https://www.vatican.va/roman_curia/congregations/cfaith/cti_documents/rc_cti_1972_fede-pluralismo_it.html

 

L’UNITÀ DELLA FEDE E IL PLURALISMO TEOLOGICO

 

переклав о. О. Кривобочок ТІ

неофіційний переклад для особистого вжитку

 

МІЖНАРОДНА БОГОСЛОВСЬКА КОМІСІЯ

 

ЄДНІСТЬ ВІРИ І БОГОСЛОВСЬКИЙ ПЛЮРАЛІЗМ*

(1972)

 

ЗМІСТ

 

Вимір проблеми

Тривалість формул віри

Плюралізм і єдність в моралі

 

 

Вимір проблеми

 

  1. Єдність і плюралізм у вираженні віри остаточно вкорінені в таїну самого Христа, який, будучи таїною вселенського сповнення і примирення (див. Еф. 2, 11-22), перевершує можливості вираження будь-якої історичної епохи і тим самим не піддається вичерпній систематизації (див. Еф. 3, 8-10).
  2. Єдність-двоїстість Старого і Нового Завітів, як фундаментальне історичне вираження християнської віри, пропонує конкретну відправну точку для єдності-плюралізму цієї ж віри.
  3. Динамізм християнської віри, особливо її місіонерський характер передбачає обов’язок раціонально її пояснювати; не будучи філософією, віра, тим не менш, дає орієнтир для мислення.
  4. Правда віри пов’язана з її історичним розвитком від Авраама до Христа і від Христа до Парузії. Як наслідок, ортодоксія – це не визнання якоїсь системи, а участь у розвитку віри і, в такий спосіб, у «я» Церкви, яка єдина існує в часі і є справжнім суб’єктом Кредо.
  5. Той факт, що правда віри переживається в її історичному розвитку, зумовлює її зв’язок з практикою та історією цієї віри. Оскільки християнська віра ґрунтується на Втіленому Слові, то її історичний та практичний характер суттєво відрізняється від форми історичності, в якій тільки людина була б творцем власного значення.
  6. Церква – об’єднуючий суб’єкт, у якому представлена єдність новозавітних теологій і єдність догм, які виникали на шляху історії. Вона базується на сповіданні смерті та воскресіння Ісуса Христа, яке проголошує та целебрує силою Духа.
  7. Критерієм для розрізнення справжнього і хибного плюралізму є віра Церкви, виражена в органічній цілісності її нормативних тверджень. Фундаментальний критерій – Святе Письмо разом зі сповіданням Церкви, яка вірує та молиться. Серед догматичних тверджень пріоритетними є твердження древніх Соборів. Твердження християнської думки підпорядковані твердженням про самі факти віри.
  8. Хоча сучасний стан Церкви сприяє плюралізмові, але плюралізм має свої границі через те, що віра створює спілкування людей в правді, яка стала доступною через Христа. Це робить неприпустимим будь-яке розуміння віри, яке зводить її до суто прагматичної співпраці без спілкування в правді. Ця правда не зв’язана з якоюсь богословською системою, а виражається в нормативних положеннях віри.

Якщо представлення доктрини дуже двозначні й повністю несумісні з вірою Церкви, то Церква має можливість визначити помилки й обов’язок їх виправити – і навіть, як крайню необхідність, відкинути єресь як останній спосіб зберегти віру Божого Люду.

  1. З причини універсального й місіонерського характеру християнської віри, події й слова, об’явлені Богом, потрібно постійно переосмислювати, переформульовувати, по-новому переживати в кожній людській культурі, якщо хочемо, щоби вони давали правильну відповідь на проблеми, які нуртують в серці кожної людини, надихали молитву, культ і щоденне життя Божого Люду. У такий спосіб Євангеліє Христа веде кожну культуру до повноти й водночас піддає її творчій критиці. Локальні Церкви, які під керівництвом своїх пастирів виконують це важке завдання втілення християнської віри, повинні завжди підтримувати тяглість і єдність із Вселенською Церквою минулого і сьогодення. Завдяки цим зусиллям вони сприяють як поглибленню християнського життя, так і прогресу богословських роздумів у Вселенській Церкві, і ведуть людство у всій його різноманітності до єдності, якої бажає Бог.

 

Тривалість формул віри

 

  1. Догматичні формулювання слід розглядати як відповіді на конкретні проблеми, і з цієї точки зору вони завжди залишаються істинними. Їх постійна значущість пов’язана з тривалою актуальністю проблем, якими вони займаються.

Крім того, не слід забувати, що наступні питання, які християни ставлять щодо значення Божого Слова, настільки життєво пов’язані з уже отриманими відповідями, що сьогоднішні відповіді завжди певним чином скеровують до відповідей вчорашнього дня, навіть якщо їх не можна звести до них.

  1. Догматичні визначення зазвичай використовують сучасну лексику, і навіть коли такі визначення використовують філософські терміни, то це не зобов’язує Церкву визнавати якусь філософію, бо ці терміни лише виражають реалії, що лежать в основі загального людського досвіду та які ці терміни ідентифікували.
  2. Ці визначення ніколи не слід розглядати окремо від автентичного вираження Божого Слова у Святому Письмі, а також відокремлено від усього євангельського послання в кожну епоху. З другого боку, ці визначення конституюють норми цього послання для щораз кращого пояснення Об’явлення. Але Об’явлення залишається незмінним не тільки по суті, але й у своїх фундаментальних твердженнях.

 

Плюралізм і єдність в моралі

 

  1. Плюралізм у моральній сфері проявляється перш за все у застосуванні загальних принципів до конкретних ситуацій. Плюралізм ще більше розвивається внаслідок зустрічі культур, які не знали одна одну, і внаслідок швидких змін у суспільстві.

Однак фундаментальна єдність проявляється через спільну повагу до людської гідності, яка передбачає імперативні норми для людського життя.

Людське сумління виражає деяке число фундаментальних вимог (див. Рим. 2, 14), які в наші часи визнані в опублікованих деклараціях про основні права людини.

  1. Єдність християнської моралі ґрунтується на незмінних принципах, що містяться у Святому Письмі, пояснюються Традицією та подаються кожному поколінню Магістеріумом Церкви. Пригадаймо основні принципи: вчення та приклад життя Божого Сина, який об’являє серце свого Отця, уподібнення до Його смерті та воскресіння, життя в Духові в лоні Церкви, у вірі, надії та любові, щоб ми оновлювалися за образом Бога.
  2. Необхідна єдність віри та сопричастя не перешкоджає різноманітності покликань та особистих уподобань у способі наближення до таїни Христа та життя нею.

Свобода християнина (див. Гал. 5, 1, 13), далека від необмеженого плюралізму, вимагає зусиль у напрямку до повної об’єктивної правди не менше, ніж терпеливості до немічних сумлінь (див. Рим. 14, 15; 1 Кор. 8).

Повага до автономії людських цінностей та законних обов’язків у цій сфері передбачає можливість різноманітних аналізів та тимчасових виборів з боку християн. Цю різноманітність можна прийняти в одному послусі віри й любові (див. Gaudium et Spes, n. 43).

 

* Текст затверджений «in forma specifica» Міжнародною Богословською Комісією. Змістовний коментар до нього міститься у Commissione Teologica Internazionale, Pluralismo: unità della fede e pluralismo teologico, Edizioni Dehoniane, Bologna 1974, 249 pp.