The Examen Prayer
Ignatian Wisdom for Our Lives Today
Timothy M. Gallagher, O.M.V.
переклав о. О. Кривобочок ТІ
(The Crossroad Publishing Company дала офіційний дозвіл виставити український переклад на сайт Єзуїтів в Україні на три роки)
Тімоті М. Галлагер OMV
ІСПИТ СУМЛІННЯ
ШОСТА ЧАСТИНА
ЗМІСТ
- Третій крок: рефлексія
Що розглядає св. Ігнатій
Предмет рефлексії
Прогулянка з Господом: день із Доном
Досвід розпізнавання: день із Сюзанною
Практика третього кроку: рефлексія
- Третій крок: рефлексія
Не біжи, аби втекти, не втікай від себе;
скоріше свердли це тісне місце, яке тобі дали:
знайдеш тут Бога і все.
Густав Тібон
Що розглядає св. Ігнатій
На третьому етапі, як говорить св. Ігнатій, ми роздумуємо над перебігом дня, переглядаючи «годину за годиною або одну пору дня за іншою» (ДВ 43). Отож, що ми шукаємо у багатстві нашого внутрішнього досвіду? Який зміст цієї духовної рефлексії?
На це питання можна відповісти іншим питанням: Що шукав св. Ігнатій, вивчаючи зміст свого досвіду за 12 березня 1544? Який досвід він вважав духовно важливим? Нам допоможе коротке повернення до змісту духовного щоденника св. Ігнатія. Познайомившись з досвідом Ігнатія, пов’язаним з таким видом аналізу, можемо подумати про те, як має виглядати наша рефлексія в третьому пункті іспиту сумління.
Нотатки з 12 березня 1544 св. Ігнатій починає від згадування ранкової молитви і порухів, які тоді відчував: «У звичайній молитві велика побожність, а від другої половини – велика, ясна, сяюча і ніби гаряча». Ігнатій звертає увагу на те, що діється під час молитви, і помічає, що його досвід має певну послідовність: визначає його початок, середину й кінець. Помічає афективний вимір своєї молитви, який зростає; переживає в Богові тепло й духовну втіху, відчуття ясності й світла.
Рефлексія св. Ігнатія охоплює також святу месу, духовні переживання під час приготування до неї і під час неї. Духовна втіха триває частину меси; Ігнатій відчуває «велику побожність – аж до сліз». Як перед месою, так і після неї відчуває певне замішання в серці: «Я не готовий… Я постійно борюся…». Але він може вказати на причину цього замішання: «Бо я не знайшов те, що шукав».
Після святої меси Ігнатій переживає духовне спустошення[1]. В духовному щоденнику занотовує почуттєвий характер цього спустошення і супровідні думки (ДВ 317, 318). Ігнатій почувається «віддаленим і відокремленим» від Осіб Пресвятої Тройці й помічає, що це почуття кидає афективну тінь як на минуле, так і на майбутнє: «ніби ніколи нікого з них не відчував у минулому і вже ніколи не відчуватиму в майбутньому». Під час цього важкого духовного досвіду Ігнатій почувається «збентеженим різними думками», які супроводжують почуття. Звертає увагу на ці думки й усвідомлює їх; думки залишити спільноту, аби знайти бажаний спокій, постити, змінити рішення, у якому був впевнений, знову розпочати розпізнавання, перенести каплицю на вищий поверх. Усвідомлюючи, що переживає духовне спустошення, св. Ігнатій вирішує не йти за навіюванням неспокійних думок (ДВ 318).
Ігнатій вирішує вивчити причину духовного спустошення (ДВ 319) і помічає її в своєму бажанні, щоб Бог пристосувався до його уявлення про те, як повинно виглядати рішення у справі вбозтва: «Хотів би знайти більше знаків – як у часі, так і в месах». «Шукав певності не для самої справи, а щоб закінчити її так, як сам хотів». Зрозумівши це, завдяки уважному аналізу своїх прагнень, св. Ігнатій вирішує діяти властиво «Щойно я відчув цю схильність і, з другого боку, бажання Бога, нашого Господа, то почав це помічати й робити зусилля, щоб зробити так, як подобається Богові, нашому Господові».
Потім у щоденнику св. Ігнатій пише, що коли хотів утвердити своє серце в Божому уподобанні, то «помалу темрява почала від мене віддалятися, і почали котитися сльози». Зрозумівши причину духовного спустошення і чинячи зусилля для його усунення (ДВ 319), Ігнатій переконується, що духовне спустошення зникає і повертається духовна втіха. Також пише, що у цей приємний час духовної втіхи досвідчує повну згоду своєї волі з Божою волею: «мене покинуло бажання служити меси з цією метою». Ігнатій повністю приймає Божу волю; будь-які подальші пошуки вже непотрібні.
Оскільки св. Ігнатій дуже уважно придивлявся до свого духовного досвіду і добре його розумів, то тепер, коли приходять різні думки, щоб відкласти або знову роздумувати про рішення про вибір виду вбозтва, швидко їх відкидає, вважаючи, що вони походять від «спокусника», «злого духа» або, як часто пише, від «ворога»[2]. Так само св. Ігнатій помічає і рішуче відкидає навіювання відправляти наступні меси, аби дякувати Богові, що продовжило би закінчений вже процес розпізнавання. Також відкидає наступні думки, які кажуть йому зачекати з закінченням розпізнавання до вечора, бо ясно розуміє, що прийшов час для дії; роздумуючи над цими думками, Ігнатій помічає зниження духовної втіхи, що є наступним підтвердженням, що думки про зволікання не походять від Бога. Врешті, під час обіду св. Ігнатій відчуває перші слабкі сумніви щодо прийнятого рішення і просто їх відкидає, вважаючи, що походять не від Бога. У такий спосіб духовна боротьба 12 березня закінчується спокоєм серця і відчуттям внутрішньої ясності щодо прийнятого рішення.
Тепер можемо повернутися до попереднього питання про те, що шукав св. Ігнатій, роздумуючи про свій внутрішній досвід 12 березня 1544. Який вид досвіду визнав суттєвим з духовної точки зору?
Св. Ігнатій старанно розрізняє духовну втіху й духовне спустошення, які переживає у наповненому працею дню, під час молитви, перед месою, під час меси, на своєму робочому місці й під час обіду. Помічає думки, які супроводжують втіху й спустошення – як натхнені благодаттю духовної втіхи, так і ті, які вводять замішання, бо походять від духовного спустошення. Обережно оцінює, які думки походять від Бога, а які від ворога, приймаючи думки від Бога і відкидаючи думки від ворога. Ігнатій намагається зрозуміти духовні прагнення свого серця і розпізнати, чи узгоджуються з Божою волею, чи ні. Якщо вважає, що його прагнення не згідне з Божою волею, то намагається допасувати його до Божої волі.
Завдяки чуйному й постійному слідкуванню за своїми духовними порухами упродовж дня св. Ігнатій зміг ясно помітити, що в його досвіді походить від Бога, а що ні. Це, в свою чергу, допомогло йому зробити правильний вибір, позначений духовною мудрістю. Уважна рефлексія власного духовного досвіду веде його до духовної свободи: свободи від ілюзій і свободи щодня з усіх сил говорити «так» Богові, якого він любить.
Предмет рефлексії
Ми всі переживаємо духовні втіхи й спустошення – моменти сили й радості в Господі й моменти труднощів у житті вірою. Чи ми їх усвідомлюємо, коли наше серце їх переживає? Як на них відповідаємо? У кожній людині постають думки – як натхнені Богом, які дають ясність і впевненість, потрібні для поступу на духовній дорозі, так і ті, які навіює ворог, аби сіяти замішання (які походять від спокусника, від нас самих і від довколишнього оточення), і які, якщо бездумно їм піддаємося, спричинюють духовну шкоду. Ще раз задамося питанням: Чи ми усвідомлюємо ці думки? Чи розпізнаємо, які походять від Бога і їх потрібно слухати, а які слід відкинути, зрозумівши, що вони не від Бога?
Ми, як і св. Ігнатій, можемо очікувати, що Бог діятиме в нашому житті в окреслений спосіб, що може вести до внутрішньої боротьби, якщо виявиться, що дійсність відрізняється від наших очікувань. Якщо в нашому житті з’являється така внутрішня боротьба, то чи ми усвідомлюємо її причину? Як швидко її усвідомлюємо? Чи можемо, як св. Ігнатій, пристосувати прагнення серця до того, чого прагне для нас серце Бога, і стреміти до миру, який виходить із єдності нашого серця з Богом?
Кожен день нашого життя наповнений різним внутрішнім досвідом: любов’ю, надією, страхами, радістю, прагненнями й знеохоченнями – тим, що нас притягує, і тим, що відпихає. Ці різноманітні переживання постійно супроводжуються безмежним струменем різних думок. Внутрішні переживання з’являються в контексті постійних і мінливих дій: інтеракція з іншими, розмови, їда, молитви, праця, подорожі, проєкти, плани і рішення. В молитві іспиту сумління запитуємо: де був Бог в усіх подіях сьогоднішнього дня? До чого сьогодні кликав мене? Як я відповідав на Його поклик? Чи я сьогодні переживав навіювання і думки, які не походили від Бога? Якщо так, то чи розпізнавав їх і боровся з ними? Чи свою свободу я використовував згідно з тим, чого Бог сьогодні хотів від мене?
Досвід св. Ігнатія специфічний; що більше, це досвід когось, хто вже давно звик до розпізнавання і усвідомлення власного духовного досвіду. Подальші приклади допоможуть зрозуміти, як молитва третього кроку може виглядати сьогодні, в конкретних обставинах духовного життя. Ці приклади показують практику іспиту сумління і кількох частих ситуаціях життя.
Прогулянка з Господом: день із Доном
Дон – студент четвертого курсу. Віра для нього не мала великого значення, поки кілька місяців тому щось не трапилося в його житті. У перші три роки навчання він перестав ходити на недільну месу; релігія перестала його цікавити. Дон прийняв стиль життя довколишнього оточення, не зовсім розуміючи, що це не згідне з вірою, яку визнавав формально.
Але в своєму житті відчував якусь пустку, і коли товариш запросив його на вечірню зустріч в університетській каплиці, то Дон прийняв запрошення. Під час зустрічі почувався добре; йому сподобалися свідчення студентів після введення головуючого. Взяв участь у кількох подібних зустрічах; разом із групою студентів почав ходити на недільну месу. Кілька місяців тому Дон брав участь у вікендових реколекціях для молоді. Реколекції справили на нього велике враження; викликали прагнення спокою і відчуття сенсу в житті, яке він помітив у інших учасників реколекцій. Дивлячись на інших учасників, усвідомив, що прагне поглибити свій зв’язок з Ісусом.
——————————————————–
Ми, як і св. Ігнатій, можемо очікувати,
що Бог діятиме в нашому житті в окреслений спосіб,
що може вести до внутрішньої боротьби,
якщо виявиться, що дійсність
відрізняється від наших очікувань.
———————————————————
Дон розповів керівникові реколекцій про все, що діялося в його серці. Сказав, що хоче наблизитися до Христа, що розуміє, що потрібно змінити життя, і хоче спробувати, хоча не знає, що саме мусить робити. Під час розмови Дон сказав, що має звичку ввечері прогулюватися, якщо є така можливість. Пояснив, що після дня навчання фізичний рух і довколишня природа дають йому почуття радості й сили. Також визнав, що часто така прогулянка – це єдиний спокійний час дня. Священник натякнув, щоби Дон спробував гуляти ввечері разом з Ісусом, роздумуючи, разом з Ним, над прожитим днем і над тим, що Господь хоче йому сказати. Запропонував приїхати через кілька тижнів і обговорити досвід таких прогулянок. Донові це сподобалося; він розпочав у такий спосіб щоденно практикувати рефлексію над тим, що відбувалося упродовж дня.
Прогулюючись цього вечора, Дон усвідомлює, що щось його непокоїть. Просить Господа допомогти йому зрозуміти, чому він такий неспокійний. Визнає, що у післяобідній час відчуває, ніби щось його пригнічує. Тепер пригадує, коли це почалося. Йдучи після обіду на лекцію, він зустрів дівчину зі свого курсу. Вони були друзями і в минулому зустрічалися, але вже не бачилися кілька тижнів. Дон не був готовий до її вибуху гніву й різких докорів, якими його привітала. Коли він занервував і відповів їй так само, то вона пішла. З цього моменту він не мав спокою.
Тепер Дон просить Господа бути з ним і допомогти зрозуміти, що сталося. Згадує попередню зустріч з нею. Згадує, що це було на якій забаві, й вони з друзями багато випили. Бачачи свою подружку, він розповів друзям про дуже особисті справи, про які вона йому говорила. Тоді, коли вони з друзями були під впливом алкоголю, їм це здавалося веселим, а Дон аж до сьогоднішнього дня не думав про цю подію. Тепер зрозумів, як тоді її засоромив і глибоко зранив.
Прогулюючись далі, Дон з соромом визнає (ДВ 314), що повівся з нею підло. Розуміє, що повинен просити в неї прощення, зробити все, аби направити вчинене зло, наскільки це можливо, повинен спробувати відновити довіру. Також визнає, що мусить змінити звички з уживанням алкоголю. Раптом починає розуміти, що під впливом алкоголю міг так само скривдити інших людей. Хоче про це подумати під час наступної вечірньої прогулянки.
Закінчуючи прогулянку, Дон тихо дякує Богові за те, що зрозумів. Вирішує поговорити з керівником реколекцій і просити про допомогу для добрих змін у житті.
Мовою святого Ігнатія: Дон плідно виконав третій крок іспиту сумління. Хоробро і щиро роздумував про неспокій у серці. Те, що зрозумів, може в значній мірі допомогти в моральному й духовному зростанні; завдяки цим роздумам може краще ставитиметься до дівчат і друзів, зменшить уживання алкоголю. Іспит сумління був плідним ще й тому, що він вирішив поговорити зі священником.
Які зміни в життя Дона ввів іспит сумління? Що би було, якби його не виконав? Що зміниться в його житті вірою, якщо буде наполегливим у своїх вечірніх прогулянках з Ісусом до кінця навчання? Що станеться, якщо після закінчення навчання продовжуватиме практикувати іспит сумління?
Досвід розпізнавання: день із Сюзанною
Сюзанна має тридцять з гаком років, віддана професійній праці. Готується до заручин. Любить Бога і вже десять років живе глибокою вірою і молитвою. П’ять років тому попросила про духовне керівництво; духовний керівник порадив їй іспит сумління. Сюзанна, заінтригована його поясненнями, почала щодня виконувати іспит сумління. Ці п’ять років майже ніколи не нехтувала іспитом сумління. Іспит сумління став інтегральною частиною її духовного життя. Під час розмови з духовним керівником три місяці тому вирішила, в міру можливості, щоденно брати участь у святій месі. Знайшла церкву з дуже ранньою месою, перед роботою. Почала робити іспит сумління в церкві після ранкової меси. Роздумувала про минулий день і духовно готувалася до сьогоднішнього дня.
Сьогодні Сюзанна сидить в церкві після меси, огорнута любов’ю Господа і присутністю Ісуса в Євхаристії. Відчуває глибокий спокій; любов Бога в цей момент – це для неї щось дуже реальне (ДВ 316). Роздумуючи над духовною втіхою, Сюзанна усвідомлює, що, відколи почала частіше приходити на святу месу, частіше досвідчує Божий спокій, а в праці більш терпелива й діяльна. Дякує за ці плоди благодаті й утверджується в слушності рішення, аби щоденно, якщо є така можливість, брати участь у святій месі.
Сюзанна згадує події минулого дня. Пригадує, що він почався не найкраще. Бог здавався віддаленим; також не мала особливої ревності до духовних справ (ДВ 317). Згадує, що мало не відмовилася від ранкової меси, хоча почувалася добре і не було об’єктивних перешкод; причиною цього небажання була якась тяжкість на серці. Тепер, роздумуючи над цією тяжкістю і відчуттям віддаленості Бога, розуміє, що переживала духовне спустошення. У цьому досвіді Сюзанна помічає тактику ворога, який під час духовного спустошення намагається змінити наші духовні звички й рішення (ДВ 318). Дякує Богові за благодать, завдяки якій – не без боротьби – залишилася вірною рішенню брати участь у ранішній месі. Прагне в майбутньому уважно слідкувати за подібною тактикою ворога і долати її вже на початку (ДВ 325).
Сюзанна також згадує, що на роботі побачила подругу, яка мала серйозні особисті проблеми. Спочатку хотіла провести з нею обідню перерву, бо розуміла, що вона потребує з кимсь поговорити. Але потім, через духовну сухість, не маючи бажання слухати чужі проблеми, вирішила відкласти цю розмову на потім, не пропонуючи подрузі пообідати разом. Тепер бачить, що через духовне спустошення відмовилася від жесту любові, який хотіла вчинити. Сюзанна дякує Богові за те, що зрозуміла під час іспиту сумління, просить в Бога прощення і вирішує запросити подругу на обід. Виходить з церкви, вдячна за благословення іспиту сумління й готова розпочати цей день.
Третій крок іспиту сумління дуже допоміг Сюзанні. Божий мир (духовна втіха), який вона зазнала завдяки щоденній месі, утвердив її в цій практиці, переконавши, що це Божа воля. Завдяки ранковій інтуїції Сюзанна буде їй вірна в майбутньому. Іспит сумління утвердив її в переконанні, що це потужне знаряддя благодаті, помічне в духовному розвитку.
Помітивши духовне спустошення, яке вона не помічала попереднього дня, і зрозумівши, що воно схиляло її до зміни духовних планів (піти на ранкову месу, проявити любов подрузі в потребі), Сюзанна може тепер ясно оцінити попередні духовні рішення, завдяки чому з більшою свободою прийматиме правильні духовні рішення в майбутньому. Якщо ще раз перед месою переживатиме подібне духовне спустошення, то ймовірно, що зразу його розпізнає і зрозуміє, що з нею діється[3]. І буде витривалішою в рішенні щоденно брати участь у ранковій месі. Після сьогоднішнього іспиту сумління Сюзанна, ймовірно, так легко не відмовлятиметься від актів любові, якщо що цього її спонукатиме духовне спустошення.
Як і в випадку Дона, можемо тепер ще раз запитати: Що іспит сумління змінив у житті Сюзанни? Що змінив сьогоднішній іспит сумління? Що би сталося, якщо би його не виконала? Завдяки багаторічній практиці іспиту сумління Сюзанна розвинула більшу духовну чутливість. Виконуючи іспит сумління, вона може розпізнати духовну втіху й спустошення і властиво відповідати на ці види досвіду. У який спосіб може розвиватися її духовна чутливість, якщо Сюзанна продовжуватиме молитися іспитом сумління? Сюзанна ще не має духовної чутливості, яку бачимо у св. Ігнатія, читаючи його Духовний щоденник, але її духовне усвідомлення значно зросло, і якщо буде витривалою у практиці іспиту сумління, то це усвідомлення зростатиме. Благодаті, які випливають із такого вміння розпізнавати, очевидні в духовному житті.
Практика третього кроку: рефлексія
Обставини цієї рефлексії різні у випадку різних людей. Одні виконують її в тиші за ранковою кавою, інші роздумують над собою в поїзді чи трамваї, прогулюючись чи молячись у церкві, огорнуті євхаристичною присутністю Господа. Кожна така ситуація може бути справжньою нагодою до молитовної рефлексії. Також і в цьому випадку зобов’язує загальне правило, сформульоване св. Ігнатієм щодо молитовного життя: рефлексія над досвідом молитви, а в даному випадку – над іспитом сумління, вчить нас, у яких обставинах молитва принесе найбільше плодів (ДВ 77). Завдяки святій креативності ми самі дійдемо до того, у яких обставинах найкраще виконувати іспит сумління.
Святий Ігнатій також радить роздумувати над прожитим днем, згадуючи «година за годиною або одну пору дня за іншою»: згадати час молитви – в родині чи спільноті, найважливіші хвилини активності упродовж дня, спільне споживання їжі й моменти відпочинку. Роздумуючи про свої пережиття, слід шукати духовну втіху, яку Господь уділив нам упродовж дня, питаючи, до чого нас веде через неї (св. Ігнатій утвердився в рішення закінчити розпізнавання; Сюзанна утвердилася в рішенні щоденно брати участь у святій месі)[4]. Ми повинні також помічати духовне спустошення, звертаючи увагу на те, як на нього відповідали: Чи рішуче його долали? Чи дозволили йому змінити наші звички й духовні рішення (як сталося з Сюзанною, яка не захотіла поговорити з подругою)? Чи ще переживаємо духовне спустошення? Якщо так, то як ефективно на нього відповідати (ДВ 313-327)? Водночас потрібно шукати можливі заохочення Господа, які мобілізують нас до морального розвитку (як у випадку Дона щодо його ставлення до подружки і до надуживання алкоголю чи у випадку Сюзанни і її готовності допомогти подрузі в праці) й поступу в свободі, даючи нам силу любити Бога, який перший нас полюбив[5].
Третій крок, якщо молимося ним витривало й у спосіб, який найкраще відповідає нашим потребам, може стати великою допомогою в подальшому духовному розвитку, вчити нас помічати, розуміти й ефективно відповідати на духовні порухи серця, допомагаючи у такий спосіб зростати євангельській любові. Це ще один великий духовний дар іспиту сумління.
[1] «Духовне спустошення» означає важкі почуття, які стосуються віри й зв’язку з Богом, і є протилежністю духовної втіхи (ДВ 317). Прикметник «духовний» в обох вираженнях говорить про те, що вони стосуються не будь-яких приємних чи важких емоційних переживань, а до царини життя вірою. Духовну втіху й спустошення я детально описую в третьому й четвертому розділі книжки The Discerment of Spirits. Див. Timothy Gallagher OMV, The Discerment of Spirits: An Ignatian Guide for Everyday Living, Crossroad, New York 2005.
[2] Описуючи почуттєві порухи і супровідні думки, які намагаються віддалити нас від Божої волі, св. Ігнатій найчастіше говорить про «злого духа» або про «ворога» (ДВ 313-336). Під «злим духом» або «ворогом» св. Ігнатій мав на увазі особове ангельське буття, яке Святе Письмо називає «спокусником» (Мт. 3, 4). «Також цей вираз означає слабкість нашої людської природи (weakness of our humanity), наскільки вона у різні способи перешкоджає нам йти до Бога. Беручи до уваги все багатство значень бути людиною, ми усвідомлюємо, що в нас існують деякі порухи, які не дадуть нам йти до Бога, якщо не будемо з ними боротися… Інше джерело таких порухів – довколишній світ, суспільство і культура, в якій ми живемо і яка щодня потужно на нас впливає. Світ, наповнений чудовим добром, – це дар і благословення Творця. Але ми також усвідомлюємо, що довкола нас існує «світ», до якого ми, як учні Ісуса, «не належимо» (див. Йо. 17, 14-16). Контакт із цим «світом» може збуджувати в нас порухи, які відведуть нас від Бога, якщо їм не чинити опору. Опис цих різних джерел порухів, які противляться Богові, виражає наш спільний досвід: якщо ми намагаємося йти до Бога, то разом із силою благодаті досвідчуємо інші внутрішні порухи, які йдуть зсередини і ззовні й сповільнюють наш рух. Різні причини таких порухів, узяті разом, – це «ворог» нашого духовного поступу. І тому ми вживатимемо термін «ворог» у широкому значенні» Timothy Gallagher OMV, The Discernment of Spirits: An Ignatian Guide for Everyday Living, Crossroad, New York 2005, pp. 33-34.
[3] Сюзанна ще не відкрила причини свого ранкового духовного спустошення; можемо надіятися, що під час наступного іспиту сумління довідається більше про причину подібних переживань (ДВ 319). Якщо так станеться, то зможе подолати духовне спустошення на початку, поки воно ще не заволоділо її серцем. «Розмірковування, які має на думці св. Ігнатій, полягають не тільки на тому, щоб визнати свої гріхи й помилки, хоча це й важливо. Йдеться скоріше про усвідомлення думок і почуттів, які формують наше духовне життя або суттєво на нього впливають. Ми повинні зрозуміти причини спустошення, запитувати, чому нам сумно, чому нас огортає неспокій і знеохочення, у який спосіб злий дух зводить нас фальшивими аргументами і помилковими доказами, як атакує нас почуттями, які породжують фальшиві думки. Завдяки такому самопізнанню… зрозуміємо, у який спосіб найкраще протидіяти спустошенню». Jules Toner SJ, A Commentary on Saint Ignatius’s Rules for the Discernment of Spirits: A Guide to the Principles and Practice, Institute of Jesuit Sources, St. Louis 1982, p. 168.
[4] Дехто, зростаючи в любові Господа, повинен також брати до уваги фальшиву духовну втіху, яка спрямовує духовну енергію до мети, не визначеної Богом (ДВ 328-336).
[5] Якщо, виконуючи іспит сумління, відкриваємо, що на перше місце виходить покликання до якогось окресленого виду духовного розвитку, то можемо про це роздумувати в молитві, яку св. Ігнатій називає «частковим іспитом сумління» (ДВ 24-31). Пор. George Aschenbrenner SJ, Consciousness Examen, „Review for Religious” 31 (1972), p. 18-19. Частковий іспит сумління – це одна з версій ігнатіянського іспиту сумління, яка тісно пов’язана з темою даної книжки. Заслуговує на окреме й вичерпне обговорення поза рамками нашої книжки.
