https://www.vatican.va/content/francesco/it/speeches/2024/november/documents/20241128-cti.html

 

ПРОМОВА СВЯТІШОГО ОТЦЯ ФРАНЦИСКА

ДО УЧАСНИКІВ ПЛЕНАРНОЇ СЕСІЇ

МІЖНАРОДНОЇ БОГОСЛОВСЬКОЇ КОМІСІЇ

 

Четвер, 28 листопада 2024

 

Ваша Еміненціє, дорогі брати й сестри!

Ми вже скоро відчинимо Святі Двері Ювілею, а недавно закінчили XVI Звичайну Асамблею Синоду Єпископів. З огляду на ці дві події я хотів би запропонувати вам дві теми: повернути Христа в центр і розвивати богослов’я синодальності.

Повернути Христа в центр. Ювілей запрошує нас знову відкрити обличчя Христа і зосередитися на Ньому. Під час цього Святого Року ми також святкуватимемо 1700-у річницю першого великого Вселенського Собору в Нікеї. Я маю намір поїхати туди. Цей Собор – важлива віха на шляху Церкви та всього людства, бо віру у Христа, Божого Сина, який прийняв людське тіло ради нас і ради нашого спасіння, там сформулювали і визнали як світло, яке освітлює сенс дійсності і призначення всієї історії. У такий спосіб Церква відповіла на запрошення апостола Петра: «Господа Христа святіть у ваших серцях, завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію» (1 Пт. 3, 15).

Це заохочення до всіх християн в особливий спосіб стосується служіння богословів, які покликані служити Божому Людові: сприяти зустрічі з Христом, поглиблювати розуміння таїни Христа, щоби ми могли краще розуміти «яка її ширина, довжина, висота і глибина, і спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення» (Еф. 3, 18-19).

Нікейський Собор ствердив, що Син єдиносущний із Отцем, і показав щось суттєве: в Ісусі можемо пізнати обличчя Бога й водночас обличчя людини, відкриваючи, що ми – сини в Синові й брати між собою. Братерство, закорінене в Христі, для нас стає фундаментальним етичним завданням. Важливо, що ви присвятили велику частину цієї Пленарної Асамблеї праці над документом, який намагається показати актуальне значення віри, визнаної в Нікеї. Такий документ може бути цінним в Ювілейному Році, щоби живити й поглиблювати віру віруючих і, виходячи від постаті Ісуса, також запропонувати теми і роздуми, корисні для нової культурної та соціальної парадигми, інспірованої саме людською природою Христа.

Сьогодні, у складному і часто поляризованому світі, трагічно позначеному конфліктами і насильством, Божа любов, яка об’являється у Христі і дається нам у Дусі, закликає нас усіх вчитися жити в братерстві й бути будівничими справедливості і миру. Тільки у такий спосіб можемо сіяти зерна надії там, де живемо.

Повернути Христа в центр означає знову розпалити цю надію, а богослов’я покликане робити це постійно і мудро в діалогу з усіма іншими науковими дисциплінами.

Переходимо до другої теми роздумів: розвивати богослов’я синодальності. Звичайна Асамблея Синоду Єпископів присвятила один пункт Підсумкового Документу завданням богослов’я у контексті «харизм, покликань і служінь для місії» і сформулювала побажання: «Асамблея запрошує богословські інституції продовжувати дослідження з метою роз’яснення і поглиблення значення синодальності» (67). Такою була візія св. Павла VI наприкінці Собору, коли він створив Секретаріат Синоду Єпископів. Упродовж шістдесяти років синодальне богослов’я поступово розвивалося, і сьогодні можемо сказати, що воно вже зріле. І сьогодні вже неможливо думати про душпастирство без синодального виміру.

Отож, разом із центральним місцем Христа, я хотів би просити вас взяти до уваги еклезіологічний вимір з метою кращого розвитку місіонерського завдання синодальності та участі всього Божого Люду з його різноманітними культурами і традиціями. Хочу сказати, що прийшов час зробити хоробрий крок: розвивати богослов’я синодальності, богословську рефлексію, яка допомагатиме, заохочуватиме й супроводжуватиме синодальний процес на новому місіонерському етапі, більш креативному й сміливому, інспірованому керигмою, яка залучатиме всіх членів Церкви.

Закінчую побажанням, щоб ви були подібними до апостола Йоана, який, як улюблений учень, довірливо поклав свою голову на серце Ісуса (див. Йо. 13, 25). В Енцикліці Dilexit nos я нагадав, що Пресвяте Серце Ісуса – об’єднуючий принцип дійсності, бо “Христос – серце світу; Його Пасха смерті та воскресіння – центр історії, яка, завдяки Йому, є історією спасіння”» (31). Спираючись на Серце Господа, ваше богослов’я черпатиме з джерела і даватиме плоди Церкві та світові.

Важливою умовою для плідної богословської думки є почуття гумору, так! Це дуже допомагає. Святий Дух допомагає нам у вимірі радості та гумору.

Сестри й брати, дякую вам за ваше служіння. Вас супроводжує моє благословення. Прошу вас молитися за мене. За мене, а не проти мене! Дякую.