У безпосередньому досвіді ми сприймаємо одновимірний, двовимірний і тривимірний простори. Наступні виміри для нас – абстракція і навіть фантастика. І якщо фізики і математики говорять про існування інших вимірів і навіть доказують це математичними формулами, а ми намагаємося якось це уявити, то завжди зводимо до тривимірного простору. І якщо хтось говоритиме, що сприйняття вищих вимірів залежить від рівня нашої свідомості, то це нам і так нічого не говорить, ми цього не розуміємо.
Подивімося на даний рисунок. Рисунок двовимірний – площина, на якій намальовано закручену лінію – одновимірну. Тепер поміркуймо, що означає бачення, розуміння чи сприйняття цього рисунка на різних рівнях свідомості?
Уявімо, що А, Б і В – це люди. Відстань між А і Б – 2 метри, відповідно між Б і В – 20 метрів. Так це виглядає з рівня двовимірного простору або свідомості, яка сприймає двовимірний простір, бо така свідомість, назву її двовимірною, бачить вперед, назад, вліво, вправо. Але не бачить вниз і вверх – що властиво лише для тривимірної свідомості.
Але як це виглядатиме для одновимірної свідомості, яка бачить тільки вперед і назад? Закручена лінія у двовимірному просторі в одновимірному просторі сприйматиметься як пряма лінія, і відстань між А і Б буде не 2 метри, а набагато більше, і відповідно – між Б і В.
Щоби перейти до тривимірного простору, площину посередині треба перегнути, і В наблизити до А. Отож, відстань між ними буде мінімальна. Це просто і зрозуміло. Попробуймо перейти тепер до четвертого виміру.
Між Землею і якоюсь далекою планетою мільйони чи мільярди кілометрів у тривимірному просторі. Якщо, по аналогії зі сказаним вище, посередині цієї відстані перегнути простір як аркуш паперу і зігнути його, то далека планета наблизиться до Землі й буде дуже близько. Питання тільки – як перегнути простір і як це впливатиме на всесвіт? Відповідь проста – перегинати нічого не треба, як і змінювати у всесвіті, перегинання – це лише унаочнення, пояснення. У чотиривимірному просторі відстань між Землею і цією планетою буде на порядки менша, ніж у тривимірному просторі. Тільки моя свідомість тривимірна – я бачу в трьох напрямках, і не бачу і навіть не усвідомлюю існування четвертого напрямку, який тут, біля мене. Я сліпий до четвертого виміру. Мені треба змінити свою свідомість, розвинути її; якщо вона стане чотиривимірною, то побачить четвертий вимір, і те, що тепер далеко, наблизиться.
Уявімо собі наш тривимірний всесвіт як велетенську кулю, в центрі якої ми перебуваємо. У чотиривимірному просторі куля зменшиться, всесвіт стиснеться. Якщо перейдемо на вищий вимір, то всесвіт знову стиснеться, і так далі, аж поки на якомусь рівні не стиснеться до точки нульового виміру, хоча це може бути безконечним процесом. Безконечність перейде в нуль. Так я собі уявляю це з рівня тривимірної свідомості. Хоча зі світом насправді нічого не відбувалося – яким він був, таким і залишився. Усе відбувалося зі мною, зі зміною моєї свідомості.
Змінюється моя свідомість – і змінюється сприйняття простору, світу і математично-фізичних законів. Безконечність і нуль – це стани моєї свідомості й відповідно два різні способи сприйняття і розуміння світу.
Але чи перехід на вищий рівень свідомості якось позначається на моєму фізичному існуванні, переміщенні у просторі, чи поза моєю свідомістю немає жодних змін? На це важче відповісти. Але подивімося на такий феномен як білокація – перебування людини одночасно у двох місцях. Як це інтерпретують? Якщо білокацією володів святий, то це чудо – дар від Бога, якщо грішник, то це магія, чортівня.
Залишмо надприродне й попробуймо відповісти на рівні природного. Людина ввійшла у вищий стан свідомості, бачить перед собою у четвертому вимірі й може рукою дотягнутися до того, що у третьому дуже далеко. Тобто, у четвертому вимірі обома руками хапаю дві речі, які переді мною, а у тривимірному світі між ними велика відстань. У четвертому вимірі перебуваю в одному місці, а в третьому вимірі перебуваю у двох місцях одночасно.
Поняття зміненої свідомості у нашій уяві асоціюється, в першу чергу, з медитацією далекосхідних релігій, за чим йде низка різних термінів: просвічення, саторі, дзен тощо. А чи в європейській та християнській культурі є щось подібне?
Медитація – це, в першу чергу, зосередження. Практика зосередження притаманна всім людям, тільки в різній мірі. Люди, які наполегливо працюють у різних царинах науки, техніки, культури тощо, багато часу витрачають на зосередження на чомусь одному. І багато з них говорять, що наукові відкриття чи шедеври мистецтва з’являлися в їхній уяві раптово, нізвідки, як момент, ніби відкрилося небо або щось подібне, і самі не розуміють, звідки це взялося. Ці моменти можна приписувати втручанню надприродних сил, а можна пояснити природним способом – зміна свідомості або стрибок свідомості в інший вимір хоча би на кілька секунд.
Перейдемо тепер до християнської медитації, звузимо її до дискурсивної медитації за методом св. Ігнатія Лойоли. Ігнатіянська медитація – це молитва, діалог чи контакт з Богом на основі роздумів над Святим Письмом. Найголовніше тут – надприродний вимір, вимір благодаті, а все інше допоміжне. Тільки питання в тому – де в людині перебуває той духовний вимір, яку кнопку і де потрібно натиснути, щоб його активувати?
Сам метод – це психологія, рівень свідомості, розуму й емоційно-волітивної сфери. Термінологія психологічна – пам’ять, уява, розум, воля, зосередження, органи чуттів, спустошення, втіха. Сама техніка – це психологічні вправи з залученням Святого Письма. А суто християнські терміни в книжці «Духовні Вправи», такі як досвід гріха, пекла, відчуття Бога в усьому, без особистого досвіду – повна абстракція, сухі доктринальні формулювання. Але цей метод вводить нас у вимір благодаті, і навіть не знаємо і не розуміємо, як це стається, коли натискаємо в собі магічну кнопку духовного виміру чи Бог її натискає.
Духовний вимір переважно описують психологічною мовою. А чи можна психологію або антропологію поєднати з космологією, з тим, про що говорилося попередньо? Попробую це зробити.
Стан крайнього спустошення – це досвід пекла. Релігійною мовою – дорога очищення. На рівні психіки – це повний розрив із усіма прив’язаннями, ідеями, ідеалами, вірою тощо, кенозис – повне оголення. Мовою космології – моя свідомість стрибнула глибоко вниз, стала одновимірною. Я опинився в одновимірному лінійному просторі, де все суще перебуває дуже далеко від мене. Відчуття повної пустки, ізоляції. Або відчуття повного хаосу.
Стан крайньої втіхи – це досвід відчуття Бога у всьому і всього у Бозі. Релігійною мовою – дорога з’єднання. На рівні психіки – дуальність мислення й оцінювання зникає, немає добра і зла, бо мислення етичними нормами і об’єктивність добра і зла – це третій вимір. На вищих рівнях дійсність та об’єктивність зовсім інші. Відчуття космосу, абсолютного сенсу у всьому, що відбувається у світі природи і у світі людей на всіх рівнях. Мовою космології – моя свідомість стрибнула високо вверх на вищі рівні, де весь світ стає єдністю, гармонією.
Для унаочнення такий образ: я перебуваю на великому полі, на якому розкидано каміння. Я ходжу по полі між камінням, не бачу в цьому жодного сенсу. Якщо ж я піднімуся вверх на висоту, коли все поле стиснеться так, що я його побачу одним поглядом, то побачу не хаос, а порядок, каміння не розкидані хаотично, а розміщені в певному порядку, і з висоти це вже не каміння, а конкретна геометрична фігура. По аналогії перехід на вищий рівень свідомості чи у вищий вимір – більша кількість елементів дійсності поєднується між собою в якийсь порядок. І це стосується не лише фізичних об’єктів, а й людських стосунків на різних рівнях.
Ми розуміємо одновимірний, двовимірний і тривимірні простори. На основі цього розуміння методом аналогії та абстракції можемо якось переходити до вищих вимірів. А як щодо часу? Час – це якісно інша дійсність, яка в нашому досвіді одновимірна. Час йде вперед, розумом і уявою я можу його спрямувати назад, можу час прискорити чи сповільнити. Але чи можливо спрямувати час вправо, вліво, вверх, вниз, тобто, щоб час був дво-, тривимірним тощо. Такі міркування не приходять до голови до тих пір, поки немає досвіду зміненої свідомості. На іншому рівні свідомості змінюється не лише сприйняття простору, але й часу. Двовимірний час – це теоретичні міркування, бо в сприйнятті світу в іншому стані свідомості простір і час об’єднуються в одне ціле, якісно однакове. А це вже ніби якісно інший світ, відмінний від нашого, даного нам у звичайному сприйнятті.
Якщо попробуємо на це глянути ширше, то космологія тісно пов’язана з антропологією. Яка моя свідомість, такий і мій світ. Але це також пов’язане і з теологією. Атрибути, якими я наділяю Бога, беру зі свого досвіду існування у світі. Змінюється досвід, змінюються атрибути, змінюється і теологія. І йдеться не про щось конкретне, таке як догми та інші богословські формулювання. Йдеться про зміну глибоко підсвідомого сприйняття духовної дійсності. І починаєш це розуміти лише тоді, коли ці зміни сталися.
реколекціоніст, перекладач та автор багатьох матеріалів про молитву та ігнатіанську духовність
