Алекситимія – «бракування слів для емоцій» – синонім емоційної неписьменності. Особи з цим синдромом не спроможні говорити про свої емоції, не розрізняють їхніх фізіологічних проявів, мають вбоге життя уяви. Страждають, хоч цього не знають, бо не здатні це виразити і назвати. Мають труднощі в окресленні власних і чужих емоційних станів, що спричинює великі труднощі в міжлюдських стосунках. Якщо б’ється серце, бо чогось налякалися, або ссе в шлунку, бо подавили гнів, то будуть шукати причину в порушенні кровоносної системи або щось з’їдять, бо саме так прочитали порухи тіла. Цим хворіє кожний шостий мужчина і десята жінка.
о. Станіслав Моргалла ТІ
ВИРВАТИСЬ З МАТРИЦІ
з книжки: S. Morgalla SJ, Miłość do kwadratu
переклав о. О. Кривобочок ТІ
Слово «єзуїти» часом асоціюється з дволичністю і історією змов. Так було від початку. Само окреслення, хоч вжите як образливий епітет щодо синів святого Ігнатія Лойоли, було прийняте ними в покорі духу Нагірної Проповіді і стало назвою ордену, яка більш впізнавальна, ніж офіційна: «Товариство Ісуса». Якщо би ми могли впливати на людські уми, то кожний з нас – єзуїтів, хотів би бути асоційованим з Духовними вправами св. Ігнатія, тому що від них усе почалося і вони цілком ясно показують нашу версію історії.
Спочатку був особистий релігійний досвід Ігнатія, потім виникла невеличка книжка Вправ, яка вже віками служить підручником для ведення ігнатіанських реколекцій. Все в дусі майже класичної елегантності: те, що було на початку, – особистий релігійний досвід – з’являється і на кінці. Наступні люди на взір Ігнатія глибоко і дуже інтимно зустрічаються з Богом і одночасно відкривають своє місце в Церкві і в світі. Характерною рисою і водночас амбіцією Вправ є вести людей від того, що особисте, індивідуальне, специфічне, до того, що спільне, універсальне і загальне. Логіка Вправ діє вже століття. Якщо вдається змінити хоча би одну людину, змінюється увесь світ.
Велика тиша
Отож найважливішими є людина і її внутрішній світ. Це збіжне й водночас розбіжне з тенденціями сучасності. Сьогодні, з одного боку, дуже ціниться індивід і його автономність, з другого, його піддають постійному бомбардуванню різними збудниками. Згадаймо лише про медіа-шум, настирливу рекламу. Якщо до цього додамо особисті зв’язки, професійні, політичні та релігійні, то маємо Матрицю. Почути биття свого серця граничить з чудом, а що вже говорити про делікатні порухи людського духа. Чи в цьому світі ще є місце на основні людські питання: Ким я є? Звідки приходжу? Куди йду? Чи їх треба покласти в труну непотрібної філософії і зайнятись життям?
Ігнатіанські реколекції – це нагода послухати своє серце і його порухи. Але спочатку треба – як в Матриці – вирватись з сітки чи виключитися з розетки. Принаймні на вісім днів треба «залишити» світ: дім, родину, обов’язки і приємності. «Світ без електрики» важко уявити в іншій версії, ніж катастрофічній, але в мікрошкалі це можливо. І не закінчується катастрофою, хоч спочатку виглядає дивно. Важко побачити себе справжнім – поза строкатим життям, наповненим кольоровими атрибутами часописів, клубів, без хворобливих мрій про велику любов, кар’єру і гроші. Побачити себе голим і беззахисним – увійти в досвід пустелі або великої тиші. І спочатку ця тиша болить.
Биття власного серця
Подібне трапилося в житті Ігнатія. В одній хвилині важке поранення вирвало його не тільки з битви, але й з зовнішнього світу взагалі. Вкинутий в досвід довгої та монотонної хвороби, він відкрив фундаментальну річ: пульсування внутрішнього життя своєї душі. Нудьгував непомірно, але потім почув биття свого серця і почав уважно приглядатися до того, що збільшувало чи зменшувало його ритм: мріям, амбіціям, любовним бажанням, планам на майбутнє… Одночасно під впливом релігійної літератури пізнавав цілком інший, релігійний і духовний світ, який наповнив його новими, незнаними до сих пір смаками, прагненнями і життєвими помислами. Почав підмічати різницю між цими двома світами: перший, хоч в початковому контакті приємний, залишав його сумним (назвав цей досвід спустошенням), другий, спочатку важкий і вимогливий, давав йому довшу радість і надію (назвав цей досвід втіхою). Дивуючись цій різниці, почав робити перші кроки в мистецтві духовного розпізнавання – і змінив усе своє життя.
Подібний процес проходить у свідомості та житті реколектанта. В міру заспокоєння і витишення він відкриває власну душу і те, чим її годує, а тим самим – свідомо чи ні – живить або отруює. З одного боку досвідчує спустошення, від якого спонтанно втікає, з другого – втіху, до якої прямує. Лише завдяки правилам духовного розпізнавання починає користуватися ними для зростання духовної свободи і більшої готовності виконувати Божу волю. Помалу вчиться делікатної мови внутрішніх порухів і духовної боротьби – і змінює своє життя.
Ми маємо від чого звільнятися
Логіка ігнатіанських вправ проста як вдих і видих (хоча би описаний в Хмарі незнання). Але, щоби вільно дихати Богом, необхідно звільнитися від гріха і невпорядкованих схильностей. Проблема в тому, що це звільнення ніколи не є чимось жаданим. До того ж в споживацькому суспільстві категорія гріха майже розмита, а прив’язання виросли до рангу обивательських чеснот (в дусі гасла: «Купуй і роби, що хочеш»). Голосніше говориться про узалежнену особовість наших часів. Актуальним вже є питання не «чи», але «від чого» ми узалежнені. Предметом узалежнення може стати дослівно все: вже не тільки субстанція (алкоголь, наркотики), але й дії (шопінг тощо) чи стосунки з іншою людиною (токсичні зв’язки). Одним словом – ми маємо від чого звільнятися!
Слід зазначити, що ігнатіанські реколекції – не форма клінічного лікування для узалежнених осіб чи терапія для перепрацьованих, знервованих тощо. Навпаки, реколекції призначені для здорових і психічно врівноважених, невпорядковані схильності яких містяться у просторі їх вільного вибору, а не в сфері тривалих і патологічних обумовлень.
Сценографія реколекцій
Доходимо до суті Вправ. Людський дух, звільнений від прив’язань, здатний по-новому досвідчити Бога. А найкраще Бог промовляє до людини в її глибині. «Бог більше внутрішній, ніж найбільш внутрішня частина мене самого» (св. Августин) є рушійною силою внутрішніх змін. Як це відбувається у конкретному випадку, було і є таємницею. Ми можемо лише трошки відхилити її, говорячи про умови можливості цього досвіду, тобто про своєрідну сценографію ігнатіанських реколекцій.
Чотири тижні, на які розділені Вправи, тематично охоплюють найважливіші події історії створення і відкуплення. У сценарію цієї історії – і це дуже важливо – поряд з відомими постатями є також місце для нового героя (реколектанта), життя якого є наступним елементом цієї історії. В її границях відхиляється роль, яка належить йому. Мовою Вправ: Божою волею є, аби реколектант взяв участь у великому поході Ісуса Христа для «покорення всього світу» (ДВ 95). Так само, як в середньовічному хрестовому поході, тільки тепер він безкровний, а бої мають духовний характер.
Йдеться про пробудження реколектанта зі сну, який він називає дійсністю, аби відкрив справжню, хоч невидиму дійсність, яка є продовженням історії спасіння. Результатом пробудження є нова свідомість. Це можна порівняти з досвідом одного з героїв повісті Г. Маркеза «Сто років самотності», який, читаючи історію родини, зі здивуванням відкриває, що в ній описано не лише минуле життя, але й теперішнє, і навіть майбутнє – з урахуванням його біографії. Інший приклад з біографії Б. Паскаля, знаменитого ворога єзуїтів. Він пережив те, що повинен бажати кожний реколектант. Це своєрідний синтез ігнатіанських реколекцій – досвід Бога: «ВОГОНЬ. Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова, а не філософів і учених. Певність. Певність. Почуття. Радість. Мир. Бог Ісуса Христа. Твій Бог буде моїм Богом. Забуття світу і всього – крім Бога. Його знайде лише той, хто піде шляхом, вказаним у Євангелію». Головне не забувати, що Бог – не ідея, а Особа, досвід Бога – проникаючі наскрізь певність і сенс, і іншого шляху, ніж євангельський, немає.
Молитва всієї людини
У Вправах важливим є метод молитви, названий ігнатіанської медитацією. Йдеться про те, щоб залучити до молитви всю особу: психіку й тіло, знання і уяву, пам’ять і розум. Надається велика свобода у виборі часу й місця молитви, пози тіла і змісту роздумів. Це повинно виробити особистий метод молитви і довести до згаданого вже результату реколекцій.
Необхідною допомогою є духовний керівник, якого св. Ігнатій називає «тим, хто дає Вправи», хоч в практиці наших реколекційних домів він не завжди дає реколекції. Без керівника важко говорити про ігнатіанські реколекції. Духівник повинен бути сформований Вправами, і тому може іншим їх давати. Його присутність є проявом таємниці Церкви, в якій віра передається особі особою, але ніколи не залишається приватною справою, хоча переживається дуже особисто. Завжди переноситься на життя церковної спільноти.
На кінець залишається лише запросити читача до виконання Духовних вправ. Найкраще самому переконатися про цей досвід, який допоможе людині по-іншому подивитися на той самий світ. Можна їх здійснювати частинами, кожного року по тижню, але варто посвятити цілий місяць, як того бажав св. Ігнатій.
