла рішення. Запевняю вас, що якби вона сама сказала мені не ходити на месу, не приступати до Причастя, не відмовляти Офіціум, то я би покірно її послухала.

5. Неймовірно, тепер, коли не можу їсти, маю великий апетит на щось смачне, таке як курка, відбивні, недільний рис зі щавлем, тунець!…

6. … Зможете про мене сказати: «Вона жила не в цьому світі, а в Небі – там її скарб»[95].

13 серпня

Я розповіла їй про одну думку про Небо, яка до мене прийшла під час Комплети.

… Якщо йдеться про мене, я маю тільки просвічення щодо моєї маленької нічогості. Але це краще, ніж просвічення щодо віри.

14 серпня

(Причастя)

… Багато маленьких прикрощів упродовж дня… Ах! Скільки клопотів через мене!

Під час Утрені я їй сказала: Сьогодні ти мала багато прикрощів:

Так, але я їх люблю… Люблю все, що мені посилає добрий Бог.

15 серпня

1. (Причастя)

Я нагадала їй, що св. Йоан від Хреста говорив про смерть душі, поглинутої Любов’ю[96]. Вона зітхнула і відповіла:

Потрібно сказати, що в глибині моєї душі «радість і піднесення»… Але це би не заохочувало так душі, якщо би вони вважали, що я страждала не сильно.

Я добре відчуваю, що ти пригнічена! А ще місяць тому ти говорила мені такі красиві слова про смерть із любові.

Але те, що я тобі колись говорила, можу сказати й тепер.

2. Вона дуже страждала, і страждання підсилювалося. Вона мені сказала:

Не знаю, що зі мною буде!

Чи непокоїшся тим, що з тобою буде? Відповіла з невимовним тоном і посмішкою:

Ох! Ні…

3. Під час мовчання мені снилося, що ти мені говорила: «Ти дуже втомишся, коли прийде спільнота, всі сестри дивитимуться на тебе, а ти муситимеш трохи розмовляти з ними». Я відповіла тобі: «Так, але там, вгорі, я від усього відпочну».

4. Вчора ввечері я просила Пресвяту Діву зупинити мій кашель, щоби сестра Женевьєва могла спати, але відразу додала: якщо цього не зробиш, то любитиму Тебе ще більше.

5. Наші нові дзвони дзвонили на Вечірню; я відчинила двері, щоби вона краще чула і сказала їй: «Слухай уважно, як гарно дзвонять ці дзвони». Трошки послухавши:

… Не дуже гарно!

6. Добрий Бог дає мені відвагу в міру моїх страждань. Відчуваю, що в даний момент більше не витримаю, але не боюся, бо якщо вони збільшуватимуться, то Бог водночас збільшуватиме мою відвагу.

7. Запитую себе, чому добрий Бог так довго не забирає мене…

… Може здаватися, що Він хоче змусити мене «повірити», що Небо не існує!…

… А всі святі, яких я так люблю, де вони «поховалися?»…

… Ах! Я не вдаю, це правда – я нічого не бачу. І тому потрібно, щоби я дуже голосно співала серцем:

«По смерті буде безсмертне життя,

бо якщо би так не було, то все було би не так…»[97]

8. Після Утрені вона була дуже втомлена, і коли ми хотіли поправити її подушки, сказала:

Тепер робіть зі мною все, що хочете.

16 серпня

1. Вона не могла говорити, бо була дуже слабкою і пригніченою.

… Ні… більше… навіть… можу говорити… до тебе!… Ох! Якщо би знали!… Якби я не любила доброго Бога!… Так, але…

2. У розмовниці не треба говорити про будь-що, до прикладу, про засоби особистої гігієни.

3. «Ти не матимеш «маленької Терези», як прийде шукати тебе».

Усміхаючись і дивлячись на фігуру Пресвятої Діви і образок Феофана Венарда, вона пальцем вказала на фігуру і на образок.

4. Ангели не можуть страждати, вони не такі щасливі як я. Як би вони здивувалися, якщо би страждали так як я і відчували те, що я відчуваю!… Так, вони би дуже здивувалися, бо і я здивована.

5. Під час Утрені вона раптово пробудилася і, дивлячись на мене, мило посміхнулася:

Моя мила мамуся!

17 серпня

1. (Причастя)

Я добре відчуваю, що добрий Бог хоче, щоб я страждала. Лікарства, які повинні мені допомагати і які допомагають іншим, мені шкодять.

2. Її підняли і, застеляючи ліжко, штовхнули її, допомагаючи їй, причинили їй біль; вона попросила кусок полотна. Ми вагалися, бо не знали, що вона хоче з ним робити. Воно ніжно сказала:

Мені потрібно вірити, якщо я про щось прошу, бо я чемна «маленька дівчинка».

(яка просить тільки необхідне)

Коли ми її положили, вона була повністю безсила:

Я дуже хвора «маленька дівчинка», так, дуже хвора!

3. Вона положила барвінок на образок Феофана Венарда; я зберегла цей барвінок.

4. Буду молитися, щоби Пресвята Діва зменшила твої страждання.

Ні, дозвольмо їм вверху робити те, що хочуть!

5. Під час Утрені, дивлячись на образок Феофана Венарда:

Не знаю, що зі мною, але не можу дивитися на нього без сліз.

6. Після Утрені вона виглядала менш пригніченою і, вказуючи на мене, сказала сестрі Женевьєві:

Вона молилася до Марії, і моя гикавка припинилася.

(Вона вживала це слово жартівливо й ніжним тоном, коли хотіла сказати, що дусилася від кашлю).

18 серпня

1. Я сильно страждаю, але чи страждаю добре? Це питання!

2. «Bébé» дуже втомлене!…

Під час післяобіднього мовчання я сховалася за ліжком, щоби могти писати.

Повернися так, щоб я тебе бачила.

3. Мамо, прочитай мені лист, який ти отримала для мене. Я не просила тебе про це під час молитви – щоби приготуватися до завтрашнього Причастя і тому, що це не дозволено.

(Це було під час рекреації).

Побачивши, що я беру олівець, щоби це записати:

Мабуть втрачу цю заслугу, бо розповіла тобі, а ти це хочеш записати?

Отож хочеш збирати заслуги?

Так, але не для себе; для бідних грішників, для потреб усієї Церкви, врешті, щоби кинути квіти всім – праведним і грішним.

4. Я сказала, що вона була дуже терпеливою.

Я жодної хвилини не була терпеливою. Це не моя терпеливість!… Люди завжди помиляються!

5. Кажуть, що в момент смерті диявол спокушає всі душі, отож і я мушу через це пройти. Але ні, я для цього занадто мала. З маленькими він не може…

6. Я їй сказала: Чи тобі не здалося би дивним, якби ти раптово вилікувалася?

Якби це була воля доброго Бога, то я би була щасливою – скласти Йому цю жертву. Але запевняю тебе, що це би було непросто – зайти так далеко й тепер повернутися назад! Послухай!…

7. Я така немічна, що запитую себе, що би я зробила, якщо би побачила на ліжку великого павука. Врешті, хочу прийняти цей страх для доброго Бога.

… Але якби ти попросила Пресвяту Діву, щоби цього не сталося?

19 серпня

1. Вона погано почувалася перед Причастям, слухаючи псалмодію, і то тихим голосом, Miserere. Потім розплакалася і сказала мені:

Я втрачаю розум. Ох! Якби ти знала, як я страждаю.

Вночі я вже не могла терпіти й просила Пресвяту Діву, щоби взяла мою голову в свої долоні й допомогла мені це витерпіти.

2. Залишися зі мною, Мамусю, коли дивлюся на тебе – мені стає легше.

3. Сестра Женевьєва дала їй розп’яття. Вона ніжно поцілувала обличчя Ісуса. У цей момент вона була красива як ангел. Голова Ісуса була похиленою, дивлячись на неї, вона сказала:

Він вже помер – Він! Волію бачити як Його зображають мертвим, бо тоді Він уже не страждає.

4. Вона попросила про лікування, яке спричиняло болі, але яке приписав лікар і рекомендувала Наша Мати. Сестра Женевьєва промовила до неї як до маленької дитини: «Хто про це питав у ‘bobonne’»?

Це було «bébé», через вірність.

5. Вона гладила образок Феофана Венарда по щоках (Образок був пришпилений до фіранки її ліжка біля неї).

Чому ти його так гладиш?

Бо не можу його поцілувати.

6. До сестри Марії від Пресвятої Євхаристії:

На стільці не можна сидіти боком; так написано.

7. До сестри Женевьєви, яка поправляла її подушки, не зважаючи на образки, пришпилені до фіранки її ліжка:

Будь уважною до малого Феофана!

8. Коли ми втрьох приходили до неї, то багато розмовляли; це її втомлювало, бо одночасно задавали їй багато питань.

«Про що хочеш сьогодні розмовляти?»

… Було би добре, якби ми взагалі нічого не говорили, бо по-правді, вже нема про що говорити.

«Все вже сказано, так?»

Так!

9. Не має значення, що ти мені говориш – навіть про дрібні справи; ти справляєш враження витонченого трубадура, який співає свої легенди завжди під нові мелодії.

І вона робила малі рухи, щоби я зрозуміла, що вона впивається моїми словами.

10. … Страждаю тільки мить. Ми втрачаємо хоробрість і впадаємо в розпач тому, що думаємо про минуле і про майбутнє.

20 серпня

1. До сестри Женевьєви дитячим тоном:

Ти добре знаєш, що готуєш «bébé» до смерті…

Потім (показуючи на склянку) треба налити в велику склянку щось добре, бо «bébé» відчуває в роті тухлий запах.

2. Вона просила, щоби її менше цілували, бо така немічна, що дихання її мучило.

А можна тебе легко обнімати?

Так, бо долоні не дихають.

3. Їй говорили про клопоти, які бідна Мати від Пресвятого Серця Ісуса робила медсестрам.

Ох! Як би я хотіла бути медсестрою, але не з огляду на схильності природи, а «з огляду на привабливість благодаті». І мені здається, що я би зробила Матір від Пресвятого Серця Ісуса щасливою! Так, це мені би дуже подобалося… І я би в це вклала багато любові, думаючи про слова доброго Бога: «я був хворий, і ви навідались до мене»[98]. Тут, в Кармелю, рідко можна знайти таку нагоду.

4. Веселим і жартівливим тоном:

Я скоро потраплю в жахи гробу! І ти колись там будеш, Мамусю!… І коли побачу, що ти прийшла до мене, то «нехай радіють кості, які ти покрушив»[99].

5. … Як тільки я бачу пиво (щоби випити), зі мною це стається. (Вона прокашлялася і промовила до своєї склянки з водою Bottot): Це не для пиття! (Повернувшись): Він не розуміє. (Голосніше): Кажу тобі, це не для пиття!

6. Вона вже не могла дивитися на молоко, яке ніколи не пила з задоволенням і яке в неї викликало огиду. Я запитала її: «Чи ти могла би випити цю склянку, щоби врятувати мені життя?»

Ох! Так!… Добре, глянь, чи не випила би її ради любові до доброго Бога?

І випила її одним ковтком.

7. Ми розмовляли про знак +.F. на плащі інфірмерії.

Ні, це означає не те, про що ви говорите. Це означає, що ми повинні нести хрест (+), щоби йти поза небозвід (F. – firmament).

8. Коли я дуже страждаю, я рада, що це я; я рада, що це не одна з вас.

9. «З тобою мені найкраще, моя добра Кларисо».

(Так до Матері Геновефи звернувся її молодший брат).

10. Вона відчувала, що вже більше не зможе приймати Причастя і чула про це різні думки, отож я здогадувалася, що цей день для неї буде наповнений великим болем та спокусами. Після обіду вона попросила мене деякий час мовчати і навіть не дивитися на неї. Прошепотіла:

Я би дуже плакала, якщо би розказала тобі про мої страждання, а маю таку задуху, що би задихнулася.

Після майже годинного мовчання почала говорити, закриваючи очі віялом, яким відганяла мухи, бо була дуже зворушена.

11. Вона мені говорила про лист одного священника, який твердив, що Пресвята Діва не зазнала фізичних страждань.

Ввечері, дивлячись на Пресвяту Діву, я зрозуміла, що це неправда; я зрозуміла, що страждала не тільки її душа, але й тіло. Вона дуже страждала від подорожей, від холоду, від жари, від втоми. Багато разів постила.

… Так, Вона знає, що таке страждання.

… Але може це погано бажати, щоб Пресвята Діва страждала? Я Її так люблю!

12. Вона задихалася.

Час від часу вона шукала полегшення в болячій задусі, викрикуючи: «Ох! Там, там!» або «Agne! Agne!».

Коли наближається задуха, говорю «Agne! Agne!», але це недобре, мені це не подобається; тепер говоритиму: Anne! Anne!

Помістимо це в твій некролог.

Це буде звучати як рецепт кухарки!

13. Це ти принесла мені цю втіху – образок Феофана Венарда; він дуже великий. І тому міг би мені не подобатися!… Але він «дуже приємний», «дуже милий».

Вирази, які вона чула і які її смішили.

14. Як буде приємно в Небі пізнати, що діялося в житті Пресвятої Родини! Коли маленький Ісус підріс, то, бачачи, як Пресвята Діва постить, говорив: «Я хотів би також постити». А Пресвята Діва відповідала: «Ні, мій Ісусику, Ти ще маленький, не маєш сили». А може Вона не насмілювалася Йому перечити.

І добрий св. Йосиф! Ох! Як я його люблю! Він не міг постити через свою роботу.

Бачу, як він стругає, потім час від часу витирає піт з чола. Ох! Як я йому співчуваю! Яким простим здається мені їхнє життя!

Місцеві жінки приходили фамільярно поговорити з Пресвятою Дівою. Часом вони Її просили довірити їм маленького Ісусика, щоби він побавився з їхніми дітьми. А маленький Ісусик дивився на Пресвяту Діву, щоби зрозуміти, чи Вона дозволяє Йому туди йти. Часом добрі жінки зверталися безпосередньо до Дитяти Ісуса і без церемоній говорили: «Йди і пограйся з моїм маленьким хлопцем» тощо.

… Почуваюся добре, коли думаю про Пресвяту Родину і уявляю, що їхнє життя було зовсім звичайним. Не таким, як нам розповідають, не таким, як вважають. До прикладу, коли Дитя Ісус виліпив з глини птахів, дихнув на них і оживив. Ах! Але ж ні, маленький Ісусик не робив подібні непотрібні чуда, навіть щоби зробити приємність своїй Мамі. Бо вони могли бути перенесені до Єгипту чудесним способом, який би був у якійсь мірі потрібним і легким для доброго Бога. Вони би були перенесені в одну мить. Але ж ні, в їхньому житті все відбувалося так само, як і в нашому житті.

І скільки праці, скільки розчарувань! Скільки разів доброму св. Йосифові в чомусь дорікали! Скільки разів не хотіли платити за його працю! Ох! Ми би дуже здивувалися, якби знали, як вони страждали тощо!

Вона дуже довго говорила на цю тему, а я не змогла записати все.

15. … Я хотіла би бути впевненою, що Пресвята Діва мене любить.

16. … Подумати, що все життя я мала багато проблем відмовляти розарій!

17. Коли отримую розрішення, то не гублюся в молитві благодарення до доброго Бога, а просто з вдячністю думаю, що отримала білу сукню і новий фартушок. Вони не були брудними, але все одно, мій малий одяг краще світиться і краще виглядатиму в Небі.

18. Ніхто не підозрює, що сестра Марія від Пресвятого Серця, коли була економкою, була причиною багатьох моїх умертвлень. Вона мене так любить, що здавалося, ніби розпещує мене; умертвлення в такій ситуації ще важчі.

… Вона дбала про зовсім не так, як я цього хотіла.

21 серпня

1. Вона сильно страждала, я стояла на колінах і дивилася на неї зі сумним серцем.

Сумні очка, чому?

– Бо ти сильно страждаєш!

– Так, але також мир, мир!

2. … Для «bébé» підходить тільки dodo[100]… все, все спричиняє біль!

Навіть dodo вже не підходить для bébé! Це кінець! Відчуваю, що одної ночі я задихнуся!

[дивися відновлені слова

3. Як би я хотіла бути священником і проповідувати про Пресвяту Діву! За один раз я могла би сказати на цю тему все, що думаю.

Я би пояснила, як мало ми знаємо про Її життя.

Не треба говорити неймовірні речі або те, чого ми не знаємо; до прикладу, що маленька трирічна Пресвята Діва прийшла до Храму, щоби віддати себе Богові, з почуттями, які палали надзвичайною любов’ю; але Вона пішла туди, можливо, через послух своїм батькам.

Навіщо коментувати профетичні слова старого Симеона, що Пресвята Діва з цього моменту постійно мала перед очима страсті Ісуса? Старець сказав: «Меч болю прошиє твою душу». Це не було про теперішнє, ти це знаєш, Мамусю, це було загальне пророцтво про майбутнє.

Щоби проповідь про Пресвяту Діву мені сподобалася і принесла користь, я повинна бачити її справжнє, а не вигадане життя; і я впевнена, що її справжнє життя було дуже простим. Її показують неприступною, а потрібно показувати такою, яку можна наслідувати, показати її чесноти, говорити, що Вона жила вірою як і ми, підтверджувати це Євангелієм, у якому ми читаємо: «Вони не розуміли те, що Він їм говорив». І це щось інше, але не менш таємниче: Це захоплення викликає певний подив, чи не так, Мамусю?

Ми добре знаємо, що Пресвята Діва – Цариця Неба й землі, але Вона більше Мати, ніж цариця, і не можна казати, що через свої привілеї Вона затьмарює славу всіх святих так, як сонце, сходячи, змушує зірки зникнути. Мій Боже! Як це дивно! Мати, яка змушує зникати славу своїх дітей! Я думаю, що все навпаки, я вірю, що вона значно збільшує велич вибраних.

Добре говорити про свої привілеї, але не треба говорити тільки це, і якщо на проповіді хтось зобов’язаний від Початку до кінця вигукувати: «Ах! Ах! Ми вже отримали достатньо!» Хто знає, чи якась душа не зайде так далеко, що почне відчувати певну віддаленість від вищої істоти і скаже: «Якщо це так, то краще піти і сіяти, хто як може, в маленькому закутку!»

Пресвята Діва отримала більше, ніж ми, бо не могла грішити й була звільнена від первородного гріха, але, з другого боку, Їй пощастило набагато менше, ніж нам, бо Вона не мала Пресвятої Діви, яку могла би любити; і тому нам набагато солодкіше, ніж Їй!

Врешті, я написала в моїй Пісні: «Чому люблю Тебе, Маріє!» все, що могла би про Неї сказати на проповіді.]

22 серпня

1. Сьогодні свято доброго тата.

(Святого Йоакима)

2. Ох, Мамусю, що зі мною станеться, якщо добрий Бог не дасть мені сили? Мені залишилися тільки руки!… Ніхто не знає, що означає так страждати. Ні, це треба відчути.

3. … Тебе в цій ситуації визнали недосконалою…

З задоволенням:

Ох! Добре, так краще!

4. Її дуже болів живіт… дуже страждала, побоювалися гангрени.

… Добре, це навіть краще, страждати сильно, в усіх частинах тіла й мати багато хвороб відразу. Це як подорож, терпимо різні невигоди, але добре знаємо, що це швидко закінчиться і буде велика радість від осягнутої мети.

5. На якусь тему, яку їй представили (я вже не пам’ятаю, чому)

Ви думаєте, що Пресвята Діва показувала свій більш жестами, як св. Магдалина? Ах, ні, це би було неприємно. Гикавка добра тільки для мене!

6. Вона пролила на ліжко липовий відвар; її втішали, що нічого не сталося. З виразом обличчя, яке говорило, що вона повинна страждати різними способами:

Ах! Це не має значення, ні!

7. Під час молитви вона дивилася на мене, а потім на образок Феофана Венарда своїм лагідним і глибоким поглядом.

Потім хотіла розмовляти зі мною, щоби зробити мені приємність, бо важко дихала. Я їй сказала, щоби вона нічого не говорила.

Ні, не говорити?… Але.. я думала… Я так тебе люблю!… Буду милою… Ох, моя Мамусю!

8. Ми не хотіли, щоби ради нас вона робила зусилля:

Дозвольте мені робити мої маленькі «витівки».

9. Я відчувала радість, думаючи, що за мене моляться, потім сказала доброму Богові, що хотіла би, щоби ці молитви допомогли грішникам.

– Отож не хочеш, щоби вони полегшили твій стан?

– Ні!

10. Вона дуже страждала і стогнала.

Моя Мамусю!… Так!… Хочу!…

… Не буду вже нарікати, це нічого не дасть.

Моліться за мене, мої сестрички, але не на колінах, а сидячи.

(Ми стояли на колінах).

23 серпня

1. Я ніколи не мала такої важкої ночі. Ох! Який Бог добрий для мене, якщо можу витримати такі муки! Я ніколи не думала, що можу стільки витримати. І відчуваю, що це ще не кінець моїх страждань; але Бог мене не залишить.

2. Ти співала до Пресвятої Діви:

«Ісус може забрати все, що мені дав,

Скажи Йому, щоб не турбувався мною».

Вона Йому це сказала, і Він це прийняв.

Я рада й не жалію за це.

3. … Ні, добрий Бог дає мені передчуття не близької смерті, а ще більших страждань… Але я цим не переймаюся, хочу думати тільки про теперішню хвилину.

4. Я їй сказала, що мені дали на зиму велику ковдру, яка для мене справді завелика.

Ох! Але ж ні, зимою завжди холодно.

… Тобі буде холодно, коли мені вже не буде холодно! Мені прикро.

5. Поцілуй мене в чоло.

До сестри Женевьєви:

Ревно молися за мене до Пресвятої Діви, ти моя маленька медсестра, бо якщо би ти була хворою, то я би ревно молилася за тебе! Але молитися за себе – нема сміливості.

6. Вона жертвувала свої страждання за семінариста Корньєра[101], який переживав великі спокуси. Він довідався про це і написав до неї дуже покірний і зворушливий лист.

Ох! Скільки радості приніс мені цей лист! Я побачила, що мої маленькі страждання приносять плоди. Чи ти помітила, скільки в ньому покори? Це саме те, чого я бажала.

… І яка це радість – побачити, що за такий короткий час можна отримати стільки любові й вдячності від душі, якій ти допомогла і яку до цього часу взагалі не знала. Що тоді буде в Небі, коли душі пізнають тих, які їх врятували?!

7. Під час дуже сильних страждань:

Моя Мамуся!… Моя Мамуся!… Ох!… Ох!… Так!… Мама! Мама! Мама!…

8. … Коли ми молимося до Пресвятої Діви, а Вона нам не відповідає, то це означає, що не хоче. Отож потрібно дозволити Їй здійснювати свою волю і не турбувати Її.

9. Вона мені сказала, що жодна проповідь про Пресвяту Діву, які вона слухала, не торкнула її.

Нехай священники розповідають нам про практичні чесноти! Дуже добре говорити про її привілеї, але передовсім треба вміти Її наслідувати. Їй більше подобається, коли ми Її наслідуємо, а не захоплюємося Нею, а її життя було таким простим! Якими би гарними не були проповіді про Пресвяту Діву, якщо ми змушені весь час говорити: Ах!… Ах!… вже достатньо.

Як я люблю співати до неї:

«Вузьку дорогу до Неба Ти зробила видимою (вона сказала: легкою),

Якщо практикуємо найсмиренніше чесноти».

10. … Мамо!… Ах! Я завжди нарікаю!… Але ж!… Я справді хочу бути хворою… Але коли постійно кашляю, то вже не можу…

(Цього дня ми перестали давати їй молоко)

Після Утрені я погладила її по чолі:

Ох! Як солодко!

24 серпня

1. Ти зневірилася?

Ні!… Але все щораз гірше! Кожний подих сильно болить. Але ще не так, щоб кричати.

(Цього ранку вона була особливо лагідна і спокійна).

2. … Я дуже хотіла би поговорити з тобою!… Яке вмертвлення! … Але ж! Скільки воно мені коштує.

3. … Мамусю, чи хочеш, щоби я з тобою розмовляла?

(Я довго мовчки дивилася на неї).

Через пів години після рекреації:

Мамусю!… Ах! Так тебе люблю!

Пробудившись під час Утрені:

… Ах! Довго вже до тебе говорю! І бачу, що вже не пам’ятаєш, що я говорила спочатку!

(Вона мені розповіла, як страждала під час кошмарного сну)

… А тепер відчуваю, що починаю кашляти! Нарешті!…

– Все погіршується, чи не так?

– Ні, покращується.

4. Я бідкалася над її станом, а на слова сестри Женевьєва, що таке бідкання нічого не дасть:

Так! Але це приносить полегшення хворим.

25 серпня

1. Я сказала їй, що хотіла би знати день її смерті.

Ах! А я не хочу його знати! Яка я спокійна! Це мене взагалі не непокоїть.

Під час вечірнього мовчання двері інфірмерії були відчиненими і сестра Жанна від Хреста приходила щовечора, ставала біля ліжка і, сміючись, довго на неї дивилася.

– Які нескромні ці візити, як вони тебе мають мучити!

– Так, це боляче, коли хтось зі сміхом дивиться, як ти страждаєш. Але думаю, що так дивилися на Нашого Господа, коли Він страждав на хресті. Це було ще гірше, бо Його справді висміювали; чи в Євангелію не сказано, що на Нього дивилися, киваючи головами[102]? Ця думка допомагає мені жертвувати Йому свої страждання всім серцем.

2. Як ти страждаєш! Ох! Як це важко! Ти сумна?

– Ох! Ні, Я не почуваюся нещасною. Добрий Бог дає мені стільки, скільки я можу витримати.

3. Моя тітка передала їй красиві гілки штучних незабудок. Ми почали прикрашати ними її образки.

Під час мовчання трошки дитячим і граціозним тоном:

Я хотіла, щоби мені щось дали, я не задумувалася, що це має бути й для чого; але хотіла, і ось – мені дали.

4. Ох, моя бідна донечко, ти можеш сказати: «Яке довге моє вигнання!»

– Але я не вважаю його довгим; воно не довге через мої страждання.

5. Вона тихо стогнала:

… Ох! Як я нарікаю! Але не хотіла би страждати менше.

6. Вона вмовляла нас молитися за неї й просити інших молитися за неї:

… Ох! Як сильно треба молитися за вмираючих! Якби ми тільки знали!

Думаю, що диявол просив у доброго Бога дозволу спокушати мене найбільшим стражданням, щоби я втратила терпеливість і віру.

Сестрі Марії від Пресвятого Серця вона говорила про гімн Комплети про спокуси духа темряви і духів ночі[103]…

7. Було свято св. Людовика, вона ревно молилася до тата, але не була вислухана.

… Незважаючи на перші почуття, повторюю доброму Богові, що люблю Його ще більше й також усіх святих.

8. Я говорила їй про мій смуток на думку, що вона страждатиме ще більше:

Я готова на все… Але ти бачиш, що до сих пір це не було понад мої сили.

… Потрібно зректися себе. Я хотіла би, щоби ви раділи.

9. … Ох! Так, дуже хочу! Так! Це саме те!…

Що?

– Я задихнуся!

26 серпня

1. Їй на всю ніч залишили запалену освячену свічку.

Завдяки цій освяченій свічці ніч не була такою поганою.

2. До Нашої Матері під час молитви:

Я дуже задоволена, що нічого не просила в доброго Бога; отож Він змушений дати мені відвагу.

3. Я їй сказала, що вона створена для великих страждань, що її душа саме для цього:

Ах! Можу пережити багато душевних мук, так, багато… Але щодо тілесних страждань, то я як маленька дитина, дуже маленька. Не можу думати, страждаю кожну хвилину.

4. Вона мала сповідатися:

Мамусю, якщо можна, то я хотіла би з тобою порозмовляти. Не знаю, чи говорити о. Юфу, що я мала думки про лакомство, бо думала про те, що люблю, але жертвувала це доброму Богові.

5. Вона задихалася.

… Ах! Задихнуся!… Так!…

(м’яким і жалібним голосом її «так» звучало як тихий стогін).

6. Під час Утрені я сказала, щоб вона вільно рухалася, щоб їй стало трошки легше.

… Як важко робити це, що дасть мені полегшення!

7. На її туніці розійшовся стібок, я спробувала це виправити, але зробити це було дуже важко, я робила неправильно і спричинила їй біль, вона не могла це витримати й пізніше сказала:

Мамусю, не треба дивуватися, коли бідна медсестра сердиться на своїх хворих. Ти бачиш, як це важко! Як я тебе люблю!… Ти така лагідна. Я тобі дуже вдячна, що аж хочу плакати!

8. Як довго ти хворієш, моє біднятко!

Ох! Ні, не думаю, що вже довго. Коли це закінчиться, то побачиш, що не було довго.

9. Ох, моя Мамцю, як добрий Бог допомагає, щоби можна було так страждати!

27 серпня

1. Ох! Яке нещастя – так хворіти!

– Зовсім ні, той, хто вмирає, не почувається нещасним. На жаль, це смішно – лякатися смерті!

2. … Я би не хотіла, щоби до мене прийшов єпископ… Але благословення єпископа – це велика благодать.

Сміючись:

Як би це був тільки св. Миколай, який воскресив трьох дітей!

(Єпископ Хугонін був у Лізьє)

3. Чи тебе не дивує, Мамусю, спосіб, у який я страждаю?

… Але в душі великий спокій.

4. Ти нічого не їла з самого ранку.

– Нічого? Але я випила дві склянки молока, і я вже повна. Я як в’язка хмизу[104], нічого вже не треба купувати.

5. Через мене сестра Женевьєва має безсонні ночі!

6. Під час післяобідньої рекреації:

Вранці ти сказала, що нікого не маєш, але маєш свої сестрички, Мамусю.

– Ні, не маю нікого, бо не залишу їх!

Жартівливо:

Якби я думала, що їх залишу!

7. А якби ти хворіла до наступної весни, що би ти тоді сказала?

– Ох! Я би сказала, що так краще!

8. Після обіду їй стало легше і вона жартувала з нами.

9. Її постійно мучила спрага. Сестра Марія від Пресвятого Серця сказала їй: Хочеш воду з льодом?

– Ох! Дуже хочу!

– Наша Мати сказала, щоб ти просила все, що тобі потрібно.

– Я прошу про все, чого потребую.

– Просиш тільки про необхідне? Ніколи про те, що дасть тобі полегшення?

– Ні, тільки необхідне. Отож, коли не маю винограду, не прошу його.

Напившись води, вона якийсь час дивилася на склянку з льодом.

Її заохочували випити ще.

– Ні, мій язик ще не такий сухий.

28 серпня

1. Ми повернули її ліжко до вікна.

Ох! Яка ж я щаслива!

Стань переді мною, Мамусю, щоб я добре тебе бачила.

2. Наша Мати й інші сестри говорили, що вона красива, їй про це розповіли.

Ах! Яке мені до цього діло! Це менше, ніж ніщо, це мене нудить. Коли хтось близько до смерті, то не може радіти чимось таким.

3. Підчас післяобіднього мовчання:

Дивися, чи бачиш там, внизу, чорну діру (під каштанами біля кладовища), де вже нічого не видно? Саме в такій дірі перебувають моя душа й тіло. Ах! Так, яка темрява! Але я там повністю спокійна.

4. Вона вже не могла витримати й стогнала.

Думаю, що добрий Бог був би більше задоволений, якщо би я вже нічого не говорила.

5. Мамусю, візьми від мене цю маленьку божевільну білу річ.

– Яку?

– Полетіла! Цю красиву маленьку річ, яка літає влітку.

(зернятко)

6. Через шпарину у фіранці вона дивилася на фігуру Пресвятої Діви, яка стояла навпроти.

Дивися! Вона за мною слідкує!

7. Я дуже люблю квіти, троянди, гарні рожеві ромашки.

8. Коли вона кашляла й робила найменші рухи в ліжку, то незабудки довкола її образків рухалися.

Квіточки тремтять разом зі мною, це мені подобається.

9. … Моя добра Пресвята Діво, ось що змушує мене вже піти: через мене мої сестрички сильно мучаться, моя хвороба викликає в них біль… Так, я хотіла би вже відійти!

10. Після Утрені:

О моя добра Пресвята Діво, змилуйся наді мною… «один раз!»

29 серпня

1. Я читала їй недільне Євангеліє: притчу про доброго самарянина.

… Я подібна до цього бідного напівживого подорожнього – напівмертва і напівжива.

2. Важко страждати без якоїсь внутрішньої втіхи.

– Так, але це спокійне страждання. Я ним задоволена, бо це воля доброго Бога.

3. Моя Мамусю.

(Вона мене кликала)

Що ти хочеш?

Я нарахувала 9 груш на груші під вікном. Там має бути ще більше. Радію, що з’їсте їх. Фрукти – це добре!

4. Ввечері вона нас цілувала.

30 серпня

1. Ця ніч для неї була спокійною, як і ніч 6 серпня; вона була дуже щаслива, думаючи про близьку смерть.

… Я мило склала руки, очікуючи на смерть.

2. Чи ти би раділа, якби тобі сказали, що помреш за кілька днів чи трошки пізніше? Ти би хотіла почути це, чи якби хтось попередив тебе, що будеш страждати щораз сильніше упродовж наступних місяців і років?

Ох! Ні, я би не раділа. Мені приносить радість тільки виконання волі доброго Бога.

3. Ми поклали її на розкладне ліжко, яке підкотили до дверей хору, які відчиняються з боку монастиря. Вона там була сама довший час. Вона молилася, уважно дивлячись на грати. Потім кинула туди пелюстки троянд.

Ми сфотографували її й перенесли назад.

Прийшов лікар Ля Ніль і сказав їй: «Ще не довго, сестричко, я впевнений у цьому». Вона подивилася на нього зі щасливою усмішкою.

О. Юф також прийшов і сказав їй слова, які вона мені повторила:

«Сестра вже не буде страждати так як раніше»… Ми разом закінчимо наше служіння, сестра – як кармелітка, я – як священник».

31 серпня

1. Прийшов лікар Ля Ніль.

2. Якщо би ти померла завтра, то чи би трошки не злякалася, бо це так швидко!

– Ах! Навіть цього вечора, не мала би страху, тільки радість.

3. Скільки ж мені потрібно відваги, щоби перехреститися!

… Ах! Мої сестрички! Ах! Мій Боже! Мій Боже!… Мій Боже, змилуйся наді мною!… Більше нічого не можу сказати.

4. Скоро ліжко, на якому тебе бачимо, буде порожнім, який це біль для нас!

– Ах! На вашому місці я би була задоволена!

5. … Маю апетит як ніколи. Я завжди їла як мучениця, а тепер з’їла би все. Мені здається, що вмираю з голоду.

… Скільки ж витерпіла св. Вероніка!

(Вона прочитала, що ця свята померла з голоду)

6. Хтось із нас сказав: «Яка вона вичерпана! Могла би вмерти навіть сьогодні».

Яке щастя!

7. Після обіду мені сказали, що вона спить; вона відкрила очі й сказала:

Ні, підійдіть, мені так приємно вас бачити!

8. Як я прагну побачити красу Неба! На землі ніщо мене не торкає.

9. Під час Утрені.

Ах! Неймовірно, що всі мої надії сповнилися. Коли я читала св. Йоана від Хреста, то просила доброго Бога, щоби зробив у мені те, що він говорив, тобто, за короткий час те, що за довге життя до старості; врешті, щоби швидко поглинув мене у любові, і Бог мене вислухав!

10. Вона довго дивилася на фігуру Пресвятої Діви:

… Чи хтось би міг придумати Пресвяту Діву?

11. До мене:

Ах! Як ти мене любиш і як я тебе люблю також!

12. Вона мені розповіла, що раніше вмертвлювалася так, що під час їди думала про щось неприємне.

… Але пізніше зрозуміла, що простіше жертвувати доброму Богові те, що тобі смакує.

13. … Якось я хотіла добре поїсти, отож взяла гроно винограду, зробила ковток вина і жертвувала це Пресвятій Діві. Потім я зробила це саме для Дитяти Ісуса – і так закінчила мою скромну їжу.

ВЕРЕСЕНЬ 1897

Здоров’я Терези

На початку вересня 1897 в Терези знову почалася лихоманка, вона дуже страждала. 10 вересня лікар Корньєр повернувся з відпустки і був приголомшений її станом, який сильно погіршився.

З 12 вересня ноги почали набрякати, що було поганим знаком, кожний рух їй дорого коштував. До 14 вересня хвороба так розвинулася, що, за оцінками, їй давали не більше 15 днів. Шлунок не працював, безсонні ночі, вона схудла й виглядає як скелет. Переживає агонію.

22 вересня, не може говорити. У наступні дні вона дуже ослабла, ледве рухається, часто не може дихати.

29 вересня входить в агонію. Великі страждання, важко дихати, не може говорити, хрипить у великому болю.

30 вересня 1897 о 19.20 вона «ввійшла у Життя» зі словами: «Ох! Люблю! Мій Боже… Люблю Тебе!»

2 вересня

1. Напевно помреш на якесь свято.

– Це буде дуже гарне свято! Я ніколи не хотіла померти у свято.

2. … Я була тут уже майже два роки, коли добрий Бог усунув мої непорозуміння з сестрою Марією від Ангелів, і я змогла відкрити їй моє серце… Зрештою, вона мене дуже втішила.

3. … Мені дуже коштувало просити про вмертвлення в трапезній, бо я була несмілива, червоніла, але добре виконувала їх два рази на тиждень. Коли несміливість пройшла, то я вже була не такою уважною й часом забувала про мої два омертвлення.

4. Ми їй сказали, що вона ватажок банди, що подолала всіх ворогів, і що потрібно тільки йти за нею. Вона зробила добре знаний нам жест: поклала одну долоню на другу, тримаючи їх на певній відстані:

«Така висока в родині!»

Потім зробила жест, ніби щось сіяла:

Маленький Пальчик!

5. Сестра Женевьєва сказала їй: «Подумати – тебе ще чекають у Сайгоні!»

Поїду, скоро поїду; якби ви знали, як скоро здійсню цю подорож!

6. …Якщо людина визнає свій гріх, то добрий Бог відразу до неї повертається.

7. Я жертвувала мої внутрішні спокуси проти віри за когось із родини, хто не має віри.

(Пан Тостен)[105]

8. … Ох! Так, прагну Неба! «Розірви заслону, яка розділяє цю зустріч»[106], мій Боже!

3 вересня

1. Я переповідала їй те, що мені говорили про почесті, з якими у Франції приймали російського царя[107].

Ах! Це мене не засліплює! Розповідай мені про доброго Бога, про приклад святих, про те, що є правдою…

2. Якщо подумаємо, що піклуємося маленькою святою!

Добре, навіть краще! Але я би хотіла, щоби це сказав добрий Бог.

3. Бідна Мати від Пресвятого Серця Ісуса ставала щораз вимогливішою, медсестри скаржилися, що повинні піддаватися її дивацтвам.

… Ах! Це би мене дуже притягувало!

4 вересня

1. Говорили, що сестра Станіслава називала її ангелом – з огляду на усміхи й ласки, якими їй дякувала навіть за найменшу послугу.

… У такий спосіб я наближалася до доброго Бога, і тому Він добре прийме мене в годину смерті.

2. Я дуже рада, що м’ясо мені не смакує, бо, принаймні, воно мені не подобається.

(Їй дали трохи м’яса)

3. Коли я виходила з інфірмерії до трапезної:

Люблю тебе!

4. Дзвонили на Ангел Господній.

Чи можу витягнути мої маленькі руки?

Ні, ти дуже немічна, щоби відмовляти Ангел Господній. Тільки клич Пресвяту Діву, кажучи: «Діво Маріє!» Вона відповіла:

Діво Маріє, люблю Тебе всім серцем.

Сестра Женевьєва сказала їй: «Скажи Їй, що любиш Її, також від мене». Вона тихенько додала:

від «пані Лілі»[108], від Мами, від Хресної Мами, від Леонії, від Марійки, від Дядька, тітки, Жанни, Фресіса, «Моріса», «маленького Роланда» й усіх, кого люблю.

5. Вона хотіла якусь страву, дуже просту, і одна з нас сказала про це моєму Дядькові.

… Це дуже дивно, що про це говорять людям у світі! Врешті, я жертвувала це доброму Богові.

Я сказала, що це не моя провина, бо я заборонила про це говорити. Вона взяла страву на маленькій тарілці:

Ах! Я пожертвувала це доброму Богові. Для мене це вже не має значення. Нехай думають, що хочуть!

6. Під час Утрені:

Мамусю. Ох! Як я тебе люблю!

З милою усмішкою вона зробила зусилля, щоби щось сказати:

Давай про щось розмовляти, давай поговоримо…

… Якби ти знала, як мене заспокоює думка, що скоро піду до Неба. Хоча я дуже щаслива, але не можу сказати, що відчуваю жваву радість і піднесення, ні!

7. Але волієш вмерти чи жити?

О Мамусю, я нічому не надаю перевагу, я би не змогла сказати так, як Наша Мати св. Тереза[109]: «Я вмираю, щоби не вмерти». Найбільше мені подобається те, що добрий Бог любить і що вибрав для мене.

5 вересня

1. Отож, не жалієш, що залишиш свою «маму»? Дитячим тоном:

Ні!… Якби не було вічного життя. Ох! Так!… Але може воно є… і напевно є!

2. Якби тобі сказали, що помреш раптово, в цю хвилину, то ти би злякалася?

… Ах! Яке щастя! Хотіла би відійти!

Отож, волієш вмерти?

Ні, зовсім ні. Якщо би я вилікувалася, то лікарі дивилися би на мене здивовано, а я би їм сказала: «Панове, я дуже рада, що стала здоровою й можу далі служити доброму Богові на землі, бо це Його воля. Я страждала так, ніби мала вмерти; добре, тепер розпочну ще раз!»

3. Показуючи на свою склянку з червоною водою з веселим і милим виглядом:

Будь ласка, дай мені пити, Мамусю. Вона з льодом, це добре!

Трошки випила:

Я випила, хоча не мала спраги! Я – маленький «ненажера без спраги».

Я їй сказала, що під час мовчання вона страждала менше:

Ох! Так само! Дуже, дуже страждала! Але скаржилася Пресвятій Діві.

4. Прийшов лікар Ля Ніль, який попереднього разу ствердив, що вона близько смерті, що може вмерти раптово, рухаючись у ліжку. Тепер сказав:

«Сестра – як човен, який не пливе ні вперед, ні назад».

Це її здивувало.

Ти це чула? Подивися, яка зміна! Але я не хочу змінюватися, хочу повністю здатися на волю доброго Бога.

6 вересня

1. … Скажи мені декілька солодких слів після того, що зі мною сталося вчора.

Ах! Як я можу тебе втішити, моя бідна маленька? Я зовсім безпорадна.

… спокійно:

Мене не треба втішати…

2. Вона плакала, коли їй принесли реліквії блаженного Феофана Венарда.

З великою ніжністю вона подарувала мені на день народження маленький пакунок.

У другій половині дня вона була для нас чуйною і чарівною в усіх відношеннях. Я їй сказала:

«Я помітила, що якщо можеш, стаєш такою як раніше».

… Ах! Це правда! Так, коли можу, то намагаюся бути дуже веселою, щоб зробити вам приємність.

3. Вона чекала отця Юфа, щоби висповідатися; він не зміг прийти, для неї це було справжнім розчаруванням. Але вона відразу заспокоїлася.

4. Їй принесли трошки їжі, бо праця шлунку покращилася.

На жаль! Куди поділася моя хвороба? Я вже можу їсти!

7 вересня

Цього дня вона нічого не говорила, і після обіду я подумала, що сьогодні вже нічого не запишу.

Вона відразу сказала:

Ах! Немає такої душі як твоя…

Потім почала гірко плакати, що зробила мені прикрість в обставинах, які я навіть не помітила.

8 вересня

Маленька малинівка підлетіла до її ліжка.

Леонія вислала їй музичну шкатулку, яку зберігала, і мелодії, хоча нерелігійні, але такі милі, що вона слухала їх з великим задоволенням.

Щоби відсвяткувати річницю її вічних обітів, їй принесли вінок з польових квітів. Побачивши ці подарунки, вона плакала з вдячності й сказала:

Це через делікатність доброго Бога до мене; ззовні Він мене обдаровує, а всередині завжди випробування… але також спокій.

9 вересня

1. Музичну шкатулку сильно накрутили, вона зламалася. Август[110] її відремонтував, але не повністю (при деяких мелодіях), бракувало найкращого звуку. Мені було сумно, я запитала, чи їй також сумно.

Ох! Зовсім ні, хіба тільки тому, що вам сумно.

2. … Ах! Я знаю, що таке страждання!

10 вересня

1. Оглянувши її, лікар Корньєр виглядав збентежений її станом.

Коли лікар вийшов, то я її запитала: «Отож, ти задоволена?»

Так, але я вже звикла до того, що вони говорять, а потім заперечують!

2. Ввечері поправили її подушки, вона схилила свою голову на мене й ніжно дивилася. Це мені пригадало погляд Дитяти Ісуса на образку, коли Він дивиться на Пресвяту Діву, слухаючи музику ангела, а Тереза говорила про Пресвяту Діву на цьому образку: «Це Поліна в ідеалі».

11 вересня

1. Мамця помре останньою, ми прийдемо за нею з Феофаном Венардом, коли вона закінчить працювати для мене…

… хіба що маленькі душі потребуватимуть її.

2. Я тебе дуже, дуже люблю!

Коли чую, що двері відчиняються, то завжди думаю, що це ти; а якщо не приходиш, то мене огортає сум.

Поцілуй мене, але голосно; щоби губи промовили «pit!»

Лише в Небі пізнаєш, ким ти була для мене… Ти – моя ліра і пісня… більше від музичної шкатулки! Навіть тоді, коли ти нічого не говориш.

3. Вона сплела для Пресвятої Діви два вінки з волошок, один лежав у її ногах, другий висів на руці. Я їй сказала:

«Напевно думаєш, що той, який Вона тримає в руці, для тебе?»

Ох! Ні, як Вона захоче, я дала їх, щоб Їй було приємно.

4. … Побоююсь, що я боялася смерті… Але не боюся того, що буде потім, це напевно! І не жалію життя, ні. Тільки говорю собі: «Що це таке – таємниче відділення душі від тіла? Перший раз це досвідчила, але відразу повністю довірилася доброму Богові».

5. Подай мені, будь ласка, моє Розп’яття, щоб я могла його поцілувати після акту скрухи для отримання повного відпусту за душі в Чистилищі. Тільки це їм даю!

Дай мені зараз свячену воду. Принеси реліквії Матері Анни від Ісуса і Феофана Венарда, хочу їх поцілувати.

Потім вона погладила свій образок Діви Марії; спочатку Дитяти Ісуса, потім Пресвятої Діви.

Вона не могла заснути й сказала:

Я знаю, що це злоба диявола; він біситься, бо я не забула про мої маленькі акти побожності. Якщо з якихось причин я їх не виконую й засипаю, то пізніше пробуджуюся опівночі. Це як знущання наді мною, бо я не отримала повного відпусту.

6. Чи я повинна лякатися диявола? Думаю, що ні, бо все роблю з послуху.

7. Ох! Ні, не прагну побачити доброго Бога на землі. Але люблю Його! Також люблю Пресвяту Діву і святих, але не прагну їх побачити.

12 вересня

Це була урочистість Пресвятого Імені Діви Марії. Вона попросила мене прочитати недільне Євангеліє. Я не мала мессалу й просто сказала їй: У цьому Євангелію Наш Господь застерігає нас, що «ніхто не може служити двом панам»[111]. Тоді тихим дитячим голосом дитини, яка рецитує заданий текст, вона процитувала весь текст від початку до кінця.

13 вересня

1. Їй стало набагато гірше, вчора ноги набрякли. Вона була такою немічною, що ми не могли навіть трошки посунути ліжко чи доторкнутися до неї, не завдавши їй болю. Ми не усвідомлювали її стану, і сестра Марія від Пресвятого Серця після мене дуже довго нащупувала її пульс. Спочатку вона не проявляла жодних ознак страждань, щоби не завдавати нам болю, але потім не витримала й розплакалася. Коли пізніше поправляли подушки й білизну, вона стогнала милим тоном:

Ох! Я би хотіла… я би хотіла…

– Що?

– Швидко відійти, щоби не завдавати болю моїм сестричкам.

У цей момент вона глянула на сестру Марію від Пресвятого Серця і захопливо посміхнулася, бо побоювалася, що саме її найбільше засмучує.

Коли ми не могли поправити її подушку, бо боялися її рухати, вона сама сперлася на руки й ласкаво сказала:

Почекайте, я зсунуся на ліжку, роблячи рухи маленького коника.

2. Одна сестра зірвала для неї фіалку в саду, подала їй і вийшла. Тоді наша мала Тереза сказала, дивлячись на квітку:

Ах! Запах фіалок!

Потім дала мені знак, ніби хотіла знати, чи може її понюхати, чи це не буде браком вмертвлення.

14 вересня

1. Їй принесли троянди; вона з великою побожністю та любов’ю зривала пелюстки, обсипала ними своє розп’яття й обтирала ними рани Нашого Господа.

Вона сказала:

У вересні мала Тереза ще зриває пелюстки «весняних троянд».

Зриваючи для Тебе пелюстки весняних троянд,

Хотіла би ними витерти Твої сльози!

Коли пелюстки спадали з ліжка на підлогу, то вона серйозно сказала:

Старанно позбирайте ці пелюстки, мої сестрички, пізніше вони вам послужать… не згубіть жодної…

2. … Ах! Тепер…

«Надіюся, що моє вигнання буде коротким!»

3. Лікар Ля Ніль запевнив її, що не зазнає агонії, але вона страждала щораз більше:

… Мені сказали, що не зазнаю агонії!…

… Але, зрештою, хочу її зазнати.

Якби ти могла вибирати – зазнати її чи ні?

Нічого би не вибирала!

15 вересня

1. У Небі твої сьогоднішні великі страждання здаватимуться малими!

– Ох! Навіть на землі вони мені здаються малими.

2. Ввечері під час рекреації:

Коли сестра Женевьєва відповіла сестрі Марті, яка питала про мене: «Вона дуже втомлена!», то я подумала: Це правда, саме так! Так, я як втомлений прочанин, вимотаний, який падає, дійшовши до мети.

… Так, але падаю в руки доброго Бога!

3. Наша Мати сказала мені, що не мушу готуватися до смерті, бо я вже давно готова.

16 вересня

Відповідаючи на моє запитання:

Ми притягуємо світло й допомогу доброго Бога для ведення і потішання душ, бо не говоримо про свої болі для свого полегшення; зрештою, це не дає нам справжнього полегшення, тільки збуджує, а не заспокоює.

17 вересня

1. З хворою потрібно бути веселими.

(Ми виражали наш смуток)

Не треба голосити як ті, які не мають надії.

Трошки жартівливим тоном:

Ви доведете мене до того, що жалітиму за життям.

– Ох! Нам буде дуже прикро!

– Це правда! Я сказала це, щоби вас налякати.

2. Розповідаючи про своє дитинство, вона сказала, що якось їй подарували маленький кошик, і на радощах вона вигукнула:

Тепер я вже нічого не прагну на землі!

Потім змінила свою думку й швидко сказала:

Ні, ще чогось хочу – Неба!

18 вересня

1. Я сказала, що побоююся, що втомлюю її розмовами:

Мамусю, розмовляти з тобою дуже приємно! Ох! Ні, це мене зовсім не втомлює. Для мене це як музика… На землі нема такої другої як ти. Ох! Як я тебе люблю!

2. Дивлячись через вікно на дівственну виноградну червону лозу на скиті Пресвятого Обличчя:

Пресвяте Обличчя в усій своїй красі. Дивися, гілки винограду досягли вершини каштанів.

3. Сьогодні після обіду мені вже краще.

Насправді вона цікавилася всім. З задоволенням дивилася на обрус, який сестра Женевьєва робила для вівтаря молільниці, потім на орнат отця Дениса.

Але вранці, коли сестра Емі від Ісуса взяла її на руки, щоби поправити ліжко, я думала, що вона помре.

19 вересня

Принесли букет жоржин. Вона дивилася на них з задоволенням і дуже делікатно всунула пальці між пелюстки!

Після першої меси отця Дениса вона попросила дати їй подивитися на його келих. Оскільки вона довго вдивлялася в дно келиха, то її запитали: «Чому так уважно дивишся на дно келиха?»:

Бо бачу там моє відображення. В захристії я любила це робити. Любила собі говорити: «Риси мого обличчя відображаються там, там була і де ще буде кров Ісуса.

Скільки разів я думала, що в Римі моє обличчя відображалося в очах Святішого Отця.

20 вересня

1. Лікар Корньєр сказав нам, що вона страждає як справжній мученик. Виходячи, він голосно хвалив її героїчне страждання. Я розповіла їй про це.

Як він може говорити, що я терпелива! Але ж це неправда! Я не перестаю стогнати, зітхати, я постійно кричу: Ох! ля, ля! І потім: Мій Боже, більше не можу! Змилуйся, змилуйся наді мною!

2. Після обіду ми поміняли її туніку й були вражені, як вона схудла, бо її обличчя не змінилося. Я пішла попросити Нашу Матір прийти й побачити її спину. Вона довго вагалася, і я дивувалася спокою нашою бідної маленької хворої, коли вона її чекала. Наша Мати була дуже здивована й ніжно сказала: Чому наша маленька дівчинка така худа?

Скелет!

21 вересня

1. Нічого не кажучи, я пішла, спорожнила її плювальницю й поставила біля неї, думаючи: Якою щасливою я би була, якби вона сказала, що в Небі винагородить мене! Вона відразу повернулася до мене і сказала:

В Небі за це винагороджу тебе.

2. Сестра Женевьєва сказала: Як подумаю, що вона помре.

Ах! Так, віру в це!

3. Подумати, що вона не має малої Терези, яку могла би любити!

… Він називає мене своєю маленькою Терезою!

Хто?

Але ж о. Белльєр!

Щойно від нього прийшов лист, я хотіла його їй прочитати, думаючи, що їй буде приємно, але вона була дуже втомлена і сказала мені:

Ох! Ні, достатньо! Мені «досить» малої Терези!

Потім повернулася до мене і легко обняла:

Але також не «досить» малої Поліни! Ох! Ні!

4. Йду мити посуд, я два рази пропустила[112].

Це дуже важко для мене. Ох! Так!

5. Сестра Женевьєва попросила олівець, я позичила їй, хоча сама потребувала. Вона тихо, але різко сказала:

Це мило.

6. Ах! Що таке агонія? Мені здається, що постійно в ній перебуваю!…

7. Поки витирала очі, злетіло кілька вій:

Візьми ці вії, моя маленька сестро Женевьєво, землі потрібно віддати якнайменше.

Використовувала гру слів на тему ім’я отця Алятерра (Alaterre[113] – робітник), брата сестри від св. Вінсента де Поля.

Бідачина, але якщо йому це приємно!

Незважаючи на страждання, вона завжди була такою веселою.

22 вересня

1. Я нагадала їй про різні ситуації чернечого життя, в яких її дуже впокорювали, й додала: Ох! Як часто я жаліла тебе!

Запевняю тебе, що не треба було мене так жаліти. Якби ти знала, як я підносилася понад усім цим! Впокорювання робили мене сильнішою; в вогні не було нікого, хоробрішого за мене.

2. Вона хотіла розмовляти зі мною, але не могла.

… Ах! Як важко бути такою немічною!

… З тобою! Як було мило, коли я могла з тобою розмовляти! І це найважче.

3. Дивлячись на образок Феофана Венарда, я сказала: Він там зі знятим капелюхом, але, щоби закінчити це, не прийде до тебе!

Сміючись:

Ох! Я не жартую зі святих… Я їх дуже люблю… Вони хочуть побачити…

Що? Ти не втратиш терпіння?

З жартівливим і водночас глибоким виразом обличчя:

Так!… особливо, якщо втрачу довіру… як далеко я можу посунути довіру…

4. Вона називала сестру Женевьєву своєю «bobonne», сестру Марію від Пресвятої Тройці – своєю «лялечкою», бо вважала, що виглядає як лялька.

Вона так говорила, щоби розслабити нас, а не через розсіяння чи дитячість. Але коли помітила, що надуживає цими прізвиськами, то сказала:

Не можна надавати такі прізвиська. Це не по-чернечому!

5. Час здається дуже довгим для тебе?

Ні, час не здається мені довгим; мені здається, що ще вчора я була зі спільнотою, що писала мій зошит (автобіографію).

6. Що за страшна хвороба, скільки ти витерпіла!

Так!!! Яка це благодать – мати віру! Якщо би я не мала віри, то, не вагаючись, убила би себе[114]…

23 вересня

1. … Ох! Скільки я тобі завдячую!… Так тебе люблю!… Але не хочу про це вже говорити, бо розплачуся…

(Плач дуже їй шкодив)

2. Завтра буде річниця твоїх облечин[115], і, безсумнівно, день твоєї смерті.

Я не знаю, коли він буде, чекаю постійно, але добре знаю, що вже скоро.

3. Вона часто до нас усміхалася – до одної чи другої, але ми не завжди це помічали.

… Дуже часто я даремно усміхалася до «Bobonne» і до інших…

4. Ввечері ми почули ніби пташине воркування за зачиненим вікном. Ми думали – що це може бути. Одна сказала: Це горлиця. Інша: Це дикий птах.

Отож, якщо це дикий птах, то це погано! Дикі птахи прилітали, щоби з’їдати мучеників.

5. Одна сестра звірилася їй у якійсь дрібниці й просила про це нікому не говорити:

… Якщо сестра так хоче, то це святе… Навіть якщо йдеться про найменшу річ, то про неї не можна нікому говорити.

6. Після довгого мовчання, дивлячись на сестру Марію від Пресвятого Серця й на мене, коли ми були одні біля неї:

Мої сестрички, це ви мене виховали!…

і її очі наповнилися сльозами.

24 вересня

1. В річницю її облечин я попросила відслужити за неї месу.

Дякую за месу!

Бачачи, як вона страждає, я сумно відповіла: Ах! Бачиш, це не дало тобі полегшення!

Ти просила про месу для того, щоб зменшити мої страждання?

– Для твого добра.

– Моїм добром, безсумнівно, є страждання…

2. Вона мені розповіла, як колись непокоїлася, що того року запізно обрізали каштани.

Спочатку це був гіркий сум й водночас велика боротьба. Я дуже любила бути в їх тіні! А цього року тіні не було. В’язки зелених гілок лежали на землі, залишилися тільки стовбури! Потім раптово я подолала в собі це почуття, говорячи собі: Якби я була в іншому Кармелю, то чи мене би обходило, що в Кармелю в Лізьє обрізали навіть усі гілки? І я відчула великий мир та небесну радість.

3. Лікар Корньєр дивувався щораз більше. Сказав Нашій Матері: «Це ангел! В неї обличчя ангела, яке не змінилося, незважаючи на великі страждання. Я такого ніколи не бачив. При такій втраті ваги це надприродно».

4. … Я хотіла би бігати по лугах Неба…

… Я хотіла би бігати по лугах, на яких трава ніколи не стоптується, гарні квіти не в’януть, а красиві маленькі діти – ангелочки.

Ніколи не виглядаєш втомленою стражданням. Але чи ти справді така?

Але ж ні! Коли вже не витримую, то не витримую, і все!

5. Я хотіла сказати лікареві Корньєрові: Сміюся, бо ви не можете мені перешкодити піти до Неба; але, коли вже там буду, то покараю вас тим, що не зможете туди швидко піти[116].

6. Скоро я розмовлятиму тільки мовою ангелів.

7. Будеш у Небі між серафимами.

Ах! Але якщо буду між серафимами, то не буду робити те, що вони, який жаль! В присутності доброго Бога вони закриваються крилами[117]; я намагатимуся не закриватися крилами.

8. … Мій Боже!… Змилуйся наді мною

маленькою до… до… донечкою!

(Повертаючись із важким зусиллям).

9. – Як вона пестить свого «Феофана», яка йому честь!

– Це не прояви пошани…

– А що це тоді?

– Це тільки ласки!

(Вона гладила образок Феофана Венарда)

10. … Чи маєш передчуття щодо дня своєї смерті?

– Ах! Мамо, передчуття! Якби ти знала, яка я убога! Я не знаю більше від тебе; нічого не передчуваю, тільки те що бачу і чую. Але, незважаючи на цю темряву, моя душа перебуває у дивовижному мирі.

11. Хто на землі любить тебе найбільше?…

25 вересня

1. Я розповіла їй, що говорили під час рекреації про о. Юфа, який дуже боявся смерті. Сестри розмовляли про тих, яким ввірено опіку над душами і які довго жили.

… Маленьких будуть судити дуже лагідно[118]. А ми можемо залишатися маленькими навіть під найважчими тягарами, навіть якщо житимемо дуже довго. Якби я прожила 80 років, якби жила в Китаю, всюди я колись помру, добре це знаю, маленькою як сьогодні. Написано, що «наприкінці Господь встане, щоби врятувати лагідних і покірних цієї землі»[119]. Не судити, а рятувати.

2. Останніми днями вона розказала мені про свої страшні страждання:

О моя Мамо, дуже легко писати красиві речі про страждання, але писання – це ніщо, ніщо! Щоби розуміти страждання, потрібно страждати!…

В мене збереглося прикре враження від тих слів, коли, того самого дня, здавалося, що вона пам’ятаючи, що мені сказала, подивилася на мене якось особливо й урочисто сказала:

Тепер я справді знаю, що все, що говорила й писала, це чиста правда… Правда, що я дуже хотіла страждати для доброго Бога, і правда, що далі цього хочу.

3. Їй говорили: Ах! Це жахливо, як ти страждаєш!

Ні, це не жахливо. Мала жертва любові не може вважати жахливими те, що її Обручник посилає їй з любові.

26 вересня

Вона вже зовсім не мала сили.

Ох! Яка я вичерпана!…

Дивлячись через вікно на сухий листок, який опав з дерева й завис на тонкій нитці:

Дивися, це мій образ, моє життя, зависле на тонкій нитці.

30 вересня, після її смерті, цей листок, який гойдався на вітрі, впав на землю. Я підняла його разом із ниткою павутини, яка ще була біля нього.

27 вересня

Між другою і третьою годиною ми запропонували їй щось до пиття. Вона попросила воду з Люрду, говорячи:

До третьої хочу воду з Люрду, це дуже побожно[120].

28 вересня

1. … Мамо!… Мені бракує земного повітря, коли добрий Бог дасть мені повітря Неба?…

… Ах! Ніколи ще не було таким коротким! (дихання)

2. Моє біднятко, ти як мучениця в амфітеатрі; нічого не можемо для тебе зробити!

– Ох! Але ж ні, тільки на вас подивлюся, і мені стає легше.

Весь післяобідній час вона до нас усміхалася.

Вона уважно слухала, коли я читала їй Офіціум до св. Михаїла:

«Архангел Михаїл прибув з багатьма ангелами. Йому Бог довірив запровадити душі святих до радощів Раю».

«Архангеле Михаїл, Я поставив тебе князем над усіма душами, які приймаю».

Вона протягнула до мене руки, потім поклала їх на серце, показуючи, що я там – у її серці.

29 вересня

1. Вранці мені здавалося, що вона перебуває в агонії; вона сильно хрипіла і не могла дихати. Спільноту покликали прийти до неї й молитися за неї. Через годину Наша Мати відпустила сестри.

2. В середині дня вона сказала Нашій Матері:

Мамо, це агонія?… Як я помру? Я ніколи не зрозумію, як вмирати!…

3. Я прочитала їй французькою тексти Офіціуму св. Михайла і молитви за помираючих. Коли говорили про демонів, вона зробила дитячий жест, погрожуючи їм і сміючись:

Ох! Ох!

таким тоном, ніби хотіла сказати: Не боюся їх.

4. Після візиту лікаря вона спитала Нашу Матір:

Це сьогодні, Мамо?

– Так, моя донечко.

Одна з нас сказала:

Добрий Бог сьогодні дуже щасливий.

Я також!

Якщо би вмерла в цю мить – яке б це було щастя!

5. … Коли я врешті зовсім не зможу дихати!… Вже не можу! Ах! Моліться за мене!… Ісус! Марія!

Так! Я хочу, я дуже хочу…

6. Прийшла сестра Марія від Пресвятої Тройці, через кілька хвилин Тереза люб’язно сказала, щоб вона вийшла. Кола вона вийшла, я сказала: Бідна мала! Вона так тебе любила!

Чи я вчинила погано, що попросила її вийти?

Її обличчя виражало смуток, але я швидко її заспокоїла.

7. (6 ранку) Якась комаха залізла їй в рукав, ми мучилися, намагаючись її витягнути:

Облиште, це дрібниця.

– Але може тебе вкусити.

– Ні, облиште, облиште, кажу вам, бо знаю ці маленькі створіння там.

8. Коли я нею опікувалася, то в мене різко заболіла голова й очі самі заплющувалися.

Йди спати… я також!

Але вона не могла спати й сказала:

Ох, моя Мамо, як я страждаю через нерви!

9. Під час вечірньої рекреації:

… Ах! Якби ти знала!

(Якби ти знала, як я страждаю)

10. Я хотіла би постійно до тебе усміхатися, а відвертаюся! Чи тобі не прикро?

(Це було під час мовчання)

11. Після Утрені Наша Мати прийшла відвідати її, а вона склала руки і промовила лагідним і смиренним голосом:

Так, мій Боже, так, мій Боже, хочу все!…

– Наша Мати сказала: Страшно так страждати?

– Ні, Мамо, не страшно, але багато, багато… саме стільки, скільки можу витерпіти.

Вона просила, щоби на ніч її залишили саму, але Наша Мати не погодилася. Сестра Марія від Пресвятого Серця і сестра Женевьєва раділи, що могли чергувати біля неї. Я залишалася в келії, яка виходить на монастир біля інфірмерії.

†

30 вересня

Четвер, день її дорогоцінної смерті.

Вранці я була біля неї під час меси. Вона не сказала ні слова. Вона була виснажена, не могла дихати; я здогадувалася, що страждання були величезними. В певний момент вона склала руки і, дивлячись на фігуру Пресвятої Діви:

Ох! Як ревно я до Неї молилася! Але це чиста агонія без крихти втіхи.

Я сказала кілька слів співчуття й любові, потім додала, що вона мене дуже навчала під час своєї хвороби.

– І ти, як ти мене втішала! Ах! Вони дуже великі!

Цілий день, без хвилини перерви, вона, без перебільшення, переживала справжні тортури. Здавалося, що вона на межі сил, але, на наш подив, могла рухатися і навіть сісти на ліжку.

… Дивіться, яка я сильна сьогодні! Ні, не помру! Маю ще місяці, може роки!

– Наша Мати запитала: Якщо би добрий Бог цього хотів, то ти би прийняла?

Вона почала занепокоєно відповідати:

Треба би було…

Але відразу прийшла в себе й промовила з тоном шляхетної покори й впала на подушки:

Дуже цього хочу!

Я змогла записати ці вигуки, але тон передати неможливо:

Я вже не вірю в мою смерть… Вірю тільки в страждання… Добре, так краще!

О мій Боже!…

Я люблю доброго Бога!

О моя добра Пресвята Діви, прийди мені на допомогу!

Якщо це агонія, то що таке смерть?!…

Ах! Мій добрий Боже!… Так, Він дуже добрий, знаю, що дуже добрий…

Дивлячись на Пресвяту Діву:

Ох! Ти знаєш, як я задихаюся!

До мене:

Якби ти знала, що таке задихатися!

– Добрий Бог допоможе, моє біднятко, скоро все закінчиться.

– Так, але коли?

– Мій Боже, змилуйся над своєю маленькою донечкою! Змилуйся!

До Нашої Матері:

О моя Мамо, запевняю тебе, що келих уже повний по вінця!…

… Але добрий Бог мене не покине, це певне…

… Він ніколи мене не покидав.

… Так, мій Боже, все, що хочеш, але змилуйся наді мною!

… Мої сестрички! Мої сестрички, моліться за мене!

… Мій Боже! Мій Боже! Ти такий добрий!!!

… Ох! Так, Ти добрий! Я це знаю…

Після Вечірні Наша Мати поклала на її колінах образок Діви Марії з гори Кармель.

Вона дивилася на нього, а Наша Мати запевняла її, що вона скоро пеститиме Пресвяту Діву так, як Дитятко Ісуса на цьому образку:

О моя Мамо, швидко віддай мене Пресвятій Діві, я як дитина, яка вже більше не може!… Приготуй мене до доброї смерті.

Наша Мати відповіла, що вона добре приготована, бо завжди розуміла й практикувала покору. Вона подумала хвилину й покірно сказала:

Так, мені здається, що я завжди шукала тільки правду; так, я розуміла покору серця… Мені здається, що я покірна.

Вона ще раз повторила:

Все, що я писала про мої прагнення страждати. Ох! Це все правда!

… Не жалію, що я віддала себе Любові.

Наполегливо:

Ох! Ні, не жалію, навпаки!

Трошки пізніше:

Я ніколи не думала, що можна так страждати[121]! Ніколи! Ніколи! Я не можу це пояснити інакше, як тільки гарячим прагненням спасати душі.

Коло п’ятої години я була одна біля неї. Її обличчя раптово змінилося, я зрозуміла, що це остання агонія.

Коли спільнота прийшла до інфірмерії, вона привітала всіх сестер милою усмішкою. Тримала своє розп’яття і не відривала від нього погляд.

Більше двох годин страшний хрип роздирав її груди. Обличчя налилося кров’ю, руки стали фіолетовими, ноги холодними, вся тремтіла. Великі краплі поту з чола стікали по щоках. Дихала щораз важче й мимовільно викрикувала, щоби віддихатися.

Увесь цей час, такий болісний для нас, ми чули за вікном – і я від цього сильно страждала – щебетання малинівок та інших маленьких пташок, але таке сильне, так близько і так довго! Я молилася до доброго Бога, щоб Він припинив цей концерт, який ранив моє серце й міг мучити нашу бідну Тереню.

У певний момент здавалося, що її губи повністю висохли, сестра Женевьєва хотіла допомогти їй і приклала до уст кусок льоду. Вона його прийняла, усміхаючись до неї так, що я ніколи цього не забуду. Це виглядало ніби останнє прощання.

О шостій, коли дзвонили на Ангел Господній, вона довго дивилася на фігуру Пресвятої Діви.

Врешті, по сьомій, коли Наша Мати відправила спільноту, вона зітхнула:

Моя Мамо! Чи це ще не агонія?… Я ще не помру?…

– Так, моє біднятко, це агонія, але може добрий Бог хоче її продовжити ще на кілька годин.

Відважно відповіла:

Добре!… Нехай буде!… Нехай буде!…

Ох! Я не хотіла би страждати менше…

Дивлячись на своє розп’яття:

Ох! Люблю Його!……………….

Мій Боже… люблю тебе…..

Промовивши ці слова, відразу впала назад, похиливши голову вправо. Наша Мати швидко розпорядилася бити в дзвін інфірмерії й покликати спільноту.

– І сказала: Відчини всі двері. Ці слова мали в собі щось урочисте, і я подумала, що в Небі добрий Бог говорить це саме своїм ангелам.

Сестри клякнули довкола ліжка й змогли бути свідками екстазу малої святої, яка помирала. Її обличчя набрало коліру лілії – такого самого, яколи вона була здоровою, її очі, звернені вгору, світилися миром і радістю. Вона красиво порухала головою, ніби Хтось вразив її стрілою любові, а потім витягнув її, щоби знову вразити…

Сестра Марія від Пресвятої Євхаристії підійшла зі свічкою близько, щоби побачити її шляхетний погляд. При світлі свічки її повіки навіть не ворухнулися. Екстаз тривав стільки часу, щоб можна було відмовити одне Вірую, потім вона віддала останній подих.

Після смерті вона зберегла небесну усмішку. Виглядала чарівно красивою. Вона так міцно стискала розп’яття, що його треба було виривати з її рук перед похороном. Ми це робили разом із сестрою Марією від Пресвятого Серця і сестрою Емою від Ісуса, і помітили, що вона виглядає як 12-и – 13-и річна дівчинка.

Її руки й ноги залишалися гнучкими аж до похорону в понеділок 4 жовтня 1897.

Додаток

[Див. відновлені слова

30 вересня

… Всі мої маленькі прагнення здійснені… Отож ця велика (смерть з любові) станеться!

Після обіду:

Ах! Яка я сильна сьогодні!… Маю сили на місяці! І завтра, у наступні дні буде ще гірше!…

… Добре! Так краще!

………………………………………….

Не можу дихати, не можу вмерти!…

… Ніколи не знатиму, як вмерти!…………..

… Так, мій Боже!… Так!………….

… Все ще хочу страждати………………

Коло п’ятої години Мати Марія Гонзага скинула з фіранки образки Феофана Венарда і Матері Анни від Ісуса, прикріплені до фіранки справа. Ми їх підняли, дали їй, вона їх гладила.

Важлива примітка.

Моя свята Тереня 16 червня 1897 сказала мені: «Ти знаєш усі закамарки моєї душі, тільки ти…» Я впевнена, що зі списку тих, які повністю знають її душу, вона не виключала сестру Марію від Пресвятого Серця і сестру Женев’єву від Пресвятого Обличчя. Сестрі Марії від Пресвятого Серця, якій вона завдячує посмішку Пресвятої Діви і яка готувала її до першого Причастя, ми завдячуємо чудовою відповіддю її хрещениці 17 вересня 1896. Сестру Женевьєву від Пресвятого Обличчя, її Селіну, вона ніжно називала «солодке відлуння моєї душі».

Але добрий Бог надихнув її розповідати мені про це дуже конкретно, щоби пізніше через надані мені повноваження люди могли довіряти тому, що я про неї говоритиму й писатиму.

Сестра Агнеса від Ісуса

н. к. ч.]

[1] Пор. Еф. 6, 17, міститься у Правилі Кармелю.

[2] Мати Агнеса померла в 1951 році, будучи довший час непритомною.

[3] Дні надзвичайних рекреацій, коли сестри можуть вільно з собою розмовляти; можуть відвідувати одна одну в келіях, що Правило Кармелю забороняє робити в інші дні.

[4] Цей вірш св. Тереза написала для матері Агнеси від Ісуса 21 січня 1897 року.

[5] Одк. 22, 12.

[6] Мт. 11, 29.

[7] Новичкам.

[8] Згідно зі свідченням матері Агнеси, Тереза вже в квітні 1897 року ледве стояла на ногах, мала температуру й була втомлена. Незважаючи на це, відмовляла увесь Офіс і просила, щоб її не звільнили від цього обов’язку.

[9] Теофан Венард – місіонер, убитий в Ханою 2 лютого 1861 року. Тереза, за радою о. Роланда, читала його життєпис і листи; постать цього мученика справила на неї велике враження й відіграла велику роль у її духовному житті.

[10] Була думка послати Терезу до монастиря в Сайгоні, заснованого Кармелем у Лізьє в 1861 році.

[11] Мати Геновефа від св. Терези, засновниця Кармелю в Лізьє, померла 5 грудня 1891 року.

[12] Мт. 25, 40.

[13] Великі спокуси проти віри, від яких страждала від Великодня 1896 року.

[14] В Кармелю після смерті кожної черниці до всіх спільнот посилають її життєпис.

[15] Мк. 16, 6.

[16] Під час дев’ятниці.

[17] Св. Тереза від Ісуса, Шлях досконалості, розділ 3.

[18] Пс. 89, 11-12.

[19] Мр. 14, 62.

[20] Лк. 23, 43.

[21] Фрагмент марійної пісні тамтих часів.

[22] Мати Агнеса мала на увазі настирливі спокуси Терези проти віри.

[23] 4 червня Тереза, за дорученням матері Марії Гонзаги, продовжує писати манускрипт Г.

[24] Кармель був розташований на території цієї парафії.

[25] Пор. Йо. 14, 3.

[26] Це була коляска пана Мартена від травня 1892 року до його смерті 29 липня 1894 року. Потім коляску віддали монастиреві в Лізьє. Вона й досі там.

[27] Пор. Св. Тереза, Життєпис, розділ 11.

[28] Ще в Буісонне родина довший час так називала Терезу як наймолодшу серед дітей. Під час хвороби сестри часто так пестливо зверталися до неї.

[29] Лк. 17, 10.

[30] Отець Юф, капелан Кармелю в Лізьє.

[31] 9 червня 1895.

[32] Йов. 13, 15.

[33] 12 лютого 1889 пана Мартена перевезли до приватної лікарні Доброго Пастиря в Куен.

[34] Порівняння з періоду дитинства Селіни і Терези.

[35] Одк. 21, 4.

[36] Примітка перекладача.

[37] Сільський маєток родини Герен.

[38] Гра слів: фран. «datte» – фінік, «date» – дата.

[39] Мт. 26, 35.

[40] Lolo – молоко дитячою мовою. Тереза повинна була пити гуманізоване молоко, яке викликало в ній відразу.

[41] Це може бути натяк на одну подію з дитинства, описану сестрою Женевьєвою. Якось в Аленсон кінь загородив вхід до саду. Коли дорослі шукали інший вхід, то Селіна і Тереза прослизнулися між його ногами.

[42] В Кармелю дзвонили після духовного читання о третій годині, щоби пригадати годину смерті Христа. Кожна сестра тоді клякала, цілувала землю і свій хрест.

[43] Вірш св. Терези від Дитяти Ісус, Чому люблю Тебе, Маріє!, 6-а строфа.

[44] Пс. 142, 5.

[45] Св. Тереза від Ісуса, Внутрішній замок, VI кімната, розділ 5.

[46] Тереза тоді була новичкою.

[47] Св. Тереза від Ісуса, Дорога досконалості, розділ 31.

[48] Натяк на слова о. Пішона.

[49] Див. Йо. 3, 8.

[50] Пор. Мт. 26, 29.

[51] Пор. Пс. 92, 5.

[52] Учителька новіціяту св. Терези від Дитяти Ісус, померла 24 листопада 1924.

[53] Пиво робили в монастирі з хмелю.

[54] Сестра Марія від св. Йосипа мала винятково важкий характер і ніхто не хотів працювати разом з нею.

[55] Крововилив.

[56] Її кузина Марія Герен.

[57] Мати Агнеса стерла три рядки. Але пізніше охоче розповідала близьким, що Тереза зробила: голою стопою погладила по щоці свою сестру, яка сиділа поруч на низькому стільці.

[58] Одк. 10, 6.

[59] Мати Марія Гонзага.

[60] Йо. 18, 38.

[61] 8 вересня 1890.

[62] Фігура Дитяти Ісуса, прикрашення якої було її обов’язком упродовж усього життя в Кармелю.

[63] Тобто подала їй поцілувати стопи Розп’ятого.

[64] П. п. 3, 4; 5, 7.

[65] Мабуть йдеться про дитячий музичний інструмент, про який йтиме мова в замітках за 29 липня.

[66] Живе полум’я любові, І.

[67] Там само, І, 34.

[68] Ремінісценція вірша, який вона вчила в дитинстві.

[69] Мабуть йдеться про музичну скриньку.

[70] Чотирилітня Тереза після смерті мами почала так називати свою старшу сестру Поліну, пізніше – мати Агнесу від Ісуса. Під час хвороби часто до неї так зверталася.

[71] Мт. 25, 40.

[72] Ліки від крововиливу.

[73] Пор. Мр. 3, 7.

[74] Глиняна мисочка, в яку вона плювала.

[75] Пор. Мт. 26, 36-46.

[76] Йо. 14, 2.

[77] Пор. Бут. 2, 17.

[78] Пор. Пс. 109, 23.

[79] Пор. Іов 7, 4.

[80] Іс. 53, 2.

[81] Пс. 142, 5.

[82] Св. Йоан від Хреста, Живе полум’я любові, ІІ.

[83] Сестра, яка упродовж тижня розпочинала кожну канонічну годину в хорі, благословляла лекторок, читала молитви дня.

[84] Лк. 22, 32.

[85] 9 червня 1895 року Тереза віддала себе Милосердній Любові.

[86] 1886 рік.

[87] Пор. Лк. 12, 37.

[88] Пор. Еф. 6, 17.

[89] Пор. св. Ігнатій Антіохійський, Лист до Римлян, ІV, 1.

[90] Йо. 12, 24.

[91] Взимку 1891-1892 панувала епідемія грипу. Багато сестер хворіло, декілька померли. Тереза тоді опікувалася хворими і виконувала багато додаткових обов’язків.

[92] Див. І Цар. 14.

[93] Початок вірша, який мати Агнеса написала перед своїми реколекціями перед вічними обітами.

[94] Див. 4 серпня.

[95] Пор. Мт. 6, 21.

[96] Св. Йоан від Хреста, Живе полум’я любові, І, 8.

[97] Фрагмент Вірую з опери Ф. Давида Herculanum.

[98] Мт. 25, 36.

[99] Пс. 51, 10.

[100] Дитяче окреслення сну.

[101] Йосиф Корньєр, 23 роки. Найстарший син лікаря Корньєра, який лікував Терезу.

[102] Пор. Мр. 15, 29.

[103] «Нехай зникнуть з’яви сну і злуди нічних спокус…»

[104] Гра слів: bourrée – повна; в’язка хмизу.

[105] Чоловік дочки дядька Терези.

[106] Св. Йоан від Хреста, Живе полум’я любові І, 6.

[107] Насправді йдеться про привітання президента Франції, який повернувся з Росії.

[108] Так жартівливо називали колись малу Селіну.

[109] Св. Тереза Авільська.

[110] Захристіян.

[111] Мт. 6, 24-33.

[112] Мати Агнеса повинна була мити посуд два дні. Отож не могла проводити рекреації з Терезою.

[113] Alaterre асоціюється з «á la terre» – «землі, в землі, до землі».

[114] На маргінесі мати Агнеса додала: «Так вона говорила багато разів».

[115] Облечини Терези відбулися 24 вересня 1890.

[116] Лікар Корньєр вмер у 1922 у віці вісімдесяти років.

[117] Див. Іс. 6, 2.

[118] Див. Муд. 6, 7.

[119] Див. Пс. 75, 10.

[120] О другій годині була Вечірня, потім духовне читання. О третій закінчувався час, присвячений молитві.

[121] Не отримала жодного уколу морфію.