Залізо – тверде, але вогонь його гартує.
Вогонь – дивовижний, але вода його гасить.
Вода – потужна, але сонце її висушує.
Сонце – могутнє, але грозова хмара його приховує.
Грозова хмара – вибухова, але земля її підкорює.
Земля – безкрая, але людина її опановує.
Людина – сильна, але горе її знесилює.
Горе – обтяжливе, але вино його полегшує.
Вино – міцне, але сон його ослаблює.
І все-таки жінка – сильніша за все.

З історії Ефіопії…

Фемінізмом я зацікавився порівняно недавно й насамперед вирішив дослідити походження та джерела цього феномену. Я виявив, що чимало дослідників стверджують, що першим феміністом був Платон. Його вважають першим філософом, який обговорював соціальну роль жінки в державі. Інші науковці переконані, що феміністичні ідеї зародилися в епоху Відродження. Адже саме тоді Крістіна де Пізан, Корнелій Агріппа та інші написали перші феміністичні трактати. У них відверто йшлося про зневажливе ставлення до особистості жінки в тодішньому суспільстві. До того ж, автори зазначали, що термін «фемінізм» – це єдина ідеологія. Однак всередині цього руху є багато течій.

Зважаючи на різні історичні прецеденти, становище та соціальний статус жінки відрізняються залежно від країни. Інші чинники визначають, як змінюється феміністична ідеологія, щоб досягнути конкретних цілей. Тому фемінізм концептуалізовується по-різному.

Ця багатоформатна діяльність визначає загальну мету фемінізму: Як підпорядкування жінок стосується утисків, що пов’язані з расою, етнічною належністю, національністю, класом та сексуальністю? Як жінки можуть протистояти підпорядкуванню? Які зміни потрібні?[1] Так фемінізм як соціальна теорія та політичний рух формувався під впливом життєвих ситуацій, характерних для жінок. Прихильники фемінізму критикують соціальні взаємини, які переважають, зосереджуючись на аналізуванні гендерної нерівності, захисті прав та інтересів жінки.

Часто феміністичні бесіди та дебати стосуються п’яти теоретичних концепцій: гендер, відмінності, досвід жінки, “особисте – це політичне” та інтерсекційність, що були невід’ємною частиною фемінізмів кінця ХХ і початку ХХІ століть, сфери жіночих та гендерних студій.[2] Загалом феміністичний рух не має обмежень щодо класу чи раси. Він специфічний для кожної культури, оскільки зосереджує увагу на проблемах жінок у різних суспільствах. Наприклад, ось деякі питання, які привернули особливу увагу: обрізання жінок (Судан, Сомалі, Малі), виборче право жінок, байдужість до прав жінок тощо.

Роздумуючи над цими питаннями та викликами, я зрозумів, що моя історія з фемінізмом почалася у дитинстві. В моєму житті були жінки, які допомагали мені на шляху мого покликання та становлення як людини: свята Катерина Александрійська (я народився в день її вшанування), свята Рита Касійська, наша сусідка пані Фелікса, моя мама і моя, без перебільшення, свята бабуся Анеля. Її нацисти вивезли до Німеччини, і вона три роки там важко працювала. Досі дивуюсь, чому вона ніколи нічого поганого не сказала про той досвід і про те, що там пережила. Бабуся часто повторювала: «Ніколи не знаєш, що відбувається в серці іншої людини». З часом я все більше розумів її мовчазне життя і ставлення до нього. Усвідомив, що для неї найважливішою була наша людяність: яка ти людина та що діється у твоєму серці. Такий підхід та розуміння нагадує мені вчення святої Терези з Лізьє про те, що найвищим покликанням людини є любов: «Вона (любов) промовляє до нашого стану. Атом – це мала річ? І все-таки, який хаос спричинив. Чи маленький шлях любові є незначним внеском у життя духу? Любов – це сила християнства. Це вибухонебезпечна сила, яка може перетворити наше життя та життя світу, тільки-но буде застосована»[3].

Для святої Терези та моєї бабусі віра була джерелом звільнення та сили, а не пригніченням. Без віри дуже складно пережити важкі випробування. Таке сприйняття  віри свідчить про повну довіру Христові. А Він був уважним до жінок, до їхнього досвіду. Насправді Ісус заохочував їх до емансипації. Його поведінка, відвертість та турбота про жінок це підтверджують. Цікавим є те, що Ісус рідко дивиться на жінку в контексті її материнства, а здебільшого – як на самодостатню особистість безвідносно до того, має вона дітей чи не має. На жаль, сучасне (і не тільки) християнство часто інструменталізовує жінку: її призначення бути матір’ю і все.

Аналізуючи поведінку Ісуса, діалог та, на мою думку, Його «революційні» зустрічі з жінками: (самарянка (Йо. 4:27), чужоложниця (Йо. 8, 1–11), грішниця з пахощами (Лк. 7:37)), висновуємо, що Ісус з повагою звертається до них, надає їм важливої ролі у вченні та суспільстві, не зосереджується лише на об’єктивації (опредметненні) та інструменталізації материнства. Саме тому спілкування Ісуса з жінками та їхня присутність часто спричиняло критичне ставлення до Нього. Акцентуючи тільки на покликанні жінок до материнства, включаючи духовне, Церква закриває двері для багатьох жінок, заперечуючи євангельське вчення. Отже, якби ми серйозно сприймали Христове вчення стосовно жінок, то їх би в Церкві не дискримінували.

На жаль, христологію – вчення християнського богослів’я – часто застосовують проти жінок. Історично це антижіноче трактування христології досягло свого апогею у вченні Томи Аквінського, який стверджував, що саме чоловік – нормативна або родова стать людського виду. Отже, лише чоловік представляє повноту людського потенціалу, тоді як жінка за своєю природою є зіпсованою фізично, морально та психічно.[4] Цей підхід і розуміння призвели до того, що в богослужінні зокрема та богослов’ї загалом використовують лише чоловічі образи й метафори. Це створює враження, що Бог є чоловіком.[5] Тому багато феміністок прийшли до висновку, що чоловічість Христа настільки є фундаментальною для християнства, що жінок Він не може відкупити.[6] Те, що Ісус був людиною чоловічої статі, не викликає сумнівів навіть у найбільш «справедливій» Церкві, це не було би проблемою. Ісусова чоловічість – складова Його ідентичності, частина досконалості та обмеженості Його історичної ситуації. І це варто поважати. Однак питання в тому, що Його чоловічістю зловживають, щоб підкріпити патріархальний образ Бога.[7] Тобто суть проблеми не в тому, що Ісус був чоловіком, а в тому, що більшість чоловіків не схожі на Ісуса, оскільки патріархат визначає їхню самоідентифікацію та стосунки.[8]

Зважаючи на це, Ісусів Батько не є Батьком у біологічному чи патріархальному сенсі. Бог проявляє (одкровення) себе в Ісусі Христі як сутність турботливого, милосердного захисту, особливо для тих, хто перебуває на узбіччі (маргіналізованих).[9] Дійсно, якщо ми можемо сказати, що Христос приходить до пригноблених, і вони винятково Його чують, то це і є власне жінки, які живуть у цих маргінальних групах суспільства та Церкви, які також особливо сприйнятливі до Євангелія.

Серед бідних – вдови, які є зразками найбільш знедолених; а щодо моральних вигнанців, то саме повії є серед відкинутих. І – не випадково. Це означає, що за іконоборчим месіанським баченням саме жінок, зневірених і знеславлених людей, розглядають як дно нинішньої ієрархії. А отже, по-особливому останні будуть першими в Царстві Божому.

Здатність Ісуса бути визволителем не виникає із Його чоловічої статі, навпаки: Він відмовився від цієї системи панування і прагне втілити у своїй особі нове людство для служіння та взаємного розширення прав і можливостей. Тим самим рятуючи всіх, бо «нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви одно у Христі Ісусі!» (Гал. 3:28).

о. Віталій Осмоловський ТІ

 

[1] Carole R. McCann and Seung-kyung Kim, Feminist Theory Reader (New York: Routledge, 1994), 1.

[2] Там само, 3.

[3] Campbell Collen Carroll, My Sisters, The Saints: A Spiritual Memoir, (New York: Ramdom House LLC, 2012), 33.

[4] Rosemary Radford Ruether, “Christology and Feminism: Can a Male Savior Save Women?” http://www.womenpriests.org/theology/ruether1.asp

[5] Catherine Mowry LaCugna, “God in Communion with Us”, in Freeing Theology: The Essentials of Theology in Feminist Perspective, ed. Catherine Mowry LaCugna (San Francisco: Harper, 1993), 100.

[6] Rosemary Radford Ruether, “Christology and Feminism: Can a Male Savior Save Women?”.

[7] Elizabeth A. Johnson, She Who Is. The Mystery of God in Feminist Theological Discourse, 151-152.

[8] Там само, 161.

[9] Catherine Mowry LaCugna, “God in Communion with Us”, in Freeing Theology: The Essentials of Theology in Feminist Perspective, 104.