Джерело: Preferencias Apostólicas Universales de la Compañía de Jesús, 2019-2029
переклав о. О. Кривобочок ТІ
Універсальні Апостольські Преференції Товариства Ісуса на 2019-2029
ДО ВСЬОГО ТОВАРИСТВА
Дорогі друзі в Господові:
Універсальні Апостольські Преференції, які оприлюднюю цим листом, – це плід вибору. Було багато можливостей, усі вони добрі; ми хотіли знайти найкращий спосіб співпраці в місії Господа, те, що найкраще служитиме Церкві в даний момент, те, що найкраще можемо здійснити з тим, ким ми є і що маємо, шукаючи те, що краще служитиме Богові й універсальному добру.
Після шістнадцяти місяців праці на різних рівнях Товариства я представив Святішому Отцю чотири універсальні апостольські преференції:
- A. Показати шлях до Бога через Духовні Вправи і розпізнавання.
- B. У місії примирення й справедливості йти разом з убогими, відкинутими світом й зраненими в своїй гідності.
- C. Супроводжувати молодь у створенні обнадійливого майбутнього.
- D. Співпрацювати у турботі про Спільний Дім.
У листі-підтвердженні від 6 лютого 2019 Папа Франциск пише, що «шлях, який Товариство розпочало для окреслення універсальних апостольських преференцій, був (…) справжнім розпізнаванням». Стверджує, що запропоновані преференції «узгоджуються з актуальними апостольськими пріоритетами Церкви, які виражаються через навчання Папи, єпископських Синодів і Конференцій і, передовсім, беручи за основу Evangelii gaudium». Додає: «Без молитовної постави все інше не функціонує».
I. Універсальні Апостольські Преференції 2019-2029
Завдяки універсальним апостольським преференціям, сформульованим о. Петером-Ганс Кольвенбахом, якими ми керувалися понад п’ятнадцять років, розпочалися процеси, які потрібно продовжувати, такі як наша значуща присутність в Африці та Китаю, відповідальність усього Товариства за міжпровінційні місії в Римі, довірені нам Папами, важливість інтелектуального апостольства, служіння біженцям та мігрантам. Упродовж наступних десяти років у всіх наших апостольських працях, місії примирення і справедливості там, куди ми послані, ми керуватимемося нижчеподаними преференціями.
A. Показати шлях до Бога через Духовні Вправи і розпізнавання
Ми відчуваємо, що світське суспільство сьогодні становить великий виклик для Церкви у проголошенні Євангелія. Ми, віруючі, відчуваємо нагальну потребу подолати як секуляризм, так і ностальгію за культурним вираженням минулого. Ми пропонуємо співпрацювати з Церквою, щоб жити у світському суспільстві як знакові часу, який дає можливість відновити нашу присутність в серці людської історії. У зрілому світському суспільстві відкривається простір для комплексних вимірів людської свободи, також і релігійної. У зрілому світському суспільстві з’являються сприятливі умови для процесів особистого навернення, незалежного від суспільного й етнічного тиску, можливості задаватися глибокими запитаннями й вільно вибирати й наслідувати Ісуса, належати до церковної спільноти й жити по-християнському в суспільній, економічній, культурній та політичній сферах.
Духовні Вправи св. Ігнатія Лойоли – це упривілейований спосіб уприсутнювати Господа Ісуса, його життя й місію в різних суспільних контекстах сучасного світу. І тому ми пропонуємо глибше переживати Духовні Вправи, щоб вони вели нас до індивідуальної і групової зустрічі з Христом і щоб нас змінювали[1].
Водночас ми пропонуємо Духовні Вправи у всіх можливих варіантах, аби дати багатьом людям, особливо молодим, можливість користати з них, аби розпочати чи продовжувати наслідувати Христа. Досвід Духовних Вправ і духовності, яка з них походить, – наш пріоритетний спосіб показування дороги до Бога через участь у рятівній місії Ісуса Христа в історії.
Ми також пропагуємо розпізнавання як звичайну поставу тих, які пішли за Христом. Товариство Ісуса практикує й поширює практику індивідуального й колективного духовного розпізнавання як звичайний спосіб приймати в своєму житті, в апостольській праці й церковній спільноті рішення, натхнені Святим Духом. Це метод шукання й знаходження Божої волі, піддаючи себе дії Святого Духа. Завдяки колективному розпізнаванню апостольських преференцій ми оновили нас спосіб діяння. І тому ми хочемо постійно користуватися духовними розмовами та розпізнаванням у реалізації преференцій на всіх рівнях життя і місії Товариства[2].
Ми хочемо ділитися найбільш фундаментальним відкриттям у нашому житті: розуміти, як розпізнавання і Духовні Вправи св. Ігнатія показують шлях до Бога. Оскільки ми цього потребуємо, то хочемо йти за покликом поглиблювати розуміння і досвід ігнатіянської духовності. Хочемо це робити в живій, втіленій та тривкій вірі, яку зміцнює близькість з Богом – плід життя молитвою. Вірі, яка вступає в діалог з іншими релігіями й усіма культурами. Наша віра реалізується у ділах справедливості та примирення, бо походить від Розп’ятого-Воскреслого й веде нас до розп’яття в цьому світі, щоб ми звістували надію нового життя, яке нам дарує Господь. Це віра спільноти, яка стає свідком Надії.
B. У місії примирення й справедливості йти разом з убогими, відкинутими світом й зраненими в своїй гідності
Послані як товариші в місії примирення і справедливості, ми пропонуємо йти зі зраненими, виключеними, зіпхнутими на дно суспільства, вбогими, жертвами насильства влади, в’язнями сумління, жертвами сексуального насильства, особами й спільнотами; з відкинутими світом; з тими, яких біблійна традиція називає убогими цього світу, на чиє волання Господь відповідає втіленням, яке приносить визволення.
Невід’ємною умовою того, щоб бути товаришами подорожі в стилю Ісуса, в близькості з убогими є «проголошення його Євангелія надії незліченним убогим, які живуть у цьому світі»[3]. Наблизитись до вбогих означає вийти на периферії та маргінеси суспільства, приймаючи стиль життя і працю, відповідні до даної ситуації, аби наше супроводження було вірогідним. Для осягнення цієї мети ми ангажуємося на всіх рівнях Товариства у розпізнавання: хто найбільше зранені й виключені в нашому оточенні, аби знайти спосіб наблизитися до них[4].
Шлях, який хочемо пройти разом із убогими, – це шлях промування соціальної справедливості та зміни економічних, політичних і соціальних структур, які породжують несправедливість. Такий шлях – необхідний вимір примирення індивідів, народів і культур між собою, з природою і з Богом. Турбота про корінні народи, їхні культури й основні права займає особливе місце в нашій праці на користь примирення і справедливості в усіх їхніх вимірах.
Ми підтверджуємо свої зобов’язання піклуватися мігрантами, виселенцями, біженцями, жертвами воєн і торгівлею людьми, захищати культури й умови для гідного життя корінних народів. Ми й надалі продовжуватимемо створювати умови для їх гідного прийняття, для супроводження їх у процесі інтеграції в суспільство й для захисту їхніх прав.
Через формацію громадян, особливо тих, які становлять основу піраміди суспільства, хочемо зробити свій внесок у зміцнення політичної демократії. Промуючи суспільні організації, які шукають Спільне Добро, хочемо допомогти протистояти жахливим наслідкам різних форм «неолібералізму», фундаменталізму й популізму.
Ми будемо працювати над усуненням зловживань у Церкві й поза нею, створюючи умови, щоб скривджені були вислухані й щоб їм приділяли належну увагу, щоби перемогла справедливість й були компенсовані втрати. Це зобов’язання включає прийняття прозорих процедур щодо запобігання зловживанням, постійний вишкіл тих, які беруть участь у цій праці, зусилля, направлені на те, щоби зрозуміти соціальні причини, які породжують ці зловживання, і ефективно підтримувати культуру захисту вразливих осіб, особливо неповнолітніх.
Ми працюватимемо з багатьма особами й інституціями й підтримуватимемо культуру прийняття[5] і захисту прав неповнолітніх й вразливих, щоби змінити суспільні структури[6].
Супроводження вбогих зобов’язує нас вчитися, аналізувати й роздумувати, щоби краще зрозуміти економічні, політичні й соціальні процеси, які породжують таку несправедливість, й запропонувати суспільству альтернативні моделі. Ми сприятимемо процесові глобалізації, який визнає мультикультуралізм як багатство людства, захищає різноманіття культур і сприяє обміну між культурами.
Ми супроводжуємо вбогих, натхнені нашою вірою у милосердного Бога Отця, який запрошує до примирення як фундаменту нового людства.
C. Супроводжувати молодь у створенні обнадійливого майбутнього
Синод 2018 визнає молодь і їхню ситуацію як місце, в якому Церква хоче помічати й розпізнавати дію Святого Духа в цей момент людської історії. Вбогі й молоді взаємодоповнюються, перетинаються й становлять locus theologicus. Молодь, більша частина якої вбога, стоїть перед великими викликами сьогодення, такими як менші можливості працевлаштування як джерела економічної стабільності, зріст політичного насильства, різні форми дискримінації, погіршення екології тощо; все це утруднює знайти сенс життя і наблизитися до Бога.
Молодість – етап людського життя, коли кожна особа приймає фундаментальні рішення, через які входить у суспільство, прагне надати сенс своєму життю й здійснити свої мрії. Супроводжувати цей процес, навчати молодь розпізнаванню й ділитися з нею Доброю Новиною – це можливість показати шлях до Бога через солідарність між людьми й будування більш справедливого світу.
Молодь відкривається на майбутнє з надією збудувати гідне життя в примиреному світі й мирі з довколишнім середовищем. Ця молодь своїм світоглядом може допомогти нам краще зрозуміти зміни в нашій епосі й їх обнадійливу новизну. Сьогодні молоді люди – головні протагоністи антропологічної трансформації, яку цифрова культура породила й відкрила нову історичну епоху людства. Ми переживаємо зміну епох, з якої виходить нова людина й нова структура життя в індивідуальному й суспільному вимірах. Молодь – протагоністи цієї нової форми людського життя, яка може отримати в досвіді зустрічі з Господом Ісусом світло для роз’яснення дороги до справедливості, примирення і миру.
Товариство Ісуса може створювати й підтримувати в суспільстві й у Церкві середовища, відкриті для молодих людей. Ці середовища намагаються бути відкритими для креативності молоді, сприяти зустрічі з Богом життя, якого об’явив Ісус, і поглибленню християнської віри. У цих середовищах пропагується розпізнавання дороги, на якій кожна особа може осягнути щастя, роблячи свій внесок у добробут усього людства.
Молодь відчуває напруження між тенденціями до однорідності культур й появою міжкультурного суспільства, яке поважає різноманітність і збагачується нею. Логіка ринкової економіки веде до однорідності. Але молодь прагне, скоріше, різноманітності, яка відповідає реалізації свободи й відкриває простори креативності для розвитку міжкультурного суспільства. На цій основі вона може ангажуватися у будування культури захисту, яка гарантує здорове середовище для дітей та молоді, створюючи умови для розвитку їх людського потенціалу.
Супроводження молодих людей вимагає від нас автентичного життя, духовної глибини, відкритості, щоб ділитися життям і місією, в якій ми знаходимо сенс того, ким ми є і що робимо. Лише тоді зможемо вчитися разом з ними знаходити Бога в усьому і своїм служінням і апостольством допомагати їм глибше переживати цей період життя. Супроводження молоді виводить нас на дорогу індивідуального, спільнотного й інституційного навернення, яке це уможливлює.
D. Співпрацювати у турботі про Спільний Дім
Папа Франциск в енцикліці Laudato Si’ нагадує нам спільну відповідальність усіх людей за турботу про створіння, яке багато народів називають «матір’ю землею». «Наша сестра ридає, бо ми завдали їй шкоди своїми зловживаннями та безвідповідальним використанням дарів, якими її нагородив Господь. (…) Ось чому сама земля, пригноблена і спустошена, опинилася серед найбільш беззахисних і зневажених бідняків; вона «стогне і разом страждає в тяжких муках» (Рим 8, 22)»[7].
Шкода, вчинена землі, це водночас шкода, вчинена найбільш вразливим, таким як корінні народи, селяни, змушені емігрувати, і жителі периферій міст. Нищення довколишнього середовища, яке здійснює пануюча економічна система, шкодить не тільки теперішнім мешканцям планети, особливо дуже молодим, але впливає на життя майбутніх поколінь і загрожує їм.
Ми хочемо, беручи до уваги те, ким ми є і що маємо, співпрацювати з іншими в будуванні альтернативних моделей життя, основаних на пошані до створіння й на врівноваженому розвитку, здатному продукувати добро, яке розподілятиметься справедливо, забезпечуючи гідне життя всім людям нашої планети. Довгострокове збереження умов життя на планеті – це велика етична і духовна відповідальність людини. Наша співпраця включає участь у широких дослідженнях, аналізах, роздумах і розпізнаванні, завдяки яким можна буде прийняти відповідні рішення для виправлення шкоди, завданої екологічній рівновазі. В особливий спосіб звертаємо увагу на важливі зони для підтримки рівноваги в природі, завдяки якій можливе життя, такі як Амазонія, басейни Конго, Індія, Індонезія й великі морські простори. Така праця – це автентичний культ пошани до творчого діла Бога. Потрібні сміливі рішення, які не допустять нової шкоди й розпочнуть зміну стилю життя, потрібного для використання земних ресурсів для добра всіх людей. Ми хочемо бути активними в цих процесах.
Laudato Si’ нагадує, що «фундаментальна настанова виходу з власного «я», яка пронизує ізольовану й егоцентричну свідомість, – це той корінь, який уможливлює всебічне піклування про інших і про довкілля, а також породжує моральну реакцію оцінювати вплив кожної нашої дії та особистих рішень на світ довкола нас»[8]. Логічно виснувати, що християнам «потрібно, це «екологічне навернення», через яке наслідки зустрічі з Ісусом Христом проявлятимуться в їхньому ставленні до навколишнього світу. Реалізація на практиці покликання захисника Божого створіння належить до сутності чеснотливого життя»[9].
І тому дуже важливо вийти з себе і сумлінно піклуватися про все, що добре для інших. Ми не зможемо примиритися зі створінням, якщо не позбудемося свого індивідуалізму та бездіяльності.
Для нас, єзуїтів, і для наших співпрацівників у місії навернення починається зі зміни щоденних звичок, які пропонує економічна структура і культура споживання товарів, які продукують ірраціонально. Папа Франциск заохочує нас до цього: «Дуже благородно взяти на себе обов’язок дбати про створіння маленькими щоденними діями, і чудово, якщо виховання мотивуватиме до цього, формуючи відповідний стиль життя»[10].
ІІ. Ведені Святим Духом
Процес, у якому ми беремо участь, розпочався з церковної віднови, яку Святий Дух пробудив на ІІ Ватиканському Соборі, і яка відбувається тепер у Церкві. Цей самий Дух діяв підчас 31 і 36 Генеральних Конгрегацій і вів Товариство до вимогливого процесу духовної та апостольської віднови. Натхнена прикладом перших єзуїтів, які у Венеції (1537) роздумували над тим, куди їх хоче вести Святий Дух[11], 36 Генеральна Конгрегація доручила нам місію примирення і справедливості[12].
Натхнена словами Папи Франциска, 36 ГК відчула потребу повернутися з більшою довірою до наших джерел і спільнотного розпізнавання. Ділячись досвідом цих місяців, ми усвідомили, якою благодаттю є сам процес спільнотного розпізнавання, який здійснювався на всіх рівнях Товариства. Багато хто повторно відкрив деякі виміри ігнатіянської духовності, була відновлена практика духовних розмов, щоби спільно шукати дорогу Ісуса й переживати спільнотне розпізнавання як спосіб шукати Божу волю в своєму житті та місії. Ми зазнали благодать відчувати себе єдиним тілом, зростати в безпристрасності й готовності, аби бути спільнотою розпізнавання з широкими горизонтами[13]. З цими преференціями ми далі йтимемо цим шляхом, засвоюючи цей фундаментальний вимір нашого життя і місії.
Ми переживали цей процес, в якому поступово народжувався консенсус, і віримо, що ним керував Святий Дух. Ми розпочинали його з багатьма сумнівами й неспокоєм, не знаючи добре дорогу, намагаючись подолати скептицизм. Ми, як і перші єзуїти, походимо з різних країн і культур, з різними способами бачення й розуміння речей. Ми також дійшли до єдності прагнень, до спільного бажання служити Ісусові, який несе свій хрест до всіх закутків світу. Ми помалу вчилися вірити й довіряти; ми можемо сказати, що Господня рука провадила нас так, як Ігнатія в Манресі, як учитель у школі[14]. Життєдайним внеском була участь спільнот, апостольських діл, регіонів, провінцій і єзуїтів у формації.
Внесок шести Конференцій Вищих Настоятелів напрочуд збігається. Подібно як перші учні, які виплили на глибину й потрапили в бурю, ми здивувалися, побачивши, як Господь прийшов до нас. Це Він, втілений Господь, розп’ятий і воскреслий, показує нам свої рани й запрошує нас приєднатися до Нього в пошуках справедливості, йти до нових границь, супроводжувати тих, кого суспільство відкинуло, проголошувати Добру Новину всім людям, щоби любов нашого Бога могла їх перемінити. Наші затверділі серця також перемінюються з дня на день, наповнюючись милосердям і співчуттям.
Цей процес навчив нас, що універсальні апостольські преференції – засіб, за допомогою якого нас веде Святий Дух. Окрім того преференції – інструмент для поглиблення стилю життя і місії, на які звертає увагу 36 ГК, коли запрошує нас до духовної та апостольської віднови, впроваджуючи в наше щоденне життя розпізнавання і співпрацю з іншими в різних справах.
Ми глибоко переконані, що преференції допоможуть апостольському тілу Товариства, якщо ясно підтримуватимуть єдність між життям і місією; якщо їх розумітимемо як орієнтири, які виходять поза «роблення чогось» і перемінюють нас як осіб, як релігійні спільноти, як апостольські місії та інституції, в яких ми працюємо з іншими. І тому кожна преференція не тільки виражає ключовий пункт нашого апостольства, але заохочує нас відновлювати своє життя, щоби наша праця була вірогідною й ефективною.
Ці преференції намагаються виконати конкретну місію як відповідь Господа на волання зраненого світу, на волання найбільш знедолених, яких виселили й скинули на дно суспільства, на риторику, яка розділяє і нищить наші культури, на збільшення прірви між багатими й убогими, на волання молодих людей, які шукають надії й сенсу, на волання землі та її народів, які принижені до такої міри, що їхнє існування під загрозою, як відповідь світові, цілі покоління якого ніколи не чули про Ісуса і його Євангеліє.
Церква зранена гріхами своїх членів й через це страждає. Вона пливе посеред великих бур. У Товаристві ми з болем й покорою розуміємо свої рани й гріхи. Ми відчуваємо сором й замішання, коли стаємо перед Господом і просимо в Нього прощення, зцілення й милосердну любов. Ми можемо йти вперед тільки як грішники, яким дарували прощення і любов. Ми можемо передавати співчуття Господа іншим тільки тоді, коли – індивідуально чи як спільнота – самі зазнали співчуття. Фактично, тільки досвід любові й спасіння дає нашому прагненню місії глибину й енергію. Саме у викликах зраненого світу й у своїх ранах ми чуємо лагідний, але наполегливий поклик Господа.
Універсальні апостольські преференції пропонують поглиблювати процеси індивідуального, спільнотного й інституційного навернення. Вони опрацьовані для покращення апостольської праці всього Товариства і способу, у який ми здійснюємо наше служіння, в якому вони виражаються; водночас вони допоможуть єзуїтам і їхнім співпрацівникам у місії спрямувати своє апостольське життя до Бога. Ми хочемо запросити всіх людей піти дорогою, яку показав Ісус з Назарета і якою ми самі йдемо за Ним, натхнені Святим Духом.
Ці преференції не наші; ми йшли за голосом Святого Духа, який нас вів і надихав. Ми їх дали Папі для підтвердження, бо віримо, як Ігнатій і перші єзуїти, що він найкраще розуміє потреби світу і Церкви. Універсальні апостольські преференції допомагають нам подолати всі форми зосередження на собі чи корпоративізму і в такий спосіб ставати автентичними співпрацівниками в місії Господа, яку ми здійснюємо з багатьма особами в Церкві й поза нею. Завдяки ним ми відчуваємо себе найменшим співпрацюючим Товариством.
ІІІ. Потреба в особистому, спільнотному й інституційному навернені
Споглядання для здобуття любові розпочинається[15] зауваженням, яке виражає загальну думку, про яку слід постійного нагадувати: «Любов має виявлятися радше у вчинках, ніж у словах». Процес розпізнавання універсальних апостольських преференцій породив в учасників глибоку вдячність за отримані великі благодаті. Водночас ми відчули сильний поклик до індивідуального, спільнотного й інституційного навернення.
Прийняти преференції означає негайно втілювати їх у життя, змінюючи стиль життя й працю, які перешкоджають відновленню осіб, спільнот і місіонерської діяльності. Нас надихає відповідь перших апостолів, які відразу кинули свої сіті й рибацьке життя і пішли за Ісусом[16]. Після оприлюднення преференцій всім апостольським осередкам Товариства будуть надані засоби для їхньої реалізації[17]. Необхідною умовою нашого навернення є відповідальність за пошуки й властиве використання економічних і фінансових засобів у апостольському служінні, вказаному в універсальних апостольських преференціях[18].
Ми покликані взяти участь у житті й місії Ісуса Христа. Початком запрошення є любов Триєдиного Бога, який не бездіяльний перед лицем ситуації в світі, а посилає Ісуса прийняти людське тіло й віддати своє життя, аби відчинити двері божественного життя й любові всім людям. Смерть Ісуса – це вираження найбільшої любові, яка перемагає смерть. Прийняти це запрошення – це віддати своє життя ради любові, вираженої ділами примирення і справедливості, це стати справжнім послідовником Ісуса, активним членом Церкви й Товариства, яке виконує цю місію разом із багатьма іншими особами. Навернення дає нам здатність виконувати цю місію; це навернення до віри в Добру Новину про наближення Божого Царства, це навернення до живої віри, яка виражається ділами, які уможливлюють сповнення Божих обітниць в історії людства.
Пам’ятаючи про досвід перших єзуїтів у Венеції, 36 ГК запрошує нас повернутися до свого коріння. Разом з першими єзуїтами в Венеції ми утверджуємося в тому, що вони «досвідчили як джерело життя: жити разом як друзі Господа; бути близько вбогих і проповідувати радість Євангелія»[19]. Зробити наші спільноти місцем спільнотного розпізнавання, яке оживлятиме молитовне життя, брати участь у Євхаристії та практикувати духовні розмови – це допоможе нам ділитися даром розпізнавання як можливості піддатися керівництву Святого Духа в апостольстві й в усіх служіннях. Просте життя біля убогих народжує креативність, якої потребуємо, аби робити більше малими засобами[20] й чинити більш вірогідним нашу безкорисливу апостольську працю.
Водночас, аби відповісти на поклик, виражений універсальними апостольськими преференціями, нам потрібно як ніколи раніше направити свої зусилля на інтелектуальний розвиток, якого вимагає наша засновницька харизма і наша традиція, і який супроводжує потрібну духовну глибину. Товариство заангажоване в інтелектуальне апостольство, бо інтелектуальна глибина характеризує всі види апостольства Товариства Ісуса. Ми надалі хочемо служити Церкві інтелектуальним апостольством, виражаючи віру в інтелектуальній глибині. І тому кожний член цього апостольського тіла покликаний займатися своєю формацією все життя. Інтелектуальна глибина вимагає навичок мислення і зобов’язує не занедбувати постійну формацію. Без цією умови внесок Товариства Ісуса в місію Церкви не відповідатиме вимогам ігнатіянського magis.
Апостольська віднова Товариства Ісуса, яка поєднується зі здійсненням універсальних апостольських преференцій, вимагає поглибити співпрацю між єзуїтами, з нашими співпрацівниками в місії, з апостольськими ділами й осередками, з іншими інституціями Церкви й багатьма особами й закладами, які працюють у різних сферах примирення між людьми, зі створінням і з Богом. 36 ГК підтверджує орієнтацію 34 і 35 ГК: «Наша місія покращується і наше служіння розширюється завдяки співпраці з усіма людьми, з якими ми працюємо»[21].
Досвід спільнотного розпізнавання стосовно преференцій підтверджує думку 36 ГК: «Хоча у всьому Товаристві помічається великий прогрес у співпраці, але ми бачимо також і перешкоди. (…) Ми потребуємо всеосяжного розпізнавання й постійного планування й оцінювання наших зусиль, аби подолати перешкоди й нормалізувати участь співпрацівників у місії на різних рівнях апостольської активності й управління Товариством»[22]. Без повного введення виміру співпраці у наше життя і місію неможливо повністю віддатися місії Господа, бо існуватиме небезпека, що не зможемо її здійснити.
На цих універсальних апостольських преференцій ми хочемо зосередити наші життєві й апостольські сили упродовж наступних 2019-2029. Ми їх приймаємо як місію Церкви, дану нам Святішим Отцем Франциском, який їх схвалив, підтверджуючи спільнотне розпізнавання апостольського тіла. Ми, як тіло, послушне Святому Духові, повинні ввести їх у дію на всіх вимірах нашого життя та місії. Мета преференцій – запустити процес апостольського пожвавлення і креативності, аби ми стали кращими слугами примирення і справедливості. Ми запускаємо цей процес згідно з можливостями осіб, часу й місць у світлі навчання Церкви і керівництва Святого Духа.
Нехай Богородиця, Мати Товариства Ісуса, випросить у свого Сина для нас автентичне життя, щоб ми, проповідуючи те, що нам дає можливість пізнавати Господа й робити те, що проповідуємо, були свідками Божої любові, даної людству, і під натхненням Святого Духа плідно співпрацювали ради примирення всього у Христі.
Рим, 19 лютого 2019
Артуро Соса ТІ. Генерал
[1] Див. ГК 36, d. 1,18.
[2] Див. Папа Франциск, Gaudete et exsultate, 167 і 169.
[3] ГК 35, d. 2,13.
[4] Див. ГК 36, d. 1,15.
[5] Див. ГК 36, d. 1,16.
[6] Див. ГК 36, Справи, доручені Генералові.
[7] Laudato Si’, 2.
[8] Laudato Si’, 208.
[9] Laudato Si’, 217.
[10] Laudato Si’, 211.
[11] Див. Автобіографія Ігнатія Лойоли [93-95].
[12] “Примирення завжди є справою справедливості; (…) В центрі Божого діла примирення завжди перебуває хрест Христа й наша у ньому участь” (ГК 36, d. 1,21).
[13] Див. ГК 36, d. 1,7-16.
[14] Див. Автобіографія Ігнатія Лойоли [27].
[15] Духовні Вправи [230-237]. Див. 1 Йо. 3,8.
[16] Див. Мк. 1,14-20.
[17] До прикладу, сайт https://jesuits. global/uap
[18] “36 ГК стверджує, що, зважаючи на наше ставлення до вбозтва, слід брати до уваги різні фінансові стратегії, можливості й наслідки в апостольських планах й прийнятті рішень на всіх рівнях керування Товариством. Економ і компетентні особи повинні в цьому допомагати” (d. 2,18).
[19] ГК 36 d. 1,4.
[20] Див. ГК 36, d. 1, 11-16.
[21] ГК 36, d. 2,6. Див. ГК 35, d. 6,30; ГК 34, dd. 13 і 14.
[22] ГК 36, d. 2,7.
