Від відданості до зради – один крок…
Юда його зробив – зрадив Ісуса. Протягом трьох років він був разом з Христом, слухав того, що Той навчав, бачив чудесні зцілення, розмноження хлібів, спостерігав, як люди змінюються, як після зустрічі з Христом починають жити по-новому. Він ходив за Христом три роки. Нічого не знаємо про історію його покликання, але точно знаємо, що диявол перетягнув його на свій бік, а Юда погодився та зрадив Вчителя. Можна уявити собі, як було боляче Ісусові, коли усвідомлював, що один з учнів продасть Його. Як було важко не показувати іншим, що він знав про плани Юди. Як було трудно любити Юду не зважаючи на те, що рано чи пізно він поцілує Його своїм зрадницьким поцілунком. Любити чистою, щирою, справжньою любов’ю. Ісус не вмів любити по-іншому.
Ісус не вибрав, не покликав Юду, щоби той виконав свою нелегку місію в історії спасіння. Він покликав його, бо любив, бо Юда так само був з ЛЮБОВІ створений Отцем. Але Юда вибрав зраду, а не милосердя, не прощення Ісуса та інших учнів.
Господь Бог любить кожну людину, навіть (а може особливо) того, хто його зраджує. Зрада – це не найгірший гріх, бо й Петро зрадить Ісуса, а інші учні повтікають зі страху. Найбільшим гріхом є небажання повернутися назад та гордість, котра каже мені, що тих ото тридцяти срібняків мені вистачить, щоби збудувати достойне та гідне життя.
Кожен з нас рано чи пізно може зрадити Ісуса, може їсти з Ним з однієї тарілки і в той самий час шукати тих, що дадуть йому 30 срібних… Але якщо це станеться, не бійся повернутися до Нього назад. Він нас любить, Він нас не зрадить.
Не має такої зради, якої Господь би не пробачив.
Дорога назад є завжди…
