Останні слова
св. Терези з Лізьє
до Селіни
переклав о. О. Кривобочок ТІ
ЛИПЕНЬ 1897
12 липня
- Під час розмови моя Тереня раптом перебила мене і, дивлячись на мене зі співчуттям і ніжністю, промовила:
«Ах!… Найбільше мій відхід відчуватиме моя маленька сестричка Селіна, безсумнівно, вона плакатиме найбільше, бо коли в неї виникали проблеми, вона приходила до мене, а тепер не матиме нікого…
… Так, але добрий Бог дасть їй силу… і потім я повернуся!»
і, звертаючись до мене:
«Я прийду за тобою якнайшвидше і візьму з собою тата, ти добре знаєш, що він завжди кудись поспішав…»
- Пізніше, коли я виконувала біля неї обов’язки медсестри і говорила, як завжди, про близьку розлуку, вона наспівувала, ніби це була я, куплет пісні, який сама придумала (з Кантика «це для мене»).
«Вона моя, та, для якої саме Небо –
Все небо прийшло мене забрати
Вона моя, я її люблю, ох! Так, я її люблю.
Ніщо ніколи не зможе нас розлучити».
- Я їй сказала: «Добрий Бог не зможе мене взяти відразу після твоєї смерті, бо не матиму часу, що стати доброю». Вона відповіла:
«Це не має значення. Згадай св. Йосипа з Купертіно, його інтелект був посереднім, він був невігласом і добре знав тільки це Євангеліє: Beatus venter qui te portavit[1]. На цю тему він відповів так добре, що всі були в захопленні й дозволили йому стати священником разом із трьома його товаришами, нічого їх не питаючи. Бо вважали, що якщо він так добре відповідає, то і його товариші повинні знати стільки, скільки й він. Отож, я відповідатиму замість тебе, і добрий Бог задарма дасть тобі те, що дав мені».
- Того самого дня, коли я ходила по інфірмерії, вона подивилася на мене й сказала:
«Мій маленький Валеріан…»
(Вона часом порівнювала наші стосунки із стосунками св. Цецилії і Валеріана).
Липень
- Коли вона дивилася на мене, то в неї виникали такі спонтанні роздуми:
«Ми будемо як дві маленькі качечки, ти знаєш, як близько вони слідують одна за одною!»
«Мені би було дуже сумно, якби я побачила, не має значення, кого, на другому коліні доброго Бога, я би плакала весь день!…»
Мою Тереню зворушив текст Євангелія[2], в якому Ісус відмовляє синам Зеведея сісти в небі справа і зліва від Нього, і вона сказала:
«Думаю, що добрий Бог зберіг ці місця для маленьких дітей».
Вона надіялася, що цими двома упривілейованими дітьми були вона і я…
(Це була відповідь на мої страхи, на жаль, цілком обґрунтовані, що я ніколи не стану гідною зайняти це місце).
Благодать Haec facta est mihi прийшла через три тижні після її смерті як відповідь на це інтимне питання, сформоване під час співання псалмів: «Моя Тереза не сказала мені, що зайняла місце, на яке надіялася: на колінах доброго Бога?». Саме в цей момент хор заспівав Haec facta est mihi, я не розуміла цих слів і після закінчення подивилася переклад: Haec facta est mihi… Зі мною це сталося.
- Я сказала, що якщо втрачу її, то зійду з розуму. Вона відповіла:
«Якщо зійдеш з розуму, bobonne, то «Добрий Спаситель» прийде за тобою!…»
(«Bobonne» – це прізвисько, яке вона мені дала з дозволу нашої Матері, бо я опікувалася нею, вона постійно мене кликати, і так кликами мене їй було легше, ніж по імені).
- Бачачи, що Мати Агнеса записує всі слова нашого ангела, а я поспішно – тільки звернені до мене особисто, я виразила жаль, що не можу записувати все:
«Я не роблю як інші, не записую все, що ти говориш».
Вона відразу відповіла:
«Нема потреби, я прийду за тобою…»
Одного червневого дня, коли я входила до інфірмерії, вона побачила, що я дуже засмучена її близькою смертю, і, чарівно піднявши палець, вона почала говорити до Дитяти Ісуса, ніби читаючи Йому лекцію:
«Мій маленький Ісусе, якщо візьмеш мене, то потрібно також взяти і пані Лілі (Родинне прізвисько, яке сягає нашого дитинства і яке вона мені дала особисто. Воно було інспіроване дитячою байкою «Пан Тото і пані Лілі». Вона була паном Тото, а я – панею Лілі). Це моя умова, отож думай добре, що хочеш робити… Середини немає – бери або залиши!»
- 22 липня я написала до тітки Герен: «… Якось я сиділа біля вікна і читала моїй маленькій хворій текст про блаженство неба; вона мене перебила:
«Мене приваблює не це…»
Що тоді?
«Ох, Любов! Любити й бути любленою, повернутися на землю, щоби допомагати любити Любов».
- Вночі вона харкала кров’ю. Радісно, по дитячому, час від часу вона показувала мені свою тарілку. Часто вона показувала на край і з трошки сумним виглядом говорила:
«Я хотіла, щоби це було там!»
Я також відповідала сумно:
«Ох! Не має значення, чи там мало чи багато, це є знак твоєї смерті…»
Потім я додала: «На жаль! Ти щасливіша від мене, бо я не маю жодного знаку!»
Вона відразу відповіла:
«Ох! Так, ти маєш знак! Моя смерть – це знак твоєї!…»
21 липня
Коли я прибирала в інфірмерії, вона слідкувала за мною, і раптом порушила мовчання словами, в яких нічого не було провокативного:
«В небі ти сядеш біля мене!»
І пізніше, цитуючи уривок із красивих віршів про Людовика XVII:
«Ти скоро підеш за мною колисати дитину, яка плаче.
І в її сяючій оселі світлий подих омолоджує сонце…
Потім я дам тобі лазурні крила червоного херувима…
Я сама прикріплю їх до тебе,
Бо ти не знаєш, як їх прикріпити.
Ти би поставила їх зависоко або занизько!»
24 липня
- Вона знала багато оповідань і пам’ятала багато дрібниць, які використовувала при нагоді, що робило її розмову колоритною і пікантною.
Вона говорила:
«Ти маєш добру душу, не бійся, в тобі є маленький «песик», який врятує тебе від усіх небезпек…»
(Натяк на зізнання диявола отцю Суріну під час екзорцизму: «Я можу зробити все, є тільки цей песик доброї волі, проти якого нічого не можу вчинити»).
Я їй сказала: «Ти – мій ідеал, який я не можу осягнути, ох! як це жорстоко! Мені здається, що не маю для цього того, що потрібно, я як маленька дитина, яка не усвідомлює відстань: в маминих обіймах вона простягає свою маленьку ручку і намагається схопити завісу, предмет… не розуміючи, що він далеко!»
– «Так, але останнього дня добрий Ісус піднесе свою маленьку Селіну до всього, чого вона прагнула, і вона зможе схопити все».
СЕРПЕНЬ
3 серпня
«Пам’ятай, що ти дуже маленька, а в маленьких не може бути добрих думок…»
4 серпня
- У перші роки чернечого життя я бачила, як моя природа нищиться, бачила, що довкола мене руїни, і тому дуже часто нарікала. Одного разу, перебуваючи в такому стані, я почула, як вона співає два останні рядки гімну до св. Йосипа: «Йосипе, незнаний на землі, яким великим ти будеш у Небі!» Перший куплет цього гімну починався так: У твоїх жилах текла шляхетна кров… Перший рядок приспіву: Людська слава минуща:
«Bobonne, недосконала на землі, будеш досконалою в Небі!»
- Щоб полегшити дуже сильний біль, який відчувала моя дорога маленька сестричка в правому плечі та руці, я придумала, щоб до балдахіна її ліжка прикріпити широку стрічку зі складеного полотна, на якій її рука висіла би в порожнечі. Це полегшення не могло тривати довго, вона була дуже вдячна й ніжно сказала:
«Добрий Бог також висітиме в bobonne!»
- Перериваючи розмову, я сумно вигукнула про її смерть:
– «Без неї я не зможу жити!»
Вона швидко відповіла:
– «Тому я принесу тобі два…» (крила)
- Коли ми з Терезою були тільки вдвох, я їй сказала: «Хочеш, щоб з яйця горобця вилупилося таке маленьке гарне пташеня, як ти, – це неможливо!»
– «Так, але! Я зроблю трюк, щоб розсмішити всіх святих. Візьму маленьке яйце і скажу святим: Дивіться уважно на вправність моїх рук:
«Тоді тихо скажу доброму Богові, подаючи Йому маленьке яйце, тихо, тихо: «Дихни на маленьку пташку і зміни її природу…» Потім, коли Він поверне мені яйце назад, я дам його Пресвятій Діві й попрошу Її поцілувати його… Потім я дам його св. Йосипові й попрошу погладити його… Врешті, я голосно промовлю до всіх святих:
– «Скажіть усім, що любите, так як я, маленьку пташку, яка вилупиться з цього маленького яйця!»
«Тоді всі святі заволають: Любимо, так як ти, маленьку пташку, яка вилупиться з цього маленького яйця!»
«Тоді з тріумфальним виглядом я розіб’ю маленьке яйце, і з нього вилетить гарна маленька пташка і сяде біля мене на колінах доброго Господа, і всі святі, почувши спів двох пташок, невимовно радітимуть…»
5 серпня
- Стосовно цього тексту Євангелія: «Дві молотимуть на жорнах: одну візьмуть, друга залишиться»[3]:
– «Ми робимо нашу маленьку справу разом, я подбаю, щоби ти молотила не одна, отож я прийду до тебе… Отож пильнуй, бо не знаєш, у яку годину прийде твій Господь».
Вона мені часто нагадувала, що ми як дві співробітниці. Не має значення, що одна нездатна. Якщо вони нерозлучні, то колись отримають однакову нагороду.
Роблячи порівняння з маленькою пташкою, яка сидить на краю монастиря, очікує Божественного Орла і виглядає Його з любов’ю, моя Тереня завжди говорила, що ніколи не уявляла життя в самотності, а що є дві пташки…
- Вона намагалася прищепити мені вбогість духа й серця такими словами:
– «Bobonne, потрібно, щоб вона зберегла своє положення, щоби не намагалася бути великою дамою – ніколи!»
І оскільки мені треба було відмовити Малу Годину з Офіціуму, то вона сказала дитячим тоном:
– «Йди і скажи НІ. І пам’ятай, що ти найменша черниця, остання черниця!»
- Отож, ти покидаєш мене!
– «Ох! Ні кроку!»
Продовжуючи мою улюблену тему:
– «Ти віриш, що я ще надіюся бути з тобою в Небі? Мені це здається неможливим, це ніби маленький однорукий, який змагається, що вилізти на стовп з призом…»
– «Так, але! Якщо там є гігант, який візьме маленького однорукого на свої плечі й піднесе його до бажаного предмету!
Так добрий Бог учинить з тобою, не переймайся цим, потрібно сказати доброму Богові: «Я добре знаю, що ніколи не стану гідною того, чого бажаю, але протягую руку як маленький прохач і впевнена, що Ти мене вислухаєш, бо Ти такий добрий!…»
8 серпня
– Так, коли ти підеш, ми напишемо твоє мале життя, але я хотіла би піти першою… ти віриш мені?
– «Так, вірю, але не втрачай терпіння… глянь на мене, яка я мила, ти повинна стати такою самою».
Серпень
- Моя дорога сестричка намагалася під час кожної зустрічі відірвати мене від мене самої й порівнювала наш біг до бігу двох маленьких дітей, зображених на картинці. Вона пішла повністю вільна, мала на собі тільки туніку, не мала нічого в своїх руках, тільки маленьку сестричку, яку тягнула за собою. – Вона пручається, їй доводиться збирати квіти, вона заклопотана великим букетом, який повинна тримати двома руками.
- Якось вона розповіла мені таку алегоричну історію:
«Жила-була молода жінка, яка володіла великим неправедним багатством, до якого була дуже прив’язана.
Вона мала маленького брата, який не мав нічого, але все-таки мав багато. Він захворів і сказав своїй сестрі:
«Молода жінко, якщо хочеш, можеш вкинути в вогонь своє багатство, яке тебе тільки непокоїть, ти станеш моєю bobonne, відмовляючись від свого титулу «молодої леді», а я, коли буду в чарівній країні, куди скоро піду, то повернуся за тобою, бо ти жила вбого, не турбуючись про завтрашній день».
Молода жінка зрозуміла, що їй сказав її брат, стала вбогою – як він, стала його bobonne, і її вже ніколи не турбували багатства, які вона вкинула у вогонь…
Її маленький брат дотримав свого слова, він прийшов за нею, коли був у чарівній країні, де добрий Бог – Цар, Пресвята Діва – Цариця, і вони двоє вічно житимуть на колінах доброго Бога, бо це місце вони вибрали, бо були дуже вбогими й не заслужили тронів».
- Іншого разу, знову натякаючи на образ двох дітей і господиню дому, в шафах якої нічого не бракує, вона сказала:
«Дуже багата молода жінка: кілька бутонів троянд, кілька пташок, які співають їй на вушко, юбка, кухонний посуд, маленькі пакети…»
продовження тексту, який вона читала, в якому автор прославляв свого героя Феофана Венарда: «На губах у нього був бутон троянди, а біля вух співали пташки».
- Якось увечері, дивлячись як я роздягаюся, вона виразила жаль щодо убогості нашого одягу і з комічним виразом, який колись почула, вигукнула:
– «Вбога, Вбога[4]! Яка ти розірвана, але кажу тобі, що не завжди будеш такою!»
- «Коли буду в Небі, то черпатиму зі скарбів доброго Бога й скажу:
Це для Марії, це для Поліни, це для Леонії, це все для маленької Селіни… і, подаючи знак татові: Тепер вона найменша, потрібно поспішати й взяти її!»
- Вона мені розповіла, що їй приснилося незадовго до хвороби:
«Ти була на березі моря з двома невідомими мені особами. Одна запропонувала прогулятися, але вони були дуже скупими, і сказали, що замість осла потрібно найняти ягня, щоби втрьох на ньому прокататися. Але коли ти побачила, як двоє сідають на нього, то сказала, що підеш пішки.
Бідолашне ягня пройшло всю дорогу вздовж живоплоту і, не в змозі більше витримати, впало, знесилене під тягарем.
І тоді на повороті дороги з’явилося чарівне біле ягнятко і запропонувало свою допомогу. І тоді ти зрозуміла, що воно допомагатиме тобі в життєвій мандрівці; ягнятко додало: Знаєш, я також хочу пульсувати в тобі…
Пізніше я зрозуміла, що це нагорода за милосердя, яке ти проявила до цих двох осіб без нарікань. І тому сам Ісус прийшов віддати себе тобі».
16 серпня
Пробудившись вранці, я побачила, що моя дорога сестричка бліда й понівечена від страждань і агонії. Вона сказала:
«Диявол кружляє довкола мене, я його не бачу, але відчуваю… він мучить мене, він мене міцно тримає в своєму кулаку […], він збільшує мої страждання, щоб я впала у відчай… І я не можу молитися… Можу тільки дивитися на Пресвяту Діву й говорити: Ісусе! Якою важливою є молитва Комплети: Визволи нас від привидів ночі!
Я відчуваю щось таємниче. До цього часу мене болів переважно правий бік, але добрий Бог запитав мене, чи хотіла би я страждати за тебе, я відразу відповіла, що дуже хотіла би… Відразу біль в лівому боці став неймовірно сильним. Я страждаю за тебе, а диявол цього не хоче!»
Глибоко вражена, я запалила посвячену свічку, вона заспокоїлася, але нові фізичні страждання переживала далі.
Потім, вказуючи на правий бік:
«Бік Терези»,
на лівий бік:
«Бік Селіни».
20 серпня
«Ох! Так, я прийду за тобою, бо ти не бачиш, коли стаєш милою».
21 серпня
«Коли я скажу: «Страждаю», ти відповіси: «Тим краще!», бо я не маю сили, ти закінчиш те, що я хочу сказати».
Вона задихалася і, щоб легше дихати, почала говорити, ніби відмовляючи розарій:
«Я страждаю, я страждаю…»
Але невдовзі вона дорікала собі за це як за нарікання й сказала мені те, що я записала.
22 серпня
«Моя маленька леді, я тебе дуже люблю і дуже рада, що ти так опікуєшся мною».
Вона мене покликала й сказала це.
24 серпня
Ми розмовляли дитячою мовою, яку інші не могли зрозуміти. Сестра від св. Станіслава, перша медсестра, сказала з захопленням: «Які милі ці дві дівчинки зі своїм незрозумілим жаргоном*!»
Трошки пізніше я сказала моїй Терезі: «Так, ми обидві милі! Але ти мила сама по собі, а я – тільки з тобою!» Вона швидко відповіла:
«Тому я прийду і покличу тебе!» [шукатиму тебе]
31 серпня
«Bobonne, я дуже тебе люблю!»
ВЕРЕСЕНЬ
3 вересня
- Я була біля каміна в інфірмерії, ходила, прибираючи і турбуючись тим, що в мене не виходило так, як я хотіла. Вона мені сказала:
«Bobonne, не хвилюйся!»
- Того самого дня, але в інших обставинах, я їй сказала: «Створіння не знатимуть, як ми любимо одна одну…» Вона відповіла:
«Не треба бажати, щоби створіння у це вірили, головне, що це правда…
І з переконливою інтонацією:
«Так, але! Бо ми обидві будемо сидіти на колінах доброго Бога!»
(Вона в особливий спосіб, притаманний тільки їй, вимовляла «Так, але!»)
5 вересня
- «Я захищу тебе!…»
- Я була дуже скупою в неділі, вільний час, коли мені дозволяли впорядковувати нашвидкуруч записані нотатки й інформацію. Я сказала:
– «Сьогодні погана неділя, я нічого не написана на нашому письмовому столику».
Вона відповіла:
– «Це міра Лілі, а не Ісуса!»
11 вересня
- «Моя bobonne, ти вже більше не bobonne, ти вже моя медсестра… і ти піклуєшся помираючою bébé».
Повернувшись до образка свого маленького Феофана, вона промовила до нього:
«Bobonne дуже добре опікується мною, отож коли я туди прийду, то ми разом її заберемо, чи не так?»
- «Я дуже люблю мою bobonne, але дуже… отож, коли піду, то повернуся і віддячу їй за те, що так добре мною опікувалася».
- Ніжно дивлячись на мене:
«… Але, я побачу тебе знову і твоє серце наповниться радістю, яку ніхто в тебе не відбере!»
16 вересня
- Я щойно зробила щось недбало, а вона з широко розплющеними очима сказала мені:
«Ти все одно будеш біля мене!»
- Зворушена до сліз тим, як я піклуюся нею, вигукнула:
«Ох! Як я тобі вдячна, моя бідна bobonne! Ти побачиш усе, що я для тебе зроблю!»
- Я боялася, що вона мерзне, і сказала:
– «Йду пошукати маленьку «втіху»».
Вона швидко відповіла:
– «Ні: це ти будеш моєю маленькою втіхою…»
(Втіха – consolation, маленькі шматки полотна як додаток до зимового одягу).
19 вересня
«Моя bobonne дуже мила, вона дуже добре опікується мною… Я їй віддячу!»
21 вересня
«Любити тебе – це я… і не любити тебе – це не добрий Бог! Це диявол».
23 вересня
«Ти не повинна розуміти, ти дуже маленька…»
(розуміти, що добрий Бог робить зі мною).
25 вересня
«Я помру, це певне… я не знаю, коли, але це правда!»
Вересень
- Якось я їй сказала: «Ти дивитимешся на нас з висоти неба, чи не так?» Вона спонтанно відповіла:
– «Ні, я спущуся вниз!»
- Вночі я кілька разів вставала, незважаючи на її спротив. Один раз я побачила, що моя дорога сестричка тримала руки разом і дивилася вверх:
«Що ти так робиш, – я її запитала, – тобі треба спати».
– «Не можу, важко страждаю, отож молюся…»
– «І що говориш Ісусові?»
– «Я Йому нічого не говорю, я Його люблю!»
- В один із останніх днів свого життя вона сильно страждала і так просила мене:
«Ох! Моя маленька сестричка Женевьєва, молися за мене до Пресвятої Діви, я би до Неї багато молилася, якби ти була хворою! Ми самі не можемо просити…»
(Це означає, що «ніхто не може просити за себе»…)
Вона знову зітхнула, звертаючись до мене:
«Ох! Як потрібно молитися за Помираючих, якби це знали!»
(«Я чула ці слова й багато інших, поступово записаних Матір’ю Агнесою від Ісуса, і тому, що вони були записані, я їх вже не записувала». Я чула всі слова, окрім промовлених під час Годин Офіціуму, бо тоді вона залишалася тільки з Матір’ю Агнесою). Додаткову інформацію можна знайти в моєму рукописному свідченні.
27 вересня
«О моя bobonne! Моє серце відчуває до тебе велику ніжність!…»
30 вересня
останній день вигнання моєї дорогої Малої Терези…
В день її смерті, після обіду, Мати Агнеса від Ісуса і я були біля неї одні, наша дорога мала Свята тремтіла розбита і просила в нас допомоги… Її сильно боліли всі м’язи, вона поклала одну руку на плече Матері Агнеси від Ісуса, а другу – на моє плече, і виглядала ніби на Хресті. Відразу вибила третя година, я подумала про Ісуса на Хресті: чи ж наша бідна маленька мучениця не була його живим образом?
На наше питання: «На кому буде твій останній погляд?…» вона відповіла за кілька днів перед смертю: «Якщо добрий Бог дасть мені вибір, то це буде наша Матір» (Матір Марія Гонзага).
Під час її агонії за кілька хвилин до смерті я притулила до її пересохлих губ кусочок льоду; вона відразу підняла очі й поглянула на мене з пророчою твердістю. Її погляд був сповнений ніжності й водночас виражав надприродне заохочення і обітницю, ніби вона мені говорила: «Йди, йди, моя Селіно, я буду з тобою!…»
(Чи добрий Бог відкрив їй довготривалу й важку працю, яку я матиму через неї тут, на землі, й тим самим хотів через неї втішити мене в моєму вигнанні? Бо пам’ять про цей останній погляд, бажаний всіма і звернений до мене, завжди мене підтримує й дає невимовну силу).
Спільнота перебувала в великому напруженні; але раптом наша дорога мала Свята опустила свої очі на нашу Матір, яка стояла біля неї на колінах, і її погляд знову виражав попередні страждання.
Останні слова нашої дорогої Терені
30 вересня 1897
Ох! Це справжнє страждання, бо нема втіхи. Ні, жодної!
О мій Боже!!! Я люблю Його – доброго Бога… О моя Пресвята Діво, прийди мені на допомогу!
Якщо це агонія, то що таке смерть?…
О моя Мамо! Я тебе запевняю, що келих наповнений по вінця!
Так, мій Боже, стільки, скільки хочеш… але зжалься наді мною! Мої сестрички… мої сестрички… Мій Боже, мій Боже, зжалься наді мною! Я більше не можу… я більше не можу! І все-таки я мушу тривати… Я… я змаліла… Ні, ніколи не думала, що можна стільки витерпіти… ніколи, ніколи!
О моя Мамо, вже не вірю, що помру… вірю тільки в страждання!
Завтра буде ще гірше! Зрештою, так буде краще!
Ввечері
(Наша Мати якраз відпустила Спільноти, кажучи, що агонія продовжиться, маленька хвора Свята відразу сказала:
Добре, йдіть, йдіть! Ох! Я би не хотіла страждати менше!…
Ох! Люблю Його…
«Мій Боже… я… люблю тебе!»
Різні дати
15 вересня
Різне 1
Пити поволі. Ох! Я бачу… (що через три дні вже не зможу рухатися!) Твоя воля – невимовна посмішка
Різне 2
(…) якось під час її хвороби я виразила радість, що відчуваю, що вона є більшою від мене славою нашої родини і що її піднесення зробило мене щасливішою від мого піднесення. Я зраділа, бачачи, що вона досконаліша від мене і приносить більше слави доброму Богові. Вона подивилася на мене мовчки і через хвилину сказала з інтонацією душі, яка страждає від внутрішньої темряви, яка є жертвою великого згіркнення, й водночас говорить правду, яка проникає в мене.
Я відповіла, що це тому, що ти перебуваєш у важких випробуваннях, але в Небі радітимеш. Вона продовжила, мені здалося, що це був Божественний голос:
«Побачиш, що це буде так само».
Я вже її не питала, бо була далеко від розуміння цього чудового Сопричася Святих, яке її втішало і вона говорила:
«Все моє, все для мене», і це давало їй радість і надію.
Різне 3
- Їжа була тим, про що я не могла думати, вона спокушала моє серце, і тепер я маю тваринне бажання з’їсти все, і це мене дуже впокорює.
Серпень.
- Ох! Молися до Пресвятої Діви, моя сестричко Женевьєво, я би сильно до неї молилася, якби ти була хворою, ми не сміємо просити за себе!
Вересень
- Дивлюся направо і наліво і не знаходжу нікого знайомого… є тільки Злодій, і Він сховався!
- Не можу більше дивитися на Пресвяту Діву без сліз.
Липень
Я вже перетворилася на скелет, це мені подобається!
(дивлячись на свої руки)
- Ти жалієш, що я відходжу, чому? Бо тоді я тобі щось маю залишити, це логічно; але я знаю, що не залишу тебе, навпаки, я буду біля тебе.
- Усе життя я нічого не затримувала в своїх руках, в момент смерті я нічого не залишу для себе.
– Одна сестра сказала, що за годину до смерті потрібно відчувати страх, щоб спокутувати свої гріхи.
– «Страх перед смертю, щоб спокутувати гріхи? Це би не вартувало більше від брудної води! Отож, якби я мала страх, то віддала би його доброму Богові за грішників, і, оскільки це був було актом любові, то це страждання дало би іншим більше сили, ніж вода. Єдине, що мене очищає, це вогонь Божественної Любові» 12 липня.
- (Про маленький кошик з акацією, який вона попросила мене забрати):
– Я бачила земну красу, і моя душа прагне Неба.
- Отож ти віриш, що у Небі спасеш більше душ?
– «Так, вірю, доказом цього є те, що добрий Бог забирає мене – ту, яка так прагнула спасати для Нього душі…»
- (Через день після Причастя)
Це виглядало так, ніби двоє маленьких дітей були разом і нічого не говорили; правда, що Я йому щось говорила, але Він не відповідав, очевидно, що Він спав.
- Коли подумаю, що вмираю в ліжку! Я хотіла би вмерти на арені…
- Коли помру, то вже нічого не скажу, не дам жодної поради. Коли мене повернуть направо чи наліво, не допоможу. Скажуть: краще на цьому боці; можуть біля мене розпалити вогонь, не скажу нічого.
- Добрий Бог має сади, які довіряє власникам, і зазвичай ніколи не бере плоди без їхнього дозволу; але добрий Бог хоче взяти маленьке гроно, яке власник не хоче Йому дати, отож збирається взяти сам.
12 липня.
(Щодо її смерті, то наша Мати не змогла змусити себе дати їй дозвіл, це було після того, як вона назвала Ісуса Злодієм).
- (Свято Bébé… Вона сказала, що ми повинні завжди дарувати їй подарунки…)
- Коли я піду, то будьте уважні, щоб не жити родинним життям, нікому не говоріть про кімнати без дозволу і просіть дозволу для того, що корисне, а не веселе.
- (Якось вона стояла біля бібліотеки)
– Ох! Якою б нещасною я була, якби прочитала всі ці книжки!
– Бо якби їх прочитала, то це би було добрим надбанням, я відчувала би жаль, що читала їх, але не прочитала.
– Чому тоді, коли їх читали, це було надбанням, я розумію, коли жаліють, що читали, але не змогли прочитати?
«Якби я їх прочитала, то би збожеволіла, втратила би дорогоцінний час, який могла би використати для того, щоби просто любити доброго Бога…»
- Розраховую на те, що в Небі не буду бездіяльною, моє прагнення – продовжувати працювати для Церкви і для душ, про це прошу доброго Бога і впевнена, що Він мене вислухає. Хіба ангели не займаються нами безперервно і не припиняють споглядати божественне Обличчя, занурені в океан безмежної Любові? Хіба Ісус не дозволить мені їх наслідувати? Ти бачиш, що якщо я залишаю поле битви, то не через егоїстичне бажання відпочити; думка про вічне блаженство ледь-ледь пришвидшує биття мого серця, вже віддавна страждання стало моїм Небом на землі, і мені справді важко зрозуміти, як я зможу звикнути до Краю, де радість панує без жодної домішки смутку. Потрібно, щоб Ісус змінив мою душу і дав їй здатність радіти, в іншому разі я не витримаю вічної радості (витяг з листа).
- Я маю велику здатність страждати і дуже малу здатність радіти, я не можу знести радість. До прикладу, радість позбавила мене апетиту, а в дні, коли мені було боляче, я їла за чотирьох. В інших все було навпаки.
- Я в такому стані, що мені здається, що вже не думаю.
– Це не має значення, добрий Бог знає твої наміри, як будеш покірною, то будеш щасливою.
- Одного разу, коли вибила година і я була повільною, вона мені сказала:
«Йди виконувати свою малу роботу!» – і уточнила: «Ні, свою малу любов!»
Іншим разом я сказала: потрібно працювати, бо Ісус засмутиться, вона відповіла:
«Але ж ні, це ти засмутишся, Він не може засмучуватися нашими справами, але який сором для нас, якщо не даємо Йому стільки, скільки можемо!»
Різне 4
У 1897 році сестра Тереза від Дитяти Ісус говорила мені ще задовго до своєї хвороби, що сподівається померти цього року; ось рації, чому помре в червні, коли їх поставили діагноз: сухоти легень:
«Ти бачиш, добрий Бог прийде взяти мене в віці, в якому я ще не зможу стати священником, якби я могла стати священником, то це би було в червні, бо тоді я змогла би бути рукоположеною. Ех! Добре, отож я нічого не жалію, добрий Бог дозволить мені захворіти, бо я не змогла би туди піти й померла би, не виконавши свою місію».
Різне 5
Коли почалося кровохаркання, то вона зраділа, думаючи, що віддає свою кров для доброго Бога:
«Інакше не може бути, і я дуже добре знаю, що була би втішеною, побачивши, як проливається моя кров, бо вмираю мученицею любові».
[1] Щасливе лоно, що тебе носило (Лк. 11, 27).
[2] Мт. 20, 23.
[3] Мт. 24, 41.
[4] Вона мене часто так називала.
