Зовсім випадково сьогодні натрапив на три свої короткі тексти, виголошені у радіоефірі штабу АТО (АТЦ), Краматорськ, у вересні 2014 р. Іще тоді, коли живим був Вовчик (на фото ліворуч), який нещодавно загинув під Донецьким аеропортом…
ВІРА
Вона дозволяє стояти впевнено обома ногами на твердому ґрунті дійсності. Вона дає можливість відважно, крок за кроком, прямувати у напрямку досягнення остаточної мети. Вона дарує людині здатність бачити сяйво перемоги навіть у густих сутінках конкретної поразки.
Віра – це щедрий Божий дар і надзвичайно потужний, до кінця незбагненний людському розумові ресурс людського духу. Коли ми віримо, приймаємо як істинне те, чого сподіваємося. Коли ми віримо, у нас таки є майбутнє: на якомусь кілометрі, у якихось координатах, за якимось поворотом очікує нас вид на нові обрії. Тільки віра здатна відкрити перед нами красу майбутнього і глибокий зміст теперішнього. Віра у нездоланну силу добра, у його остаточну перемогу над будь-якими проявами зла. Віра у силу людської волі та в красу людського серця. Віра у те, що Любов таки сильніша за смерть…
Коли ми справді віримо, попри будь-який гіркий присмак конкретних поразок і невдач, перемога стає неминучою а сила нашого духу – нездоланною!
НАДІЯ
У моторошні часи, коли страх і хаос довкола нас можуть затьмарити спокій у нашому серці, притупити гостроту та витонченість багатої палітри людських почуттів, коли смуток і розпач можуть спотворити наше сприйняття дійсності та позбавити нас можливості належним чином оцінювати ситуацію й ефективно відповідати на усі іі виклики, тільки світло надії здатне розсіяти непроглядну, здавалося б, темряву людського відчаю.
У Біблії читаємо слова апостола Павла з його послання до римлян: “Надією бо ми спаслися. Надія ж, – каже апостол, – коли бачить, не є надією, бо хто що бачить, чому б того й надіявся? А коли надіємося на те, чого не бачимо, то очікуємо з терпеливістю.”(Рим 8, 24).
Отож, шлях до розуміння, до розв’язання проблем, до внутрішнього спокою, до світла, до, зрештою, перемоги як того, чого щиро сподіваємося, торується, у християнському розумінні, саме нашою терпеливістю! А значить – Надією, яка стає постійним діяльним, активним, щирим і щедрим виявом нашої віри в остаточну перемогу добра над злом, правди над брехнею, у звитягу світла над темрявою. Щиро і щедро, вірно і віддано виконуючи свої обов’язки, терпеливо долаючи усі труднощі на нашому шляху, стаємо справжніми свідками переображуючої сили надії . Вона єдина здатна освітлювати наш шлях, коли всі інші світила гаснуть у темряві, коли усі можливі GPSи та інші прилади й системи орієнтування у просторі й часі людського буття виснажують свій ресурс. Надія – це глибока Віра у те, що Любов таки сильніша за смерть, це – нездоланне переконання, що за справжнє добро таки вартує боротися!..
ЛЮБОВ
“Досконала любов проганяє геть страх…” (1Ів 4, 18) Такі слова знаходимо у Святому Писанні. Тут ідеться не про страх як природний захисний механізм людської психіки, що дозволяє належним чином реагувати на загрозу та вживати усіх необхідних засобів з метою збереження життя. Апостол Іван у цьому тексті говорить про цілком інший страх. Мова йде про відчуття остаточної безвихідності , беззмістовності буття, про безнадію та відчай, про відчуття глобальної поразки. Йдеться про страх, який паралізує, не дозволяє рухатися уперед, позбавляє нас можливості бачити нові горизонти, гасить у нашому серці світло надії та краде у нас майбутнє, зрештою – позбавляє нас наснаги та завзяття, бажання жити та боротися за життя.
Апостол Іван каже нам, що тільки любов здатна прогнати геть такий страх. Тільки любов і тільки любов справжня, а отже – щира і щедра, вірна і віддана до кінця, любов до найрідніших, найближчих, до коханих, до батьків і дітей, до друзів, до рідноі землі. Така любов вчить нас забувати про себе, про наші власні інтереси, і шукати добра тих, кого любимо і хто любить нас. Тільки Любов дозволяє нам бути справді творчими у боротьбі зі злом, наповнює наші дії глибоким змістом. Коли ми любимо, знаємо чого хочемо і готові долати будь-які труднощі. Справжня любов – нездоланна.
Отож, коли паралізуючий страх починає долати наші переконання і наскрізь пронизувати наше тіло й нашу душу, пригадаймо собі тих, кого ми любимо і хто любить нас, тих, заради кого варто жити і боротися. Адже тільки “любов проганяє геть страх”.
о.Андрій Зелінський ТІ
