Допоможіть, будь ласка, піднятись із шпагату!

ДОПОМОЖІТЬ, БУДЬ ЛАСКА!!!…

Допоможіть, будь ласка, піднятись із шпагату!!! Дуже щире прохання, жодної риторики! Просто не хватає сили сидіти так далі, стає важко дихати… Втомився…

Повертаючись увечері з військового шпиталя, де протягом тривалого часу тримав за руку 20-літнього Максима, який із серйозними труднощами тамував подих, у той час, коли його тіло корчилось від періодичних больових конвульсій, спричинених наслідками вогнепальних поранень у зоні АТО, довелось минати повз кілька гламурних столичних клубів із чималою кількістю гламурно споряджених Максимових ровесників. Шалені ритми гучноі електро-музики виривались крізь прозорі шкляні фасади із глибин яскраво освітлених просторих залів. Легкий літній одяг, елегантні зачіски, хлопці, які хизуються накачаною у фітнесі біцухою та дівчата, які з милими посмішками та цигарками у зубах висять на дверях їхніх розкішних автівок. Воля, літо, вітер, весело…

Бачив… Тепер щодня слухаю по телефону… Слухаю загартовані у боях голоси моіх друзів, молодих командирів, які ще вчора не могли собі навіть уявити, що уже сьогодні їм доведеться брати на себе відповідальність за життя підлеглих в умовах реального бою, цілитись не по мішенях, дивитись в очі самій смерті. Слухаю розповіді про те, як щойно ховались від чергового обстрілу Градом, а встигли сховатися не усі; про те як намет, у якому перебував мій кращий друг, залишився єдиним непошкодженим серед поля, вкритого попелом від десятків інших наметів, які ще недавно стояли поруч; про те, як мучила спрага, а пити було нічого, окрім води у ставку неподалік; про те, як в оточенні день здавався місяцем, а минуло їх аж 22; про те, як рятуючи життя бойових побратимів від гранати, що залетіла у бетер, можна втратити обидві руки, а віддаючи власну каску підлеглому, який загубив свою у ході бою, можна впасти у тривалу кому від осколка, який не пожалів саме твоєї голови, попри те, що тобі лише недавно минуло двадцять і у тебе ще зовсім молода дружина і зовсім маленька донечка… І все це відбувається саме сьогодні, у прямому ефірі мого власного життя. Саме у той час, коли хтось зависає у клубах, а хтось витрачає сотні доларів на заморську відпустку – щоб трішки забутись і відпочити від поганих новин – комусь у тому ж суспільстві, на тому ж поверсі буття, доводиться місяцями жити далеко від найрідніших, в умовах реального ресурсного та морального мінімалізму, під кулями, захищаючи тих, кому так потрібно зараз відірватися у нічному клубі або відпочити на сонячному березі Середземного моря. Це не обізленність на життя, це – шпагат моєї свідомості: на Хрещатику безтурботна атмосфера літнього вечора, під Донецьком і Луганськом гинуть мої друзі – у той самий час…

Байдужість жорстока. А буває вона й дуже діяльною. Світ, насправді, змінюється не стільки від того, що ми робимо, скільки від того, ким ми стаємо. Співчутливе серце завжди резонуватиме добром у сферу міжособистіних стосунків, формуватиме відповідальну суспільну свідомість. Жодні потужні проекти не зможуть задовольнити незреформованого людського серця. Реформу ж серця слід розпочинати із плекання відважного відчуття небайдужості. Справжньою уважаю ту солідарність, яка проростає не з ідеологічних переконань, а із співпереживання чиєгось горя. Дійсне співчуття втілюється у конкретній щедрій і творчій дії – не заради самої дії чи з якихось інших утилітаристських мотивів, а заради того, хто страждає. Справжня солідарність будується на усвідомленні гідності та цінності конкретного людського життя. А згодом – трансформується у впевнене бажання поділитися своїм часом, своїми ресурсами, своїми здібностями та можливостями, аби наш світ ставав кращим, більш справедливим, більш людяним – аби людина у ньому менше страждала. Людське горе не може бути чужим! Щире співчуття обов’язково спровокує щедру і вірну дію.

Здається, ми сьогодні впевнено засіли на шпагат – шпагат свідомості національного масштабу. Дві такі різні і такі дійсні дійсності вимагають від нас якоісь когерентноі відповіді у іхніх паралельних вимірах. А мені боляче і я не можу самотужки піднятись із шпагату… Допоможіть, будь ласка…

джерело тут

azel1о. Андрій Зелінський ТІ, військовий капелан


Залишити відповідь