Немейнстрімовий папа

В’ячеслав Окунь ТІ

Ніколи не відчував якоїсь надзвичайної побожності до Кароля Войтили. Надзвичайна побожність – це та, котру я зустрів у Польщі, коли жив там чотири роки. Особливо це було видно тепер –  тиждень перед канонізацією «нашеґо папєжа», як люблять називати його поляки. Майже в кожному вікні Кракова та Чєнстохови можна було зауважити портрет «майже святого» або біло-жовті прапорці Ватикану та біло-червоні Польщі. Що ж його особа означає для мене, запитав я себе.

Іван Павло ІІ жив у складних часах. Очевидно, можна сперечатися, що наші часи також є складні або кожні часи є складні по-своєму, але те, як він жив, може стати прикладом для багатьох людей – віруючих та невіруючих, що можна жити по-іншому, тобто не піддаватися мейнстрімовим течіям нашого часу. А це завдання не є з найлегших. Я бачив Івана Павла ІІ лише один раз у моєму житті. Це було восени 2001 року, коли він приїхав до Казахстану. Вже тоді мене вразила його постава щодо власної немочі, зумовленої похилим віком та довготривалою хворобою. Безперечно, йому було важко, але те, як він  сприймав своє життя, те як він до нього ставився показує нам, що життя по-іншому є можливе. Це довів Кароль Войтила. Його дитинство, втрата мами в ранньому віці, війна, окупація Польщі, комуністичний режим… Труднощі за труднощами. Власне для цього потребуємо святих (канонізованих чи ні), щоби ми не боялися жити по-справжньому, навіть коли прийдуть різні проблеми, негаразди та переслідування.



Залишити відповідь