о. О. Кривобочок ТІ
Повернімося до першої спокуси Ісуса Христа і постараймося побачити в ній щось набагато глибше від того, що ми бачили в п’ятій медитації.
І диявол до Нього сказав: Якщо Ти Син Божий, скажи цьому каменеві, щоб хлібом він став!
Єврейський народ очікував Месію як могутнього політичного лідера – на взір царя Давида, який відбудує колишню могутність і славу Ізраїля, створить справедливе суспільство, в якому всім буде добре. Справедливе суспільство – це утопія, земний рай, байка, яка може існувати в головах людей, які не усвідомлюють духовного виміру реальності. На протязі історії людства різноманітні політичні та ідеологічні системи пробували це створити, але безуспішно.
Диявол намагається увести в свідомість Ісуса саме такого Месію – сильного, могутнього, який змінить світ своїм розумом, волею і силою. Увійти в цю логіку означає мислити загальнолюдськими категоріями добра і зла, справедливості, моралі тощо. Це означає, що духовна сфера людини зводиться до рівня етики. Що йде за тим? Відокремлення від Бога, автономія мислення, яке буде все вирішувати саме, без Бога.
У цій медитації перегляньмо свій спосіб мислення, свою віру, яка в більшості християн зводиться до рівня етики – моральної поведінки, яка зациклює їх на своєму «его» і віддаляє їх від Бога.
Єсть у мене одна
Розпачлива, сумна,
Одинокая зірка ясная;
Сеї ж ночі дарма
Її кличу, – нема!
Я стою у журбі самотная.
І шукаю вгорі
Я тієї зорі:
«Ох, зійди, моя зірко лагідна!»
Але зорі мені
Шлють проміння сумні:
«Не шукай її, дівчино бідна!»
(Леся Українка)
