З 1 по 8 квітня в Яремче відбулися Ігнатіянські Духовні вправи (Засади і основи). Темою реколекцій був пошук та здобуття досвіду Господньої любові у своєму житті. Реколекції для сестер з різних згромаджень пройшли під проводом о. Михайла Станчишина ТІ.
Вірші написані сестрами підчас реколекцій:
Не бійся жити Любов’ю
(зади і основи)
Зупинись… І дозволь сонячному промінню ніжно пестити твоє обличчя, чи перлинкам дощу цілувати твої долоні. Або ж дай волю вітру-розбишаці, хоч незграбно, але розчісувати твоє волосся, відчуваючи Його в усьому…
Зупинись… Він – всюдисушний. Він так далеко за зірками, але й так близько… Він ближчий, ніж сльоза твоя, ніж шепіт твій, ніж думка твоя…
Зупинись… Чи чуєш? Його Серце у тобі пульсує! Це Він гармонійно сповняє найпрекрасніші ритми життя, які вистукує твоє серце.
Якщо ж в убогій молитві бракуватиме слів, щоб ніжним дотиком душі торкнутися неба, не журись… Ти мовчки вдивляйся у Світло Його очей, перетворюючи німу тишу у радість святкування. Бо ж де закінчуються слова, там лунає музика!
Зупинись… Не бійся огорнутися Богом, тиха присутність якого у стоголоссі див лунає Піснею Любові ДЛЯ ТЕБЕ!
С. Анастасія Куцір ЗССЙ
—–
«Обличчя Твого, Господи, я шукаю…»
Якщо мені важко бачити очі Твої, Господи,
Подивися у свої і може Ти там?
Коли шукаю обличчя Твого, Господи,
Погляну на своє. Може Ти там?
Як гляну в озеро, криницю, річку, бачу
Своє відображення, і в цьому відображенні,
Наче у дзеркалі, Ти об’явиш мені своє лице,
Немов відбиток на хустині Вероніки.
Я не шукатиму обличчя Твого на стороні,
Я не розсіватимусь довкола, але повернуся
До джерела – свого серця, де споглядатиму
Тебе в очах – дзеркалі душу моєї. І Ти
Озвешся до мене відвічною тугою, з
Глибини Твоєї присутності, де очікуєш
мене день і ніч, щоб об’єднатися зі мною.
Коли я з’єднаю свій погляд з Твоїм, то з
мого серця, наче крізь вікна, Ти дивитимешся
на світ з любов’ю. І я не буду більше
осуджувати, бо з нутра потечуть ріки
живої води, і Ти пошириш моє серце.
Чи знаєш ти…
Чи знаєш ти, про що бринить сльоза,
коли спадає з ока?
Це може плаче мати одинока…
Можливо це вже втрачене кохання…
А може це – роса, що на світанні,
Стає провісником нового дня!
Чи знаєш ти, про що шумить ріка,
Як котить хвилі ген, між берегами;
Куди вона пливе у далечінь?
Про що дзвенить її бистрінь?
Про таємницю, що почула в горах?
Що знаю я? Я лиш земля і порох!
Чи знаєш ти, про що шумить ріка?
Чи знаєш, як палає небокрай?
Забарвлений вогнистими лучами?
Чи може це Всевишнього рука,
Який замешкав тут, між нами…
Найкращий Він між людськими синами!
Чи знаєш, як палає небокрай?
Чи знаєш ти, коли приходить Він?
Мов Наречений, заручити серце.
Тихесенько, до струн Його торкнеться,
Воно йому любовію озветься
Велично піднесеться із колін!
Чи знаєш ти, коли приходить Він?
с. Емілія Вандич, СНДМ
