Проблема гомосексуалізму чоловіків сьогодні зростає швидше, ніж проблема гомосексуалізму жінок. Потреба зв’язку з замінником батька в поєднанні зі страхом і ворожістю до жінок чинить чоловіків податливішими на гомосексуалізм. Прагнення близькості з батьком поєднується з почуттєвими й сексуальними проблемами, які деякі молоді мужчини пробують заспокоїти гомосексуальними стосунками[1].
Гомосексуалізм – це пошук чоловічої тотожності через почуттєвий і сексуальний зв’язок з мужчиною; це вічний, наповнений неспокоєм пошук взірця для власної тотожності як мужчини. Фрейд стверджує, що гомосексуаліст любить себе в хлопцеві, бо любить хлопця в собі[2]. В особі з [гомосексуальною] проблемою приховується специфічна «дитина, яка себе жаліє»[3]. Е. Беглєр зауважує, що п’ятдесятирічний мужчина з гомосексуальними схильностями в емоційному плані є підлітком[4]. Потяг до хлопців у гомосексуалістів є не тільки проявом гальмування у психосексуальному розвиткові, а й силою, яка стримує цей розвиток[5].
Найчастіші причини гомосексуалізму – на думку багатьох фахівців – конфліктні стосунки сина з батьком. Юнак, який пізніше ставав гомосексуалістом, зазвичай виходив із дитинства з почуттям великої ненависті й страху в стосунках з батьком, але також дуже прагнув почуттів, акцептації та любові від нього. Можна сказати, що гомосексуаліст відчував до свого батька любов і ненависть одночасно. Рідко можна зустріти гомосексуаліста, який відчуває любов і пошану батька[6]. Подібні думки висловлюють інші фахівці. Маючи великий досвід праці з гомосексуалістами, дослідник і терапевт І. Бірбер пише, що не було жодного випадку нормальних стосунків між батьком і сином. Зазвичай батько був «збоку» й не цікавився щоденним життям і інтересами сина[7].
У житті гомосексуаліста окрім байдужого або взагалі вороже наставленого батька часто з’являється також надмірно владна мама, яка прагне повністю узалежнити сина від себе й одночасно ізолювати його від батька[8]. Нерідко біля сина бачимо маму, якій, як здається, абсолютно байдуже до того, щоб її син став мужчиною, і яка невтомно з великою жертовною турботою не гребує нічим, що може зашкодити її синові стати зрілим й одружитися з іншою жінкою[9].
Іншою причиною гомосексуалізму, на яку часто вказують, є гомосексуальне розбещення. У ґенезі гомосексуалізму наголошують, між іншим, на ролі спроби звабити або звабленні між дев’ятим і чотирнадцятим роком життя, тобто в період сильних емоційних напружень та інтенсивного навчання[10].
Окрім неправильних стосунків з батьками, сексуального використання й інших чинників, які ще не розпізнані повністю[11], у розвитку гомосексуальних схильностей велике значення має особисте рішення зацікавленого. Кожний мужчина, також і з гомосексуальними схильностями, може й повинен внутрішньо вирішити, що хоче прямувати до зрілої людської любові й батьківства.
Сучасна цивілізація не допомагає молодим мужчинам із гомосексуальними схильностями приймати такі рішення. Якщо раніше було загальне переконання, що гомосексуальні схильності є проявом незрілості й емоційного зранення, і з ними слід боротися, то тепер під впливом «нового» бачення гомосексуалізму[12] багато середовищ поділяє думку, що гомосексуальна орієнтація не може вважатися розладом[13]. І тому як самі гомосексуалісти, так і середовища, які їх підтримують, борються за ті самі права, які мають гетеросексуали, а саме – за толерантність до їх сексуального життя, за право до гомосексуальних шлюбів, пільг для «гомосексуальних подружжів» і усиновлення дітей. Легка згода на свої гомосексуальні схильності та відмова від чоловічої зрілості й батьківства є завжди проявом внутрішньої поразки мужчини. Ця поразка стає джерелом фрустрації та великого страждання. Це терпіння неможливо вгамувати новими емоційно-сексуальними захопленнями і збільшенням кількості партнерів.
фрагмент книжки о. Юзефа Августина, ТІ “Ojcowstwo” (переклад о.О.Кривобочок, ТІ)
[1] J. McDowell, dz. cyt., s. 91.
[2] K. Pospiszyl, Narcyzm, WsiP, Warszawa 1995, s. 133.
[3] G. Van Den Aardweg. Homoseksualizm i nadzieja, Biblioteka Frondy, Warszawa 1999, s. 65.
[4] E. Bergler, Counterfeit Sex, Grune & Stratton, Nowy Jork 1958.
[5] E. Friedenberg, cyt. za: K. Pospiszyl, dz. cyt, s. 133.
[6] K. Dyrek, Psychologiczny i duszpasterski aspekt homoseksualizmu, „Homo Dei”, 3\1995, s. 17.
[7] G. Van Den Aardweg, dz. cyt., s. 84.
[8] K. Boczkowski, Homoseksualizm, PZWL, Warszawa 1988, s. 8.
[9] C. G. Jung, cyt. za: K. Boczkowski, dz. cyt., s. 8-9.
[10] Leksykon psychiatrii, pod red. S. Pużyńskiego, PZWL, Warszawa 1993, s. 173.
[11] Por. Katechizm Kościoła Katolickiego, Pallotinum, Poznań 1994, 2357.
[12] G. Weinberg, Ludzie zorientowani homoseksualnie w społeczeństwie, SOFTPRESS, Poznań 1991, s. 93.
[13] Leksykon psychiatrii, dz. cyt., s. 173.
