The Examen Prayer
Ignatian Wisdom for Our Lives Today
Timothy M. Gallagher, O.M.V.
переклав о. О. Кривобочок ТІ
(The Crossroad Publishing Company дала офіційний дозвіл виставити український переклад на сайт Єзуїтів в Україні на три роки)
Тімоті М. Галлагер OMV
ІСПИТ СУМЛІННЯ
ДЕСЯТА ЧАСТИНА
ЗМІСТ
ІІІ. УМОВИ
- Загальний контекст іспиту сумління
Значення контексту
Духовне супроводження
Іспит сумління і молитовне життя
Розвиток контемпляції
ІІІ. УМОВИ
- Загальний контекст іспиту сумління
Коли німе послання любові отримає
Твоя любов, тоді зрозуміє сенс, слухаючи очима.
В. Шекспір
Значення контексту
До сих пір ми займалися самою молитвою іспиту сумління: її п’яти кроків і їх гнучкому застосуванню. Мовою св. Ігнатія – займалися природою іспиту сумління як «духовною вправою» молитви.
Читаючи Духовні Вправи св. Ігнатія, в яких він пропонує різні духовні вправи, знаходимо Додаткові Вказівки, поради, які «сприяють кращому виконанню вправ і успішному віднайденню того, чого прагнемо» (ДВ 73). Св. Ігнатій подає багато таких порад до кожного етапу Вправ, бажаючи, щоб ми постійно пам’ятали про них у досвіді молитви[1]. Очевидно, що Ігнатій вважає, що плідність духовних вправ, які він пропонує, залежить не тільки від нашої ревності під час молитви, але й від умов, які нас до неї готують і супроводжують під час їх виконання і після їх закінчення. Ці умови – як він говорить – допомагають «краще» виконувати Вправи і «успішно віднайти те, чого прагнемо» в нашій молитві.
Очевидно, що св. Ігнатій застосував би цей самий принцип до першої духовної вправи, тобто до іспиту сумління (ДВ 1)[2]. Іншими словами: плідність нашого іспиту сумління залежить не тільки від часу, який присвячуємо цій молитві – про що ми говорили дотепер, – але й від інших чинників, які формують її духовний контекст. З досвіду знаємо, що додаткові чинники значно впливають як на сам перебіг молитви іспиту сумління, так і на його результат. Роблячи в цій царині мудрі духовні вибори, насправді «успішно віднайдемо те, чого прагнемо» в іспиті сумління. У цій частині наших роздумів міркуватимемо про суть тих додаткових порад і задамося питанням, у який спосіб вони можуть покращити виконання іспиту сумління.
——————————————————–
В Духовних Вправах св. Ігнатій
завжди натякає, що в розпізнаванні нам допоможе
компетентний духовний провідник.
———————————————————
Це нелегке завдання, особливо для автора книжки. Так само як більшість аспектів молитовного життя й зауваження, які містяться в додаткових вказівках, по-різному застосовуються до різних людей. Не всі будуть однаково актуальними і однаково корисними для всіх, які моляться іспитом сумління. Так само як і спроби ввести відразу в життя усі ці поради принесли би більше шкоди, ніж користі. Але, незважаючи на це, кожна порада варта нашої уваги. Читаючи їх, слід запитати: Чи цей засіб допоможе мені зростати в іспиті сумління? У даному розділі ми обговоримо ці умови, які стосуються загального духовного контексту іспиту сумління. У наступному розділі розглянемо наступні умови стосовно самої практики цієї молитви.
Духовне супроводження
Найважче (але не неможливо) витривало практикувати молитву іспиту сумління тоді, коли, виконуючи її, залишаємося наодинці зі своєю духовного боротьбою. Але практикувати її легше й з більшою надією, якщо в нашій духовній подорожі нас хтось супроводжує.
Якщо молитва іспиту сумління – це не тільки справа морального розвитку, але також духовного розпізнавання порухів серця[3], то значення такої духовної допомоги очевидне. В Духовних Вправах св. Ігнатій завжди натякає, що в розпізнаванні нам допоможе компетентний духовний провідник. Він нам потрібний навіть тоді, коли вже здобудемо якесь уміння в мистецтві розпізнавання:
«Духовний провідник, вслухуючись у наш досвід, може допомогти нам помітити те, чого ми самі в собі ніколи би так виразно не помітили, якщо би не спробували розказати про свій досвід комусь довіреному й зацікавленому, комусь, хто вміє слухати і має в цій царині потрібний вишкіл і досвід»[4].
Яку форму може мати така духовна допомога?
– духовне керівництво, тобто регулярні зустрічі з компетентним духовним провідником. Така форма духовної допомоги – перевірений елемент християнської духовної традиції, який може бути дуже цінним в молитві іспиту сумління.
– У випадку деяких осіб найреалістичною формою духовної допомоги будуть спорадичні зустрічі з досвідченим духовним провідником.
– Інша форма такої духовної допомоги – група такої духовної формації, якою керує досвідчена особа.
– Розмова з духовними товаришами, які супроводжують нас у нашій мандрівці[5].
Згадані форми духовної допомоги мають ще більше значення для людей, які живуть у культурі, яка сама з себе дає менше духовної «підтримки» ніж часи, в яких жив св. Ігнатій.
Компетентна духовна допомога відповідає на багато труднощів, які переживають люди, заангажовані в молитву іспитом сумління (ДВ 326). Часом в духовному житті буває, що, незважаючи на щире бажання і сумлінні зусилля виконувати іспит сумління, можемо відчувати знеохочення. Іспит сумління не виходить так, як того бажаємо, що може нас відштовхнути від цієї форми молитви. З попередніх роздумів знаємо, що причини труднощів можуть бути різними. Найпевніший спосіб боротьби з ними – розмова з компетентним духовним супутником. Без таких розмов можемо піддатися спокусі відмовитися від іспиту сумління в трудні хвилини. З допомогою розмов наша боротьба стає початком нового зростання в молитві іспиту сумління і – через нього – загального духовного зростання[6].
——————————————————–
Іспит сумління – це молитва,
але ця молитва зумовлює існування
в нашому житті іншого рівня молитви.
———————————————————
Тут варто додати важливу увагу щодо стосунків між духовним керівником і іспитом сумління. Якщо, як ми вже сказали, наша практика іспиту сумління отримує велику користь із духовного керівництва, то вірне й протилежне твердження: наш досвід духовного керівництва отримує користь, якщо вносимо в нього плоди нашого іспиту сумління. Щоденний іспит сумління постачає досконалий «матеріал» до діалогу між духовним керівником і керованим. Він буде гарантією, що діалог зосереджуватиметься на справді суттєвих питаннях і проблемах, які в даний момент з’являються в житті керованого, який користується духовним керівництвом, і що його супроводжуватиме духовна ясність і сила там, де керований їх найбільше потребує. Регулярна практика іспиту сумління постійно вносить свіже бачення в діалог духовного керівника й керованого, допомагаючи їм на дорозі, якою йдуть роками, намагаючись йти за безмежно креативним втручанням Святого Духа[7].
Іспит сумління і молитовне життя
Дивлячись на іспит сумління св. Ігнатія за 12 березня 1544, бачимо, що молитовну рефлексію над минулими подіями він виконував у день, наповнений різними видами молитви в різних порах дня. Св. Ігнатій молиться вранці після пробудження, готуючись до св. меси, під час неї і після неї. Молячись, зустрічається із Богом, який «любить його більше, «ніж він сам себе». З багатства цього зв’язку з Богом у звичайних порах молитви народжується прагнення постійного зв’язку з Богом упродовж дня. Саме таке прагнення, як ми бачили, мобілізує нас до практикування іспиту сумління. Наш зв’язок із Богом підчас витривалої, щоденної молитви – це родючий ґрунт, у який плідна практика іспиту сумління пускає коріння і зростає.
Як влучно зауважив о. Ашенбреннер, іспит сумління – це молитва, яка зумовлює в нашому житті існування іншого рівня молитви[8]. Отож кожний крок на дорозі розвитку зв’язку з Богом через витривалу молитву готує ґрунт для нашої практики іспиту сумління. Чи слід ще додавати, що цю справу варто обговорювати з духовним провідником? Корисно також говорити про це з іншими особами, з якими розділяємо це саме устремління і тугу.
Як і в випадку зв’язку між іспитом сумління й духовним керівництвом, так і тут діє принцип взаємної користі. Любляче спілкування з Богом в часах регулярної молитви (роздуми над Святим Письмом, свята меса, літургія годин, lectio divina та інші молитви) пробуджує в нас прагнення шукати Бога, який нас любить, також упродовж усього дня, що, в свою чергу, веде до іспиту сумління. Натомість іспит сумління розширяє наш зв’язок любові поза звичайний час молитви і розтягує його на конкретну щоденну активність. У такий спосіб звичайні пори молитви – це не тільки тимчасові, бажані пережиття єдності з Богом, але тісно поєднуються з днем, частиною якого вони є, виходять із нього й ведуть до нього більш-менш так, як бачимо це на прикладі опису досвіду св. Ігнатія за 12 березня 1544.
Це не тільки слова. Коли серце радіє зустріччю з Богом у звичайних і регулярних порах молитви і щораз більше тужить за частішим і глибшим досвідом цього зв’язку також упродовж усього дня, тоді ми справді готові практикувати іспит сумління.
Розвиток контемпляції
Глибина проникнення св. Ігнатія у зміст свого духовного досвіду з опису 12 березня 1544 може викликати в нас здивування. Можемо тоді задатися питанням, про яке вже згадували: «Чи справді можна так жити?» Зрозуміло, як ми вже говорили, що сам Ігнатій повинен був пройти довгу дорогу до такого рівня духовної рефлексії; його записки за 12 березня 1544 – це зрілий плід багаторічного послідовного розвитку вміння помічати духовні порухи свого серця.
Джон Велтрі ТІ пише: «Рефлексія над власним досвідом, завдяки якій відкриваємо духовні порухи, – це розвинуте вміння»[9]. Розвиток цього вміння природно поєднується з розвитком молитви іспиту сумління. Як вчить класична богословська доктрина, дія Божої благодаті закладає і збагачує все те, що справді людське. У випадку іспиту сумління це означає, що розвиток людської здатності помічати те, що діється довкола і всередині нас, водночас підсилює нашу здатність помічати, за допомогою Божої благодаті, також і свій духовний досвід.
Такі здатності як:
– помічати під час прогулянки те, що діється довкола;
– уважно слухати музику в кімнаті, в якій перебуваємо;
– радіти із посмішки й розмови з кимось, кого любимо;
– спокійно споглядати вогню в каміні під час перебування з друзями;
– споглядати птаха в повітрі;
– спостерігати за культурними взірцями в нашому суспільстві;
… помічати, бачити, споглядати і сприймати те, що діється довкола нас, і реакції, які в нас це пробуджує: все це створює людський простір, потрібний для молитви іспиту сумління.
Анна Морров Ліндберг 30 травня 1932 року написала в духовному щоденнику:
«Спокійний, прохолодний і сонячний день. Разом з Чарльзом ми гуляли в саду, гралися з псами. З Єлизаветою розмовляли на терасі… Я почувалася так, ніби хотіла просто сісти на сонці перед будинком і дозволити проникнути в мене хвилям зелених дубових листків, звукам, які видавали хмари комарів, і всім звукам і порухам – ніби хотіла наповнити всі зморшки і тріщини, створюючи всюди одну білу гладку поверхню, а потім дозволити враженням і думкам ясно й виразно виплисти на цю атласну поверхню. Не хотіла читати, думати й працювати; хотіла, щоб мене по самі вінця наповнив спокій і тиша»[10].
Генрі Ноуен показує таке саме вміння помічати у даному фрагменті, який парадоксально є описом рухливого міського перехрестя вулиць:
«Недавно я стояв на перехресті вулиць Блур і Йонг у центрі Торонто. Бачив молоду людину, яка переходила вулицю, хоча світилося червоне світло. Вона мало що не потрапила під машину. Водночас сотні людей рухалися в різних напрямках. Більшість мала напружені й серйозні вирази обличчя, ніхто ні з ким не вітався. Всі були занурені у власні думки і прямували до незнаних цілей. Через перехрестя переїжджали довгі ряди машин, одні – вліво, другі – вправо, і в усе це вливався великий натовп пішоходів.
Я задумався: Що діється всередині цих людей? До чого прямують, на що розраховують, що ними керує? Стоячи на залюдненому перехресті, я хотів пізнати думки усіх цих людей. Але швидко усвідомив, що не повинен бути таким цікавим. Мій внутрішній неспокій був, мабуть, подібним до стану духа оточуючих мене людей»[11].
Це мова того, хто розвинув у собі здатність помічати те, що діється довкола нього і в ньому самому: «Бачив… Задумався… Але швидко усвідомив…» Саме в цей внутрішній людський простір входить інспірована благодаттю молитва іспиту сумління, збагачуючи його власною духовною уважністю й чуйністю.
Усвідомлення зовнішніх вражень («Бачив…») веде Ноуена до усвідомлення внутрішніх людських вражень («Мій внутрішній неспокій…») і також до духовного усвідомлення, коли його серце на залюдненому перехресті підноситься до Бога:
«Чому мені так важко зберігати рівновагу й спокій і дозволити Богові говорити про сенс мого життя? Чи це тому, що не довіряю Богові? Може тому, що не знаю Бога? А може тому, що не можу повірити, що Бог справді існує тут і тепер саме для мене? Чи може тому, що боюся Бога? Може тому, що все інше видається мені реальнішим від Бога? Чи тому, що в глибині душі не вірю, що Бога обходить те, що діється на перехресті вулиць Блур і Йонг?
Але чую голос, і саме тут, в центрі міста: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий» (Мт. 11, 28-30).
Чи можу довіритися цьому голосові й піти за ним? Це не виразний голос, його часто приглушує галас внутрішнього міста. Але якщо слухатиму уважно, то почую його і зможу розпізнати цей голос, який промовляє до глибини мого серця»[12].
Скільки таких «залюднених перехресть» зустрічаємо упродовж дня? Скільки зустрічей маємо щодня в родині, в суспільстві, в якому живемо, на роботі, в Церкві й у світі? Скільки подій – «година за годиною або одну пору дня за іншою», як говорить св. Ігнатій – наповнюють наш день? Скількома способами зможемо почути голос Бога, який до нас промовляє, якщо тільки, як Ноуен, «слухатимемо уважно»? Як часто, якщо будемо по-людському і духовно чуйними, «розпізнаємо цей голос, який промовляє до глибини» наших сердець? Саме у цьому й полягає практика іспиту сумління.
Наскільки зростає наша здатність помічати внутрішні й зовнішні людські враження, настільки також зростає наше вміння помічати духовний досвід: говорячи мовою св. Ігнатія, вчимося помічати духовну втіху й духовне спустошення, як і супровідні думки (ДВ 316-317). Виконуючи іспит сумління після святої меси, Сюзанна помічає, що «любов Бога в цей момент – це для неї щось дуже реальне» (духовна втіха). Згадує, що вранці минулого дня «Бог здавався віддаленим» і що «не мала особливої ревності до духовних справ» (духовне спустошення), і через це зволікала з допомогою колезі по роботі. Виконуючи іспит сумління, Сюзанна тепер бачить сенс цього духовного досвіду і розуміє, як повинна на нього відповідати[13].
Чи всі особи, заангажовані в молитовне життя, розвивають у собі вміння помічати присутність Бога в щоденних враженнях? Жорж Ашенбреннер ТІ пише, що іспит сумління – це духовна дійсність, яку «поступово досвідчуємо в вірі», і молитва «в християнській свідомості, сформована Богом і його дією в нашому серці, і яка зростає в контакті й конфронтації зі світом і всією дійсністю». Він також пише про «потребу постійного пристосування» молитви іспиту сумління до «нашого рівня розвитку і ситуації в світі», в якому живемо[14]. Іспитом сумління молимося так, як практикуємо всі інші види молитви: відповідно до багатства особовості, якою нас обдарував Бог, і відповідно до способу, у який Бог тепер веде нас в молитві. Якщо будемо так діяти, то наша практика іспиту сумління поступово розвиватиметься, і разом з нею розвиватиметься наше здатність розширювати духовне усвідомлення[15].
[1] Ігнатій подає десять додаткових вказівок в одній частині Вправ (ДВ 73-89), а потім допасовує їх до наступних етапів Духовних Вправ у пунктах 130, 206 і 229, а в пунктах 90, 160 і 207 просить, щоби реколектант на основі цих додаткових вказівок виконував частковий іспит сумління під час усіх Духовних Вправ.
[2] По суті, подаючи частковий іспит сумління, св. Ігнатій робить це за тою самою схемою, описуючи спочатку саму духовну вправу, а потім – додаткові вказівки. Представивши сам іспит сумління (ДВ 24-26), додає до нього чотири «додаткові настанови» (ДВ 27-31). Зауважмо, що Ігнатій присвячує однаковий час на пояснення окремих пунктів іспиту сумління і на вказівки, в яких подає наступні поради щодо його практики.
[3] George Aschenbrenner SJ, Consciousness Examen, “Review for Religious” 31 (1972), p. 14-21.
[4] Jules Toner SJ, A Commentary on Saint Ignatius’s Rules for the Discernment of Spirits: A Guide to the Principles and Practice, Institute of Jesuit Sources, St. Louis 1982, p. 168. Тонер далі пише: «Це правда, що чим більший і глибший наш досвід духовного життя, чим більше над ним роздумуємо, чим більше зростає наше духовне усвідомлення, наша духовна формація і досвід духовного порадництва – як активного, так і пасивного, тим краще можемо давати собі раду зі своїми духовними проблемами. Але людей, які мали можливість і змогли здобути такий досвід і здатні до такої рефлексії, порад і такої формації, дуже мало; але й їм потрібний хтось, хто може їм радити. Більшість із нас у ще більшій мірі потребує порад – і тим більше, чим менше ми знаємо і чим менше маємо досвіду, а також, чим складніша справа, якою займаємося. Перший і найсуттєвіший крок до відчинення себе іншій людині – це ясне усвідомлення того, що діється в нашому житті. Мало людей можуть здобути це знання інакше, ніж пробуючи розповісти про це іншій людині», p. 200-201.
[5] Один із варіантів такої форми – молитва іспиту сумління разом із духовним товаришем. Пор. Gerald E. Keefe SJ, The Companion Examen, “Review for Religious” 37 (1978), p. 59-68. Кіф пише: «Спільний іспит сумління – це молитва двох віруючих осіб, які намагаються розпізнати Божу волю в своєму житті і діляться між собою цими зусиллями». Там само, с. 59.
[6] Читаючи Духовні Вправи, особливо правила духовного розпізнавання (ДВ 313-336), довідуємося, що св. Ігнатій передбачає досвід духовної боротьби в духовному житті, і ця боротьба часом включена в план Провидіння Бога, який нас любить (ДВ 320). Отож, в досвіді таких труднощів автор Вправ не бачить нічого соромливого. З точки зору св. Ігнатія найважливішим є те, щоб ми відповідали на труднощі з духовною мудрістю, завдяки чому, згідно з Божими намірами, вони приведуть нас до нового духовного зросту.
[7] Якщо це так, то насувається висновок, що дуже потрібні духовні керівники, втаємничені в молитву іспиту сумління, і які можуть супроводжувати в ній інших, допомагаючи їм своїми порадами.
[8] «Якість» і плідність молитви іспиту сумління залежить від її зв’язку з безустанною контемплятивною молитвою даної особи. Без цього зв’язку іспит сумління – якщо ним взагалі не перестають молитися – зводиться до рівня авторефлексії з метою самовдосконалення». George Aschenbrenner SJ, Consciousness Examen, p. 15.
[9] John Veltri SJ, Orientations, v. 1, Loyola House, Guelph, Ont, 1996, p. 161.
[10] Anne Morrow Lindbergh, Hour of Gold, Hour of Lead: Diaries and Letters of Anne Morrow Lindbergh, New York 1973, p. 261.
[11] Henri Nouwen, Here and Now: Living in the Spirit (New York: Crossroad, 1994), 76-77.
[12] Там само, 77.
[13] Аби допомогти читачам виробити в собі таке духовне усвідомлення, я написав книжку: Timothy Gallagher OMV, The Discernment of Spirits: An Ignatian Guide for Everyday Living, Crossroad, New York 2005.
[14] George Aschenbrenner SJ, Consciousness Examen, p. 16.
[15] Пор. John Veltri SJ, Orientations, p. 161-176. Автор пропонує багато вправ для «розвитку розпізнавання серця». Сім «етапів» розвитку, разом із відповідними вправами, свідчать про те, що насправді тут йдеться про «розвинуте вміння» (ст. 161). За Велтрі, це такі етапи: (1) відкриття в собі різних почуттів; (2) контакт із дійсністю, яка приховується за цими почуттями; (3) усвідомлення біологічного й психологічного походження своїх почуттів; (4) усвідомлення Христового – що походить від Святого Духа – виміру експресії наших почуттів й поведінки, яка походить від них; (5) усвідомлення різних способів, у які Бог уділяється нам в досвіді нашого життя; (6) точне усвідомлення духовних порухів серця; (7) використання схеми св. Ігнатія Лойоли (п’яти пунктів й різних акцентів на кожному).
