Теорія і практика Духовних Вправ. Частина 16
Очищення – прощення
Християнство – релігія прощення: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». У богомільному християнському середовищі часто можна почути розмови про прощення: я прощаю комусь якийсь гріх, поповнений щодо мене. Тільки що означають наші розмови про прощення? Що я не буду робити вендету, мститися. Але чи від такого прощення і таких балачок кривда й непрощення зникають з моєї душі й емоцій?
Чим більше хтось балакає, що він комусь щось прощає, тим більше в його душі непрощення й образ. Божі заповіді любові й прощення ми ставимо на один рівень з заповідями: не вбий, не вкради тощо. Тільки заповіді любові й прощення ми не можемо виконувати силою волі й щирим бажанням – як інші заповіді, вони перевищують людські здатності. Скільки би я не тиснувся, ніякого прощення й любові я з себе не витисну, бо їх в мені немає. Здатність любити й прощати я можу отримати тільки від Бога.
Дорога очищення – це також отримання від Бога благодаті часткового прощення – в залежності від інтенсивності очищення. На рівні внутрішніх відчуттів я відчуваю полегшення, звільнення, ніби в моєму серці було щось чуже, з чим я жив, не помічав цього, і тепер, коли звільнився від цього, то зрозумів. Це звільнення звільняє мене також від почуття якоїсь образи до когось. Отож мені вже не треба когось прощати, бо я вже не почуваюся скривдженим. Чим глибше й інтенсивніше очищення, тим більше кривд і кривдників зникають – випаровуються з моїх почуттів і розуму як роса на сонці, при чому без будь-яких дій з мого боку. Воно виглядає як побічний ефект головної мети очищення.
Дорога очищення – це перший тиждень ігнатіянських духовних вправ. Про одну мету я вже писав – пізнання своєї гріховності, сходження в пекло. Це ніби негативна сторона медалі. Є й позитивна сторона. Друга мета – Бог витягує мене з пекла, досвід Божої любові й прощення. Вже досить добре описано досвід людей, які пережили клінічну смерть: входження в темний тунель, проходження, світло на виході, повернення до земного життя, але внутрішньо вони вже змінилися після такого досвіду. Це також і досвід першого тижня Духовних Вправ.
Коли починаю аналізувати цей досвід на інтелектуальному рівні, шукати причинно-наслідковий зв’язок, бо – віра шукає зрозуміння, то зрозуміння, принаймні часткове, приходить без великих зусиль. Причиною образи на когось є не його гріх, а мій гріх (говорю не про етику й мораль – гріх як αμαρτία, а щось набагато глибше, що можна пізнати й усвідомити лише великими внутрішніми зусиллями й Божою благодаттю – гріх як λογισμός: думка, роздумування, умовиведення, хоча сам грецький термін і його український переклад не виражають суті справи, вимагають пояснень, але ним позначають головні гріхи. До цього слід додати те, що св. Ігнатій Лойола називає невпорядкованими схильностями – las afecciones desordenadas, хоча і цей термін мало що говорить сам по собі й також вимагає пояснень. До цього також треба додати ще й психологію – всі мої психічні комплекси і вади. Усе це, зліплене докупи, вже дає якесь загальне поняття гріха в ігнатіянській духовності). Мій гріх породжує почуття кривди у якійсь ситуації. Чим більше в мені гріха, тим більше кривди я буду відчувати і тим більше довкола мене буде кривдників. Отож, мені треба буде більше вправлятися у християнській цноті прощення.
Цей досвід перевертає християнський світогляд людей. Але в житті не все так просто. Переосмислити щось фундаментальне й поставити його з голови на ноги на основі часткового досвіду, плоду своїх зусиль і Божої благодаті, – це перший крок, а жити цим щодня – це шлях усього життя. Розумом розумію, що всі причини в мені, а серце й почуття не хочуть цього прийняти – вказують на інших людей, причину моїх бід, тому незадоволення, злість, непрощення, ненависть мене супроводжують постійно.
о.Олег Кривобочок, ТІ
