Sainte Thérèse de Lisieux

Lettres

з сайту Кармелю в Лізьє https://archives.carmeldelisieux.fr/oeuvres-de-therese/correspondance-de-therese/

(примітки з польського видання, деякі – з іспанського)

СВЯТА ТЕРЕЗА З ЛІЗЬЄ

ЛИСТИ

 

переклав о. Олег Кривобочок ТІ

  1. До Луїзи Магделен

4 квітня 1877

Дорога Луїзо[1], не знаю тебе, але, незважаючи на це, дуже тебе люблю. Полінка сказала мені написати до тебе, отож я сиджу на її колінах, а вона водить моєю рукою, бо я ще не вмію тримати перо. Вона хоче, щоб я тобі сказала, що я – маленька ледарка, але це неправда, бо я працюю цілий день, стараючись робити всякі злостиві пакості своїм бідним сестричкам. Я маленький бешкетник, який завжди сміється. До побачення, Луїзко, посилаю тобі великий поцілунок. Обніми від мене Візитки, тобто Сестру Марію Алойзу[2] і Сестру Людвіку від св. Гонзаги[3], бо інших не знаю.

Тереза

  1. До Жанни і Марії Герен[4]

12-17 квітня 1877

Дорогі Кузинки,

Якщо Селіна пише до вас, то і я хочу до вас написати, щоб сказати, що люблю вас усім серцем. Дуже хотіла би побачити вас і обняти.

До побачення, мої дорогі кузинки. Марія не хоче вже тримати мою руку, а я не вмію писати сама.

Тереза

  1. До Марії

10-17 червня 1877

Дорога Марійко[5]

Обнімаю тебе всім серцем, Полінка також.

Тереза

  1. До Марії Герен

16 вересня 1877

Дорога Марійко[6],

Обнімаю тебе всім серцем. Твій лист мене дуже втішив. Дуже радію, що поїду до Лізьє.

Твоя мала кузинка Тереза

  1. До Поліни

Лізьє, 26 червня 1878

Дорога Поліно![7]

Марія Герен перебуває в селі від понеділка, але я добре бавлюся сама з тіткою[8]. Я купувала з тіткою сірі панчохи, а пані подарувала мені перли. Я зробила з них собі перстень.

До побачення, моя Поліно, обніми від мене тата і Марію. Обнімаю тебе всім серцем.

Твоя сестричка Тереза

  1. До Поліни

1 грудня 1880

Дорога Поліно,

Я дуже радію, що можу тобі написати[9], я просила про це тітку. Роблю багато помилок, але ти добре знаєш свою малу Терезу і знаєш, що я ще вправляюся. Сердечно обніми від мене тата. Я отримала першого дня чотири добрі оцінки, а наступного – п’ять.

Обніми від мене пані Поліну[10]. Я добре бавлюся, бо ти знаєш, що ми зараз у моєї тітки. Коли Марія робить рахунки[11], я розмальовую гарні образки, подаровані тіткою.

До побачення, дорога Поліно, твоя мала любляча тебе.

Тереза

  1. До Поліни

4 (?) липня 1881

Дорога Поліно,

Дуже радію, що можу до тебе написати. Бажаю тобі веселих іменин[12], бо знаєш, що я не могла тебе поздоровити в середу, в день твого свята.

Надіюся, що приємно проводиш час у Халгейт[13]. Я хотіла би знати, чи ти їздиш на ослику?

Дуже тобі дякую, що дала мені вільний час під час свого перебування в Халгейт. Я була би рада, якщо би ти, коли пишеш до Марії, написала також і до мене кілька слів.

Як би ти знала! В свято св. Доміції[14] тітка вбрала мене в рожевий шарф, і я кидала св. Доміції троянди. Нікому не показуй мого листа.

До побачення, дорога Полінко, обнімаю тебе всім серцем. Обніми від мене Марію-Терезу і Маргариту[15].

твоя мала любляча тебе Тереза

  1. До Селіни (фрагменти)

23 квітня 1882, неділя

Дорога Селінко[16]

Дуже тебе люблю, знаєш про це добре (…)

До побачення, кохана Селіно.

Твоя Тереня, яка кохає тебе всім серцем.

Тереза Мартен

  1. До матері Марії від св. Гонзаги[17]

Листопад-грудень 1882 (?)

Дорога Мамо,

Я дуже давно не бачила Маму, тому радію, що можу до неї написати, аби розповісти про свої маленькі справи. Поліна говорила, що Мама робить реколекції, я прошу про молитву за мене до маленького Ісусика, бо маю багато вад, яких хочу позбутися.

Мушу висповідатися перед Мамою. Я часом відмовляю Марії, якщо вона просить мене щось зробити. Здається, що коли Поліна була ще малою і виправдовувалась перед тіткою з Манс[18], то та їй відповідала: Стільки дірок, скільки кілків. Але зі мною ще гірше[19]. Отож я хочу виправитися і в кожну маленьку дірку помістити красиву квіточку, яку подарую маленькому Ісусикові як приготування до мого першого Причастя. Дорога Мама помолиться за це, чи не так? О так, ця красива хвилина прийде дуже швидко і я буду дуже щасливою, маючи стільки красивих квіток для маленького Ісусика, коли він зійде до мого серця.

До побачення, дорога Мамо, обнімаю так сердечно, як люблю.

твоя Донечка Терезита[20]

  1. До Селіни

Дорогій Селіні від сестрички, яка її сердечно любить

Тереза

Неділя, 29 квітня 1883[21]

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

1-6 березня 1884

Дорога Полінко,

Я хотіла відразу відписати тобі, щоб подякувати за твою захоплюючу книжку[22], але гадала, що під час Великого Посту не можна; тепер, коли знаю, що це дозволено, дякую Тобі всім серцем.

Не зрозумієш, як я зраділа, коли Марія[23] показала мені твою гарну книжечку. Вона здалася мені захоплюючою. Я ніколи не бачила щось таке гарне, і постійно її роздивлялася. Які гарні молитви вже на початку! Я відмовляла їх до Ісуса всім своїм серцем. Щоденно стараюся виконати якнайбільше практик[24], скільки можу, і докладаю усіх зусиль, щоби не пропустити жодної нагоди. З глибини серця відмовляю короткі молитви, які мають запах троянд, і так часто, як тільки можу.

Який гарний образок на початку! Голуб віддає своє серце маленькому Ісусові. Отож! Я також хочу прикрасити його всіма гарними квітами, які тільки знайду, аби подарувати їх маленькому Ісусові в день мого першого св. Причастя; і дійсно хочу, так як сказано в короткій молитві на початку книжки, аби малому Ісусові було добре в моєму серці, щоб уже не думав повернутися до неба…

Сердечно подякуй від мене сестрі Терезі від св. Августина за гарну маленьку вервицю і за гарну вишиту обкладинку на книжці. Також обніми від мене Мати Марію від св. Гонзаги і скажи їй, що її донечка любить її всім серцем.

Леонія та Селіна сердечно тебе цілують.

До побачення, дорога Полінко; обнімаю тебе всім серцем.

Твоя дуже любляча тебе донечка.

Терезита

  1. До Марії[25]

8 травня 1884

Дорогій Марії на згадку про перше св. Причастя від її донечки Терези

  1. До Селіни[26]

8 травня 1884

Дорогій Селіні пам’ятка І св. Причастя від сестрички

  1. До Марії Герен[27]

1883-1885

Для малої Марії від сестрички[28] Терези

  1. До Селіни[29]

1883-1885

Дорогій Селіні пам’ятка від сестрички, яка любить її всім серцем

Тереза

  1. До пані Герен (фрагменти)

10-17 травня 1885

Дорога Тітонько,

Ви мені говорили написати про своє здоров’я. Тепер мені краще, ніж у неділю, але голова ще болить. Надіюся, що тітка, як і Жанна, добре почуває себе, і що Марія вже вилікувалася.

Часто думаю про тітку і згадую, як тітонька була дуже доброю[30] до мене. Не забуваю також моїх дорогих кузинок і прошу сказати Марії, що сьогодні не напишу до неї, але зроблю це наступного разу, коли буду мати про що розповісти.

У неділю ввечері розпочинаю реколекції[31], бо перше св. Причастя буде 21; тепер цей термін вже поміняють.

До побачення, кохана тітонько, прошу сильно обняти від мене Жанну і Марію, а найбільший поцілунок зберегти для себе.

Тереза дитина св. Ангелів[32]

  1. До Марії[33]

Дорогій Марійці пам’ятка другого Причастя твоєї донечки – 21 травня 1885)

Тереза

  1. До пана Мартена

25 серпня 1885

Дорогий Татусю[34],

Якби ти був у Лізьє, то сьогодні треба було би тебе вітати; і хоч тебе тут нема, то я хотіла би, як звичайно, а навіть більше, ніж раніше, побажати тобі з нагоди іменин багато щастя, особливо багато радості під час подорожі[35]. Надіюся, дорогий Татусю, що відпочиваєш дуже добре і дуже задоволений з цієї подорожі. Постійно думаю про Тебе і прошу Бога, щоб дав Тобі багато радості та щоб Ти швидко повернувся до нас з найкращим здоров’ям. Дорогий тату, Полінка написала гарні вірші з нагоди твоїх іменин, щоб я їх прочитала в день твого свята; оскільки не можу цього зробити, то прагну їх написати:

Побажання малої Царівни

На іменини її татуся – Царя.

Якщо би я було голубочком,

Татусю, чи знаєш, куди би пішла?

Твоє серце було би моїм гніздечком, моєю могилою,

Там залишилася би назавжди.

Якщо би я називалася ластівкою,

То дуже часто в найчудовіші дні

Прилітала би, щоби крила відпочили

Під захистом твоєї, татусю, любові.

Якщо би я була снігуриком,

То залишилась би в твоїм саду,

Найменше зеренце ячменю з твоєї руки

Було би для мене справжньою учтою.

Якщо би я була диким соловейком,

То швидко би залишила мій милий ліс,

Аби прилетіти до твого гаю

Співати тобі найкрасивіші пісні.

Якщо би я була маленькою зіронькою,

То хотіла би завжди світити ввечері,

Коли зникає світло дня,

Аби принести тобі промінчик надії.

Довго навпроти твого вікна

Я світилась би тисячами блисків,

І не хотіла би зникнути,

Допоки не розкажу тобі про Небо.

Якщо би я була в фаланзі

Золотокрилих Херувимів,

Татусю, якщо би була малим Ангелятком,

До тебе би спрямувала свій літ.

Показали би тобі свою Батьківщину

У таємничому, сонному маренні,

І сказала би: «нагородою твого життя

Буде цей блискучий трон».

Якщо би ти хотів мати білі крила,

Я би принесла тобі їх з неба,

До вічних берегів

Ми би полетіли разом.

Але я не маю блискучих крил,

І не є Серафимом,

Лише маленькою дівчинкою,

Яку ведуть за руку.

Я лише слабка ранішня зіронька,

Скромною брунькою квіточки.

Промінням, під яким я виросту,

Татусю, є твоє серце.

В міру мого росту бачу твою душу,

Повністю віддану Богові Любові,

Цей благословенний приклад розпалює мене,

Слідом за тобою і я хочу прямувати.

Хочу стати на землі

Твоєю радістю, твоєю втіхою,

Наслідувати тебе, дорогий татуся,

Такого милого, лагідного, доброго.

Багато ще могла би сказати,

Але треба зупинитися.

Тату, подаруй мені усмішку,

Поцілуй мене в чоло.

До побачення, коханий татусю. Твоя Царівна, що любить тебе всім своїм серцем.

Тереза

  1. До Марії Герен

Буісонне, субота, 26 червня 1886

Дорога Марійко,

Дуже тобі дякую, що ти така добра і не гніваєшся, що я не написала до тебе; і я дуже поспішаю, щоб відповісти на твій премилий лист. Не уявляєш, яку радість він мені справив. Я дуже рада, що почуваєшся краще і добре відпочиваєш. У Лізьє нічого нового, тому не маю про що написати, знаю лише, що ми всі здорові.

Питаєш у листі про пані Папіно[36]; з нею все добре, часто питає про твоє здоров’я. З уроками все добро, їх стає щораз більше, тому я не могла тобі написати в неділю. Я дуже задоволена, бо завтра буду вбрана в усе біле для процесії[37]; Марія приміряла до мене вбрання, воно пасувало.

Дорога Марійко, сильно обніми від мене дорогу тітоньку і дорогу Жанну.

До побачення, дорога кузиночко, вибач, якщо мій лист погано написаний; це тому, що я дуже поспішала і не мала часу написати чернетку. Селіна говорить мені, щоб обняла тебе від неї, а також Жанну і тітоньку; я ще не переказала твоє прохання Поліні, але зроблю це сьогодні після обіду. твоя любляча тебе всім серцем мала кузинка.

Тереза

  1. До Марії Герен (фрагменти)

Буісонне, четвер, 15 липня 1886

Дорога Маріє,

Ти дуже добра, що написала до мене; твій лист дуже втішив мене. Радію, що ходиш на такі гарні прогулянки, про які мені розповіла; мене це дуже зацікавило.

Я саме гойдалася на гойдалці; Марія непокоїться, що я стаю горбатою, і попросила тата зробити обручі та гойдалку. Обручі подобаються мені менше; від них мої руки червоні.

Вчора другу половину дня я провела у пані Модельонд[38] і разом з Селіною і Геленою[39] добре бавилася. Пані Папіно звільнила мене від завтрашніх уроків – з нагоди свята Пресвятої Діви з Гори Кармель, щоб я могла бути на проповіді[40].

Бачиш, Маріє, що нічого цікавого не можу тобі розповісти, не ходжу – так як ти – на захоплюючі прогулянки, про які могла би тобі написати; але надіюся, що, незважаючи на це, мій маленький лист хоч трошки Тебе втішить.

До побачення, дорога Марійко, обніми від мене дуже сильно тітоньку і Жанну.

Твоя сестричка, яка дуже тебе любить.

Тереза

  1. До Марії

Субота, 2 жовтня 1886, 6 година вечора, свято святих Ангелів

Дорога Марійко,

Щойно отримала телеграму; я дуже задоволена, бо думаю, що це говорить про твою зустріч з Отцем у Дувр[41]. У середу він послав тобі лист, в якому повідомляє, що сьогодні хотів би тебе бачити. Не уявляєш, як глибоко ми переживали, Селіна писала листи до Дувру і до Кале на poste restante.

Ми щоденно запалювали свічку перед Пресвятою Дівою; я так просила Її і благала, що не вірю, що ти не знаєш, що сьогодні Отець повертається. Пан Пішон[42] прислав також лист Таткові, але ми не посміли його відкрити. Поліна сказала нам, що це треба зробити, бо в ньому може бути щось важливе; але там було написано, що пан Пішон не знає точної дати повернення Отця і має намір звернутися до Настоятеля, аби довідатися.

О моя Марійко, як би ти знала, мені здається, що ти говорила правильно: добрий Бог балує нас. Але не уявляєш, якою важкою є розлука з особою, яку люблять так, як я тебе люблю; як би ти знала всі мої думки! Не можу цього висловити. Вже пізно і я написала лист неохайно, бо вже не бачу. Дорога хресна Мамуся, я питала Поліну, чи ці малі пляшечки кольору темного золота використовувались для малювання аквареллю, але вона заперечила; сказала, що для малювання святих і фігурок. Кажу тобі це, щоб ти не купувала їх мені. Прошу тебе, не привози мені нічого з тих речей, бо мені буде прикро. Леоні міцно тебе обнімає, татуся також.

До побачення, дорога Марійко, обніми від мене найдорожчого татка.

Твоя справжня донечка, яка тебе так любить, як тільки можна любити.

Терезита

Не забудь про наші справи і про табуретку для тітки. Феліцита[43] поздоровляє тебе, є в доброму настрої від часу твого від’їзду. Тітка, Дядько, Жанна і Марія також поздоровляють. Ми ще не повідомили Кармель.

  1. До Селіни[44]

31 березня 1887

Збережу свою Корону до завтрашнього ранку, але потім на твою голову перейде Риба Квітня!…

Завтра будеш мати гребінець, який тобі вручить квітнева риба.

  1. До Марії Герен

Буісонне, понеділок, 27 квітня 1887

Дорога Хвора,

Як твоє здоров’я сьогодні вранці? Чи ти добре спала вночі? Чи зуб болить менше? Дорога Марійко, цими всіма питаннями я зайнята з самого ранку; але, на жаль, нема нікого, хто міг би на них відповісти. Отож мушу сама давати собі раду, щоб розвіяти ці сумніви на мою користь: припускаю, що тобі вже набагато краще.

Я була змушена перевернути листок, бо помітила, що пишу косо; я вже так давно не брала до рук перо, що мені це здається смішним.

Повертаюся з Кармелю, розповідала Марійці і Полінці, як ти страждаєш, вони будуть молитися, просити Бога, щоб зцілив тебе, щоб перебування в Трувіллю могла використати повністю.

Я могла би розповісти тобі ще багато чого, дорога Лулю[45], але не маю часу, бо хочу написати ще пару слів до Жанни, також боюся, що тебе болітимуть очі, бо цей лист виглядає як чернетка, не знаю, чи наберуся відваги послати тобі ці карлючки.

Прощаюся з тобою і сердечно тебе цілую, але не в щічку, щоб не ранити твій бідний зуб, а в чоло.

Тереза,

д. м.[46]

– Прошу вас, особливо мого коханого вовчика, не змушувати себе відписувати мені – наше листування на цьому не постраждає. Треба, щоб мій маленький вовчик заслужив на цю назву і їв багато – як справжній вовк.

  1. До Жанни Герен

27 червня 1887

(тут парусник нарисований пером)

Дорога Жанно,

Я не мала під рукою художника Дарела, який міг би намалювати мені човен, а бажала вмістити його в заголовку свого листа, отож мусила малювати сама[47]. Хочу тебе, дорога Жанно, понудити кілька хвилин, надіюся, що від твоєї мігрені не залишилося й сліду. Тепер, коли та велика Англійка[48] виїде з Трувілю, то будеш менше мучитися, усі будуть здоровішими і в кращому настрою.

Гадаю, що ти тепер задоволена, бо не чуєш моїх проповідей про смерть, не бачиш моїх очей, що зачаровують, ніхто тебе не попихає йти до пані Піжо…

Повідомляю Вам про смерть моїх восьми коханих шовкопрядів, залишилося ще чотири: Селіна огортає їх такою турботливою опікою, що доводить їх по черзі до смерті з гризоти або епілептичного удару[49]. Боюся, що четверо, які ще живі, також уже заразилися від своїх братів і скоро підуть до царства кротів.

Мені здається дуже дивним, що я знову в Буісонне, сьогодні вранці була просто здивована, що живу разом з Селіною. Ми говорили таткові про миле запрошення тітки[50], але це абсолютно неможливо, бо Тато виїжджає в середу, і лише зупиниться ненадовго в Алансон.

До побачення, дорога Жанно, люблю тебе завжди всім серцем.

Тереза, д. м.

  1. До Марії Герен

Буісонне, 14 lipca 1887

Мила Марійко,

саме тепер я отримала Твій дорогий лист, сміюся, коли думаю, що там написано. Поглянь, бідненька, спочатку я мушу на Тебе трохи накричати: чому ти знову носила своє личко до скульптора[51]? Але ж він гарно Тебе обробив!… Я дуже переживала, довідавшись, що Твої огидні щічки набрали знов «форму м’яча»; ти повинна би навчитися з власного досвіду, досить було за першим разом.

Я дуже радію, що Тітці вже краще, дуже переживала, довідавшись, що вона хворіє, Бог насправді випробовує Вас у цьому році.

У Буісонне цей тиждень також невеселий, бо останній, який Леонія проводить з нами; дні минають так швидко, буде тут лише два дні[52].

Але врешті, що хочеш, моя дорога, бідна, з болем у серці поєднується певна радість; радію, що Леонія потрапить до свого середовища, гадаю, що лише там знайде щастя. У Візиток здобуде все те, чого їй тут бракує.

Селіна в жалобі по двох маленьких пташенятах[53], самець на другий день приєднався до своєї товаришки. Обох віднесли до фахівця, щоб зробив макети.

Бажаю Тобі, моя дорога, щоби кінець Твого перебування в Трувілю був веселішим від початку, надіюся, що добрий Бог після таких випробувань пошле Вам багато радості.

Селіна в розпачі від того, що не може написати до Жанни, але так зайнята проводами Леонії, що насправді не може знайти часу. Скажи Жанні, що не уявляє собі, як сильно Леонія була схвильована її листом, як і Твоїм. Обнімає Вас усім серцем, а також дорогу Тітку.

Міцно обніми від мене Жанну. Скажи Тітці, як палко я її люблю, а для себе візьми великий поцілунок. (Я чула про лист з Кармелю, напевно був дуже веселим). Тато посилає Вам багато сердечних слів, особливо своїй хресній дочці (Марія Герен).

Тереза

  1. До Марії Герен

Буісонне, 18 серпня [18]87

Дорога Марійко,

Дядько щойно сказав мені, що Ти хвора, – погануля, ледве трапиться нагода доброї забави, ти поспішаєш чим швидше захворіти. Твоє щастя, що ти далеко, а то я би тобі показала…

А як здоров’я дорогої Тітки, надіюся, що щораз краще?

На жаль! Як усе виходить не так, як ми того хочемо. Я здалеку спостерігала, як Ти бігаєш по алеях парку, придивляєшся до плюскотіння рибок, добре бавишся з Жанною – взагалі гадала, що живеш як щаслива кастелянша; а замість того, Твоє життя проходить у хворобах! Ах, дороге, кохане біднятко, жалію Тебе всім серцем, але не знеохочуйся, ще буде час на прогулянки й різні приємності. Швидко залишиш свою кімнату. Хоч вона красива і позолочена + то для маленької пташини, яка хотіла би підскочити до красивого Сонця, яке бачить крізь вікно + є тільки красивою кліткою!

(Помітила, що почала все навпаки; прошу, щоб ти зрозуміла хрестики, які я поставила в реченні).

Так, дорога сестричко, тобі, як і маленьким пташенятам, потрібне свіже повітря в парку. Треба, щоб ти повернулася до нас свіжою як троянда, яка щойно розцвіла. Ах! моя дорога, коли говорю про троянди, то дуже хочу розцілувати твої миленькі щічки. Хоч вони й не червоні, але я люблю білі троянди так само, як і червоні.

Намагайся помалювати Своє личко, щоб не було таким бліденьким, і попроси Жанну, щоб обнімала тебе замість мене. Скажи їй, що думаю про неї часто й цілую сердечно. Дорога Маріє, я дозволила перу бігти шалено, і воно написало так, що важко прочитати і зрозуміти. Прошу Тебе, всю провину за те, що накарлякано, припиши тільки йому; але не хочу, щоб ти думала те саме про почуття, якими тебе обдаровує твоя сестричка.

Сильно обніми від мене дорогу тітку, сердечно її люблю. До побачення, кохана Сестричко, посилаю тобі великий поцілунок разом з побажаннями швидкого одужання, аби ти могла хоч трошки зрадіти.

Любляча Тебе сестра

Тереза, д. м.

(Тереза розповідає про велику благодать, отриману в ніч Різдва 1886 р.: „Я відчула, як любов до ближнього входить у моє серце, треба забути про себе, щоб приносити радість – і з того моменту я стала щасливою!” (А 45 v). Підтвердження цих слів знаходимо саме в цьому листі: в ньому віддзеркалюється лише турбота про здоров’я кузини, але ж ми знаємо з Історії душі, що серпень 1887 був присвячений неустанним молитвам за навернення Пранціні. Аби отримати цю благодать, Тереза «використовувала» всі духовні засоби. Подібні зауваження можуть стосуватися й інших листів. Тереза намагалася розвеселити чи піднести на дусі осіб, до яких писала, а не звірятися або шукати полегшення чи втіху).

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

Субота, 8 жовтня [18]87

Дорога Сестричко,

Я від середи шукала нагоди порозмовляти з дядьком; це вдалося зробити щойно сьогодні вранці. Дядько був дуже добрим, а я боялася, що він буде незадоволений, бо це субота, день найбільшого руху в аптеці. Але, тільки-но я його попросила, аби прийшов, він відразу відложив книжку.

Сказав, що вже деякий час очікував, що хочу йому щось сказати, потім виголосив дуже СЕРДЕЧНУ проповідь, якої я, зрештою, сподівалася[54]. Сказав, що не має жодних сумнівів щодо мого покликання і не бачить жодних перешкод. Але йдеться про думку оточення: стався би справжній публічний скандал, якщо би дитині дозволили вступити в Кармель – була би єдиною в усій Франції тощо. Але якщо Бог хоче, то виразить свою волю. На разі, – сказав, – згідно з правилами людської розторопності, я не повинна думати про вступ до сімнадцятого чи вісімнадцятого року життя. І навіть це буде завчасно.

Дядько говорив ще багато подібного, але це займе багато часу, якщо розповісти тобі про все. Напевно здогадуєшся, що я не називала жодної дати. Дорога Полінко, радію принаймні з того, що дядько не подав інших аргументів поза думкою світу; гадаю, що Бог зможе переконати дядька, якщо захоче, що світ не помішає Ісусові забрати мене до Кармелю. Знаєш, дорога сестричко, дядько говорив ще багато приємних речей, але повторюю тобі лише те, що подав як перешкоди. На щастя, для Бога вони не мають значення.

О дорога Поліно, не можу тобі розказати тепер усього, що наповнює моє серце, важко мені позбирати думки. Але відчуваю в собі сміливість, упевнена, що Господь мене не залишить. Тепер – як мені сказав дядько – для мене почнеться період випробування. Молися, молися за свою Терезиту – знаєш, як вона тебе любить і звіряється тобі в усьому. Дуже хотіла би побачитися з тобою і поговорити, але це ще одна жертва, яку треба скласти Ісусові. Ох! Не хочу відмовити Йому ні в чому, чого би не зажадав, навіть тоді, коли почуваюся дуже сумною і одинокою на землі. Його мені завжди досить – і чи св. Тереза не говорила: „Вистачить лише Бог…”

Пробач мені, дорога Полінко, що посилаю тобі цей лист, а скоріше чернетку, де мої думки такі хаотичні. Не знаю, чи взагалі зможеш прочитати мої каракулі, але моє серце хотіло тобі стільки сказати, що перо не могло наздогнати. Скажи моїй дорогій хресній Мамі[55], що дуже часто думаю про неї під час її реколекцій, і попроси, щоби не забувала про свою похресницю.

До скорого побачення, дорога сестро, і ще раз – не тримай на мене зла, що посилаю тобі такий лист, бо не насмілюся написати його ще раз.

Твоя мала Терезита

Висилаю Тобі Твоє перо. Скажи моїй дорогій Мамі[56], що її Терезита любить її усім серцем.

  1. До отця Пішона

23 жовтня 1887

Всечесний Отче,

Я подумала, що якщо Отець займається моїми сестрами, то хотів би прийняти останню з них.

Хотіла би, щоб Отець пізнав мене, але я не така, як мої сестри, не вмію ясно висловити в листі те, що відчуваю. Але надіюся, що Отець мене зрозуміє.

А як Отець приїде до Лізьє, то надіюся побачитися з вами у Кармелю, аби відкрити своє серце.

Отче, Господь Бог уділив мені велику благодать: віддавна прагну вступити до Кармелю; гадаю, що тепер надійшла бажана хвилина. Тато погоджується, щоб я вступила на Різдво. Ох! Отче, яким добрим є Ісус, що бере мене такою молодою, не знаю, як Йому дякувати! Дядько вважає, що я ще за молода, але вчора сказав мені, що хоче виконати Божу волю.

Отче, пишу до Отця з гарячим проханням молитися за свою останню дитину. Повертаюся з Кармелю, де мої сестри сказали мені, щоб я написала до Отця, аби представити йому просто те, що діється в моєму серці. Як Отець бачить, учинила це, надіючись, що Отець не відмовить і прийме мене як свою дочку.

Благословіть своє друге Ягня[57].

Тереза

  1. До Леонії

23-30 (?) жовтня 1887

Дорога Сестричко,

Не можу виразити радості від твого листа. Дякую за таке миле поздоровлення з нагоди іменин; я хотіла би відразу тобі відписати, але зараз живемо в такому поспіху[58], що це було неможливо зробити. Селіна не може написати листа, бо має багато праці; але це не заважає їй думати про свою сестричку, яку дуже любить; доручила це мені.

Ти просиш мене молитися до бл. Маргарити-Марії, щоб допомогла тобі стати святою Візиткою; кожний день про це пам’ятаю.

Дякую тобі, що нагадала мені, щоб я глянула на мого красивого Ісуса; він непошкоджений, в доброму стані, в якому ти Його залишила; поцілувала від тебе його ногу, його рука, здається, благословляє тебе здалека.

Дорога сестро, маю багато про що тобі розповісти, але[59]

  1. До сестер Агнеси від Ісуса і Марії від Пресвятого Серця

6 листопада 1887

Париж. Готель де Мулхауз

Дорогі Сестрички,

Селіна не хотіла, щоб я вчора написала до вас, але не хочу, щоб ви отримали лист від неї без слова від вашої малої Терезити. Знаю, що пишу як курка пазуром, але надіюся, що не розгніваєтеся на мене, бо я дуже втомлена; в голові все крутиться.

Завтра залишаємо Францію[60]. Не можу охолонути від усього того, що бачила, а ми бачили в Парижу стільки чудових речей, хоч це все не дає щастя. Селіна Вам розповість, якщо захоче, про чудеса Парижу, я тільки можу ствердити, що дуже часто думаю про вас, а красоти Парижу зовсім не зневолюють мого серця.

Я трошки подібна до моєї дорогої хресної Мами, завжди боюся, щоб мене не переїхали, тут з усіх боків мене оточують кінні вози. Ах! Дорогі сестрички, усі ці красиві речі, які бачу, не дають мені задоволення, буду щасливою тоді, коли буду там, де ви є.

Я була дуже щасливою у Пресвятої Переможної Діви[61], молилася за Вас і за дорогу Маму[62].

Хотіла би ще написати до моїх кузинок, але це вже іншим разом, напишу ще кілька слів до Леонії[63].

Як там моя бідна Леонія?… Прошу сказати моїм кузинкам, що часто про них думаю. Молилася про благодать для Жанни у храмі Пресвятого Серця на Монтмарті. Гадаю, що зрозуміє, про що йдеться. Не забувайте також про доброго дядька і про дорогу тітку.

До побачення, моя ДОРОГА хресна Мамо і ДОРОГА Повірнице[64], молися за свою Терезиту.

Надіюся, що розумієте, що пишу цей лист ввечері й дуже втомлена, бо інакше не посміла би його вислати.

Обніміть від мене дорогу Маму.

31A. До Марії Герен

10 листопада 1887

Венеція, четвер 10 (вечір)

Дорога Марійко,

Нарешті надійшла хвилина, коли можу тобі написати; сьогодні ввечері ми не підемо на прогулянку, я хотіла побути з тобою. Скажи, прошу, дорогій тітці, що не може собі уявити, як глибоко мене зворушив її лист. Я хотіла би написати й подякувати їй, але надіюсь, що вибачить своїй донечці й сама здогадається, що моє серце прагне їй сказати. Зрештою, маю дуже мало часу, бо Селіна не дозволяє мені довго засиджуватись.

Важко, щоб ти могла уявити собі, дорога сестричко, що тут бачимо; попросту чудеса, ніколи не мріяла, що будемо тут бачити такі чудові речі. Так багато, що мушу позбутися бажання описати все, найкраще це зроблю, коли повернемось до Лізьє, вся краса Італії не дозволяє мені про нього забути.

Як себе почуваєш, дорога сестричко? Як усі почуваються? Надіюся, що добре? Чи ти весь час така весела, як тоді, коли ми виїжджали?

Ох! Маріє, якби ти знала, як часто я думаю про вас усіх! У красивих церквах, які ми відвідували, не забуваю про вас. Думала також про вас, коли подивляла чудові гори Швейцарії, біля яких ми проїжджали[65]; так легко молитись, коли відчувається близькість Бога!

Перед цими величезними горами я виглядала такою маленькою!

Італія – гарна країна, тепер ми насолоджуємося блакиттю неба. Після обіду на гондолі їздили по Венеції, це насправді захоплює.

Так забавно, що чую довкола італійську мову. Це дуже гарна мова, дуже гармонійна.

В готелю мене називають Signorella, розумію тільки це слово, воно означає: панянка.

Хотіла би писати часто, але важко повірити, що наші дні зайняті, тільки пізно ввечері можна сісти й писати.

Я соромлюся свого листа, бо писала дуже швидко, перо не вспіває за бігом думок. Бачу, що ще не почала писати про те, що хотіла тобі сказати. Стільки хочу розповісти, стільки питань. Якби моя воля, то би ще довго писала, але Селіна не дозволяє, наказала мені швидко закінчити.

Подякуй дядькові, порадував нас своїм словом. МІЦНО обніми його від мене. Не забудь також про Йоасю. Дуже часто думаю про неї.

До побачення, дорога сестричко. Часом хоча би згадай свою маленьку Терезку, яка так часто думає про тебе (Знаєш, що я не забула про те, що ти для мене зробила колись у неділю).

Твоя Тереня

Тато добре почувається, передає вам привітання.

  1. PS. Привітай Марію і Марцеліну[66]

 

31B. До Марії Герен

Понеділок 14. Сестричко, глянь на дату мого листа[67]. Я думала, що Селіна давно його вислала; була переконана, що Ти вже отримала його!… Напевно Ти вже подумала, що я забула про Тебе!

Ох! Моя дорога сестричко, як я зраділа від Твого листа. Знайшла в ньому мою кохану Марисю.

ДЯКУЮ!… До побачення. Посилаю старий лист, який треба було послати чотири дні назад…

  1. До пані Герен

14 листопада 1887

Понеділок, вечір

Дорога тітонько,

Якби тітонька знала, якою щасливою була би твоя мала донечка, якби могла бути з вами й особисто поздоровити з іменинами. Але оскільки вона позбавлена цього щастя, то хотіла би, щоб хоч маленьке слівце з її серця подолало моря[68], щоб її замінити. Бідне мале слівце, таке нездатне, щоб виразити почуття до дорогої тітоньки.

Як ми зраділи, отримавши сьогодні вранці ваші дорогі листи! Ох! Дорога тітонько, якби Ви знали, як я ціную вашу доброту…

Ми отримали всі листи з Кармелю, жоден не загубився. Зроблю так, як мені радить Поліна в своєму листі[69].

Не знаю, чи насмілюся сказати щось Папі. Насправді, якщо добрий Бог нічого не змінить, то не знаю, що вчиню. Але маю таку велику довіру, що Він мене не залишить, усе віддаю в Його руки.

Не знаємо ще дня аудієнції. Здається, що, бажаючи розмовляти з усіма, Святіший Отець проходить біля вірних, але не думаю, що затримується; незважаючи ні на що, я рішуче настроєна звернутися до нього. Ще до того, як Поліна написала мені, я вже думала про те, але говорила собі: якщо Бог захоче, щоб я попросила Папу, то дасть мені знак…

Дорога тітонько, хотіла би дозволити Вам читати в моєму серці, Ви би побачили тоді краще, ніж з листа, чого бажаю Вам в день іменин. Я так далеко перебуваю від дорогої тітки, але (насправді це важко зрозуміти) у цей вечір мені здається, що я з Вами. Хотіла би сказати тітоньці, як міцно її люблю, як часто думаю про неї, але є багато речей, які неможливо описати, їх можна тільки вгадати…

Дорога тітонько, прошу подякувати Марійці за її милий і ДОБРОЗИЧЛИВИЙ лист; він дуже мене втішив. Дякую також ДОРОГІЙ Йоасі, що пам’ятала про свою сестричку.

До побачення, дорога тітонько, прошу обійняти від мене дорогого дядька. Посилаю тітоньці ще раз найкращі побажання, кращі від усіх попередніх, а це тому, що тільки розлука з коханими дає нам можливість відчути всю силу, яка нас з ними єднає.

Твоя донечка

Тереза

д.м.

 

 

  1. До сестри Марії від Пресвятого Серця

14 листопада 1887

Дорога хресна Мамо,

Ти помилилась, припускаючи, що я прочитала лист Поліни раніше, ніж твій, бо насправді все було навпаки…

Так! Маріє, коротким слівцем, написаним увечері, ти сказала мені достатньо, моє серце все зрозуміло… Яким милим було твоє слово!

Читаючи листи, які мені присилаєте, відчуваю в серці велику радість.

Тато добре себе почуває, дуже задоволений вашими листами. Питаю ченців, чи можна дістати реліквії св. Агнеси, кажуть, що це неможливо.

Твоя Терезита любить тебе всім серцем.

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

14 листопада 1887

Дорога Поліно, не можу стриматись, щоб не подякувати за все, що для мене робиш. Ох! Дуже молися за мене до доброго Бога! Якщо єпископ не хоче дозволити[70], то залишається остання можливість – представити Папі своє прохання, але треба, щоб була така нагода. Малий Ісус повинен був усе приготувати, щоб Його малий м’ячик[71] покотився туди, куди Він хоче. Якби ти знала, якою великою приємністю і втіхою для мене був твій лист в Лоретто. Поліно, молися за мене постійно; я так далеко від тебе!… Не можу виразити все, що думаю, це неможливо!… Іграшка Ісуса.

Терезита

  1. До Марії Герен

Субота, 19 листопада [18]87

Дорога Марійко,

Завтра, в неділю, звернуся до Папи. Коли отримаєш цей лист, то аудієнція вже закінчиться. Вважаю, що пошта повільно пересилає нашу кореспонденцію, бо, отримавши листа, не будеш знати, що сталося… Сьогодні до Кармелю писати не буду, завтра розповім, що мені відповів Святіший Отець.

Ах! Дорога сестричко, якби ти знала, як сильно б’ється моє серце на думку про завтрашній день.

Якби сьогодні ти знала всі мої думки! Я хотіла би їх розповісти, але це неможливо: бачу, як швидко перо Селіни бігає по папері, моє затримується – маю про що написати.

Не знаю, що думаєш про бідну Терезу, дорога Марійко, але сьогодні ввечері не зможу розповісти про подорож, залишаю це Селіні.

Надіюся, що добре почуваєшся і старанно вивчаєш красиві музичні твори. В Італії довкола чути музику, це країна митців. Якби ти була тут, то зуміла би оцінити цю красу краще, ніж я; я не артистка. Жанна з задоволенням споглядала би чудові картини. Бачиш, дорога сестричко, що в Римі для мене немає нічого! Все для артистів. Аби отримати одне слівце від Папи, нічого іншого не прагну…

Сьогодні іменини дорогої тітоньки; багато про неї думаю, надіюся, що отримала мого листа.

Сестричко, обніми від мене усіх, кого люблю. Пам’ятаю також про кохану Йоасю. Дякую тобі за лист, не знаєш, як він мене втішив, був променем радості.

До побачення, дорога сестричко, молися за мене.

Тереня

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

20 листопада 1887

Дорога Поліно,

Господь провадить мене через різні випробування, перш ніж піду до Кармелю. Розкажу тобі, як відбувся візит у Папи. Ах! Дорога Поліно, якби ти могла читати в моєму серці, то бачила би мою велику довіру; гадаю, що зробила все, чого від мене вимагав Бог, тепер мені залишається тільки молитва.

Отця Єпископа[72] не було, його заступав о. Ревероні[73]; щоб ти змогла уявити перебіг аудієнції, повинна би бути з нами.

Святіший Отець сидів на великому, високому кріслі. О. Ревероні стояв збоку, приглядався до прочан, які цілували пантофлю Папи і йшли далі, про декого з них коротко говорив щось Святішому Отцеві. Можеш собі уявити, як сильно билося моє серце, коли бачила, що підходить моя черга, і не хотіла пройти, не звернувшись до Святішого Отця. Я сказала те, що ти написала в своєму листі, але не все, бо о. Ревероні не дав мені часу, кажучи: «Святіший Отче, це дитина, як прагне вступити в Кармель, маючи п’ятнадцять років. Настоятелі вже займаються цією справою». (Добрий Папа такий старий, що – можна сказати – без життя; ніколи його собі таким не уявляла; майже не говорить, це о. Ревероні балакав). Я хотіла пояснити свою справу, але не було можливості. Святіший Отець тільки сказав: Вступиш, якщо Господь захоче. Потім мені сказали перейти до іншого залу. Ах! Поліно, не можу описати, що я відчувала; була ніби знищена, повністю покинута, а при цьому я так далеко, так далеко… плакала би рясними сльозами, пишучи цей лист, серце набрякло ними. Але знаю, що Бог не випробовує нікого понад його сили. Тому додав мені сили й відваги, щоб я могла пройти це випробування, воно насправді дуже велике!… Але знаєш, Поліно, що я – М’ячик Дитяти Ісуса, якщо Воно захоче розбити свою іграшку, то може це вчинити; охоче погоджуюсь на все, що захоче.

Я не написала всього того, що хотіла; важко писати про такі речі, можна про них розповісти, окрім того, мій лист прочитаєш щойно за три дні. Ах! Поліно, мені залишається тільки Бог, Він сам, тільки Він один.

До побачення, дорога Поліно, не можу більше писати, побоююсь, що надійде тато і попросить прочитати лист, а це неможливо[74].

Молися за свою маленьку донечку.

Терезита

Я дуже хотіла би написати до моєї дорогої Матері[75], але цього вечора вже не можу. Попроси її добре помолитись за свою бідну Терезиту.

Обніми від мене мою дорогу Марію, я написала цей лист і для неї, але хотіла говорити до однієї особи, надіюся, що вона зрозуміє свою маленьку Терезиту. Не маю часу перечитати свій лист, напевно в ньому повно помилок, вибач мені.

  1. До Марії Герен

Флоренція, п’ятниця, 25 листопада [18]87

Дорога Марійко,

Запевняю тебе, що з радістю залишу всю красу Італії, усе тут дуже красиве, але не можу забути про тих, кого я залишила в Лізьє, вони як магніт, який мене притягує, тому повертаюся з великим задоволенням.

Не знаєш, якою радістю наповнив мене твій ніжний лист. Я була дуже щаслива, що ти розповіла мені про іменини дорогої тітки, духом я була разом з вами, у цей момент зникла віддаль між Римом і Лізьє. Добре, що ти розказала мені про подарунок, який отримала від тітки, бо я сама ніколи би не змогла здогадатись, що за гарна несподіванка!

Не розповідаю тобі про свій візит у Понтифіка, думаю, що ви вже мали новини з Кармелю. Я була розчарована, але якщо це воля доброго Бога…

Надіюся, найдорожча сестричко, що захочеш продовжувати молитись за мене, я покладаю великі надії на твої молитви, мені здається, що добрий Бог не може тобі нічого відмовити.

Ти жалілась, що погано написала свого листа. Якщо ти дійсно така вимоглива, то я вже не насмілюся висилати тобі свої листи, написані справжніми карлючками. Дуже часто думаю про тебе, про всіх вас, так часто, що снитеся мені вночі, хотіла би вже бути біля вас.

Вже віддавна ми не отримували новин з Кармелю, побоююсь, що лист загубився.

Вчора ми були в Ассізі. Виходячи з церкви, я зауважила, що стою одна, без карети, а єдина, яка була, – отця Ревероні. Він запросив мене до себе; був дуже люб’язним, не хотів, щоб я за себе заплатила. Нічого не говорив про мою справу, не знаю, що він думає про аудієнцію.

Бачу, що, дописуючи про нього, ніколи не закінчу, мій лист як весела подорож.

Подякуй тітці за лист, він мене так зворушив, що не можу цього виразити. Обніми за мене усіх, кого люблю.

До побачення, найдорожча сестричко, скоро побачимося.

Тереза

38A. До преосвященного Гугоніна, єпископа Бає і Лізьє[76]

3-8 (?) грудня 1887

Ваше Преосвященство,

Прошу Вас дати мені відповідь, яку бажаю отримати вже довший час.

Ваше Преосвященство, надіюся на вашу батьківську доброту; так, вірю, що саме через Вас Ісус захоче здійснити свою обітницю.

Ах! Ваше Преосвященство! Кажуть, що випробування – знак покликання; так, дійсно, Ви знаєте, що добрий Бог не зберіг мене від них, але я відчувала, що страждаю для Ісуса, і ні на мить не переставала надіятись. Маленький Ісусик дав мені відчути, що хоче мати мене на Різдво, і я не можу опертися благодаті, яку Він мені дав. Правда, що я ще юна; але, Ваше Преосвященство, добрий Бог мене кличе, а батько погоджується.

Надіюсь, що отець Ревероні говорив Вам про мою справу; обіцяв мені під час прощі до Рима. Ніколи не забуду його доброти.

Ах! Ваше Преосвященство! Різдво вже близько, з великою довірою очікую Вашої відповіді. Ніколи не забуду, що виконання Божої волі буду завдячувати Вам.

Ваше Преосвященство, благословіть свою дитину.

Я – Ваша найменша дочка, дуже Вам вдячна.

Тереза Мартен

38B. До преосвященного Гугоніна, єпископа Бає і Лізьє[77]

16 грудня 1887

Ваше Преосвященство,

Хочу покірно нагадати про своє прохання, послати яке Вам було для мене великою честю, отримати дозвіл вступити до Кармелю.

Довірливо очікую цієї великої благодаті від Вашої батьківської доброти. Вірю, що Ісус здійснить свою обіцянку за посередництвом Вашого Преосвященства.

Ваше Преосвященство! Кажуть, що випробування – знак покликання; так, дійсно, Ви знаєте, що добрий Бог не зберіг мене від них, але я відчувала, що страждаю для Ісуса, і ні на мить не переставала надіятись.

Маленький Ісусик дав мені сильно відчути, що хоче мати мене на Різдво, і я не можу опертися імпульсивному натиску Його солодкої волі.

Правда, що я ще юна, але якщо Господь цього хоче, а мій батько погоджується!…

Усі забави і приємності від подорожі до Риму, красиві речі, якими ми захоплювались, не змогли ні на хвилину приглушити в моїй душі гаряче й нездоланне прагнення з’єднатися з Ісусом. Отець Ревероні, доброту якого я зазнала під час подорожі, маючи багато можливостей оцінити мотиви мого покликання, обіцяв підтримати мене перед Вашим Преосвященством.

Різдво вже близько, очікую з великою довірою, бо постійно думаю про обіцянку, яку Ісус закарбував у моєму серці.

Ніколи не забуду, що Вашому Преосвященству буду завдячувати доповнення Божих намірів щодо своєї служебниці. Але не боюся засвідчити, що хоч відмову сприйму болісно, але прийму її як таку, яка походить від Бога.

Найменша і найбільш покірна дочка і послушна служебниця Вашого Преосвященства.

Тереза Мартен

  1. До отця Ревероні

Лізьє, 16 грудня 1887

Всечесний Генеральний Вікарію,

Я написала до Вас, отримавши дозвіл від батька і дядька. Я постійно чекаю з довірою, що Дитятко Ісус скаже «так». Всечесний Отче, до Різдва залишилося вісім днів! З плином часу моя надія збільшується, можливо, що це зухвалість, але все-таки я сильно переконана, що це Ісус говорить до мене.

Усі приємності від подорожі до Риму не змогли ні на хвилину приглушити в моїй душі гаряче прагнення з’єднатися з Ісусом. Ох! Чому мене кличе так сильно і заставляє чекати далеко від себе?

Всечесний Отче, надіюся, що Ви захищаєте мою справу перед єпископом, як ви мені обіцяли. Якщо Ісус потішає мене у випробуваннях, то за вашим посередництвом, і якщо я вступлю до Кармелю на Різдво, то завдяки Вам. Але я не невдячна, і все життя буду про це пам’ятати.

Покірно прошу Отця Генерального Вікарія благословити

Свою, сповнену найбільшою повагою і дуже вдячну,

малу слугиню

Терезу Мартен

  1. До преосвященного Гугоніна, єпископа Бає і Лізьє

Початок січня 1888

Ваше Преосвященство!

З великим запізненням дякую Вам за чудовий подарунок, який Ви мені прислали[78]. Уся краса цього світу так би мене не втішила. Отож Дитятко Ісус не підвело мене! Сказало мені «так» зі своєї колиски.

Ваше Преосвященство, не думаю, що[79]

  1. До каноніка Делатроета

13-30 січня 1888

Всечесний Отче,

Дуже дякую Вам за гарний образок, який Ви мені передали через сестру Агнесу, збережу його як першу пам’ятку, яка завжди буде мені дорогою.

Прошу Вас, Всечесний Отче, благословити на віддалі свою найменшу дитину; в даний момент вона працює, щоб приготувати свою душу для життя в Кармелю. Знаю, що покликання в юному віці – дуже велика благодать, але я не буду невдячною, і надіюсь, що добрий Бог дасть мені засоби бути Йому вірним так, як я цього прагну всім серцем.

Смиренно прошу Вас, Всечесний Отче, не забути молитись

за свою маленьку дитину

T

(PS) Тут кілька слів від отця Ревероні, які я просила Селіну передати вам.

  1. До сестри Марії від Пресвятого Серця

Вівторок, 21 лютого [18]88

Дорога хресна Мамо,

Я не забула, що завтра день твоїх уродин, думаю про це вже довший час. Я була би дуже щасливою, якщо могла би тебе побачити і поздоровити з двадцятивосьмиріччям, але тепер Великий Піст, мусимо чимось жертвувати.

Дорога Марійко, у Попільну Середу тато зробив мені подарунок; не відгадаєш який, навіть якщо будеш відгадувати сто чи тисячу разів. Дорога Марійко, уяви собі, що тато приніс у мішку маленьке гарне і кучеряве ягня. Добрий тато дав мені це маленьке ягня і сказав, що хотів мене втішити перед вступом до Кармелю. Всі були щасливі, особливо Селіна раділа цим маленьким одноденним ягнятком. Що мене порушило найбільше, це доброта тата; окрім того ягня є символом, нагадало мені про Поліну….

До цього часу все йшло чудово, але все має кінець. Ми вже будували повітряні замки щодо ягняти, очікуючи, що за два чи три дні побачимо, як буде скакати довкола нас. На жаль, маленька гарна тваринка померла після обіду, було дуже холодно на возі, на якому вона народилася; бідна тваринка важко народилася в стражданнях і померла.

Маленьке ягня було таким милим, мало такий невинний вигляд, що Селіна намалювала його на клаптику полотна, потім тато викопав яму, в яку ми положили ягнятко, яке ніби спало; я не хотіла засипати його землею, ми накидали снігу і так все скінчилося…

Ти не повіриш, дорога хресна Мамо, скільки в мені думок викликала смерть цієї маленької тваринки. Так! На землі не можна прив’язуватись ні до чого, навіть до найневинніших речей, бо їх нам бракуватиме навіть тоді, коли найменше про них думаємо. Тільки вічне може нас задовольнити.

Дорога Марійко, бачу, що весь час говорила тобі про ягня, а тепер Леонія[80] хоче, щоб я залишила їй закінчення листа.

До побачення, дорога хресна Мамо. Твоя маленька донечка любить тебе більше, ніж можеш собі уявити.

Терезита

Завтра я пожертвую Причастя для моєї дорогої хресної Мами… Обніми від мене мою дорогу Маму[81] і Поліну, скажи їй, що в мене все добре.

Я багато молилася за пана Вервілля[82].

43B. До сестри Агнеси від Ісуса[83]

18 (?) березня 1888

Дорога Поліно,

Я хотіла відразу тобі написати, щоб подякувати за лист, але це було неможливо, тому я мусила чекати до сьогоднішнього дня.

О Поліно, це правда, що до кожного келиха повинна бути додана крапля жовчі, але я переконуюсь, що випробування дуже допомагають нам відірватися від землі; спонукають дивитися вгору. Тут, внизу, немає нічого, що би нас задовольнило, трошки спокою можна смакувати лише для того, щоб бути готовим виконати волю доброго Бога.

Мій маленький човник долає багато труднощів, щоб дістатися до берега, я помітила берег вже давно, але він так далеко; але моїм маленьким човником керує Ісус, і тому я впевнена, що одного дня, коли Він захоче, то дозволить човникові щасливо пристати до берега. О Поліно, коли Ісус висадить мене на благословенному березі Кармелю, я хочу віддатися Йому повністю, я хочу жити тільки для Нього. О ні, я ніколи не злякаюся цих ударів, бо посеред найгіркіших страждань завжди відчуваю, що б’є його солодка рука, я це добре відчувала в Римі – в хвилині, коли відчула, що земля втікає мені з-під ніг.

Прагну тільки одного, коли буду в Кармелю, – завжди страждати ради Ісуса. Життя біжить так швидко, що насправді краще мати найкращу корону і трошки терпіння, ніж звичайну корону без терпіння. І потім, коли думаю, що за одне терпіння, пережите з радістю, у вічності будемо краще любити доброго Бога! До того ж, терпінням можемо спасати душі. Ах! Поліно, якщо в момент смерті я могла би віддати Ісусові хоч одну душу, якою щасливою я би була! Це була би душа, витягнута з пекельного вогню, і яка би прославляла Бога вічно.

Дорога сестричко, бачу, що я ще нічого не сказала тобі про твій лист, який мене так втішив. О Поліно, я дуже щаслива, що добрий Бог дав мені таку сестру як ти; надіюся, що молишся за свою бідну донечку, щоб вона була гідною благодатей, які Ісус хоче їй уділити; вона дуже потребує твоєї допомоги, бо вона тільки ТРОШКИ є тим, ким хотіла би бути.

Скажи моїй дорогій хресній мамі, що часто про неї думаю, ми хотіли би знати, коли вона складе вічні обіти[84].

Селіна обнімає тебе, в цієї бідної сестрички болить нога, думаю, що вона не зможе піти на Вечірню. В дядька майже всі хворі; дійсно, життя не веселе, дуже важко до нього прив’язатись.

До побачення, дорога Поліно, моя Повірнице. До понеділка Пасхи[85], а особливо до 9 квітня[86]… Обніми від мене мою ДОРОГУ Маму (мати Марія від св. Гонзаги).

  1. До о. Гугоніна, єпископа Бає і Лізьє

27 березня 1888

Ваш Преосвященство,

Дозволяю собі просити про благословення напередодні вступу до Кармелю. Не забуваю, що я ваша маленька донечка і що завдячую вашій батьківській доброті. Тепер ваша маленька[87]

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

Вівторок, 27 березня [18]88

Дорога сестричко,

Я написала до о. Єпископа лист, який ти уклала, дуже тобі дякую. Який чудовий твій образок[88], щось чудове.

Висилаю тобі поспішно кілька слів – щоб знати, чи ти хочеш, щоб я сказала родині дядька, що ти намалювала образок, а я написала лист. Якщо пізніше довідаються, то будуть незадоволені, тому хочу спитати в тебе. Я їм також скажу, що назначено на 9-е число. Ми йдемо до дядька в четвер, тому я хотіла би, щоб ти залишила маленьку записку, яку тато візьме завтра вранці.

О Поліно! Я завжди хочу бути МАЛЕНЬКИМ зерном піску… яку радість мені приніс твій лист! Якби ти знала, як він торкнув глибини мого серця.

Я хотіла би розповісти тобі багато що про маленьку піщинку, але не маю часу… (Хочу бути святою…)

Колись я читала слова, які мені дуже сподобались, не пам’ятаю святого, який їх сказав; ось вони: «Я не досконалий, але хочу ним стати».

Скільки різноманітних слів! Пробач мені, дорога сестричко, я дуже поспішаю.

До 9-го квітня!

Терезита

  1. До пана Мартена

І. М. Й. Т.[89]

Неділя, 29 квітня [18]88

Дорогий тату[90],

Який ти гарний для своєї маленької Царівни, не проходить майже жодного дня, щоб вона не отримала якийсь подарунок від свого Царя.

Дякую тобі за все, мій добрий татку. Якби ти знав, як маленька Сирітка з Березини[91] любить тебе! Але ні, ти будеш знати це тільки в Небі. Там побачимо красиві Estatues[92] на красивих Cornichons, тоді ми насправді зможемо ввійти в Extasaison[93][94], і потім якого гіда ми будемо мати для споглядання чудес Неба!… Думаю, що на німбах багатьох святих буде візантійський хрест. Вже не побачимо саркофагів, бо в Небі немає могил.

Дорогий татку, бачу, що час минає, мушу тебе залишити, але спочатку обнімаю тебе здалека всім своїм серцем.

Твоя справжня маленька перлина[95] міцно тебе обнімає! О тату, якби ти знав, яка цінна твоя маленька перлина…

Блискучий діамант, Циганочка[96] також обнімає тебе від усього серця.

До побачення і дякую, мій татку,

твоя маленька Царівна нарешті витягнута з-під возу[97]

Тереза від Дитяти Ісус

  1. До Селіни

8 травня 1888

Посилаю тобі, моя маленька Селіно, два маленькі обруси для машинного шиття. Знаю, що ти дуже зайнята, але не відмовиш цієї послуги своїй маленькій Терезі. Гадаю, що добре буде зробити два ряди, обвідка одного обруса дуже маленька, мусиш дуже обережно від’єднати другий ряд. Я хотіла би мати їх найпізніше завтра після обіду, бо в четвер Вознесіння.

Чи ти пам’ятаєш, що сьогодні четверта річниця мого Першого Причастя?… Скільки благодатей з того часу я отримала від доброго Бога!

Дорога Селіно, бувають хвилини, коли я питаю себе, чи це дійсно правда, що я в Кармелю; часом не можу в це повірити. Насправді, що я зробила для доброго Бога, що переповнює мене своїми благодатями?

Завтра буде вже місяць з дня нашої розлуки, а мені здається, що ми не розлучалися, хіба має значення, де ми перебуваємо?… Якщо би нас розлучив океан, то все одно будемо разом, бо маємо ті самі бажання і наші серця б’ються разом… Впевнена, що ти мене розумієш. (Зрештою, яка різниця, чи життя є веселим чи сумним, все одно ми дійдемо до границі нашої земної мандрівки). День, прожитий без страждання, втрачений для кармелітки; це стосується також і тебе, бо маєш серце кармелітки.

Обніми від мене Леонію.

Твоя маленька Тереза від Дитяти Ісус

  1. До пана Мартена

8 травня 1888

Дорогий тату,

Я так зраділа твоїм красивим маленьким свічечкам, що не можу втриматись, щоб не подякувати тобі.

Посланець Ісуса[98] дуже добрий, послав своїй маленькій Царівні засоби для доброго освітлення[99].

Царівна постійно думає про свого Царя, окрім того, посланець доброго Ісуса так часто приносить послання, що про нього неможливо забути.

Дорогий тату, я часто думаю, що ти себе знищиш, але тебе здивує, коли скажу, що я цим не дуже переймаюсь. Маєш стільки можливостей позбутися зажури… навіть голод тебе не злякає. Пам’ятаєш, як ти мені сказав: „Під час голоду будемо їсти це або інше”; або: „Зробимо це, коли будемо винищені”. При такій поставі тебе ніщо не злякає.

Дякую тобі за рибу, мій дорогий татку. Дякую, дякую, ти нам даруєш стільки речей, що я змушена подякувати тобі за все в загальному, хоча кожна річ радує по-своєму.

До побачення, мій дорогий Царю. твій Діамант і твоя Перлина дякують тобі так само, як і твоя Царівна.

Тереза від Дитяти Ісус

  1. До сестри Марії від Пресвятого Серця[100]

12-20 травня 1888

Затвор Серця Ісуса дуже втішив його маленьку доню, читав у її серці!… Отож, Ісус промовляє під час реколекцій?[101] Аромат твоєї короткої записки і урочистий спосіб, у який мені її дали[102], так на мене подіяв, що не можу стриматись і не відповісти цього вечора, дзвоник ось-ось задзвонить, вже дзво[103]

Я перервала своє маленьке слово саме тоді, коли хотіла так багато сказати…

Життя наповнене зреченнями, це правда! Але яке ж це щастя! Чи не буде краще, коли наше життя, яке є ніччю, проведеною в поганій корчмі, буде прожите в найгіршому готелі, ніж у напівпоганому…

Проси, щоб твоя донечка завжди залишалась маленькою піщинкою, прихованою від усіх, щоб її бачив тільки Ісус; щоб вона ставала щораз меншою, поки не стане нічим…

Пробач мені за весь біль, який я тобі спричинила, якби ти знала, як я жалію, що сказала тобі, що дуже часто мене кличеш[104]. Ох! Після твоєї професії вже ніколи не спричиню тобі болю… До побачення!… Пробач мені…

Молися за СВОЮ донечку.

Я акуратно засушила твою фіалку.

  1. До Марії Герен

13 травня 1888

Неділя, травень [18]88

Дорога сестричко,

Якщо маєш хворобу Потта[105] на кінці язика, то напевно не маєш її в умі й на кінчиках пальців. Який чудовий лист!…

Якщо ти хотіла розсмішити мене, то не треба було на це витрачати час, маленька жартівнице. Тебе знову болить нога, злючко, це насправді незвичайно, бо твої ніжки такі маленькі, що на біль немає місця.

На щастя, скоро буде П’ятидесятниця, і Святий Дух доповнить те, що забув учинити в день твого Миропомазання. Він дав тобі всі свої дари, але, на жаль, забув про один, який був би для тебе дуже корисним. Догадуєшся, який?…

Під час реколекцій[106]  я буду наполегливо молитися, щоб у день П’ятидесятниці ти стала сильною як малий Самсон. Якщо тебе ще болить нога, то піклуйся своїм Люлю.

Цієї ночі мені снилася Жанна; неймовірно, як часто вона мені сниться в Кармелю. Сильно обніми її від її малої Терези.

Яка гарна погода! Світить сонце, воно набагато яскравіше від сонця на твоєму листі, яке зовсім не освітлювало землю, якби сьогодні сонце було таким самим, то я мусила би взяти твою лампу[107].

Я дуже рада, що про лампу написала на цій сторінці; але мушу зробити тобі прикрість і на зворотній стороні написати: До побачення.

Надіюся, що до скорого, моя дорога сестричко, обніми від мене мого дорогого дядька, скажи йому, що ми не забуваємо про його поради. Тисяча поцілунків моїй дорогій тітці.

(Треба, щоб твоя сила була не в твоєму волоссі[108], а в твоїй нозі).

Дорога жартівнице, обнімаю тебе всім серцем.

Твоя сестричка,

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.[109]

Наша старша сестра[110] робить реколекції перед урочистими обітами. Лице постійно закрите білим вельоном, подібна до ангела. Вона буде молитися за свою Марійку.

  1. До пана Мартена

17 травня (?) 1888

І. М. Й. Т.

Дорогий царю,

Я знаю, що Діамант написала тобі записку, тому не буду писати багато, щоб твоя бідна Царівна не була затьмарена блиском Діаманту… Я тільки маю потребу повторювати тобі, що люблю тебе так, якби ти про це не знав, і ще – як Царівна може не любити свого царя, і то такого Царя як ти, такого святого, такого доброго, так, ти, безперечно, такий святий, як сам св. Людовик…

Дякую тобі, дорогий тату, за все, що ти мені даєш, за красиву лопатку[111] й інше… інше… за тим слідує …

Чи пам’ятаєш, тату, як в Женеві ми здалеку слідкували за п. Бенуа й іншими?[112] Ах, як ми раділи! Я завжди пам’ятатиму цю чудову подорож з моїм дорогим татом.

Обнімаю тебе, мій дорогий Царю.

Твоя Царівна Франції і Наварри[113]

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До пана Мартена

Травень-червень (?) 1888

І. М. Й. Т.

Посланець малого Ісуса дуже добрий, посилаю йому всю свою ніжність і поцілунки. Буду пити вино, яке він мені дає, з радістю, думаючи, що воно походить з винниці Дитяти Ісуса.

Дорогий тату, це ти – посланець Ісуса, добре про це знаю. Ох, дякую… який ти добрий для мене!

Так, я назавжди залишуся твоєю малою царівною і старатимусь бути твоєю славою, ставши великою святою.

Тереза від Дитяти Ісус, блискучий Діамант і найдорогоцінніша Перлина сильно тебе обнімають.

Мені щойно показали птахів[114]. Ох, мій дорогий татку, який ти добрий. Три птахи – для діаманта, для найдорогоціннішої перлини і для маленької царівни тата, вона чинитиме все можливе, щоб хоч трошки бути подібною до свого Царя.

  1. До Селіни

17 червня 1888

І. М. Й. Т.

Неділя, червень 1888

Дорога Селіно,

Ти була би дуже милою, якби передала мені якнайскоріше полотно, яке ти купила, щоб я пошила фартух. Мені потрібний також шотландський пояс, який допомагає тобі перевдягатися. Пришли мені також усі білі смужки, які маєш, там є одна, яку я мала на голові під час першого Причастя; можеш взяти одну з каптурка… Це все потрібне для вистави про святу Агнесу[115]… Дорога сестричко, який Бог добрий для тебе! Якщо би ти могла зрозуміти благодать, яку отримала в п’ятницю![116] Я дійсно вірю, що це була благодать, яку ти очікувала. Ти знаєш, що говорила мені: я ще не отримала остаточної благодаті. Я переконана, що це саме ця благодать. Тепер ти повинна повністю Йому віддатися: Він весь твій, Він вже вложив на твій палець містичну обручку заручин. Він хоче бути єдиним господарем твоєї душі. Дорога сестро, ми дійсно є сестрами у повному значенні цього слова! До побачення; здалеку моє серце читає в твоєму серці.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

Обніми від мене мого незрівнянного Царя.

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

4 (?) липня 1888

І. М. Й. Т.

Бекання дорогого Ісусового ягняти почули вуха маленького ягняти[117] як солодку музику… Отож, де ягня навчилося мелодії Цецилії?[118]

О Вічність! Маленьке ягня занурене в неї; наслідує ягня, пробуючи підскакувати вперед, але треба, щоб дорогу для нього відчинила музика солодкого ягняти.

Піщинка, незважаючи на свою мализну, хоче мати чудову Вічність, хоче також, щоб її мали душі грішників, але, на жаль, вона ще не достатньо маленька і не достатньо легка.

Ягняті і малому ягняті потрібний вінок Агнеси – якщо не через кров, то через любов… Ось мрія піщинки!…

Тільки Ісус! Тільки Він, піщинка така маленька, що якщо хотіла би вмістити в своєму серці ще когось, то для Ісуса не було би місця…

Нехай біле Ягня молиться за безвісну піщинку, щоб у вічності вона блискучою й світилася.

Тростина Ісуса

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

5-9 липня 1888

Дякую дорогому ягняті за те, що вчинило так, що маленьке ягня знову могло слухати музику Неба. Легенький вітерець ніжно зворушив маленьку тростину…

Було вже по дев’ятій, коли тростина зауважила дорогий клаптик паперу[119], вже було темно, але її серце скоріше від очей прочитало музику св. Цецилії; не пропустило жодного слова!…

Так, прагну цієї туги серця, цих уколів шпильки, про які говорить ягня; тростина не зважає на те, що згинається, не боїться зламатися, бо посаджена на березі води; згинаючись, вона не доторкається до землі, а зустрічає благодійну хвилю, яка її зміцнює і викликає бажання, щоб над її слабкою головою пройшла ще одна буря. Саме в слабкості вона покладає всі надії, не боїться зламатися, бо в усьому, що з нею трапляється, хоче бачити тільки солодку руку свого Ісуса… Часом незначні порухи вітру для тростини більш нестерпні, ніж великі бурі, бо тоді вона занурюється у свій дорогий струмок, а незначні порухи вітру не згинають її достатньо, а подібні до уколів шпильки…

Аби здобути вінок[120], жодні страждання не будуть великими…

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

11 липня 1888

Яка радість побачити завтра обличчя ягняти[121], але мале ягнятко просить ягня ще не скакати до Неба. Якщо місце для ягняти вже приготоване, то нехай думає про бідне мале ягнятко, нехай трошки почекає, коли мале ягнятко також зможе підскочити, тоді обидва ввійдуть у свою батьківщину. Їхнє серце, яке ніколи не могло насититися на землі, вгамує спрагу з самого джерела любові. Ох, солодка учто. Яка радість – побачити Бога; стати на суд перед тим, кого любитимемо понад усе. Мені снилося, що ягня скоро полетить до своєї батьківщини, але надіюся, що залишиться ще трошки на вигнанні, щоб вести бідне мале ягнятко.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус один. Понеділок 23 липня. 1888

Дорога сестро,

Твоя Тереза зрозуміла всю твою душу, прочитала набагато більше, ніж ти написала. Я зрозуміла недільний сум, я відчула все… Коли я читала, то мені здавалося, що нас оживлює та сама душа, між нашими душами існує щось відчутне, що уподібнює їх. Ми завжди були разом; наші радості й смуток були спільними. Ах! Я відчуваю, що це продовжується в Кармелю, ніколи, ніколи ми не розлучимось. Ти знаєш, що тільки жовта лілія[122] могла би нас трошки розлучити, говорю тобі це, бо переконана, що твоєю долею завжди буде біла Лілія, яку ти вибрала, і яка перша тебе вибрала… Чи ти розумієш лілії?…

Я часом питала себе, чому Ісус взяв мене першою; тепер розумію… Ти знаєш, що твоя душа – безсмертна лілія[123], Ісус може робити з нею все, що хоче, і не має значення, в якому місці вона перебуватиме, завжди буде безсмертною; буря не може скинути жовті тичинки на пахучий білий келих, це Ісус так вчинив, Він вільний, і ніхто не має права питати Його, чому одній душі дає більше благодатей, ніж іншій. Біля цієї Лілії Ісус вмістив іншу, її вірну супутницю[124], вони зростали разом, проте одна була безсмертною, а друга ні, треба було, щоб Ісус взяв свою лілію, поки вона ще не розпустила пелюстки, щоб мати обидві…

Одна була слабкою, а друга сильною, Ісус взяв слабку і залишив сильну, аби вона розквітла новою красою… Ісус вимагає, щоб дві лілії віддали Йому все, Він хоче залишити їм тільки білі шати, все, чи безсмертна розуміє свою маленьку сестру?…

Життя часто буває важким, таким гірким… і таким солодким! Так, життя коштує, важко розпочати день праці, слабка брунька бачить це, як і красива лілія; якщо би ми відчували Ісуса. Ах! Ми би зробили для Нього все, але ні, здається, що Він за тисячу кілометрів, ми залишаємось самі з собою. Ах! Яка нудна компанія, коли немає Ісуса. Але що тоді робить цей солодкий товариш, чи Він не бачить нашої тривоги, тягарів, які нас пригнічують? Де Він, чому не прийде нас потішити, якщо Він наш єдиний товариш? Ах! Він не далеко, Він близько, дивиться на нас, вимолює цей сум, цю агонію[125], потребує цього для душ, для нашої душі, Він хоче щедро нас винагородити, його амбіції для нас великі. Але як Він скаже: «моя черга»[126], якщо наша ще не надійшла, якщо ми Йому ще нічого не дали? На жаль, Його багато коштує поїти нас сумом, але Він знає, що це єдиний спосіб приготувати нас «пізнати Його так, як Він себе знає і стати Богами»[127]. Ах! Яка доля, яка велика наша душа…

Піднесімось над усім, що проминає, тримаймося здалека від землі, повітря на висоті чисте, Ісус ховається, але ми можемо здогадатися, що Він тут; коли плачемо, то витираємо його сльози, а Пресвята Діва посміхається, бідна Мати, вона так терпить через нас, добре би було, якби ми її трошки втішали, плачучи й страждаючи разом з Нею…

Вранці я читала фрагмент Євангелія, де говориться: «Я прийшов принести не мир, а меч»[128], нам залишається тільки боротися; і коли ми не маємо вже сили, то Ісус бореться за нас… Спільно прикладімо сокиру до кореня дерева[129]

Бідна нерозумна Тереза, який лист, який хаос…

Ах! Якби я могла висловити все, що думаю, Селіна мала би що читати…

Ісус добрий, бо дозволив мені зустріти таку маму, яку ми маємо[130]. Який скарб, сестричко, якби ти її бачила сьогодні вранці о шостій, коли приносила мені твій лист, я була схвильована…

Ісус вимагає від тебе все, все, все, так як може вимагати цього від великих святих.

Твоя бідна сестричка

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До пана Мартена

І. М. Й. Т.

Кармель, 31 липня 1888

Дорогий Царю,

Як би ти знав, як нас порадував твій короп, справжній монстр! Через нього обід був на півгодини пізніше, Марія від Пресвятого Серця приготувала чудовий соус, який смакував на міру світової кухні. Він був кращим від розкішної італійської кухні, і це не мало сказано, бо ці учти… і це товариство, пам’ятаєш, дорогий тату?… Але не це дає апетит; принаймні мені, бо я ніколи не їла так багато до Кармелю. Я відчуваю, що дійсно перебуваю на своєму місці; якщо би тут була пані Поліна[131], то сказала би: «я знайшла свою дорогу».

Твій Діамант не може писати тобі, бо зайнятий великим пранням, але це не заважає йому думати про тебе, дорогий тату. Цілує тебе усім серцем, а ти знаєш, що серце твоєї великої дочки не мале.

Думаю про те, що ти нам часто повторював: Марнота марнот, усе є марнотою, марнота життя, яке проминає тощо. Чим довше живу, тим більше переконуюсь, що це правда – на землі все є марнотою.

Коли думаю про тебе, мій дорогий тату, то спонтанно думаю про Бога, бо мені здається, що на землі неможливо побачити когось, святішого від тебе.

Коли думаю, що через вісім днів буде чотири місяці мого перебування в Кармелі, то не можу цього прийняти, мені здається, що була тут завжди, з другого боку, мені здається, що прийшла сюди вчора. Як усе проминає…

Чим довше я живу, дорогий тату, тим більше люблю тебе, я не знаю, як це діється, але це правда, я питаю себе, що буде наприкінці мого життя…

Я дуже горда з титулу Царівни Франції і Наварри, надіюся, що завжди заслуговуватиму на нього. Ісусе, Царю Неба, коли візьмеш мене до себе, не розлучи мене з моїм святим Царем землі. Ах! Ні, завжди, коли мій дорогий тато захоче і не вважатиме мене дуже негідною, я залишуся Царівною тата.

Дорогоцінна Перла міцно тебе цілує.

До побачення, дорогий Царю.

Твоя Царівна

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До пана Герена

І. М. Й. Т.

Ісус Кармель, 22 серпня 1888

Дорогий дядьку,

Ми отримали лист від тітки, в якому вона розповіла нам про всі ваші нещастя. Ваша маленька племінниця, хоч і далеко від вас, відчуває ваш біль, хоче бути біля свого доброго дядька, аби розрадити його, але на жаль! Що вона може зробити?…

Для неї краще бути в Кармелю, принаймні тут вона може молитися стільки, скільки хоче, до Того, який один може подарувати втіху і щедро її розлити в серці дорогого дядька.

Стан здоров’я доброго пана Давида[132] дуже нас засмучує, я розумію, дорогий дядьку, як Ви страждаєте, бо ніщо так не болить, як вигляд страждання того, кого любимо. Але я дякую Богові з усього серця за велику благодать, яку Він уділив цій добрій душі[133]. Як він приготувався до зустрічі з Богом; це насправді чудесно. Мене глибоко зворушило все, що наша дорога тітка нам написала.

Неможливо, дядьку, щоб добрий Бог не потішив Вас після всього, що Ви зробили для Його слави. Ах, мені здається, що Ваша корона буде красивою. Інакше не може бути, бо все Ваше життя – постійний хрест, а Бог так чинить тільки з великими святими.

Яка радість думати, що в Небі ми з’єднаємось, щоб уже ніколи не розлучатися, без цієї надії життя було би нестерпним…

Дорогий дядьку, не знаю, що Ви подумаєте про свою бідну маленьку племінницю, вона дозволяє перу бігти, не задумуючись над тим, що воно пише, якби її серце могло писати, то СКАЗАЛО БИ щось інше, але вона мусить довіритись цьому холодному перу, яке не вміє виразити її почуття. Довіряю себе моєму доброму Ангелові, думаю, що посланець Неба добре виконає моє доручення, я посилаю його до мого дорогого дядька – щоб влив у його серце стільки втіхи, скільки душа може вмістити у цій долині вигнання…

До побачення, дорогий дядьку.

Прошу не забути сказати пані Форнет, що дуже їй співчуваю, а Вам, дядьку, посилаю всю ніжність мого серця і буду постійно молитися за доброго пана Давида.

Ваша маленька племінниця, яка хотіла би зменшити Ваше горе.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 23 серпня 1888, 6 година ввечері

Дорога тітко,

Вчора ввечері ми отримали звістку про смерть доброго пана Давида, хоча ми кожної хвилини сподівалися отримати цю сумну новину, але вона мене дуже засмутила, я молюся, щоб Бог взяв до Раю цю святу душу, може вона вже там, бо з такими досконалими якостями можна йти просто до Неба.

Я прошу доброго Бога влити в Вашу душу втіху, дорога тітко, Він вже вчинив багато добра, вислухавши Ваші численні молитви за свого дорогого родича, якщо з глибини моєї самотності можу надіятися, що я хоч трошки допомогла в цьому, то буду дуже щасливою.

Думаю, дорога тітко, що в ці хвилини великого смутку слід не плакати, а дивитися в Небо, де всі радіють, бо наш Господь отримав ще одного вибраного, нове сонце освітлює своєю ясністю небесних ангелів, усі в захваті божественного екстазу, вони дивуються, що ми можемо смерть називати початком життя. Для них ми перебуваємо у тісному гробі, а їхні душі можуть пересуватися до ефірних берегів і безмежних горизонтів[134]… Дорога тітко, коли дивимося на смерть праведника, то не можемо стриматися, щоб не заздрити його долі. Для нього час вигнання закінчився, він має тільки Бога, нікого крім Бога.

Ах! Тітко, ваша донечка хотіла би Вам так багато сказати, її серце мислить так глибоко; вранці вона повністю занурилась у меланхолійні думки про смерть святих, але мені бракує часу докінчити мій лист, закінчую, бо дзвінок попереджує, що повинна закінчити. Жертвую це дрібне зречення Ісусові, аби Він потішив Вас своєю солодкою рукою.

Ваша донечка, серце якої з Вами і з моїми дорогими кузинами[135].

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До пана Мартена

І. М. Й. Т.

Ісус        Кармель, 25 серпня [18]88

Дорогий тату,

Нарешті надійшов день, в якому твоя Царівна може поздоровити тебе з іменинами, і то повністю, бо вона в Кармелю разом з твоїми скарбами: Діамантом і дорогоцінною Перлиною… Бідна Царівна повинна відійти в сторону, щоб зробити місце для чудових скарбів свого Царя, але їй важко це зробити, вона має свій титул також, вона може його показати кожному, хто захоче його побачити, він підписаний власноручно Царем: Царівна Франції і Наварри. Вона не має більше нічого, але мені здається, що цього достатньо, щоб її допустили до її Царя; зрештою, ніхто не пробує відібрати в неї це право, навіть чужинці його признають: в Італії, в Римі знали, що Царівна там була…

Дорогий Царю, твоя Царівна хотіла би подарувати тобі чудові дарунки, але не має нічого, зрештою, зробити це буде дуже важко. Для її Царя всі палаци Ватикану, наповнені подарунками, не будуть достатньо прекрасними, вона мріє про справді царські речі, їй потрібно безмірних скарбів, безмежних горизонтів; того, що вона хотіла би подарувати своєму Цареві, немає на землі, тільки Ісус це має, тому вона йде просити Його наповнити її Царя небесними втіхами. Тата, який не з цієї землі, ніщо земне не може задовольнити.

Ти бачиш, дорогий тату, здається, що не можу нічого тобі подарувати, але даю тобі чудовий подарунок, якщо він не порадує твоїх очей, то, принаймні, серце відчує, бо надіюся, що добрий Бог вислухає моє прохання.

Проте, дорогий тату, кажучи, що хочу зачарувати тільки твоє серце, даю тобі маленький образок, намальований твоєю Царівною, надіюся, що, незважаючи на мій слабкий талант, він тебе втішить, дорогоцінна Перлина мені допомагала своїми порадами художниці й намалювала для мене взірець, але вона хотіла, щоб я намалювала все сама, заслуга не велика, але моя бездарність така велика, а мій Цар такий поблажливий, що надіюся, що він трошки зрадіє, отримавши цей маленький образок.

До швидкої зустрічі, дорогий тату, хоч твоєї Царівни немає біля тебе сьогодні, вона там є думкою і серцем, вона бажає тобі найкращих іменин, які ти колись мав у своєму житті, і обнімає тебе від усього серця.

Твоя Царівна

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До Марії Герен

Вересень 1888

І. М. Й. Т.

Ісус       Кармель, четвер

Дорога Сестро,

Почала писати тобі у вівторок ввечері, а тепер хотіла продовжувати, але те, що написала, не відповідає тому, що хочу зараз написати, отож починаю наново.

Дякую за чудовий лист; якщо би пані Севіньє написала до мене, то мені не було би так приємно… Якщо моя кузинка часто думає про мене, то я також часто духом перебуваю біля неї. Я, як і ти, відчуваю потребу часто чути про мою маленьку Марію, що більше, розмовляти з нею сама. Задовольняюся тим, що розмовляю з добрим Богом про мою дорогу сестричку, і ніколи не відчуваю страху, що Він вважатиме, що говорю про неї забагато, бо переконана, що моя маленька Марія перебуває в його серці.

Дорогий жартівнику, скільки я хочу тобі розповісти, але час біжить так швидко, бачу, що втікає від мене зі скаженою швидкістю, вже пізно, пишу при світлі твоєї дорогої лампи; ти бачиш, що мій почерк відчуває мій поспіх; що мене потішає, коли пишу так погано, це те, що в Небі не буде вже потреби таким способом передавати свої думки, і це робить мене щасливою!…

Вчора я приймала гостей, можеш пробувати відгадувати аж сто разів… Красива дама зі СВІТУ, її дорогий чоловік, висока пані у віці 16-и років, 14-ирічний пан. Чи ти здогадалася?… Це хресна мама, яка садила вербену[136]… з нею була її племінниця Т. Жільбер і племінник П’єр. Це дійсно світ! Якби ти бачила її в розмовниці, вона майже співала: «Як моє серце, як моє серце болить», дивлячись на нас через грати.

Вже час закінчити балаканину, а я ще не сказала моїй дорогій кузинці нічого цікавого, але що вона може очікувати від такої особи як я, яка пише, не звертаючи уваги на те, що папір наповнюється банальностями, в той час як стільки серйозних речей має сказати… Пробач мені!

Закінчую, дорога Марійко, і прошу тебе про одну послугу. Буду тобі дуже вдячна, якщо зможеш знайти в своєму красивому парку трохи сухого моху, куски кори тощо. Це для малих речей, наприклад, таких як яселка. Якщо тобі важко це зробити, то не принось мені нічого, зроби це тільки тоді, якщо знайдеш щось під час прогулянки.

Я дуже переживаю через хворобу дорогої тітки, часто про неї думаю і постійно молюся за її швидке одужання. Обніми її дуже СИЛЬНО від її маленької донечки, але не за сильно!…

Обніми також від мене ДОРОГУ Жанну, Селіну й Гелену[137]; до них, здорових, я не маю милосердя, тому прошу тебе обняти їх так сильно, як зможеш. Бачу, дорога Марійко, що мої поцілунки ще не закінчилися, я ще не дійшла до кінця, бо не дала тобі жодного, хоч доручила тобі їх розподіляти, отож прошу всіх дорогих осіб, до яких ти підеш роздавати поцілунки, щоб віддячили тобі, наскільки зможуть. Сумніваюся, що моє прохання буде виконане, і тому обнімаю тебе всім серцем, але дуже сильно, так сильно, що якби ти мала гланди, то вони би лопнули – як перед прощею до Риму.

Твоя сестричка

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До пана Мартена

І. М. Й. Т.

Кармель, 30 вересня [1888]

Дорогий Царю,

Твоя Царівна придавлена тягарем і пишністю твоїх дарів, відразу видно, що це Цар обдаровує свою Царівну. Спочатку я побачила мереживо Алансону[138]. Це насправді царський дарунок. Не знаю, як дякувати тобі за цей красивий подарунок; куди поділися ті часи, коли твоя Царівна скакала від радості, отримавши від свого Царя подарунок за один су, і тепер її серце раділо би, але серце Царя вимагає більших дарунків; і тому він дарує своїй Царівні мереживо, гідне Цариці Франції і Наварри.

Це правда, дорогий тату, що хоч твоя Царівна негідна таких багатств, але вони не дуже красиві для божественного Обручника, якому ти її віддав, і тому я буду щаслива носити їх; в іншому випадку я би насправді не насмілилась, бо я ще тільки Сирота з Березини, і тільки тоді, коли одягну габіт, заслужу носити титул Царівни.

Я повинна ще виконати одну приємну місію – подякувати тобі від себе як Царівни, від Діаманта і дорогоцінної Перлини за лавину грушок, цибулі, сливок і яблук, які ринули з кола як з рогу достатку. Звідки це все? Старий добрий чоловік сказав, що це від пана, який живе біля парку Зірки. Це не міг бути ніхто інший, тільки ти, мій дорогий тату, провіант був прийнятий з радістю, нас не треба було просити його прийняти. Смішно, що провіант мав менше проблем увійти до Кармелю, ніж твоя Царівна, яка для того, щоб їй відкрили двері, повинна була їхати до Риму…

Великі цибулі втішили моє серце; нагадали мені про єгипетські цибулі, ми не будемо жаліти за ними так, як ізраїльтяни. Я думала також про цибулі з Ліону, які коштують 0,50 і так само великі. Нарешті, мій Царю, думаю, що твоя Царівна вже знудила тебе своєю балаканиною, але вона така радісна, що не могла стриматися, щоб не сказати тобі цього. Вона дякує тобі за все і цілує тебе усім серцем.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До пана Мартена

8-15 жовтня (?)1888

Дорогий Царю,

Хотіла би написати тобі довгого листа, але зараз я роблю реколекції, тому це неможливо. Ти не знаєш, як сильно твоя Царівна любить тебе!… Маючи потребу послати лист до дочки Царя, принцеси Леонії, я подумала, що треба вислати лист через самого Царя, і тому я його адресую «Його Величності Королю Франції й Наварри». Якщо його велич невидима для людських очей, то знаю добре, що в Небі буде видимою для очей Бога, тоді найменший з вибраних буде подібним до глави великого народу[139], і мій Цар. Ах! Яке місце!…

Твоя Царівна

Тереза від Дитяти Ісус

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус  Кармель, 20 жовтня 1888

Отож завтра твої іменини[140]. Ах! Хочу першою поздоровити тебе! Якщо це неможливо, то все-таки хочу це зробити в своєму серці. Що тобі подарувати? Якщо би я прислухалась до свого серця, то попросила би Ісуса зіслати на мене всі скорботи, весь сум і неприємності моєї дорогої Селіни, але бачиш, я не прислуховуюсь до себе, бо побоююсь, що Ісус мені скаже, що я егоїстка: що хотіла би отримати від Нього все найкраще, не залишивши нічого для його маленької обручниці, яку Він так любить. Він дозволяє їй відчути біль розлуки[141] для того, щоб доказати їй свою любов, і тому я не можу Його про це просити. Окрім того, Він багатий, такий багатий, що має багатства стільки, щоб збагатити нас обох…

Якщо подумаємо, що якщо добрий Бог дав би нам увесь світ з усіма його скарбами, то це не зрівняється з найменшим стражданням. Яка ж це благодать – вранці не відчувати відваги і сили для практикування чеснот. Це відповідна хвилина, щоб прикласти сокиру до коріння дерева[142]. Замість того, щоб марнувати час на збирання кількох золотих піщинок, берімо пригоршнями діаманти – який прибуток буде в кінці дня… Правда, що часом нехтуємо можливістю збирати скарби, це важка хвилина, спокушаємось усе кинути, але один навіть невідчутний акт любові все виправляє і покращує. Ісус усміхається, допомагає нам, хоча цього й не показує, і наша вбога й слабенька любов витирає сльози, до яких Його доводить людська злоба. Любов може все, неможливі речі для неї не важкі[143], Ісус дивиться не на величину вчинків і не на труднощі, а на любов, з якою їх робимо[144]

Недавно я прочитала дуже красиві слова. Ось вони, гадаю, що тобі дуже сподобаються: «Зречення – це ще не Божа воля, між ними така сама різниця, як між з’єднанням і єдністю. У з’єднанні ще є двоє, в єдності – тільки одне». Ох! Будьмо одне з Ісусом, нехтуючи всім проминаючим. Наші думки повинні піднятися до Неба, бо там Ісусова домівка. Колись я думала про те, що ми не повинні прив’язуватися до того, що нас оточує, бо могли би жити в іншому місці, наші схильності й бажання були би іншими. Я не вмію виразити свою думку, бо занадто дурна для цього, але коли зустрінемось, то розповім тобі про це.

Навіщо я тобі розповіла це все, коли ти знаєш усе це краще від мене? Даруй мені, я відчувала бажання побалакати з тобою так, як за давніх часів. Цей час не минув, ми завжди – одна душа, наші думки завжди такі самі, як були колись біля вікон бельведеру[145].

Радію, думаючи про той день, коли будемо святкувати в небесному місті.

твоя сестричка

Тереза від Дитяти Ісус

Ох! Як сумно, що Отець[146] виїжджає до Канади, але Ісус залишається!…

  1. До пана Мартена

І. М. Й. Т.

15 листопада [18]88

Дорогий Царю,

Який добрий Бог, що тебе зцілив[147]! Запевняю тебе, що твоя Царівна дуже переживала, й насправді було за що, бо ти був дуже хворий. Увесь Кармель молився, тож добрий Бог врешті вислухав наші благання і повернув мені мого Царя. Але знаєш, мій дорогий татусю, тепер, коли добрий Бог сповнив наші бажання, твоя черга зробити, щоб наша радість була повною. Отож Сирота з Березини приходить просити тебе ДОБРЕ піклуватися своїм здоров’ям, наскільки це потрібно; ти знаєш, що Безстрашна N 2[148] знається на цьому, і тому прошу тебе поважати її титул (наданий їй самим Царем), щоб опікувалася тобою як слід.

Твоя Царівна всім своїм серцем завжди при тобі; як би могла забути свого доброго Царя?… І ще: мені здається, що прив’язання міцніє, наскільки це можливо, якщо хтось так страждає!…

До побачення, дорогий Царю, насамперед пильнуй своє здоров’я – щоб зробити приємність своїй Царівні.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

18 листопада 1888

Дорога Тітко,

Дозволь своїй донечці висловити свої скоромні побажання; вони видаватимуться незначними у порівнянні з тими, які Ви вже отримали, але це не має значення, її серце не може стриматися і не сказати своїй дорогій тітоньці, як її любить.

Сьогодні вранці, приймаючи Святе Причастя, я ревно просила Ісуса, щоб уділив Вам свої радості; на жаль, це не те, що Він нам посилає вже якийсь час, а хрест[149], і тільки його нам дає для відпочинку… Ох! Дорога тітко, якби страждала тільки я, то це було би легко зносити, але я знаю, що Ви берете велику участь у нашому випробовуванні. У день ваших іменин я хотіла би зняти з Вас усю печаль, взяти на себе весь ваш біль. Саме про це я щойно просила Того, чиє серце билося в унісон з моїм. І відчула, що страждання – це найкраще, що Він може нам дати, і дає це лише своїм вибраним друзям. Ця відповідь показала, що Він мене не вислухав, бо я побачила, що Ісус дуже любить мою дорогу тітку, що зняти з неї цей хрест!…

Я дуже зворушена, моя тітонько, смачним тортом, який Ви нам прислали; це ми повинні Вас вітати, а Ви вітаєте нас. Насправді, це вже забагато! Можу подарувати моїй дорогій тітоньці лише маленький вбогий образок[150], але надіюся, що вона оцінить наміри своєї донечки.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

Лист сестри Марії від Пресвятого Серця вже був написаний, коли прийшла посилка; вона доручає мені подякувати Вам.

  1. До пана Мартена

І. М. Й. Т.

Кармель, 25 листопада 1888

Дорогий тату,

Твоя Царівна постійно думає про тебе і упродовж дня молиться за свого Царя. Я дуже щаслива в солодкому гнізді Кармелю, і єдине, чого бажаю на землі, – побачити мого дорогого Царя повністю здоровим. Але я добре знаю, чому добрий Бог посилає нам це випробування: щоб ми здобули красиве Небо. Він знає, що на землі ми любимо нашого дорогого Тата понад усе, але також знає, що потрібно страждати, щоб осягнути вічне життя, і тому випробовує нас у тому, що для нас найдорожче.

Також відчуваю, що добрий Бог хоче дати моєму Цареві в Небесному Царстві величний трон, такий красивий і так піднесений понад усіма людськими думками, що хочеться сказати разом із св. Павлом: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять»[151]. Чи ж на землі є хтось, кого Бог любить більше, ніж мого дорогого татуся?… Я в це не можу повірити!… Зрештою, тепер Він підтверджує, що я не помиляюся, бо Бог завжди випробовує тих, кого любить. Я переконана, що добрий Бог уділяє на землі страждання своїм вибраним для того, щоб Небо здавалося їм кращим. Він говорить, що в останній день витре кожну сльозу з їхніх очей[152], і безсумнівно, що чим більше буде сліз, тим більшою буде радість!…

До побачення, дорогий Царю, твоя Царівна наповнюється радістю, думаючи про день, в якому зацарює разом з ТОБОЮ в чудовому і єдиному справжньому Небесному царстві.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До Марії Герен

Листопад (?) 1888

І. М. Й. Т.

Моя гарна Лялечко,

Я не можу опертися бажанню подякувати тобі за лист, який мене дуже втішив. Ти собі не можеш уявити, як я думаю про тебе. Завжди згадую мою маленьку Марійку, зрештою, навіть якщо би я хотіла забути своїх дорогих кузинок, то не змогла би – моя красива лампадка добре мені світить!…

Тереза хоче ще про щось тебе попросити. Сестра Агнеса сказала, що мені потрібна пара чобіт, підбитих хутром, подібних до тих, в яких я часто бачила тебе взимку[153], це черевички, обшиті каракулем. Якщо би моя тітка захотіла їх мені купити, то я би була дуже задоволена. Жанна могла би їх приміряти, бо має таку саму ногу, що й я.

Маю ще багато про що тобі розповісти, моя Лялечко, але вже чекають на мій малий лист, тому мушу тебе залишити. У четвер зможу багато про що розповісти моїй дорогій сестричці, а тим часом міцно обнімаю мою ДОРОГУ тітку, мого ДОБРОГО Дядька і мою дорогу Жанну. Щодо мого Вовчика, то не можу сказати, як я її люблю, моє серце переповнене почуттями до неї.

Якщо би я могла отримати ці черевички сьогодні після обіду, то була би дуже рада. Ти не можеш собі уявити, як добре нами опікуються в Кармелю: мушу постійно їсти і огрівати собі ноги[154]

До четверга, моя найдорожча, моя жива лялько-красуне. Я дуже щаслива, на вершині своїх бажань.

Тереза від Дитяти Ісус

Часто думаю про мою дорогу Марцеліну[155]

  1. До матері Сан-Плясіди[156]

Початок грудня [18]88

І. М. Й. Т.

Ісус    Кармель, грудень [18]88

Дорога вчителько,

Я глибоко зворушена вашим люб’язним запрошенням. Я з радістю прийняла дороге запрошення дітей Марії[157]. Безсумнівно, серцем я буду присутня на цьому чудовому святі, бо саме в цій благословенній каплиці Пресвята Діва прийняла мене як свою дитину в чудовий день мого першого Причастя, і потім там мене прийняли до конгрегації дітей Марії. Я ніколи не забуду, дорога вчителько, вашу доброту у важливі моменти мого життя і не сумніваюся, що велика благодать чернечого покликання була мені дана у цей щасливий день[158], коли в оточенні своїх добрих учительок я принесла себе в жертву Марії біля стіп вівтаря, вибираючи її в особливий спосіб своєю Мамою, і саме у цей день я прийняла Ісуса вперше. Мені приємно думати, що Вона не дивилася тоді на мою негідність, а на моїх дорогих учительок, які з такою турботою приготували моє серце на прийняття її Божественного Сина. Мені приємно думати, що саме ради цього вона захотіла, щоб я була її досконалішою дитиною, тому й дала мені велику благодать і привела до Кармелю.

Думаю, моя дорога вчителько, що Ви знаєте про хворобу мого дорогого тата; упродовж кількох днів я боялася, що добрий Бог забере його від мене, але Ісус зволив уділити мені благодать і зцілити його до дня моїх облечин. Я щодня хотіла написати Вам і повідомити, що Капітула мене прийняла[159], але не знаю, коли єпископ визначить дату, тому й очікую. Надіюся, моя дорога вчителько, що Ви не приймете моє вагання за байдужість. О ні! Моє серце завжди таке саме, вірю, що після вступу до Кармелю воно стало ще чуйнішим і люблячим; отож я часто думаю про своїх добрих учительок і люблю молитися за них під час благословенних годин, проведених біля стіп Ісуса. Осмілююся просити Вас, дорога вчителько, бути моєю речницею перед ними і нагадати їм про мене, особливо Матері Настоятельці, до якої я зберегла почуття глибокої дитячої вдячності. Не забудьте нагадати про мене моїм щасливим подружками, для яких я завжди буду сестричкою в Марії.

До побачення, дорога вчителько, надіюся, що Ви не забудете під час ваших святих молитов ту, яка є і завжди буде вашою вдячною дитиною.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

(Цей лист, який зберігався в абатстві бенедиктинок в Лізьє, був знищений під час бомбардування в червні 1944)

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус     28 грудня [18]88

Дорога тітко,

Я дуже сумна, бо вчора ввечері не знала, що мої сестри пишуть до тітки, тому й спала як ледащо[160]… Сьогодні вранці маю дуже мало часу, до того ж мушу його взяти з Молитвослова[161].

Дорога тітко, хочу першою побажати Вам радісного Нового Року 1889!…

Коли думаю, дорога тітко, що скоро вже буде девʼять місяців, як ваша донечка перебуває в Кармелю, то не можу в це повірити, мені здається, що ще вчора була з Вами!… Як швидко біжить життя, мені вже 16 років. Ох! Ще трошки, і всі ми зустрінемося в Небі. Мені дуже подобаються ці вірші з псалма: «Бо тисяча літ в очах у тебе, мов день учорашній, що минув» (Пс. 90, 4). Яка швидкість! Ох! Я хочу працювати допоки ще ясніє день життя, бо потім наступить ніч і нічого вже не зможу зробити. Дорога тітонько, молися за свою донечку, щоби вона не надуживала благодатями, якими добрий Бог обдаровує її на родючих нивах Кармелю.

Я не можу стриматися від сміху, коли читаю свій лист, бо насправді це не новорічне поздоровлення, але, дорога тітонько, з Вами я веду себе як дитина, яка не думає, а дозволяє говорити серцю!…

Якби Ви знали, дорога тітко, що я буду просити для Вас і для дорогого дядька в новорічний день!… Ні, Ви не знаєте, і я Вам не розповім про це, бо Вам буде нудно – це триватиме дуже довго.

І мої кузинки (мої дорогі сестрички), як я молитимуся за них!…

До побачення, дорога тітко, прошу Вас переказати моєму дядькові, як я його люблю. Я повинна би написати йому листа тоді, коли пишу до Вас, дорога тітко, але я дуже дурна, щоб говорити до двох людей одночасно… Прошу мені пробачити, посилаю вам обом найкращий поцілунок від вашого найменшого Веніаміна.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

Згадала, що ще не подякувала дорогій тітоньці за вінок[162], який вона хоче подарувати мені на облечини. Ох! Якби тітонька знала, як я їй вдячна і яким дорогим серцю її донечки буде цей подарунок!…

  1. До пана Мартена

І. М. Й. Т.

Ісус…    30 грудня [18]88

Дорогий Царю,

Яка радість, що цього року можу послати тобі з Царства Кармелю новорічне поздоровлення. Ніколи твоя Царівна не могла виразити свої почуття з більшою радістю; вона відчуває себе так близько біля свого Царя, так близько, що ніщо не зможе їх розлучити!…

Земні царі стають щасливими, якщо можуть для своїх дітей знайти шляхетних наречених, і як діти вдячні їм за це!… А з твоєю Царівною все інакше: ти – як батько і як цар – не хотів довірити її нікому іншому, тільки Цареві Неба, самому Ісусові, і з Сироти з Березини я перетворилася у шляхетну Кармелітку.

І як я повинна любити батька, який захотів подарувати мені таке велике щастя, і як я його люблю!… Якщо би наш римський гід був тут, то він би сказав: «Всечесні отці, покажу вам батька, якого ви ще ніколи не бачили, а коли побачите його, то впадете в екстаз». Чи не правда, дорогий тату, що ти не міг зробити нічого кращого для своєї Царівни? Якщо вона не стане святою, то тільки з власної провини, бо з таким татом як ти має для цього всі засоби!…

Дорогий тату, день добігає до кінця, мушу тебе залишити, але тільки для того, щоб знайти тебе знову біля Ісуса – там твоє місце.

Незабаром для нас заясніє день без тіней, тоді наші розмови ніколи не закінчаться!…

Щасливого Нового Року, дорогий Царю, дякую за все, що ти нам подарував цього тижня… і впродовж УСЬОГО року…!

Нехай Ісус благословить тебе, нехай винагородить тебе, як обіцяв, сторицею у цьому житті й ПРЕКРАСНИМ Небом у наступному. Це побажання твоєї Царівни, яка любить тебе так, як жодна царівна ніколи не любила свого царя.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус         2 січня 1889[163]

Дорога тітко,

Ваша донечка переповнена радістю!… Які Ви добрі для неї, це насправді забагато… Як Вам віддячити?… Але чи мама не вміє читати в серці своєї донечки? Тому я не хвилююся, впевнена, що Ви здогадуєтесь, як я Вам вдячна.

ЛІЛІЇ[164] чарівні, виглядають так, ніби їх щойно зрізали! Які добрі мої сестрички, що захотіли їх мені подарувати. Я дуже радітиму, згадуючи в дню облечин, що саме вони прикрасили мене на зустріч з моїм божественним Обручником. Ці квіти говоритимуть від їхнього імені з Ісусом, який, я впевнена, обдарує їх і також Вас, дорога тітко, своїми благодатями.

Якби Ви знали, як я раділа, що могла подарувати нашій Матері великий кусок яблучного цукру![165] Впізнаю дорогу тітоньку, яка завжди шукає те, що справить найбільшу радість її донечці. Я раділа так само, коли побачила чудовий пакунок з солодощами; у столовій, коли наша мати сказала в присутності всієї спільноти, що це Ваш подарунок з нагоди моїх 16 уродин, я відчула гордість.

Дякую, дорога тітко, якби Ви знали, як я Вас ціню! Під час облечин я молитимусь за Вас і за дорогого дядька, якому дякую від душі, бо знаю, що подарунки, які я отримала ввечері, також і від нього.

Наша дорога Мати вважає, як і вся спільнота, що вінок дуже красивий. Ніколи ще квіти мені так не подобались, лілії такі чисті. Я хотіла би, щоб і моя душа була ними прикрашена, коли піду на зустріч з Ісусом, бо недостатньо мати їх у волоссі, Ісус завжди дивиться тільки на серце!…

Сестра Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

6 січня 1889

І. М. Й. Т.

Дороге Ісусове ягня, дякую!… Якби ти знала, як мене втішило твоє слівце!…

Проси Ісуса, щоб я була великодушною під час реколекцій[166], Він мене РАНИТЬ уколами шпильки, бідний маленький м’ячик вже не може витримати, він продірявлений з усіх боків, маленькі дірки болять більше, ніж якби я мала одну велику діру!… Біля Ісуса нічого не відчуваю, сухість!… Сонливість!… Але принаймні це мовчання!… Мовчання корисне для душі… Але створіння, ох! Створіння!… Маленький м’ячик тремтить біля них!… Зрозумій іграшку Ісуса!… Коли солодкий товариш власноручно проколює свій м’ячик, то страждання солодке, бо його рука солодка!… Але створіння!… Ті, що мене оточують, насправді дуже добрі, але є щось, чого я не знаю, що мене відштовхує!… Я не можу тобі пояснити, зрозумій мою душу. Але я ДУЖЕ щаслива, що можу страждати так, як того хоче Ісус. Якщо Він не проколює свій маленький м’ячик власноручно, то, без сумніву, керує рукою[167], яка проколює!… Якщо Ісус хоче спати, то навіщо я би заважала Йому? Я дуже щаслива, що Він не звертає на мене увагу, у такий спосіб показує, що я не чужа, запевняю тебе, що не чинить жодних зусиль, щоб розпочати розмову!…

Якби ти знала, як я хочу бути безпристрасною щодо земних речей, мені не потрібна створена краса. Якби я ними володіла, то була би нещасною, моє серце було би порожнім!… Неймовірно, яким великим мені здається моє серце, коли розмірковую про земні скарби, бо всі разом вони його не заповнять, але яким маленьким воно мені здається, коли дивлюся на Ісуса!… Я так прагну Його любити!… Любити так, як ніхто ще не любив!… Моє єдине бажання – завжди виконувати волю Ісуса! Витирати Йому сльози через грішників… Ох! Не ХОЧУ, щоб Ісус був засмученим у день моїх заручин, я хотіла би навернути всіх грішників на землі та спасти всі душі в чистилищі![168]

Ісусове ягня буде сміятися, коли почує про таке бажання піщинки!… Знаю, що це безумство, але все-таки хотіла би, щоб так сталося, і щоб Ісус не пролив більше жодної сльозини.

Молися, щоб піщинка стала АТОМОМ, видимим тільки для Ісуса!…

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До сестри Марії від Пресвятого Серця

6 або 7 січня 1889

І. М. Й. Т.

Ісус

Дорогий Ісусовий Леве[169], ягнятко має нагальну потребу позичити в тебе трошки сили й відваги; тої відваги, яка допомагає Левові долати всі труднощі!… Нещасне ягнятко не може сказати Ісусові нічого, окрім того Ісус взагалі з ним не розмовляє. Молися за ягнятко, щоб його реколекції все-таки були любі серцю того, Хто ОДИН вміє читати в глибинах людської душі!…

Навіщо шукати щастя на землі? Признаюся тобі, що моє серце гаряче цього прагне, але воно розуміє, це бідне серце, що жодне створіння не втамовує спрагу, навпаки, чим більше п’є з цього завороженого джерела, тим більшу спрагу відчуває![170]… Знаю інше джерело, яке також не втамовує спрагу, але спрага вже не непокоїть, навпаки, вона така солодка, що приносить задоволення. Цим джерелом є страждання, відоме тільки Ісусові!…

Дорогий Леве, хочу багато про що тобі розповісти, але не маю часу, читай в серці СВОЄЇ сестрички, бо ти добре вмієш це робити!…

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

7 січня 1889

І. М. Й. Т.

Ісус

Сьогодні вранці сестра від св. Вінкентія де Паоло вчинила мені велику прикрість, я відійшла з важким серцем[171]

Що в тобі так притягує мою душу! Ти не можеш собі уявити, як я страждаю від того, що не можу з тобою розмовляти[172].

Чи ти хоч трошки розумієш Ісуса?… Я тобі вже говорила, що діти не знають, чого хочуть, Ісус так поводиться зі своїм м’ячиком[173]. Безсумнівно, Він вирішив, що дата 9 була дуже вимовною[174], а Він не хотів, щоб вона мала щось захоплююче!… Я добре знаю, чому. Бо тільки Він є захоплюючим в усій СИЛІ цього слова, і хоче показати своєму м’ячику, що той помилиться, якщо шукатиме в іншому місці відблиск краси, яку вважатиме самою красою!…

Яким добрим для мене є Той, Хто невдовзі буде моїм Нареченим, Він любить мене божественно, тому й не дозволяє, щоб я прив’язалася до ЧОГОСЬ створеного! Він добре знає, що якщо дасть мені хоча би відблиск ЩАСТЯ, то я прив’яжуся до нього всією своєю енергією, всією силою серця; і тому не дає мені цього відблиску. Йому подобається залишати мене в темряві й не давати звабливого світла, яке не є Ним!… Оскільки я не можу знайти жодного створіння, яке би мене задовольнило, то хочу віддати Ісусові все, створінню не хочу віддати навіть крихту любові. Аби тільки Ісус завжди усвідомлював мене, що лише Він є досконалим щастям, навіть тоді здається відсутнім!…

Сьогодні, ще більше, ніж вчора, якщо це можливо, я була позбавлена найменшої втіхи; дякую Ісусові, якщо Він вважає, що це добре для моєї душі. Можливо, якщо би Він мене втішив, то я би затрималась на цій втісі, а Він хоче, щоб усе віддала Йому!… Так, все віддам Йому, все, навіть тоді, коли вважатиму, що вже нічого не маю, тоді, як і цього вечора, віддам Йому це «нічого»!…

Хоча Ісус не дає мені жодної втіхи, але дає такий великий мир, що мені дуже добре!…

А лист отця?[175] Має в собі щось неземне, моє серце знаходить у ньому багато красивих речей, але щастя?… Ох! Ні, щастя не дає… щастя, воно тільки в стражданні, й в стражданні, позбавленому найменшої втіхи!…

Сестричко, моя справжня Мамо, що думатимеш про свою донечку? Ох! Нікому більше не наважуся повірити свої думки, найінтимніші думки своєї душі!… ПРОШУ тебе, порви цей лист, коли прочитаєш його.

Молися, щоб твоя сестричка не відмовила Ісусові навіть у найменшій частці свого серця.

Тереза від Дитяти Ісус

  1. До пана Мартена[176]

І. М. Й. Т.

Ісус      8 січня 1889

Незрівнянний Царю,

Якби ти знав, як мене торкнула твоя доброта!… Гарбуз![177]… Шампанське. Ох! Я мала велике бажання плакати, якщо би не стримала себе; але я себе стримала і дуже тішилася чудовим святом четверга.

Зазвичай шлюб Царівни святкують дуже урочисто, і тому немає сумнівів, що Царівна Франції та Наварри матиме штучні вогні… За все платить Цар, і він знає, як зробити радість своїй Царівні, маленька білява бешкетниця[178] повинна тільки дякувати!…

Якщо у четвер на землі буде красиве свято, то гадаю, що в Небі буде ще красивіше: ангели в захопленні споглядатимуть батька, так милого Богові, а Ісус приготує корону, яку додасть до тих, якими мій Цар вже володіє.

Ні, земні свята не можуть бути такими чудовими як небесні, проте мені здається, що неможливо знайти більш небесне свято від того, до якого готуємося. Але я не заслужила такої великої благодаті, тільки добрий Бог зволив прийняти заслуги мого дорогого батька, тому Він проявляє до мене таку милість.

Я зараз проходжу реколекції, а під час реколекцій заборонено писати листи, але наша Мати дозволила написати кілька слів подяки, бо ти такий добрий для своєї Царівни. І ще: безсумнівно, що листи не можна писати, щоб не порушити реколекційне мовчання, але чи можна порушити мовчання, пишучи до святого?…

До четверга, дорогий Царю, твоя Царівна обнімає тебе всім серцем і очікує на ту хвилину, коли зможе тебе обійняти насправді[179].

Царівна Франції і Наварри

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

8 січня 1889

І. М. Й. Т.

Ісус

Я не бачила ягня весь день, але знаю, що в нього болить голова, і через це ягнятко страждає, бо боїться, що Ісус причепить йому крила!… Які захоплюючі рядки![180]… Це щось неземне, це відчуття Батьківщини!… Ягня помиляється, думаючи, що Ісусова іграшка не перебуває в темряві, вона в неї занурена. Можливо, ягнятко погодиться, що ця темрява світиться, проте є темрявою… Єдина втіха іграшки – сила і великий спокій, окрім того вона надіється, що є такою, якою Ісус хоче її бачити; це її радість, інакше все було би сумним…

В нашої Матері мені постійно заважають[181], і навіть тоді, коли є можливість, я не можу розказати їй про те, що діється в моїй душі, виходжу сумна, як і прийшла сумна!…

Вірю, що під час цих реколекцій Ісус хоче відірвати мене від усього, що не є Ним…

Якби ти знала, яка велика моя радість від того, що не маю ніякої радості, – а це подобається Ісусові!… Це витончена радість (але не відчутна).

Дороге ягня, ще тільки один день – і буду обручницею Ісуса!…

Не вмирай так швидко, почекай, аж поки ягнятко отримає крила, щоб слідувати за тобою…

Тереза від Дитяти Ісус, маленька Ісусова забавка!

н. к. п.

Прошу тебе передати мені: 1° своє китайське чорнило і золоте; 2° сказати мені, чи пісні св. Агнеси пасуватимуть на образках на честь моїх облечин; 3° прочинити двері о 6, якщо будеш поблизу, якщо цього не зробиш, то я сама пробуджуся. Якщо все це тобі важко зробити, то не давай мені нічого, можу обійтися без цього.

  1. До сестри Марії від Пресвятого Серця

8 січня 1889

І. М. Й. Т.

Ісус

Дорогий леве, твої кілька слів наповнили серце твоєї донечки ВЕЛИКОЮ РАДІСТЮ!… Дякую… Яка ти добра!… Ох! Якби я хотіла бути такою, як ти. Але Ісусова іграшка є уособленням слабкості; якщо Ісус її не носить або не кидає, то вона безвладна, стоїть на місці!…

Ще тільки один день – і буду обручницею Ісуса, яка ж це благодать!… Як Йому віддячитися, щоб стати хоч трошки гідною такої ласки?…

Ох! Батьківщина… батьківщина[182]… Як я прагну Неба, де Ісуса любитимемо без обмежень!…

Але, щоб туди потрапити, потрібно страждати й плакати… Добре! Так, хочу страждати так, як цього хоче Ісус, дозволити Йому робити з м’ячиком усе, що захоче.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До сестри Марти від Ісуса[183]

10 січня 1889

Моїй дорогій сестрі на пам’ятку[184] моїх облечин.

Молися до Ісуса, щоб я стала великою святою, я молитимуся про цю благодать для моєї дорогої подруги!

Сестра Тереза від Дитяти Ісус

і Пресвятого Обличчя

н. к. п.

(Сестра Марта мала облечини 2 травня 1889.

Перший раз Тереза вживає «від Пресвятого Обличчя». Отримала на це дозвіл з огляду на болючий досвід страждань батька, які поєднала із Страстями Ісуса).

  1. До Селіни

23-25 (?) січня 1889

І. М. Й. Т.

Ісус і його хрест!…

Дорога сестро!

Так, радосте мого серця, Ісус є тут зі своїм хрестом![185] Ти упривілейована Його любов’ю, і Він хоче уподібнити тебе до себе. Чому ти перелякалася, що не зможеш нести цей хрест і ослабнеш? На дорозі до Кальварії Ісус упав три рази, а ти, бідна дитино, не будеш подібною до свого Обручника, не захочеш впасти 100 раз, щоб довести Йому свою любов, і не встанеш знову з іще більшою силою?…

Селіно… якщо Ісус тебе так випробовує, то любить тебе особливою любов’ю. Я майже заздрю тобі! Тому, хто любить більше, Він дає більше, тому, хто любить менше, Він дає менше!…

Але ти не відчуваєш любові до свого Обручника, ти хотіла би, щоб твоє серце стало полум’ям, яке піднімається до Ісуса без диму. Зрозумій, що дим довкола тебе потрібний тільки тобі й щоб ти не бачила своєї любові до Ісуса. А вогонь бачить тільки Він і тому тільки Він ним володіє. А якщо Він хоч трошки показав би нам вогонь, то власна любов прийшла би швидко – як фатальний вітер, який все гасить!…

Тепер ти робиш враження людини, оточеної незліченним багатством… погляд губиться в цьому горизонті… Ця людина хоче відвернутися від цього багатства, бо, як говорить, воно її турбує, вона не знає, що з ним робити, вважає, що краще буде, якщо втратить його або залишить для когось іншого!… Але інший не прийде, бо це багатство приготоване для обручниці Ісуса, і тільки для неї одної!… Бог переверне весь світ, щоб знайти страждання і дати його душі, на якій зупинився його божественний погляд невимовної любові![186]

Яке значення вони мають для нас… речі цієї землі… Чи буде нашою батьківщиною це болото, негідне безсмертної душі… і чи нас обходять немічні люди, які зрізують цвіль з цього болота? Чим більше наше серце спрямоване до Неба, тим менше відчуваємо уколи шпильок[187]

Але не думай, що це не благодать, це велика благодать – відчувати ці уколи, бо тоді наше життя стає мучеництвом, і одного дня Ісус нагородить нас вінком. Страждати і зазнати приниження![188] Яка гіркота й слава водночас! Це девіз безсмертної Лілії!… Кращого не знайти. Моє серце супроводжує тебе у цій шляхетній праці, яку тобі довірив Ісус. Ти не Солдат, а Генерал… Страждати тепер і завжди… Але все минає[189].

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус…..Кармель, 28 лютого 1889

Дорога Селіно,

Невже пишу до тебе в Куен?[190]… Запитую в себе: це сон чи дійсність?… Але ні, це дійсність!… Ти здивуєшся, дорога сестричко, якщо скажу, що зовсім тебе не жалію, але знай, вважаю, що тобі можна позаздрити. Ісус має стосовно тебе плани невимовної любові, хоче, щоб його безсмертна лілія належала тільки Йому, і тому Він сам веде її в першому новіціяті й своєю божественною рукою прикрашає свою наречену до дня шлюбу, а його дорогоцінна рука не помиляється у виборі прикрас… Ісус є обручником, окупленим кров’ю[191]… Хоче мати всю кров серця…

Ох! Скільки ж це нам коштує – дати Ісусові те, що Він просить!… Яке щастя, що це нам коштує… Яка невимовна радість – ледве нести свій хрест. Чи безсмертна лілія розуміє бідну піщинку?… Біль є твоїм новіціятом – який незрозумілий привілей…

Ах! Дорога сестричко, я далека від того, щоб жалітися Ісусові на хрест, який Він нам посилає, але не можу зрозуміти безмежну любов, яка спонукала Його так з нами поводитися… Ісус дуже любить нашого дорогого татка, якщо він так страждає. Але чи ти не вважаєш, що біда, яка його торкнула, є увінчанням його красивого життя?… Відчуваю, маленька безсмертна ліліє, що говорю тобі одні дурниці, але це не має значення, я думаю набагато більше про інші справи, в яких Ісус проявляє до нас свою любов… Яке ж це щастя – бути приниженою! Це єдина дорога до святості!… Чи можемо тепер мати найменші сумніви щодо волі Ісуса стосовно наших душ?… Життя – це лише сон, але скоро ми прокинемось, і яка радість… чим більші наші страждання, тим більшою буде наша слава… Ох! Не згубімо випробувань, які Ісус нам посилає, це золоті поклади, якими можна користуватися, чи пропустимо таку можливість?… Піщинка хоче розпочати працю без радості, без відваги, без сили, а всі титули полегшать працю, вона хоче працювати ради Любові.

Розпочинається Мучеництво, вийдемо на арену разом, якщо тільки Безсмертна Лілія не погордить бідною Піщинкою.

  1. До Селіни

5 березня 1889

І. М. Й. Т.

Ісус

Дорога Селіно,

Не вмію висловити радість, яку мені приніс твій дорогий короткий лист!… Тепер ти дійсно безсмертна лілія Ісуса. Ох! Як Він задоволений своєю лілією, з якою любов’ю Він дивиться на свою дорогу квітку, яка прагне лише Його одного і не має іншого бажання, як тільки потішати Його…

Кожне нове страждання, кожний неспокій серця є як легенький вітерець, який несе до Ісуса запах Його лілії. Тоді Він усміхається з любов’ю і відразу готує нову гіркоту, наповнює келих по вінця, бо вважає, що чим більше Його лілія зростає в любові, тим більше повинна зростати також і в стражданні!…

Який привілей надає нам Ісус, посилаючи такий великий біль. Ах! Щоб Йому віддячитись, вічність буде закороткою. Він обдаровує нас своїми ласками так, як обдаровував найбільших святих, звідки таке велике вподобання?… Цю таємницю Ісус нам відкриє в нашій батьківщині, коли «витре кожну сльозу з очей їхніх»[192]… Потрібно, щоб я так говорила до рідної душі[193], бо в іншому випадку мене не зрозуміти, тому я звертаюся саме до неї, бо всі мої думки вже були в неї; можливо, що вона не помічає любов Ісуса до неї, любов, яка вимагає всього. Для Нього немає нічого неможливого, Він не хоче обмежувати святість своєї Лілії, для Нього не існують жодні границі!… І хіба для Нього вони можуть існувати? Ми більші від усього всесвіту, і колись отримаємо Божественне існування…

Ох! Як я вдячна Ісусові за те, що помістив лілію біля нашого дорогого тата, лілію, яка нічого не боїться, лілію, яка скоріше помре, ніж залишить славне поле, на якому її помістила любов Ісуса!

Тут, на землі, ми не можемо надіятись на щось інше, тільки страждання і ще раз страждання. Як тільки відійде одне страждання, то наступне відразу витягне до нас свої руки. Ох! Доля, якій варто заздрити… Херувими в Небі заздрять нашому щастю.

Але я написала дорогій Селіні з іншою метою: аби сказати їй, щоб написала до пані Поліни[194] про біду, яка нас спіткала у зв’язку з хворобою Тата. А тепер можеш сміятися з бідної Терези, яка написала про головне аж в кінці листа. Бідна Леонія, я її також люблю, вона нещасливіша від нас, бо Ісус дав їй менше. Але від тих, кому дано більше, буде вимагатися більше[195].

Твоя Сестричка

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.[196]

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус    Кармель, 12 березня 1889

Дорога Тітонько,

Я не можу бути послушною Вам, бо мені дуже важко не подякувати Вам!… П’ять листів[197] не виразять моєї вдячності, отож, дорога Тітонько, прошу Вас зрозуміти все, що Ваша донечка не може висловити. Тітко, Ви дуже добрі!… Буду молитися за Вас! На жаль, це правда, що я не здатна зробити щось добре, не заробляю гроші, а тільки витрачаю їх, і тому делікатна увага дорогої Тітоньки мене глибоко зворушила[198]. Ніколи не думала, що раптово стану такою багатою, нічого не роблячи, щоб заробити стільки грошей… Не можу стриматися від сміху, думаючи, що саме я, завдяки доброті моїх рідних, забезпечила рибою всю спільноту…

Надіюся, дорога Тітонько, що Ви подякуєте від мене дорогому Дядькові й скажете, що я йому дуже вдячна.

Дорога Тітко, добрий Бог любить Вас в особливий спосіб, якщо посилає Вам стільки страждань, бо якщо би Він виконав мої прохання, то Ви би більше не хворіли, бо я була би щасливою, якщо би Він зволив зіслати на мене всю Вашу біль.

На жаль, дорога Тітонько, мій лист не може виразити почуття мого серця… Я хотіла би показати Вам всю мою вдячність!…

Який добрий Ісус, що дозволяє нам у тяжких випробуваннях, які нам посилає, зазнати втіху від того, що бачимо, як наш біль розділяють і розуміють рідні!…

Обнімаю всім серцем дорогу Жанну й малу господиню дому[199].

До побачення, дорога Тітонько, ще раз дякую Вам і дорогому Дядькові й ніжно Вас обнімаю.

Ваша дуже вдячна донечка.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. п.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Кармель, 12 березня 1889

«Слава Ісусові!… Як добре віддати себе Йому і посвятитися Його любові»[200].

Селіна!… Це дороге ім’я лагідно звучить в глибині мого серця!… Чи ж наші серця не співзвучні у досконалий спосіб?…

Прагну ввечері разом з Селіною зануритись у безконечність… прагну забути землю… тут, внизу, все мене втомлює, все мене обтяжує… Я знаходжу радість лише у стражданні ради Ісуса, але ця невідчутна радість перевершує всі інші радості!…

Життя проминає… Вічність наближається великими кроками… Скоро будемо жити життям Ісуса… напившись із джерела всякої гіркоти, ми будемо обожествлені біля джерела всіх радостей, всіх насолод[201]… Незабаром, Сестричко, одним поглядом зможемо зрозуміти те, що відбувається в глибині нашого єства!… Незабаром побачимо нове небо.

Проминає образ світу цього[202], яскравіше Сонце освітить своїм блиском морські простори, безмежні горизонти![203]… Безмірність буде нашою власністю… Вже не будемо в’язнями на цій землі вигнання… все промине!… Разом з нашим небесним обручником будемо плисти озерами, які не мають берегів… безмежність не має ані границь, ані дна, ані берегів![204]… «Відваги, Ісус чує найвіддаленіше відлуння нашого болю»[205]. Наші арфи зараз висять на вербах вздовж Вавилонської річки… але в день нашого визволення які ж гармонічні звуки будемо чути… з якою радістю зазвучать струни наших інструментів![206]

Тільки Ісус може розуміти любов Ісуса до Селіни!… Ради Селіни Ісус робить безумні речі… Нехай Селіна робить те саме для Ісуса… За любов можна заплатити тільки любов’ю[207], і рани, завдані любов’ю, можна вилікувати тільки любов’ю.

Жертвуймо наші страждання Ісусові ради спасіння душ, бідних душ!… вони мають менше благодатей, ніж ми, але кров Бога була пролита ради їхнього спасіння… окрім того Ісус хоче, щоб їхнє спасіння залежало від зітхання нашого серця… Яка таїна!… Якщо одне зітхання може врятувати одну душу, то скільки можуть зробити наші страждання?… Не відмовмо Ісусові нічого!…

Дзвонить дзвоник, а я ще не написала до бідної Леонії, поздоров її від мене, обніми й скажи, що я її люблю!… Нехай вона буде вірна благодаті, і Ісус її благословить. Нехай спитає в Ісуса, що я хочу їй сказати, я Йому це доручаю!…

До побачення!… Ох! Небо, Небо! Коли ми там будемо?

Піщинка Ісуса

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус    15 березня 1889

Дякую тобі за лист, він дуже втішив Піщинку!…

В одному з останніх листів ти говорила, що ти – моя тінь. Ах! Якщо би це було правдою, то було би дуже сумно, бо що таке тінь Піщинки?…

Я думала про щось краще для дорогої Селіни; ця ідея про тінь мені сподобалась, і я сказала собі, що моя Селіна повинна бути тінню чогось, але чого?… Я не можу знайти серед творінь нічого, що би задовольнило моє поняття про дійсність, вірною тінню якої мала би бути дорога Селіна… Лише сам Ісус може бути цією божественною дійсністю!…

Так, Селіна мусить бути маленькою тінню Ісуса… Який смиренний й водночас славний титул тіні?… Але тіні Ісуса – яка слава!…

Скільки всього я могла би сказати на цю тему маленькій тіні Ісуса, але маю мало часу, тому це неможливо!…

Сон моєї Селіни дуже гарний, може колись здійсниться (Селіні приснилося, що загине мученицькою смертю)… Але поки що розпочнемо наше мучеництво, дозволимо Ісусові відібрати від нас усе найдорожче і не відмовимо Йому в нічому. Перед тим, як померти від меча, вмираймо від уколів шпильок… Чи Селіна розуміє?…

Піщинка єднається у стражданні з маленькою тінню Ісуса.

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. н.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус    Кармель, 4 квітня [18]89

Дорога Селіно,

Твій лист дуже засмутив мою душу!… Нещасний Тато!… Ні, думки Ісуса – не наші думки, а Його шляхи – не наші шляхи[208]

Він нам подає такий гіркий келих, що наша слабка природа ледве його приймає!… Не відсуваймо губ від цього келиха, приготованого рукою Ісуса…

Подивімося на життя у властивому світлі… Воно є миттю між двома вічностями… Страждаймо у мирі…

Признаюся, що слово «мир» видавалося мені трохи сильним, але одного дня, роздумуючи над тим, я відкрила секрет страждання у мирі… Хто говорить «мир», не говорить «радість», принаймні «відчутна радість»… Аби страждати в мирі, достатньо бажати те, що бажає Ісус… Щоб бути обручницею Ісуса, потрібно уподібнитись до Ісуса – закривавленого Ісуса[209], увінчаного терням!…

Бо тисяча літ в очах у тебе, мов день учорашній, що минув![210]

Над вавилонськими ріками, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон. На вербах, серед нього, повісили ми наші гусла. Бо там пісень у нас просили ті, що в неволю нас забрали, просили радости у нас тії, що мук нам завдавали: «Співайте нам пісень сіонських!» Як нам пісень Господніх на чужій землі співати?[211]… Псалом Давида…

Ні, не співаймо пісень Неба створінням… але, як Цецилія, співаймо в серці мелодійну пісню нашому Улюбленому!…

Пісня страждання, з’єднана з Його стражданнями, найбільше захоплює Його серце!…

Ісус палає любов’ю до нас… Поглянь на Його прославлене Обличчя!… Поглянь на Його згасаючі й опущені очі!… поглянь на Його рани… Поглянь на Його Обличчя… І побачиш, як Він нас любить.

Сестра Тереза від Дитяти Ісус

і Пресвятого Обличчя

н. к. н.

  1. До Марії Герен

24 квітня 1889

І. М. Й. Т.

Ісус    середа, квітень [18]89

Дорога сестричко,

Звертаюся до тебе з проханням, і саме до тебе тому, що знаю, що Буісонне, яке тепер, на жаль, безлюдне, колись було твоєю пасією.

Чи ти пам’ятаєш книжку, яку пані Тіфан[212] подарувала мені з нагоди першого Причастя?… Назва книжки: «Букет дівчини». Ця книжка повинна бути в одній з шухляд комода бідного Татка, я була би дуже щасливою, якщо могла би її отримати якнайскоріше, і також іншу, меншу книжку, яку мені подарувала пані Прімуа[213]. Це коричнева книжка з золотою рамкою, думаю, що це роздуми про Євхаристію. Ця книжка лежить на полці шафи Селіни (що біля дверей). Дорога сестричко, вибач мені за це прохання!… Якщо це можливо, то ти могла би пояснити служниці те, що хочеш, і не йти самій до Буісонне!…

Неймовірно, як тепер, як мені здається, зміцніли наші родинні зв’язки, мені здається, що після нашого важкого випробування ми стали ще більше сестрами, ніж були до того!…

Якби ти тільки знала, як я тебе люблю!.. і як часто думаю про вас усіх… Ох! Як добре в стражданні мати друзів, чиї серця відповідають відлунням на наш біль!… Як я вдячна Ісусові, що дав нам таку добру родину… таких милих сестричок. Наші бідні сестрички здалека[214] недавно невтомно розповідали нам про вашу доброту до них. Я знала, що серце моєї Марійки порушить серце моєї Селіни, і це дуже втішило моє бідне серце, бо дуже люблю мою Марійку!… Всі компліменти, якими її обсипають, не змогли би виразити те, що я про неї думаю.

Спішу як шалена, не думаючи про те, що моє бідне перо не може наздогнати моє серце, і, безсумнівно, мені буде соромно, що це неможливо буде прочитати.

Дорога сестричко, обніми від мене всіх, кого я дуже люблю, і подякуй їм за те, що балують нас на Пасху добрим шоколадом і доброю рибою… Ох! Не можу думати про рибу… Того дня у поведінці дядька було щось таке батьківське, щось незвичайне!… що я ніколи не забуду цей візит.

Твоя сестричка, яка тебе любить.

с. Тереза від Дитяти Ісус

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус…       Кармель, 26 квітня 1889

Сам Ісус поздоровляє свою обручницю з 20-ою річницею її уродин! (28 квітня)…

Ці 20 років були плідні стражданнями і особливими благодатями!… 20 років! Вік, сповнений ілюзіями… скажи мені, які ілюзії ти залишаєш в серці моєї Селіни?…

Скільки спільних споминів!… Це цілий світ… Так, Ісус має своїх вибраних, в Його саду є плоди, які під Сонцем Його любові визрівають майже миттєво… Чому ми належимо до них?… Запитання, наповнене таїною… Які рації може нам привести Ісус? На жаль, Його раціями є відсутність будь-яких рацій!… Селіно!… Користаймо з цього привілею Ісуса, завдяки якому за кілька років Він навчив нас так багато, не пропустімо нічого, що може Його втішити!… Ах! Дозвольмо оздобити себе Сонцем Його любові… воно так палає… хай нас поглине любов!… Святий Франциск Сальський говорить: «Коли вогонь любові палає в серці, тоді всі меблі вилітають через вікна»[215]. Ох! Не залишімо нічого… нічого в своєму серці, крім Ісуса!…

Не вірмо, що любити можна без страждання, без великого страждання… наша вбога природа бере в цьому участь! І не малу!… Це наше багатство, наш засіб для існування!… І вона така цінна, що Ісус прийшов на землю, щоб прийняти її.

Страждаймо важко, втративши відвагу!… «Ісус страждав у смутку! Хіба душа може страждати без смутку?…»[216]. І ми хотіли би страждати великодушно, героїчно!… Селіно! Яка це ілюзія!… Хотіли би ніколи не падати?… Чи це важливо, Ісусе, що постійно падаю? Бачу тоді свою слабкість, і це мій великий здобуток… Тоді Ти бачиш, на що я здатна, і більш схильний підняти мене своїми руками… А якщо не піднімаєш, то тому, що Тобі подобається бачити мене на землі… і я не буду непокоїтися, а далі простягатиму до Тебе у благаннях руки, наповнені любов’ю!… Не можу повірити, що Ти мене залишиш!…

«Святі отримували свої хрести тоді, коли ставали біля стіп Господа»![217]

Дорога Селіно, солодке відлуння моєї душі!… Якби ти тільки знала мою вбогість!… Ох! Якби ти знала… Святість не полягає у красивих словах, не полягає навіть у тому, щоб думати про них чи відчувати їх!… Вона полягає у стражданні, щоб страждати у всьому. «Святість! Її потрібно здобувати на лезу меча, треба страждати… треба ввійти в агонію!…»[218].

Настане день і хмари зникнуть, тоді буде тільки радість, тільки щастя…

Користаймо з одного моменту страждання!… Не пропустімо жодної миті!… кожна мить – це скарб… Через один порух любові пізнаємо Ісуса краще… наблизимося до Нього на цілу вічність!…

С. Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. н.

  1. До Селіни

27 (?) квітня 1889

На 28 квітня

І. М. Й. Т.

Хочу ще раз побажати моїй дорогій Селіні веселих свят з нагоди річниці уродин і посилаю їй від Дитяти Ісуса[219] маленький букет. Він дякує їй за всі красиві квіти, які вона Йому дарувала. На жаль, ці квіти не дуже красиві, Дитя Ісус у Кармелю вбоге, але в Небі Ісус покаже нам свої багатства, і як я добре знаю, кого ними обдарує…

Завтра я прийму мого Ісуса![220] Ох! І як багато я Йому розповім про мою Селіну, про моє друге Я. Маю багато що Йому розповісти, але це не буде важко, одне зітхання розкаже все.

Це чорновий текст! Але я так поспішаю, що мусиш мені пробачити. Я хотіла би, щоб ти знала моє серце і все, що воно має для тебе, але є речі, які неможливо описати, і які розуміє тільки серце.

(Букет Ісуса кілька годин стояв перед Ним у ще убогішій вазі, ніж він сам!…)

Дорога Селіно, одного для підемо до Неба назавжди, і тоді вже не буде ні дня, ні ночі – як на цій землі… Ох! Яка радість, ідімо в мирі, споглядаючи Небо – єдину мету нашої праці. Година відпочинку вже близько.

Міцно обніми від мене Леонію, яку я так люблю. Не забуду про 25-у річницю її уродин[221]. У Кармелю я маю добру пам’ять на дати. Я люблю тебе більше, ніж можу висловити.

Твоя сестричка

Тереза від Дитяти Ісус

  1. До сестри Марії від Пресвятого Серця

кінець травня 1889

І. М. Й. Т.

Ісус

Дорогий Леве, дякую, дякую!… Що хочеш, щоб тобі сказало бідне ягнятко?[222]… Чи це не ти його навчала?… Згадай ті часи, коли ти сиділа на великому кріслі й, тримаючи мене на колінах, розповідала мені про Небо[223]… я ще досі чую твій голос: «Поглянь на купців, як важко вони заробляють гроші, а ми можемо збирати скарби для неба будь-коли, без важкої праці, можемо збирати діаманти ГРАБЛЯМИ».

І я відходила з серцем, наповненим радістю і добрими намірами!… Можливо, що без тебе я би не була в Кармелю!…

Пройшов час від цих щасливих моментів, прожитих у нашому солодкому гнізді… Ісус прийшов до нас… Визнав нас гідними пройти через тигель страждання[224]….

Перед моїм вступом до Кармелю наш незрівнянний Тато, віддаючи мене доброму Богові, сказав: «Я хотів би мати щось краще для Бога». Ісус вислухав його молитви… цим чимось кращим був він сам!… Яка радість за мить страждання… Від Господа це сталось[225]… Господь любить Тата набагато більше, ніж ми. Тато – мала дитина доброго Бога; добрий Бог для того, щоб звільнити його від великих страждань, хоче, щоб ми страждали замість нього!…

І ми повинні Йому за це дякувати!…

Дорогий Леве, життя пройде дуже швидко, в Небі нам буде зовсім байдуже, коли побачимо, що всі реліквії Буісонне розкидані![226]… Чи ж земля має якесь значення?

Твоя донечка, яку ти виховала!…

С. Тереза від Дитяти Ісус

і Пресвятого Обличчя

н. к. н.

  1. До Марії Герен

І. М. Й. Т.

Ісус     Четвер, 30 травня [18]89

Дорога сестричко

Ти добре зробила, що написала до мене[227], я зрозуміла все… все все все!…

Ти не вчинила й найменшого гріха, я дуже добре знаю цей вид спокус, отож можу тебе запевнити без обави, а втім, Ісус говорить це в глибині мого серця… Потрібно з погордою ставитись до цих спокус, не звертати на них найменшої уваги.

Чи хочеш, щоб я тобі визнала одну справу, яка спричинила мені великий біль?…

Моя Марійка не прийняла Причастя… у день Вознесіння і останній день місяця Марії!… Який це біль для Ісуса!…

Диявол повинен бути дуже хитрим, щоб так обдурити душу!… але чи ти не знаєш, моя дорога, що це мета його бажань. Він, віроломний, добре знає, що не зможе спокусити до гріха душу, яка прагне повністю належати Ісусові, отож навіть не пробує її намовляти до цього. Для нього вже багато, якщо зможе в цій душі збудити неспокій, але його лють вимагає ще чогось, він хоче позбавити Ісуса улюбленого кивоту, не маючи змоги ввійти в цю святиню, він хоче, принаймні, щоб вона залишилася порожньою і без господаря!… Ах! Що вчинить це бідне серце?… Якщо диявол успішно відтягне душу від Причастя, то виграє все… І Ісус плаче!…

Моя дорога, подумай, що Ісус перебуває в кивоті тільки для тебе, для тебе єдиної, Він палає бажанням увійти в твоє серце… йди, не слухай диявола, висмій його і йди без страху прийняти Ісуса миру й любові!…

Але вже чую, як ти говориш: «Тереза говорить це тому, що не знає… вона не знає, що чиню це свідомо… це мене веселить… і потім – я не можу приступити до Причастя, бо вважаю, що вчинила святотатство, ітд. ітд. ітд.» Так, твоя бідна Тереня знає добре, я тобі кажу, що вона здогадується про все, вона тебе запевняє, що можеш йти без страху і отримати свого єдиного справжнього товариша… Вона також пройшла через мучеництво скрупулів[228], але все-таки Ісус дав їй благодать приймати Причастя, і навіть тоді, коли вона вважала, що поповнила важкі гріхи… отож! Я тебе запевняю, що вона зрозуміла, що це був єдиний спосіб звільнитися від диявола, бо коли він бачить, що марнує час, то залишає нас у спокою!…

Ні, це НЕМОЖЛИВО, щоб серце, «яке спочиває, споглядаючи кивот», ображало Ісуса до такої міри, щоб не могло Його прийняти. Ісуса ображає і ранить Його серце брак довіри!…

Сестричко, ще до твого листа я передчувала твої тривоги, моє серце було з’єднане з твоїм серцем, минулої ночі у сні я намагалася потішити тебе, але даремно! Я не змогла цього зробити!… І сьогодні не зможу цього зробити, якщо Ісус і Пресвята Діва не прийдуть мені на допомогу; вірю, що моє бажання здійсниться, і останнього дня свого місяця Пресвята Діва зцілить мою дорогу сестричку. Але в цьому намірі треба молитися, багато молитися, чи ти не могла би поставити свічку Богородиці Переможній[229]… маю до Неї таку довіру?

Твоє серце створене, щоб любити Ісуса, любити Його пристрасно, молися гаряче, щоб найкращі роки твого життя не перетворилися у химеричний страх.

Для любові Ісуса ми маємо тільки коротку мить життя, диявол добре це знає, отож хоче, щоб ми прожили її в непотрібній праці…

Дорога сестричко, приступай до Причастя часто, дуже часто… Це єдині ліки, якщо хочеш зцілитися, Ісус недаремно вклав це бажання у твою душу. (Я переконана, що Він буде задоволений, якщо ти приймеш два рази Причастя, яке пропустила, тоді перемога диявола буде меншою, бо йому не вдалося віддалити Ісуса від твого серця)[230]. Не бійся любити Пресвяту Діву занадто, ніколи не любитимеш її достатньо, і Ісус буде задоволений, бо Пресвята Діва – Його Мати.

До побачення, Сестричко, пробач мені ці карлючки, які я сама не можу прочитати, мені бракує часу, обніми від мене всіх моїх близьких.

С. Тереза від Дитяти Ісус

н. к. н.

  1. До Марії Герен

І. М. Й. Т.

Ісус         Неділя, 14 липня [18]89

Дорога сестричко,

Оскільки ти така смиренна, що просиш поради в малої Терези, то вона не може тобі відмовити[231], але бідна новичка без досвіду боялася би помилитися, і ти могла би мати сумніви щодо того, що вона тобі скаже. Але сьогодні не бійся – я передаю тобі відповідь самого Ісуса… Ох! Яка я щаслива, що можу її тобі передати…!

Сьогодні вранці я запитала нашу добру Матір, що маю відповісти тобі стосовно того, що ти розповіла Селіні. Ця добра Мати сказала передати тобі, що, роблячи так, не бійся помилитися, бо Бог дав її серцю глибоке знання душ і всіх їхніх бід – вона знає все; для неї немає нічого прихованого, твою маленьку душу розуміє досконало; ось що вона сказала передати тобі від імені Ісуса: «Ти добре вчинила, що розповіла все Селіні, але краще про ці справи не говорити, краще взагалі на них не звертати уваги, бо наша Мати переконана, що ти не робиш нічого поганого». Тепер ти заспокоїлась?… Мені здається, що якби я була на твоєму місці й мені би сказали так багато, то я би повністю зцілилася і дозволила, щоб мене вели насліпо, бо це єдиний спосіб осягнути мир і, понад усе, вчинити приємність Ісусові.

Навіть якщо вважатимеш, що вчинила погано, то й тоді немає жодної небезпеки, бо наша Мати (я думаю) досвідченіша від тебе і говорить тобі, що ти не вчинила нічого поганого…

Ох! Маріє, яка ти щаслива, що маєш серце, яке вміє так Любити… Подякуй Ісусові за цей цінний дар і віддай Йому своє серце повністю. Створіння занадто мізерні, щоб наповнити безмежну порожнечу, яку Ісус створив у тобі, не віддавай їм найменшого місця в своїй душі…

Добрий Бог не зловить тебе в свої сіті, бо ти вже в них ув’язнена…

Так, це правда, що наша взаємна любов неземна – занадто сильна, щоби бути земною, навіть смерть не зможе її знищити…

Не бідкайся, що під час Причастя не відчуваєш утіхи; це випробування потрібно переживати з любов’ю, не згуби жодної колючки, які знаходиш щоденно; за допомогою однієї з них можеш спасти душу!…

Ах! Якби ти знала, як ображають доброго Бога! Твоя душа може Його добре потішати… люби Його до безумства за всіх тих, які Його не люблять!… Сестричко, після шаленого бігу моє перо мусить зупинитися, мушу сьогодні написати п’ять листів, почала писати для моєї Марійки… дуже тебе люблю, і в цій любові мало природного!… Обніми від мене мого Дядька, мою Тітку, мою дорогу Жанну, і скажи їм, що я їх люблю. А ти, маленька улюблениця Ісуса, молися, щоб твоя негідна сестричка могла Любити так, як ти любиш, якщо це можливо!…

С. Тереза від Дитяти Ісус

і Пресвятого Обличчя

н. к. н.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус     Кармель, 14 липня [18]89

Дорога Селіно,

Моя душа не залишає тебе… вона страждає на вигнанні разом з тобою!… Ох! Скільки коштує життя – щоб залишатися на цій землі гіркоти і неспокою… Але завтра… за годину ми будемо в порту – яка радість! Ах! Якою ж буде радість споглядати Ісуса обличчям в обличчя всю вічність! Увесь час, увесь час щораз більше любити, щораз більше насичуватися радістю… безхмарне щастя!…

Що вчинив Ісус, щоб так відірвати наші душі від усього створеного? Ах! Він нас сильно зранив… але це була рана любові. Бога треба подивляти, але, передовсім, треба любити, отож любімо Його… любімо Його так, щоб страждати ради Нього стільки, скільки Він захоче, зносячи навіть покарання душі, сухість, неспокій, холод… Ах! Це велика любов – любити Ісуса, не відчуваючи ніжності цієї любові… це мучеництво… І добре! Помремо як Мучениці. Ох! Моя Селіно… солодке відлуння моєї душі, чи ти розумієш?… приховане мучеництво, відоме тільки Богові, яке око створіння не може побачити, мучеництво без слави, без тріумфу… Це героїчна любов… Але одного дня вдячний Бог заволає: «Тепер моя черга». Ох! І що ми тоді побачимо?[232]… Що це буде за життя, яке ніколи не закінчиться?… Бог буде душею наших душ… незбагненна таїна… Людське око не бачило нестворене світло, вухо не чуло незрівнянні мелодії, серце не може передчувати те, що Бог зберігає для тих, кого любить. І все це станеться швидко, дуже швидко, спішімо сплести собі вінок, простягнімо руку, щоб вхопити пальму, і якщо полюбимо сильно, якщо полюбимо Ісуса пристрасно, то Він не буде дуже жорстоким, щоб залишати нас у вигнанні довго… Селіно, під час цих коротких хвилин, які нам залишаються, не марнуймо часу… рятуймо душі… душі, вони гинуть як сніжинки[233], й Ісус плаче, а ми… ми думаємо про свій біль замість того, щоб потішати нашого обручника… Ох! Моя Селіно, живімо для душ… будьмо апостолами… рятуймо передовсім душі священиків, ці душі повинні бути чистішими, ніж кришталь… На жаль! Скільки є поганих священиків, які недостатньо побожні… Молімося, терпімо за них, і останнього дня Ісус нам віддячить. Ми віддамо Йому душі!…

Селіно, чи ти розумієш крик мого серця?… Разом… Назавжди разом.

Селіна і Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. н.

П.С. Сестра Марія від Пресвятого Серця не може тобі написати, бо лист був би дуже довгим

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

Липень-серпень (?) 1889

І. М. Й. Т.

Ісус

Дороге ягня, дозволь твоєму бідному ягнятку трошки побекати… Ягня мені зробило добре в неділю!…

Одне речення порушило мене в особливий спосіб, а саме: «Не говорімо те, що може нас вивищити». Це правда, потрібно все зберегти для Ісуса з заздрісною турботою… Дороге ягня, як добре працювати лише для Ісуса, для Нього ЄДИНОГО!… Ох! Як тоді наповнене серце, як легко на душі…

Маленький Беноні Ісуса[234], молися за Піщинку, щоб піщинка завжди була на своєму місці, тобто під ногами у всіх, щоб ніхто про неї не думав, щоб ніхто не знав про її існування, піщинка не прагне приниження – було би забагато честі для неї, бо хтось повинен був би нею опікуватися, вона бажає тільки одного – бути ЗАБУТОЮ, щоб її мали за ніщо[235]… Але вона бажає, щоб Ісус її бачив; якщо створіння не можуть її побачити, то нехай, принаймні, в її сторону повернеться скривавлене обличчя Ісуса… Вона прагне лише погляду, одного погляду!… Якби піщинка могла втішити Ісуса, витерти його сльози, то існує одна піщинка, яка хотіла би це вчинити…

Нехай Ісус візьме вбогу піщинку і сховає її на своєму славному Обличчі… там бідний атом вже не буде боятися нічого, впевнений, що вже ніколи не согрішить!…

Піщинка прагне за будь-яку ціну спасати душі… потрібно, щоб Ісус дав їй цю благодать; мала Вероніко[236], проси про цю благодать ясніюче Обличчя Ісуса!… Так, Обличчя Ісуса ясніє, але якщо воно таке прекрасне в ранах і сльозах, то яким воно буде, коли побачимо його в Небі?… Ох! Небо… Небо… Так, аби одного дня побачити Обличчя Ісуса, аби вічно споглядати дивну красу Ісуса, піщинка хоче бути погордженою на землі!…

Дороге ягня, проси Ісуса, щоб його піщинка спішно і швидко спасла багато душ, і могла якнайскоріше полетіти до його дорогого Лику!…

Я страждаю!… Але надія на Батьківщину додає мені відваги, скоро будемо в Небі… Там вже не буде ні дня, ні ночі, бо Обличчя Ісуса буде незрівнянним світлом!…

Дороге ягня, зрозумій піщинку, вона не знає, що сказала сьогодні ввечері, але насправді не мала наміру написати жодного слова з усіх, які тут накарлякала…

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус       15 жовтня [18]89

Дорога Селіно,

Якби ти знала, як зворушила серце своєї Терези!… Твої вазонки[237] прекрасні, не можеш собі уявити, як я раділа!… Селіно… Мені дуже сподобався твій лист, я відчула, наскільки наші душі створені, щоб розуміти одна одну, щоб йти тим самим шляхом!… Життя… Ах! Правда, що для нас воно вже не привабливе… але помиляюся, це правда, що принади світу маліють для нас, бо це тільки туман… нам залишається дійсність. Так, життя – це скарб… кожна мить – це вічність, вічність радості неба, вічність споглядати Бога лицем в лице, бути одним цілим з Ним!… Є тільки Ісус; усе інше не існує… Отож любімо Його до безумства, спасаймо для Нього душі. Ах! Селіно, я відчуваю, як Ісус просить нас вгамувати його спрагу, даючи Йому душі, особливо душі священиків. Відчуваю, що Ісус хоче, щоб я тобі це сказала, бо наша місія – забути про себе, знищити себе… ми такі маленькі… а, все-таки, Ісус хоче, щоб спасіння душ залежало від нашого самозречення, від нашої любові, Він благає нас про душі… Ах! Зрозуміймо Його погляд! Так мало людей Його розуміють. Ісус дав нам особливу благодать – Він сам нас навчає, показує нам приховане світло!… Селіно… Життя коротке, вічність безконечна… Перетворімо наше життя у постійну жертву, мучеництво любові – щоб втішити Ісуса. Він хоче лише одного погляду, одного зітхання, але погляду і зітхання виключно для Нього!… Нехай усі хвилини нашого життя належатимуть лише Йому одному, нехай створіння торкають нас тільки мимоходом… Тієї ночі – тієї єдиної ночі, яка приходить у наше життя тільки один раз, потрібно любити, любити Ісуса всім серцем і спасати для Нього душі – щоб Його любили… Ох! Робити все для того, щоб Його любили! Селіно! Як легко з тобою розмовляти… так, ніби розмовляю з власною душею. Селіно, мені здається, що тобі можу розказати все…

(Ще раз дякую за вазонки, маленький Ісусик аж сіяє – Він так гарно прикрашений).

С. Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. н.

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус    15 жовтня 1889

Дорога Тітко,

Не знаю, як вам сказати, як я раділа всім вашим гостинцям!… Молюся до моєї святої заступниці, щоб вона вам віддячила і уділила вам і моєму дорогому Дядькові своїх благодатей. Прошу вас подякувати моїм дорогим сестричкам Жанні й Марії за прекрасні букети і смачний виноград.

Я перестала писати лист, бо прийшов новий подарунок: дві чудові квітки для маленького Ісусика… Справді, мене занадто обдаровують, я би збентежилася, якщо би це не були прикраси для вівтаря дитяти Ісуса. Він, без сумніву, сплатить мій борг перед моїми рідними. Я не знаю ім’я особи, яка зробила такий чудовий подарунок Терезиному Ісусикові… якщо Ви знаєте, дорога Тітко, то подякуйте їй від мене…

Дорога Тітонько, як ревно я молюся сьогодні до святої Терези, щоб сторицею віддячила вам за все, що для нас робите. Селіна, поздоровляючи мене маленьким листом, написала про вашу доброту до неї, це мене дуже зворушило, але не здивувало, бо я знаю, що Ви маєте до нас материнські почуття.

Дорога Тітко, моє серце наповнене солодкими відчуттями, про які я хотіла би вам розказати, але зараз мушу залишити вас і йти на вечірню.

Цілую вас, мого дядька і моїх чотирьох сестричок[238].

Ваша глибоко вдячна донечка.

С. Тереза від Дитяти Ісус

н. к. н.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 22 жовтня 1889

Дорога Селіно,

Як би ти знала, як мене болить, коли думаю, що не привітаю мою Селіну з двадцять першою річницею уродин!… Чи Селіна засумнівалася би в серці своєї Терези?…

Вона вже довгий час думає про це чудове свято, але життя в Кармелю так закрите, що мала пустельниця ніколи не знає, який сьогодні день… Селіно, ця забудькуватість вразила моє серце, але знаєш, я думаю, що Ісус хоче, щоб цього року ми святкували уродини разом; хіба сьогодні не октава святої Терези? Так, Селіно, свята Тереза також і твоя заступниця, бо ти вже її улюблена дочка…

Як би ти знала, що я дивлюся на сьогоднішній біль як на волю Ісуса, бо Він любить сіяти в наше життя дрібні прикрощі…

Посилаю тобі красивий образок Пресвятого Обличчя, який наша дорога Мати недавно мені подарувала. Думаю, що він дуже пасує Марії від Пресвятого Обличчя[239], і тому не можу залишити його собі; я довго думала про те, щоб віддати його моїй Селіні… моїй Селіні від мене… нехай Марія від Пресвятого Обличчя буде другою Веронікою, яка витирає всю кров і сльози Ісуса, свого єдиного Улюбленого, хай здобуває для Нього душі, особливо душі, які вона любить[240], хай не боїться солдатів, тобто світ – аби дійти до Нього… Ах! Якою щасливою вона буде, коли зможе одного дня споглядати в славі таїнственний напій, яким вгамувала спрагу свого небесного Улюбленого, коли побачить Його губи, колись засохлі, а тепер відкриті – щоб сказати їй єдине й вічне слово Любові!… Подяку, яка триватиме вічно…

До побачення, дорога мала Вероніко, завтра, без сумніву, Улюблений захоче нової жертви, нового заспокоєння своєї спраги, але найголовніше: вмираймо разом з Ним…

Веселих свят, дорога Селіно…

Твоя бідна сестричка.

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. н.

Не забудь зірвати маленьку квітку Селіни[241], це дар мого серця тобі…

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 18 листопада 1889

Дорога Тітонько,

Як швидко біжить час… Минуло вже два роки, як я посилала Вам з Риму вітання з іменинами, а здається, що це було вчора.

Упродовж цих двох років багато чого сталося, добрий Бог обдарував мене великими благодатями… Він також позначив нас своїм хрестом і водночас об’явив велику доброту, яку вклав у серце нашої дорогої Тітоньки…

Скільки споминів поєднано з датою 19 листопада, якою була радість, коли цей день приходив!… І завжди з тією самою радістю я повторюю дорогій Тітоньці всі побажання, які приготувала для неї; але помиляюся, не буду марнувати час, повторюючи те саме, бо знаю, що для цього не вистачило би грубої книжки…

Як би Ви знали, дорога Тітонько, як ваша донечка молитиметься за Вас у день ваших іменин. Але на жаль! Я така недосконала, що мої вбогі молитви, з певністю, не мають великої вартості, але є жебраки, які своєю надокучливістю отримують бажане; я робитиму так, як вони, і добрий Бог не відішле мене з порожніми руками…

Вже дзвонять на четверту, і я мушу Вас залишити, дорога Тітонько, але запевняю Вас, що моє серце залишається біля Вас.

Прошу Вас, дорога Тітонько, нагадати про мене пані Форне, бо я пам’ятаю, що це також і її іменини. І само собою, що обнімаю усім своїм серцем мого дорогого Дятька і моїх дорогих сестричок.

Вам, дорога Тітонько, ваша найменша донечка посилає найкращі обійми серця

Сестра Тереза від Дитяти Ісус

н. к. н.

  1. До пана Герен

І. М. Й. Т.

Ісус   30 грудня 1889

Дорогий Дядьку і дорога Тітко,

Ваш Беноні приходить у свій час, аби побажати Вам щасливого Нового Року!… Як кожний день має свою останню годину, так і кожний рік бачить, що наближається його останній вечір, і цього вечора цього року я відчуваю потребу зміряти одним поглядом минуле і прийдешнє; вдивляючись у минуле, я відчуваю потребу подякувати доброму Богові, бо хоча Його рука подала нам келих гіркоти, але Його Божественне Серце підтримувало нас у випробуванні й дало нам потрібну силу, щоб ми могли випити його келих до дна… А що нам принесе наступний рік?… Мені не відкрилась ця таїна, але благаю доброго Бога винагородити сторицею моїх дорогих рідних за все добро, яке вони роблять для нас!…

Перший день року для мене – світ споминів… Ще бачу Тата і його ласки… Він був таким добрим!… Але навіщо це згадувати? Наш дорогий Тато отримав нагороду за свої чесноти, Бог дав йому гідне випробування.

Дзвонять вже на дев’яту, мушу закінчити лист, хоча не написала нічого з того, що хотіла сказати, але надіюся, що моя дорога родина пробачить свою Тереню, особливо за почерк, який важко прочитати…

Щасливого Нового Року моїм дорогим сестричкам!… Особливо, щоб Марія вилікувалась, бо я буду гніватися на неї, якщо грип перешкоджатиме їй відвідувати нас!…

До побачення, дорогий Дядьку і дорога Тітко, ваша донечка зичить вам доброго… доброго Нового Року й обіймає вас усім серцем.

Сестра Тереза від Дитяти Ісус

н. к. н.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус   31 грудня [18]89

Дорога Селіно,

Складаю тобі останні мої побажання у цьому році!… Через кілька годин він промине назавжди… він буде у вічності!…

Оскільки моя Селіна вже в ліжку[242], то це я мушу її відвідати з новорічними побажаннями…

Ти пам’ятаєш те, що було?… Проминаючий рік був добрим, так, був цінним для неба, аби наступний був таким самим!…

Селіно, я не дивуюся, що бачу тебе в ліжку по такому році, після такого дня слід відпочити!… Ти розумієш?… Можливо, що наступний рік буде останнім!!! Ах! Користаймо, користаймо з найкоротших моментів, наслідуймо скупих, будьмо заздрісними у найменших речах для Улюбленого!… У цьому році останній день року дуже сумний… Серце, наповнене споминами, буде чувати і чекати півночі… Пам’ятаю все… тепер ми сироти[243], але можемо промовляти з любов’ю «Отче наш, що єси на Небесах». Так, нам залишилося ще єдине все наших душ!…

Ще один рік минув! Селіно! Він минув, минув, і вже ніколи не повернеться; як проминув цей рік, так промине наше життя і ми скоро скажемо: «Воно пройшло», не марнуймо свого часу, скоро вічність засвітиться перед нами!… Селіно, якщо прагнеш, то навертаймо душі, потрібно, щоб у наступному році ми здобули багато священиків, які здатні любити Ісуса!… які торкають Ісуса так ніжно, як Його Марія торкала в яселках!…

Твоя сестричка

Тереза від Дитяти Ісуса

і Пресвятого Обличчя

н. к. н.

Також бажаю щасливого Нового Року для Льольо[244], але надіюся, що її побачу!… Подякуй щиро дядькові та тітці, скажи їм, що я глибоко зворушена всіма їхніми подарунками, щиро подякуй також Жанні та Марії, вони справді дуже милі.

  1. До Селіни

27 квітня 1890

І. М. Й. Т.

Ісус

Дорога Селіно,

Я раділа, що напишу тобі довгого листа з нагоди твоїх 21-их уродин, але маю всього кілька хвилин!… Селіно, чи ти подумала, що твоя Тереза могла би забути про 28 квітня?… Селіно, моє серце наповнено споминами… мені здається, що люблю тебе століттями, але ж немає й 21 року… але тепер переді мною вічність…

Селіно, ліра мого серця співатиме для тебе 28-ого, твоє ім’я багаторазово звучатиме в дорогих вухах мого Ісуса!… Ах! Якщо ми маємо одне серце, то віддаймо його ціле Ісусові, мусимо йти разом, бо Ісус не може перебувати в половині серця!… Проси, щоб твоя Тереза не залишилася позаду…

Коли я дивилася на образ Пресвятого Обличчя[245], то сльози покотилися з моїх очей, чи ж це не символ нашої родини? Так, наша родина – це галузка лілії, а безіменна Лілія всередині – цар, який розділяє з нами почесті свого царювання, його божественна кров стікає в наші келихи, а терня проколює нас і випускає аромат нашої любові.

До побачення, Селіно, вже йдуть перервати мою розмову, зрозумій все

Тереза

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

4 (?) травня 1890

І. М. Й. Т.

Ісус

Дороге ягня, моє серце йде за тобою в усамітнення[246], ти знаєш, «маленький жайворонку», що до твоєї лапки прив’язана нитка, і якщо підніматимешся високо, то мусиш тягнути за собою свою ношу… але піщинка не важка, і потім буде ще легшою, якщо попросиш про це в Ісуса… Ох! Як вона прагне бути зменшеною до нічого, бути незнаною жодному створінню, бідне мале, воно прагне лише ЗАБУТТЯ… не приниження, ні образ, це було би завеликою честю для піщинки. Щоби її принизити, треба було би її помітити. Але ЗАБУТТЯ!… Так, я бажаю бути забутою, і не тільки творіннями, а й самою собою, я хотіла би бути забутою аж до небуття, так, щоб не мати вже жодного бажання… Слава мого Ісуса – це все; а свою славу віддаю Йому; а якщо Він мене забуде – добре! Він вільний, бо я вже не належу собі, а Йому… Він скоріше втомиться чеканням на мене, ніж я чеканням на Нього!…

Дороге ягня, чи розумієш мене?… Зрозумій усе, навіть те, що моє серце не здатне висловити. Ти, палаючий факеле, який мені дав Ісус, щоб освітлювати мої кроки на темних дорогах вигнання, змилуйся над моєю слабкістю, сховай мене під своїм вельоном, щоб я бачила твоє світло… Попроси Ісуса, щоб поглянув на мене, щоб нічні красуні[247] своїм яскравим промінням проникли в серце піщинки, а якщо ще можна, то попроси також, аби Квітка квітів розкрила свій віночок, і мелодія, яка звідти вийде, нехай зазвучить у моєму серці своїм таємничим навчанням… Дороге ягня, не забувай про піщинку!…

  1. До сестри Агнеси від Ісуса (фрагменти)

5-6 травня 1890

І. М. Й. Т.

Дякую за лист. Ах! Дякую!…

Мене не дивує, що не відчуваєш утіхи, бо Ісуса так мало втішають, що Він буде щасливим, якщо знайде душу, в якій зможе відпочити без якихось церемоній…

Як я горджуся бути твоєю сестрою! І також твоєю донечкою, бо це ти вчила мене любити Ісуса і шукати тільки Його.

(…) і погорджувати всім створінням…

Щодо Селіни, то я знаю не більше від тебе, навіть менше, бо я не знала про її терпіння[248], якщо це не (…) надоїдливо, бо Селіна спочатку розповідала нам про нашого бідного Татка, вона зауважила, що це

(…)

Вона нам (…) про Жанну. Вона також просила нас дуже молитися за Леонію, бо вона терпить через свою хворобу[249], і думаю, що дядько вважає це небезпечним, бо рана набрякла.

Селіна розповідала нам про нашого бідного Татуся, вона зауважила, що саме в суботу – у свято Знайдення Святого Хреста – ми також знайшли наш хрест![250] Леонія там була. Вона надіється, що її зцілить Пресвяте Обличчя[251] або Люрд. Ввійде в басейн. Бідна Леонія, вона була дуже доброю і хотіла відмовитися від своїх розмов, аби вчинити приємність Селіні… Задзвонили на Вечірню, і я пішла. Я не знаю, коли вони будуть у Тур, але думаю, що в Люрді будуть наступного тижня. Щоби лист прийшов у суботу, його треба вислати в понеділок або у вівторок до обіду.

Ох! Яким вигнанням є наша земля!… Поза Ісусом не треба шукати ніякої підтримки, бо лише Він незмінний. Яка радість думати, що Він не може змінитися… Як радіють наші серця від думки, що наша маленька родина так ніжно любить Ісуса; мене це завжди втішає; чи ж наша родина не є родиною дівиць, родиною лілій?… Попроси Ісуса, щоб найменша, остання з них не була останньою в любові до Нього всією своєю здатністю любити!…

  1. До Селіни

10 травня 1890

І. М. Й. Т.

Ісус

Дорога Селіно,

Чи ти задоволена з подорожі?… Надіюся, що Пресвята Діва обдаровує тебе своїми благодатями; якщо це не благодаті втіхи, то, без сумніву, благодаті світла!… І Пресвяте Обличчя!… Селіно, чи ти знаєш, що це велика благодать – відвідувати всі святі місця… Моє серце хотіло би бути з тобою всюди, але на жаль! Не знаю плану подорожі, навіть думала, що будете в Люрді наступного тижня.

Селіно, мусиш бути дуже щасливою, споглядаючи красиву природу, гори… сріблисті ріки, все це таке величне, таке добре, щоб підносити наші душі.. Ах! Сестричко, відірвімося від землі, злетімо на гору любові, де перебуває чудова Лілія наших душ… Відірвімося від утіх Ісуса – щоб з’єднатися з Ним!…

І Пресвята Діва! Ах! Селіно, добре сховайся під її дівственним омофором, щоб Вона берегла твою дівочість!… Чистота така красива, така біла!… Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога![252]… Так, вони Його побачать навіть на землі, де немає нічого чистого, але де всі створіння стають прозорими, коли їх споглядають через Обличчя найкрасивішої і найбілішої Лілії!…

Селіно, чисті серця часто оточені колючками… Вони часто перебувають у темряві, тоді Ліліям здається, що втратили свою білість, думають, що колючки, які їх оточують, змогли розірвати їхні пелюстки!… Селіно, чи ти розумієш?… Лілії посеред колючок – улюблениці Ісуса, для Нього розкіш перебувати серед них!… Блаженні гідні переносити спокуси!…

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. н.

Хотіла би написати до моєї дорогої Леонії, але це неможливо, бо не маю часу, скажи їй, що часто молюся за неї, і часто думаю про мою хресну маму[253]. Я хотіла також написати до Марійки, але не можу, часто молюся, щоб Пресвята Діва зробила її маленькою лілією, яка багато думає про Ісуса і забуває про себе так, що всі свої нещастя віддає в руки послуху![254]… Я не забуваю про мою Жанну…

З Канади немає жодних нових[255]. Сестра Агнеса від Ісуса не може писати, бо перебуває на реколекціях.

Якщо ти ще нічого не купила для нашої Матері, то можеш привезти образ Богородиці з Люрду за 4 або 5 франків.

  1. До сестри Агнеси (без дати і підпису)

10 травня 1890

І. М. Й. Т.

Ісус

Дороге ягня, ще один день[256], і ти повернешся воювати в долині!… Бідне ягнятко нарешті знайде свою Маму… Яка я щаслива, що назавжди залишуся в’язнем Кармелю, я не хочу їхати до Люрду, щоб впадати в екстаз[257], я волію «монотонність зречення»! Яке щастя бути так добре схованою, що ніхто про тебе не думає!… Бути незнаною навіть для тих, які живуть з тобою…

Дороге ягня, як я вдячна Ісусові, що дав мене тобі й вчинив, що ти так добре розумієш мою душу!… Я не вмію розказати тобі все, що думаю… Ах! НЕБО!!! Тоді один погляд – і все буде сказано й зрозуміло!…

Мовчання, це єдина мова, яка може висловити все, що діється в моїй душі!…

  1. До Селіни

19-20 травня 1890

Ісус   травень [18]90

І. М. Й. Т.

Дорога Селіно,

Мене попросили написати тобі кілька слів і сказати, щоб ти не приходила з новинами про Тата під час реколекцій П’ятидесятниці[258]; було би дуже мило з твого боку, якби ти захотіла написати нам кілька слів, а в понеділок[259] прийти нас відвідати. Дорога Селіно, я дуже рада, що мені це доручили, бо хочу тобі сказати, що вважаю, що добрий Бог тебе любить і ставиться до тебе як до упривілейованої… Ах! Ти можеш уже сказати, що твоя нагорода в Небі буде великою[260], бо сказано: «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи… Радійте й веселіться![261]

Селіно, який це привілей – бути незнаною на землі!… Ах! Думки доброго Бога – не наші думки[262], якщо би були нашими, то наше життя було би одним гімном вдячності!…

Селіно, чи ти думаєш, що Свята Тереза отримала більше благодатей, ніж ти?… Я тобі не скажу, щоб ти стреміла до її серафічної святості, але щоб була досконалою, як досконалий твій небесний Отець![263]… Ах! Селіно, наші безмежні прагнення – це не марення і не химери, бо сам Ісус дав нам цю заповідь![264]

Селіно, чи ти переконана, що на землі для нас вже нічого не залишилося! Ісус хоче, щоб ми випили Його келих до дна, залишаючи там, внизу, нашого дорогого Тата! Ах! Нічого Йому не відмовмо, Він так потребує любові й такий спрагнений, що очікує від нас краплі води, яка Його освіжить!… Ах! Будемо Йому давати, не рахуючи коштів, одного дня Він скаже: «Тепер моя черга»[265].

Добре подякуй моїй дорогій Марійці за красивий букет, скажи їй, що я його подарую Ісусові від її імені і попрошу Його прикрасити її душу стількома чеснотами, скільки троянд у ньому!…

Твоя Сестричка Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. н.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус!…    Кармель, 18 липня [18]90

Дорога Селіно,

Якби ти знала, що у листі сказала моїй душі!… Ах! Радість заливала мою душу як безмежний океан!… Селіно, все, що тобі скажу, ти вже і так знаєш, бо ти – це я… Посилаю тобі листок[266], який дуже багато говорить моїй душі, і мені здається, що й твоя душа зануриться у нього…

Селіно, це було так давно… і вже тоді душа пророка Ісаї занурювалася, як наші душі, в ПРИХОВАНІ ЧЕСНОТИ[267] Ісуса… Ах! Селіно, коли це читаю, то запитую в себе – чим є час?… Час, це не що інше, як мариво, сновидіння… Бог уже бачить нас у славі й тішиться нашим вічним щастям!… Ах! Яку радість моїй душі дає ця думка, тоді розумію, чому Він з нами не торгується… Він відчуває, що ми Його розуміємо, і ставиться до нас як до своїх друзів, як до найулюбленіших обручниць…

Селіно, оскільки Ісус «сам давив у винотоці»[268] вино, яке дає нам пити, то не відмовляймося носити одяг, скроплений кров’ю… видавлюймо для Ісуса нове вино, яке втамує Його спрагу, яке буде Йому подякою любові за любов. Ах! Не залишмо жодної краплі вина, яке можемо Йому дати… тоді, оглядаючись довкола[269], Він побачить, що ми прийшли допомогти Йому!… Його обличчя було ніби сховане![270]… Селіно, так є ще й тепер, бо хто розуміє сльози Ісуса?…

Дорога Селіно, збудуймо в наших серцях маленький кивот, у якому Ісус міг би сховатися, тоді Він зрадіє й забуде те, що нам не слід забувати: «Невдячність душ, які залишають Його в самотньому кивоті!…»

«Відчини мені, о моя сестро, моя люба! Моя голубко, моя чиста! Бо голова у мене роси повна, кучері у мене – нічних капель» (П. п. 5, 2) – це те, що Ісус промовляє до наших душ, коли Його залишили й забули!… Селіно, забуття, мені здається, що саме це приносить Йому найбільше болю!…

Тато!… Ах! Селіно, не можу тобі сказати все, що думаю, це займе багато часу, і як висловити те, що навіть думці важко зрозуміти, глибини у найінтимніших частинах душі!…

Ісус дав нам найкращий хрест, який міг придумати в своїй безмежній любові… як ми можемо нарікати, якщо Його самого вважали людиною, побитою і приниженою Богом![271]… Божественні чари зачаровують мою душу і чудесним способом потішають її в кожну хвилину дня! Ах! Сльози Ісуса – які ж це усмішки!…

Обніми від мене всіх і скажи їм усе, що хочеш!… Я багато думаю про мою дорогу Леонію, мою дорогу візитку[272]. Скажи Марії від Пресвятої Євхаристії, що Ісус просить від неї більше любові, Він хоче, щоб вона надолужувала байдужість, якої Він зазнає, Він хоче, щоб її серце було жаром, яке Його зігріє!… Їй потрібно повністю забути про себе і думати лише про Нього!…

Селіно, молімося за священиків. Ах! Молімося за них. Присвятімо їм своє життя, Ісус щодня дає мені відчувати, що хоче цього від нас обох

  1. C. T.[273]

І. М. Й. Т.

З пророка Ісаї (53, 1-5):

Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об’явилось? Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані.

———-

(63, 1-5):

Хто ж це йде з Едому, у багряних шатах з Боцри? Такий величний у своїй одежі, що виступає повний сили? Це я, той, що повідає справедливість, великий у спасінні. Чому шати твої багряні, одежа твоя, мов у того, хто топтав грона у винотоці? Я топтав сам один у винотоці, нікого з-поміж народів не було зо мною. Я їх топтав у моїм гніві, давив їх у моїй досаді, їхній сік на мої шати бризкав, і я заплямив усю мою одежу. Бо я в моїм серці постановив день помсти, і надійшов рік моєї відплати. Дивився я, але помічника не було; глядів здивований, та не було, щоб хто підтримав. Тоді рамено моє прийшло мені у підмогу, і моє обурення мене підтримало.

Це ті, що прийшли від горя великого, і обмили одежі свої, і вибілили їх у крові Агнця. Тому вони перебувають перед престолом Бога і служать йому день і ніч у храмі його; і той, хто сидить на престолі, поселиться над ними[274].

———-

Торбинка мірри – любий мій для мене, на моїх грудях спочиває. Мій любий білий та рум’яний… кучері у нього закручені[275]… Мій улюблений милий, Його постать випромінює любов, а Його обличчя спонукає мене відповідати любов’ю на Любов.

———-

І так в забутті застигла,

схиливши личко милому на груди.

Турботи, смутки – все зникло,

всього зреклась я – що було, що буде –

там, серед лілій, що цвіли повсюди[276].

  1. До Марії Герен

27-29 липня 1890

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, липень 1890

Дорога Марійко,

Добре подякуй доброму Богові за всі благодаті, які тобі дав, і не будь настільки невдячною, щоб не помічати їх. Ти мені видаєшся малою селючкою, до якої приходить могутній цар і просить її руки, а вона відмовляється під претекстом, що вбога і не розуміється на двірських звичаях, не беручи до уваги, що її царський наречений знає її вбогість і слабкість набагато краще, ніж вона сама… Маріє, якщо ти є нічим, то не забувай, що Ісус є всім, і тому треба загубити своє мале ніщо у Його безмежному всьому і думати лише про це все – єдине, що варте любові… Не треба також прагнути побачити плоди своїх зусиль; Ісус з радістю зберігає лише для себе ці маленькі ніщо, які Його втішають… Ти помиляєшся, моя дорога, якщо думаєш, що твоя Тереня крокує завжди із запалом дорогою чеснот, вона слабка, дуже слабка, і кожного дня переживає новий досвід своєї слабкості, але Марійко, Ісус навчив її, як св. Павла, мистецтва хвалитися своїми слабостями[277]. Це велика благодать, і прошу Ісуса, щоб навчив тебе цього самого, бо лише так можна знайти мир і спокій у серці. Коли бачиш свою убогість, то вже не хочеш дивитися на себе, а дивишся лише на єдиного Улюбленого!…

Дорога Марійко, я не знаю іншого способу осягнути досконалість крім «Любові»… Любити! Як добре наше серце для цього створене!… Часом шукаю іншого слова, щоб виразити любов, але на цій землі вигнання слова не можуть відтворити всіх порухів душі, отож слід триматися цього єдиного слова: «Любити!…»

Але кого наше бідне серце, спрагнене Любові, буде любити?… Ах! Хто буде достатньо великим для цього… чи людська істота зможе її зрозуміти… і, понад усе, відповісти на неї?… Марійко, є лише одна істота, здатна зрозуміти всю глибину слова «Любити!»… Тільки наш Ісус може віддати нам безмежно більше від того, що ми Йому даємо…

Маріє від Пресвятих Дарів![278]… твоє ім’я говорить тобі про твою місію… Потішати Ісуса, і робити все, щоб інші Його любили… Ісус хворий, і слід знати, що хвороба любові лікується лише любов’ю![279]… Маріє, віддай Ісусові своє серце, Він спраглий його, Він хоче його – твоє серце, Він так його прагне, що готовий жити в маленькому й темному місці![280]… Ах! Як не любити товариша, який принижується до найбільшої вбогості, як можна говорити про свою вбогість, коли Ісус уподібнюється до своєї Обручниці… Бувши багатим, став бідним[281], аби з’єднати свою бідність із бідністю Марії від Пресвятих Дарів… Яка це таїна любові!…

Сердечно поздоровляю всіх.

Моє серце завжди разом із Марією від Пресвятих Дарів, кивот – це дім любові, в якому зачинені наші душі… Твоя сестричка просить тебе не забувати про неї в молитвах.

Сестра Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. н.

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

30-31 серпня 1890

І. М. Й. Т.

Ісус

Дорога Мамусю, дякую. Ох! Дякую!… Якби ти знала, як твій лист промовляє до моєї душі!…

Але потрібно, щоб мала пустельниця розповіла тобі про свою подорож, отож розповідаю. Спочатку Обручник запитав її, до якого краю вона хотіла би подорожувати і якою дорогою ітд., ітд. Маленька Обручниця відповіла, що має лише одне бажання – зійти на гору Любові. Щоби туди дібратися, їй було запропоновано багато доріг, вони були такими досконалими, що вона не змогла вибрати якусь, і тому сказала своєму божественному провідникові: «Ти знаєш, куди я хочу піти, ради кого хочу зійти на цю гору, ради кого хочу осягнути вершину, кого люблю і кому єдиному хочу принести радість. Тільки ради Нього одного вдаюся в цю подорож, отож веди мене стежками, якими Він любить ходити, аби тільки Він був задоволений – і я буду дуже щасливою». Тоді Ісус взяв мене за руку і завів у підземелля, де не зимно і не гаряче, де не світить сонце, не падає дощ і не віє вітер, підземелля, у якому бачу лише тьмяне напівприховане світло, яке виходить із опущених очей на Обличчі мого Обручника!…

Мій Обручник нічого мені не говорить, я також нічого Йому не говорю, лише, що люблю Його більше, ніж себе саму, і в глибині серця відчуваю, що це правда, бо більше належу Йому, ніж собі!… Не бачу, щоб ми просувалися до вершини гори, бо подорожуємо під землею, але мені здається, що наближаємося до неї, не розуміючи як. Ця дорога не дає мені жодної втіхи, і дає всі втіхи тому, що її вибрав Ісус, а я хочу втішати Його, тільки Його!… Ах! Це правда, якщо даю Йому виногрона мого серця, то це між Б і А, бо нічого з цього не розумію[282].

Чи треба написати отцям Лєпеллєтьєру[283] і Ревероні, що складаю вічні обіти?…

——————————-

Передовсім не забувай ходити до пивниці по своє вино[284], пий його і не забувай про свою донечку, яка також не п’є солодкого вина з Ен-Геді[285]… Молися, щоб вона могла поїти ним свого Обручника, рятуючи душі – це буде її втіхою…

  1. До сестри Марії від Пресвятого Серця

30-31 серпня 1890

Дорога Хресна Мамо, якби ти знала, як твій Небесний спів захопив душу твоєї донечки!…

Запевняю тебе, що вона майже не чує небесного співу[286]. Її шлюбна подорож дуже суха, її наречений, це правда, дозволяє їй відвідувати багаті й чудові країни, але ніч заважає ними захоплюватися і, особливо, радіти цією красою.

Може ти думаєш, що вона цим засмучена, але ні, навпаки, вона щаслива, що йде за своїм обручником задля любові до Нього одного, а не задля Його дарів… Він сам такий красивий, такий захоплюючий! Навіть коли мовчить… навіть коли приховується!…

Чи ти розумієш свою донечку?…

Її втомили земні втіхи, вона прагне лише свого Улюбленого, лише Його одного… Не забувай багато молитися за донечку, яку ти виховала і яка твоя.

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

1 вересня 1890

І. М. Й. Т.

Ісус   Понеділок

Передаю тобі лист, який я написала для Тата[287]; якщо вважатимеш, що його не можна висилати, то передай мені чорновик, але думаю, що він його і так не зрозуміє[288]… Ах! Яка ж це таїна – любов Ісуса до нашої родини!… Яка таїна – сльози і кров обручника крові[289]

Завтра піду до о. Юфа[290]; він сказав мені зробити короткий огляд[291] за час мого перебування в Кармелю; прошу помолитися, щоб Ісус залишив мені мир, який ДАВ МЕНІ. Я була дуже щаслива, що отримала розрішення в суботу… Але я не розумію реколекцій, які зараз відправляю, ні про що не думаю, одним словом – я в дуже темному підземеллі!… Ох! Ти, яка є моїм світлом, проси Ісуса, щоб не дозволив, щоб душі були позбавлені потрібного світла через мене, а щоб моя темрява допомогла їх освітити… Проси Його також, щоб я добре відправила реколекції і щоб Він був задоволений, наскільки це можливо; тоді і я буду задоволена і згоджуся, якщо така Його воля, усе життя йти темною дорогою, на якій стою, аби одного дня дійти до вершини гори Любові, але вірю, що це не станеться тут, внизу.

(Питиму моє вино, навіть цього ранку воно би мені смакувало, але не могла знайти Нашу Матір)[292].

Чи треба написати до пані Папіно?… Мені здається, що цього не варто робити, вона не зрозуміє, може краще почекати до дня постригу?…

  1. До сестри Марії від Пресвятого Серця

2-3 вересня 1890

І. М. Й. Т.

Ісус

Якби ти знала, як мене радують твої слова!… Це для мене музика Неба, мені здається, що чую голос ангела…

Але чи ти не ангел[293], який мене вів і керував мною на дорозі вигнання аж до мого вступу до Кармелю? І навіть тепер ти завжди залишатимешся моїм ангелом, який потішав мене у дитинстві, і я бачу в тобі те, чого інші не можуть побачити, бо ти так добре вмієш приховувати те, ким ти є, що в день вічності багато людей здивуються.

Але твоя донечка не здивується, і якими би чудовими не були твій трон і корона, її не здивують дари любові божественного Обручника для тієї, яка сформувала в її серці таку саму любов до Обручника дів, і твоя донечка вірить, що також буде у твоїй короні маленькою квіткою, яка віддасть свій покірний блиск для слави свого видимого земного ангела.

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

3 вересня 1890

І. М. Й. Т.

Ісус

Дороге Ягня, так, для нас радість завжди буде перемішана зі стражданням, вчорашня благодать[294] вимагала коронації, і Ісус уділив її тобі й водночас мені, бо все, що завдає тобі страждання, глибоко мене ранить!… Я хотіла би знати, чи Наша Мати тебе потішила і чи ти ще засмучена? Я думаю, що слід подякувати «Святому Старцеві Симеонові» і сказати йому, що його лист прийшов, що ти на це скажеш?… Посилаю тобі короткий лист сестри Терези від Ісуса, який вона мені дала сьогодні вранці[295]. Чи треба це для неї зробити?… Я не маю взірців, окрім того вважаю, що білизна і Пресвята Діва[296] – це важливіші справи, але зроблю те, що мені скажеш.

Чи ти думаєш, що Селіна справді помре?[297]… Вчора я обіцяла, що складу урочисті обіти за нас обох, але не насмілюся просити Ісуса залишити її на землі, якщо Його воля інша. Я думаю, що любов може компенсувати довге життя… Ісус не дивиться на час, бо в Небі вже немає часу, Він дивиться лише на любов. Попроси Його, щоб дав і мені багато любові, я не прошу чуттєвої любові, лише такої, яку відчуває Ісус. Ох! Любити Його і робити все для того, щоб Його любили, як це солодко!… Скажи Йому, щоб забрав мене у день урочистих обітів, якщо після них я могла би Його образити, бо хочу взяти до неба білу шату мого другого хрещення незаплямленою, але мені здається, що Ісус може дати мені благодать, щоб я Його більше не ображала, або, принаймні, робила помилки, які Його не ОБРАЖАЮТЬ, але впокорюють мене і роблять мою любов сильнішою. Якби ти знала, скільки всього я ще хотіла би тобі сказати, якби мала слова, які виражають те, що думаю, чи скоріше – не думаю, а відчуваю!… Життя справді таїнственне!… Це пустеля і вигнання… але в глибині душі відчуваємо, що прийде день безмежної ДАЛЕЧІНІ, яка змусить нас назавжди забути про смуток пустелі й вигнання…

піщинка

Преосвященний отець Домен[298] не знає, що складаю урочисті обіти, чи я повинна йому сказати? Я думаю, що якщо Наша Мати ще не писала до абатства, то може повідомити сестер, щоб йому сказали.

  1. До сестри Агнеси від Ісуса

4 вересня 1890

І. М. Й. Т.

Передаю тобі лист з Риму[299], щоб ти віддала його Селіні, якщо захочеш. Може Тато не зрозуміє його, але взяти з собою лист не важко, а якщо зрозуміє, то буде дуже щасливим. Чи треба також передати йому текст моїх обітів, щоб він їх благословив?[300] Якщо ти погоджуєшся, то скажи мені завтра вранці, щоб я швидко їм написала. Цю картку можна вложити в вінок, але може краще нічого не робити?…

Дякую за короткий лист, як би ти знала, як він мене втішив!… Моя душа завжди в підземеллі, але вона дуже щаслива, так, щаслива, бо не має жодних утіх, бо вважаю, що у такий спосіб її любов не подібна до любові земних наречених, які завжди дивляться на руки своїх наречених, щоб побачити дарунки, які вони їм приносять, або на їхні обличчя, щоб побачити усмішку любові, яка їх захоплює…

Але вбога мала наречена Ісуса відчуває, що любить Ісуса ради Нього самого, і хоче дивитися на обличчя свого Улюбленого лише для того, щоб помітити сльози, які спливають з Його очей, бо вони захопили її своєю прихованою привабливістю!… Вона хоче їх позбирати, ці сльози, і приоздобити себе ними в день шлюбу, ці прикраси також будуть приховані, але Улюблений їх побачить.

  1. До сестри Марії від Пресвятого Серця

7 вересня 1890

І. М. Й. Т.

Я дуже хочу, щоб свічки біля Дитяти Ісуса були запалені, коли йтиму до каплиці[301], чи ти не могла би їх запалити?… Я прошу тебе не забути про це… Я не поміняла їх на нові, рожеві свічки, бо вони більше промовляють до моєї душі, вони засвітилися в день моїх облечин, були тоді рожевими й свіжими. Тато (це він дав їх мені) був там, і все було так радісно!… Але тепер рожевий колір зник, чи ж може тепер для сироти з Березини бути якась радість рожевого кольору?… Ох! Для неї тепер існує лише небесна радість… радість, у якій все створене є нічим і поступається місцем нествореному, яке є дійсністю…

Чи ти розумієш свою донечку?… Завтра вона стане нареченою Ісуса, завтра вона стане нареченою Того, чиє обличчя було закрите і кого ніхто не впізнав!… Який же ж це зв’язок і яке майбутнє!… Так, я відчуваю, що на моєму шлюбі будуть ангели, святкувати буде лише Небо, маленька наречена і її дорогі сестри!…

  1. До сестри Марії від Пресвятого Серця[302]

Пам’ятка з 8 вересня 1890

День, який запам’ятався назавжди, коли твоя донечка, як і ти, стала обручницею Того, який сказав: «Царство моє не від світу цього»[303], і пізніше: «І побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме по хмарах небесних»[304]. Це саме той день, на який ми чекаємо… День вічного шлюбу, коли Ісус витре сльози з наших очей і посадить нас на троні біля себе…

Зараз його обличчя ніби сховане від очей смертних, але ми, які розуміємо Його сльози у цій долині вигнання, незабаром побачимо його промінне обличчя у батьківщині, тоді зазнаємо екстази і вічного з’єднання у славі з нашим Обручником… Молися, щоб та, яку ти ввела на дорогу чеснот, одного дня була біля тебе в батьківщині!…

Твоя донечка

  1. Запрошення на Весілля сестри Терези від Дитятка Ісус й Пресвятого Лику[305]

8-20 вересня (?) 1890

І. М. Й. Т.

Всемогутній Бог, Сотворитель Неба і землі, Правлячий Владика Світу й Преславна Діва Марія, Цариця небесного Двору, ласкаво повідомляють про Весілля свого Достославного Сина. Ісуса, Царя Царів і Господа господ, з Дівицею Терезою Мартен, нині Дамою й Князівною королівств, даних у посаг її Божественним Нареченим, а саме: Дитинства Ісуса і Його Страждань, оскільки її дворянські титули: Дитятка Ісус і Пресвятого Лику.

Пан Людовік Мартен, Власник і Пан помість Страждання і Приниження і Пані Мартен, Князівна й Дама Двору Небесного, ласкаво повідомляють про Весілля своєї Доньки, Терези, з Ісусом, Словом Божим, другою Особою Достойної Поклоніння Трійці, Який за сприяння Духа Святого став Чоловіком і Сином Марії, Цариці Небесної.

Хоча ви й не могли бути запрошені на церемонію Шлюбного благословення, яке було мені дане на горі Кармель 8 вересня 1890 р. (туди був допущений тільки небесний двір), вас запрошують на повернення з Весілля, яке відбудеться Завтра, в День Вічності, коли Ісус, Син Божий, прийде на Хмарах Небесних у сяйві своєї Слави, щоб судити Живих і Мертвих. Оскільки година ще невідома, вас просять бути напоготові й чувати.

  1. До сестри Марти від Ісуса[306]

23 вересня 1890

Дорогій Товаришці з нагоди найчудовішого дня в її житті, неповторного дня, у якому вона віддала себе Ісусові.

Потішаймо разом Ісуса за всю невдячність душ, а наша любов нехай допоможе Йому забути про свої страждання.

Твоя негідна Сестричка

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.[307]

  1. До Селіни

23 вересня 1890

І. М. Й. Т.

Ісус

Ох! Селіно, як я можу розповісти тобі про те, що коїться в моїй душі?… Вона розірвана[308], але відчуваю, що ця рана завдана дружнього рукою, божественно заздрісною рукою!…

Все було приготоване до мого шлюбу, але чи ти не бачиш, що бракувало ще чогось до цього свята? Це правда, що Ісус уже поклав багато дорогоцінного каміння у мій кошик, але, без сумніву, бракувало одного виняткової краси, і цей цінний діамант Ісус подарував мені сьогодні… Селіно… приймаючи його, я плакала… я ще плачу, я би докоряла собі, якщо би не знала, «Що існує любов, єдиним свідченням якої є сльози»[309]. Це сам Ісус так учинив, це Він, і я впізнала дотик Його любові…

Ти знаєш, як я хотіла сьогодні вранці побачити нашого дорогого Тата, але тепер бачу ясно, що його відсутність – це Божа воля; Він допустив це лише для того, щоб випробувати нашу любов… Ісус хоче мене як сироту, хоче, щоб я була сама з Ним самим, щоб з’єднатися зі мною глибше, Він хоче також дати мені в Батьківщині радість, яку відмовив мені на вигнанні!… Селіно, втішу тебе, наш Обручник – Обручник сліз, а не усмішок, даймо Йому наші сльози, аби Його потішити, і якогось дня ці сльози переміняться у посмішки невимовної ніжності!…

Селіно, не знаю, чи зможеш зрозуміти мій лист, я ледве тримаю перо… хтось інший міг би добре пояснити тобі розмову з дядьком, але твоя Тереза вміє висловлюватися лише мовою Неба. Селіно, зрозумій свою Терезу!…

Сьогоднішнє випробування – це страждання, яке важко зрозуміти, бачимо подаровану нам радість, вона можлива, природна, простягаємо руку… і не можемо вхопити таку бажану втіху… Але Селіно, це все – така таїна!… Ми не маємо вже притулку тут, на землі, але, принаймні, ти можеш сказати як Пресвята Діва: «Який це притулок!» Так, який це притулок… Але це не людська рука, це Ісус це вчинив, це Його «прихований погляд» торкнув нас!… Я отримала лист від отця[310] на вигнанні, ось один фрагмент: «Ох! Моє алілуя наповнене слізьми. Жоден із твоїх батьків не зможе офірувати тебе Ісусові. Чи ж треба бідкатися над тобою тут, на землі, коли ангели вгорі радіють, а святі тобі заздрять. Твій тернистий вінець збуджує їхню заздрість. Полюби ці колючки як запоруку любові свого Божественного Обручника».

Селіно, приймімо всім серцем колючку, яку Ісус нам дарує, завтрашнє свято для нас буде святом сліз, але відчуваю, що Ісус радітиме!… Хотіла би сказати тобі більше, але мені бракує слів!… Мені доручили втішити тебе, але, без сумніву, я погано виконала це завдання… Ах!… Як би я могла передати тобі мир, який Ісус вклав у мою душу, занурену в сльозах, це те, що я в Нього прошу для тебе, бо ти є мною!…

Селіно!… Тіні утікають[311] і проминає образ світу цього[312], скоро, дуже скоро побачимо незнане, але улюблене обличчя, яке захоплює нас своїми сльозами.

Сестра Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До сестри Марії-Жозефіни від Хреста[313]

І. М. Й. Т.

Ісус      Монастир Кармелю, 28 вересня [18]90

Дорога Сестро,

Твій лист дуже мене зворушив, дякую тобі за твої молитви за мене. Я пам’ятаю про тебе і ввіряю Богові всі твої наміри.

Нарешті я вся належу Ісусові; Він, незважаючи на мою негідність, захотів узяти мене своєю малою обручницею. Тепер я повинна подавати Йому докази своєї любові, й розраховую на тебе, дорога Сестро, що допоможеш мені дякувати Нашому Господу.

Ми з тобою отримали великі благодаті, і надіюся, що скоро тим самим зв’язком з’єднаємося з Ісусом назавжди[314].

Я мала щастя отримати благословення Святішого Отця для моїх обітів. Чернець, який постарався про це[315], написав мені, що ворогів Церкви дуже багато, в Римі ні на мить не припиняється боротьба проти Святішого Отця, Папи. Це сумно…

Як добре бути черницею, молитися і втихомирити Божу справедливість, так, наша місія чудова, і вічності не вистачить для того, щоб дякувати за неї Нашому Господу.

Дорога Сестро, віддаю твоїм молитвам мого дорогого Тата, який так підданий стражданням, і який такий чудовий у своїй покорі. Маю сміливість також просити ваше Згромадження молитися за мене.

Прошу вірити, дорога Сестро, всім побожним почуттям тої, яка щаслива називатися

Твоєю Сестричкою

Терезою від Дитяти Ісус

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус   14 жовтня [18]90

Дорога Селіно,

Я не хочу, щоб лист Марії відправили, не додавши кілька слів від себе. Наша дорога Мати дозволяє мені молитися разом з тобою… Селіно, чи це не те, що ми завжди робимо разом?…

Дорога Селіно, говорю тобі завжди те саме. Ах! Молімося за священиків, кожний день показує нам, що Ісус має мало друзів… Мені здається, що Він найбільш чутливий саме до невдячності, особливо, коли бачить, що посвячені йому душі віддають комусь іншому свої серця, які належать виключно Йому[316]… Селіно, зробімо в нашому серці маленький сад насолоди, куди Ісус міг прийти та відпочити… в нашому саду будемо вирощувати лише лілії, так, тільки лілії, бо інші квіти може вирощувати хтось інший, а лілії можуть дарувати Ісусові лише діви…

«Дівоцтво – це глибоке мовчання на всі земні турботи», не лише на марні турботи, але на всі турботи… Щоби бути дівицею, потрібно думати лише про Обручника, який не терпить біля себе нічого, що не було би дівственним, «бо Він бажав народитися з діви, мати дівственного предтечу, дівственного опікуна, улюбленого дівственного учня і навіть дівственний гріб». Він хоче також мати малу дівственну обручницю, свою Селіну!… Також сказано, що «кожний у природний спосіб любить свою землю, в якій народився, і оскільки землею народження Ісуса є Діва понад усі діви, і Він захотів народитися з Лілії, то любить перебувати в серцях дів». Здається, що я забула про твою подорож[317]… ні, моє серце супроводжує тебе там, я розумію все, що відчуваєш… я розумію все!… Все минає, минула подорож до Риму з болісними пережиттями… наше минуле життя минуло… Смерть також промине, і тоді будемо радіти життям не лише століття, а мільйони років пройдуть для нас як один день, а після них наступні мільйони, наповнені миром і щастям… Селіно…

Ревно молися до Пресвятого Серця, ти знаєш, я дивлюся на Пресвяте Серце не так, як увесь світ, я думаю, що серце мого Обручника належить лише мені одній, як моє – лише Йому єдиному, і я розмовляю з Ним у розкішній самотності серцем до серця, очікуючи на ту мить, коли зможу споглядати Його обличчям в обличчя!…

Не забувай там про свою Терезу, прошепочи лише її ім’я, і Ісус зрозуміє, скільки благодатей пов’язано з цим місцем, особливо для серця, яке страждає… Я хотіла би також написати до Леонії, але це неможливо, не маю навіть часу перечитати цей лист, перекажи їй, що часто думаю про неї, і т. д., і т. д., я впевнена, що Пресвяте Серце обдарує її багатьма благодатями, і т. д., і т. д., перекажи їй усе, ти розумієш…

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. н.

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус   15 жовтня 1890

Дорога Тітко,

Мене дуже зворушили всі ваші подарунки на день моїх іменин, не знаю, як Вам дякувати і від чого почати.

Спочатку, дорога Тітонько, Ви послали до мене чарівну Марію, яка від імені всіх, кого я люблю, склала мені побажання з нагоди іменин.

Мене дуже втішили два красиві вазонки з квітами, які мені подарували мої дорогі сестрички Жанна і Марія; я поставила їх біля малого Ісуса, і вони щогодини випрошують для моїх двох сестричок стільки благодатей і благословенств, скільки квітів має кожний вазонок…

Насамкінець, дорога Тітонько, ваші смачні тістечка увінчали іменини і наповнили серце вашої Терені вдячністю до вас за такі делікатеси.

Я зворушена тим більше, бо знаю, дорога Тітонько, як Ви страждаєте, і, незважаючи на це, думаєте про свою Тереню. Але так, як Ви думаєте про неї, так і вона думає про вас і не перестає молитися до доброго Бога, щоб сторицею винагородив їй за її доброту до нас. Я також молюся за мою дорогу Жанну, щоб добрий Бог дав їй стільки щастя, скільки можливо мати на землі. Я також прошу Бога, щоб потішив Вас через велику пустку, спричинену виїздом моєї дорогої сестри[318]. Я пам’ятаю також про мого дорогого Дядька, прошу його міцно обняти від мене.

Прощаюся з вами, дорога Тітонько, а скоріше лише відкладаю перо, яке так незграбно виконує місію, доручену йому моїм серцем. Воно не віддаляється від вас ані на мить.

Ваша донечка

С. Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус 20 жовтня [18]90

Дорога Селіно,

Твоя Тереза приходить привітати тебе з іменинами!… Думає про це вже віддавна, отож у цьому році вона не буде останньою. Селіно, можливо, що це твої останні іменини на землі![319]… можливо!… яка солодка надія… можливо, що наступного року квіточка Селіна, незнана на землі, буде вже на серці Божественного Агнця, але захоплені очі ангелів споглядатимуть тоді не вбогу й некрасиву квіточку, а сліпучо білу лілію!… Селіно, життя таке таємниче, нічого не знаємо… нічого не бачимо… але Ісус вже відкрив нашим душам те, чого людське око ще не бачило!… Так, наше серце передчуває те, чого не могло би зрозуміти, тому що часом бракує нам думок, щоб висловити те, що відчуваємо в душі!…

Селіно, посилаю тобі дві Селіни[320] на твої іменини, зрозумієш їхню мову… вони на одному стеблі, зростали разом під одним сонцем, розпускали пелюстки під одним промінням, і, без сумніву, помруть в один день!…

Очі створінь не думають затриматися на квіточці-Селіні, хоча її біла корона повна таємниць, у своєму серці вона носить багато інших квітів, безперечно, дітей своєї душі (душі), окрім того, її білі пелюстки всередині червоні, можна сказати – забарвлені власною кров’ю!…

Селіно!… Сонце і дощ можуть падати на цю незнану квіточку, а вона не зів’яне! Ніхто не хоче її зірвати!… Чи ж вона не незаймана?… Так, бо лише Ісус поглянув на неї, бо це Він створив її виключно для себе!… Ох! Отож вона щасливіша від красивої троянди, яка належить не лише Ісусові!…

Селіно, можна сказати, що вітаю тебе з іменинами в незвичний спосіб, але ти зрозумієш неясні слова своєї Терези!…

Селіно, мені здається, що доброму Богові не треба років для того, щоб докінчити діло любові в душі, один промінь Його серця – і Його квітка розквітне для вічності!…

Твоя Тереза від Дитяти Ісус

і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 17 листопада 1890

Дорога Тітко,

З якою радістю я поспішаю скласти Вам побажання з нагоди Ваших іменин!… Вже довший час я думаю про цей гарний день і радію з того, що можу звернутися до дорогої Тітки і сказати їй, як її остання і наймолодша донечка любить її; вона хоче бути останньою і найменшою в усьому, але в любові й ніжності вона ніколи не дозволить старшим сестрам випередити її… Окрім того, чи це не право Беноні любити більше, ніж інші?…

Скільки споминів пов’язано з датою 19. Я раділа вже задовго до цього дня, спочатку тому, що це були іменини моєї дорогої Тітки; а потім тому, що цього дня отримувала багато гарних гостинців. Але час минає, пташенята виросли, потім розправили крила і полетіли з солодкого гнізда свого дитинства. Але, дорога Тітонько, підростаючи, серце Вашої донечки також зростало в ніжності до Вас, і лише тепер воно розуміє, скільки Вам завдячує… Щоби віддати борг, я маю лише єдиний спосіб, будучи дуже вбогою, але маючи нареченого – могутнього і дуже багатого Царя, я попрошу Його в надмірі вилити скарби своєї любові на дорогу Тітку і винагородити їй за всю материнську любов, якою вона огортала моє дитинство.

Дорога Тітко, не прощаюся з Вами, бо розраховую бути з Вами весь день, і надіюся, що Ви прочитаєте серце вашої донечки.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус   3 квітня 1891

Дорога Селіно,

Ми бачилися сьогодні після обіду з Маргаритою М.[321], я не маю часу, щоб розказати тобі деталі цього візиту, але не можу не розказати тобі, яке це було добро для моєї душі… Ах! Селіно, яке ж це щастя бути вибраними Обручником Дів!… Маргарита довірила нам свої інтимні секрети, про які нікому не розповідає. За неї треба багато молитися, бо має дуже багато спокус… Вона говорить, що жодна книжка не промовляє до неї, я думаю, що «Таїни майбутнього життя»[322] допоможуть їй і підкріплять її віру, яка, на жаль, під загрозою!… Вона нам сказала, що може читати книжки так, що чоловік про це не знатиме.

Потрібно, щоб ти дала їй цю книжку і сказала, що ми вважаємо, що вона її зацікавить, але нехай розпочне її читати з третього розділу, де є маленький образок, бо перші розділи її не зацікавлять, я думаю, що буде краще, якщо ти їй не скажеш, що вже читала цю книжку, а що тільки виконуєш доручення, бо вона занепокоїться, якщо взнає, що ми сказали тобі хоча би слово з її звірянь. Ми би хотіли, щоб пані Модельонд і моя тітка не знали, що позичаємо цю книжку Маргариті. Зрештою, роби як вважаєш за краще і скажи їй, що може тримати в себе книжку стільки часу, скільки захоче… Якщо не зможеш дати їй цю книжку так, щоб ніхто не бачив, то, може, краще не давати, але, принаймні, нагадай їй про неї. Але я вважаю, що для неї буде добре почитати цю книжку, бо, напевно, там знайде відповідь на свої сумніви!… Думаю, що це буде приємне Богові; Він надихнув мене цією ідеєю, але знаєш, що Тереза не може нічого зробити без Селіни, обидві потрібні для завершення праці, отож Селіна мусить закінчити те, що розпочала Тереза!… Селіно… якби ти знала, як я тебе люблю, і яка чиста моя любов до тебе!…

Дорога Селіно, твоя мала Тереза завжди з тобою, бо ти є в її серці і ти є половиною її серця…

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 26 квітня [18]91

Дорога Селіно,

Вже четвертий раз твоя Тереза із самотності Кармелю складає тобі побажання в день твоїх уродин… Ох! І як мало ці побажання подібні до світських побажань… І Тереза бажає своїй Селіні не здоров’я, щастя, багатства, слави тощо, о ні! Нічого з того!… Наші думки не на землі вигнання, наші серця там, де наш скарб, а наш скарб вгорі, в батьківщині, де Ісус приготував нам місце біля Себе. Кажу місце, а не місця, бо, без сумніву, той самий трон зарезервований для тих, які на землі були завжди однією душею… Ми разом зростали, разом Ісус навчав нас своїх глибоких таїн, які приховав від сильних і об’явив маленьким, разом ми страждали в Римі, отож наші серця були тісно з’єднані, а життя на землі могло би бути ідеалом щастя, якби Ісус не прийшов і не з’єднав наші серця ще міцніше. Так, розділяючи нас, Він з’єднав нас у спосіб, до цього моменту незнаний моїй душі, бо з цієї миті я не можу вже нічого прагнути тільки для себе, а завжди – для нас обох… Ах! Селіно!… Три роки назад наші серця ще не були розбиті, щастя на землі ще було для нас можливе, але Ісус глянув на нас поглядом любові, поглядом, затуманеним слізьми, і цей погляд став для нас океаном страждання, але також океаном благодатей і любові. Він забрав у нас того, кого ми так ніжно любили, у спосіб набагато болючіший від того, коли забрав у нашому дитинстві нашу дорогу маму, але чи все це не для того, щоб ми могли молитися насправді: «Отче наш, що єси на небесах». Ох! Яке ж потішаюче це слово, який безмежний горизонт воно відкриває перед нашими очима… Селіно, земля на чужині родить для нас лише бур’яни і терня, але чи це не є також і доля нашого Божественного Обручника? Ох! Яке ж чудове те, що нам призначене, а хто нам скаже – що для нас приготовано у вічності?… Дорога Селіно, коли ми були малими, ти задавала мені стільки запитань, я дивуюся, чому ти ніколи мене не запитала: «А чому добрий Бог не створив мене ангелом?» Ах! Селіно, скажу тобі те, що думаю, якщо Ісус не створив тебе ангелом у Небі, то тому, що хотів, щоб ти була ангелом на землі, так, Ісус хоче мати на землі небесний двір, як на небі! Хоче мати ангелів-мучеників, ангелів-апостолів, і для цього створив малесеньку незнану квітку, яка називається Селіною. Він хоче, щоб ця мала квіточка рятувала душі для Нього, і для того бажає лише одного – щоб маленька квіточка дивилася на Нього, переживаючи своє мучеництво… І це таїнственне взаємне споглядання Ісуса і Його квіточки вчинить чудо і дасть Ісусові багато інших квітів (особливо за одну Лілію, яка зів’яла і висохла, яку потрібно перемінити в троянду любові й сокрушення!)[323].

Дорога Селіно, не гнівайся на мене за те, що сказала тобі, що в Небі займемо одне місце, бо, знаєш, я думаю, що маленька маргаритка може добре рости на тій самій землі, що й прекрасна сліпучо-біла лілія, а мала перлина може бути оправлена біля діаманту і світитися його сяйвом!…

Ох! Селіно, любімо Ісуса безмежно, з двох наших сердець зробімо одне, аби було велике в любові!…

Селіно, з тобою я ніколи не закінчу, зрозумій усе, що я хотіла би сказати тобі в день твоїх 22-их уродин!…

Твоя сестричка, яка є одним цілим з тобою…

(Знаєш, що разом маємо 40 років, нічого дивного в тому, що маємо вже достатній досвід, що ти про це думаєш?)

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. н.[324]

  1. До сестри Марії від Пресвятого Серця[325]

5 липня 1891

Моїй дорогій сестрі у свято Найдорожчої Крові[326] з нагоди закінчення новіціату.

Сестра Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус   8 липня 1891

Дорога Селіно,

Твій короткий лист багато сказав моїй душі. Був для мене точним відлунням, яке повторило мої думки…

Наша дорога Мати[327] ще дуже хвора, дуже сумно дивитися на страждання тих, кого любимо. Але сильно не переживай, бо хоча Ісус хотів би радіти присутністю в Небі нашої дорогої Матері, але Він нам не відмовить і ще не позбавить присутності на землі тої, чиї материнські руки так добре нас ведуть і потішають на вигнанні життя… Ох! Яке ж це вигнання, вигнання на землі особливо тепер, коли здається, що все нас покидає… Але саме тоді воно цінне, саме тоді світить день спасіння, так, дорога Селіно, лише страждання може народити душу для Ісуса… Це дивовижно, що нами так добре опікуються, нами, єдиним прагненням яких є спасти душу, яка здається втраченою назавжди… Деталі мене дуже зацікавили, серце почало битися сильніше… Але хочу розповісти тобі також про інші деталі, які не дуже втішні. Нещасний блудний син подався до Кутансу, де проголошує науки, як і в Куен. Здається, що хоче пройти через усю Францію… Селіно… При чому додають, що легко помітити, що його мучить совість, входить у церкви з великим хрестом і робить враження великої побожності… Його дружина завжди разом з ним. Дорога Селіно, на ньому лежить велика провина, може навіть більша, ніж провина будь-якого грішника, який уже навернувся, але чи ж Ісус не може зробити те, чого ще ніколи не робив? Якщо би Він не бажав цього, то чи би збудив у серцях своїх вбогих обручниць прагнення, які не можуть збутися?… Ні, це ясно, що Він більше, ніж ми, хоче повернути до вівчарні цю бідну заблукану овечку; наступить день, коли Ісус розплющить[328] йому очі, і тоді, хто знає, може він йтиме по Франції з зовсім іншими намірами. Не припиняймо молитися, довіра робить чуда, а Ісус сказав блаженній Маргариті-Марії: «Одна справедлива душа має таку владу над моїм серцем, що може випросити прощення для тисячі злочинців». Ніхто не знає, чи він справедливий, чи грішник, але Селіно, Ісус дає нам благодать відчути в глибині серця, що ми би воліли скоріше вмерти, ніж Його образити. Окрім того, це не наші заслуги, а нашого Обручника, які стають нашими настільки, наскільки ми їх жертвуємо нашому Небесному Отцеві, аби наш брат, син Пресвятої Діви, повернувся подоланим і сховався під покров наймилосерднішої з усіх Матерів…

Дорога Селіно, мушу закінчити, відгадай решту, маєш цілі томи до відгадування!…

Обніми від мене всіх[329], а те, що захочеш їм сказати, відповідатиме моїм думкам!…

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 23 липня [18]91

Дорога Селіно,

Мені знов доручили відповісти тобі… Мати Геновефа[330] була сильно зворушена твоїм листом, і вона дуже молиться за свою Селінку; яка ж то благодать, коли така свята молиться за тебе і любить тебе!… Вчорашня урочистість була захоплюючою[331], це справді був передсмак Неба… Нам дуже сподобались усі подарунки: риба, вишня, солодощі, добре подякуй тітці й скажи їй наймиліші слова, які захочеш…

Дорога Селіно, твої два листи сказали мені дуже багато й розчулили до сліз…

Той, хто тобі освідчився[332], розсмішив мене, слід признати, що мав велику сміливість, щоби прийти по наречену Небесного Царя, але бідак напевно не побачив «знак, який Обручник зробив на твоєму чолі», таїнственний знак, який може споглядати лише Ісус і ангели Його царського двору… Селіно, чому такі надзвичайні привілеї, чому?… Ах! Яка ж то благодать – бути дівою, бути обручницею Ісуса, це повинно бути добрим і шляхетним, бо найчистіше й найрозумніше створіння воліло залишатися дівою, ніж стати Матір’ю Бога… І саме цю благодать дає нам Ісус. Він хоче, щоб ми були Його обручницями, і потім обіцяє нам, що будемо також Його Мамою і сестрами, бо в Євангелію говорить: «Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати»[333]. Так, той, хто любить Ісуса, є Його родиною. Знаходить у цьому єдиному серці, якому немає подібних, усе, що прагне. Знаходить там своє Небо!…

Дорога Селіно, будьмо завжди ліліями Ісуса, я прошу в Нього благодать забрати лілії з цього світу до того, як шкідливий вітер землі здує з їхніх тичинок хоча би одну пилинку, від якої може пожовтіти блиск і білість лілії. Потрібно, щоб Ісус знайшов у своїх ліліях усе, що бажає знайти, – чистоту, яка шукає лише Його і лише в Ньому спочиває…

На жаль! Ніщо так легко не можна заплямити, як лілію… Ну що ж! Я говорю, що якщо Ісус сказав Магдалині, що тому, хто більше любить, більше прощається, то це більш слушне тоді, коли Ісус прощає гріхи наперед!… Розумієш, Селіно?… Окрім того, якщо сльози Ісуса – це усмішка душі, то чого вона може боятися? Я думаю, що ці таїнственні перли можуть вибілювати лілії і зберігати їхній блиск… Дорога Селіно, проминає постать цього світу, зникають тіні, скоро будемо в нашій батьківщині, скоро радості нашого дитинства, недільні вечори, довірливі розмови… все це буде нам дано назавжди і в надмірі, Ісус поверне нам радість, якої позбавив нас на мить!… Тоді побачимо потоки світла, які виходять із сяючої голови нашого дорогого Тата, і кожний білий волосок буде як сонце, яке переповнюватиме нас радістю і щастям!… Отож, чи життя – це сон?… І думати, що через сон можемо рятувати душі!… Ах! Селіно, не забуваймо про душі, а забудьмо про себе ради них, і одного дня Ісус скаже, дивлячись на нас: «Яке красиве чисте покоління незайманих душ!»

Міцно обнімаю Марійку, Леонію і всіх інших, щодо тебе, Селіно, то знаєш, яке місце займаєш у моєму серці!…

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

 

  1. До пані Ля Ніль (Жанни Герен)

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 17 жовтня [18]91

Дорога Жанно,

Не знаю, як дякувати тобі за цю милу увагу.

Мене дуже зворушило, що на поздоровленні разом із ім’ям Жанни було ім’я Франциск, отож дякую вам обом.

Доручаю моєму Божественному Обручникові віддати мій борг, бо ради Нього я стала вбогою, це справедливо, і Він не відмовить моїм проханням за тих, кого люблю.

Запевняю тебе, дорога Жанно, що якщо ти не забуваєш про свою найменшу сестру, то вона також часто думає про тебе, а ти знаєш, що для кармелітки пам’ятати і, особливо, любити означає молитися. Мої вбогі молитви, без сумніву, не варті багато, але надіюся, що Ісус їх вислухає і, замість того, щоб дивитися на молільницю, дивитиметься на тих, за кого молиться, і таким чином буде змушений вислухати всі мої прохання. Надіюся, що скоро добрий Бог пошле маленького Ісидора, досконалого, як і його батько, або маленьку Жанну, копію своєї мами… Також молюся, щоб аптеку врешті продали[334], я хотіла би, щоб нічого не бракувало до досконалого щастя моєї дорогої сестрички і мого дорогого кузина. Але на землі завжди будуть якісь хмаринки, бо життя не може без цього існувати, і тільки в раю буде досконала радість, але я прагну, щоб добрий Бог позбавив, наскільки можливо, тих, кого я люблю, неуникненних земних страждань, навіть якщо треба би було взяти самій їхні випробування.

Сестра Марія від Пресвятого Серця попросила мене сердечно подякувати тобі за корзинку, це дуже мило з твого боку, тим більше, що Наша Мати дуже радо доручила тобі цю працю. Місця залишилося настільки, щоб ще раз подякувати тобі від себе і від сестер і передати тобі й дорогому кузинові запевнення в любові твоєї останньої сестри, яка не найменша в чулості до тебе…

Сестра Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель 20 жовтня 1891

Дорога Селіно,

Ось уже четвертий раз поздоровляю тебе з іменинами з Кармелю…

Мені здається, що ці чотири роки ще більше зміцнили наші узи, які і так були міцними. З плином часу ми любимо Ісуса більше, і, оскільки любимо одна одну в Ньому, то наші почуття стають сильнішими, це вже скоріше не з’єднання, а Єдність наших душ!… Селіно, що маю тобі сказати, хіба ти чогось не знаєш?… Так, але хочу тобі сказати, чому Селіни[335] розквітли рано цього року? Ісус дав мені це відчути сьогодні вранці з нагоди твоїх іменин. Ти, мабуть, зауважила, що ніколи зима не була такою суворою як минулого року, і тому всі квіти розквітли пізніше, це було природно, і тому ніхто не дивувався цьому. Але є одна таємнича квіточка, яку Ісус зберіг для себе – щоб наставляти наші душі. Це квітка Селіна… вона, на противагу іншим квіткам, розквітла на місяць раніше від звичайної пори свого розцвітання… Селіно, чи розумієш мову моєї дорогої квіточки… квітки мого дитинства… квітки споминів?!!!… Паморозь, сувора зима не затримали, а пришвидшили її ріст і розцвітання… Ніхто цього не помітив, ця квітка така маленька, така неприваблива… лише бджоли знають, які скарби містить її таємнича чаша, яка складається з багатьох малих келихів, однаково багатих… Тереза, як і бджоли, зрозуміла цю таємницю. Зима – це страждання, незрозуміле страждання, невизнане, непотрібне в очах профанів, але плідне і могутнє в очах Ісуса і ангелів, які, як чуйні бджоли, вміють збирати мед з таємничих і багатьох келихів, які символізують душі, а скоріше – дітей цієї дівочої квіточки… Селіно, я би потребувала томи, щоби написати те, що думаю про мою квіточку… але для мене вона є досконалим образом твоєї душі, так, Ісус зіслав на неї паморозь, а не тепле сонце своїх втіх, але результат був такий, як Він і очікував; мала рослина виросла і зацвіла майже відразу… Селіно, коли квітка розпускається, залишається її тільки зірвати, але коли і як Ісус зірве свою квіточку?… Може рожевий колір корони вказує, що це станеться через мучеництво!… так, відчуваю, що мої бажання повертаються, може Ісус після того, як зажадає від нас Любові за любов, вимагатиме ще крові за кров і життя за життя… В очікуванні цього дозвольмо бджолам зібрати весь мед з малих келихів, не залишаючи нічого, віддаючи все Ісусові, а потім скажемо, як квітка в зеніті життя: «Вечір, вже вечір»[336]. Тоді все закінчиться… Після паморозі з’являться теплі промені Сонця, після сліз Ісуса – вічна усмішка…

Ах! Не відмовляймося плакати разом із Ним упродовж одного дня, бо радітимемо Його славою цілу вічність!…

Дорога квіточко, чи розумієш свою Терезу!…

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 16 листопада [18]91

Дорога Тітко,

Для вашої найменшої донечки велика радість разом із старшими сестрами скласти вам побажання з нагоди іменин.

Кожного року я з радістю очікую 19-го листопада, і як цей день наповнює мене солодкими споминами, так само він багатий надіями на майбутнє…

З плином часу я щораз більше відчуваю солодкість іменин Мами. На жаль, в дитинстві здавалося, що добрий Бог забрав у мене назавжди одну радість, яку я ніколи не зазнала[337], але з висоти Неба та, яка не могла обдаровувати мене своїми благодатями, надихнула одне, дороге їй, материнське серце[338], чулістю до її бідної дитини, і з того часу вона також може відчувати солодку радість, яку відчувають з нагоди іменин дорогої Мами!…

Дорога Тітко, ваша мала Тереза, відколи перебуває на горі Кармель, відчуває ще краще, наскільки це можливо, прив’язання до Вас, чим більше вона вчиться любити Ісуса, тим більшою стає її любов до дорогих рідних.

Малий подарунок[339], який наша добра Мати зволила приготувати з нагоди ваших іменин, скаже вам більш ніж я, дорога Тітко; те, що я висловити не вмію. Моє серце наповнюється емоціями, коли дивлюся на це бідне волосся, яке, безсумнівно, не має жодної іншої цінності, крім тої, що було делікатно і красиво укладене, але яке, однак, любив той, кого в нас забрав добрий Бог[340]… Дорога Тітонько, чи розумієте? Я щаслива, коли бачу, що моє волосся подарували тій, яка після мого дорогого Тата, який взяв би його з великою радістю, стала найдорожчою в моєму житті.

Дорога Тітко, цей лист не виглядає на лист із святковими поздоровленнями, в якому треба говорити тільки про радість і щастя. Але я вмію говорити тільки серцем, лише воно керує моїм пером, і я впевнена, що материнське серце, до якого звертаюся, зможе мене зрозуміти і навіть відгадати те, чого я не можу висловити…

Дорога Тітко, я змушена закінчити лист, але спочатку хочу переслати вам усі мої поцілунки і прошу Вас передати вашим донечкам, що зобов’язую їх розцілувати вас від мене, я впевнена, що вони зрадіють місії, яку я їм довірила, і досконало її виконають…

Ваша донечка ще раз посилає вам усі свої побажання і просить вас, дорога Тітонько, вірити у ніжність її дитячого серця…

С. Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус   26 квітня 1892

Дорога Селіно,

Поляна Кармелю цього року принесла мені символічний подарунок, і я щаслива, що можу подарувати його тобі у 23-у річницю твоїх уродин… Одного дня посеред трави, вкритої білими маргаритками, я зауважила одну квітку, яка здіймалася понад усіма іншими і була найкрасивішою; підійшовши ближче, я зі здивуванням побачила, що це була не одна, а дві маргаритки. Два стебла, так тісно з’єднані, відразу нагадали мені про таїну наших душ… Я зрозуміла, що якщо в порядку природи Ісусові подобається розсипати під нашими стопами такі захоплюючі дива, то робить це для того, щоб допомогти нам розгадати більш укриті таїни надприродного порядку, які Він часом чинить у душах… Селіно, відчуваю, що ти вже зрозуміла свою Терезу, твоє серце вже розгадало те, що діється в цьому другому серці, яке так тісно з’єднане з твоїм, що їх живлять ті самі соки!… Але хочу розказати тобі про деякі таїни, укриті в моїй квіточці. Ісус створив багато маленьких маргариток, щоб вони тішили наш зір і щоб повчати наші душі. Дивлюся зі здивуванням, як вранці їхні рожеві корони повертаються на схід, очікуючи появу Сонця; як тільки ця світла зірка пошле до них своє гаряче проміння, несміливі квіточки відкривають свої келихи і їхні маленькі пелюстки формують ніби корону, яка відкриває їхні маленькі жовті серця і відразу уподібнює ці квітки до сонця, яке огортає їх своїм світлом. Упродовж дня маргаритки звернені до сонця і обертаються за ним аж до вечора, і як тільки воно зникне, відразу закривають свої корони і з білих знову стають рожевими… Ісус – Божественне Сонце, а маргаритки – його наречені, діви. Якщо Ісус погляне на душу, то відразу дає їй свою Божественну подобу, але потрібно, щоб ця душа ні на мить не перестала вдивлятися в Нього. Щоб пояснити таїни маргариток, мені потрібно написати грубу книжку, але моя Селіна розуміє все, отож тепер хочу розказати їй про фантазії Ісуса… На своїй поляні Ісус має багато маргариток, але всі вони розділені й кожна отримує промені Сонця окремо. Одного дня Обручник дів нахилився до землі й з’єднав два маленькі бутони, які щойно розкрилися; їхні стебла злилися в одне стебло, і вони зростали під одним поглядом; разом ці квітки стали однією квіткою, розцвіли, а тепер подвійна маргаритка, зосередивши свій погляд на Божественному Сонцю, виконує свою єдину місію… Селіно, лише ти можеш зрозуміти мою мову; в людських очах наше життя виглядає дуже різним, відділеним, але я знаю, що Ісус так чудесно з’єднав наші серця, що те, що спричинює биття одного серця, збуджує і друге серце… «Де твій скарб, там і твоє серце»[341]. Наш скарб – Ісус, і наші серця творять із Ним єдність. Наші душі захопив той самий погляд, покритий сльозами, які подвійна маргаритка вирішила витерти; її покірна і біла корона стане келихом, в якому будуть зібрані цінні діаманти, щоб відразу пролитися на інші квіти, які менш привілейовані, бо не звернули на Ісуса перших поглядів своїх сердець… Можливо, що наприкінці свого життя маргаритка подарує Божественному Обручнику свою рожеву корону[342]

До побачення, дорога Селіно, квіточка, яку тобі посилаю, – реліквія, бо спочивала в руках нашої Святої Матері Геновефи[343], і вона благословила Селіну і Терезу…

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус   15 серпня 1892

Дорога Селіно,

Не можу дозволити, щоб лист[344] вислали, не дописавши кілька слів. Але для цього мушу вкрасти в Ісуса кілька хвилин, але Він мені пробачить, бо коли ми разом, то говоримо про Нього, без Нього жодна розмова не радує наших сердець[345]. Селіно, перед тобою відкриваються широкі пейзажі і захоплюючі горизонти[346], чи ж не повинні вони багато сказати твоїй душі? Я цього всього не бачу, але говорю разом із святим Йоаном від Хреста: «Мій Улюблений як гори, як розлогі й лісисті долини тощо»[347]. І Улюблений повчає мою душу, Він промовляє до неї в мовчанні, в темряві… Недавно мені прийшла думка, якою мушу поділитися з моєю Селіною. Одного разу я думала, що могла би робити ради порятунку душ, слово Евангелія пролило ясне світло. Одного разу Ісус промовив до учнів, показуючи їм поля дозрілого зерна: «Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, – вони вже для жнив доспіли»[348], і пізніше: «Жнива великі, та робітників мало. Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива»[349]. Яка таїна! Чи ж Ісус не всемогутній? Чи ж створіння, які Він створив, не Його? Чому тоді Ісус говорить: «Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива»? Чому?… Ах! Тому, що Ісус любить нас такої незрозумілою любов’ю, що хоче, щоб ми мали допомагали Йому рятувати душі. Не хоче нічого робити без нас. Творець світу очікує на молитву однієї бідної душі, щоб спасти інші душі, відкуплені, як і вона, ціною всієї Його крові. Йти збирати врожай на поля дозрілого зерна – не наше покликання. Ісус не говорить нам: «Опустіть очі, побачте поля і йдіть жати». Наша місія набагато делікатніша. Ось слова нашого Ісуса: «Підніміть очі і дивіться». Дивіться, скільки в моєму Небі порожніх місць, це ви повинні їх заповнити, ви – мої Мойсеї, що моляться на горі, просіть в Мене робітників – і я пошлю їх, чекаю тільки на одну вашу молитву, на одне зітхання серця!…

Чи апостольство молитви не є, щоб так сказати, шляхетнішим від апостольства слова? Наша місія кармеліток – формувати євангелізаторів, які спасуть тисячі душ, а ми будемо їхніми матерями… Селіно, якщо би це не були слова самого Ісуса, то хто би насмілився їм вірити?… Я вважаю, що наша місія насправді чудова, чи ми можемо у чомусь заздрити священникам?… Я так прагну сказати тобі все, що думаю, але мені бракує часу, зрозумій все те, що я не можу тобі написати!…

—————————–

У день іменин Жанни[350] разом із нашими побажання подаруй їй маленький букет, наше правило не дозволяє зробити це особисто, але скажи їй, що будемо згадувати її ще частіше. Обніми всіх від мене і скажи їм найприємніше, що можеш придумати. Якщо би ти знайшла верес, то це би мене дуже втішило.

Твоя маленька Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До Марії Герен

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 16 жовтня [18]92

Дорога Маріє,

Оскільки саме тобі доручили від імені всієї родини привітати мене з іменинами, то думаю, що саме тобі я повинна довірити місію подякувати насамперед дорогій Тітоньці. Спершу за маленький лист і велику пачку шоколаду, яка дуже втішила нашу економку. Потім за якісний крем до кави, і, врешті, особливо за дорогий і милий лист її медсестри, яка, не маю сумніву, дуже добре піклується про здоров’я моєї дорогої Тітоньки. Я також прошу малу Лікарку з вулиці Ораторію[351]  подякувати від мене Великому Лікареві[352] і його дорогій маленькій Жанні, яка, незважаючи на хворобу, не забула про мої іменини, що мене дуже зворушило…

Повернення слабкості, яке, на щастя, не відбилося на здоров’ї Жанни, підсунуло мені думку, яку розповім малій Лікарці. Мені здається, що добра свята Анна відчула, що про неї забули, і тому поспішила нагадати про себе! Запевняю тебе, щоб відтепер завжди про неї пам’ятатиму. Коли думаю про мою дорогу сестричку в Куен[353], то відразу згадую святу Анну і ввіряю її опіці ту, яку люблю[354].

Бачу з радістю, дорога Марійко, що повітря Куену не вводить тебе у меланхолію, не сумніваюся, що твоя веселість (ще більше, ніж твої лікарські знання), допоможе швидко одужати нашим двом хворим.

Королівські тістечка, приготовані такою доброю кухаркою як ти, видаються мені стравою, занадто делікатною для кармеліток, але чи не могла би ти проявити свій талант і спекти такі легкі тістечка, що Жанна могла би їх поїдати не тільки очима, але їсти без шкоди для свого здоров’я…

Закінчую, моя дорога Лікарко, і прошу тебе вибачити мій почерк. Міцно обніми від мене всю родину і подякуй за все смачне, що прислали мені в такій кількості, що боюся, що не про все згадала.

Скажи моїй дорогій Тітоньці, що прошу її, щоб розцілувала тебе від мене, і будь певна в ніжності твоєї Сестрички.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До Селіни

Ісус   Кармель, 19 жовтня 1892

Дорога Селіно,

Колись давно, у дитинстві, ми раділи нашими іменинами, бо могли обмінюватися маленькими подарунками. Тоді найменша річ в наших очах мала незрівнянну вартість… Але невдовзі ситуація змінилася, найменшій пташці виросли крила і вона полетіла далеко від солодкого гнізда свого дитинства, і тоді зникли всі ілюзії! Літо змінило весну, реалії життя змінили мрії молодості…

Селіно, хіба в цю вирішальну хвилину узи, які єднають наші серця, не стали тіснішими? Так, розлука з’єднала нас таким чином, що мовою це неможливо виразити. Наша дитяча прив’язаність перемінилася у союз почуттів, єдність душ і думок. Хто би міг вчинити таке чудо?… Ах! Тільки Той, хто захопив наші серця. «Мій любий білий та рум’яний, його з десяти тисяч розпізнати»[355]. «Запах пахощів твоїх найзапашніший, розлите миро – твоє ім’я; тому дівчата тебе люблять»[356]. «Йдучи Його слідами, дівчата швидко пробіжать дорогу»[357].

Ісус притягнув нас обох, хоча різними шляхами, підняв нас понад усіма крихкими речами цього світу, образ якого проминає[358], Він поклав, можна так сказати, всі речі під наші стопи. Як Закхей, ми вилізли на дерево, щоб побачити Ісуса[359]… І тоді ми могли сказати разом із святим Йоаном від Хреста: «Все є моє, все є для мене, земля є для мене, небо для мене, Бог для мене і Мати мого Бога є для мене»[360]. Стосовно Пресвятої Діви, мушу тобі визнати свої прості стосунки з Нею, часом зі здивуванням зауважую, що говорю до Неї: «Але ж моя добра Пресвята Діво, думаю, що я щасливіша від Тебе, бо маю Тебе за Маму, а Ти не маєш Пресвятої Діви, яку могла би любити… Це правда, що Ти – Мати Ісуса, але Ти віддала Ісуса нам цілковито… а Він на хресті віддав Тебе нам, щоб Ти була нашою Мамою. І тому ми багатші від Тебе, бо маємо Ісуса і Тебе. Колись у своїй покорі Ти захотіла стати маленькою служебницею щасливої Діви, яка удостоїться стати Матір’ю Бога, і ось я, бідне створіннячко, не є Твоєю служебницею, а Твоєю дитиною, Ти – Мати Ісуса і моя Мати»[361]. Безсумнівно, Пресвята Діва повинна сміятися з моєї наївності, але все-таки те, що я Їй говорю, чиста правда!… Селіно, якою таїною є наша велич в Ісусі… Це все, що Ісус нам показав, щоб спонукати нас вилізти на символічне дерево, про яке я тобі щойно говорила. А тепер, чого Він нас ще навчить? Чи Він нас не навчив уже всього?… Вслухаймося у те, що Він нам говорить: «Притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі»[362]. Як це можливо! Ісус каже нам злізати… Отож, куди нам треба злізати? Селіно, ти знаєш це краще від мене, але тепер дозволь мені сказати тобі, куди ми маємо піти за Ісусом. Колись юдеї питали нашого Божественного Спасителя: «Учителю, – де перебуваєш?»[363], і Він їм відповів: «Лисиці мають нори й птиці небесні – гнізда, а Син Чоловічий не має де голову прихилити»[364]. Ось куди ми повинні зійти, щоб стати помешканням для Ісуса. Бути такими вбогими, щоб не мати де голову прихилити. Ось що, дорога Селіно, Ісус учинив у моїй душі під час реколекцій… Ти розумієш, що йдеться про внутрішні порушення. Зрештою, чи ті, зовнішні, не були вже зведені до нуля через болісний досвід у Куен?… У нашому дорогому Татові Ісус нас торкнув ззовні у найчутливішу частину серця, тепер дозвольмо Йому діяти, Він докінчить свою роботу в наших душах… Ісус прагне, щоб ми прийняли Його в свої серця, без сумніву, вони вже вільні від створінь, але, на жаль! Я відчуваю, що моє ще не повністю вільне від мене самої, і тому Ісус мені каже зійти… Він, Цар царів, так упокорив себе, що Його обличчя було приховане[365] і ніхто Його не впізнав… і я також хочу приховати своє обличчя, хочу, щоб тільки мій Улюблений міг його бачити, щоб тільки Він рахував мої сльози… або хоча би у моєму серці Він міг схилити свою найдорожчу голову й відчути, що Його знають і розуміють!…

Селіно, не можу розповісти тобі те, що хотіла би, моя душа така немічна… Ах! Якби я могла!… Але ні, це перевищує мої сили… але навіщо над цим сумувати, хіба ти не думаєш завжди про те саме, що і я?… І ти відгадаєш усе, чого я тобі не розповім. Ісус це розбудить у твоєму серці. Хіба Він там не зробив собі помешкання, щоб потішити себе після злочинів грішників? Так, там, у потаємному місці душі він нас повчає, і одного дня покаже нам день, який вже ніколи не закінчиться…

Зі святом! Яким солодким буде для твоєї Терези день, коли вітатиме тебе з іменинами в Небі![366]

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 17 листопада 1892

Дорога Тітко,

Ваша найменша донечка відчуває себе нездатною знову розказати Вам про свої почуття і виразити свої побажання. Але серце матері легко відгадає те, що діється в душі її дитини, і тому, дорога Тітко, не намагатимуся передати почуття, які Ви знаєте вже давно.

Цього року добрий Бог наповнив моє серце дуже солодкою втіхою, покликавши з вигнання мого дорогого Татка[367]. Згадуючи в духові минулі болісні роки, моя душа наповнюється вдячністю. Я не можу вже мати жаль за минулі страждання, які довершили й прикрасили корону, яку Бог має намір незабаром одягнути на шановну голову того, який так Його любив і так вірно Йому служив…

І потім ці страждання навчили мене краще розуміти скарби ніжності, приховані в серцях дорогих батьків, яких мені дав добрий Бог… «Найкрасивішим творінням Божого Серця є серце Матері»[368]. Я відчуваю наскільки правдиві ці слова і дякую Господові за цей солодкий досвід.

Дорога Тітко, я Вас запевняю, що якщо Ви маєте для нас материнське серце, то ваша донечка має для Вас справжнє дочірнє серце, і тому просить Ісуса, щоб обдарував Вас усіма благодатями, які серце дитини тільки може собі уявити для своєї дорогої Мами. Часто лише мовчання може виразити мою молитву, але Божественний Гість Кивоту розуміє все; навіть мовчання дитячої душі, наповненої вдячністю!… І хоча я не буду присутня на іменинах дорогої Тітки, моє серце буде біля неї, і ніхто, так як я, не огорне її своєю чулістю.

Прошу Вас, дорога Тітко, обніміть від мене мого доброго Дядька і моїх дорогих сестричок.

Залишаю Вас, дорога Тітко, будучи з’єднана з Вами так, як дочка з Матір’ю.

Ваша любляча дитина

С. Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До пані і пана Герен

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 30 грудня [18]92

Дорогі Дядьку і Тітко,

Для вашого Беноні велика радість складати вам побажання з нагоди Нового Року.

Я не маю наміру висловити тут усі побажання, які маю для моїх дорогих рідних, це би тривало дуже довго, окрім того, серце часто має натхнення, які слова не здатні виразити. Існують також бажання, які лише добрий Бог може зрозуміти або, скоріше, відгадати. І тому лише Йому хочу повірити побажання, які моє серце має для тих, які мені дуже дорогі.

Часто, стоячи у стіп нашого Господа, відчуваю, як моя душа наповнюється вдячністю на думку про благодать, якою Він мене обдарував, даючи мені таких рідних людей, мати яких – справжнє щастя.

Я пам’ятаю, що другого січня день народження мого дорогого Дядька. Я горда з того, що народилася у той самий день, що й він, і надіюся, що він не забуває молитися за свою малу Терезу, яка скоро буде двадцятирічною старою дівою. Як біжить час!… Здається, що ще вчора добрий Дядько гойдав мене на своїх колінах, співаючи романс Синя Борода з таким поглядом, що я вмирала від страху… Арієта «Мірлітір» мені подобалася більше… Згадка про цю пісню ще сьогодні викликає в мене сміх.

Бачите, дорогі Дядьку і Тітко, тягар років не позбавляє вашу донечку пам’яті, навпаки, вона в тому віці, коли спомини молодості мають особливу привабливість…

Прошу Вас, мої дорогі, передати всі мої побажання тим, кого люблю, не називаю нікого по імені, бо місця на папері не вистачить, але всі імена записані в моєму серці і займають там багато місця.

Ваша стара Племінниця, яка любить вас усім серцем.

С. Тереза від Дитати Ісус

н. к. ч.

  1. До матері Агнеси від Ісуса

І. М. Й. Т.

Ісус   20 лютого 1893

Дорога Мамо,

Як мені солодко, що можу тебе так називати!… Віддавна ти вже була моєю Мамою, але лише тайкома у серці я так називала ту, яка була моїм ангелом-хранителем і водночас моєю Сестрою; сьогодні добрий Бог благословив тебе… ти насправді стала моєю Мамою і будеш нею всю вічність… Ох! Який це чудовий день для твоєї дитини!… Вуаль, яку Ісус накинув на цей день[369], робить його навіть світлішим у моїх очах, це печать улюбленого Обличчя, аромат таємничого букету[370], який увійшов у тебе. Без сумнів, що так буде завжди, «Той, чиє обличчя було закрите»[371], Той, який дотепер прихований у своїй малій білій гостії і уділяється душам тільки приховано, розширить на все життя улюбленої апостолки свого божественного Обличчя таємничу вуаль, скрізь яку лише Він може проникнути!… Так, дух Матері Геновефи перебуває в тобі[372] і її пророчі слова сповнилися[373]. У тридцять років ти розпочала публічне життя, хіба це не ти постачала всі монастирі Кармелю і численні побожні душі захоплюючими й поетичними епізодами з життя нашої Святої?… Але Ісус вже тоді глянув на мою дорогу Маму прихованим поглядом і не дозволив, щоб її упізнали, «бо її обличчя було приховане»[374].

Якщо цей день такий прекрасний на землі, то яким він буде в Небі? Мені здається, що бачу нашу дорогу святу Маму, яка з радістю дивиться на свою Поліну (ту, яку так любила і так до неї була прив’язана)[375], вона бачить, що Поліна тепер сама стала Матір’ю, Матір’ю багатьох дів, серед яких її Сестри. Яка таїна…

Тепер ти будеш проникати в святилище душ і обдаровувати їх скарбами благодатей, які тобі дав Ісус. Без сумніву, страждатимеш… Вази будуть занадто малими, щоб вмістити цінні пахощі, якими ти захочеш їх наповнити, але Ісус також має маленькі музичні інструменти, на яких грає мелодію любові, але вміє користуватися усім, що має під рукою. Ти будеш як Ісус!… Сестричко, дорога Мамо, моє серце, серце твоєї дитини – це дуже маленька ліра, коли втомишся грою на арфах, візьми свою маленьку ліру, і тільки доторкнешся до неї – вона видасть звуки, яких бажаєш… вона ЗРОЗУМІЄ найслабший дотик твоїх посвячених пальців, і її слабенька мелодія з’єднається з піснею твого серця…

О моя Мамо! Як багато як хотіла би тобі сказати… але ні, ти знаєш усе… Одного дня, коли тіні зникнуть, я спочину на твоєму серці і повторюватиму це солодке ім’я: Моя Мама.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 25 квітня [18]93

Дорога Селіно,

Хочу розповісти тобі про думку, яка прийшла до мене сьогодні вранці, або скоріше – хочу поділитися з тобою планами Ісуса щодо твоєї душі… Коли думаю про тебе в присутності єдиного товариша наших душ, то завжди приходить на думку простота як характерна риса твого серця… Селіно!… проста квіточко Селіно, не заздри квітам, які ростуть у садах. Ісус не говорив нам: «Я – квітка садів, вирощена троянда», а говорив: «Я – квітка полів і Лілія долин»[376]. Отож, сьогодні вранці біля Кивоту я подумала, що моя Селіна, квіточка Ісуса, повинна бути і завжди залишатися краплею роси, схованої у пелюстках красивої Лілії долин. Одна крапля роси – чи є щось простіше і чистіше? Її створили не хмари, бо роса сходить на квіти тоді, коли блакить Неба вкрита зорями, її не порівняти з дощем, бо перевищує його свіжістю і красою. Роса живе лише вночі; як тільки Сонце починає посилати свої гарячі промені, то виділяються чарівні перли, які виблискують на кінцях польових трав, а роса перетворюється у легеньку пару. Селіна – це така маленька крапля роси, яку створили не хмари, вона зійшла з красивого Неба своєї батьківщини. Під час ночі життя її місія – ховатися в серці польової квітки, жодне людське око не повинно її там знайти, лише келих, який містить малесеньку краплю, пізнає її свіжість. Щаслива капелька роси, відома лише Ісусові!… не затримуй увагу на гучних потоках рік, які викликають здивування в створінь. Не заздри навіть чистому струмочкові, який звивається в лузі. Без сумніву, його шепіт дуже солодкий… І створіння можуть його чути… окрім того, струмочок не поміститься в келиху квітки. Капелька роси може бути лише для Ісуса. Щоби належати Йому, потрібно бути маленькою, маленькою як крапля роси!… Ох! Як мало душ прагне бути такими маленькими!… Але, – як вони кажуть, – чи річка й потік не приносять більшої користі, ніж крапля роси? Що вона дає? З неї жодної користі, хіба що може на кілька секунд відсвіжити польову квітку, яка сьогодні є, а завтра її вже нема… Без сумніву, ці особи праві, крапля роси надається лише до цього, але вони не знають польової квітки, яка захотіла жити в нашій долині вигнання і бути тут упродовж короткої ночі життя. Якби вони її знали, то зрозуміли би докір, який Ісус колись висловив Марті[377]… Нашому Улюбленому не потрібні ні наші красиві думки, ні наші славні діла; якщо захоче витончених думок, то чи ж не має своїх ангелів, легіонів небесних духів, чиє знання безмежно більше від знань найбільших геніїв нашої сумної планети?… Отож, Ісус прийшов сюди не для того, щоб шукати розумних і здібних. Він став польовою квіткою, щоб показати нам, як сильно любить простоту. Лілія долин прагне лише однієї маленької краплі роси… І ради цього Вона створила одну, яка називається Селіною!… Упродовж ночі життя вона повинна бути схованою від людського ока, але коли тіні почнуть утікати[378], коли польова квітка стане Сонцем справедливості[379] і врешті повернеться, щоб закінчити біг велетня[380], то хіба забуде про свою маленьку крапельку роси?… В жодному разі! Щойно з’явиться у своїй славі, подруга вигнання з’явиться у славі також. Божественне Сонце затримає на ній свій промінь любові, і відразу очі ангелів і святих засліпить бідна маленька крапелька роси, яка сіятиме як цінний діамант, віддзеркалюватиме Сонце справедливості й уподібнюватись до Нього. Але це ще не все. Божественна Зірка, споглядаючи краплю роси, притягне її до Себе, вона здійметься як легенька пара і назавжди увійде в лоно палаючого вогню нествореної Любові і з’єднається з Нею навіки. Як на землі вона була вірною супутницею Любові у вигнанні й приниженні, так і в Небі царюватиме вічно…

І як же здивуються ті, які в цьому світі вважали маленьку крапельну роси зовсім непотрібною!… Без сумніву, вони виправдаються, їм не було об’явлено про Божий дар[381], їхні серця не зблизилися з серцем польової квітки, вони не чули цих зворушливих слів: «Дай мені напитися»[382]. Ісус не закликає всі душі стати краплями роси, Він хоче, щоб були також й інші цінні рідини, які потрібні для створінь і заспокоюють їхні потреби, але для Себе зберігає краплю роси – це Його єдине бажання…

Великий привілей – бути покликаною до такої шляхетної місії!… Але, щоб її прийняти, потрібно бути дуже простою… Ісус добре знає, що на землі важко зберігати чистоту, і тому хоче, щоб його краплі роси забули про себе самих, Йому подобається споглядати їх, але лише Він їх бачить, а вони не знають своєї вартості і вважають себе меншими від інших створінь… Ось чого бажає Лілія долин. Маленька крапелька роси, Селіна, зрозуміла… Саме для цього Ісус її створив, але нехай вона не забуває про свою бідну Сестричку і випросить для неї благодать здійснити те, що Ісус дозволив їй зрозуміти, аби одного дня промінь любові виділив обидві маленькі крапельки роси, щоб вони могли бути разом, бо якщо на землі були одне, то щоби у вічності також були одне у лоні божественного Сонця.

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До Селіни[383]

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 6 липня 1893

Дорога Селіно,

Твої два листи були солодкою мелодією для мого серця… Я так щаслива, що бачу, як Ісус вирізняє мою Селіну. Як Він її любить, як ніжно дивиться на неї!… Нас уже п’ятеро на нашій дорозі[384]. Яка ж це радість, що можна сказати: «Я впевнена, що чину волю доброго Бога». Цю святу волю ясно видно стосовно моєї Селіни. Це її Ісус вибрав з-поміж усіх, аби була короною і нагородою святого патріарха, який полонив небо своєю вірністю. Хіба можна говорити, що про тебе забув або любить менше від інших? Я говорю, що ти була вибрана через особливий привілей, твоя місія ще й тим найкрасивіша, що, залишаючись видимим ангелом нашого дорогого Тата, ти водночас – наречена Ісуса. «Це правда (може думає Селіна), але ж я роблю для доброго Бога менше, ніж інші люди, маю багато втіх і, як наслідок, менше заслуг». «Мої думки – не ваші думки» (говорить Господь)[385]. Заслуга полягає не в тому, щоб багато робити і давати, а щоб отримувати і багато любити… Сказано, що приємніше давати, ніж брати[386], і це правда, але якщо Ісус хоче взяти для себе приємність давання, то не буде люб’язністю відмовляти Йому. Дозвольмо Йому брати й давати усе, що захоче, досконалість полягає у сповненні Його волі, і душу, яка повністю віддається Йому, Він сам називає «Своєю Мамою, Своєю Сестрою» і всією своєю родиною. А в іншому місці: «Якщо хтось Мене любить, зберігатиме моє слово (тобто сповнюватиме моя волю) і мій Отець його полюбить і ми замешкаємо в ньому»[387]. Ох, Селіно! Як легко сподобатися Ісусові, полонити Його серце, треба лише любити Його, не думаючи про себе, не звертаючи надмірної уваги на свої вади… У даний момент твоя Тереза не перебуває на вершинах, але Ісус вчить її «витягувати користь з усього, з доброго і злого, що вона знаходить у собі». Він вчить її грати в банку любові, або, скоріше, ні, Він грає замість неї, і не говорить їй як це робить, бо це Його справа, а не Терези, а вона повинна піддатися, віддати все, нічого не залишаючи для себе, навіть радості знати – скільки банк повертає їй. Зрештою, вона не блудна дитина, і немає потреби, щоб Ісус приготував для неї учту, «бо вона завжди біля Нього»[388]. Наш Господь хоче залишити вірні овечки в пустелі[389]. Як це багато мені говорить!… Він впевний у них; вони не можуть загубитися, бо зв’язані любов’ю, отож Ісус позбавляє їх своєї відчутної присутності, щоб обдарувати грішників своїми втіхами, і тому виводить їх на гору Тавор на короткий час, бо найчастіше долини – місце Його спочинку. «Саме там Він відпочиває опівдні»[390]. Ранок нашого життя минув, ми раділи пахким вітерцем світанку, тоді все нам усміхалося, ми відчували солодку присутність Ісуса, але коли Сонце стало гарячим, Улюблений «завів нас до свого саду і доручив нам збирати мирру»[391] випробувань і розлучив нас із усім і з Собою самим. Узгір’я мирри[392] укріпило нас своїм гірким запахом, тоді Ісус сказав нам спуститися в долину, в якій ми зараз перебуваємо, Він нас веде тихесенько на води[393]… Дорога Селіно, я не розумію добре те, що говорю тобі, але думаю, що ти зрозумієш, відгадаєш те, що я хотіла би сказати. Ах! Завжди будьмо краплею роси для Ісуса, у цьому щастя, у цьому досконалість… Добре, що саме до тебе говорю, бо інші люди не змогли би зрозуміти мою мову, і признаюся, що вона справжня лише для небагатьох душ. Фактично, духівники спрямовують до досконалості через практикування багатьох чеснот, і вони праві, але мій духівник, Ісус, вчить мене не рахувати добрі діла; Він учить мене робити все з любові, не відмовляти Йому в нічому, бути задоволеною, коли Він дає мені нагоду проявити свою любов до Нього, але все це відбувається в мирі, в зреченні[394], Ісус робить усе, я не роблю нічого.

Відчуваю себе тісно з’єднаною з Селіною, думаю, що Бог рідко створює дві душі, які так добре розуміють одна одну, ніколи жодного непорозуміння. Як тільки рука Ісуса торкає одну ліру, відразу вібрує друга… Ох! Ховаймося у нашій божественній польовій квітці до моменту, коли зникнуть тіні[395], щоб інші створіння оцінили краплі лікеру, бо ми подобаємося нашій Лілії, отож із радістю залишаймося її краплями, її єдиними краплями роси!… І за цю краплю, яка потішала Ісуса на вигнанні, чого Він тільки не дасть нам у батьківщині?… Він Сам це нам говорить: Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є!»[396], у такий спосіб Ісу є і буде нашим океаном… Як олень прагне, так і ми прагнемо цю воду[397], яка нам обіцяна, але наша втіха велика – бути також океаном Ісуса, океаном Лілії долин!

Тільки твоє серце здатне прочитати цей лист, бо мені важко було його розшифровувати, не маю вже чорнила, мусила наплювати до чорнильниці, щоб ще щось було, чи ж це не смішно?…

Обнімаю всю родину, а особливо мого дорогого царя, який отримає від Селіни поцілунок від імені своєї царівни.

Сестра Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 18 липня 1893

Дорога Селіно,

Я не розраховувала відповідати на твій лист цього разу, але Наша Мати[398] хоче, щоб я додала свої слова до її листа. Скільки я хотіла би тобі розповісти! Але оскільки маю лише кілька хвилин, то хочу спершу завірити малу краплю роси, що її Тереза розуміє її… Прочитавши твого листа, я пішла молитися, взяла Євангеліє і попросила Ісуса знайти текст для тебе, і ось на чому я відкрила: «Погляньте на смоковницю і всякі (інші) дерева. Коли вони розпускаються вже, ви, дивлячись, розумієте самі від себе, що вже близько літо. Отак і ви, коли побачите, що це збувається, знайте, що Царство Боже близько»[399]. Я закрила книжку, цього, що прочитала, було достатньо, фактично «ці речі», які діються в серці моєї Селіни, доводять, що царство Ісуса устаткувалося в її серці… А тепер хочу тобі сказати, що в моїй душі діється, без сумніву, те саме, що і в твоїй. Ти говорила правду, Селіно, прохолодні поранки[400] вже не для нас, немає квіток, які ми могли би збирати, Ісус їх забрав собі. Можливо, одного дня Він насадить нові, але що ми повинні робити тепер? Селіно, добрий Бог не вимагає від мене вже нічого… На початку Він вимагав від мене безліч речей. Якийсь час я думала, що якщо Ісус нічого від мене не вимагає, то потрібно перебувати в мирі й любові та робити лише те, що Він від мене вимагав… Але прийшло світло. Св. Тереза говорить, що потрібно підтримувати любов[401]. Не маємо під рукою дров, коли перебуваємо в темряві, в сухості, але чи не маємо, принаймні, обов’язку підкинути хоча би трошки соломи? Ісус достатньо сильний, щоб самому підтримувати вогонь, але буде радий бачити, що і ми додаємо трошки палива, ця наша делікатність Йому подобається, і тоді Він кидає у вогонь багато дров, ми цього не бачимо, але відчуваємо силу і жар любові. Я досвідчила це тоді, коли нічого не відчувала, коли не могла молитися, практикувати чесноти, це нагода шукати маленькі можливості, ці «ніщо», які подобаються Ісусові більше, ніж влада над світом, і навіть більше, ніж героїчне мучеництво, до прикладу, усмішка, миле слово, коли не хотілося нічого говорити або показувати роздратованість тощо.

Дорога Селіно, чи розумієш? Це не для того, щоб приготувати собі корону, заробити заслуги, а лише, щоб зробити Ісусові приємність… Коли не маю жодної можливості, то, хочу, принаймні, часто говорити Ісусові, що люблю Його, це не важко, і це підтримує вогонь, навіть тоді, коли мені здається, що вогонь любові погас, я хотіла би щось у нього кинути, а Ісус запалить його знову. Селіно, боюся, що не сказала того, що хотіла сказати, може подумаєш, що я завжди роблю те, що говорю. Ох, ні! Я не завжди вірна, але ніколи не знеохочуюся, віддаю себе в руки Ісуса. Маленька крапелька роси щораз глибше занурюється у келих польової Квітки, і там знаходить усе, що втратила, і навіть більше.

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус ….Кармель 23 липня 1893

Дорога Селіно,

Мене не дивує, що не розумієш нічого з того, що діється у твоїй душі. Чи маленька дитина, сама на морі, в човні, загубленому серед розбурханих хвиль, може знати – близько чи далеко від порту? Поки вона ще бачить берег, який залишила, знає, наскільки від нього віддалилася, і дивлячись, як маліє земля, не може стримати дитячої радості. Ох! – говорить, – скоро осягну мету своєї подорожі. Але чим більше віддаляється від землі, тим ширшим видається океан, і тоді знання дитини маліють до нуля, вона вже не знає, куди пливе її човен; не вміє керувати штурвалом, єдине, що їй залишається, – залишити все, віддати свій парус вітрові… Моя Селіна, маленька дитина Ісуса, зовсім самотня в малому човнику, земля зникла з її очей, вона не знає, куди пливе – вперед чи назад… Мала Тереза добре знає і впевнена, що її Селіна у відкритому морі, човник, в якому вона перебуває, везе її під надутим парусом до порту, за штурвалом, який Селіна навіть не помічає, стоїть капітан. Ісус є там, спить[402] – як колись у човні рибаків у Галілеї. Він спить… і Селіна Його не бачить, бо ніч зійшла на човник… Селіна не чує голос Ісуса. Дує вітер… вона це чує; бачить темряву… а Ісус ще спить; а якщо би збудився хоча би на хвилину, то «наказав би вітрові й морю, і настала би велика тиша»[403]; ніч стала би яснішою, ніж день[404], Селіна би побачила божественний погляд Ісуса, і її душа була би потішена… Але Ісус би вже не заснув, а Він такий втомлений![405]… Його божественні стопи так натрудилися, шукаючи грішників, а в човнику Селіни Ісус так солодко відпочиває. Апостоли дали Йому подушку[406]. Євангеліє говорить нам про цю дрібницю. Але в човнику своєї нареченої наш дорогий Господь знаходить іншу подушку, ще м’якшу. Це серце Селіни, там Він забуває про все, там Він удома… Це не камінь, який підтримає Його божественну голову (за яким Він зітхав у земному житті)[407], це серце дитини, серце нареченої. Ох, який Ісус щасливий! Але як Він може бути щасливим, якщо Його наречена страждає, якщо вона чуває тоді, коли Він так солодко спить? Чи Він не знає, що Селіна бачить тільки ніч, що Його божественне лице приховане від неї, і часом навіть тягар, який вона відчуває в своєму серці, видається їй дуже важким… Яка таїна! Ісус, маленька дитина з Віфлеєму, яку Марія носила як «легку ношу»[408], стає важким, таким важким, що навіть св. Христофор дивується… Обручниця з Пісні пісень також говорить, що «Торбинка мірри – любий мій для мене, на моїх грудях спочиває»[409]. Мірра – це страждання, і у такий спосіб Ісус спочиває на серці Селіни… І тому Ісус щасливий, що бачить її страждання, Він щасливий, що отримує від неї все посеред ночі… Він чекає на світанок, і тоді, ох, яке тоді буде пробудження Ісуса!!!…

Будь упевненою, дорога Селіно, що твій човен перебуває у відкритому морі, може недалеко від пристані. Вітер болю, який його пхає, є вітром любові, швидшим від блискавки…

Як мене зворушило, що Ісус надихнув тебе думкою про дрібні жертви; я Його про це просила, і не думала, що зможу так швидко тобі написати. Наш Господь ніколи ще не відмовив мені, коли просила Його навіяти тобі якусь думку. Завжди дає нам обом однакові благодаті. Я маю обов’язок використовувати розарій для рахування жертв, зробила це з любові до однієї моєї співсестри[410], розповім тобі про це більше, це дуже смішно… Я потрапила у сіті, які мені не подобаються, але дуже корисні для актуального стану моєї душі[411].

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус     Кармель 2 серпня [18]93

Дорога Селіно,

Твій лист наповнив мене втіхою, дорога, якою йдеш, – королівська дорога, а не битий шлях, це стежка, визначена самим Ісусом. Обручниця з Пісні Пісень говорить, що, не знайшовши свого Улюбленого в своєму ліжку, встала і пішла шукати Його в місті, але даремно; і лише коли вийшла за місто, знайшла Того, кого любила її душа![412]… Ісус не хоче, щоб ми знайшли в спокою Його прославлену присутність, Він приховується, Він прикривається темрявою; перед натовпом юдеїв Він поводився інакше, бо в Євангелію бачимо, що «люд з захопленням Його слухав»[413]. Ісус захоплював слабкі душі своїми божественними словами, намагався зміцнити їх на дні випробовування… Але як мало було друзів у нашого Господа, коли Він мовчав[414] перед суддями!… Ох! Якою ж мелодією для мого серця є це мовчання Ісуса… Він став убогим для того, щоб ми могли дати Йому милостиню, Він простягає до нас свою руку як жебрак, щоб у світлий день суду, коли з’явиться у своїй славі, ми змогли почути Його солодкі слова: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене»[415]. Ісус сам промовив ці слова, Він хоче нашої любові, Він жебрає її… Він, можна сказати, віддається на нашу милість, Він не хоче брати нічого, поки ми самі Йому не віддамо, і найменша річ є цінною в Його божественних очах…

Дорога Селіно, радіймо нашою часткою, вона така красива, даваймо, даваймо Ісусові, будьмо скупими для інших, але щедрими для Нього…

Ісус – прихований скарб[416], неоціненне добро, яке вміють знайти так мало душ, бо приховане, а світ любить те, що блищить.

Ах! Якщо би Ісус захотів явитися усім душам зі своїми невимовними дарами, без сумніву, жодна би Ним не погордила, але Він не хоче, щоб ми любили Його ради Його дарів, Він сам мусить бути нашою нагородою. Для того, щоби знайти приховану річ, потрібно самому приховатися[417], і тому наше життя повинно бути таїною, ми повинні уподібнитися до Ісуса, обличчя якого було приховане[418]… «Якщо хочеш навчитися чогось корисного, – говорить Наслідування, – то полюби приховане життя і вважай себе за ніщо…»[419]. А в іншому місці: «Залишивши все, потрібно найбільше залишити себе самого»[420]; «Нехай один хвалиться однією річчю, другий – іншою, а ти радій у погорді самого себе»[421]. Який мир дають душі ці слова, моя Селіно, ти знаєш їх, але хіба ти не знаєш усього того, що я хотіла би тобі сказати?… Ісус любить тебе такою великою любов’ю, що якщо би ти її побачила, то впала би в екстаз щастя, який би тебе вбив, але не бачиш цього і тому страждаєш…

Скоро Ісус «встане спасти всіх тихих і покірних землі»![422]

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус….Кармель 10 серпня [18]93

Дорога Тітко,

Я з радістю бачила, що Ви відгадали серце своєї донечки, але не хочу, щоб мій красивий почерк втратив нагоду збудити подив у замку Мюссе! Отож я дуже зраділа, коли наша добра Мати довірила мені солодку місію відповісти на Ваш лист.

Ох! Дорога Тітко, кожний написаний Вами рядок об’являє мені Ваше серце – серце найніжнішої Мами, але серце Вашої Терені – це також серце дитини, наповнене любов’ю і вдячністю…

Прошу доброго Бога зцілити мого дорогого Дядька[423]. Насправді, мені здається, що ця молитва буде вислухана, бо Наш Господь особисто зацікавлений у цьому зціленні. Хіба ж не для Божої слави мій добрий Дядько не покладає рук, пишучи чудові статті, які допомагають спасати душі й тремтіти чортів?[424]

Надіюся, що Господь вже вислухав наші молитви і Ви радієте в спокою останніми днями, які вам залишилося бути у вашому красивому замку. Якою щасливою мусить бути Жанна, маючи змогу радіти присутністю Франциска, чого вона позбавлена в Куен![425] Я ревно молилася, щоб це кепське розтягнення зв’язки надколінка повністю зникло, бо воно мусило бути великою хмарою на блакитному Небі моєї Жанни.

Також думаю про мою сестричку Марійку[426]; мені здається, що відколи вона поселилася на висотах дерев[427], я мушу здаватися їй дуже маленькою і дуже незначною; наближаючись до Неба, відкриваємо чудеса, яких немає в покірних долинах. Вона скаже, що я злюка, але це не зашкодить мені прийняти святе Причастя за її Величність у день її іменин…

Не можу Вам сказати, дорога Тітко, яку радість я відчуваю на думку, що мій дорогий Татко живе у вас, оточений ніжністю і опікою; добрий Бог зробив для нього те саме, що і для свого слуги Йова, спочатку його впокорив, а потім обсипав своїми благодатями, і саме через Вас йому дані ці добра і ця любов.

Дорога Тітко, маю ще багато що Вам сказати, але бракує місця, і було би непошаною, якщо я закінчила так і почала писати впоперек листка, пробачте мені, дорога Тітко, і здогадайтеся про все, що я хотіла би написати і всій родині.

Мати Марія від св. Гонзаги і наша Мати передають Вам найщиріші вітання; вони дуже раді, що пані Вірвілль[428] зустрінеться з Вами.

Обнімаю Вас усім серцем, дорога Тітко, і завжди Ваша, сповнена пошаною, донечка

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 13 серпня [18]93

Дорога Селіно,

Усі твої проблеми зі служницею[429] непокоять нас. Наша Мати не мала наміру висилати лист до тебе до твого повернення, але вона така добра, так любить свого малого Селіна[430], що коли довідалася, що він сумний, захотіла дати йому маленьку втіху, дозволяючи твоїй Терезі додати кілька слів.

Ми не знаємо, що ти повинна зробити з будинком[431], мусиш покладатися на Дядька, ми погодимося з його рішенням, зрештою, поговоримо про це, коли побачимося. Твоя бідна служниця дуже нещаслива, якщо має таку погану ваду, особливо, що вона не щира, але, може, тобі би вдалося її навернути – як її чоловіка?[432] Господь милосердний, і добрий Бог достатньо сильний, щоб уґрунтувати моральний фундамент навіть у тих, які його не мають. Я помолюся за неї, може на її місці я би була ще гіршою служницею, ніж вона, і може вона би вже була великою святою, якщо би отримала половину благодатей, якими добрий Бог обдарував мене.

Я думаю, що Ісус дуже добрий, якщо дозволяє, щоб мої бідні листи були корисними для тебе, але запевняю тебе, що не обманюю себе думками, що це моя заслуга. «Коли Господь та не будує дому, – дарма працюють його будівничі»[433]. Усі найкращі твори найбільших святих нездатні збудити один акт любові в серці, яким Ісус не володіє. Тільки Він вміє грати на своїй лірі, ніхто інший не може видобути гармонійні звуки, але Ісус використовує всі засоби, всі створіння до його послуг, і Він любить користуватися ними підчас ночі життя, аби приховати свою чарівну присутність, але Він не приховується аж так, щоб Його не можна було знайти. І справді, я добре відчуваю, що Він часто дає мені світло, не для мене, а для своєї малої вигнаної Голубки, своєї дорогої обручниці. І це правда, я знаходжу приклади цього в самій природі. – Ось красивий персик[434], спілий і такий солодкий, що жодний кондитер не зміг би придумати нічого подібного. Скажи мені, моя Селіно, чи це для персика добрий Бог створив красивий рожевий колір, такий бархатний і приємний для очей і дотику? Чи це для нього витратив стільки цукру?… але ж ні, для нас, а не для нього. Те, що належить персикові, що становить суть його життя, – це кістка, ми можемо взяти всю його красу, не позбавляючи його буття. У такий самий спосіб Ісусові подобається давати свої дари якомусь створінню, але часто робить це для того, щоб притягнути до Себе інші серця, а потім, осягнувши мету, відбирає зовнішні дари, повністю оголюючи найдорожчі для Нього душі. Бачачи свою велику вбогість, ці бідні душі лякаються, вважають себе нездатними ні до чого, бо все отримують від інших, а самі не можуть нічого дати, але насправді так не є, сутність їхнього буття діє потайки, Ісус формує в них зародок, здатний розвиватися лише на висотах садів Неба. Йому подобається показувати їм їхню нічогість і свою могутність, щоби досягнути їх, Він користується наймерзеннішими засобами і показує їм, що це робота лише Його одного. Поспішає, щоб удосконалити своє діло до дня, коли зникнуть тіні[435], тоді вже не буде користуватися посередниками, тоді буде вічне Лицем в Лице!…

(Наша Мати дякує Марії[436] за короткий лист, вона, як і Мати Марія від св. Гонзаги, захоплені ним).

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До Леонії

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель 13 серпня [18]93

Дорога Леоніє,

Може думаєш, що твоя мала Тереза забула про тебе? О ні! Ти знаєш її серце дуже добре, щоб думати щось подібне. Я хотіла написати тобі разом із Нашою Матір’ю і Сестрою Марією від Пресвятого Серця, але сталося непорозуміння, і їхній лист відіслали скоріше, ніж я гадала. Сьогодні хочу надолужити це і провести з тобою якийсь час.

Якби ти знала, дорога Сестричко, як я дякую Небу за благодаті, які добрий Бог уділив Тобі! Нарешті твої бажання здійснилися; як голубка, випущена з ковчега, ти не могла знайти на землі світу де поставити ногу, ти довго літала, шукаючи благословенне місце, у якому твоє серце могло би спочити назавжди. Ісус хотів, щоб ти чекала на Нього, але нарешті стогін його голубки зворушив Його, Він витягнув свою божественну руку і взяв свою наречену, Він умістив її на своєму серці в кивоті своєї любові.

Отож сповнилося пророцтво нашої святої Тітки[437]. Дитина блаженної Маргарити Марії є в монастирі візиток і назавжди буде обручницею Нашого Господа[438].

Ох! Без сумніву, моя радість тільки духовна, бо я вже ніколи не побачу тут, на землі, мою дорогу Леонію, не почую її голос, не зможу відкрити перед нею своє серце. Але я знаю, що земля – це місце нашого вигнання, ми прочани в дорозі до нашої батьківщини, хіба має значення, що йдемо різними шляхами, якщо мета та сама – Небо, там ми об’єднаємося, щоби вже ніколи не розлучитися, там вічно насолоджуватимемося родинними радостями, знайдемо нашого дорогого Тата в славі й почестях за свою досконалу вірність, і особливо – за впокорення, які він зазнав, побачимо нашу добру Маму, яка радітиме нашими випробуваннями під час земного вигнання, ми радітимемо її щастям бачити п’ять дочок-монахинь, і сформуємо, разом із чотирма ангелятами, які чекають на нас на небесах, корону, яка навіки увінчає чола наших дорогих Батьків.

Дорога Сестричко, ти бачиш, як я радію разом з тобою, знаю, що твоя радість велика, але не бракує й жертв, які її супроводжують, але чи без них чернече життя мало би заслуги? Ні, в жодному разі, навпаки, саме малі хрести – вся наша радість, їх набагато більше, ніж великих, і вони готують наше серце прийняти великі хрести – якщо буде воля нашого доброго Вчителя.

Прошу тебе, дорога Леоніє, поздоровити від мене твою Преподобну Матір, до якої я відчуваю глибоке дитяче прив’язання від першого дня, коли я мала честь познайомитися з нею[439], чи ж я не належу частково до її родини, якщо ти є її дочкою, а я – твоєю негідною сестрою?…

Наша Мати, Мати Марія від св. Гонзаги і Сестра Марія від Пресвятого Серця також передають Матері Настоятельці найсердечніші поздоровлення, а своїй дорогій Леонії – найкращі побажання щастя.

Не забувай у своїй молитвах, дорога Сестро, про найменшу кармелітку, яка з’єднана з тобою в серці Пресвятої Діви.

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До Селіни

20 (?) жовтня 1893

І. М. Й. Т.

Ісус

Дорога Селіно,

Доручаю Ісусові від мого імені поздоровити мою Сестричку Марію від Пресвятого Обличчя[440]… Це Ісус повинен бути нашою божественною зв’язуючою ланкою. Лише Він має право проникати в святилище серця своєї обручниці… О так! Лише Він чує нас тоді, коли ніхто нам не відповідає… Лише Він розпоряджається подіями нашого життя на вигнанні, це Він часом подає нам келих гіркоти. Але ми Його не бачимо, Він приховується, Він закриває свою Божественну руку, і ми можемо бачити лише створіння, тоді ми страждаємо, бо не чуємо голосу нашого Улюбленого, а голос створінь видається таким, ніби вони нас не розуміють… Так, найгіркіше страждаємо тоді, коли нас не розуміють… Але Селіна й Тереза ніколи не страждатимуть цим, ніколи, бо їхній погляд підноситься високо над землею, вони підносяться над створіннями, чим більше Ісус приховується, тим більше вони відчувають Його присутність; у своїй вишуканій делікатності Ісус йде попереду, відкидаючи каміння з дороги, відганяючи гадюк; і це ще не все – дає нам чути дружні голоси, які перестерігають нас не бути самовпевненими… І чому? Хіба не сам Ісус визначив нашу дорогу? Хіба це не Він освічує нас і об’являється нашим душам…? До Нього нас веде все: квіти, які ростуть при дорозі, не захоплюють наших сердець, ми дивимося на них, ми їх любимо, бо вони говорять про Ісуса, про його могутність, про його любов, але наші душі залишаються вільними, навіщо цим турбувати свій солодкий спокій? Навіщо лякатися бурі, коли Небо спокійне?… О Селіно! Моя дорога Селіно… не прірви ми повинні уникнути, ми в обіймах Ісуса, і якщо дружні голоси радять нам боятися, то це наш Улюблений цього хоче, але чому?… Ах! Його любов вибрала для своїх обручниць ту саму дорогу, що й для Себе… Він хоче, щоб навіть найчистіші радості ставали стражданням, аби ми не могли вільно дихати навіть одну хвилину, звертали свої серця до Нього, бо лише Він один – наше Сонце і наша радість…

Придорожні квіти – це чиста радість життя, нема нічого поганого в тому, щоб насолоджуватися ними, але Ісус заздрісний за наші душі, Він хоче, щоб усі радості були приправлені для нас гіркотою… Проте придорожні квіти ведуть до Улюбленого, але це окружна дорога, це плита або дзеркало, які відображають Сонце, але самі вони не є Сонцем… Не говорю моїй дорогій Селіні те, що хотіла би сказати, я висловлююся так погано… Може вона зрозуміє з півслова, Ісус добре виконує доручення своєї бідної Терези!…

У Пісні Пісень є уривок, який досконало відповідає моїй бідній Селіні на вигнанні, ось він: «Чому ви дивитесь на Суламіту, немов би на танець військовий?»[441] О так! Життя моєї Селіни – це справжнє поле битви… Бідна мала Голубка зітхає на берегах вавилонських рік, як могла би вона співати Господню пісню в чужому краю?[442]… Однак, повинна співати. Її життя повинно бути мелодією (музичним хором). Це Ісус її поневолив, але Він є біля неї… Селіна є маленькою Лірою[443] Ісуса… Чи концерт повний, якщо ніхто не співає?… якщо Ісус грає, то чи Селіна не повинна співати?… Якщо арія сумна, то добре! Вона заспіває пісню вигнання, а коли арія весела, в її голосі звучатиме Батьківщина… Все, що прийде, всі події життя будуть лише далеким шумом, від якого мала ліра не забринить, лише Ісус має право торкати її своїми божественними пальцями, створіння – це етапи, знаряддя, але сама рука Ісус керує всім. У всьому слід бачити тільки Його… Не можу думати без захоплення про дорогу малу святу Цецилію, який це взірець для малої Ліри Ісуса… Посеред світу, занурена в центр усіх небезпек, коли мала одружитися з молодим язичником, який палав суто земною любов’ю, мені здається, що Цецилія повинна би була тремтіти й плакати… але ні, почувши звук інструментів, які святкували її шлюб, Цецилія співала в своєму серці[444]… Яке зречення!… Без сумніву, вона чула інші мелодії, які не з цієї землі, її Божественний Обручник також співав, ангели відспівували в серці Цецилії мелодії своїх небесних концертів… Співали так, як колись при колисці Ісуса: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання»[445] (Лк. 2, 14). Слава Богу! Ох! Цецилія відгадала, що її Божественний Обручник спраглий людських душ, і вже захотіла здобути для Нього душу молодого римлянина, який мріяв лише про земну славу, незабаром вона зробить його мучеником, і багато людей підуть його слідами… Вона не боїться, бо ангели співали «Мир людям його вподобання», вона знає, що Ісус зобов’язаний чувати над нею, захищати її чистоту, отож якою буде нагорода!…

Так, красивий чистий рід дівочих душ[446], Церква про це часто співає, і ці слова сьогодні правдиві, як і в часи діви Цецилії…

О, моя дорога Селіно, як Ісус радіє своєю малою Лірою! На світі Він має так мало радості, дозволь Йому спочити при тобі, не переставай співати, бо Ісус ніколи не припиняє грати… Одного дня, нагорі, в батьківщині, ти побачиш плоди своєї праці… Після усмішки Ісуса серед сліз ти радітимеш сяянням його Божественного Обличчя, а Він далі гратиме на своїй малій Лірі, гратиме у вічності нові мелодії, які ніхто, окрім Селіни, не зможе заспівати!…

  1. До пані Ля Ніль

І. М. Й. Т.

Ісус…Кармель 22 жовтня [18]93

Дорога Жанно,

Тепер моя черга перепросити тебе, бо з запізненням дякую тобі за всі частування[447], але я мала маленьку надію, що зможу сказати це тобі особисто, і тому зволікала з листом.

О ні! Я не мала поганих думок, що моя Сестричка забула про мене, але вважала би чимось природним, якби вона помолилася за свою малу Терезу, і тому була так зворушена, що не можу тобі це описати, отримавши твій приємний лист. Побажання мого дорогого кузина також були мені приємними. Врешті, слоїки з варенням увінчали всю вашу доброту до мене!… Наша Мати Свята Тереза була такою вдячною, що радісно говорила: «Моє серце можна завоювати однією сардинкою»[448]. Що би вона сказала, якщо би знала Франциска і Жанну?…

Але Небо не так далеко від землі, щоби вона їх не бачила і не благословила. Я навіть вважаю, що любить в особливий спосіб мою дорогу Жанну.

Наша Свята Мати також мала сестру, яка називалася Жанна, і я була дуже зворушена, коли читала її життя і бачила, з якою ніжністю вона опікувалася своїми малими племінниками. Отож, не нехтуючи доброю святою Анною, звертаюся до святої Терези, аби за її заступництвом я також стала тіткою[449], не маю сумнівів у тому, що вона мене вислухає і пошле моїй дорогій Жанночці благословенну родину, яка дасть Церкві великих святих.

Очікування мене не знеохочує, бо я знаю, що потрібний час, аби римська курія визнала когось святим, і не можу дорікати Богові за те, що докладає старань і любові у приготування маленьких душ, які Він колись довірить моїй Жанні.

Благаю тебе, моя Сестричко, молися до святої Терези, я впевнена, що свята Анна радітиме з цього, в єдності збільшиться сила і вони обидвоє випросять благодать, про яку ми просимо.

Прошу тебе, дорога Жанно, передати Францискові мою подяку за його добрі побажання, і обнімаю тебе всім серцем з усією сестринською ніжністю.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

Наша Мати і сестра Марія від Пресвятого Серця посилають вам тисячі вітань і не перестають молитися, аби бажання їхньої дорогої Жанни здійснилися повністю.

  1. До Леонії

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель 5 листопада [18]93

Дорога Леоніє,

Я дуже радію твоїм щастям, твої приємні малі листи – справжня радість для мене. В них бачу, без жодного сумніву, що ти саме там, де тебе хоче бачити Добрий Бог.

Який добрий Наш Господь для нашої родини! Він не допустив, щоб якийсь смертний став нареченим хоча би одної з нас.

Ми якраз закінчили чудові реколекції[450], які нас приготувати до свята нашої Святої Матері[451]. Добрий отець говорив передовсім про єдність із Ісусом і про красу нашого покликання. Він показав нам усю користь чернечого життя, особливо споглядального. Він дав нам порівняння, яке мене захопило: «Дивіться, – говорив нам, – на польові дуби, які вони викривлені, витягують гілки направо й наліво, ніщо їх не стримує, і тому ніколи високими не виростуть. А тепер подивіться на лісові дуби, стиснуті з усіх боків, світло бачать лише над собою, і тому їхні стовбури без викривлених гілок, які вбирають соки, потрібні для росту. Дуб бачить лише Небо, і тому всю силу спрямовує в ту сторону, і швидко росте. В чернечому житті душа, як молодий дуб, стиснута з усіх боків правилами, її рухи обмежені – як рухи дуба в лісі обмежені деревами… Але коли дивиться на НЕБО, бачить світло, лише там може спочити її погляд, ніколи не повинна боятися, що піднесеться зависоко».

Дорога Сестричко, надіюся, що справлю тобі приємність, коли це читатимеш, наше щастя – говорити про справи душі, занурити свої серця у безмежність!…

Прошу в тебе прощення за такі погані листи, але ти знаєш, дорога Сестричко, я віддаю перевагу перу, яке біжить в такт серця, а не доброму виписуванню фраз, щоб послати тобі листок з каліграфією.

Прошу тебе передати Матері Настоятельці вирази моєї пошани.

Не забувай про мене в своїх молитвах, думай про мене в присутності Ісуса так, як я думаю про тебе.

Залишаю тебе, дорога Леоніє, будучи тісно з тобою з’єднана в серці нашого Божественного Обручника.

Твоя негідна Сестричка,

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус    Кармель 17 листопада [18]93

Дорога Тітко,

Як солодко вашій малій Терезі щороку складати вам побажання з нагоди іменин!

Але нічого нового не скажу, бо ви вже багато років знаєте, як я вас люблю.

Дорога Тітонько, я не боюся, що, повторюючи це ще раз, знужу вас, і ось чому я так думаю. Коли перебуваю біля Кивоту, не знаю, що сказати Нашому Господові, окрім цих слів: «Мій Боже, Ти знаєш, що люблю Тебе»[452]. І я відчуваю, що моя молитва не втомлює Ісуса, знаючи слабкість своєї маленької обручниці, Він задовольняється її доброю волею. Я також знаю, що Добрий Бог обдарував часткою любові, яка переповнює його Серце, серця матерів… А та, до якої звертаюся, отримала стільки материнської любові, що я не побоююся, що вона мене не зрозуміє…

Окрім того, моя слабкість не триватиме вічно, в Небесній батьківщині я зможу сказати моїй Тітонці стільки всього, що неможливо виразити людськими словами.

Тим часом я прошу Нашого Господа дати довге життя тій, яка вміє добре працювати для Його слави, і бажаю, щоб вона побачила «дітей своїх дітей»[453]. Можливо, що моя сестричка Жанна усміхнулася би, читаючи ці рядки, але вірю сильніше, ніж вона, і очікую цього «великого Святого і великого Понтифіка» і потім ще багато ангелят.

Дорога Тітко, завтра я прийму Святе Причастя в Вашому намірі й в намірі пані Форнет[454], я дуже часто думаю про неї і прошу Нашого Господа, щоб зберігав її для Вас ще дуже довго.

Прошу Вас, дорога Тітко, обняти від мене мого доброго Дядька, і доручаю йому, як і моїм Сестричкам, огорнути Вас від мого імені найніжнішою чуйністю.

Ваш маленький Беноні, гордий зі свого титулу.

Сестра Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До пана Герен

Грудень (?) 1893

І. М. Й. Т.

Дорогий Дядьку,

Здоров’я нашої Матері[455] покращилося, але вона ще дуже слабка, хоча й говорить протилежне.

Дякую, Дякую за всю вашу турботу, якою Ви її огортаєте. Сподіваюся, що вона буде послушною, бо було би дуже погано, якщо би не слухала Дядька з таким батьківським серцем!… Мати Марія від св. Гонзаги дуже зворушена вашою увагою, вона дякує вам, і своїй дорогій малій Настоятельці віддає всю материнську увагу.

Даруйте мені, Мій дорогий Дядьку, я дуже спішу й просто не знаю, що вам говорю, але надіюся, що Ви здогадаєтеся, як ми Вам вдячні. Ми багато молимося за пані Форнет.

Обнімаю Вас від імені всіх нас – трьох кармеліток, Тітку також.

Сестра Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До Леонії

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 27 грудня 1893

Дорога Леоніє,

Я дуже рада, що можу скласти тобі побажання на 94-ий рік. Побажання, які я складаю біля ясел Ісуса, – скоріше побачити тебе знову в габіті візитки. Я кажу «побачити тебе», але знаю, що зазнаю цю радість тільки в Небі, яка ж це радість – після вигнання в житті там зустрітися!…

Скільки ж ми скажемо одна одній! Тут, внизу, слова безсиллі, але там, вверху, вистачить одного погляду, щоб порозумітися, і вірю, що наше щастя буде більшим від того, коли би ми не розлучилися.

Твій дорогий короткий лист дуже мене втішив, бачу, що ти справді щаслива, і не маю жодних сумнівів, що добрий Бог дасть тобі благодаті назавжди залишитися у святому ковчегу. В столовій ми читаємо життєпис святої Жанни де Шанталь; для мене це велика втіха – слухати її життєпис, бо наближає мене до ордену Візиток, яке я так люблю, і ще я бачу глибокий зв’язок, який існує між ним і Кармелем, і дякую Доброму Богові, що вибрав ці два ордени для нашої родини. Свята Діва насправді є нашою Матір’ю, бо наші монастирі присвячені їй в особливий спосіб.

Дорога Сестричко, не забувай молитися за мене під час місяця дорогого малого Ісуса, проси Його, щоб я завжди залишалася малою, дуже малою!… Молитимуся так само за тебе, бо знаю твої бажання і знаю, що покора – твоя улюблена чеснота.

Не забудь, дорога Леоніє, передати мої шанобливі побажання Преподобній Матері й будь впевнена в щирих почуттях своєї найменшої сестри.

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До пана і пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус   Кармель, 29 грудня 1893

Дорогі Дядьку і Тітко,

Я маю тільки кілька хвилин, щоб скласти вам новорічні побажання. Наша Мати щойно сказала мені, що її лист треба відправити завтра вранці. Але мені не треба багато часу, щоб повторити моїм дорогим рідним побажання щастя, які моє серце складає для них. Я хотіла би, якщо це можливо, щоб наступний рік приніс їм лише втіху. Але на жаль! Добрий Бог, який знає нагороду, яку приготував для своїх друзів, часто хоче, щоб вони здобували її через зречення. Наша свята Мати Тереза говорила, усміхаючись, Нашому Господові ці слова, так правдиві: «Мій Боже, не дивуюся, що маєш так мало друзів, ти до них ставишся так погано».

Але навіть посеред випробувань, які зсилає, Добрий Бог дуже делікатний. Хвороба мого дорогого Татуся є для мене очевидним підтвердженням цього. Цей хрест був найбільшим із тих, які я могла собі уявити, але Наш Господь після того, як напоїв нас гіркотою, через руки наших рідних осолодив келих болю, який був нам подав, і який, як я думала, питимемо до дна…

О дорогий Дядьку і дорога Тітонько! Якби ви знали, яким люблячим і вдячним є серце вашої маленької Терези! Я не в стані сказати все, що хотіла би вам сказати, надходить час Утрені, пробачте мені цей хаотичний лист і мої курячі каракулі[456]… дивіться лише на серце вашої дитини.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

Прошу вас передати пані Форнет найщиріші побажання від її маленької донечки.

 

  1. До матері Агнеси від Ісуса

текст на образку, намальованому Терезою

21 січня 1894

І. М. Й. Т.

Сон Дитяти Ісуса[457]

Бавлячись квітами, які йому до ясел принесла його дорога обручниця, Ісус думає про те, як їй віддячитися… Там, вгорі, в Небесних садах, ангели, слуги Божественної Дитини, вже сплітають вінки, які Його Серце призначило для своєї улюбленої.

Але настає ніч. Місяць світить срібним промінням, і солодке Дитя Ісус засинає… Його маленька рука не випускає квітів, якими Він бавився вдень, а Його Серце продовжує мріяти про щастя своєї дорогої обручниці.

Скоро Він помітить у далечині дивні предмети, зовсім не подібні до весняних квіток. Хрест!… Спис!… Корона з терня! Але Божественне Дитя не тремтить. Це те, що Воно вибрало, аби показати своїй обручниці, як сильно її любить!… Але цього ще не достатньо, його обличчя дитяче і таке прекрасне, Воно бачить його побитим і скривавленим!… неможливо впізнати!… Ісус добре знає, що його обручниця завжди Його впізнає і буде біля Нього навіть тоді, коли всі Його залишать, і тому Божественне Дитя сміється перед тим скривавленим образком, сміється також перед келихом, наповненим вином, яке дає життя дівам[458]. Воно знає, що в Євхаристії Його залишать невдячні, але Ісус думає про любов своєї обручниці, про її ніжності. Він бачить, як квіти її чеснот наповнюють Святилище, а Дитя Ісус продовжує солодко спати… Він чекає, коли зникнуть тіні… коли ніч життя змінить яскравий день вічності!…

І тоді Ісуса дасть своїй улюбленій обручниці квіти, які вона Йому дарувала й втішала на землі… І тоді Він схилить над нею своє Божественне Обличчя, яке променіє славою, і дасть своїй Обручниці можливість вічно насолоджуватися солодкістю свого божественного поцілунку!!!…

Дорога Мати,

Ти щойно прочитала сон, який твоя дитина хотіла відтворити на твої іменини. Але на жаль! Лише твій малярський пензлик міг би намалювати таку солодку таїну!… Надіюся, що побачиш лише добру волю тої, яка була би щаслива, якби змогла зробити тобі приємність.

Це тебе, моя Мамо, це твої чесноти я хотіла показати у виді квітів, які Ісус тулить до свого серця. Квіти тільки для одного Ісуса! Так, чесноти моєї дорогої Мами завжди будуть приховані разом із Дитятком у яслах, але, незважаючи на покору, яка хотіла би їх закрити, таємничий запах, який випускають ці квіти, дозволяє мені передчувати чуда, які я побачу одного дня у вічній Батьківщині, коли зможу споглядати скарби ніжності, які ти зараз даєш Ісусові[459].

О моя Мамо! Ти знаєш, що ніколи не зможу виразити тобі мою вдячність за те, що ти мене вела як ангел з Неба по стежках життя; це ти навчила мене пізнавати Ісуса й любити Його; тепер, коли ти є подвійно моєю Мамою, ох! Завжди веди мене до Улюбленого, вчи мене практикувати чесноти, аби в Небі я була не дуже далеко від тебе, щоб ти змогла впізнати в мені свою дитину і свою сестричку.

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До Селіни

Березень або травень 1894

І. М. Й. Т.

Codfiches[460] дуже сподобалися нашій Матері, вона хотіла би написати вдячне слово своєму дорогому Селінові, але не може. Лист Марії[461] також справив їй приємність.

Нехай мала вигнанка буде сумною без смутку, бо навіть якщо ніжності створінь не зосереджені на ній, то ніжність Ісуса повністю зосереджена на ній. Тепер Селіна не має притулку[462], Ісус, Він знайшов добре помешкання, Він задоволений, бачачи, що Його дорога Обручниця блукає, це Йому подобається! Але чому?… Я сама не знаю… Це секрет Ісуса, але я вірю, що Він приготував у своєму маленькому домі дуже красиві речі… Він має стільки роботи, що здається, ніби забув про свою бідну Селіну… але ні, хоча вона Його не бачить, Він дивиться на неї через віконечко[463]… Йому подобається, щоб вона в пустелі не робить нічого іншого, тільки любить, страждаючи[464], і не відчуває цієї любові!… Ісус добре знає, що життя – тільки сон, і тому радіє, бачачи, що Його обручниця плаче на березі рік Вавилону![465] Незабаром настане день, коли Ісус візьме свою Селіну за руку і заведе її до свого маленького будинку, який став вічним палацом!… Тоді Він скаже: «Тепер моя черга»[466]. Ти дала мені на землі єдиний притулок, якого жодне людське серце не може зректися, – саму себе, а тепер Я дам тобі за помешкання мою вічну природу, тобто «Самого себе», це твій дім на всю вічність. Під час ночі життя ти самітньо блукала, тепер матимеш товариша, це Я, Ісус, твій Обручник, твій товариш, ради якого ти пожертвувала всім, буду тим товаришем, який повинен наповнити тебе радістю на віки вічні!…

  1. До Леонії

Березень (?) 1894

І. М. Й. Т.

Ісус

Дорога Леоніє,

Я не можу висказати тобі свою радість на звістку, що ти була допущена до облечин!… Я розумію, якою щасливою ти мусиш бути, і повністю розділяю твою радість. Дорога Сестричко, як Добрий Бог винагородив твої зусилля! Пригадую, що ти мені сказала в розмовниці перед тим, як ввійшла у святий ковчег. Для тебе не мало значення завжди залишатися останньою, прийняти габіт без будь-яких церемоній… Ти шукала лише одного Ісуса, і ради Нього зреклася усіх утіх. Але як нам часто говорив наш дорогий Тато: «Добрий Бог ніколи не дасть подолати себе у щедрості». І тому Він не хотів, щоб тебе позбавили радості публічно стати Його Нареченою перед тим, як станеш Його Обручницею. Мені здається, що роки вигнання у світі допоможуть прикрасити твою душу цінною шатою на день твоїх заручин. Після сумних зимових днів для тебе прийшли сіяючі весняні дні, і Ісус говорить до тебе як до обручниці з Пісні Пісень: «Зима минула, дощі прогули, прошуміли, Устань, моя люба! Ходи, моя прекрасна!… Я стою біля дверей. Відчини мені, о моя сестро, моя люба! Моя голубко, моя чиста! Бо голова у мене роси повна, кучері у мене – нічних капель»[467]. Ти довго зітхала, очікуючи Ісуса, і говорила Йому як обручниця: «Я, стрінувши тебе на вулиці, могла б тебе обняти і мене б не ганьблено»[468].

Нарешті прийшов цей дуже бажаний день… Ти ще не зустріла, дорога Сестричко, Ісуса перед лицем світу, але шукала Його дуже ревно, і врешті Він сам приходить до тебе… Ти погоджувалася зустрітися із Ним самим на вулиці, але Він прагне поцілувати тебе перед усім світом, аби ніхто не мав сумнівів, «що Він витиснув свій знак на твоєму чолі, і що ти ніколи не матимеш іншого улюбленого, окрім Нього»[469].

Дорога Леоніє, я забула подякувати тобі за твій лист, повинна була від цього почати, але ти розумієш, чи не так, яка ж це радість відчувати твоє велике щастя, через яке я забула це зробити.

Надіюся, що твої бажання незабаром сповняться і що ваш добрий духівник скоро буде здоровим. Прошу тебе, дорога Сестричко, передати мої найкращі побажання твоїй Добрій і Преподобній Матері. Радію разом з тобою, що саме з її рук отримаєш Святий Габіт…

Залишаю тебе, залишаючись з’єднана з тобою в Божественному Серці Ісуса.

Твоя негідна сестричка

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До Селіни Модельонд[470]

І. М. Й. Т.

Кармель     26 березня 1894

Дорога Селінко,

Я хотіла відразу відповісти на твій лист, який приніс мені радість, але мені помішав Великий Піст, тепер Великодній період, отож можу сказати моїй дорогій Кузиночці[471], як я радію її щастям.

Великий спокій, який ти відчуваєш, для мене є виразним знаком волі Доброго Бога, бо лише Він один може його влити в твою душу, а щастя, яке переживаєш під Його Божественним поглядом, може походити тільки від Нього. Дорога Селінко, я не можу виражати свої почуття до тебе так, якби робила це, перебуваючи ще в світі, але через це вони не менші, навпаки, відчуваю, що в самотності буду кориснішою для тебе, ніж живучи поряд і потішаючи тебе. Грати Кармелю не для того, щоб розлучати серці, які люблять одне одного тільки в Ісусі, а щоб зміцнювати узи, які нас єднають.

Поки йтимеш стежкою, яку тобі вказав Добрий Бог, я молитимуся за мою Селіну, подругу мого дитинства, я проситиму, щоб усі її радості були такими чистими, щоб завжди радували очі Бога. Особливо проситиму, щоб вона зазнала незрівнянну радість привести до Нашого Господа одну душу[472], яка незабаром з’єднається із її душею.

Я не сумніваюся, що скоро отримаєте цю благодать, і буду щаслива, якщо мої слабкі молитви до цього хоч трошки причиняться.

Надіюся, що моя дорога Геленка[473] (вже здорова, бо вибрала дуже невідповідний час, щоби хворіти!… Прошу тебе міцно обійняти її від мене, а їй доручаю якнайніжніше поцілувати мою дорогу Селіну, я впевнена, що для цієї солодкої місії не зможу знайти нікого кращого…

Мати Марія від св. Гонзаги єднається з трьома твоїми кузинами в Кармелю і радіє разом із ними твоїм щастям, ми просимо тебе, дорога Селіно, передати наші шанобливі вітання пану і пані Модельонд.

Прощаюся з тобою, дорога Селіно, залишаючись завжди з’єднана серцем.

Твоя мала кузина, яка любитиме тебе все життя і ніколи не перестане молитися за твоє щастя.

Сестра Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

(P.S.) Мати Настоятелька Кармелю в Сайгоні[474] прислала нам багато китайських речей, між якими красиві маленькі меблі для салону. Наша Мати вирішила організувати розіграш лотереї для нашої спільноти, білети коштують пів франка, ми їх роздамо всім друзям нашого Кармелю, якщо хочеш, то радо вишлю тобі кілька білетів.

  1. До сестри Марії Алойзи Валлі[475]

І. М. Й. Т.

Ісус   3 квітня 1894

Дорога Сестро,

Я не можу виразити, як сильно мене зворушив Ваш приємний лист. Для мене було великою радістю довідатися, що образок Дитяти Ісуса[476] Вам сподобався, я була винагороджена понад усі мої сподівання… Дорога Тітко[477], дозвольте мені так Вас називати, саме про Вас я думала, готуючи подарунок для нашої Преподобної Матері з нагоди першої річниці її настоятельства.

Я знала, що вона захоче вислати Вам маленький подарунок, і тому докладала усіх зусиль, аби відтворити «Сон Дитяти Ісуса». Але на жаль! Мій невмілий пензлик не зміг відтворити сон моєї душі, мої сльози падали на білий одяг мого Ісусика. І тому Небесний промінь не зійшов на його маленьке личко!… І тоді в скорботі я пообіцяла собі нічого не говорити про те, що мене надихнуло до цієї праці. Лише з огляду на поблажливість нашої доброї Матері я довірила їй мій маленький секрет. Вона дивилася не на мистецький хист, а на серце й наміри своєї дитини, і, на мою велику радість, мій Ісусик пішов замість мене познайомитися з моєю доброю Тіткою з Манс. Я намалювала Божественне Дитя, аби показати – як я Його бачу… Насправді Воно майже весь час спить… Ісус бідної Терези не пестить її так, як пестив свою Пресвяту Маму. Це цілком природно, бо дочка негідна своєї Матері!… Але заплющені оченята Ісуса говорять багато моїй душі, і оскільки Він мене не пестить, то я намагаюся справити Йому радість. Я добре знаю, що його серце завжди чуває[478], і що в Небі Він зволить розплющити свої божественні очі… І тоді, споглядаючи Ісуса, матиму також щастя споглядати біля Нього моїх добрих Матерів Візиток. Надіюся, що вони визнають мене своєю дитиною. Хіба вони не мої Матері, якщо сформували серця двох видимих Ангелів, які були моїми справжніми Матерями?[479]

Я дуже добре пам’ятаю подорож до монастиря Візиток у Манс, коли я мала 3 роки[480], в серці часто її повторюю, а грати Кармелю – не перешкода, щоб часто відвідувати мою дорогу Тітку і всіх Преподобних Матерів, які дуже люблять малу Терезу від Дитяти Ісус, хоча її і не знають.

Я Вас прошу, дорога Тітко, сплатити борг вдячності вашої маленької племінниці й подякувати від неї вашій Преподобній Матері й усім вашим дорогим Сестрам, особливо моїй Сестрі Йосипі Сальській[481], сердечні спомини якої дуже мене зворушили.

Дорога Тітко, я хотіла би ще дуже довго розмовляти з Вами, але на папері вже нема місця, і я змушена вибачитися і залишити Вас!…

Сестра Тереза від Дитяти Ісус

Ваша негідна мала Племінниця

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус    26 квітня 1894

Дорога мала Ліро Ісуса

Для того, щоб оспівувати 25-у річницю твоїх уродин, посилаю тобі маленький вірш, який я написала, думаючи про тебе![482]

Селіно! Я впевнена, що зрозумієш усе, що я хотіла тобі сказати цим віршем. На жаль! Потрібно іншої мови, щоб виразити красу душі, яка залишає все і віддає себе в руки Ісуса, моє серце змогло лише пробормотати те, що відчуває… Селіно, історія Цецилії[483] є також твоєю історією! Ісус послав ангела з Неба, який постійно чуває над тобою, він носить тебе на своїх руках зі страху, щоб ти не вдарилася ногою об камінь[484], ти його не бачиш, але він уже 25 років стереже твою душу, зберігає твою дівочу чистоту, віддаляє від тебе нагоди до гріха… Це Він явився тобі в таємничому сні в дитинстві. Ти бачила, як ангел з факелом йшов перед нашим дорогим Татом, без сумніву, він хотів, щоб ти зрозуміла свою місію, а тепер ти – видимий ангел того, хто незабаром з’єднається з ангелами Небесного міста! Селіно, не бійся земних буревіїв… Твій ангел-охоронець покриває тебе своїми крилами, а в твоєму серці відпочиває Ісус, чистота дів, ти не бачиш своїх скарбів, Ісус спить, а ангел перебуває в таємничому мовчанні, але вони там присутні з Марією, яка огортає тебе своїм омофором!…

Не бійся, дорога Селіно, бо поки твоя ліра співає для Ісуса, вона не зламається… Без сумніву, що вона крихка, крихкіша від кришталю; якщо би ти її дала недосвідченому музикантові, то вона швидко би зламалася, але ж це Ісус збуджує ліру твого серця… Він радіє, що ти відчуваєш свою слабкість; це Він вкладає в твою душу почуття недовіри до самої себе. Дорога Селіно, дякуй Ісусові. Він обсипає тебе своїми добірними благодатями; якщо завжди будеш вірною, справляючи Йому приємність у малих речах, то Він відчуватиме обов’язок допомагати тобі в великих… Апостоли працювали всю ніч без Нашого Господа і не зловили жодної риби, але їхня праця сподобалася Ісусові, Він хотів їм показати, що лише Він може нам дати будь-що, Він хотів, щоб апостоли впокорилися… «Дітоньки, чи маєте що з’їсти?[485] Озвався Симон і каже: «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали[486]». Можливо, що якщо би зловили кілька малих рибин, то Ісус не вчинив би чуда, але вони не мали нічого, і тому Ісус швидко наповнив їхні сіті так щедро, що вони мало не порвалися. Це характер Ісуса. Він дає як Бог, але вимагає покори серця…

Увесь світ перед Тобою немов та порошина на вазі, ввесь світ перед тобою, наче роси крапля, що вранці падає на землю (Муд. гл. 11).

(Дорога Селіно, якщо зможеш це прочитати, то це буде надзвичайно, але я не маю часу переглянути те, що написала…)

Час минає як тінь, скоро з’єднаємося в Небі. Хіба Ісус не сказав під час своїх Страстей: «Віднині ви побачите Чоловічого Сина, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах»?[487]

Ми будемо там!…

Тереза від Дитяти Ісус

[Тереза додала маленький образок, який сама розмалювала – дивися лист 162]

  1. 162. До Селіни[488]

26 квітня 1894

 

(Текст на образку):

Ісусе, хто Тебе вчинив таким маленьким? Любов.

(Текст на конверті):

Малий образок, намальований

Малою Терезою

з нагоди 25-и річчя

малої Селіни

за дозволом

Малої Матері Настоятельки

  1. До сестри Терези Дозитеї (Леонії)

І. М. Й. Т.

Ісус        Неділя, 20 травня 1894

Дорога Сестричко Терезо[489].

Яку ж радість справив мені твій лист!… Я не спроможна подякувати Доброму Богові за всі благодаті, якими Він тебе обдарував.

Селіна розповіла нам до найменших дрібниць про красиве свято 6-го квітня[490]. Як наша Мамуся в Небі повинна була радіти цього дня!… І наша Тітка з Манс[491], з якою любов’ю вона дивилася на тебе!

Я радію, що моя Свята Мати Тереза тепер стала й твоєю Матір’ю, мені здається, що цей зв’язок ще більше нас єднає.

Я не можу, дорога Сестричко, сказати тобі все, що хотіла би, моє серце не вміє передати найглибші почуття холодною мовою землі… Але одного дня в Небі, в нашій красивій Батьківщині я гляну на тебе, і в моєму погляді ти побачиш усе те, що я хотіла би тобі сказати, бо мовчання – це мова щасливих мешканців![492]

А тим часом потрібно здобувати Батьківщину Небес… Потрібно страждати, потрібно боротися… Ох! Я тебе прошу, молися за свою Тереню, щоби вона користала з вигнання на землі й з щедрих засобів, які має для того, щоб заслужити Небо.

Селіна розповіла нам про результати ваших виборів, я страждала, бачачи, що ти втратила свою улюблену Матір, але втішала себе думкою, що та, яка її замінить, гідна своєї Святої Попередниці[493], і я впевнена, що ти тепер матимеш дві Матері, які заслуговують на це солодке ім’я, які вестимуть тебе до Ісуса.

Залишаю тебе дорога Сестричко, але серцем ніколи від тебе не віддаляюся, і прошу тебе поздоровити від мене твоїх добрих Матерів.

Сестра Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До сестри Терези Дозитеї (Леонії)

І. М. Й. Т.

Ісус        22 травня 1894

Дорога Сестричко,

Мій маленький лист з неділі прийде разом із цим, і ти побачиш, що я вже тішилася твоїм щастям… Дякую за маленький лист, який приніс мені багато, багато радості!…

Ти дуже щаслива, дорога Сестричко, що Ісус так заздрісний за твоє серце. Він промовляє до тебе як до обручниці із Пісні Пісень: «Ти полонила моє серце, моя сестро-дружино! Ти полонила моє серце одним лиш твоїм оком, однією перлиною твого намиста!»[494]. Ісус дуже задоволений тобою, я це відчуваю, а якщо відкриває твої очі на невірність у твоєму серці, то я переконана, що актів любові отримує набагато більше.

Яка з Терез буде ревнішою?… Та, яка буде смиреннішою, більше з’єднаною з Ісусом, вірнішою у виконуванні всього актами любові!… Ах! Молімося одна за одну, аби наша вірність була однаковою… Раньмо Ісуса своїми очима і одним волоском, тобто найбільшим і найменшим. Не відмовляймо Йому навіть найменшої жертви. В чернечому житті все є великим… підняття однієї шпильки з любові може навернути душу. Яка таїна!…

Твоя любляча Сестричка

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус    7 липня 1894

Дорога Селіно,

Лист Леонії дуже нас занепокоїв[495]

Ах! Яке ж нещастя для неї повернутися у світ! Але я тобі признаюся, що надіюся, що це тільки спокуса, за Леонію треба дуже молитися. Добрий Бог може дати те, що їй бракує…

Наша Мати перебуває на великих реколекціях і тому тобі не пише, вона багато думає про тебе і про Марію і дуже молиться за своїх двох донечок.

Не знаю, чи ти в тому самому духовному настрою, що й раніше, але все-таки приведу цитату з Пісні Пісень, яка досконало виражає стан душі, так зануреної у сухість, що ніщо не може її розвеселити й втішити: «В горіховий садок зійшов я, щоб подивитись на зелень у долині, щоб подивитись, чи виноград броститься, чи цвітуть яблуні ґранатові. І сам не знаю, (як то сталось): моя любов посадила мене на колісницю князя мого народу» (6, 11. 12…).

Це точне відображення наших душ; часто спускаємося в квітучі долини, в яких наше серце любить годувати себе, широкі поля Святого Письма, які часто відчинялися перед нами й дарували нам свої багатства, ці широкі поля тепер виглядають сухою й безводною пустелею… Ми вже не знаємо, де ми є, замість миру й світла знаходимо лише розгубленість або, принаймні, темряву… Але, як і обручниця, знаємо мотиви нашого випробування. Наші душі стурбовані «колісницею князя мого народу»… Ми ще не в нашій Батьківщині, і випробування повинні очистити нас так, як тигель очищає золото, часом відчуваємо опущення. На жаль! Чи колісниці й марні голоси, які нас непокоять, – вони всередині чи зовні нас? Не знаємо… але Ісус добре знає, Він бачить наш смуток, і раптом чуємо Його солодкий голос, солодший від повіву весни: «Вернись, вернись, о Суламіто! Вернись, вернись, щоб нам на тебе подивитись!» (7, 1)… Це поклик нашого Обручника!… І що ж! Ми навіть не насмілювалися подивитися на себе, бо вважали себе без краси й прикрас, і ось Ісус нас кличе, Він хоче добре на нас надивитися, але Він не сам, разом із Ним ще дві інші особи Пресвятої Тройці хочуть заволодіти нашими душами… Ісус колись обіцяв перед тим, як мав піти до свого і нашого Отця[496]; Він говорив із невимовною ніжністю: «Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло»[497]. Зберігай слова Ісуса, це єдина умова нашого щастя, доказ нашої до Нього любові. Але чим є це слово?… Мені здається що словом Ісуса є Він сам. Він Ісус, Слово, Слово Бога![498]… Він говорить нам про це пізніше в тому самому Євангелію від св. Йоана, коли молиться до Отця за своїх учнів: «Освяти їх у твоєму слові, слово твоє є правдою»[499]; в іншому місці Ісус нам навчає, що Він є дорогою, правдою і життям[500]. Отож ми знаємо, яким є Слово, яке ми повинні зберігати; не будемо задавати Ісусові питання як Пилат: „Що є правдою?”[501] Ми володіємо Правдою. Ми зберігаємо Ісуса в своїх серцях! Часто ми можемо, як Обручниця, говорити: «Торбинка мірри – любий мій для мене»[502], є нашим кров’ю окупленим женихом[503]… Але як солодко нам буде почути одного дня з уст нашого Ісуса ці слова: «Це ви постійно перебували зі мною у всіх моїх випробуваннях, і тому я приготував вам моє царство – як мій Отець приготував мені (євангеліє)»[504]. Випробування Ісуса, яка це таїна! Отож Він зазнав випробувань, Він також? Так, Він їх має, і часто Він сам топче у винотоці, Він шукає утішителів і не може їх знайти[505]… Багато людей служить Ісусові тоді, коли Він їх утішає, але мало погоджується супроводжувати Ісуса тоді, коли Він спить[506] на хвилях чи переживає в саду агонію![507]… Хто, отже, захоче служити Ісусові ради Нього самого?… Ах! Це будемо ми… Селіна і Тереза з’єднуватимуться щораз міцніше, у них здійсниться ця молитва Ісуса: «Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі»[508]. Так, Ісус уже готує нам своє царство – як Його Отець приготував Йому[509]. Він нам його готує і піддає нас випробуванням, Він хоче, що створіння бачили наші обличчя, але ніби закриті[510], бо ніхто, окрім Нього, не повинен їх розпізнати!… Але яке щастя думати, що Добрий Бог і Пресвята Тройця дивляться на нас, що перебувають у нас і з задоволенням приглядаються нам. Але що би Він хотів побачити в наших серцях, якщо не «танець військовий»?[511] «Як нам пісень Господніх на чужій землі співати?… Вже давно на вербах повісили ми наші гусла»[512], ми вже не вміємо на них грати!… Наш Бог, Гість наших душ, добре це знає, і тому Він приходить до нас із наміром знайти притулок, вільний намет на полі земної битви. Він вимагає тільки цього, і Він сам, як Божественний Музикант, виконує цей концерт… Ах! Якби ми могли почути цю невимовну гармонію, якби хоча одна вібрація торкнула наших вух!…

«Про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними» (Святий Павло)[513]. А ми повинні віддати свої душі, зректися їх ради нашого великого Бога. Отож, яке значення має, що душі будуть без будь-яких зовнішніх дарів, якщо всередині ясніє Цар Царів в усій своїй славі! Якою ж великою мусить бути душа, щоб у ній міг вміститися Бог!… І якщо душа одноденної дитини для Нього – розкішний Рай, то чим тоді будуть наші душі, які боролися і страждали, аби здобути серце свого Улюбленого?…

———————–

Дорога Селіно, запевняю тебе, що не знаю, що тобі говорю, лист не матиме кінця, але мені здається, що ти думаєш так само!… Я хотіла би ще стільки тобі розповісти!…

Не пиши мені багато про справи душі, достатньо кількох слів, хочу, щоб ти писала цікаві листи для усіх[514]. Добрий Бог хоче, щоб я забула про себе, аби іншим зробити приємність.

Обнімаю мого доброго Дядька, мою дорогу Тітку і мою Сестричку[515]. А до мого дорогого Тата усміхаюся й чуваю над ним через його видимого ангела[516], з яким я так глибоко з’єднана, що ми становимо одне ціле!…

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До пані Потьєр (Селіна Модельонд)

І. М. Й. Т.

Ісус    Кармель, 16 липня 1894

Дорога Селіно,

Твій лист дуже мене втішив, я захоплююся тим, як Святій Діві сподобалося сповнити всі твої бажання. Вона захотіла, щоб ще до шлюбу душа, з якою ти бажала з’єднатися, розділила з тобою спільні почуття. Яка ж це благодать для тебе – взаємне зрозуміння, а особливо – знати, що ваша єдність вічна, що й по смерті ти зможеш любити свого коханого чоловіка!…

Для нас минули благословенні дні нашого дитинства! Ми перебуваємо на важливому етапі життя, наші дороги різні, але мета та сама. Ми повинні йти до однієї мети: освячувати себе на дорогах, які добрий Бог вибрав для нас.

Відчуваю, дорога Подруго, що можу вільно говорити з тобою, ти розумієш мову Віри краще, ніж мову цього світу, а Ісус твого першого Причастя залишився Учителем твого серця, це в Ньому ти кохаєш красиву Душу, з’єднану з твоєю, це саме завдяки Йому ваша любов така ніжна й сильна.

Ох! Яка чудова наша релігія – не стискає серця (як вважає світ), а збільшує їх і чинить здатними кохати майже безмежною любов’ю, яка виходить поза земне життя, яке нам дане для того, щоб здобути Небесну Батьківщину, в якій знайдемо дорогих людей, яких ми любили на землі!

Я молилася за тебе, дорога Селіно, до Нашої Пані з Гори Кармель про благодать, яку ти отримала в Люрді. Як я щаслива, що ти носиш святий параман! Це автентичний знак призначення, і чи він не єднає тебе ще міцніше з твоїми Сестричками з Кармелю?…

Просиш мене, дорога Кузиночко, молитися за твого дорогого чоловіка, думаєш, що я могла би про це забути?… Ні, я не могла би вас роз’єднати в моїх слабких молитвах. Прошу Нашого Господа бути щедрим для вас так, як Він був щедрим для молодого подружжя на весіллі в Кані Галілейській. Щоби Він завжди перемінював воду в вино![517]… Тобто, щоб продовжував обдаровувати вас щастям і, наскільки це можливо, осолоджував життєві випробування.

Випробування, як я могла написати це слово в своєму листі, якщо знаю, що для вас усе є щастям?…

Даруй мені, дорога подруго, радій у мирі радістю, яку добрий Бог вам дає, і не турбуйся майбутнім. Бог вам готує, я впевнена, нові благодаті й багато втіхи.

Наша добра Мати Марія від св. Гонзати дуже вдячна за те, що ти про неї пам’ятаєш, і, зі свого боку, не забуває про свою дорогу Селінку. Наша Мати і Сестра Марія від Пресвятого Серця також радіють твоїм щастям, доручили мені передати тобі їхні щирі почуття.

Насмілююся, дорога Кузиночко, просити тебе передати мої щирі вітання пану Потьєру, якого також хочу називати моїм Кузеном.

Залишаю тебе, дорога Селіно, але серцем завжди з тобою з’єднана, і до кінця життя буду щаслива, що можу називати себе

Твоя Сестричка в Ісусі

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус            18 липня 1894

Дорога Селіно,

Я не здивована твоїми випробуваннями – пережила подібні минулого року і знаю, що це таке!… Добрий Бог хотів, щоб я принесла жертву[518], я її принесла, як і ти, і потім відчула спокій у стражданні.

Але я відчула ще щось: Добрий Бог часто прагне тільки нашої волі. Просить віддати все. І якщо Йому відмовляємо навіть найдрібнішу річ, то занадто нас любить, щоби відступити. Але якщо наша воля підпорядкується Його волі й Він переконається, що шукаємо лише Його самого, то поводиться з нами так, як колись із Авраамом… Це те, що Ісус дав мені внутрішньо відчути, і я думаю, що ти зараз перебуваєш на етапі випробовування, і зараз у тебе відбирають те, у чому відчуваєш потребу… (Зараз Ісус ламає твою природу, дає тобі хрест і скорботу). З плином часу міцнішає моя внутрішня упевненість, що одного дня ти прийдеш сюди. Мати М. Гонзага порадила мені сказати це тобі, вона виглядала дуже задоволеною, коли читала твій лист, якби ти це бачила, то би розчулилась!…

Нічого не бійся, тут знайдеш більше, ніж у будь-якому іншому місці, страждань і мучеництва!… Страждатимемо разом, як у давні часи християни, які єдналися, аби додавати відваги одне одному в годину випробувань…

А потім прийде Ісус, візьме одну з нас, а інші ще залишаться на деякий час на вигнанні й у сльозах… Селіно, скажи мені, чи страждання було би великим, якщо би одна з нас була в Лізьє, а друга – в Єрусалимі?… Чи Свята Діва так би страждала, якщо би не стояла під Хрестом свого Ісуса?…

Може ти думаєш, що я тебе не розумію? Можу тебе запевнити, що читаю в твоїй душі… читаю, що ти вірна Ісусові, прагнеш тільки Його волі, шукаєш тільки Його любові, нічого не боїшся; у цьому випробуванні добрий Бог очищає те, що може бути дуже болючим у нашій прив’язаності, але основа цього прив’язання дуже чиста, щоб Бог його знищив… Слухай уважно те, що тобі скажу. Ніколи, ніколи Ісус нас не розлучить… якщо я вмру перша, то не думай, що віддалюся від твоєї душі – ми будемо з’єднані міцніше, ніж будь-коли!… Може Ісус хоче, щоб ти відчула саме це, коли говорить тобі про розлуку? Але, передовсім, не турбуйся, я не хвора, навпаки, маю залізне здоров’я, тільки добрий Бог може залізо зламати як глину… Це все дитинність, не думаймо про майбутнє (говорю про себе, бо не вважаю дитинністю випробування, яке переживає моя дорога Селіна).

Яке значення мають зовнішні хрести?… Ми могли би віддалитися одна від одної без страждання, якщо би Ісус потішав наші душі… Єдиний справжній хрест – мучеництво серця, внутрішнє страждання душі; а те, що ніхто не бачить, ми можемо нести, не розлучаючись.

Я добре розумію, що говорити тобі це все чи не говорити нічого – однаково, твоє внутрішнє випробування припиниться у дні, визначеному Ісусом; але оскільки Він часом хоче користуватися мною для добра твоєї душі, то може мої слова виражають Його волю… Неймовірно, але ми завжди маємо однакові випробування! Рано чи пізно, але питимемо з одного келиха.

Якщо на суші шаліє велика буря, то всі говорять: «Не треба боятися за долю кораблів, бо на морі вже немає шторму». І тому я говорю Селіні: Буря пройшла через мою душу, тепер проходить через твою, але не боюся, бо скоро настане спокій (після бурі приходить велика тиша).

Чи хочеш знати новини про мою донечку?[519] Отож, думаю, що вона залишиться; не була вихована так, як ми, і це її біда, її виховання – причина її непривабливих манер, але насправді вона добра. Тепер дуже любить мене, але я стараюся доторкатися до неї тільки через білі шовкові рукавички… Наданий мені титул, між іншим, створює мені багато проблем[520], я – «мисливський песик», який цілий день бігає за дичиною. Знаєш, що мисливці (магістри новіціяту і Преориси) занадто великі, щоб влазити в кущі, але песик… має досконалий нюх і всюди залізе!… Отож я зблизька слідкую за своєю донечкою, а мисливці незадоволені своїм песиком… Я не хочу скривдити мого маленького крілика, вилизую його і співчутливо говорю, що його шерсть ще недостатньо гладка, що його погляд подібний до погляду дикого кріля, і хочу, щоб він виглядав таким, яким його хочуть бачити мисливці – маленьким простим кріликом, який тільки скубе травичку. Жартую, але, по суті, думаю, що крілик кращий від песика… на його місці я би вже давно загубилася у розлогих лісах світу!!!…

Дякую тобі за дві маленькі світлини, вони чарівні.

Тереза від Дитяти Ісус.

Прошу тебе тисячу разів поздоровити від мене всіх мандрівників[521], які добре проводять час. Розумію, що відчуваєш до хлопців… Але це тимчасово, одного дня не будеш бачити їх багато, отож радій!…

Посилаю тобі дві маленькі пісні, які я написала, покажи їх моїй дорогій Марійці, скажи, що люблю її і молюся за неї… Ох! Як страждання розширяє мою душу і наближає її до мети!…

Мати Марія Гонзага не пише до неї, бо листа адресований до моєї Тітки, зробить це іншим разом!… Попроси в Тітки «Мою пісню сьогодні». Сестра Марія від Пресвятого Серця хотіла її присвятити їй.

167 bis. До пані Герен

І. М. Й. Т.

19 липня 1894[522]

Наша Мати не має часу написати до своєї дорогої Жанночки. Вона дуже дякує їй за лист і красиві взірці[523].

Маленька Тереза посилає всі свої ніжності дорогим подорожанам!…

  1. До Селіни

5-10 серпня 1894

І. М. Й. Т.

Ісус

Дорога Селіно,

Твій лист справді захопливий[524], ми пролили багато солодких сліз!…

Нічого не бійся, Ісус не підведе тебе; якби ти знала, як твоя покірність і дитяча простодушність захоплюють Його!… Але моє серце розірване… Я стільки натерпілася ради тебе, що надіюся, що не буду перешкодою для твого покликання; чи ж наші почуття не були очищені так, як золото в тиглі?… Зі слізьми на очах ми сіяли насіння, а тепер повернемося разом, несучи в своїх руках снопи[525]. Сьогодні не писатиму до Отця, думаю, що краще почекати на його лист і побачити, що він скаже?[526]… Якщо хочеш, щоб я написала і захищала тебе, скажи мені, коли прийдеш, для мене це не проблема!… Це лежить мені на серці!!!…

Але дякую доброму Богові за це випробовування, яке, я впевнена, Він сам зіслав, бо неможливо, щоб Ісус обдурював таку маленьку дитину як ти.

Ми троє[527] любимо тебе ще більше, ніж перед тим, якщо це можливо, твій погляд сказав нам так багато. Якщо би ти чула сестру Марію від Пресвятого Серця, то, запевняю тебе, що здивувалася би!… Вона не вагалася сказати, що її дорогий Отець помилився… але він був лише послушним знаряддям Ісуса, і тому мала Тереза не має до нього жалю!…

Добре подякуй тітці за лист; якщо вона знає, що я написала до тебе, то скажи їй, що ми глибоко зворушені.

(Мати Марія від святого Гонзаги також довго плакала, читаючи твій лист, бідна мати, вона нічого ще не знає… бачиш, які ми стримані!)

  1. До Селіни

І. М. Й. Т.

Ісус….. 19 серпня 1894

Дорога Сестричко,

Останній раз пишу тобі в світ!… Я не знала, що говорю правду в листі, який вислала тобі в Мюссе, обіцяючи, що скоро будеш в Кармелю. Я не здивована бурею, яка бушує в Куен[528].

Ф. і Ж. вибрали дорогу, так відмінну від нашої, що не можуть зрозуміти шляхетності нашого покликання![529]… Але сміється той, хто сміється останнім… Після цього одноденного життя вони зрозуміють – вони чи ми мали більше привілеїв…

Твій чудовий улов нас дуже зворушив[530]… Як же ж ці маленькі делікатеси дозволяють нам відчути, що наш дорогий Тато з нами! Після п’яти років смерті яка ж це радість знайти його таким, яким він був завжди, і, як колись, він шукає нагоди, щоб зробити нам приємність. Ох! І як він віддячить Селіні за опіку, якою його огортала!… Завдяки йому вдалося так швидко здійснити твоє покликання; тепер, коли він чистий дух, йому легко знаходити священиків і єпископів, і тому не має стільки проблем зі своєю дорогою Селіною, які мав зі своєю бідною царівною!…

Я дуже щаслива, дорога Сестричко, що ти не відчуваєш чуттєвої привабливості до Кармелю, це прояв делікатності з боку Ісуса, який хоче отримати від тебе подарунок. Він знає, що більша радість – давати, ніж брати (Пор. Ді. 20, 35). Ми маємо лише короткі моменти життя, аби давати доброму Богові… А Він уже готовий сказати: «Тепер моя черга…» Яке ж це щастя страждати ради Того, хто безумно нас любить, і бути безумними в очах світу. Кожний осуджує інших за своїми мірками, і якщо світ втратив розум, то, очевидно, вважає нас безумними!…

Зрештою, ми не перші, єдиний злочин, у якому Ірод звинуватив Ісуса, – що той безумець, а я мислю так, як і Він!… Так, це було безумством – шукати убогі малі серця смертних, аби зробити їх своїм троном. Він, Цар Слави, який сидить на херувимах[531]… Він, якого не може вмістити Небо… Наш Улюблений був безумним, щоб прийти на землю, шукати бідних грішників і зробити їх своїми друзями, своїми близькими, подібними до Нього, Він, який був досконало щасливий з двома прекрасними особами Пресвятої Тройці!… Ми ніколи не зможемо вчинити для Ісуса безумств, які Він вчинив для нас, і наші вчинки такими назвати не можна, бо це розумні вчинки й набагато нижчі від того, що наша любов хотіла би вчинити. Світ нерозумний, бо не знає, що Ісус учинив для його спасіння, світ – агресор, який захоплює душі й веде їх до безводних фонтанів[532]

Ми не нероби, не блудні. Ісус нас захистив в особі Магдалини. Ісус сидів за столом, Марта прислуговувала, Лазар їв разом з Ним і Його учнями. Марія не думала про їжу, а про те, як зробити приємність Тому, кого любила, і тому взяла глечик з дорогоцінним миром, розбила глечик і вилила миро на голову Ісуса, і весь будинок наповнився запахом мира, а апостоли нарікали на Магдалину… Це саме трапляється і з нами, найревнішими християнами, навіть священики вважають, що ми перегинаємо палку, що ми повинні служити разом з Мартою, замість того, щоб посвячувати для Ісуса вази нашого життя разом із миром, яке в них міститься… І яке значення мають наші розбиті вази, якщо Ісус утішений і світ, всупереч самому собі, змушений нюхати цей запах, який поширюється й очищає отруєне повітря, яким світ постійно дихає.

——————

Сестра-медсестра просить, щоб ти знайшла в Куен малий флакон антигеморагічної води Тіссеранд за 2 з половиною франка. Якщо будуть лише великі, то не бери, такі є і в Лізьє.

Сестра Марія від Пресвятого Серця хотіла би мати 7 або 8 горіхоколів[533].

  1. До сестри Терези Дозитеї (Леонії)

І. М. Й. Т.

Ісус     20 серпня 1894

Дорога Сестричко,

Я хотіла би написати тобі довгого листа, але маю лише кілька хвилин, на мій лист уже чекають, аби занести його на пошту.

Від того часу, як наш дорогий Тато пішов до Неба, я думаю про тебе ще більше, вірю, що переживаєш те саме, що й ми. Смерть Тата здається мені не смертю, а справжнім життям. Я відчуваю його після шести років відсутності, відчуваю, що він біля мене, дивиться на мене і захищає мене…

Дорога Сестричко, чи ми тепер не з’єднані ще більше, коли дивимося на Небо, аби знайти там Тата й Маму, які віддали нас Ісусові?… Скоро їхні бажання сповняться, і всі діти, яких їм дав Добрий Бог, з’єднаються з Ним назавжди…

Я розумію, яку пустку ти відчуваєш після від’їзду Селіни, але знаю, яка ти щедра для Нашого Господа, але життя мине так швидко… потім ми всі з’єднаємося назавжди й будемо щасливі, що страждали для Ісуса…

Дорога Сестричко, пробач мені цей паскудний лист, дивися лише на серце своєї Терези, яка хотіла би розповісти тобі так багато, але не вміє висловитися…

Я хотіла би, щоб ти якнайшвидше передала лист[534] Селіні, коли вона прийде тебе відвідати.

До побачення, дорога Сестричко, не забувай молитися за найменшу й найнегіднішу зі своїх сестер.

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До сестри Терези Дозитеї (Леонії)

І. М. Й. Т.

Ісус   11 жовтня 1894

Дорога Сестричко,

Яка я щаслива, що твої іменини співпадають з моїми… Я впевнена, що 15-го Свята Тереза обдарує тебе своїми благодатями, буду ревно молитися за тебе до неї і до Блаженної Маргарити Марії…

Якби ти знала, дорога Сестричко, як ми молимося за тебе!… І особливо, як жертвуємо за тебе, думаю, що ти була би дуже зворушена… Після того, як ми взнали про твої випробування, наша ревність зросла, я тебе запевняю, що ми думаємо і молимося за тебе.

Я сильно вірю, що моя дорога Візитка подолає усі великі випробування й одного дня стане взірцевою черницею. Добрий Бог уже обдарував її стількома благодатями, чи ж може залишити її тепер, коли, як здається, вона вже доплила до порту?… Ні, Ісус спить, у той час як його бідна обручниця бореться з хвилями спокус, але ми так ніжно кликатимемо Його, що швидко прокинеться й накаже вітрові й бурі, й настане велика тиша[535]

Дорога Сестричко, ти побачиш, що після випробувань прийде радість, і потім ти будеш щаслива, що страждала; зрештою добрий Бог підтримує тебе видимо в особах твоїх ДОБРИХ Матерів, які оточують тебе своєю опікою і ніжними й материнськими порадами.

Прошу тебе, дорога Сестро, нагадай їм про мене, і, дорога Терезо, вір, що твоя Сестричка любить тебе щораз більше.

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус…..17 листопада 1894

Дорога Тітко,

З душею, яка ще наповнена красивим листом мого Дядька до Сестри Марії Магдалини[536], спішу поздоровити вас з іменинами.

О моя дорога Тітонько! Якби Ви знали, яка я горда, що маю таку родину як ви!… Я щаслива, коли бачу, що Доброму Богові добре служать ті, кого я люблю, і запитую себе, чому Він дав мені благодать належати до такої чудової родини…

Мені здається, що Ісус з радістю заходить відпочити до вашому дому, так як це робив колись у Витанії. Це справді «Божественний Жебрак любові», який просить про гостинність, каже «Дякую» і просить ще більше – в міру дарів, які отримує. Він відчуває, що серця тих, до кого Він звертається, розуміють, «що найбільша честь, яку Бог може проявити до душі, це не дати їй багато, а просити від неї багато»[537].

І тому як солодко буде одного дня почути, дорога Тітко, що сам Ісус назве вас Мамою!… Так, Ви насправді Його Мама, Він нас у цьому запевняє в Євангелію цими словами: «Хто чинить волю мого Отця, той моя мати»[538]. І Ви не лише виконуєте Його волю, але віддали шість своїх дітей, аби були Його обручницями![539]… Отож Ви вже шість разів Його Мати, і небесні ангели могли би до вас звертатися цими чудесними словами: «Який же я буду щасливий, коли останок мого роду побачить твою славу й подякує Цареві неба»[540]. Так, усі будуть благословенні, а в Небі, дорога Тітко, ваша корона буде з троянд і Лілії…

Дві троянди[541], які ясніють посередині корони, не будуть її найменшими прикрасами. Вони на землі повторять ваші чесноти, щоби наповнити ними сумний світ і щоби Бог міг тут побачити квіти, які Його захоплюють і стримують Його руку від карання грішників…

Дорога Тітонько, я хотіла би Вам ще багато сказати… але вже прийшли взяти мій лист, можу лише запевнити вас ще раз у моїх ніжних почуттях. Також пам’ятаю про іменини нашої дорогої Бабці[542] і прошу вас міцно її обняти від мене.

Ваша донечка

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До сестри Терези Дозитеї (Леонії)

Січень 1895

І. М. Й. Т.

Ісус

Дорога Сестричко,

З великою радістю приходжу скласти тобі мої побажання з нагоди Нового Року. Той, який минає, був дуже плідним для Неба, наш дорогий Тато побачив те, чого «людське око не може побачити». Він почув музику ангелів… і його серце зрозуміло, його душа радіє нагородою, яку Бог приготував тим, які Його люблять![543]

Наша черга також прийде… можливо, що не побачимо закінчення прийдешнього року! Можливо, що хтось із нас скоро почує поклик Ісуса!…

Ох! Як солодко думати, що пливемо до вічної пристані!…

Дорога Сестричко, чи тобі не здається, так як мені, що відхід нашого дорогого Тата наблизив нас до Неба? Більша половина нашої родини вже радіє спогляданням Бога, а п’ять вигнанок на землі не вагатимуться полетіти до своєї Батьківщини. Такі думки про короткість життя додають мені відваги і допомагають зносити труднощі дороги. Чи має якесь значення (говорить Наслідування) трошки попрацювати на землі… проходимо і не маємо тут постійного житла! Ісус пішов перед нами приготувати нам місце в домі свого Отця, а потім Він прийде і візьме нас із собою, щоби ми також були там, де Він є[544]… Чекаймо, страждаймо спокійно, година спочинку надходить, легкі негаразди цього короткого життя дадуть нам вічну славу[545]

Дорога Сестричко, яку ж радість приносять мені твої листи і, особливо, яке добро дають душі, я тішуся, коли бачу як Добрий Бог тебе любить і як обдаровує своїми благодатями… Він вважає, що ти гідна страждати ради Його любові, і це найбільший доказ Його ніжності до тебе, бо саме страждання уподібнюють нас до Нього…

О дорога Сестричко! Не забувай про останню, найубогішу зі своїх сестер; проси в Ісуса, щоби вона була дуже вірною, щоби вона відчувала, як ти, щастя від того, що вона всюди найменша… остання!…

Прошу тебе передати мої вітання твоїм добрим Матерям і запевнити їх, що я тісно з’єднана з ними в Серці Ісуса.

Твоя убога Сестричка

(Тереза від Дитяти Ісус)

н. к. ч.

  1. До сестри Женевьєви (Селіни)

Кінець січня 1895

Сестра Женевьєва від св. Терези, – мала Тереза перша це написала![546]

  1. До сестри Терези-Дозитеї (Леонії)

І. М. Й. Т.

Ісус    24 лютого 1895

Дорога Леоніє,

Я дуже рада, що отримала від тебе новини, надіюся, що й далі твоє здоров’я буде добрим і що твої дорогі Сестри вилікуються[547].

Маю для тебе дуже мало часу, хочу, щоб ти молилася за мене перед Великим Постом, і обіцяю, що буду думати про тебе ще більше, якщо це можливо, а потім прийду, щоб довго співати з тобою Алілуя, щоб надолужити те, що не можу зробити сьогодні… Маю на увазі – після Пасхи, але висловлююся так незграбно, що можеш подумати, що співатиму Алілуя під час Великого Посту… Ох! Ні, задовольнятимусь наслідуванням Ісуса на Його страсній дорозі, свою арфу повішу на вербах на березі вавилонських річок[548]… Але після Воскресіння візьму мою арфу, забуваючи на мить, що я – вигнанка; разом з тобою співатиму про щастя в служінні Ісусові й перебуванні в Його домі, про щастя бути Його обручницею в часі й у Вічності!…

Дорога Сестричко, передай, прошу тебе, мої вітання своїм добрим Матерям і вір у мою велику ніжність.

Твоя Сестричка

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

(P.S.) Коли мені писатимеш, то напиши, в якому році ти прийняла перше Причастя[549].

  1. До сестри Терези-Дозитеї (Леонії)

І. М. Й. Т.

Ісус….. Неділя, 28 квітня 1895

Дорога Сестричко,

Я хотіла подякувати тобі раніше за твій лист, який приніс мені багато радості, але Наша Мати відповіла тобі відразу, а я не могла написати тобі тоді, коли вона писала.

Дорога Сестричко, я глибоко переконана, що ти на своєму місці, і не лише як Візитка, але також як візитка в Куен, Добрий Бог дав нам стільки доказів, що не можна вже сумніватися[550]… Я вважаю цей намір (перебратися в Манс) спокусою, і прошу Ісуса звільнити тебе від нього. Ох! Як я розумію, що відкладення обітів повинно бути для тебе випробуванням, але це велика благодать, що чим більше часу є для приготування, тим більша радість. Згадую з великою приємністю, як моя душа переживала кілька місяців перед обітами. Рік новіціяту минув, і ніхто мною не займався (через Нашого Отця Настоятеля, який вважав, що я занадто юна), запевняю тебе, що я дуже журилася[551], але одного дня добрий Бог відкрив мені, що моє прагнення скласти обіти було пошуками самої себе; тоді я сказала собі: На облечини мене одягнули в красиву білу сукню, прикрашену коронами і квітами, а чи хтось тепер думає, щоб дати мені таку саму на мій шлюб?… Цю сукню мушу приготувати сама. Ісус хоче, щоб мені не допомагав ніхто, крім Нього, отож з Його допомогою я цим займуся і ревно працюватиму… Творіння не побачать моїх зусиль, прихованих у моєму серці. Стараючись, щоб усі про мене забули, я бажатиму, щоб тільки Ісус на мене дивився… Чи має якесь значення, якщо залишуся убогою й позбавленою духу й талантів… Я хочу практикувати цю пораду з Наслідування: «Хай цей пишається одним, а той іншим… а ти… втішайся… лиш погордою своєї власної особи і єдине тільки моєю вподобою і моєю честю»[552]; або: «Якщо хочеш знати й навчитися чогось корисного, люби те, щоб ніхто не знав і за ніщо тебе мав»[553]. Роздумуючи про це, я відчула в душі великий мир, я відчула, що це правда і мир! Після цього я вже не переживала про дату моїх обітів, а думала, що того дня, коли моя сукня буде готова, Ісус прийде за своєю вбогою нареченою…

Дорога Сестричко, я не помилилася, і навіть Ісус задовольнився моїми прагненнями, моїм повним зреченням, Він зволив з’єднати мене з собою набагато скоріше, ніж я могла сподіватися… Тепер Добрий Бог продовжує вести мене тою самою дорогою, прагну лише одного – чинити Його волю. Може пам’ятаєш, що колись я любила називати себе «маленькою іграшкою Ісуса»[554], але ще й тепер я щаслива бути такою, лише думаю, що Божественне Дитя має багато інших душ, наповнених шляхетними чеснотами, які називаються «Його іграшками», я тоді подумала, що вони є Його гарними іграшками і що моя вбога душа є тільки маленькою незначною іграшкою… щоби себе потішити, я собі сказала, що часто діти більше радіють малими іграшками, які можуть кинути або взяти, розламати або поцілувати – за своїми капризами, ніж іншими, великими й дорогими, до який бояться навіть доторкнутися… Тоді я зраділа зі свого вбозтва, забажала постійно зменшуватися, щоб Ісус кожного дня мав більше приємності бавитися мною.

Дорога Сестричко, тепер, коли я дата тобі свої настанови, молися за мене, щоб я могла практикувати натхнення, дані мені Ісусом.

(Прошу тебе передати мої вітання своїм добрим Матерям).

Твоя дуже маленька Сестричка, яка тебе ніжно любить

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До Марії Герен

7(?) липня 1895

Дорогій Сестричці[555] від її маленької Терези, яка багато про неї думає!… І понад усе надіється (і тремтить), що її дорога Марія дотримається своєї обіцянки, залишаючись спокійною як маленька дитина в обіймах своєї Мами…

Я часто молюся за тебе, дорога сестричко, і за всіх дорогих мешканців Мюссе, які повинні тепер робити великі успіхи в досконалості, якщо великодушно погодилися на жертву розлуки!…

Я люблю моїх дорогих Дядька й Тітку й молюся за них щораз більше, я не знаю, як далеко це зайде, але мої почуття зростають із кожним днем!…

  1. До пані Герен

20-21 липня 1895

І. М. Й. Т.

Ісус         20 липня 1895

Дорога Тітонько,

Я дуже зворушена, бачачи, що Ви не забуваєте про свою малу Терезу, вона також часто думає про Вас, і якщо вона ще не написала до своєї дорогої Тітки, то це не через байдужість, а тому, що її серце так наповнене ніжністю й пошаною, що вона не знає, як виразити свої думки…

Але мушу насмілитися сказати моїй Тітоньці щось, що може їй не сподобатися. Але чи правда не виходить із уст дітей? Отож, слід мені пробачити, якщо говорю правду, бо хочу завжди залишатися дитиною…

Хочу дати Вам маленьке напуття й показати, як Добрий Бог добрий для мене. Я дуже люблю читати життєписи святих, їхні героїчні діла розпалюють мою хоробрість і спонукають їх наслідувати, але признаюся, що часом заздрила щастю їхніх рідних, які жили в такому оточенні, слухаючи їхні святі розмови. Але тепер вже не заздрю, бо можу споглядати зблизька вчинки Святих, бачити їхню боротьбу і великодушність, з якою вони піддавалися волі Доброго Бога[556].

Дорога Тітонько, добре знаю, що Вам не сподобається, якщо назву Вас святою, але маю велике бажання це зробити… але якщо цього не скажу, то можу Вам сказати щось інше, але прошу не говорити це моєму Дядькові, бо вже мене не любитиме, бо Ви знаєте краще від мене, що він уже Святий як мало хто на цьому світі і що його віру можна зрівняти з вірою Авраама…

Ах! Якби Ви знали, якими солодкими почуттями наповнилася моя душа, бачачи мого Дядька з його ангельською Марійкою[557]… Ми були в великому болю через нашу бідну Леонію; це була як справжня агонія, Добрий Бог хотів випробувати нашу віру, і не послав нам жодної втіхи, що до мене, то я могла молитися тільки цими словами Нашого Господа на хресті: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?»[558] або цими в Саду агонії: «Отче мій… Однак не як я бажаю, лише – як ти»[559]. Врешті, аби нас потішити, Наш Божественний Спаситель послав нам не ангела, який Його укріплював у Гетсиманському саду, а одного зі своїх Святих, який ще ходить по землі, наповнений Його Божественною Силою; коли ми побачили його спокій, його зречення, то наші тривоги розвіялися, ми відчули підтримку батьківської руки… Дорога Тітонько! Яке ж велике милосердя Доброго Бога для своїх бідних дітей!… Якби Ви знали, які солодкі сльози я проливала, слухаючи Небесні розмови мого святого Дядька… Він мені здавався преображеним; його мова виражала не віру, якої сподіваються, а любов, яку мають. У момент, коли випробування і впокорення торкнули його, він, здавалося, забув про них, а думав лише про благословення Божественної руки, яка забирала в нього його Скарб, а в якості компенсації досвідчила його як святого… Свята Тереза слушно сказала Нашому Господові, який посилав їх хрести, коли вона робила для Нього велику роботу: «Ах! Господи, я не здивована, що маєш так мало друзів, ти з ними поводишся так погано!…». Я вже колись говорила, що тим, кого Добрий Бог любить звичайною любов’ю, посилає звичайні випробування, а тим, кого любить особливою любов’ю, посилає хрести як найпевніший знак своєї ніжності.

(21 липня)

Вчора я не закінчила лист, бо прийшла Марія разом із Леонією; наші емоції збудилися, коли ми її побачили, ми не могли видобути з неї жодного слова – так вона плакала, потім глянула на нас і перестала плакати, і все було добре.

Не подаю Вам інших деталей, Тітонько, бо про все довідаєтеся від Марії, яка була справді мужньою жінкою в цих болючих обставинах, які сталися. Ми сказали їй це, але я відразу побачила, що їй це не сподобалося, отож я назвала її «Ангелятком», вона мені відповіла, усміхаючись, що це їй подобається більше, ніж «Сильна жінка». Вона така жвава, що може розсмішити навіть каміння, і це зменшує смуток її бідної подруги, ми їм подали їжу в глиняних тарілках – як кармеліткам, що їх розважило[560].

Ах! Скільки ж чеснот має ваша Марійка… Дивовижно, як вона панує над собою, і це не енергії їй бракує, аби стати святою, а це найпотрібніша чеснота, бо той, хто її має, може легко осягнути вершину досконалості. Якщо би вона могла дати трошки своєї енергії Леонії, то ваше ангелятко мало би її ще достатньо і не зробило би собі шкоди… Дорога Тітонько, розумію, що мої речення неясні, спішу, щоб віддати лист Марії, яка не хотіла, щоб я Вам написала, сказала, що сама все розкаже і передасть мої слова або, ще краще, дасть мені три су на поштову марку, але я не хотіла зволікати з листом, щоб послати дорогій Тітці щось більше, ніж «погляд», бо яким би вимовним він не був, вона не зможе побачити його здалека.

Я хотіла би поговорити з Вами про Жанну і Франциска, але не маю часу, можу лише сказати, що зараховую їх до святих, яких мені дозволено споглядати зблизька на землі, і радію, що скоро побачу їх в Небі разом із їхніми дітьми, блискучі вінці яких збільшать їхню славу[561]

Дорога Тітонько, якщо не зможете прочитати мій лист, то це провина Марії, покарайте її міцними обіймами й скажіть, щоби міцно обняла Вас від мене.

Ваша найменша донечка

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До сестри Женевьєви

Після 8 вересня 1895

Чи Панна[562] задоволена?…

Убогий Пан спішив, аби її задовольнити[563].

  1. До пані Ля Ніль

І. М. Й. Т.

Ісус 14-15 i 17 жовтня 1895

Дорога Жанно,

Читаючи твій лист, мені здається, що бачу й чую тебе, я дуже радію, констатуючи, що ти захворіла цією милою хворобою, яку мої дорогі Дядько і Тітка принесли тобі з Лізьє, надіюся, що ти ще не зцілена з нападу радості… можливо, це тому, що славний член Факультету[564], незважаючи на свої всесторонні знання, не може знайти ліки для своєї дорогої Жанночки. Якщо випадково знайде, то прошу його пам’ятати про наш Кармель, увесь новіціят цим заражений після вступу «маленької шельмочки, яка заглибила зморшки і вибілила волосся» своєї дорогої Фіфіни[565].

Це велика втіха для мене, старої помічниці магістри новіціяту[566], бачити стільки радості довкола себе останніми днями, це мене омолоджує, і, незважаючи на сім з половиною років чернечого життя, мені важко виглядати поважною в присутності цієї чарівної Пустунки, яка веселить усю Спільноту. Якщо би ти бачила її кілька днів назад з твоєю фотографією і з фотографією Франциска, то розсміялася би!… Наша Мати принесла їх на рекреацію і показувати кожній сестрі; коли черга дійшла до Сестри Марії від Євхаристії, то вона брала по черзі кожну фотографію і з граціозною усмішкою промовляла до неї: «Добрий день, моя Фіфіно… Добрий день, мій Серафиме[567]». Ці вирази ніжності розсмішили всіх кармеліток, які задоволені з того, що мають таку милу постулянтку. Її гарний голос радує нас і прикрашає наші рекреації, але те, що моє серце втішає найбільше, це не всі зовнішні таланти й здібності нашого дорогого Ангела, а її налаштування на чесноти.

Жертва, яку Добрий Бог зажадав від тебе, дорога Жанно, справді дуже велика, але чи ж Він не обіцяв, що «тому, хто ради Нього покине свого Батька, чи свою Матір, чи своїх сестер, отримає сторицею у цьому житті»?[568] Добре! Ради Нього ти не завагалася розстатися з дорогою сестрою, яку невимовно любила! Ах! Ісус зобов’язаний виконати обітницю… Добре знаю, що ці слова зазвичай говорять до богопосвячених душ, але в глибині серця відчуваю, що вони стосуються також і близьких людей, які жертвують дітьми, яких люблять більше від себе самих…

Хіба ти ще не винагороджена сторицею?… Так, уже солодкий спокій і щастя твоє Марійки прослизнули через грати монастиря, щоби огорнути твою душу… Скоро, я це відчуваю в глибині серця, отримаєш нагороду сторицею, малий ангелик розвеселить твоє родинне вогнище і отримає твої материнські поцілунки…

Дорога Сестричко, спершу хочу подякувати тобі за подарунок на мої іменини, я запевняю тебе, що дуже зворушена, але пробач мені, якщо скажу тобі просто те, що хочу сказати. Якщо хочеш справити мені приємність, то я воліла би замість риби мати взірці квітів[569]. Ти подумаєш, що я – велика егоїстка, але бачиш, мій Дядько балує своїх дорогих кармеліток, і вони добре забезпечені, щоб не вмерти з голоду… Мала Тереза, яка ніколи не любила те, що їдять, любить, натомість, те, що корисне для її спільноти, вона знає, що з цими взірцями можна заробити гроші й купити рибу. Це трошки подібне до історії Перетти, чи не так?[570] Але якщо подаруєш мені галузку шипшини, то буду рада. Якщо такої немає, то буду рада з барвінку, чи з жовтцю, чи з інших квіток. Боюся, що я не делікатна, якщо так, не бери до голови моє прохання, а я буду вдячна за рибу, яку мені принесеш, особливо якщо додаси до неї бісеру, про який ти колись говорила… Бачиш, дорога Жанно, я вже навернулася і не мовчу, говорю як сорока і ще дуже сміливо виражаю свої бажання… так важко зберігати властиву міру!… На щастя Сестра прощає все, навіть надокучливість малого Беноні…

Я так часто переривала лист, що він не має послідовності, я думала про гарні речі винагороди сторицею, про що говорила тобі на початку, але ці гарні речі мушу зберігати в глибині серця й просити Доброго Бога, аби матеріалізував їх для тебе, бо вже не маю часу їх перелічити. Мушу йти «до пральні», слухати, перучи білизну, нашої малої Шельмочки, яка напевно співає «Це прання має нас привести без бурі до берега…».

Наші дві Добрі Матері й усі твої сестрички передають тисячі милих поздоровлень тобі й Францискові. Пам’ятаю, що завтра урочистість святого Луки, одного з його заступників[571], отож в його намірі прийму святе Причастя і попрошу Ісуса, аби щедро винагородив його за турботи, які він взяв на себе, щоб знайти для мене ліки…

Обнімаю тебе всім серцем, дорога Жанночко, і запевняю в моїх почуттях і вдячності.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус… 16 листопада 1895

Дорога Тітонько,

Ваша найменша донечка хоче додати свій слабкий голос до прекрасного концерту голосів її старших сестер з нагоди Ваших іменин.

Що мені залишається ще Вам побажати, дорога Тітко?… Відчуваю, що після всіх тих побажаннях, які Ви вже отримали, можу лише сказати всім моїм серцем: «Нехай так буде!…»

Я говорю це Вам кожного року, на землі я не знаходжу слів, щоб виразити почуття моєї душі, і тому радію, що можу з’єднатися з моїми трьома старшими сестрами, особливо з нашим дорогим Беніні[572], щоби скласти мої побажання з нагоди ваших іменин.

Я не маю часу продовжувати лист, дорога Тітонько, але я впевнена, що Ви відгадаєте всі почуття ніжності, які переповнюють моє серце.

У день ваших іменин прийму святе Причастя в вашому намірі і в намірі нашої дорогої Бабці.

Я Вас прошу, дорога Тітко, розцілувати всіх, кого я люблю, особливо дорогого Дядька, а його прошу, щоб розцілував Вас від імені вашої донечки.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До сестри Женевьєви[573]

І. М. Й. Т.

Ісус       23 лютого 1896

Дорога сестричко, ти просиш мене описати те, що відбуватиметься в Небі в день твого шлюбу, я спробую це зробити, але вже відчуваю, що не зможу описати святкування, яке неможливо описати, бо: Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять![574]

24-го лютого опівночі Святий Петро відчинить браму Неба; і відразу ангели і святі вийдуть, щоб із невимовною радістю приєднатися до процесії Царя і Його Нареченої.

Діва Марія йтиме перед гідною прославлення Трійцею й нестиме царські шати Нареченої, її дорогої дочки. Перед тим, як зійти на землю, вона з материнською турботою відчинить прірву чистилища. Відразу незліченна кількість душ полине до своєї Рятівниці, бажаючи подякувати Їй і спитати про причину свого неочікуваного звільнення. Солодка Цариця відповість їм: «Сьогодні шлюб мого Сина. Там, внизу, на землі вигнання, Він вибрав споконвіку одну душу, яка Його зачарувала й привабила, серед мільйонів інших, які Він створив на свій образ. Ця упривілейована душа попросила мене: «Я хотіла би, щоби в день мого шлюбу в царстві мого Нареченого зникло все страждання». Відповідаючи на її прохання, приходжу, щоби вас звільнити… Приєднуйтеся до нашої процесії та співайте разом із Блаженними вдячні пісні Ісусові та Селіні».

І тоді все Небо зійде на землю і знайде там щасливу Наречену перед Кивотом[575], коли вона побачить процесію, то підніметься й вдячно привітає хори ангелів і Святих, і тоді підійде до Марії й похилить своє чоло для материнського поцілунку, який приготує її отримати знак і поцілунок Нареченого[576]

Ісус візьме дорогу Селіну за руку й відведе її в маленьку келію дортуару святого Іллі, аби вона там кілька годин відпочила. Весь Небесний двір збереться у цьому тісному приміщенні, ангели захочуть розпочати свій концерт, але Ісус їм прошепоче: «Не розбудіть Кохану[577], залишіть Мене наодинці з нею, бо не хочу розлучатися з нею навіть на мить».

Солодка Цариця Неба зрозуміє бажання свого Божественного Сина і виведе яскраву процесію і заведе її до весільного залу.

Відразу розпочнеться приготування до свята, незліченна кількість ангелів сплітатимуть вінки, яких немає на землі, херувими робитимуть герби, ясніші від діамантів, і їхні делікатні пензлики намалюють незгладимі герби Ісуса і Селіни. Вони їх розмістять усюди: на мурах, на арках монастиря, в столовій, в каплиці тощо, і цих витворів мистецтва буде так багато, що для них не вистарчить місця, і тоді прийде багато невинних малих дітей, які запропонують тримати їх перед Нареченим і Нареченою увесь день. Ангели, усміхаючись, відмовляться дати їм герби, вони прикрасять ними святих і самих себе, аби в такий спосіб показати себе покірними слугами Ісуса й Селіни. Аби втішити малих дітей, ангели дадуть кожній дитині красивий малий щит для участі в урочистостях, потім пошлють їх зривати пелюстки троянд і лілій, а самі продовжать чудові приготування…

Понтифіки й Учителі повинні будуть виконати велику місію. На їхнє прохання Агнець відчинить Книгу Життя[578]. Вони витягнуть із цієї книжки цінні свідчення про Життя Селіни і, для вшанування Нареченого, випишуть усі найбільші благодаті й усі приховані жертви, які там знайдуть, написані руками ангелів. У такий спосіб Учителі зроблять багато хоругв і матимуть честь нести їх самі перед царською процесією…

Апостоли зберуть усі душі, які Селіна вже народила для вічного життя, і зберуть також усіх духовних дітей, які Селіна ще народить своєму Божественному Нареченому.

Святі Мученики також не будуть пасивними; незрівнянні пальми й палаючі стріли будуть із зворушливою турботою будуть розкладені вздовж усього шляху царської процесії. У такий спосіб вони хочуть вшанувати мучеництво любові, яке повинно незабаром охопити життя щасливої Нареченої…

Опис різноманітних праць Святих Ісповідників, Пустельників тощо, і всіх Святих Дів зайняв би багато часу, буде достатньо, якщо скажу, що всі вони використають усі свої таланти, всю свою делікатність, щоб гідно вшанувати такий прекрасний день… Але не можу не згадати про пісню дівиць, про пальми і лілії, які вони з невимовною радістю дарують Селіні, своїй дорогій сестрі. Я вже бачу Цецилію, Геновефу, Агнесу разом із їхньою подругою Жанною, пастушкою, одягнутою в лицарські обладунки. Бачу Селіну, заступницю нашої Нареченої, яка дарує їх букет квітів, які носять її ім’я[579]

Але передовсім бачу весь Орден Кармелітів, який сіяє новою славою: спереду свята Тереза, святий Йоан від Хреста і Мати Геновефа. Це весілля – це їхнє справжнє свято, бо Селіна – їхня улюблена донечка…

А чи чарівному лику малих Невинних буде чужа слава такого прекрасного дня?… Ні, бачу як вони бавляться вінками, яких не здобули, вони готуються увінчати голову тої, яка хоче до них уподібнитися і не здобути вінець. Вони горді як царі й граціозно хитають своїми ясними головами, бо тріумфують, бачачи, як їхня старша сестра бере їх за взірець… Раптом Мати невимовної вроди стає посеред них, бере їх за чотири красиві херувимські ручки, одягає їх у шати, біліші від лілій, прикрашає їх діамантами, які сіяють як роса на сонці… Там був також шановний Старець із срібним волоссям, який обсипає їх ласками, інші діти дивуються, бачачи такі привілеї, одне з них несміло підходить до малої Терези[580] і запитує, чому ця красива Пані вбирає їх так розкішно. «Це тому, – відповідає мала Тереза своїм срібним голосом, – що ми – сестри й брати щасливої нареченої Царя Ісуса. Гелена і я будемо дружками разом із двома малими Йосипами, які триматимуть нас за руки[581]. Тато і Мама, яких бачите біля нас, поведуть нас разом із нашими сестричками, які ще перебувають на землі вигнання, вся родина об’єднається і ми радітимемо незрівнянним щастям». У вибуху радості мала Тереза аплодуватиме своїми красивими рученятами, білішими від лебединих крил, а потім закричить, скочивши на шию Тата й Мами: «Ох! Як гарно! Як гарно! Весілля нашої дорогої сестри… Ми вже три рази тут були на подібних урочистостях Марії, Поліни і Терези (малої злодійки, яка вкрала моє ім’я), але я ніколи не бачила такого великого приготування, напевно Селіна остання!…»

Маленька Гелена і маленькі Йосипи також почали радісно говорити про щастя мати в родині Царицю і брати участь у такому красивому святкуванні. І тоді інші діти, які їх слухають, сперши голови на маленькі рученята, поважно встануть і скажуть, що вони також брати Селіни. Для підтвердження цього почнуть виясняти, як і з чийого боку мають ці славні родинні зв’язки. Звучатимуть лише крики радості, і Пресвята Діва буде змушена прийти і заспокоїти цю групу дітей. Також прибіжать усі Святі. Довідавшись про причину цієї надзвичайної радості, сприймуть ідею такою захоплюючою, що кожний поспішить розповісти про свою генеалогію, яка покаже його близьку спорідненість із Селіною. У такий спосіб усі Понтифіки, славні Мученики, воїни (на чолі зі святим Себастьяном), одним словом: усі шляхетні мешканці Неба вважатимуть за честь називати сестрою Наречену Ісуса, а Шлюб буде святом однієї великої родини.

Але повернімося до красивого Старця, до красивої Пані, до чотирьох херувимів. Одягнувшись, вони ввійдуть до каплиці, ангели їм поклоняться й покажуть величні трони, приготовані для них по обидвох сторонах скромного крісла, приготованого для дорогої Мами. Через кілька годин своїми руками вона з’єднає Ісуса і Селіну в нерозривний союз, і ця Мати, мала в очах створінь[582] і велика в очах Того, місце якого займає, прийме щедрі благословення своїх дорогих батьків, аби передати їх своїй сестрі і своїй улюбленій дитині…

Кожний святий і кожний ангел привітає Шанобливого Патріарха і його щасливу Дружину, які засіяють у новій славі, а їхні дорогі діточки заволають із подивом: «О Тато! О Мама! Які ви красиві! Яке нещастя, що Селіна вас не бачить!… Лише сьогодні покажіть свою славу».

«Залишіть мене, мої діти, – відповість Тато, – ви не знаєте, що якщо сьогодні я ховаюся, то це тому, що знаю, яку нагороду отримає моя відважна[583] за те, що не має втіхи на землі вигнання. Коли я багато страждав, то Селіна була моєю єдиною підтримкою, тепер я хочу її підтримати, але не думаю, що прагну позбавити її заслуги за страждання. О! Ні, дуже добре знаю ціну їм… Добрий Бог ніколи не дасть подолати себе у щедрості[584]. Він уже є моєю великою нагородою, і незабаром буде також і для моєї вірної Селіни». «Це правда, – скаже, в свою чергу, мама, – краще не показуватися їй на очі на чужій землі, бо Селіна там перебуває на вигнанні тимчасово – аби боротися і вмерти[585]. Скоро прийде день, в якому Ісус буде справжнім Володарем, а моя донечка – Володаркою, вона мені говорила про це ще тоді, коли була маленькою, і бачу, що мала рацію!» Цю родинну розмову перервуть ангели, які прийдуть і урочисто проголосять, що наречена готова до Шлюбної Літургії, тоді сформується досконала процесія і вирушить перед Ісусом і Селіною, оточеною своєю Небесною і земною родиною. Я не вмію описати проявів любові Ісуса до Селіни, яка випромінює таку красу (бо вона буде вбрана в шати, приготовані самою Марією). Не знаю, чи небожителі ще колись побачать таке красиве свято, думаю, що ні, щодо мене, то говорю моїй дорогій сестричці, що вже ніколи не побачу свята, так милого моєму серцю!…

Я не говоритиму про сам момент з’єднання, бо слова не можуть виразити незрозумілу таїну, яка нам об’явиться щойно в Небі… Я лише знаю, що в той момент Пресвята Трійця зійде в душу моєї дорогої Селіни і повністю нею заволодіє, даруючи їй велич та невинність, більшу від тої, яку вона отримала під час Хрещення… Знаю, що Пресвята Діва стане Мамою своєї упривілейованої дитини ще інтимніше, більш материнськи, ніж перед тим…

Знаю, що бідна Тереня уже відчуває в своєму серці велику радість при думці про красивий день, який невдовзі надійде, і тому запитує себе, що відчуватиме, коли він справді надійде!…

Дорога Сестричко, моя душа погано виразила ці почуття… Я так багато думала про свято в Небі, що змогла подати тільки загальний зарис…

Я не маю шлюбного подарунку для моєї Селіни, але завтра візьму чарівних херувимків, про які я говорила, і подарую їй; бо якщо хочемо залишитися дітьми, то мусимо з’єднатися з ними, і у такий спосіб я стану дружкою Панни[586] і матиму красивий букетик лілій. Все наше, все для нас, бо в Ісусі маємо все![587]

Сестричка Селіни

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

Я забула сказати, що коли Селіна пробудиться, то побачить біля себе Ісуса, Марію, доброго святого Йосипа, якого дуже любила, Тата, Маму і малих ангелят, які допоможуть їй вдягнутися. Я також забула сказати про радість Ісуса, який слухатиме, як Селіна вперше рецитує Бревіарій[588], який доручили їй – обручниці Його серця, якій довірили чарувати Його в полях![589]

  1. До сестри Женевьєви[590]

24 лютого 1896

ШЛЮБНИЙ КОНТРАКТ

ІСУСА І СЕЛІНИ

Я, Ісус, Споконвічне Слово, єдиний Син Бога і Діви Марії, сьогодні беру за дружину Селіну, принцесу на вигнанні, вбогу і без титулів. Віддаю їй Себе під іменем Лицаря Любові, Страждання і Погорди[591].

Моїм наміром не є віддати зараз моїй Улюбленій її Батьківщину, Титули і Багатства. Хочу, щоб вона розділила зі мною долю, яку Я вибрав для себе на землі… Тут, внизу, моє Обличчя закрите, але вона впізнає мене навіть тоді, коли інші мною погорджують; а Я, в свою чергу, сьогодні вкладаю на її голову Шолом спасіння і благодаті[592], щоби її Обличчя було закритим так, як моє… Хочу, щоб вона приховувала мої дари, даючи мені можливість давати і забирати так, як Я хочу, не прив’язувалася до них, забуваючи про те все, що могло би її вивищити в своїх очах і в очах створінь.

І тепер моя Улюблена називатиметься Женевьєвою від Святої Терези (її найславніший титул Марії від Пресвятого Обличчя залишиться прихованим на землі[593], аби заясніти в Небі незрівнянним блиском). Стане пастушкою єдиного Агнця, який стає її Обручником. Наш зв’язок народить душ більше, ніж зірок на небі, і родина серафічної Терези втішиться новим блиском, який отримає.

Женевьєва терпеливо перенесе відсутність свого Лицаря, залишить його самого на полі битви, щоб тільки Він отримав вінець перемоги; вона триматиме в руках лише меч Любові. Її голос як солодка мелодія чаруватиме Мене на полі битви. Найменше зітхання її Любові запалюватиме з новою силою мої елітні війська.

Я, Квітка Полів, Лілія Долин, хочу живити мою Улюблену відбірною Пшеницею, Вином, яке породжує Дів… Цю поживу вона отримає з рук Покірної і Преславної Діви Марії, нашої спільної Мами…

Я прагну жити в моїй Улюбленій, і запорукою цього життя даю їй моє Ім’я[594], ця царська печатка буде знаком її влади над моїм Серцем.

Завтра, в день Вічності, я підніму свій Шолом[595]… Моя Улюблена побачить блиск мого Прославленого Лику… Почує Нове Ім’я, яке Я приготував для неї[596]… Своєю Великою Нагородою[597] отримає Пресвяту Трійцю!… Вона розділила зі мною укрите Життя, отож у Нашому Царстві розділить зі мною ту саму Славу, той самий Трон[598], той самий Вінець… Наші Серця, з’єднані Навіки, любитимуть одне одного тою самою Вічною Любов’ю!!!…

Дано на горі Кармель, підписано Мною, запечатано моїм гербом, у свято моєї Агонії, двадцять четвертого лютого, 1896.

Тереза від Дитяти Ісус

видавчиня Божественного Лицаря

  1. До сестри Женевьєви

24 лютого 1896

І. М. Й. Т.

Тобі, моя дорога дитино, за шлюбний подарунок дарую остатню сльозу[599], яку я пролила на землі вигнання. Носи її на своєму серці й пам’ятай, що лише через страждання сестра Женевьєва від Святої Терези може дійти до святості. Тобі не буде важко любити Хрест і сльози Ісуса, бо ти часто згадуєш ці слова: «Полюбив мене й видав себе за мене»[600].

Мати Геновефа

  1. До сестри Женевьєви[601]

24 лютого – 17 березня 1896

(На лицьовій стороні, готичним шрифтом:)

Posuit Signum in Faciem meam![602]

Свята Агнеса

(На зворотній стороні:)

Пам’ятка найкращого дня… Дня, який містить і підтверджує усі благодаті, якими Ісус і Марія обдарували свою Улюблену Селіну…

І тепер Селіна з любові притискатиме до свого серця колючки Страждання і Зневаги, але вона не лякається, бо з досвіду знає, що Марія може перемінити в Молоко кров із ран, завданих Любов’ю…

Селіна притискає колючки лівою рукою, а правою завжди обнімає Ісуса, Божественний букет Мирри, який спочиває на її серці[603].

Тільки ради Ісуса Селіна народжуватиме душі, поливатиме своїми сльозами насіння, а Ісус радітиме, несучи в своїх руках[604] снопки Лілій…

Четверо маленьких херувимів[605], крила яких легко торкнулися землі, прибігають і з захопленням споглядають свою дорогу сестру, вони надіються, наближаючись до неї, що матимуть частку в заслугах її страждань, і, в свою чергу, покриють її непорочним блиском невинності й усіх дарів, які отримали від Господа задармо[606].

24 лютого – 17 березня 1896

Тереза від Дитяти Ісус

і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До Леонії

11 квітня 1896

І. М. Й. Т.

Дорога Леоніє,

Твоя найменша Сестричка не може не сказати тобі, як сильно тебе любить і як часто думає про тебе, особливо в день твого свята[607]. Я не маю що тобі подарувати, навіть образка, але ні, помиляюся, завтра подарую тобі божественну Дійсність[608], Ісуса-Гостію, ТВОГО і мого ОБРУЧНИКА… Дорога Сестричко, як для нас солодко, що всі ми п’ятеро можемо називати Ісуса «Нашим Улюбленим», але що буде, коли побачимо Його в Небі й підемо за Ним усюди, співаючи ту саму пісню, яку дозволено повторювати тільки дівам![609]

Тоді ми зрозуміємо ціну стражданням і випробуванням, повторюючи за Ісусом: «Насправді було потрібно, щоб страждання випробували нас і привели до слави»[610].

Дорога Сестричко, я не вмію виразити всі глибокі думки про тебе, які містяться в моєму серці; єдине, що хочу повторити: «Я люблю тебе в тисячу разів ніжніше від звичайної сестринської любові, бо можу любити тебе Серцем нашого Небесного Обручника».

У Ньому ми живемо тим самим життям і я у вічності буду твоєю маленькою сестричкою.

Твоя сестричка

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До сестри Марії від Пресвятої Тройці

30 квітня 1896

Дорога Сестричко,

Я хотіла би мати квіти, які не в’януть, щоби подарувати їх тобі на згадку про цей чудовий день, але лише в Небі квіти ніколи не в’януть!…

Ці незабудки принаймні скажуть тобі, що в серці твоєї сестрички назавжди закарбується спомин про день, в якому Ісус дав тобі Поцілунок єдності, яка закінчиться, а точніше – доповниться в Небі!…

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

к. ч.

  1. До сестри Марії від Пресвятої Тройці

7 травня 1896

(На лицьовій стороні:)

Страждати і бути зневаженою з Любові[611]

(На зворотній стороні:)

Думки Н. О.[612] Св. Йоана від Хреста.

В міру зростання до створіння любові як чисто духовного почуття, основаного лише на Богові, в нашій душі зростає також любов до Бога; і тоді – чим більше серце згадує про ближнього, тим більше також згадує про Бога і більше прагне Його, ці дві любові зростають, змагаючись між собою.

Той, хто справді любить Бога, вважає здобутком і нагородою втрату всього й також втрату себе самого ради Бога…

При кінці цього життя ти дасиш звіт з любові. І тому вчися любити Бога так, як Він хоче, щоб Його любили, і забудь про самого себе[613].

Пам’ятка про 7 травня 1896[614].

Подарована дорогій сестричці Марії від Пресвятої Тройці і Пресвятого Обличчя

Сестра Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До отця Адольфа Роланда[615]

І. М. Й. Т.

23 червня 1896

Ісус       Кармель в Лізьє

Преподобний Отче,

Я подумала, що нашій Добрій Матері сподобається, якщо на день її іменин, 21 червня, подарую їй корпорал, пурифікатор і палку, і вона з приємністю вишле їх Вам 29 червня[616]. Цій Преподобній Матері я завдячую велику радість з’єднатися з Вами апостольськими узами молитви й умертвлення, і тому прошу Вас, Преподобний Отче, допомогти мені біля Святого Вівтаря сплатити їй мій борг вдячності.

Я відчуваю себе негідною співпрацювати з Місіонером нашого Обожнюваного Ісуса, але якщо послух довірив мені це солодке завдання, то я впевнена, що мій Божественний Обручник доповнить мої малі спосібності (на які я взагалі не розраховую), вислухає прагнення моєї душі і вчинить Вашу апостольську працю плідною. Буду насправді дуже щасливою, співпрацюючи з Вами для спасіння душ; саме ради цього я стала кармеліткою; не маючи можливості бути активною місіонеркою, хотіла би бути нею силою любові й покути – як свята Тереза, моя серафічна Мати… Благаю Преподобного Отця попросити Ісуса за мене у цей день, в якому Він зволив перший раз на Ваш голос зійти з Неба, щоб Він розпалив мене вогнем своєї Любові, аби я змогла пізніше допомагати Вам розпалювати серця.

Дуже довго я прагнула зустріти Апостола, який захотів би згадати моє ім’я біля Святого Вівтаря під час своєї першої Меси… Я хотіла сама приготувати для Нього посвячені речі й білу Гостію, призначену для того, щоб приховати Царя Неба… Цей Бог Доброти вирішив здійснити мою мрію й показати мені ще раз, як Йому подобається сповнювати прагнення душ, які люблять лише Його.

Якщо би я не боялася бути нетактовною, то ще би попросила Вас, Преподобний Отче, щоденно при Святому Вівтарі пам’ятати про мене… Коли океан розлучить Вас із Францією, то Ви згадуватимете, дивлячись на палку, яку я розмальовувала з такою радістю, що на горі Кармель одна душа безустанно молиться до Божественного В’язня Любові за успіх вашої славної конквісти[617].

Прагну, Преподобний Отче, щоб про наш апостольський зв’язок знав лише Ісус[618], і я прошу Вас уділити одне з перших ваших благословень тій, яка називатиме себе щасливою на віки.

Ваша негідна Сестричка в Ісусі-Гостії

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До матері Марії від св. Гонзаги[619]

І. М. Й. Т.

29 червня 1896

Легенда про дуже маленьке Ягня[620]

На одному веселому й плодовитому пасовищі жила щаслива Пастушка; вона любила своє стадо усією ніжністю свого серця, а вівці та ягнята також любили свою Пастушку[621]… Але в цій долині слід неможливо знайти досконале щастя; одного дня красива блакить Неба над пасовищем покрилася хмарами, і Пастушка засмутилася, вона вже не відчувала радості в турботі про своє стадо і, чи треба це говорити, їй до голови прийшла думка залишити своє стадо назавжди[622]… Але, на щастя, вона ще любила одне маленьке ягня, часто брала його на руки, пестила його і, як собі рівному, звірялася зі своїх турбот і часом навіть плакала разом із ним…

Коли бідне маленьке ягнятко бачило, що Пастушка плаче, то наповнювалося жалем і даремно шукало в своєму маленькому серці якогось способу, щоб потішити ту, яку любило більше, ніж себе самого.

Одного вечора маленьке ягнятко заснуло в ногах своєї Пастушки, і тоді пасовище… хмари… все зникло з його очей. Ягня перебувало на дуже великому й красивому полі. Посеред стада овець з руном, білішим від снігу, ягнятко побачило Пастуха, який сіяв славою і солодкою величчю… Бідне ягнятко не насмілювалося підійти, але Добрий, Божественний Пастух підійшов до нього, взяв на свої коліна, поцілував – як це колись робила його добра Пастушка… і потім промовив: «Маленьке ягнятко, чому сльози блищать у твоїх очах, чому твоя Пастушка, яку Я люблю, так часто плаче?… Скажи мені, Я хочу втішити вас обох».

«Якщо я плачу, – відповіло ягнятко, – то лише тому, що бачу заплаканою мою дорогу Пастушку; послухай, Божественний Пастирю, про причину її сліз: Раніше вона думала, що її дороге стадо любить її, і ради його щастя віддала би своє життя, але твій наказ змусив її залишити його на кілька років; коли вона повернулася, то їй здавалося, що не впізнає в ньому духа, який вона так любила в своїх вівцях. Ти знаєш, Господи, бо саме Ти дав стадові право і свободу вибирати свою пастушку. І тому, замість одностайного вибору, як у минулі часи, треба було голосувати 7 разів, щоб пастирський жезл потрапив у її руки[623]… Ти також колись плакав на нашій землі, чи ж не розумієш, як страждає серце моєї дорогої Пастушки?…

(Добрий Пастир усміхнувся і похилився над ягнятком): «Так, – Він відповів, – Я розумію… але нехай твоя Пастушка втішиться, бо це Я не лише дозволив, але й хотів, щоб вона зазнала стільки страждання». «Чи це можливо, Ісусе!» – відповіло мале ягнятко. «Я вірила, що Ти такий добрий, такий ласкавий… Чи не міг Ти дати владу іншій черниці, як цього бажала моя дорога Мати[624], або якщо Ти насправді хотів дати їй цю владу, то чому це не сталося після першого голосування?…» «Чому, маленьке ягнятко? Саме тому, що люблю твою Пастушку! Все її життя я оберігав її із заздрісною турботою, вона вже багато вистраждала ради Мене в своїй душі, в своєму серці, але їй бракувало саме цього вирішального випробування, яке Я їй приготував споконвіку».

«Ах! Господи, тепер бачу, що Ти не знаєш про найбільшу печаль моєї Пастушки… або не хочеш мені її довірити!… Ти також думаєш, що втрачається первісний дух нашого стада… На жаль! Чи моя Пастушка може про це не думати?… Так багато пастушок вболіває над тими самими бідами в своїх вівчарнях…» «Це правда, – відповів Ісус, – дух світу входить до найвіддаленіших пасовищ, але в розпізнаванні намірів легко помилитися, Я, який бачу все, знаю найпотаємніші думки, говорю тобі: стадо твоєї Пастушки мені дорожче від інших стад, воно Мені послужило як засіб для здійснення мого діла освячення душі твоєї дорогої Матері».

«Ах! Господи, запевняю Тебе, що моя Пастушка не розуміє нічого з того, що Ти мені сказав… і як могла би розуміти, якщо ніхто не дивиться на ці справи так, як Ти мені їх представив… Знаю овець, приземлене мислення яких спричиняє біль моїй Пастушці[625]… Ісусе, чому не говориш цим вівцям таємниці, які довірив мені, чому не говориш до серця моєї Пастушки?…» «Якщо би Я їй це сказав, то зникло би її випробування, її серце наповнилося би такою великою радістю, що її жезл видавався би їй таким легким… але Я не хочу позбавити її цього випробування, хочу тільки, щоб вона зрозуміла правду й визнала, що її хрест походить із Неба, а не з землі».

«Господи, тоді скажи це моїй Пастушці; як вона може зрозуміти правду, якщо довкола себе чує лише обман…»

«Маленьке ягнятко, чи ж ти не улюбленець твоєї Пастушки?… Отож повтори їй слова, які Я говорив до твого серця».

«Ісусе, я це зроблю, але я хотіла би, щоб Ти доручив це одній з овець із приземленим мисленням… я таке маленьке… мій голос такий тихенький, як моя Пастушка повірить мені?…» «Твоя Пастушка добре знає, що мені подобається приховувати мої таємниці від мудрих і розторопних, вона знає, що об’являю їх найменшим[626], простим ягнятам, біла вовна яких не забруднена пилюкою шляхів… Вона тобі повірить, а якщо сльози ще потечуть із її очей, то в них уже не буде гіркоти, вони прикрасять її душу блиском суворого страждання, яке вона прийняла з любов’ю і вдячністю».

«Я розумію Тебе, Ісусе, але ще є одна таємниця, яку хочу зглибити: Прошу Тебе, скажи мені, чому для того, щоб випробувати мою Пастушку, Ти вибрав її дорогих овець… Якщо би Ти вибрав чужих овець, то випробування було би солодшим…» Тоді Добрий Пастир показав ягняткові свої ноги, руки й серце, прикрашені яскравими ранами, і відповів: «Поглянь на ці рани, Я отримав їх в домі тих, які мене любили![627]… І саме тому вони такі красиві, такі славні, і їхній блиск цілу вічність буде захоплювати й радувати ангелів і святих…»

«Твоя Пастушка питає, що вона такого зробила, що її вівці відійшли від неї, а Я – що Я зробив моєму людові? Чим його засмутив?…» «Твоя дорога Мати повинна радіти, що має частку в моїх болях… Якщо Я відбираю в неї людську підтримку, то тому, що сам хочу наповнити її любляче серце!…»

Щасливий чоловік, що має свою силу в Мені і в своєму серці носить сходинки[628], щоб підніматися ними до Неба. Зауваж, маленьке ягнятко… Я не говорю, що потрібно повністю віддалитися від створінь, погорджувати їхньою любов’ю і увагою, навпаки, щоби справити мені приємність, їх треба прийняти, послужитися ними як багатьма сходинками, бо віддалення від створінь приведе лише до одного – ходження і блукання земними стежками… Для того, щоб піднятися, потрібно стати на сходинки створінь і притулитися тільки до Мене одного… Чи ти мене добре розумієш, маленьке Ягнятко?»

«Господи, вірю, але передовсім відчуваю, що Твої слова правдиві, бо наповнюють моє серденько миром і радістю. Ах! Якби ж вони могли солодко проникнути в велике серце моєї Пастушки!…»

«Ісусе, перед тим, як повернуся до неї, маю до Тебе ще одне прохання… Не залишай нас довго виснажуватись на землі вигнання, поклич нас до радості Небесного Пасовиська, де вічно вестимеш наше дороге маленьке стадо заквітчаними стежками».

«Дороге ягнятко (відповів Добрий Пастир), незабаром сповню твоє прохання, так, незабаром заберу Пастушку і її ягнятко; і тоді цілу вічність благословлятимете щасливе страждання, через яке ви заслужити стільки щастя, а Я сам витру з ваших очей всі сльози!…»

  1. До Леонії

І. М. Й. Т.

Ісус    12 липня 1896

Дорога Леоніє,

Я би відповіла на твій чаруючий лист ще минулої неділі, якщо би мені його дали. Але нас тут п’ятеро[629], і ти знаєш, що я найменша… І саме я читаю листи останньою або вони до мене взагалі не доходять… Мені його дали в п’ятницю, отож, дорога сестричко, відповідь із запізненням – не моя провина…

Якби ти знала, яка я щаслива, що ти почуваєшся добре…

Я не дивуюся, що думки про смерть приносять тобі радість, бо ти ні до чого на землі не прив’язана. Запевняю тебе, що Добрий Бог набагато кращий, ніж думаєш. Він задовольняється одним поглядом, одним зітханням любові… Я вважаю, що досконалість легко практикувати, бо я зрозуміла, що потрібно лише схопити Ісуса за Серце… Приглянься малій дитині, яка розгнівала свою маму, бо закатала істерику або була нечемною; якщо тепер сховається в якому куті з надутою міною й почне кричати зі страху, що її покарають, то мама, напевно, їй не пробачить провини, але якщо підійде до мами, усміхнеться, простягне рученята й скаже: «Поцьомай мене, я більше не буду так робити», то чи ж мама не притулить її до свого серця й не забуде про її дитячі вибрики?… Мама добре знає, що її дорога дитина при наступній нагоді зробить те саме знову, але якщо знову звернеться до материнського серця, то знову уникне покарання[630]

В часах права страху, перед приходом Нашого Господа, вже пророк Ісая говорив в імені Царя Небес: «Невже ж забуде молодиця своє немовля?… Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду»[631]. Яка чудова обітниця! Ах! Чи ж ми, які живемо під законом любові, могли би не користати з пропозицій любові нашого Обручника… Як можна боятися того, який дозволяє ув’язнити себе одною нашою волосинкою![632]

Отож треба вміти затримати як в’язня цього Бога, який жебрає в нас любові. Говорячи нам, що лише один волосок може вчинити чудо, показує нам, що найменша дія, виконана з любов’ю, захоплює Його Серце.

Ах! Якщо би треба було робити великі справи, то якими жалюгідними ми би виглядали?… Але які ми щасливі, якщо Ісус дозволяє ув’язнити себе найменшими діями…

Тобі не бракує дрібних жертв, дорога Леоніє, чи ж твоє життя не складається з них?… Я радію, що бачу тебе перед таким скарбом, і особливо, коли думаю, що вмієш його використовувати не лише для себе, але й для душ… Так солодко допомагати Ісусові своїми малими жертвами, допомагати Йому рятувати душі, які Він відкупив своєю кров’ю і які чекають на нашу допомогу, щоби не впасти в пекло…

Мені здається, що якщо наші жертви – це волоски, які зв’язують Ісуса, то наші радості Його зв’язують також, для цього достатньо не зосереджуватися на егоїстичному щастю, а жертвувати нашому Обручнику маленькі радості, які Він розкидає на дорозі життя, щоб захопити наші душі й притягнути їх до Себе…

Я хотіла сьогодні написати до Тітки, але вже не маю часу, напишу наступної неділі, прошу тебе сказати їй, що дуже її люблю, як і Дядька.

Дуже часто також думаю про Жанну і Франциска. Ти мене запитуєш про моє здоров’я. Отож, дорога Сестричко, я вже не кашляю. Ти задоволена?… Але це не зашкодить Доброму Богові забрати мене тоді, коли Він захоче; оскільки я докладаю всіх сил, щоб залишитися маленькою дитиною, то не потребую приготуватися. Сам Ісус заплатить за подорож і за вступ до Неба…

До побачення, моя дорога Сестричко, думаю, що люблю тебе щораз більше…

Твоя сестричка

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

Сестра Женевьєва дуже зраділа твоєму листові, напишу тобі наступного разу. Цілуємо тебе всі п’ятеро.

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус     16 липня 1896

Дорога Тітко,

Я хотіла би першою до Вас написати; але мені залишається лише солодкий та милий обов’язок подякувати Вам за красивий лист, який я отримала.

Яка ж Ви добра, дорога Тітонько, що не забуваєте про свою маленьку Терезу. Ах! Запевняю Вас, що маєте справу не з невдячною особою.

Я хотіла би розказати Вам щось нове, але даремно ламаю собі голову, нічого не можу з неї витягнути окрім ніжності до моїх дорогих рідних… а це не щось нове, а таке старе, як і я сама…

Дорога Тітко, Ви просите мене розказати Вам як мамі про своє здоров’я, я так і вчиню, але якщо скажу, що почуваюся дуже добре, то Ви мені не повірите, і тому віддаю голос відомому лікареві Корнієрові[633], з яким я мала честь познайомитися вчора в розмовниці. Ця відома особа після того, як уважно мене оглянула, заявила, що «Я виглядаю дуже добре!…» Але ця заява не перешкоджає мені думати, що незабаром я отримаю дозвіл «піти до Неба разом із маленькими ангелятами» не через здоров’я, а через іншу заяву, зроблену сьогодні в каплиці Кармелю отцем Лєшеном… Спочатку він розказав про чудовий початок нашого святого Ордену, потім порівняв нас до пророка Іллі, який боровся із жерцями Ваала, і заявив, «що починаються часи переслідувань як за часів Ахава». Нам здавалося, що вже стаємо мученицями…

Яке це би було щастя, дорога Тітонько, якщо би вся наша родина пішла до Неба того самого дня! Мені здається, що бачу вашу усмішку… напевно думаєте, що така честь не для нас… Але що є певним, це те, що всі ми разом або одне по одному якогось дня залишимо вигнання ради Батьківщини і радітимемо всіма речами, нагородою яких буде Небо[634]… Однаково, чи прийматимемо ліки в приписаний час, чи підемо на утреню, незважаючи на свої сумні обличчя, чи полюватимемо на зайців[635] і збиратимемо овес…

Бачу, на превеликий жаль, що не можу написати цього вечора щось змістовне, напевно тому, що я бажала написати моїй Тітоньці, яку дуже люблю, дуже багато…

На щастя, сестра Марія від Євхаристії доповнить мою убогість – це єдина втіха в моїй найбільшій негідності… Ми завжди працюємо разом[636] і добре розуміємо одна одну. Запевняю Вас, що не впадаємо в меланхолію, ми повинні бути чуйними, щоб не говорити непотрібних слів, бо після кожної потрібної фрази завжди з’являється якесь забавне слово, яке слід зберегти аж до рекреації.

Дорога Тітко, прошу Вас передати мої щирі вітання усім дорогим мешканцям Мюссе, і особливо – моєму дорогому Дядькові, якому я доручаю міцно Вас обійняти від мене.

Ваша донечка, яка Вас любить

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До отця Роланда

І. М. Й. Т.

Кармель Лізьє       30 липня 1896

Ісус

Мій Брате,

Ви мені дозволите, хіба ні, називати Вас тільки так, якщо Ісус зволив з’єднати нас узами апостольства?

Я радію думкою, що споконвіку Наш Господь створив цей зв’язок, який повинен допомагати спасати душі, і що створив мене твоєю сестрою…

Вчора ми отримали твій лист; і Наша Добра Мати з радістю показала його в клявзурі. Вона дозволила мені зберігати твою фотографію, це особливий привілей – жодна кармелітка не має навіть фотографії найближчої родини, але Наша Мати добре знає, що твоя фотографія не нагадає мені про світ і його земні приваби, а піднесе мою душу до вершин, де вона забуде про себе ради Божої слави і спасіння душ. Отож, Брате, коли я перетинатиму океан, супроводжуючи тебе, ти залишишся біля мене, схований в нашій вбогій келії[637]

Все довкола мене нагадує про тебе, я прибила карту Сичуаня[638] до стіни в кімнаті, в якій працюю, а твій образок[639] завжди спочиває на моєму серці в Євангелію, з яким ніколи не розстаюся. Вкладаючи образок в Євангеліє, побачила текст: «І кожний, хто задля імени мого покине все, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину»[640]. Ці слова Ісуса для тебе здійснилися, якщо пишеш мені: «Виїжджаю щасливий»[641]. Розумію, що ця радість повинна бути виключно духовною; неможливо залишити батька, матір і батьківщину, не відчуваючи болю розлуки… О мій Брате! Страждаю разом з тобою, разом з тобою складаю твою велику жертву і прошу Ісуса обдарувати щедрими потішаннями твоїх дорогих Батьків в очікування з’єднання в Небі, де ми побачимо, як вони радіють твоєю славою, як назавжди зникають їхні сльози й вони наповнюються радістю блаженної вічності…

Сьогодні ввечері під час молитви я роздумувала над текстами Ісаї, які, на мою думку, дуже до тебе пасують, і не можу втриматися, щоб не передати їх тобі.

«Розшири місце твого намету!… Бо ти розкинешся праворуч і ліворуч; твоє потомство успадкує народи, покинуті міста заселить (Іс. 54, 2-3)… Поглянь навколо твоїми очима й подивися: усі вони збираються, йдуть до тебе! Сини твої здалека прибувають, дочок твоїх на руках носять. Тоді ти глянеш і засяєш; заб’ється і пошириться в тебе серце, бо скарби моря попливуть до тебе, багатства народів прийдуть до тебе[642]».

Чи ж це не обіцяна стократна нагорода? Чи ж ти, в свою чергу, не можеш заволати: «Дух Господа Бога на мені, бо Господь мене помазав. Він послав мене, щоб принести благу вість убогим, лікувати скрушених серцем, проголосити невольникам свободу… потішити всіх засмучених[643]… Я веселюся в Господі, душа моя радіє в моїм Бозі, бо він зодягнув мене в шати спасіння, окрив мене плащем справедливости… Бо як земля вирощує свої рослини і як город вирощує своє насіння, так Господь Бог виростить справедливість і славу перед усіма народами[644]. Мій народ буде справедливим народом, буде пагоном, який я насадив[645]… Я піду до найвіддаленіших островів, до тих, які ніколи нічого не чули про Господа. Проголошу Його славу народам й подарую їх моєму Богові[646]».

Якщо би я хотіла переписати всі фрагменти, які мене зворушили, то це би зайняло багато часу. Закінчую, але ще хочу попросити тебе щось для мене зробити. Якщо матимеш вільний час, то випиши для мене найважливіші дати свого життя, я тоді зможу в особливий спосіб з тобою єднатися і дякувати Доброму Богові за благодаті, якими тебе обдарував.

З Богом, Брате… відстань ніколи не зможе розділити наші душі, а смерть з’єднає нас ще тісніше. Якщо незабаром піду до Неба, то попрошу в Ісуса дозволу відвідати тебе в Сичуані, і ми разом продовжимо нашу апостольську місію. А поки що буду з тобою завжди єднатися в молитві й просити Нашого Господа, щоб не дозволив мені радіти тоді, коли ти страждаєш. Я навіть хотіла би, щоб мій Брат завжди мав лише втіху, а я – випробовування, можливо, що це егоїзм?… Але ні, бо любов і страждання – це моя єдина зброя, а слово й апостольська праця – це твій меч.

Ще раз – з Богом, Брате, й поблагослови ту, яку Ісус дав тобі за сестру.

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.[647]

193 bis. Образок для о. Роланда

20 серпня 1896

О Божественна Крове Ісуса!

Окропи нашу Місію,

Розвивай Вибраних.

20 серпня 1896

Тереза від Дитяти Ісус карм. черн.

Відкриття образка Терези,

який пролежав у шафі 80 років

В серпні 1896 року Тереза намалювала образок для отця Роланда, місіонера з Заграничних Місій Парижа, якого мати Марія від св. Гонзаги доручила їй у секреті. Тереза познайомилася з ним у липні, якраз після того, як його рукоположили в сан священика, щоби послати в Китай… Дата на образкові – 20 серпня 1896, і, ймовірно, образок мав бути доданий до листа до отця Роланда.

Тереза малювала образок таємно, так що інші сестри, які займалися малюванням, не знали про це – навіть Мати Агнеса. Пізніше на канонізаційному процесі вона свідчитиме:

«Коли Мати Марія від святого Гонзаги довірила їй отця Роланда з Заграничних Місій як духовного брата, то заборонила їй сказати про це мені. Вона отримала завдання намалювати на пергаменті образок для свого духовного брата, про що я також не знала; але потребувала для цього моїх пензлів, фарб і полірувального інструменту. З послуху вона ховалася в бібліотеці й малювала цей образок, щоб зберегти таємницю, брала інструменти тоді, коли мене не було».

Отець Роланд повернувся до Франції у червні 1909 року і був призначений ректором Семінарії Заграничних Місій, образок завжди мав при собі. Образок повернувся до Кармелю після його смерті у 1934 році. Але на знак подяки за місіонерську працю кармелітки подарували його Семінарії Заграничних Місій в Парижу, вклавши образок в рамку (див. фото).

Для ілюстрації

Тереза скопіювала Тавор, розмальований Матір’ю Агнесою, який добре знала, бо була захристіянкою, а цей предмет використовували як підставку для монстранції під час виставлення Пресвятих Дарів.

Під божественною кров’ю, яка спливає на землю, вона написала: «Східний Сичуань» – що можна побачити під лупою. Тереза прибила карту Сичуаню в кімнаті для малювання.

Незвичайна історія обіцяного образка

Товариш отця Роланда по Заграничних Місіях, єпископ Луїс-Габріель-Хавьєр Янцен, рукоположений у вересні 1909, бачив цей образок. У 1926 році його призначили апостольським вікарієм Чунгкінгу – тої самої місії в Сичуаню, де перебував отець Роланд.

Коли єпископ Янцен взнав, що цей знаменитий образок хочуть подарувати Заграничним Місіям Парижу, то захотів, щоб ця цінність повернулася до Китаю… У 1934 році він попросив у кармеліток дозволу завезти образок до Китаю. Монахині погодилися.

Але спочатку, коли ще світ не знав кольорової фотографії, вони зробили факсиміле образка на пергаменті (копію оригіналу). Це робота Селіни або, можливо, Матері Агнеси, яка чудово розмальовувала.

Образок дали отцю Й. Пьєру-Комте, який привіз його до Китаю. Єпископ Янцен подякував за образок в листі від 9 березня 1935 року. На прохання кармеліток образок помістили над входом до церкви в Кьянг-Пі, що знаходиться навпроти міста Чжун-Кінг в провінції Сичуань.

Урочистість внесення реліквії до храму відбулася 10 червня 1935 року за участю єпископа Янцена. Оформлення для образка зробили кармелітки з Чжун-Кінгу. Образок Терези у чотирьох кутах зафіксували червоними шовковими нитками на синьому атласному фоні. По обох боках на пергаменті золотими нитками китайською мовою виткана історія образка. Над образком ми бачимо герб Кармелю, обрамлений арабескою і прикріплений золотою ниткою. Внизу троянди довкола печатки єпископа. Вишивала молода китайська кармелітка сестра Марія-Хавьєр. Рамку, розміром 45 см., спроектувала сестра Єлизавета з Нанс, завдяки чому ми змогли знайти це зображення. Переклад її автобіографії на німецьку мову допоміг нам знайти цей скарб.

В пізніші бурхливі часи храм зруйнують…

Коментар

Терезу надихнув вірш сестри Марії від Святого Петра, який вона часто повторювала:

«О цінне молоко Марії! О божественна крове Ісуса!

Окропи нашу землю; розвивай вибраних».

Тереза усунула першу частину вірша, «землю» замінила «місією» і трошки змінила кінцівку.

Цитату знайшли на 341 сторінці книжки отця Жанвьєра: Життя сестри від Святого Петра, кармелітки з Тур, написане нею самою.

* * *

Слід відмітити, як написав Клод Лангуа в невиданому коментарі, важливість цього документу для історії терезіянської духовності. Ми бачимо важливість цього образка, який вважається реліквією. Бо, подібно як з образком, кармелітки ще до канонізаційного процесу показали шановним гостям Лізьє, між іншими реліквіями Терези, «Акт принесення себе в жертву Милосердній Любові», також красиво обрамлений. Цей образок допомагає нам краще зрозуміти Терезу. Те, що вона малювала його потаємно від сестер, згідно з Матір’ю Агнесою, підтверджує вимогу Марії від святого Гонзаги, щоб сестри нічого не знали про листування, отож отець Роланд був для спільноти місіонером Настоятельки.

Цей справжній «інтегральний образок» показує світогляд Терези в момент, коли Роланд виїжджає з Марселю до Китаю. Кров, яка спливає з серця, увінчаного терням, нагадує про видіння, яке сформувало апостольське покликання Терези після її різдвяного «навернення». Текст на образку також значущий. Слід відмітити невимушеність Терези, яка бере вірш, який походить із набожності до годування Ісуса, яка поширена серед кармеліток, набожність, через яку Тереза переходить до найважливішого моменту. Слова Терези, співзвучні, до прикладу, зі словами Тертуліана, що кров мучеників – це насіння християн, ми сприймаємо передовсім як розуміння Терезою її «апостольської єдності» з майбутнім місіонером. Для неї ця єдність – це, понад усе, участь у священстві Роланда, яку вона виражає датою його рукоположення, 28 червня (яку взяла з основних дат життя). В листі від 30 липня Тереза йде далі, називаючи Роланда «своїм братом» як знак апостольського братерства, який єднає їх назавжди. І в цьому контексті вона може писати «наша місія», згадуючи в цьому ж листі про розподіл ролей між кармеліткою, яка молиться і страждає, і місіонером, який працює на полі.

Таємниця дати

Чому 20 серпня 1896… Дати, які ставить Тереза, скоріше символічні, як зауважив Лангуа, ніж позначають конкретні події в звичайному розумінні – як дата написання листа. Це стосується також і манускрипту Г, де деякі дати зсунуті. Тереза, ймовірно, поставила дату 2 серпня 1896 – день, коли Роланд виїжджав на «нашу місію», так само як вона позначила їхню апостольську єдність датою рукоположення свого брата – 28 червня. У такий спосіб вона позначає важливі події з життя брата. Можливо, що хтось змінив дату, додавши 0, але хто і чому? Можливо, що це дата прибуття отця Роланда до Китаю, але в листах до Марії від святого Гонзаги від 24 вересня і до Терези від 25-26 вересня він про це не згадує.

Таємниця залишається нерозгаданою.

  1. До сестри Марії від св. Йосипа (фрагмент)[648]

8-17 вересня (?) 1896

(…)

Я захоплена маленьким Дитятком[649], а той, хто носить Його в своїх руках, захоплений ним ще більше від мене… Ах! Яке прекрасне покликання маленького Дитятка! Це не лише місія євангелізації, а й усі місії. Які?… Любити, спати, КИДАТИ КВІТИ Ісусові, коли Він спить. Ісус візьме ці квіти, надасть їм безцінну вартість і порозкидає їх; Він накаже їм летіти до всіх берегів і спасатиме душі – квітами, любов’ю маленької дитини, яка нічого не побачить, але завжди усміхатиметься крізь сльози!… (Дитина місіонер і воїн – яке чудо!)

  1. До сестри Марії від св. Йосипа (фрагменти)

8-17 вересня (?) 1896

І. М. Й. Т.

Маленький братик[650] думає так само, як і мале Дитятко…

Наше мучеництво найболючіше і НАЙУЛЮБЛЕНІШЕ, бо його бачить лише Ісус.

Воно ніколи не буде показане створінням на землі, але коли Агнець відкриє книгу життя, яке здивування огорне Небесний Двір, який чутиме, як разом із місіонерами і мучениками проголошуватимуть імена бідних малих дітей, які не вчинили жодних славних діл…

(…)

Я продовжую направляти знищені тоги[651].

  1. До сестри Марії від Пресвятого Серця[652]

19 (?) вересня 1896

І. М. Й. Т.

Дорога Сестро! Ти просиш передати тобі спомини з реколекцій[653], які, можливо, були моїми останніми реколекціями[654]… Оскільки наша Мати[655] погодилася, то для мене велика радість розмовляти з тобою, моєю подвійною Сестрою, яка позичила мені свій голос тоді, коли я ще могла говорити, обіцяючи від мого імені, що я буду служити лише Ісусові… Дорога хресна Мамо, це дитина, яку ти віддала Господові, говорить з тобою цього вечора, дитина, яка любить тебе так, як тільки дитина може любити свою Маму… Щойно в Небі зрозумієш усю вдячність, яка наповнює моє серце… О дорога Сестро! Хочеш пізнати таїни, які Ісус відкрив твоїй сестричці; я знаю, що Він і тобі відкриває ці таїни, бо це ти вчила мене розпізнавати Божі повчання, але все-таки хочу видавити з себе ці слова, хоча відчуваю, що людською мовою неможливо передати те, що серце ледве передчуває…

Не думай, що я купаюся у втіхах, о ні! Моя втіха у тому, щоб не мати жодних втіх на землі. Ісус не показує мені себе, не промовляє людським голосом, а навчає потаємно, тобто не за допомогою книжок, бо не розумію нічого з того, що читаю, але часом одне слово, як те, яке я отримала наприкінці молитви (в мовчанні й сухості), потішає мене: «Учитель, якого тобі дам, навчить тебе всього, що ти повинна робити. Я хочу, щоб ти читала книгу життя, в якій захована наука Любові»[656]. Наука Любові, о так! Це слово солодко забриніло у моїй душі, прагну мати знання лише цієї науки, ради неї я віддала усі свої скарби, і вважаю, як і обручниця з Пісні Пісень, що не віддала нічого[657]… Я дуже добре знаю, що лише любов може вчинити нас милими Доброму Богові, і ця любов – це єдине добро, якого прагну. Ісус показав мені єдину дорогу, яка веде до цього Божественного вогню, це дорога довіри малої дитини, яка без страху засинає в обіймах свого Тата… Святий Дух устами Соломона промовив: «Маленький нехай прийде до мене»[658], і цей Дух Любові ще сказав, що «малим прощають з милосердя»[659]. В Його імені пророк Ісая об’явив нам, що останнього дня «Господь поведе своє стадо на пасовище, малих ягнят збере докупи й притулить до своїх грудей»[660], і, ніби цих усіх обітниць було недостатньо, той самий пророк, натхненний погляд якого занурився у глибини вічності, волає в імені Господа: «Як утішає когось рідна мати, так я буду вас утішати; вас носитимуть при боці, й на колінах вас будуть голубити»[661]. Дорога хресна Мамо! Після таких слів потрібно замовкнути і плакати з вдячності й любові… Ах! Якби всі слабкі й недосконалі душі відчували те, що відчуває найменша з усіх душ – душа твоєї маленької Терези, то жодна з них не втратила би надії дійти до вершини гори любові, бо Ісус не вимагає великих діл, а лише довіри й вдячності, як Він це сказав у Псалмі 50: «Не прийму я теляти з дому твого, ані козлів із твоєї кошари, моя бо вся звірина у лісі, і тисячі тварин на моїх горах. Я знаю все небесне птаство, і що метушиться в полі, мені відоме. Як зголоднію, не скажу тобі того; бо мій усесвіт і те, що його сповнює. Чи ж то я їстиму биків м’ясо, чи кров козячу буду пити?».

«Жертвуй Богові хвалу і віддай Всевишньому твої обіти»[662]. Це все, чого Ісус хоче від нас, Він не потребує наших діл, лише нашої любові, бо той самий Бог, який заявляє, що не має потреби говорити нам, що Він голодний, не боїться просити воду в самарянки. Він відчував спрагу… Але коли Творець світу говорив: «Дай мені напитися»[663], то просив у свого вбогого створіння любові. Він був спраглий любові… Ах! Я тепер відчуваю більше ніж будь-коли, що Ісус спраглий, від учнів цього світу Він зазнає лише невдячності та байдужості, а серед своїх учнів Він, на жаль, знаходить мало сердець, які віддаються Йому цілковито, які розуміють усю ніжність Його безмежної Любові.

Дорога сестро, які ж ми щасливі, що розуміємо найглибші таїни нашого Обручника. Ах! Якщо би ти хотіла записати все, що знаєш, то ми би отримали чудові тексти для читання, але я знаю, що ти волієш зберігати в глибині серця «Таїни Царя», а мені говориш, що «відкривати ж та виявляти діла Божі – річ славна»[664]. Вважаю, що ти слушно зберігаєш мовчання, а я пишу ці рядки лише для того, щоб зробити тобі приємність, бо відчуваю, що нездатна виразити земними словами таїни Неба; зрештою, пишучи сторінка по сторінці, я би зауважила, що ще й не почала писати… Переді мною стільки різноманітних горизонтів, стільки нюансів безмежного, що лише палітра Небесного Митця, після того, як промине ніч цього життя, мене забезпечить кольорами, здатними відтворити чудеса, які Він відхиляє перед очима моєї душі.

Дорога Сестро, ти просила мене описати мій сон і «мою малу доктрину» – як ти її називаєш… Я це зробила на наступних сторінках[665], але так погано, що мені здається неможливим, щоб ти це зрозуміла. Можливо, що вважатимеш мої висловлювання перебільшеними… Ах! Вибач мені, це слід приписати моєму неприємному стилю, але запевняю тебе, що в моїй малій душі немає жодного перебільшення, там усе в тиші й спокою…

(Пишучи, я говорю до Ісуса, бо так мені легше висловити свої думки… Що, на жаль, і так роблю погано!)

  1. До сестри Марії від Пресвятого Серця

І. М. Й. Т.

Ісус      17 вересня 1896

Дорога Сестро, для мене не буде клопоту відповісти тобі[666]

Якщо би ти зрозуміла історію моєї маленької пташини, то не задавала би мені такого запитання. Моє прагнення мучеництва – ніщо, це не воно дає мені безмежну довіру, яку відчуваю у серці. Насправді саме духовне багатство робить людину несправедливою[667], якщо вона у ньому шукає задоволення і вірить, що воно – щось велике[668]… Ці прагнення – це втіха, яку Ісус часом дає слабким душам – таким, як моя (а їх дуже багато), але якщо не дає цю втіху, то це упривілейована благодать; згадай слова Отця: «Мученики страждали з радістю, а Цар Мучеників страждав із смутком»[669]. Так, Ісус сказав: «Отче мій, нехай мине ця чаша мене»[670]. Дорога Сестро, як ти після цього можеш говорити, що мої прагнення – ознака власної любові?… Ах! Я виразно відчуваю, що в моїй малій душі Доброму Богові подобаються не вони, Йому подобається бачити, що люблю свою мализну і вбогість, що сліпо довіряю Його милосердю… Це мій єдиний скарб. Дорога ХРЕСНА МАМО, чому цей скарб не міг би бути й твоїм скарбом?…

Хіба ти не готова вистраждати все, що Добрий Бог захоче для тебе? Я добре знаю, що готова, отож, якщо би ти прагнула відчувати радість і потяг до страждання, то шукала би власну втіху, бо якщо щось починаємо любити, то біль зникає. Запевняю тебе, що якщо би ми разом йшли на мучеництво із нашим сьогоднішнім налаштуванням, то ти би мала велику заслугу, а я – жодної, хіба би Ісус захотів змінити моє налаштування.

О дорога Сестро, прошу тебе, зрозумій свою сестричку, зрозумій, що для того, щоб любити Ісуса, щоб бути жертвою Його любові[671], чим ти слабша, без прагнень і чеснот, тим більше податлива на цю Любов, що спалює й перемінює… Самого прагнення бути жертвою достатньо, але потрібно згодитися залишатися вбогою і безсилою, і в цьому трудність, бо «Справжню убогість духу – хто її знайде? Її потрібно шукати дуже далеко», як говорить псалмопівець[672]… Він не говорить, що її треба шукати серед великих душ, але «дуже далеко», тобто на дні, в нічогості… Ах! І тому перебуваймо там і дуже далеко від усього, що блищить, любімо свою мализну, любімо те, що нічого не відчуваємо, тоді будемо вбогими в духові й Ісус шукатиме нас, і як далеко ми би не були, Він перемінить нас у пломінь любові… Ох! Як я хочу, щоб ти зрозуміла те, що я відчуваю!… Довіра і тільки довіра повинна вести нас до Любові… Чи ж страх не веде до Справедливості (1)?… Якщо бачимо дорогу, то біжімо разом. Так, я відчуваю, що Ісус хоче уділити нам однакову благодать, хоче задарма подарувати нам Небо[673].

Дорога Сестричко, якщо не розумієш мене, то тому, що твоя душа дуже велика… або я висловлююся дуже неясно, бо переконана, що Добрий Бог не дав би тобі прагнення бути ЗАХОПЛЕНОЮ Ним, Його Милосердною Любов’ю, якщо би не зберіг для тебе цю благодать… або Він тобі її вже дав, бо ти вже віддала себе Йому, якщо прагнеш згоріти в Його Любові, бо Добрий Бог ніколи не дає прагнень, які Він не міг би реалізувати…

Годинник б’є на дев’яту, мушу тебе залишити[674]. Ах! Скільки я хотіла би тобі ще сказати, але Ісус дозволить тобі відчути все те, що не можу написати…

Люблю тебе всією ніжність мого маленького серця ВДЯЧНОЇ дитини.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

(1) До суворої справедливості, яку представляють грішникам, але не до Справедливості, яку Ісус проявляє до тих, які Його люблять[675].

  1. До отця Белльєра

І. М. Й. Т.

Ісус  Кармель в Лізьє. 21 жовтня 1896

Преподобний Отче,

Наша Преподобна Мати, будучи хворою, доручила мені відповісти на Ваш лист, я жалію, що Ви не можете почути святі слова, які наша добра Мати Вам би сказала, але я щаслива, що можу бути її посередницею і передати Вам її радість, коли довідалась, що наш Господь учинив у Вашій душі, вона буде молитися, щоб Господь завершив своє діло.

Гадаю, що зайвим було би говорити Вам, отче, що я дуже радію разом з нашою Матір’ю. Ваш лист з липня дуже мене засмутив; бо боротьбу, як Ви пережили, приписую моїй малій ревності[676], безустанно прошу за Вас солодку Царицю апостолів, і я дуже зраділа, коли отримала святковий букет як запевнення, що мої молитви вислухані.

Тепер, коли буря пройшла, дякую Доброму Богові, що провів Вас через неї, бо читаємо в наших святих книгах ці красиві слова: «Блаженний чоловік, що перетриває пробу»[677], і ще: «Хто не зазнав спокуси, той мало знає»[678]. В дійсності, коли Ісус кличе душу керувати багатьма іншими душами і спасати їх, потрібно, щоб вона досвідчила спокуси і випробування життя. Оскільки Бог уділив Вам благодать вийти з боротьби переможцем, то я надіюся, що наш солодкий Ісус сповнить Ваші великі бажання. Я прошу Бога, щоб Ви були не тільки добрим місіонером, а й святим, повністю охопленим любов’ю до Бога і ближніх; благаю Вас випросити таку любов для мене, щоб я могла допомагати Вам в апостольській праці. Ви знаєте, що кармелітка, яка би не була апостолом, віддаляється від мети свого покликання і перестає були дочкою Серафічної Святої Терези, яка прагнула віддати тисячі життів ради спасіння однієї душі.

Не сумніваюся, отче, що Ви захочете долучити свої молитви до моїх, щоб наш Господь зцілив нашу преподобну Матір.

У Пресвятих Серцях Ісуса і Марії я завжди буду щаслива, коли буду називати себе:

Вашою негідною малою сестрою

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До сестри Марії від св. Йосипа

20-30 жовтня (?) 1896

І. М. Й. Т.

Не спати[679], неслухняний м. б.?[680] Ні, тисяча разів ні!… Я дивуюся не баталіям м. б., а тому, що він тільки витрачає свої малі сили і віддає свою зброю першому капралові, який зустрічається на його дорозі, і навіть біжить за ним по сходах казарми, аби змусити його забрати останню частину зброї.

І що дивного в тому, якщо потім сильний промінь сонця (який зазвичай легко переносять) падає на малого роззброєного солдата, обпалює його й викликає гарячку?…

За кару його м. б. засуджує його на ув’язнення в темниці любові й на спання як малого блаженного, але спочатку, цього вечора, він повинен використати покутний музичний інструмент![681]

Інакше м. б. матиме клопіт.

(Передовсім не чувати! Завтра разом закотимо рукави![682]…)

  1. До сестри Марії від св. Йосипа

Кінець жовтня (?) 1896

І. М. Й. Т.

Усе в порядку, маленька дитина хоробра і заслуговує на золоті еполети. Але нехай ніколи не принижується до того, щоб кидатися маленькими камінцями[683], це негідна поведінка… Її зброєю повинна бути «Любов».

Все інше йде добре, бо маленька дитина сміється із пана Диявола і завжди спочиває на Серці Великого Генерала… Біля цього Серця вчимося мужності й, передовсім, довіри. Стрілянина, гук гармат – яке воно має значення, коли нас несе Генерал?…

  1. До отця Роланда

І. М. Й. Т.

Кармель  Лізьє    l листопада 1896

Ісус

Брате,

Твій цікавий лист, який прийшов під покровительством усіх Святих, викликав у мені велику радість. Дякую тобі, що ставишся до мене як до своєї справжньої сестри; надіюся, що за допомогою благодаті Ісуса стану гідною цього дорогого для мене титулу.

Дякую тобі також за те, що прислав нам книжку «Душа Місіонера»[684], ця книжка зачепила мене за живе, допомогла мені супроводжувати тебе під час довгої подорожі. Життя отця Немпона має досконалу назву, дуже добре відхиляє душу місіонера або душі всіх апостолів, гідних цього звання.

Ти просиш мене (в листі з Марселю) молитися до Нашого Господа, щоб віддалив від тебе хрест, яким би було призначення тебе ректором семінарії або повернення до Франції. Я розумію, що така перспектива тебе не радує; всім серцем молю Ісуса дозволити тобі виконувати апостольську працю, про яку твоя душа завжди мріяла. Але додаю разом із тобою: «Нехай буде воля Доброго Бога». Тільки в цьому знаходимо мир, поза Його коханою волею не зробимо нічого ні для Ісуса, ні для душ.

Не вмію виразити, Брате, яка я щаслива, коли бачу, що ти цілковито віддаєш себе в руки своїх настоятелів, мені здається, що це підтверджує, що якогось дня мої прагнення здійсняться, тобто ти станеш великим Святим.

Дозволь мене довірити тобі один секрет, який я відкрила, читаючи картку з найважливішими датами твого життя.

8 вересня 1890 твоє покликання було врятоване Марією, Царицею апостолів і мучеників[685]; цього самого дня мала кармелітка стала обручницею Царя Небес. Назавжди прощаючись із світом, вона мала одну мету – спасіння душ, особливо – душ апостолів. В Ісуса, свого Божественного Обручника, вона просила в особливий спосіб за одну апостольську душу; не маючи можливості стати священиком, вона хотіла, щоб замість неї якийсь священик отримав Божі благодаті, мав такі самі прагнення, як і вона…

Брате, ти знаєш цю негідну кармелітку, яка так молилася. Чи ти не думаєш так, як я, що наша єдність, запечатана в день твого священицького рукоположення, розпочалася 8 вересня?… Я думала, що щойно в Небі зустріну апостола і брата, про якого просила Ісуса, але Улюблений Спаситель трошки відхилив таємничу заслону, яка приховує таїни вічності, і зволив уже на вигнанні дарувати мені цю втіху й пізнати брата моєї душі, аби співпрацювати з ним ради спасіння бідних невірних.

Ох! Яка ж велика моя вдячність, коли бачу делікатність Ісуса!… Що нас очікує в Небі, якщо тут, внизу, Його любов обдаровує нас такими розкішними несподіванками?

Тепер, як ніколи раніше, я розумію, що найменші події нашого життя керуються Богом, це Він вкладає в нас прагнення й здійснює їх… Коли наша добра Мати запропонувала мені стати твоєю помічницею, то, мушу признатися, Брате, я вагалася. Бачачи чесноти святих кармеліток, які мене оточують, я вважала, що наша Мати краще допоможе твоїм духовним потребам, якщо вибере для тебе замість мене іншу сестру; лише думка, що Ісус не дивиться на мої недосконалі вчинки, а тільки на мою добру волю, спонукала мене прийняли цю честь допомагати тобі в апостольській праці. Я тоді ще не знала, що Наш Господь сам вибрав мене, Він користується найслабкішими знаряддями для здійснення своїх чудес![686]… Я не знала, що вже 6 років маю брата, який готується стати Місіонером; тепер, коли цей брат уже справді став Його Апостолом, Ісус відкрив мені цю таїну напевно для того, щоб збільшити в моєму серці прагнення любити Його і пробуджувати любов до Нього в інших людях.

Знаєш, Брате, що якщо Господь і далі сповнюватиме мої прохання, то отримаєш благодать, про яку в своїй покорі ще не просиш? Здогадуєшся, що цією незрівнянною благодаттю є мучеництво…

Так, я надіюся, що після довгих років апостольської праці, після того, як відповіси Ісусові любов’ю за любов, життям за життя, віддаси Йому також кров за кров…

Пишучи ці рядки, мені приходить думка, що вони прийдуть до тебе у січні – місяці, в якому обмінюються побажаннями щастя. Я переконана, що побажання твоєї сестрички будуть унікальними… правду кажучи, світ назвав би подібні побажання безумними, але для нас світ уже не існує і «наше громадянство в небі»[687], єдине наше прагнення – уподібнитися до нашого Улюбленого Вчителя, якого світ не хотів визнати, бо Він применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги[688]. О Брате! Який ти щасливий що так близько йдеш за Ісусом… Роздумуючи над тим, що ти одягнув китайський одяг, природно, що думаю про Спасителя, який одягнувся в нашу вбогу людську природу, аби уподібнитися до одного з нас і відкупити наші душі для вічності.

Можливо, що вважатимеш мене інфантильною, але це не має значення, признаюся тобі, що грішу заздрістю, читаючи, що твоє волосся буде коротко обстрижене і його замінить китайський чуб. Я дуже хочу мати не чуб, а маленький пучок волосся, яке вже буде непотрібне. Безсумнівно, що з усмішкою запитаєш мене про те, що я з ним зроблю? Отож, це дуже просто, це волосся буде для мене реліквією, коли ти будеш у Небі з пальмою мученика в руках. Напевно тобі здаватиметься, що я занадто забігаю вперед, але я знаю, що лише так осягну мету, бо про твою сестричку (такою її вважає лише Ісус), без сумніву, забудуть при роздаванні твоїх реліквій. Впевнена, що ти смієшся з мене, але це не має значення. Якщо погодишся заплатити мені за це маленьке задоволення «Волоссям майбутнього Мученика», то буду щедро винагороджена.

25 грудня не забуду послати мого ангела, щоби зложив мої інтенції біля гостії, яку ти посвячуватимеш[689]. Сердечно дякую за месу, яку служитимеш вранці за нашу Матір і за мене; у той час, коли ти перебуватимеш біля Вівтаря, ми співатимемо різдвяну Утреню перед месою опівночі.

Брате, ти не помилився, кажучи, що, без сумніву, моїм наміром буде «подякувати Ісусові за день найбільших благодатей». Але благодать покликання до чернечого стану я отримала не цього дня. Наш Господь, бажаючи, щоб мій перший погляд належав Йому одному, захотів мати моє серце вже від колиски – якщо я можу так висловитися.

Ніч Різдва 1886-го року була насправді вирішальною для мого покликання, але, щоби окреслити її виразно, мушу назвати її ніччю мого навернення. Цієї благословенної ночі, яка, як написано, освітлює красу самого Бога[690], Ісус став дитиною з любові до мене й зволив витягнути мене з пелюшок недосконалості дитинства, і так мене змінив, що я не могла впізнати себе саму. Без цієї зміни я би залишалася у світі ще довгі роки. Свята Тереза говорила своїм дочкам: «Хочу, щоб ви були не жінками, а у всьому зрівнялися з мужніми мужчинами»[691]. Свята Тереза не визнала би мене своєю дитиною, якщо би Господь не обдарував мене своєю божественною силою, якщо би Він сам не озброїв мене до війни.

Обіцяю тобі, Брате, що ревно молитимуся до Ісуса за молоду дівчину, про яку ти мені говорив, що має багато перешкод на дорозі свого покликання, я їй дуже співчуваю, бо знаю з досвіду, яке це гірке відчуття, що не можеш відразу відповісти на поклик Бога. Я їй бажаю, щоб вона не була змушена, як я, їхати аж до Рима… Звичайно, що ти не знаєш, що твоя сестра наважилася розмовляти з Папою… Але це правда, і якщо я би не наважилася, то може ще й тепер жила би у світі.

Ісус сказав, що «Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його»[692], так було зі мною щодо царства Кармелю. Перед тим як стати бранкою Ісуса, я повинна була відбути далеку подорож, аби здобути в’язницю, яку воліла понад усі палаци світу, і не мала найменшого бажання подорожувати ради власного задоволення, і коли мій незрівняний тато запропонував мені подорож до Єрусалима, якщо я хотіла би відстрочити свій вступ на два чи три місяці, то я не завагалася (помимо природного бажання побачити місця, освячені життям Спасителя) вибрати спочинок в тіні того, кого прагнула[693]. Я розуміла, що насправді один день у Його дворах ліпший, ніж тисяча деінде[694].

Може, Брате, ти хотів би знати, яку перешкоду я зустріла в реалізації свого покликання; цією перешкодою було не що інше, як мій молодий вік, наш добрий Отець Настоятель[695] формально відмовив приймати мене до 21-го року життя, кажучи, що 15-и річна дитина не здатна зрозуміти зобов’язання, які бере на себе. Він поводився розторопно, і я не сумніваюся, що, досвідчуюючи мене, виконував волю доброго Бога, який хотів, щоб я здобула фортецю Кармелю лезом меча, також можливо, що Ісус дозволив чортові перешкоджати моєму покликанню, яке не мало бути, як я вважаю, подібне до того нещасного, позбавленого любові, – як називала його наша Свята Мати[696]; на щастя, усі його підступи повернулися на його сором і вчинили перемогу дитини ще славнішою. Якщо би я захотіла описати тобі всі деталі моєї боротьби, то для цього треба би було багато часу, чорнила й паперу; якби їх писав хтось, вправний у писанню, то ці деталі, як я вважаю, були би тобі цікаві, але я не вмію писати гарні довгі оповідання, отож прошу мене пробачити, що, може, вже знудила тебе.

Ти обіцяв мені, Брате, що кожного ранку при Святому Вівтарі молитимешся: «Боже, запали мою сестру своєю любов’ю», я тобі дуже вдячна і не маю труднощів запевнити тебе, що твої умови завжди прийматиму[697]. Усе, що прошу в Ісуса для себе, прошу також і для тебе; коли жертвую свою слабку любов Улюбленому, жертвую Йому також і твою любов. Ти воюєш на полі як Ісус Навин, а я – твій малий Мойсей, який не перестає піднімати своє серце до Неба ради перемоги. О мій Брате, яким би жалюгідним ти виглядав, якщо сам Ісус не підтримував би рук твого Мойсея![698]… Але надіюся, що з допомогою щоденних молитов за мене до Божественного В’язня любові ти ніколи не будеш виглядати жалюгідним, а після цього життя, в якому ми разом будемо сіяти у сльозах, повернемося радісні, несучи в руках снопи[699].

Мені дуже сподобалась твоя коротка проповідь до Нашої доброї Матері з заохоченням залишитися ще якийсь час на землі; вона коротка, але, як ти сказав, їй нема чим дорікнути, бачу, що не матимеш великих труднощів у переконуванні своїх слухачів, коли будеш їм проповідувати, і вірю, що збереш великий урожай душ й віддаси їх Господові. Бачу, що списала майже весь листок і змушена перестати писати свої каракулі. Хочу лише додати, що сумлінно святкуватиму всі твої свята. Дата 3 червня буде для мене особливою, бо саме цього дня ти прийняв Ісуса вперше, а я цього самого дня отримала Ісуса з твоїх рук під час твоєї першої меси в Кармелю.

Благослови, Брате, свою негідну сестру.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

(Прошу тебе молитися за молодого семінариста, який хотів би бути місіонером, але його покликання може перервати річна служба в армії[700])

  1. До пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус      16 листопада 1896

Дорога Тітко,

Це дуже сумно, що ваша донечка змушена довірити зимному перу місію передати вам почуття свого серця… Можливо, що Ви відповісте мені з усмішкою: «Але, моя маленька Тереня, чи тобі було би легше виразити це словами?…» Дорога Тітко, мушу вам признатися, що так, я не можу знайти слів, здатних виразити почуття мого серця.

Поет, який насмілився сказати:

«Те, що добре розуміємо, ясно висловлюємо

І потрібні слова приходять легко[701]»,

мабуть, цей поет не відчував того, що я відчуваю в глибині моєї душі!!!…

На щастя, мене дуже потішає отець Фабер; він добре зрозумів, що земні слова і фрази не здатні виразити почуття серця і що повні серця зачиняються в собі[702].

Дорога Тітко, я зануджу Вас своїми цитатами, тим більше, що листи моїх чотирьох милих сестричок уже готові, щоби вивести на чисту воду мої слова. Але добре! Дорога Тітко, будьте впевнені, що, незважаючи на усе їхнє красномовство, я люблю Вас більше від них, хоча не вмію цього висловити вишуканими словами… Якщо Ви мені тепер не вірите, то якогось дня, коли всі ми будемо зібрані в красивому Небі, будете змушені визнати, що ваша найменша дитина була найменшою віком і мудрістю, а не ніжністю і вдячністю.

Дорога Тітко, прошу Вас молитися до Доброго Бога, щоб я зростала в мудрості як Божественне Дитя Ісус[703], запевняю Вас, що не росту; запитайте в нашої дорогої Марії від Пресвятої Євхаристії, вона скаже, що я говорю правду; з дня на день я стаю гіршою, незважаючи на те, що вже дев’ять років живу в домі Господа. Я повинна би вже просунутися на дорозі досконалості, але все ще перебуваю на першому щаблі драбини; але це мене не знеохочує, і я весела як цикада, і, як і вона, завжди співаю, надіючись, що наприкінці життя братиму участь у багатствах моїх сестер, які набагато великодушніші від мурахи. Я надіюся, дорога Тітонько, що на Небесному банкеті матиму красиве місце, і ось чому: коли Святі й Ангели довідаються, що я маю честь бути вашою донечкою, то не захочуть зробити мені прикрість, помістивши десь далеко від Вас… І таким чином, завдяки вашим чеснотам, я радітиму вічними благами. Ах! Я справді народилася під щасливою зіркою, і моє серце тане від вдячності до Доброго Бога, що дав мені таких рідних, яких не знайдемо вже на цій землі.

Оскільки, дорога Тітонько, я – бідна цикада, яка не має нічого, окрім своїх пісень (і вміє співати лише в глибині свого серця, бо не має мелодійного голосу), то в день ваших іменин заспіваю свою найкращу пісню і намагатимуся співати її таким тоном, що всі Святі зжаляться над моєю вбогістю й обдарують мене скарбами благодатей, які я з радістю Вам пожертвую. І при роздаванні багатств Святих не забуду також обдарувати мою дорогу Бабцю, вони будуть такими щедрими, що моє серце не потребуватиме вже нічого, і запевняю Вас, Тітко, що цього буде немало, бо мої прагнення дуже великі.

Прошу мого дорогого Дядька ніжно Вас обійняти від мене. Якщо Франциск, Жанна і Леонія також захочуть це зробити, то заспіваю маленьку арію, аби їм подякувати (очевидно, що в цій веселій пісні не забуду про мого дядька).

Пробачте мені, дорога Тітко, що говорю Вам так багато справ без складу і ладу, і повірте, що люблю Вас усім своїм серцем.

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До матері Агнеси від Ісуса

4 грудня 1896

І. М. Й. Т.

Дорога Мати є дуже милою!… Якщо вона не знає, ким вона є, то я знаю це добре і ЛЮБЛЮ[704] її!… О так! Яке ж чисте моє почуття!… це почуття дитини, яка подивляє покору своєї Мами. Ти робиш мені більше добра, ніж усі книжки світу!…

  1. До матері Агнеси від Ісуса

18 грудня [18]96

Пресвята Діва задоволена зі свого маленького ослика і своєї маленької служниці, і ради свого задоволення каже їм бігати направо і наліво[705], отож не треба дивуватися, що мала Мати часом падає…

Так, але коли малий Ісус виросте, то Йому вже непотрібно буде вчитися «малого купецького ремесла»[706], Він приготує маленьке місце для маленької Мами в своєму царстві, яке не з цього світу[707], і тоді Він, у свою чергу, «ходитиме й служитиме їй»[708]. Не одна особа, ведена маленькою Мамою, буде змушена встати й дивитися на ту, яка мала лише одне бажання – бути осликом маленького Ісуса.

  1. До сестри Марії від св. Йосипа

Грудень (?) 1896

І. М. Й. Т.

Як бридко марнувати час даремно, замість того, щоб заснути на Серці Ісуса!…

Якщо дитятко лякається ночі, якщо жаліється, що не бачить Того, хто його несе, то нехай заплющить очі, нехай добровільно складе жертву, яку в нього просять, і потім нехай пробує заснути… зберігаючи спокій; не побачить ночі, яка його вже не лякатиме, і невдовзі спокій, якщо не радість, запанує в його серденьку.

Чи забагато вимагати від дитини, щоби заплющила очі?… щоби вже не боролася з нічними химерами?… Ні, це не забагато, і дитина віддасть себе Ісусові, повірить, що Він її несе, погодиться із тим, що Його не бачить, і відкине далеко даремні побоювання, що стане невірною (побоювання, не властиві дитині).

(Посол)

  1. До сестри Марії від св. Йосипа

Грудень (?) 1896

Маленький Посол не має бажання вискочити з човника, він там для того, щоб показувати малій Дитині Небо; він хоче, щоб усі її погляди, вся її увага була спрямована на Ісуса. Отож він був би задоволений, якби побачив, що мала Дитина зреклася занадто дитячих утіх, негідних місіонера й воїна… Я дуже люблю мою малу Дитину, а Ісус любить її ще більше.

  1. До сестри Женевьєви

Грудень (?) 1896

І. М. Й. Т.

Бідна, бідна[709], тобі не треба переживати через те, що П. Т.[710] потрапив у пастку!… Коли матиме крила[711], то даремно наставлятимете на нього пастку, він в неї не впаде, і ти в неї не впадеш, бідна П[712]. Це він простягне до тебе руки, припасує два білі крильця, і ми обидві полетимо дуже високо і дуже далеко, помахаємо своїми сріблястими крильцями над самим Сайгоном[713]. Це все найкраще, що зможемо зробити для Ісуса, бо Він хоче, щоб ми були двома херувимами, а не фундаторками – в даний момент це зрозуміло, якщо Він змінить свої наміри, ми їх змінимо також – це все!…

  1. До сестри Женевьєви

Зима 1896-1897

І. М. Й. Т.

Покірно тебе прошу про ласку позичити бідному Пану Тото завтра свій обігрівач[714]… але також прошу збудити його на ранішні молитви[715]. Він боїться, що його папірець не допоможе[716], бо будителька вже звикла бачити Панну, яка щоранку натирає Пана, аби збудити його з солодких снів[717].

Не переймайся, бідна Панно, змушена носити направо і наліво маленькі горщики[718], якогось дня Ісус, у свою чергу, «приступивши, почне їм служити»[719], і цей день незабаром надійде.

  1. До сестри Женевьєви

Зима 1896-1897 (?)

Не забудь завтра розбудити Пана Тото, вбога Панно Лілі, всіма впокорювана[720], але яку любить Ісус і Пан Тото.

  1. До сестри Женевьєви

Зима 1896-1897 (?)

Чи не хочеш завтра перевірити, чи Пан Тото почув матраку?[721]

  1. До сестри Женевьєви[722]

24 грудня 1896

Різдво 1896

Дорога донечко,

Якби ти знала, як радуєш моє серце і серце мого Ісусика, ох, якою би ти була щасливою!… Але ти не знаєш, не бачиш, і твою душу огортає сум. Я хотіла би тебе втішити, але якщо не роблю цього, то тому, що знаю ціну стражданням  і тривогам серця. О моя дорога дитино! Якби ти знала, яку гіркоту відчувало моє серце, коли я побачила мого ніжного обручника, святого Йосипа, коли він повернувся сумним, бо ніде не міг знайти притулку.

Якщо хочеш спокійно витримати випробовування нелюбові до себе самої, то даси мені солодкий спокій, правда, що страждатимеш, бо будеш за дверима свого дому, але не бійся, бо чим убогішою будеш, тим більше любитиме тебе Ісус. Якщо часом трошки заблукаєш, то Він піде далеко, дуже далеко, аби тебе знайти. Йому більше подобатиметься, коли ти вночі шпортатимешся за придорожнє каміння, ніж коли маршируватимеш у ясний день дорогою, прикрашеною квітами, які можуть сповільнити твою ходу. Люблю тебе, моя Селіно, люблю тебе більше, ніж можеш собі уявити…

Я радію, бачачи, як ти прагнеш великих завдань, і готую для тебе ще більших… Якогось дня ти ввійдеш зі своєю Терезою у красиве Небо, сядеш на колінах мого улюбленого Ісуса[723], а я тебе обніму й обдарую ласками, бо я – твоя Мати, твоя дорога Мамуся.

(Марія, Цариця малих ангелят)

  1. До сестри Марії від Пресвятої Тройці[724]

24 грудня 1896

Надвечір’я Різдва 1896

Дорога обручнице[725].

Ох! Як Я тобою задоволений… Увесь рік ти забавляла мене грою в кеглі[726]. Я був таким задоволеним, що ангельський сонм дивувався і захоплювався, малі херувими запитували, чому Я не зробив їх дітьми… інші херувими запитували, чи мелодія їхніх арф не приємніша від твого радісного сміху, бо ти збиваєш кеглі кулею своєї любові? Я відповів малим херувимам, щоб не переживали через те, що вони – не діти, бо одного дня зможуть бавитися з тобою на лугах Неба, Я їм сказав, що, безперечно, твій сміх подобається мені більше від їхніх мелодій, бо ти не можеш бавитися і сміятися, не страждаючи і не забуваючи про себе саму.

Моя маленька улюблена обручнице, Я хочу тебе про щось попросити, чи ти мені відмовиш?… О ні! Бо ти мене дуже любиш. Отож, кажу тобі, що Я хотів би змінити гру; кеглі мені дуже подобалися, але зараз Я хотів би погратися дзиґою, а ти, якщо хочеш, можеш нею стати. Показую тобі одну як взірець, бачиш, що вона не гарна, якщо хтось не знає, як нею користуватися, то копне її ногою, але дитина, побачивши дзиґу, скаче з радості й кричить: «Ах! Яка вона чарівна, вона крутитися безперестанку увесь день»[727].

Я, маленький Ісус, люблю тебе, хоча ти на вид непоказна, і прошу тебе постійно мене забавляти… Щоби дзиґа крутилася, її потрібно постійно попихати… Отож, дозволь своїм сестрам це робити, будь вдячною тим, які проявляють більшу ревність у тому, щоби ти не сповільнила свою ходу. Коли достатньо набавлюся тобою, тоді візьму тебе на небо, де зможемо бавитися без страждань…

(Твій Братик Ісус)

  1. До отця Белльєра

І. М. Й. Т.

Кармель в Лізьє

26 грудня 1896

Ісус

Преподобний Отче,

Я хотіла би відповісти Вам раніше, але правила Кармелю забороняють писати й отримувати листи під час Адвенту; проте наша Преподобна Мати дозволила мені, як виняток, прочитати Ваш лист, розуміючи, що Ви потребуєте особливої молитовної підтримки.

Обіцяю Вам, Отче, що зроблю все, що в моїх силах, щоб випросити для Вас потрібні благодаті; без сумніву, що Ви отримаєте ці благодаті, бо Господь не вимагає від нас жертв понад наші сили[728]. Правда, що часом божественний Спаситель дає нам відчути всю гіркоту келиха, який подає нашій душі. Коли Він вимагає від нас віддати все, що для нас найдорожче в цьому світі, то без особливої благодаті неможливо не волати так, як Він волав у саду агонії: “Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти”[729].

Як потішає думка, що Ісус, Сильний Бог[730], пізнав нашу слабкість, що і Він тремтів перед келихом гіркоти, з якого перед тим так гаряче прагнув пити[731]

Отче, Ваша частка насправді чудова, скоро Наш Господь вибрав її для Себе і першим пригубив келих, який Вам тепер пропонує.

Один святий сказав: “Найбільша честь, яку Бог може зробити душі, це не дати їй багато, а вимагати від неї багато”[732]. Отож Ісус надає Вам привілеї. Він хоче, щоб Ви вже розпочали свою місію і рятували душі своїм стражданням. Чи ж Він відкупив світ не через страждання і смерть?… Знаю, що Ви бажаєте блаженства мучеництва за божественного Вчителя, але мучеництво серця не менш плідне від пролитої крові, а Ви вже його досвідчуєте; і тому я маю слушність, коли говорю, що Ваша частка чудова, бо гідна Христового апостола.

Отче, Ви прийшли шукати підтримку в тої, яку Ісус дав Вам за сестру, і тому маєте право на це. Оскільки наша Преподобна Мати дозволила мені листуватися з Вами, то я хотіла би виконувати цю солодку місію, яка мені доручена, і я відчуваю, що найпевніший спосіб дійти до своєї мети – молитися і страждати…

Працюймо разом для спасіння душ, маємо лише один день життя для того, щоб їх рятувати і проявити перед Ісусом свою любов. Наступний день буде вічністю, і тоді Ісус віддячить Вам сторицею за солодкі й слушні радості, які Ви Йому віддали. Він знає ціну Вашої посвяти, знає, що страждання близьких Вам людей збільшують Ваші страждання, але Він також прийняв це мучеництво; ради нашого спасіння Він покинув свою Маму, бачив Непорочну Діву під хрестом, з серцем, пробитим мечем болю[733]. І тому я надіюся, що наш Божественний Спаситель потішить Вашу добру маму і настійливо прошу Його про це. Ах! Якби божественний Учитель дозволив тим, яких Ви покинули ради Його любові, побачити славу, яку Він Вам приготував, то багато душ, які супроводжуватимуть Вас до Неба, вже би могли отримати нагороду за те, що Ви їх покинули.

Наша Мати все ще хворіє, але останні кілька днів почуває себе краще; надіюся, що Божественне Дитя Ісус відновить її сили, які вона зможе використовувати для Його слави. Наша Преподобна Мати посилає Вам образок св. Франциска з Ассізі, який навчить Вас радіти серед життєвих випробувань і битв.

Надіюся, Отче, що й далі молитиметеся за мене, бо я не ангел, як це може Вам видаватися, а бідна, мала й недосконала кармелітка, яка, незважаючи на свою вбогість, прагне, як і Ви, працювати для слави Доброго Бога.

З’єднаймося в молитві й стражданні біля ясел Ісуса

Ваша негідна сестричка

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. п.

  1. До сестри Женевьєви

3 січня 1897 (?)

Веселих свят!…

Пан Тото бажає веселих свят пані Лілі.

Замітка сестри Женевьєви:

Цей листок, дуже розмальований, мені дала дитина з білою квіточкою.

  1. До сестри Марії від Пресвятого Серця

Початок 1897 (?)

І. М. Й. Т.

Добрий Ісус любить тебе всім своїм Серцем, і я також, моя дорога хресна Мамо!!!…

Тереза від Дитяти Ісус

к. ч.

  1. До матері Агнеси від Ісуса

І. М. Й. Т.

Ісус    9 січня 1897

Дорога Мамусю, якби ти знала, як я зворушена, бачачи, як ти мене любиш!… Ох! Тут, на землі, я ніколи не зможу показати тобі свою вдячність… Надіюся, що скоро піду до неба[734]. Бо «Якщо є Небо, воно є для мене»[735], я буду багата, матиму всі скарби доброго Бога і Він сам буде моїм добром, і тоді зможу винагородити тебе сторицею за все. Ох! Очікую цього свята… Це так боляче завжди отримувати і ніколи нічого не давати.

Я воліла би не бачити сліз моєї Матусі, але я була щаслива, коли побачила, що їхній добрий результат був магічним. Ах! Не маю жалю до тих, які дивляться сердито на мою Матусю, бо добре бачу, що сестри – це тільки знаряддя Ісуса для того, щоб шлях Матусі (як і малої Терези) уподібнився до шляху тої, яку Він вибрав для себе, коли мандрував по землі вигнання… Тоді Його обличчя було приховане, ніхто не міг Його упізнати, Ним погорджували[736]… Моєю Матусею ніхто не погорджує, але мало хто її впізнає, відколи Ісус заслонив її обличчя![737]

О моя Мати, яка красива твоя участь!… Справді гідна тебе, упривілейованої з нашої родини, яка показує нам дорогу як маленька ластівка, яка летить попереду своїх подружок і визначає в повітрі дорогу, яка повинна привести їх до нової батьківщини.

Ох! Зрозумій почуття СВОЄЇ[738] донечки, яка хотіла би розказати тобі дуже багато!

  1. До сестри Марії від св. Йосипа

Січень 1897 (?)

І. М. Й. Т.

Чарівні малі куплети[739]… Як це огидно жебрати в інших[740], коли маєш повну торбу! Але не огидно спати, бути милою та веселою, бо це «мале ремесло продавця»[741], і ніколи не можна зачиняти магазин, навіть у неділі й свята. Тобто у дні, які Ісус зарезервував для себе, аби випробовувати наші душі… Співай як зяблик свої чарівні куплети[742], а я буду в своєму закутку стогнати як бідний горобчик[743], співаючи як блукаючий Єврей: Смерть мене не переможе, я це добре бачу![744]

Я більше не хочу нічого чути про славний обрус (Який направляли с. Тереза і с. Марія); чи ще є якісь запитання?

  1. До брата Симеона

І. М. Й. Т.

Ісус… Кармель… Лізьє, 27 січня [18]97

Пане Директоре,

Я рада, що можу разом із сестрою Женевьєвою подякувати Вам за цінний дар, який Ви отримали для нашого Кармелю[745].

Не знаю, як виразити мою вдячність, хочу на колінах перед Нашим Господом своїми вбогими молитвами показати Вам, як я зворушена вашою добротою до нас…

Моя радість була засмучена новиною, що ваше здоров’я погіршилося, отож усім серцем прошу Ісуса продовжити якнайдовше ваше життя, таке цінне для Церкви. Добре знаю, що божественний Учитель хотів би вже увінчати Вас в Небі, але надіюся, що залишить ще трохи на землі вигнання, щоб Ви могли трудитися для Його слави – як це робите з юних літ, ваші великі заслуги допоможуть іншим душам, які стануть перед Богом з порожніми руками.

Надіюся, Найдорожчий Брате, що буду в числі тих щасливих душ, які черпатимуть із ваших заслуг, думаю, що мій біг на землі скоро закінчиться… коли стану перед моїм Улюбленим Обручником, то зможу Йому представити лише свої бажання, але якщо Ви випередите мене в Батьківщині, то надіюся, що вийдете мені назустріч і представите за мене заслуги своїх плідних праць… Як бачите, ваші малі кармелітки не вміють написати Вам так, щоби не просити чогось у вашої щедрості!!!…

Пане Директоре, Ви – наша потужна сила на землі, Ви для нас отримали стільки благословень від нашого Святішого Отця Льва XIII, що не можу не думати про те, що й у Небі Добрий Бога дасть Вам велику владу над Своїм Серцем. Прошу Вас не забути про мене, якщо матимете щастя побачити Його скоріше від мене… Прошу Вас вимолити для мене лише одне: благодать любити Ісуса і робити все, що від мене залежить, щоб і інші Його любили.

Якщо Наш Господь мене покличе першою, то обіцяю Вам молитися у ваших намірах і за всіх дорогих Вам людей. Зрештою, не чекаю на Небо, щоби там так молитися, я вже щаслива, що можу у такий спосіб виразити Вам свою глибоку вдячність.

У Пресвятому Серці Ісуса я завжди буду щаслива так говорити собі, Пане Директоре.

Ваша вдячна мала кармелітка.

Сестра Тереза від Дитяти Ісус і Пр. Обличчя

н. к. ч.

  1. До матері Агнеси від Ісуса

22 лютого 1897

Дякую, Мамусю! Ти розбила собі ніс[746], так, але він ДУЖЕ ДОВГИЙ!… Для тебе завжди його залишиться достатньо, але якщо я розіб’ю свій, то від нього нічого не залишиться!… Ах! Які ж ми щасливі, що вміємо з усього сміятися… Ох! Так!… Для цього немає «але»…

  1. До отця Белльєра

(Кармель… Лізьє)

І. М. Й. Т.

Ісус          Середа ввечері – 24 лютого 1897

Преподобний Отче,

Перед тим, як увійти в мовчання Великого Посту, хочу додати кілька слів до листа Нашої Преподобної Матері й подякувати Вам за лист, який я отримала минулого місяця.

Якщо Ви відчуваєте втіху на думку, що в Кармелю одна сестра постійно за Вас молиться, то моя вдячність Нашому Господові за те, що дав мені братика, якого призначив своїм Священиком і Апостолом, не менша від вашої… Насправді Ви щойно в Небі зрозумієте, як Ви мені дорогі. Відчуваю, що наші душі створені так, щоб розуміти одна одну; ваш текст, який Ви називаєте «суворим і стислим», мені показує, що Ісус вклав у ваше серце прагнення, які дарує лише душам, покликаним до найбільшої святості. Оскільки Він сам вибрав мене бути вашою сестрою, то надіюся, що не зважатиме на мою слабкість або використає її, щоб здійснити свої наміри, бо Сильний Бог[747] любить показувати свою могутність, користуючись тим, чого не було[748]. Наші душі, з’єднані з Ним, зможуть спасти багато інших душ, бо солодкий Ісус сказав: «Коли двоє з вас згодяться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним»[749]. Ах! Ми Його просимо дати нам можливість працювати для Його слави – любити Його і допомагати іншим Його любити… Чи ж наша єдність і наша молитва можуть залишитися без благословення?

Преподобний Отче, оскільки пісня любові Вам сподобалася[750], то наша Добра Мати попросила мене послати Вам ще й інші мої вірші, але отримаєте їх лише через кілька тижнів, бо я дуже зайнята, навіть по неділях, бо працюю в захристії. Ці вбогі вірші відкриють Вам не те, ким я є, а те, ким я хочу і повинна бути… Коли я їх писала, то звертала більшу увагу на зміст, а не на форму, і тому правила віршування не завжди дотримані, моєю метою було вираження моїх почуттів (або скоріше почуттів кармелітки) як відповідь на прагнення моїх сестер. Ці вірші більше підходять черниці, ніж семінаристові, але надіюся, що Вам сподобаються. Чи ж ваша душа не є нареченою Божого Ягняти і чи незабаром вона не стане Його улюбленою благословенного дня рукоположення в під диякони?

Дякую Вам, Преподобний Отче, що вибрали мене хресною мамою першої дитини, яку з радістю охрестите[751], тепер я мушу вибрати ім’я для майбутнього похресника; хочу віддати його під заступництво Пресвятої Діви, святого Йосипа і святого Маврикія, патрона мого дорогого братика. Без сумніву, що ця дитина існує поки що лише в думці Доброго Бога, але я вже молюся за неї й наперед виконує свої обов’язки хресної мами. Я також молюся за всі душі, які будуть Вам довірені, і особливо прошу Ісуса уділити Вам усі чесноти, і насамперед – Свою любов. Ви пишете, що також молитися за свою сестру; оскільки Ви проявляєте стільки любові, то я буду щаслива, якщо кожного дня Ви молитиметеся за неї цією молитвою, яка містить усі її прагнення: «Милосердний Отче, в імені нашого Солодкого Ісуса, Діви Марії та Святих прошу Тебе: запали мою сестру Своїм Духом Любові й уділи їй благодать допомагати іншим любити Тебе». Ви обіцяли, що молитиметеся за мене все своє життя, без сумніву, що воно буде довшим від мого і що Вам не можна співати так, як мені: «Надіюся, що моє вигнання не буде довгим!…»[752], але не можна також забувати про свою обіцянку. Якщо Господь незабаром забере мене до Себе, то прошу Вас і далі відмовляти щодня цю коротку молитву, бо в Небі прагнутиму того, що й на землі: Любити Ісуса й допомагати іншим любити Його.

Преподобний Отче, Вам може здаватися, що я якась дивна, може жалітимете, що маєте сестру, яка, як здається, хотіла би піти на вічний спочинок і залишити Вас працювати самого… але запевняю Вас, що єдине, чого я хочу, – виконати Божу волю, і признаюся, що якщо в Небі я би не могла працювати ради Його слави, то воліла би вибрати вигнання, а не батьківщину.

Я не знаю майбутнього, але якщо Ісус здійснить мої передчуття, то обіцяю Вам, що і в Небі залишуся вашою сестричкою. Наша єдність не розірветься, а зміцниться, бо тоді вже не буде ні кляузури, ні ґрат, і моя душа зможе летіти разом із Вами до віддалених місій. Наші ролі залишаться такими самими: ваша – апостольська зброя, моя – молитва і любов…

Преподобний Отче, я зауважила, що втратила відчуття часу, за кілька хвилин задзвонять на вечірні молитви[753], але маю до Вас ще одне прохання. Хотіла би, щоб Ви написали мені основні дати свого життя, аби я могла єднатися з Вами в особливий спосіб і дякувати Нашому Солодкому Спасителеві за благодаті, які Вам уділив.

У Пресвятому Серці Ісуса-Гостії, яку незабаром виставлять для адорації[754], я буду щаслива, що зможу так називатися:

Ваша найменша й негідна сестра

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. 221. До о. Роланда

Ісус     19 березня 1897

Брате,

Наша добра Мати принесла мені твої листи, незважаючи на Великий Піст (час, коли в Кармелю не пишуть). Вона також дозволила мені відписати тобі сьогодні, бо ми побоюємося, що наш лист з листопада пішов у глибини Блакитної Річки. Твої листи з вересня щасливо дійшли й втішили твою матір і сестричку в урочистість Усіх Святих; а лист від 20 січня прийшов до нас під захистом святого Йосипа. Оскільки ти за моїм прикладом пишеш на кожному рядку, то і я дотримуватимусь цієї доброї звички, хоча так важче прочитати мій поганий почерк… Ах! Коли ж нарешті не матимемо вже потреби в чорнилі й папері, щоб ділитися своїми думками? Ти вже майже відвідав, брате, цей чарівний край, в якому можна спілкуватися, не пишучи і навіть не розмовляючи[755]; усім серцем дякую доброму Богові, що ще залишив тебе на полі битви, щоби ти міг для Нього отримати численні перемоги; а твої страждання вже врятували багато душ. Святий Йоан від Хреста сказав: «Найменший учинок чистої любові більш корисний для Церкви, ніж всі діла, взяті разом»[756]. Якщо так є, то яким же добром для Церкви є твої болі та випробування, бо ти страждаєш із радістю лише ради любові до Ісуса. Справді, брате, не можу тебе жаліти, бо в тобі здійснюються ці слова «Наслідування»: «Якщо страждання буде вже солодким і полюбиш його ради любові до Ісуса, то знайдеш Рай на землі»[757]. Це справді Рай місіонера і кармелітки; радість, яку світ шукає в задоволеннях, це – скороминуща тінь, але наша радість, яку шукаємо й досвідчуємо в трудах і стражданнях, це насправді солодка дійсність, передсмак щастя в Небі.

Мені дуже сподобався твій лист, наповнений блаженною веселістю, наслідуючи тебе, я щиро сміялася з твого кухаря, який, як бачу, розбиває свій баняк… твоя візитна карточка мене також розвеселила, не знаю, яким боком її повернути, я виглядаю як дитина, яка хоче читати книжку, тримаючи її догори ногами[758].

Але, повертаючись до кухаря, чи ти можеш повірити, що часом і в Кармелю ми маємо веселі пригоди?

Кармель, як і Сичуань, – країна, чужа для світу, в якій втрачають найелементарніші звички, ось маленький приклад. Недавно одна милосердна особа подарувала нам малого лобстера, добре зв’язаного в кошику. Напевно такого чуда в монастирі вже давно не бачили, але наша добра сестра-кухарка згадала, що це мале створіння потрібно покласти в воду і приготувати; і так зробила, стогнучи, що мусить так жорстоко обійтися із цим невинним створінням. Невинне створіння здавалося сонним і дозволяло робити з собою все, що вона хотіла; але коли відчуло жару, то лагідність замінилася люттю, і, відчуваючи свою невинність і не питаючи ні в кого дозволу, вискочило на середину кухні, бо його милосердний кат не накрив баняк. Бідна сестра відразу хапає щипці й біжить за лобстером, який розпачливо скаче. Боротьба триває довго, нарешті втомлена кухарка, все ще озброєна щипцями, йде в сльозах до нашої Матері й заявляє їй, що лобстер одержимий злим духом. Але вираз її обличчя говорить більше, ніж слова. (Бідне маленьке створіння, яке хвилину назад було таким солодким, таким невинним, і ось – тепер одержиме злим духом! Справді, не можна вірити, коли створіння хвалять!) Наша Мати не може стримати сміху, слухаючи скарги суворого судді, який вимагає справедливості, негайно йде до кухні, хапає лобстера, який захищається, бо не складав обіту послуху, кидає його до в’язниці і виходить, добре зачинивши двері, тобто кришку баняка. Під час вечірньої рекреації вся спільнота сміється до сліз із малого одержимого лобстера, а наступного дня усі сестри смакують по кусочку. Особа, яка хотіла зробити нам приємність, осягнула свою мету, бо знаменитий лобстер або, скоріше, його історія будуть для нас ще довго справжньою учтою, хоча не в столовій, а під час рекреації. Моя маленька історія може тобі здаватися не достатньо веселою, але якщо би ти бачив це на власні очі, то не залишився би серйозним… нарешті, брате, якщо я тебе занудила, то прошу мені пробачити, а тепер поговоримо серйозно. Після твого виїзду я прочитала життєписи кількох місіонерів (у листі, який ти напевно не отримав, я дякувала за Життя о. Немрона). Прочитала, між іншим, життєпис Феофана Венарда[759], який мене зацікавив і зворушив так, що не можу виразити словами; під цим впливом я написала кілька дуже особистих віршів[760], але посилаю їх тобі, бо наша добра Мати сказала, що вважає, що ці вірші сподобаються моєму братові в Сичуаню. Передостанній куплет потрібно пояснити: пишу, що з радістю поїхала би до Тонкіну, якщо би добрий Бог зволив мене туди покликати. Може ти здивуєшся, бо чи бажання кармелітки поїхати до Тонкіну не є мрією? Отож ні! Це не мрія, запевняю тебе, що якщо Ісус незабаром не забере мене з Кармелю до Неба, то якогось дня я поїду в Ханой, бо там уже є Кармель, який недавно заклали кармелітки Сайгону. В останньому ти вже був, і тому знаєш, що спільнота в Кошіншіні не може утримувати себе без допомоги з Франції. На жаль! Покликань мало, і тому часто настоятельки не дозволяють сестрам виїжджати на місії, бо вони потрібні у своїх спільнотах. Також нашій добрій Матері в молодості настоятелька не дозволила поїхати до Сайгону, але я цього не жалію, дякую доброму Богові, що так добре надихнув свого представника, але я говорю собі, що прагнення матерів часом здійснюються в їхніх дітях, і я би не здивувалася, якщо би мала йти до земель невіруючих, щоби молитися і страждати так, як хотіла наша Мати… Потрібно визнати, що новини, які до нас приходять із Тонкіну, дуже тривожні: наприкінці минулого року злодії залізли в бідний монастир, зайшли навіть до келії настоятельки, яка навіть не збудилася, але вранці не знайшла біля себе хрестика (вночі хрестик кармелітки спочиває біля її голови, приколотий до подушки), шухляда була розбита, а дрібні монети – весь скарб спільноти – зникли. Кармелітки Франції, зворушені бідою в Ханою, зібрали кошти, щоби сестри могли збудувати високий мур, який захистить монастир від злодіїв.

Може ти хочеш знати, що наша Мати думає про моє бажання поїхати до Тонкіну? Вона вірить у моє покликання (бо воно справді повинно бути особливим, і мало хто з кармеліток відчуває покликання виїхати), але вона не вірить, що моє покликання колись здійсниться, бо піхви повинні би бути міцними як меч і, можливо (як вважає наша Мати), їх треба би вкинути в море перед приїздом до Тонкіну. Насправді не дуже вигідно складатися з тіла й душі! Цей нещасний брат осел, як його назвав святий Франциск з Ассізі, часто заважає своїй шляхетній Сестрі й перешкоджає їй піднятися туди, куди вона прагне… Але я не хочу клясти його за його вади, бо він ще для чогось придатний, бо допомагає своїй товаришці здобути Небо, і здобуває його також з радістю і для себе.

Мене не турбує майбутнє, я впевнена, що добрий Бог сповнить свою волю, і це єдина благодать, якої прагну, не треба бути більшим царем від царя… Ісус не потребує нікого для свого діла, і якщо би мене взяв, то лише зі своєї доброти, але щоби сказати тобі правду, брате, я більше вірю, що Ісус ставитиметься до мене як до малої ледарки; я не бажаю цього, і була би щасливою, якщо би могла ще працювати й страждати для Нього, і тому прошу Його задовольнятися мною, тобто не зважати на моє прагнення любити Його в стражданні й радіти Ним у Небі. Дуже надіюся, брате, що якщо залишу землю, то ти не забудеш про свою обіцянку молитися за мене, ти завжди сприймаєш мої прохання з такою великою добротою, що насмілююся ще щось попросити. Не хочу, щоби ти просив доброго Бога звільнити мене від вогню чистилища; свята Тереза говорила своїм дочкам, коли вони хотіли за неї молитися: «Яка різниця, чи перебуватиму в чистилищі до кінця світу, якщо своїми молитвами спасу бодай одну душу!»[761]. Ці слова лунають у моєму серці, я хочу спасати душі й забувати ради них про себе; хочу спасати їх навіть після смерті, отож буду щасливою, якщо тоді замість маленької молитви, яку відмовляєш за мене і яка вже здійсниться, відмовлятимеш цю: «Мій Боже, дозволь моїй сестрі допомагати душам любити Тебе». Якщо Ісус тебе вислухає, то буду тобі дуже вдячна… Ти просиш мене вибрати для малої дівчинки, яку хреститимеш, ім’я Марія або Тереза; оскільки китайки хочуть мати одну заступницю, а не дві, то потрібно дати їм сильнішу, отож Пресвята Діва виграє. Пізніше, коли хреститимеш більше дітей, то вчиниш велику приємність моїй сестрі (кармелітка, як і я), якщо двох маленьких сестричок назвеш Селіна і Тереза, ми мали ці імена в світі. Селіна старша від мене на чотири роки, і прийшла приєднатися до мене після того, як поховала нашого доброго тата; ця дорога Сестра не знає про мою дружбу з тобою, бо під час рекреацій ми говоримо лише про місіонера нашої Матері (так ми тебе називаємо в Кармелю в Лізьє), яка недавно виразила бажання, щоби Селіна й Тереза, завдяки тобі, відродилися в Китаю.

Вибач мені, брате, мої прохання і моє довге балакання, і благослови мене.

Твоя негідна Сестричка

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

  1. До матері Агнеси від Ісуса

19 березня 1897

І. М. Й. Т.

Дякую, моя Мамо. Ох! Як Ісус тебе любить, і я також!… Він щодня дає тобі докази своєї любові, а я ні… Так, але коли буду в небі, то моя мала рука стане довгою, і моя Мама довідається про це.

  1. 222. (bis). До пана Герена[762]

3 квітня 1897

Тереза від Дитяти Ісус, яка найменша, але яка не має і крихти любові!!!

Це неправда, це пропасниця, яка на мене нападає щодня о 3-й – бойовій годині.

Мала Тереза

Наш Отець[763] хоче, щоби Тереза Пужоль розпочала в нас своє випробування.

  1. До матері Агнеси від Ісуса

4-5 квітня 1897

Побоююся, що образила мою Маму[764], а я її так люблю! О так! Не можу їй розказати все, що думаю, нехай вона сама здогадається.

  1. До отця Белльєра

І. М. Й. Т.

25 квітня 1897

Алілуя.

Дорогий Братику,

Моє перо, а скоріше моє серце відмовляється звертатися до Вас «преподобний отче», а наша добра Мати сказала мені, що, коли пишу до Вас, то можу називати Вас так, як завжди називаю Вас, коли говорю про Вас із Ісусом. Мені здається, що Божественний Спаситель зволив з’єднати наші душі для праці над спасінням грішників, так як Він колись з’єднав душі преподобного отця Коломбьєра і блаженної Маргарити Марії. Недавно я читала в життєписі цієї святої[765]: «Одного дня, коли я підходила до Нашого Господа, щоб прийняти Його в святому Причастю, Він показав мені Своє Пресвяте Серце як палаючий вогонь і два інших серця (її серце і серце отця Коломбьєра), які прямували до Його Серця, щоби з’єднатися й зануритися в Його Серцю, і сказав мені: «Так моя чиста любов об’єднує ці три серця назавжди». Потім дав мені зрозуміти, що ця єдність повністю для Його слави і що Він хоче, щоби ради цього ми були як брат і сестра, однаково обдаровані духовними благами. А коли я представила Нашому Господові своє вбозтво й нерівність між священиком із такими великими чеснотами і вбогою грішницею, такою як я, то Він мені відповів: «Безмежні скарби мого Серця доповнять і вирівняють усе».

Можливо, що моєму Братові таке порівняння здаватиметься невластивим? Правда, що Ви ще не отець Коломбьєр, але не сумніваюся, що якогось дня станете, як і він, справжнім апостолом Христа. Що стосується мене самої, то мені до голови не прийшла навіть думка порівнювати себе з блаженною Маргаритою Марією; тільки констатую, що Ісус вибрав мене сестрою одного зі своїх апостолів і що слова святої Облюблениці Його Серця, промовлені до Нього зі смиренням, повторюю Йому в усій правді; і тому вірю, що Його безмежні скарби доповнять мої вади, щоби я виконала доручену мені місію.

Я дуже рада, що добрий Бог використав мої вбогі вірші для вашого маленького добра, я би відчувала сором, якщо би вислала їх Вам, якщо би мені не прийшла гадка, що сестра не повинна нічого приховувати від свого Брата. Ви прийняли й оцінили їх братерським серцем… Ви мабуть здивувалися, побачивши ще раз «Жити Любов’ю», бо моїм наміром не було посилати його Вам ще раз; я згадала, що вислала його Вам тоді, коли вже переписувала, і було вже запізно щось міняти.

Дорогий Братику, мушу визнати, що в Вашому листі є щось неприємне для мене, що Ви не знаєте, яка я насправді. Це правда, що для того, щоби знайти великі душі, потрібно прийти до Кармелю; тут, як і в диких лісах, народжуються квіти з запахом і красою, яких не знає світ. У своєму милосерді Ісус зволив, щоби серед цих квіток росли малі квіти; ніколи не зможу Йому віддячити, бо лише завдяки Його благодаті й поблажливості, я, бідна некрасива квітка, перебуваю на тому самому квітнику, що й троянди моїх сестер. О Брате! Прошу мені повірити, що добрий Бог дав тобі сестру не з великою душею, а з дуже маленькою й дуже недосконалою.

Не думай, що покора перешкоджає мені побачити дари доброго Бога, я знаю, що Він учинив мені великі речі[766], і щодня співаю про це з радістю. Пам’ятаю, що більше любити повинен той, кому більше прощено[767], і тому стараюся, щоб моє життя було актом любові, й уже не турбуюся, що я – мала душа, навпаки, радію з цього. І тому надіюся, що «моє вигнання буде коротким» не тому, що я вже готова; відчуваю, що ніколи не буду готовою, якщо Спаситель Сам не зволить мене змінити; Він може це зробити в одну мить; після усіх отриманих благодатей очікую ще цю від Його безмежного милосердя.

Ви мене просите, брате, молитися за благодать мучеництва для Вас; я часто молюся про цю благодать для себе, але я не гідна її, і справді можна сказати разом із св. Павлом: «Отже це – не справа того, хто хоче, ані того, хто біжить, але Бога, що милує»[768]. Оскільки Господь, як видається, хоче мені уділити лише мучеництво любові, надіюся, що Він дозволить мені через Вас отримати інший вінок, якого ми прагнемо. Мені приємно бачити, що добрий Бог дав нам однакові схильності й прагнення. Я розсмішила Вас, Братику, співаючи про «свою Зброю». Добре! Розсмішу Вас ще раз, говорячи, що в дитинстві я прагнула воювати на полі битви… Коли я почала вивчати історію Франції, то розповіді про подвиги Жанни д’Арк захопили мене, моє серце відчувало бажання й сміливість наслідувати її, мені здавалося, що Господь також і мені визначив великі діла. Я не помилилася, але замість голосу з Неба, який би закликав мене на поле битви, почула в глибині своєї душі набагато солодший голос, ще сильніший, голос Обручника дів, який кликав мене до інших справ, до славніших перемог, і в самотності Кармелю зрозуміла, що моя місія – не коронувати смертного короля, а допомагати душам любити Небесного Царя, віддавати Йому царства сердець.

Час вже закінчувати, мушу ще подякувати Вам за вислані дати (Пам’ятних подій), хотіла би ще, щоб Ви додали до них роки, бо не знаю, скільки Вам років. Щоби Ви пробачили мені мою простоту, висилаю Вам пам’ятні дати мого життя – з наміром про особливу єдність у молитві й вдячність за ті благословенні дні.

Якщо добрий Бог дасть мені хресну донечку, то буду рада, відповідаючи на ваше бажання, якщо її доручите заступництву Пресвятої Діви, святого Йосипа і моєї святої Заступниці.

Нарешті, дорогий Братику, закінчую і прошу Вас пробачити мене за довге балакання і безладний лист.

У Пресвятому Серці Ісуса залишатимуся навіки.

Ваша негідна сестричка

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

(Само собою розуміється, що наш зв’язок буде таємним, чи не так? Ніхто, крім вашого Директора, не повинен знати про з’єднання Ісусом наших душ).

  1. До сестри Анни від Пресвятого Серця[769]

І. М. Й. Т.

Ісус   2 травня, свято Доброго Пастиря 1897

Дорога Сестро,

Ви, мабуть, здивуєтеся, отримавши від мене лист. Щоби Ви мені пробачили за порушення мовчання вашого усамітнення, хочу пояснити, чому маю приємність написати Вам. На останній духовній розмові з нашою доброю Матір’ю ми розмовляли про Вас і про дорогий нам Кармель у Сайгоні. Наша Мати сказала, що дозволяє мені написати Вам лист, якщо я захочу. З радістю користаюся цією пропозицією і ліцензією[770] Доброго Пастиря, щоби трошки з Вами поговорити.

Надіюся, дорога сестро, що Ви мене не забули, а я згадую Вас дуже часто, з радістю пригадую роки, прожиті разом із Вами, а Ви знаєте, що для кармелітки думати про людину, яку любить, означає молитися за неї. Прошу Доброго Бога уділяти Вам благодатей і щодня збільшувати у вашому серці Свою святу любов, але не маю сумнівів, що Ви маєте її у великій мірі. Гаряче сонце Сайгону ніщо в порівняння з палаючим вогнем вашої душі. О Сестро! Благаю Вас: моліться до Ісуса, щоб і я Його любила й збуджувала в інших любов до Нього; прагну любити Його не звичайною любов’ю, а такою як святі, які чинили для Нього шалені справи. На жаль! Як мені ще далеко до них!…

Моліться також до Ісуса, щоб я завжди виконувала Його волю, ради цього я готова йти у світи… і я готова також померти!

Мовчання[771] закінчується, мушу закінчити лист, але бачу, що ще не написала нічого цікавого, на щастя, листи наших Матерів розкажуть Вам про новини в нашому Кармелю. Наша ліцензія дуже коротка, але якщо Вас це не турбує, то наступного разу порозмовляю з Вами довше.

Прошу, дорога Сестро, переказати мою пошану і дочірні почуття вашій Преподобній Матері[772], вона мене не знає, але я дуже часто чую про неї від наших добрих Матерів, люблю її і прошу Ісуса потішати її у випробуваннях.

Прощаюся з Вами, дорога Сестро, єднаючись із Вами в Серці Ісуса, в якому маю щастя перебувати постійно.

Ваша сестричка Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До отця Роланда

І. М. Й. Т.

Кармель Лізьє   9 травня 1897

Брате,

Я отримала з радістю чи скоріше з хвилюванням мощі[773], які ти мені прислав, твій лист виглядає майже як прощальний лист перед Небом, читаючи його, мені здавалось, що чую розповіді про працю твоїх попередників на апостольській ниві.

На цій землі, де все змінюється, тільки одне залишається незмінним – ставлення небесного Царя до своїх друзів; з тих пір, як Він підняв стяг Хреста, під ним усі повинні битися і перемагати. Т. Венард сказав: «Усе життя місіонера сповнене Хрестом», і далі: «Страждання є справжнім щастям. Щоб жити, ми повинні вмерти».

Брате, початки твоєї апостольської праці відмічені знаком хреста, Господь трактує тебе як упривілейованого; Він хоче утвердити своє панування в душах більше через переслідування і через страждання, ніж через чудові проповіді. Ти говориш: «Я ще маленька дитина, яка не вміє говорити»[774]. Отець Мазель, який був рукоположений у той день, що й ти, також не знав мови, а вже отримав вінець слави[775]… Ох! Як божественні думки перевищують наші!… Взнавши про смерть цього молодого місіонера, ім’я якого почула вперше, я відчула спонуку просити в нього заступництва, мені здавалося, що бачу його в Небі в славному хорі мучеників. Я знаю, що в людських очах його смерть не заслуговує називатись мучеництвом, але в очах Бога його мучеництво без слави не менш плідне, ніж мучеництво перших християн, які визнавали свою віру перед суддями. Переслідування змінили свою форму, але апостоли Христа не змінили своїх почуттів, тому їхній Божественний Учитель не змінить нагороди, хіба захотів би її збільшити пропорційно до слави, в якій їм тут відмовили.

Не розумію, брате, чому ти сумніваєшся у тому, що відразу підеш до Неба, якщо невірні позбавлять тебе життя. Знаю, що треба бути дуже чистим, щоб стати перед Богом усякої святості, але знаю також, що Господь безмежно справедливий, і що саме ця справедливість, яка багатьох лякає, є моєю радістю і довірою. Бути справедливим – це не тільки суворо карати винних, а й розпізнавати добрі наміри і винагороджувати за благочесність. Від Божої справедливості я очікую стільки, скільки від милосердя. Бо Бог справедливий і «співчуваючий, сповнений добротою, повільний до гніву і багатий милосердям. Бо Він знає нашу слабкість, Він пам’ятає, що ми є тільки пилюкою. Як батько ласкавий до своїх дітей, так і Господь співчуває нам»[776].

Брате, чуючи ці красиві й потішаючи слова Пророка-Царя, як можемо сумніватися, що Добрий Бог не зможе відкрити двері свого царства своїм дітям, які Його полюбили так, що пожертвували для Нього всім, які не тільки залишили свої родини і країни, аби інші Його знали і любили, а прагнуть віддати своє життя за Того, кого вони люблять… Ісус добре сказав, що немає любові, більшої від цієї!

Чи Він може дозволити комусь перевершити Себе в щедрості? Чим Він може очищати у вогні чистилища душі, просякнуті полум’ям любові до Бога? Правда, що жодне людське життя не звільнене від провин, тільки Непорочна Діва стала абсолютно чистою перед Божою Величчю. Яка радість думати, що ця Діва – наша мати! Оскільки Вона нас любить і знає нашу слабкість, то чого ми можемо боятися? Є багато фраз, щоб виразити мою думку, а скоріше – не робити цього, я хотіла тільки сказати, що мені здається, що всі місіонери є мучениками через бажання і волю, внаслідок чого жоден з них не піде до чистилища. Якщо в їхніх душах залишаться сліди людської слабкості, коли вони стануть перед Богом, то Пресвята Діва випросить для них благодать, щоб вони вчинили акт досконалої любові, потім нагородить їх заслуженими пальмами і коронами.

Ось що, Брате, я думаю про справедливість доброго Бога: моя дорога – повна довіра і любов, я не розумію душі, які бояться такого ніжного Товариша. Часом, коли читаю деякі духовні трактати, де досконалість повинна пройти через тисячі перешкод, оточена багатьма ілюзіями, мій бідний розум швидко втомлюється, я згортаю вчену книжку, яка ламає мою голову й висушує серце, і беру Святе Письмо. Тоді все мені здається ясним, одне слово відкриває перед душею безмежні горизонти, досконалість здається легкою, бачу, що достатньо визнати свою нічогість і віддати себе, як дитина, в руки Доброго Бога.

Залишаючи великим душам, великим умам гарні книжки, яких не розумію, і тому не можу ввести в практику, радію, що я маленька, бо тільки діти й подібні до них будуть допущені до небесної учти[777]. Радію, що в Божому царстві є багато місць[778], бо якщо би було тільки одне, опис і дорога до якого незрозумілі для мене, то я би не змогла туди ввійти. Але я хотіла би бути не далеко від твого житла, з огляду на твої заслуги, надіюся, що добрий Бог уділить мені благодать розділити твою славу, подібно як сестрі завойовника, бо якщо вона позбавлена природних дарів, то розділяє почесті брата.

Перша дія вашого служіння в Китаї здавалася мені захоплюючою. Маленька душа, тлінні мощі якої ти поблагословив, посміхнулася тобі і обіцяла свою підтримку тобі і вашим близьким. Як я тобі дякую, що ти мене до них долучили! Я також до глибини порушена і вдячна, що ти згадав на месі моїх дорогих батьків. Надіюся, що вони вже володіють Небом, до якого були спрямовані всі їхні вчинки і прагнення; але це не заважає мені молитися за них, бо мені здається, що блаженні душі отримують велику славу від молитов, які заносяться у їхніх інтенціях і які вони можуть віддавати терплячим душам.

Якщо, як я вірю, мої батько і мати перебувають у Небі, то вони повинні дивитися на брата, якого Ісус мені дав, і благословляти його. Вони так хотіли мати сина місіонера!… Мені розповідали, що ще до мого народження мої батьки надіялися, що їхнє прагнення нарешті здійсниться. Якби вони могли проникнути через завісу майбутнього, то би побачили, що їхнє прагнення здійснилося через мене; бо один місіонер став моїм братом, і він також – їхній син, і в своїх молитвах вони не можуть розлучити брата з його негідною сестрою.

Ти, Брате, молишся за моїх батьків, які в небі, я часто молюся за твоїх, які ще на землі, це мій солодкий обов’язок, і я обіцяю тобі, що вірно його виконуватиму, навіть тоді, коли залишу вигнання, а може тоді ще більше, бо краще буду знати благодаті, потрібні для них; потім, коли їх земний час закінчиться, я, в твоєму імені, вийду їм назустріч і введу їх до Неба. Яким солодким буде родинне життя, яким будемо тішитися всю вічність!

Очікуючи на цю блаженну вічність, яка невдовзі відчиниться перед нами, тому що життя – один тільки день, працюймо разом для спасіння душ; я мало що можу зробити сама, а скоріше – абсолютно нічого, якщо буду одна, мене втішає думка, що поряд з тобою можу для чогось придатися; очевидно, що нуль сам по собі не має значення, але, поставлений біля одиниці, стає потужним, аби тільки його поставити на своє місце – після одиниці, а не перед нею!… Саме там поставив мене Ісус, і надіюся там залишатися завжди, йдучи за тобою на відстані й служачи молитвою і жертвою.

Якщо би я слухала своє серце, то сьогодні би не закінчила лист, але ось-ось задзвонить дзвінок, кінець мовчання[779], мушу занести лист нашій добрій Матері, яка чекає на нього.

Прошу тебе, Брате, благословити маленький нуль, який Добрий Бог поставив біля тебе.

С. Тереза від Дитяти Ісус і Пр. Обличчя

н. к. ч.

  1. До сестри Женевьєви

13 травня 1897

Ісус задоволений з малої Селіни, якій Він віддав себе перший раз 13 років тому[780]; Він гордиться тим, що зробив у її душі, в її мализні й у її вбогості, більше, ніж створінням мільйонів сонць й безмежного Неба!…

  1. До сестри Женевьєви

Квітень-травень 1897 (?)

Побоююся, що Наша Мати буде незадоволена, їй дуже залежить на натиранні[781], особливо плечей. Якщо пан Клодьйон прийде в неділю лоскотати своїм довгим волоссям мої плечі, то запитає, чому не виконали його доручення… Може краще би було почекати до понеділка; врешті, Бідна, Бідна[782], роби як хочеш, завтра все буде готове. Але не розмовляй з цим Бідним Паном[783], роби те, що вважаєш добрим, і пам’ятай, що ми повинні бути багатими, обидві дуже багатими!…

  1. До матері Агнеси від Ісуса

23 травня 1897

І. М. Й. Т.

Побоююся, що засмутила мою Мамцю[784] … Ах! Я хотіла би бути її маленькою радістю, але відчуваю, що навпаки, є її малим горем…

Так, але коли я буду далеко від цієї сумної землі, де квіти в’януть, а птахи відлітають, то перебуватиму біля моєї дорогої Мами – Ангела, якого Ісуса послав, аби приготував мені дорогу[785], яка веде до неба, ліфт[786], який завезе мене без зусиль до безмежних просторів любові… Так, буду біля неї, і навіть не залишу Батьківщину, бо це не я спущуся, а моя Мамуся підніметься до мене… Ох! Якби я вміла, як вона, висловити свої думки, якби я вміла сказати їй, як моє серце переповнене вдячністю й любов’ю до неї, то думаю, що вже би була її маленькою радістю – ще до опущення цієї сумної землі.

Дорога Мамцю, добро, яке ти свідчила моїй душі, свідчила самому Ісусові, бо Він сказав: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили»[787]. А я – ця найменша!…

  1. До матері Агнеси від Ісуса

28 травня 1897

І. М. Й. Т.

Дорога Мамо, твоя донечка знову плакала солодкими слізьми – слізьми скрухи, але ще більше – слізьми вдячності й любові… Ах! Цього вечора я показала тобі мою чесноту, мої СКАРБИ терпеливості!… Я, яка так вміє повчати інших!!! Я рада, що ти побачила мою недосконалість[788]. Ах! Як це добре побачити свою злість!…

Ти не дорікала своїй малій донечці, хоча вона на це заслужила, але вона до цього вже звикла, твоя ніжність говорить їй більше, ніж суворі слова, для неї ти – образ милосердя доброго Бога. Так, але… Сестра від св. Йоана Хрестителя, навпаки, є зазвичай образом суворості доброго Бога. Отож! Я щойно її зустріла, замість того, щоби байдуже пройти повз мене, вона мене обійняла й промовила (так, ніби я була би наймилішою дитиною на світі): «Бідна сестричко, ти збудила в мені жаль, не хочу тебе втомлювати, я помилялася, і т.д., і т.д.» А я відчувала в серці досконалий жаль і не могла зрозуміти, чому вона мені не дорікає. Добре знаю, що в глибині душі вона повинна вважати мене недосконалою, і говорить до мене так тому, що вважає, що я скоро помру, але не має значення, я чула з її уст солодкі й ніжні слова, отож я вважала її дуже доброю, а себе – дуже поганою… Повертаючись до нашої келії, я запитувала себе: «Що Ісус думає про мене», і відразу згадала слова, які Він сказав блудниці: «Ніхто не осудив тебе?»[789]. А я, зі слізьми в очах, відповіла Йому: «Ніхто, Господи… ні моя Мамуся, образ Твоєї ніжності, ні моя сестра від св. Йоана Хрестителя, образ твоєї справедливості; я виразно відчуваю, що можу відійти в мирі, бо і Ти мене не осудиш!…»

Дорога Мамо, чому ж Добрий Ісус такий ніжний зі мною? Чому Він ніколи мене не сварить?… Ах! Справді можна померти від вдячності та любові!…

Я більше щаслива від того, що недосконала, ніж коли би за допомогою благодаті була взірцем доброти… Мені приємно бачити, що Ісус завжди такий лагідний, такий ніжний зі мною!… Ах! З цього моменту я знаю, що всі мої надії здійсняться… так, Господь для нас учинить чуда, безмежно більші від наших безмірних прагнень!…

Дорога Мамо, добре, що Ісус приховується, що говорить до мене зрідка і лише «через грати» (Пісня пісень), бо виразно відчуваю, що більше не могла би перенести, що моє серце не витримало би стільки доброти… Ах! Ти, солодке Відлуння моєї душі, зрозумієш, що цього вечора чаша Божественного милосердя переповнила мене!… Зрозумієш, що ти завжди була й завжди будеш Ангелом, якому довірено вести мене і проголошувати мені милосердя Господа!…

Твоя найменша донечка

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До матері Агнеси від Ісуса

І. М. Й. Т.

30 травня [18]97

Не переживай, дорога Матусю, що твоя донечка, як тобі може здаватися, щось приховує від тебе; кажу «здаватися», бо ти добре знаєш, що якщо вона і приховала маленьку частину конверта[790], то ніколи не приховала від тебе навіть найменшого рядка в листі, бо хто ж знає краще від тебе цей маленький лист, який ти так любиш? Іншим можна показати конверт із усіх сторін, бо вони можуть побачити лише це, але тобі!!!… Ох! Мамцю, ти вже знаєш, що в Велику П’ятницю[791] Ісус почав потроху розривати малий конверт твого маленького листа, чи ти не рада, що Він готується його прочитати – цей лист, який ти пишеш уже 24 роки? Ах! Якби ти знала, як вона цілу вічність розповідатиме Ісусові про твою любов.

  1. До матері Агнеси від Ісуса

30 травня 1897

(2-е слівце)

І. М. Й. Т.

Я вже віддала моє 1-е слівце с. Женевьєві[792], а вона відразу принесла мені твоє, і тому жалію, що вже віддала лист «на пошту», отож треба буде «платити» подвійно, щоби сказати тобі, що добре розумію твоє занепокоєння. Я хотіла би більше ніж ти нічого від тебе не приховувати, але мені здавалося, що краще зачекати; якщо я вчинила погано, то прошу мене пробачити й вірити, що мені ніколи не бракувало довіри до тебе!… Ах! Я дуже тебе люблю, щоб це було не так!… Я дуже рада, що ти все зрозуміла. Не пригадую, щоби я приховувала від моєї Мамусі щось, окрім конверта, і благаю її не вірити тому, що після моєї смерті про мене говоритимуть. Ох! Дорога Мамусю, лист належить тобі, і прошу тебе писати його аж до дня, коли Ісус повністю розірве маленький конверт, який із моменту свого народження приніс тобі стільки страждань!…

  1. До матері Агнеси від Ісуса

l червня 1897

І. М. Й. Т.

Це дуже зворушливо, дуже мелодійно!… Волію мовчати і не оспівувати даремно те, що діється в моїй маленькій душі!… Дякую, Матусю!…

  1. До сестри Марії від Євхаристії

І. М. Й. Т.

2 червня 1897

Моїй дорогій Сестричці пам’ятка про чудовий день, в якому Обручник її душі зволив позначити її чоло знаком, яким Він готується якогось дня увінчати її перед усіма Вибраними…

Раніше все Небо зібралося 2 червня[793], аби споглядати таїну любові: Ісуса, солодкого Євхаристичного Ісуса, який уперше віддав себе Марії. Сьогодні це прекрасне Небо з Ангелів і Святих зібралося тут знову, аби з захопленням споглядати, як Марія віддає себе Ісусові перед здивованим світом, який не розуміє цієї жертви. Ах! Якби світ зрозумів погляд Ісуса, який спочив на Марії в день Його першого приходу, то зрозумів би також таємничий знак, який вона сьогодні хоче прийняти від Того, який зранив її любов’ю… І тепер Марію від Євхаристії огортатиме вже не білосніжний вельон, а темний, який нагадуватиме Ісусовій Обручниці, що вона на вигнанню, що її Обручник повинен вести її не на свято, а на Кальварію. І тепер Марія повинна дивитися лише на Милосердного Бога, Євхаристичного Ісуса!…

Маленька сестра Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До сестри Марії від Євхаристії[794]

2 червня 1897

Пам’ятка красивого дня облечин моєї дорогої Сестрички. 2 червня 1897.

Нехай Маленький Ісус Терези завжди пестить Марію від Євхаристії.

  1. До сестри Марії від Пресвятої Трійці

2 червня 1897

Добрий Бог хоче, щоб ти сама перейшла через це випробування[795], Він підтверджує це у різний спосіб… Але, моя маленька лялько, я страждаю разом з тобою!!!… і дуже тебе люблю…

Не турбуйся, я зайду до тебе на кілька хвилин завтра вранці, а наступного дня після прання під з тобою до хлібів[796].

  1. До матері Агнеси від Ісуса

2 червня 1897

Ні, маленька голубка не хоче залишити свою Мамусю, вона хоче завжди літати й спочивати в захоплюючому світі її серця[797]. Завтра вона подякує своїй Мамусі, цього вечора я їй нічого не скажу, щоби не зранити її серце і тому, що вже пізно. Дитина повинна спати.

  1. До Леонії

(Побажання на зворотному боці образка)

3 червня 1897

Дорога Сестричко, як солодко думати, що якогось дня ми разом наслідуватимемо Ягня упродовж усієї вічності![798]

На пам’ятку про 3 червня 1897

С. Тереза від Дитяти Ісус і Пр. Обличчя

н. к. ч.

  1. До матері Агнеси від Ісуса[799]

3 червня (?) 1897

Я повинна ходити аж до останньої хвилини життя. Лише тоді закінчаться мої муки – як бідний єврей-мандрівник[800]

  1. До сестри Марії від Пресвятої Трійці

3 (?) червня 1897

І. М. Й. Т.

Дорога квіточко Ісуса, я добре все зрозуміла, зрозумій, що мені говорити багато не треба, маленьке око в твоєму келиху показує, що я маю думати про всю квіточку[801]… Я дуже задоволена, дуже втішена, але вже не можна бажати годуватися із землі, незабудка повинна відкрити корону або підняти її, аби Хліб Ангелів зійшов як Божественна Роса, укріпив її і дав усе потрібне[802].

Добраніч, бідна квіточко, знай, що люблю тебе більше, ніж думаєш!…

  1. До сестри Марти від Ісуса

червня 1897 (?)

І. М. Й. Т.

Дорога Сестричко, так, я все зрозуміла… Прошу Ісуса освітлювати твою душу сонцем своєї благодаті. Ах! Не бійся говорити Йому, що любиш Його, навіть якщо не відчуваєш цього, це спосіб змусити Ісуса рятувати тебе, нести тебе як маленьку дитину, слабку, щоби йти самій.

Це велике випробування – бачити все в чорних кольорах, але це не залежить від тебе повністю, роби те, що можеш, відривай своє серце від земних турбот і, особливо, від створінь, і тоді вір, що Ісус зробить решту, Він не дозволить тобі впасти в трясовину страху… Потіш себе, дорога сестричко, в Небі бачитимеш усе не в чорних, а в білих кольорах… Так, усе огортатиме Божественна білість нашого Обручника, Лілеї долин[803]. Разом підемо за Ним туди, куди Він піде[804]… Ах! Користаймо з коротких хвилин життя… разом веселімо Ісуса, рятуймо для Нього душі своїми жертвами… Понад усе, будьмо маленькими, такими маленькими, щоб усі могли по нас ходити[805], і навіть не показувати, що це відчуваємо і від цього страждаємо…

До побачення, дорога Сестричко, радію, що тебе побачила…

  1. До сестри Марії від Пресвятої Трійці

І. М. Й. Т.

Ісус        6 червня 1897

Дорога Сестричко, твій гарний лист розігрів мою душу, бачу, що я не помилилася, думаючи, що Добрий Бог покликав тебе до великої святості, залишаючись маленькою і з кожним днем стаючи ще меншою. Я добре розумію твій біль, що більше не можеш зі мною розмовляти, але знай, що я також страждаю через свою неміч, і ще ніколи не відчувала так сильно, яке велике місце ти займаєш у моєму серці!…

Мене радує, що сум не вводить тебе у меланхолію, я не могла втриматися від сміху, читаючи закінчення твого листа. Ах! Це у такий спосіб ти смієшся з мене? І хто тобі розповів про мої твори[806], на який фоліант натякаєш? Бачу, що обманом хочеш витягнути з мене правду, добре! Пізнаєш її колись, якщо не на землі, то в Небі, але там це тебе не цікавитиме, бо наші думки займатимуть інші справи…

Хочеш знати, чи я рада, що йду до Раю? Я була би дуже рада, якщо би туди пішла, але… не розраховую на хворобу, це дуже повільна провідниця. Я розраховую лише на любов, Проси Доброго Ісуса, щоби всі молитви в моєму намірі збільшували Вогонь, який повинен мене поглинути…

Гадаю, що не зможеш мене зрозуміти, жалію[807], але не мала часу написати більше.

  1. До сестри Женевьєви[808]

І. М. Й. Т.

7 червня 1897

Дорога сестричко, ніколи не шукаймо те, що видається великим в очах світу. Соломон, наймудріший із царів, які коли-небудь жили на землі, розглянув різноманітні заняття, якими займаються люди, які живуть під сонцем, – малювання, різьблення, різні види мистецтв – і зрозумів, що все це є об’єктом заздрощів, і тоді заволав, що все це – марнота і гонитва за вітром![809]

Єдине, чому ніхто не заздрить, – останнє місце, і тому лише останнє місце[810] не є марнотою і гонитвою за вітром…

Але «дорога чоловіка не в його волі»[811], і часом ми дивуємося, що прагнемо те, що блищить. І тоді станьмо смиренними в недосконалостях, визнаймо себе малими душами, які Добрий Бог повинен підтримувати кожну мить; як тільки Він бачить, що ми визнаємо свою мализну, відразу протягує нам руку; але коли хочемо вчинити щось велике, навіть під приводом ревності, то Добрий Бог залишає нас самими. «Коли я кажу: «Хитається нога моя», – ласка твоя, о Господи, підтримує мене. Пс. 94, 18». Так, достатньо впокоритися і терпеливо зносити свої недосконалості. Це справжня святість! Візьмімося за руки, дорога сестричко, і біжімо до останнього місця… ніхто не захоче оскаржувати його в нас…

  1. До отця Белльєра[812]

І. М. Й. Т.

9 червня 1897

Дорогий Брате, вранці отримала ваш лист, користаюся моментом, що інфірмерка вийшла, і пишу Вам останні слова прощання; коли Ви отримаєте цей лист, я вже залишу землю вигнання… Ваша сестричка навіки з’єднається з Ісусом і зможе випросити для Вас благодаті й летіти разом з Вами до далеких місій.

О дорогий Братику, яка я щаслива, що вмираю!… Так, я щаслива, але не тому, що звільнюся від земних страждань (навпаки, страждання видається мені єдиною бажаною річчю у цій долині сліз), а тому, що добре відчуваю волю доброго Бога.

Наша добра Мати хотіла би затримати мене на землі; у ці хвилини за мене служать дев’ятницю в базиліці Пресвятої Переможної Діви[813], Вона мене зцілила в дитинстві[814], але тепер вважаю, що єдиним чудом буде потішення Матері, яка мене любить так ніжно.

Дорогий Братику, тепер, коли маю стати перед добрим Богом, розумію, як ніколи перед тим, що потрібно лише одного – трудитися виключно для Нього, і нічого не робити ні для себе, ні для створінь.

Ісус хоче володіти вашим серцем повністю, хоче, щоб Ви стали великим святим. І тому на Вас чекає багато страждань, але також і радість наповнить душу, коли прийде щасливий час увійти в Вічне Життя!… Брате, всім вашим друзям у Небі незабаром принесу вашу любов і проситиму їх опікуватися Вами. Хотіла би Вам розказати, дорогий Братику, тисячі речей, які розумію, стоячи перед ворітьми вічності, але я не вмираю, а входжу в життя, а все, чого не можу розповісти Вам тут, дам зрозуміти з висоти Небес…

З Богом, Братику, моліться за свою сестричку, яка Вам говорить: До скорого побачення в Небі!…

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До матері Агнеси від Ісуса, сестри Марії від Пресвятого Серця і сестри Женевьєви[815]

Червень (?) 1897

На лицьовій стороні

Вверху:

Не плачте наді мною, бо я вже в Небі разом із Агнцем і Святими Дівами![816]

 

Внизу:

Я бачу те, у що вірила

Я маю те, на що надіялася

Я з’єднана з Тим, кого полюбила

усім своїм серцем

Збоку:

Найменший акт чистої Любові більш корисний для Церкви, ніж усі інші діла, взяті разом![817] І тому для душі дуже важливо багато вправлятися в Любові, щоби швидко себе використати і, не затримуючись довго на землі, швидко піднятися до споглядання Бога лицем в лице.

(Св. Йоан від Хреста)

На зворотній стороні:

Ніщо земне не дає мені щастя; моє серце дуже велике, ніщо з того, що називається щастям, не може його задовольнити. Мої думки летять у напрямку Вічності, час добігає кінця!… Моє серце умиротворене як спокійне озеро або погідне небо; я не шкодую за земним життям, моє серце прагне води вічного життя!… Ще трошки – і моя душа залишить землю, закінчиться вигнання і боротьба… Я піднімаюся до Неба… торкаюся батьківщини, здобуваю перемогу!… Я ввійду в обитель вибраних, побачу красу, яку людське око ніколи не бачило, почую мелодії, яких людське вухо ніколи не чуло, радітиму радістю, якою людське серце ніколи не раділо[818]… Ось надходить година, яку кожна з нас так прагне!… Це правда, що Господь вибрав малих, аби засоромити великих цього світу[819]… Я покладаюся не на власні сили, а на Того, хто на Хресті подолав силу пекла. Я – весняна квітка, яку садівник зірвав для приємності… Всі ми – квіти, посіяні на землі, які Бог зриває у відповідному часі, – одну раніше, іншу пізніше… Я, маленька одноденка, відходжу першою! Якогось дня ми зберемося в Раю і радітимемо справжнім щастям!…

(Тереза від Дитяти Ісус позичила ці думки від ангельського мученика Феофана Венарда)[820].

  1. До сестри Марії від Пресвятої Трійці[821]

13 червня 1897

Щоби божественний Ісусик знайшов у твоїй душі місце, наповнене пахощами троянд Любові, щоби знайшов там також палаюче полум’я братерської любові, яка розігріє Його холодне тіло і втішить Його Серденько, яке забуде про невдячність душ, які недостатньо Його люблять.

Сестра Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч. (13 червня 1897)

  1. До отця Белльєра

І. М. Й. Т.

Кармель Лізьє      21 червня 1897

Ісус

Дорогий Брате,

Разом з Вами дякую Нашому Господові за велику благодать, яку Він зволив уділити Вам в день П’ятидесятниці; саме в день цього прекрасного свята (10 років тому) я отримала, не від директора, а від мого тата, дозвіл вступити до Кармелю[822]. Це ще більше єднає наші душі.

О мій дорогий братику, ніколи не думайте, що «нудите або розпорошуєте мене», коли багато про себе говорите. Чи можливо, щоби сестра не цікавилася усім, що стосується її брата? Не бійтеся, що мене розпорошите, ваші листи, навпаки, ще більше з’єднують мене з добрим Богом, допомагають зблизька споглядати чуда Його милосердя і любові.

Часом Ісусові подобається «об’являти свої таїни маленьким»[823]; доказом цього є те, що коли я прочитала ваш перший лист від 15 жовтня 1895, то подумала те саме, що й ваш Директор: Не можете бути святим наполовину, мусите бути ним повністю або взагалі ним не бути. Я відчула, що Ви повинні мати енергійну душу, і тому відчувала радість, що можу стати вашою сестрою.

Не бійтеся, що налякаєте мене, розповідаючи «про свої кращі змарновані роки». Дякую Ісусові, що глянув на Вас поглядом любові – як колись на юнака з Євангелія[824]. Ви щасливіші від нього, бо вірно відповіла на заклик Учителя; Ви залишили все і пішли за Ним у найкращому віці життя – 18 років. Ах! Мій брате, Ви можете, як і я, оспівувати милосердя Господа[825], воно ясніє у Вас усім своїм блиском… Ви любите св. Августина, св. Магдалину, ці душі, яким «багато гріхів простилося, бо вони багато полюбили»[826]. Я також їх люблю, люблю їхню скруху, і, передовсім… їхню любовну відвагу! Коли бачу, як Магдалина у присутності багатьох гостей обмиває слізьми ноги свого улюбленого Вчителя[827], якого вона торкається уперше; відчуваю, що її серце зрозуміло глибини любові й милосердя Серця Ісуса, і оскільки вона – велика грішниця, то Серце з любов’ю готове не тільки її пробачити, але також обдарувати її благодатями божественної інтимності й піднести її на вершини споглядання.

Ах! Дорогий Братику, зізнаюся Вам, що коли мені було дано благодать зрозуміти любов Серця Ісуса, ця любов вигнала з мого серця увесь страх. Згадування власних провин впокорює мене, спонукає не покладатися на свої слабкі сили, і ще більше – говорить мені про милосердя й любов.

Якщо хтось кидає свої провини в палаючий вогонь Любові з повною дитячою довірою, то чи можливо, щоби вони в ньому не згоріли повністю?

Я знаю, що були святі, які все життя практикували подивугідні зречення для покути за гріхи; але «в домі Отця мого багато жител»[828]. Ісус так сказав, і тому я йду шляхом, який Він мені накреслив. Я намагаюся взагалі не займатися собою, я віддала свою душу Ісусові, щоб Він нею займався, бо вибрала суворе життя не для покутування за свої провини, а за провини інших.

Перечитала свої слова й запитую себе, чи Ви мене зрозумієте, бо я дуже погано виразила свою думку. Не думайте, що я осуджую жаль, який Ви відчуваєте за свої провини, і ваше бажання покутувати. О ні! Я далека від того, але знайте: тепер, коли нас двоє, праця просуватиметься набагато швидше (а я своїм методом виконаю більшу частину), і тому надіюся, що якогось дня Ісус спрямує Вас на дорогу, якою я йду.

Пробачте мене, дорогий братику, не знаю, що зі мною сьогодні діється, бо говорю те, що не хотіла би говорити. Вже немає місця, щоби Вам відповісти, зроблю це наступного разу. Дякую за подані дати, я вже відсвяткувала Ваше 23-ох річчя[829]. Молюся за ваших дорогих батьків, яких Бог забрав із цього світу, і не забуваю про маму[830], яку Ви любите.

Ваша негідна Сестричка

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До Леонії

кінець червня (?) 1897

І. М. Й. Т.

Дорога Леоніє,

Я дуже зворушена твоєю жвавістю зробити мені приємність. Дякую тобі всім серцем, я захоплена маленьким покривалом, яке ти для мене зробила. Я хотіла мати саме таке…

Завтра прийму св. Причастя в твоєму намірі…

Люблю і обнімаю тебе

Твоя Сестричка

Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До сестри Марії від Пресвятої Трійці (фрагменти)

Половина липня (?) 1897

І. М. Й. Т.

Дорога сестричко,

Не хочу, щоб ти була сумною. Ти знаєш, про яку досконалість я мрію для твоєї душі,

(…)

Співчуваю твоїй слабкості (…) щодо тебе, то потрібно відразу говорити те, що думається

(…)

інфірмерка повинна тобі пояснити, що тобі тепер важче буде отримати дозвіл прийти на утреню

(…)

демон відходить

(…)

Тепер він мене не

(…)

я зрозуміла твою боротьбу і потішила би тебе солодко, якщо би ти цього голосно не сказала, але ти

(…)

До побачення, бідна лялечко, яку я мушу швидко забрати до неба! Хочу мати її всю

  1. До сестри Марії від св. Йосипа

липень (?) 1897

І. М. Й. Т.

Надіюся, що с. Женевьєва тебе потішила[831], думка, що ти вже не сумуєш, відганяє мій сум!… Ах! Якими ж щасливими ми будемо в Небі, бо матимемо частку в божественних досконалостях і зможемо обдаровувати всіх, нічого не позбавляючи наших дорогих друзів!… Добрий Бог добре вчинив, що не дав нам такої сили на землі, можливо тому, що ми би ніколи не захотіли залишити землю, окрім того, як це добре – зрозуміти, що тільки Він досконалий, що нам потрібно лише Його одного, коли Він забере гілку, яка підтримує пташку! Пташка має крила, вона створена для того, щоб літати![832]

  1. До сестри Марти від Ісуса

Червень-липень (?) 1897

І. М. Й. Т.

Маленька обручниця Ісуса не повинна засмучуватися, бо Ісус також засмутиться; потрібно, щоб у своєму серці вона завжди співала пісню любові. Потрібно, щоби вона забула про свої маленькі прикрощі й втішала свого Обручника в Його великих стражданнях.

Дорога сестричко, не будь сумною дівчинкою тому, що інші тебе не розуміють, осуджують, забувають про тебе, а наслідуй усіх і роби так, як вони роблять, або ще більше – стався до себе так, як інші ставляться до тебе, тобто забудь про все, що не є Ісусом, забудь про СЕБЕ ради любові до Нього!… Дорога сестричко, не говори, що це важко, якщо я це говорю тобі, то це твоя провина, бо ти мені говорила, що дуже любиш Ісуса, а для душі, яка любить, немає нічого неможливого…

Повір, що твоє слівце мені дуже сподобалося!…

  1. До матері Агнеси від Ісуса

13 липня 1897

Дуже тебе люблю, дорога мамусю, скоро це побачиш!… Ох, так!…

  1. До отця Белльєра[833]

І. М. Й. Т.

Ісус      13 липня 1897

Дорогий Братику,

Може, коли читатимете ці слова, я буду вже не на землі, а в лоні вічних блаженств! Не знаю майбутнього, але можу Вам упевнено сказати, що Обручник стоїть у дверях, лише чудо може затримати мене на вигнанні, але не думаю, що Ісус захоче вчинити це непотрібне чудо.

Дорогий братику, яка ж я щаслива, що вмираю! Так, я щаслива, але не тому, що звільнюся від земних страждань (навпаки, страждання, поєднані з любов’ю, вважаю єдиною жаданою річчю у цій долині сліз). Я щаслива, що вмираю, бо відчуваю, що така воля доброго Бога, і що там я принесу більше користі, ніж тут, на землі, моїм дорогим душам, особливо Вашій. В останньому листі Ви просили нашу Матір, щоб під час вакацій я писала Вам частіше. Якщо Господь захоче продовжити ще на кілька тижнів моє паломництво, а наша добра Мати дозволить, то нашкрябаю Вам ще кілька таких слів, але найправдоподібніше, що зроблю для мого братика більше, ніж листами, більше, ніж важкою земною мовою, якщо буду біля нього, тоді побачу, чого він потребує, і не дам спокою доброму Богові, допоки не дасть мені все, що я захочу!… Коли мій дорогий братик поїде до Африки, то піду за ним уже не думкою, не молитвою, моя душа завжди буде разом з ним, а його віра відкриє присутність сестрички, яку Ісус йому дав, щоби допомагала йому не тільки два роки, а до останнього дня його життя.

Усі ці обіцянки, брате, можуть здаватися Вам трохи химерними, але Ви повинні починати розуміти, що добрий Бог завжди поводився зі мною як із розпещеною дитиною; правда, що Його хрест супроводжував мене від колиски, але Ісус дав мене благодать любити цей хрест пристрасно, Він також дав мені прагнення мати те, що Він хотів мені дати. Чи ж у Небі Він уже не виконуватиме моїх прагнень? Справді, я не можу в це повірити й говорю Вам: «Невдовзі, братику, я буду біля Вас».

Ах! Благаю Вас: багато моліться за мене, молитви мені так потрібні в даний момент, але особливо моліться за нашу Матір, бо вона хотіла би ще довго затримати мене на землі; ради цього вона замовила дев’ятницю в базиліці Пресвятої Переможної Діви, яка зцілила мене в дитинстві, але я передчувала, що чуда не буде, і просила Пресвяту Діву трошки втішити серце моєї Матері або згодитися на те, що Ісус забере мене до Неба.

З Богом, братику, до скорого побачення в красивому Небі.

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

  1. До отця Роланда

І. М. Й. Т.

Кармель   Лізьє     14 липня 1897

Ісус

Брате,

Ти пишеш в останньому листі (який мені дуже сподобався): «Я – маленька дитина, яка вчиться розмовляти»[834]. Отож! Я вже п’ять чи шість тижнів також дитина, бо живу лише на молоці[835], але скоро сяду на небесній учті[836], втамую спрагу водою вічного життя! Коли ти отримаєш цей лист, то, мабуть, я вже залишу землю. Господь у своєму безмежному милосерді вже відкрив для мене своє Царство, і я зможу черпати з його скарбів, аби обдаровувати дорогі мені душі. Вір, Брате, що твоя сестра виконає свої обіцянки, і її щаслива душа, звільнена від тягаря смертного тіла, полетить у далекі краї, які ти євангелізуєш. Ах! Брате, відчуваю, що в Небі буду тобі більше потрібна, ніж на землі, і тому з радістю приходжу тобі сказати, що незабаром увійду в це блаженне місто, впевнена, що ти розділиш мою радість і подякуєш Господові за те, що дав мені можливість краще допомагати тобі в апостольській праці.

Розраховую на те, що в Небі не буду бездіяльною, моє прагнення – продовжувати працювати для Церкви і для душ, про це прошу доброго Бога і впевнена, що Він мене вислухає. Хіба ангели не займаються нами безперервно і не припиняють споглядати божественне Обличчя, занурені в океан безмежної Любові? Хіба Ісус не дозволить мені їх наслідувати?

Брате, ти бачиш, що якщо я залишаю поле битви, то не через егоїстичне бажання відпочити; думка про вічне блаженство ледь-ледь пришвидшує биття мого серця, вже віддавна страждання стало моїм Небом на землі, і мені справді важко зрозуміти, як я зможу звикнути до Краю, де радість панує без жодної домішки смутку. Потрібно, щоб Ісус змінив мою душу і дав їй здатність радіти, в іншому разі я не витримаю вічної радості.

До Небесної Батьківщини мене притягує заклик Господа, надія, що врешті любитиму Його так, як я прагнула, і думка, що зможу допомогти любити Його так само багатьом душам, які вічно Його прославлятимуть.

Брате, ти не матимеш часу послати мені свої послання для Неба, але я здогадуюся про них, і можеш мені про них тихенько прошепотіти, і я зрозумію й сумлінно передам твої послання Господові, Нашій Непорочній Матері, ангелам і святим, яких ти любиш. Я попрошу для тебе вінок мученика і буду біля тебе підтримувати твою руку, щоби вона легко зірвала цей славний вінок, потім ми разом з радістю полетимо до небесної Батьківщини, оточені всіма душами, які ти здобув!

До побачення, Брате, молися багато за свою сестру, за Нашу Матір, чиє чуйне й материнське серце не може погодитися на мій відхід. Розраховую на тебе, що ти її втішиш.

Я навіки твоя сестричка

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Серця

н. к. ч.

  1. До пана і пані Герен

І. М. Й. Т.

Ісус      16 липня 1897

Дорогий Дядьку і дорога Тітко,

Я дуже рада, що можу Вам довести, що ваша Тереня ще не залишила вигнання, бо знаю, що Вас це дуже втішить. Але мені здається, мої дорогі Батьки, що ваша радість буде ще більшою, якщо замість того, щоб читати ці рядки, які я пишу тремтячою рукою, відчуєте мою душу біля себе. Ах! Я впевнена, що добрий Бог дозволить мені виливати повними руками Його благодаті на Вас, на мою сестричку Жанну і її дорогого Франциска, я виберу для них найкрасивішого небесного херувима і попрошу доброго Ісуса, аби дарував його Жанні, щоб він став «великим понтифіком і великим святим»[837]. Але якщо мої прохання не будуть вислухані, то потрібно, щоб моя дорога сестричка відмовилася від прагнення земного материнства, але зможе радіти думкою, що в Небі «Господь дасть їй радість бути Матір’ю багатьох дітей»[838] – як обіцяв їй Святий Дух у співі Царя-Пророка словами, які я щойно написала. Цими дітьми могли би бути душі, яких її добровільна жертва покликала до життя благодаттю, але надіюся, що отримаю херувима, тобто маленьку душу, яка буде його копією, але на жаль жодний херувим не захоче піти у вигнання навіть за солодкі ласки матері!…

Я усвідомила, що в листі не зможу знайти місце для всього, про що хотіла би розказати. Я хотіла би, мої дорогі батьки, розповісти Вам детально про моє ранішнє св. Причастя, яке завдяки вашим квітам було таким зворушливим і тріумфальним. Але залишаю це моїй дорогій сестричці Марії від Пресвятої Євхаристії, щоби вона детально Вам про це розповіла, лише хочу Вам сказати, що перед св. Причастям вона співала короткий куплет, який я написала на сьогоднішній ранок[839]. Коли Ісус торкнувся мого серця, вона ще заспівала куплет з «Жити любов’ю»: Вмерти від Любові – це дуже солодке мучеництво. Я не вмію висловити, яким високим і красивим був її голос, вона мені обіцяла, що не плакатиме, щоби мені було приємно; але перевершила мої сподівання. Добрий Ісус міг добре почути і зрозуміти те, що я очікую від Нього, і те, чого саме прагнула!…

Я знаю, що мої сестри розповідали Вам про мою веселість; це правда, я подібна до зяблика – коли не маю гарячки; на щастя, вона до мене приходить, зазвичай, увечері, коли зяблики вже дрімають і ховають свої голівки під крильця. Я би не була такою веселою, якби Добрий Бог не відкрив мені, що єдина радість на землі – виконувати Його волю. Часом, коли бачу стурбований вигляд лікаря Корнієра, то думаю, що вже стою під брамою Неба, але наступного дня він залишає мене радісним і говорить: Твоє здоров’я покращується… Я думаю, що я (маленька дитина на молоці)[840] вже не одужаю, але можу ще жити довго. З Богом, мої дорогі Батьки, виражу Вам свої почуття в Небі, бо допоки волочуся по землі, моє перо не здатне це описати.

Ваша донечка, Тереза від Дитяти Ісус

н. к. ч.

  1. До сестри Марти від Ісуса

16 (?) липня 1897

І. М. Й. Т.

Дорога сестричко, я щойно згадала, що не привітала тебе з днем народження[841]. Ах! Повір, що це роздирає моє серце, а я так раділа. Хотіла подарувати тобі молитву про смирення, але ще її не переписала повністю, але скоро її отримаєш. Твоя близнючка, яка би не змогла заснути, якщо би не послала тобі цю записку[842].

Тереза від Дитяти Ісус н. к. ч.

  1. До Леонії

І. М. Й. Т.

Ісус             17 липня 1897

Дорога Леоніє,

Я дуже щаслива, що ще можу поговорити з тобою, кілька днів тому я думала, що вже не матиму цієї втіхи на землі, але добрий Бог, як здається, захотів трошки продовжити моє вигнання, я цим не переймаюся, бо не хотіла би ввійти в Небо ані на хвилину раніше з власної волі. Єдине щастя на землі – докладати зусиль, щоб те, що нам дає Ісус, було для нас наймилішим, твоя частка дуже красива, дорога сестричко, тобі легко стати святою, якщо цього захочеш, бо в глибині серця відчуваєш, що світ для тебе є нічим. Отож ти можеш, як і ми, перейматися лише «одним тим, що потрібно»[843], тобто, сумлінно віддаючись зовнішнім справам, прямувати до однієї мети: задовольняти Ісуса і щораз міцніше з Ним з’єднуватися.

Ти хочеш, щоби в Небі я молилася за тебе до Пресвятого Серця, будь певна, що я не забуду передати Йому твої прохання і випросити все потрібне, щоби ти стала великою Святою.

З Богом, дорога Сестро, я хотіла би, щоби думка про мій відхід до Неба наповнила тебе радістю, бо зможу тебе любити ще більше.

Твоя сестричка Тереза від Дитяти Ісус

Іншим разом напишу тобі довший лист, але не тепер, бо дитятко повинно спати.

  1. До отця Белльєра

І. М. Й. Т.

Ісус                 18 липня 1897

Мій бідний і дорогий Братику,

Ваш біль мене глибоко торкнув[844], але гляньте, який Ісус добрий, Він дозволяє, щоб я ще могла писати й пробувати Вас потішити, і, без сумніву, це не останній раз. Цей солодкий Спаситель чує ваші нарікання і молитви, мабуть саме для цього ще залишає мене на землі. Не думайте, що я тим засмучена. Ох! Ні, дорогий братику, навпаки, бо у такій поведінці Ісуса бачу, як Він Вас любить!…

Мабуть я дуже незрозуміло висловилася в останньому листі, якщо Ви мені говорите, дорогий Братику, «не вимагати від Вас радості, яку я відчуваю з наближенням щастя». Ах! Якщо би Ви могли хоча би упродовж кількох хвилин читати в моїй душі, то якби Ви здивувалися![845] Думка про небесне щастя не тільки не радує мене, але ще часом запитую себе, як це можливо, щоби я була щасливою без страждання. Ісус, без сумніву, змінить мою природу, в іншому разі я жалітиму за стражданнями і долиною сліз. Я ніколи не просила в доброго Бога померти молодою, це мені здавалося боягузтвом, але Він уже в дитинстві вклав у мене глибоке переконання, що моє життя буде коротким. Отож, мені приносить радість єдина думка, що сповнюється Господня воля.

О братику, як би я хотіла влити в ваше серце бальзам втіхи! Можу лише позичити слова Ісуса, сказані на Тайній Вечері, Він не образиться, бо я – Його маленька обручниця, і тому Його власність – моя власність. Отож говорю Вам так, як Він говорив своїм учням: «Тепер же я іду до того, хто послав мене, – і жаден з вас мене не питає: Куди йдеш? Та що я вам це сказав, то серце ваше смутку сповнилося. Кажу вам, однак, правду: Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, – пришлю його до вас. Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере»[846].

Так, я впевнена, що коли ввійду у життя, то смуток мого дорогого братика переміниться у тиху радість, яку в нього не зможе забрати жодне створіння. Я відчуваю, що ми повинні йти до Неба однією дорогою – дорогою страждання, з’єднаного з любов’ю. Коли вже доберуся до порту, то вчитиму Вас, дорогий для моєї душі братику, як Ви повинні плисти бурхливим морем зі зреченням і любов’ю дитини, яка знає, що її Отець її любить і не залишиться саму в хвилину небезпеки. Ах! Як би я хотіла допомогти Вам зрозуміти ніжність Серця Ісуса і того, що Воно очікує від Вас. У листі від 14-го[847] Ви солодко зворушили моє серце, я зрозуміла ще більше, до якої міри ваша душа є сестрою моєї душі, бо вона покликана піднятися до Бога ліфтом любові, а не карабкатися по важких сходах страху… Я в жодному разі не дивуюся, що життя в близькості з Ісусом здається Вам важким для реалізації; це неможливо здійснити за один день, але я переконана, що краще допоможу Вам йти цим розкішним шляхом, коли позбавлюся свого смертного тіла, а Ви незабаром скажете, як св. Августин: «Любов – це тягар, який мене притягує»[848].

Я би хотіла допомогти Вам зрозуміти через одне дуже просте порівняння, як Ісус любить навіть недосконалі душі, які довіряться Йому: Уявіть собі, що батько має двох пустотливих і непослушних синів, він йде їх покарати і бачить, що один син тремтить і втікає від нього, охоплений страхом, бо в глибині серця відчуває, що заслужив покарання; а його брат, навпаки, кидається батькові в обійми, жаліє, що його образив, говорить, що любить його і на доказ цього віднині буде послушним, а якщо ще попросить батька покарати його поцілунком, то не вірю, щоби серце щасливого батька могло противитися синівській довірі дитини, знаючи її щирість і любов. Батько усвідомлює, що син ще неодноразово робитиме ті самі помилки, але він налаштований завжди йому прощати, якщо син завжди розчулить його серце… Я нічого не говорю про першого сина, дорогий братику, Ви повинні розуміти, чи батько може його любити так само і ставитися до нього з такою самою поблажливістю, як до другого…

Але чому Вам говорю про життя довірою і любов’ю! Я висловлююся так незграбно, що повинна зачекати на небо, щоби розмовляти з Вами про це щасливе життя. Сьогодні я хотіли би лише Вас втішити. Ах! Якою ж щасливою я би була, якби Ви прийняли мою смерть так само, як її прийняла мати Агнеса від Ісуса. Мабуть Ви не знаєте, що вона – моя подвійна мати, що саме вона замінила в дитинстві мою маму; наша добра Мати дуже боялася, що її чутлива природа і велика любов до мене дуже болюче сприйме мій відхід; але сталося навпаки; вона говорить про мою смерть як про свято, і це велика втіха для мене; прошу Вас, дорогий братику, намагайтеся, як і вона, переконати себе, що мене не втратите, а знайдете, і що я Вас уже ніколи не залишу.

Просіть цю саму благодать для Матері, яку Ви любите і яку я люблю ще більше, бо вона для мене – видимий Ісус. Я би з радістю дала Вам те, чого просите[849], якщо би не склала обіту вбозтва, але по цій причині не можу розпоряджатися навіть образком, лише наша Мати може Вас задовольнити, і я знаю, що вона сповнить ваші бажання. Недавно, з огляду на мою близьку смерть, одна сестра сфотографувала мене на іменини нашої Матері. Новички, дивлячись на мене, волали, що я зробила поважну міну[850], зазвичай я більш усміхнена, але повірте, братику, що якщо моя фотографія Вам не усміхається, то моя душа не перестане до Вас усміхатися, коли буде біля Вас. З Богом, дорогий і улюблений брате, повірте, що цілу вічність буду вашою справжньою сестричкою.

Тереза від Дитяти Ісус, н. к. ч.

  1. До сестри Женевьєви

І. М. Й. Т.

Ісус 22 липня 1897, в день св. Магдалини

«Нехай мене розіб’є справедливий через співчуття до грішників, нехай олія, якою намащують голову, не ослабить моєї голови»[851].

Мене можуть бити й випробовувати лише досвідчені, бо Богові подобаються усі мої сестри. Менше гіркоти, коли тебе б’є грішник, а не справедливий, але через співчуття до грішників – щоби вони навернулися – прошу Тебе, мій Боже, щоби мене били справедливі, які мене оточують. Ще прошу, щоби олія похвал, така мила для людської природи, не ослабила мою голову, тобто мій розум, який схиляє мене вірити що володію цнотами, які я практикувала заледве кілька разів. О Ісусе, розлите миро – твоє ім’я[852], хочу повністю зануритися у божественні пахощі, здалека від очей усіх створінь…

  1. До пана і пані Герен

24-25 (?) липня 1897

І. М. Й. Т.

Маленька Тереза дуже дякує дорогій Тітці за приємний лист, який від неї отримала, також дякує дорогому Дядькові за бажання написати їй лист, і своїй сестричці Леонії, яка її зачарувала своїм прив’язанням і глибокими почуттями.

Маленька Терези висилає подарунки для всіх своїх близьких (на жаль! Це лише квіти – недовговічні, як і вона сама…)

(Дуже важливе Пояснення, як роздати Квіти)

Одна Фіалка[853] для мого Дядька, одна Фіалка для моєї Тітки (не враховуючи тих, які квітнуть для них у маленькому саду мого серця).

Два бутони троянд для Жанни і Франциска, а той, що окремо, для Леонії.

Разом із цими квітами маленька Тереза хотіла би послати дорогим родичам Дари Святого Духа, особливо Дар Радості!

  1. До отця Белльєра

Ісус     26 липня 1897

Дорогий Братику,

Як мене втішив ваш лист! Якщо Ісус вислухав ваші молитви й тому продовжив моє вигнання, то в своїй любові вислухав і мої молитви, бо Ви погодилися втратити «мою присутність і мою відчутну діяльність» – як це виразили. Ах! Мій брате, дозвольте мені сказати Вам: Добрий Бог зберіг для вашої душі дуже солодкі несподіванки, ними є, як мені пишете, «непристосування до надприродних речей», а я, яка недаремно є вашою сестричкою, обіцяю, що після мого відходу до вічного життя Ви закоштуєте стільки щастя, скільки можливо мати, відчуваючи біля себе дружню душу. Це вже не буде довге чи коротке листування, завжди недостатнє, за яким, як здається, Ви жалієте, але братерська розмова, яка заворожить ангелів, розмова, яку створіння не зможуть осуджувати, бо вона буде від них прихована. Ах! Як добре, як мені здається, бути звільненою від смертного тіла, яке би мене змушувало, хоча це неможливо, перебуваючи з багатьма особами в присутності мого дорогого братика, ставитися до нього як до чужої, байдужї людини!… Прошу Вас, брате, не наслідуйте євреїв, які жаліли за «єгипетською цибулею»[854], якийсь час я Вас постачала цими овочами, які викликають сльози, якщо їх підносити до очей неприготованими.

Тепер я мрію поділитися з Вами «прихованою манною» (Апокаліпсис), яку Всемогутній обіцяв дати «переможцям». Небесна манна притягує Вас менше, ніж «єгипетська цибуля» саме тому, що вона прихована, але я переконана, що коли мені буде дозволено запропонувати Вам чисто духовну поживу, то Ви вже не жалітимете за тою, яку я могла би Вам давати, залишаючись довший час на землі. Ах! Ваша душа занадто велика, щоби прив’язатися до якоїсь земної втіхи. Ви вже повинні жити в небі, бо сказано: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце»[855]. Чи ж Ісус – не єдиний Ваш Скарб? Оскільки Він у Небі, то саме там повинно перебувати ваше серце, я Вам говорю це дуже просто, дорогий братику, бо мені здається, що Вам легше буде жити з Ісусом, коли я завжди буду біля Нього.

Ймовірно, що Ви мене добре не знаєте, якщо побоюєтеся, що детальний опис своїх провин міг би зменшити ніжність, яку я відчуваю до вашої душі! О брате, повірте, що я не потребую «класти руку на уста Ісуса»![856] Він уже давно забув про ваші провини, лише ваше прагнення досконалості радує Його серце. Благаю Вас: Не волочіться в Його ногах, а йдіть за «першим імпульсом, який Вас підштовхує в Його обійми», там ваше місце, і я зрозуміла ще більше, ніж по ваших попередніх листах, що Вам заборонено йти до Неба іншою дорогою, ніж та, якою йде ваша бідна сестричка.

Я повністю згідна з вашою думкою, що «Боже Серце більше засмучене тисячами дрібних провин своїх друзів, ніж великими гріхами мирських людей», але, дорогий братику, мені здається, що це діється лише тоді, коли Його близькі не помічають своїх постійних провин, призвичаюються до них і не просять у Нього прощення, і тоді Ісус можна сказати ці зворушливі слова, які в наші уста Церква вкладає під час Страсного Тижня: «А що то у тебе за рани на руках?» – він відповість: «Це – мене поранено у домі моїх друзів»[857]. Але тих, які Його люблять і після кожної провини приходять просити в Нього прощення і кидаються в Його обійми, Ісус приймає з радістю і говорить своїм ангелам те, що батько блудного сина говорив своїм слугам: «Притьмом принесіть найкращу одіж, дайте йому на руку перстень, веселімся»[858]. Ах! Брате, як мало ще знають про доброту й милосердну любов Ісуса!… Це правда, що для того, щоб насолоджуватися цими скарбами, потрібно впокоритися, визнати свою нічогість, а саме цього багато душ не хочуть робити, але, мій братику, Ви так не чините, отож для Вас найкраща дорога – проста довіра, наповнена любов’ю.

Я хотіла би, щоби Ви були простим з добрий Богом, але також… зі мною; чи Вас здивували мої слова? Це тому, дорогий братику, що Ви просили в мене прощення за «свою нетактовність», яка полягає в бажанні знати, чи в світі ваша сестра називалася Женевьєвою; я вважаю це бажання цілком природним; на доказ цього я подам Вам інформацію про мою родину, яку Ви не знали.

Добрий Бог дав мені батьків, гідних більше Неба, ніж землі, вони просили Господа дати їм багато дітей і взяти їх для Себе. Це прохання було вислухане, четверо малих ангелят полетіло до Неба, а п’ятеро залишилися на арені життя і вибрали Ісуса своїм обручником. Мій тато з героїчною мужністю, як новий Авраам, три рази сходив на гору Кармель, щоби принести Богові в жертву найдорожче, що він мав[859]. Спочатку це були дві найстарші дочки, пізніше третя дочка за порадою свого духівника і у супроводі нашого незрівнянного тата зробила спробу чернечого життя в монастирі Візиток[860] (добрий Бог задовольнився її згодою, але пізніше вона повернулися у світ, у якому живе як у монастирі). В обранця Бога залишилося ще двоє дочок: 18-и річна і 14-и річна, ця остання, «маленька Тереза», попросила в нього дозволу полетіти до Кармелю, і легко його отримала в свого доброго Тата, великодушність якого була такою великою, що спершу відвіз її до Байє, а потім до Рима, щоби усунути перешкоди, які затримували жертву тої, яку він називав своєю царівною. Коли припровадив її до порту, то сказав останній дитині, яка залишилася при ньому[861]: «Якщо ти хочеш наслідувати своїх сестер, то я дозволяю, за мене не турбуйся». Ангел, який мав бути опорою старості такого святого, відповів, що після його відходу до Неба також полетить за кляузуру – чим наповнив радістю того, хто жив лише для Бога. Але таке прекрасне життя повинно було бути увінчане гідним випробуванням. Але невдовзі після мого відходу тато, якого ми так любили, зазнав паралічу ніг, і це повторилося кілька разів, і на цьому не закінчилося, випробовування було би занадто солодким, бо відважний патріарх пожертвував себе Богові, отож параліч змінив свій напрямок і засів у блаженній голові жертви, яку Господь прийняв… Мені бракує місця, щоби описати Вам усі зворушливі деталі, хочу лише наголосити, що нам потрібно було випити келих до дна і розлучитися з нашим блаженним батьком на три роки, довіривши його побожним, але чужим людям. Він прийняв це випробування, розуміючи таке впокорення, а його героїзм був таким, що він не хотів, щоби молилися за його зцілення.

З Богом, дорогий братику, надіюся, що напишу Вам ще, якщо тремтіння моїх рук не збільшиться, бо я була змушена писати цей лист з перервами. Ваша Сестричка, не «Женевьєва», а «Тереза» від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя.

  1. До сестри Женевьєви

3 серпня 1897

О мій Боже, який Ти солодкий для маленької жертви Твоєї Милосердної Любові! Навіть тепер, коли до випробувань душі додаєш зовнішні страждання[862], я не можу сказати: «Мене охопив страх смерті», але волаю з вдячністю: «Я зійшов у долину тіні смерті, але нічого не боюся, бо зі мною Ти, Господи!»

(Моїй улюбленій Сестричці Женевьєві від святої Терези)

– 3 серпня 1897 – Пс. 22, 4.

  1. До отця Белльєра

І. М. Й. Т.

Кармель   Лізьє   10 серпня 1897

Ісус

Дорогий Братику,

Я вже повністю готова залишити цю землю, маю паспорт до Неба, мій дорогий тато отримав для мене цю благодать, 29-го він дав мені знак, що незабаром зустрінемося[863]; наступного дня лікар, здивований тим, як хвороба прогресувала за два дні, сказав нашій добрій Матері, що вже час сповнити мої бажання й уділити мені Таїнство Оливопомазання. Отож я зазнала це щастя 30-го числа, і ще те, що побачила, як Ісус-Гостія залишив ради мене кивот, щоб я прийняла останнє Причастя перед довгою мандрівкою!… Цей Хліб із Неба укріпив мене; бачите, моя проща, як видається, не може закінчитися. Я далека від нарікань, радію, що добрий Бог дозволяє мені ще страждати ради Його любові. Ах! Як солодко впасти в Його обійми без страху і бажань.

Зізнаюся Вам, братику, що ми розуміємо Небо по-різному. Вам здається, що, беручи участь у справедливості й святості Бога, я не зможу, як на землі, прощати ваші провини. Чи Ви забули, що буду також брати участь у безмежному милосерді Господа? Я вірю, що блаженні дуже співчувають нашій вбогості, вони пам’ятають, що, будучи, як і ми, крихкими й смертними, робили ті самі помилки, провадили ті самі битви, і тому їхня братерська любов стає набагато сильнішою, ніж на землі, і тому вони не перестають нас підтримувати і молитися за нас.

А тепер, дорогий братику, хочу Вам розказати, що Ви отримаєте після моєї смерті. Ось що Вам подарує наша Мати:

  1. Релікварій, який я отримала в день облечин і з яким ніколи не розставалася.
  2. Маленьке розп’яття, яке мені набагато дорожче від великого, але це, що маю тепер, не перше, яке я отримала. В Кармелю часом змінюють предмети побожності, а це тому, щоби ні до чого не прив’язуватися. Повертаюся до розп’яття. Воно негарне, фігура Христа майже зникла, але Ви не здивуєтеся, якщо Вам скажу, що від 13-го року життя, коли одна моя сестра[864] мені його подарувала, я не розлучаюся з ним. Особливо дорогим для мене це розп’яття стало після моєї подорожі до Італії; я прикладала його до всіх цінних реліквій, які мала щастя вшанувати, перерахувати їх неможливо; окрім того Святіший Отець благословив це розп’яття. Відтоді як захворіла, я майже завжди тримаю в руках наше дороге мале розп’яття; дивлячись на нього, з радістю думаю, що, отримавши від мене стільки поцілунків, воно піде вимагати наступних у мого братика. Ось що Вам залишиться у спадок; наша Мати додасть ще останній образок, який я намалювала. Закінчую тим, дорогий братику, від чого повинна була починати, дякуючи Вам за велику приємність, яку мені справила ваша фотографія, яку Ви прислали.

З Богом, дорогий братику, нехай Він дасть нам благодать Його любити і ради Нього спасати душі. Ось що я Вам бажаю.

Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя

н. к. ч.

(Я стала вашою сестрою з вибору)[865]

Вітаю Вас із новим титулом; 25-го святкуватиму іменини мого дорогого тата й іменини мого брата, Людовика Французького[866].

  1. До сестри Марії від Пресвятої Трійці[867]

Дорогій сестричці на пам’ятку 23 річниці її уродин. – 12 серпня 1897.

Щоб усе твоє життя було покорою й любов’ю, щоб ти прийшла туди, куди я йду: в обійми Ісуса!…

Твоя сестричка, Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя.

  1. До сестри Марії від Євхаристії[868]

22 серпня 1897

Дорогій сестричці, сестрі Марії від Євхаристії, на пам’ятку 27 річниці її уродин – Т. від Дитяти Ісус

  1. До отця Белльєра[869]

25 серпня 1897

 

На першій сторінці:

Я не можу боятися Бога, який ради мене став таким маленьким! […] Я люблю Його! Фактично, Він є нічим іншим як Любов’ю і Милосердям!

На зворотній сторінці:

Остання пам’ятка від вашої сестринської душі

Т. від Д. І.

[1] Луїза Магделен (1860-1939), подружка Поліни з пансіонату сестер візиток в Манс. Поліна писала до Луїзи під час канікул, додаючи «лист» Терези: «Тереза посилає Тобі маленький лист, захоплена, бо гадає, що вміє писати».

[2] С. Марія Алойза Холл (1841-1903), одна з улюблених учительок Поліни.

[3] С. Марія Людвіка від св. Гонзаги Ветілярт (1849-1884), директорка пансіонату.

[4] Жанна і Марія Герен – кузинки Тереза, які жили в Лізьє.

[5] Восьмирічна Селіна веде рукою Терези, пише кілька слів Марії, яка перебуває в Манс на реколекціях, організованих для старших учениць.

[6] Поліна пише на полях: „Тереза сама укладала слова цього листа, я лише вела її рукою, бо вона ще не вміє писати”.

[7] Поліна з батьком і Марією подорожує до Парижу. Марія Герен (кузинка) перебуває в Сент-Уан-ле-Пен, за 10 км. від Лізьє. Тереза пізніше буде туди їздити на канікули.

[8] Селіна Єлизавета Форнет – вийшла заміж за Ісидора Герена (брата Зелі Мартен).

[9] Поліна подорожує з батьком. Це перший лист Терези (з тих, які збереглися), написаний самостійно, тому орфографія дуже дитяча.

[10] Поліна Ромет (1829-1889), товариш сім’ї, хресна мама Поліни.

[11] Марія Мартен допомагає пані Герен складати новорічний баланс. У день перебуває в тітки, а вечором разом з Терезою повертається до Буісонне.

[12] 29 червня, у свято ап. Петра і Павла.

[13] Поліна на канікулах у Халгейт (Кальвадос), у своєї шкільної подруги Марії-Терези Паллю де Беллє (1862-1951). Маргарита – сестра подруги.

[14] Молода мучениця, реліквії якої знаходяться в абатстві бенедиктинок у Лізьє.

[15] Марія-Тереза Паллю де Беллє була її подругою. Маргарита була молодшою. Марія Тереза пізніше стала панею де Фіден де Св. Христофора, а Маргарита – панею де Монреаль.

[16] Лист у форматі поштового конверта; папір складений, підрізаний і зшитий Терезою, виглядає як блокнот. На кожній сторінці дитячим почерком написано тільки одне слово.

[17] Абатиса Кармелю в Лізьє, також під час частини чернечого життя Терези.

[18] С. Марія-Дозитея Герен.

[19] З однодушних зізнань свідків на канонізаційному процесі випливає, що Тереза повністю панувала над собою і виконувала кожне розпорядження без найменшого спротиву.

[20] Здрібніле ім’я Терези, яке їй дали кармелітки на згадку про сестру Терезиту від Ісуса, племінницю св. Терези від Ісуса, яка вступила в Кармель у 9 років.

[21] Написано олівцем на зворотній стороні образка Пресвятого Серця, намальованого Терезою. Попереднього дня Селіні сповнилося чотирнадцять років.

[22] Приготування до першого Причастя, яке впорядкувала сестра Агнеса від Ісуса (пор. А 33r).

[23] Старша сестра Терези і її хресна мама.

[24] Зречення або акти чеснот (пор. A 8v, 12r).

[25] Присвята на зворотній стороні образка: «Пастерка».

[26] Присвята на зворотній стороні образка, намальованого сестрою Агнесою від Ісуса.

[27] Присвята на зворотній стороні кольорового образка.

[28] Слово «сестра» вживалось між дітьми родин Мартен і Герен.

[29] Присвята на зворотній стороні образка Пресвятого Серця.

[30] Під час канікул в Довіль, від 3 по 10 травня.

[31] Приготування до другого Причастя Терези, разом з подругами з пансіонату.

[32] Тереза доброю поведінкою заслужила, що її прийняли до цього товариства, і часом додавала цей «титул» до свого імені в шкільних зошитах.

[33] Присвята на зворотній стороні образка, намальованого Терезою.

[34] Тереза прикрасила свій лист квіткою і написала: «Резеда, зірвана в моєму саду».

[35] Шеститижнева подорож на Балкани.

[36] Валентина Папіно (1835-1898) від березня 1886 до лютого 1888 приватно навчала Терезу, яка вже не навчалася у бенедиктином.

[37] Божого Тіла (24 червня), яке урочисто святкували в неділю 27.

[38] Родичка пані Герен.

[39] Двоюрідні сестри Марії Герен.

[40] В каплиці Кармелю.

[41] Отець Пішон, духовний керівник Марії, повертається з Канади після дворічної відсутності. Марія хотіла бачити його перед вступом до Кармелю 15 жовтня.

[42] Альфонс Пішон, брат ченця.

[43] Служниця родини Мартен – Маря Губерт.

[44] Сестра Женевьєва пише: „У Буісонне Тереза подарувала мені гребінець для волосся. – У вігілію першого квітня я отримала складену відкритку, всередині якої вона червоним, зеленим і фіолетовим кольорами намалювала рибу. Риба мала на голові гребінець як корону!” Текст написаний над і під рибою; останнє речення закрите смужками паперу, приклеєного на кінцях. „Квітнева Риба” – це „Prima Aprilis”.

[45] Гра слів, малий вовчик (фр. loup) – так жартівливо називали Марію Герен.

[46] Скорочено: Дитина Марії. 31 травня Терезу прийняли до товариства Марії.

[47] Рисунок не був «накарляканий», а нарисований делікатно фіолетовим чорнилом, як і лист. Тереза саме повернулася з Трувілю, де гостювала в родини Герен.

[48] Сама Тереза.

[49] У Буісонне Селіна не мала шовковичних дерев, пробувала годувати їх іншим листям! Результат не завжди був щасливим.

[50] Пані Герен запрошувала Терезу приїхати разом з Селіною до Трувілью – на час відсутності батька.

[51] Дантист.

[52] 16 липня Леонія повинна була вступити до візиток в Куен.

[53] Маленькі екзотичні пташки з остовів, які Тереза купила для Селіни на виставці в Гаврі.

[54] Див. A 50v.

[55] Її сестра Марія, яка вступила в Кармель 15 жовтня 1886.

[56] Мати Марія від св. Гонзаги.

[57] Першим ягням була с. Агнеса від Ісуса.

[58] Готувалися до прощі до Риму.

[59] Лист не закінчено.

[60] Пан Мартен разом з Селіною і Терезою були на прощі до Риму – з нагоди золотого ювілею священицького рукоположення Леона XIII (пор. A 55v – 67r).

[61] Див. A 56v.

[62] Мати Марія від св. Гонзаги.

[63] Леонія була тоді в монастирі візиток в Куен; вступила туди 16 липня 1887 р.

[64] Так Тереза називала Поліну – Агнесу від Ісуса.

[65] Пор. A 57v.

[66] Прислуга родин Мартен і Герен.

[67] Тереза доповнює лист, який почала писати в Венеції 10 листопада.

[68] Помилка, повинно бути «гори».

[69] Готель Мілан.

[70] Йдеться про вступ до Кармелю.

[71] Символ «м’ячика», яким с. Агнеса назвала Терезу, займає важливе місце в житті та творах святої (пор. A 64r).

[72] О. Герман, єпископ з Кутанс, який керував прощею.

[73] Генеральний вікарій у дієцезії Бає.

[74] Тереза не хотіла засмутити батька.

[75] Мати Марія від св. Гонзаги.

[76] Цей лист не був висланий у такому виді, бо 16 грудня пан Герен виправив текст (38B).

[77] Лист, відредагований паном Гереном, був висланий у цій формі.

[78] Дозвіл вступити в Кармель.

[79] Незакінчений текст.

[80] Леонія повернулася до дому після невдалої спроби чернечого життя у візиток в Куен (6 січня).

[81] Мати Марія від св. Гонзаги.

[82] Брат матері Марії від св. Гонзаги.

[83] Остання редакція. Рукопис (43A) містив слова: „Вірю, що добрий Бог посилає мені цей досвід, аби я нічого не прагнула, навіть того, що здається мені найкращим…”

[84] С. Марія від Пресвятого Серця склала вічні обіти 22 травня.

[85] Наступний візит у Кармель.

[86] Коли Тереза має вступити в Кармель.

[87] Незакінчена копія.

[88] С. Агнеса намалювала образок, який Тереза вклала в лист.

[89] Початкові букви: Ісус, Марія, Йосип, Тереза Авільська, якими, згідно з чернечим звичаєм, свята розпочинала свої листи.

[90] Перший лист з Кармелю.

[91] Так батько часом називав Терезу.

[92] statue – статуя.

[93] extase – екстаз.

[94] Пародія на римських гідів. А 61r: „Господь напевно оберігав нас, адже паломники зовсім не помітили нашого подвигу, оскільки були осторонь від нас і, без сумніву, оглядали прекрасні аркади, біля яких гід звертав їхню увагу на “встановленних на них малих КОРНІШОНІВ і ХТИВЦІВ“, тому ані вони, ані “добродії священики” не знали, яка радість переповнює наші серця……. Замість “карнізи” й “купідони”. Тереза з гумором пригадує тут помилки, які робив у французькій мові гід. [Прим, перекладача: cornichon – корнішон, дурень, замість corniche – карниз; cupide – хтивий, замість cupidon – купідон]”. Історія однієї душі. Кайрос 2010.

[95] Пан Мартен часто так називав Поліну.

[96] Так пан Мартен називав Марію.

[97] Мати Агнеса зауважила, що це означає: Таким чином забезпечена від небезпек світу.

[98] Пан Мартен.

[99] Статуї Дитяти Ісус.

[100] Листи Терези до сестер-кармеліток, після вступу до Кармелю, – це, найчастіше, маленькі листки паперу, написані поспішно, не турбуючись про стиль, на огризках паперу, на використаних конвертах, написані дрібним шрифтом.

[101] С. Марія від Пресвятого Серця робила реколекції перед урочистими обітами.

[102] „Записка” с. Марії від Пресвятого Серця була підписана: „Мала єремітка, якій Ісус тихенько щось прошепотів”. Записка була разом з фіалкою.

[103] Вірна чернечим правилам, Тереза припиняє писати на перший звук дзвоника, не докінчивши слова. Не подумала, щоб пізніше дописати.

[104] С. Марія від Пресвятого Серця отримала доручення навчити Терезу всім звичаям Кармелю.

[105] Натяк на жартівливе зауваження Марії Герен, які ніби хворіла хворобою Потта.

[106] Щорічні реколекції від Вознесіння до П’ятидесятниці.

[107] Марія Герен подарувала Терезі нафтову лампу. Механізм поламався, Тереза до кінця життя підтягувала гніт шпилькою.

[108] Натяк на Самсона.

[109] Негідна кармелітська постулантка.

[110] С. Марія від Пресвятого Серця.

[111] Для праці на городі.

[112] Пан Мартен часто пропонував ігри типу – ловити уявного злодія.

[113] Титул, урочисто наданий Терезі батьком.

[114] Качки.

[115] На іменини настоятельки, матері Марії від св. Гонзаги (21 червня).

[116] Селіна розказала батькові про своє бажання вступити до Кармелю. Закінчилися її вагання, викликані пропозицією подружжя (в день вступу Терези в Кармель).

[117] Мале ягня – Тереза. Ягня – сестра Агнеса від Ісуса, яка саме робить свої дев’ятиденні реколекції.

[118] Натяк на літургію годин про св. Цецилію: „Дівиця Цецилія співає серцем самому Господу”.

[119] Який с. Агнеса підсунула під двері Терези.

[120] Св. Агнеси.

[121] Сестра Агнеса зніме вельон, яким закривала обличчя від сестер під час реколекцій.

[122] Подружжя.

[123] До символу лілії – дівочої чистоти – Тереза додає символ безсмертної лілії, квітки, яка ніколи не в’яне.

[124] Терезу.

[125] Натяк на велике родинне випробовування. Пан Мартен після кількох легких приступів паралічу, які повторювались від 1 травня 1887, зазнав великого приступу.

[126] За: C. Arminjon: La fin du monde présent et los mystères de la vie future [Про мету актуального життя і таїни майбутнього]. Тереза часто перечитувала ці конференції, і особливо любила розділ, який тут цитує (див. A 47r-v).

[127] Пор. 1 Кор. 13, 12; Пс. 6; C. Arminjon, La fin du monde…

[128] Мт. 10, 34.

[129] Пор. Мт. 3, 10; Лк. 3, 9.

[130] Мати Марія від св. Гонзаги.

[131] Поліна Роме.

[132] Кузин мами пані Герен тяжко хворів. Примирився з Богом на ложу смерті.

[133] Навернення.

[134] Цитата з книжки