о. О. Кривобочок ТІ
Психолог А. Маслоу розробив теорію людських мотивацій. Людина мотивована згідно з ієрархією її потреб. У цій ієрархії є п’ять рівнів потреб: фізіологічні, безпеки, соціальні, визнання, самореалізації. Потреба вищого рівня задовольняється лише тоді, коли задоволена потреба нижчого рівня. У цій ієрархії духовним можемо назвати лише п’ятий рівень: самореалізація.
Чи Маслоу був правий? Чи на духовний рівень людина може потрапити лише тоді, коли пройде всі нижчі рівні?
У цій медитації постарайтеся глибше поміркувати над своїм життям, потребами та мотиваціями, які домінували в різних періодах життя. Постарайтеся глибше поміркувати над тим, що для вас було головним, а що другорядним у різні періоди життя. Які цілі та цінності ви прагнули й намагалися реалізувати або здобути?
Потреби, мотивації, цілі, цінності – головне та другорядне
„Уявляю собі, що сьогодні маю померти.
Я випросив часину, аби побути на самоті та написати своїм друзям щось схоже на заповіт, в якому певні думки могли б служити заголовками до розділів:
- Ось речі, що їх я любив за життя: Речі, які я смакував… Оглядав… Нюхав… Слухав… Торкав…
- Ось враження, які я цінував…
- Ідеї, що принесли мені звільнення…
- Віра, з якої виріс…
- Переконання, якими жив…
- Справи, задля яких жив…
- Школа життя навчила мене проникливо дивитися на
Бога, Світ, Людську натуру, Ісуса Христа, Любов, Релігію, Молитву…
- Ось ризик, на який я пішов…
Небезпеки, які на себе накликав…
- Страждання, що загартували мене…
- Уроки, які подало мені життя…
- А це те, що сформувало життя
(особи, заняття, книги, випадки тощо)…
- Ось тексти Святого Письма, які освітили мою дорогу…
- Те, про що шкодую…
- Мої життєві досягнення…
- Люди, які займають особливе місце у моєму серці…
- Ось мої несповнені бажання…”[1].
Я знаю, так, се хворії примари, –
Не час мені вмирати, не пора.
Та налягли на серце чорні хмари
Лихого пречуття, душа моя вмира!
Вдяглися мрії у смуткóві шати
І понесли мене в дивний, мовчазний край.
І там прийняв мене в зеленії палати
Плакучих верб і кипарисів гай.
Серпанком чорним жалібниці-мрії
Мені покрили очі, змеркнув світ,
І залунали скарги жалібнії
Моїх покинутих пісень-сиріт
Пісні вернулись плакать на могилі
Палкого серця, що носило їх.
Вони були між людьми гості милі,
Та не прийняв ніхто їх за своїх.
(Леся Українка)
[1] Ентоні де Мелло. Джерела, ст. 10-11.
