PRINCIPLES OF INTERRELIGIOUS DIALOGUE
переклав о. О. Кривобочок ТІ
неофіційний переклад для особистого вжитку
ПРИНЦИПИ МІЖРЕЛІГІЙНОГО ДІАЛОГУ
Вчення Католицької Церкви
Доповідь на семінарі з міжрелігійного діалогу,
організованого Конференцією богопосвячених жінок Нігерії
Nigerian Conference of Women Religious (NCWR)
(Кадуна, Нігерія)
Монс. Чіді Деніс Ісізо
Папська Рада в справах міжрелігійного діалогу, Ватикан
5 вересня 2008
Введення
Одним із найбільших досягнень сучасних технологій є переосмислення значення «іншого». У минулі століття «іншим» вважалася невідома особа/люди. Розповідали байки про «інших». Дослідники подорожували місяцями й роками по морях, щоби «відкрити» «іншого». Сьогодні ми комфортно сидимо в наших кімнатах і в телевізорі бачимо «інших». На сторінках інтернету ми читаємо про «інших». Тепер ми віртуальні сусіди. Стіна між нами й «іншими» впала. «Інший» сьогодні ідентифікується за іменем, мовою, культурою, релігією тощо. Для цього семінару «інший» – це особа/люди, послідовники релігій, відмінних від нашої.
Кажуть, що ми живемо у глобальному селі. Я зробив копію статистичних даних релігій по країнах. Як видно зі списку, у більшості країн послідовники різних релігій живуть пліч-о-пліч. Навіть у країнах зі 100% послідовників однієї релігії не виключено, що серед них живуть послідовники інших релігій, хоча це й не задокументовано.
В сучасному світі більшість людей живуть у мультирелігійному середовищі. Ви також живете у такому середовищі в Нігерії і, можливо, в інших країнах. Швидкі засоби комунікації (телебачення, телефон, радіо, інтернет тощо) дуже полегшують людям різних культур пізнавати одне одного або навіть зустрічатися фізично чи віртуально. Люди постійно між собою спілкуються. Завдяки літакам, поїздам, автомобілям, велосипедам і навіть пішим подорожам, люди постійно пересуваються. Рухаючись, вони беруть із собою невидимий багаж: мову, культуру та релігію. Не замислюючись, вони цим діляться з людьми, яких зустрічають на своїх шляхах. Як місіонери, ви також перебуваєте у русі. Оскільки ви працюєте в різних частинах Нігерії, в інших країнах Африки, в Азії, Європі, Америці та Океанії, то неодмінно зустрічаєте людей різних мов, культур та релігій. Ви ділитеся з ними вмістом свого багажу й отримуєте від них вміст їхнього багажу.
Як ви, католицькі черниці, повинні ставитися до такого обміну дарами? Як відбуваються ваші зустрічі з нехристиянами? Я згадую жінок інших релігій: дружин мусульман, буддійських черниць, жінок традиційних африканських релігій тощо.
Зустрічі людей різних релігій спричиняють різні труднощі. Мусульманин подав судовий позов на лікарню в Італії, бо медбрат займався тілом його дружини. Лікарня була змушена організувати навчальний курс для персоналу з питань поводження з пацієнтами-мусульманами. Буддійський монах голодував кілька днів, бо його господар не знав, що релігійна практика його гостя не дозволяє йому приймати їжу безпосередньо від жінки (дружини господаря).
Там, де ви працюєте, з’являються питання, які вимагають відповіді. Що слід зробити, щоби допомогти молодим людям, які хочуть одружитися з послідовниками інших релігій? Як поводитися у ситуації, коли релігійна спільнота виплачує винагороду своїм молодим чоловікам, якщо їм вдається одружитися з молодими жінками іншої релігійної традиції? Як допомагати жінкам, які потрапили в пастку табу традиційної африканської релігії? Як вести діалог між християнським світоглядом і світоглядом традиційної африканської релігії?
Яку роль черниці можуть відігравати в релігійних конфліктах? Як чернеча конгрегація повинна готувати своїх членів, перш ніж відправляти їх до районів з нехристиянською більшістю, особливо туди, де є войовничі послідовники різних релігій?
Шановні учасники, як ви можете бачити з поданих мною питань, цей семінар – це лише початок. У швидкозмінному світі потрібно докладати серйозних зусиль, щоб відповідати на виклики нових мультикультурних та мультирелігійних суспільств, що виникають навколо нас. Дуже важливо, щоби члени кожної чернечої конгрегації, повернувшись додому, організували більш комплексну програму формування в міжрелігійному діалозі, враховуючи норми своїх Конституцій та звичаїв.
Я припускаю, що більшість учасників цього семінару мають деякі базові знання про міжрелігійний діалог. Але для новачків у цій царині дозвольте мені коротко подати загальну інформацію про значення міжрелігійного діалогу. Дозвольте мені поставити деякі запитання, які, на мою думку, можуть бути корисними для обговорення цієї теми.
- Що таке міжрелігійний діалог?
- Де можна знайти вчення Католицької Церкви на тему міжрелігійного діалогу?
- Чому Католицька Церква бере участь у міжрелігійному діалозі?
- Як Католицька Церква ставиться до послідовників інших релігій?
- Які небезпеки і труднощі існують у міжрелігійному діалозі?
- Що можна порадити тим, хто хоче сприяти міжрелігійному діалогу?
Тут я дуже коротко відповім на ці запитання. На цю тему можна говорити багато. В майбутньому ми можемо організувати наступні семінари.
- Значення міжрелігійного діалогу
Багато хто може запитати: Що таке міжрелігійний діалог? Іноді виникає плутанина щодо двох діалогів, якими займається Церква, а саме: екуменізм та міжрелігійний діалог. Це різні діалоги зі своїми чітко окресленими цілями. Після цієї зустрічі учасники семінару більше не матимуть труднощів із розрізненням цих двох діалогів.
1.1. Екуменізм – це діалог між християнами з окресленою метою: втілення молитви нашого Господа Ісуса Христа, «щоб усі були одно» (Йо. 17, 21). У цьому діалозі можуть брати участь християни, які поділяють дві важливі правди віри: (a) віра в Пресвяту Тройцю, (b) віра в Ісуса Христа, Бога, який став людиною[1].
1.2. Міжрелігійний діалог (МРД) – це стосунки між християнами та нехристиянами. До останніх належать люди традиційної релігії, індуїсти, буддисти, євреї, мусульмани тощо.
Щоби дати чітке визначення МРД, спочатку слід сказати, чим він не є:
– На відміну від екуменічного діалогу, МРД не має на меті єдність індуїстів, буддистів, мусульман тощо.
– МРД – не порівняльне вивчення релігій.
– МРД – не дебати з метою визначити переможця.
– МРД – не намагання довести, що я правий, а інші помиляються.
– МРД – не намагання переконати іншого прийняти мою релігію.
Давайте тепер перерахуємо різні способи розуміння МРД:
Загалом діалог передбачає «безпосередню міжособистісну взаємодію», «говоріння та слухання» та «свідчення обов’язків, цінностей та ритуалів інших».
– МРД – це «зустріч людей різних релігій в атмосфері свободи й відкритості, щоби вислухати іншого, спробувати зрозуміти його релігію та, сподіваюся, шукати можливості для співпраці».
– МРД – це свідчення власної віри. Цей момент дуже важливий, що поясню пізніше.
– МРД – це «подорож в пошуках істини». За словами Папи Павла VI, головний обов’язок Церкви – служити Істині: «Правда про Бога, правда про людину та її таємничу долю, правда про світ… не господарі, не арбітри, а охоронці, глашатаї, слуги»[2]. Учасників міжрелігійного діалогу слід вважати прочанами в пошуках істини. Тому МРД вимагає віри. Дійсно, лише люди віри, які відкриті на натхнення Святого Духа, можуть правильно брати участь у міжрелігійному діалозі.
– МРД описаний Папою Павлом VI як «спосіб здійснення апостольської місії»[3]. Папа Йоан Павло ІІ сказав, що МРД – це «частина євангелізаційної місії Церкви»[4]. Папа Бенедикт XVI вважає МРД частиною «служіння», яке Церква пропонує світу[5].
- Джерела інформації про міжрелігійний діалог
З часів ІІ Ватиканського Собору було опубліковано кілька документів про міжрелігійний діалог. Ось деякі з найважливіших:
2.1. Катехизм Католицької Церкви, nn.839-656.
2.2. ІІ Ватиканський Собор:
– Nostra Aetate.
– Lumen Gentium (nn. 1, 13, 16, 17 і 48).
– Dignitatis Humanae (nn. 2-4).
– Ad Gentes (nn. 3, 7-11, 13, 15-16, 18, 21-22, 26, 34, 38, and 40-41).
– Gaudium et Spes (nn. 22, 42, 45, 57-58, 73, 76 і 92).
2.3. Документи Папської Ради в справах міжрелігійного діалогу:
– Ставлення Церкви до послідовників інших релігій, Роздуми та орієнтири щодо діалогу і місії, 1984.
– Діалог і проголошення, Роздуми та орієнтири щодо міжрелігійного діалогу та проголошення Євангелія Ісуса Христа, 1991.
– Міжрелігійний діалог. Офіційне навчання Католицької Церкви, 2005.
– Йти разом, 1999.
2.4. Документи Конгрегації Віровчення:
– Dominus Iesus, 2000.
– Християнство та інші релігії, Міжнародна Богословська Комісія, 1997.
2.5. Документи Конгрегації євангелізації народів
– Collectanea Sacrae Congregationis de Propaganda Fide 1 (1907), 42-43.
2.6. Деякі корисні сайти:
- vatican.va (Перейди до Папської Ради в справах міжрелігійного діалогу).
- afrkaworld.net/afrel/index.html (традиційні релігії Африки).
- afrikaworld.net/synod/index.html (Все про перший Синод Єпископів Африки).
- Підстави для сприяння міжрелігійному діалогу
Чому католики дуже зацікавлені міжрелігійним діалогом? Це дуже слушне запитання, особливо враховуючи, що у Ватикані є Центральний офіс Церкви – Папська Рада в справах міжрелігійного діалогу – і є дуже багато єпископів, священників, монахів та монахинь, а також мирян, які сприяють міжрелігійному діалогу. Ви навіть можете запитати себе, чому зібралися в Кадуні розмірковувати над міжрелігійним діалогом. Може це марна трата часу?
3.1. Підозрілі підстави. Є люди, які відчувають страх, коли бачать, як католики говорять про міжрелігійний діалог. Ось їхні підозри щодо ініціатив Церкви в царині МРД:
3.1.1. Прагнення контролювати всі релігії світу.
3.1.2. Хитрий спосіб навернення до християнства.
3.1.3. Відчайдушна спроба перешкодити поширенню релігій, які розвиваються.
3.1.4. Спроба уникнути війн і конфліктів.
3.1.5. Намагання виправити минулі помилки тощо.
3.2. Справжні підстави. Існують вагомі підстави для участі Церкви в міжрелігійному діалозі.
3.2.1. Єдність людської природи.
Ми хочемо спілкуватися з іншими, тому що поділяємо ту саму людську природу: певні основні якості, соціальні елементи зі схильністю до спілкування з іншими тощо.
3.2.2. Спільні пошуки Істини.
Люди постійно ставлять запитання та шукають відповіді на нерозгадані таємниці людського буття: «Хто така людина? У чому сенс і мета нашого життя? Що таке моральне добро, а що таке гріх? Звідки беруться страждання і для чого вони потрібні? Який шлях до справжнього щастя? Що таке смерть, суд і відплата після смерті? Що, зрештою, є та найвища невимовна таїна нашого існування: звідки ми прийшли і куди йдемо?»[6]
3.2.3. Створені одним Богом.
Бог створив усіх людей на свій образ і подобу. Отже, ми належимо одне одному і повинні працювати разом. Ми всі покликані до однієї мети, тобто до повноти життя в Бозі. «Він безнастанно турбувався про людський рід, щоб усім, хто витривалістю в добрім ділі шукає спасіння, дати вічне життя» (Dei Verbum, n.3). Існує один божественний план спасіння: Бог «бажає, щоб усі спаслися і прийшли до пізнання істини».
3.2.4. Ісус Христос – спаситель усіх людей.
Наша віра вчить, що Ісус Христос, Боголюдина, спустився з неба, щоби спасти всіх людей, навіть тих, які ще в Нього не вірять. Це спонукає нас спілкуватися з кожною людиною, незалежно від її віросповідання.
3.2.5. Ісус Христос послав Церкву на місію:
«Ісус же приступив і промовив до них: “Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку”» (Мт. 28, 18-20).
«Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі» (Ді. 1, 8).
Христос посилає Церкву на Місію. Ця Місія – це єдина, але складна і чітко визначена дійсність. Вона виражається багатьма формами. Це може набувати форми простої присутності та живого свідчення християнського життя в спільноті[7]. Християни показують обличчя Христа своїм сусідам. Християнське свідчення – це не тільки балакання. Найцінніший аспект свідчення – це власний приклад. Папа Павло VI влучно сказав, що сучасний світ наповнений вчителями, але йому потрібні свідки. Якщо вчителів потрібно слухати, то лише тому, що вони також свідки[8].
Папа Йоан Павло ІІ подав список різних аспектів Місії, який назвав «Місійні шляхи». Щоби зрозуміти місце міжрелігійного діалогу в Місії, довіреній Церкві Христом, я заохочую учасників цього семінару прочитати зазначені розділи Redemptoris Missio:
– Свідчення (n. 42-43).
– Звіщення Христа Спасителя (n. 44-45).
– Навернення і хрещення (n. 46-47).
– Формування місцевих Церков (n. 48-51).
– Інкультурація (n. 52-54).
– Міжрелігійний діалог (n. 55-57).
– Підтримувати розвиток (n. 58-60).
Місія набуває форми конкретних обов’язків на служінні людству. Вона включає форми діяльності для соціального розвитку та боротьби з бідністю та структурами, що її породжують.
Християни відповідають на ту саму Місію активною участю у літургійному житті Церкви, молитві та спогляданні.
Місія включає діалог, у якому християни зустрічаються з послідовниками інших релігійних традицій, щоб разом йти до істини та працювати у спільних проектах. Як я вже казав раніше, Папа Йоан Павло II рішуче заявив, що міжрелігійний діалог є частиною євангелізаційної місії Церкви[9].
У цій Місії Церква проголошує добру новину Євангелія.
3.2.6. Любов Христа.
Зрештою, саме любов спонукає нас до діалогу. За словами Папи Бенедикта XVI, саме любов Христа спонукає Церкву звертатися до кожної людини поза межами видимої Церкви. Джерелом місії Церкви є Божественна Любов. Ця любов об’явилася у Христі й уприсутнилась через дію Святого Духа. Уся діяльність Церкви повинна бути просякнута любов’ю (див. Ad Gentes, 2-5; Evangelii Nuntiandi, 26; Діалог і Місія, 9). Отже, саме любов спонукає кожного віруючого слухати іншого та шукати можливості співпраці. Саме любо заохочує християн у діалозі з послідовниками інших релігій пропонувати, але не нав’язувати, віру в Христа, який є «путь, істина і життя» (Йо. 14, 6).
- Католицька Церква та інші релігії
Як Католицька Церква ставиться до інших релігій?
4.1. Зі щирою пошаною. Католицька Церква шанує інші релігії[10]. У Nostra Aetate Отці Собору стверджують, що Церква «зі щирою пошаною ставиться до тих способів життя й поведінки, тих настанов та вчень, які хоч і відрізняються багатьма деталями від того, що визнає і проповідує сама Церква, та все ж часто несуть у собі промінь тієї Істини, яка просвітлює всіх людей»[11].
У Evangelii Nuntiandi Папа Павло VI говорить, що релігії «мають вражаючу спадщину глибоких релігійних текстів. Вони несуть у собі відлуння тисячоліть пошуків Бога… Вони навчили цілі покоління людей молитися»[12]. Але Церква наголошує, що вона «проповідує й зобов’язана безнастанно проповідувати Христа, який є “путь, істина і життя”» (Йо. 14 ,6)[13].
4.2. Ступені спорідненості. Інші релігії пов’язані з Церквою за різними ступенями. Lumen Gentium n. 16 пояснює цю градацію:
Юдеї до Церкви найближче, бо «це той народ, якому було дано завіти й обітниці, з них і Христос тілом»;
Мусульмани наступні, бо «сповідують Авраамову віру». Разом із християнами вони «поклоняються єдиному Богові милосердному, який судитиме людей в останню днину»;
Потім йдуть Інші, які «в тінях та образах шукає невідомого Бога, – Він-бо кожному дає життя, дихання і все, бо Спас хоче, щоб усі люди спаслися».
Чи некатолики можуть спастися?
4.3. ІІ Ватиканський Собор відповідає «так», але з умовами. Згідно з Lumen Gentium[14], спастися можуть «ті, що не зі своєї вини не знають Христового Євангелія та його Церкви, але зі щирим серцем шукають Бога і своїми ділами виконують його волю, йдучи за голосом совісті й під впливом благодаті». Це саме звучить і в Ad Gentes[15], що спастися можуть ті, які не зі своєї вини не знають Євангелія й ще не дійшли до виразного знання Бога, але з допомогою благодаті ведуть добре життя.
Чи всі релігії та партнери в міжрелігійному діалозі рівноправні?
4.4. Dominus Iesus, документ Конгрегації Віровчення, пояснює, що рівність стосується особистої гідності сторін у діалозі, а НЕ доктринального змісту, і тим більше НЕ їхнього розуміння відношення Ісуса Христа – Бога, що став людиною – до засновників інших релігій.
- Небезпеки та перешкоди, яких слід уникати в міжрелігійному діалозі
5.1. Релятивізм – зведення всіх релігійних істин до перспектив, «розмивання або применшення істини». В Ecclesiam Suam n. 88 читаємо: «Наш апостолят не повинен йти на невизначені компроміси щодо принципів, які регулюють та управляють сповідуванням християнської віри як у теорії, так і на практиці». Dominus Iesus n. 22: «Релігійний релятивізм, який призводить до переконання, що одна релігія така ж добра, як і інша, є плодом ментальності байдужості».
5.2. Іренізм, непомірне бажання досягти миру та усунути розбіжності за будь-яку ціну, що «зрештою є скептицизмом щодо сили та змісту Божого Слова, яке ми прагнемо проповідувати» (Ecclesiam Suam n. 88).
5.3. Синкретизм, змішування елементів та доктрин різних релігій для створення спільного релігійного знаменника.
5.4. Маніпуляції релігією та людьми. «Діалог постає не з опортунізму ситуації, а з причин, які поглиблюються досвідом, розумом і навіть труднощами» (Діалог і Місія, n. 20).
5.5. Недостатнє вкорінення у свою віру. Ті, хто не дуже добре знають доктрини своїх релігій, часто створюють плутанину в діалозі, оскільки іноді надають суперечливу інформацію під час діалогу.
Я заохочую всіх учасників семінару поглиблювати знання нашої християнської віри. Два головні джерела: Біблія і Катехизм Католицької Церкви. Жоден щирий християнин, особливо богопосвячена особа, не може ефективно функціонувати без цих двох книжок! Прочитайте їх!! Ознайомтеся з ними!!!
5.6. Недостатні знання та нерозуміння вірувань та практик інших релігій. Від партнера по діалогу не очікується, що він буде фахівцем з доктрин релігії іншого віруючого. Але для повного невігластва немає виправдань.
5.7. Відчуття самодостатності. Гордий, який має відповіді на всі релігійні питання та не цінує позитивних елементів в інших релігіях, буде поганим партнером у міжрелігійному діалозі.
5.8. Відсутність переконання щодо цінності міжрелігійного діалогу. Той, хто не розуміє важливості міжрелігійного діалогу, у ньому буде дуже млявим.
5.9. Підозра щодо мотивів інших у діалозі, нетерпимість тощо. Якщо нема взаємної довіри, то міжрелігійний діалог йтиме туго.
- Поради тим, хто хоче сприяти міжрелігійному діалогу
Якими якостями повинні відзначатися учасники міжрелігійного діалогу? Вони повинні бути добре переконані в свїх релігіях. Вони повинні бути відкритими, щоби зрозуміти послідовників інших релігій, не мати претензій, упереджень, мати широкі погляди. Вони повинні поважати релігійну свободу інших та цінувати їхню гідність як людських істот. Скромність, терпіння та розсудливість – важливі цінності.
Отож,
– Будьте твердими у своїй вірі.
– Будьте розсудливими в розмовах про іншу релігію.
– Будьте терпеливими до тих, хто нездатний обговорювати з вами питання віри.
– Будьте готові вчитися у тих, чиєї віри ви не розумієте
Дяка Богові й нехай Бог благословить вас.
[1] Мусульмани вірять, що Ісус є великим пророком, але цього недостатньо для нас, християн. Ісус Христос – це більше, ніж пророк. Він – БОГ, який став людиною.
[2] Evangelii Nuntiandi, n. 78.
[3] Див. Ecclesiam Suam, n. 8.
[4] Redemptoris Mission, n. 55.
[5] Див. Deus caritas est, nn. 25 and 31.
[6] Nostra Aetate, n.2.
[7] Evangelii Nuntiandi, n.21.
[8] Див. Папа Павло VI, Звернення до членів Папської Ради в справах мирян (2 жовтня 1974): AAS 66 (1974), ст. 568.
[9] Див. Redemptoris Missio, n. 55.
[10] Див. Lumen Gentium, Ad Gentes, Redemptoris Missio, Dominus Iesus, Діалог і Місія, Діалог і Проголошення тощо.
[11] Nostrae Aetate, n. 2
[12] Evangelii Nuntiandi, n. 53
[13] Nostra Aetate, n. 2.
[14] n. 16.
[15] n. 7.
