о. О. Кривобочок ТІ
Звук і образ
через призму досвіду ігнатіянської духовності
Духовність розділяють на види: східна, західна, аудіальна, візуальна тощо. Духовність тісно поєднана з молитвою. Молитву також розділяють на види: вербальна, невербальна, дискурсивна, недискурсивна тощо. Це залежить від критеріїв, якими керуються дослідники молитви та духовності, хоча таке сортування завжди буде спрощеним, схематичним, обмеженим.
Маємо також різні визначення духовності та молитви, які не здатні вмістити всю повноту дійсності, яку містять ці терміни.
Ігнатіянська молитва – метод читання, сприйняття, розуміння Святого Письма. Це визначення пояснює лише один аспект ігнатіянської молитви. І займемося спершу саме ним, а інші аспекти, які будуть з’являтися в ході роздумів, розширюватимуть розуміння ігнатіянської молитви.
З визначення випливає, що головне тут – Святе Письмо, а ігнатіянська молитва – допомога в розумінні Святого Письма.
Святе Письмо – це книжка, набір букв, тобто візуальних образів. Але самі по собі букви як візуальні образи нічого не означають, хіба що в деяких езотеричних науках, які з форми букв висновують якісь глибші сенси. Буква позначає звук, буква – це закодований звук. Читаючи текст, я візуальні образи букв перекодовую в звуки, і лише достатня кількість звуків народжує в моєму мисленні якийсь сенс, а в моїй уяві трансформується в образ.
Віра від слухання. І чи я слухаю текст Святого Письма, який промовляє якась людина, чи сам читаю вголос чи подумки, в будь-якому випадку – це спершу звук, сприйняття тексту на слух.
Натхненний автор написав те, чого був очевидцем, свідком, що сам бачив, чув, пережив, досвідчив. Написаний ним текст – це його особисте сприйняття якоїсь події. Звичайно, що опис побаченого і почутого не повний, обмежений, до того ж переплетений із його особистими враженнями, емоціями, оцінюваннями, розумінням. Якісь елементи події на нього сильно вплинули, на інші взагалі не звернув увагу. Отож текст – це вже інтерпретація якоїсь події через призму світогляду, знань та різноманітних переконань автора.
Звук динамічний, розтягнутий в часі, описує подію як дію – як рух у часі й просторі. У своїй уяві я перекодовую звук в образ, описану подію перекодовую в послідовність образів.
Підсумуймо написане:
- Біблійна подія, реальний факт, який був у конкретному відрізку часу й простору.
- Свідок, який сприйняв цю подію суб’єктивно й обмежено, отож сприйняв не всю подію, а лише частково – в міру своїх людських здатностей.
- Опис цієї події, біблійний текст, який зафіксував не повне сприйняття свідка, а лише частину – в міру його здатностей виразити своє сприйняття на папері.
- Реципієнт, читач тексту, який має в наявності лише текст, озвучує його і створює в своїй уяві образ події – також суб’єктивно й обмежено – в міру своїх можливостей, світогляду, культури, освіти, релігії тощо.
Від самої події до реципієнта проходить довгий ланцюг трансформацій образу в звук і навпаки. Отож звук і образ між собою тісно з’єднані, переплетені.
Чи можна поставити запитання: Що важливіше – звук чи образ? У якійсь мірі можна, бо коли уважно поглянемо на чотири вищеподані пункти, то виснуємо, що найважливіший третій пункт – біблійний текст. Біблійний текст залишається незмінним, він – основа і фундамент, і в момент, коли написаний, відривається від автора і живе своїм самодостатнім життям. Натомість всі реципієнти різні, і кожний в своїй уяві біблійний текст, звук перекодовує в образ по-своєму, отож один і той самий текст-звук породжує безліч образів. Отож, з цієї точки зору можна сказати, що звук важливіший від образу.
Другий аспект – один і той самий текст породжує не лише різні образи, але й різне розуміння описаної події – в залежності від світогляду реципієнта. До прикладу, опис Благовіщення. Є дві дієві особи – Марія та архангел, між ними відбувається короткий діалог. На рівні образу маємо багато різноманітних ікон, картинок, які різними рисунками та кольорами змальовують ту саму подію на основі того самого тексту. На рівні розуміння існують суттєві відмінності.
Перше розуміння: Архангел явився Марії як зовнішній видимий об’єкт, діалог був вербальний – як між людьми.
Друге розуміння: Досвід Марії внутрішній – все відбувалося в неї всередині, але в своїй уяві виразно бачила архангела і чула його голос.
Третє розуміння: Це був глибокий містичний досвід без образів та звуків, влита благодать, миттєве розуміння без будь-яких попередніх засновків. Опис і озвучення досвіду – це редукція, зведення до рівня розуміння пересічної людини, передача лише частини досвіду.
Поясненням біблійних текстів займається біблійна екзегеза, яка вже у перших століттях християнства пішла чотирма шляхами інтерпретації та розуміння тексту, і упродовж уже двох тисячоліть різні дослідники розвивають ці методи:
А) історичний сенс;
Б) моральний;
В) духовний;
Г) есхатологічний.
На кожному з цих шляхів виробляються свої сенси та образи. У розумінні не лише біблійних текстів, але й будь-чого дуже важливий образ, а не звук. Деякі сучасні дослідники функціонування людського мозку стверджують, що зрозуміти щось – це створити в голові візуальний образ.
До будь-якого образу слід ставитися обережно, бо образ – це суб’єктивне розуміння. Якщо візуальний образ матеріалізували у виді ікони чи картини, то реципієнт образу може шукати сенс і значення події більше в образі, ніж у тексті, прив’язуватися до образного знаку, який сприймає краще, ніж аудіальний. А образ може не тільки редукувати й обмежувати тест-звук, але навіть спотворювати його. Ідолопоклоніння релігійним символам – це постійна дійсність.
З другого боку, ікона, написана генієм, святим чи містиком, може краще захопити людину й ввести в духовну дійсність, яку вона відображає. Користь образу може бути ще й в тому, що рисунок і кольори можуть відразу звертати увагу на якісь деталі, поєднання, які в тексті зауважимо не відразу, а часом – після довгих мозольних роздумів над текстом.
Ці думки – це загальне введення у тематику звуку й образу. Тепер перейдемо до теорії й практики медитації за методом св. Ігнатія Лойоли.
47-ий пункт Духовних Вправ відразу вводить у метод медитації: «Впровадження перше – це витворення в уяві певного місця. Тут треба зазначити таке: якщо споглядання чи розважання стосується чогось видимого, наприклад, подій із життя Господа нашого Ісуса Христа, то таке витворення полягатиме у тому, що ясно і чітко уявимо собі місце, де відбулася подія, яку хочемо споглядати, приміром, храм або гору, де перебуває Ісус Христос чи Пресвята Діва, відповідно до теми розважання.
Якщо ж споглядання чи розважання торкається речей абстрактних і невидимих, як-от: у даному випадку гріхів, то витворення місця полягатиме у наступному: уявляємо свою душу, ув’язнену у тлінному тілі, а ціле своє єство, складене з душі й тіла, – вигнанцем у цій долині сліз серед лютих звірів».
Святе Письмо описує як конкретні події (реальні чи вигадані), які відразу можна уявити, так і різні повчання, думки, які, в першу чергу, є абстрактними термінами або ідеями, до прикладу: гріх, любов, прощення, милосердя, які самі по собі не викликають в уяві однозначний і зрозумілий образ. Вони скоріше викликають якісь почуття і конкретні ситуації, в яких ці почуття з’явилися. Їх треба перекодувати у візуальний образ. І цей метод молитви повністю співзвучний як з древніми, так і сучасними системами мнемотехніки – техніки запам’ятовування.
Отож, перша вправа – це метод перетворення тексту-звуку в образ.
Витворення в уяві певного місця – composición viendo el lugar; composición – створення, формування, композиція, учнівський твір. Це не одноразовий акт, який закінчується створенням в уяві статичного образу – як довершена й закінчена ікона. Витворення в уяві – це вправа, яку слід постійно й наполегливо виконувати, вдосконалюючи кінцевий результат. Отож образ в уяві – динамічний, мінливий.
Уява і пам’ять – це перша частина вправи. Уся вправа – це ще акти розуму й волі, і св. Ігнатій Лойола стисло подає метод застосування пам’яті, розуму й волі в молитві:
«[50] Відновити собі у пам’яті перший гріх, себто гріх ангелів; далі скористатися розумом, аби обміркувати його; а тоді, врешті-решт, застосувати свою волю, щоб усе це запам’ятати й осягнути, а відтак викликати у себе ще більший сором та сум’яття, порівнюючи всі свої гріхи з одним-єдиним гріхом ангелів; якщо тільки за один гріх їх запроторено до пекла, то скільки ж разів ми заслужили цього за всі свої гріхи!
Інакше кажучи, пригадати собі гріх ангелів: як їх було створено в Божій благодаті, та вони, не бажаючи скористатися властивою їм свободою, щоб поклонятися та коритися своєму Творцеві і Господу, впали в гординю, змінили благодать на злобу й були звергнуті до пекла. Далі треба, послуговуючись розумом, детальніше над цим розміркувати, а тоді за допомогою волі викликати у себе глибші почуття».
І тому перед тим він подає визначення першої вправи:
«[45] Вправа (ejercicio) перша – розважання (meditación) за допомогою трьох сил (potencias) душі».
Це визначення дискурсивної, умової, мисленної молитви для початківців, де основний наголос кладеться на людські зусилля. Терміни «медитація», «розважання», «умова», «мисленна» в інших духовних традиціях мають інше значення, ніж у ігнатіянській традиції, і тому для розрізнення здебільшого говорю: «ігнатіянська медитація». Це саме стосується і реколекцій. Сьогодні в Церкві будь-яку богомільну тусовку називають реколекціями, а реколекціоніст – кожний, хто щось там балакає на релігійну тему, і тому для розрізнення слід говорити: «ігнатіянські реколекції», які мають мало спільного з усім тим, що сьогодні називається реколекціями.
Поміркуймо над ігнатіянською медитацією як над працею з образом. Уява і пам’ять створюють образ. Цей образ повинен спонукати працювати спочатку розум, потім волю. Тобто біблійний образ, як створений в уяві зовнішній об’єкт, помалу повинен наближатися до мене, входити в мене, в глибину мого єства. Сили душі св. Ігнатій називає potencias. У філософії існують поняття АКТ і ПОТЕНЦІЯ, введені ще Аристотелем. ПОТЕНЦІЯ (гр. δύναμις) – це здатність, щось динамічне, здатне розвиватися і реалізовуватися. Здатність уяви і пам’яті створити образ, який запускає здатності розуму і волі. І не тільки. У наступних пунктах ігнатіянська медитація розвивається далі:
«[66] Пункт перший. Уявити собі…
[67] Пункт другий. За допомогою уяви почути…
[68] Пункт третій. Відчути запах…
[69] Пункт четвертий. Відчути смак…
[70] Пункт п’ятий. Відчути на дотик…»
Отож образ активізує й інші людські здатності – чуття.
Згадаймо новітню філософію. Гуссерль, батько феноменології, ввів поняття «акти свідомості», «інтенціональність» тощо, і який великий вплив феноменологія мала на подальший розвиток філософських наук. У Духовних Вправах св. Ігнатія Лойоли феноменологія, принаймні якась частина, – це жива практика, і текст Вправ можна осучаснити – акти душі, акти свідомості тощо.
Підсумовуючи написане вище з огляду на тему звуку й образу: мета ігнатіянської медитації – перекодувати біблійний текст-звук в образ так, щоб він глибокого увійшов у всі фібри людської душі, щоб початкове Боже слово, написане на папері, стало живим словом у глибинах людської душі та свідомості, діяло на неї й перемінювало її внутрішньо.
Якщо ігнатіянську медитацію практикувати довго і сумлінно, то всі розрізнені акти, людські здатності й сили стираються, перетоплюються, зливаються в один простий акт. Молільник виходить на вищий рівень свідомості, і медитація переходить у контемпляцію. Але це вже наступний етап ігнатіянської духовності – молитва для просунутих. І описувати тему звуку і образу на цьому рівні набагато важче, бо це вже не дискурсивне мислення.
У статті нічого не говориться про Божу благодать. Може скластися враження, що Божа благодать тут – це щось другорядне або взагалі відсутнє. Будь-який вид християнської молитви та духовності – це розмова з Богом, живий діалог, дар і благодать. Але благодать діє на людській природі, отож цю природу потрібно пізнавати й розвивати.
