LETTRE DU PAPE JEAN-PAUL II À L’ÉVÊQUE D’ANNECY (FRANCE)
À L’OCCASION DU 4ème CENTENAIRE DE L’ORDINATION ÉPISCOPALE
DE SAINT FRANÇOIS DE SALES
переклав о. Олег Кривобочок ТІ
неофіційний переклад для особистого вжитку
ЛИСТ ПАПИ ЙОАНА-ПАВЛА ІІ
ДО ЄПИСКОПА АННЕСІ (ФРАНЦІЯ)
З НАГОДИ ЧОТИРЬОХСОТИХ РОКОВИН
ЄПИСКОПСЬКОЇ ХІРОТОНІЇ
СВЯТОГО ФРАНЦИСКА САЛЬСЬКОГО
До Монсеньйора Іва Бвавіно,
Єпископа Аннесі
- 8 грудня Ви святкуватимете чотирьохсоті роковини єпископської хіротонії св. Франциска Сальського, єпископа Женеви і Вчителя Церкви, Вашого попередника, «однієї з найбільших постатей Церкви та історії» (Павло VI, Ангел Господній, 29 січня 1967). Богопосвячений «Принц-Єпископ Женеви», якого король Генрик IV у хвалебній промові назвав «феніксом єпископів», бо, за його словами, «це рідкісний птах на землі», після того, як відмовився від розкошей Парижа та пропозицій короля надати йому відомий єпископський престол, 8 грудня 1602 став пастирем і невтомним проповідником своєї савойської землі, яку він любив понад усе, бо, як він сам зізнався, «я савойянин у всіх відношеннях, за народженням і за обов’язком». Надихаючись Отцями Церкви, він черпав із молитви й глибоких роздумів над Святим Письмом силу, потрібну для виконання своєї місії і провадження люду до Бога.
Як і мій попередник, Папа Павло VI, який написав Апостольського Листа Sabaudiæ gemma з нагоди чотирьохсотих роковин його народження (29 січня 1967), я молюся до Бога, щоб у Церкві процвітало та сяяло блискуче духовне життя завдяки вченню святого єпископа Женеви, який залишається джерелом світла для наших сучасників так, як і у свій час.
Радник пап і принців, наділений великими духовними, душпастирськими та дипломатичними якостями, Франциск Сальський був людиною єдності в епоху, коли поділи боляче ранили Церкву. Він в особливий спосіб турбувався про відновлення єдності в своїй дієцезії та збереження сопричастя у вірі, покладаючись на довіру до Бога, на любов, яка може все, на аскетизм та молитву – як він наголосив у справді програмній промові одразу після свого священницького рукопокладення, бо саме так, за його словами, треба жити по-християнському і поводитися як діти Божі (див. Harangue pour la prévôté: Œuvres complètes, édition d’Annecy, VII, p. 99 ss). Пізніше він пояснить справжнє значення богословського милосердя: «Милосердя – це любов дружби, дружби за бажанням, за уподобанням, але незрівнянної за уподобанням, найвищої та надприродної, яка як сонце в душі, щоб прикрасити її своїми променями, у всіх духовних здатностях, щоб удосконалити їх, у всіх силах, щоб пом’якшити їх, у волі як у своєму місці, щоб перебувати там і змушувати її плекати та любити свого Бога понад усе» (Traité de l’amour de Dieu: Œuvres complètes, IV, p. 165).
- Беручи за взірець св. Карла Борромео, архієпископа Мілана, він вірно та винахідливо присвятив себе поширенню вчення Тридентського Собору та впровадженню його душпастирських норм. Він реорганізував свою дієцезію, яку повністю відвідав двічі, страждаючи в глибині душі від болісного становища Женеви, його єпископського престолу, що перейшов до рук кальвіністської Реформації. Він дбав про підготовку священників, зокрема, через щомісячні конференції, щоб дати вівцям без пастиря милосердних пастирів, здатних навчати християнській вірі та дедалі гідніше звершувати таїнства Євхаристії та Примирення. Він особливо дбав, щоб духовенство та вірні відкрили для себе, що покаяння – це момент зустрічі з любов’ю Господа, який приймає всіх, хто смиренно просить прощення. Він також прагнув реформувати чернечі ордени, про що писав Папі Павлу V у листопаді 1606 (Œuvres complètes, XXIII, p. 325).
- Учитель божественної любові, Франциск Сальський не переставав дбати про те, щоб вірні приймали Божу любов, жили нею повноцінно, звертали свої серця до Бога та єднались з Ним (див. Traité de l’amour de Dieu: Œuvres complètes, IV, p. 40 ss). Під його керівництвом багато християн йшли дорогою святості; він показував, що всі покликані жити інтенсивним духовним життям, незалежно від стану та професій, бо «Церква – це сад з безліччю квітів різних розмірів, кольорів, ароматів і, коротше кажучи, різної досконалості. Кожна квітка має свою ціну, благодать, аромат, і поєднання цього різноманіття створює дуже приємну досконалу красу» (Traité de l’amour de Dieu: Œuvres complètes, IV, p. 111).
Добрий і лагідний, він знав як виразити Боже милосердя та терпеливість тим, хто приходив до нього на зустріч, і пропонував вимогливу, але спокійну духовність, засновану на любові, бо любов до Бога «є найвищим щастям душі в цьому житті та у вічності» (Lettre à Mère Marie-Jacqueline Favre, 10 mars 1612: Œuvres complètes, XV, p. 180). Він дуже легко вчив людей молитися: «Потрібно поклонитися Богові й перебувати біля його стіп; цим смиренним жестом Ви покажете, що належите Йому і потребуєте Його допомоги, ще до того, як щось скажете» (Lettre à Jeanne Françoise Frémyot de Chantal, 14 octobre 1604: Œuvres complètes, XII, p. 352). Він прагнув вести душі до висот досконалості, об’єднати людей навколо того, що є центром існування, життя в єдності з Господом, через яке людина може досягти досконалості та стати кращою (див. Traité de l’amour de Dieu: Œuvres complètes, IV, p. 49). Він прагнув, щоб кожна людина повернулася до Христа, оновилася в Христі й почала вести добре життя, бо Бог дав кожному владу над своїми здібностями, які потрібно підпорядкувати волі (див. Traité de l’amour de Dieu: Œuvres complètes, IV, pp. 23-24).
Як свята Жанна де Шанталь, прислухаймося до його закликів й вірно роздумуймо про Життя і Смерть Христа: це двері до неба. Постійно віддаючись таким роздумам, ми відкриватимемо приховані там скарби. Душа повинна споглядати Хрест і роздумувати про Страсті (див. L’étendard de la Sainte Croix: Œuvres complètes, II). Досконалість полягає в уподібненні до Божого Сина і в підданні себе проводу Святого Духа в досконалому послуху (див. Traité de l’amour de Dieu: Œuvres complètes, XI, 15, V, pp. 291 ss): «Повністю віддати себе в руки Небесного Отця та осягнути досконалу безпристрасність до божественної волі – це квінтесенція духовного життя […]. Уся затримка в нашому розвитку походить лише з браку самозречення, і це, безперечно, правда, що потрібно починати, продовжувати та завершувати духовне життя, наслідуючи Спасителя, який досяг цього з надзвичайною досконалістю на початку, під час і в кінці свого життя» (Sermon pour le Vendredi Saint, 1622: Œuvres complètes, X, p. 389).
- Також через об’ємне листування він супроводжував, з великою делікатністю та поступовою педагогікою, адаптованою до кожної ситуації, охоче використовуючи барвисті образи, душі, які довіряли себе його духовному керівництву, щоб кожний добрий вчинок і кожна перемога над гріхом були немов «дорогоцінне каміння, [яке] буде поміщено у вінець слави, який Бог готує для нас у своєму Раю» (Introduction à la Vie dévote, IV, 8: Œuvres complètes, III, p. 307). Оскільки він був захоплений Богом і людиною, то дивився на людину дуже оптимістично і завжди запрошував її, за його словами, процвітати там, де вона посіяна. Навіть сьогодні, і я цьому дуже радий, твори Франциска Сальського є частиною класичної літератури, знаком того, що його священницьке та єпископське навчання знаходить відгук у серцях людей і відповідає їхнім глибоким прагненням. Я прошу душпастирів і вірних брати з нього приклад та вивчати його праці, які залишаються дуже актуальними й сьогодні.
Як же при цій нагоді не згадати св. Жанну де Шанталь, з якою він заснував Орден Відвідин Пресвятої Діви Марії, бажаючи запропонувати оригінальним та новаторським способом стиль чернечого життя, відкритий для якомога більшої кількості жінок, які готові на перше місце поставити споглядання.
Дякуючи за свідчення священицького та єпископського життя апостола Шабле і за його працю, я прошу Господа надихати сьогодні багатьох чоловіків і жінок, які живуть салезіанською духовністю, пропонувати її нашим сучасникам, щоб усі мали «пильну віру», яка «не лише виконує добрі справи, але й проникає в об’явлені істини та делікатно й швидко їх сприймає», щоб передавати їх світові (Sermon pour le jeudi après le premier dimanche de Carême, 1622: Œuvres complètes, XI, p. 220).
- Зрештою, я бажаю те саме, що бажав Учитель божественної любові, щоб «лише Бог був вашим миром і втіхою!» (Lettre à Mademoiselle de Soulfour, 16 janvier 1603: Œuvres complètes, XII, p. 163).
Я ввіряю вас заступництву Діви Марії, Непорочному Зачаттю, святому Франциску Сальському, і від щирого серця посилаю вам моє Апостольське благословення. Я також охоче уділяю його єпископам, священникам та вірним Савойї, Швейцарії та П’ємонту, черницям Відвідин Пресвятої Діви Марії, членам різних Салезіанських Інститутів та всім тим, хто живе салезіанською духовністю, журналістам, письменникам та всім, хто працює у ЗМІ, бо св. Франциск Сальський є їхнім святим покровителем, та всім, хто приєднується до святкувань цієї річниці.
Ватикан, 23 листопада 2002.
ЙОАН ПАВЛО II
