The Discernment of Spirits
An Ignatian Guide for Everyday Living
Timothy M. Gallagher, O.M.V.
переклав о. О. Кривобочок ТІ
(The Crossroad Publishing Company дала офіційний дозвіл виставити український переклад на сайт Єзуїтів в Україні на три роки)
Тімоті М. Галлагер OMV
ДУХОВНЕ РОЗПІЗНАВАННЯ
Четверта частина
ЗМІСТ
- Духовне спустошення: час на вірність (правило 5)
Вказівки для дії
Під час спустошення не слід вдаватися до змін
«Ніколи»: категорична норма
Ігнатій у стані спустошення
Підстава для норми
- Духовне спустошення: час на ініціативу (правило 6)
Зміни, які потрібно робити
Духовні засоби для духовної боротьби
Молитва
Медитація
Іспит сумління
Покута
Плоди духовної ініціативи
- Духовне спустошення: час на вірність
(правило 5)
Коли втома дня замінить ранкову свіжість,
коли ноги вже тремтять від напруження,
а сходження на гору здається безконечним,
коли раптом ти усвідомив,
що ніщо не буде так як ти хочеш –
саме тоді не можна вагатися.
Даґ Гаммаршельд
Вказівки для дії
Назва правил і перші чотири правила по суті інформативні. До цього моменту мета Ігнатія – познайомити нас із полем, на якому здійснюється розпізнавання духів. У назві Ігнатій подає основну парадигму для такого розпізнавання: відчути \ усвідомити, зрозуміти, відповісти. Перші два правила описують дію двох духів стосовно фундаментального напрямку духовного життя особи: від Бога (правило 1) чи до Бога (правило 2). У третьому й четвертому правилах Ігнатій описує два внутрішні порухи, які слід розпізнавати: духовна втіха (правило 3) і духовне спустошення (правило 4). До цього часу ми вже «усвідомили» і «зрозуміли» порухи, які відчуваємо. Ми розуміємо, що означає бути «всередині» й духовно усвідомлювати, і ми вже можемо розуміти, які внутрішні порухи є духовною втіхою, а які духовним спустошенням.
Але Ігнатій, подаючи інформацію про розпізнавання, ще нічого не говорив про те, що слід робити з цією інформацією; це буде в наступних правилах. Починаючи з правила 5, відбувається зсув, і правила стають переважно нормативними, подаючи вказівки для дії[1]. В міру того, як ми щораз краще помічаємо і розуміємо духовну втіху і духовне спустошення, третій крок у розпізнаванні все більше висувається на передній план; ми хочемо знати, як можемо ефективно духовно діяти у відповідь на краще усвідомлення і розуміння. Отож, тепер ми зосередимося на вказівках Ігнатія стосовно того, як добре приймати дію доброго духа в стані духовної втіхи і як ефективно відкидати дію ворога в стані духовного спустошення.
Останнє завдання правил Ігнатія: як ефективно відкидати знеохочення ворога в стані духовного спустошення. Зрозуміло, що якщо ми порівняємо дію доброго духа з дією ворога, то дія першого – основна духовна дійсність. У загальній та індивідуальній історії спасіння благодатна дія Бога – це суттєва дійсність; отож, основним у розпізнаванні духів завжди буде прийняття дії Бога в стані духовної втіхи, щоб отримати силу згідно з Божою волею й повніше відповідати на Божу любов. І вказівки Ігнатія допомагатимуть цій меті.
Але оскільки Ігнатій пише ці правила з суто практичною метою, то більшість із них подають вказівки, як боротися з пастками духовного спустошення. Ці правила передбачають, що в конкретній духовній ситуації особа потребує допомоги у доланні знеохочуючих обманів духовного спустошення більше, ніж допомоги в прийнятті Божих порухів у духовній втісі. Духовна втіха приваблива й натхненна, і ми радо приймаємо її в своїх серцях. Насправді щодо духовної втіхи є також деякі зауваження, але їх менше, ніж зауважень щодо духовного спустошення[2]. Пастки духовного спустошення мають більше можливостей і силу ослаблювати людину – якщо ми їх не усвідомлюємо, не розуміємо й не знаємо, як їх позбутися.
Потенціал духовної шкоди в стані духовного спустошення очевидний у знеохоченнях Аліси, Джейн, Джона й інших людей, про що говорилося в попередньому розділі. Для більшості побожних людей це основна перешкода на дорозі до Бога: слабкість, спричинена знеохоченням і розчаруванням – інсинуаціями духовного спустошення. Допомога у визволенні з цих перешкод – це один із найбільших дарів, які наша духовна традиція може нам запропонувати. У міру зростання свободи духовне спустошення нам уже не тільки менше шкодить, але воно помалу трансформується, згідно з Божою волею, в «урок», який вчить нас зміцнювати свій рух до Бога. Дуже важливе питання – з перспективи людської ініціативи в духовному житті: як нам відповідати, коли досвідчуємо духовне спустошення. У низці практичних правил найбільш придатні для цього вказівки будуть основними.
Мовою основної парадигми розпізнавання це означає, що фокус тепер переміститься на другу частину третього кроку: як відкинути дію ворога в стані духовного спустошення. Ми покажемо це, нагадуючи про основну парадигму і висвітлюючи те, на чому Ігнатій наголошує на цій стадії правил:
1) відчувати, усвідомлювати;
2) розуміти;
3) відповісти – прийняти, відкинути.
З цього моменту Ігнатій подаватиме нам здорові практичні поради, як долати підступи ворога в стані духовного спустошення.
Наступні чотири правила (5-8) розглядають, як відкидати таке спустошення, коли ми вже досвідчуємо духовне спустошення. Вони вказують на те, чого не слід робити в стані духовного спустошення (правило 5) і що слід робити в стані духовного спустошення (правила 6-8). У цьому розділі ми розглянемо перше з цих правил.
Під час спустошення не слід вдаватися до змін
П’яте правило звучить так:
«[318] Правило п’яте. Під час спустошення ніколи не слід вдаватися до змін; натомість треба залишатися твердим і непохитним у рішеннях, прийнятих напередодні появи спустошення або тоді, коли попередньо відчували втіху. Бо якщо під час втіхи нас забезпечує проводом і порадами добрий дух, то у час спустошення це робить злий дух, поради якого ніколи не приведуть нас до хоч би якогось доброго рішення».
Правило складається із двох частин; перша подає вказівку, а друга подає підставу для вказівки. Ми розглянемо спочатку вказівку, а потім підставу.
Ігнатій розпочинає правило з роз’яснення ситуації, до якої це правило слід застосовувати; це директива для людей «в стані духовного спустошення». Як ми вже зазначали, досвід духовного спустошення може мати різну тривалість: короткий момент, година, день, тижні. Норма, подана в цьому правилі, стосується людей, які тепер перебувають у стані духовного спустошення. Отож, це правило стосується Джейн, коли на шостий день реколекцій вона переживає духовне спустошення, або Аліси, коли стан духовного спустошення триває кілька тижнів після року, здавалося би, безплідної діяльності на новій парафії. Це правило можна застосувати до кожної людини, яка може сказати: «Я тепер досвідчую духовне спустошення». Таке духовне спустошення може включати різні види, описані в четвертому правилі.
Вказівка проста й категорична: під час спустошення ніколи не слід вдаватися до змін. У житті ми робимо багато змін на багатьох різних рівнях нашого існування й дій; про які конкретно «зміни» Ігнатій тут говорить? Як завжди в розпізнаванні духів Ігнатій має на думці духовне життя і те, що його стосується; отож, ці зміни безпосередньо впливатимуть на наше життя вірою і виконання Божої волі.
Якщо є «час духовного спустошення», то також є і час перед часом духовного спустошення. До прикладу, Джейн до четвертого дня реколекцій і Аліса у попередньому році ще не були в духовному спустошенні. Ігнатій передбачає, що людина, яка тепер перебуває «в часі спустошення», ще до цього часу прийняла різні рішення щодо свого духовного життя. Він говорить, що «у рішеннях, прийнятих напередодні появи спустошення» чи «коли попередньо відчували втіху». Коли ці особи ще не були в стані духовного спустошення, а раділи натхненнями доброго духа в стані духовної втіхи, то вони прийняли якісь рішення щодо свого духовного життя. В часі спокою і світла, перед тим, як почалися труднощі духовного спустошення, ці особи планували, як зростати в постійній молитві, взяти участь у якихось реколекціях чи приєднатися до біблійного гуртка, думали про відповідь на Божий поклик тощо. Ці рішення ніколи не можна змінювати під час духовного спустошення.
Тут потрібне побічне, але важливе зауваження. Щоби властиво зрозуміти правило 5 й уникнути ймовірності шкідливого застосування вказівки Ігнатія ніколи не робити змін під час духовного спустошення. Важливо чітко зауважити, що Ігнатій говорить тут про час духовного спустошення, а не про час не-духовного спустошення, і щоб не робити змін стосовно духовного життя. Якщо мужчина вичерпаний шаленим темпом життя, який він підтримує, чи жінка перебуває в депресії через токсичні стосунки (приклади не-духовного спустошення), то здорові зміни насправді потрібні, і то негайно, отож у таких ситуаціях не можна застосовувати п’яте правило Ігнатія і просто тривати в не-духовно шкідливих ситуаціях; таке неправильне застосування цього правила приведе до шкідливих наслідків. Це зауваження вказує ще раз, що для коректного розпізнавання духів завжди слід духовне відрізняти від не-духовного[3].
Ігнатій знає з досвіду, що саме такі тверді «рішення», прийняті раніше в час духовного спокою та втіхи, ворог намагається підточити під час духовного спустошення. Якщо, до прикладу, під час духовної втіхи людина вирішила щодня присвячувати час молитовному читанню Святого Письма, то «під час спустошення» відчуватиме спокусу «зробити зміни», тобто відмінити попереднє «рішення», відмовитися від щоденного молитовного читання Святого Письма. Тактика ворога в часі темряви духовного спустошення полягає в тому, щоб спокусити людину змінити рішення, прийняті в часі світла; Ігнатій говорить, щоб ми ніколи не впадали в ці пастки. Ми повинні бути твердими й непохитними щодо цих рішень під час духовного спустошення. Духовне спустошення – це час на непохитність і вірність.
Далі йде розповідь реколектантки ігнатіянських реколекцій. Ми її уважно розглянемо через призму правил, які вже вивчили, і особливо через правило 5[4]. Розповідь містить як емоції, так і думки в молитві, а також малі рішення і розпізнавання в цій справі. Це допоможе нам зробити ще один крок до кращого розуміння внутрішніх порухів. Жінка пише:
«Під час молитви спочатку я не могла налаштуватися на молитву».
Як вправу у навчанні, відразу можна поставити запитання: це духовний чи не-духовний порух, отож, чи це справа розпізнавання духів? Очевидно, що це не втіха – ні духовна, ні не-духовна. Чи це духовне спустошення? Бачимо якийсь рівень неспокою, і це під час молитви. Але поки що ми знаємо дуже мало, щоби визначити чи цей неспокій не-духовний, фізичний чи психічний, або чи це справжнє духовне спустошення, яке намагається ослабити життя вірою? На цьому етапі потрібно просто відмітити цей неспокій на молитві й уважно чекати на подальшу інформацію, яка може допомогти зрозуміти, чи це духовне чи не-духовне. Вона продовжує:
«Я сиділа в своїй кімнаті, але до голови постійно лізла настирлива думка, що може мені треба бути в каплиці. У той час, коли в голові відбувалися дебати про те, де я скоріше знайду Бога, я відчувала неспокій».
Тут присутні афективність і думка. Жінка відчуває «неспокій»; з неспокійним відчуттям перемішана думка змінити місце молитви. Очевидно, що спочатку вона вирішила молитися в кімнаті. Тепер вона думає про те, щоб піти до каплиці, де, мабуть, молитиметься краще. Роздуми про це поглинають її розум.
Що можна би запропонувати їй на даний момент? Її молитва опанована неспокійним зосередженням на темі місця молитви. Чи для неї було би добре змінити місце молитви? Чи може було би краще порадити їй відкинути ці думки й молитися там, де вона тепер молиться? Знову ж таки, ми знаємо дуже мало, щоб робити якісь висновки. Якщо би ми змогли виразно ідентифікувати її неспокій як духовне спустошення, тоді правило 5 дає нам зрозумілу відповідь: вона не повинна робити жодних змін під час духовного спустошення і залишатися твердою й непохитною в рішенні, прийнятому перед тим як почалося духовне спустошення. Отож, потрібно слідкувати за продовженням цього досвіду. Вона пише:
«Остаточно я вирішила залишитися в кімнаті, але все ще відчувала неспокій. Тепер я почала міркувати, як мені слід молитися. У цей момент реколекцій я ще не ввійшла в ігнатіянську медитацію. Я відчула впевненість, що краще молитимуся іншим видом медитації, але хотіла навчитися ігнатіянської медитації. Так бігали мої думки. Внутрішні дебати підсилили почуття неспокою. Я постійно питала Господа, де і як я маю молитися, але мій неспокій і внутрішні дебати вели мене до замішання».
Ця жінка вирішала проблему з вибором і залишилася твердо триматися попереднього рішення; вона залишилася в кімнаті. Вона вирішила це питання, але неспокій залишився. Але відразу в голові розпочалися наступні дебати: молитися за методом Ігнатія чи шукати інший спосіб медитації? Оскільки неспокій триває, то вона роздумує про зміну попереднього рішення стосовно того, як молитися. Вона навіть відчуває «впевненість» що інший спосіб медитації покращить її молитву.
Що би ми тепер їй порадили? Чи повинна вона триматися методу Ігнатія – як планувала раніше? Чи краще змінити метод молитви, якщо вона відчуває «впевненість», що це допоможе їй молитися краще? Наша відповідь повинна бути однаковою: якщо це справді духовне спустошення, то вона не повинна робити змін, а молитися за ігнатіянським методом – як планувала раніше. Знову ж таки, ми повинні уважно слідкувати за подальшими елементами порухів, які вона досвідчує. Але щось починає викликати підозру в цій неспокійній серії пропонованих нових і старих змін.
І хоча вона вирішила не міняти місце молитви, але в міру збільшення неспокою ця перша проблема знову повертається й додається до першої: «Я постійно питала Господа, де і як я маю молитися». І поки все це відбувається, неспокій збільшується: «Внутрішні дебати підсилили почуття неспокою… але мій неспокій і внутрішні дебати вели мене до замішання». Неспокій, внутрішні дебати про зміну місця молитви й методу молитви, збільшення неспокою, прийняте й скасоване рішення – все це веде до «замішання». Що би ми порадили цій жінці тепер? Їй слід робити зміни? Їй слід триматися попередніх рішень? Але в якийсь момент приходить прозріння:
«Раптом я зрозуміла, що відбувається (завдяки навчанню про розпізнавання) і молилася проти цього. Раптом внутрішні дебати припинилися і я відчула велику привабливість до цього біблійного тексту. Молитва пройшла добре: Я була спокійною й змогла дозволити Богові відкрити мені значення біблійного тексту і як його застосувати до мого життя. Виклик Святого Письма моїй гріховності був спокійним, з сильним відчуттям Господньої люблячої акцептації та трансформуючої сили».
«Раптом я зрозуміла, що відбувається». Момент благодаті приходить тоді, коли ця жінка переходить від першого кроку в розпізнаванні – вона виразно відчуває \ усвідомлює внутрішні порухи і може описати їх детально – до другого кроку: «раптом я зрозуміла». Тепер вона розуміє духовне значення виру внутрішніх порухів й супроводжуючих думок. І хоча вона не говорить однозначно, але зрозуміло, що вона сприймає ці неспокійні дебати й їхній результат – замішання – як дію ворога, і тому відкидає. Вона відповідає, налаштовуючи себе «проти цього» в молитві. І ефективно повертається в молитві до Бога; внутрішні дебати припиняються і приходить час теплої й надихаючої втіхи. Її молитву перемінює не рішення не робити зміни під час зростання неспокою в серці й внутрішніх дебатів, а, скоріше, якісне виконання духовного розпізнавання: відчуття \ усвідомлення, розуміння, дія \ відповідь»[5].
«Ніколи»: категорична норма
«Під час спустошення ніколи не слід вдаватися до змін». Прислівник категоричний, норма не допускає жодних винятків: під час духовного спустошення не можна робити жодних змін щодо духовних пропозицій, прийнятих до початку стану спустошення. Час від часу побожні особи роздумують над змінами попередніх рішень щодо молитви, служіння Богові, апостольської праці та інших сфер духовного життя. Якщо вони усвідомлюють, що перебувають у стані духовного спустошення, то в такому стані ніколи не повинні робити змін у попередніх рішеннях. Їм достатньо зрозуміти, що вони в стані духовного спустошення, і тоді всі сумніви щодо духовних змін зникають. Не можна робити жодних змін.
Давид – пастир динамічної парафії. Багато парафіяльних лідерів просять його провести для них вікендові реколекції. Давид роздумує над цією пропозицією і молиться кілька тижнів, висновує, що буде добре прийняти цю пропозицію й вирішує провести реколекції. Рішення пробуджує в ньому пастирську енергію; він відчуває спокійну радість, що його можливості служити цим людям зростають. Приготування до реколекцій духовно збагачує його, він поділиться своїми планами з парафіяльними лідерами. Всі з нетерпінням очікують реколекцій.
За три дні до реколекцій Давид змушений вирішити важку справу в парафії. Кілька людей незадоволені з його рішення й говорять йому це відверто. Давид знеохочений і сумнівається у своїх спосібностях пастиря вирішувати такі справи в своєму служінні.
Ввечері з важким серцем Давид розпочинає свою щоденну особисту молитву. Він зневірений, розпорошений, не відчуває в молитві Бога. В серці нуртують неприємні питання, чи він дійсно здатний виконувати функції парафіяльного лідера. До голови приходять думки про майбутні реколекції, Давид тепер сумнівається, чи вчинив добре, що погодився їх проводити. Він сумнівається, чи розумно було взяти на себе роль духовного лідера лідерів парафій, якщо йому важко вирішувати проблеми звичайного парафіяльного служіння. Він починає побоюватися, що реколекції проведе погано і парафіяльні лідери розчаруються в них і в ньому самому. Він думає, що краще не ризикувати й не ослабити свою позицію лідера невдалими реколекціями. Давид продовжує над цим роздумувати й для нього стає щораз очевидніше, що розумно буде відкласти реколекції принаймні на кілька тижнів. В такому стані як тепер він їх не проведе добре, від них буде мало користі, вони не принесуть бажаних плодів.
Що можна сказати про висновки Давида? Чи йому слід проводити реколекції, як було заплановано? Чи розумніше їх відкласти, як йому здається тепер? Що би ми порадили Давидові?
Правило 5 дає нам карту для проходження таких неясностей. Слід задати два запитання.
Перше: під час вечірньої молитви Давид перебуває в стані духовного спустошення? Очевидно, що так. Під час молитви афективність пригнічена, він відчуває зневіру й віддаленість від Бога: «відчуваючи відокремленість від свого Творця і Господа». Він відчуває «зневіру» щодо своїх можливостей жити покликанням пастиря.
Друге: чи під час духовного спустошення Давид думає зробити зміни в духовних рішеннях, прийнятих до спустошення? Відповідь: так. Рішення провести реколекції визрівало упродовж кількох місяців, народилося в спокійній молитві й було постійним джерелом енергії й духовної втіхи під час приготування до реколекцій.
«Під час спустошення ніколи не слід вдаватися до змін». Правило 5 дає однозначну відповідь саме для такої ситуації; Давид повинен повністю знехтувати думкою про перенесення реколекцій і діяти так, як вирішив раніше. Без огляду на те, якою би сильною не була думка про зміни в часі духовного спустошення, категоричне «ніколи» говорить ясно, що Давид повинен робити. Духовне спустошення, як уже говорилося, – це час обману, і за його «мудрістю» йти не можна. Навпаки, Давид повинен залишатися «твердим і непохитним» у рішеннях, прийнятих напередодні духовного спустошення.
Дуже часто побожні люди роздумують про різні зміни в своєму житті вірою й виконання Божої волі. Якщо вони заглянуть «всередину» й усвідомлять, що перебувають у стані духовного спустошення, то знають, що не можна робити жодних змін, але залишатися твердими й непохитними в попередніх рішеннях, поки триває духовне спустошення. Такі рішення стосуються спочатку малих справ, як у випадку жінки, яка думає – змінити чи не змінити місце молитви і метод молитви, яким уже почала молитися, а потім переходять до великих, до прикладу, рішення щодо зміни свого покликання в житті. Зміни, прийняті в стані духовного спустошення, принесуть шкоду. У наступному правилі Ігнатій говоритиме, що під час духовного спустошення ніколи не можна міняти попередніх духовних рішень, але потрібно змінити саме духовне спустошення. Коли повернеться спокій і духовна втіха, то питання змін можна добре вирішити. Ми повернемося до цього питання у наступних розділах.
Ігнатій у стані спустошення
В Духовному Щоденнику Ігнатій описує свій досвід, коли під час духовного спустошення він спокушався змінити попереднє рішення. Вивчення його опису покращить наше розуміння правила 5; це також дозволить нам зазирнути в серце самого Ігнатія і його духовну боротьбу, яку він переживає так само, як і ми. Він – наш брат на дорозі, і пише те, що переживає так, як і ми.
На початку 1544 року Ігнатій роздумував про те, який спосіб євангельського вбозтва його Товариство Ісуса повинно прийняти. Він виділив сорок днів, щоб шукати в молитві ясності щодо одного питання вбогості: чи Товариство повинно прийняти, за тодішньою практикою, сталі доходи від церков, які воно обслуговує, чи, може, ця практика – це відступ від повного євангельського вбозтва, яке Бог хоче для Товариства[6]. Він вирішив упродовж сорока днів служити Месу в цьому намірі й просити в Бога світла на цю тему.
Фактично, упродовж сорока днів Ігнатій ясно розумів, що Господь у цій справі не хоче винятку для Товариства й практикування повного євангельського вбозтва. Він отримав відповідь, яку шукав. 12 березня – останній день, Ігнатій готується до останньої Меси в цьому намірі. Він надіється отримати духовну втіху, яка підтвердить його рішення. Він пише:
«Під час узвичаєної молитви я відчував велику побожність, і далі приходили зрозуміння, ясність – це відчувалося як тепло. З каплиці я побачив, як хтось поспішно й швидко спускається сходами, я відчув, що ще не готовий служити месу, повернувся до своєї келії й готувався далі. Коли потекли сльози, повернувся в каплицю»[7].
Ігнатій молиться і готується до Меси, наповнений теплом побожності. Сходи в будинку проходять біля каплиці, шум людей, які по них ходять, розпорошує Ігнатія, отож він повертається до келії, щоб краще приготуватися до Меси. Молитва наповнена благодаттю з теплом і слізьми. Ігнатій готовий служити Месу й повертається до каплиці. Він продовжує:
«Я відчував велику побожність, часом приплив сліз. Потім я багато разів боровся з думкою – що мені робити, щоб закінчити, бо я не знайшов те, що шукав…»
Під час Меси ситуація починає змінюватися. Спочатку тепла молитва, сльози. Але Ігнатій не досвідчує підкріплення духовної втіхи, яку він шукав в останній Месі, і знову починається боротьба. Брак втіхи, на яку він надіявся, викликає невпевненість – як закінчити сорокаденні пошуки Божої волі щодо вбозтва. Він пише:
«Після закінчення Меси й пізніше в келії я почувався зовсім самотнім, без будь-якої допомоги, безсилий відчувати допомогу когось із моїх заступників[8] чи якусь Божественну Особу, але так далеко і так відокремленим від них, як ніби я ніколи не відчував їх і ніколи вже не відчую».
Тут присутні безпомилкові знаки духовного спустошення. В своїй келії Ігнатій досвідчує велику відокремленість від Бога; він ізольований і без будь-якої духовної допомоги. Тепла побожна молитви і сльози повністю зникли. Тут з’являються дві додаткові риси духовного спустошення, яким слід приділити увагу: спосіб, у який теперішнє духовне спустошення намагається окреслити духовне минуле та майбутнє і універсальні негативи, спрямовані на нього в духовному спустошенні.
Знаменно, що теперішнє духовне спустошення Ігнатія покриває темрявою минуле і майбутнє: «Як ніби я ніколи не відчував їх і ніколи вже не відчую». У теперішньому важкому стані духовного спустошення Ігнатій, який глибоко й багато разів досвідчував велику Божу любов, тепер сприймає своє минуле інакше – фальшиво. Тепер йому здається, що він ніколи не відчував Бога в минулому й ніколи не відчує Божу любов і присутність у майбутньому. Духовне спустошення прагне мати владу над минулим і майбутнім; воно показує нам минуле без Бога і майбутнє, піддане тривалому спустошенню. Тут виразно проявляються й інші риси обману духовного спустошення.
Універсальні негативи духовного спустошення також варто відмітити: «Я ніколи не відчував їх… Я ніколи вже не відчую їх». Негативи універсальні стосовно часу – ніколи в минулому і ніколи в майбутньому – і стосовно духовного досвіду – Ігнатій відчуває, що ніколи не мав і ніколи не матиме відчуття навіть легкої присутності Бога. В листі до Терези Рехадей Ігнатій описує цю рису дії ворога в часі духовного спустошення:
«Якщо він бачить, що ми слабкі й дуже принижені цими шкідливими думками, то навіює, що Бог, наш Господь, зовсім забув про нас, і тоді навіює нам думку, що ми повністю відокремлені від Бога, і все, що робили, і все, чого прагнемо, це все марнота»[9].
Знову намагання заволодіти минулим і майбутнім, але в поєднанні з нашими зусиллями любити Бога й служити Йому: «і все, що робили, і все, чого прагнемо, це все марнота». І універсальні негативи: універсальне «все», поєднане з негативом «марнота». Уважне слідкування за фальшивим намаганням духовного спустошення заволодіти духовним минулим і майбутнім, і також за різними формами самонавідних універсальних негативів дуже допоможе нам впізнавати й долати спотворення, які навіює таке спустошення.
Ігнатій у своїй келії підданий інтенсивному духовному спустошенню, яке породжує різні думки. Він пише:
«До мене приходили різні думки проти Ісуса, часом проти іншої Особи, мене спантеличили різні думки, такі як: залишити будинок і винаймати десь кімнату, щоб уникнути шуму, чи розпочати піст, чи знову розпочати служити Меси, чи поставити вівтар на вищому поверсі. Я ні в чому не міг знайти спокою, бо вирішив закінчити справу тоді, коли моя душа була у стані втіхи й повністю умиротвореною».
Деякі з цих думок спрямовані проти Осіб Пресвятої Тройці, яких Ігнатій дуже любив, і ми можемо легко уявити, яку біду несли йому ці думки. Інші думки навіювали різні зміни як вирішення важкої ситуації. Тут ми входимо на специфічно духовну територію, якою займається правило 5.
Одна думка спокушає Ігнатія «залишити будинок і винаймати десь кімнату, щоб уникнути шуму». Ця «думка» змусила би настоятеля спільноти залишити спільноту, щоби подолати свій внутрішній неспокій. Друга думка спокушає Ігнатія «розпочати піст» – це інша «зміна» духовного порядку[10]. Вражає й те, що інша думка пропонує «знову розпочати служити Меси». Сорокового дня Ігнатій відслужив останню Месу в намірі знайти Божу волю й отримав ясну відповідь. Тепер, коли Ігнатій вже завершує увесь процес розпізнавання і приходить духовне спустошення, приходить думка, що весь процес провалився і слід розпочинати все спочатку. Остання думка – це легша версія попередньої: перемістити каплицю в домі в спокійніше місце. Ці різні думки проходять через його голову, Ігнатій підсумовує стан серця: «Я ні в чому не міг знайти спокою».
Як, в світлі правила 5, повинен діяти Ігнатій щодо змін, навіюваних цими думками? Спершу, чи повинен він прийняти спонуку відкласти набік попередню ясність щодо Божої волі й розпочати наступну серію сорока Мес ще раз? Відповідь правила 5 однозначна: «Під час спустошення ніколи не слід вдаватися до змін», а залишатися «твердим і непохитним» у рішеннях, прийнятих до початку спустошення.
По суті, Ігнатій швидко зрозумів, що причина спустошення – це його велике прагнення отримати підтвердження досвіду духовної втіхи під час останньої Меси. Відмовившись від будь-якого «контролю» над Божою дією в своєму серці, він відчув, що темрява поступово відступає і втіха знову наповнює його серце. Він завершив сорокаденне розпізнавання в мирі, залишаючись твердим у попередньому рішенні[11].
Підстава для норми
Останнє речення правила 5 пояснює підставу для категоричного «ніколи» щодо змін під час духовного спустошення:
«Бо якщо під час втіхи нас забезпечує проводом і порадами добрий дух, то у час спустошення це робить злий дух, поради якого ніколи не приведуть нас до хоч би якогось доброго рішення».
У правилі 4 Ігнатій підкреслює концептуальний елемент, який супроводжує афективний досвід духовної втіхи і духовного спустошення: «Бо як втіха є протилежністю спустошення, так і думки, породжені втіхою, протилежні думкам, до яких спонукає спустошення». Думки походять із кожного з цих двох духовних порухів і, як і самі порухи, діаметрально протилежні собі. У правилі 5 Ігнатій продовжує пояснювати, що «під час втіхи нас забезпечує проводом і порадами добрий дух більше», в той час як «у час спустошення злий дух» забезпечує нас проводом і порадами більше[12].
Під час духовної втіхи нас забезпечує проводом і порадами добрий дух. Час духовної втіхи – це час, щоби «прийняти» дію Бога, відчинитися, слухати, приймати думки й натхнення, які походять від самої втіхи[13]. Якщо потрібно зробити наступні духовні кроки, то це властивий час на перегляд рішень і наступних змін.
Але під час духовного спустошення діє поганий дух, «поради якого ніколи не приведуть нас до хоч би якогось доброго рішення». Під час духовного спустошення також приходять якісь поради: Джейн починає думати, що глибоке духовне життя не для неї; Давид думає, що краще відкласти парафіяльні реколекції; Ігнатій думає, щоб розпочати спочатку весь процес пошуку Божої волі, який він якраз закінчив, і про подібні шкідливі навіювання. Думки, породжені духовним спустошенням, «керівництво» і «поради» злого духа, які ми отримуємо, якщо підемо за ними, завжди приведуть до духовної шкоди. Поради ворога «ніколи не приведуть нас до хоч би якогось доброго рішення». Під час такого спустошення ми, як Давид та інші, бачимо все у викривленому дзеркалі; дзеркало відображає всі елементи сцени, але спотворено.
Очевидно, що часом під час духовного спустошення ці поради дуже настирливі; до прикладу, в стані спустошення Давид розпізнає з великою «ясністю», що реколекції слід відкласти. Ми «зрозуміємо», що нерозумно буде продовжувати заплановану молитву, що різні духовні ініціативи, стосовно яких було прийняте рішення, краще опустити або відкласти. Якщо такі поради приходять під час духовного спустошення, то ми знаємо, що це обман ворога, який потрібно просто відкинути. Духовний поклик у таких ситуаціях – залишатися «твердим і непохитним» у попередньо прийнятих рішеннях.
Важко переоцінити добро, яке це просте правило принесло багатьом побожним людям упродовж століть після того, як Ігнатій його сформулював. Часом це буде єдине світло, яке світить у нерозбірливій темряві, ясно вказуючи на поклик Господа залишатися вірним під час духовного спустошення. Знання і практичне застосування цієї вказівки буде для нас благословенням на духовній дорозі.
- Духовне спустошення: час на ініціативу
(правило 6)
Боротися голосно дуже хоробро,
Але, галантна особо, я знаю,
Хто зобов’язує в глибині,
Кіннота горя.
Емілі Дікінсон
Зміни, які потрібно робити
Шосте правило, після короткого повторення попереднього, додає нову відповідну вказівку:
«[319] Правило шосте. Хоча під час спустошення ми не повинні змінювати свої рішення, та все ж вельми корисно проводити у собі внутрішні зміни, спрямовані проти такого спустошення, наприклад, більше уваги приділяючи молитві та розважанням, ретельніше проводячи іспит сумління і старанніше здійснюючи покуту».
Якщо попереднє правило говорить нам, чого не можна змінювати під час духовного спустошення, то це правило вказує на зміни, які потрібно робити під час духовного спустошення. Це правило повторює норму, що під час духовного спустошення «не можна змінювати попередні рішення», прийняті до спустошення. Але тут Ігнатій вчить далі, що духовне спустошення – це не тільки час на вірність духовному минулому, але також, що це активний час на духовну ініціативу тепер. Духовне спустошення – це час, який «зобов’язує в глибині, кіннота горя».
Норма попереднього правила, яка забороняє робити будь-які зміни в духовних рішеннях під час духовного спустошення, не означає, що ми повинні пасивно чекати закінчення спустошення; найкраще, що можемо робити, – це твердо і покірно протидіяти шкідливим змінам, які навіює спустошення. Є зміна, яку потрібно зробити під час духовного спустошення, зміна, яка буде духовно «дуже корисною». Ми не можемо змінювати свої рішення, але потрібно змінювати самих себе, змінювати себе інтенсивно, і змінювати себе саме проти самого спустошення: «Хоча під час спустошення ми не повинні змінювати свої рішення, та все ж вельми корисно проводити у собі внутрішні зміни, спрямовані проти такого спустошення».
Цей пункт не можна швидко обминати. Часом побожні люди, піддані духовному спустошенню, коли Бог здається далеко, а на серці важко, в служінні Господові щиро вірять, що Бог вибрав їх нести цю біду й хоче, щоб вони її просто прийняли. На свідомому рівні їхнє розуміння таке: «Я прагну присвятити своє життя Господові й намагаюся сумлінно виконувати свої обов’язки. Упродовж днів (тижнів, місяців, років…) мені дуже важко, моя духовність сумна. Бог, здається, дуже далеко, і я не відчуваю тепло благодаті в своєму серці. Бог це допускає і, очевидно, хоче, щоб я ніс цю важку ношу з дня на день. І тому моє завдання – нести її так добре, як я можу». Якщо духовне спустошення переживати у такий смиренний спосіб, то воно вистоїть і навіть поглибиться. Полонений не звільниться…
Існують ситуації страждання, навіть довготривалі, переживати які закликає нас Бог. Незважаючи на найкращі зусилля, ми можемо зіткнутися з важкою хворобою, з важкими обов’язками, важкими стосунками тощо, які неможливо суттєво змінити, бо їх створив сам Бог. Ісус говорить нам, що це хрест, який завжди буде частиною учнівства (Лк. 9, 23) і вестиме нас, як вів Ісуса, до воскресіння й нового духовного життя. Але тут Ігнатій не говорить про такі ситуації. У правилі 6 він звертається суто до духовного спустошення, і його навчання ясне: ми ніколи не повинні переносити таке спустошення пасивно, поки воно само якось не пройде[14]. Бог кличе нас, щоб під час духовного спустошення завжди робити активні кроки, чинити опір і відкидати саме спустошення. Саме це має на увазі Ігнатій, коли говорить, що потрібно «проводити у собі внутрішні зміни, спрямовані проти такого спустошення».
Отож, повертаючись до описаних ситуацій, Аліса не повинна безпомічно переносити тягар духовного спустошення, очікуючи тижнями, що воно якось пройде; також Джейн не повинна пасивно терпіти духовне спустошення, яке затемнює її реколекції. Вони повинні, як пояснює шосте правило, інтенсивно змінювати себе проти спустошення, яке переживають. Такі дії, говорить Ігнатій, принесуть велику духовну користь. Тут знову звучить життєрадісна нота надії, характерна для всього навчання Ігнатія про розпізнавання. Це постава, яка звільняє полонених.
Духовні засоби для духовної боротьби
Тепер Ігнатій подає різні духовні засоби, щоби змінювати себе проти духовного спустошення, яке ми досвідчуємо: «більше уваги приділяючи молитві та розважанням, ретельніше проводячи іспит сумління і старанніше здійснюючи покуту». Він подає чотири засоби й заохочує нас чинити опір духовному спустошенню «ретельніше і старанніше» використовуючи їх під час такого спустошення[15]. Отож, духовне спустошення, в розумінні Ігнатія, – це час на інтенсивне практикування деяких духовних практик, які допоможуть у конфронтації зі спустошенням.
Кожна з цих практик цінна сама по собі в духовному житті; але у цьому правилі Ігнатій має на увазі один специфічний контекст – людей в стані духовного спустошення і засоби, які потрібно корисно застосувати в такому стані. Тут ще раз застосовано принцип протилежності; ці засоби заохотять нас робити протилежне навіюванням духовного спустошення.
Молитва
Перший духовний засіб – молитва. У даному контексті – благальна молитва (prayer of petition)[16]. Аліса і Джейн переживають духовне спустошення. Ще хтось відчуває відокремленість від Бога, і його серце пригнічене. Пастир «зневірений, розпорошений, не відчуває в молитві Бога» під час виконання важких парафіяльних обов’язків і відчуває, що краще би було пропустити частину своїх обов’язків. У таких випадках перша порада Ігнатія – просто молитися: звернутися до Бога, який обіцяє: «Просіть, і дасться вам» (Мт. 7, 7), і просити в Нього допомогу чинити опір і долати спустошення.
Часто під час духовного спустошення, особливо коли воно інтенсивне, ми переживаємо безнадію. Ворог підсуває неминучу поразку: Аліса в пастці безнадії; Джейн в темряві замішання; ще хтось відчуває відокремленість від Бога; пастир згадує минулу поразку в подібних обставинах і «знає», що знову програє. У такому стані слід молитися: просити Бога й своїх заступників у сопричасті святих (ДВ 232) допомоги, яка нам потрібна під час випробування.
Як би просто це не виглядало на папері, конкретна дійсність під час духовного спустошення може бути інакшою. В болю й стражданнях спустошення, коли духовні речі втрачають своє значення і привабливість, ми можемо не думати про молитву, бо «відчуваємо відокремленість від свого Творця і Господа», і повернення до Бога в молитві вимагає свідомих зусиль. І таке повернення до Бога в молитві діаметрально протилежне відчуттю відокремленості від Бога, спричиненої духовним спустошенням.
Досвід показує велику ефективність такої благальної молитви під час духовного спустошення. Завдяки такій молитві зменшується відчуття віддаленості Бога й відчуття самотності. Відстань до Бога зменшується і очікування на поразку поступається місцем новій довірі до Бога й відчуттю перемоги. Бог, який чує крик убогого (Пс. 34, 6), не залишить нас без благодаті, про яку Його просимо.
Медитація
Ця порада, також, – це щось більше від рекомендації медитації як загальнокорисної духовної практики. Ігнатій звертається до людей, вражених духовним спустошенням; їм він пропонує особливий вид медитації для відновлення духовної сили в дуже вразливій ситуації – часу духовного спустошення.
Така медитація зосереджується на підтримці правди Божої вірної любові як джерела надії в часи випробувань. Духовне спустошення – це час замішання і темряви; така медитація запалює вогонь віри, який світить у темряві. Духовне спустошення непокоїть особу; така медитація відкриває серце для Божого дару миру (Йо. 14, 27). Духовне спустошення зменшує віру, надію і любов; така медитація підсилює нашу довіру, надихає нашу надію і зміцнює нас у Божій любові.
Аліса, після важкого року на новій парафії, занурена в гнітюче почуття безнадії і відокремленості від Бога. Якось вранці вона одна в своєму домі, має півгодини вільного часу. Вона сідає біля вікна, бере Біблію, розгортає її, знаходить псалом 23 і повільно читає: «Господь – мій пастир: Нічого мені не бракуватиме…. Він відживляє мою душу, веде мене по стежках правих імени ради свого». Вона відкладає Біблію, споглядає через вікно природу й постійно повторює ці слова. Її серце починає поволі підніматися, сльози наповнюють очі. Вона заспокоюється й починає усвідомлювати, що Бог її не забув, що їй нічого не бракуватиме, що навіть тепер божественний Пастир «веде її по стежках правих». Вона вірить, що Божа любов діє в її актуальній боротьбі не відчутно, але дійсно. Вона встає і розпочинає день із новою надією. Це медитація під час духовного спустошення, про яку Ігнатій говорить у цьому правилі.
На шостий день реколекцій Джейн глибоко пригнічена духовним спустошенням. Вона відчуває, що її прагнення Бога – ілюзія і що глибоке духовне життя не для неї. В її серці замішання і знеохочення. Вона виходить на вечірню прогулянку і свідомо згадує минулі ситуації знеохочення. Вона перебирає кожну ситуацію і роздумує, як Бог не тільки захищав її в різних обставинах, але й трансформував цей важкий досвід в новий духовний початок. Хоча вона ще відчуває важкість спустошення, але момент довіри м’яко рухається у серці й приходить усвідомлення, що Бог діє в теперішній темряві й народжує в ній нове життя. Джейн повертається в будинок менше обтяженою й готовою продовжувати реколекції. Знову ж таки, це медитація під час духовного спустошення, про яку говорить Ігнатій.
Така медитація зосереджується на правдах віри, на словах Святого Письма, на споминах минулого й подібних роздумах, які об’являють Божу люблячу вірність до нас і у такий спосіб дають нове духовне життя, коли наші серця обтяжені. Трансформуюча сила такої медитації, яку практикуємо під час духовного спустошення, очевидна. Така медитація під час духовного спустошення, як і благальна молитва в подібних обставинах, вимагає зусиль. Коли ми переживаємо духовну втіху або, в загальному, спокій серця, то медитація приваблює нас спонтанно, але під час духовного спустошення не так. У важких ситуаціях потрібно прийняти рішення медитувати, щоб зміцнити правди віри. Таке рішення й відважні дії приносять багаті плоди, які долають духовне спустошення.
Іспит сумління
Рей поставив віру в центр свого життя і останніми роками відчуває особливу близькість із Господом. Він радіє, бачачи плоди духовного зростання: його любов до дружини й дітей поглиблюється, і сімейні узи тепер міцніші. Кожного дня в пригородньому поїзді, по дорозі на роботу, він читає Святе Письмо. Сьогодні, по дорозі на роботу, він розпорошений і не здатний уважно читати й роздумувати. Він приходить на роботу й праця поглинає його, і він ледве усвідомлює якусь внутрішню недугу. І хоча його співпрацівники нічого не знають про його поглиблення віри в Господі, але вони помітили зміни в ньому, цінять його посмішку й готовність допомогти; але сьогодні він бореться, аби бути хоча би терпеливим з ними й з нетерпінням очікує завершення робочого дня.
Надходить час обідньої перерви. Зазвичай Рей, сам в офісі, кілька хвилин молиться. Але сьогодні він не відчуває бажання молитися і не молиться; натомість думає йти обідати в близьке місце, в якому, як знає, оточення і розмови не сприяють його релігійності. Рей вже вирішив вийти з офісу, але раптово зупинився. Він починає усвідомлювати своє неспокійне серце, розпорошену молитву в поїзді, брак бажання допомагати співпрацівникам в офісі, занедбання звичайної молитви перед обідом і готовність йти туди, де, як він знає, будуть спокуси й можливі шкідливі наслідки – все це сигналізує йому про якусь духовну біду. Рей відчуває, що повинен з цим щось зробити.
Він сідає за свій робочий стіл і в мовчанні просить у Господа допомоги зрозуміти, що з ним діється. Він згадує, як минулого дня був щасливий і енергійний у служінні Господу, у допомозі іншим на роботі й у своїй родині. Під час роздумів він зрозумів момент, коли відбулися зміни. Вранці, йдучи на роботу, він думав про роботу і несвідомо відмахнувся від прохання свого малого сина. При цьому була його дружина, і Рей побачив в її очах образу, яка відображала образу сина. В поспіху він нічого не сказав і вийшов із дому. Рей зрозумів, що саме тоді втратив внутрішній спокій; це була причина недуги, яку він відчував і яка обтяжувала все наступне: молитву, стосунки на роботі, навіть рішення – де обідати.
Нове виразне розуміння освітлює його серце і він ясно усвідомлює, що повинен робити. Він дзвонить дружині й просить прощення за своє ранішнє нетерпіння і кривду, яку завдав їй і синові. Її радість надихає його серце. Він, як зазвичай, молиться в своєму офісі. Він відкидає намір йти кудись їсти й обідає, як зазвичай, в офісі зі своїми друзями. Він відчуває, що до нього повертається посмішка і звичайне бажання допомагати іншим.
Зрозуміло, що Рей переживає духовне спустошення; він перестає молитися, не відчуває бажання служити Богові, стає жертвою спокуси. Засобом подолання спустошення є те, що Ігнатій рекомендує в цьому правилі: іспит сумління під час духовного спустошення, поки не зрозуміємо причину спустошення й не приймемо відповідні дії, щоб його позбутися.
В описаному випадку ворог використовує емоційне незадоволення Рея після короткого, але важливого для родинних стосунків, випадку вранці; це емоційне незадоволення стає трампліном для духовного спустошення. Якщо Рей або хтось інший в подібних обставинах просто дозволить духовному спустошенню тривати, не зупиниться і не виконає іспит сумління про це, то воно зростатиме й може привести до великої духовної шкоди. Духовне спустошення продовжує поглиблюватися, поки Рей не починає над ним задумуватися й усвідомлювати його причину. У цей момент спустошення втрачає частину своєї сили, і Рей виразно розуміє, як його відкинути.
Такий іспит сумління під час духовного спустошення, як молитва і медитація, коли ми занурені в болісну дійсність і найменш схильні бути «всередині», не відбудеться спонтанно. Ми повинні зусиллями волі аналізувати духовне спустошення. У такому стані здаватиметься, що легше й приємніше втекти в якісь задоволення. Ми можемо зануритися в роботу, в медіа або шукати задоволення у чомусь більш-менш здоровому; у цьому випадку все це тримає нас «назовні», бо ввійти «всередину» виглядає некомфортним. На жаль, ми загалом відкриваємо, що на другому боці задоволення, коли робота і приємність закінчуються, духовне спустошення залишається. «Аспірин» припинив свою дію, але не вилікував біль в його основі. Насправді, чим довше ми відкладаємо конфронтацію, тим більший відчуваємо біль[17].
«Іспит сумління», який Ігнатій тут пропонує, – це діаметральна протилежність втечі в задоволення. Під час духовного спустошення ми внутрішньо зупиняємося і питаємо: Що діється в моєму серці? Чи я в стані духовного спустошення? Як це почалося? Що було його причиною? Як це розвивалося? Що мені допоможе відкинути його? Хоча спочатку це дуже важко, але винагорода буде величезною. Як тільки ми починаємо знаходити відповіді, то те, що вважалося всеохоплюючим і нестерпним, зменшується і піддається контролю, це досвід духовного спустошення, але, коли на серці стає легше, то ми можемо застосовувати дієві духовні засоби для подолання темряви. Тонер пише:
«Міркуючи над своїм станом спустошення, я відділив я-в-спустошенні (myself-in-desolation) від я-рефлектуюче-над-собою-в-спустошенні (myself-reflecting-onmyself-in-desolation)… Цим самим я зробив простір в свідомості для чогось поза спустошенням з його причинами та наслідками. У цьому просторі я тепер можу вивчати, керувати своєю увагою, розумом і волею, і у такий спосіб атакувати, послаблювати чи навіть нищити джерело спустошення»[18].
Перехід від «я-в-спустошенні» до «я-рефлектуюче-над-собою-в-спустошенні» – це зсув, який Рей робить в обідню пору, коли пересувається з простого й безрадісного занурення у духовне спустошення (я-в-спустошенні) до свідомих роздумів про спустошення (я-рефлектуюче-над-собою-в-спустошенні). Після цього переходу, як зазначає Тонер, відчуття рухомої безнадії зникає. Як тільки ми занурюємося в духовну темряву й неспокій, то це час для інтенсивного іспиту сумління, коли відбувається зсув від «я-в-спустошенні» до «я-рефлектуюче-над-собою-в-спустошенні», аби звільнити нас від пут, які перешкоджають іти за Господом[19].
Покута
Як попередні три духовні засоби, так і четвертий, який полягає у «стараннішому здійсненні покути», застосовується особливо під час духовного спустошення й як спосіб подолати його. Як ми вже говорили, внутрішній дискомфорт духовного спустошення спонукає втікати в зовнішнє задоволення і різні види гратифікації, така втеча продовжує і навіть поглиблює спустошення. Заклик «старанніше здійснювати покуту» заохочує нас чинити опір тенденціям духовного спустошення; замість «спонтанного» потакання собі, яке продовжує почуття смутку, Ігнатій пропонує «стараннішу» покуту, яка духовно заряджає і допомагає долати спустошення[20].
Покута дуже відповідна тоді, коли протиставляється спокусі втечі, яку ми досвідчуємо під час духовного спустошення, і допомагає нам діяти проти особливого виду цього спустошення. До прикладу, коли Ігнатій розглядає схильність скоротити час молитви, яку реколектант відчуває під час духовного спустошення, тобто змінити духовний намір під час спустошення, то пише:
«Варто зауважити ще й таке: наскільки легко і приємно цілу годину віддаватися розважанню, зазнаючи втіхи, настільки важко це зробити, відчуваючи спустошення. Отож для того, щоби протидіяти спустошенню та долати спокуси, слід завжди відводити для вправи часу трохи більше, ніж рівно годину, звикаючи у такий спосіб не тільки чинити опір ворогові, але й перемагати його» (ДВ 13).
Якщо під час молитви у спустошенні Бог здається далеко, а наші зусилля даремні, з’являється потяг подолати важкий стан скороченням молитви, тоді, як говорить Ігнатій, «відповідні» ліки – робити навпаки. Спершу нам слід відкинути потяг до скорочення молитви і продовжувати її так, як планувалося до часу духовного спустошення. Насправді, говорить Ігнатій, ми повинні не скорочувати молитву, а продовжити її, можливо на хвилину чи дві поза запланованим часом. У такий спосіб ми призвичаюємося «не тільки чинити опір ворогові, але й перемагати його». Ігнатій подає в цьому пункті приклад маленької, але цілеспрямованої відважної дії, «спрямованої проти спустошення», яка зміцнює в нас здатність чинити опір і долати ворога.
Яку форму можуть прибрати такі відповідні способи покути у різних досвідах духовного спустошення? Як часто це вже було в духовній подорожі, так і тепер ще раз очевидна важливість твердження «пізнай себе». Чим більше наше усвідомлення конкретних слабких місць під час духовного спустошення, тим старанніше ми повинні вибирати відповідні засоби, щоби не піддаватися спустошенню, а долати його. Для когось це буде просте долання потягу попускати собі; як тільки, завдяки малій перемозі, надія зростає, то вона готує наступну перемогу[21]. Для іншої людини це буде посмішка, особливо тоді, коли вона не схильна взагалі посміхатися або посміхатися конкретній особі; це може стати вибором допомогти людині в потребі, й вимагає терпеливості, стримання нетерплячих слів або щось подібне. Кожний маленький акт опору породжує наступну відвагу… і у такий спосіб, крок за кроком, ми долаємо спустошення.
Плоди духовної ініціативи
Ігнатій знову говорить мовою хороброї ініціативи в короткому тексті правила, яке ми вивчаємо. Ми повинні інтенсивно[22] себе змінювати проти спустошення; ми повинні бути наполегливими, і наполегливими більше в кожному з чотирьох засобів; ми повинні розширювати себе якимось відповідним способом покути. Обман навіює нам, що ми занадто слабкі, аби подолати духовне спустошення, Ігнатій проявляє тут велику довіру до наших здатностей, підтримуваних Божою любов’ю і використанням описаних засобів, аби стояти твердо в годину випробувань. Якщо під час духовного спустошення ми активно чинимо опір, то покірно звертаємося до Бога за допомогою; ми медитуємо про Божу вірну любов, ми вивчаємо спустошення й краще розуміємо його причини й ліки від нього; якщо робимо маленькі «відповідні» жести хоробрості проти нищівних тенденцій спустошення, то, як стверджує Ігнатій, знаходимо дорогу, яка впевнено веде через темряву спустошення до світла Божої любові.
Читаючи ці заохочення, в нас можуть виникнути сумніви: чи ми справді можемо мати таку хоробрість, коли нам важко і перебуваємо в замішанні духовного спустошення? Чи така духовна ініціатива можлива? Ігнатій вірить, що можлива. Ця хоробрість народжується тоді, коли Божа благодать і людські зусилля зустрічаються. Очевидно, що практикування цих духовних засобів вимагає сміливості, але сама ця сміливість – це щось більше від результатів людських зусиль. Не випадково, описуючи ці чотири засоби, Ігнатій розпочинає від покірної благальної молитви. Ми знаємо, що у боротьбі з духовним спустошенням важливі слова Ісуса: «Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5); ми також знаємо, що разом із апостолом Павлом можемо довірливо сказати: «Я можу все в тому, хто укріплює мене» (Фил. 4, 13).
Досвід навчив Ігнатія, що смиренним і щирим практикування засобів, які він пропонує у цьому правилі, ми вчимося їх краще використовувати і ставати перед духовним спустошенням без страху. Хоча список засобів не вичерпується і Ігнатій в наступних правилах пропонуватиме наступні засоби, але шосте правило вже дає нам зброю проти духовного спустошення. Завдяки вченню Ігнатія ми стаємо на дорогу духовного визволення.
[1] З цього моменту я йду за Gil, Discernimiento, 19, адоптуючи слова “інформативний” і “нормативний.”
[2] Тут ми говоримо про чотирнадцять правил (ДВ 313-327), якими займається ця книжка. У другій серії правил розпізнавання (ДВ 328-336) духовна втіха й пов’язані з нею пастки будуть на першому місці.
[3] Різниця між не-духовним і духовним спустошенням роз’яснює труднощі в інтерпретації правила 5, які піднімали Katherine Dyckman, Mary Garvin, Elizabeth Liebert в The Spiritual Exercises Reclaimed: Uncovering Liberating Possibilities for Women (New York: Paulist Press, 2001), 260. І хоча правило 5 не можна застосовувати для заборони здорових змін під час не-духовного спустошення, але якщо не-духовне спустошення (жіноча депресія через токсичні стосунки) стає також трампліном для духовного (вона починає відчувати, що віддаляється від Божої любові), тоді особа не може робити духовних змін, навіяних духовним спустошенням (перестати молитися, не розмовляти з духовним керівником тощо).
[4] Цитата з Toner, Spirit of Light or Darkness, 43-44. Розповідь написана в першій особі без подання статі автора. З практичних міркувань я вибрав стать.
[5] Toner, Spirit of Light or Darkness, 77, вважає, що “сам досвід не видається духовним спустошенням”. З її розповіді не ясно, чи вона вважає цей досвід духовним чи не-духовним. Вона зрозуміла, що неспокій і дебати потрібно рішуче відкинути, і коли це зробила, то в своїй молитві відчула духовну втіху.
[6] Див. Simon Decloux, The Spiritual Diary of St. Ignatius Loyola: Text and Commentary (Rome: Centrum Ignatianum Spiritualitatis, 1990), 83-104.
[7] My translation. Since Ignatius’s Spanish original is obscure at various points I am translating the rendering of the Spanish text by Santiago Thio de Pol, La Intimidad del Peregrino: Diario Espiritual de San Ignacio de Loyola (Bilbao: Mensajero-Sal Terrae, 1990), 169-71. In translating, I have also utilized the English translation in the Decloux text quoted in the preceding note (pp. 50-51).
[8] В Щоденнику Ігнатій пише: “Я молився до нашої Діви, потім – до Сина і до Отця, щоб дали мені свого Духа” (11 лютого); “Я взяв Матір і Сина своїми заступниками” (13 лютого), Decloux, Spiritual Diary, 22, 24; див. ДВ 63, 147, 232.
[9] Young, Letters of Saint Ignatius of Loyola, 22.
[10] Раніше, 18 лютого, Ігнатій пише у Щоденнику: “Потім, я відчував бажання розв’язати справу з перенесенням прийому їжі і знайти в цьому міру, але це мене не турбувало до того моменту, коли я знайшов те, що шукав, тоді я відчув свіже тепло, побожні сльози й думки про триденний піст” (Decloux, Spiritual Diary, 29).
[11] Там само, 51. Слід зауважити високий рівень духовного усвідомлення, який Ігнатій осягнув на цьому етапі свого життя, що видно з його уважності до коливань духовної втіхи і спустошення в серці, а також до думок, які проходили через його розум.
[12] Слово «більше», оскільки Ігнатій не подає другий термін порівняння (більше від чого?), важко пояснити і, в дійсності, має різні інтерпретації. Див. Gil, Discernimiento, 171-73; Fiorito, Discernimiento y Lucha, 151-53. Деякі переклади його опускають [український також опускає] (Versio Prima в оригінальному виді; Louis Puhl, trans., The Spiritual Exercises of St. Ignatius, 143; Toner, Commentary, включає це слово в перекладі правил на ст. 25, але опускає його в розгляді правила 5, стт. 152-54). Gil, Discernimiento, 172, подає три можливі інтерпретації: більше ніж в інші часи; більше ніж інший дух; більше ніж наш «дух».
[13] У правилах для Другого Тижня (ДВ 328-336) потрібно продовжувати розпізнавання духовної ситуації. У даній серії правил і духовних ситуацій, які вони описують, норма зрозуміла: під час духовної втіхи нами керує добрий дух, під час духовного спустошення – ворог.
[14] Тут я говорю, як уже було зазначено, про духовне спустошення у розумінні Ігнатія в цих правилах: важкі духовні переживання початківців на духовній дорозі (ДВ 9) і також звичайна частина цієї подорожі упродовж років для побожних людей. І не розглядаю тут «темну ніч», описану Йоаном від Хреста, яка стосується влитої, споглядальної молитви і яку, разом із Toner, Commentary, 271-82, я вважаю відмінною від духовного спустошення. Тонер стверджує, що темна ніч – це «духовний досвід у повнішому значенні, ніж спустошення, описане Ігнатієм; і вона ніколи не залежить від дії злого духа. Це наступний крок в духовному розвитку, і це не звичайний досвід духовного спустошення, описаний у правилах Ігнатія» (271). Див. Green, Weeds among the Wheat, 126 n. 1, який додає різні нюанси до цієї теми.
[15] Еліптичний стиль Ігнатія залишає слова «молитва, медитація» відкритими для інтерпретації – як один чи два різні (хоча пов’язані) засоби проти спустошення. Разом із Toner, Commentary, 165-67, і Maureen Conroy, The Discerning Heart: Discovering a Personal God (Chicago: Loyola University Press, 1993), 28, я вважаю їх двома різними засобами. Gil, Discernimiento, 178, і Fiorito, Discernimiento y Lucha, 160, не розділяють їх.
[16] Так вважає Тонер, Commentary, 165: “перший і найсуттєвіший крок у змінюванні самих себе з надією подолати спустошення – молитва, а в цьому контексті: благальна молитва”. Попередня виноска говорить, що різні дослідники мають різні думки на тему такої молитви під час духовного спустошення.
[17] Важливо повторити, що Ігнатій говорить тут про духовне спустошення, описане в четвертому правилі. Такі ситуації не стосуються не-духовного спустошення, такого як, до прикладу, інтенсивний психологічний стрес чи різні психологічні не впорядкування. Такі проблеми виходять поза границі розпізнавання духів і вимагають інших рішень, включаючи кваліфіковану допомогу.
[18] Toner, Commentary, 151. My emphasis.
[19] Роль іспиту сумління у щоденній практиці та розпізнаванні духів – це більша тема від тієї, яку ми обговорюємо в коментарях до правил духовного розпізнавання Ігнатія, І я їй присвячу окрему книжку. На цю тему див. G. Aschenbrenner, “Consciousness Examen,” Review for Religious 31 (1972): 14-21.
[20] У подібний спосіб Gill Goulding використовує зв’язок між «оновленим аскетизмом» і «творчою наполегливістю, і пише: «Оновлений аскетизм допомагає нам навертатися і зміцнювати й підтримувати творчу наполегливість… Я не захищаю аскетичні практики як оманливий, довільний і компульсивний перфекціонізм. Я раджу їх тому, що вони – життєдайні дисципліни, які допомагають індивіду трансформуватися в Христа з наслідками, які відчувають усі, з ким він живе і працює». (Creative Perseverance: Sustaining Life-Giving Ministry in Today’s Church [Ottawa: Novalis, 2003], 130). Andre Louf, The Cistercian Way (Kalamazoo, Mich.: Cistercian Publications: 1983), 82, пише: «Правильно і нормально, що тіло може бути частиною духовної подорожі, до якої покликана людина… Автентичне внутрішнє життя може зростати тільки через тіло… Аскетизм – це просто наша участь у пасхальній таїні Ісуса, таїні Його смерті та воскресінні до нового життя в Богові».
[21] В Духовних Вправах Ігнатій згадує різні види «зовнішньої» покути, тобто щодо їжі, сну й інших фізичних покут (ДВ 82-84), спонукають застосувати «відповідний» засіб у вправах, згідно з можливостями кожної особи (ДВ 89).
[22] “el intenso mudarse.”
