Ad theologiam promovendam – Про сприяння розвитку богослов’я

Ad theologiam promovendam

АПОСТОЛЬСЬКИЙ ЛИСТ

У ФОРМІ «MOTU PROPRIO»

НАЙВИЩОГО ПОНТИФІКА

ФРАНЦИСКА

Про сприяння розвитку богослов’я

ЯКИМ ЗАТВЕРДЖУЮТЬСЯ

НОВІ СТАТУТИ

ПАПСЬКОЇ БОГОСЛОВСЬКОЇ АКАДЕМІЇ

переклав о. О. Кривобочок ТІ

неофіційний переклад для особистого вжитку

Щоби сприяти розвиткові богослов’я у майбутньому, не можна обмежуватися повторенням абстрактних формул і старих схем. Богослов’я, покликане профетично пояснювати теперішнє і прокладати нові шляхи в майбутнє в світлі Об’явлення, повинно ввійти в конфронтацію з глибокими змінами в культурі, усвідомлюючи, що «ми живемо не просто в епоху змін, а в часи зміни епох» (Промова до Римської Курії 21 грудня 2013).
Папська Богословська Академія, заснована у XVIII ст. за підтримки мого Попередника Климентія ХІ і канонічно утверджена бреве Inscrutabili 23 квітня 1718, упродовж століть постійно задовольняла потребу поставити богослов’я на службу Церкві й світу, при необхідності змінюючи власну структуру та розширюючи свої завдання від початкового місця богословського вишколу священнослужителів там, де інші установи були відсутні або непридатні для виконання цього завдання, до групи вчених, покликаних вивчати й поглиблювати важливі богословські теми. Бажання моїх Попередників оновити ці Статути, а ми маємо на увазі Статути, затверджені Григорієм XVI 26 серпня 1838, і Статути, затверджені св. Йоаном Павлом ІІ Апостольським Листом Inter munera Academiarum (Функції Академії) 28 січня 1999, започаткувало цей процес і сприяло йому.
Минуло вже майже чверть століття, прийшов час переглянути ці норми й пристосувати їх до місії, яку в наші часи доручають богослов’ю. Синодальній і місіонерській Церкві, яка «виходить», повинно відповідати богослов’я, яке «виходить». У Листі до Великого Канцлера Католицького Університету Аргентини, звертаючись до викладачів і студентів богослов’я, я писав: «Не задовольняйтеся робити богослов’я за робочим столом. Нехай місцем для ваших роздумів будуть границі. […] Добрі богослови, як і добрі пастирі, пахнуть людьми і вулицями, і своїми роздумами виливають олію та вино на рани людей». Відкритість на світ, на людину в її конкретній життєвій ситуації з її проблемами, ранами, викликами, можливостями, не може зводитися до «тактичної» постави та зовнішнього допасування до нових ситуацій уже застиглого змісту, а повинна спонукати богослов’я до переосмислення епістемології та методології – як вказано у Вступі до Апостольської Конституції Veritatis gaudium.
І тому богословська думка покликана змінити напрямок руху і парадигму, покликана до «хороброї культурної революції» (Енцикліка Laudato si’, 114), яка її зобов’язує, передовсім, бути фундаментально контекстуальним богослов’ям, здатним читати і пояснювати Євангеліє в умовах щоденного життя чоловіків і жінок у різних географічних, соціальних і культурних середовищах, маючи своїм архетипом Втілення вічного Логосу, Його входження в культуру, в ментальність світу, в релігійну традицію народу. З цієї відправної точки богослов’я повинно розвиватися в культурі діалогу й зустрічі різних традицій, доктрин, християнських конфесій, релігій, відверто спілкуючись із усіма – віруючими і невіруючими. Потреба діалогу вписана в людську природу та в усе створіння, а особливе завдання богослов’я – знайти «слід Пресвятої Тройці, яка творить космос, у якому ми живемо, «мережею стосунків», у якій «кожній живій істоті притаманно тягнутися до чогось відмінного від неї» (Апостольська Конституція Veritatis gaudium, вступ 4а).
Цей стосунковий вимір окреслює і визначає смисловий статус богослов’я, яке отримує імпульс не зачинятися в самореферентності, яка веде до ізоляції та обмеженості, а бачити себе в мережі зв’язків, насамперед з іншими дисциплінами та науками. Це трансдисциплінарність, тобто інтердисциплінарність у широкому значенні – на відміну від мультидисциплінарності, яку розуміємо як інтердисциплінарність у вузькому значенні. Безсумнівно, що інтердисциплінарність допомагає краще зрозуміти предмет дослідження, вивчаючи його з різних точок зору, які тільки доповнюють одна одну, але розділені. А трансдисциплінарність розуміємо «як поєднання і ферментацію всіх знань, даних Мудрістю, яка походить від Об’явлення Бога, у просторі Світла й Життя» (Апостольська Конституція Veritatis gaudium, Вступ, 4с). Звідси випливає важке завдання богослов’я: вміти користуватися новими категоріями, розробленими іншими науками, щоби проникати в правди віри й передавати їх і вчення Ісуса сучасними мовами оригінально і з критичним мисленням.
Очевидно, що діалог з іншими науками передбачає діалог у самій християнській спільноті й усвідомлення, що синодальний і спільнотний вимір богословствування є суттєвим: сам богослов повинен жити цінностями братерства й спільноти, служити євангелізації й вміти достукатися до серця кожної людини. У Промові до Членів Міжнародної Богословської Комісії 24 листопада 2022 я говорив: «Еклезіяльна синодальність зобов’язує богословів займатися богослов’ям у синодальній формі, вчитися слухати одне одного, вести діалог, розпізнавати й поєднувати багато різноманітних суджень і тверджень». І тому важливо, щоби були місця, також інституційні, в яких можна би було отримувати досвід богословської колегіальності й братерства.
Врешті, необхідна увага до наукового статусу богослов’я не повинна затьмарювати його сапієнціальний вимір – як це вже виразно стверджував св. Фома Аквінський (див. Summa theologiae I, q. 1, a. 6). І тому блаженний Антоній Росміні вважав богослов’я шляхетним вираженням «інтелектуального милосердя» і заохочував спрямувати критичний розум усіх наук до Ідеї Мудрості. Сьогодні Ідея Мудрості внутрішньо зв’язує разом Істину й Милосердя у «міцне коло» так, що вже неможливо пізнати істину, не практикуючи милосердя: «Бо кожне з них перебуває в другому і не перебуває поза другим. І тому той, хто має Істину, має також Милосердя, яке сповнює Істину; хто має Милосердя, має сповнену Істину» (див. Degli studi dell’Autore, nn.100-111). Наукова думка, щоби не дегуманізуватися і не збідніти, повинна пересувати свої границі в напрямку мудрості. У такому розумінні богослов’я може щось внести у сучасні дискусії про «переосмислення думки», показуючи, що володіє справжнім критичним мисленням – бо це мислення сапієнціальне, не абстрактне чи ідеологічне, а духовне, виховане на колінах, наповнене адораціями й молитвами. Богослов’я володіє трансцендентним мисленням і уважне до голосу народу, бо є «народним» богослов’ям, яке з милосердям звернене до відкритих ран людства й творіння, до успадкованих рубців минулого, і проповідує надію на остаточне сповнення.
Йдеться про пасторальне «клеймо», яке богослов’я повинно прийняти цілісно, а не тільки у якійсь своїй дисципліні, і не протиставляти теорію практиці; богословська думка повинна розвиватися індуктивним методом, який починається із різних контекстів і конкретних ситуацій, в яких живуть люди, і кинути потужний виклик дійсності, щоби стати розпізнаванням «знаків часу» в проголошенні рятівної події Бога-агапе, об’явленої в Ісусі Христі. Тому потрібно віддавати перевагу передовсім пізнанню здорового глузду люду, який, насправді, є богословським місцем, у якому присутні чисельні образи Бога, які часто не відповідають християнському обличчю Бога, який виключно й завжди є любов’ю. Богослов’я служить євангелізації Церкви й передачі віри, щоб віра стала культурою, тобто мудрим етосом Божого люду, пропозицією олюднюючої краси для всіх.
Відповідаючи на цю оновлену місію богослов’я, Папська Богословська Академія покликана розвивати, зберігаючи науковий характер богословської думки, трансдисциплінарний діалог з іншими науковими, філософськими, гуманістичними й мистецькими дисциплінами, з віруючими й невіруючими, з послідовниками різних християнських конфесій і різних релігій. Це можна зробити, створивши академічну спільноту, в якій би ділилися вірою і дослідженнями, плели мережу зв’язків з іншими виховними, навчальними й культурними закладами і вміли оригінально й творчо проникати в екзистенціальні місця досліджень, навчання і розвитку християнських спільнот.
Завдяки новим Статутам Папська Богословська Академія зможе легше виконувати завдання, які від неї вимагає сьогодення. З радістю вітаю і підтримую прохання затвердити ці нові норми; бажаю, щоб цей видатний дослідницький заклад зростав якісно, тому цим Апостольським Листом затверджую, безстроково, легітимно розроблені й переглянуті Статути Папської Богословської Академії, і надаю їм Апостольське схвалення.