Не обов’язково померти молодим, щоби стати святим, але обов’язково слухатися «Бога більше, ніж людей» (пор. Діян 5,29).
Станіслав Костка (1550-1568), покровитель молоді та міністрантів. Станіслав народився в Росткові, в досить знаній родині (його батько був кастеляном у Закрочимі, тобто управителем замку і його земель). З дитинства вирізнявся чистотою і сором’язливістю, уникав пустопорожніх балачок, особливо з нечистими інтересами . У 14 років вступив до віденської школи єзуїтів разом із своїм старшим братом Павлом. Навчався ревно, і хоча спершу наука йому не давалася через брак підготовки вдома, то за три роки він став одним із найкращих учнів.
У тій школі молитовне життя під керівництвом єзуїтів було достатньо глибоке і регулярне, молитви були перед заняттями й після них, студенти ходили на св.Меси, щомісяця сповідалися. Однак юному Станіславу цього було замало, він влаштовував собі чування з роздумами в нічні години (бо день був повний занять), строго постив і навіть бичувався. Така поведінка викликала роздратування з боку співучнів, Станіслава стали ущипливо прозивати «єзуїтом»; але хто любить Бога, тому все співдіє на благо, і Станіслав зрештою таки вирішив вступити до Товариства Ісусового.
Перепон не бракувало. Першою стало слабке здоров’я: 1565 року він захворів настільки тяжко, що був певен своєї швидкої смерті. А що жили вони з братом у домі одного лютеранина, який заборонив запрошувати священика навіть для помираючого, то св.Станіслав випросив собі в Бога причастя, яке йому принесла св.Варвара. Приходила до нього і Матір Божа з Дитятком Ісус, яке дала йому потримати на руках. Після того Станіслав видужав і остаточно вирішив стати єзуїтом.
Сім’я була проти. Юнак утік із дому. За ним гналися слуги, потім його брат Павло – який, зустрівши Станіслава, не впізнав його і сприйняв за паломника. Юнак не попрямував безпосередньо до Рима, на цій дорозі його легше могли впіймати родичі, а до Аугсбурга, маючи з собою листа від свого сповідника до Петра Канізія. Не застав його й пішов далі, до Ділінгена, де тоді був центр єзуїтів у Німеччині; зрештою, в новіціат його прийняли у Римі (за особистою рекомендацією Петра Канізія) сам генерал, св.Франциск Борджа. Дізнавшись про це, батько Станіслава розізлився настільки, що погрожував припинити діяльність єзуїтів у Польщі…
Погрози погрозами, а в Рим відрядили того самого брата Павла. Щоби забрав неслухняного юнака додому, «допровадив до розуму» і взагалі. Невідомо, до яких ще труднощів і суперечок дійшло би в цій історії про послух своєму покликанню, якби не те, що незабаром після вступу в новіціат Станіслав знову захворів. І щасливо помер. Брат застав уже тільки його тіло.
Його коротке перебування в новіціаті, однак, було незвичайним. За розпорядженням Генерала магістр новіціату написав листа про Станіслава і розіслав його по всіх єзуїтських домах. За два роки, коли відкрили його гріб, щоби взяти звідти реліквії, тіло Станіслава Костки знайшли нетлінним.
Бетифікаційний процес відкрили одразу, але тривав він досить довго і завершився 1606 року. Станіслав Костка став першим блаженним Товариства Ісусового. Канонізований 1627 року.
