«В історії Бог не діє як юрист або чарівник, не беручи до уваги людської свободи або вирішуючи проблеми автоматично. Присутність Бога в історії виражається в Його солідарності з людьми, які страждають від зла».
Це одна з відповідей професора морального богослов’я при Папському богословському факультеті університету Південної Італії, колишнього медика, єзуїта Карло Казалоне, на аргументи проти існування Бога, представлені італійським онкологом Умберто Веронезі у нещодавно опублікованій книжці «Людське ремесло». У своїй книжці Веронезі, який виріс в католицькому середовищі і спершу ревно практикував віру, розповідає, що його зустрічі з війною і хворобами стали причиною поступової втрати віри: «Рак, так само як і Освенцім, став для мене доказом неіснування Бога».
Перед мікрофонами Ватиканського радіо о. Казалоне торкнувся самих причин віри: «Воля Бога не поширюється на зло, скоєне людьми. Це правильно, що в історії християнської думки часом існувала двозначність, яка схилялася на користь теорії вважати зло способом спокути: розглядати страждання як цінність, шлях позбавлення та доступу до спасіння. Однак це був неправильний шлях, який нікуди не приводив».
«У традиції християнської думки питання ставилося у вигляді дилеми, сформульованої в таких термінах: або Господь добрий, або Він всемогутній. Оскільки ми відзначаємо присутність безпідставного зла, то робимо висновок, що ці атрибути не можуть стояти разом, а потім доходимо висновку, що Бога не існує, до чого і прийшов Веронезі: якщо Бог не добрий, то Він не може бути Богом; якщо ж Він добрий, але не в змозі змінити стану речей, тоді Він — незначний і не має ніякого впливу на людські долі».
Як ці доводи привести до згоди? «Євангельське одкровення Ісуса — це новий погляд на дійсність», — зазначає о. Карло Казалоне. «Святе Письмо не питає, звідки береться зло, але ставить зворотнє питання: що робити перед лицем зла? Виникає нова влада Бога, і її найважливіша особливість, — підкреслив о. Казалоне, — це співчуття, всеохопна солідарність, яку Ісус відкриває з боку Бога. Іншими словами, це — участь у тих стражданнях, які людина відчуває протягом свого життя, навіть тоді, коли вони стають матеріальним втіленням зла. Господь приймає це зло на себе, а не повертає його назад, множачи його і завдаючи страждання інших. Фактично влада Господня є іншою: вона належить благому Богові, і Його всемогутність полягає не у знищенні життя інших людей тому, що вони “погані”, а в Його милосерді».
