Mater Populi fidelis – Мати вірного люду

https://www.vatican.va/roman_curia/congregations/cfaith/documents/rc_ddf_doc_20251104_mater-populi-fidelis_it.html

 

Mater Populi fidelis

 

переклав о. О. Кривобочок ТІ

неофіційний переклад для особистого вжитку

 

ДИКАСТЕРІЙ ВІРОВЧЕННЯ

 

МАТИ ВІРНОГО ЛЮДУ

 

Доктринальна Nota про деякі марійні титули,

які стосуються співпраці Марії

в задумі спасіння

 

ЗМІСТ

 

Презентація

Вступ

Співпраця Марії в ділі спасіння

Марійні титули, які стосуються співпраці Марії в задумі спасіння

Співвідкупителька

Посередниця

Марія в єдиному посередництві Христа

Плідні в прославленому Христі

Мати віруючих

Заступництво

Материнська близькість

Мати благодаті

Куди може проникнути лише Бог

Жива вода, що б’є джерелом

Любов, яка передається світові

Критерії

Благодаті

Наша єдність з Марією

Перша учениця

Мати вірного Люду

Любов зупиняється, споглядає таїну, радіє в тиші

 

 

Презентація

 

Ця Nota відповідає на численні запитання та пропозиції, що надійшли до Святого Престолу упродовж останніх десятиліть, зокрема до цього Дикастерія, щодо питань марійної побожності та деяких марійних титулів. Ці питання викликали занепокоєння останніх Понтифіків і неодноразово розглядалися упродовж останніх тридцяти років у різних сферах діяльності Дикастерія, таких як конгреси, звичайні сесії тощо. Завдяки цьому Дикастерій має великий і багатий матеріал, який став основою для цих роздумів.

Цей текст уточнює, в якому значенні деякі титули та вирази, що стосуються Марії, можна прийняти, а в якому ні, і поглиблює правильні основи марійної побожності, уточнює стосунки Марії з вірними у світлі таїни Христа як єдиного Посередника та Відкупителя. Це передбачає велику вірність католицькій ідентичності та водночас особливі екуменічні зусилля.

Основна тема, що проходить крізь ці сторінки, – це материнство Марії щодо віруючих, тема, яка часто повторюється, з твердженнями, які повторюються багато разів, збагачуються та доповнюються, немов спіраль, новими міркуваннями.

Марійна побожність, яку пробуджує материнство Марії, представлена тут як скарб Церкви. Йдеться не про виправлення благочестя вірного Божого Люду, який наново відкриває в Марії притулок, силу, ніжність і надію, а про його цінування, визнання та підтримку його краси, оскільки це містагогічний та символічний вираз євангельського ставлення до Господа, яке сам Святий Дух збуджує у віруючих. Справді, бідні «зустрічають ніжність і любов Бога в погляді Марії. В її погляді відображається суттєве послання Євангелія»[1].

Водночас існують деякі групи людей, які займаються заглибленням постаті Марії, публікації, нові форми побожності та запити на марійні догми з рисами, відмінними від народної побожності, які пропонують специфічний догматичний розвиток та інтенсивно виражаються через медіа-платформи, часто викликаючи сумніви серед найпростіших віруючих. Іноді це переосмислення виразів, що вживалися в минулому в іншому значенні. Тому цей документ враховує ці пропозиції, щоб показати, в якому сенсі деякі з них відповідають справжній марійній побожності, натхненній Євангелієм, а яких слід уникати, оскільки вони не сприяють адекватному розумінню гармонії християнського послання в цілому.

З іншого боку, деякі тексти цієї Nota пропонують широке біблійне дослідження, яке допоможе зрозуміти, як справжня марійна побожність проявляється не лише в Традиції Церкви, але й у Святому Письмі. Ці важливі біблійні натяки супроводжуються текстами Отців Церкви, Учителями Церкви й останніми Понтифіками. Отож дана Nota не ставить межі, а намагається супроводжувати й підтримувати любов до Марії і довіру до Її материнського заступництва.

 

Віктор Емануель Кардинал Фернандес

Префект

 

Вступ

 

1. [Mater Populi fidelis] Християни споглядають Матір вірного Люду[2] з любов’ю і захопленням, бо якщо благодать уподібнює нас до Христа, то Марія є визначним вираженням дії, якою Христос перемінює нашу людську природу, і жіночим проявом усього, що благодать Христа може зробити в людині. Перед такою красою, натхненною любов’ю, багато вірних завжди намагалися звертатися до Матері найпрекраснішими словами та звеличувати особливе місце, яке Вона займає біля Христа.
2. Недавно Дикастерій Віровчення опублікував Норми для розпізнавання ймовірних надприродних явищ[3]. Дуже часто у зв’язку з цими явищами стосовно Діви Марії вживають деякі титули[4] і вирази. Деякі титули, які вже використовували Отці Церкви, не завжди вживають точно; часом їхнє значення змінюють або їх інтерпретують неправильно. Окрім термінологічних проблем, деякі назви створюють значні труднощі щодо змісту, оскільки часто призводять до неправильного розуміння постаті Марії, що має серйозні наслідки на христологічному[5], еклезіологічному[6] та антропологічному рівнях[7].
3. Інтерпретуючи марійні титули, питання полягає в тому, як розуміти зв’язок Марії з викупною місією Христа, тобто: «У чому сенс цієї особливої співпраці Марії у плані спасіння?»[8] Цей документ, не претендуючи на вичерпність, прагне зберегти потрібний баланс, який у межах християнських таїн потрібно встановити між унікальним посередництвом Христа та співпрацею Марії у ділі спасіння, а також бажає показати, як це виражається в різних марійних титулах.

 

Співпраця Марії в ділі спасіння

 

4. Традиційно співпраця Марії у ділі спасіння розглядалася з двох точок зору: її участі в об’єктивному Відкупленні, яке Христос здійснив у своєму житті, особливо через Воскресіння, і її актуального впливу на відкуплених. Насправді ці точки зору взаємопов’язані й не можуть розглядатися окремо.
5. Участь Марії у спасительній місії Христа засвідчена Святим Письмом, яке представляє здійснення спасіння в Ісусі Христі як обітницю у старозавітних писаннях і як її виконання в Новому Завіті. Марія вже згадується в Бт. 3, 15, оскільки вона є Жінкою, яка бере участь в остаточній перемозі над змієм. Тому не дивно, що на Голгофі (Йо. 19, 26) Ісус звертається до Марії «Жінко». Також у Кані Галилейській Ісус називає її «Жінкою» (Йо. 2, 4), маючи на увазі Марію та її роль разом з Ним у «годину» Хреста.
6. У цю «годину» співпраця Марії проявляється тоді, коли вона знову промовляє «так» під час Благовіщення, і в цей священний момент Євангеліє переходить від «Жінка» (Йо. 19, 26) до «Матір» (Йо. 19, 27). Коли Євангеліє пояснює, що учень, який представляє всіх нас, відповідаючи Ісусові, приймає Її, то вживає слово (lambanō), яке в Євангелію означає «прийняття» вірою (див. Йо. 1, 11-12; 5, 43; 13, 20). Йдеться про те саме дієслово, яке в четвертому Євангелію вживається, щоб сказати, що Світло прийшло до своїх, а свої його не «прийняли» (Йо. 1, 11). Слід сказати, що учень, який займав наше місце поруч із Марією, прийняв її як Матір у вірі. Лише після того, як Ісус довірив нам Марію як нашу Матір, Він визнав, що «все вже довершилося» (Йо. 19, 28). Цей урочистий натяк на здійснення пророцтва перешкоджає поверхневому тлумаченню цієї події. Материнство Марії щодо нас – це частина здійснення божественного задуму, який реалізується у Великодні Христа. У подібний спосіб Одкровення представляє «Жінку» (Одк. 12, 1) як матір Месії (див. Одк. 12, 5) і як матір «решток її нащадків» (Одк. 12, 17).
7. Слід пам’ятати, що Марію з Назарета можна вважати «привілейованим свідком»[9] подій дитинства Ісуса[10], описаних у Євангеліях (див. Лк. 1-2; Мт. 1-2). У пролозі свого Євангелія Лука інформує читачів: «Тому, що багато хто брався скласти оповідання про речі, які сталися між нами, як то нам передали ті, що були від початку наочними свідками й слугами Слова», і вирішує написати, «вивідавши про все докладно від початків» (Лк. 1, 1-3). Серед цих очевидців виділяється Марія, безпосередня героїня зачаття, народження та дитинства Господа Ісуса. Те саме можна сказати й про події, пов’язані зі страстями, коли біля хреста «стояли його мати…» (Йо. 19, 25), і в очікуванні П’ятидесятниці, коли апостоли перебували «на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса» (Ді. 1, 14).
8. В Євангелію від Луки Марія – це нова Дочка Сіону, яка отримує і передає радість спасіння. Лука збирає пророчі обітниці, які проголошують месіанську радість (див. Соф. 3, 14-17; Зах. 9, 9). В Марії здійснилися обітниці, які спонукали Йоана Хрестителя стрибати від радості (див. Лк. 1, 41). Єлисавета вважає себе негідною відвідин Марії: «І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого?» (Лк. 1, 43). Єлисавета не говорить: «Хто я така, що до мене приходить мій Господь?» Вона звертається безпосередньо до матері, і тому ми можемо помітити нерозривний зв’язок між місією Христа і місією Марії. Єлисавета говорить під впливом Святого Духа (див. Лк. 1, 41) так, що її ставлення до Марії представлене як взірець віри. Під натхненням Святого Духа вона промовляє: «Благословенна ти між жінками й благословен плід лона твого» (Лк. 1, 42). Дивно, що під дією Святого Духа їй недостатньо назвати Ісуса «блаженним», але вона також називає «блаженною» Його Матір: у цей момент месіанської радості вона споглядає їх у тісному поєднанні. Марія постає тут як та, яка є «благословенною» par excellence: «Щаслива та, що повірила» (Лк. 1, 45); «дух мій радіє» (Лк. 1, 47); «ублажатимуть мене всі роди» (Лк. 1, 48). Це стає ще важливішим, якщо взяти до уваги, що в Євангелію від Луки це щастя постає не як стан душі, а як виконання месіанських обітниць у малих (пор. Лк. 6, 20-22), які отримують велику нагороду на небесах (див. Лк. 6, 23).
9. У перші століття християнства Отці Церкви цікавилися передовсім божественним материнством Марії (Theotokos), її вічним дівоцтвом (Aeiparthenos), досконалою святістю, вільною від гріха упродовж усього життя (Panagia), і її роллю нової Єви[11], зосереджуючи в таїні Втілення роздуми про участь Марії у Відкупленні, здійсненому Христом. «Так» Марії на привітання Архангела Гавриїла, щоб Боже Слово стало тілом у її лоні (пор. Лк. 1, 26-37), дає людині можливість обожнюватись. Тому св. Августин називає Діву Марію «співробітницею» у ділі Відкуплення, наголошує як на дії Марії, спільній з дією Христа, так і на її підпорядкуванні Христу, бо Марія співпрацює з Христом, щоб «вірні народжувалися в Церкві»[12], і тому ми можемо назвати її Матір’ю вірного Люду.
10. Упродовж першого тисячоліття роздуми про Діву Марію в Церкві стосувалися літургії. Велике та багате розмаїття літургійних традицій християнського Сходу мало бути вірним відлунням Святого Письма, Соборів та Отців Церкви. Lex orandi стає lex credendi і формує східну маріологію, починаючи від гімнографії й закінчуючи іконографією і народною побожністю[13]. До прикладу, з V ст. на Сході впроваджували марійні свята, які пізніше, у VII ст., перенесли на Захід. Участь Божої Матері у ділі спасіння увічнюється не лише в анафорах та євхаристійних літургіях Східних Церков, але передовсім через гімнографічні тексти в канонічних годинах, присутніх у різних літургійних традиціях християнського Сходу. Гімнографія насичена композиціями, присвяченими Марії, з біблійними алегоріями[14], в яких Божу Матір просять стати заступницею, що дозволить глибше зрозуміти фундаментальну таїну Втілення та її значення з огляду на Відкуплення, здійснене Христом, мовою, сповненою поетичної символіки, здатною виразити подив і захоплення тих, хто, будучи того ж роду, що й Марія, споглядає чудеса, які Всемогутній звершив у Ній[15].
11. Вчення перших Вселенських Соборів починає окреслювати догму про Марію як Божу Матір, яку потім проголосили на Ефеському Соборі. Християнський Схід завжди доктринально підтримував догми, проголошені першими Соборами, принаймні в тих Церквах, які прийняли Ефеський та Халкідонський Собори. Водночас християнський Схід прийняв до своїх літургійних, гімнографічних та іконографічних традицій популярні марійні оповіді та легенди про дитинство і смерть Ісуса. Ці легенди повинні живити благочестя Божого Люду через ліризм поетичних образів, єдина мета яких – викликати захоплення. Марійний культ також проявляється в іконографії, яка пропонує візуальні образи Марії та Втіленого Слова. Важливо, що традиційні іконографії Церков, пов’язаних з Ефеським та Халкідонським Соборами, зображують Марію здебільшого як «Theotokos»[16], і їх створили для споглядання в ній Діви-Матері, яка представляє світові та обіймає свого Сина, немовля Ісуса, заступаючись перед Ним за все людство. У такий спосіб східна марійна іконографія, як керигма та візуальна пам’ять богослов’я перших Соборів та Отців Церкви, прагне бути візуальним перекладом конкретних титулів Діви Марії[17]. Тому ікони потрібно «читати» з урахуванням літургії та гімнів. Марія – не об’єкт поклоніння, який ставлять поруч із Христом, Вона входить у таїну Христа через Втілення[18]. Марія – ікона, в якій ми поклоняємося самому Христу. Марія – Theotokos, Діва Матір, яка представляє свого Сина Ісуса Христа, й водночас Марія – Odēgētria, яка своєю рукою вказує єдину дорогу – Христа.
12. Починаючи з XII ст. західне богослов’я[19] займалося зв’язком Діви Матері з таїною кривавого Відкуплення на Голгофі і пов’язало пророцтво Симеона з Хрестом Христа. Присутність Марії біля підніжжя Хреста розуміють як знак християнської мужності, сповненої материнської любові. Св. Бернард у коментарі до представлення Ісуса у храмі говорить про співпрацю Богородиці у викупній жертві[20]. Арнольд, товариш св. Бернарда та бенедиктинський абат Бонневаля († після 1159), вперше розглядає участь Марії у жертвопринесенні на Голгофі разом з її Сином Ісусом Христом[21].
13. Магістеріум Церкви показав співпрацю Матері з Сином у ділі спасіння[22]. ІІ Ватиканський Собор стверджує: «Отож Святі Отці слушно вважають, що Марія не була просто пасивним знаряддям у Божих руках, а співпрацювала задля спасіння людства у свободі віри й послуху»[23]. Цей зв’язок з Дівою існує як у земному житті Ісуса Христа (зачаття, народження, смерть і воскресіння), так і в часи Церкви.
14. Догма про Непорочне Зачаття підкреслює першість та унікальність Христа у ділі Відкуплення, оскільки перша відкуплена також відкуплена Христом і перемінена Святим Духом ще до того, як сама могла діяти[24]. У цьому особливому стані «першої відкупленої» Христом і «першої переміненої» Святим Духом Марія може активніше та тісніше співпрацювати з Христом і зі Святим Духом, стаючи прототипом[25], моделлю та прикладом того, що Бог хоче здійснити в кожній відкупленій людині[26].
15. Співпраця Марії у ділі спасіння має тринітарну структуру, оскільки є плодом ініціативи Отця, який зглянувся на покору своєї слугині (див. Лк. 1, 48), і походить із kenōsis Сина, який упокорив себе, прийнявши вид Слуги (див. Фил. 2, 7-8), і також є результатом благодаті Святого Духа (див. Лк. 1, 28. 30), який так сформував серце молодої жінки з Назарета так, що вона відгукнулася як під час Благовіщення, так і відгукувалася упродовж усього свого життя в сопричасті з Сином. Св. Павло VI навчав: «У Діві Марії все є відносно Христа і залежить від Нього. Саме з думкою про Христа Бог Отець споконвіку обрав її на Пресвяту Матір і прикрасив дарами Духа, які нікому іншому не даровані»[27]. «Так» Марії – це не просто передумова для чогось, що можна би було зробити без її згоди та співпраці. Її материнство не лише біологічне і пасивне[28], а «повністю активне»[29] і з’єднане зі спасительною таїною Христа як улюблене знаряддя Отця в задумі спасіння. Марія «є гарантією, що Христос, як “народжений від жінки” (Гал. 4, 4), є справжньою людиною, а Марія – після проголошення догми на Нікейському Соборі – Theotokos, тобто та, яка народила Бога»[30].

 

Марійні титули, які стосуються співпраці Марії в задумі спасіння

 

16. Серед титулів, якими зверталися до Марії (Мати Милосердя, Надія бідних, Помічниця християн, Заступниця, Захисниця тощо), є деякі, що більшою мірою стосуються її співпраці у викупній справі Христа, такі як Співвідкупителька та Посередниця.

 

Співвідкупителька

 

17. Титул Співвідкупителька з’являється у XV ст. як виправлення заклику Відкупителька (скорочення від Мати Відкупителя), який Марія отримала в X ст. Св. Бернард відводить Марії роль біля підніжжя Хреста, що дає початок титулу Співвідкупителька, який ми вперше знаходимо в анонімному гімні XV ст. в Зальцбурзі[31]. Хоча титул Відкупителька зберігався до XVI і XVII ст., але в XVIII ст. його повністю замінив титул Співвідкупителька. Богословські роздуми у першій половині XX ст. про співпрацю Марії в ділі Відкуплення поглибили розуміння титулу Співвідкупителька[32].
18. Деякі понтифіки використовували цей титул без пояснень[33]. Зазвичай вони представляли це у два різні способи: у зв’язку з божественним материнством, оскільки Марія, як мати, уможливила Христу здійснити Відкуплення[34], і стосовно її єдності з Христом біля Хреста спасіння[35]. ІІ Ватиканський Собор уникав використання титулу Співвідкупителька з догматичних, пастирських та екуменічних міркувань. Св. Йоан Павло II вжив цей термін щонайменше сім разів, пов’язуючи його, перш за все, зі спасительною цінністю наших страждань, принесених разом із стражданнями Христа, з яким Марія єднається під Хрестом[36].
19. Під час засідання Feria IV 21 лютого 1996 префект тодішньої Конгрегації Віровчення кардинал Йозеф Ратцінгер, на прохання руху Vox Populi Mariae Mediatrici про проголошення догми про Марію як Співвідкупительку або Посередницю всіх благодатей, відповів про своє становище або votum: «Негативно. Точне значення цих титулів незрозуміле, а доктрина ще не зріла. Доктрина, визначена як de fide divina, належить до depositum fidei, тобто до божественного об’явлення, переданого Святим Письмом та Апостольською Традицією. Поки що незрозуміло, як доктрина, виражена в цих титулах, присутня у Святому Письмі та в Апостольській Традиції»[37]. Пізніше, у 2002, він публічно висловився проти використання титулу Співвідкупителька: «Термін “Співвідкупителька” надто далекий від мови Святого Письма та патристики, і тому викликає непорозуміння… Все походить від Христа, як стверджують передовсім Послання до Ефесян і до Колосян. Марія все завдячує саме Христові. Термін “Співвідкупителька” розмиватиме цю основу». Кардинал Ратцінгер не заперечував, що в пропозиції використовувати цей титул були добрі наміри та цінні аспекти, але стверджував, що це «фальшива термінологія»[38].
20. Ратцінгер згадав Послання до Ефесян та Колосян, де лексика та богословський динамізм гімнів представляють унікальну центральність відкуплення та першість втіленого Сина таким чином, що виключають можливість додавання інших посередників, оскільки «всяке духовне благословенство у Христі» (Еф. 1, 3), бо через Нього ми стали синами (див. Еф. 1, 5) і в Ньому ми отримали благодать (див. Еф. 1, 6), «маємо відкуплення його кров’ю» (Еф. 1, 7) і Він «вилляв на нас» (Еф. 1, 8) свою благодать. У Ньому «ми стали також спадкоємцями» (Еф. 1, 11) і призначені наперед. Бог хотів, щоб у Ньому «уся повнота перебувала» (Кол. 1, 19) і «щоб через нього примирити з собою все» (Кол. 1, 20). Така похвала унікального місця Христа закликає як до того, щоб кожне створіння відіграло чітку рецептивну роль, так і до релігійної та розсудливої обережності, розглядаючи будь-яку форму можливої співпраці у Відкупленні.
21. Папа Франциск принаймні тричі чітко висловлював свою позицію проти використання титулу Співвідкупителька, стверджуючи, що Марія «ніколи не хотіла нічого забрати в свого Сина для себе. Вона ніколи не представляла себе як співвідкупителька. Ні, лише учениця»[39]. Діло Відкуплення було виконане і не потребує жодних доповнень. Тому «Марія не хотіла відібрати в Ісуса жодного титулу […]. Вона не просилася бути ні квазі-відкупителькою, ні спів-відкупителькою, ні. Відкупитель є лише один, і цей титул не подвоюється»[40]. Христос – «єдиний Відкупитель, спів-відкупителів разом із Христом немає»[41]. Бо «хресна жертва, принесена люблячою та покірною душею, дає надзвичайне та безкінечне відшкодування»[42]. Хоча ми можемо продовжити у світі дію цієї жертви (див. Кол. 1, 24), але ні Церква, ні Марія не можуть замінити чи вдосконалити викупну місію втіленого Божого Сина, яка була виконана і не потребує жодних доповнень.
22. З огляду на необхідність пояснити підпорядковану роль Марії порівняно з Христом у ділі Відкуплення, завжди недоречно використовувати титул Співвідкупителька для позначення співпраці Марії. Ця назва загрожує затьмарити унікальне спасительне посередництво Христа і, отже, може породжувати плутанину та дисбаланс у гармонії істин християнської віри, оскільки «нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді. 4, 12). Коли якийсь термін вимагає численних і безперервних пояснень, щоб уникнути відхилення від правильного значення, він не служить вірі Божого Люду і стає недоречним. Це не допомагає звеличувати Марію як першу та найбільшу співробітницю у ділі Відкуплення та благодаті, бо існує небезпека затьмарити виключну роль Ісуса Христа, Божого Сина, який став людиною ради нашого спасіння, як єдиного, хто здатний принести Отцю жертву безмежної цінності – що не було б справжньою пошаною до Матері. По суті, Марія, як «Господня слугиня» (Лк. 1, 38), вказує на Христа й заохочує: «Що лиш скаже вам, – робіть» (Йо. 2, 5).

 

Посередниця

 

23. Поняття «посередництва» використовується у східній патристиці з VI ст. У наступні століття св. Андрій Критський[43], св. Герман Константинопольський[44] і св. Іван Дамаскин[45] вживають цей термін у різних значеннях. На Заході його частіше використовують з XII ст., хоча лише у XVII ст. його затвердили як доктринальну тезу. У 1921 кардинал Мерсьє, архієпископ Мехелена, при науковій співпраці з католицьким університетом Лувена та за підтримки єпископів, духовенства та бельгійського народу, звернувся до Папи Бенедикта XV з проханням догматично затвердити вселенське Посередництво Марії. Однак Папа не погодився, а лише схвалив свято з власною месою та бревіарієм на честь Марії Посередниці[46]. З того часу і до 1950 проводилося богословське вивчення цього питання, яке тривало до підготовчої фази ІІ Ватиканського Собору. Однак Собор не зробив догматичних заяв[47] і запропонував розгорнутий синтез «католицької доктрини про місце, яке має бути відведено Пресвятій Діві Марії в таїні Христа і Церкви»[48].
24. Біблійний вираз, який стосується виключного посередництва Христа, безапеляційний. Христос – єдиний Посередник: «Один бо Бог, один також і посередник між Богом та людьми – чоловік Христос Ісус, що дав себе самого як викуп за всіх: свідоцтво свого часу» (1 Тим. 2, 5-6). Церква пояснила це унікальне місце Христа тим фактом, що, будучи вічним і безконечним Сином, Він прийняв людську природу, яка іпостасно поєднана з Ним. Це місце належить виключно Його людській природі, а наслідки, які з цього випливають, стосуються лише Христа. У цьому точному значенні роль втіленого Слова виняткова та унікальна. Після такого роз’яснення об’явленого Слова потрібна особлива обачність у застосуванні до Марії титулу «Посередниця». З огляду на тенденцію розширення сфери співпраці Марії та, починаючи з цього терміну, потрібно уточнити як цю сферу, так і її межі.
25. З одного боку, не можемо ігнорувати загальне використання терміну «посередництво» в найрізноманітніших сферах суспільного життя, де його розуміють просто як співпрацю, допомогу, заступництво. Отже, воно неминуче застосовується до Марії у підпорядкованому значенні і жодним чином не претендує додавати будь-яку ефективність чи силу унікальному посередництву Ісуса Христа, істинного Бога та істинної людини.
26. З іншого боку, очевидно, що було справжнє посередництво Марії, щоб уможливити справжнє втілення Божого Сина в нашу людську природу, оскільки Спаситель мав «народитися від жінки» (Гал. 4, 4). Опис Благовіщення показує, що це не було виключно біологічне посередництво, бо підкреслює активну участь Марії, яка ставить запитання (див. Лк. 1, 29. 34) і рішуче відповідає: «Fiat» (Лк. 1, 38). Ця відповідь Марії відчинила двері Відкупленню, на яке чекало все людство і яке святі отці описували з поетичним драматизмом[49]. Також на весіллі в Кані Галілейській Марія грає роль посередниці, коли представляє Ісусові проблему наречених (див. Йо. 2, 3) і просить слуг виконувати Його вказівки (див. Йо. 2, 5).
27. На ІІ Ватиканському Соборі термін посередництво стосується насамперед Христа, а іноді й Марії, хоча й у явно підпорядкованому значенні[50]. Щодо Марії вживали іншу термінологію, зосереджену на співпраці[51] чи материнській допомозі[52]. Собор чітко формулює перспективу материнського заступництва Марії за допомогою таких виразів як «багаторазове заступництво» та «материнський захист»[53]. Разом ці два аспекти формують специфіку співпраці Марії в місії Христа через Святого Духа. У стислому значенні ми не можемо говорити про якесь інше посередництво благодаті, окрім посередництва втіленого Божого Сина[54]. Тому потрібно завжди пам’ятати і не приховувати християнське переконання, що «треба твердо вірити в те, що невід’ємною частиною віри Церкви є істина про Ісуса Христа, Сина Божого, Господа і Єдиного Спасителя, Який Своїм Воплоченням, Смертю і Воскресінням здійснив історію спасіння, яка в Ньому має своє осердя і свою повноту»[55].

 

Марія в єдиному посередництві Христа

 

28. Водночас слід пам’ятати, що унікальність посередництва Христа «інклюзивна», тобто Христос уможливлює різні форми посередництва у здійсненні свого спасительного плану, щоб у єдності з Ним ми всі могли у якийсь спосіб бути співпрацівниками Бога, «посередниками» один для одного (див. 1 Кор. 3, 9). Саме тому, що Христос має найвищу та безмежну владу, Він може наділити своїх братів силою і зробити їх здатними до справжньої співпраці у здійсненні його планів. ІІ Ватиканський Собор ствердив, що «єдине посередництво Ізбавителя не виключає, а навпаки – пробуджує створіння до різноманітної співпраці, що походить із єдиного джерела»[56]. Тому «треба глибше дослідити зміст співдії посередництву Христа, але ці дослідження завжди мусять узгоджуватися з принципом унікальності Христа як єдиного посередника»[57]. Залишається правдою, що Церква продовжує в часі та просторі передавати результати пасхальної події Христа[58], і що Марія займає особливе місце в серці Матері-Церкви[59].
29. Участь Марії у ділі Христа очевидна, якщо ми виходимо з переконання, що воскреслий Господь сприяє, перемінює та наділяє віруючих силою співпрацювати з Ним у Його місії. Це відбувається не через слабкість, нездатність чи потребу самого Христа, а саме через Його славну силу, яка здатна щедро та безкорисливо залучати нас до співпраці у Його місії. Тут слід наголосити, що коли Він дозволяє нам супроводжувати Його та, під впливом Його благодаті, віддавати найкраще з себе, то в кінцевому розрахунку прославляються саме Його сила та милосердя.

 

Плідні в прославленому Христі

 

30. Особливо повчальний наступний текст: «Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме, – бо я вже йду до Отця мого» (Йо. 14, 12). Віруючі, об’єднані з воскреслим Христом, який повернувся на лона Отця, можуть здійснювати діла, що перевершують чудеса земного Ісуса, але завжди завдяки єдності, через віру, з прославленим Христом. Це проявилося, до прикладу, у дивовижному розвитку первісної Церкви, бо Воскреслий зробив свою Церкву учасницею своєї місії (див. Мр. 16, 15). У такий спосіб слава Христа не зменшилася, а проявилася ще більше і показала себе як сила, здатна перемінити віруючих і зробити їх плідними разом з Ним.
31. У Отців Церкви така картина знайшла своєрідний вираз у коментарі до Йо. 7, 37-39, оскільки деякі тлумачили, що обітниця «рік живої води» стосується віруючих. Це означає, що самі віруючі, перемінені благодаттю Христа, стають джерелами для інших. Оріген пояснював, що Господь виконує те, що обіцяв у Йо. 7, 38, бо змушує текти з нас ріки води: «Людська душа, як образ Бога, може вмістити в себе та творити з себе криниці, джерела та ріки»[60]. Св. Амвросій рекомендував пити з відкритого боку Христа, «щоб джерело води, що струмує до вічного життя, наповнювало тебе»[61]. Св. Фома Аквінський стверджує, що якщо віруючий «поспішає передати іншим різні дари благодаті, які він отримав від Бога, то з нього випливає жива вода»[62].
32. Якщо це стосується кожного віруючого, чия співпраця з Христом буде тим пліднішою, чим більше він дозволить благодаті перемінити його, то тим більше це стосується Марії в унікальний і найвищий спосіб. Бо Марія «благодатна» (Лк. 1, 28), не перешкоджала Богові діяти, а відповіла: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38). Вона – Мати, яка дала світові Відкупителя і Дателя благодаті, яка залишилася непохитною під Хрестом (див. Йо. 19, 25), страждала разом зі своїм Сином, жертвувала біль свого материнського серця, пробитого мечем (див. Лк. 2, 35). Марія перебувала в єдності з Христом від Втілення до Хреста та Воскресіння в унікальний і найвищий спосіб, який перевищував усе, що могло статися з будь-яким віруючим.
33. Все це було не завдяки її заслугам, а тому, що заслуги Христа на Хресті були повністю застосовані до неї в особливий і випереджуючий спосіб – на славу єдиного Господа і Спасителя[63]. Іншими словами, Марія – це пісня ефективності Божої благодаті, тому будь-яке визнання її краси одразу ж звертає нас до прославлення джерела усякого добра: Пресвятої Тройці. Незрівнянна велич Марії полягає в тому, що Вона отримала та в довірливій готовності дозволила Святому Духові наповнити Її. Коли ми намагаємося приписати Їй активні функції, паралельні функціям Христа, то віддаляємося від властивої лише Їй незрівнянної краси. Вираз «учасне посередництво» може виражати точне та цінне значення місця Марії, але якщо його зрозуміти неправильно, то він може легко затьмарити це значення і навіть суперечити йому. Посередництво Христа, яке в деяких аспектах може бути «інклюзивним» або учасним, в інших аспектах ексклюзивне та непередаване.

 

Мати віруючих

 

34. У випадку Марії це посередництво здійснюється в материнській формі[64] так само, як це сталося в Кані Галілейській[65] і як було затверджене під Хрестом[66]. Папа Франциск пояснив це так: «Марія – Мати. І цей титул вона отримала від Ісуса саме там – біля Хреста (див. Йо. 19, 26-27). Твої діти, Ти – Матір. […] отримала дар бути Його Матір’ю й обов’язок супроводжувати нас як Мати, бути нашою Матір’ю»[67].
35. Титул Мати сягає корінням у Святе Письмо та у твори Отців Церкви, його запропонував Магістеріум Церкви, а формулювання його змісту розвивалося аж до ІІ Ватиканського Собору[68] та виразилося у духовному материнстві в Енцикліці Redemptoris Mater[69]. Духовне материнство Марії випливає з її фізичного материнства щодо Божого Сина. Породивши Христа тілесно, Марія вільно та довірливо прийняла цю місію і породила у вірі всіх християн, які є членами містичного тіла Христа, тобто Діва породила всього Христа, Голову та члени[70].
36. Участь Діви Марії, як Матері, у житті свого Сина, від Втілення до Хреста та Воскресіння, надає унікального та неповторного характеру її співпраці у викупному ділі Христа та в особливий спосіб стосується Церкви, «коли вона розглядає духовне материнство Марії щодо всіх членів Містичного Тіла; у довірливому зверненні, коли вона відчуває заступництво своєї захисниці та помічниці»[71]. Цей материнський аспект характеризує стосунки Діви Марії з Христом та її співпрацю в усіх моментах діла спасіння. У своїй місії Матері Марія має виняткові стосунки з Відкупителем і з відкупленими, першою з яких є Вона сама. «Марія – це typos (взірець) Церкви і нового народження, яке здійснюється в Ній», і в ще більшій мірі – символом і «синтезом самої Церкви»[72]. Це материнство народжується з повного дару з себе самої та покликання стати служницею таїни[73]. У цьому материнстві Марії синтезовано все, що ми можемо сказати про материнство за благодаттю і про актуальне місце Марії у Церкві.
37. Духовне материнство Марії має деякі характерні риси:
38. a) Воно ґрунтується на факті, що Вона є Матір’ю Бога і поширює своє материнство на учнів Христа[74] і на всіх людей[75]. У цьому сенсі співпраця Марії виняткова та відрізняється від співпраці «інших створінь»[76]. Її заступництво – це не священницьке посередництво, як у Христа, а вписується в порядок та аналогію материнства[77]. Пов’язуючи заступництво Марії з її місією, дари, що приходять до нас від Господа, представлені нам з материнським аспектом, сповнені ніжності та близькості Матері[78], якою Ісус хотів поділитися з нами (див. Йо. 19, 27).
39. b) Материнська співпраця Марії здійснюється у Христі, і тому вона учасна, тобто це «участь в цьому єдиному джерелі, яким є посередництво самого Христа»[79]. Марія повністю особисто входить у неповторне посередництво Христа[80]. Материнська роль Марії «ніяким чином не затінює і не применшує цього єдиного Христового посередництва, а навпаки – показує його силу. Бо всякий спасенний вплив Пресвятої Діви на людей» випливає «з багатства Христових заслуг, ґрунтується на його посередництві, цілковито від нього залежить і з нього черпає всю свою силу»[81]. У своєму материнстві Марія – не перешкода між людьми та Христом; навпаки, її материнська функція нерозривно зв’язана з функцією Христа та спрямована на Нього. Мета материнства Марії у такому розумінні – не послабити унікальне поклоніння, яке належить лише Христові, а зміцнити його[82]. Тому нам слід уникати титулів та виразів, які представляють Марію як своєрідний «громовідвід» перед обличчям справедливості Господа, ніби Марія є потрібною альтернативою недостатньому милосердю Бога. ІІ Ватиканський Собор нагадав, яким має бути мрійний культ: «Цей культ спрямований до христологічного центру християнської віри так, що “вшановуючи Матір, ми належно пізнаємо, любимо та прославляємо Сина“»[83]. Остаточно материнство Марії підпорядковане[84] вибору Отця, місії Христа та дії Святого Духа.
40. c) Церква – це не лише точка відліку для духовного материнства Марії, бо саме сакраментальний вимір Церкви – це місце, де завжди виражається її материнська функція[85]. Марія діє з Церквою, у Церкві й для Церкви. Її материнство здійснюється у еклезіальному сопричасті, а не поза ним. Марія веде й супроводжує Церкву. Церква вчиться материнства від Марія[86]: у прийнятті Божого Слова, яке євангелізує, навертає та проголошує Христа; у дарі сакраментального життя – Хрещенні та Євхаристії, а також у материнському вихованні та формації, яке допомагає Божим дітям народжуватися та зростати[87]. Тому можна сказати, що «плідність Церкви – це плідність Марії, яка здійснюється в житті її членів настільки, наскільки вони переживають «в мініатюрі» те, що пережила Мати, тобто люблять на взір Ісуса»[88]. Марія–Мати, як і Церква, надіється, що в нас народиться Христос[89], і не прагне зайняти Його місце. Тому «завдяки величезному джерелу, яке випливає з відкритого боку Христа, Церкви, Марія і всі віруючі у різноманітні способи стають каналами живої води. У такий спосіб сам Христом показує свою славу в нашій мализні»[90].

 

Заступництво

 

38. Марія з’єднана з Христом у неповторний спосіб завдяки материнству й повноті благодаті. На це вказує вітання ангела (див. Лк. 1, 28), який вживає слово (kecharitōmenē), якого ніде в Біблії більше нема. Марія прийняла у своє лоно силу Святого Духа і стала Матір’ю Бога, і через того ж Духа стає Матір’ю Церкви[91]. Завдяки цьому неповторному поєднанню материнства та благодаті молитва Марії за нас має цінність та ефективність, які не можна порівняти з жодним іншим заступництвом. Св. Йоан Павло II пов’язував титул «посередниця» з функцією материнського заступництва в момент, коли Марія «стає поміж, тобто є посередницею не як чужа, але у своєму становищі Матері, усвідомлюючи, що як Мати – може, або навіть більше – „має право” сказати Синові про людські потреби»[92].
39. Католицька віра читає у Святому Письмі, що ті, хто перебуває з Богом на небі, можуть продовжувати чинити подібні акти любові, заступаючись за нас і супроводжуючи нас. Ми бачимо, до прикладу, що ангели – це «служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння» (Євр. 1, 14). Ангели виконують різні місії (див. Тов. 5, 4; 12, 12; Ді. 12, 7-11; Одк. 8, 3-5). Ангели допомагають Ісусові в пустелі під час спокус (див. Мт. 4, 11) і під час страстей (див. Лк. 22, 43). Псалом обіцяє, що Бог «ангелам своїм він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах» (Пс. 91, 11).
40. Ці тексти показують, що небо не повністю відокремлене від землі. Це відкриває можливість отримати заступництво від тих, хто на небі. Книга Захарії показує Божого ангела, який говорить: «Господи сил, докіль не матимеш жалю над Єрусалимом і над містами Юди, на яких гніваєшся повних сімдесят років?» (Зах. 1, 12). Так само Книга Одкровення говорить про «вбитих», мучеників на небі, які просять Бога діяти на землі, щоби визволити нас від несправедливості: «Я побачив під жертовником душі повбиваних за слово Боже і за свідчення, що мали. І закричали вони голосом великим: “Доки, Владико святий і правдивий, не судиш і не мстиш за кров нашу – тим, що живуть на землі?”» (Одк. 6, 9-10). Вже в юдео-елліністичній традиції існувало переконання, що справедливі після смерті заступаються за народ (див. 2 Мак. 15, 12-14).
41. Марія в небі любить «решток її нащадків» (Одк. 12, 17), а на землі, як колись супроводжувала молитву апостолів, коли вони отримали Святого Духа (див. Ді. 1, 14), так тепер супроводжує наші молитви своїм материнським заступництвом. У такий спосіб Марія продовжує служити і співчувати – як на весіллі в Кані Галілейській (див. Йо. 2, 1-11), і постійно звертається до Ісуса: «Вина в них нема» (Йо. 2, 3). У гімні прославлення ми бачимо Марію як жінку зі свого народу, яка славить Бога, бо Він «скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних» (Лк. 1, 52-53), бо «Він пригорнув Ізраїля, слугу свого, згадавши своє милосердя, як обіцяв був батькам нашим» (Лк. 1, 54-55), і бачимо її готовність без зволікань вирушити в дорогу, щоб допомогти своїй кузині Єлисаветі (див. Лк. 1, 39-40). Тому Божий Люд твердо вірить у заступництво Марії.
42. Серед обраних і прославлених разом з Христом Мати стоїть на першому місці, тому ми можемо стверджувати, що співпраця Марії у спасительному ділі Христа в Церкві неповторна. Йдеться про заступництво, яке перетворює Її на материнський знак милосердя Господа. Отож Господь, у своєму вільному виборі, надає своїм діям щодо нас материнське обличчя[93].

 

Материнська близькість

 

43. Існування різних марійних набожеств, ікон і святинь свідчить про конкретне материнство Марії, яка схиляється над своїми дітьми. Прикладом цього материнства може бути об’явлення Марії індіанцю св. Хуанові Дієго на горі Тепеяк. Марія звертається до нього як чуйна мати: «Мій синочок, мій Хуанчик». Перед труднощами, які св. Хуан Дієго зустрічає під час виконання довіреної йому місії, Марія відкриває йому силу свого материнства: «Хіба ж Я, твоя Мати, не тут? […] Хіба ж ти не під моїм омофором, не в моїх обіймах?»[94]
44. Досвід материнської любові Марії, який пережив св. Хуан Дієго, – це особистий досвід християн, які приймають любов Марії та вкладають у її руки «потреби повсякденного життя і довірливо відкривають свої серця, щоб просити її материнського заступництва та отримати її надійний захист»[95]. Окрім цих надзвичайних проявів її близькості існують постійні щоденні прояви її материнства в житті всіх її дітей. Навіть коли ми не просимо її заступництва, то Марія являє Себе близькою як Мати, щоб допомогти нам розпізнати любов Отця, споглядати спасительний дар Христа і прийняти освячуючу дію Святого Духа. Цінність заступництва Марії для Церкви настільки велика, що пастирі повинні уникати будь-якої політичної експлуатації близькості Матері. Папа Франциск неодноразово застерігав перед цим і висловлював свою стурбованість щодо «різних ідеологічно-культурних пропозицій, які прагнуть привласнити зустріч народу з його Матір’ю»[96].

 

Мати благодаті

 

45. Таке розуміння виразу «Матір віруючих» дозволяє нам говорити про дії Марії також стосовно нашого життя в благодаті. Однак варто зазначити, що певні вирази, які можна сприйняти в богословському сенсі, легко обтяжуються образами та символізмом і вже передають інший, менш прийнятний зміст. До прикладу, Марію зображають так, ніби вона мала окремий від Бога скарб благодаті, і вже не так чітко усвідомлюється, що Господь у своїй щедрій та безкорисливій всемогутності хотів пов’язати Її з передачею божественного життя, яке витікає з єдиного центру, яким є Серце Христа, а не Марія[97]. Марію часто представляють або уявляють як джерело, з якого випливають усі благодаті. Якщо взяти до уваги, що тринітарне перебування в нас (нестворена благодать) та участь у божественному житті (створена благодать) нероздільні, то не можна думати, що ця таїна залежить від «проходження» через руки Марії. Такі уявлення можуть так звеличувати Марію, що основна роль Христа може зникати або, принаймні, применшуватися. Кардинал Ратцінгер пояснив, що титул Марія, посередниця всіх благодатей не ґрунтується виразно на Об’явленні[98], і тому таке переконання створює труднощі як для богослов’я, так і для духовності.
46. Щоб уникнути цих труднощів, материнство Марії в порядку благодаті слід розуміти як приготувальне: з одного боку, через свій заступницький характер[99], тому що материнське заступництво є вираженням «материнського захисту»[100], який дає нам можливість визнати Христа єдиним Посередником між Богом і людьми. З іншого боку, материнська присутність Марії у нашому житті не виключає різних її дій, які спонукають нас відкрити серця для дії Христа у Святому Духові. Отож Марія у різні способи допомагає нам приготуватися до життя в благодаті, яке лише Господь може нам дати.
47. Наше спасіння – це лише діло спасительної благодаті Христа і жодної іншої людини. Св. Августин стверджував, що «царство смерті в людині може знищити лише благодать Господа»[101], і ясно це пояснював через відкуплення несправедливої людини: «Але хто б хотів померти за неправедну, безбожну, беззаконну людину, як не один лише Христос, настільки невинний, що може виправдати навіть неправедного? Отже, брати мої, у нас не було заслуг, а лише недоліки. Хоча діла людські були поганими, але Боже милосердя […] замість належного покарання дарувало незаслужену благодать […] ціною не золота чи срібла, а своєї крові, яку Господь пролив»[102]. Тому, коли св. Фома Аквінський запитує, чи може хтось збирати заслуги для іншого, то відповідає, що «ніхто не може заслужити першу благодать для іншого, окрім самого Христа»[103]. Жодна інша людина не може це заслужити у строгому сенсі (de condigno), і в цьому немає жодних сумнівів: «Ніхто не може бути виправданий, якщо йому не будуть передані заслуги страстей нашого Господа Ісуса Христа»[104]. Але повнота благодаті Марії існує також тому, що Вона отримала її задарма, до будь-яких дій, «з огляду на заслуги Ісуса Христа, Спасителя людського роду»[105]. Лише заслуги Ісуса Христа, який віддав себе повністю, дієві в нашому виправданні, «кінцева мета якого – вічне добро божественної участі, і це виправдання є ділом більшим, ніж створення неба і землі»[106].
48. Але людина може брати участь через своє прагнення добра для свого брата, і цілком розумно (congruo), що Бог виконує це прагнення любові, яке людина виражає «своєю молитвою» або «через діла милосердя»[107]. Правда, що благодать може дати лише Бог, бо «вона виходить за можливості природи»[108], і існує безмежна відстань[109] між нашою природою і божественним життям. Бог може зробити це, виконавши прагнення Матері, яка у такий спосіб радісно приєднується до Божого діла як смиренна слугиня.
49. Як і в Кані Галілейській, Марія не говорить Христові, що Він має робити. Марія заступається, передаючи Христові наші недоліки, потреби та страждання, щоб Він міг діяти Своєю божественною силою:[110] «Вина в них нема» (Йо. 2, 3). Також і сьогодні Марія допомагає нам відкритися на дію Бога:[111] «Що лиш скаже вам, – робіть» (Йо. 2, 5). Слова Марії – це не просто вказівки, а справжня материнська педагогіка, яка під дією Святого Духа вводить людину в глибокий сенс таїни Христа[112]. Марія слухає, приймає рішення та діє[113], щоб допомогти нам відкрити наше життя для Христа та Його благодаті[114], бо тільки Він діє в найглибшій частині нашого єства.

 

Куди може проникнути лише Бог

 

50. Катехизм нагадує, що освячуюча благодать є «насамперед і головним чином даром Святого Духа, Який нас оправдовує та освячує»[115]. Освячуюча благодать – це не просто допомога, енергія, якою володіють, а «незаслуженим від Бога даром Його життя, яке Він вливає в нашу душу через Святого Духа»[116], що можна описати як перебування Пресвятої Тройці в найглибших покладах нашого єства, як дружбу з Богом, як союз з Господом. Лише Бог може це зробити, бо це передбачає подолання «безкінечної» диспропорції[117]. Цей дар Пресвятої Тройці, це «проникнення [самого Бога] в душу»[118] (illabitur) передбачає трансформаційний ефект, властивий найпотаємнішій частині єства віруючого[119]. Св. Фома Аквінський для позначення проникнення в найглибші поклади людського єства вживав слово illabi, яке можна застосувати лише до Бога, бо Він, не будучи створінням, може проникнути в глибини людської душі, не порушуючи її свободу й ідентичність[120]. Лише Бог може туди проникнути, щоб підняти й перемінити її, коли дарує себе як товариш, і тому «жодне створіння не може дарувати благодать»[121]. Св. Фома повторює це, коли говорить про сакраментальну благодать: як головна причина, «лише Бог спричиняє внутрішній ефект Таїнств – або тому, що лише Бог може проникнути в душу, в якій здійснюється ефект Таїнств, а ніщо не може безпосередньо діяти там, де не перебуває; і тому що благодать, як внутрішній ефект Таїнств, походить виключно від Бога»[122].
51. Інші автори стверджували те саме[123]. Серед них виділяється св. Бонавентура, який навчав, що коли Бог уділяє людині освячуючу благодать, то наближає її до Себе абсолютно безпосередньо[124]. Завдяки благодаті Бог повністю й безпосередньо наближається до людини, «проникаючи» в її душу так, як лише Він це може зробити[125]. Створена благодать не діє як «посередник», а є безпосереднім ефектом дружби Бога, який безпосередньо торкає людське серце. Оскільки Бог віддає себе як товариш і перемінює людину, то немає жодного посередника між Богом і переміненою людиною[126]. Тільки Бог здатний проникнути так глибоко, щоб освятити людину – аж до абсолютної близькості, і тільки Він може зробити це, не знецінюючи особу[127].
52. У Втіленні вічний і природний Божий Син[128] приймає людську природу, яка займає особливе місце в ікономії спасіння. Людська природа, іпостатично з’єднана з Сином благодаттю, яка, «поза всякими сумнівами, безмежна»[129], а в цій людській природі «благодать перебуває в найбільшій досконалості». Отже, надмір благодаті, яку Христос отримав, дає Йому можливість [competit sibi] передавати її іншим. А це риса Голови»[130]. Ця людська природа бере участь в уділенні освячуючої благодаті, яка її переповнює або «надмірно виливається» з неї[131]. Як наслідок, «згідно зі своєю людською природою, Він є началом усієї благодаті» як Голова, від якої благодать спливає на інших («in alios trasfundetur»)[132]. Ця людська природа невіддільна від нашого спасіння, оскільки «через Воплочення всі спасенні діяння Слова Божого завжди творяться в єдності з Його людською природою, яка Ним прийнята в ім’я спасіння людства»[133]. Прийнявши людську природу, Божий Син «певним чином з’єднався з кожною людиною» і «своєю добровільно пролитою кров’ю заслужив нам життя»[134]. Через благодать віруючі єднаються з Христом і беруть участь у Його пасхальній таїні у такий спосіб, що можуть увійти в тісну та унікальну єдність з Ним, яку св. Павло висловив такими словами: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20).
53. Жодна людська особа, навіть апостоли чи Пресвята Діва Марія, не може діяти як універсальний розподільник благодаті. Тільки Бог може дарувати благодать[135], і Він робить це через людську природу Христа[136], оскільки «Христос-Людина має повноту благодаті як єдинородний Отця»[137]. Хоча Пресвята Діва Марія у винятковий спосіб «повна благодаті» та «Матір Бога», але Вона сама, як і ми, є названою дочкою Отця і, як пише поет Данте Аліг’єрі, «дочкою Твого Сина»[138]. Марія співпрацює в ікономії спасіння через похідну та підпорядковану участь; і тому будь-яке вираження її як «посередниці» благодаті слід розуміти у віддаленій аналогії з Христом і Його єдиного посередництва[139].
54. У досконалу близькість між людиною та Богом, у передачу благодаті навіть Марія не може втрутитися. Ні дружба з Ісусом Христом, ні перебування в нас Пресвятої Тройці не можна розуміти як щось, що приходить до нас через Марію чи святих. У будь-якому разі можемо сказати, що Марія бажає нам цього добра і просить про нього разом з нами. Літургія, яка також є lex credendi, дає нам можливість підтвердити цю співпрацю Марії, але не в передачі благодаті, а в материнському заступництві. Фактично, у літургії Непорочного Зачаття, коли пояснюється, в якому сенсі привілей, наданий Марії, був для добра народу, стверджується, що Вона була поставлена як «захисниця благодаті»[140], тобто як та, яка заступається, випрошуючи для нас дар благодаті.
55. ІІ Ватиканський Собор навчає: «Материнське служіння Марії щодо людей ніяким чином не затінює і не применшує цього єдиного Христового посередництва, а навпаки – показує його силу»[141]. З цієї причини потрібно уникати будь-якого опису, який у неоплатонічному сенсі натякає на своєрідне поступове виливання благодаті, ніби Божа благодать сходила через окремих посередників, таких як Марія, тоді як її кінцеве джерело (Бог) відокремлене від наших сердець. Ці інтерпретації негативно впливають на правильне розуміння внутрішньої, прямої та безпосередньої зустрічі, яку благодать здійснює між Господом і серцем віруючого[142]. Бо виправдовує лише Бог[143]. Лише Триєдиний Бог підносить нас, щоби подолати безконечну диспропорцію, яка відділяє нас від божественного життя; лише Він вселяє в нас тринітарне життя; тільки Він входить у нас, перемінює і робить учасниками свого божественного життя. Ми не вшануємо Марію, приписуючи Їй якесь посередництво в здійснення цього виключно божественного діла.

 

Жива вода, що б’є джерелом

 

56. Але, беручи до уваги, що Марія сповнена благодаті, а добро завжди прагне дарувати себе, легко виникає ідея своєрідного «переповнення» благодаттю, яку має Марія, що може мати адекватне значення лише тоді, коли не суперечить сказаному досі. Труднощів не буде, якщо йдеться головно про форми співпраці, про які ми вже згадували (материнське заступництво та близькість, що запрошує нас відкрити наші серця освячуючій благодаті), і які ІІ Ватиканський Собор представив як різноманітну співпрацю з боку творіння, «яка походить з єдиного джерела»[144].
57. Фундаментальна готовність віруючих до співпраці, особливо Марії, в передачі благодаті виражається у традиційній інтерпретації «потоків живої води», які виходять із сердець віруючих (див. Йо. 7, 38). Хоча це сильний образ, який можна інтерпретувати так, ніби віруючі – це канали, які вдосконалюють передачу освячуючої благодаті, але Отці Церкви, коли йдеться про позначення того, як відбувається це виливання потоків Святого Духа, виражали це як підготовчі дії. До прикладу: проповідування, навчання та інші форми передачі дару об’явленого Слова.
58. Оріген застосовує це до розуміння Святого Письма або до сприйняття духовними чуттями[145]. Для св. Кирила Александрійського переповнення водою – це навчання таїн віри[146], «чиста містагогія» в глибокому сенсі, яка стосується не лише інтелекту, а торкає чи готує всю особу[147]. Св. Кирило Александрійський стверджує, що саме навчання Святого Письма веде до світла[148]. Св. Йоан Золотоустий посилається на мудрість Степана або на авторитет слів Петра[149]. Св. Амвросій стверджує: «Це потоки, які своїми вухами слухають Боже Слово й говорять, щоб вливати Слово в серце кожної людини»[150], і виражає це так: «Нехай тече вода небесного вчення […] нехай сиплеться пісок слова Господа»[151] у серце кожної людини[152]. Також для св. Єроніма вода – це навчання Спасителя[153], як і для св. Григорія Великого, який також навчав, що це «побожне прагнення щодо ближнього»[154]. Ці інтерпретації потоків живої води, які випливають із віруючих, зосереджуються на знанні Святого Письма, відповідних таїн і стосуються не лише інтелектуального знання, а сапієнціального, і просвічення серця, щоб воно відкрилося на ту саму дійсність Таїн.
59. У різних Отців та Вчителів Церкви ми також знаходимо ширше пояснення, яке, окрім проповіді чи катехизації, включає в себе діла, що пропонують допомогу іншим у їхніх потребах, або свідчення любові. Св. Іларіон вважає потоки живої води ділом Святого Духа через чесноти, що діють для добра інших[155]. Св. Августин застосовує цей образ до «доброзичливості, з якою прагнуть допомогти ближньому»[156]. У Середньовіччі такі інтерпретації продовжувалися аж до св. Фоми Аквінського, для якого потоки живої води з’являються тому, що коли «хтось поспішає дати пораду своєму ближньому та передати іншим різні дари благодаті, отримані від Бога, то з його лона течуть живі води»[157].
60. Коли св. Фома говорить про «різні дари благодаті» для служіння ближньому, то посилається на різні харизматичні дари, бо, «як говориться (1 Кор. 12, 10), одному дано дар мов, іншому – дар зцілювати тощо»[158]. Цей аспект присутній також у св. Кирила Єрусалимського, який вказує, що потоки води Святого Духа, які передаються через віруючих, проявляються, коли Бог «використовує мову когось як харизму мудрості; просвітлює розум інших даром пророцтва; дарує декому силу виганяти демонів […] у одних зміцнює стриманість, а в інших – справжнє милосердя; ще інших навчає практикувати піст та аскезу»[159].
61. Щось подібне можна сказати і про інтерпретацію Йо. 14, 12, де говориться про віруючих, які виконують «більші діла» (meizona), ніж ті, що чинив земний Христос. Віруючі беруть участь у ділі Христа в тому сенсі, що вони також стимулюють віру інших, проголошуючи Слово. Про це виразно говорить Йо. 17, 20: «Які завдяки їхньому слову увірують в мене». На це саме натякає Йо. 14, 6-11, де діла Христа об’являють Отця (v. 8). Діла віруючих, зосереджені на вербальному проголошенні Євангелія, ставляться поряд з ділами Христа. Ісус проголошує: «Переслідували мене – переслідуватимуть і вас» (Йо. 15, 20). Оскільки той, хто слухає Слово Христа, має вічне життя (див. Йо. 5, 24), то Ісус проголошує, що інші повірять через слово віруючих (див. Йо. 17, 20). Але йдеться не лише про слова, а й про красномовне свідчення віруючих, і саме тому Ісус просить Отця, щоб віруючі були одно, щоб «світ увірував» (Йо. 17, 21).

 

Любов, яка передається світові

 

62. Євангеліє від Йоана братерську любов тісно поєднує з передачею добра. Насправді твердження: «Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете» (Йо. 14, 15) рівнозначне твердженню: «Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю» (Йо. 14, 12). Коли Христос говорить про плоди, яких очікує від своїх учнів, то ототожнює їх з братерською любов’ю (див. Йо. 15, 16-17). Також св. Павло, розповівши про різні незвичайні діла, які віруючі можуть здійснювати (див. 1 Кор. 12), пропонує ще кращу дорогу: «Дбайте пильно про ліпші дари (ta meizona). Я ж показую вам путь куди значнішу (kath’hyperbolēn)»: любов (1 Кор. 12, 31). Діла любові до ближнього, навіть щоденна праця чи зусилля змінити цей світ, поєднують працю зі спасительним ділом Христа.
63. На цю тему також висловлювалися останні Понтифіки. Св. Йоан XXIII навчав, що «коли люди розгортають діяльність, нехай навіть земної природи, в єдності з божественним спасителем Ісусом, будь-яка робота стає немовби продовженням його праці, бо її просякає спасенна чеснота […] внеском, який поширює на інших плоди відкуплення»[160]. Св. Йоан Павло II вважав цю співпрацю відбудовою, разом з Христом, добра, яке було знищене у світі гріхами, бо «Серце Христа прагнуло нашої співпраці для відновлення добра і краси» і «відшкодування, яке від нас очікує Серце Христа»[161]. Папа Бенедикт XVI стверджував, що «люди, будучи адресатами Божої любові, стали її суб’єктами і покликані, щоб стати інструментами благодаті, щоб поширювати любов Божу і творити мережі любові. Цій динаміці любові прийнятій і жертовній відповідає соціальне вчення Церкви»[162]. Папа Франциск навчав, що для св. Терези від Дитяти Ісус «йдеться не тільки про те, щоб дозволити Серцю Христа поширити свою любов в нашому серці через абсолютну довіру, але щоби ця любов у нашому житті поширювалася на інших і змінювала світ […] перетворюється в акти братерської любові, якою ми лікуємо рани Церкви і світу. У такий спосіб ми по-новому виражаємо відновну силу Серця Христа»[163].
64. Ця співпраця, яку уможливив Христос і яку надихає Святий Дух, у випадку Марії відрізняється від співпраці будь-якої іншої людини з огляду на її материнський характер, який Їй надав сам Христос на Хресті.

 

Критерії

 

65. Будь-який інший спосіб розуміння співпраці Марії в порядку благодаті, особливо якщо хтось хоче приписати Їй якусь форму втручання, знаряддя вдосконалення чи вторинної причини в передачі освячуючої благодаті[164], повинен звернути увагу на деякі критерії, подані в Догматичній Конституції Lumen gentium:
66. a) Ми повинні роздумувати над тим, як Марія сприяє нашій «безпосередній»[165] єдності з Господом, яку Він сам здійснює, даруючи благодать, яку ми можемо отримати лише від Бога[166], але не вважати єдність з Марією більш безпосередньою, ніж єдність з Христом. Цей ризик присутній передовсім в ідеї, що Христос дає нам Марію як знаряддя вдосконалення або вторинну причину в передачі своєї благодаті.
67. b) ІІ Ватиканський Собор наголошує, що «всякий спасенний вплив Пресвятої Діви на людей походить не з якоїсь природної необхідності, а з Божого благовоління»[167]. Такий вплив можна зрозуміти, лише виходячи з вільного рішення Бога, який, хоча й діє надзвичайно щедро й без міри, але хоче вільно та безкорисливо поєднати Марію зі своїм ділом. Тому неправильно представляти роль Марії так, ніби Бог потребував Її для спасіння.
68. c) Посередництво Марії потрібно розуміти не як доповнення, яке допомагає Богові діяти повноцінно, з більшим багатством і красою, а що «це ніяк не применшує гідності й дієвості єдиного Посередника – Христа»[168]. Пояснюючи посередництво Марії, потрібно наголосити, що єдиним Спасителем є Бог, який використовує виключно заслуги Ісуса Христа, лише вони потрібні та цілком достатні для нашого виправдання. Марія не замінює Господа ні в чому, чого Він не робить (не віднімає і не додає). Якщо в передачі благодаті Марія нічого не додає до спасительного посередництва Христа, то Її не слід вважати головним знаряддям цього дару[169]. Якщо Марія супроводжує дію Христа через дію самого Христа, то це жодним чином не слід розуміти як паралельне посередництво. Марія, будучи в єдності з Сином, отримує від Нього дар, який ставить Її над Нею самою, бо дає можливість супроводжувати діло Господа її материнським способом. Повернімося до найпевнішого пункту: приготувального внеску Марії, який можемо розглядати як дію, в якій Вона вносить щось у тій мірі, в якій «може у якийсь спосіб готувати»[170] інших. Тому що «саме вища сила веде до кінцевої мети, тоді як нижчі сили співпрацюють, готуючи [суб’єкт] досягнути цю мету»[171].
69. Сказане не ображає і не принижує Марію, бо все її єство звернене до Господа. «Величає душа моя Господа» (Лк. 1, 46): для Неї немає іншої слави, крім слави Бога. Марія, як Мати, радіє ще більше, коли бачить, як Христос проявляє невичерпну та щедру красу своєї слави, і зцілює, перемінює та наповнює Собою серця дітей, яких Вона супроводжувала на шляху до Господа. Тому погляд, звернений до Неї, який відволікав би від Христа або ставив би Марію на один рівень із Божим Сином, був би чужим динаміці автентичної марійної віри.

 

Благодаті

 

67. Деякі титули, такі як Посередниця всіх благодатей, мають обмеження, які перешкоджають правильному розумінню унікальної ролі Марії. Марія, як перша відкуплена, не могла бути посередницею благодаті, яку сама отримала. Це важлива деталь, яка показує щось суттєве: що в Марії дар благодаті випереджує Її та походить від абсолютно безкоштовної ініціативи Пресвятої Тройці в очікуванні на заслуги Христа. Марія, як і всі ми, не заслужила свого виправдання ні жодними попередніми діями[172], ні жодними наступними[173]. Навіть для Марії дружба з Богом через благодать завжди буде безкоштовною. Її дорогоцінна постать – це свідчення найвищої готовності віри Тої, яка більше й краще ніж будь-хто інший відкрилася з покорою і повною довірою для місії Христа, й водночас Марія – це найкращий знак перемінюючої сили цієї благодаті.
68. В іншому значенні згаданий титул ризикує представити божественну благодать так, ніби Марія розподіляє добро чи духовні енергії без зв’язку з нашими особистими стосунками з Ісусом Христом. Але вираз «благодаті» стосовно материнської підтримки Марії в різні моменти життя може мати прийнятне значення. Форма множини виражає всю допомогу, навіть матеріальну, яку Господь може нам надати, приймаючи заступництво Матері; допомогу, яка, у свою чергу, налаштовує серця відкритися на Божу любов. У такий спосіб Марія, як мати, присутня у повсякденному житті вірних набагато більше, ніж будь-який інший святий.
69. Марія через своє заступництво може вимолити для нас внутрішні імпульси Святого Духа, які ми називаємо «актуальними благодатями». Йдеться про дію Святого Духа як у грішниках, щоб приготувати їх до виправдання[174], так і в виправданих через освячуючу благодать, щоби стимулювати їх до зростання. Саме в такому точному значенні потрібно інтерпретувати титул «Мати благодаті». Марія смиренно співпрацює, щоб ми могли відкрити наші серця Господу, бо лише Він може виправдати нас дією освячуючої благодаті, тобто, коли Бог вливає в нас своє тринітарне життя, то перебуває в нас як товариш і робить нас учасниками свого божественного життя. Це ексклюзивне діло самого Господа, проте воно не виключає можливості того, що через материнське заступництво Марії до вірних можуть дійти слова, образи та різні стимули, які допомагають їм йти вперед у житті, готувати свої серця для благодаті, яку уділяє Господь, а також зростати в житті благодаті, яку вони отримують безкоштовно.
70. Ця допомога від Господа являється нам з материнським аспектом, сповнена ніжності та близькості Матері, якою Ісус хотів поділитися з нами (див. Йо. 19, 25-28). У такий спосіб Марія розвиває унікальне заступництво, щоб допомогти нам відкрити наші серця Христові та його освячуючій благодаті, яка підносить і зціляє. Коли Марія діє, викликаючи різні «порухи», то їх завжди слід розуміти як стимули, що відкривають наше життя Єдиному, хто діє в найглибшій частині нашого єства.

 

Наша єдність з Марією

 

71. Собор вирішив називати Марію «Матір’ю в порядку благодаті»[175]. Цей вираз краще передає універсальність материнського заступництва Марії і є незаперечним у точному сенсі: вона є Матір’ю Христа, який є Благодаттю par excellence і Автором всієї благодаті.
72. Материнство Марії в порядку благодаті, яке випливає з пасхальної таїни Христа, також означає, що кожен учень об’єднаний з Марією «унікальними та неповторними стосунками». Св. Йоан Павло ІІ говорить про «Марійський вимір життя учнів Христових», який виражається як «відповідь на любов особи, а зокрема на любов матері»[176]. Життя в благодаті охоплює наші стосунки з Матір’ю. Єдність із Христом через благодать одночасно об’єднує нас із Марією у стосунках довіри, ніжності та щиросердної любові.

 

Перша учениця

 

73. Марія – «перша учениця, яка найкраще пізнала місію Ісуса»[177]. Марія – перша з тих, «що слухають Боже слово і його зберігають» (Лк. 11, 28); Марія перша стала серед смиренних і бідних Господа, щоб навчити нас сподіватися та з довірою приймати спасіння, яке приходить лише від Бога. Марія «стала, в певному сенсі, першою “ученицею” свого Сина, першою, кому Він ніби сказав: “Йди за Мною” ще до того, як Ісус звернувся з цим закликом до апостолів чи до когось іншого (див. Йо. 1, 43)»[178]. Марія є взірцем віри та любові до Церкви завдяки своїй покорі волі Отця, співпраці у викупній справі Сина та відкритості до дії Святого Духа[179]. Тому св. Августин говорив, що «для Марії більше значення має бути ученицею Христа, ніж Його мамою»[180]. А Папа Франциск наголошував, що «Марія – більше учениця, ніж мати»[181]. В остаточному розрахунку Марія була «першою і найдосконалішою ученицею Христа»[182].
74. Для кожного християнина Марія «є Тією, що перша „повірила” – і тією власне вірою Нареченої та Матері прагне впливати на всіх, хто по-синівському їй довіриться»[183]. Марія робить це з любов’ю, сповненою знаків близькості, які допомагають християнам в духовному житті, і вчить їх щораз більше відкриватися для благодаті Христа. У цих стосунках любові та довіри Марія, «повна благодаті», навчає кожного християнина приймати благодать, берегти її та роздумувати над тим, що Бог здійснює в їхньому житті (див. Лк. 2, 19).
75. У випадку ймовірних надприродних явищ, які Церква позитивно оцінила і де з’являються деякі зі згаданих виразів і титулів, потрібно взяти до уваги, що «у випадку, коли Дикастерій видає Nihil obstat […], такі явища не стають об’єктом віри, тобто, вірні не зобов’язані приймати їх актом віри»[184].

 

Мати вірного Люду

 

76. «Марія, перша учениця, є Матір’ю»[185]. На Хресті Христос дає нам Марію і тим самим «веде нас до Неї, бо не хоче, щоб ми йшли без Матері»[186]. Марія – Мати віруючих, яка стала «Матір’ю всіх віруючих»[187], й водночас Марія – «Мати Церкви-проповідниці»[188], яка приймає нас так, як Бог нас хотів закликати – не лише як індивідів, а як Люд в дорозі[189]: «Наша Мати Марія хоче завжди йти з нами, бути поруч, допомагати нам своїм заступництвом та любов’ю»[190]. Марія – Мати вірного Люду, яка «подорожує серед свого народу, зворушена турботливою ніжністю, і бере на себе його тривоги та мінливості долі»[191].

 

Любов зупиняється, споглядає таїну, радіє в тиші

 

77. Вірний Люд, наближаючись до Марії, не віддаляється ні від Христа, ні від Євангелія, а залишається здатним розуміти «у цій материнській іконі всі таїни Євангелія»[192]. Бо в цьому материнському обличчі Люд бачить відображення Господа, який шукає нас (див. Лк. 15, 4-8), який йде нам назустріч з розпростертими обіймами (див. Лк. 15, 20), який зупиняється перед нами (див. Лк. 18, 40), який схиляється над нами і підносить нас до свого обличчя (див. Ос. 11, 4), який дивиться на нас з любов’ю (див. Мк. 10, 21) і не засуджує нас (див. Йо. 8, 11; Ос. 11, 9). В материнському обличчі Марії багато вбогих розпізнають Господа, який «скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних» (Лк. 1, 52). Це жіноче обличчя оспівує таїну Втілення. У цьому обличчі Матері, пробитому мечем (див. Лк. 2, 35), Божий Люд пізнає таїну Хреста, і в цьому обличчі, освітленому пасхальним світлом, бачить живого Христа. Марія отримала Святого Духа в повноті й підтримувала апостолів, зібраних на молитві у Вечірнику (див. Ді. 1, 14). Тому ми можемо сказати, що «віра Марії – на основі апостольського свідчення Церкви – безупинно стає вірою Божого народу, що перебуває в дорозі»[193].
78. Єпископи Латинської Америки стверджували, що бідні «досвідчують ніжність і любов Бога в обличчі Марії. В Марії відображається суттєве послання Євангелія»[194]. Прості та бідні люди не відокремлюють славну Матір від Марії з Назарету, яку ми зустрічаємо в Євангеліях. Навпаки, вони усвідомлюють простоту, яка приховується за славою, і знають, що Марія не перестала бути однією з них. Марія, як і кожна мати, носила свого сина в лоні, годувала його грудьми, виховувала з любов’ю за допомогою св. Йосипа, і Їй не бракувало труднощів та сумнівів материнства (див. Лк. 2, 48-50). Марія оспівує Бога, який «наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками» (Лк. 1, 53), Марія співстраждає з подругами, яким на весіллі забракло вина (див. Йо. 2, 3), Марія біжить допомогти своїй кузині в потребі (див. Лк. 1, 39-40), Марія дозволяє себе поранити, ніби пробитою мечем через історію свого народу, для якого Син є «знаком протиріччя» (Лк. 2, 34); Марія розуміє, що означає бути мігрантом і вигнанцем (див. Мт. 2, 13-15), убога Марія може пожертвувати лише двох маленьких голубів (див. Лк. 2, 24), Вона досвідчила зневаг родини бідного теслі (див. Мр. 6, 3-4). Страждаючі народи впізнають Марію, яка йде поруч з ними, і тому шукають Матір, щоб благати Її про допомогу[195].
79. Близькість Матері породжує «народну» марійну побожність, яка по-різному проявляється у різних народів. Різноманітні обличчя Марії – корейське, мексиканське, конголезьке, італійське та багато інших – це форми інкультурації Євангелія, що відображають у кожному куточку землі «батьківську ніжність Бога»[196], яка сягає глибин наших народів.
80. Споглядаймо віру Божого Люду, в якому безліч віруючих спонтанно визнають Марію Матір’ю – як сам Христос запропонував нам на Хресті. Божий Люд любить паломництва до різних марійних святинь, де знаходить розраду та силу йти вперед як той, хто посеред втоми та болю отримує ніжність Матері. Конференція в Апаресіді змогла чітко та блискуче висловити глибоку богословську цінність цього досвіду. Цю Nota найкраще закінчити такими словами:

«Звернімо увагу на прощі, в яких можна розпізнати Божий Люд в дорозі. Там віруюча людина відчуває радість, оточена багатьма братами й сестрами, які разом йдуть до Бога, який чекає на них. Воскреслий Христос стає прочанином і подорожує разом із бідними. Рішення вирушити до святині – це вже визнання віри; мандрівка – це справжня пісня надії; прибуття до кінцевого пункту – це зустріч любові. Погляд паломника зупиняється на образі, який символізує ніжність і близькість Бога. Любов затримується, споглядає таїну і радіє нею в мовчанні. Любов зворушується, виливає увесь тягар свого болю й мрій. Щира довірлива молитва – це найкраще вираження серця, яке відмовилося від самодостатності і визнало, що само нічого не може зробити. Короткий проміжок часу містить живий духовний досвід»[197].

 

Мати вірного Люду, молися за нас.

 

Верховний Понтифік Лев XIV, 7 жовтня 2025, літургійний спомин Пресвятої Діви Марії Розарію, схвалив цю Nota, обговорену на Звичайній Сесії цього Дикастерія, на Feria 26 березня 2025, та розпорядився її опублікувати.

 

Рим, Дикастерій Віровчення, 4 листопада 2025, літургійний спомин св. Карла Борромео.

 

Віктор Емануель Кардинал Фернандес

Префект

Монсеньйор Армандо Маттео

Секретар Докринального Відділу

 

Лев XIV

7 жовтня 2025

 

[1] Конференція Єпископів Латинської Америки, V Загальна Конференція Єпископів Латинської Америки і Карибів (Апаресіда, 13-31 травня 2007), n. 265. Цитовано в n. 78 Nota.

[2] Див. Св. Августин, De sancta virginitate, 6: PL 40, 399.

[3] Дикастерій Віровчення, Норми для розпізнавання ймовірних надприродних явищ (17 травня 2024): AAS 116 (2024), 771-794.

[4] У деяких цих явищах або об’явленнях Діву Марію називають Співвідкупителькою, Відкупителькою, Священницею, Посередницею, Посередницею всіх благодатей, Матір’ю благодаті, духовною Матір’ю тощо.

[5] Див. св. Павло VI, Апостольська Адгортація Marialis cultus (2 лютого 1974), n. 26: AAS 66 (1974), 136-139.

[6] Див. там само, n. 28: AAS 66 (1974), 139-141.

[7] Див. там само, n. 37: AAS 66 (1974), 148-149.

[8] Св. Йоан Павло II, Загальна аудієнція: Марія – особлива співпрацівниця у ділі Відкуплення (Йо. 19, 25-26) (9 квітня 1997), n. 3: L’Osservatore Romano, 10 квітня 1997, 4.

[9] Франциск, Гомілія під час Надзвичайного Ювілею Милосердя: Свята Меса та відкриття Святих Дверей (8 грудня 2015): AAS 108 (2016), 8.

[10] Див. Св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 26: AAS 79 (1987), 396.

[11] Зв’язок між Адамом і Христом в текстах св. Павла (Рим. 5, 18-19 і 1 Кор. 15, 22) допоміг Отцям Церкви встановити паралелі між Євою та Марією. До прикладу, Св. Юстин, Dialogus cum Tryphone, 100, 5-6: PG 6, 710CD-711A; Св. Іриней Ліонський, Adversus haereses, III, 22, 4: PG 7/1, 959C-960A; Тертуліан, De carne Christi, 17, 5: PL 1, 782B. Ця антитетична паралель між Євою та Марією – це перший підхід Отців Церкви до теми співпраці Діви Марії у викупній справі Христа: якщо Єва принесла смерть, то віра Марії принесла нам спасіння. Велика кількість патристичних свідчень про Діву Марію як нову Єву дає нам цікавий матеріал з богословської точки зору: а) Марія і жінка, бо в Марії жінка повертається до своєї первісної величі та реалізується в усій повноті; b) Марія та Христос як обручниця-партнер, що разом зі своїм Сином становлятьть зразкову та спасительну пару месіанського відтворення чи відновлення; c) Марія і Церква, бо встановлює в Марії подвійні стосунки з Церквою: взірцеві стосунки як прототип та стосунки Матері Церкви.

[12] Св. Августин, De sancta virginitate, 6: PL 40, 399.

[13] Див. св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 31: AAS 79 (1987), 402-403.

[14] До прикладу, див. св. Єфрем, Hymni de Nativitate: SC 459; св. Йоан Дамаскин, In dormitione Deiparae I, 8: SC 80, 100-104.

[15] До прикладу, див. Octoëchus magnus, Roma 1885, 152: «Завдяки Тобі ми стали учасниками божественної природи, о Приснодіво Богородице, Theotokos, бо Ти породила нам втіленого Бога. Тому, як і повинні, ми всі побожно величаємо Тебе» (переклад з грецького оригіналу Theotokion з поетичної Kathisma після першої stasis). Ще один, більш значний приклад марійної побожності – це відомий Hymnus Akathistos (V століття) у 24 строфах: назва просто означає, що його слухають стоячи, а не сидячи, оскільки слухають Євангеліє як вираз особливої пошани до Пресвятої Діви Марії, до якої поет звертається з найпрекраснішими прикметниками та багатими на символи метафорами, благаючи її прийняти його поетичну жертву та взяти участь у спасінні всього людства від гріха (див. E.M. Toniolo, O.S.M., Akathistos. Inno alla Madre di Dio, метричне видання, містагогія і коментар до тексту, Centro di Cultura Mariana, Roma 2017).

[16] Найдавніше свідчення про цей титул походить з Єгипту, III ст. Див. Papyrus 470 з бібліотеки Джона Райлендса (Manchester, UK), який у великій мірі передає грецький текст цієї марійної молитви. Латинська версія така: «Sub tuum praesidium confugimus, Sancta Dei Genetrix. Nostras deprecationes ne despicias in necessitatibus, sed a periculis cunctis libera nos semper, Virgo gloriosa et benedicta – Під Твій захист прибігаємо, Пресвята Богородице Діво. Благаннями нашими не погорди у потребах наших, але від усяких небезпек завжди нас визволи, Діво преславная і благословенная».

[17] Іконографічні зображення Діви Марії відповідають низці стабільних моделей, а саме: Odēghētria – та, яка своєю рукою вказує «дорогу» своєму синові Ісусові Христу ще в своєму лоні; Eleousa – Ніжність, яка показує внутрішній зв’язок між Матір’ю і Сином, який схиляє свою голову на голову Матері; Platytera – більша від неба, бо носить у собі Христа і зображена з маленьким Ісусиком на грудях. З цих трьох моделей походить більшість інших зображень, таких як Galaktotrophousa – та, яка годує Дитину молоком; Kyriōtissa – Пані, що тримає дитину на колінах як трон; Panagia – Всесвята, одягнена в червоний омофор як символ повноти святості; Deēsis – де Діва Марія з’являється праворуч від Сина, що сидить на престолі у величі (Pantokratōr), і разом з Йоаном Хрестителем по її лівій стороні заступається за всіх нас. На інших іконах Марію-заступницю зображають разом зі святими, часто з Йоаном Хрестителем, як з останніми представниками Старого Завіту і водночас як з першими членами нового народу.

[18] Див. Бенедикт XVI, Загальна аудієнція: Катехиза про св. Теодора Студита (27 травня 2009): L’Osservatore Romano, 28 травня 2009, 1; св. Григор Нарекаці, Prex 26 et 80: Ad Deiparam: SC 78, 160-164; 428-432.

[19] Східні автори, такі як Яків Сергський († 521), св. Роман Солодкоспівець († 555-562), св. Іван Дамаскин († 749) і Іоанн Геометр († 1000) вже раніше займалися темої співпраці Марії у викупній жертві Христа на Хресті.

[20] Див. св. Бернард Клервоський, In Purificationem Deiparae, III, 2: PL 183, 370C.

[21] Див. Арнальдо ді Бонневаль, De laudibus B. M. Virginis, I, 3c. 12, 4: PL 189, 1727A.

[22] Магістеріум до ІІ Ватиканського Собору робить розрізнення: Пій IX, Апостольська Конституція Ineffabilis Deus (8 грудня 1854): Pontificis Maximi Acta. Pars prima, Romae 1854, 597-619; Лев XIII, Енцикліка Iucunda semper expectatione (8 вересня 1894): ASS 27 (1894-1851), 177-184; там само, Енцикліка Adiutricem populi (5 вересня 1895): ASS 28 (1895-1896), 129-136; св. Пій X, Енцикліка Ad diem illum laetissimum (2 лютого 1904): ASS 36 (1903-1904), 453; Бенедикт XV, Апостольський Лист Inter sodalicia, до Братства Богоматері Доброї Смерті (22 березня 1918): AAS 10 (1918), 182; Пій XI, Енцикліка Miserentissimus Redemptor (8 травня 1928): AAS 20 (1928), 165-178; Пій XII, Енцикліка Mystici corporis Christi (29 червня 1943): AAS 35 (1943), 193-248; там само, Енцикліка Ad caeli Reginam (11 жовтня 1954): AAS 46 (1954), 634-635.

[23] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 56: AAS 57 (1965), 60.

[24] Див. Пій IX, Апостольська Конституція Ineffabilis Deus (8 грудня 1854): Pontificis Maximi Acta. Pars prima, Romae 1854, 616: «…Пресвята Діва Марія у першу мить свого зачаття завдяки особливій благодаті та привілею всемогутнього Бога і заслугам Ісуса Христа, Спасителя людського роду, була збережена вільною від усякої скверни первородного гріха» (DH 2803); ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 53: AAS 57 (1965), 58: «Redenta in modo eminente in vista dei meriti del Figlio suo – Спасена в особливий спосіб з огляду на заслуги свого Сина».

[25] Див. св. Амвросій, Exp. Evangelii secundum Lucam, II, 7: PL 15, 1555.

[26] Див. Франциск, Ангел Господній на урочистість Успіння Пресвятої Діви Марії (15 серпня 2013): L’Osservatore Romano, 17-18 серпня 2013, 8.

[27] Св. Павло VI, Апостольська Адгортація Marialis cultus (2 лютого 1974), n. 25: AAS 66 (1974), 135.

[28] Вона не просто «мати-годувальниця»: див. св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 20: AAS 79 (1987), 384-387.

[29] Бенедикт XVI, Проповідь під час Євхаристії з новими кардиналами та вручення кардинальських перснів (25 березня 2006): AAS 98 (2006), 330; див. св. Павло VI, Апостольська Адгортація Signum magnum (13 травня 1967), n 5: AAS 59 (1967), 469: «Марія, після того як ангел Гавриїл запевнив її, що Бог обрав її непорочною Матір’ю свого Єдинородного Сина, без вагань прийняла свою роль, яка вимагала всіх сил її тендітної натури, відповівши: Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову! (Лк. 1, 38)».

[30] Г. У. фон Бальтазар, Teodrammatica. Особи драми, Milano 1983, 308; див. св. Кирило Александрійський, Ep. II ad Nestorium: DH 251: «Отож вони (святі отці) дозволили собі називати Святу Діву Матір’ю Бога»; Ефеський Собор, can. 1: DH 252.

[31] На даний момент нам відомо, що це зробив у XV ст. бенедиктинський гімнограф, який залишив нам наступну молитву, що зберігається в монастирі Святого Петра в Зальцбурзі: «Pia dulcis et benigna / nullo prorsus luctu digna / si fletum hinc eligeres / ut compassa Redemptori / captivato transgressori / tu corredemptrix fieres». «Побожна, солодка та ласкава / Ти не заслуговуєш на біль / якби Ти вибрала сльози / розділяючи Страсті Відкупителя / за грішного в’язня / то стала би Співвідкупителькою»: De compassione BMV, 20: G.M. Dreves (ed.), Analecta Hymnica Medii Aevi, XLVI, Leipzig 1905, n. 79, 127.

[32] Богослови по-різному розуміють титул Співвідкупителька: а) Безпосередня, христотипічна або максималістська співпраця, яка вважає співпрацю Марії як близьку, пряму та безпосередню до самого Відкуплення (об’єктивне Відкуплення). У цьому сенсі заслуги Марії, належним чином підпорядковані заслугам Христа, матимуть викупну цінність для спасіння; b) Опосередкована або мінімалістична співпраця, обмежена «так» під час Благовіщення. Це була б опосередкована співпраця, яка робить можливим Втілення як попередній крок до Відкуплення; c) Безпосередня рецептивна або еклезіотипна співпраця, що співпрацює в об’єктивному Відкупленні в тому сенсі, що вона прийняла плоди викупної жертви Спасителя, представляючи Церкву. Але це безпосередня, але рецептивна співпраця, бо Марія фактично просто прийняла Христове Відкуплення, ставши «першою Церквою».

[33] За понтифікату св. Пія X титул Співвідкупителька зустрічається в документі Священної Конгрегації Обрядів та Святого Офіція. Див. Священна Конгрегація Обрядів, Dolores Virginis Deiparae (13 травня 1908): ASS 41 (1908), 409; Священна Конгрегація Святого Офіція, Декрет Sunt Quos Amor (26 червня 1913): AAS 5 (1913), 364, який вихваляє звичай додавати до імені Ісуса ім’я «його матері, нашої співвикупительки, благословенної Марії»; там само, Молитва до Пресвятої Діви Марії про відкуплення гріхів (22 січня 1914): AAS 6 (1914), 108, де Марія названа «співвідкупителькою людського роду». Першим Папою, який вжив термін Співвідкупителька, був Пій XI. У Бреве 20 липня 1925 він звернувся до Цариці Святого Розарію: «Але пам’ятай також, що на Голгофі Ти стала Співвідкупителькою, співпрацюючи через розп’яття Твого серця заради спасіння світу разом зі своїм розп’ятим Сином»: Pio XI, Ad B.V.M. з найсвятішого Розарію в Помпейській новенні, Священна Апостольська Пенітенціарія, Enchiridion Indulgentiarum, Typis Polyglottis Vaticanis, Romae 1952², n. 628; див. там само, Промова «Знову тут» до групи паломників з Віченци (30 листопада 1933): L’Osservatore Romano, 1 грудня 1933, 1.

[34] Див. там само, Радіозвернення на завершення Святого Року Відкуплення в Лурді (28 квітня 1935): L’Osservatore Romano, 20-30 aprile 1935, 1.

[35] Див. Id., Ad B.V.M. a sacratissimo Rosario in Valle Pompeiana, у Апостольській Пенітенціарії, Enchiridion Indulgentiarum, Romae 1952, n. 628.

[36] Див. Св. Йоан Павло II, Загальна аудієнція (10 грудня 1980): Insegnamenti III/2 (1980), 1646; там само, Загальна аудієнція (8 вересня 1982): Insegnamenti V/3 (1982), 404; там само, Ангел Господній (4 листопада 1984): Insegnamenti VII/2 (1984), 1151; там само, Гомілія у храмі Богоматері Альборади в Гуаякілі (Еквадор) (31 січня 1985): Insegnamenti VIII/1 (1985), 319; там само, Ангел Господній у Вербну Неділю (31 березня 1985): Insegnamenti VIII/1 (1985), 890; там само, Промова до паломників федеральної служби з перевезення хворих до Лурду (OFTAL) (24 березня 1990): Insegnamenti XIII/1 (1990), 743; там само, Ангел Господній (6 жовтня 1991): Insegnamenti XIV/2 (1991), 756. Після Feria IV тодішньої Конгрегації Віровчення 21 лютого 1996 св. Йоан Павло II більше не використовуватиме титул Співвідкупителька. Важливо зазначити, що цей титул не згадується в енцикліці Redemptoris Mater від 25 лютого 1987, яка є документом par excellence, у якому св. Йоан Павло II пояснює роль Марії у ділі Відкуплення.

[37] Й. Ратцінгер, Протокол Feria IV від 21 лютого 1996, Архів Дикастерія Віровчення.

[38] J. Ratzinger ‒ P. Seewald, Dio e il mondo. Essere cristiani nel nuovo millennio. In colloquio con Peter Seewald, Milano 2001, 278.

[39] Франциск, Гомілія під час урочистості Гвадалупської Богоматері (12 грудня 2019): AAS 112 (2020), 9.

[40] Там само, Щоденні медитації: Скорботна, учениця і мати (3 квітня 2020): L’Osservatore Romano, 4 квітня 2020, 8.

[41] Там само, Загальна аудієнція (24 березня 2021): L’Osservatore Romano, 24 березня 2021, 8.

[42] Пій XII, Енцикліка Haurietis Aquas (15 травня 1956) n. 10: AAS 48 (1956), 321.

[43] Див. св. Андрій Критський, In Nativitatem Mariae, IV: PG 97, 865A.

[44] Див. св. Герман Константинопольський, In Annuntiationem s. Deiparae: PG 98, 322BC.

[45] Див. св. Іван Дамаскин, In dormitionem Deiparae I: PG 96, 712B-713A.

[46] 12 січня 1921 Бенедикт XV, на прохання кардинала Дезіре-Жозефа Мерсьє, надав Бельгійській Церкві тексти меси й бревіарія на честь Пресвятої Діви Марії «Посередниці всіх благодатей», яку служитимуть 31 травня. Згодом Апостольський Престол надав ці самі тексти багатьом дієцезіям та релігійним спільнотам на їхнє прохання: див. AAS 13 (1921), 345.

[47] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 62: AAS 57 (1965), 63; Папська Міжнародна Академія Маріології, Нова марійна догма?: L’Osservatore Romano, 4 червня 1997, 10: «Конституція Lumen Gentium, як обдуманий вибір, не містить догматичного визначення посередництво, була схвалена 2151 голосом «за» з 2156 виборців […] Через 33 роки після оприлюднення Lumen Gentium […] церковна, богословська та екзегетична панорама суттєво не змінилася». Ця заява Папської Міжнародної Академії Маріології доповнила декларацію Богословської Комісії, створеної в рамках XII Міжнародного Маріологічного конгресу (Ченстохова, 12-24 серпня 1996), яка вважала недоцільним продовжувати роботу над догматичним визначенням Марії як «Посередниці», «Співвідкупительки» та «Заступниці». Див. Богословська комісія конгресу в Ченстохові, Запит на визначення догми про Марію Посередницю, Співвідкупительку та Заступницю. Заява Богословської комісії конгресу в Ченстохові: L’Osservatore Romano, 4 червня 1997, 10.

[48] Св. Павло VI, Промова на завершення ІІІ сесії ІІ Ватиканського Собору (21 листопада 1964): AAS 56 (1964), 1014.

[49] Див. св. Бернард Клервоський, Hom. in laudibus Virginis Matris, IV, 8: PL 183, 83CD-84AB.

[50] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), nn. 55-62: AAS 57 (1965), 59-63.

[51] Див. Там само, nn. 53, 56, 61, 63: AAS 57 (1965), 59; 60; 63; 64.

[52] Див. там само, nn. 60, 62, 63, 65: AAS 57 (1965), 62; 63; 64; 65.

[53] Там само, n. 62: AAS 57 (1965), 63.

[54] Див. Франциск, Загальна аудієнція (24 березня 2021): L’Osservatore Romano, 24 marzo 2021, 8.

[55] Дикастерій Віровчення, Декларація Dominus Iesus (6 серпня 2000), n.13: AAS 92 (2000), 754-755.

[56] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 62: AAS 57 (1965), 63.

[57] Конгрегація Віровчення, Дикларація Dominus Iesus (6 серпня 2000), n. 14: AAS 92 (2000), 755.

[58] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 1: AAS 57 (1965), 5; Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), n. 112: AAS 105 (2013), 1066.

[59] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 65: AAS 57 (1965), 64-65; Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), n. 288: AAS 105 (2013), 1136.

[60] Оріген, Hom. in Numeros, XII, 1: PG 12, 657.

[61] Св. Амвросій, Epist. 11, 24: PL 16, 1106 D.

[62] Св. Фома Аквінський, Super Ioannem, cap. 7, lect. 5.

[63] Див. Пій IX, Апостольська Конституція Ineffabilis Deus (8 грудня 1854): Pontificis Maximi Acta. Pars prima, Romae 1854, 616: «… особливою благодаттю та привілеєм всемогутнього Бога, з огляду на заслуги Ісуса Христа, Спасителя людського роду» (DH 2803).

[64] Див. Св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 38: AAS 79 (1987), 411.

[65] Див. там само, n. 21: AAS 79 (1987), 387-389.

[66] Див. там само, n. 23: AAS 79 (1987), 390-391.

[67] Франциск, Щоденні медитації: Скорботна, учениця і мати (3 квітня 2020): L’Osservatore Romano, 4 квітня 2020, 8.

[68] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), nn. 55-62: AAS 57 (1965), 59-63.

[69] Див. Св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 44: AAS 79 (1987), 421.

[70] Див. Св. Павло VI, Промова на завершення ІІІ сесії ІІ Ватиканського Собору (21 листопада 1964):AAS 56 (1964), 1015: «Марію, як Матір Христа, слід вважати також Матір’ю всіх вірних і Пастирів, тобто Церкви»; Катехизм Католицької Церкви, n. 963.

[71] Св. Павло VI, Апостольська Адгортація Marialis cultus (2 лютого 1974), n. 22: AAS 66 (1974), 133.

[72] Див. Г. У. фон Бальтазар, Teodrammatica. Vol 3: Особи драми, Milano 1983, 308.

[73] Див. ІІ Ватиканський Собор, Cost. dogm. Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 56: AAS 57 (1965), 60: «[Вона] повністю присвятила себе як слугиня Господа особі та місії свого Сина, служачи таїні відкуплення в залежності від Нього та разом із Ним, з благодаттю всемогутнього Бога».

[74] Див. Св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 23: AAS 79 (1987), 391.

[75] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 69: AAS 57 (1965), 66: «Мати Бога і мати людей».

[76] Св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 38: AAS 79 (1987), 411; див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 61: AAS 57 (1965), 63. Зміст духовного материнства Марії міститься у найдавніших текстах Отців Церкви та має своє біблійне підґрунтя, перш за все, в Євангелію від Йоана, точніше, у сцені Хреста.

[77] Див. Св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 21: AAS 79 (1987), 388: «Це проявляється як нове материнство за духом, а не лише за тілом, тобто турбота Марії про людей, Вона виходить назустріч їм у широкому спектрі їхніх потреб і потреб».

[78] Див. Франциск, Гомілія на урочистість Пресвятої Діви Марії, Божої Матері. 53-й Всесвітній день миру. (1 січня 2020): AAS 112 (2020), 19.

[79] Св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 38: AAS 79 (1987), 411-412; див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 62: AAS 57 (1965), 63.

[80] Див. Св. Йоан Павло II, Загальна аудієнція: Марія, особлива співробітниця Відкуплення (9 квітня 1997), n. 2: L’Osservatore Romano, 10 aprile 1997, 4: «Однак Марія брала участь у цих подіях в ролі матері; таким чином, її участь поширюється на всю спасительну місію Христа».

[81] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 60: AAS 57 (1965), 62; Катехизм Католицької Церкви, n. 970.

[82] Див. Франциск, Загальна аудієнція (24 березня 2021): L’Osservatore Romano, 24 березня 2021, 8: «Марія вказує на Посередника: Вона – Odigitria. У християнській іконографії Марія присутня всюди, іноді навіть надмірно, але завжди у зв’язку з Сином та у залежності від Нього. Її руки, очі, постава – це живий «катехизм», вони завжди вказують на наріжний камінь, центр: Ісуса. Марія завжди звернена до Нього.

[83] Св. Йоан Павло II, Апостольський Лист Rosarium Virginis Mariae (16 жовтня 2002), n. 4: AAS 95 (2003), 8; цитовано ІІ Ватиканським Собором, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 66: AAS 57 (1965), 65.

[84] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 62: AAS 57 (1965), 63: «Підпорядковане служіння Марії».

[85] Див. Св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 40: AAS 79 (1987), 414-415.

[86] Див. там само, n. 43: AAS 79 (1987), 420.

[87] Див. Франциск, Промова з нагоди молитви Святого Розарію в папській базиліці Санта-Марія-Маджоре (4 травня 2013): L’Osservatore Romano, 6-7 травня 2013, 7.

[88] Лев XIV, Гомілія під час ювілею Апостольської Столиці (9 червня 2025): L’Osservatore Romano, 10 червня 2025, 2.

[89] Див. Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), n. 285: AAS 105 (2013), 1135.

[90] Там само, Енцикліка Dilexit nos. Про людську і божественну любов Серця Ісуса Христа (24 жовтня 2024), n. 176: AAS 116 (2024), 1424.

[91] Див. там само, Загальна аудієнція (18 листопада 2020): L’Osservatore Romano, 18 листопада 2020, 11.

[92] Св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 21: AAS 79 (1987), 388-389.

[93] Див. Франциск, Гомілія на урочистість Пресвятої Діви Марії, Божої Матері (1 січня 2024): AAS 116 (2024), 20.

[94] J. L. Guerrero Rosado, Nican Mopohua: Aquí se cuenta… el gran acontecimiento, Cuautitlan 2003, nn. 23, 119.

[95] Св. Йоан Павло II, Загальна аудієнція (13 серпня 1997), n. 4: L’Osservatore Romano, 14 серпня 1997, 4.

[96] Франциск, Гомілія під час урочистості Гвадалупської Богоматері (12 грудня 2022): AAS 115 (2023), 53; див. там само, Гомілія під час урочистості Гвадалупської Богоматері (12 грудня 2023): AAS 116 (2024), 12.

[97] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 8: AAS 57 (1965), 11; Франциск, Енцикліка Dilexit nos (24 жовтня 2024), n. 96: AAS 116 (2024), 1398.

[98] Див. Й. Ратцінгер, Протокол Feria IV від 21 лютого 1996, Архів Дикастерія Віровчення.

[99] Див. Св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 21: AAS 79 (1987), 389. Цей заступницький характер материнського посередництва Марії є постійним вченням останніх Пап. Див. Пій IX, Cost. ap. Ineffabilis Deus (8 грудня 1854): Pontificis Maximi Acta. Pars prima, Romae 1854, 597-619; Лев XIII, Енцикліка Adiutricem populi (5 вересня 1895): ASS 28 (1895-1896), 129-136; Пій X, Енцикліка Ad diem illum (2 лютого 1904): AAS 36 (1903-1904), 455; Пій XII, Енцикліка Ad Caeli Reginam (11 жовтня 1954) n. 17: AAS 46 (1954), 636.

[100] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 62: AAS 57 (1965), 5-71, 63.

[101] Св. Августин, De peccatorum meritis et remissione et de baptismo parvulorum, I, 11, 13: CSEL 60, 14.

[102] Там само, Sermo 23/A: CCSL 41, 322.

[103] Св. Фома Аквінський, Summa Theologiae, I-II, q. 114, a. 6, co.

[104] Тридентський Собор, Sessio VI: Decretum de iustificatione, 7: DH 1530.

[105] Пій IX, Апостольська Конституція Ineffabilis Deus (8 грудня 1854): Pontificis Maximi Acta. Pars prima, Romae 1854, 616.

[106] Св. Фома Аквінський, Summa Theologiae, I-II, q. 113, a. 9, co.

[107] Там само, q. 114, a. 6, ad 3.

[108] Там само, q. 114, a. 5, co.

[109] Див. там само, q. 114, a. 1, co.

[110] Див. Св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 21: AAS 79 (1987), 389.

[111] Див. Франциск, Загальна аудієнція (8 червня 2016): L’Osservatore Romano, 9 червня 2016, 8.

[112] Див. там само, Загальна аудієнція (24 березня 2021): L’Osservatore Romano, 24 березня 2021, 8; Катехизм Католицької Церкви, n. 2764.

[113] Див. там само, Слова під час молитви Святого Розарію (31 травня 2013): L’Osservatore Romano, 2 червня 2013, 8.

[114] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 61: AAS 57 (1965), 63.

[115] Катехизм Католицької Церкви, n. 2003.

[116] Там само, n. 1999.

[117] Св. Фома Аквінський, Summa Theologiae, I-II, q.114, a. 1, co.; там само, Quaestiones disputatae de Veritate, 27, a. 3, ad 10.

[118] Див. там само, Summa Theologiae, III, q. 64, a. 1, co.: «[…] solus Deus illabitur animae».

[119] Див. Тридентський Собор, Sessio VI. Decretum de iustificatione, 7: DH 1528-1531; там само, Canoni sulla giustificazione, 11: DH 1561.

[120] Див. Св. Фома Аквінський, Quaestiones disputatae de Veritate, q. 28, a. 2, ad 8; там само, Summa contra gentiles, II, cap. 98, n. 18; там само, III, cap. 88, 6.

[121] Див. там само, Quaestiones disputatae de Veritate, q. 27, a. 3, s.c. 5.

[122] Там само, Summa Theologiae, III, q. 64, a.1 co.

[123] Між іншими, Геннадій Массілійський, De Ecclesiasticis Dogmatibus, 83: PL 58, 999B. Також св. Йоан Кассіян, Collationes, VII, 13: PL 49, 683A. Ще Дідим Сліпець, De Spiritu Sancto, 60: PL 23, 158C.

[124] Див. св. Бонавентура, Collationes in Hexaemeron, XXI, 18: Opera Omnia, V, Quaracchi 1891, 434.

[125] Див. там само, Sententiarum Lib. I, d. 14, a. 2, q. 2, ad 2: Opera Omnia, I, Quaracchi 1891, 250.

[126] Див. там само, q. 2, fund. 3, 251.

[127] Див. там само, q. 2, fund. 8 e 4, 251-252.

[128] Див. Св. Фома Аквінський, Summa Theologiae, I, q. 33. a. 3; там само, III, q. 23, a. 4.

[129] Там само, Compendium theologiae, I, n. 215; cf. Id., Summa Theologiae, III, q. 2, a. 10.

[130] Там само, Summa Theologiae, III, q. 8, a. 5, co.; cf. ibid., q. 2, a. 12; q. 7, a. 9; q. 48, a. 1.

[131] Там само, Compendium theologiae, I, n. 214.

[132] Там само, Quaestiones disputatae de Veritate, q. 29, a. 5 co.

[133] Дикастерій Віровчення, Декларація Dominus Iesus (6 серпня 2000), n. 10: AAS 92 (2000), 750-751; див. Франциск, Енцикліка Dilexit nos (24 жовтня 2024), nn. 59-63: AAS 116 (2024), 1386-1387.

[134] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 22: AAS 58 (1966), 1042-1043.

[135] Див. Св. Фома Аквінський, Summa Theologiae, I-II, q. 112, a. 1, co.

[136] Див. там само, Super Ioannem, cap. I, v. 16, lectio 10; там само, Summa Theologiae, I-II, q. 112, a. 1, ad 1.

[137] Там само, Compendium theologiae, I, n. 214.

[138] Dante Alighieri, Paradiso, XXXIII, 1.

[139] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), nn. 60, 62: AAS 57 (1965), 62-63; Св. Фома Аквінський, Summa Theologiae, III, q. 26.

[140] Missale Romanum ex Sacrosancti Oecumenici Concilii Vaticani II instauratum auctoritate S. Pauli PP. VI promulgatum S. Ioannis Pauli PP. II cura recognitum, editio typica tertia, Typis Vaticanis 2008, 879.

[141] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 60: AAS 57 (1965), 62.

[142] Див. Катехизм Католицької Церкви, n. 2002.

[143] Див. Св. Фома Аквінський, Summa Theologiae, I, q. 25, a.3, ad 4. Виправдовувати, як і створювати, «може робити, і відразу, лише Бог».

[144] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 62: AAS 57 (1965), 63.

[145] Див. Оріген, Hom. in Genesim, XIII, 3-4: PG 12, 232B-234CD.

[146] Див. св. Кирило Александрійський, Comm. in Ioannis, II, 4, 13-14: PG 73, 300C.

[147] Див. там само, Comm. in Isaiam, V, II, 1-2: PG 70, 1220A.

[148] Див. св. Кирило Єрусалимський, Catechesis mystagogica XVI, 11: PG 33, 932C.

[149] Див. св. Йоан Золотоустий, Hom. in Ioannem, 51, 1: PG 59, 283.

[150] Св. Амвросій, Explanatio Pasalmorum XII, Ps. 48, 4, 2: PL 14, 1157A.

[151] Там само, De Noe, 19, 70: PL 14, 395A.

[152] Див. там само, Explanatio Psalmorum XII, Ps. 48, 4, 2: PL 14, 1157A.

[153] Див. св. Єронім, Comm. in Zachariam, III, 14, 8.9: PL 25, 1528 C.

[154] Св. Григорій Великий, Hom. in Ezechielem, I, 10, 6: PL 76, 888B.

[155] Див. св. Іларіон, Tractatus in Psalmos, 64, 14: PL 9, 421B.

[156] Св. Августин, In Ioannes Evangelium, 32, 4: PL 35, 1643D.

[157] Св. Фома Аквінський, Super Ioannem, cap. 7, lect. 5.

[158] Там само; див. там само, Summa Theologiae, II-II, q.178 a. 1 s. c.

[159] Св. Кирило Єрусалимський, Catechesis mystagogica XVI, 12: PG 33, 934B.

[160] Св. Йоан XXIII, Енцикліка Mater et Magistra (15 травня 1961), 237: AAS 53 (1961), 462.

[161] Св. Йоан Павло II, Лист до генерала Товариства Ісуса, (Паре-ле-Моньяль, 5 жовтня 1986): L’Osservatore Romano, 19 жовтня 1986, 7, цитата в Франциск, Енцикліка Dilexit nos (24 жовтня 2024), n. 182: AAS 116 (2024), 1427.

[162] Бенедикт XVI, Енцикліка Caritas in veritate (29 червня 2009), n. 5: AAS 101 (2009), 643.

[163] Франциск, Енцикліка Dilexit nos (24 жовтня 2024), nn. 198, 200:AAS 116 (2024), 1432.

[164] Див. Св. Фома Аквінський, Summa Theologiae, I-II, q. 5, a. 6, co. e ad 1; Id., Quaestiones disputatae de Veritate, q. 27, a. 3, s.c. 5. Аргументи, які св. Фома Аквінський використовував, щоб пояснити, чому жодне створіння не може дарувати благодать, а лише Бог, не можна вважати застарілими ні в його власній праці, ні в пізніших працях.

[165] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 60: AAS 57 (1965), 62; див. св. Фома Аквінський, Summa Theologiae, I, q. 25, art. 3, ad 4; там само, Scriptum super Sententiis, II, d. 26, q. 1, a. 2, co.; там само, IV, d. 5, q.1, a. 3, qc. 1, ad 1.

[166] Див. там само, Quaestiones disputatae de Veritate, q. 27, a. 3, s. c. 5. Потрібно ще раз згадати, що: «Sed mentem, in qua est gratia, nulla creatura illabitur».

[167] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 60: AAS 57 (1965), 62.

[168] Там само, n. 62: AAS 57 (1965), 63.

[169] Див. св. Фома Аквінський, Summa contra Gentiles, lib. 2, cap. 21, n. 7. Знаряддя робить свій власний внесок: «Omne agens instrumentale exequitur actionem principalis agentis per aliquam actionem propriam et connaturalem sibi – Кожен фактор, що діє як знаряддя, виконує дію головного фактора за допомогою певної дії, властивої та природної для нього».

[170] Там само, lib. 3, cap. 147, n. 6; cf. Id., Summa Theologiae, I, q. 45, a. 5 co.

[171] Там само, Summa Theologiae, I-II, q. 5, a. 6, ad 1.

[172] Див. Тридентський Собор, Sessione VI. Decretum de iustificatione, 8: DH 1532.

[173] Див. Св. Фома Аквінський, Summa Theologiae, I-II, q. 114, a. 5, co.: «Коли хтось перебуває в стані благодаті, то вже отриману благодать не можна заслужити». Хоча виправдана людина може заслуговувати на зростання в житті благодаті, то факт виправдання і дружби з Богом через благодать завжди буде абсолютно безкоштовним.

[174] Те, що св. Фома Аквінський називає «остаточним рішення», яке одночасно є даром освячуючої благодаті, є також безпосередньою дією тієї ж благодаті. Йдеться про «остаточне рішення, за який обов’язково йде форма», в св. Фома Аквінський, Sententiae Metaphysicae, lib. 5, lect. 2, n. 5; cf. Id, Scriptum super Sententiis, I, d. 17, q.2, a.3, co.; Id., Summa contra Gentiles, lib. 2, cap. 19, n. 6; Compendium theologiae, I, n. 105.

[175] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 61: AAS 57 (1965), 63.

[176] Св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 45: AAS 79 (1987), 422-423.

[177] Франциск, Загальна аудієнція (18 листопада 2020): L’Osservatore Romano, 18 листопада 2020, 11.

[178] Св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 20: AAS 79 (1987), 387.

[179] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (21 листопада 1964), n. 53, AAS 57 (1965), 58-59.

[180] Св. Августин, Sermo 72/A, 7: CCSL 41Ab, 117.

[181] Франциск, Загальна аудієнція (24 березня 2021): L’Osservatore Romano, 24 березня 2021, 8.

[182] Св. Павло VI, Апостольська Адгортація Marialis cultus (2 лютого 1974), n. 35: AAS 66 (1974), 147.

[183] Св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 46: AAS 79 (1987), 424.

[184] Дикастерій Віровчення, Норми для розпізнавання ймовірних надприродних явищ (17 травня 2024), n. 12, AAS 116 (2024), 782.

[185] Франциск, Загальна аудієнція (16 лютого 2022): L’Osservatore Romano, 16 лютого 2022, 2.

[186] Там само, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), n. 285: AAS 105 (2013), 1134-1135.

[187] Бенедикт XVI, Енцикліка Deus caritas est (25 грудня 2005), n. 42: AAS 98 (2006), 217-252, 252.

[188] Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), n. 284: AAS 105 (2013), 1134.

[189] Див. там само, n. 113: AAS 105 (2013), 1067.

[190] Лев XIV, Перше апостольське благословення “Urbi et Orbi” (8 травня 2025): L’Osservatore Romano, 9 травня 2025, 3.

[191] Франциск, Послання на XXXVII Всесвітній День Молоді (15 серпня 2022): AAS 114 (2022), 1255.

[192] Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013): n. 285: AAS 105 (2013), 1135.

[193] Св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 28: AAS 79 (1987), 398.

[194] Конференція Єпископів Латинської Америки, V Загальна Конференція Єпископів Латинської Америки і Карибів (Апаресіда, 13-31 травня 2007), n. 265.

[195] Див. св. Йоан Павло II, Енцикліка Redemptoris Mater (25 березня 1987), n. 35: AAS 79 (1987), 407.

[196] Франциск, Гомілія під час урочистості Пресвятої Богородиці (1 січня 2024): AAS 116 (2024), 20.

[197] Конференція Єпископів Латинської Америки, V Загальна Конференція Єпископів Латинської Америки і Карибів (Апаресіда, 13-31 травня 2007), n. 259.