The Examen Prayer
Ignatian Wisdom for Our Lives Today
Timothy M. Gallagher, O.M.V.
переклав о. О. Кривобочок ТІ
(The Crossroad Publishing Company дала офіційний дозвіл виставити український переклад на сайт Єзуїтів в Україні на три роки)
Тімоті М. Галлагер OMV
ІСПИТ СУМЛІННЯ
П’ЯТНАДЦЯТА ЧАСТИНА
ЗМІСТ
- Іспит сумління і вибір
«Ось іду… щоб учинити твою волю, Боже»
Поступове прояснення
Знаходження Бога в усьому
- Іспит сумління і вибір
Церковні дзвони чути поза зірками,
Край усяких пахощів; те, що зрозуміло.
Джорж Херберт
«Ось іду… щоб учинити твою волю, Боже»
Згадуючи перший раз в Духовних Вправах про іспит сумління, св. Ігнатій говорить, що їх метою, подібно як метою всіх інших вправ, є «пошуки і знаходження Божої волі» в своєму житті (ДВ 1). 12 березня 1544 це була мета, ради якої Ігнатій роздумував над своїм духовним досвідом: робив це, аби шукати й знайти Божу волю у прийнятті рішення.
Любити Того, хто нас любить, це говорити як Ісус: «Ось іду… щоб учинити твою волю, Боже» (Євр. 10, 7). Слова, які Ісус промовляє, входячи у світ (Євр. 10, 5), – це відповідь серця і життя на голос Отця, який волає до нього: «Ти – мій Син любий» (Лк. 3, 22). Коли наші серця розуміють, що вони кохані безмежною любов’ю, що – як Ісус і в Ісусі – вони люблені, то народжується прагнення спілкування волі й життя з Богом. Тоді прагненням нашого серця стають «пошуки і знаходження Божої волі» в щоденному житті. Як ми вже помітили, св. Ігнатій виражає глибоку мудрість і знайомість духовної правди, вміщаючи усвідомлення дарів Божої любові на початку молитви іспиту сумління; прагнення сказати «так» любові народжується в нас тоді, коли ми її досвідчуємо.
Оскільки в нашому серці звучать різні голоси (ДВ 32), дуже суттєвою є готовність до розпізнавання, які порухи походять від Бога, а які ні, якщо хочемо «шукати й знайти Божу волю» в щоденному житті. Одна особа, як було згадано в попередньому розділі, сказала, що іспит сумління – це «малі реколекції». Безсумнівно, що мала рацію. Іспит сумління – це в нашій щоденності пошуки Божої волі, які стають метою всіх ігнатіянських духовних Вправ.
Одна жінка розповіла, що під час іспиту сумління зрозуміла, що між нею і її співпрацівницею дійшло до сильного «тертя». Визнала, що мусять сісти й порозмовляти. Під час іспиту сумління вирішила запросити її на каву, знаючи, що в минулому такі розмови вирішували непорозуміння, які між ними виникали, і зближали їх до себе. Під час іспиту сумління шукала й знайшла те, чого Бог хоче від неї в її стосунках з цією жінкою.
Священник, який регулярно виконує іспит сумління, говорить, що він йому допомагає, особливо тоді, коли він стоїть перед важливим рішенням. Він пише, що його провінціал попросив його розпізнати, чи повинен продовжувати свою місію чи змінити вид праці, якою тепер займається. Його духовний керівник порадив записувати думки й почуття щодо двох можливостей під час щоденного іспиту сумління. Це був, як говорить, «час збору даних». Потім під час зустрічей з духовним керівником обговорювали його думки й почуття, ці духовні «дані», отримані під час іспиту сумління. Пише: «Врешті я дійшов до точки, в якій ясно бачив, чого прагну, і зміг переказати це провінціалові. Водночас відчував повну свободу й готовність прийняти будь-яке рішення провінціала в цій справі». Як ясність у питанні вибору, так і відкритість на рішення провінціала – це знаки автентичності процесу розпізнавання, через який він пройшов під час щоденного іспиту сумління.
Одна жінка розповідає про свою звичку вести щоденник, в якому записує роздуми й висновки з іспиту сумління. Говорить: «Писати щоденник легко. В інших людей це виглядає інакше. Я робила це все життя. Записування допомагає мені назвати те, що відчуваю. І однією найбільшою користю ведення щоденника є повернення до власних нотаток, особливо коли маю прийняти якесь рішення. Можу глянути в минуле й придивитися до розвитку власних почуттів і роздумів». Звіряється, що, готуючись до зустрічі з духовним керівником, переглядає свій щоденник, і описує особливий момент, коли молитва іспиту сумління допомогла їй знайти Божу волю щодо подальших роздумів.
Один чоловік говорить про свою проблему, в якій мав прийняти «дрібні» рішення в родинних справах. Якийсь час роздумував над листуванням з родичкою, якій, як вважав, можна довіряти. Але не був певний – що має робити. Його непокоїла думка, що треба їй довіритися і прийняти рішення у конкретній родинній справі. Тим часом життя йшло далі. Щоденно виконував іспит сумління й час до часу з’являлася якась справа, про яку треба було згадати в листі. Визнає: «Поступово я ставав упевненіший, що Господь хоче, щоб я прийняв це рішення, і вирішив до неї написати. Якось ввечері я мав більше часу; знав, що цю нагоду дав мені Господь. Написав до неї. В серці запанував мир, який тривав два дні. Я знав, що це було добре рішення і що родичка не підведе мене». Її вдячна відповідь через кілька тижнів підтвердила слушність мого вибору. Також у контексті родинного життя іспит сумління допоміг цій особі «шукати й знайти Божу волю».
Як пам’ятаємо, єзуїтська традиція дуже цінить іспит сумління, який, згідно «із задумом св. Ігнатія, неабияк сприяє розпізнаванню всього, пов’язаного з нашим апостольським життям, чистоті серця та близькості з Богом у житті»[1]. Апостольське життя, служіння Богові в умовах нашого особливого покликання можуть бути більше чи менше систематичними, менше чи більше очевидними кожного дня – залежно від обставин та умов, в яких проживаємо. Але кожний з нас мусить вибирати якусь працю, відмовляючись при цьому від іншої, мусить вирішувати, які пріоритети служіння Богові сьогодні, цього тижня, цього року й наступними роками. Чи Бог хоче, щоб сьогодні я провів більше часу з своєю дитиною? Чи Господь хоче, щоби сьогодні я присвятив усю свою енергію цій конкретній праці, чи хоче, щоб я зайнявся чимось іншим? Чи Господь закликає цю парафію наступного року розпочати якісь ініціативи? Чи Бог підказує мені погодитися на пропозицію, яку я отримав цього тижня? Чи хоче, щоб я відважився на діяльність, про яку роздумую вже якийсь час? У всіх цих випадках іспит сумління справді «дуже допомагає у розпізнаванні всього, що стосується всього нашого апостольського життя». Ця молитва – це простір, у якому виразно чуємо голос Господа.
Раніше я привів свідчення однієї жінки, яка ствердила, що без іспиту сумління тільки би реагувала, замість відповідати на те, що діється упродовж дня. Іспит сумління дає нам інсайт в себе й свободу, потрібну, щоб відповісти на ініціативу Бога, який веде нас по житті, а не обмежуватися бездумними реакціями на перебіг щоденних подій. Як у «дрібних» питання, таких як долання напружень і непорозумінь у людських стосунках, порозуміння з членами родини, так і при прийнятті важливих життєвих рішень, іспит сумління дає нам можливість «зібрати» духовні «дані», потрібні для щоденних пошуків Божої волі. Тоді ми справді відповідаємо на поклик Бога і разом з Ісусом у щоденному житті говоримо: «Ось іду… щоб учинити твою волю, Боже».
Поступове прояснення
Часом, коли молимося іспитом сумління, ясний образ ситуації може з’явитися щойно за кілька днів, тижнів чи навіть місяців. У попередньому розділі ми привели свідчення жінки, яка сказала: «Часом не бачу все виразно в цей день, але за деякий час. Сьогодні щось бачу, завтра побачу більше». Для св. Ігнатія 12 березня 1544 – це сороковий день пошуків світла, потрібного для прийняття одного рішення. Часто Бог очікує від нас терпеливої любові (1 Кор. 13, 4), якщо молячись іспитом сумління, шукаємо відповідь на важливі для нас питання.
Одна жінка описує ситуацію, яка її засмутила; боялася, що може скривдити багатьох людей. Представила свій смуток Богові під час іспиту сумління. Молячись, думала про деяку ініціативу, яка могла би в якійсь мірі допомогти зменшити проблему. Ствердила, що отримала ясність, яка трохи зменшила її смуток, але не усунула його. Тоді, звертаючись до Господа, сказала: «Хоча це не виглядає добрим, але вірю, що Ти з цим щось зробиш». Цей акт віри зміцнив її, хоча не усунув смуток повністю. Тоді сказала собі: «Мабуть одного іспиту сумління не достатньо».
Це правда – не все можна вирішити під час одного іспиту сумління. Часто найважливіші плоди цієї молитви з’являються після багатьох днів виконання іспиту сумління, які переживаємо як цілість, коли трапляються моменти сильнішого чи слабшого духовного заангажування. Як доводять численні свідчення, тільки завдяки витривалій практиці іспиту сумління починаємо поступово помічати духовні взірці й схеми, які показують, куди Бог веде нас по житті.
Знаходження Бога в усьому
Іспит сумління – це процес; він розвивається поступово. Цей процес розпочинається, коли молимося іспитом сумління в окреслений спосіб; якщо витривало молимося далі, що наша молитва поглиблюється і спрощується. Цей розвиток ми бачили на прикладі св. Ігнатія, який починав від неясних перших кроків на дорозі духовного розвитку, і розвинув у собі глибоку духовну вразливість, яка проявилася 12 березня 1544. Його зріст, подібно як і наш, відбувався поступово.
Те, що сумлінна витривалість у молитві іспиту сумління, народжена любов’ю, яка «повертається до свого джерела, сягає своїх початків і випливає зі свого потічка, безустанно черпаючи з нього воду, яка дає їй нове життя» (св. Бернард з Клерво), видає плоди, більші від тих, яких ми могли би сподіватися, розпочинаючи цю духовну мандрівку, є чудом благодаті. Йдучи цією дорогою, ми не тільки щодня отримуємо щораз виразніший духовний образ певних ситуацій, але також з плином років набуваємо інший, загальніший вид духовної ясності; цей дар благодаті – це одне з найкращих духовних благословень, які можемо досвідчити.
По роках уважного щоденного слухання голосу Бога, який нас веде, приходить час, коли вся палітра різноманітного духовного досвіду нашого життя, який часом болючий і неясний, набирає ширшого, загальнішого розуміння. Починаємо в якійсь мірі помічати загальну схему дії Бога в нашому житті. Разом з цією інтуїцією в нашому серці народжується глибока вдячність і майже стійкий спокій духу. Думаю, що найкращим свідченням цих благословенних плодів іспиту сумління і найкращим закінченням рефлексій у цій книжці будуть слова однієї моєї співрозмовниці.
Це жінка у віці сімдесят кілька років. Стан здоров’я не найкращий, хвороба невиліковна. Віддавна вміє в своєму житті приймати такі ситуації. Часто з усмішкою цитує слова Джуліани з Норвича: «Все буде добре і все буде добре, і все вийде на добре». Дає надію іншим.
У її молодості щастя перепліталося з трагедією; ще носить у собі дар і ношу тамтого періоду. Вона обдарована, інтелігентна й спосібна. В професійному житті завжди була успішною. Радіє друзями, яких завжди мала. Були роки, коли дуже відчувала присутність Бога, і роки духовної темряви, коли Бог здавався бути дуже далеко. Це були роки глибокого внутрішнього болю, який нікому не виявляла.
——————————————————–
По суті, це почуття довіри до Бога,
яке випливає з погляду в минуле,
в усе моє життя.
———————————————————
Вона завжди була налаштована на рефлексію, але останні тридцять років в особливий спосіб намагалася зрозуміти саму себе і дію Бога в своєму житті. Ніщо не могло її відвести від цього бажання. Навіть трудні періоди, коли тільки спадали перші емоції, ставали цінним часом постійного самопізнання. Щодня, безустанно, в усьому, що діється з нею й довкола неї, шукає слів, які Бог до неї говорить, шукає Бога, який її веде по житті. Щовечора стає перед Господом, роздумуючи над своїм життям.
Але поступово її молитва змінювалася. Утримує ритм щоденної молитви настільки, наскільки їй дозволяє здоров’я. Але, як говорить, останніми роками молитва стала способом життя. Живе з Богом, усвідомлює Його, ділиться з Ним тим, чим живе. Про це свідчить глибокий спокій, який її наповнює навіть в рідких тепер моментах життєвих труднощів.
Говорить про час, коли кілька років тому сиділа на березі моря. Раптом відчула, що бачить усе своє життя, згадуючи собі його болісні й радісні моменти, давні й теперішні. Коли їх згадувала, то в її серці народилося почуття великої вдячності; побачила любов Бога в усьому, що пережила. Тоді її серце наповнила радість і глибокий мир. По-новому зрозуміла сенс усього свого життя. Щоденні тридцятирічні зусилля помічати дію Бога в подіях життя принесли плід у виді глибокого зрозуміння взірця, який впорядкував увесь її досвід. Говорить:
«Відчуваю, ніби в моєму духовному житті останніми місяцями наступив важливий перелом. Усі етапи мого життя з’єдналися в одну цілість. На кожному етапі я побачила любов Бога і його запрошення, яке постійно кличе йти далі. Я завжди хотіла бути прозорим знаряддям Господа, який через мене діє. Тепер відчуваю, ніби Він взяв гостру щітку й вичистив мене. Це справді «неймовірно». По суті, це почуття довіри до Бога, яке випливає з погляду в минуле, на все моє життя. Думаю, що саме це і є небом – постійна мандрівка, завдяки якій щораз більше відкриваємо Бога».
Усе, про що ми говорили в цій книжці, можна підсумувати одним реченням: «Це, по суті, почуття довіри до Бога, яке випливає з погляду в минуле, в усе своє життя». Це фундаментальне «почуття довіри до Бога», яке веде до витривалої, багаторічної рефлексії над своїм духовним досвідом, стає плодом, до якого остаточно прямує весь процес іспиту сумління. Ця довіра стає непорушною.
У певний момент ця жінка щось втратила в своєму житті і на її серце лягла тінь. Через кілька днів пішла поділитися своїм досвідом із сусідами. Коли зайшла до приміщення, в якому мала відбутися зустріч, то там вже було близько тридцяти осіб. Через вікно в приміщення входили промені сонця. Входячи, побачила, що всі обличчя повертаються в її сторону. Багато людей посміхалося; раділи, що вона прийшла. Говорить: «Раптом я зрозуміла, що кожний із них є посередником, через якого Бог є при мені. Зрозуміла, що кожний з них є знаком Божої доброти й любові, якими Бог мене обдаровує».
Про інший випадок пише:
«Вчора я мала чудовий досвід. Повертаючись із пральні, почула повів сильного північного вітру. Коли прийшла додому, то відчула, що тіло стало твердим, і почала думати – чому. Швидко згадала, що мене шмагав холодний вітер. Я поєднала це з вчорашнім читанням з Книги Мудрості (Муд. 13, 1-5), де говорилося про те, що велич і краса природи повинні ввести нас у пізнання Бога. Не можу знайти слів, щоб виразити велике захоплення, яке відчула, усвідомлюючи, що Бог присутній в холодному вітрі. «Морози й зими, благословіть Господа» (Дан. 3, 69). Можливо, що св. Ігнатій би радів, знаючи, що постійно знаходжу Бога в усьому».
Так, думаю, що св. Ігнатій був би задоволеним, знаючи, що щоденні пошуки Бога привели до того, що вона знаходить Бога в усьому: в сонці, яке впадало в приміщення, наповнене людьми, в їх сердечних посмішках, в створіннях, які її оточували, в усіх болісних і радісних подіях її життя. Думаю, що Бог захоплений таким живим і вразливим до його постійної присутності серцем, готовим помічати Бога всюди. Думаю, що Боже серце повинно радіти завжди, коли молитва іспиту сумління веде людські серця, як говорить Джорж Херберт, до «того, що розуміємо».
Це благодать іспиту сумління. Поетеса Джессіка Паверс пише:
«Глибоко в душі лежить простір
дівочих земель і святих лісів,
у яких чекає Дух»[2].
Молитва іспиту сумління вводить нас у ту глибину душі, в той святий простір, де нас «чекає Дух». Це дорога, відкрита для всіх. Нам потрібно тільки ввійти в молитву до того місця, де Святий Дух чекає на нас, схований у глибинах серця. Божа любов, ясність і радість, які знаходимо, стаючи на цю «дівочу землю», принесуть нам щоденне благословення в нашій духовній мандрівці.
[1] Конституції Товариства Ісуса та їх додаткові норми, VI 229.
[2] Jessica Powers, This Trackless Solitude.
