https://press.vatican.va/content/salastampa/it/bollettino/pubblico/2024/07/09/0560/01156.html
“Instrumentum laboris” для Другої Сесії XVI Генеральної Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів (жовтень 2024)
09.07.2024
переклав о. О. Кривобочок ТІ
неофіційний переклад для особистого вжитку
XVI ГЕНЕРАЛЬНА ЗВИЧАЙНА АСАМБЛЕЯ
СИНОДУ ЄПИСКОПІВ
У який спосіб бути місіонерською синодальною Церквою
Instrumentum laboris
для Другої Сесії (жовтень 2024)
ЗМІСТ
Введення
Три роки дороги
Робочий інструмент для Другої Сесії
Основи
Церква – Божий Люд, Таїнство єдності
Спільне значення синодальності
Єдність як гармонія в різноманітності
Сестри й брати у Христі: відновлена взаємність
Заклик до навернення і реформи
Частина І – Взаємовідносини
У Христі й у Святому Духові: християнське втаємничення
Для Божого Люду: харизми й служіння
Разом з рукопокладеними служителями: для служіння гармонії
Між Церквами і в світі: конкретна природа сопричастя
Частина ІІ – Шляхи
Інтегральна та спільна формація
Еклезіяльне розпізнавання для місії
Процеси прийняття рішень
Прозорість, підзвітність, оцінювання
Частина ІІІ – Місця
Території для спільної подорожі
Партикулярні Церкви в одній єдиній Католицькій Церкві
Зв’язки, які формують єдність Церкви
Служіння єдності Єпископа Рима
Висновок – Синодальна Церква в світі
Скорочення
AG ІІ Ватиканський Собор, Декрет Ad gentes (7 грудня 1965)
CD ІІ Ватиканський Собор, Декрет Christus Dominus (28 жовтня 1965)
CIC Кодекс Канонічного Права (25 січня 1983)
CTI Міжнародна Богословська Комісія, Синодальність у житті й місії Церкви (2 березня 2018)
DTC Генеральний Секретаріат Синоду, Документ для континентального етапу (27 жовтня 2022)
DV ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Dei Verbum (18 листопада 1965)
EG Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013)
GS ІІ Ватиканський Собор, Пастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965)
LG ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964)
LS Франциск, Lett. Enc. Laudato si’ (24 травня 2015)
PE Франциск, Апостольська Конституція Praedicate Evangelium (19 березня 2022)
RdS XVI Генеральна Звичайна Асамблея Синоду Єпископів, Підсумковий Звіт (28 жовтня 2023)
SC ІІ Ватиканський Собор, Конституція Sacrosanctum Concilium (4 грудня 1963)
UR ІІ Ватиканський Собор, Декрет Unitatis redintegratio (21 листопада 1964)
UUS Св. Йоан-Павло ІІ, Енцикліка Ut unum sint (25 травня 1995)
Введення
Господь сил учинить на оцій горі бенкет для всіх народів,
бенкет, де буде ситне м’ясо, бенкет, де буде добре вино,
ситне м’ясо шпиковисте, добре вино, проціджене й чисте.
Він знищить на оцій горі заслону, що запинає всі народи,
і покривало, що вкриває всі народи. Він знищить смерть навіки.
І повтирає Господь з усіх облич сльози
і зніме ганьбу з свого люду по всім світі,
бо Господь сказав так.
Іс. 25, 6-8
Пророк Ісая подає образ великого та вишуканого бенкету, який Господь приготував на вершині гори. Це символ товариськості й сопричастя, призначеного для всіх людей. Повертаючись до Отця, Господь Ісус дає своїм учням завдання йти до всіх народів і приготувати їм учту з їжі, яка дає повноту життя і радість. Через свою Церкву, ведену Святим Духом, Господь хоче оживити надію в серці людства, повернути радість і спасти всіх, особливо тих, чиї обличчя залиті сльозами і вони волають до Нього в стражданнях. Їхнє волання доходить до вух усіх учнів Христа, чоловіків і жінок, які добре розбираються в перипетіях людської історії. Їхні крики ще гучніші тепер, коли синодальну дорогу супроводжують вибухи нових війн і збройних конфліктів, які додаються до багатьох уже існуючих конфліктів і продовжують закривавлювати світ.
В серці «Синоду 2021-2024. Заради синодальної Церкви. Сопричастя, участь, місія» міститься заклик до радості й оновлення Божого Люду в наслідуванні Господа й зобов’язанні служити Його місії. Заклик стати учнями-місіонерами базується на спільній хресній тотожності й вкорінений у різноманітність контекстів, в яких Церква[1] присутня і знаходить єдність в єдиному Отцеві, в єдиному Господові й у єдиному Святому Духові. Це заклик до всіх охрещених без винятку: «Увесь Божий Люд – суб’єкт проголошення Євангелія. У ньому кожний охрещений покликаний бути протагоністом місії, бо всі ми – учні-місіонери» (CTI, n. 53). Це оновлення виражається у Церкві, яка, зібрана Святим Духом через Слово й Таїнство (див. CD 11), проголошує спасіння, яке постійно досвідчує, світові, спраглому сенсу, сопричастя й солідарності. Саме для цього світу Господь готує учту на своїй горі.
Практикування синодальності – це спосіб оновлення нашої теперішньої участі в цій місії й вираження природи Церкви. Зростати як учні-місіонери – це передовсім відповісти на заклик Ісуса йти за Ним, відповісти на дар хрещення в Отці, в Синові й у Святому Духові; це вчитися йти разом як Люд прочан через історію до спільної мети – небесного Міста. Йдучи цим шляхом, годуючись хлібом Слова та Євхаристії, ми перемінюємося в те, що отримуємо. Отож ми розуміємо, що наша тотожність врятованого і святого Люду має невід’ємний спільнотний вимір, який охоплює всі покоління віруючих до нас і після нас. Це спасіння, яке потрібно прийняти і свідчити про нього, не індивідуальне, бо ніхто не спасається сам. Або, використовуючи вклад одної азіатської Конференції Єпископів, ми поступово зростаємо в цьому усвідомлені: «Синодальність – це не просто мета, а шлях усіх вірних, який ми мусимо пройти пліч-о-пліч. Тому зрозуміння повного значення вимагає часу»[2]. Св. Августин говорить про християнське життя як про паломництво в солідарності, спільну дорогу «до Бога не кроками, а любов’ю» (Проповідь 306 B, 1), ділячись життям молитви, проголошення й любов’ю до ближнього.
ІІ Ватиканський Собор вчить, що «всіх людей покликано до цієї єдності з Христом, що є світлом для світу, що з Нього ми походимо, Ним живемо, до Нього прямуємо» (LG 3). В серці синодальної дороги міститься древнє й завжди нове прагнення передавати всім обітницю й запрошення Господа, збережені в живій традиції Церкви, щоби розпізнавати присутність Воскреслого посеред нас і прийняти щедрі плоди діяльності Святого Духа. Бачення Церкви як паломницького Люду, який в усьому світі шукає синодального навернення ради любові до своєї місії, є нашим дороговказом, поки ми з радістю і надією йдемо дорогою Синоду. Це бачення разюче контрастує з дійсністю світу в кризі, чиї рани й скандальна нерівність боляче відгукуються у серцях всіх учнів Христа, спонукаючи нас молитися за всіх жертв насильства, несправедливості й оновити наші обов’язки щодо жінок і чоловіків, які в усіх частинах світу працюють ради справедливості й миру.
Три роки дороги
Після відкриття синодального процесу 9-10 жовтня 2021 партикулярні Церкви у всьому світі розпочали фазу слухання з різними ритмами й способами. Належність до Церкви означає бути єдиним Божим Людом, до якого входять особи й спільноти, які живуть у конкретному часі й місці. Синодальне слухання розпочалося від цих спільнот, і пізніше проходило дієцезіяльний, національний і континентальний етапи в постійному діалогу за підтримки Генерального Секретаріату Синоду, який публікував підсумкові й робочі документи. Циклічність синодального процесу – це спосіб розпізнати і оцінити вкорінення Церкви в різноманітні контексти – що сприяє зв’язкам, які об’єднують ці контексти.
Новизною цієї першої фази був досвід континентальних Асамблей, під час яких збиралися партикулярні Церкви одного географічного регіону, щоби вчитися слухати одне одного, разом йти та розпізнавати основні виклики для здійснення місії в своїх контекстах.
Перша Сесія XVI Генеральної Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів (жовтень 2023) відкрила другу фазу, зібравши результати цього слухання, щоби з допомогою молитви й діалогу розпізнати наступні кроки, зробити які вимагає Святий Дух. Ця фаза триватиме до закінчення Другої Сесії (жовтень 2024), коли Святішому Отцеві представлять результати праці, щоби їх наполегливо й конкретно втілювали всі партикулярні Церкви.
Приготування Другої Сесії обов’язково ґрунтується на результатах Першої Сесії, зібраних в RdS (Підсумковий Звіт (28 жовтня 2023)). На його основі, відповідно до циклічності, яка характеризує увесь синодальний процес, і для забезпечення точного спрямування Другої Сесії розпочато нові консультації з партикулярними Церквами в усьому світі, починаючи з навідного запитання: «У який спосіб бути синодальною Церквою в місії?» Як пояснює документ Наближаючись до жовтня 2024[3], метою консультацій було «визначення доріг, якими можемо йти, та знарядь, які потрібно прийняти в різних контекстах і обставинах, щоби оцінити самобутність кожної партикулярної Церкви і кожного охрещеного в унікальній місії проголошення воскреслого Господа і Його Євангелія в сучасному світі. Йдеться про те, щоби не обмежуватися технічним покращенням і вдосконаленням процедур, які чинять структури Церкви ефективнішими, а працювати над конкретними формами місіонерської праці, до якої ми покликані, у властивому синодальній Церкві динамізмі між єдністю та різноманітністю».
Відповіді на навідне запитання, надіслані більшістю Конференцій Єпископів та їхніх континентальних партикулярних Церков, Східними Католицькими Церквами, дієцезіями, що не належать до Конференцій Єпископів, дикастеріями Римської Курії, Союзом Вищих Настоятелів і Міжнародним Союзом Вищих Настоятельок, які представляли богопосвячене життя, як і свідчення про досвід і добрі практики, отримані з усього світу, та зауваження майже двохсот міжнародних середовищ, університетів, об’єднань вірян, спільнот і окремих осіб, лягли в основу розробки цього Instrumentum laboris для Другої Сесії, втілюючи його в життя Божого Люду в усьому світі.
Ці голоси виражали вдячність за пройдений шлях, свідчили про зусилля, які він часом вимагав, але передовсім – про прагнення йти вперед. Конференція Єпископів Північної Америки говорить: «Вдячність за синодальну дорогу дуже велика […] Ще є напруження, які вимагають подальших роздумів і діалогу, черпаючи натхнення з ідеї культури зустрічі, запропонованої Папою Франциском. Але ці напруження не нищать сопричастя любові в Церкві», а нагадують, що дорога буде довгою.
Підтверджуються, як і в попередніх фазах, результати застосування методу розмови в Святому Духові. До прикладу, одна з федерацій Конференцій Єпископів зазначає: «Багато звітів із усієї Азії показують великий ентузіазм до синодальної методології, яка використовує розмови в Святому Духові як відправну точку для подорожі. Багато дієцезій і Конференцій Єпископів вводять цей метод у свої структури з великим успіхом». Цей ентузіазм уже перейшов у конкретні кроки, щоб випробувати більш синодальний спосіб діяльності. Одна європейська Конференція Єпископів «вирішила розпочати п’ятирічну експериментальну синодальну фазу. Йдеться про те, щоби на національному рівні розвивати, оцінювати й вдосконалювати форми синодальних консультацій, діалогу, розпізнавання, а також процесів прийняття рішень, які поєднують фазу опрацювання рішення (decision-making) з фазою прийняття рішення (decision-taking). До уваги братимуть досвід дієцезій, синодальні здобутки в інших частинах світу й у вселенській Церкві. Ми перебуваємо на початку вимогливої, але важливої дороги навчання». Є велике усвідомлення цінності партикулярних Церков, їхньої дороги, їхнього багатства й потреби почути їхній голос. У звіті однієї африканської Конференції Єпископів читаємо: «Партикулярні Церкви не можна вже вважати й ставитися до них тільки як до реципієнтів проголошення Євангелія, які не можуть запропонувати нічого або дуже мало».
До цих здобутків додали результати Міжнародної Зустрічі «Парохи для Синоду» (Сакрофано [Рим], 28 квітня – 2 травня 2024), на якій могли висловитися священники, задіяні в парафіяльному душпастирстві. Звіти робочих груп виражали передовсім «радість за можливість слухати один одного. Це був багатий досвід, який підсилив глибоке почуття розуміння і пошани специфічних умов кожного учасника». Була виражена «потреба нового розуміння ролі пароха в синодальній Церкві, шануючи різні церковні традиції» і побоювання щодо неможливості дійти до периферії й тих, які живуть на маргінесах: «Якщо Церква хоче бути синодальною, то повинна вислухати їхній голос».
Так само для редагування цього Instrumentum laboris використано матеріали, подані п’ятьма робочими групами, створеними Генеральним Секретаріатом Синоду, в які ввійшли фахівці з різних частин світу, особи обидвох статей та різного церковного стану, які працювали над синодальним методом з метою богословського і канонічного поглиблення поняття синодальності та її наслідків для життя Церкви[4].
Групі фахівців, до складу якої ввійшли єпископи, священники, богопосвячені особи, миряни, чоловіки й жінки, богослови, каноністи й біблієзнавці з усіх континентів й різних церковних умов, доручили перечитали весь зібраний матеріал й відповісти на навідне запитання, щоби відредагувати цей Instrumentum laboris. Висновки цієї групи, як і попередніх п’ятьох робочих груп, використовуватимуть у подальших матеріалах, які супроводжуватимуть Instrumentum laboris з метою забезпечення богословських основ для певного змісту.
Разом із приготуваннями до Другої Сесії розпочалася праця десяти Дослідницьких Груп[5], які вивчали інші теми[6], які вийшли з RdS і на які Святіший Отець звернув увагу після закінчення міжнародних консультацій. Ці Дослідницькі Групи, сформовані зі священників і фахівців з усього світу, використовують метод синодальної праці. Вони «були створені на основі спільної згоди між компетентними дикастеріями Римської Курії для розгляду різних тем і Генеральним Секретаріатом Синоду, якому доручили координацію дій» згідно з Chirografo, підписаним Папою Франциском 16 лютого 2024 і в духові Апостольської Конституції Praedicate Evangelium (art. 33). Дослідницькі Групи повинні закінчити свою працю, якщо це можливо, до червня 2025, але в жовтні 2024 дати Асамблеї звіт із результатів своєї праці. У такий спосіб, не чекаючи на закінчення Другої Сесії, Папа Франциск уже прийняв деякі вказівки Першої Сесії й започаткував працю над їхнім втіленням так, як це передбачено в Апостольській Конституції Episcopalis Communio: «Генеральний Секретаріат Синоду, згідно з темою та обставинами, разом із відповідальним дикастерієм римської Курії та іншими дикастеріями, залученими у різні способи, зі свого боку сприяє виконанню синодальних тверджень, апробованих Понтифіком Рима» (art. 20, § 1). Крім того, в співпраці з Дикастерієм з інтерпретації законодавчих текстів на потреби Синоду створили Комісію Церковного Права. Врешті, застосовуючи вказівки Першої Сесії (див. RdS 16q), 25 квітня 2024 SECAM (Симпозіум Конференцій Єпископів Африки і Мадагаскару) озвучив створення спеціальної Комісії для розпізнавання богословських і душпастирських наслідків полігамії для Церкви в Африці.
Робочий інструмент для Другої Сесії
Шляхом мовчання, молитви, слухання Божого Слова, братерського діалогу й радісних зустрічей, часом нелегких, ми, як Божий Люд, зростали в усвідомленні наших стосунків як братів і сестер у Христі й спільної відповідальності за те, що ми – спільнота врятованих, яка словом і життям проголошує всьому світові красу Божого Царства. Ця тотожність – це не абстрактна ідея, а живий досвід конкретних імен і облич. Під час приготування до Другої Сесії та під час її праці ми продовжуємо задаватися запитанням: у який спосіб тотожність синодального Божого Люду в місії може прийняти конкретну форму в стосунках, на дорогах і в місцях життя Церкви?
Цей Instrumentum laboris повинен допомогти відповісти на це запитання, і для нього важливе те, що було сказано про Instrumentum laboris для Першої Сесії: «Це не документ Магістеріуму Церкви і не звіт із соціологічних опитувань; він не подає вказівок щодо процедур, цілей та завдань, як і повного опрацювання богословського бачення» (n. 10; див. DTC n. 8). Щоби зрозуміти цей документ, його потрібно вмістити в контекст усього синодального процесу, бо його сформувала циклічність діалогу між Церквами, анімованого й підтримуваного Генеральним Секретаріатом Синоду. Перша Сесія Асамблеї (2023) зібрала результати місцевих і континентальних консультацій, які шукали «характерні для синодальної Церкви риси, динаміку й сопричастя, місію й характерну участь» (RdS, Введення). За допомогою молитви, діалогу й розпізнавання в RdS зібрали і сформулювали як збіжні точки, так і пропозиції, які постали зі спільної праці. Те, що постало, можна описати як першу відповідь на запитання: «Синодальна Церква, що говориш про себе саму?» Друга Сесія не повторює ці кроки, а покликана йти далі, зосередившись на основному запитанні: «У який спосіб бути синодальною Церквою в місії?» Інші питання, які з’явилися під час цієї дороги, стали предметом праці в інший спосіб: на рівні партикулярних Церков і в десятьох Дослідницьких Групах. Обидві Сесії не можна ні розділити, ні протиставляти одна одній: наступна продовжує попередню і, насамперед, є частиною ширшого процесу, який, як вказано в Апостольській Конституції Episcopalis communio, не закінчується в жовтні 2024.
Практично цей Instrumentum laboris відкриває секцію, присвячену Основам розуміння синодальності, яка знову пропонує зростання усвідомлення синодальності, схваленої Першою Сесією. Далі йдуть три частини, тісно між собою з’єднані, які освітлюють різні перспективи місіонерсько-синодальне життя Церкви: І) з перспективи Взаємовідносин – з Господом, між братами й сестрами й між Церквами, – які рішуче підтримують структури Церкви; ІІ) з перспективи Шляхів, які підтримують і зміцнюють конкретний динамізм взаємовідносин; ІІІ) з перспективи Місць, які опираються абстрактному універсалізмові й говорять про конкретний контекст, в якому втілюються взаємовідносини з усією своєю різноманітністю, плюралізмом і взаємозв’язками, які глибоко вкорінені в фундамент, з якого народжується визнання віри. Кожна з цих секцій буде предметом молитви, обміну думок і розпізнавання в одному з модулів, які структурують працю Другої Сесії, під час якої всіх запросять «запропонувати свій внесок як дар для інших, а не як абсолютну певність»» (RdS, Введення), на дорозі, яку члени Асамблеї покликані пройти і працювати разом. На цій основі опрацюють Підсумковий Документ, який охопить увесь пройдений шлях, і подадуть Святішому Отцеві напрямні щодо подальших кроків і конкретних форм їх реалізації.
Ми можемо сподіватися на поглиблене розуміння спільного значення синодальності, кращого зосередження на практиках синодальної Церкви і навіть на пропозиції деяких змін в церковному праві (інші, більш значущі зміни можуть відбутися після кращого засвоєння і втілення запропонованих основ). Але, безумовно, не отримаємо відповіді на всі питання. Також і тому, що інші питання виникатимуть у процесі дороги навернення і реформ, до яких Друга Сесія запросить усю Церкву. Позитивною стороною вже пройденої дороги, безсумнівно, є факт, що ми досвідчили і навчилися методу спільного розв’язання питань шляхом діалогу і розпізнавання. Ми все ще вчимося у який спосіб бути місіонерсько-синодальною Церквою, але це завдання, як ми переконалися, можемо виконувати з радістю.
[1] Якщо не зазначено інакше або з контексту ясно не випливає щось інше, то в тексті Instrumentum laboris термін «Церква» означає «одну й єдину вселенську Церкву» (LG 23), а «Церкви» в множині означає партикулярні Церкви, в яких існує і з яких походить вселенська Церква.
[2] Тут, як і нижче, цитати з Конференції Єпископі та їхніх континентальних груп походять із резюме, переданих Генеральним Секретаріатом Синоду після консультацій з партикулярними Церквами наприкінці 2023 і в половині 2024.
[3] Опублікований Генеральним Секретаріатом Синоду 11 грудня 2023 і доступний на сайті Ватикану.
[4] У зв’язку з цим просимо ознайомитися з документом У який спосіб бути Синодальною Церквою в місії? П’ять перспектив для богословського поглиблення з огляду на Другу Сесію XVI Генеральної Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів, виданим Генеральним Секретаріатом Синоду 14 березня 2024 року і доступним на сайті www.synod.va.
[5] У зв’язку з цим просимо ознайомитися з документом Дослідницькі групи для тем, які постали під час Першої Сесії XVI Генеральної Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів з метою поглиблення і співпраці з Декастеріями Римської Курії. Робочий конспект, виданий 14 березня 2024 і доступний на сайті www.synod.va.
[6] Теми, визначені у Підсумковому Звіті Першої Сесії й роздані десятьом дослідницьким групам:
- Деякі аспекти стосунків між Східними Католицькими Церквами і Латинською Церквою (RdS 6).
- Слухаючи волання вбогих (RdS 4 і 16).
- Місія в цифровому середовищі (RdS 17).
- Перегляд Ratio Fundamentalis Institutionis Sacerdotalis у місіонерській синодальній перспективі (RdS 11).
- Деякі богословські та канонічні питання щодо специфічних форм служіння (RdS 8 і 9).
- Перегляд у синодальній та місіонерській перспективі документів, що регулюють відносини між єпископами, чернечими Згромадженням та церковними організаціями.
- Деякі аспекти особи та служіння єпископа (зокрема: критерії відбору кандидатів на єпископство, судова функція єпископа, природа і проведення візитацій ad limina Apostolorum) у місійній синодальній перспективі (RdS 12 і 13).
- Роль папських делегатів у місіонерській синодальній перспективі (RdS 13).
- Богословські критерії та синодальні методології для спільного розпізнавання суперечливих доктринальних, пастирських та етичних питань (RdS 15).
- Прийняття результатів екуменічної подорожі Божим Людом (RdS 7).
