Отець Михайло Станчишин, ТІ вже від початку року безупинно служить, даючи Ігнатіянські Духовні Вправи різним групам вірних:
З 10 по 17 січня 2018 року в монастирі отців паллотинів в Брюховичах відбулися Духовні вправи для групи мирян та богопосвячених осіб. Учасники мали змогу зробити другий (поглиблений) «фундамент» – про Божу любов, образ Бога та «Євангеліє самотності».
З 20 по 27 січня 2018 року в монастирі сестер Пресвятої Родини в Гошеві відбулися Духовні вправи для групи мирян та богопосвячених осіб. Учасники проходили «фундамент» – про безумовну Божу любов.
З 6 по 8 лютого 2018 року в храмі усіх святих Святопокровського монастиря у Львові відбулися дні духовної віднови для сестер Студиток. Учасники роздумували над значенням та силою тиші та мовчання в духовному житті Ісуса Христа та кожного християнина.
З 17 по 25 лютого 2018 року в Надвірні, що біля Франківська, відбулися Ігнатіянські Духовні вправи для сестер Служебниць. Учасники зробили «ІІІ тиждень» – про страсті Христові.
Підчас Духовнив Вправ, одна з учасниць, с.Марта Воловець, СНДМ, написала вірші, котрими прагнемо поділитись:
Скінчилась п’єса, розішлись актори,
Погасли лампи і затих оркестр,
Всі глядачі сховались в свої нори,
Завіса в храмі розішлась навхрест.
В пустому залі вже панує тиша,
Там морок, темінь, пустота,
На сцені залишились тільки двоє –
Господь скривавлений і я.
Схилила голову додолу,
Підвести очі вгору сил нема,
Вмирає серце від жалю і болю,
І біль ота спасительна, жива.
Ввесь світ, – замовкни! Стиштеся народи!
Почуйте голос що луна з хреста,
– Моя любов сильніша за бурхливі води,
Я йшов і знав, що вороття нема.
Віддав багато, заплатив все без остатку,
Смиренно стерпів сором і ганьбу,
За кожну душу починаю все спочатку
Лиш сонце запалить нову добу.
Мій Господи, стою перед Тобою,
Прощення прошу, серце віддаю,
У світі цьому залишились тільки двоє,
Що тихо мовлять бесіду свою.
– Я полюбив! – І я люблю безмежно!
– Я посміхався! – І сміялась я!
– Я на хресті! – До ран торкнуся обережно,
Вони мій світ, моє нове життя.
***
Земля завмерла в мороці й пітьмі,
Ховає люд стривожене обличчя.
Кого розп’яв ти, люде, на хресті
Із серця викинувши на узбіччя?
Щомиті хрест над світом повстає,
Хвилина без гріха не проживає,
Христос життя за світ цей віддає,
Людина до Христа жалю не має.
П’ять ран болять і муки завдають,
Вінець терновий вп’явся в скроні,
Насмішки серцю болю додають,
Юрба реве в стихійному полоні.
А Він мовчить, лиш любить і терпить,
Він кожну душу кров’ю обмиває,
Молитва тихо до Отця летить,
Тебе й мене не забуває.
Лиш до Христа ти близько підійди,
Впади до ніг і низько поклонися,
В своєму серці вічність засвіти,
Спіши – із Ним не розменися!
***
Я так давно була щаслива,
Чи може місяць, а чи рік назад?
Чи може вічність? Пропустила
Весну душі – попала в листопад.
Я так давно бенкет справляла,
Бо пила трунок як вино,
Давно у танці я кружляла,
О Господи, як це було давно!
У серце ніч я запросила,
Кохалась з нею й плакала навзрид,
Душа повільно завмирала
І чулись співи панахид.
Давно, мій Господи, тобі всміхалась
І вірила Тобі давно,
Я від руки Твоєї відверталась,
Жила у чорно-білому кіно.
Я сили повернутись вже не мала,
До Тебе йти – шлях не під силу був мені,
Я щастя десь промарнувала,
Я зрадила собі й Тобі.
Та Той хто любить не здається,
Мене шукав Ти і будив зі сну,
У тиші промовляв до мого серця,
В душі Ти розбудив весну!
Чи може встати мрець чотириденний?
Так може – приклад я тому,
Ти біль забрав мою щоденну,
Додому Ти блудницю повернув.
***
Рік рокові честь віддає,
День дневі поцілунки посилає,
Час в вічність без жалю спішить,
Для кожного свій лік, свою годину має.
Всміхнеться час закоханим серцям,
Неначе мить спливе даруючи блаженство,
Дитячий розум часу не збагне,
Йому ще не відоме це шаленство.
Триває час коли болить душа,
Коли в життя приходить невідомість,
Коли у серці віри вже нема,
Надію полиша свідомість.
Втікає час коли людину старість дотика,
Життя перед очима проминає,
Грайливо й щиро молодого забавля,
Час молодість немов не помічає.
Для кожного свій час, своя година,
Свій злет в житті і свій поріг,
Час має Пана – не керує ним людина,
Час тане як узимку перший сніг.
Не варто у житті за ним тужити –
Все промайне і кане в забуття,
Життя як мить дано щоб полюбити,
Сміливо йти в нове буття.
