The Discernment of Spirits
An Ignatian Guide for Everyday Living
Timothy M. Gallagher, O.M.V.
Переклав о. О. Кривобочок ТІ
(The Crossroad Publishing Company дала офіційний дозвіл виставити український переклад на сайт Єзуїтів в Україні на три роки)
Тімоті М. Галлагер OMV
ДУХОВНЕ РОЗПІЗНАВАННЯ
Перша частина
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА
ВВЕДЕННЯ
В серці духовного життя
Ігнатій Лойола
Переднє слово
Мета цієї книжки
ПРОЛОГ: Що таке Розпізнавання духів?
Аж доки йому трохи не відкрилися очі
Назва Правил
Потрійна парадигма
«Відчувати»
Відвага духовного усвідомлення
Специфічно духовне усвідомлення \ відчування
«Розуміти»
Відповісти (Прийняти \ Відкинути)
Порухи серця
ПЕРЕДМОВА
Ігнатій Лойола. Навіть сьогодні до нього рідко ставляться нейтрально чи байдуже. З тих пір, як він з’явився на сцені християнства, багато людей вважали його своїм товаришем або ворогом. Навіть у Церкві, яка його канонізувала, деяким людям важко вимовити його ім’я, бо вони ставляться до нього підозріло. Незважаючи на це, він викликає захоплення і пошану – хоча часом і неохоче – у більшості людей, які хоч щось знають про його надзвичайні досягнення.
Ім’я «Ігнатій Лойола» збуджує в уяві різні образи: засновник контроверсійного Ордену Єзуїтів, членів якого часом називають «спецназом папи»; батько передової гвардії контрреформації, який нібито вчив, що мета виправдовує засоби; перший «Чорний Папа», який проголошував, що на землі не зобов’язаний слухати нікого, крім Папи, і вчив своїх послідовників сліпому послуху Понтифіку. Для багатьох людей слово «єзуїт» є синонімом казуїстики, лукавства, інтриг. Чи це не образ Ігнатія Лойоли стоїть за портретом ганебного Великого Інквізитора в Братах Карамазових Достоєвського і за портретом сумнівного Єзуїта в Чумі Камю?
Сучасні коментатори – які ближче до правди – часто змальовують Ігнатія придворним, джентльменом і солдатом. Після глибокого релігійного навернення він став мандрівним прочанином ради Христа й осягнув героїчну святість. З апостольських мотивацій «допомагати душам» він вирішив учитися й стати священником. Він зібрав групу товаришів у Христі, заснував відому релігійну спільноту, створював колегіуми, університети, благодійні заклади і завжди займався душпастирською працею. Він слідкував за розлогою місіонерською мережею й виконував делікатні дипломатичні завдання. Окрім того, він написав дуже впливові Духовні Вправи, Конституції Товариства Ісуса і тисячі листів, які свідчать про його далекосяжні соціополітичні плани. Бути з тринітарним Христом і служити Церкві – так можна підсумувати мету цього різностороннього святого.
Його Духовні Вправи змінили історію духовності з XVI ст. і аж до наших днів. Багато хто ще й досі вважає цей класичний твір покроковою книгою рецептів, яка вчить зречення власної волі й волюнтаризму, який осягається технічними засобами і прагматичною духовністю, зосередженою майже виключно на практичних результатах. Фактично, дехто стверджує, що ці Вправи вчать лише суто дискурсивних, обмежених уявою, і механічних методів молитви, які підходять тільки початківцям, але становлять перешкоду для глибших, більш містичних рівнів молитви.
Те, що перші серйозні атаки на Вправи були спрямовані на їх передбачуваний надмірний наголос на містичному вимірі молитві, значно спростовує спотворену картину. Останні дослідження показали, що ці Вправи містять не менше, ніж двадцять різних способів молитви, і основна динаміка кожного дня Вправ – поступове поглиблення і спрощення молитви. У перші роки існування Товариства Ісуса багато людей, які виконали ці Вправи, пізніше вступили до споглядальних орденів. Перша криза в новонародженому Товаристві Ісуса виникла тому, що багато єзуїтів вимагали більше часу для молитви, а Ігнатій рішуче відмовив. Якщо духовність і містику самого Ігнатія застосувати як герменевтичний ключ до Вправ, то їхній містичний вимір очевидний.
Кількома словами: ігнатіянські Вправи можуть вивести особу майже на кожний рівень духовного розвитку у щораз глибших сферах духовного життя – навіть до містичного рівня. Їхня багата іконічна духовність і містика, яка втілюється у життя, знаходить Бога в усьому і все в Богові. Вона ніколи не розділяє любов до Бога, до ближнього і до світу. Це духовність і містика радості в світі, духовність Пасхи, яка любить землю тому, що триєдиний Бог її створює, відкупляє, любить і змінює. Ігнатіянська тринітарна і христоцентрична духовність і містика заснувала спільноту любові для ефективного апостольського служіння, яке охоплює соціальний і політичний виміри.
Читаючи Автобіографію Ігнатія, відкриваємо, що його перше знайомство з духовним розпізнаванням відбулося майже одночасно з його релігійним наверненням. Його фундаментальний духовний досвід на березі Кардонеру в Манресі, Іспанія, зробив його новою людиною з новим розумінням справ віри й навчання. В маленькій каплиці в Лясторта, біля Рима, він мав видіння, у якому Вічний Отець помістив його біля свого Сина, який несе хрест. Отець промовив просто до серця Ігнатія: «Я буду прихильним до вас у Римі», і «Я хочу, щоб Ти, мій Сину, взяв його своїм слугою». Тоді Христос сказав Ігнатію: «Я хочу, щоб ти служив нам». Благодать Лясторти підтвердила тринітарність, христоцентричне служіння Ігнатія і церковну містику. Автобіографія також свідчить про інший драматичний містичний досвід, включно з розвитком містичної здатності духовного розпізнавання.
Інший важливий твір, Духовний Щоденник, мабуть найвідоміша праця про тринітарну і христоцентричну містику, будь-коли написана. Він містить дивовижні записи про глибоку містичну єдність Ігнатія з кожною Особою Пресвятої Тройці, з Божественною Сутністю, з Боголюдиною і з Марією. Містичні сльози, тринітарні видіння та просвічення, різні види ідіом, глибокі містичні втіхи, містичні порухи, досвід шанобливої любові, містичний спочинок і мелодійні внутрішні голоси пронизують цей короткий текст. Цей досвід допомагав йому розпізнавати різні духи і спонукав відкривати Божу волю в своєму житті.
Апостольські успіхи Ігнатія і єзуїтів, починаючи від його часів і аж до сьогоднішнього дня, здається, відсунули на задній план важливість його містики, якої він ніколи не шукав для себе самого, а, головно, для того, щоб вміти навчати розпізнати Божу волю й прийняти її. Підтвердженням цього є те, що майже сім тисяч листів він закінчив словами: «Нехай наш Господь Христос допоможе всім нам своєю щедрою благодаттю, щоб ми могли пізнати його святу волю й досконало її виконати». Апостольський успіх також часто закривав головне значення духовного розпізнавання в духовності й містиці Ігнатія. Властиве розуміння його правил духовного розпізнавання вимагає розуміння його життя як пошуків і виконання Божої волі.
Колись я назвав Ігнатія «містиком настроїв і думок». Це дуже спрощена оцінка святого, який брав до уваги майже все, що впливає на життя й рішення християнина: Святий Дух, добрі й злі духи, розумова й волітивна структура людини, уява, пам’ять, емоції, грішна й зіпсута природа, їжа, пори дня й навіть року.
Духовне розпізнавання не є чимось новим у юдеохристиянській традиції. Біблійні тексти ясно показують, що Бог наставляє справедливу людину. Адам і Єва на важкому досвіді пізнали, що кожного можна звести великими обіцянками. Єремія добре розумів непостійність людського серця. Бог учив євреїв, як розпізнавати справжніх і фальшивих пророків.
Рання християнська спільнота також знала, що треба розпізнавати й перевіряти те, що на неї впливає. Св. Павло розумів, що спільнота тільки в Святому Духові може відрізнити справжні пророцтва від фальшивих, як і харизматичні феномени. Навіть лідери повинні пройти перевірку у Святому Духові, бо вони часом можуть бути «фальшивими і облудними робітниками». «Плотські справи» виразно походили від злого духа, а плоди Святого Духа говорили самі за себе. «Немає закону» проти любові, радості, миру, терпіння, доброти, самоконтролю й добра.
Перших християн напоумлювали йти за Святим Духом, жити в Святому Духові й дати Святому Духові вести себе. Святий Дух міг молитися в них, вчинити їх здатними сказати «Авва, Отче» і «Ісус – Господь». Святий Дух давав їм силу розпізнавати Божі таїни і приховану мудрість: самого Христа, норму всякого розпізнавання, саму «втіху Ізраїля».
Ранньохристиянський богослов Оріген учив, що думки можуть походити від Бога, ангелів, чортів чи самої людини. Багато Отців Церкви після нього радили приділяти особливу увагу думкам, які виходять із серця, і думкам, які входять у серце, ретельно вивчаючи їхні сліди. З часом духовне розпізнавання включило в себе ретельне вивчення усіх факторів, які впливають на християнське життя, особливо на рішення й вибори. Афективні стани втіхи й спустошення, процеси мислення, думки, уяву, фантазію, мрії, видіння, висловлювання і тому подібне слід піддати вивченню: вони походять від Бога, ангелів, чортів чи лише від нас самих? Один із найбільш цитованих апокрифічних висловів, який приписують Ісусові: «Стань кмітливим міняйлом», зосередженим на здатності відрізнити золото від неблагородних металів, тобто на духовному розпізнаванні.
Наголос Ігнатія на розторопній любові може бути знаком якості для його духовності й містики. Він є образом цього «кмітливого міняйли», якого дуже шанує християнська традиція. Яким би глибоким не був релігійний досвід Ігнатія, він завжди піддавав його розпізнаванню, критичній рефлексії й згідності з християнською доктриною.
Карл Ранер, відомий німецький богослов і шанувальник св. Ігнатія, стверджував, що його відносно короткі правила духовного розпізнавання подавали практичний і формальний систематичний метод розпізнавання Божої волі для конкретної людини. Він також вважав ці правила першою і єдиною спробою в історії християнської духовності створити такий систематичний метод. Перші єзуїти, фахівці в християнській духовності, говорили, що правила духовного розпізнавання Ігнатія містять «багато нового й досі незнаного».
Ці правила представляють формальну збірку ідей і відповідей, які виникли і справдилися в духовному житті й душпастирському досвіді Ігнатія. Але Ігнатій, безумовно, нічого не знав про традицію духовного розпізнавання. Як свідчать його Автобіографія і Духовний Щоденник, він вчився виключно на власному досвіді. Схематичність, стисла кодифікація і внутрішня структура його правил – це внесок до надбань християнської духовності, який ніхто не зробив ні до нього, ні після нього. Вони унікальні.
Карл Ранер вважав, що окрім історії християнського віровчення є ще історія християнської святості. Святі втілюють способи автентичного християнського життя у свої історичні епохи, і Ранер так само сприймав Ігнатія. Але Ранер також відкрив, що Ігнатій пояснив і кодифікував надприродну логіку святих. Він вважав, що Ігнатій для Церкви має таке значення, як Аристотель для філософії. Завдяки Аристотелеві логіка стала першою філософською дисципліною; завдяки Ігнатію логіка суттєвих виборів і духовного розпізнавання стала дисципліною святих.
Але Ранер говорив про Ігнатія більше як про майстра стислості, а не ясності. Стисла простота і часом неточні слова цих правил духовного розпізнавання можуть ввести в оману. Тільки через присвоєння духу Ігнатія, який прагне пізнати Христа глибше, любити Його гарячіше і наслідувати Його вірніше, а також через дуже уважне читання тексту, починаємо розуміти духовну глибину правил цього титана містики.
Зацікавлення ігнатіянською духовністю і містикою, особливо духовним розпізнаванням, пробудилося в часи ІІ Ватиканського Собору. Про ці правила можна знайти ґрунтовні й вагомі праці, які будуть великою допомогою науковцям, але не пересічним людям. Також можна знайти популярні, поверхневі праці, які не віддають належного ні самому Ігнатію, ні його правилам, і від яких немає користі читачам.
Прозорий текст, ретельне читання правил, вміле представлення матеріалу, допоміжні умоглядні цитати і вдалі приклади отця Тімоті Галлагера – все це пройшло довгий шлях, аби виправити ситуацію. Його книжка представляє правила духовного розпізнавання для «Першого Тижня» відносно повно і достатньо просто з огляду на стиль і зміст, так що пересічний християнин зможе її зрозуміти.
Зрозуміло, що не існує книжки, яка би вичерпно пояснила ці правила. Але отець Галлагер ґрунтовно виконує бажання Ігнатія: щоб християни доброї волі – без огляду на духовний досвід – могли «відчувати і розуміти, принаймні до певної міри, різні порухи, викликані в душі: добрі, щоб їх прийняти, і погані, щоб їх відкинути». Даючи ясне розуміння ігнатіянських засад і вміло накладаючи їх на буденне життя, отець Галлагер задовольняє нагальні потреби реколекціоністів, реколектантів, студентів духовного богослов’я й тих, які зацікавлені розвивати своє духовне життя. Я не знаю іншої книжки, яка би приносила таку користь.
Харві Д. Еган ТІ
Професор Систематичного і Містичного Богослов’я
Бостонський Коледж
ВВЕДЕННЯ
В серці духовного життя
В Анні Кареніній Льва Толстого Левін, головний герой твору, зустрів Бога в досвіді глибокої радості[1]. Свідчення праведника, який живе для Бога, відкрило перед Левіним духовний шлях. Сльози виражають глибоке щастя серця перебувати в Господові. Його віра дуже зміцніла, і перед ним відкривається нове духовне життя. Левін надіється, що отримана духовна благодать зміцнить і поглибить його зв’язок із сім’єю. Але його знеохочує постійна боротьба з домочадцями. Коли, врешті, він залишається сам, то починає роздумувати над недавнім духовним досвідом:
«Он рад был случаю побыть одному, чтобы опомниться от действительности, которая уже успела так принизить его настроение.
Он вспомнил, что уже успел рассердиться на Ивана, выказать холодность брату и легкомысленно поговорить с Катавасовым.
“Неужели это было только минутное настроение, и оно пройдет, не оставив следа?” – подумал он.
Но в ту же минуту, вернувшись к своему настроению, он с радостью почувствовал, что что-то новое и важное произошло в нем. Действительность только на время застилала то душевное спокойствие, которое он нашел; но оно было цело в нем»[2].
Радість в Богові – потім пригнічення цієї радості. Відчуття щастя – потім спілкування, яке знеохочує й викликає сумніви щодо автентичності духовного розвитку. Неспокій від того, що глибока віра, як здається, може бути лише тимчасовим настроєм – потім знову полегшення. Духовний мир – потім затьмарення цього миру. Врешті, неторкнутий мир в Богові… В цьому описі думок і емоцій Левіна Толстой показує щось фундаментальне в кожному житті вірою: чергування радості й страху, спокою й неспокою, надії й зневіри, які людське серце досвідчує на шляху до Бога.
Це чергування важливе. Радість від досвідчення близькості Бога додає нової енергії любові й служінню. Темрява знеохочення й страху охолоджує цей запал й може його зовсім згасити. Всі віруючі люди на всіх дорогах життя досвідчують деякі форми внутрішніх духовних коливань: періоди збільшення енергії й побожних бажань і періоди їх зменшення. Чи ми безсиллі перед такими протилежними порухами серця? Чи ми можемо зрозуміти цей складний духовний досвід? Чи можемо пізнати, як мудро відповідати на ці зміни в нашому серці? Якщо якась доктрина може відповісти на ці запитання, то вивчення її принесе велику користь. Така мудрість лежить, буквально, в серці духовного життя.
Ігнатій Лойола
Всі люди, які випередили нас на дорозі віри, досвідчували такі порухи серця, і, як і ми, повинні були робити вибір, відповідаючи на ці порухи, – прийняти або відкинути їх. Починаючи від досвіду перших людей, описаного в Книзі Буття, потім – на сторінках Старого й Нового Завітів ми знаходимо людей, які повинні були розпізнавати – це дія Бога чи ні. Упродовж століть святі допомагали заангажованим людям зрозуміти й відповісти на порухи серця: Оріген, Антоній Єгипетський, Августин, Йоан Кассіян, Бернард з Клерво, Катерина Сієнська – це лише кілька імен[3].
Але серед них вирізняється одна людина: Ігнатій Лойола (1491-1556), духовний керівник, навчанням якого про духовне розпізнавання займатиметься ця книжка. Як ми побачимо, він сам на основі свого досвіду знайшов практичну мову для вираження цих протилежних порухів у серці й учив ефективно на них відповідати.
Внутрішнє життя Ігнатія характеризувалося багатою афективністю і неабияким духовним самоусвідомленням. Посилань на його сильне духовне самоусвідомлення дуже багато в творах тих, які знали його особисто й стали класиками ігнатіянської традиції. Єронім Надаль, один із найближчих друзів Ігнатія, стверджує, що Ігнатій мав особливу благодать «бачити і споглядати в усіх речах, діях і розмовах присутність Бога і любов до духовних справ, залишаючись контемплятивним навіть в дії»[4]. Багато людей свідчили це саме[5].
У своєму житті й творах, як і за словами свідків, Ігнатій з’являється як особа, глибоко настроєна на духовні порухи в своєму серці, чуйна до них і обережна у розрізненні – що в них від Бога, а що не від Бога. Для Ігнатія таке духовне усвідомлення було надзвичайно важливим, він пильно підтримував його щоденно годинами; воно було основою його духовного життя й творчості. Таке усвідомлення контрастних духовних порухів серця, поєднане з зусиллям зрозуміти й мудро відповісти на них, відоме як розпізнавання духів (discernment of spirits), є предметом цієї книжки.
«Розпізнавання» у даному значенні означає процес розрізнення однієї речі від іншої або однієї ідеї від іншої. «Розпізнати» (discern) (від латинського discernere – розділити речі за їхніми якостями, розрізнити одну річ від іншої) – ідентифікувати одну духовну дійсність як відмінну від іншої[6]. Вираз духів (of spirits) описує, що потрібно розпізнати, тобто які духовні дійсності слід розрізнити одну від одної. Слово духи, яке Ігнатій вживає у цьому контексті, позначає афективні порухи в серці: радість, сум, надію, страх, мир, турботу й інші почуття, і також пов’язані з ними думки, які впливають на наше життя вірою і на наш поступ на шляху до Бога.
Тут ми можемо сказати, що для Ігнатія розпізнавання духів описує процес, за допомогою якого ми розрізняємо різні види духовних порухів у своїх серцях, ідентифікуючи їх з впливом Бога або чиїмось іншим впливом, аби перші прийняти, а другі відкинути[7]. Ця книжка пояснює, ілюструє і пристосовує «розпізнавання духів» до звичайного, повсякденного духовного досвіду людей, які цим займаються.
Нашим основним текстом із творчості Ігнатія будуть правила для розпізнавання духів, які він включив до своїх Духовних Вправ[8]. Ці правила – це найчіткіше і найконкретніше вчення про розпізнавання духів, яке є в нашій духовній традиції. Грін пише про практику розпізнаванн духів:
«Класичним джерелом є Правила Розпізнавання Духів в Духовних Вправах св. Ігнатія Лойоли. Навіть сьогодні ці правила, написані 450 років тому, становлять церковне канонічне locus про розпізнавання. Що св. Августин дав стосовно проблеми зла чи св. Тереза Авільська і св. Йоан від Хреста дали стосовно феноменології молитви, св. Ігнатій, з Божою благодаттю, дав стосовно мистецтва розпізнавання»[9].
Переднє слово
Двадцять років тому, займаючись реколекціями і духовним керівництвом, я в особливий спосіб звернув увагу на розпізнавання духів. Я почав обговорювати ці вправи під час реколекцій і семінарів, присвячених розпізнаванню. Захоплені постійні відгуки про це навчання переконали мене, що в цих правилах Ігнатій торкнув щось фундаментальне в досвіді всіх людей, які щиро шукають Господа. Я зрозумів, що Ігнатій дає засоби, яким немає аналогів, для подолання найбільших перешкод, які вірні зустрічають на шляху духовного розвитку: знеохочення, страх, втрату надії й інші неспокійні порухи серця.
Мене вражало, коли я часто бачив по закінченні реколекцій чи семінару, що такі люди говорили, що Ігнатій дав їм безцінний набір духовних засобів для подолання розчарування і страху. Вони відчували, що Ігнатій допомагав їм під час духовної боротьби й озброїв духовною зброєю, аби долати подібні випробування у майбутньому. З новим розумінням прийшла нова надія.
Роками я розробляв метод пояснення цих правил, за яким слідую в цій книжці. Цей метод базується на двох переконаннях. Перше: найефективніший спосіб подачі повного навчання цих правил – уважно вивчати, що Ігнатій насправді говорить у них, розглядаючи їх речення по реченню, часом слово за словом так, як він їх написав[10]. Це потрібне ще й тому, що стиль Ігнатія, як говорить Гіберт, твердий, складний і важкий[11]. Насправді я усвідомив, що при першому знайомстві з текстом правил люди часом відчувають розчарування. При першому читанні здається, що правила подають мало інформації взагалі або мало додають того, чого людина ще не знає. І лише коли їх вивчати речення по реченню, уважно заглиблюючись у їхні насичені формулювання, то тоді відкривається їх повнота і життєдайне багатство.
Друге переконання: оскільки ці правила народилися з досвіду, то їх найкраще пояснювати постійним звертанням до досвіду. Ігнатій написав ці правила як дайджест духовного досвіду – як свого, так і тих людей, яким він допомагав. З цієї причини я вирішив пояснювати їх не стільки через абстрактні міркування, скільки в світлі прикладів, взятих із духовного досвіду. Кожне правило будемо розглядати на прикладах, взятих із життя різних людей, деякі з них добре знані в нашій духовній традиції, інші менше. Коментарі до цих прикладів пояснюватимуть значення самих правил.
У такий спосіб правила оживають. Я часто спостерігав, як правила Ігнатія змінюються, коли їх поєднують із духовним досвідом. При такому підході правила ставлять на початкове й властиве місце, і стається щось шокуюче. Скупа й лаконічна якість мови зникає, й люди зі здивуванням починають розуміти, як глибоко Ігнатій розуміє й описує їхній духовний досвід і як уміло допомагає їм мудро на нього відповісти. Я сподіваюся, що вивчання цих правил за допомогою цієї книжки сприятиме подібному зрозумінню.
Мета цієї книжки
Отож, моя мета: представити, на основі пережитого досвіду, правила духовного розпізнавання Ігнатія, аби полегшити їх постійне застосування в духовному житті. Беручи до уваги природу самих правил, я завжди тримав у голові їхнє практичне застосування. Ця книжка про те, як жити духовним життям[12].
В Духовних Вправах Ігнатій подає дві серії правил розпізнавання[13]. У цій книжці я розглядатиму першу серію, яка складається з чотирнадцяти правил. Я маю намір розглянути другу серію правил у іншій книжці. Сам Ігнатій говорить, що другу серію правил не можна розглядати одночасно з першою, бо від цього не буде користі людині, яка займається першою серією правил (ДВ 9). Як ми побачимо, освоюючи першу серію правил, людина дуже зростає. Зосереджуючись у цій книжці на першій серії правил, теми краще представляти й їх легше зрозуміти й застосувати на практиці[14].
Ігнатій написав ці правила для тих, які допомагають іншим виконувати Духовні Вправи – час молитви й пошуків волі Бога. Він вважає, що керівники знатимуть добре ці правила й пояснять їх реколектантам відповідно до їх духовних потреб (ДВ 8). Педагогіка Ігнатія хоче, щоб з допомогою керівників реколектанти поступово розвивали вміння прикладати ці правила до свого досвіду і щоб це вміння зберігали після реколекцій[15].
І тому ці правила розпізнавання стосуються не тільки реколекцій, але й подальшого духовного досвіду тих, які шукають Господа. Якщо реколектант їх засвоїть, то, з подальшою допомогою компетентного духовного керівника, вважатиме їх незамінними в розумінні й реагуванні на щоденні духовні порухи в серці.
Ця книжка написана для тих, які хочуть краще зрозуміти правила розпізнавання Ігнатія і застосовувати їх у своєму духовному житті. Вона написана для реколекціоністів і реколектантів, для тих, хто дає, і для тих, хто отримує вчення Ігнатія про розпізнавання. Вона для тих, які хочуть жити цими правилами в контексті Духовних Вправ і в щоденному житті. Цю книжку можна використовувати як систематичне введення до чотирнадцяти правил або, згідно з потребами, звертатися до конкретних правил. Вибір прикладів покаже, що це вчення можна застосовувати до людей з різним покликанням і з різними видами діяльності. Ці самі приклади також показують, що ця книжка займається не абстрактними духовними явищами, а звичайним духовним досвідом кожного віруючого.
Багато чудових книжок написано про правила розпізнавання. Але в них існують білі плями, якими частково пояснюється, чому правила розпізнавання малознані й рідко використовуються. Деякі книжки дуже грубі, ґрунтовні й багаті змістом, але доступні тільки для фахівців. Інші – менші, спрощені й доступні для багатьох читачів, але, через обмежений обсяг сторінок, не описують правила повністю. Мета цієї книжки: поєднати доступність із потрібною цілісністю. Кожному правилу присвячений окремий розділ, в якій воно добре розглядається. Вивчаючи кожне правило Ігнатія, ми не пробуємо забігати вперед і розглядати наступні теми й складності, згідно з педагогікою самого Ігнатія, і зрозуміло й суттєво розглядаємо кожне правило, не розтягуючи час і уникаючи важкого викладення[16]. Пояснення правил за допомогою прикладів полегшує читання, поміщає навчання в початковий духовний контекст і проясняє самі правила.
У чотирнадцяти правилах, як буде видно пізніше, Ігнатій спочатку пояснює природу розпізнавання, і після того, як ми її зрозуміли, подає практичні вказівки, як жити розпізнаванням, яке ми знаємо теоретично. Читач побачить, що, починаючи з третього розділу, цю книжку можна застосовувати безпосередньо до особистого досвіду, і вона подаватиме практичні вказівки для духовних дій. Перші два розділи, згідно з педагогікою Ігнатія, подають основну інформацію для кращого розуміння того, що йтиме за ними.
Основне послання чотирнадцяти правил розпізнавання Ігнатія: визволення із знеохочення та ілюзій духовного життя. Один із моїх найкращих досвідів праці з цими правилами: бути постійним свідком того, як вони пробуджують нову надію в тих, з якими ними ділишся. Віруючі люди, які часом піддаються духовному знеохоченню, згаданому вище, знайдуть в правилах Ігнатія вказівки, які допоможуть їм звільнитися від цього знеохочення. Слова Ісуса в синагозі в Назареті, як підсумок усієї Його спасительної місії, також виражають центральну тему цієї книжки: «Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю» (Лк. 4, 18).
ПРОЛОГ
Що таке Розпізнавання духів?
Якщо би ми змогли відхилити завісу й уважно дивитися,
то Бог би безконечно відкривався нам і ми могли би
бачити і радіти Його активною присутністю в усьому,
що з нами трапляється.
У кожній події ми могли би крикнути: «Це Господь!»
Жан П’єр де Косад
Аж доки йому трохи не відкрилися очі
Ми розпочнемо наші роздуми з навернення Ігнатія під час хвороби в Лойола – як він це пізніше розповів своєму товаришеві Луїсові Гонсалвешу да Камара[17]. Це переломний момент у житті Ігнатія. До цього моменту його життя було спрямоване на здобуття військової та лицарської слави. Після цього досвіду Ігнатій присвятив себе служінню вічному Цареві й розпочав шлях до святості, який стане благословенням для наступних поколінь.
Ми уважно читатимемо оповідання, зосереджуючись на думках і почуттях, які в них описано, і що вони говорять про духовний досвід Ігнатія у цей переломний момент його духовної мандрівки. Це момент, який народжує його вчення про розпізнавання духів.
Поранений Ігнатій, після хороброї, але невдалої оборони Памплони від французьких військ, повертається до рідної Лойоли. Йому роблять дві хірургічні операція на скаліченій нозі. Здоров’я покращується, але дуже повільно, він надовго прикутий до ліжка. Аби якось збавити час, він просить, щоб йому дали читати якісь книжки. Лицарських романів, які він звик читати, в цьому домі не було, отож йому дали побожні книжки: життя Христа і життєписи святих. Не маючи вибору, він неохоче починає їх читати.
Але з часом до них пробуджується зацікавлення. Далі йде опис того, що з ним діється під час читання. Наголос на думках і мисленні очевидний:
«Перечитавши їх багато разів, він вподобав собі те, про що в них йшлося. Проте, відкладаючи час від часу книгу, він іноді замислювався над речами, про які читав, іноді ж – над тим, про що звик міркувати раніше. З-поміж багатьох недолугих помислів, що спадали йому на думку, один так оволодів його серцем, що він міг обмірковувати його і дві, і три, і чотири години, зовсім цього не усвідомлюючи: він уявляв собі, що робитиме на службі у певної дами; засоби, якими він скористається, щоб дістатися до місця, де вона живе; дотепи й слова, з якими до неї звертатиметься; ратні подвиги, які звершить їй на догоду. Він так цим захопився, що був геть неспроможний збагнути: мети цієї годі сягнути, оскільки згадана вище дама не просто шляхетного роду, вона не графиня і не герцогиня; становище її значно вище за будь-яке з двох названих»[18].
Основа досвіду Ігнатія: тривала й інтенсивна думка про світські справи, особливо про одну з них. Під час цих довготривалих думок в Ігнатія також активуються інші здатності. Чуттєвість подає свій голос: спрямування на мирську мету сильно «оволоділо його серцем». Сюди також сильно залучена його уява. Далі ми бачимо елемент непоміченої неможливості в усьому цьому мисленні. Ігнатій просто говорить, що він був так занурений в роздуми про мету, що не помітив, що її, по-суті, не можливо осягнути. У розгортанні цього внутрішнього досвіду уже щось звучить не так.
Друга мета, зроджена з побожного читання, також займає думки Ігнатія і перемішується зі світською метою. Тепер Ігнатій з великою ревністю роздумує про наслідування святих:
«Та попри все це, Господь наш допомагав йому, спонукаючи до інших думок, породжених тим, про що він читав. Читаючи про життя нашого Господа та святих, він часто зупинявся й міркував, запитуючи себе: «А якщо я зроблю те, що зробив св. Франциск, чи те, що зробив св. Домінік?» Так він розважав над багатьма питаннями, які вважав добрими, завжди обираючи для себе щось складне та важке; утім тоді йому здавалося, що здійснити задумане не так уже й тяжко. Проте він нічого не робив, а лишень доводив собі: «Св. Домінік зробив це, отже, і я це маю зробити; св. Франциск зробив це, отже, і я це маю зробити». Ці думки теж займали в нього багато часу; та все ж поміж ними приходили до голови й інші, світські, про які мовилося вище, він вділяв немало часу і їм. У такій послідовності навідувалися тоді до нього різні думки, і він завжди надовго замислювався над кожною з них»[19].
Він також довго зосереджувався й обдумував побожну мету: наслідування святих. Акцент на думках дуже очевидний у таких словах: думки, міркував, запитуючи, розважав, доводив і подібних словах.
Продовжуючи описувати внутрішній досвід, Ігнатій виразно наголошує на застосуванні думок до цих двох протилежних цілей: побожної і світської:
«Ці думки теж займали в нього багато часу; та все ж поміж ними приходили до голови й інші, світські, про які мовилося вище, він вділяв немало часу і їм. У такій послідовності навідувалися тоді до нього різні думки, і він завжди надовго замислювався над кожною з них»[20].
Але тепер відбувся зсув. Хоча до цього часу Ігнатій згадував про чуттєві та імагінативні елементи свого досвіду, але основний акцент клав на думку, розділену між двома протилежними цілями. Тепер, хоча думка залишатиметься важливим елементом, але на перше місце вийде чуттєвість і підготовить потужний момент благодаті, яка повністю змінить життя Ігнатія:
«Проте між цими думками була певна різниця. Коли він обдумував світські справи, то спершу вельми ними захоплювався, одначе згодом, втомившись і відігнавши від себе такі помисли, з’ясовував, що вони не приносять йому великого вдоволення. А от коли він міркував про те, щоб вирушити босоніж до Єрусалима, живлячись у дорозі одною лишень зелениною і дотримуючись всіх тих суворих правил, що їх бачив у святих, то не тільки відчував втіху, думаючи про це, але й навіть тоді, коли такі думки відходили вбік, залишався вдоволеним та радісним»[21].
Обсяг двох контрастних періодів думок той самий, але тепер Ігнатій зосереджується в основному на чуттєвому досвіді, який супроводжує його мислення. Це пояснюють слова, які позначають чуттєві стани: захоплювався, вдоволення, втіху, радісним.
На рівні думок бачимо рівновагу між двома цілями: побожна й світська мета сильно захоплюють його думки упродовж довгого часу. Вони чергуються між собою. Здається, що різниця тільки в об’єкті думок: побожний чи світський. Щодо рефлексивного досвіду, то він здається однаковим як у часі, так і в заангажуванні.
Але на чуттєвому рівні було інакше. Тут була суттєва відмінність, яку Ігнатій описує згідно з хронологічним пережиттям цього досвіду: під час і після. Під час періодів, коли думки зосереджувалися на побожній чи світській меті, не було жодної різниці на чуттєвому рівні, думки супроводжувалися задоволенням і радістю. Але після періоду думок усе змінювалося. Коли Ігнатій переставав думати про світську мету, з’ясовував, що такі думки не приносять йому великого вдоволення. Але після роздумів про наслідування святих радість залишалася. Він продовжував відчувати втіху.
І тоді прийшов момент благодаті:
«Утім він цього не зауважував і не зупинявся, щоб обміркувати цю відмінність, аж доки йому трохи не відкрилися очі, і він став чудуватися нею і її осмислювати, усвідомлюючи з власного досвіду, що одні думки породжують в ньому сум, а інші – радість. Помалу він почав бачити відмінність між духами, що діяли в ньому: один від диявола, другий – від Бога»[22].
Важко перебільшити духовну силу цієї короткої фрази: «Аж доки йому трохи не відкрилися очі». У цей момент Ігнатій стає на зовсім нову духовну арену. Ігнатій у своєму серці переживав контрастний чуттєвий досвід, поєднаний із двома контрастними цілями, але він цього не зауважував. Досвід продовжувався, але його духовні очі трошки відкрилися – достатньо для того, щоб зауважити цю різницю в своєму серці. У момент, коли Ігнатій уперше зауважив контрастний духовний досвід у своєму серці, народжується його вчення про розпізнавання духів. Це вчення походить безпосередньо з його особистого досвіду і, в першу чергу, з часу благодаті, коли він був прикутий до ліжка. Ось чому ми розпочинаємо вивчення розпізнавання духів з цього моменту; це основний пункт, з якого походять всі інші.
Але Ігнатій не задовольняється тільки усвідомленням цієї важливої інформації. Уважним способом, характерним для всієї його духовності, він починає «міркувати» про різницю в почуттях, яку помітив, і «роздумувати над нею». Ці роздуми ведуть його до «усвідомлення з власного досвіду» і до «поступового бачення відмінностей» у чуттєвому духовному досвіді, який він переживає. Тепер він здатний зрозуміти «відмінність між духами, що діяли в ньому»: від диявола і від Бога.
Ігнатій усвідомив, що деякі види чуттєвості супроводжують різні думки. Контрастні почуття, як він помітив, після того, як думки припинилися (після думок про побожну мету він залишається радісним, а після думок про світську мету стає сумним), стають об’єктом рефлексії. І він висновує, що якщо після думок про мирську мету радість постійно переходить у смуток, то в цій меті немає «відчуття» Божої дії, а скоріше злого духа. А якщо думки про побожну мету спричинюють радість, яка ще довго триває, то в цій меті є «відчуття» Божої дії в серці.
Історія продовжується. Ігнатій вірно відповідає згідно зі своїм розумінням. Нове усвідомлення і розуміння спонукає його прийняти побожну мету як Божу і відкинути світську мету як від злого духа. Із надзвичайною великодушністю він змінює своє життя згідно з Божим натхненням. Подорожує до Манреси, розпочинає (спочатку нерозторопно) наслідувати святих, подорожує до Єрусалима, надає своєму життю новий напрямок.
Отож, під час лікування в Лойолі Ігнатій досвідчив духовний процес, в якому наголос ставиться на трьох описаних кроках:
1) відчувати, усвідомлювати (becoming aware);
2) розуміти (understanding);
3) відповісти (taking action) – прийняти, відкинути.
Потужний вплив цього моменту на все його подальше життя і на життя Церкви навіть до наших днів підтверджує, що ми торкнулися чогось надзвичайно важливого у житті Ігнатія і в духовному житті взагалі. Що би сталося, якщо би його очі не «відкрилися трошки»? Що би було, якщо би він не роздумував над цими новими відчуттями і не відповідав відповідно? Чи вибрав би світську мету, яка його так приваблювала? А що відбувається з нашим життям, якщо наші очі так не відкриваються у щоденному житті? Що станеться, якщо вони відкриються?
Один тільки початковий досвід розпізнавання духів Ігнатія відразу показує велику цінність духовної ідентифікації порухів серця. Він також показує безцінну користь, яку ми отримаємо, вивчаючи й практикуючи розпізнавання духів. Якщо наша духовна традиція може запропонувати нам інструкції, завдяки яким ми зможемо застосовувати розпізнавання у щоденному житті, то ця традиція пропонує нам безцінний скарб. Чотирнадцять вказівок стосовно розпізнавання, які ми розглянемо у цій книжці, це саме таке навчання.
Ми проаналізувати тут досвід Ігнатія під час лікування, бо це життєвий контекст і найкраще введення до назви правил, яку розглянемо в наступному розділі. Ігнатій дуже стисло кодифікує досвід в Лойолі, який ми вже описали. В світлі події, яка змінила його життя, поміркована мова тексту стає дуже багатою.
Назва Правил
Ігнатій розпочинає виклад розпізнавання духів вступним і насиченим визначенням:
«Правила, які допомагають відчувати і розуміти, принаймні, до певної міри, різні порухи, викликані в душі: добрі, щоб їх прийняти, і погані, щоб їх відкинути; найбільш придатні для Першого тижня»[23].
Короткий текст озвучує багато ключових елементів розпізнавання і заслуговує на нашу ретельну увагу. Він поданий згідно з потрійною парадигмою, яку ми вже розглядали в досвіді Ігнатія в Лойолі і яка керуватиме його вченням про розпізнавання духів в загальному. Ми коментуватимемо зміст цього тексту.
Перше слово назви вказує на літературний жанр, яким Ігнатій користується. Він подає своє навчання про розпізнавання як серію правил. Ігнатій не написав духовний трактат, подібний до творів Франциска Сальського, Йоана від Хреста та інших. Він уклав короткі суттєві формулювання з подвійною метою. Вони подають інструкції стосовно елементів розпізнавання духів і практичні норми, які слід вводити в практику паралельно з отриманими інструкціями[24]. Це лаконічні орієнтири щодо особливих духовних дійсностей в розпізнаванні, які містять вказівки щодо того, як з ними поводитися. Вони більше практичні, ніж теоретичні. Ігнатій називає цей текст серією правил у такому розумінні.
Зміст Вправ ясно показує, що коли Ігнатій писав їх, то мав на увазі, що їх пояснюватиме хтось, хто їх розуміє[25]. Їх треба пояснювати тій людині, яка потрапить у духовну ситуацію, описану правилами, і вчитиметься, як у такій ситуації реагувати на духовний досвід. За допомогою мудрості самих вправ і керівника, який їх відповідно пояснює, особа зможе почерпнути духовну користь зі свого досвіду і краще підпорядкувати своє життя волі Господа. Це мета всього розпізнавання.
Ігнатій зазначає, що його чотирнадцять правил допоможуть «до певної міри» в розпізнаванні духів. Це означає, що хоча ці правила допоможуть у мистецтві розпізнавання, але вони не намагаються сказати все, що можна сказати про розпізнавання духів. Можливі різні інтерпретації; можливо, що Ігнатій має на думці другу серію правил розпізнавання духів. Для нашої мети достатньо розуміти, що ці чотирнадцять правил із усім їхнім багатством не вичерпують думку Ігнатія про розпізнавання духів.
Скромний вислів «до певної міри» може обманювати. Ці правила містять найпрактичніші для використання інструкції стосовно розпізнавання духів в усій християнській традиції. В неперевершений спосіб і саме тому, що Ігнатій вибрав жанр правил, ці чотирнадцять директив становлять надзвичайно цінний засіб для зрозуміння сенсу порухів серця.
Потрійна парадигма
У назві Ігнатій зазначає три основні кроки в розпізнаванні духів. Вони точно відображають досвід Ігнатія під час хвороби в Лойола, коли він вперше зайнявся розпізнаванням. Ми можемо ідентифікувати ці кроки, хоча Ігнатій вживає дієслова: відчувати, розуміти, прийняти-відкинути. Наступна парадигма саме така:
ВІДЧУВАТИ
РОЗУМІТИ
ПРИЙНЯТИ-ВІДКИНУТИ
ВІДЧУВАТИ: це намагання помітити те, що відбувається у духовному досвіді, які духовні порухи в наших серцях і думках.
ЗРОЗУМІТИ: роздуми над поміченими порухами, аби розпізнати, які з них від Бога, а які ні.
ВІДПОВІСТИ: прийняти і жити згідно з тим, що ми розпізнали як від Бога, і відкинути й усунути зі свого життя те, що вважаємо не від Бога.
Ці три кроки передбачені в усьому, що Ігнатій пізніше поступово говоритиме про розпізнавання, і важливо добре їх вивчили. Отож, потрібно дуже добре до них придивитися.
«Відчувати»[i]
У досвіді Ігнатія це був момент, коли його «очі трохи відкрилися». Цей момент виражає суттєвий перехід з одної духовної ситуації в іншу. У першій ситуації порухи думок і почуттів впливають на напрямок духовного руху особи, але вона їх не сприймає і не усвідомлює, що так відбувається. У другій ситуації вона їх сприймає і усвідомлює. У неї духовні очі «трохи відкрилися» і вона помітила свій внутрішній досвід. Без цього переходу неможливе розпізнавання духів; «відчувати» (усвідомлювати) – це двері до всього розпізнавання.
Ми не можемо вважати таке усвідомлення чимось, що нам притаманне. Як ми усвідомлюємо свій внутрішній духовний досвід? Наскільки це звично для нас? Скільки разів упродовж дня ми звертаємося до цього усвідомлення? Чи ми свідомо зупиняємося, аби усвідомити внутрішні духовні порухи? Це основні питання духовного життя, і наголошувати на них ніколи не буде забагато. Це питання Ігнатій висвітлює на початку серії правил розпізнавання.
Августин, підсумовуючи у Сповіді момент, коли йому «трохи відкрилися очі», написав ці, вже класичні, слова:
«Ти був всередині, а я був зовні… Ти кликав, кричав – і проламав мою глухоту. Ти спалахував, загорався – і розігнав мою сліпоту»[26].
Дивлячись на минулий досвід, Августин усвідомлює, що Бог активно діяв у ньому, в його серці, в його внутрішньому світі, і що він, Августин, був зовні, дивився назовні, зосереджувався на зовнішньому світі, не усвідомлюючи Божу дію в собі.
Щоби описати дію Бога, Августин використовує два сильні образи. Бог «кликав», навіть «кричав» у ньому; Бог «спалахував» і «загорався» в ньому. Бог кричав із великою силою до його внутрішніх духовних вух; Бог яскраво світився перед його внутрішніми духовними очима. Але до моменту благодаті Августин не чує і не бачить, не відчуває, не усвідомлює дію Бога в собі: «Ти був всередині, а я був зовні».
Дуже часто культура, яка нас оточує, живе «зовні», не усвідомлюючи божественну активність «всередині». І ми самі, частіше, ніж би хотілося, зосереджуємося на тому, що «зовні», і менше, ніж би хотілося, на тому, що «всередині». І, нагадую, це перше й основне вчення Ігнатія про розпізнавання: відчувати, усвідомлювати, шукати способів, щоб достатньо часу бути «всередині», щоби духовні порухи серця доходили до свідомості.
Відвага духовного усвідомлення
Розгляд такого усвідомлення \ відчування веде нас до питання, фундаментального для всього розпізнавання духів і для духовного життя взагалі: чому духовне усвідомлення \ відчування таке важке? Чому ми не сприймаємо духовних порухів у наших серцях більше? Чому дуже часто ми спонтанно схильні жити «зовні» більше, ніж «всередині», що якщо не зробимо виразних зусиль усвідомлення \ відчування, то не осягнемо його? І чому такі зусилля так багато від нас вимагають? Чому вони такі важкі у щоденному житті? Оскільки внутрішнє духовне усвідомлення \ відчування – необхідна точка для входу в розпізнавання, то ця проблема вимагає більшої уваги, якщо хочемо ефективно розпізнавати духів. Спроба відповісти на це питання спонукає нас краще оцінити те, що залучене до такого духовного усвідомлення \ відчування.
Будь-який відповідний підхід до цього питання повинен розглядати багато вимірів людської особи, яка шукає такого усвідомлення \ відчування. Перше, що потрібно: знання в царині розпізнавання. Йоан Кассіан (V ст.) стверджує, що в духовній боротьбі всі зустрічаються в особливий спосіб із духовними порухами серця й усвідомленням їх:
«Хоча причини цих пристрастей, як тільки вони пояснені старшими, всі визнають, але перед тим, як їх виявлять у собі, хоча вони всім шкодять і присутні в кожній людині, про них не знають»[27].
Це саме можна сказати про внутрішній духовний світ афективних порухів і думок, які їх викликають або походять із них. Вони є в кожній людині. Всі ми піддані їм. Але без потрібного навчання ми маємо тільки загальне і туманне відчуття про їх існування в нас. Оскільки ми точно не знаємо, на що слід звертати увагу «всередині», то нам дуже важко дається «усвідомлення \ відчування». І це навчання Ігнатій з унікальною практичною ясністю подає в правилах розпізнавання духів.
Наступну причину підказало вчення томістів про різницю між тим, що дає задоволення на рівні чуттів, і тим, що дає задоволення на рівні інтелекту. Те, що вважаємо добрим для чуттів, більш видиме, відчутніше й очевидніше від того, що вважаємо добрим в інтелектуальному й духовному вимірах. Як наслідок: нас легко витягнути «назовні» – до того, що можуть сприйняти наші відчуття, в той час, як потрібно більше зусиль, щоб увійти в менш відчутний світ «всередині»[28].
Жуль Тонер, роздумуючи про духовне усвідомлення \ відчування, вказує на додаткові фактори, які перешкоджають бути «всередині»: людська гріховність, обман злого духа, труднощі в зосередженні; все це «спонукає розум безцільно блукати, реагуючи на будь-який наявний стимул». І:
«Навіть коли ми зосередимося на внутрішніх порухах розуму й серця, то вони такі різноманітні та рухливі, так складно поєднані в швидкому потоці, що відділити в цьому потоці один порух і сприймати його дуже важко, хіба що він дуже інтенсивний і тривалий»[29].
Хто з нас не впізнає цю правду щоденного життя? Це нелегке завдання: розплутувати незліченні нитки в килимі щоденного афективного і рефлективного життя. Різноманітність порухів, швидкість і різні рівні усвідомлення ускладнюють це завдання. «Усвідомлення \ відчування» не може бути чимось звичним.
Також багато сказано про вплив сучасної культури на зменшення внутрішнього усвідомлення \ відчування. Світ Торо, який «живе дуже швидко», сьогодні живе ще швидше. Електронні гаджети, які завойовують вільний час, продовжують поширюватися: портативні телевізори, смартфони, інтернет тощо. Секуляризований світогляд ставить під сумнів віру й саме існування внутрішнього духовного життя. Відповідно, важливість помічати різні духовні порухи в серці просто не визнається.
І хоча ці сучасні фактори, безперечно, збільшують труднощі в осягненні внутрішнього усвідомлення, але вони самі – це вираження і наслідок глибшого опору жити «всередині», опору, який існує в серці всієї боротьби. Блез Паскаль влучно говорить про цей глибокий опір в своєму описі відволікання, який вже став класичним твердженням: «Я часто говорю, що єдина причина нещастя в тому, що людина не знає, як спокійно перебувати в своїй кімнаті»[30]. Відволікання, як пояснює Паскаль, – це втеча від своїх обмежень. Оскільки для того, щоб жити свідомо «всередині», потрібно зустрітися зі своїми обмеженнями, то легше, хоча в кінцевому підсумку це не задовольняє, жити «зовні», відволікати свою свідомість зовнішнім. Сучасні технології тільки пропонують нові засоби для здійснення старої тактики відволікання. Сьогодні ми стали справді «віртуозами відволікання»[31].
Потрібно визнати, що жити «всередині» означає зустрітися зі значною кількістю людських обмежень. Ми онтологічно обмежені як можливі, скінченні буття. Біблійна теологія Буття 3 говорить, що ми носимо в собі історичну рану, яка вражає повноту нашої людської істоти. Окрім того, нам важко зустрітися з ранами, які психологічно акумулюються упродовж нашого життя. Хоча ми знаємо про Боже милосердя, але моральна слабкість залишається незручністю, і щось подібне можна сказати про нашу духовну боротьбу взагалі. З цим важко зустрітися навіть в аспектах, які ми розуміємо і приймаємо.
Якщо до цього великого опору додамо інші фактори, про які вже говорилося: потребу знань в царині духовного усвідомлення, невідчутність внутрішніх порухів, їхню складність і швидкість, то ясно зрозуміємо силу, яка відволікає наше усвідомлення назовні, і чому ми так охоче відволікаємося. І тільки коли досвідчимо правду, що «світло сяє в темряві» (Йо. 1, 5), і що бути «всередині» означає зустрітися з самим собою, з любов’ю і зціленням нашого Господа, тоді опір починає зменшуватися.
Стійка хоробрість прийняти цей виклик уможливлює розпізнавання духів, і Ігнатій заохочує нас розуміти це від початку, з самої назви правил. Це перший і основний вибір, який слід зробити, як це зробив Ігнатій, щоби могти розпізнавати порухи серця. І, як показує досвід, вибір жити «всередині» змінює все в духовному житті й відчиняє нові двері до Господа.
Специфічно духовне усвідомлення \ відчування
Основне питання залишається відкритим. Наше внутрішнє життя дуже складне, в ньому є багато рівнів порухів у внутрішньому світі. І тому потрібно точніше визначити в цій складності конкретний вид внутрішніх порухів, які нам потрібно усвідомити – як цього хоче Ігнатій. Визначення конкретного об’єкта розпізнавання – це ключ до розпізнавання, яке справді буде розпізнаванням духів.
Коли Ігнатій говорить в Духовних Вправах про щоденну розмову керівника з реколектантом, то пише, щоби керівник, «не бажаючи дізнатися про особисті думки та гріхи того, хто виконує вправи, все ж був добре обізнаний із переживаннями та думками, що їх породжують в останнього різні духи»[32]. Даніель Джіл пропонує такий підхід:
«Сімнадцята заувага виразно відрізняє думки, які стосуються нашого психологічного усвідомлення (“особисті думки”), від думок, які стосуються нашого морального усвідомлення (“гріхи”), і від того, що стосується нашого духовного усвідомлення (“переживаннями та думками, що їх породжують в останнього різні духи”)».
Він продовжує: «Це переживання та думки, які в назві правил названі добрими і поганими. Вони виразно відрізняються від того, що може бути гріхом чи думками самого реколектанта»[33].
Вивчення цих трьох взаємопов’язаних, але різних видів внутрішнього усвідомлення допоможе нам краще умісцевити духовне усвідомлення, яке є об’єктом ігнатіянського розпізнавання духів. Наступна схема представляє ці три види усвідомлення.
ВИДИ ВНУТРІШНЬОГО УСВІДОМЛЕННЯ
ПСИХОЛОГІЧНЕ
МОРАЛЬНЕ
ДУХОВНЕ
Кожна людина реагує на довколишній світ різноманітними афективними реакціями. Якщо будемо уважними, то щораз краще зможемо помічати свої афективні реакції в різних життєвих обставинах. У такий спосіб ми краще розумітимемо свої взірці емоційних реакцій, свої напруження і боротьбу. Таке внутрішнє усвідомлення – це психологічне усвідомлення, яким професійно займається психологічне порадництво і яке ми здобуваємо завдяки різним каналам у щоденному житті: реакція друзів, щоденні зусилля помітити емоційний стан у різних обставинах дня, рефлексія над стосунками з іншими людьми тощо.
Так можна зрозуміти, що в деяких обставинах ми автоматично стаємо злими чи лячними, відчуваємо себе більш чи менш безпечно, настрій піднімається або опускається – і діємо відповідно. Краще усвідомлення індивідуальних взірців психологічних реакцій і їхніх причин веде до більшої ясності й свободи в емоційно здорових виборах, збільшує енергію для вирішення життєвих завдань. Таке психологічне усвідомлення – дуже важлива допомога в житті. Але це не специфічне усвідомлення, яке Ігнатій пропонує в правилах розпізнавання духів.
Другий вид внутрішнього усвідомлення – це перебування «всередині», яке дає нам можливість пізнати моральну якість свого життя. Наскільки наші вчинки, слова, вибори, стосунки з іншими відповідають добрій новині Ісуса Христа? Чи ми живемо згідно з Нагірною Проповіддю, з Новою Заповіддю, з любов’ю, риси якої подає апостол Павло? Таке моральне усвідомлення ми хочемо мати перед кожною Євхаристією, коли приступаємо до таїнства Примирення або тоді, коли справджуємо своє життя Божим Словом. Воно народжується із любові до Христа, яка прагне жити в єдності з Його життям і навчанням. Таке моральне усвідомлення – це також велика цінність у духовному житті, без нього не буде наріжного каменю в будь-якому справжньому прагненні любити Господа і наслідувати Його. Але це також не те усвідомлення \ відчування, яке має на увазі Ігнатій у своєму розпізнаванні.
Розпізнавання духів зосереджується скоріше на третьому виді внутрішнього усвідомлення – на специфічно духовному розпізнаванні. Якщо поняття психологічного і морального усвідомлення відносно нам знані, то стосовно духовного усвідомлення це інакше. Наше завдання на цьому етапі роздумів, зосередженому на назві правил, які ми вивчаємо, – тільки окреслити це духовне усвідомлення в загальних термінах. Пізніше ми будемо вивчати й постійно унаочнювати це усвідомлення. Вивчення досвіду Ігнатія під час лікування в Лойолі пропонує перший підхід до духовного усвідомлення й початкове його порівняння з психологічним і моральним усвідомленнями, які вже описані.
Роздумуючи над двома цілями, Ігнатій досвідчує дві різні серії внутрішніх порухів. Думки про одну мету «не приносять йому великого вдоволення»; а після думок про другу мету «залишався вдоволеним та радісним». Хоча його відчуття невдоволення і вдоволення – це емоційний психологічний досвід, але з його розповіді очевидно, що це усвідомлення не обмежується лише психологічним рівнем. Ігнатій усвідомлює, що ці взірці емоційних реакцій, які повторюються, безпосередньо зв’язані з його християнським життям і містять послання від Господа щодо напрямку його життя. Це суттєво релігійний вимір цього усвідомлення; він передбачає християнську віру і християнське розуміння того, як Бог діє і через різні фактори впливає на внутрішнє життя людини[34]. Ігнатій усвідомлює, що ці порухи не тільки показують його психічний стан, але й вказують, яка мета вестиме його до Бога або від Бога.
Отож, Ігнатій на власному досвіді вчиться, що деякі порухи, серед багатьох інших, які проходять через серце, мають особливе значення для нашого життя вірою і виконання волі Бога. Саме на них спрямоване духовне усвідомлення – вид внутрішнього усвідомлення, яке відмічає ці духовно важливі афективні порухи з думками, які їх супроводжують, і їх вплив на наше життя вірою і виконання волі Бога. Для людини, яка вірить в Ісуса Христа, це очевидно, що це духовне усвідомлення – це щось більше від тільки психологічного усвідомлення.
Очевидно, що як невдоволення, так і вдоволення, які Ігнатій досвідчує, – це спонтанні афективні порухи. Ігнатій просто знаходить їх у своєму серці; і тоді, коли вони діють на нього, навіть не усвідомлює їх. Очевидно, що це до-моральні порухи; оскільки вони спонтанні, то до них не можна прикладати вимір моральної відповідальності. Час для рішень з моральним значенням стосовно цих порухів може прийти пізніше, але тепер моральний рівень ще не досягнуто. Ігнатіянське усвідомлення цих контрастних станів серця – не моральне усвідомлення. Але це усвідомлення з величезним значенням для всього його духовного життя – як пізніше покаже його автобіографія. І тому ми тут знаходимо не моральне і не просто психологічне усвідомлення, а специфічно духовне усвідомлення – з величезним значенням для його життя вірою.
І хоча ми розділили ці три види внутрішнього усвідомлення з метою уточнення розпізнавання, але також важливо відмітити, що вони тісно пов’язані між собою. Всі три присутні в одній людській особі. Розвиток чи занепад одного усвідомлення підсилює чи сповільнює розвиток інших. Розвиток психологічного само-усвідомлення розширює простір для духовного усвідомлення, і всі зусилля поглибити психологічне усвідомлення мають велике значення для розпізнавання. Окрім того, духовне усвідомлення передбачає солідне моральне усвідомлення щодо нашого християнського життя. Таке моральне усвідомлення створює тверду базу для духовного усвідомлення, пришвидшує інтеграцію всього нашого життя в процес розпізнавання і допомагає уникнути білих плям, які, якщо їх не помітити, можуть зменшити ясність духовного усвідомлення. І навпаки, ефективне духовне усвідомлення допоможе людині в психологічно здорових виборах і мудрих моральних рішеннях.
«Розуміти»
Отож, перший крок у розпізнаванні – перехід від свідомості, спрямованої «назовні», до свідомості, спрямованої «всередину», щоб помітити духовні порухи в серці й думках. Але бути «всередині» – не мета сама по собі. Хоча це ключ, але духовне усвідомлення – це ще не розпізнавання духів. Таке усвідомлення незамінне, бо тільки воно створює можливість для другого суттєвого кроку в розпізнаванні. В духовному усвідомленні все спрямоване до наступного кроку, моменту, коли від «помічання» йдемо до розуміння духовного значення помічених внутрішніх порухів.
Як тільки Ігнатій усвідомив невдоволення і вдоволення, яке супроводжує думки контрастних цілей, то відразу перейшов до наступного кроку:
«Він став чудуватися нею [різницею] і її осмислювати, усвідомлюючи з власного досвіду, що одні думки породжують в ньому сум, а інші – радість. Помалу він почав бачити відмінність між духами, що діяли в ньому: один від диявола, другий – від Бога»[35].
Наголос на когнітивну активність виразний. Тепер, коли його духовні очі «трошки відкрилися», Ігнатій починає роздумувати про різницю між двома контрастними взірцями емоційних реакцій, які він помітив. Розмірковуючи, «помалу» він починає розуміти значення цього контрасту: його породжують два протилежні духи, що діють у ньому. Поступово він приходить до розуміння, що один – від Бога, другий ні. Це інтерпретативний крок у розпізнаванні і також, як і духовне усвідомлення, неоціненна духовна допомога. Чітке сприйняття походження і напрямку духовних порухів серця дає нам потрібне світло, щоб іти за відповідним керівництвом Святого Духа.
Другий і когнітивний крок намагається відповісти на такі питання: Ці порухи – це справді духовний досвід, тобто, чи вони впливають на моє життя вірою, надією, любов’ю, на моє підпорядкування себе Божій волі? Якщо так, то розпізнавання духів справді потрібне. У цьому випадку, чи вони несуть в собі Божі знаки (до прикладу, радість, яка супроводжувала думки про побожну мету), чи ні (сум, який супроводжував думки про світську мету)? Тоді, через рефлексію, я можу знайти достатньо виразні відповіді на ці питання й позначити духовний досвід як такий, що походить або не походить від Бога, можу завершити другий крок у розпізнаванні духів; я розумію цей духовний досвід.
Відповісти (Прийняти \ Відкинути)
Другий і когнітивний крок – це також не мета сама по собі, а, в свою чергу, спрямований до наступного кроку. Для Ігнатія навіть усвідомлення і розуміння, взяті разом, – це ще не розпізнавання духів, їх слід спрямувати до дії. Тільки тоді, коли особа усвідомила, правильно зрозуміла і починає діяти відповідно з духовними порухами, відбувається справжнє розпізнавання духів.
У назві правил Ігнатій використовує два дієслова, щоби виразити духовну дію, яку описує як «прийняти» і «відкинути». Тут ці слова також пояснює досвід самого Ігнатія. Як тільки Ігнатій зрозумів із тривалого взірця кінцевого незадоволення, що світська мета не походить від Бога, то відкинув її. З цього моменту Ігнатій повністю залишає світську мету й ніколи до неї вже не повернеться. Зрозумівши Божий план щодо свого життя, він, через досвід кінцевої радості, поєднаної з думками про побожну мету, приймає її й активно до неї прямує. Він подорожує до Манреси і там починає наслідувати святих. Він здійснює прощу до Єрусалима згідно зі своїми планами, і там починає підпорядковувати своє життя Божим планам.
У розпізнаванні духів усе спрямоване до дії: рішуче прийняти те, що походить від Бога, і рішуче відкинути все інше. Правильні й рішучі духовні дії можна робити завдяки духовному усвідомленню та духовному розумінню. Як показує приклад самого Ігнатія, розпізнавання вимагає від людини діяти. Самого тільки глибокого розуміння духовної дійсності недостатньо; людина, яка розпізнає, повинна бути готовою діяти відповідно з тим, що зрозуміла.
І тому існує фундаментальна парадигма, яка керує розпізнаванням духів: усвідомлювати \ відчувати, розуміти, відповісти. У назві правил Ігнатій просто формулює ці три кроки. Наступні чотирнадцять правил детально нам розкажуть і зі здоровою практичністю покажуть, як ці правила вводити в практичне життя. Ми постійно повертатимемося до цих трьох кроків у роздумах про розпізнавання.
Порухи серця
Ми вже розглянули основну структуру розпізнавання духів, накреслену в назві правил. Перед тим як перейти до самих правил, слід відмітити, принаймні коротко, інші елементи, присутні в назві. Ці елементи просто озвучені в назві правил, ми до них повернемося при вивченні самих правил.
Ігнатій говорить, що в розпізнаванні духів усе зосереджується на «різних порухах» всередині людини. Як ми вже зазначали, Ігнатій говорить про дуже специфічні порухи. Його розпізнавання зосереджується на радісних і сумних порухах серця і думках, які їх супроводжують, і як вони впливають на наше християнське життя вірою, надією і любов’ю. У розпізнаванні духів Ігнатій не говорить про усвідомлення, розуміння і реагування на всі порухи серця (які можуть бути дуже цінними з іншої точки зору), але на ті, які можуть впливати на наше виконання Божої волі – підсилювати чи ослаблювати це виконання.
Ігнатій говорить, що ці порухи «добрі» або «погані». Він говорить, щоб ми усвідомили й зрозуміли ці різні порухи: «добрі, щоб їх прийняти, і погані, щоб їх відкинути». Зрозуміло, як ми вже про це говорили, що Ігнатій не говорить тут про моральне добро чи зло. Ці порухи добрі чи погані настільки, наскільки ведуть нас до Божої волі чи відводять від неї – відповідно до основної мети Духовних Вправ (ДВ 1). Якщо спонтанне почуття радості, яке переживаємо разом із деякими думками, вказує напрямок, який Бог вибрав для нас, то тоді цей порух духовно добрий. Якщо ж спонтанне почуття й супроводжуючі думки відводять нас від Божої волі, то цей порух духовно поганий. Порухи, які ведуть до Божої волі, до міцнішої віри, надії та любові, є добрими порухами. Ті, які відводять від Божої волі й послаблюють віру, надію та любов, є поганими порухами.
Назва правил закінчується словами, що ці правила «найбільш придатні для Першого тижня». Ігнатій виразно говорить, що ці чотирнадцять правил не містять усього навчання про розпізнавання духів; вони стосуються радше специфічного набору духовних обставин. Тут достатньо зазначити, що Ігнатій вміщує ці правила в контекст «Першого тижня», бо «життя очищення» (ДВ 10), до якого прикладається розпізнавання, це ситуації, передбачені «більше» цими чотирнадцятьма правилами. Як ми незабаром побачимо (правило 2), ці чотирнадцять правил стосуються головно людини, яка щиро прагне подолати свої гріхи, зростати в служінні Господові, тобто ревного християнина. Якщо людина щиро практикує свою віру, то може очікувати, що піддасться духовному досвіду, передбаченому цими правилами, і тому вони для неї будуть цінною допомогою в духовній мандрівці.
З цього слідує, що ці чотирнадцять правил можна прикласти до кожного, хто читає цю книжку. Вивчення правил – це не тільки спекулятивна вправа, вони говорять про наш досвід. І наше завдання – пізнати це вчення.
[1] Leo Tolstoy, Anna Karenina, trans. Constance Garnett (Garden City, N.Y.: Nelson Doubleday, 1944), 717-21.
[2] http://az.lib.ru/t/tolstoj_lew_nikolaewich/text_0080.shtml
[3] Cf. Sr. Innocentia Richards, trans., Discernment of Spirits (Collegeville, Minn.: Liturgical Press, 1970), the English translation of the article “Discernement des Esprits” by Jacques Guillet et al., in the Dictionnaire de Spirituality Ascetique et Mystique, III, cols. 1222-91.
[4] Quoted in Joseph de Guibert, The Jesuits: Their Spiritual Doctrine and Practice. A Historical Study (St. Louis: Institute of Jesuit Sources, 1986), 45
[5] Педро Рібаденейра пише: «Неймовірно, як легко наш Отець міг зосередитися в розпал активної праці, маючи в своєму розпорядженні й під рукою, так би мовити, духа відданості й потоки сліз» (там само, 45). Дієго Лайнез додає, що Ігнатій «так піклувався своїм сумлінням, що кожного дня порівнював тиждень із тижнем, місяць із місяцем, день із днем, шукаючи щоденного поступу» (там само, 39-40). Луїс Гонзальвез да Камара описує стан Ігнатія в його останні роки життя: «Він постійно зростав у побожності, тобто в здатності знайти Бога, і тепер більше, ніж коли-небудь раніше. У будь-який час і будь-якої години, коли він хотів знайти Бога, то знаходив Його» (там само, 41). Повний опис життя й особовості Ігнатія виходить за рамки цієї книжки, зосередженої в основному на одному аспекті його духовного навчання. Ці деталі можна знайти в його численних біографіях, серед яких Candido de Dalmases, Ignatius of Loyola, Founder of the Jesuits: His Life and Work (St. Louis: Institute of Jesuit Sources, 1985); Jose Ignacio Tellechea Idigoras, Ignatius of Loyola: The Pilgrim Saint (Chicago: Loyola University Press, 1994).
[6] Про Значення слова “розпізнавання” див. також Thomas Green, S.J., Weeds among the Wheat. Discernment: Where Prayer & Action Meet (Notre Dame, Ind.: Ave Maria Press, 1984), 22.
[7] Розпізнавання духів – це не єдиний вид розпізнавання духовних справ. Мануель Руіс Хурадо перераховує додаткові види духовного розпізнавання: розпізнавання “знаків часу”, груп і церковних рухів, харизматичних феноменів, справжнього розуміння Церкви, розпізнавання у спільноті й розпізнавання власного покликання. Див. El discernimiento espiritual: Teologia. Historia. Practica (Madrid: BAC, 1994), IX-XI. Jules Toner (A Commentary on Saint Ignatius’ Rules for the Discernment of Spirits: A Guide to the Principles and Practice [St. Louis: Institute of Jesuit Sources, 1982], 12-15) розмежовує розпізнавання духів і розпізнавання волі Бога. У цій книжці я зосереджуюся виключно на розпізнаванні духів, тобто на розрізненні порухів наших сердець – тих, які походять від Бога, і тих, які походять не від Бога, і як на них відповідати. Класичний, з XVIII ст., автор, Джованні Баттіста Скарамеллі ТІ, писав про розпізнавання духів: «Під «духом» ми розуміємо імпульс, порух чи внутрішню спонуку своєї душі до чогось особливого» (Dottrina di S Giovanni della Croce e Discerniment degli spiriti [Rome: Pia Societa S. Paolo, 1946], 230;).
[8] Пункти 313-327, правила розпізнавання для Першого Тижня. Книжка Духовні Вправи – скорочено ДВ.
[9] Green, Weeds among the Wheat, 14. Toner (Commentary, xvi) пише, що “правила св. Ігнатія Лойоли пережили століття й довели, що вони – найповніша і практично корисна збірка вказівок про розпізнавання духів, будь-коли написана”.
[10] Я вперше дізнався про корисність такого методу від Даніеля Джіла, S.J., який застосував його в своєму творі Discernimiento segun San Ignacio (Rome: Centrum Ignatianum Spiritualitatis, 1983).
[11] The Jesuits, 71.
[12] Кілька авторів із різними підходами представили коментарі до цих правил. Я особливо завдячую трьом із них: Jules Toner, S.J., Daniel Gil, S.J., and Miguel Angel Fiorito, S.J. Їхні основні праці: Jules Toner, A Commentary on Saint Ignatius’ Rules for the Discernment of Spirits: A Guide to the Principles and Practice (St. Louis: Institute of Jesuit Sources, 1982); Я також цитуватиму працю Toner, Spirit of Light or Darkness? A Casebook for Studying Discernment of Spirits (St. Louis: Institute of Jesuit Sources, 1995); Daniel Gil, Discernimiento segun San Ignacio (Rome: Centrum Ignatianum Spiritualitatis, 1983); і Miguel Angel Fiorito, Discernimiento y Lucha Espiritual (Buenos Aires: Ediciones Diego de Torres, 1985).
[13] Більше придатні для Першого Тижня (ДВ 313-27) і більше придатні для Другого Тижня (ДВ 328-36) Духовних Вправ. “Перший Тиждень” і “Другий Тиждень” тут означають не стільки визначений період виконання Духовних Вправ, скільки дві різні тактики спокушання: перша – через духовне спустошення (правила Першого Тижня), і друга – через духовну втіху (правила Другого Тижня). Див. Gil, Discernimiento, 26-27, 51; Fiorito, Discernimiento y Lucha, 35-37.
[14] Fiorito (Discernimiento y Lucha, 7-11) подає наступні рації для того, щоби першу серію правил розглядати окремо від другої: ці правила – це загальне введення до інших правил розпізнавання; вони стосуються суто спустошення; вони займаються духовною боротьбою щоденного життя вірою.
[15] “Ігнатій виразно хоче, щоб реколектанти піся закінчення Духовних Вправ у повсякденному житті застосовували те, чого навчилися під час реколекцій” (Fiorito, Discernimiento y Lucha, 10). Manuel Ruiz Jurado, S.J., in El Discernimiento Espiritual: Teologia. Historia. Practica (Madrid: Biblioteca de Autores Cristianos, 1994), 125, стверджує: “Насичений духовний досвід під час виконання Вправ служить як інтенсивне тренування того, що слід практикувати в житті”.
[16] Jules Toner’s Commentary – це чудова допомога для подальшого вивчення складності розпізнавання духів.
[17] Joseph O’Callaghan, trans., The Autobiography of St. Ignatius of Loyola with Related Documents (New York, Hagerstown, San Francisco, London: Harper Torchbooks, 1974), 21-26. Henceforth quoted as Autobiography of St. Ignatius.
[18] Автобіографія, 6.
[19] Автобіографія, 7.
В ДВ 32 Ігнатій вводить нашу здатність до рефлексії і вплив добрих і злих духів словом «думки».
[20] Автобіографія, 7.
[21] Автобіографія, 8.
[22] Автобіографія, 8.
[23] Курсивом виділені слова, які в іспанському оригіналі: “sentir” (become aware); “conocer” (know, recognize); і “recibir” (receive) чи “lanzar” (reject).
[24] Daniel Gil, Discernimiento segun San Ignacio (Rome: Centrum Ignatianum Spiritualitatis, 1983), 18-20.
[25] ДВ 8-10, 17.
[26] Сповідь Х, 27.
[27] Йоан Кассіан, Institutes V.2.
[28] Summa Theologica, I-II, q. 2, a.6, reply obj. 2; q. 31; q. 73.
[29] Jules Toner, A Commentary on Saint Ignatius’ Rules for the Discernment of Spirits: A Guide to the Principles and Practice (St. Louis: Institute of Jesuit Sources, 1982), 41-42. В іншому місці Тонер пише: “Для багатьох людей те, що відбувається у їхній свідомості, це, переважно, як сказав Вільям Джеймс, ‘бум, гудніння, замішаність’” (“Discernment in the Spiritual Exercises,” A New Introduction to the Spiritual Exercises of St. Ignatius, John Dister, ed. [Collegeville, Minn.: Liturgical Press, 1993], 66). Жуліан Грін також пише: “Те, що відбувається у мозку упродовж однієї хвилини, можна би було записати, якщо для цього буде достатньо часу. Але насправді для цього не вистарчить паперу, і також – як можна прослідкувати за бігом безчисленних і швидких ідей?” (Diary, trans. Anna Green, selected Kurt Wolft [New York: Harcourt, Brace & World, Inc., 1964], 118-19).
[30] Blaise Pascal, Pensees (Harmondsworth: Penguin Books, 1984), no. 136, p. 67.
[31] The Wall Street Journal, May 5, 2000, p. W17.
[32] ДВ 17.
[33] Gil, Discernimiento, 42, my translation, as are all subsequent quotations from Gil’s Discernimiento segun San Ignacio. No English translation of this work exists.
[34] Ми розглянемо ці фактори детально під час коментування третього правила у розділі: Коли людина відходить від Бога.
[35] Автобіографія, 8.
[i] Примітка перекладача: іспанський термін «sentir» має різні значення: чути, відчувати, сприймати, усвідомлювати, розуміти, думка.
